Institutional repository of Taras Shevchenko National University of Kyiv eKNUTSHIR
Not a member yet
15422 research outputs found
Sort by
Галицькі партизани. Рецензія на: Петро Росіцький. Українська народна самооборона в Галичині (1943): формування, структура, бойові дії: монографія / НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, Львів, 2025. 360 с.
No full textReaders are offered a review of one of the latest books on domestic military history, published in 2025. The creation and activities of the Ukrainian National Self-Defense (UNS) in Galicia, which became the basis for the deployment of the UPA-West (UPA-Zakhid) at the turn of 1943–1944, unfortunately remained in the shadow of research on the activities of the Ukrainian Insurgent Army in Volhynia in 1943 for many decades. The author of the reviewed monograph, Petro Rositsky, has filled this historiographical gap. It is important to emphasize that the researcher highlighted the process of formation and activities of the UNS in the broader context of social relations within the Ukrainian community of Galicia, relations between Ukrainians and the German occupation administration in the region, and the activities of the Soviet partisan movement and the Polish underground. It should also be noted that the monograph is supplemented by a very solid source block, which contains twenty-six archival documents on the history of the UNS. Such a documentary appendix allows interested readers to verify the accuracy of the author's citations of sources in the main text and to familiarize themselves with the full content of the historical source.До уваги читачів запропоновано рецензію на одну з останніх книг з вітчизняної воєнної історії, яка побачила світ 2025 року. Створення і діяльність Української національної самооборони (УНС) в Галичині, яка стала основою для розгортання УПА-Захід на зламі 1943 – 1944 рр., на жаль, довгі десятиліття залишалася в тіні досліджень про діяльність Української повстанської армії на Волині в 1943 р. Автор рецензованої монографії Петро Росіцький заповнив існуючу історіографічну лакуну. Важливо наголосити на тому, що дослідник висвітлив процес становлення й діяльності УНС у ширшому контексті суспільних взаємин в межах української громади Галичини, стосунків між українцями та окупаційною адміністрацією німців у регіоні, діяльності радянського партизанського руху і польського підпілля. Слід наголосити також на тому, що монографія доповнена дуже солідним джерельним блоком, який містить двадцять шість архівних документів з історії УНС. Такий документальний додаток дає можливість зацікавленому читачеві перевірити коректність цитування автором джерел в основному тексті, ознайомитись повним змістом історичного джерела
МІСЦЕ Й РОЛЬ ФАСИЛІТАЦІЇ СЕРЕД СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ
Full text linkBackground. In the context of the development of higher education, there is a growing need for interactive teaching methods that promote active interaction between students and instructors and the development of key competencies. One such method is facilitation, which ensures flexibility in the educational process by stimulating critical thinking, communication skills, and teamwork. The relevance of the study is determined by the need to implement methods that meet modern requirements. The aim is to analyze the effectiveness of using facilitation in the educational process at higher education institutions and determine its impact on students' learning motivation. Results. The study shows that facilitative methods increase motivation, activate learning, and enhance communication skills and teamwork abilities. Ninety percent of participants used group discussions, 85 % used game-based methods, and 76 % used brainstorming. Difficulties for 43 % were technical issues, while 28.6 % noted resistance from participants. Satisfaction with facilitative methods was 52.4 %, and respondents emphasized the importance of adapting methods for different groups. The main feedback method was discussion during sessions (71.4 %). Conclusions. The results confirmed the effectiveness of facilitation as an interactive teaching method. The use of facilitative methods enhances motivation and supports the development of critical thinking, problem-solving, and communication. Successful implementation requires preparing instructors and developing strategies for integrating facilitation into educational programs.Вступ. Розглянуто роль інтерактивних навчальних технологій у закладах вищої освіти, зокрема фасилітації як методу, що сприяє активній взаємодії між студентами та викладачами. Впровадження фасилітаційних сесій робить освітній процес гнучким, інтерактивним та орієнтованим на розвиток критичного мислення, комунікативних навичок і командної роботи. Автор аналізує переваги фасилітації, її вплив на мотивацію студентів і надає рекомендації щодо її впровадження, підкреслюючи важливість підготовки викладачів та інтеграції фасилітаційних підходів у освітні програми. У контексті розвитку вищої освіти зростає потреба в методах, що забезпечують активну взаємодію й розвиток ключових компетентностей. Метою дослідження є аналіз ефективності використання фасилітації в освітньому процесі закладів вищої освіти та визначення її впливу на навчальну мотивацію. Результати. Фасилітаційні методи підвищують мотивацію, активізують навчання та вдосконалюють комунікативні вміння й здатність до командної роботи. 90 % учасників використовували групові дискусії, 85 % – ігрові методи, 76 % – мозковий штурм. Основні труднощі: технічні проблеми (43 %) та опір учасників (28,6 %). Рівень задоволеності становив 52,4 %, а респонденти наголошували на важливості адаптації методів для різних груп. Основним способом зворотного зв'язку була дискусія (71,4 %). Висновки. Результати підтвердили ефективність фасилітації як інтерактивного методу навчання. Використання фасилітаційних підходів підвищує мотивацію та сприяє розвитку критичного мислення, розв'язання проблем і комунікації. Успішне впровадження потребує підготовки викладачів і розроблення стратегій інтеграції фасилітації в освітні програми
Museum Collections of Greece In International Relations in the 19th – 21st Centuries: «The Parthenon Marbles»
No full textАктуальність теми обумовлена проблемою збереження, переміщення та повернення історико-культурної спадщини у сучасній системі міжнародних відносин. «Мармури Парфенона» можуть стати прецедентом для вирішення подібних справ у міжнародній практиці. Мета. Метою цієї статті є з’ясування історичних та політичних обставин переміщення мармурів Парфенона, аналіз еволюції дискусії щодо їх повернення та виявлення значення цього кейсу для сучасних греко-британських відносин, а також розуміння ролі культурної спадщини як чинника міжнародної дипломатії. Методи. В основу покладено історіографічний метод, який дозволяє дослідити деякі інтерпретації конфлікту довкола «Мармурів Парфенона» як спірного блага, що протиставляє одну зі світових наддержав, Велику Британію, країні, яка вважає себе культурною наддержавою, Греції. Результати. Зауважено, що Парфенон часто сприймається як найважливіший символ сучасної грецької національної ідентичності. Стверджується, що конфлікт стосовно «Мармурів Елгіна» (або «Мармурів Парфенона») виявляє себе вже в самій назві. Перший із них акцентує увагу на людині, завдяки якій мармури потрапили до Британського музею, другий підкреслює їхнє походження і нагадує про необхідність повернення колекції до Афін. Визначено основні зміни в статусі Парфенона від часів його побудови до активності лорда Елгіна. З’ясовано, що законність підстав для переміщення «Мармурів Парфенона» сьогодні поставлені під серйозні сумніви: фірман, який традиційно використовується як аргумент у дискусіях, не знайдений в османських архівах. Досліджено інтелектуальну атмосферу, в якій розгорталися дискусії щодо «Мармурів Парфенона», зауважено роль у цій дискусії лорда Байрона, а також інших помітних постатей ХІХ–ХХ ст. Особливо наголошується роль у боротьбі за возз’єднання «Мармурів Парфенона» Меліни Меркурі, інших державних і громадських діячів сучасної Греції та світової спільноти Висновки. Як висновок, зауважується, що справедливе і дипломатично виважене рішення щодо повернення мармурів Парфенона до Афін, де вони можуть бути возз’єднані з іншою частиною фризу в Новому музеї Акрополя, може слугувати моделлю для вирішення аналогічних ситуацій у сфері культурної політики, зокрема – для держав, чиї історичні артефакти перебувають у колекціях інших країн.The article is based on a report presented on March 22, 2024 at the All-Ukrainian Scientific Conference «History of International Relations of the 19th–21st Centuries» (to the 190th anniversary of the Taras Shevchenko National University of Kyiv and the 100th anniversary of the birth of Doctor of Historical Sciences, Professor Anatolii Kostiantynovich Martynenko). The idea and key theses were formulated during studies at the Ioannis Kapodistrias National University of Athens under the FIESPA program (2023) and within the framework of academic mobility at the same university (2024), which became possible thanks to the assistance of Dr. N. Lavidas. The relevance of the topic is determined by the problem of preserving, transferring and returning historical and cultural heritage in the modern system of international relations. The Parthenon Marbles could become a precedent for resolving similar cases in international practice. Purpose. The purpose of this article is to clarify the historical and political circumstances of the movement of the Parthenon Marbles, analyze the evolution of the debate on their return, and identify the significance of this case for contemporary Greco-British relations, as well as understanding the role of cultural heritage as a factor in international diplomacy. Results. The paper is based on a historiographical method that allows us to explore some interpretations of the conflict surrounding the Parthenon Marbles as a disputed good that pits one of the world’s superpowers, Great Britain, against a country that considers itself a cultural superpower, Greece. It has been noted that the Parthenon is often perceived as the most important symbol of modern Greek national identity. It is argued that the conflict over the «Elgin Marbles» (or «Parthenon Marbles») is evident in the very name. The first of them focuses on the person thanks to whom the marbles ended up in the British Museum, the second emphasizes their origin and reminds of the need to return the collection to Athens. The key changes in the status of the Parthenon from its construction to Lord Elgin’s tenure have been identified. It has been revealed that the legitimacy of the grounds for the relocation of the Parthenon Marbles is now seriously questioned: the ferman, traditionally used as an argument in the debate, has not been found in the Ottoman archives. The intellectual atmosphere in which the discussions regarding the «Parthenon Marbles» unfolded is explored, and the role of Lord Byron in this discussion, as well as other notable figures of the 19th – 20th centuries, is noted. The role of Melina Mercouri, as well as other state and public figures of modern Greece and the international community, in the struggle for the reunification of the «Parthenon Marbles» is particularly emphasized. Conclusions. In conclusion, it is noted that a fair and diplomatically balanced decision to return the Parthenon marbles to Athens, where they can be reunited with the rest of the frieze in the New Acropolis Museum, can serve as a model for resolving similar situations in the field of cultural policy, in particular for states whose historical artifacts are in the collections of other countries
