Institutional repository of Taras Shevchenko National University of Kyiv eKNUTSHIR
Not a member yet
15422 research outputs found
Sort by
Мовні засоби інформаційно-психологічного впливу сучасної гібридної війни
No full textBackground. The study of language tools as elements of influence in modern hybrid warfare is due to the fact that the role of language in modern society is not limited to the transmission of information; language serves as a powerful tool for the formation of public consciousness and influence on the attitude of the audience. The article is devoted to language tools that affect the consciousness, moods, preferences of citizens, and which can partially/completely change the perception of events in the country (world), force them to perform appropriate actions, violate state communications with society through manipulation and provocation. The groups of language tools presented in the modern media discourse are determined, in particular: euphemisms, phraseologisms, periphrases, simulacrums, etc. It is revealed that language tools can provide both destructive and constructive informational and psychological influence.
Methods. The research sources are media texts obtained from electronic publications, comments on Facebook, news sites, etc. Descriptive and functional methods, as well as the method of contextual and content analysis were used in the research process.
Results. The publications of information and psychological influence in hybrid warfare are analyzed. It is determined that the conscious use of appropriate language tools shape public perception. It is also proved that the also proved that the linguistic features of manipulation act as one of the key mechanisms of information and psychological influence, which allows to shape the audience's perception and direct its emotional state and behavior in the right area.
Conclusions. The analysis of language tools of information and psychological impact of modern hybrid warfare shows the importance of understanding which lexical and semantic methods of emotional impact are used by Ukrainian media, and which are hostile. It is noted that the conscious selection of lexical, stylistic and compositional language tools designed to distort or sharpen the perception of reality is a typical language manipulation.Вступ. Вивчення мовних засобів як елементів впливу в сучасній гібридній війні зумовлене тим, що роль мови в сучасному суспільстві не обмежується лише обміном інформацією, а стає дієвим інструментом впливу на масову свідомість і формування системи цінностей та переконань авдиторії. У дослідженні проаналізовано мовні засоби, що впливають на свідомість, настрої, уподобання громадян, і які частково / повністю можуть змінювати сприйняття подій у країні (світі), змушують виконувати відповідні дії, порушують державні комунікації із суспільством через маніпуляції та провокації. Визначено групи мовних засобів, представлених у сучасному медіадискурсі, зокрема: евфемізми, дисфемізми, фразеологізми, перифрази, симулякри тощо. Виявлено, що мовні засоби можуть забезпечувати як деструктивний, так і конструктивний інформаційно-психологічний вплив.
Методи. Джерелами дослідження є медійні тексти, отримані з електронних видань, дописів на фейсбуку, новинних сайтів тощо. У процесі дослідження було використано описовий і функціональний методи, а також метод контекстуального й контент-аналізу, що дозволили виокремити та проаналізувати типові мовні засоби і прийоми інформаційно-психологічного впливу.
Результати. Проаналізовано публікації щодо інформаційно-психологічного впливу гібридної війни. Визначено, що свідоме використання відповідних мовних засобів безпосередньо впливає на громадську думку. Також доведено, що мовні маніпуляції відіграють найважливішу роль у реалізації інформаційно-психологічного впливу, що формує емоційно-когнітивний стан суспільства та скеровує його поведінку.
Висновки. Аналіз мовних засобів інформаційно-психологічного впливу сучасної гібридної війни засвідчує важливість розуміння, які лексико-семантичні прийоми емоційного впливу використовують українські медіа, а які ‒ ворожі російські, і з якою метою. Наголошується, що свідомий добір лексичних мовних засобів і стилістичних прийомів, покликаних спотворити відтворення реальних подій, є типовою мовною маніпуляцією
Формоутворення соціальної травми та резильєнтність українського суспільства до травмоутворюючих подій російсько-української війни
No full textRelevance of the research. The transition to an information society and mass digitisation in the 21st century has transformed the concept of social trauma, actualizing the need to understand it in the context of new technological and communicative conditions. In such circumstances, social trauma appears not only as an emotional, psychological or cultural phenomenon but also as a long-term cumulative process shaped by systemic transformations – demographic, social, economic, cultural, political, historical, etc. The scientific problem lies in the lack of in-depth theoretical and empirical research devoted to a comprehensive analysis of the social trauma of war as a factor that determines not only the current state of society but also the prospects for its post-traumatic development. The study of this issue is a priority vector of contemporary interdisciplinary research focused on the development of effective strategies for social recovery, the formation of national unity, and ensuring the sustainable future development of the Ukrainian nation in the post-war period.The purpose of this article is to define the category of social trauma and identify its role in the processes of resilience of Ukrainian society to traumatic events arising during the Russian-Ukrainian war.Conclusions. Social trauma in the Ukrainian context appears to be a systemic, deeply rooted, and multi-level phenomenon that is formed under the influence of war and covers numerous dimensions of society's life—from the individual psycho-emotional state to structural shifts in the social, cultural, economic, and political systems. Within the framework of contemporary social trauma theory, it is appropriate to distinguish between different levels of traumatic experience, including psychological, collective, cultural, economic, political, historical and intergenerational. The results of a thorough analysis of expert assessments and sociological data show that Ukrainian society, in the context of full-scale war, demonstrates a high level of social resilience, which manifests itself through the mobilisation of collective potential, unity, readiness to adapt, and self-organization.