Institutional repository of Taras Shevchenko National University of Kyiv eKNUTSHIR
Not a member yet
15422 research outputs found
Sort by
ПРОБЛЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ ПАТРОНАТНИХ СЛУЖБЯК ФАКТОР КАДРОВОЇ КРИЗИ В СИСТЕМІ ПРАВОСУДДЯ УКРАЇНИ
No full textB a c k g r o u n d . Currently, the Ukrainian justice system faces numerous challenges, with a special emphasis on the personnel crisis, which is becoming increasingly systemic in nature. The study of remuneration issues for patronage service employees in Ukraine's justice system and the determination of the correlation between these problems and the ongoing personnel crisis are extremely relevant, especially in the context of increasing external threats caused by the full-scale war in Ukraine.
M e t h o d s . During the study, general scientific and special scientific methods of scientific inquiry were employed. With the help of the dialectical method, in particular, the peculiarities of the legal regulation of remuneration of patronage service employees of judicial bodies were determined. The method of analysis and synthesis enabled the identification of factors contributing to the personnel deficit, while the systemic-structural approach facilitated the determination of the impact of each factor on the state of ensuring working conditions and motivation among patronage service employees. The formal-logical method was used to identify shortcomings in the legal regulation of ensuring the working conditions of patronage service employees.
R e s u l t s . It has been established that the absence of a consistent state policy leads to increased risks for the proper functioning of the justice system and a personnel crisis associated with the growing shortage of personnel in patronage service within the justice system. The circumstances contributing to this crisis have been analysed, including the transition of patronage service employees to the private sector, their withdrawal from the profession in general, the outflow of personnel abroad, and the complicated access to legal education resulting from its reform.
C o n c l u s i o n s . Given the critically low level of remuneration, unfavourable working conditions, and lack of career prospects, patronage service employees are increasingly leaving their positions, resulting in a decline in the efficiency of the justice system. The need for comprehensive measures to improve working conditions and create suitable opportunities for the professional development of patronage service employees has been substantiated. Resolution No. 1113 of the Cabinet of Ministers of Ukraine aims to partially address the issue of remuneration for patronage service employees; however, the established coefficients are not commensurate with the actual workload of these employees. Moreover, an unjustifiably formal approach to determining their amount has been preserved, taking into account the hierarchical affiliation of the service to a particular instance, rather than the actual workload.В с т у п . В умовах сьогодення система правосуддя України стикається із численними викликами, серед яких особливе місце займає кадрова криза, що набуває системного характеру. Дослідження проблематики оплати праці працівників патронатних служб у системі правосуддя України, визначення кореляції цих проблем із триваючим поглибленням кадрової кризи є надзвичайно актуальним, особливо в умовах зростаючих зовнішніх загроз, викликаних повномасштабною війною в Україні.
М е т о д и . У процесі дослідження застосовано загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання. За допомогою діалектичного методу, зокрема, визначено особливості правового регулювання оплати праці працівників патронатних служб органів правосуддя. Метод аналізу та синтезу дав змогу виявити фактори, які сприяють кадровому дефіциту, а системно-структурний – визначити вплив кожного з факторів на стан забезпечення умов праці та мотивацію працівників патронатних служб. Формально-логічний метод використовувався для виявлення недоліків правового регулювання забезпечення умов праці працівників патронатних служб.
Р е з у л ь т а т и . Установлено, що відсутність послідовної державної політики призводить до посилення ризиків належного функціонування системи правосуддя, кадрової кризи, яка пов'язана зі зростаючим дефіцитом працівників патронатних служб системи правосуддя. Проаналізовано обставини, що сприяють цій кризі: перехід працівників патронатних служб у приватний сектор, їхній вихід із професії загалом, відплив кадрів за кордон, ускладнений доступ до юридичної освіти, обумовлений її реформою.
В и с н о в к и . Зважаючи на критично низький рівень оплати праці, несприятливі умови роботи, відсутність перспектив кар'єрного зростання, працівники патронатних служб усе частіше полишають свої посади, що призводить до зниження ефективності функціонування системи правосуддя. Обґрунтовано необхідність прийняття комплексних заходів, спрямованих на поліпшення умов праці, створення належних умов для професійного розвитку працівників патронатних служб. Постанова Кабінету Міністрів України № 1113 направлена на часткове розв'язання проблеми оплати праці працівників патронатної служби, водночас розміри встановлених коефіцієнтів не є співмірними з реальним робочим навантаженням працівників цієї служби, до того ж залишено невиправдано формальний підхід до визначення їх розміру з огляду на ієрархічну належність служби до певної інстанції, а не реального навантаження
Organizational and Economic Support for the Functioning of the National Innovation System
No full textІванова В.С. Організаційно-господарське забезпечення функціонування національної інноваційної системи. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2025.
Інновації відіграють основну роль в економічному розвитку держави та є запорукою конкурентоспроможності країни. Саме державний вплив та безпосередня участь держави у формуванні інноваційної політики забезпечують високі темпи економічного зростання. Задля ефективного функціонування інноваційної сфери важливу роль відіграє організаційно-господарське забезпечення останньої, яке охоплює суб’єктів організаційно-господарських повноважень та інструменти державного регулювання. Аналіз наукових праць і чинної нормативноправової бази України демонструє фрагментарність та непослідовність регулювання питання органів організаційно-господарських повноважень держави. Така непослідовність проявляється в тому, що центральні органи виконавчої влади реалізовують свою компетенцію в інноваційній сфері паралельно без координації своїх дій, що призводить до дублювання їхніх функцій. Як результат, компетенційне навантаження органів державної влади є перевантаженим і несфокусованим, що унеможливлює реалізацію заходів державної інноваційної політики. Функції між органами розподіляються за галузевим принципом, однак без дотримання міжвідомчої координації і механізму розмежування відповідальності.
Такі недоліки зумовлюють необхідність змін в інституційній структурі організаційно-господарського забезпечення національної інноваційної системи. У цьому контексті доцільно приділити увагу науковим дослідженням, які сформували теоретичну базу для переосмислення чинної моделі органів організаційно-господарського забезпечення держави.
У роботі здійснено дослідження організаційно-господарського забезпечення функціонування національної інноваційної системи як макрооб’єкта регулюючого впливу держави. В межах цієї роботи вперше було обґрунтовано виділення двох концепцій: функціональної та об’єктної до розуміння національної інноваційної системи, що дозволяє сформувати комплексне розуміння національної інноваційної системи як об’єкта регулюючого впливу держави. Така класифікація створює підґрунтя для розбудови комплексної та ефективної моделі державного управління інноваційною системою, враховуючи ланки інноваційного процесу, суб’єктний, об’єктний склад і механізми державного регулювання. Вона дозволяє поєднати статику і динаміку інноваційних правовідносин, що дає можливість розглядати інноваційну сферу як динамічну систему, що потребує відповідного законодавчого унормування.
Запропоновано універсальну схему мінімального стандарту функціонального компетенційного навантаження суб’єктів організаційно-господарських повноважень в інноваційній сфері, яка складається з семи функцій: моніторинг, програмування, нормотворчість, здійснення державного впливу, участь у здійсненні інноваційних проєктів, розподіл публічних фінансів на стимулювання або забезпечення інноваційних результатів, оцінка ефективності організаційно-господарського впливу. Запропоноване рішення конкретизує функціональне навантаження органів державної влади, окрім виключно нормотворчої функції й забезпечує ефективність державного управління інноваційною сферою.
Перспективною в зазначеному контексті вважається ідея побудови інституційної структури органів організаційно-господарських повноважень держави в інноваційній сфері на основі об’єктної концепції та ідеї подвійного підпорядкування. Окреслена модель ґрунтується на розподілі повноважень між центральними органами виконавчої влади на підставі виділення об’єктів державного управління в межах національної інноваційної системи й прив’язки компетенції центрального органу виконавчої влади до специфіки
конкретного об’єкта; застосуванні принципу подвійного підпорядкування (підпорядкування галузевому міністру і спеціально стовореному органу загальної компетенції в інноваційній сфері зі спеціальним статусом – Міністерству інноваційної політики). Таке бачення дозволяє поєднати у фокусі організаційно-господарського впливу держави і проблематику функціонування макросистеми – національної інноваційної системи, так і проблематику реалізації окремих публічно важливих інноваційних проєктів на мікрорівні.
Також, удосконалено концепцію розуміння індустріальних парків. У дослідженні є пропозиція розглядати останніх не лише як суб’єктів інноваційної інфраструктури, а як складних об’єктів регулюючого впливу держави зі змішаною публічно-приватною природою, які поєднують ознаки територіальної одиниці, організаційної структури, інструмента державної політики. Правовий статус індустріальних парків не обмежується виключно класичними ознаками суб’єкта господарювання, тому останні є унікальними правовими конструкціями, що можуть поєднувати диспозитивну модель взаємодії всередині парку та імперативні приписи чинного законодавства. Тому, індустріальні парки потребують спеціального режиму діяльності задля забезпечення балансу інтересів держави та учасників.
У дисертації удосконалено розуміння статусу технологічних парків шляхом пропозиції розглядати технологічні парки не лише як суб’єкти інноваційної інфраструктури, а як особливу форму інноваційного партнерства. Так, удосконалення полягає у визнанні змішаного характеру такого суб’єкта інноваційної інфраструктури, який поєднує у собі імперативні елементи та диспозитивну основу.
Крім цього, удосконалено підхід до визначення правової природи інноваційних кластерів шляхом доведення необхідності вивчення останнього через синтез таких категорій як «приватне партнерство» і «типова технологічна конфігурація». Так, науковці досліджували зазначені категорії окремо, однак у роботі запропоновано розглядати синтез окреслених
категорій як основних ознак інноваційного кластера. У роботі обґрунтовано, що інноваційний кластер виникає на основі приватного партнерства, що передбачає глибоку виробничу й технологічну кооперацію, довгострокову співпрацю та корпоративно-інноваційні елементи, і водночас функціонує як типова технологічна конфігурація, що відображає організацію та взаємопов’язаність виробничих процесів. Доведено, що правова природа інноваційного кластера має комплексний характер і не є типовою організаційно-правовою формою юридичної особи, а навпаки є некласичним господарським об’єднанням або іншою формою спільної діяльності. Такий підхід дозволяє обґрунтувати специфіку інноваційного кластера як гнучкого, водночас структурованого об’єднання, що поєднує стабільність взаємозв’язків і динаміку інноваційних процесів.
