Sumy State Pedagogical University Scientific Journals
Not a member yet
856 research outputs found
Sort by
ХОРЕОГРАФІЯ ЯК ДРАМАТУРГІЧНИЙ І ВИРАЗНИЙ РЕСУРС В ОПЕРІ ДАНІЕЛЯ ОБЕРА «НІМА З ПОРТІЧІ»
Get PDFThe purpose of the article is to define the dramatic function of the choreographic component in the early examples of French historical opera of the Romantic period (on the example of D. Aubert’s “Mute of Portici”), to characterize the genre-stylistic and compositional parameters of choreographic scenes, to reveal the dialectic of the development of choreographic art as a component of the opera genre. The methodological basis of the article is a comprehensive approach to the topic using the methods of choreographic analysis (compositional, lexical) and a set of generally accepted research methods in musicology (historical, compositional and dramaturgical, genre-stylistic, intonational). On the example of an early example of the “great” historical opera by D. Aubert, the development of the French choreographic tradition in the opera genre is traced: the return to the opera stage of the established choreographic genres of the eighteenth century and giving them a different dramatic status while preserving the traditional function of entertainment. The author emphasizes the dramatic and expressive role of pantomime, as well as the “low” social status of the main character, whom the composer raised to the level of a “high” tragic character. The genre-stylistic and compositional parameters of the choreographic scenes are analyzed, their dramatic and semantic load is revealed. Attention is drawn to the composer's use of characterization through the dance genre. On the basis of a comprehensive analysis of D. Aubert’s “Mute of Portici” as an early example of the “great” French historical opera, the plot and semantic load of choreographic scenes, their dramatic role are revealed, the dialectic of the development of the choreographic tradition in the French musical theater of the first third of the nineteenth century is determined. The author has determined the innovative use of choreographic resources in opera by D. Aubert as a means of expressiveness and dramatic development. An important tool was the pantomime revived by the composer, which is associated with the image of the mute Fenella and permeates the entire stage “score”. The use of sign language instead of singing in the role of the protagonist was, in relation to the “great” historical opera, the composer’s main innovation. The introduction of a mimetic “grassroots” character (as the main character) into the “great” opera, which had previously been characteristic of the comic genre, made us reconsider operatic stereotypes and the dramaturgy of the performance as such. The innovative solution of the main part was not only spectacular – it placed the accents in a different way, emphasizing the importance of pantomime as a dramatic tool. It is established that an important dramaturgical role is played by mass dance scenes, which received a double semantic load. The choice of dances for mass scenes was not accidental. Aubert used a vivid dramaturgical technique of characterization through the dance genre. This applies to the national coloring of specific dances and the use of their rhythmic intonations in solo numbers. Aubert approved the five-act composition of the opera with the arrangement of large choreographic scenes in the first and third acts, which became a model for other composers who later turned to the genre of “great” historical opera.Мета статті – визначити драматургічну функцію хореографічного компонента в ранніх зразках французької історичної опери доби романтизму (на прикладі «Німої з Портічі» Д. Обера), охарактеризувати жанрово-стильові й композиційні параметри хореографічних сцен, розкрити діалектику розвитку хореографічного мистецтва як складника оперного жанру. Методологічною основою є комплексний підхід з використанням методів хореографічного аналізу (композиційний, лексичний) і комплексу загальноприйнятих у музикознавстві методів дослідження (історичний, композиційно-драматургічний, жанрово-стильовий, інтонаційний). На прикладі раннього зразка «великої» історичної опери Д. Обера простежено розвиток французької хореографічної традиції в оперному жанрі: повернення на оперну сцену усталених хореографічних жанрів XVIII століття й надання їм іншого драматургічного статусу за збереження традиційної функції видовищності. Відзначено драматургічну й виразну роль пантоміми, а також «низовий» соціальний статус головної героїні, яку композитор підняв до рівня «високого» трагедійного персонажа. Проаналізовано жанрово-стильові й композиційні параметри хореографічних сцен, розкрито їх драматургічно-смислове навантаження. Відзначено використання композитором прийому характеристики через танцювальний жанр. На підставі комплексного аналізу «Німої з Портічі» Д. Обера як раннього зразка «великої» французької історичної опери розкрито сюжетно-смислове навантаження хореографічних сцен, їх драматургічну роль, визначено діалектику розвитку хореографічної традиції у французькому музичному театрі першої третини ХІХ століття. Відзначено новаторське використання Д. Обером хореографічного ресурсу в опері як засобу виразності й драматургічного розвитку. Важливим засобом стала відроджена композитором пантоміма, пов’язана з образом німої Фенелли. Використання в партії головної героїні мови жестів замість співу стало основним нововведенням композитора. Установлено драматургічну роль масових танцювальних сцен, які отримали подвійне смислове навантаження, а також прийому характеристики через танцювальний жанр. Затвердження п’ятиактної композиції опери з розташуванням великих хореографічних сцен у першому і третьому актах стало взірцем для інших композиторів, які пізніше звернулися до жанру «великої» історичної опери