Актуальність. Перехід до інформаційного суспільства та масова цифровізація у XXI столітті трансформували уявлення про соціальну травму, актуалізувавши необхідність її осмислення в нових технологічних і комунікативних умовах. За таких обставин соціальна травма постає не лише як емоційно-психологічний або культурний феномен, а й як довготривалий кумулятивний процес, що формується під впливом системних трансформацій – демографічних, соціальних, економічних, культурних, політичних, історичних тощо. Наукова проблема полягає у відсутності глибоких теоретичних і емпіричних досліджень, присвячених комплексному аналізу соціальної травми війни як чинника, що визначає не тільки поточний стан суспільства, але й перспективи його посттравматичного розвитку. Вивчення цієї проблематики становить пріоритетний вектор сучасних міждисциплінарних досліджень, орієнтованих на розробку ефективних стратегій соціального відновлення, формування національної єдності та забезпечення сталого майбутнього розвитку української нації в поствоєнний період.
Мета статті полягає у визначенні категорії соціальної травми та виявленні її ролі в процесах резильєнтності українського соціуму до процесів травмоутворюючого характеру, що виникають в ході російсько-української війни.
Висновки. Соціальна травма в українському контексті постає як системне, глибоко вкорінене та багаторівневе явище, яке формується під впливом війни та охоплює численні виміри життєдіяльності суспільства – від індивідуального психоемоційного стану до структурних зрушень у соціальному, культурному, економічному й політичному устрої. У межах сучасної теорії соціальної травми доцільним є виділення окремих рівнів проживання травматичних подій, зокрема психологічного, колективного, культурного, економічного, політичного, історичного та міжпоколіннєвого. Результати ґрунтовного аналізу експертних оцінок і соціологічних даних засвідчують, що українське суспільство в умовах повномасштабної війни демонструє високий рівень соціальної резильєнтності, яка виявляється через мобілізацію колективного потенціалу, згуртованість, готовність до адаптації та самоорганізації
АРАБСЬКОМОВНИЙ ДИПЛОМАТИЧНИЙ ДИСКУРС: ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МІЖДЕРЖАВНОЇ УГОДИ
No full textBackground. The relevance of the study is determined by the geopolitical context of today and the rapidly changing landscape of international relations between world states. Determining the features characteristic of the Arabic-language diplomatic discourse in its written form will contribute to a better understanding of communicative strategies in the context of intercultural communication based on the socio-cultural background, the history of the formation of the state and the development of the language.
Methods. The research used: continuous sampling method (selecting texts to be analyzed), descriptive method (organization, interpretation and classification of linguistic phenomena), comparative method (systematic comparison of similar semantic units and finding common and different elements), inductive (analysis from specific to general) and deductive (analysis from general to specific) methods.
Results. It was determined that the Arabic diplomatic discourse in its written form, despite the prevailing tendency in the texts to laconic (at least from an emotional point of view) presentation of information, is a complex and multi-vector part of the Arabic linguistic tradition, which is primarily explained by the complex history of the coexistence of the countries of the Arab world, in particular Egypt, and the State of Israel, the bilateral agreement between which was analyzed.
Conclusions. It has been established that the written type of Arabic-language diplomatic discourse is based on features inherent in a number of other types of discourse, in particular the legal one, which partially facilitates the perception of the framework structure of official business texts. Despite the presence of features in common with oral Arabic diplomatic discourse, in written texts of this type, much greater emphasis is placed on restrained and step-by-step presentation of information, mostly without a manipulative component.Вступ. Актуальність дослідження зумовлена геополітичним контекстом сьогодення та швидкозмінним ландшафтом міжнародних відносин між світовими державами. Визначення особливостей, характерних для арабськомовного дипломатичного дискурсу у його письмовій формі, сприятиме кращому розумінню комунікативних стратегій у контексті міжкультурного спілкування, що ґрунтуються на соціокультурному бекграунді, історії становлення держави й розвитку мови.
Методи. Використані: метод суцільної вибірки (виокремлення текстів, що підлягають аналізу), описовий метод (організація, інтерпретація і класифікація мовних явищ), зіставний метод (системне порівняння схожих семантичних одиниць і віднайдення спільних і відмінних елементів), індуктивний (аналіз від конкретного до загального) і дедуктивний (аналіз від загального до конкретного) методи.