Сформовано оновлену методологію державної інноваційної політики, яка містить правову і законодавчу політики. У роботі обґрунтовано необхідність поєднання регулятивно-статичної й регулятивно-динамічної функцій права для забезпечення не лише правової стабільності, а й адаптивності нормативної бази. Таким чином, правова інноваційна політика повинна переплітатися із законодавчою політикою, яка передбачає цілеспрямоване оновлення нормативної бази шляхом внесення змін до чинних нормативноправових актів, прийняття нових актів і розробку спеціальних правових механізмів. Такі дії дозволять забезпечити комплексну правову базу для розвитку інноваційної системи, підвищать її адаптивність до сучасних викликів та сформують середовище для інноваційного прориву. Зазначена методологія передбачає напрацювання необхідних трансформаційних механізмів та інструментів, що мають на меті як переведення завдань та інструментів державної економічної інноваційної політики на мову державної правової інноваційної політики так і останньої на мову державної законодавчої інноваційної політики. Тільки в такій послідовності можна уникнути типової ситуації розриву між економічними завданнями й нормативноправовими засобами їх вирішення.
Удосконалено засади оцінки планування державної інноваційної політики шляхом виокремлення системних прогалин у Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року та розробки нових положень, які мають бути враховані при державному регулюванні зазначеної сфери. Так, у роботі обґрунтовані негативні наслідки відсутності громадських обговорень і незалучення представників бізнесу і науки у розробку стратегічних документів інноваційної сфери. Доведено, що недостатня конкретизація завдань унеможливлює ефективну реалізацію останніх. Встановлено відсутність механізмів моніторингу реалізації завдань Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року, що так само не дозволяє своєчасно корегувати заходи і слідкувати за ефективністю впровадження останніх. Отже, удосконалення полягає у включенні до Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року таких обов’язкових елементів зокрема процедурності, конкретизації, інституційності та моніторинговості, з метою створення умов для функціонування національної інноваційної системи, що відповідатиме реальним потребам суб’єктів інноваційної інфраструктури та забезпечуватиме сталий розвиток економіки держави.
Отримали подальший розвиток засади правового регулювання венчурної діяльності в інноваційній сфері шляхом аналізу положень законопроєкту «Про венчурну діяльність в інноваційній сфері». Так, у роботі запропоновані рекомендації, які націлені на підвищення ефективності правового регулювання цього напрямку шляхом включення сучасних інструментів венчурного інвестування (краудфандинг і convertible note), запровадження спеціального режиму господарювання суб’єктам венчурної діяльності, закріплення права і форм виходу інвестора з інноваційного проєкту після отримання прибутку, передання повноважень від Міністерства освіти і науки України до новоствореного Міністерства інноваційної політики, закріплення права участі іноземних інвесторів та іноземних венчурних фондів у фінансуванні інноваційних проєктів в Україні.
Отримало подальший розвиток розуміння правового статусу венчурного фонду в інноваційній сфері. Так, у дисертації запропоновано розглядати венчурний фонд не лише як фінансовий інструмент для залучення капіталу, а як самостійний об’єкт регулюючого впливу держави, що поєднує у собі функції інвесторів й учасника інноваційної діяльності. Тому, венчурний фонд має розглядатися як окремий суб’єкт з комплексною правосуб’єктністю, правовий статус якого не обмежується виключно питаннями залучення фінансів. В такому ключі виникає потреба у комплексному правовому регулюванні, шляхом прийняття окремого нормативноправового акту.
Отримані результати мають практичне значення і можуть бути використані органами державної влади при реформуванні структури центральних органів державної влади та коригуванні компетенційного навантаження визначених органів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути застосовані при підготовці проєктів нормативноправових актів, стратегічних документів, а також вдосконаленні нормативноправової бази, яка регулює питання організаційно-господарського забезпечення функціонування національної інноваційної системи.
Ключові слова: національна інноваційна система, державне регулювання, державний вплив, інновації (інновація), господарська діяльність, суб’єкти господарювання, цифровізація, штучний інтелект, державна економічна політика, трансфер технологій, повоєнне (післявоєнне) відновлення, воєнний стан, стартап, впровадження інноваційIvanova V. Organizational and Economic Support for the Functioning of the National Innovation System. – Qualification Academic Work.
Dissertation for the Degree of Doctor of Philosophy in Law (Specialty 081 “Law”) – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ministry of Education and Science of Ukraine, Kyiv, 2025.
Innovation plays a central role in the economic development of the state and serves as a key determinant of national competitiveness. State influence and the direct involvement of public authorities in shaping innovation policy ensure high rates of economic growth. For the effective functioning of the innovation sphere, particular importance is attached to its organizational and economic support, which encompasses both the subjects vested with organizational and economic powers and the instruments of state regulation.
An analysis of academic literature and the current regulatory framework of Ukraine reveals the fragmented and inconsistent nature of the regulation governing public authorities exercising organizational and economic powers. This inconsistency manifests itself in the parallel exercise of competences by central executive authorities in the innovation sphere without proper coordination, resulting in the duplication of functions. As a consequence, the distribution of competences becomes excessive and unfocused, which prevents the effective implementation of state innovation policy measures. Although competences are formally allocated according to a sectoral principle, this occurs in the absence of effective interagency coordination and clearly defined mechanisms for delineating responsibility.
These shortcomings necessitate changes in the institutional structure of the organizational and economic support of the national innovation system. In this context, particular attention is devoted to scholarly research that has formed the theoretical basis for rethinking the existing model of public authorities responsible for organizational and economic support.
The dissertation examines the organizational and economic support of the national innovation system as a macrolevel object of state regulatory influence. Within this research, two conceptual approaches to understanding the national innovation system — functional and objectbased — are substantiated for the first time. This distinction enables the formation of a comprehensive understanding of the national innovation system as an object of state regulation. The proposed classification provides a foundation for developing an integrated and effective model of public administration of the innovation system, taking into account the stages of the innovation process, the composition of subjects and objects, and the mechanisms of state regulation. It allows for the integration of the static and dynamic dimensions of innovationrelated legal relations, thereby conceptualising the innovation sphere as a dynamic system requiring appropriate legislative regulation.
A universal model of a minimum functional competence standard for subjects exercising organizational and economic powers in the innovation sphere is proposed. This model includes seven core functions: monitoring, programming, rulemaking, implementation of state influence, participation in innovation projects, allocation of public funds to stimulate or ensure innovation outcomes, and assessment of the effectiveness of organizational and economic influence. The proposed approach specifies the functional responsibilities of public authorities beyond their exclusively rulemaking role and contributes to enhancing the effectiveness of public administration in the innovation sphere.
Within this framework, the dissertation substantiates the feasibility of constructing an institutional structure of public authorities exercising organizational and economic powers in the innovation sphere based on an objectoriented approach and the principle of dual subordination. This model is grounded in the allocation of competences among central executive authorities according to clearly identified objects of public administration within the national innovation system and the linkage of institutional competence to the specific characteristics of each object, as well as the application of dual subordination to both a sectoral
minister and a specially established generalcompetence authority in the innovation sphere with a special legal status — the Ministry of Innovation Policy. Such an approach allows for addressing both the functioning of the national innovation system as a macrostructure and the implementation of individual publicly significant innovation projects at the micro level.
The concept of industrial parks is further developed by proposing to consider them not merely as subjects of innovation infrastructure, but as complex objects of state regulatory influence characterised by a mixed publicprivate nature. Industrial parks combine the features of a territorial unit, an organisational structure, and an instrument of state policy. Their legal status is not limited to the classical attributes of an economic entity; rather, they constitute unique legal constructs capable of integrating a dispositive model of internal interaction with imperative legislative requirements. Accordingly, industrial parks require a special legal regime to ensure a balanced alignment of public and private interests.
The understanding of the legal status of technology parks is refined through the proposal to view them not only as subjects of innovation infrastructure, but as a specific form of innovation partnership. This improvement is based on recognising their mixed legal nature, which combines imperative regulatory elements with a dispositive foundation.
In addition, the approach to defining the legal nature of innovation clusters is improved by substantiating the necessity of analysing them through a synthesis of private partnership and typical technological configuration. While these categories have traditionally been examined separately, the dissertation proposes their synthesis as a defining characteristic of innovation clusters. It is demonstrated that an innovation cluster emerges from private partnership involving deep production and technological cooperation, longterm collaboration, and corporateinnovation elements, while simultaneously functioning as a typical technological configuration reflecting the organisation and interconnection of production processes. The legal nature of innovation clusters is therefore complex and does not correspond to a classical organisationallegal form of a legal entity; rather, they
constitute nonclassical economic associations or other forms of joint activity. This approach captures the specificity of innovation clusters as flexible yet structured formations combining stable interrelations with the dynamic nature of innovation processes.
An updated methodology of state innovation policy is developed, encompassing legal and legislative dimensions. The dissertation substantiates the necessity of combining the regulatorystatic and regulatorydynamic functions of law to ensure not only legal stability, but also adaptability of the regulatory framework. Accordingly, legal innovation policy should be closely integrated with legislative policy aimed at systematically updating the regulatory framework through amendments to existing legal acts, adoption of new legislation, and the development of specialised legal mechanisms. This approach ensures a coherent legal basis for the development of the innovation system, enhances its adaptability to contemporary challenges, and fosters an environment conducive to innovationdriven growth. The proposed methodology emphasises a sequential transformation of the objectives and instruments of state economic innovation policy into legal and subsequently legislative mechanisms, thereby avoiding the structural gap between economic objectives and legal means.
The principles of planning and evaluating state innovation policy are further developed through the identification of systemic shortcomings in the Strategy for the Development of the Innovation Activity Sphere up to 2030. The dissertation demonstrates the negative consequences of the absence of public consultations and insufficient involvement of business and scientific communities in the development of strategic documents. It is shown that inadequate specification of objectives undermines their effective implementation, while the absence of monitoring mechanisms prevents timely adjustment of policy measures and assessment of their effectiveness. Accordingly, improvement is achieved through the incorporation of mandatory elements — procedural clarity, specificity, institutionalisation, and monitoring — into the Strategy for the Development of the Innovation Activity Sphere up to 2030, aimed at creating conditions for the
12
effective functioning of a national innovation system responsive to the real needs of innovation infrastructure entities and supportive of sustainable economic development.