ХОРОВА СКЛАДОВА ІННОВАЦІЙНОЇ ПОСТАНОВКИ “LES HUGUENOTS” ДЖ. МЕЙЄРБЕРА В МАНГАЙМІ
Get PDFThe purpose of the article is to determine the peculiarities of the choral component of G. Meyerbeer’s opera “Les Huguenots” in the production of the Mannheim National Theatre. The material in this article is based on the score (musical text) of G. Meyerbeer’s opera “Les Huguenots” and the video of the Mannheim National Theatre’s premiere performance on 22 January 2023. Relying on the works of Ukrainian and foreign musicologists (M. Cherkashyna-Gubarenko, Shan Yun, S. Döring and S. Henz-Döring) on the operatic works of G. Meyerbeer, the research allowed us to consider the history of the creation of the opera masterpiece “Les Huguenots” and the structural and compositional construction of the opera as a whole. The analysis of musicological publications has proved that the performance features of the choral component of the opera and the staging of G. Meyerbeer’s “Les Huguenots” in the XXI century have not been considered in the contemporary musicological literature, which determines the relevance of this topic. The scientific novelty of the research results lies in the fact that for the first time in music science, attention is focused on the study of the performance aspect of the choral component in the innovative production of G. Meyerbeer’s opera “Les Huguenots” by the National Theatre of Mannheim. The research has revealed that the choral component is a direct participant in the operatic conflict, which is involved in all the nodal moments of the opera. In the course of the analysis of G. Meyerbeer’s opera masterpiece, the dramatic functions of the chorus are identified, in particular, the effective, prayerful, leitmotif and commentary function. The production of G. Meyerbeer’s opera “Les Huguenots” selected for analysis took place at the National Theatre of Mannheim on 22 January 2023. The production team consisted of directors Yossi Wheeler and Sergio Morabito, choirmaster Daniel Juris, stage design by Anna Fibrock, and conductor Janis Lepins. The inter-confessional conflict between Protestants (Huguenots) and Catholics in this production is not tied to a place and time in order to focus on the cyclical nature of historical events, so G. Meyerbeer’s operatic masterpiece gained popularity during the composer’s lifetime and still remains relevant today.Мета статті – визначити особливості втілення хорового складника опери “Les Huguenots” Дж. Мейєрбера в постановці Мангаймського національного театру. Матеріал статті базується на партитурі (нотному тексті) опери Дж. Мейєрбера “Les Huguenots” і відео прем’єрної вистави Національного театру Мангайму 22 січня 2023 року. Спирання на праці українських і зарубіжних (М. Черкашина-Губаренко, Шан Юн, C. Дьорінгінг і С. Хенц-Дьорінг) музикознавців з оперної творчості Дж. Мейєрбера дозволило розглянути історію створення оперного шедевра “Les Hugeunots” і структурно-композиційної побудови оперного цілого. Аналіз музикознавчих публікацій довів, що виконавські особливості втілення хорового складника опери та постановки, здійснені у ХХІ столітті, “Les Huguenots” Дж. Мейєрбера не розглянуто в сучасній музикознавчий літературі, що і зумовлює актуальність даної теми. Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше в музичній науці сконцентровану увагу на вивченні виконавського аспекту втілення хорової складової частини в інноваційній постановці опери “Les Huguenots” Дж. Мейєрбера Національним театром Мангайму. Під час наукової розвідки виявлено, що хоровий компонент є безпосереднім учасником оперного конфлікту, який задіяно в усіх вузлових моментах опери. У результаті проведеного аналізу оперного шедевра Дж. Мейєрбера визначено драматургічні функції хору, зокрема, дієву, молитовну, лейтмотивну та функцію коментатора подій. Обрана для аналізу постановка опери “Les Huguenots” Дж. Мейєрбера відбулась на сцені Національного театру Мангайму 22 січня 2023 року. У постановочну групу ввійшли режисери Йоссі Вілер і Серхіо Морабіто, хормейстер Даніель Юріс, художнє оформлення сцени створила Анна Фіброк, диригент – Яніс Лєпіньс. Міжконфесійний конфлікт між протестантами (гугенотами) та католиками в даній постановці не прив’язаний до місця та часу для того, щоб закцентувати увагу на циклічності історичних подій, тому оперний шедевр Дж. Мейєрбера набув популярності за життя композитора і нині не втрачає своєї актуальності
МУЗИЧНО-ОБРАЗНА СЕМАНТИКА ХОРОВОГО ТВОРУ С. ВОРОБКЕВИЧА НА СЛОВА Т. ШЕВЧЕНКА «ОГНІ ГОРЯТЬ»