Результати. Визначено, що арабський дипломатичний дискурс у його письмовій формі, незважаючи на панівну тенденцію в текстах до лаконічної (щонайменше, з емоційного погляду) подачі інформації, є комплексною та багатовекторною частиною арабської лінгвістичної традиції, що насамперед пояснюється складною історією співіснування країн арабського світу, зокрема Єгипту, і держави Ізраїль, двостороння угода між якими була проаналізована.
Висновки. Встановлено, що письмовий різновид арабськомовного дипломатичного дискурсу ґрунтується на особливостях, притаманних багатьом іншим типам дискурсів, зокрема юридичному, що частково полегшує сприйняття рамкової структури офіційно-ділових текстів. Незважаючи на наявність спільних із усним арабським дипломатичним дискурсом рис, у письмових текстах цього типу значно більший акцент робиться на стриманому та поетапному викладенні інформації, здебільшого позбавленому маніпулятивної складової
ПРОБЛЕМАТИКА МАЛОЇ ПРОЗИ СIМIН ДАНЕШВАР: НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ ОПОВІДАНЬ ʺЗ КИМ МЕНI ПРИВIТАТИСЬ?ʺ
No full textBackground. Iranian women's prose of the 20th century. is defined by the reflection of the complex struggle between traditional and religious values and the desire for personal freedom. In the works of fiction of the second half of the 20th century. the central place is occupied by the themes of female identity, social inequality, the struggle for equality and the inner world of women in a patriarchal society. A vivid example of such transformations in Persian literature was the work of Simin Daneshvar (1921–2012) – a writer and translator, recognized in Iran and the world.
The limited number of scientific works in Ukraine devoted to Iranian women's prose of the second half of the 20th – early 21st centuries, in particular the works of S. Daneshvar, determines the novelty and relevance of this investigation, the purpose of which is to establish the thematic structure and conflict dynamics in the prose works of S. Daneshvar based on the analysis of the collection of stories " To whom shall I say hello?" («به کی سلام کنم؟»). The main task of the article is to identify the leading problems and socio-psychological conflicts in the stories of the collection «To whom shall I say hello?» by S. Daneshvar.
Methods. The following research methods were used: theoretical analysis (study of scientific literature on the topic of the study), elements of comparative-thematic analysis, psychological and feminist criticism, interpretive approach, hermeneutic approach and descriptive method.
Results. During the analysis of four stories «To whom shall I say hello?» («به کی سلام کنم؟»), «Broken ball» («تیله شکسته»), «Accident» («تصادف»), «Snake and man» («مار و مرد») from the collection «To whom shall I say hello?» («به کی سلام کنم؟»), the main problems and socio-psychological conflicts that occur in the prose works of S. Daneshvar were identified. The analysis revealed what social, psychological, existential or cultural problems the author brings to the center of the artistic image.
Conclusions. The main problems and conflicts in the stories of the collection “To whom shall I say hello?” by Simin Daneshvar are: social isolation, fear of the future and lonely old age, class inequality, gender discrimination, spiritual decline and feigned religiosity, belief in superstitions, identity crisis, woman as a victim and as a subject of change in a patriarchal society, etc.Вступ. Іранська жіноча проза ХХ ст. визначається відображенням складної боротьби між традиційними і релігійними цінностями та прагненням до особистої свободи. У художніх творах другої половини ХХ ст. центральне місце займають теми жіночої ідентичності, соціальної нерівності, боротьби за рівноправність та внутрішнього світу жінки в умовах патріархального суспільства. Яскравим прикладом таких трансформацій в перській літературі стала творчість Сімін Данешвар (1921–2012) – письменниці і перекладачки, визнаної в Ірані і світі.
Обмежена кількість в Україні наукових праць, присвячених іранській жіночій прозі другої половини ХХ – початку ХХІ століття, зокрема художнім творам С. Данешвар, зумовлює новизну та актуальність цієї розвідки, метою якої є встановлення тематичної побудови й конфлiктної динамiки в прозових творах С. Данешвар на основі аналізу збірки оповідань «З ким мені привітатись?» («به کی سلام کنم؟»). Основне завдання статті – визначити провідні проблеми та соціально-психологічні конфлікти в оповіданнях збірки «З ким мені привітатись?» С. Данешвар.
Методи. Використовувались такі методи дослідження: теоретичний аналіз (опрацювання наукової літератури за темою дослідження), елементи порівняльно-тематичного аналізу, психологічної та феміністичної критики, iнтерпретативний пiдхiд, герменевтичний підхід та описовий метод.