Further development is achieved in the legal regulation of venture activity in the innovation sphere through an analysis of the draft Law “On Venture Activity in the Innovation Sphere”. The dissertation proposes recommendations aimed at enhancing regulatory effectiveness by introducing modern venture investment instruments, including crowdfunding and convertible notes, establishing a special economic regime for venture entities, securing investors’ exit rights, reallocating competences from the Ministry of Education and Science of Ukraine to the newly established Ministry of Innovation Policy, and ensuring the participation of foreign investors and venture funds in financing innovation projects in Ukraine.
Further development is also achieved in understanding the legal status of venture funds in the innovation sphere. The dissertation proposes to regard venture funds not merely as financial instruments for capital mobilisation, but as independent objects of state regulatory influence combining the functions of investors and participants in innovation activity. In this regard, venture funds should be recognised as separate subjects endowed with complex legal personality, necessitating comprehensive legal regulation through the adoption of a dedicated legal act.
The results of the dissertation have practical significance and may be utilised by public authorities in reforming the
Improving Public-Service Activities of the State in the Context of European Experience for Ukraine
No full textСлободенюк Т.О. Удосконалення публічно-сервісної діяльності держави в контексті європейського досвіду для України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань 281 «Публічне управління та адміністрування» за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2025.
У дисертаційній роботі теоретично обґрунтовано напрями удосконалення публічно-сервісної діяльності держави в контексті європейського досвіду для України щодо надання публічних послуг.
Визначено перспективні тенденції вдосконалення трьох складових публічних послуг (адміністративних, соціальних, житлово-комунальних), модернізація і розвиток яких має сприяти формуванню та становленню в Україні якісно функціонуючої моделі сервісної держави.
Розкрито сучасні тенденції вдосконалення публічних послуг: організаційна модернізація; інтеграція системи надання цих послуг до ринкових умов функціонування і децентралізації системи публічного управління; підвищення якості публічних послуг та унормування критеріїв її оцінки; удосконалення нормативно-правової бази; формування сталого і професійного кадрового потенціалу у сфері надання публічних послуг; формування дієвої інформаційної системи; налагодження реальної взаємодії системи державного регулювання і контролю з громадським та приватним сектором у питанні надання публічних послуг.
Проаналізовано сутність публічно-сервісної держави та понятійний апарат, який розкриває їх зміст і завдання у системі надання публічних послуг.
Розкрито специфіку напрямів модернізації публічного управління в Україні, визначено напрями вдосконалення надання публічних послуг на основі
втілення концепції публічно-сервісної держави, головним призначенням якої є служіння людині, а ключовою функцією публічних установ – надання якісних послуг. Визначено структуру комплексного організаційно-правового механізму надання публічних послуг та проаналізовані його складові: інституціональну, організаційно-правову, методологічну і ресурсну, а також принципи, систему правовідносин.
Встановлено, що суб’єкти та посадові особи сфери надання публічних послуг використовують у комплексі і окремо складові цього механізму, від чого залежить функціональний стан моделі публічно-сервісної держави в Україні та гармонійність взаємодії органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств приватного і громадського сектору у цій суспільній царині.
Доведено, що комплексний механізм становить об’єктивний фактор якості функціонування системи надання публічних послуг в Україні, а його суб’єктивність простежується у тому, що він формується у залежності від інтересів суспільства, певних корпоративних інтересів та інтересів певних прошарків суспільства і інтересів деяких осіб.
Розкрито зміст організаційних та правових механізмів функціонування публічно-сервісної держави в Україні у сфері надання адміністративних, соціальних і житлово-комунальних послуг, а також проаналізовано зарубіжний досвід організації, законодавчого забезпечення та функціонування систем надання комплексу публічних послуг.
Доведено, що зарубіжний досвід забезпечення якості публічних послуг ставить перед системою публічних органів влади України певний перелік завдань: удосконалення законодавчої бази у сфері надання якісних публічних послуг населенню; створення альтернативних систем надання публічних послуг; підготовка керівників та фахівців сфери публічного управління із здійснення якісно-орієнтованого формування публічних послуг та їх надання; запровадження інформаційних технологій з метою задоволення потреб громадян і надання їм публічних послуг з використанням електронних мереж; удосконалення системи стимулювання службовців, покращення моніторингу та
оцінки показників їхньої діяльності для підвищення якості надання публічних послуг органами влади.
Доведено, що комплексний механізм функціонування публічно- сервісної держави складається з таких складових: інституціональної складової; організаційно-правових норм; принципів, форм та методів і засобів реалізації сервісної функції держави; правовідносин, які виникають у зв’язку з реалізацією сервісної функції держави; ресурсної складової, оскільки без належного впорядкування кадрового, інформаційного, матеріально-технічного та фінансового забезпечення неможливе повноцінне функціонування комплексного механізму.
Запропоновано перспективну модель публічно-сервісної держави в Україні, головною метою якої задоволення потреб громадян і юридичних осіб шляхом надання публічних послуг. Другою метою моделі публічно-сервісної держави має стати оперативність і якість надання публічних послуг, що безпосередньо спроможне забезпечити повсякденне комфортне, безпроблемне життя населення України.
Доведено, що для публічно-сервісної моделі української держави оптимальним варіантом є лінійно-функціональна модель, яка в сучасних умовах є найпоширенішою організаційною структурою, для якої властиві позитивні моменти бюрократичного типу управління. Для цієї моделі властива ієрархія підпорядкування з чисельними горизонтальними і вертикальними зв’язками, але незначною чисельністю управлінських ланок прийняття управлінських рішень, а також лінійно-ієрархічна вертикаль управління та управлінська спеціалізація (адміністративні, соціальні і житлово-комунальні послуги) за функціональними ознаками. Для цієї моделі властива глибока підготовка рішень, планів і проектів та трирівнева система управління. Ця модель є оптимальною для трьох її складових надання публічних послуг: для надання адміністративних послуг – дивізійний тип організаційної системи; для надання соціальних і житлово-комунальних послуг матричний тип організаційної системи.
Дивізійну модель організаційної запропоновано для системи надання адміністративних послуг, адже особливість удосконалення системи організації надання цих послуг полягає у тому, що у перспективі переважну більшість їх (за винятком вузькоспеціалізованих) мають надавати ЦНАПи на рівні місцевого самоврядування, тобто вся лінійка адміністративних послуг має бути сконцентрована у них для подолання монополізму, інформаційної закритості, неоперативності і корупційності процедур відомчого принципу їх надання. ЦОВВ та їх місцеві підрозділи повинні концентрувати відомчу інформацію та співпрацювати завдяки єдиній інформаційній системі з ЦНАПами. Така організаційна специфіка зумовлює дивізійний тип організаційної структури ЦНАП з органами місцевого самоврядування, які фінансують і контролюють їх діяльність та відповідні їх функції реалізуються у взаємодії з ЦОВВ.
Для сфери надання соціальних послуг запропоновано застосовувати матричну організаційну модель, оскільки до їх надання, крім органів публічної влади, залучаються приватні і громадські організації та підприємства, які реалізують соціальні проекти. У ній структура горизонтального проектного менеджменту взаємодіє з функціональною структурою, для якої властива спеціалізація структур, що актуально для великої кількості послуг, надання яких суттєво відрізняються за методологією та технологічними особливостями. Матрична модель якісно і ефективно функціонує за умов підвищеної мінливості середовища, що властиво для сфери надання соціальних послуг в умовах воєнного стану. Для цієї моделі притаманна висока ступень адаптивності, що забезпечується тимчасовим характером функціонування деяких структурних одиниць. У ній діє ефективний механізм координації, а якісне функціонування цілковито залежить від суб’єктивних особливостей та управлінських якостей керівників різних рівнів і підрозділів та чітко розведені контрольно-управлінські функції і функції безпосереднього надання соціальних послуг.
Для сфери надання житлово-комунальних послуг запропоновано застосовувати матричну організаційну модель, якій властива взаємодія трьох організаційних рівнів: органи місцевого самоврядування, управляючі компанії
чи ОСББ та комунальні чи приватні підприємства. Структура горизонтального проектного менеджменту на рівні органів місцевого самоврядування у взаємодіє із звичайною функціональною структурою приватних підприємств, для якої властива спеціалізація структур управління, кожна з яких має значні власні управлінські повноваження. Це важливо для сфери, де існують суттєві методологічні та технологічні відмінності у наданні послуг, де підвищується потреба у фахівцях, які мають високу професійну компетенцію. У матричній структурі управлінська надбудова постійно готова реалізовувати проекти, де система управлінських проектних команд функціонує з мінімальним рівнем ієрархічних зв’язків і децентралізованої владою. Загальне управління перебуває на рівні органів місцевого самоврядування, а елементи функціональної організаційної моделі починається з середнього рівня.
Ключові слова: публічне управління, органи публічної влади, публічно-сервісна діяльність, публічно-сервісна держава, публічні послуги (адміністративні, соціальні, житлово-комунальні), якість публічних послуг, децентралізація, місцеве самоврядування, демократичне врядування, цифровізація, електронне урядування, менеджмент, імплементація досвіду європейських країн, модель, Європейський Союз.Slobodeniuk T.O. Improving Public-Service Activities of the State in the Context of European Experience for Ukraine. – Qualification scientific work as a manuscript.
Dissertation for the Doctor of Philosophy degree in the field of knowledge 281 “Public Management and Administration”, specialty 281 “Public Management and Administration”. – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, 2025.
The dissertation provides a theoretical foundation for improving the state’s public-service activities in Ukraine, taking into account relevant European experience
in the provision of public services. It identifies promising directions for the development of three major components of public services: administrative, social, and housing and communal services. The modernization and further development of these spheres are expected to contribute to the formation and consolidation of a highly functional service-oriented state in Ukraine.
The study reveals current trends in improving public services, including organizational modernization; integration of the public service provision system into market conditions and decentralization of the public administration system; improving the quality of public services and standardizing criteria for their evaluation; improving the regulatory framework; developing a stable and professional public-service workforce; forming an effective information system; and establishing genuine cooperation between the system of state regulation and control authorities and the public and private sectors in the provision of public services.