The Application of Artificial Intelligence Technologies and Novel Prospects for the Representation of Historical and Mythological Content in the U.S. Video Game Industry
No full textАктуальність. Стрімка еволюція технологій штучного інтелекту зумовила фундаментальну трансформацію індустрії відеоігор, де США залишаються провідним світовим центром інновацій. Сучасний етап цифровізації ігрової галузі характеризується переходом від статичних алгоритмів до динамічних систем, здатних до генерації контенту в реальному часі. Особливого значення це набуває в контексті роботи з міфологічним контентом, фундаментом більшості складних ігрових світів (AAA-проєктів). Традиційні методи подачі міфології часто обмежені лінійним наративом, проте інтеграція LLM та процедурної генерації відкриває небачені можливості для створення «живого» міфу. Актуальність дослідження підсилюється потребою теоретичного осмислення того, як американські розробники адаптують архаїчні культурні коди до потреб цифрового суспільства, використовуючи ШІ не лише як інструмент технічної розробки, а й як гуманітарний модус. Мета. Основна мета статті полягає в аналізі ключових змін у процесах розробки відеоігор на базі студій США під впливом інструментів штучного інтелекту, з особливим фокусом на інноваційні методи інтеграції та інтерпретації міфологічного контенту. Дослідження спрямоване на з’ясування того, як генеративний ШІ дозволяє реалізувати складні історичні образи та міфологічні системи, що адаптуються до дій гравця, створюючи персоналізований досвід взаємодії з божествами, героями та легендами у віртуальному просторі. Методи. Методологічну основу дослідження становить системний підхід до аналізу ігрових виробничих процесів у США (кейс-стаді провідних компаній та інноваційних стартапів Кремнієвої долини). Було застосовано порівняльний аналіз традиційних методів наративного дизайну та сучасних технік генеративного сторітелінгу. Також використано метод структурно-функціонального аналізу для вивчення ролі ШІ-агентів у відтворенні міфологічних архетипів та процедурного моделювання ландшафтів, що базуються на космогонічних міфах. Для оцінки ефективності нових методів подачі контенту залучалися дані про розвиток новітніх ігрових «двигунів» (Unreal Engine 5) та інтеграцію хмарних обчислень. Результати. У ході дослідження встановлено, що впровадження ШІ у практику американських геймдев-студій призвело до виникнення концепції «динамічної міфології». З’ясовано, що використання ШІ дозволяє автоматизувати створення «міфологічної щільності» ігрового світу: від автоматичної генерації рунічних написів до створення унікальних діалогових гілок з міфологічними персонажами, які не обмежені скриптами. Результати демонструють, що американський досвід інтеграції нейромереж у розробку дозволяє створювати ігри, де міф перестає бути лише статичним тлом, а стає інтерактивною системою, що реагує на етичний вибір гравця. Виявлено, що генеративні моделі ефективно справляються з адаптацією складних міфологічних сюжетів (наприклад, скандинавських або античних) під індивідуальні ігрові сесії, забезпечуючи високий рівень занурення та варіативності. Висновки. Автор приходить до висновку, що штучний інтелект стає ключовим фактором конкурентоспроможності американського геймдеву, змінюючи роль розробника з виконавця на архітектора інтелектуальних систем. Використання ШІ для подачі міфологічного контенту радикально розширює межі цифрового мистецтва, дозволяючи реконструювати міф як живу, еволюціонуючу структуру. Значущість отриманих результатів полягає у можливості застосування даних підходів для створення нових типів MMORPG та наративних ігор, де культурна спадщина переплітається з високими технологіями. Подальші дослідження мають бути спрямовані на вивчення етичних аспектів «авторства» ШІ у створенні культурних наративів та аналіз того, як автоматизація творчих процесів вплине на професійну трансформацію ігрових дизайнерів у довгостроковій перспективі.Relevance. The rapid evolution of artificial intelligence technologies has driven a fundamental transformation within the video game industry, where the United States remains the global epicenter of innovation. The current stage of gaming sector digitization is characterized by a shift from static algorithms to dynamic systems capable of real-time content generation. This is particularly significant in the context of mythological content the foundation of most high-budget game worlds. Traditional methods of presenting mythology are often limited by linear narratives; however, the integration of Large Language Models and procedural generation offers unprecedented opportunities to create a «living» myth. The relevance of this study is underscored by the need for a theoretical framework to understand how American developers adapt archaic cultural codes to the needs of a digital society, utilizing AI not merely as a technical tool but as a sophisticated instrument for semantic and narrative development. Aim. The primary objective of this article is to analyze the key shifts in video game development processes within U.S.-based studios under the influence of AI tools, with a specific focus on innovative methods for integrating and interpreting mythological content. The research aims to investigate how generative AI enables the implementation of complex mythological systems that adapt to player actions, creating a personalized experience of interacting with deities, heroes, and legends within the virtual space. Methods. The methodological framework of this research is based on a systems approach to analyzing game production processes in the U.S. (including case studies of leading companies and innovative Silicon Valley startups). A comparative analysis of traditional narrative design methods versus modern generative storytelling techniques was conducted. Additionally, a structural-functional analysis was employed to examine the role of AI agents in reproducing mythological archetypes and procedural modeling of landscapes based on cosmogonic myths. To evaluate the effectiveness of these new content delivery methods, data regarding the evolution of game engines (e.g., Unreal Engine 5) and the integration of cloud computing were analyzed. Results. The study established that the implementation of AI in the practice of American game development studios has led to the emergence of the «dynamic mythology» concept. It was found that AI allows for the automation of «mythological density» within the game world ranging from the automated generation of runic inscriptions to the creation of unique dialogue branches with mythological characters that are not restricted by pre-written scripts. The findings demonstrate that the American experience of integrating neural networks into development allows for the creation of games where myth ceases to be a static backdrop and becomes an interactive system responding to the player’s ethical choices. It was revealed that generative models effectively handle the adaptation of complex mythological plots (e.g., Norse or Classical) for individual gaming sessions, ensuring high levels of immersion and variability. Conclusions. The authors conclude that artificial intelligence is becoming a pivotal factor in the competitiveness of the American game industry, transforming the developer’s role from a direct executor to an architect of intelligent systems. The use of AI for presenting mythological content radically expands the boundaries of digital art, allowing for the reconstruction of myth as a living, evolving structure. The significance of these results lies in the potential application of such approaches to the creation of new types of MMORPGs and narrative-driven games where cultural heritage intertwines with high technology. Future research should focus on the ethical aspects of AI «authorship» in creating cultural narratives and analyzing how the automation of creative processes will affect the professional transformation of game designers in the long term
Legal regulation of cooperation between states to combat climate change within the EU
No full textМатюшина О.В. Правове регулювання співробітництва держав з протидії змінам клімату в рамках ЄС. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 293 “Міжнародне право” (галузь знань 29 “Міжнародні відносини”) - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2025.
Дослідження присвячене еволюції правових засад кліматичної політики Європейського Союзу у взаємозв’язку з розвитком міжнародного кліматичного права. Розглянуто зобов’язання ЄС та держав-членів у межах глобального кліматичного режиму, їхнє відображення в нормативних документах та переговорах сторін. Проаналізовано основні глобальні угоди - Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату (1992 р.), Кіотський протокол (1997 р.) і Паризьку угоду (2015 р.), які визначили зобов’язання держав щодо скорочення викидів парникових газів. Окрему увагу приділено секторальним міжнародним режимам, що доповнюють кліматичну систему: Монреальському протоколу (1987 р.) з Поправкою Кігалі (2016 р.) щодо озоноруйнівних речовин, Конвенції ООН з морського права (1982 р.) і MARPOL (Додаток VI) у частині регулювання суднових викидів, а також Лондонській конвенції (1972 р.) і Лондонському протоколу (1996 р.) з поправками 2006 і 2013 років, які створили правові механізми для геологічного зберігання CO₂ та контролю морських кліматичних технологій. Прослідковано взаємодію норм Конвенції OSPAR, Лондонського протоколу та права ЄС (Директива 2009/31/ЄС), що формує узгоджену основу для безпечного зберігання CO₂ у морському геологічному середовищі.
На рівні ЄС досліджено процес трансформації міжнародних і секторальних зобов’язань у внутрішнє право, зокрема через Європейський зелений курс, який визначає стратегічні орієнтири кліматичної політики Союзу, а також рамковий Європейський кліматичний закон (Регламент (ЄС) 2021/1119), яким встановлено юридично обов’язкову мету досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року завдяки ухвалення пакету законодавчих ініціатив “Fit for 55” з проміжною ціллю скорочення викидів парникових газів щонайменше на 55% до 2030 року шляхом реформування ключових секторів, таких як енергетика, транспорт, промисловість, будівництво, землекористування і система торгівлі викидами.