Результати. Під час аналізу чотирьох оповідань «З ким мені привітатись?» («به کی سلام کنم؟»), «Розбита кулька» («تیله شکسته»), «Аварія» («تصادف»), «Змія і чоловік» («مار و مرد») зі збірки «З ким мені привітатись?» («به کی سلام کنم؟») виділено основні проблеми та соціально-психологічні конфлікти, які зустрічаються у прозових творах С. Данешвар. За підсумками здійсненого аналізу виявлено, якi соцiальнi, психологiчнi, екзистенцiйнi або культурнi проблеми авторка виносить у центр художнього зображення.
Висновки. Основними проблемами та конфліктами в оповіданнях збірки «З ким мені привітатись?» Сімін Данешвар є: соцiальна iзоляцiя, страх перед майбутнім і одинокою старістю, класова нерiвнiсть, гендерна дискримiнацiя, духовний занепад й удавана релігійність, віра у забобони, криза iдентичностi, жiнка як жертва i як суб’єкт змiн в патрiархальному суспiльствi тощо
За межами словникових відповідностей: багатогранність усного перекладу
No full textBackground. Oral translation, particularly in politically, economically, and socially sensitive contexts, plays a crucial role in shaping international relations, business negotiations, and media representation. However, the translation of spoken language extends beyond mere lexical accuracy; it involves a deep understanding of pragmatic factors, cultural nuances, and nonverbal cues. The study of oral translation requires a multidisciplinary approach, integrating linguistic theory, sociocultural analysis, and cognitive processing to ensure that messages retain their intended meaning across different languages and contexts.
Results. This study explores the multifaceted challenges associated with oral translation and proposes strategies to enhance translation effectiveness. Key findings include: the role of pragmatics; impact of nonverbal communication; cultural sensitivity in translation; challenges of emotional expression; technological advancements in translation.
Conclusions. Oral translation is a complex process that requires more than linguistic proficiency. The interplay of verbal and nonverbal elements, the significance of cultural awareness, and the ability to convey emotions all contribute to the quality of interpretation. To enhance translation effectiveness, translators must develop contextual awareness, refine their ability to recognize nonverbal cues, and cultivate cultural competence. Ongoing training, interdisciplinary collaboration, and the integration of technological tools can further improve translation outcomes. As globalization accelerates, the demand for skilled translators will continue to grow. Future research should explore innovative methodologies for improving interpretation accuracy, particularly in high-stakes political and diplomatic settings.Вступ. Усний переклад, особливо в політично, економічно та соціально чутливих контекстах, відіграє ключову роль у формуванні міжнародних відносин, ділових переговорів та медіарепрезентації. Однак переклад усного мовлення виходить за межі простої лексичної точності; він вимагає глибокого розуміння прагматичних чинників, культурних нюансів і невербальних сигналів. Дослідження усного перекладу потребує міждисциплінарного підходу, що інтегрує лінгвістичну теорію, соціокультурний аналіз та когнітивну обробку інформації, щоб забезпечити збереження первинного значення повідомлень у різних мовах і контекстах.
Результати. Це дослідження розглядає багатогранні виклики, пов'язані з усним перекладом, та пропонує стратегії для підвищення його ефективності. Основні висновки включають: роль прагматики; вплив невербальної комунікації; культурні особливості у перекладі; актуалізацію емоцій; технологічні досягнення в галузі перекладу.
Висновки. Усний переклад – це складний процес, що потребує не лише мовної компетенції. Взаємодія вербальних і невербальних елементів, важливість культурної обізнаності та здатність передавати емоції відіграють ключову роль в інтерпретації. Для підвищення ефективності перекладу перекладачі повинні розвивати контекстну обізнаність, удосконалювати навички розпізнавання невербальних сигналів та поглиблювати культурну компетентність. Безперервне навчання, міждисциплінарна співпраця та інтеграція технологічних інструментів можуть додатково покращити результати перекладу. Оскільки глобалізація набирає обертів, то попит на висококваліфікованих перекладачів продовжуватиме зростати. Майбутні дослідження мають зосередитися на розробці інноваційних методологій для підвищення точності інтерпретації, особливо у важливих політичних та дипломатичних контекстах
Чинники соціально-психологічної дезадаптації осіб з девіантною поведінкою
No full textBackground. This article is relevant because it aims to establish the relationship between socio-psychological maladaptation factors and predisposition to deviant behavior. Its goal is to demonstrate through empirical research that a tendency toward specific types of deviant behavior is linked to the components of aggressiveness and hostility, leading to a breakdown in an individual's socio-psychological adaptation.
Methods. Three standardized questionnaires were utilized: the Socio-Psychological Adaptation Diagnostic by K. Rogers-R. Diamond, the method for assessing the tendency toward deviant behavior (A. N. Orel), and the predisposition to aggression and hostility by A. Buss-A. Durkee. The sample consisted of 252 participants (n = 252), aged 21 to 46, who provided consent to participate.