The analysis focuses on the essential characteristics of the service-oriented state, emphasizing its content and tasks within the public service provision system.
The dissertation clarifies the specific directions of public administration modernization in Ukraine, identifying areas aimed at improving the provision of public services through the implementation of the concept of a service-oriented state, which prioritizes meeting the needs of citizens. The fundamental function of public institutions under this model is to provide high-quality public services.
The dissertation defines and analyzes the components of a comprehensive organizational and legal mechanism for public service provision: institutional, organizational and legal, methodological, and resource components, as well as the underlying principles and the system of legal relations.
Public authorities and officials apply these components both collectively and independently. Their use determines the functional state of Ukraine’s public-service model and affects the quality of interaction among government authorities, local self-government authorities, and private and public enterprises involved in service delivery. The study demonstrates that these complex mechanisms involved are crucial determinants of the quality of public service provision in Ukraine. However, their
subjectivity is evident as each mechanism reflects the diverse interests of society, corporate interests, various social groups and the interests of individual stakeholders.
The dissertation examines the organizational and legal mechanisms supporting the public-service model in Ukraine in administrative, social, and housing and communal sectors. Additionally, it analyzes international experiences related to the organization, legislative support, and functioning of public service systems across different countries.
The findings show that international experience in ensuring the quality of public services presents specific tasks for Ukraine’s public administration system: improving the legislative framework for the provision of high-quality public services; developing alternative systems for the provision of public services; training of public administration managers and specialists in quality-oriented service design and implementation; introducing information technologies and electronic networks to meet the needs of citizens and expand access to public services; improving the system of incentives for public servants, and strengthening the monitoring and evaluation of their performance to improve the quality of public services.
The dissertation further demonstrates that the complex mechanism of a service-oriented state comprises the following components: institutional structures; organizational and legal norms; principles, forms, methods, and means of implementing the state’s service function; legal relations arising in connection with this function; and a resource component, since the proper organization of personnel, informational, material, technical, and financial support is essential for the effective operation of any comprehensive mechanism.
A prospective model of a service-oriented state in Ukraine is proposed. Its primary aim is to meet the needs of citizens and legal entities through the provision of public services, while its secondary goal is to improve the efficiency and quality of these services, thereby ensuring a more comfortable, sustainable everyday life for the population. The dissertation argues that the optimal public-service model for Ukraine is a linear-functional model. Under current conditions, this organizational structure is the most widespread, reflecting the advantages of bureaucratic management. This
model is characterized by a hierarchical system of subordination with multiple horizontal and vertical connections, while maintaining a limited number of management levels involved in decision-making. It also applies a linear-hierarchical vertical structure and management specialization focused on administrative, social, and housing and communal services. It also includes comprehensive decision-making, planning, and project preparation, along with a three-tier management system. This model is optimal because it effectively incorporates three components of public service provision by using a divisional organizational system for administrative services and a matrix organizational system for social and housing and communal services.
The divisional organizational model is recommended for managing administrative service delivery. The unique aspect of enhancing this system is underpinned by the expectation that, in the future, the majority of services – except those requiring highly specialized expertise – will be provided by Centers for the Provision of Administrative Services at the local self-government level. This approach aims to consolidate the entire range of administrative services to counteract monopolization, information opacity, inefficiency, and corruption in the service delivery procedures. Central executive authorities and their territorial subdivisions must consolidate departmental information and cooperate with these centers through a unified information system. The specific organizational features of the Centre for the Provision of Administrative Services define their divisional structure. These centers operate with local self-government authorities, which finance and oversee their activities, while the centers’ functions are carried out in cooperation with central executive authorities.
A matrix organizational model is proposed for the provision of social services, as various public authorities, together with private and public organizations and enterprises, participate in implementing social projects. The horizontal project management structure operates alongside the functional structure based on specialization in various areas. Such specialization is essential for organizations offering a wide range of services, as these services often differ significantly in
methodology and technological requirements. The matrix model operates effectively and efficiently under volatile conditions – such as those experienced during martial law – due to its high adaptability and temporary nature of some of its structural units. Its efficiency depends on a well-defined coordination mechanism, and its successful operation relies heavily on the personal qualities and management skills of managers at multiple levels. Additionally, it is essential to have clearly defined control and management functions, as well as clearly articulated service-delivery roles.
A matrix organizational model is also recommended for housing and communal services. This model is formed by interactions among three organizational levels: local self-government authorities, management companies or associations of co-owners of apartment buildings, and communal or private enterprises. The horizontal project management structure within local governments interacts with the functional structure of private enterprises, characterized by a specialized management system with a considerable degree of autonomy. This is particularly important for a sector with substantial technological and methodological diversity and an increasing need for highly skilled professionals. In a matrix structure, the management framework is always prepared to implement new projects, with the project team management system operating under minimal hierarchical constraints and decentralized authority. Overall coordination takes place at the local government level, while elements of a functional organizational model operate at the middle-management level.
Keywords: public administration, public authorities, public-service activities, service-oriented state, public services (administrative, social, housing and communal), quality of public services, decentralization, local governance, democratic governance, digitalization, e-government, management, implementation of European experience, model, European Union.Навчально-науковий інститут публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченк
Daily Life of the Ru ral Population of Ukraine 1985–1991
No full textАктуальність. В умовах російсько-української війни, деколонізації українського публічного простору, інтересу до пошуків національної ідентичності, уваги заслуговує аналіз повсякденного життя сільського населення України в 1985–1991 рр., де глибоко укоренилися радянські соціокультурні практики, що несли ідеологічні впливи. У період системних реформ, який відомий під назвою «перебудова», комуністична ідеологія почала втрачати авторитет у ключових позиціях. У даному контексті наукового дискурсу потребує питання як радянська політика позначилася на повсякденних практиках сільського населення. Повсякденний зріз дасть змогу збагнути дієвість офіційної ідеології на рівні побутового досвіду. Вивчення і популяризація цього експерієнсу не втратила актуальності і сьогодні. Мета дослідження – висвітлити повсякденне життя сільського населення України 1985–1991 рр., показати особливості розвитку соціальної сфери, ідеологічні й пропагандистські методи заохочення селян органами радянської влади. Методи. В основі наукового аналізу лежать методи, котрі дозволяють уникнути упередженості та однобічності, дослідження ґрунтується на принципах історизму, науковості, всебічності, системності та об’єктивності. Для висвітлення проблеми застосовано логічно-аналітичний метод. Результати дослідження. Період «перебудови» характеризується застійними явищами на селі наслідком яких став низький соціально-побутовий рівень життя, проблема з житлом, газопостачанням, опаленням, медичним і культурним обслуговуванням. Хоч для соціального розвитку робилися певні кроки, проте їх темпи відставали від запиту й потреб суспільства. Пропагандистська й ідеологічна робота партії з покращення трудової і соціальної активності радянської людини втратила свою актуальність. Село потребувало реального перезавантаження і оновлення. Висновки. Подальшого дослідження потребує соціальна сфера села періоду «перебудови», що є цінними при подоланні негативних тенденцій радянської спадщини в культурі, освіті, ментальності в напрямку формування національної ідентичності підростаючого покоління.Relevance. In the context of the Russian-Ukrainian war, the decolonization of the Ukrainian public space, and interest in the search for national identity, an analysis of the everyday life of the rural population of Ukraine in 1985–1991, where Soviet socio-cultural practices that carried ideological influences were deeply rooted, deserves attention. During the period of systemic reforms, known as «perestroika», communist ideology began to lose authority in key positions. In this context, the question of how Soviet policy affected the everyday practices of the rural population requires scientific discourse. An everyday cross-section will allow us to understand the effectiveness of the official ideology at the level of everyday experience. The study and popularization of this experience has not lost its relevance today. The research goal – to highlight the everyday life of the rural population of Ukraine in 1985–1991, to show the peculiarities of the development of the social sphere, the ideological and propaganda methods of encouraging peasants by the Soviet authorities. Methods. The scientific analysis is based on methods that avoid bias and one-sidedness, the research is based on the principles of historicism, scientificity, comprehensiveness, systematicity and objectivity. The logical-analytical method is used to highlight the problem. The research results. The period of «perestroika» is characterized by stagnant phenomena in the countryside, which resulted in a low social and household standard of living, problems with housing, gas supply, heating, medical and cultural services. Although certain steps were taken for social development, their pace lagged behind the demand and needs of society. The propaganda and ideological work of the party to improve the labor and social activity of Soviet people lost its relevance. The village needed a real reboot and renewal. Conclusions. The social sphere of the village during the «perestroika» period requires further research, which is valuable in overcoming the negative trends of the Soviet legacy in culture, education, and mentality towards the formation of the national identity of the younger generation
Historical and Cultural Heritage as a Factor in the Development of Tourism in Protected Areas of the Czech Republic
No full textАктуальність теми дослідження зумовлена важливою роллю історико-культурної спадщини як сукупності унікальних матеріальних та нематеріальних надбань, успадкованих людством від попередніх поколінь, у розвитку туризму на природоохоронних територіях. Ці території не лише виконують свої основні функції із захисту біорізноманіття та довкілля, а й створюють сприятливі засади для сталого розвитку туризму, задоволення рекреаційних потреб, переосмислення та посилення позицій спадщини в якості складової брендингу задля просування унікальних національних рис та ідентичності. Попри зростання загального інтересу до проблематики, необхідна подальша систематизація підходів до неї на рівні окремих держав та регіонів. Метою даного дослідження є аналіз чеського досвіду організації туризму на природоохоронних територіях в контексті історико-культурної спадщини, визначення ролі національних парків у розбудові системи охорони природи, популяризації культурних та природних пам’яток. Методи. Складність та багатогранність теми дослідження стали підставою для використання цілого комплексу загальнонаукових й спеціальних історичних методів (історико-системного, історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-типологічного, діахронічного, ретроспективного). Крім того, було залучено інструментарій інших наук (культурології, екології, географії). Результати. В статті висвітлено тривалий шлях Чехії від країни з серйозними екологічними проблемами до визнаного європейського лідера у сфері охорони природи та туризму, розглянуто ексклюзивну парадигму продуктивного поєднання реконструкції природних екосистем з економічним розвитком та збереженням спадщини. Значне місце відведено діяльності чеських національних парків (Крконоше, Шумава, Подийї, Чеська Швейцарія) як особливої категорії природоохоронних територій, де захист самобутніх природних та історико-культурних комплексів гармонійно поєднується з екотуризмом й рекреацією. Висновки. Доведено, що конкурентноспроможний туристичний ринок в Чеській Республіці сформувався значною мірою завдяки потужному історико-культурному та природно-рекреаційний потенціалу, раціональне використання якого заслуговує на особливу увагу. Її досвід у формуванні механізму охорони довкілля та збереження культурних пам’яток, ефективної туристичної інфраструктури можуть бути корисними для багатьох країн світу.The relevance of the research topic is determined by the important role of historical and cultural heritage as a set of unique tangible and intangible assets inherited by humanity from previous generations in the development of tourism in nature conservation areas. These areas not only perform their basic functions of protecting biodiversity and the environment, but also create favourable conditions for the sustainable development of tourism, the satisfaction of recreational needs, and the rethinking and strengthening of the heritage as a component of branding to promote unique national characteristics and identity. Despite the growing general interest in the issue, further systematisation of approaches to it at the level of individual states and regions is necessary.. The aim of this study is to analyse the Czech experience of organising tourism in nature conservation areas in the context of historical and cultural heritage, to determine the role of national parks in the development of the nature conservation system, and to promote cultural and natural monuments. Methods. The complexity and multifaceted nature of the research topic necessitated the use of a whole range of general scientific and special historical methods (historical-systemic, historical-genetic, historical-comparative, historical-typological, diachronic, retrospective). In addition, tools from other sciences (cultural studies, ecology, geography) were also used. Results. The article highlights the long journey of the Czech Republic from a country with serious environmental problems to a recognised European leader in nature conservation and tourism, and examines the unique paradigm of productively combining the reconstruction of natural ecosystems with economic development and heritage preservation. Significant attention is paid to the activities of Czech national parks (Krkonoše, Šumava, Podyjí, Czech Switzerland) as a special category of nature conservation areas, where the protection of unique natural and historical-cultural complexes is harmoniously combined with ecotourism and recreation. Conclusions. It has been proven that the competitive tourism market in the Czech Republic has been formed largely thanks to its powerful historical, cultural, natural and recreational potential, the rational use of which deserves special attention. Its experience in developing mechanisms for environmental protection and cultural heritage preservation, as well as effective tourism infrastructure, can be useful for many countries around the world
The right of scientific and pedagogical employees who are military servicemembers to transfer their annual leave
No full textУ статті досліджується питання реалізації працівником права на щорічну відпустку під час мобілізації. Метою статті є дослідити вплив зміни чинного законодавства на реалізацію науково-педагогічним працівником-військовослужбовцем права на щорічну відпустку.