Проаналізовано правові інструменти досягнення кліматичної нейтральності ЄС за критерієм їх правової природи та ефективності впровадження, зокрема систему торгівлі квотами на викиди парникових газів, політику енергоефективності, енергетичне оподаткування та підтримку відновлюваної енергетики, прикордонне вуглецеве коригування, стратегії управління вуглецем, правове регулювання викидів від морського й авіаційного транспорту, а також інструменти геоінженерії.
Здійснено аналіз формування та розвитку кліматичного судочинства в системі права Європейського Союзу, Світової організації торгівлі та міжнародного інвестиційного арбітражу. Досліджено процесуальні аспекти кліматичного судочинства в Суді ЄС, зокрема коло суб’єктів, які мають право на звернення, та предмет розгляду таких справ, що охоплює оскарження актів інституцій ЄС у сфері кліматичної політики. Проаналізовано становлення кліматичного судочинства в ЄС, зокрема активізацію розгляду справ у Суді ЄС після запровадження схеми торгівлі викидами на початку 2000-х років, що стало відправною точкою формування прецедентної практики у сфері кліматичної політики. Досліджено застосування Оргуського регламенту у практиці Суду ЄС, де тривалий час право недержавних суб’єктів на звернення залишалося обмеженим, проте внесені зміни до Регламенту розширили доступ громадськості до правосуддя у справах, що стосуються довкілля та кліматичної політики. Автором проаналізовано практику застосування арбітражного урегулювання спорів щодо тлумачення та застосування положень Договору до Енергетичної Хартії, які вплинули на межі державного регулювання в енергетичному секторі та реалізацію кліматичних реформ у межах Європейського зеленого курсу й пакета “Fit for 55”.
Автором здійснено комплексний аналіз імплементації кліматичного права ЄС у національні правопорядки держав-членів, зокрема України. Розглянуто відповідність таким ключовим критеріям національних кліматичних законів рамковому Європейському закону про клімат, як нормативно закріплена середньострокова мета скорочення викидів до 2030 року на 55% та довгострокова мета досягнення кліматичної нейтральності, парламентський контроль та наявність незалежних науково-дорадчих органів щодо кліматичної політики та реалізації відповідних секторальних політик, делегування повноважень органам місцевого самоврядування щодо напрацювання планів скорочення викидів, передбаченні права громадської участі, а також обов’язків публічних обговорень і звітування відповідальних осіб, що формує інституційну спроможність та визначає ефективність кліматичного врядування держав. Досліджено процес адаптації національних законодавств, який відзначається суттєвою варіативністю залежно від політико-правового контексту. Проаналізовано роль національних судів окремих держав ЄС у підвищенні кліматичних амбіцій урядів, а також механізми вдосконалення законодавчих механізмів і забезпечення належного виконання зобов’язань суб’єктів владних повноважень. Автор звертає увагу, що в деяких державах ЄС такі інструменти лише формується, що ускладнює забезпечення правової відповідальності за кліматичну бездіяльність.
Окрему увагу приділено питанням гармонізації кліматичного законодавства України з європейським, зокрема відповідності українського законодавства критеріям acquis communautaire згідно розділу 27 “Довкілля та зміна клімату”. Автором проаналізовано Закон України «Про основні засади державної кліматичної політики» № 1237-IX від 8 жовтня 2024 року спрямований на імплементацію acquis communautaire у сфері кліматичної політики, зокрема Регламенту 2018/1999 про врядування в Енергетичному союзі та кліматичні дії та Регламенту 2021/1119, відомого як Європейський кліматичний закон, що визначає рамки досягнення кліматичної нейтральності, а також виконання своїх міжнародних зобов'язань, взятих за Угодою про асоціацію з ЄС щодо наближення українського законодавства до вимог Директиви 2003/87/EC щодо створення системи торгівлі квотами на викиди парникових газів. Пропонується огляд українського кліматичного судочинства, яке здебільшого відповідає моделі “першої хвилі” кліматичних позовів в ЄС, тобто обмежуються адміністративними оскарженнями або секторальними екологічними спорами, що не мають стратегічного характеру. Підкреслюється необхідність упорядкування правової бази для проведення економічних та екологічних експертиз з метою справедливого визначення шкоди в результаті російської збройної агресії, а також справедливого застосування вуглецевих мит для післявоєнного відновлення української економіки.
Автор актуалізує питання кліматичної справедливості, відсутності категоріїї “кліматична шкода” у чинному праві ЄС та України, необхідності обліку парникових газів, спричинених в результаті збройної агресії з подальшим запровадженням механізму відшкодування таких об’ємів.
Наукова новизна полягає у формалізації поняття правового механізму кліматичної політики Європейського Союзу у внутрішньому та зовнішньому вимірах, узагальненні нормативних засобів реалізації кліматичних зобов’язань і виявленні закономірностей правової адаптації в контексті асоційованих країн. Вперше в українській юридичній науці здійснено систематичний аналіз правового розвитку кліматичної політики ЄС у контексті міжнародного права навколишнього середовища, із виокремленням ключових транснаціональних інструментів.
Практичне значення дослідження полягає у формуванні науково обґрунтованого та аналітичного фундаменту для вдосконалення кліматичної політики України, її подальшої гармонізації з правом ЄС та посилення нормативної спроможності держави у сфері зміни клімату. Результати роботи можуть бути використані для розробки національних заходів адаптації та пом’якшення, а також для формування правових механізмів кліматичної справедливості в контексті післявоєнного відновлення, зокрема з урахуванням необхідності напрацювання та лобіювання на міжнародному рівні правових механізмів відшкодування шкоди за викиди парникових газів, спричинених збройною агресією.
Крім того, дисертація має академічну цінність, оскільки вперше в українській юридичній науці здійснено системну класифікацію та структурований аналіз інституційних, нормативних і судових аспектів кліматичної політики ЄС, що може слугувати базою для подальших наукових досліджень і освітніх дисциплін.Matiushyna O.V. Legal regulation of cooperation between states to combat climate change within the EU. Qualification scientific work as a manuscript.
Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 293 “International Law” (field of knowledge 29 “International Relations”) - Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, 2026.
The research is devoted to the evolution of the legal foundations of the European Union's climate policy in relation to the development of international climate law. The obligations of the EU and the Member States within the framework of the global climate regime, their reflection in regulatory documents and negotiations of the parties are considered. The main global agreements - the United Nations Framework Convention on Climate Change (1992), the Kyoto Protocol (1997) and the Paris Agreement (2015), which defined the obligations of states to reduce greenhouse gas emissions, are analyzed. Special attention is paid to sectoral international regimes that complement the climate system: the Montreal Protocol (1987) with the Kigali Amendment (2016) on ozone-depleting substances, the UN Convention on the Law of the Sea (1982) and MARPOL (Annex VI) in terms of regulating ship emissions, as well as the London Convention (1972) and the London Protocol (1996) with amendments in 2006 and 2013, which created legal mechanisms for the geological storage of CO₂ and the control of marine climate technologies. The interaction of the norms of the OSPAR Convention, the London Protocol and EU law (Directive 2009/31/EC), which forms an agreed basis for the safe storage of CO₂ in the marine geological environment, is traced.
At the EU level, the process of transforming international and sectoral obligations into domestic law has been studied, in particular through the European Green Deal, which defines the strategic guidelines of the Union's climate policy, as well as the framework European Climate Law (Regulation (EU) 2021/1119), which sets a legally binding goal of achieving climate neutrality by 2050 through the adoption of the package of legislative initiatives “Fit for 55” with the interim goal of reducing greenhouse gas emissions by at least 55% by 2030 by reforming key sectors such as energy, transport, industry, building sector, land use and emissions trading system.
The legal instruments for achieving climate neutrality of the EU are analyzed according to the criterion of their legal nature and effectiveness of implementation, in particular, the greenhouse gas emissions trading system, energy efficiency policy, energy taxation and renewable energy, carbon border adjustment mechanism, carbon management strategies, legal regulation of emissions from maritime and aviation transport, as well as geoengineering tools.
The analysis of the formation and development of climate justice in the system of law of the European Union, the World Trade Organization and international investment arbitration is carried out. The procedural aspects of climate justice in the Court of Justice of the EU, in particular, the range of entities that have the right to appeal, and the subject of consideration of such cases, which covers appeals against acts of the EU institutions in the field of climate policy, are studied. It was analyzed the formation of climate justice in the EU, in particular, the intensification of consideration of cases in the Court of Justice of the EU after the introduction of the emissions trading scheme in the early 2000s, which became the starting point for the formation of case law in the field of climate policy. The application of the Aarhus Regulation in the practice of the Court of Justice of the EU, where the right of non-state actors to appeal had remained limited for a long time, but the amendments to the Regulation have expanded public access to justice in cases related to the environment and climate policy. The author analyzes the practice of applying arbitration settlement of disputes regarding the interpretation and application of the provisions of the Treaty to the Energy Charter, which affected the boundaries of state regulation in the energy sector and the implementation of climate reforms within the framework of the European Green Deal and the package “Fit for 55”.