Results. Factors that predispose individuals to deviant behavior are either directly connected to adaptive factors or stimulate abnormal increases in aggressiveness and hostility. Such alterations result in impaired adaptability. Empirical data suggest that the psychological profile of a person with a deviant orientation results from socialization disorders.
Conclusions. The most significant finding is the interdependence between adaptation factors and factors related to aggressiveness and hostility. Strong correlations between predisposition to deviant behavior and the components of aggressiveness and hostility may be critical in determining the extent of social maladaptation in a person with a deviant orientation. The key elements influencing socio-psychological maladaptivity are the tendencies toward deviant behavior amid abnormal levels of aggressiveness and hostility. Conversely, lowering aggressiveness and hostility levels can balance the primary factors affecting adaptability and normalize indicators related to predisposition to deviant behavior. Therefore, normalizing individual psychological traits of adaptability can help decrease the risk of deviant behavior and reduce aggressiveness and hostility.Вступ. Актуальність цієї статті обумовлена необхідністю визначення зв'язків між факторами соціально-психологічної дезадаптації та різними факторами схильності до девіантної поведінки загалом і агресивності зокрема. Метою статті є доведення методами емпіричного дослідження зв'язку між схильністю до певних видів девіантної поведінки, агресивності та ворожості з порушеннями соціально-психологічної адаптації особистості.
Методи. Використано три стандартизованих опитувальники: методика діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса – Р. Даймонда, методика визначення схильності до поведінки, що відхиляється (А. Н. Орел), методика схильності до прояву агресії і ворожості А. Басса – А. Дарки. Вибірку склали 252 респондентів (n = 252) у віці від 21 до 46 років. Респонденти брали участь в обстеженні за згодою.
Результати. Фактори схильності до девіантної поведінки або прямо взаємообумовлені факторами дезадаптивності, або провокують аномальні зміни рівня агресивності і ворожості. Такі зміни обумовлюють порушення адаптивності. Емпіричні дані вказують, що психологічний профіль особи із девіантною спрямованістю обумовлений порушеннями соціалізації.
Висновки. Найбільш істотне значення має взаємообумовленість факторів адаптації і факторів агресивності та ворожнечі. Високі показники кореляційних зв'язків між факторами схильності до девіантної поведінки і компонентами агресивності та ворожості у особи із девіантною спрямованістю можуть суттєво впливати на ступінь її соціальної дезадаптації. Ключовими якостями, які визначають соціально-психологічну дезадаптивність, є фактори схильністі особистості до девіантної поведінки на тлі аномального рівня агресивності і ворожості. У свою чергу зниження рівня агресивності і ворожості сприяє вирівнюванню дисбалансу провідних факторів адаптивності і нормалізації індивідуальних показників схильності до девіантної поведінки. Відповідно, приведення до норми соціально-психологічних особливостей адаптивності сприяє зниженню ризику прояву девіантної поведінки та рівня агресивності і ворожості
СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ, ВЕТЕРАНІВ, ЧЛЕНІВ ЇХ СІМЕЙ В УКРАЇНІ
No full textBackground. The Russian-Ukrainian war has led to profound changes in all spheres of Ukraine's social life. For eleven years, the Ukrainian army has heroically defended the country, and for the fourth consecutive year, it has been protecting its land and citizens during the full-scale invasion by the aggressor. At the same time, servicemen, veterans, and their family members require comprehensive support and enhanced protection of their social rights by the state and civil society. The number of servicemen, veterans, and their families continues to grow, creating new demands and expectations for guaranteed state protection of their rights. Therefore, the improvement of social support as one of the key elements of social protection for servicemen, veterans, and their families is among the most urgent tasks today. This article reviews key regulatory documents and analyzes domestic scholarly research on improving the social support system within the Armed Forces of Ukraine, for veterans and the families of both servicemen and veterans.
The aim of the study is to identify ways to establish comprehensive and effective social support for servicemen, veterans, and their family members during their transition from military service to civilian life, based on the existing legal framework.
Methods. The research applies general scientific methods of analysis and synthesis, as well as the formal-legal method. This methodological approach enabled a detailed analysis and interpretation of the selected sources and legal acts, clarification of the content of legal norms, and acquisition of new insights reflected in the presented material.
Results. The study summarizes information based on the analysis of legal and regulatory documents regarding the current organization of social support for servicemen in the Armed Forces of Ukraine, veterans, and their families under martial law. It identifies avenues for enhancing cooperation among executive authorities, local self-government, and civil society to improve social support. The study also defines the roles of new social support actors, such as the social support officer in the Armed Forces of Ukraine and the veteran support specialist.