Трудове законодавство, як загальне, так і спеціальне, передбачало таку соціально-трудову гарантію як збереження за працівником середньомісячного заробітку під час мобілізації. У 2022 році до Кодексу законів про працю України внесено зміну, відповідно до якої за мобілізованими працівниками не зберігається середньомісячний заробіток. Проте ця зміна не поширювалась на науково-педагогічних працівників, оскільки для них у спеціальному законодавстві залишалася гарантія збереження середньомісячного заробітку на період мобілізації. Судова практика підтвердила таку гарантію. У кінці 2023 року були внесені зміни і до спеціального законодавства, відповідно до яких у науково-педагогічних працівників в тому числі також не стало гарантії збереження середньомісячного заробітку на період мобілізації. Таким чином, період мобілізації перестав бути періодом, протягом якого працівник не працював, але за ним зберігався середньомісячний заробіток і, відповідно, перестав бути періодом, який у разі збігу із періодом щорічної відпустки давав право перенести чи продовжити щорічну відпустку (її частину). Для недопущення збігу в часі щорічної відпустки із мобілізацією роботодавець має заздалегідь знати про призов працівника і завчасно видати наказ про увільнення мобілізованого працівника від трудових обов’язків. На практиці працівника можуть призвати в період перебування його у відпустці, до того ж самі документи працівник не завжди має змогу відразу надати роботодавцю. Для збереження права науково-педагогічного працівника-військовослужбовця на щорічну відпустку, яка збіглась у часі із мобілізацією, необхідно внести відповідну зміну до Закону України «Про відпустки» У статті надається пропозиція до законодавства.This article examines the issue of employees exercising their right to annual leave during mobilization. The purpose of the article is to examine the impact of changes in current legislation on the exercise of the right to annual leave by scientific and pedagogical workers who are military personnel. Both general and special labor legislation provided for such a social and labor guarantee as the preservation of the employee's average monthly earnings during mobilization. In 2022, an amendment was made to the Labor Code of Ukraine, according to which mobilized employees are not guaranteed their average monthly earnings. However, this change did not apply to scientific and pedagogical workers, as special legislation continued to guarantee them their average monthly earnings for the period of mobilization. This guarantee was confirmed by court practice. At the end of 2023, amendments were also made to special legislation, according to which scientific and pedagogical workers also lost the guarantee of maintaining their average monthly earnings during the period of mobilization. Thus, the mobilization period ceased to be a period during which the employee did not work but retained his average monthly earnings and, accordingly, ceased to be a period which, if it coincided with the annual leave period, gave the right to postpone or extend the annual leave (or part thereof). In order to prevent the annual leave from coinciding with mobilization, the employer must know in advance about the employee's conscription and issue an order in advance to release the mobilized employee from his or her labor duties. In practice, an employee may be called up while on leave, and the employee may not always be able to provide the documents to the employer immediately. In order to preserve the right of scientific and pedagogical workers who are military personnel to annual leave, which coincided with mobilization, it
is necessary to make the appropriate amendment to the Law of Ukraine “On Leave.” The article provides a proposal for legislationКафедра трудового права та права соціального забезпеченн
Publication of Documents in Ukraine of the Soviet and Post-Soviet Period: Historical Retrospective
Full text linkМета статті – проаналізувати вплив документальних видань на формування національного інформаційного простору, у тому числі в сучасних умовах масового поширення інформаційно-комунікаційних технологій, де нерідко присутні неперевірені або неправдиві дані, а це потребує наявності об’єктивних джерел інформації. Таку інформацію можуть надати саме опубліковані збірники документів та інші історичні матеріали. Методологія дослідження ґрунтується на стратегіях порівняння, типології, принципах історизму, соціального підходу. В основу логіки викладу матеріалу покладено проблемно-історичний принцип, що дозволяє в хронологічній послідовності розкрити основні теми і напрямки опублікованих збірників документів. Наукова новизна розвідки пов’язана з тим, що питання аналізу місця і ролі документальних видань у формуванні інформаційного простору досі не стало предметом спеціального дослідження. Висновки. В інформаційному просторі України прослідковуються важливі зміни. Обсяг документів, що побачили світ після Другої світової війни досить об’ємний і створив тематичні блоки з достатньо широкою хронологією. Він поділений на радянський і пострадянський періоди з чітко визначеною зміною акцентів і підходів до висвітлення історичних проблем. З початком доби незалежності України інформаційний простір наповнювався найактуальнішими питаннями вітчизняної історії, що були деформовані партійно-радянською тоталітарною системою або замовчувались. Звернено увагу на вагомий внесок у формування науково обґрунтованого інформаційного простору документальних збірників із краєзнавчої тематики, що побачили світ уже на початку ХХІ ст.The purpose of the article is to analyze the influence of documentary publications on the formation of the national information space, including in the modern conditions of the mass spread of information and communication technologies, where unverified or false data are often present, and this requires the availability of objective sources of information. Published collections of documents and other historical materials can provide such information. The research methodology is based on strategies of comparison, typology, principles of historicism, social approach. The logic of the presentation of the material is based on the problem-historical principle, which allows revealing the main topics and directions of the published collections of documents in chronological order. The scientific novelty of intelligence is related to the fact that the question of analyzing the place and role of documentary publications in the formation of the information space has not yet become the subject of special research. Conclusions. Important changes are being observed in the information space of Ukraine. The volume of documents published after the Second World War is quite voluminous and created thematic blocks with a fairly broad chronology. It is divided into the Soviet and post-Soviet periods with a clearly defined change in emphasis and approaches to the coverage of historical problems. With the beginning of the era of Ukraine’s independence, the information space was filled with the most pressing issues of national history, which were deformed by the party-Soviet totalitarian system or were kept silent. Attention is drawn to the significant contribution to the formation of a scientifically based information space of documentary collections on local history topics that were published at the beginning of the ХХІ century
Legal regulation of the application of WTO trade defence instruments in Ukraine
No full textГерасимчук Є. А. Правове регулювання застосування інструментів торговельного захисту СОТ в Україні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі 08 «Право» за спеціальністю 081 «Право». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. Київ, 2025.
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню правового регулювання інструментів торговельного захисту відповідно до угод Світової організації торгівлі та їх імплементації в законодавство України. У роботі обґрунтовано необхідність модернізації національної системи торговельного захисту відповідно до вимог Світової організації торгівлі, особливостей сучасних економічних викликів, практики Світової організації торгівлі й Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, а також євроінтеграційного курсу України.
Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження правового регулювання та практики використання в Україні інструментів торговельного захисту СОТ, розроблення теоретичних і практичних рекомендацій з удосконалення правового регулювання торговельного захисту в Україні.
Проаналізовано угоди Світової організації торгівлі, що регулюють порушення та проведення антидемпінгових, антисубсидиційних і спеціальних розслідувань, детально досліджено правове регулювання інструментів торговельного захисту відповідно до законодавства України, визначено основні закони. Визначено, що система торговельного захисту базується на окремих угодах СОТ, які є невід'ємною частиною багатосторонньої системи регулювання торгівлі товарами, які визначають основоположні принципи регулювання торговельних відносин між країнами-членами СОТ та слугують орієнтиром для країн у процесі розробки та прийняття національного законодавства у сфері торговельного захисту.
У роботі визначено поняття торговельного захисту як сукупності передбачених угодами СОТ та національним законодавством інструментів, які застосовує країна імпорту у відповідь на добросовісні або недобросовісні дії іноземних виробників та/або експортерів і які є додатковими торговельними бар’єрами, запровадженими з метою захисту національного товаровиробника й урівноваження торговельного балансу. Зроблено висновок, що торговельний захист реалізується за допомогою трьох основних інструментів, які мають певні спільні риси, але відрізняються за підставами їх застосування. Окреслено також його ознаки і передумови виникнення інструментів торговельного захисту у світі.
