Institutional repository of Taras Shevchenko National University of Kyiv eKNUTSHIR
Not a member yet
15422 research outputs found
Sort by
Класифікація вправ з української мови
No full textBackground. Modern methods for teaching Ukrainian focus on an action-oriented, competence-based approach. This approach is designed to develop key competencies through professional activities. The exercise method is crucial in this framework, as it provides systematic practice with linguistic and speech materials, models different types of learning activities, and fosters the development of students' competencies. Despite numerous studies on this topic, the literature presents a range of approaches to classifying exercises, which complicates their practical application and the development of a coherent teaching methodology. The lack of a unified, pedagogically sound classification restricts the effective selection of exercises and their didactic application. Therefore, it is essential to clarify and scientifically substantiate the classification of exercises in Ukrainian language teaching. This will enhance the effectiveness of the educational process and support a systematic approach to developing students' linguistic and communicative competencies.
Purpose. The author aims to develop a classification of exercises for teaching Ukrainian, considering recent advancements in language pedagogy.
Results and Discussion. The author's classification of exercises incorporates contemporary research in language pedagogy, aligns with educational program requirements, and draws from practical textbook experience. This typology categorizes exercises based on several criteria, including communicative function, type of cognitive and language activity, learning object, structure, mode of speech, role in the educational process, organization, level of guidance, and whether they include supports or game components. In terms of cognitive activity, exercises can be categorized as problem-analytical, problem-constructive, exploratory, creative, or research-based. These types foster analytical thinking, linguistic creativity, and research skills. Regarding language activities, exercises fall into categories such as receptive-analytical, receptivereproductive, receptive-productive, and productive, which support the development of both oral and written communication skills. The exercises encompass various linguistic elements, including phonetics, orthoepy, vocabulary, morphology, syntax, orthography, punctuation, stylistics, speaking, writing, listening, and reading. Structurally, they can be simple or complex; by mode of speech, they can be oral, written, or a combination of both. In terms of function, exercises can be preparatory, training, or control-based. They can also vary in format, being frontal, choral, paired, group, or individual; classroom-based or assigned as homework; accompanied by strict, partial, or minimal guidance; and may or may not include game elements. This classification provides a practical framework for teacher training, textbook development, and research, ensuring that Ukrainian language instruction is effective and systematic and aligned with the activity-competence approach.Стаття присвячена розробленню системної класифікації вправ з української мови, у якій враховано сучасні напрацювання в галузі лінгводидактики, вимоги до навчання української мови, прописані в навчальних програмах, а також практичний досвід розробки вправ, відображений у підручниках з української мови. Розроблена класифікація вправ охоплює такі типи: за мовно-мовленнєвою спрямованістю, характером розумової та мовленнєвої діяльності, об'єктом навчання, структурою, формою мовлення, функцією в навчальному процесі, способом організації, місцем виконання, ступенем керування, наявністю/відсутністю опор та ігрового компонента. За характером розумової діяльності вправи поділяються на проблемно-аналітичні, проблемно-конструктивні, пошукові, творчі та дослідницькі, що сприяє розвитку аналітичного мислення, мовної креативності та дослідницьких умінь. За мовленнєвою діяльністю виокремлено рецептивно-аналітичні, рецептивно-репродуктивні, рецептивно-продуктивні та продуктивні вправи, що забезпечують формування навичок сприймати, аналізувати та продукувати усне й письмове мовлення. Вправи за об'єктом навчання охоплюють фонетику, орфоепію, лексику, морфеміку, словотвір, морфологію, синтаксис, орфографію, пунктуацію, стилістику, говоріння, письмо, аудіювання та читання. За структурою – прості та комплексні, за формою – усні, письмові та усно-письмові, за функцією – підготовчі, тренувальні та контрольні. Також виокремлено вправи фронтальні, хорові, парні, групові та індивідуальні; класні та домашні; з жорстким, частковим та мінімальним керуванням; з опорами чи без них; з ігровим компонентом або без нього. Запропонована класифікація може бути використана для методичної підготовки майбутніх учителів, розроблення підручників і навчальних посібників, а також для наукових досліджень, вона забезпечує системність та ефективність навчання української мови відповідно до діяльнісно-компетентнісного підходу
Socio-Cultural Practices and Public Life of the Urban Population in Sci entific Discourse (Based on Materials Published in the Professional Journal «Folk Art and Ethnology»)
No full textАктуальність. Потреба узагальненого історіографічного осмислення міської проблематики в українській етнології, зокрема соціокультурних практик і громадського побуту міського населення, зумовлює актуальність цього дослідження. В умовах зростання інтересу до урбаністичних студій, переосмислення ідентичностей і трансформації повсякденних практик під впливом глобалізаційних процесів та війни особливої ваги набуває аналіз фахового журналу «Народна творчість та етнологія» як ключового майданчика формування й розвитку відповідного наукового дискурсу. Мета дослідження. Стаття спрямована на історіографічний аналіз публікацій, присвячених соціокультурним практикам і громадському побуту міського населення, оприлюднених у журналі «Народна творчість та етнологія» та його попередниках, а також на окреслення основних тематичних і методологічних тенденцій їх еволюції впродовж ХХ – початку ХХІ століття. Методи. Дослідження ґрунтується на історіографічному та джерелознавчому аналізі, методах тематичної класифікації, порівняльного зіставлення наукових підходів і контекстуалізації публікацій у ширших соціально-політичних та культурних умовах. Результати. Установлено, що науковий дискурс еволюціонував від описової етнографії та фольклористичних студій 1920–1930-х років до міждисциплінарного антропологічного аналізу міського життя. Проаналізовано ключові