Get PDFThe article emphasizes the significant role of Bukovyna composer Sydor Vorobkevich in the development of national culture and art. The insufficient number of studies of the composer’s work and the lack of analysis of the choral work “Flames are burning” prompted the author to choose the specified theme. The purpose of the article is the analysis of musical and figurative semantics in the choral work “Flames are Burning”. The author investigates the musical-figurative semantics of the composer’s male choir, clarifies the definitions of “semantics” and “semiotics”, analyzes in detail the form of the piece, the scale-tonal plan, melodic structure, harmonic language, choral texture, dynamic plan and other means of musical-figurative expressiveness. Attention is focused on the fact that the semantics of the word, starting from the title of the poem, is subordinated to the musical-figurative semantics of the composer’s thinking, which is aimed at understanding and embodying the philosophy of the poet’s way of thinking. The musical-figurative semantics of the work is determined not only by the conceptual meanings of the structures, but also forms a complete system of interpretation and perception of artistic images in the works. The analysis conducted in our study of one of the artist’s brightest works, “Flames Are Burning”, provides grounds for asserting the presence of complex musical-figurative semantics in the artistic conception of the work, which is divided into several storylines. One depicts young people whose eyes are full of joy and hope (the climax in the development of the first image is the second section, in which the composer turns to the real picture of a holiday and revelry), in another storyline the composer uses a certain mode and intonation complex that conveys drama and the tragic nature of the main character’s thoughts about the fleetingness of time. In the conclusions, the author claims that the research revealed an extraordinary expressiveness of the composer’s musical-figurative semantics and an inseparable unity with the author’s thought of the poet.У статті наголошується на значній ролі буковинського композитора Сидора Воробкевича в розвитку національної культури та мистецтва. Мала кількість досліджень творчості композитора та відсутність аналізу хорового твору «Огні горять» спонукали автора до вибору означеної теми. Метою статті є аналіз музично-образної семантики в хоровому творі «Огні горять». Автор досліджує музично-образну семантику чоловічого хору композитора, уточнює дефініції термінів «семантика» та «семіотика», детально аналізує форму твору, ладотональний план, мелодичну побудову, гармонічну мову, хорову фактуру, динамічний план та інші засоби музично-образної виразності. Акцентується увага на тому, що семантиці слова, починаючи із заголовка вірша, підпорядковується музично-образна семантика мислення композитора, яка спрямована на осягнення та втілення філософії думки поета. Музично-образна семантика твору не лише визначається концептуальними значеннями смислів структур, але й утворює цілісну систему інтерпретації та сприймання художніх образів у творах. Проведений у нашому дослідженні аналіз одного з найяскравіших творів митця, «Огні горять», дає підстави говорити про наявність складної музично-образної семантики в художньому задумі твору, яка розділяється на декілька сюжетних ліній. Одна змальовує молодих людей, очі яких сповнені радості та надії (кульмінаційним моментом у розвитку першого образу є другий розділ, у якому композитор звертається до реальної картини свята та гуляння), в іншій сюжетній лінії композитор використовує ладо-інтонаційний комплекс, що передає драматизм і трагічність думок головного героя про швидкоплинність часу. У висновках автор стверджує, що в результаті дослідження виявлено надзвичайну виразність музично-образної семантики композитора та нерозривну єдність з авторською думкою поета
ОРГАНІЗАЦІЯ НЕСПЕЦИФІЧНОЇ ФОРТЕПІАННОЇ ФАКТУРИ В СОНАТІ № 3 ДЛЯ ВІОЛОНЧЕЛІ І ФОРТЕПІАНО ЄВГЕНА СТАНКОВИЧА
Get PDFThe complex of problems associated with new interpretations of the piano in the mid-twentieth century, the modernization of playing techniques on this instrument and the peculiarities of their performance in a chamber ensemble are examined. The main directions of searching for the latest performance techniques on this keyboard instrument, as well as their implementation in the work of Ukrainian composers, are characterized. It has been established that the modernization of the musical fabric in the piano art of the second half of the 20th century is distinguished by the search for new sound production techniques, the development of experimental, non-specific expressive methods, the introduction of the latest playing techniques, etc. It is outlined that the search for new means of expression was divided into two main directions – the radical one, where all structural parts of the grand piano were used, and additional devices of various complexity were introduced; and moderate, where the main task was to maximize the use of the keyboard without additional devices. Yevhen Stankovich’s Sonata No. 3 for cello and piano was analyzed, where the unique tendencies of renewing the image of the piano in the chamber ensemble were clearly manifested, the main formative factors were outlined, and the stylistic, timbral, and genre features of the work were noted. The main techniques and techniques used by the author in the piano part of the sonata, as well as the latest techniques of touch and musical notation, are considered. It has been proven that this work is an example of the search for the latest expressive means on the piano in chamber music, as well as an important stage of the avant-garde art of Ukraine in the second half of the 20th century. The role of non-traditional methods of sound production on the piano, their defining place in the coloristic filling of the piece, is established. The proposed analysis should contribute to a fuller understanding of the latest trends and their manifestation in chamber music of the second half of the 20th – beginning of the 21st century, a wider introduction of Yevhen Stankovych’s works to the chamber-ensemble repertoire of modern performers.