Авторкою розроблено поняття системи торговельного захисту та її особливостей, що регулюється відповідними законами і призначена для захисту внутрішнього ринку від імпорту товарів з третіх країн, що становить предмет регулювання відповідних спеціальних законів. Надано детальну характеристику суб’єктів системи торговельного захисту, основними з яких є Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, митниця та заінтересовані сторони розслідування.
Здійснено порівняльний аналіз зовнішньоекономічної діяльності та торговельного захисту, співвідношення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та інструментів торговельного захисту, а також підсумовано, що інструменти торговельного захисту, які застосовують відповідні державні органи у вигляді заходів, можуть належати до тарифних і нетарифних методів державного регулювання ЗЕД.
Встановлено перелік і сутність процесуальних та матеріальних аспектів проведення в Україні антидемпінгових, антисубсидиційних, спеціальних розслідувань, елементів доказування. Сформульовано пропозиції з удосконалення чинного законодавства України, яке регулює торговельний захист і його інструменти в частині етапів проведення торговельних розслідувань та елементів доказування як матеріальних аспектів. Акцентовано на елементах доказування як фактах, припущеннях чи гіпотезах, які потребують доведення, стосуються певної сфери діяльності суб’єктів торговельних розслідувань, утворюючи склад розслідування, на основі яких може бути сформовано остаточний висновок у межах розслідування, до яких належать: національний товаровиробник, товар, що є об’єктом розслідування, імпорт товару в Україну (непередбачувані обставини), шкода, заподіяна національному товаровиробнику, причинно-наслідковий зв’язок, національні інтереси.
Увагу приділено також оскарженню результатів торговельних розслідувань у судовому порядку та через органи Світової організації торгівлі, окреслено відмінність між цими двома видами оскаржень. Наведено аргументацію стосовно доцільності судового оскарження та проблематики оскарження в СОТ у зв’язку з блокуванням апеляційного органу.
У третьому розділі описано структуру й повноваження Європейської комісії у сфері торговельного захисту, розглянуто торговельний захист Євросоюзу й структуру Європейської комісії, а також досліджено питання змін, які відбудуться у сфері торговельного захисту після набуття Україною членства в Європейському Союзі, коли повноваження щодо проведення торговельних розслідувань будуть передані від Міністерства до Європейської комісії, що суттєво ускладнить застосування антидемпінгових, компенсаційних і захисних мит.
Результати дослідження може бути використано в законотворчій діяльності для вдосконалення основних законів, що регулюють торговельний захист, правозастосовній практиці Міністерства та Комісії, наукових дослідженнях, освітньому процесі в межах дисциплін «Торгове право» або «Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності».Herasymchuk Y. A. Legal regulation of the application of WTO trade defence instruments in Ukraine.
Qualifying scientific work on manuscript rights.
The dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in Law, specialty 081 – Law. – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ministry of Education and Science of Ukraine. Kyiv, 2025.
The dissertation is dedicated to a comprehensive study of the legal regulation of trade defence instruments in accordance with World Trade Organization agreements and their implementation in Ukrainian legislation. The results of the research substantiate the need to modernize the national trade defence system, taking into account the requirements of the World Trade Organization, the specifics of modern economic challenges, the practices of the World Trade Organization and the Ministry of Economy of Ukraine, and Ukraine’s European integration course.
The dissertation research aims to conduct a comprehensive study of the legal regulation and practice of using WTO trade defence instruments in Ukraine, and to develop theoretical and practical recommendations for improving the legal regulation of trade defence in Ukraine.
This research analyzed the World Trade Organization's agreements governing violations and the conduct of anti-dumping, anti-subsidy, and safeguard investigations. It also examined in detail the legal regulation of trade defence instruments in accordance with Ukrainian legislation and identified the main laws. The dissertation determined that the trade defence system relies on separate WTO agreements, which are an integral part of the multilateral system of trade regulation. These agreements define the fundamental principles of trade relations between WTO member countries and guide countries in developing and adopting national legislation in the field of trade defence.
This work defines the concept of trade defense as a set of instruments, provided by WTO agreements and national legislation, which the importing country applies in response to fair or unfair actions of foreign producers and/or exporters. These instruments are additional trade barriers introduced to protect national producers and balance the trade. The study concludes that trade defense is implemented through three main instruments that share certain common features but differ in their grounds for application. It also outlines its characteristics and the prerequisites for the emergence of trade defense instruments globally.
The author developed the concept of the trade defense system and its features. Relevant laws regulate this system, which aims to protect the domestic market from imports of goods from third countries, thereby becoming the subject of regulation for specific special laws. The author also provided a detailed description of the subjects of the trade defense system. Its main subjects include the Interdepartmental Commission on International Trade, the Ministry of Economy, Environment, and Agriculture of Ukraine, customs, and interested parties in the investigation.
The dissertation conducted a comparative analysis of foreign economic activity and trade defense, examining the relationship between state regulation of foreign economic activity and trade defense instruments. It also summarized that trade defense instruments, which relevant state bodies apply as measures, can fall under either tariff or non-tariff methods of state regulation of foreign economic activity. The research established the list and essence of the procedural and material aspects of conducting anti-dumping, anti-subsidy, and safeguard investigations in Ukraine, along with elements of proof. The authors formulated proposals for improving Ukraine's current legislation, which regulates trade defense and its instruments, specifically concerning the stages of conducting trade investigations and the elements of proof as material aspects. The study emphasized elements of proof as facts, assumptions, or hypotheses that require substantiation. These elements concern a specific area of activity for subjects of trade investigations, forming the case structure of an investigation. Based on these, investigators can form a final conclusion within the investigation. These elements include: the national producer, the product under investigation, the import of the product into Ukraine (unforeseen circumstances), damage caused to the national producer, the causal link, and national interests.
The authors also focused on challenging the results of trade investigations through judicial procedures and through World Trade Organization bodies, outlining the distinction between these two types of appeals. Arguments are presented regarding the expediency of judicial appeal and the issues of appeal in the WTO in connection with the blocking of the Appellate Body.
Chapter three describes the European Commission's structure and powers in trade defense, examines EU trade defense and the European Commission's structure, and investigates the changes that will occur in trade defense after Ukraine gains membership in the European Union, when authorities will transfer the powers for conducting trade investigations from the Ministry to the European Commission, which will significantly complicate the application of anti-dumping, countervailing, and safeguard duties.
The results of the study aim to improve the basic laws governing trade protection, in the law enforcement practice of the Ministry and the Commission, can be used in scientific research and in the educational process within the disciplines of «Trade Law» or «Legal Regulation of Foreign Economic Activity».Навчально-науковий інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченк
From «Brytenwalda» to «Angol Saxonum Rex»: the Emergence and Development of the Discourse of Overlordship in Anglo-Saxon England
No full textАктуальність. У статті на основі наративних, документальних та літературних джерел досліджується процес виникнення та розвитку дискурсу верховної влади в ранньосередньовічній Англії як ключового елемента політичної історії англосаксонських королівств. Проблематика постійного суперництва між англосаксонськими королівствами за політичну гегемонію та роль верховної влади у цьому процесі не втрачає своєї актуальності для подальших досліджень. Дискусійність проблематики полягає у наявності певної суперечності між ідеалізованим дискурсом верховної влади у джерелах та політичною дійсністю. Дослідження сутності дискурсу верховної влади в англосаксонській Англії та його співвідношення з об’єктивною дійсністю доби є вирішальним для глибшого розуміння суспільно-політичних процесів означеного періоду. Метою цієї статті є спроба комплексного розгляду виникнення та розвитку концепції верховної влади в англосаксонській Англії. Методологічно дослідження спирається на основоположні принципи науковості та історизму. Залучає загальнонаукові (індукція, дедукція, аналіз, синтез) та загальноісторичні (історико-критичний, діахронічний, порівняльно-історичний, історико-типологічний, ретроспективний) методи. Іншим важливим методом, що використовується у дослідженні є підхід, що розглядає писемні пам’ятки як активний елемент у широкому культурному дискурсі, та передбачає паралельний аналіз політичних реалій та їх концептуального осмислення. Результати. В ході дослідження було простежено, що концепція верховної влади в англосаксонській Англії пройшла помітну трансформацію від позначення ситуативного військового домінування до свідомого етнополітичного проєкту. Розглянуто витоки дискурсу верховної влади, які сягають ланцюга військового командування, сформованого в часи англосаксонського завоювання Британії. Визначено, що рання форма верховної влади була концептуалізована у понятті «brytenwalda» та не була сталим інститутом, а радше належала до сфери придворної поезії та відображала ситуативну гегемонію правителя одного з англосаксонських королівств. Встановлено, що у VIII ст. за правління мерсійського короля Оффи був започаткований процес трансформації дискурсу верховної влади з нестабільної гегемонії до послідовного об’єднання та централізації. З’ясовано, що після краху мерсійського політичного проєкту, його ідеологічне ядро було підхоплене та успішно реалізоване вессекською династією. Визначено, що основоположною у цьому процесі була діяльність Альфреда Великого, який на тлі екзистенційної загрози з боку данів зумів адаптувати мерсійський політичний проєкт та, поєднавши його з вессекською військово-династичною силою, започаткувати процес створення єдиного Англійського королівства на чолі з Вессексом. Центральним концептуальним оформленням цього проєкту став його титул «Angol Saxonum rex». Висновки. Отримані результати свідчать, що дискурсивна трансформація верховної влади мала вирішальне значення для політичної історії англосаксонської Англії. Дослідження наголошує, що трансформація дискурсу від нестабільного ситуативного домінування бритенвальдів до інституціоналізованої концепції «Angol Saxonum Rex» забезпечила необхідну ідеологічну основу для об’єднання розрізнених англосаксонських королівств у єдине Англійське королівство на чолі із західносаксонською династією.Relevance.The article investigates the process of the emergence and development of the discourse of overlordship in early medieval England as a key element of the political history of the Anglo-Saxon kingdoms, based on narrative, documentary, and literary sources. The issue of constant rivalry among Anglo-Saxon kingdoms for political hegemony and the role of overlordship in this process does not lose its relevance for further research. The debatable nature of the issue lies in the presence of a certain contradiction between the idealized discourse of overlordship in the sources and the political reality. The study of the essence of the discourse of overlordship in Anglo-Saxon England and its correlation with the objective reality of the era is crucial for a deeper understanding of the socio-political processes of the designated period. Aim. The goal of this article is an attempt at a comprehensive examination of the emergence and development of the concept of overlordship in Anglo-Saxon England. Methodologically, the research relies on the fundamental principles of scientific validity and historism. It employs general scientific (induction, deduction, analysis, synthesis) and general historical (historical-critical, diachronic, comparative-historical, historical-typological, retrospective) methods. Another important method used in the research is the approach that views written monuments as an active element in the broad cultural discourse and provides for the parallel analysis of political realities and their conceptual understanding. Results. In the course of the research, it was traced that the concept of overlordship in Anglo-Saxon England underwent a noticeable transformation from denoting situational military dominance to a conscious ethnopolitical project. The origins of the discourse of overlordship were examined, which trace back to the chain of military command formed during the Anglo-Saxon conquest of Britain. It was determined that the early form of overlordship was conceptualized in the term brytenwalda and was not a stable institution but rather belonged to the sphere of courtly poetry and reflected the situational hegemony of the ruler of one of the Anglo-Saxon kingdoms. It was established that in the 8th century, during the reign of the Mercian King Offa, the process of transformation of the overlordship discourse began, shifting from unstable hegemony to consistent unification and centralization. It was clarified that after the collapse of the Mercian political project, its ideological core was picked up and successfully implemented by the West Saxon dynasty. It was determined that the fundamental element in this process was the activity of Alfred the Great, who, against the backdrop of the existential threat from the Danes, managed to adapt the Mercian political project and, by combining it with West Saxon military-dynastic power, initiated the process of creating a unified Kingdom of England under the leadership of Wessex. The central conceptual articulation of this project became his title Angol Saxonum rex. Conclusions. The obtained results indicate that the discursive transformation of overlordship was of decisive significance for the political history of Anglo-Saxon England. The study emphasizes that the transformation of the discourse from the unstable situational dominance of the brytenwalda to the institutionalized concept of Angol Saxonum Rex provided the necessary ideological foundation for the unification of the fragmented Anglo-Saxon kingdoms into a single Kingdom of England led by the West Saxon dynasty
International Legal Regulation of Operations of Collective Management Organisations for Proprietary Copyright and Related Rights: a Comparative Legal Study
No full textХоренженко О.А. Міжнародно-правове регулювання діяльності організацій колективного управління майновими авторськими та суміжними правами: порівняльно-правове дослідження. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 293 «Міжнародне право» (29 – Міжнародні відносини). – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
Дисертація є одним із перших комплексних вітчизняних порівняльно-правових досліджень сфери колективного управління майновими авторськими та суміжними правами на міжнародному та національному рівнях.
Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю здійснення порівняльно-правового аналізу сфери колективного управління майновими авторськими та суміжними правами у міжнародному та вітчизняному правовому полі з метою виявлення нормативних прогалин у національному законодавстві, а також визначення можливостей адаптації кращих європейських практик до українських реалій з урахуванням викликів цифрової доби. Особливої ваги це питання набуває у контексті євроінтеграційного курсу України, імплементації acquis ЄС у сфері колективного управління з метою забезпечення справедливої винагороди, прозорості, ефективності й підзвітності. Додаткову актуальність дослідженню надають умови воєнного стану та майбутнього повоєнного відновлення, які висувають нові вимоги до захисту прав творців, стійкості інституцій та доступу до культурного контенту. За таких умов формування сучасної, конкурентоспроможної та гармонізованої з міжнародними стандартами моделі колективного управління постає ключовим чинником розвитку сфери інтелектуальної власності та інтеграції України до європейського правового простору.
У першому розділі досліджуються загальнотеоретичні засади колективного управління у міжнародному праві. Автором розглянуто наукові підходи до розуміння поняття «колективне управління» у міжнародній та вітчизняній науковій доктринах, розкрито його багатовимірну правову природу, визначено термінологічну варіативність поняття «організація колективного управління (ОКУ)». Також проаналізовано еволюцію колективного управління та обґрунтовано розширення сфери його дії. Автор виділяє форми колективного управління, механізми його здійснення та відповідні види прав. Окремо визначено роль ВОІВ та інших міжнародних організацій у формуванні міжнародних стандартів та сприянні міжнародній взаємодії. Автором обґрунтовано доцільність виокремлення національного, регіонального та міжнародного рівнів управління, кожен із яких має власні інституційні та нормативні особливості.
Другий розділ присвячується дослідженню правового регулювання колективного управління за законодавством України. Проаналізовано розвиток системи колективного управління в Україні від набуття незалежності України до сучасного етапу реформування, що відбувається в умовах реалізації євроінтеграційного курсу України та виконання зобов’язань, передбачених Угодою про асоціацію з Європейським Союзом, зокрема ст. 168. У цьому контексті простежується наближення українського законодавства до acquis ЄС. Досліджено Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» від 15 травня 2018 р. № 2415-VIII, а також нову редакцію Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 1 грудня 2022 р. № 2811-IX, виявлено проблемні питання, пов’язані з механізмом здійснення колективного управління та забезпеченням прозорості, звітності та справедливої винагороди, та запропоновано шляхи їх вирішення. Окремо вивчено вплив воєнного стану на систему колективного управління. Проаналізовано фінансові показники діяльності ОКУ під час війни та виокремлено організації, які зберегли й посилили свої позиції, з метою надання рекомендацій щодо відновлення їх ефективності та визначення стратегій розвитку системи у повоєнний період.
У третьому розділі здійснено аналіз узгодженості українського законодавства у сфері колективного управління з основними нормативними актами ЄС. Досліджено практику та механізми здійснення ефективного колективного управління у країнах ЄС та розглянуто можливості їхнього адаптації в Україні, зокрема розширеного колективного ліцензування (ECL), державного нагляду (контролю) та корпоративного врядування. Розглянуто досвід врахування ESG-факторів у діяльності європейських ОКУ для забезпечення сталого розвитку та запропоновано напрями його адаптації в Україні. Значну увагу приділено використанню в ЄС цифрових інструментів – метаданих, блокчейну та смарт-контрактів, а також можливостям їх тестування на вітчизняному рівні.
Наукова новизна результатів проведеного дисертаційного дослідження полягає у наступному:
Уперше у вітчизняній правовій доктрині:
1) Обґрунтовано необхідність розглядати розмежування трьох рівнів колективного управління майновими авторськими і суміжними правами – національного, регіонального та міжнародного – що надають змогу комплексно осмислити багаторівневу структуру колективного управління майновими авторськими та суміжними правами та дозволяють не лише впорядкувати функціональну і нормативну взаємодію між різними рівнями, але й ідентифікувати критично важливі зони перетину компетенцій, взаємодії та правозастосовної гармонізації в умовах цифрової економіки.
2) Надано авторську дефініцію на позначення «міжнародної системи колективного управління» як впорядкованої сукупності правовідносин і взаємодій між ОКУ з різних країн, міжнародними організаціями, національними органами інтелектуальної власності, правовласниками, користувачами та іншими суб’єктами, що ґрунтується на міжнародних договорах, стандартизованих процедурах і технічних рішеннях, обміну метаданими, та має на меті забезпечення ефективної реалізації, захисту майнових прав правовласників і розподілу справедливої винагороди в транскордонному просторі.
3) Обґрунтовано доцільність застосування ESG-факторів у діяльності ОКУ, оскільки їх адаптація дозволятиме національним ОКУ вийти за межі традиційних функцій з ліцензування та розподілу винагороди, трансформувавши їх у сучасні інституції, які поєднують управління колективними майновими правами з дотриманням принципів сталого розвитку.
4) З’ясовано, що впровадження цифрових технологій, зокрема систем управління метаданими та блокчейн-технологій, сприяє підвищенню ефективності й прозорості діяльності ОКУ, а також забезпеченню більш справедливого розподілу винагороди. Це, своєю чергою, надає колективному управлінню потенціалу стати важливим інструментом реалізації майнових прав у цифровому середовищі майбутнього, оскільки дозволяє знизити адміністративні витрати, запобігати незаконному використанню об’єктів авторського права та суміжних прав та розширює можливості міжнародного управління правами.
5) Встановлено, що європейська модель колективного управління ґрунтується на поєднанні чітко визначених нормативних стандартів, ефективних механізмів управління, державного нагляду та контролю, процедури альтернативного вирішення спорів, практики Суду ЄС, а також високого рівня корпоративного врядування й широкого застосування цифрових рішень, що забезпечують справедливий розподіл винагороди, прозорість і ефективність управління майновими авторськими та суміжними правами.
Запропоновано:
• Для належного відновлення правового регулювання у сфері колективного управління внести зміни до Закону України № 2415-VIII, яким: 1) продовжити строк чинності акредитації ОКУ на період воєнного стану; 2) встановити чітку й прозору процедуру її пролонгації в умовах надзвичайного правового режиму; 3) конкретизувати механізм обов’язкового колективного управління під час дії воєнного стану, забезпечивши його узгодженість із конституційними засадами правопорядку та відповідність міжнародним стандартам у сфері авторського права та суміжних прав.
• Для узгодженності національного законодавства з Директивою 2014/26/ЄС: 1) внести зміни до Закону України № 2415-VIII: запровадити механізм мультитериторіального ліцензування онлайн-прав на музичні твори; закріпити норму стосовно процедури альтернативного вирішення спорів; встановити порядок обміну інформацією між компетентними органами; 2) внести зміни до Закону України «Про медіа» – впровадити правове регулювання обов’язку телерадіоорганізацій щорічно звітувати про використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав; 3) запровадити організаційні заходи стосовно посилення акредитації ОКУ для розширеного та обов’язкового колективного управління, 4) з метою нормативного закріплення у Законі України № 2415-VIII, провести фахове обговорення та ґрунтовне опрацювання таких питань за участю законодавців, представників ОКУ, науковців, експертів: інвестування доходів від прав; закріплення оптимальної, узгодженої з європейськими підходами моделі взаємовідносин між ОКУ та правовласниками, що забезпечить баланс інтересів усіх сторін.