The author provides a comprehensive analysis of the implementation of EU climate law in the national legal orders of the Member States, as well as Ukraine. The compliance of such key criteria of national climate laws with the framework European Climate Law as the normatively enshrined medium-term goal of reducing emissions by 55% by 2030 and the long-term goal of achieving climate neutrality, parliamentary control and the availability of independent scientific advisory bodies on climate policy and the implementation of relevant sectoral policies, delegation of duties to local governments to develop emission reduction plans, providing for the right of public participation, as well as the responsibilities of public discussions and reporting of responsible persons, which forms institutional capacity and determines the effectiveness of climate governance of states. The process of adaptation of national legislation, which is marked by significant variability depending on the political and legal context, has been studied. The role of national courts of individual EU states in increasing the climate ambitions of governments, as well as mechanisms for improving legislative mechanisms and ensuring proper fulfillment of obligations of public authorities are analyzed. The author draws attention to the fact that in some EU states, such instruments are only being formed, which complicates the provision of legal responsibility for climate inaction.
Special attention is paid to the issues of harmonization of the climate legislation of Ukraine with the European, compliance of Ukrainian legislation with the criteria of acquis communautaire according to Section 27 “Environment and Climate Change”. The author analyzes the Law of Ukraine “On the Basic Principles of State Climate Policy” No. 1237-IX of October 8, 2024 aimed at implementing acquis communautaire in the field of climate policy, in particular Regulation 2018/1999 on the governance of the Energy Union and Regulation 2021/1119, known as the European Climate Law, which defines the framework for achieving climate neutrality, as well as the fulfillment of its international obligations under the Association Agreement with the EU to approximate the Ukrainian legislation to the requirements of Directive 2003/87/EC on the establishment of a greenhouse gas emissions trading system. It offers an overview of Ukrainian climate justice, which mostly follows the model of the “first wave” of climate lawsuits in the EU, limited to administrative appeals or sectoral environmental disputes that are not of a strategic nature. The need to streamline the legal framework for conducting economic and environmental examinations in order to fairly determine losses and the proper application of carbon duties when calculating losses to the Ukrainian economy as a result of Russian armed aggression is emphasized.
The author actualizes the issues of climate justice, the absence of the category of “climate damage” in the current law of the EU and Ukraine, the need to account for greenhouse gases caused as a result of armed aggression with the subsequent introduction of a mechanism for reimbursement of such volumes.
The scientific novelty lies in the formalization of the concept of the legal mechanism of the EU climate policy in the internal and external dimensions, the generalization of the normative means of implementing climate obligations and the identification of patterns of legal adaptation in the context of associated countries. For the first time in Ukrainian legal science, a systematic analysis of the legal development of the EU climate policy in the context of international environmental law has been carried out, highlighting key transnational instruments.
The practical significance of the study lies in the formation of a scientifically grounded and analytical foundation for improving Ukraine’s climate policy, its further harmonization with the law of the European Union and strengthening the regulatory capacity of the state in the field of climate change. The results of the work can be used to develop national adaptation and mitigation measures, as well as to form legal mechanisms for climate justice in the context of post-war recovery. In particular, taking into account the need to develop and advocate mechanisms for the recovery of compensation for environmental damage for greenhouse gas emissions caused by armed aggression at the international level legal. In addition, the dissertation has academic value, since for the first time in Ukrainian legal science, a systematic classification and structured analysis of institutional, regulatory and judicial aspects of the EU climate policy have been carried out, which can serve as a basis for further scientific research and educational disciplines.Навчально-науковий інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченк
Transformations in Local Communi ties in Rear Cities of Ukraine under the Conditions of the Russian-Ukrainian War
No full textАктуальність. В умовах російсько-української війни відбувається реструктуризація локальних міських спільнот та розриви соціальних контактів, тому дослідження таких змін є важливим напрямом військової урбаністики. Метою дослідження є спроба визначення впливу сучасної війни на життя міст, які перебувають поза межами бойових дій, на прикладі міст Чернівців, Житомира та Шполи Черкаської області, в результаті чого змінюються практики культурного дозвілля, організація та сприйняття ландшафту міста, обмежується доступність та встановлюється регуляція відвідування окремих районів міста. Методи. Узагальнено та структуровано емпіричний матеріал міждисциплінарного характеру, що ґрунтується на теоретичних дослідженнях та методі опитування. Для цього було застосовано етнографічні методи включеного спостереження та метод інтерв’ювання. Результати. Встановлено, що головні фактори впливу на зміну локальних міських спільнот в умовах війни, знайшли прояв у міських культурних практиках, споживанні послуг, зростанню значення місцевих медіа. Досліджено в рамках викладання та вивчення курсу «Антропологія міста» на основі опитування місцевих жителів міст Житомира та Шполи Черкаської області, та досвіду ВПО в м. Чернівці зміну локальних спільнот міст України, які не є місцем бойових дій під час сучасної війни. Комплексний підхід до дослідження дозволяє охопити різні аспекти впливу війни на міста, що знаходяться на безпечній території, та виявити проблеми, пов’язані з появою нових умов в житті містян. Висновки. Дослідження змін локальної спільноти міста Чернівців, Житомира та Шполи Черкаської області, що виникли під час війни, допоможе краще зрозуміти наслідки для культурних ландшафтів міст України, що перебувають у глибокому тилу. Характер сучасної війни загрожує всім містам України, що знайшло відображення в понятті «урбіцид». На стан досліджуваних міст впливають такі основні чинники: кількість ВПО, вирішення їх житлових та соціальних потреб, розвиток медіа та інформованості містян, посилення процесів декомунізації та формування української ідентичності. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на вивчення досвіду міст, які перебувають у зоні бойових дій та способів їх виживання.Relevance. The Russian-Ukrainian war has led to the restructuring of local urban communities and the disruption of social ties. Consequently, the analysis of these transformations constitutes an important area of research within military urban studies. The research aims to examine the impact of the ongoing war on the everyday life of cities located outside active combat zones, using the cases of Chernivtsi, Zhytomyr, and Shpola (Cherkasy Oblast). The research focuses on changes in cultural leisure practices, transformations in the organisation and perception of urban space, and restrictions and regulations on access to specific urban areas. Methods. The study systematises and analyses interdisciplinary empirical material grounded in theoretical scholarship and survey research. Ethnographic methods, including participant observation and semi-structured interviews, were employed. Results. The findings demonstrate that the primary factors shaping changes in local urban communities during wartime are reflected in urban cultural practices, patterns of service consumption, and the increasing role of local media. Within the framework of teaching and learning, the course Anthropology of the City examined changes in local urban communities in Ukrainian cities not directly affected by hostilities. The study draws on surveys of residents of Zhytomyr and Shpola (Cherkasy Oblast) and on the experiences of internally displaced persons in Chernivtsi. The comprehensive research approach enables the capture of multiple dimensions of the war’s impact on cities in relatively safe areas and the identification of challenges arising from newly formed conditions of urban life. Conclusions. The analysis of wartime transformations in the local communities of Chernivtsi, Zhytomyr, and Shpola contributes to a deeper understanding of the consequences for the cultural landscapes of Ukrainian cities situated in the deep rear. The nature of contemporary warfare poses a threat to all Ukrainian cities, a phenomenon conceptualised through the notion of urbicide. The condition of the studied cities is shaped by several key factors, including the number of internally displaced persons, the provision of their housing and social needs, the development of local media and public awareness, the intensification of decommunisation processes, and the formation of Ukrainian national identity. Future research may focus on cities located in active combat zones and on strategies of urban survival under conditions of war
The modernist discourse of loneliness in Christopher Isherwood’s fiction
No full textДранніков А. О. Модерністський дискурс самотності в художній прозі Крістофера Ішервуда. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 «Філологія». – Навчально-науковий інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2026.
Дисертація є першою в українському літературознавстві спробою комплексного дослідження творчості англо-американського письменника Крістофера Ішервуда. Мета розвідки полягає у з’ясуванні специфіки конструювання й функціонування дискурсу самотності як модерністського явища в ішервудівській художній прозі.
Актуальність дослідження продиктована низкою взаємопов’язаних факторів. По-перше, у глобалізованому й мобільному світі сьогодення самотність дедалі більше проблематизується, стає одним із визначальних аспектів буття сучасної людини, оприявнюючи її болісний розрив із Іншим і самою собою. Отже, виникає закономірна необхідність детальнішого вивчення природи й історії феномена самотності, зокрема, – його репрезентації в художньому тексті, який дуалістично фіксує і зовнішні зміни ідеологічних матриць, і внутрішню індивідуальну динаміку особистості. По-друге, витоки сучасного розуміння самотності слід шукати в численних трансформаційних процесах зламу минулих століть, що зумовлює звернення до літератури модернізму як їхнього органічного відображення. Переосмислення модерністського літературного ландшафту, в тому числі з урахуванням проблематики самотності як його концептуальної домінанти, також суголосить загальній тенденції сучасного літературознавства до ревізії канону з позицій інклюзивності, (пере)відкриття раніше маргіналізованих або й зовсім позбавлених уваги авторів і творів. По-третє, комплексного аналізу потребує дискурс самотності як характерно модерністська риса художньої прози Крістофера
Ішервуда – письменника, якому вдалося в автоетнографічних рефлексіях, шукаючи й досліджуючи власне Я, зрештою, по-справжньому відчути й передати світоглядний і літературний клімат своєї доби.