Розглянуто комплекс проблем, пов’язаних із новітнім трактуванням фортепіано в середині ХХ століття, модернізацією прийомів гри на цьому інструменті й особливостями їх використання в камерному ансамблі. Охарактеризовано основні напрями пошуків найновіших технік виконавства на цьому клавішному інструменті, а також їх реалізацію у творчості українських композиторів. Встановлено, що модернізація музичної тканини у фортепіанному мистецтві другої половини ХХ століття вирізняється пошуком нових технік звуковидобування, розробленням експериментальних, неспецифічних способів виразності, упровадженням новітніх прийомів гри тощо. Окреслено, що пошук нових засобів виразності ділився на два основні напрями – радикальний, де використовувалися всі конструкційні частини рояля, а також уводилися додаткові пристрої різної складності; та помірний, де головним завданням було максимальне використання клавіатури без додаткових пристосувань. Проаналізовано Сонату № 3 для віолончелі та фортепіано Є. Станковича, де яскраво проявилися унікальні тенденції оновлення образу фортепіано в камерному ансамблі, окреслено основні формоутворювальні чинники, відзначено стильові, тембральні, жанрові особливості твору. Розглянуто основні прийоми та техніки, використані автором у фортепіанній партії сонати, новітні прийоми туше та нотного запису. Доведено, що цей твір є зразком пошуків новітніх виразних засобів на фортепіано в камерній музиці, а також важливим етапом авангардного мистецтва України у другій половині ХХ століття. Встановлено роль нетрадиційних способів звуковидобування на фортепіано, їхнє визначальне місце в колористичному наповненні твору. Запропонований аналіз має сприяти повнішому розумінню новітніх тенденцій і їхнього прояву в камерній музиці другої половини ХХ – початку ХХІ століття, ширшому введенню творів Є. Станковича до камерно-ансамблевого репертуару сучасних виконавців
ЕВОЛЮЦІЯ ШКІЛЬНИХ ОРКЕСТРІВ АЗІЇ ТА АВСТРАЛІЇ
Get PDFThe article examines the historical and cultural features of the emergence and development of the tradition of school brass bands in the countries of Asia and Australia. This performance genre is widely popular and is an important component of the educational process. Thanks to the improvement of the design of wind instruments, the process of playing them has become much easier and it has become possible to involve school-age children in it. Therefore, the organization of training on wind instruments in junior and high schools contributed to the training of future orchestra players. Materials on the emergence of the first brass bands in Japan – “jinta” (informal street band) and “shonen ongakutai” (youth band) – which later served as models for the organization of school bands, are highlighted. These historic types of orchestras existed at the end of the 19th century, and the founding of the first school orchestras, the “Furitsu Daiichi-Shogyo Band” in Tokyo and the “Zushi” high school orchestra in Kamakura date back to 1928. It was found that the greatest attention and interest to school orchestras in many Asian countries and in Australia recorded in the 1960s. During this period, the Association of New South Wales held the 1st National Competition of Australian School Bands (1962), the Ministry of Education of Singapore launched a school band training program (1965), and in Japan the number of students in music education increased from 20 to 250 thousand people. The purpose of the study is to highlight the national features of development, to identify catalysts and to highlight promising directions for the development of orchestral ensembles. In the countries of Asia, the traditions of ensemble performance have ancient origins, original national collectives exist even now. What attracts fans to their performances is that music is often combined with a dance show. Some traditions of national instrumental music are used in school orchestra festivals. It is assumed that the results of the article will have useful findings for leaders of school brass bands and will help in choosing an educational trajectory.У статті розглянуто історико-культурні особливості виникнення та розвитку традиції шкільних духових оркестрів у країнах Азії й Австралії. Цей жанр виконавства має широку популярність і є важливою складовою частиною освітнього процесу. Завдяки вдосконаленню конструкції духових інструментів процес гри на них значно полегшився і до нього стало можливим залучення дітей шкільного віку. Організація навчання на духових інструментах у молодших і середніх школах сприяла підготовці майбутніх оркестрантів. Висвітлено матеріали про виникнення перших складів духових оркестрів Японії – «джинта» (неформальний вуличний оркестр) і «шонен онгакутай» (молодіжний оркестр), які згодом послугували моделями для організації шкільних оркестрів. Ці історичні типи оркестрів існували в кінці ХІХ століття, а заснування перших шкільних оркестрів “Furitsu Daiichi-Shogyo Band” (місто Токіо) і оркестр середньої школи “Zushi” (місто Камакура) датують 1928 роком. З’ясовано, що найбільшу увагу та зацікавленість до шкільних оркестрів у багатьох країнах Азії та в Австралії зафіксовано у 60-х роках ХХ століття. У цей