Conclusions. The findings confirm the need for a comprehensive improvement of the social support system for servicemen, veterans, and their families. Proper functioning of this system is a vital condition for ensuring social justice, strengthening the prestige of military service, and reinforcing national defense capacity. Priority directions for improvement include: advancing the professional training of social support officers and veteran support specialists; introducing electronic services (“serviceman's cabinet”, “veteran's cabinet”); simplifying bureaucratic procedures and ensuring adequate funding; developing legal awareness initiatives; and enhancing coordination among state institutions, local communities, and higher education institutions.Вступ. Російсько-українська війна спричинила глибокі зміни в усіх сферах суспільного життя українців. Одинадцять років українська армія героїчно боронить нашу країну й четвертий рік поспіль захищає наші землі і громадян від повномасштабного вторгнення агресора на територію України. Водночас військовослужбовці, ветерани та члени їхніх сімей потребують всебічної підтримки та посиленого захисту соціальних прав з боку держави та громадянського суспільства. Кількість військовослужбовців, ветеранів війни, а отже і членів їхніх сімей, неухильно зростає, що створює нові запити та вимоги до гарантій захисту прав цих соціальних груп з боку держави. Тому питання удосконалення соціального супроводу, як одного з основних елементів соціального захисту військовослужбовців, ветеранів та членів їхніх сімей належить до надважливих завдань сьогодення. Стаття присвячена огляду основних нормативно-правових документів та аналізу досліджень вітчизняних науковців щодо удосконалення соціального супроводу в Збройних Силах України, ветеранів, членів сімей військовослужбовців та ветеранів. Мета дослідження полягає у пошуку шляхів налагодження всебічного та дієвого соціального супроводу військовослужбовців, ветеранів та членів їхніх сімей при переході від військової служби до цивільного життя на підставі існуючої нормативно-правової бази.
Методи. Під час здійснення дослідження використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу і формально-юридичний метод. Застосування вказаного методологічного інструментарію надало змогу здійснити аналіз та висвітлити інформацію з викладених джерел і юридичних актів, з'ясувати зміст правових норм певних актів і здобути нові знання, що відображені у викладеному матеріалі.
Результати. Проведене дослідження дало змогу узагальнити інформацію на підставі аналізу нормативно-правових документів щодо сучасної організації соціального супроводу військовослужбовців у Збройних Силах України, ветеранів та членів їхніх сімей в умовах воєнного стану в Україні. Встановити шляхи для налагодження взаємодії органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та громадянського суспільства задля удосконалення соціального супроводу військовослужбовців, ветеранів та членів їхніх сімей. Встановити ролі нових суб'єктів соціального супроводу, таких як офіцер із соціального супроводу в Збройних Силах України та фахівець із супроводу ветеранів.
Висновки. Отримані результати засвідчують необхідність комплексного удосконалення системи соціального супроводу військовослужбовців, ветеранів та членів їхніх сімей, оскільки належне функціонування цієї системи є важливою умовою забезпечення соціальної справедливості, підвищення авторитету військової служби та зміцнення обороноздатності держави. Пріоритетними напрямами вдосконалення мають стати: підвищення професійної підготовки офіцерів із соціального супроводу та фахівців із супроводу ветеранів; запровадження електронних сервісів ("кабінет військовослужбовця", "кабінет ветерана"); спрощення бюрократичних процедур та належне фінансування; розвиток правопросвітницької діяльності; забезпечення координації між державними інституціями, місцевими громадами та закладами вищої освіти
Діяльність мистецьких організацій в умовах російсько-української війни на прикладі громадських об’єднань «Мистецький фронт» і «Мистецька Січ»
Get PDFThe relevance of the research. The full-scale invasion of Ukraine by the Russian Federation on 24 February 2022 became not only an existential challenge to statehood but also a catalyst for radical changes in the socio-cultural sphere. In the context of hybrid warfare, when the enemy is trying to destroy the cultural identity of a nation, art has taken on strategic importance. The activities of arts organisations have gone beyond their aesthetic functions, transforming into a powerful tool of national resistance and volunteerism. Public associations have played a special role in this process, as organisations that, thanks to their mobility, are able to respond quickly to the challenges of the times. To understand the mechanisms of self-organisation of society during the period of military operations on the territory of Ukraine, it is necessary to study the activities of such public organisations as the Art Front and Art Sich, which were created in 2022–2023 and aimed at supporting the morale of the people during the war. The purpose is to analyse the specifics of the activities of artistic organisations in wartime, using the example of the public associations ‘Art Front’ and ‘Art Sich’, and to determine their role in supporting the Armed Forces of Ukraine and preserving the national identity of citizens.Conclusions. Under martial law, there has been a radical change in the paradigm of artistic associations. The focus has shifted from aesthetic and entertainment functions to mobilisation, therapeutic, and volunteer functions. Art has become an instrument of national resistance, integrated into the overall state defence system. An analysis of the work of the Art Front and Art Sich NGOs has made it possible to identify two complementary models of cultural volunteering:“Mediadiplomacy” (Art Front): focused on large-scale actions, the use of digital platforms, working with an international audience and accumulating significant financial resources through online tools.“Field” (Mystetskyi Sich): focused on mobility, direct contact with military personnel on the front line, providing targeted assistance, and holding small-scale events in extreme conditions. The activities of these organisations have proven their effectiveness as "rapid psychological assistance." Cultural events in the combat zone and hospitals help reduce combat stress and maintain high morale among Ukrainian Armed Forces personnel.Актуальність. Повномасштабне вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 р. стало не лише екзистенційним викликом для державності, а й каталізатором докорінних змін саме у соціокультурній сфері. В умовах гібридної війни, коли ворог намагається знищити культурну ідентичність нації, мистецтво набуло стратегічного значення. Діяльність мистецьких організацій вийшла за межі естетичної функції, трансформувавшись у потужний інструмент національного спротиву та волонтерства. Особливу роль у цьому процесі стали відігравати громадські об’єднання – організації, які завдяки своїй мобільності здатні оперативно реагувати на виклики часу. Для розуміння механізмів самоорганізації суспільства в період воєнних дій на території України необхідним є дослідження діяльності таких громадських організацій, як «Мистецький фронт» та «Мистецька Січ», які були створені у 2022–2023 рр. і спрямовані на підтримку морального духу людей під час війни.