Об’єктом дослідження стала художня проза Крістофера Ішервуда. Основну увагу зосереджено на романах «Фіалка Пратера» («Prater Violet», 1945), «Світ увечері» («The World in the Evening», 1954), «Візит туди» («Down There on a Visit», 1962), «Самотній чоловік» («A Single Man», 1964), «Зустріч біля річки» («A Meeting by the River», 1967). Частково до аналітики залучено романи «Всі змовники» («All the Conspirators», 1928), «Прощання з Берліном» («Goodbye to Berlin», 1939) та художні (авто)біографії «Леви і тіні» («Lions and Shadows», 1938), «Кетлін і Френк» («Kathleen and Frank», 1971), «Крістофер і його плем’я» («Christopher and His Kind», 1976). Матеріал дослідження також охоплює інтерв’ю, мемуари, щоденники, есеїстику та листування письменника.
У дослідженні застосовано комплексний методологічний підхід, який поєднує біографічний, культурно-історичний методи, засадничі концепції студій ідентичності, гендерних, вікових студій, квір-теорії, елементи психоаналізу, жанрологічного і наратологічного аналізу. Аналітику тексту здійснено за допомогою техніки «close reading».
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській англістиці й американістиці творчість Крістофера Ішервуда стає об’єктом комплексного літературознавчого аналізу. Для цього здійснено спробу концептуалізувати ідею дискурсу самотності та його маніфестацій у прозі митця як характерної риси модерністського світовідчуття і поетики. Новим аспектом у вивченні ішервудівського доробку також є звернення до теорії множинної ідентичності, зокрема, формулювання на її основі концепції множинної самотності.
Дослідження розкриває специфіку дискурсу самотності як модерністського феномена, таким чином, дозволяючи глибше зрозуміти процеси становлення англо-американської літератури ХХ ст. та місце й значення в ній творчості Крістофера Ішервуда. Завдяки комплексному методологічному підходу воно доповнює й розширює концептуальне поле студій модернізму, зосібна, сприяє введенню в
науковий обіг українського літературознавства новітніх теорій модернізму. Результати та окремі положення дисертації можуть бути використані при розробці й у практиці викладання нормативних курсів з історії зарубіжної літератури ХХ ст., зокрема, літератури англофонного модернізму, спеціальних курсів із наратології, жанрології, гендерних та квір-студій у літературознавстві, стратегій репрезентації ідентичності в літературі, а також при перекладі прози К. Ішервуда українською. Дослідження назагал покликане сприяти знайомству української читацької аудиторії із творчістю письменника.
Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків.
Перший розділ присвячено теоретичним і методологічним засадам вивчення дискурсу самотності в літературі модернізму. У підрозділі 1.1 висвітлено загальні тенденції розуміння феномена самотності в сучасних гуманітарних науках, розглянуто систему його корелятів і основні підходи до його типологізації. Також уточнено змістове наповнення категорій «самотність» і «дискурс самотності», які визначаються, відповідно, як (1) об’єктивний чи суб’єктивний стан фізичної та/або психологічної відокремленості індивіда від інших, зумовлений чинниками варіативного походження й реалізований у множинності форм, і (2) комплекс різнорівневих і багатовимірних проявів самотності та її корелятів у площині художнього тексту. Підрозділ 1.2 розкриває концепцію самотності крізь призму сучасних теорій ідентичності. Зокрема, охарактеризовано ідею множинної ідентичності як сукупності численних Я індивіда, неузгодженість між якими і спричиняє виникнення самотності. У підрозділі 1.3 окреслено специфіку дискурсу самотності як характерної риси модерністського світобачення. Виокремлено його філософські (екзистенційність, феноменологічність і психоаналітичність, переосмислення категорій часу й простору), соціологічні (амбівалентне сприйняття прогресу, амбівалентне розуміння історії та категорії віку, феномени «втрати коріння» і «бездомності», концепція «самотнього натовпу», елітаризація й інтелектуалізація) та антропологічні (синтез антиномій, звернення до проблематики гендеру й сексуальності, іманентна множинність і множинна
ідентичність як її прояв) параметри. У підрозділі 1.4 пояснено неоднозначність постаті Крістофера Ішервуда як письменника-модерніста та обґрунтовано доцільність дослідження його творчості в контексті модерністського дискурсу.
У другому розділі здійснено комплексний літературознавчий аналіз романістики Крістофера Ішервуда в оптиці студій ідентичності. У підрозділі 2.1 досліджено особливості національно-культурної самотності в романі «Візит туди», яка концептуалізується в мотивах втрати, пошуку і (не)можливості віднайдення дому, міграції, лімінальності й трансгресії та пов’язаних із ними небезпеки і трансформації ідентичності. Герої твору постають добровільними чи вимушеними чужинцями, номадами, «вічними туристами» буквально – в межах відповідної географії – і метафорично – у власному житті. У підрозділі 2.2 розкрито специфіку гендерно-сексуальної самотності в романі «Світ увечері». Гендерний вимір самотності реалізується в конструюванні й функціонуванні чоловічої ідентичності, що корелює з модерністською кризою маскулінності. Самотність у сексуальному аспекті ідентичності втілюється у невротичному неприйнятті протагоністом своєї сексуальності та стигматизації суспільством її «девіантних» форм. Підрозділ 2.3 зосереджується на духовно-релігійній самотності. Зокрема, простежено спроби Ішервуда створити «релігійний роман» у його «нерелігійних» текстах – романах «Фіалка Пратера» і «Світ увечері». У романі «Зустріч біля річки» як кульмінації цього задуму самотність проаналізовано у двох сюжетних модусах – як атрибут пошуку героєм віри і його неспроможність її знайти. У підрозділі 2.4 розглянуто проблему вікової самотності. Роман «Візит туди» є авторською варіацією Bildungsroman, фізично дорослий протагоніст якого має подорослішати морально та психологічно, а інфантильність героя функціонує як вікова модальність самотності. Вік у романі «Візит туди» концептуалізується в низці модифікацій: як фактор інакшості, як темпоральний відбиток ідентичності персонажів, як форманта життєвого досвіду, що зумовлює специфічну дуальну модель нарації. Підрозділ 2.5 присвячено інтелектуальній самотності в художній автобіографістиці Ішервуда, а також романах «Фіалка Пратера» і «Візит туди». Інтелектуальну самотність у творчості письменника пов’язуємо з феноменом інтелектуалізації та елітаризації
мистецтва в модернізмі, а її магістральною маніфестацією є постать інтелектуала (у першу чергу – митця) як Іншого, часто позначена специфічно модерністською трагічною іронією.
У фокусі уваги третього розділу дисертації – роман «Самотній чоловік» як втілення концепції множинної самотності. У підрозділі 3.1 визначено специфіку взаємозв’язку в творі категорій самотності та множинності, зосібна, досліджено поліжанровість як форму множинності й полісемантичність паратексту. На прикладі «Самотнього чоловіка» також апробовано концепцію множинної самотності, що постає з множинної ідентичності протагоніста. У цьому романі як ключовому для художнього доробку Ішервуда простежується своєрідний синтез форм самотності у вимірах ідентичності, до цього розглянутих нами окремо. Підрозділ 3.2 звертається до дискурсу самотності в часопросторовій перспективі. Час і простір функціонують у творі як екзистенційні маркери, вказуючи на неминучу й нездоланну самотність людського буття. Це знаходить відображення в опозиціях урбаністичного й природного простору та історичного й квір-часу. У часопросторовій структурі твору також виокремлено і проаналізовано гетеротопії гей-бару, лікарні, університету, супермаркету і спортзалу, кожна з яких акцентує певний аспект самотності героя, посилюючи його конфлікт із Іншим або самим собою. Стрижневою для прочитання тексту стала концепція циркадного роману. З’ясовано, що жанрову природу тексту визначає хронотопний комплекс «одного дня», який характеризується циклічною замкненістю простору й рекурсивною повторюваністю часу, а його осердям слугує хронотоп дому як точка відліку в процесі конструювання й функціонування ідентичності.
Висновуємо, що в художній прозі Крістофера Ішервуда спостерігається вплив і продовження літературної традиції модернізму, ключовим аспектом реалізації яких є звернення до дискурсу самотності. Як невід’ємний елемент модерністського світовідчуття самотність актуалізується у творчості письменника на формальному та змістовому рівнях, у проблематиці й поетиці тексту, функціонуючи як його концептуальне смислотворче ядро. Це, своєю чергою, дає підстави говорити про
органічне місце Ішервуда як самобутнього митця в парадигмі модерністської літератури й англофонного красного письменства ХХ століття назагал.Drannikov A. O. The modernist discourse of loneliness in Christopher Isherwood’s fiction. – Qualifying research paper. Manuscript copyright.
A dissertation submitted for the degree of Doctor of Philosophy (PhD) in Philology (035). Educational and Scientific Institute of Philology of Taras Shevchenko National University of Kyiv, the Ministry of Education and Science of Ukraine, Kyiv, 2026.
This dissertation is the first attempt in Ukrainian literary studies at a comprehensive analysis of the writings of the Anglo-American author Christopher Isherwood. The research aims to outline the specifics of construction and functioning of the discourse of loneliness as a modernist phenomenon in Isherwood’s fiction.