• Для усунення виявлених прогалин у національному законодавстві та досягнення відповідності Директиві (ЄС) 2019/790 у сфері колективного управління: 1) внести зміни до Закону України № 2415-VIII: запровадити принцип справедливої та пропорційної винагороди; впровадити правове регулювання зобовʼязання сторін щодо забезпечення прозорості для осіб, яким автори і виконавці передали свої права; встановити механізм коригування договорів; запровадити право на відкликання; гармонізувати регулювання мультитериторіального ліцензування для розширеного колективного управління; запровадити процедуру альтернативного вирішення спорів.
• Для адаптації ECL внести зміни до Закону України № 2415-VIII, а саме: удосконалити процедури акредитації ОКУ, запроваджуючи обов’язкову періодичну перевірку репрезентативності ОКУ у процесі діяльності ОКУ; створити єдиний відкритий реєстр репертуару та членства ОКУ, що дозволить користувачам і державним органам оцінювати реальний рівень охоплення правовласників; удосконалити механізм державного нагляду за відповідністю організацій критеріям репрезентативності, зокрема через регулярний моніторинг і публічні и; забезпечити ефективну реалізацію «ефекту поширення», наприклад, через запровадження системи інформування непредставлених правовласників та гарантій своєчасної виплати їм винагороди; запровадити стандарти прозорості: обов’язкове онлайн-оприлюднення тарифів, правил розподілу коштів та умов ліцензійних договорів.
• Після проведення аналізу моделей державного нагляду та забезпечення прозорості, звітності і розподілу справедливої винагороди у Франції та Нідерландах внести зміни до Закону України № 2415-VIII, а саме: створити незалежний орган державного нагляду за діяльністю ОКУ, який поєднуватиме функції як регулярного, так і ризик-орієнтованого контролю; запровадити циклічний комплексний аудит та щорічні тематичні перевірки; а також установити нормативний поріг адміністративних витрат на рівні 15 %; деталізувати на законодавчому рівні процедуру управління незапитаними коштами, зокрема встановити вимоги до прозорості їх використання, публічної звітності та можливості відновлення виплати у разі звернення правовласника; закріпити принцип «належної організаційної оснащеності» ОКУ і встановити стандарти корпоративного управління (строки повноважень, оцінювання членів правління та наглядових органів, правила запобігання конфліктам інтересів, дотримання кодексу врядування).
• З огляду на проаналізований європейський досвід інтеграції ESG-факторів у діяльність ОКУ, рекомендовано врахування цих підходів у діяльності українських ОКУ з метою імплементації кращих європейських практик у контексті євроінтеграційних процесів та окреслено можливі напрями адаптації реалізації ESG-факторів.
• З урахуванням встановленого впливу цифрових технологій – зокрема метаданих, смарт-контрактів і блокчейн-рішень – на підвищення прозорості процедур та справедливість розподілу винагород, рекомендовано їхнє впровадження у сферу колективного управління майновими авторськими та суміжними правами, зокрема шляхом реалізації відповідних ініціатив у форматі Sandbox.
• Для реалізації зазначених вище пропозицій доцільним видається здійснення відповідних організаційно-комунікаційних заходів, спрямованих на підвищення обізнаності, зокрема проведення круглих столів та публічних дискусій за участю науковців, правовласників, представників креативних індустрій, ОКУ та експертного середовища.
Удосконалено:
• запропоновано авторське визначення понять:
«організація колективного управління» як громадського об’єднання зі статусом юридичної особи, створене та/або контрольоване правовласниками і зареєстроване в Установі, що діє на неприбуткових засадах, яке за договором із правовласниками (у випадку добровільного управління) та/або в силу закону (у випадку обов’язкового або розширеного управління), від свого імені та в інтересах правовласників управляє майновими правами більш ніж одного правовласника на об’єкти авторського права і (або) суміжних прав, здійснюючи ліцензування, облік і моніторинг використання, збір, розподіл і виплату винагороди, а також заходи щодо захисту прав на засадах прозорості, підзвітності, недискримінації та рівного ставлення до національних і іноземних правовласник;
«система колективного управління» – сукупність відповідних структурних елементів, а саме: організацій колективного управління, уповноважених органів державної влади, що формують і реалізують державну політику у сфері інтелектуальної власності, правовласників, а також користувачів, які взаємодіють між собою на основі нормативно-правового регулювання та міжнародних стандартів з метою збору, розподілу і виплати винагороди правовласникам, а також здійснення захисту прав.
Значення одержаних результатів полягає у тому, що розроблені у дисертації підходи, висновки та пропозиції можуть бути впроваджені та використані у правозастосовній практиці ОКУ України (Додаток Г), науково-дослідницькій діяльності – у подальшому теоретичному дослідженні проблем міжнародного приватного права, авторського права, права інтелектуальної власності; освітньому процесі – для викладання та підготовки навчально-методичних матеріалів таких дисциплін як «Міжнародне приватне право», «Авторське право», «Право інтелектуальної власності» для студентів вищих юридичних та економічних; правотворчому процесі.
Таким чином, дисертаційне дослідження має як теоретичну, так і практичну цінність.
Ключові слова: інтелектуальна власність, авторське право, суміжні права, колективне управління майновими авторськими і суміжними правами, організації колективного управління, захист, винагорода, адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу, законодавство Європейського Союзу, правове регулювання, цифрове середовище, цифрова трансформація, сталий розвиток, військовий стан, післявоєнне відновлення.Khorenzhenko O.A. International Legal Regulation of Operations of Collective Management Organisations for Proprietary Copyright and Related Rights: a Comparative Legal Study. – Qualifying Research Paper as a Manuscript.
Dissertation for the Degree of Doctor of Philosophy in Speciality 293 International Law (29 – International Relations). – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Сity of Kyiv, 2026.
The dissertation is one of the first comprehensive domestic comparative legal studies in the field of collective management of property, copyright, and related rights at the international and national levels.
The relevance of the research topic is determined by the need to conduct a comparative legal analysis of the collective management of proprietary copyright and related rights in the international and domestic legal field in order to identify regulatory gaps in national legislation, as well as to identify opportunities for adapting the best European practices to Ukrainian conditions, taking into account the challenges of the digital age. This issue is particularly important in the context of Ukraine’s European integration and the implementation of the EU acquis in collective management with a view to ensuring fair remuneration, transparency, efficiency and accountability. The research acquires further relevance in the context of martial law and future post-war reconstruction, which pose new challenges for the protection of creators’ rights, institutional stability and access to cultural content. Under such conditions, establishing a modern, competitive model of collective management that is harmonised with international standards is a key factor in the development of intellectual property and Ukraine’s integration into the European legal space.
The first chapter examines the general theoretical foundations of collective management in international law. The author explores scientific approaches to understanding the concept of ‘collective management’ in international and domestic scientific doctrines, reveals its multidimensional legal nature, and defines the terminological variability of the concept of ‘collective management organisation (CMO)’. The evolution of collective management is also analysed, with justification given for expanding its scope. The author identifies forms of collective management, mechanisms for its implementation, and corresponding types of rights. Special attention is given to the role of the World Intellectual Property Organisation (WIPO) and other international organisations in shaping international standards and promoting international cooperation. The author substantiates the expediency of distinguishing among national, regional, and international levels of management, each with its own institutional and regulatory features.
The second chapter is devoted to the study of legal regulation of collective management under Ukrainian law. It analyses the development of the collective management system in Ukraine from independence to the current reform stage, taking place in the context of Ukraine’s European integration and the fulfilment of obligations under the Association Agreement with the European Union, in particular Article 168. In this context, the approximation of Ukrainian legislation to the EU acquis is traced. The Law of Ukraine on Efficient Management of Property Rights of Right Holders in the Sphere of Copyright and/or Related Rights of 15 May 2018 No. 2415-VIII as well as the new version of the Law of Ukraine on Copyright and Related Rights of 01 December 2022 No. 2811-IX are studied, problematic issues related to the mechanism of collective management and ensuring transparency, accountability and fair remuneration are identified, and ways to resolve them are proposed. The impact of martial law on the collective management system is studied separately. The chapter analyses the financial performance of CMOs during the war w to providing recommendations for restoring their effectiveness and defining strategies for developing the system in the post-war period.
The third chapter analyses the consistency of Ukrainian legislation on collective management with the main EU regulations. It examines the practices and mechanisms of effective collective management in EU countries and considers the possibilities for their adaptation in Ukraine, in particular, extended collective licensing (ECL), state supervision (control) and corporate governance. The author examines the experience of incorporating ESG factors into the activities of European CMOs to ensure sustainable development and proposes ways to adapt this approach in Ukraine. Considerable attention is paid to the use of digital tools in the EU – metadata, blockchain, and smart contracts – as well as to the possibilities for testing them at the domestic level.
The scientific novelty of the results of the dissertation research lies in the following: For the first time:
1) The necessity of considering the differentiation between three levels of collective management of property copyright and related rights – national, regional and international – has been substantiated. This makes it possible to comprehensively understand the multi-level structure of collective management of proprietary copyright and related rights and allows not only to streamline the functional and regulatory interactions across different levels, but also to identify critically important areas of overlap in competences, interactions, and law enforcement harmonisation in the digital economy.
2) An author’s definition is provided for the term ‘international collective management system’ as an orderly set of legal relations and interactions between CMOs from different countries, international organisations, national intellectual property authorities, rightholders, users and other entities, based on international treaties, standardised procedures and technical solutions, metadata exchange, and aimed at ensuring the effective implementation, protection of rightholders’ proprietary rights and distribution of fair remuneration in a cross-border space.
3) The feasibility of applying ESG factors in the activities of CMOs has been substantiated, as their adaptation will allow national CMOs to go beyond their traditional functions of licensing and distribution of remuneration, transforming them into modern institutions that combine the management of collective property rights with adherence to the principles of sustainable development.
4) It has been established that the introduction of digital technologies, in particular metadata management systems and blockchain technologies, contributes to increasing the efficiency and transparency of CMOs’ activities, as well as ensuring a more equitable distribution of remuneration. This, in turn, gives collective management the potential to become an important tool for enforcing proprietary rights in the future digital environment, as it reduces administrative costs, prevents the illegal use of copyright and related rights, and expands the possibilities for international rights management.
5) It has been established that the European model of collective management is ba