Мета – проаналізувати специфіку діяльності мистецьких організацій в умовах війни на прикладі громадських об’єднань «Мистецький фронт» і «Мистецька Січ», визначивши їхню роль у підтримці ЗСУ та збереженні національної ідентичності громадян.
Висновки. В умовах воєнного стану відбулася докорінна зміна парадигми діяльності мистецьких об’єднань. Естетична та розважальна функції відійшли на другий план, поступившись місцем мобілізаційній, терапевтичній та волонтерській. Мистецтво стало інструментом національного спротиву, інтегрованим у загальну систему оборони держави. Аналіз роботи ГО «Мистецький фронт» та «Мистецька Січ» дав можливість виокремити дві комплементарні моделі культурного волонтерства:
«Медійно-дипломатична» («Мистецький фронт»): орієнтована на масштабні акції, залучення цифрових платформ, роботу з міжнародною аудиторією та акумуляцію значних фінансових ресурсів через онлайн-інструменти.
«Польова» («Мистецька Січ»): орієнтована на мобільність, безпосередній контакт із військовими на лінії зіткнення, надання адресної допомоги та проведення камерних заходів в екстремальних умовах.
Діяльність зазначених організацій довела свою ефективність як засіб «швидкої психологічної допомоги». Культурні заходи в зоні бойових дій та шпиталях сприяють зниженню рівня бойового стресу та підтримці високого морального духу особового складу ЗСУ
Українські невільники у Криму в другій половині XVI ст.
No full textRelevance of the research. In connection with the annexation of Crimea by Russia, the idea of historical non-involvement with Crimea, the complete absence of the Slavic population in the Crimean Khanate, which appeared only after the annexation of Crimea to the Russian Empire by Catherine II, is spreading in scientific and journalistic literature. However, familiarity with sources written in mediaeval Turkish and Arabic makes it possible to expose such stereotypes. The Ukrainian element in Crimea under the rule of the Ottoman Empire and the Crimean Khanate was marked by a demographic component. Some scholars, in particular Ya. Dashkevych (based on Polish sources), argue that the number of Ukrainians in Crimea was less only when compared to the Crimean Tatars.
The purpose of this work is not only to record the presence and count of Ukrainian slaves, but also to determine marital status, professional affiliation, if possible, the location of the farm, the identity of the owner, and many other data.
Conclusions. Ottoman sources, primarily the Kazasker Defteri, are a full-fledged and very informative source for studying not only the history and culture of Crimea but also Ukrainian studies in general. The presented material confirms the data of Ya. Dashkevych that Ukrainians occupied the second place after the Tatars among the inhabitants of Crimea in the 17th century. The statement of the Turkish historian Y. Öztürk that a Cossack is the definition of a slave of any nationality, not necessarily a Ukrainian, is refuted. In the twentieth volume of the Kazasker books of the Bakhchysarai Kadylyk, Ukrainians occupy the first place in terms of number. Compared with the first half of the 17th century, the number of Ukrainian slaves in the second half increased noticeably. It should be noted that during this period, the number of Ukrainian slave families with children increased. In addition, slaves who occupied a fairly high position in Ukraine (for example, Cossack otamans) are recorded. Perhaps this is due not only to the capture of prisoners but also to migrations from the territory of Ukraine during the “hungry years”, during the Ruin period. The data of the defteri indicate that among the Ukrainian slaves, there were representatives of very important and respected professions in the Ottoman Empire: blacksmiths, millers, farmers, shepherds, shoemakers, furriers, and gunsmiths. Thus, the Kazasker Defteri of the Bakhchysarai Kadylyk indicates that Ukrainians played a significant role in the economy of the Crimean Khanate.Актуальність. У зв’язку з анексією Криму Росією в науковій та публіцистичній літературі поширюється думка про історичну непричетність до Криму, цілковиту відсутність в Кримському ханстві слов’янського населення, яке з’являється лише після приєднання Криму до Російської імперії Катериною ІІ. Втім знайомство з джерелами, написаними середньовічною турецькою та арабською мовами, дає можливість розвінчати подібні стереотипи. Український елемент в Криму під владою Османської імперії та Кримського ханства був помітною демографічною складовою. Деякі науковці, зокрема Я. Дашкевич (на підставі польських джерел), стверджують, що чисельність українців у Криму поступалася тільки кримським татарам.