The relevance of the study is determined by a complex of interrelated factors. First, in today’s globalised and mobile world, loneliness is becoming increasingly problematic, one of the defining aspects of the modern human condition, revealing one’s painful rupture with the Other, and even more so, with oneself. Consequently, there is a need for a detailed investigation into the nature and history of the phenomenon of loneliness, in particular, its representation in fiction, which dualistically records both the external changes of ideological matrices and the internal personality dynamics. Second, the origins of the current understanding of loneliness are to be sought in the numerous transformational processes at the turn of the past century, which necessitates the consideration of modernist literature as their organic reflection. The remapping of the modernist literary landscape, specifically taking into account the problematics of loneliness as its conceptual dominant, is in line with the general trend in contemporary literary studies towards revising the canon from the perspective of inclusiveness, (re)discovering previously marginalised or completely neglected authors and texts. Third, a comprehensive analysis is required of the discourse of loneliness as a characteristically modernist feature of the fiction of Christopher Isherwood, a writer who, in his autoethnographic reflections, searching for and exploring his own self, ultimately managed to truly capture and convey the worldview and literary climate of his era.
The object of study is Christopher Isherwood’s fiction. The main attention is focused on the novels Prater Violet (1945), The World in the Evening (1954), Down There on a Visit (1962), A Single Man (1964), A Meeting by the River (1967). The analysis also partially covers the novels All the Conspirators (1928), Goodbye to Berlin (1939) and fictionalised (auto)biographies Lions and Shadows (1938), Kathleen and Frank (1971), Christopher and His Kind (1976). Additionally, the research materials include Isherwood’s interviews, memoirs, diaries, essays and correspondence.
The study employs a comprehensive methodology combining biographical and cultural-historical methods, fundamental concepts of identity studies, gender and age studies, queer theory, as well as elements of psychoanalysis, genre analysis and narratological analysis. The texts are analysed by means of close reading.
The novelty of the dissertation lies in the fact that, for the first time in Ukrainian studies of English and American literature, Christopher Isherwood’s oeuvre is the object of a comprehensive literary analysis. An attempt is made to conceptualise the discourse of loneliness and its manifestations in Isherwood’s writing as a characteristic feature of the modernist worldview and poetics. Another new aspect in Isherwood scholarship is the application of the multiple identity theory, which lays the foundation for the concept of multiple loneliness.
The study reveals the particularities of the discourse of loneliness as a modernist phenomenon, thus providing a deeper understanding of the formation processes in the 20th-century Anglo-American literature and outlining the place and significance of Isherwood’s oeuvre in it. Due to the comprehensive methodological approach used, it complements and expands the conceptual field of modernist studies, in particular, contributing to the introduction of the latest theories of modernism into Ukrainian literary studies. The results and key points of the dissertation can be used to develop and teach required courses in the history of 20th-century foreign literature, especially, Anglophone modernism, as well as special courses in narratology, genre studies, gender and queer criticism, strategies of identity representation in literature. They also facilitate the translation of Isherwood’s texts into Ukrainian. Overall, the study aims to familiarise Ukrainian readers with the writer’s creative work.
The dissertation consists of an introduction, three chapters, general conclusions, a list of references, and appendices.
The first chapter is devoted to the theoretical and methodological foundations of studying the discourse of loneliness, particularly in modernist literature. Subchapter 1.1 highlights the general trends in understanding the phenomenon of loneliness in contemporary humanities, examines the system of its correlates and the main approaches to its classification. It also clarifies the content of the categories of “loneliness” and “discourse of loneliness,” which are defined, respectively, as (1) an objective or subjective state of an individual’s physical and/or psychological separateness from others, caused by factors of variable origin and manifested in a variety of forms, and (2) a complex of multilevel and multidimensional manifestations of loneliness and its correlates in a literary text. Subchapter 1.2 discusses the concept of loneliness in light of contemporary identity theories. In particular, it considers the idea of multiple identity as a set of an individual’s numerous selves, the incongruity between which causes loneliness. Subchapter 1.3 outlines the specifics of the discourse of loneliness as a prominent feature of the modernist worldview, differentiating its philosophical (existentiality, phenomenologicality and psychoanalyticity, the reconfiguration of the categories of time and space), sociological (ambivalent perception of progress, ambivalent understanding of history and age, the phenomena of “rootlessness” and “homelessness,” the concept of the “lonely crowd,” elitisation and intellectualisation) and anthropological (synthesis of antinomies, addressing issues of gender and sexuality, immanent multiplicity and multiple identity as its manifestation) parameters. Subchapter 1.4 explains the ambiguities of Isherwood’s perception as a modernist writer and justifies the validity of studying his writing in the context of modernist discourse.
The second chapter provides a comprehensive literary analysis of Christopher Isherwood’s novels from the perspective of identity studies. Subchapter 2.1 examines the peculiarities of national-cultural loneliness in Down There on a Visit, where it is conceptualised in the motifs of loss, search, and the (im)possibility of finding home, migration, liminality, and transgression, as well as the associated dangers and transformations of identity. The characters appear as voluntary or forced exiles, nomads,
“eternal tourists” – literally, within the boundaries of their respective geography – and metaphorically, in their own lives. Subchapter 2.2 focuses on gender-sexual loneliness in The World in the Evening. The gender dimension of loneliness is revealed in the construction and functioning of male identity, which correlates with the modernist crisis of masculinity, while loneliness in the sexual aspect of identity is embodied in the protagonist’s neurotic rejection of his sexuality and the social stigmatisation of its “deviant” forms. Subchapter 2.3 focuses on spiritual-religious loneliness. In particular, it traces Isherwood’s attempts to create a “religious novel” in his “non-religious” texts – Prater Violet and The World in the Evening. In The Meeting by the River, the culmination of this idea, loneliness is analised in two plot modi – as an attribute of the hero’s search for faith and as his inability to find it. Subchapter 2.4 addresses the problem of age-related loneliness. The World in the Evening is Isherwood’s variation on the Bildungsroman, whose physically adult protagonist must mature morally and psychologically. The hero’s infantility functions as an age modality of loneliness. Age in Down There on a Visit is conceptualised in a number of modifications: as a factor of otherness, as a temporal imprint of the characters’ identity, as a formant of life experience that determines a specific dual model of narration. Subchapter 2.5 is devoted to intellectual loneliness in Isherwood’s autobiographical fiction as well as the novels Prater Violet and Down There on a Visit. We attribute this phenomenon in the writer’s oeuvre to the modernist intellectualisation and elitisation of art. Its main manifestation is the figure of the intellectual (primarily, the artist) as the Other, often marked by specifically modernist tragic irony.
The third chapter of the dissertation focuses on the novel A Single Man as the realisation of the concept of multiple loneliness. Subchapter 3.1 defines the specifics of the interconnection between the categories of loneliness and multiplicity in the text. In particular, it examines multigenre as a form of multiplicity and the polysemantic nature of the paratext. A Single Man also serves to test the concept of multiple loneliness, which arises from the protagonist’s multiple identity. This novel, which is key to Isherwood’s oeuvre, exemplifies a unique synthesis of the forms of loneliness in the dimensions of identity considered separately in the previous chapter. Subchapter 3.2 addresses the discourse of loneliness in a time-space perspective. In the novel, time and space function as existential markers, indicating the unavoidable and insurmountable loneliness of human existence. This is further reflected in the oppositions of urban and natural space and historical and queer time. The subchapter also analyses the spatio-temporal structure of the text in terms of the Foucauldian theory of heterotopia. Such heterotopias as the gay bar, the hospital, the university, the supermarket, and the gym each emphasise a certain aspect of the protagonist’s loneliness, intensifying his conflict with the Other or with himself. The concept of the circadian novel is central to the reading of A Single Man. It is established that the genre of the text is determined by the chronotopic complex of “a single day,” characterised by the cyclical closedness of space and the recursive repetitiveness of time. Its core is the chronotope of home as a reference point in the process of construction and functioning of identity.
In conclusion, Christopher Isherwood’s fiction exhibits both the influence and the continuation of the modernist literary tradition, the key aspect of which is the turn to the di
Legal positions of the European Court of Human Rights and their impact on criminal law regulation in Ukraine
No full textСуржик Юрій Валерійович – Правові позиції Європейського суду з прав людини та їхній вплив на кримінально-правове регулювання в Україні.
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 081 «Право» – Київський національний університет імені Тараса Шевченка – Київ, 2026.
Дисертаційне дослідження спрямоване на комплексне вивчення практики ЄСПЛ як джерела кримінального права та її впливу на кримінально-правове регулювання в Україні, з огляду на правові позиції ЄСПЛ щодо забезпечення принципу верховенства права в Україні.
У першому розділі цього дослідження, який було присвячено вивченню практики ЄСПЛ як джерела кримінального права, передусім було зазначено, що проблему протистояння концепцій моно- та багатоджерельності кримінального права, яка існує вже понад 20 років, потрібно вирішувати з урахуванням сучасного підходу до її розуміння, а також визначено, що під це поняття мають підпадати усі фактори, які можуть вплинути на формування правової позиції суддів у конкретній справі.
Надалі було визначено, що масив практики ЄСПЛ, який має застосовуватись в Україні, можна поділити на два типи. До першого типу належать ті рішення, в яких міститься прецедентна норма, що формується Судом через неодноразове використання певної правової позиції щодо загального роз’яснення конвенційних положень, що можна вважати джерелом права в класичному розумінні. До другого – належать усі рішення, ухвалені проти України, в яких Суд досліджував права особи з урахуванням особливостей української правової системи. Такі правові позиції не можна вважати джерелом права в класичному розумінні, адже в такому разі значення має саме позиція Суду, якою тлумачаться конвенційні положення в національному контексті, тому такі правові позиці було запропоновано вважати своєрідним «джерелом для внесення змін».