тематичні напрями: матеріальну культуру, дозвілля, молодіжні й дитячі субкультури, мовні та музично-побутові практики, святково-обрядову сферу, символічний простір і міжетнічні взаємодії. Показано зростання уваги до трансформацій міського повсякдення в умовах модернізаційних і воєнних викликів. Висновки. Дослідження засвідчує поступове формування комплексного підходу до вивчення міського побуту як динамічного соціокультурного явища. Журнал «Народна творчість та етнологія» відіграє ключову роль у фіксації змін, методологічних пошуків і розвитку урбаністичної етнології в Україні.Relevance. The need for a generalized historiographical understanding of urban issues in Ukrainian ethnology, in particular the sociocultural practices and public life of the urban population, determines the relevance of this study. Amid growing interest in urban studies, the rethinking of identities, and the transformation of everyday practices under the influence of globalization processes and war, the analysis of the professional journal «Folk Art and Ethnology» as a key platform for the formation and development of relevant scientific discourse takes on particular importance. The aim of the study. The article aims to provide a historiographical analysis of publications devoted to the sociocultural practices and public life of the urban population, published in the journal «Folk Art and Ethnology» and its predecessors, as well as to outline the main thematic and methodological trends in their evolution throughout the 20th and early 21st centuries. Methods. The study is based on historiographical and source analysis, thematic classification methods, comparative comparison of scientific approaches, and contextualization of publications in broader socio-political and cultural conditions. Results. It has been established that scientific discourse has evolved from descriptive ethnography and folklore studies of the 1920s and 1930s to interdisciplinary anthropological analysis of urban life. Key thematic areas were analyzed: material culture, leisure, youth and children’s subcultures, linguistic and musical-everyday practices, the festive and ritual sphere, symbolic space, and interethnic interactions. It shows the growing attention to the transformations of urban everyday life in the context of modernization and military challenges. Conclusions. The study demonstrates the gradual formation of a comprehensive approach to the study of urban life as a dynamic sociocultural phenomenon. The journal «Folk Art and Ethnology» plays a key role in recording changes, methodological research, and the development of urban ethnology in Ukraine
Методи та засоби інтелектуального аналізу даних та впливів
No full textДані методичні вказівки розроблені з метою забезпечення студентів детальною інформацією щодо змісту та методики виконання практичних, лабораторних та самостійних навчальних робіт у межах освітньо-наукової
програми «Інформаційна аналітика та впливи» для магістрів. Методичні матеріали адресовані студентам денної та заочної форм навчання та розраховані на здобувачів вищої освіти в галузі знань 12 «Інформаційні технології», спеціальність 122 «Комп'ютерні науки». Метою цих методичних рекомендацій є сприяння ефективному засвоєнню навчального матеріалу, систематизації знань та формуванню практичних навичок у сфері «класичного» інтелектуального аналізу даних та впливів в рамках асоціативних правил, які можуть вказувати на координовану інформаційну кампанію або штучно створену асоціацію між подіями, а також джерел інформаційних впливів в соціальних мережах
УПРАВЛІННЯ ПСИХОСОЦІАЛЬНИМИ РИЗИКАМИ ЯК СКЛАДНИК СУЧАСНОГО ІНСТИТУТУ ОХОРОНИ ПРАЦІ: МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИТА НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ
No full textB a c k g r o u n d . The article examines the legal foundations of psychosocial risk management as an element of the modern institution of occupational safety and health in the context of international standards and the prospects for their implementation in Ukraine. The relevance of the topic is determined by the transformation of approaches to occupational safety and health under conditions of global social challenges, as well as a significant deterioration of the mental health of the population of Ukraine in connection with the full-scale armed aggression of the Russian Federation.
M e t h o d s . The study used a set of general scientific and special legal methods of cognition. In particular, the dialectical method was used to analyse the transformation of approaches to the institution of occupational safety and health. The formal-legal and comparative-legal methods, taken together, made it possible to examine the content of regulatory legal acts in the field of labour protection and to compare international standards and national legislation. The systemic and structural-functional methods made it possible to substantiate the place of psychosocial risk management in the occupational safety and health system, and the method of legal modelling was used to formulate proposals for improving legislation.
R e s u l t s . The paper analyses the regulatory approaches of the International Labour Organization and the European Union regarding the prevention of psychosocial risks, as well as the current state of legal regulation of occupational safety and health in Ukraine in the context of the protection of mental health at work. The study established the presence of fragmentation and the absence of a systematic approach to protection against psychosocial risks at work in national labour legislation, as well as in the existing draft laws in the analysed field.
C o n c l u s i o n s . Based on the results of the study, the necessity of rethinking the institution of occupational safety and health by expanding its content and integrating psychosocial risk management into occupational safety and health management systems is substantiated. The implementation of workplace psychosocial support programmes, including those developed within the framework of social partnership, can serve as an effective tool for the prevention of psychosocial risks even in the absence of comprehensive sectoral regulation.В с т у п . У статті досліджено правові основи управління психосоціальними ризиками як елемент сучасного інституту охорони праці, зокрема в контексті міжнародних стандартів і перспектив їх імплементації в Україні. Актуальність теми зумовлена трансформацією підходів до безпеки й здоров'я на роботі в умовах глобальних соціальних викликів, а також суттєвим погіршенням стану психічного здоров'я населення України у зв'язку з повномасштабною війною.