період Асоціацією Нового Південного Уельсу проведено І Національний конкурс шкільних оркестрів Австралії (1962 рік), Міністерством освіти Сингапуру започатковано програму навчання шкільних оркестрів (1965 рік), а в Японії кількість учнів у музичній освіті зросла із 20 до 250 тисяч осіб. Метою дослідження є висвітлення національних особливостей розвитку, визначення каталізаторів і виокремлення перспективних напрямів розвитку оркестрових колективів. У країнах Азії традиції ансамблевого виконавства мають давні витоки, самобутні національні колективи існують і зараз. Цінувальників у їх виступах приваблює те, що музика часто поєднується з танцювальним шоу. Деякі традиції національної інструментальної музики використовуються у фестивалях шкільних оркестрів. Передбачається, що результати статті матимуть корисні знахідки для керівників шкільних духових оркестрів і допоможуть у виборі освітньої траєкторії
ФОРТЕПІАННИЙ ЦИКЛ «ДВА ДІАЛОГИ З ПІСЛЯМОВОЮ» ВАЛЕНТИНА СИЛЬВЕСТРОВА У ВИКОНАВСЬКОМУ ВИМІРІ
Get PDFThe article examines the piano creativity of the Shevchenko Prize laureate, People’s Artist of Ukraine Valentyn Sylvestrov (*1937) on the example of the analysis of the cycle “Two dialogues with postscript” (2002). The composer’s appeal to the piano throughout his creative career is noted. The existence of a quantitative and multi-genre piano creativity of the artist has been underlined. Exceptionally detailed graphic fixation of the music text of the works is emphasized. It has been confirmed that V. Sylvestrov belongs to the cohort of the most iconic Ukrainian composers of our time. It is emphasized that at the current stage, his creative work, in particular, the piano, enjoys significant performing interest and listening demand not only on a national, but also on a global scale. It is noted that the piano cycle “Two dialogues with postscript” by V. Sylvestrov serves as a vivid illustration of his compositional handwriting, performance and stylistic guidelines. It is emphasized that in the three parts of the cycle, there are allusions to the F. Schubert’s creativity (Part I, “Wedding waltz”), R. Wagner’s operas (Part II, “Postlude”), peculiar sonoristic effects (Part III, “Postscript (Morning serenade)”). It is underlined the careful marking of agogic and dynamic nuances. It is noted that, in addition to the piano version, the version of this cycle for piano and string orchestra is very popular. The list of well-known performers of this cycle is given, including Oleh Bezborodko, Yuliia Starodub, Jenny Lin, Hélène Grimaud, Alexey Lyubimov, Yuri Polubielov and others. Comparing the number of recordings of the cycle on the YouTube, it was found that the recordings of Y. Polubielov (solo version) and H. Grimaud with the “Camerata Salzburg” orchestra are the most popular.У статті розглядається фортепіанний доробок лавреата Шевченківської премії, народного артиста України Валентина Сильвестрова (*1937 рік) на прикладі аналізу циклу «Два діалоги з післямовою» (2002 рік); відзначено тяжіння композитора до фортепіано впродовж усього творчого шляху; констатовано наявність у мистця численного та поліжанрового фортепіанного доробку; підкреслено вкрай деталізовану графічну фіксацію нотного тексту у творах. Констатовано, що В. Сильвестров належить до когорти найбільш знакових українських композиторів сучасності. Підкреслено, що на нинішньому етапі його творчий доробок, зокрема фортепіанний, становить значний виконавський і слухацький інтерес не лише в національному, а й у світовому масштабі. Відзначено, що фортепіанний цикл «Два діалоги з післямовою» В. Сильвестрова слугує яскравою ілюстрацією його композиторського почерку, виконавських і стильових орієнтирів. Акцентовано, що у трьох частинах циклу спостерігаються алюзії до творчості Ф. Шуберта (І ч. «Весільний вальс»), опер Р. Ваґнера (ІІ ч. «Постлюдія»), своєрідні сонористичні ефекти (ІІІ ч. «Післямова (Ранкова серенада)»). Підкреслюється ретельність позначення агогічних і динамічних нюансів. Відзначено, що, окрім фортепіанної, велику популярність має версія цього циклу для фортепіано та струнного оркестру. Наведено перелік відомих виконавців означеного циклу, серед яких Олег Безбородько, Юлія Стародуб, Єнні Лін (Jenny Lin), Елен Ґрімо (Helene Grimaud), Алексєй Любімов, Юрій Полубєлов та інші. У результаті порівняння кількості прослухань записів циклу на YouTube констатовано, що найбільшу популярність мають записи Ю. Полубєлова (сольний варіант) і Е. Ґрімо з оркестром «Камерата Зальцбург»
ВАЛТОРНА: ІСТОРІЯ, ТЕОРІЯ, ВИКОНАВСЬКА ПРАКТИКА
Get PDFThe article describes the role and place of the natural horn in historical and modern musical practice. The terminological problems of naming the musical instrument in various sources related to the design and type of horn of its predecessors are considered: corno, corno da caccia, trompe de chasse, waldhorn. On the basis of the theoretical analysis of scientific sources, the evolution of the brass wind instrument – the horn, the peculiarities of interpretation in the composer's work, the development of the technique of playing the instrument, the problems of interpretation in different orchestral styles and directions are considered. The peculiarities of the technique of playing the wind musical instrument "clarino" and clarino-virtuoso music making in the upper and higher registers are analyzed. The types and types of natural horn in the baroque instrumental culture, playing