Мета роботи – не тільки зафіксувати присутність та порахувати українських невільників, а й визначити сімейний стан, професійну належність, по можливості – розташування господарства, особу господаря та ін.
Висновки. Османські джерела, у першу чергу кадіаскерські дефтери, є повноцінним і дуже інформативним джерелом для вивчення не тільки історії та культури Криму, але й українознавства загалом. Наведений матеріал підтверджує дані Я. Дашкевича про те, що українці займали друге місце після татар серед мешканців Криму у XVII ст. Спростовано твердження турецького історика Ю. Озтюрка, що козак – це визначення невільника будь-якої національності, не обов’язково українця. У двадцятому томі кадіаскерських книг Бахчисарайського кадилика на першому місці за кількістю знаходяться українці. Порівняно з першою половиною XVII століття кількість українських невільників у другій половині помітно зростає. Слід відзначити, що у цей період збільшується кількість українських невільничих родин із дітьми. Крім того, фіксуються невільники, які займали досить високе становище в Україні (наприклад, козаки-отамани). Можливо, це пов’язано не тільки із захопленнями полонених, але й міграціями з території України під час «голодних років», у період Руїни. Дані дефтерів свідчать, що серед українських невільників були представники дуже важливих та шанованих професій в Османській імперії: ковалі, мірошники, рільники, чабани, чоботарі, кушніри, зброярі. Таким чином, кадіаскерські дефтери Бахчисарайського кадилика свідчать про те, що українці відігравали значну роль в економіці Кримського ханату
ІДЕЯ ПОЛІТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА У ПОГЛЯДАХ ФРАНЦУЗЬКИХ ЛІБЕРАЛЬНИХ ФІЛОСОФІВ НАПРИКІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XIX СТОЛІТЬ
No full textBackground. The features and evolution of the views of French liberal philosophers at the end of the XVIII and the beginning of the XIX centuries regarding the idea of political representation in connection with the issues of people's sovereignty, freedom, democracy and the republican system is studied.
Methods. To realize the defined goal, general scientific and special methods of scientific knowledge were used, including analytical, logical-historical, comparative-legal, etc.
Results. The contribution of E. Siyes to the political theory of republicanism, his substantiation of the organic connection between the sovereignty of the people and political representation with the fundamental distinction between the republic and democracy is highlighted. The features and differences of modern individual liberty from ancient liberty and the role of representative governance for the protection of political freedom in the liberal doctrine of B. Constant and the significance of the problem of majority omnipotence in the views of A. Tocqueville are shown.
Conclusions. Within the intellectual tradition of French liberalism, the idea of political representation was part of the theory of revolutionary republicanism, discourses of sovereignty, freedom, balanced and responsible governance. Political representation as the basic idea and institutional mechanism of the republic was opposed to the doctrines of unlimited popular sovereignty and direct democracy.Вступ. Досліджено особливості та еволюція поглядів французьких ліберальних філософів наприкінці XVIII – на початку XIX ст. щодо ідеї політичного представництва у зв'язку з проблематикою суверенітету народу, свободи, демократії та республіканського устрою.
Методи. Для реалізації визначеної мети були використані загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, серед яких аналітичний, логіко-історичний, порівняльно-правовий тощо.
Результати. Висвітлено внесок Е. Сієса в політичну теорію республіканізму, його обґрунтування органічного зв'язку між суверенітетом народу та політичним представництвом із принциповим розмежуванням республіки та демократії. Показано особливості й відмінності модерної індивідуальної свободи від античної, роль представницького врядування у захисті політичної свободи в ліберальній доктрині Б. Констана та значення проблеми всевладдя більшості в поглядах А. Токвіля.
Висновки. У межах інтелектуальної традиції французького лібералізму ідея політичного представництва була частиною теорії революційного республіканізму, дискурсів суверенітету, свободи, зваженого й відповідального врядування. Політичне представництво як базова ідея та інституційний механізм республіки протиставлялося доктринам необмеженого народного суверенітету та прямої демократії