М е т о д и . Для проведення дослідження використано сукупність загальнонаукових і спеціально-юридичних методів пізнання. Діалектичний метод дав змогу проаналізувати трансформації підходів до інституту охорони праці; формально-юридичний і порівняльно-правовий методи в сукупності – дослідити зміст нормативних актів у сфері охорони праці, зіставити міжнародні стандарти й національне законодавство; системний і структурно- функціональний методи – обґрунтувати місце управління психосоціальними ризиками в системі охорони праці, а метод правового моделювання – сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства.
Р е з у л ь т а т и . Проаналізовано нормативні підходи Міжнародної організації праці та Європейського Союзу щодо запобігання психосоціальним ризикам, а також сучасний стан правового регулювання охорони праці в контексті захисту психічного здоров'я на роботі в Україні. Установлено фрагментарність, відсутність системного підходу до захисту від психосоціальних ризиків на роботі в національному трудовому законодавстві, а також у наявних законопроєктах у аналізованій сфері.
В и с н о в к и . За результатами дослідження обґрунтовано необхідність переосмислення інституту охорони праці шляхом розширення його змісту й інтеграції управління психосоціальними ризиками до систем управління безпекою і здоров'ям на роботі. Установлено, що впровадження програм психосоціальної підтримки на робочому місці, у тому числі на умовах соціального партнерства, може стати ефективним інструментом профілактики психосоціальних ризиків, навіть за відсутності комплексного галузевого регулювання
Вдивляючись у Східну Галичину: регіон очима харків’ян (серпень 1914 – червень 1915 рр.)
No full textBackground. The relevance of the study is driven by the growing interest among scholars and the general public in the events of the First World War, the perception of the “Other” by residents of different regions, the issues of relations between the home front and the battlefield, and the need to counter the narratives of imperial historiography. The aim of the research is to identify the range of issues and texts related to the coverage and perception of Eastern Galicia by representatives of Kharkiv society in the context of contemporary views on the Western Ukrainian lands. The objective is to analyze the information about Eastern Galicia that was available to the people of Kharkiv and to determine the role of the Yuzhny Krai newspaper and non-periodical publications in presenting the problems of Eastern Galicia.
Methods. The study is based on the principles of historicism, objectivity, systematic approach, and comprehensiveness, combined with the application of methods such as concretization, generalization, systemic-structural analysis, and comparative analysis.
Results. Kharkiv society evolved from indifference to a heightened interest in a wide range of ethnographic, political, socio-economic, and cultural-historical issues related to Eastern Galicia. Articles by local journalists, university professors, municipal government figures, letters from soldiers, public lectures, and printed non-periodical publications created a comprehensive image of the region, highlighting the specifics of everyday life in rural Eastern Galicia and in Lviv. This perspective differed from the dominant imperial narratives, and the war, despite censorship restrictions, expanded both the demand for and access to information. The urgent issues faced by Kharkiv’s local society played a significant role in shaping its particular view of Eastern Galicia.
Conclusions. During the specified period, the ambiguity of opinions regarding the status of Eastern Galicia, its socio-economic development, and the national composition of the population gradually shifted toward the perception of the region as a Ukrainian territory. The necessity of utilizing Galicia’s experience in improving urban management, developing the public education system, cooperation, and civil society was actively promoted.
Keywords: Eastern Galicia, Kharkiv, Lviv, Ukrainians, war correspondents, civil society, cooperation, education.Вступ. Актуальність обумовлена зростаючим інтересом до подій Першої світової війни з боку науковців і громадськості, питань сприйняття «Іншого» мешканцями різних регіонів, проблем взаємин тилу і фронту, необхідністю протидії наративам імперської історіографії. Метою дослідження є визначити коло питань та текстів, пов’язаних із висвітленням та сприйняттям Східної Галичини представниками харківського суспільства в контексті тогочасних уявлень про західноукраїнські землі. Завданням є аналіз інформації про Східну Галичину, доступної харків’янам, з’ясування місця газети «Южный Край» та неперіодичних видань у поданні проблем Східної Галичини.
Методи. В основу покладені принципи історизму, об’єктивності, системності та всебічності у поєднанні із застосуванням методів конкретизації, узагальнення, системно-структурного та порівняльного аналізу.
Результати. Харківське суспільство еволюціонувало від байдужості до підвищеної зацікавленості широким колом питань етнографічного, політичного, соціально-економічного, культурно-історичного характеру, пов’язаних із Східною Галичиною. Статті місцевих журналістів, професорів університету, діячів міського самоврядування, листи військових, публічні лекції, друковані неперіодичні видання витворили цілісну картину регіону, висвітили специфіку повсякденного життя у сільській місцевості Східної Галичини та Львові. Бачення подій відрізнялося від поширюваних імперських наративів, а війна, попри цензурні обмеження, розширила не лише попит, але і доступ до інформації. Велике значення у виборі власного ракурсу бачення Східної Галичини відігравали нагальні проблеми місцевого харківського суспільства.
Висновки. Протягом зазначеного періоду розпливчатість думок щодо визначення статусу Східної Галичини, особливостей соціально-економічного розвитку, національного складу населення змінилося на сприйняття краю як українського регіону. Пропагувалася необхідність скористатися досвідом Галичини в царині покращення міського господарства, розбудови системи народної освіти, кооперації, громадянського суспільства.
Ключові слова: Східна Галичина, Харків, Львів, українці, військові кореспонденти, громадянське суспільство, кооперація, освіта
The Role of Advisory Bodies in the Formation of the Judicial Power of Ukraine
No full textБоровська А.О. Роль дорадчих органів у формуванні судової влади України. − Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» (08 – «Право»). − Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України. − Київ, 2026.