Далі було обґрунтовано, що стаття 3 чинного КК України має містити положення щодо наступного: по-перше – КК України має регулярно переглядатись з метою визначення відповідності положень закону практиці ЄСПЛ та у разі виявлення порушень мають бути ініційовані зміни до положень КК України для приведення його у відповідність до міжнародних стандартів прав людини; по-друге – у разі внесення змін до положень КК України має обов’язково враховуватись практика ЄСПЛ; по-третє – практика ЄСПЛ має обов’язково враховуватись у разі застосування положень КК України.
У другому розділі дисертаційної роботи, який був присвячений питанням забезпечення принципу верховенства права в Україні, було встановлено, що цей принцип є одним із фундаментальних, на якому будується сучасна держава. Було визначено, що основними атрибутами цього принципу виступають: законність, рівність перед законом, доступність правосуддя, прозорість, захист фундаментальних прав.
У роботі було встановлено, що захист фундаментальних прав є однією з найважливіших складових верховенства права, без якої цей принцип неможливо уявити. Було також визначено, що в конвенційному механізмі захисту прав людини є досить розгалужена практика вирішення питань обмеження людини у реалізації її прав та визначені основні вимоги правомірності таких обмежень. Встановлено, що одним із таких механізмів є застосування правового режиму воєнного стану в державі.
На основі досліджуваної практики ЄСПЛ, інших міжнародних органів та досвіду зарубіжних країн було встановлено, що кваліфікуюча ознака «в умовах воєнного або надзвичайного стану» має застосовуватись судами щодо правопорушення, вчиненого під час збройного конфлікту та в контексті такого конфлікту.
Досліджуючи принцип «ne bis in idem», було визначено, що він є одним із основних принципів кримінального права, що закріплено у багатьох юридичних системах світу, включно з Україною. З огляду на його важливість та певні труднощі в реалізації на національному рівні, було надано низку ключових пропозицій щодо покращення законодавчих та судових механізмів забезпечення принципу «ne bis in idem» в Україні.
Ці рекомендації спрямовані на усунення наявних недоліків і впровадження стійких процедур, які забезпечать дотримання цього принципу відповідно до міжнародних стандартів.
У третьому розділі, який було присвячено окремим проблемам імплементації практики ЄСПЛ та надання шляхів для їхнього вирішення, було визначено, що хоча наразі й ведеться робота щодо приведення національного кримінального закону до конвенційних стандартів, все одно залишаються системні проблеми відповідності національного кримінального закону, що більшою мірою стосуються статті 3 ЄКПЛ і потребують комплексного вирішення.
Після розгляду таких проблем було встановлено, що перешкоди під час врахування рішень ЄСПЛ у правотворчій діяльності можуть виявлятися у небажанні законодавчих органів поглиблено досліджувати положення мотивувальної частини рішень, а також у невідпрацьованій системі узагальнення висновків Суду з метою їхньої подальшої інтеграції у проєкти нормативно-правових актів, що зумовлено насамперед законодавчим регулюванням врахування практики ЄСПЛ.
Було наголошено, що для вирішення цих проблем потрібно застосовувати комплексний підхід до удосконалення механізмів імплементації, що включає нормативні, інституційні та суспільні аспекти, є ключовим чинником ефективного виконання рішень ЄСПЛ та підвищення рівня захисту прав людини на національному рівні. Було акцентовано на тому, що імплементація правових позицій ЄСПЛ має відбуватись у найбільш сприятливий спосіб для особи без порушення конституційних прав та положень Конвенції, і на основі цього було запропоновано внести певні зміни до положень КК України, що стосується питань умовно-дострокового звільнення осіб караних на довічне позбавлення волі.
Було розглянуто та систематизовано проблеми відповідності практиці ЄСПЛ національної судової практики та встановлено, що основною проблемою є необізнаність та недоступність для суддів практики ЄСПЛ, адже вони не мають доступу до повного та точного перекладу тексту рішень, що неабияк ускладнює ефективність імплементації європейських правових стандартів у національну правову систему. Тому було наголошено, що для вирішення цієї проблеми потрібно, щоб в Україні в обов’язковому порядку перекладались усі остаточні рішення ЄСПЛ та формувались відповідні видання з текстом такого перекладу, які нададуть можливість правозастосувачам ознайомлюватись із позиціями Суду безпосередньо.
Було визначено, що незважаючи на складнощі, з якими стикається українська кримінальна юстиція, загальний вектор розвитку кримінального права є позитивним, орієнтованим на поєднання європейських стандартів із національними особливостями, що дозволяє поступово формувати сучасну, гуманістичну та ефективну систему виконання кримінальних покарань.
Ключові слова: ЄСПЛ, практика ЄСПЛ, ЄКПЛ (Конвенція), Верховний Суд, КК України, верховенство права, принцип законності, кримінальне право, механізм кримінально-правового регулювання, міжнародне кримінальне право, кримінальна відповідальність, кримінальне провадження, стандарти прав людини, міжнародні стандарти, міжнародне спіробітництво, умовно-дострокове звільнення, непом’якшуване довічне позбавлення воліSurzhyk Yurii – Legal positions of the European Court of Human Rights and their impact on criminal law regulation in Ukraine. Qualification scientific work in the form of a manuscript.
Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 081 “Law” – Taras Shevchenko National University of Kyiv – Kyiv, 2026.
The dissertation research is aimed at a comprehensive study of the practice of the ECHR as a source of criminal law and its impact on criminal law regulation in Ukraine, taking into account the legal positions of the ECHR on ensuring the principle of the rule of law in Ukraine.
In the first section of this study, which was devoted to the study of the practice of the ECHR as a source of criminal law, it was first noted that the problem of the confrontation between the concepts of mono- and multi-source criminal law, which has existed for over 20 years, must be resolved taking into account the modern approach to its understanding, and it was also determined that this concept should include all factors that may influence the formation of the legal position of judges in a specific case.
It was further determined that the body of ECHR practice to be applied in Ukraine can be divided into two types. The first type includes those decisions that contain a precedent norm formed by the Court through the repeated use of a certain legal position regarding the general interpretation of the Convention provisions, which can be considered a source of law in the classical sense. The second type includes all decisions adopted against Ukraine, in which the Court examined the rights of the individual taking into account the peculiarities of the Ukrainian legal system. Such legal positions cannot be considered a source of law in the classical sense, because in this case it is the position of the Court that matters, which interprets the convention provisions in the national context, therefore it was proposed to consider such legal positions as a kind of "source for making changes."
It was further argued that Article 3 of the current Criminal Code of Ukraine should contain provisions on the following: firstly, the Criminal Code of Ukraine should be regularly reviewed to determine the compliance of the provisions of the law with the practice of the ECHR, and in case of violations, amendments to the provisions of the Criminal Code of Ukraine should be initiated to bring it into line
with international human rights standards; secondly, in case of amendments to the provisions of the Criminal Code of Ukraine, the practice of the ECHR should be taken into account; thirdly, the practice of the ECHR should be taken into account when applying the provisions of the Criminal Code of Ukraine.
In the second section of the dissertation, which was devoted to the issues of ensuring the principle of the rule of law in Ukraine, it was established that this principle is one of the fundamental ones on which the modern state is built. It was determined that the main attributes of this principle are: legality, equality before the law, accessibility of justice, transparency, protection of fundamental rights.
The work established that the protection of fundamental rights is one of the most important components of the rule of law, without which this principle is unthinkable. It was also determined that the conventional mechanism for the protection of human rights has a fairly extensive practice of resolving issues of restricting a person in the exercise of his rights and the main requirements for the legality of such restrictions are determined. It was established that one of such mechanisms is the application of the legal regime of martial law in the state.
Based on the studied practice of the ECHR, other international bodies, and the experience of foreign countries, it was established that the qualifying characteristic “in conditions of war or a state of emergency” should be applied by courts to an offense committed during and in the context of an armed conflict.
While studying the principle of "ne bis in idem", it was determined that it is one of the basic principles of criminal law, which is enshrined in many legal systems of the world, including Ukraine. Given its importance and certain difficulties in implementation at the national level, a number of key proposals were made to improve the legislative and judicial mechanisms for ensuring the principle of "ne bis in idem" in Ukraine.
These recommendations are aimed at eliminating existing shortcomings and introducing sustainable procedures that will ensure compliance with this principle in accordance with international standards.
In the third section, which was devoted to individual problems of implementing the practice of the ECHR and providing ways to resolve them, it was determined that although work is currently underway to bring the national criminal law into line with convention standards, there still remain systemic problems of compliance of the national criminal law, which largely relate to Article 3 of the ECHR and require a comprehensive solution.
After considering such problems, it was found that obstacles to taking into account the decisions of the ECHR in law-making activities may be manifested in the reluctance of legislative bodies to deeply examine the provisions of the motivational part of the decisions, as well as in the undeveloped system of generalizing the conclusions of the Court for the purpose of their further integration into draft regulatory legal acts, which is due primarily to the legislative regulation of taking into account the practice of the ECHR.