techniques, range, texture, principles of artistic interpretation, performance with "closed sound" are substantiated. The evolution of the natural horn in the music of classicism, the peculiarities of performance technique and interpretation are studied. The division into two styles of interpretation of horns is distinguished: concert and hunting. On the basis of musical works, the presence of elements of stylization, special types of movement, intonations, imitations, textures, dimensions, tessitura, and features of instrumentation was traced. The interpretation of the concept of "technique of closed sounds", its application, features of performance are analyzed. Other types of modern horns and horn-like instruments are considered: treble horns, natural horns, Wagnerian trumpets, their use in world musical practice in various genres of orchestral performance. The creative galaxy of talented and famous horn players of the world musical culture of the second half of the 20th – beginning of the 21st centuries is named. An analysis of manuals for practical mastering the technique of playing the natural horn in today's conditions was carried out.У статті охарактеризовано роль і місце натуральної валторни в історичній та сучасній музичній практиці. Розглянуто термінологічні проблеми найменування музичного інструменту в різних джерелах що пов'язані з конструкцією та типом валторни її попередників: corno, corno da caccia, trompe de chasse, waldhorn. На основі теоретичного аналізу наукових джерел розглянуто еволюцію мідного духового інструменту – валторни, особливості трактування в композиторській творчості, розвиток техніки гри на інструменті, проблеми інтерпретації в різних оркестрових стилях та напрямках. Проаналізовано особливості техніки гри на духовому музичному інструменті «кларіно» та кларіно-віртуозного музикування у верхньому та вищому регістрах. Обґрунтовано типи та види натуральної валторни в інструментальній культурі бароко, техніки гри, діапазон, фактуру, принципи художнього трактування, виконання «закритим звуком». Досліджено еволюцію натуральної валторни в музиці класицизму, особливості виконавської техніки та інтерпретування. Виділено розподіл на два стилі трактування валторн: концертного та мисливського. На основі музичних творів простежено наявність елементів стилізації, особливих типів руху, інтонацій, імітацій, фактури, розмірів, теситури, особливостей інструментування. Проаналізовано трактування поняття «техніка закритих звуків», її застосування, особливості виконання. Розглянуто інші різновиди сучасної валторни та валторноподібних інструментів: валторни-дисканти, натуральні валторни, вагнерівські труби, їх використання у світовій музичній практиці в різних жанрах оркестрового виконавства. Названо творчу плеяду талановитих та відомих виконавців – валторністів світової музичної культури другої половини ХХ – початку ХХІ століть. Здійснено аналіз посібників практичного освоєння техніки гри на натуральній валторні в умовах сьогодення
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ ІНВАРІАНТ МУЗИЧНОГО ТЕКСТУ ЯК ТЕКСТУ КУЛЬТУРИ: ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ
Get PDFThe purpose of the article is to present the latest analytical algorithms for the real musical text as a cultural text, which is considered as its structural and semantic invariant as a means of communication. The research methods are structural and hermeneutic, modeling, and functional. The results of the study are based on the proof that the constructs of this invariant have a synergistic nature – close interaction and transversality of manifestation. To visualize this interaction, the author proposes a model of the architectonics of the World of Music as a sound intonation environment and the art of intoned meaning. These are concentrically located planes that are the levels of its construction. Namely: musical lexemes (the center of the model); intonational relief of thematic material; type of compositional and dramatic logic; invariant of genre form; invariant of style; historical type of culture in the dimensions of the “spiritual situation of time”; historically relevant worldview paradigm; intonational continuum. It should be emphasized that there are interconnections between the above-mentioned constructs of the model, in which the traces of other constructs “shine through” each time. Therefore, both centripetal and centrifugal movement from the center of the model to its closing “field” is of great importance, which actually permeates the entire model with the idea of the intonational nature of the World of Music as a whole. The practical feasibility of the developed model is ensured by the latest concepts and categories of modern systematic musicology, such as “intonation model” (V. Moskalenko), “intonation image of the world” (Yu. Chekan), “typology of compositional and dramatic structuring” (N. Horyukhina), “semantics of genre form” (M. Aranovsky, T. Sumonova); “meta-logic of style” (O. Zvyalova, M. Yarko), ‘psychoanalytic dimensions of individual composer's style’ (M. Yarko), ‘national-cultural identity in the matrices of ethnic and national forms of identity’ (M. Yarko), ‘allusive way of developing national style’ (M. Yarko), ‘Ukrainian academic song’ (B. Vodianyi, T. Zadorozhna), etc. The conclusions of the study and its practical significance are closely related to musicology and music education practice: information about the architectonics of the World of Music and the structural and semantic invariant of the musical text as a cultural text can provide a high degree of praxeological and heuristic potential for both research and educational activities. In particular, the prospects for further research in this area are seen in connection with the projections of the development of cognitive expansion of consciousness with the intention of deeper knowledge of the spiritual world of artistic creativity.