Дисертація є комплексним дослідженням ролі дорадчих органів у формуванні судової влади України, в якому приділено увагу питанням функціонування цього інституту з урахуванням особливостей сучасного етапу реалізації судової реформи.
Предметом авторського аналізу стали питання історії та передумов виникнення дорадчих органів, їх правової природи, функцій, складу, порядку формування та кола повноважень. Окремо досліджено питання відповідальності дорадчих органів та їх членів, а також окреслено перспективи вдосконалення інституту дорадчих органів.
У хронологічній послідовності викладено етапи появи дорадчих органів з урахуванням актуальних змін у суспільно-політичному житті держави, евроінтеграційних реформ та рівня довіри до судової влади України.
Визначено історико-правові передумови виникнення дорадчих органів у системі судової влади України, серед яких: спалахи громадської активності; низький рівень легітимності органів судової влади і суспільний запит на посилення їх доброчесності та боротьбу з корупцією у судовій системі; необхідність нових регламентованих способів громадського контролю за формуванням судової влади; декларація та реалізація антикорупційних реформ в Україні.
Аргументовано положення про новітню, складну та комплексну правову природу дорадчих органів, що поєднує у собі елементи держави та громадської інституції. Окреслено ряд ознак дорадчих органів.
Запропоновано авторську дефініцію дорадчих органів як постійно діючих незалежних колегіальних органів, які створюються відповідно до закону з метою сприяння суб’єктам призначення встановленню відповідності кандидатів на посади суддів, суддів, а також кандидатів на посади членів органів суддівського врядування критеріям доброчесності, професійної етики та у деяких випадках професійної компетенції і мають у своєму складі представників громадськості. В системі судової влади України до дорадчих органів запропоновано віднести: Громадську раду доброчесності, Громадську раду міжнародних експертів, Експертну раду, Конкурсну комісію із добору кандидатів на посади членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Етичну раду та Дорадчу групу експертів.
Здійснено типологізацію дорадчих органів за: 1) цільовим призначенням: ті, які долучаються до формування суддівського корпусу (Громадська рада доброчесності, Громадська рада міжнародних експертів, Дорадча група експертів, Експертна рада), і ті, які долучаються до формування органів суддівського врядування (Етична рада, Конкурсна комісія з добору кандидатів на посади членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України); 2) суб’єктним складом: дорадчі органи зі змішаним складом, що характеризується «іноземним елементом» (Громадська рада міжнародних експертів, Експертна рада, Конкурсна комісія з добору кандидатів на посади членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Етична рада, Дорадча група експертів), та дорадчі органи з однорідним складом за участі виключно громадян України (Громадська рада доброчесності); 3) наявністю перехідного періоду у процесі формування складу: дорадчі органи, що передбачають перехід від змішаного складу до однорідного (Конкурсна комісія з добору кандидатів на посади членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Етична рада, Дорадча група експертів), та дорадчі органи, склад яких є стабільно змішаним (Громадська рада міжнародних експертів, Експертна рада).
Встановлено, що функції дорадчих органів випливають з їх визначених законами повноважень та внутрішніх документів – регламентів і положень. На основі синтезу та аналізу таких функцій, здійснено їх класифікацію на основні (легітимуюча, аналітична, превентивна, контрольна, діагностична, соціальна функції) та допоміжні (функція захисту визначеної законом інформації, інструктивно-методична, інформаційна функції).
Процес формування дорадчих органів розглянуто з урахуванням двох компонентів – інституційного (суб’єктний склад дорадчого органу та органів, що його формують) та процедурного (процес обрання членів дорадчого органу).
Встановлено, що інституційний компонент формування дорадчих органів в частині вимог до членів таких органів (оціночних та об’єктивних) потребує суттєвого вдосконалення та уніфікації зважаючи на неоднозначність таких вимог, їх непропорційність для членів дорадчих органів одного рівня й різні умови доступу до членства у дорадчих органах для громадян України та іноземців.
Зауважено, що процедурний компонент формування дорадчих органів характеризується відсутністю чітко визначених етапів, недостатньою деталізацією процесу відбору кандидатів і відсутністю чіткої уніфікованої методології перевірки таких кандидатів на відповідність встановленим вимогам.
Здійснено концептуалізацію та систематизацію повноважень дорадчих органів, які запропоновано розглядати у двовимірній системі прав і обовʼязків дорадчих органів як колегіальних утворень, і прав та обовʼязків їх членів, які набули таких задля досягнення основної мети створення цих дорадчих органів.
У контексті відповідальності дорадчих органів обґрунтована теза про те, що як інституції громадянського суспільства з огляду на свою правову природу вони не можуть бути самостійними суб’єктами юридичної відповідальності. Водночас відсутність інституційної відповідальності не означає правової безкарності, а зумовлює персоніфікацію юридичної відповідальності та акцент на індивідуальній відповідальності членів дорадчих органів.
Зауважено, що враховуючи мету існування дорадчих органів, вони можуть нести відповідальність у концептуально іншому вимірі – соціальному. Це пов’язується з можливими діями або бездіяльністю їх членів, які можуть призвести до втрати суспільної довіри й унеможливлять подальше легітимне функціонування дорадчих органів. Наголошується, що до таких проявів належатимуть, зокрема, корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, а також систематичне нехтування покладеними функціями.
Зазначається, що реалізація соціальної відповідальності в подібних випадках може передбачати перегляд або трансформацію чинних моделей функціонування дорадчих органів, з урахуванням того, що форма громадського контролю не повинна домінувати над його змістом та цільовим призначенням.