It was emphasized that to solve these problems, it is necessary to apply a comprehensive approach to improving implementation mechanisms, which includes regulatory, institutional and social aspects, which is a key factor in the effective implementation of ECHR decisions and increasing the level of human rights protection at the national level. It was emphasized that the implementation of the legal positions of the ECHR should take place in the most favorable manner for the individual without violating constitutional rights and the provisions of the Convention, and on this basis it was proposed to make certain changes to the provisions of the Criminal Code of Ukraine regarding the issues of conditional early release of persons sentenced to life imprisonment.
The problems of compliance of national judicial practice with the practice of the ECHR were considered and systematized and it was established that the main problem is the ignorance and inaccessibility of the practice of the ECHR for judges, since they do not have access to a full and accurate translation of the text of decisions, which greatly complicates the effective implementation of European legal standards in the national legal system. Therefore, it was emphasized that to solve this problem, it is necessary that all final decisions of the ECHR be translated in Ukraine on a mandatory basis and appropriate publications with the text of such a translation be formed, which will allow law enforcement officers to familiarize themselves with the positions of the Court directly.
It was determined that despite the difficulties faced by Ukrainian criminal justice, the general vector of development of criminal law is positive, focused on combining European standards with national characteristics, which allows gradually forming a modern, humanistic and effective system of execution of criminal sentences.
Keywords: ECHR, ECHR practice, ECHR (Convention), Supreme Court, Criminal Code of Ukraine, rule of law, principle of legality, criminal law, mechanism of criminal law regulation, international criminal law, criminal liability, criminal proceedings, human rights standards, international standards, international cooperation, parole, unreduced life imprisonment.Навчально-науковий інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченк
ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ:НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
No full textB a c k g r o u n d . This paper analyzes the legal principles governing state registration of land parcels. Considering the relevance of the topic, which is caused by the widespread nature of state registration of land parcel legal relations, the author reasonably reveals the features, concepts, roles, classifications, and the list of principles of the mentioned legal phenomenon.
M e t h o d s . The research employed general scientific methods (analysis, synthesis, induction, and deduction), heuristic methods (the heuristic questioning method), and specialized methods (comparative-legal and logical-legal) of scientific research.
R e s u l t s . The study identified the key features, concepts, sources, classifications, and principles underlying the state registration of land parcels.
C o n c l u s i o n s . The principles governing state registration of land parcels embody fundamental characteristics such as universality, normative influence, stability, regulatory function, and intellectual origin. They play a crucial role in shaping law-making processes and the implementation of legal norms, providing a coherent understanding of the relevant regulatory framework. In addition to legal sciences, the sources of the principles governing the state registration of land parcels can include the following sciences: geodesy, applied geodesy, economics, ecology, sociology, computer science, geo-informatics, as well as land management. For proper legal regulation of state registration of the land parcel, various principles of law are applied, depending on the scope of their action, in particular, general principles (rule of law, legality, etc.), intersectoral principles (which operate simultaneously in several branches of law), sectoral principles (principles of land law of Ukraine), and principles of the legal institution of state registration of land parcels (principles of proportionality and protection of personal data).В с т у п . Проаналізовано правове явище принципів державної реєстрації земельної ділянки. Зважаючи на актуальність теми, що спричинено розповсюдженістю правовідносин із державної реєстрації земельних ділянок, аргументовано розкрито ознаки, поняття, ролі, класифікації і наведено перелік принципів окресленого правового явища.
М е т о д и. Для підготовки статті використано загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція), евристичні (метод евристичних питань) і спеціальні (порівняльно-правовий і логіко-юридичний) методи наукового дослідження.
Р е з у л ь т а т и . Шляхом використання методів наукового дослідження встановлено суттєві ознаки, поняття, джерела, роль, проведено класифікацію і виведено принципи державної реєстрації земельної ділянки.
В и с н о в к и . Принципам державної реєстрації земельної ділянки властиві суттєві ознаки, зокрема вираження загальнолюдських цінностей, основоположний і статичний характер, вплив на зміст права та на формування його норм, здійснення регулятивної функції, виникнення в результаті інтелектуальної і творчої діяльності людини. Роль досліджуваних принципів полягає у впливі на нормотворчість і реалізацію правових норм, установлення загального розуміння відповідного правового регулювання. До джерел принципів державної реєстрації земельної ділянки, окрім правових наук, можна віднести такі науки: геодезію, прикладну геодезію, економіку, екологію, соціологію, інформатику, геоінформатику, а також землеустрій. Для належного правового регулювання державної реєстрації земельної ділянки застосовуються різні принципи права, залежно від сфери їхньої дії, зокрема: загальні (верховенство права, законність); міжгалузеві (діють одночасно в декількох галузях права); галузеві (принципи земельного права України); правого інституту державної реєстрації земельної ділянки (пропорційності та захисту персональних даних)
ЄДИНА ПОМІСНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ: ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ ТА МАЙБУТНЄ
No full textB a c k g r o u n d . The article examines the current state and possible directions of development in the process of forming the Unified Local Orthodox Church in Ukraine. It is emphasized that the relevance of this topic is determined by the multidimensional role of the Church, which functions not only as a religious but also as a cultural, national, and socio-political institution. In the context of war, the choice of religious affiliation acquires not only identification and worldview dimensions but also ideological and patriotic significance. It is established that the granting of the Tomos of autocephaly to the Kyiv Metropolis was only the initial stage in the formation of the Unified Local Orthodox Church, while its further development requires the establishment of interconfessional dialogue and balanced state policy.
M e t h o d s . The study applied a set of methodological approaches that provided a comprehensive analysis of the process of forming the Unified
Local Orthodox Church in Ukraine. The historical method made it possible to trace the dynamics of interconfessional and church-state relations, while content analysis was used to assess the current state of the religious environment. Statistical analysis of sociological data and state materials on the composition and structure of religious organizations allowed for the characterization of recent confessional changes and the identification of discrepancies between the population's religious self-identification and the actual number of parishes, highlighting the complexity and heterogeneity of the religious landscape. The hermeneutic approach ensured the interpretation of the legal framework, while the expert assessment method helped to reveal public attitudes toward autocephaly. The combination of these methods made it possible to formulate analytical conclusions and outline possible scenarios for the further development of the Unified Local Church.
R e s u l t s . The study recorded parity between the communities of the UOC (Moscow Patriarchate) and the OCU, as well as the continued activity of parishes of the UOC (Kyiv Patriarchate), which indicates the incompleteness of the unification process. The main factors hindering the formation of the Unified Local Orthodox Church were identified, including the imperfection of legal regulation, the lack of dialogue on the part of the higher church hierarchy, and the politicization of the process.
C o n c l u s i o n s . The necessity of improving the statutory framework of religious organizations and creating a legal infrastructure that guarantees the freedom of community choice and the possibility of transitions between jurisdictions has been emphasized. The role of local priests as key participants in interconfessional dialogue and the importance of educational programs aimed at promoting the historical continuity of Ukrainian Orthodoxy have been highlighted. It has been determined that such measures can contribute to the development of mature religious consciousness and to the establishment of the Unified Local Church as both a unifying force for society and a factor of national security.В с т у п. Висвітлено сучасний стан і окреслено можливі напрями розвитку процесу формування Єдиної помісної православної церкви в Україні. Підкреслено, що актуальність теми зумовлена багатовимірною роллю церкви, яка є не лише релігійною, а й культурною, національною та суспільно-політичною інституцією. В умовах війни вибір конфесійної належності набуває не лише ідентифікаційного та світоглядного, а й ідеологічного і патріотичного значення. Виявлено, що отримання Київською митрополією Томосу про автокефалію стало лише початковим етапом становлення Єдиної помісної православної церкви, а подальший її розвиток потребує налагодження міжконфесійного діалогу та виваженої державної політики.
М е т о д и. Застосовано комплекс методологічних підходів, що забезпечив усебічний аналіз процесу формування Єдиної помісної православної церкви в Україні. Історичний метод дав змогу простежити динаміку міжконфесійних та державно-церковних відносин, а контент-аналіз – оцінити сучасний стан релігійного середовища. Статистичний аналіз соціологічних даних і матеріалів державних органів щодо складу та структури релігійних організацій дозволив охарактеризувати динаміку конфесійних змін останніх років і виявити розбіжності між релігійною самоідентифікацією населення та реальною кількістю парафій, що підкреслює складність і неоднорідність релігійного ландшафту. Герменевтичний підхід забезпечив інтерпретацію законодавчої бази, а метод експертних оцінок допоміг виявити суспільні настрої щодо автокефалії. Поєднання цих методів дало змогу окреслити можливі сценарії подальшого розвитку Єдиної помісної церкви.
Р е з у л ь т а т и. Зафіксовано паритет між громадам УПЦ (МП) та ПЦУ, а також наявність активних парафій УПЦ КП, що свідчить про незавершеність процесу об'єднання. Визначено основні чинники, які гальмують формування Єдиної помісної православної церкви, серед яких недосконалість правового регулювання, відсутність діалогу з боку вищої церковної ієрархії та політизація процесу.
В и с н о в к и. Підкреслено необхідність удосконалення статутної бази релігійних організацій і створення правової інфраструктури, що гарантуватиме свободу вибору громад та можливість переходів між юрисдикціями. Наголошено на ролі священників як ключових учасників міжконфесійного діалогу та важливості просвітницьких програм, спрямованих на популяризацію історичної спадкоємності українського православ'я. Визначено, що такі заходи можуть сприяти формуванню зрілої релігійної свідомості та становленню Єдиної помісної церкви як об'єднавчої сили суспільства й чинника національної безпеки