У статті представлено новітні аналітичні алгоритми щодо реального музичного тексту як Тексту культури, що розглядається в ролі його структурно-семантичного інваріанту як засобу комунікації. Методи дослідження – структурно-герменевтичний, моделювання, функціональний. Результати дослідження формулюються на основі доведення того, що конструкти цього інваріанту володіють синергічною природою – тісною взаємодією та наскрізністю вияву. Задля унаочнення цієї взаємодії пропонується модель архітектоніки Світу музики як звукоінтонаційного середовища та мистецтва інтонованого смислу. Це – концентрично розташовані площини, які є рівнями його побудови. А саме: музичні лексеми (осереддя моделі); інтонаційний рельєф тематичного матеріалу; тип композиційно-драматургічної логіки; інваріант жанрової форми; інваріант стилю; історичний тип культури у вимірах «духовної ситуації часу»; історично актуальна світоглядна парадигма; інтонаційний континуум. Наголосимо, що поміж названими конструктами моделі існують взаємозумовлюючі звʼязки, у яких щоразу «просвічує» слід інших конструктів. Тому велике значення має як доцентровий, так і відцентровий рух від осереддя моделі до її замикаючого «поля», який фактично пронизує усю модель ідеєю щодо інтонаційної природи Світу музики в цілому. Практичну доцільність розробленої моделі забезпечено новітніми поняттями та категоріями сучасного систематичного музикознавства зразка «інтонаційна модель» (В. Москаленко), «інтонаційний образ світу» (Ю. Чекан), «типологія композиційно-драматургічного структурування» (Н. Горюхіна), «семантика жанрової форми» (М. Арановський, Т. Симонова); «металогіка стилю» (О. Завʼялова, М. Ярко), «психоаналітичні виміри індивідуального композиторського стилю» (М. Ярко), «національно-культурна ідентичність у матрицях етнічної та національної форм ідентичності» (М. Ярко), «алюзійний спосіб розвитку національного стилю» (М. Ярко), «українська академічна пісня» (Б. Водяний, Т. Задорожна) та ін. Висновкові судження щодо проведеного дослідження та його практичне значення тісно повʼязані з музикознавчою та музично-освітньою практикою: відомості щодо архітектоніки Світу музики та структурно-семантичного інваріанту музичного тексту як Тексту культури здатні забезпечувати високу міру праксеологічного (раціонально-логічного й ефективного) та евристичного (творчого) потенціалу як дослідницької, так і навчально-освітньої практики. Зокрема, перспективи подальших досліджень в обраному напрямі бачаться у звʼязку з проекціями розвитку когнітивної експансії свідомості в намірі глибокого пізнання духовного світу мистецької творчості
ВОКАЛЬНА МЕЛІЗМАТИКА В ДИСКУРСІ СУЧАСНОЇ ПОПУЛЯРНОЇ МУЗИКИ
Get PDFMelismas, which have been used by vocalists for quite a long time, have a special place among the vocal techniques of artistic expressiveness, related to expression and emotional relationship, and this trend is also preserved in contemporary popular music in today's conditions. The article contains a conditional definition of the terms "melisma", which denotes melisma as one or two notes used both in the composition of a word and in a non-verbal sound; "melismatic riff", which means that the notes of the melisma are repeated with each performance; "melismatic runs"), which means the absence of repetitions and the possibility of using two or more notes. The article gives a few examples of songs by famous artists in which they use different melismas, but only the pop-rhythm-andblues ballad ("Never be the same") from the album "Beautiful", performed by the Australian singer Jessica Mauboy in three versions, is subjected to a thorough analysis: original sound recording of the single; a session album posted on the iTunes service, which J. Mauboy recorded in 2014; "live" performance in "Nova's Red Room", posted on the "YouTube" streaming service. It is argued that the differences between the three versions of the song "Never be the same" are minimal, since most of the "runs" are identical to each other, which is obviously explained by J. Mauboy's desire, first of all, to convey the main meaning of the song to the listeners, but the singer's ability to add subtle melisma to the listeners is emphasized in the form of melismatic riffs that use only two or three notes. It is concluded that in contemporary popular music, vocal melismas can be used both to deepen the emotional content of the song and emphasize its meaning, and to demonstrate the vocal mobility and technical vocal and performing abilities of the singer.