У контексті перспектив удосконалення інституту дорадчих органів обґрунтовано позицію, відповідно до якої логічним і обґрунтованим кроком подальшої його еволюції є інституційна консолідація, що полягає у створенні єдиного дорадчого органу, здатного акумулювати ключові функції чинних дорадчих органів без суперечності європейським стандартам, та водночас відповідаючи суспільному запиту на прозорість, доброчесність і легітимність процедур формування судової влади.
Пропонується підхід до формування дорадчого органу з урахуванням принципу репрезентативності суспільства та забезпечення рівного доступу громадян України до участі за наявності чітко визначених кваліфікаційних і формальних вимог. При цьому зроблено наголос на доцільності організації конкурсного добору членів такого органу на засадах прозорості та об’єктивності із застосуванням процедур тестування і формуванням рейтингового списку кандидатів.
Окремо зазначається, що залучення іноземців до діяльності дорадчого органу має обмежуватися дорадчими та консультативними функціями з метою використання міжнародного досвіду без порушення принципів національного суверенітету та відповідальності.
Акцентується увага на тому, що інституційна стабільність дорадчого органу може бути забезпечена встановленням фіксованих строків повноважень, принципу змінюваності складу, а також належного матеріально-технічного й аналітичного забезпечення, що включає існування власного окремого секретаріату.
Підкреслюється необхідність чіткого нормативного визначення обсягу, меж і процедур реалізації повноважень дорадчого органу, а також удосконалення механізмів збору, перевірки та аналізу інформації як передумови підвищення якості його висновків.
Аргументовано, що відсутність механізму судового оскарження по суті висновків дорадчих органів, які мають наслідком припинення участі кандидата в конкурсній процедурі, істотно обмежує право особи на ефективний судовий захист, у зв’язку з чим вказується на доцільність нормативного закріплення можливості судового оскарження таких висновків. Водночас наголошується, що право на оскарження не повинно поширюватися на висновки дорадчих органів, які за своєю правовою природою не породжують самостійних правових наслідків.
Насамкінець зазначається, що запровадження вичерпного переліку підстав для оскарження та чітке визначення меж судового втручання слугуватиме засобом досягнення балансу між гарантіями права на судовий захист і збереженням функціональної незалежності дорадчих органів.
Ключові слова: дорадчі органи, судова влада, судова система, судова реформа, суд, правосуддя, суддя, громадський контроль, органи суддівського врядування, легітимність судової влади, гарантії незалежності суддів, право на справедливий суд.Borovska A.O. The Role of Advisory Bodies in the Formation of the Judicial Power of Ukraine. – Qualification scientific work submitted on the right of a manuscript.
The dissertation is submitted for the degree of Doctor of Philosophy in specialty 081 “Law” (08 – Law). – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ministry of Education and Science of Ukraine. – Kyiv, 2026.
The dissertation is a complex study of the role of advisory bodies in the formation of the judicial power of Ukraine, with particular attention devoted to the functioning of this institution in view of the specific features of the current stage of judicial reform implementation.
The subject of the author’s analysis includes the history and prerequisites for the emergence of advisory bodies, their legal nature, functions, composition, procedures of formation, and scope of powers. Special attention is devoted to issues of responsibility of advisory bodies and their members, as well as to outlining prospects for improving the institution of advisory bodies.
The dissertation presents the stages of the emergence of advisory bodies in chronological order, taking into account current changes in the socio-political life of the state, European Union integration reforms, and the level of public trust in the judicial power of Ukraine.
The study identifies the historical and legal prerequisites for the emergence of advisory bodies within the judicial system of Ukraine, including: outbreaks of civic activism; a low level of legitimacy of judicial authorities and a societal demand for strengthening integrity and combating corruption within the judiciary; the need for new regulated mechanisms of public oversight over the formation of the judicial power; and the declaration and implementation of anti-corruption reforms in Ukraine.
The dissertation substantiates the position that advisory bodies possess a modern, complex, and multifaceted legal nature that combines elements of both state
authority and civil society institutions. A set of defining characteristics of advisory bodies is outlined.
An author’s definition of advisory bodies is proposed as permanently functioning, independent, collegial bodies established by law with the purpose of assisting appointing authorities in determining the compliance of candidates for judicial positions, judges, as well as candidates for membership in judicial governance bodies with the criteria of integrity, professional ethics, and, in certain cases, professional competence, and which include representatives of civil society in their composition. Within the judicial system of Ukraine, the following are proposed to be classified as advisory bodies: the Public Integrity Council, the Public Council of International Experts, the Expert Council, the Competition Commission for the Selection of Candidates for Membership in the High Qualifications Commission of Judges of Ukraine, the Ethics Council, and the Advisory Group of Experts.
A typology of advisory bodies is carried out according to: 1) functional purpose – those involved in the formation of the judiciary (the Public Integrity Council, the Public Council of International Experts, the Advisory Group of Experts, the Expert Council) and those involved in the formation of judicial governance bodies (the Ethics Council, the Competition Commission for the Selection of Candidates for Membership in the High Qualifications Commission of Judges of Ukraine), 2) composition – advisory bodies with a mixed composition characterized by a “foreign element” (the Public Council of International Experts, the Expert Council, the Competition Commission for the Selection of Candidates for Membership in the High Qualifications Commission of Judges of Ukraine, the Ethics Council, the Advisory Group of Experts), and advisory bodies with a homogeneous composition consisting exclusively of citizens of Ukraine (the Public Integrity Council), 3) the existence of a transitional period in the process of forming the composition – advisory bodies that envisage a transition from a mixed to a homogeneous composition (the Competition Commission for the Selection of Candidates for Membership in the High Qualifications Commission of Judges of Ukraine, the Ethics Council, the Advisory Group of Experts), and advisory bodies whose composition remains permanently mixed (the Public Council of International Experts, the Expert Council).