Серед вокальних прийомів художньої виразності, пов’язаних з експресією та емоційним відношенням особливе місце посідають є мелізми, які використовувалися вокалістами досить давно і ця тенденція зберігається також і в сучасній популярній музиці в умовах сьогодення. Стаття містить умовне розмежування термінів «мелізм», яким позначається мелізм як одна або дві ноти, що використовуються як на складі слова, так і у невербальному звуці; «мелізматичний риф», який означає, що ноти мелізму повторюються при кожному виконанні; «мелізматична пробіжка» («runs»), що означає відсутність повторювань і можливість використання двох і більше нот. У статті наводиться декілька прикладів пісень відомих виконавців, у яких вони використовують різні мелізми, однак ґрунтовному аналізу піддається лише поп – ритм-енд-блюз балада («Ніколи не будь таким самим») з альбому «Beautiful», у виконанні австралійської співачки Джесіки Маубой у трьох варіантах: оригінальний звукозапис синглу; сесійний альбом, розміщений на сервісі «iTunes», який Джесіка Маубой записала в 2014 році; «живий» виступ у «Nova’s Red Room», розміщений на стримінговому сервісі «YouTube». Обґрунтовується, що відмінності між цими трьома версіями пісні «Ніколи не будь таким самим» є мінімальними, оскільки більшість «runs» ідентичні одна одній, що, очевидно пояснюється бажанням Джесіки Маубой, передусім, донести до слухачів основний сенс пісні проте підкреслюється здатність співачки додавати тонкий мелізм у вигляді мелізматичних рифів, які використовують лише дві або три ноти. Робиться висновок, що у сучасній популярній музиці вокальні мелізми можуть застосовуватися як для поглиблення емоційного змісту пісні та підкреслення її сенсу, так і для демонстрації вокальної рухливості та технічних вокально-виконавських спроможностей виконавця
ФОРМУВАННЯ ІСТОРИЧНИХ УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ
Get PDFThe article proposes a classification of historical representations, which are differentiated by the author into quantitative, local (spatial), chronological (temporal), figurative and logical. Textbooks on the history of Ukraine for schoolchildren with intellectual disabilities are analyzed and concrete examples are given on the basis of which the process of forming historical ideas is carried out. Difficulties that must be taken into account by the history teacher when forming historical ideas among schoolchildren with intellectual disabilities are highlighted. The author attributes to such difficulties: a significant reduction or misunderstanding of real distances, difficulties in orientation in geographical directions, misunderstanding of the location of objects relative to each other, perception of objects of different sizes located at different distances equally incorrectly, difficulty in determining cause and effect sounds and others. Didactic methods and methods of formation of historical ideas among schoolchildren of the specified category are described, means of effective formation of ideas about the past in history lessons among children with intellectual disabilities are highlighted. Emphasis is placed on the effectiveness of imagery, video materials, verbal description, excerpts from fiction, adapted historical text sources, problematic questions, expository reading, etc. The importance of recording chronological dates on the board, in a notebook, clearly naming dates, centuries (parts of a century), repeated repetition and updating of previously studied historical material is emphasized. The author emphasized the various potential opportunities of students with intellectual disabilities in working with historical and modern maps, atlases, when performing chronological tasks, writing historical dictations, establishing cause-and-effect relationships, etc. It is recommended that teachers take into account the individual psychophysical and cognitive abilities of students of special institutions of general secondary education when forming their historical ideas.У статті запропоновано класифікацію історичних уявлень, які диференціюються автором на кількісні, локальні (просторові), хронологічні (часові), образні та логічні. Проаналізовано підручники з історії України для школярів з інтелектуальними порушеннями та наведено конкретні приклади на основі яких здійснюється процес формування історичних уявлень. Висвітлено труднощі, які необхідно враховувати вчителю історії при формуванні історичних уявлень у школярів із порушеннями інтелектуального розвитку. До таких труднощів автор відносить: значне зменшення або нерозуміння реальних відстаней, труднощі при орієнтуванні в географічних напрямках, нерозуміння розташування об’єктів відносно один одного, сприймання різних за величиною об’єктів, розташованих на різній відстані однаково неправильно, складність визначення причинно-наслідкових зв’язків та інші. Описано дидактичні методи та прийоми формування історичних уявлень у школярів означеної категорії, висвітлено засоби ефективного формування уявлень про минуле на уроках історії у дітей з інтелектуальними порушеннями. Наголошено на ефективності образної наочності, відеоматеріалів, словесному описі, уривках художньої літератури, адаптованих історичних текстових джерелах, проблемних питаннях, пояснюючому читанні тощо. Підкреслено важливість записів хронологічних дат на дошці, у зошиті, чіткому називанні дат, століть (частини століття), неодноразовому повторенні та актуалізації раніше вивченого історичного матеріалу. Автором наголошено на різних потенційних можливостях учнів з інтелектуальними порушеннями щодо роботи з історичними та сучасними картами, атласами, при виконанні хронологічних завдань, написанні історичних диктантів, встановленні причинно-наслідкових зв’язків тощо. Рекомендовано вчителям враховувати індивідуальні психофізичні та пізнавальні можливості учнів спеціальних закладів загальної середньої освіти при формуванні в них історичних уявлень