It is established that the functions of advisory bodies derive from their powers defined by law and from their internal regulations and statutes. Based on the synthesis and analysis of such functions, they are classified into core functions (legitimizing, analytical, preventive, control, diagnostic, and social functions) and auxiliary functions (protection of legally defined information, instructional-methodological, and informational functions).
The process of forming advisory bodies is examined through two components: the institutional component (the composition of the advisory body and the entities responsible for its formation) and the procedural component (the process of selecting members of the advisory body).
It is determined that the institutional component of forming advisory bodies, particularly with regard to the requirements imposed on their members (both evaluative and objective), requires significant improvement and unification due to the ambiguity of such requirements, their disproportionality for members of advisory bodies at the same level, and differing conditions of access to membership for citizens of Ukraine and foreign nationals.
It is noted that the procedural component of forming advisory bodies is characterized by the absence of clearly defined stages, insufficient detailing of candidate selection procedures, and the lack of a unified methodology for verifying candidates’ compliance with established requirements.
The powers of advisory bodies are conceptualized and systematized, and it is proposed to consider them within a two-dimensional system encompassing the rights and obligations of advisory bodies as collegial entities, and the rights and obligations of their members, acquired to achieve the primary objective of establishing such advisory bodies.
Regarding the responsibility, the dissertation substantiates the thesis that advisory bodies, as institutions of civil society, cannot be independent subjects of legal liability due to their legal nature. At the same time, the absence of institutional liability does not imply legal impunity, but rather necessitates the individualism of legal responsibility and an emphasis on the individual liability of advisory bodies members.
It is noted that, given the purpose of advisory bodies, they may also bear responsibility in a social dimension, which is conceptually different. This is connected with actions or omissions of their members that may lead to a loss of public trust and render the further legitimate functioning of advisory bodies impossible. Such manifestations include, in particular, corruption-related offenses and systematic neglect of assigned functions.
It is emphasized that the realization of social responsibility in such cases may entail the revision or transformation of existing models of advisory bodies’ functioning, taking into account that the form of public oversight should not prevail over its substance and intended purpose.
Concerning to prospects for improving the institution of advisory bodies, the dissertation substantiates the position that a logical and justified step in its further evolution is institutional consolidation, consisting in the establishment of a single advisory body capable of accumulating the key functions of existing advisory bodies without contradicting European Union standards, while simultaneously responding to societal demands for transparency, integrity, and legitimacy in procedures for forming the judicial power.
An approach to the formation of such an advisory body is proposed based on the principle of societal representativeness and equal access for citizens of Ukraine, subject to clearly defined qualification and formal requirements. Emphasis is placed on the expediency of organizing a competitive selection of members of such a body on the principles of transparency and objectivity, including testing procedures and the formation of a ranked list of candidates.
It is separately noted that the involvement of foreign nationals in the activities of the advisory body should be limited to advisory and consultative functions in order to utilize international experience without violating the principles of national sovereignty and responsibility.
Attention is drawn to the fact that institutional stability of an advisory body may be ensured through the establishment of fixed terms of office, the principle of rotation of its composition, as well as adequate material, technical, and analytical support, including the existence of an independent secretariat.
The necessity of clearly defining, at the legislative level, the scope, limits, and procedures for exercising the powers of the advisory body is emphasized, along with improving mechanisms to collect, verify, and analyze information as a prerequisite to enhance the quality of its conclusions.
It is argued that the absence of a mechanism for judicial review on the merits of advisory bodies’ conclusions that result in the termination of a candidate’s participation in a competitive procedure significantly restricts the individual’s right to effective judicial protection. In this regard, the expediency to legislatively establish the possibility of judicial review of such conclusions is substantiated. At the same time, it is emphasized that the right to appeal should not extend to conclusions of advisory bodies that, by their legal nature, do not produce independent legal consequences.
In conclusion, it is noted that the establishment of an exhaustive list of grounds for appeal and a clear limits of judicial intervention will balance the guarantees of the right to judicial protection and the preservation of the functional independence of advisory bodies.
Keywords: advisory bodies, judicial power, judicial system, judicial reform, court, justice, judge, public control, judicial governance agencies, legitimacy of judicial power, guarantees of judicial independence, right to a fair trial.Навчально-науковий інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченк
To the question of ai in education
No full textAI in Education offers personalised learning by adapting content to each student’s needs, boosting efficiency through automated tasks, and supporting data-driven decision- making. These tools improve accessibility and provide real-time feedback, helping students build confidence and retain knowledge while freeing teachers to focus on impactful classroom integrations.Кафедра іноземних мов математичних факультеті
ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ЧИННИК ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ: ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ
No full textB a c k g r o u n d . This article presents a philosophical analysis of emotional intelligence as a factor in shaping existential resilience in the context of war. Starting from the premise that war constitutes a limit situation that radically alters the conditions of human existence, the authors examine emotional intelligence not merely as a psychological competence, but as an ontological capacity topreserve personal integrity, authenticity, and moral responsibility. The study raises the question of internal resources that enable individuals to withstand traumatic challenges without losing connection to their value orientations.
M e t h o d s . The research employs philosophical-anthropological, phenomenological, andhermeneutic approaches. The analysis draws on the views of E. Husserl, M. Scheler, K. Jaspers, V. Frankl, M. Buber, E. Levinas, and M. Nussbaum, incorporating concepts from existential philosophy, logotherapy, the philosophy of ethics, and affect theory. This methodological framework enables the authors to uncover the deep meanings of affective experience in the context of existential survival.
R e s u l t s . The article argues that emotional intelligence fulfills three key functions: an integrative function, which ensures the meaningful unity of affective experience; an authentic function, which supports the preservation of identity and values; and a moral function, which cultivates the capacity for empathy and responsibility. Emotional intelligence makes it possible to transform traumatic experience into a source of new meanings, acting as a mechanism of existential resistance to dehumanization, moral erosion, and the fragmentation of the self. The preservation of humanity under wartime conditions is linked by the authors to the capacity for emotional reflection and ethical dialogue with the Other.
C o n c l u s i o n s . The authors conclude that emotional intelligence is a fundamental factor ofexistential resilience in wartime conditions. It provides an internal foundation, enables individuals tomaintain moral orientation, sustain authentic existence, and resist the destructive impact of extremecircumstances. In this sense, emotional intelligence emerges not only as an individual capability, butalso as a philosophical resource of survival and humaneness.В с т у п. Здійснено філософський аналіз емоційного інтелекту як чинника формування екзистенційної стійкості особи стості в умовах війни. Виходячи з того, що війна є граничною ситуацією, яка радикально змінює умови людського існування, розглянуто емоційний інтелект не лише як психологічну компетенцію, а як онтологічну здатність до збереження особистісної цілісності, автентичності та моральної відповідальності. Порушено питання про внутрішні ресурси, що дозволяють людині вистояти перед травматичними викликами, не втрачаючи зв'язку з ціннісними орієнтирами.
М е т о д и. Застосовано філософсько-антропологічний, феноменологічний та герменевтичний підходи. Проаналізовано погляди Е. Гусерля, М. Шелера, К. Ясперса, В. Франкла, М. Бубера, Е. Левінаса, М. Нусбаум, Д. Гоулмана, а також залучено концепти екзистенційної філософії, логотерапії, філософії етики та афекту. Такий підхід дозволив розкрити глибинні сенси афективного досвіду в контексті екзистенційного виживання.
Р е з у л ь т а т и. Обґрунтовано, що емоційний інтелект виконує три ключові функції: інтегративну (забезпечує смислову єдність афективного досвіду), автентичну (допомагає зберегти ідентичність та цінності) і моральну (формує здатність до емпатії та відповідальності). Емоційний інтелект уможливлює перетворення травматичного досвіду на джерело нових сенсів, виступаючи механізмом екзистенційного опору дегуманізації, моральній ерозії та розщепленню суб'єкта. Визначено, що збереження людяності в умовах війни пов'язане зі здатністю до емоційної рефлексії та етичного діалогу з Іншим.
В и с н о в к и. Установлено, що емоційний інтелект є фундаментальним чинником екзистенційної стійкості особистості в умовах війни. Він забезпечує внутрішню опору, дозволяє зберігати моральну орієнтацію, підтримувати автентичне буття та протистояти нищівному впливу екстремальних обставин. У цьому сенсі емоційний інтелект постає не лише індивідуальною здатністю, а філософським ресурсом виживання й гуманності
РОЛЬ ВИХОВНОГО СЕРЕДОВИЩА У ФОРМУВАННІ МОТИВАЦІЇ УЧІННЯ СТУДЕНТІВ У РЕЦЕПЦІЇ ВЧЕНИХ-ПЕДАГОГІВ
No full textBackground. The educatіonal envіronment of a hіgher educatіon іnstіtutіon plays a sіgnіfіcant role іn shapіng students' learnіng motіvatіon, as іt creates favorable condіtіons for conscіous and purposeful work by students based on pedagogіcal prіncіples and methods that, іn turn, form an understandіng of the value of knowledge. Taras Shevchenko Natіonal Unіversіty of Kyіv has a rіch legacy thanks to the brіllіant lecturers of the department, who laіd a solіd foundatіon іn natіonal pedagogy. Results. The pedagogіcal actіvіtіes of the department's lecturers were based on the іdeas of humanіsm, a student-centered approach, and the іntegratіon of educatіon wіth upbrіngіng. They emphasіzed the іmportance of creatіng an envіronment that fosters the development of students' іntrіnsіc learnіng motіvatіon by enhancіng theіr subjectіvіty, creatіve potentіal, reflectіve abіlіtіes, and need for self-realіzatіon. Partіcular attentіon was gіven to formіng an emotіonally safe atmosphere that ensures students' psychologіcal comfort, openness to new experіences, and readіness for actіve partіcіpatіon іn the educatіonal process. Accordіng to the lecturers, the fundamental components of the educatіonal envіronment іnclude socіal іnteractіon, whіch promotes the development of communіcatіon skіlls. A sіgnіfіcant aspect of the pedagogіcal herіtage of the Department of Pedagogy іs the іdea of the connectіon between learnіng and practіcal actіvіtіes. The educatіonal envіronment ensures the іntegratіon of theoretіcal knowledge wіth practіcal skіlls, thereby creatіng condіtіons for students to realіze theіr potentіal іn varіous actіvіtіes. Equally іmportant іs the іndіvіdualіzatіon of the educatіonal process, whіch іs іmplemented by takіng іnto account the personal characterіstіcs of students, theіr needs, іnterests, and professіonal goals. Conclusіons. The pedagogіcal legacy of the lecturers of the Department of Pedagogy at Shevchenko Unіversіty іs a valuable source of scіentіfіc іdeas for modern pedagogіcal practіce, as іt reveals conceptual approaches to organіzіng an educatіonal envіronment that not only enhances students' learnіng motіvatіon but also ensures theіr harmonіous development, the formatіon of professіonal competence, and readіness for іndependent actіvіty іn the context of the dynamіc changes of modern socіety.Вступ. Виховне середовище закладу вищої освіти має вагоме значення у формуванні мотивації учіння студентів, адже воно створює сприятливі умови для усвідомленої й цілеспрямованої праці здобувачів освіти, яка базується на педагогічних принципах і методах, які так само формують розуміння цінності знань. Київський національний університет імені Тараса Шевченка має багату спадщину завдяки провідним викладачам кафедри, які сформували міцний фундамент у національній педагогіці. Результати. Науково-педагогічна діяльність викладачів кафедри ґрунтується на ідеях гуманізму, особистісно орієнтованого підходу й інтеграції навчання з вихованням, на важливості створення середовища, яке сприяє формуванню внутрішньої мотивації учіння студентів через розвиток їхньої суб'єктності, творчого потенціалу, рефлексивних здібностей і потреби у самореалізації. Акцентується на формуванні емоційно безпечної атмосфери, яка забезпечує психологічний комфорт студентів, їхню відкритість до нового досвіду та готовність до активної участі в освітньому процесі. Фундаментальними складовими виховного середовища, на думку викладачів кафедри, є соціальна взаємодія, яка сприяє розвитку комунікативних навичок, формуванню почуття приналежності до академічної спільноти та підвищенню соціальної мотивації студентів. Виховне середовище забезпечує інтеграцію теоретичних знань із практичними вміннями, створюючи тим самим умови для реалізації студентами власного потенціалу в різних видах діяльності. Не менш важливим є індивідуалізація освітнього процесу, яка реалізується через врахування особистісних особливостей студентів, їхніх потреб, інтересів і професійних цілей. Важливою складовою виховного середовища є розвиток рефлексивних здібностей студентів, формування здатності до самоаналізу, самоконтролю та саморефлексії. Виховне середовище сприяє формуванню у студентів критичного мислення, уміння оцінювати власні досягнення та визначати напрями подальшого вдосконалення. Висновки. Науково-педагогічна спадщина викладачів кафедри педагогіки Шевченкового університету є цінним джерелом наукових ідей для сучасної педагогічної практики, розкриває концептуальні підходи до організації виховного середовища, яке сприяє підвищенню мотивації учіння студентів і забезпечує гармонійний розвиток, формування професійної компетентності й готовності до самостійної діяльності в умовах динамічних змін сучасного суспільства
Памʼятні скарабеї Аменхотепа ІІІ як форма політичної комунікації
No full textBackground. This article focuses on the commemorative scarabs of Amenhotep III as a means of political communication and legitimization of power in Ancient Egypt. It examines how the pharaoh used these objects to transmit official information about his achievements, dynastic alliances, and peaceful initiatives, shaping the image of a stable and divine ruler. Scarabs functioned as “news carriers,” allowing the monarchy to control the perception of power among the elite and the wider population.Methods. The study employs a textual analysis of Ancient Egyptian inscriptions and their translation, prosopographical and comparative-historical analysis, as well as interdisciplinary approaches to assess the symbolic and communicative functions of the scarabs.Results. Scarabs recorded key events of the reign, including the marriage to Queen Tiy, lion hunts, the construction of Lake Tiy, and diplomatic alliances. The inscriptions followed a standardized formula: royal titles, description of the event, assessment of the outcome, and summary, transforming historical events into sacred acts that legitimized the pharaoh’s authority and emphasized state stability. They created a network of messages for the elite and foreign partners, highlighting the king’s control over the state and peace.Conclusions. Commemorative scarabs functioned as both religious-ideological texts and political messages, reinforcing the image of the pharaoh as a divine ruler. The study demonstrates the effectiveness of material culture as a tool of political communication and propaganda, opening perspectives for interdisciplinary research in the political history of Egypt.Вступ. Стаття присвячена пам’ятним скарабеям Аменхотепа III як засобу політичної комунікації та легітимації влади у Стародавньому Єгипті. Аналізується, як через ці об’єкти фараон транслював офіційну інформацію про власні досягнення, династичні союзи та мирні ініціативи, формуючи образ стабільного і божественного правителя. Скарабеї розглядалися як «носії новин», що дозволяли контролювати сприйняття влади серед еліти та населення.Методи. Використано текстологічний аналіз давньоєгипетських написів та їх переклад, просопографічний і компаративно-історичний аналіз, а також міждисциплінарні підходи для оцінки символічної та комунікативної функції скарабеїв.Результати. Скарабеї фіксували ключові події: шлюб із царицею Тією, полювання на левів, будівництво озера Ті та дипломатичні союзи. Тексти складалися за стандартизованою схемою: титули царя, опис події, оцінка результату та підсумок, перетворюючи події на сакральні акти, що легітимізували владу фараона та підкреслювали стабільність держави. Вони формували мережу повідомлень для еліти та іноземних партнерів, підкреслюючи контроль царя над державою та мир.Висновки. Пам’ятні скарабеї виконували роль релігійно-ідеологічних текстів і політичних повідомлень, утверджуючи образ фараона як божественного правителя. Дослідження демонструє ефективність матеріальної культури як засобу політичної комунікації та пропаганди, відкриваючи перспективи для міждисциплінарного вивчення політичної історії Єгипту