Слово і Час
Not a member yet
1009 research outputs found
Sort by
Роман Софії Андрухович «Катананхе»: деструкція і пересотворення міфу про жіноче старіння
Full text linkThe paper explores the theme of female aging in Sofia Andrukhovych’s novel “Katananhe,” drawing on the psychoanalytic concept of the mirror stage and the triadic construction of the old female character in culture. It explores two female characters: Lesia, who strives to resist aging, focusing on external rejuvenation while remaining internally preoccupied with her age, and Zhanna, who is stuck in her old age, unable to change it. The analysis of the gaze highlights postwar social norms that shape women’s perceptions of aging.
The paper also addresses aging as a traumatic process. Lesia’s experience of war becomes a turning point: she communicates with an elderly neighbor and feels how the scent of old age infects her. Her attempt to suppress the traumatic memory of war manifests physiologically, affecting her body’s responses and reinforcing her fears of aging. The emphasis on the gaze deepens the exploration of female corporeality: though the gaze at the elderly female character is unsympathetic, the woman herself does not gain a full voice but occupies an atypical space of sexuality, where desire and repulsion intertwine. At the same time, the novel underscores the tension between visibility and erasure, as aging women’s bodies exist in a paradoxical state—observed yet silenced, present yet denied agency.
The motif of voyeurism reveals recurring acts of covert looking in the novel, which expose social expressions of emotion and the affectivity of vengeance. These acts of looking form a complex network of power dynamics, where the observer and the observed are locked in a continuous interplay. One of the novel’s key engagements with antiquity is the ironic inversion, wherein punishment takes the form of what a person fears the most. In this framework, old age becomes an inescapable reality for Lesia, reinforcing the inevitability of aging as a central theme. However, ‘Katananhe’ transgresses normative constraints, propelling female aging beyond conventions, disrupting the body’s imposed silence, and asserting it through rage and vengeance.У статті розглянуто особливості репрезентації жіночої старості в романі Софії Андрухович «Катананхе». Проаналізовано реалізацію в тексті психоаналітичного поняття «дзеркальна стадія», простежено архетипність та триєдність зображення старої жінки. Дослідження аспекту погляду на жіноче тіло дало змогу розкрити ймовірні соціально прийнятні сценарії поствоєнної дійсності, дотримуючись яких персонажки можуть ствердити власну старість як зручну для суспільства. З’ясовано, що античне підґрунття тексту передбачає переступ правил та заборон, через що жіноча старість виходить за межі традиційного, порушуючи тілесне мовчання та утверджуючись через лють і помсту
Історико-біографічна проза В. Домонтовича 1940-х років: культурний інтертекст (стаття друга)
No full textThe paper analyzes the genre innovations and specific literary devices in V. Domontovych’s historical and biographical prose from the second half of the 1940s. Intertextuality is examined as a key principle in shaping literary reality that manifests through a sophisticated system of borrowings, interpretations and reinterpretations of historical, literary, journalistic, and epistolary sources, as well as poetic and visual imagery. The study traces the connection between V. Domontovych’s literary works and his historiosophical and cultural perspectives during the Ukrainian Artistic Movement (MUR) period, particularly in relation to his conceptualization of cultural epochs. Attention is paid to the role of historical reminiscence and philosophical reflection in shaping the author’s concept of biographism. The paper highlights V. Domontovych’s experimental narrative approaches across various forms, including the novella, essay, short story, and epistolary writing, as well as his engagement with stylistic models such as hagiographic discourse. The author’s choice of genre, characters, and narrative strategies reflects the broader authorial intent to comprehend the postwar era as a liminal moment in European civilization. V. Domontovych’s fictionalized biographies reveal not only the inner worlds of his characters—saints, military and political figures, writers, artists, and scholars—but also function as a reflection of the writer’s own intellectual and existential search.
The analysis covers works of diverse genres and thematic orientations, including the short story “Saint Francis of Assisi,” “The Thirst for Music,” “Van Gogh’s Christmas Letters,” a fragment from the unfinished novella “François Villon,” and the novella A “Lonely Wanderer Walks a Lonely Road.” The study focuses on the role and function of intertextuality as a means of shaping the biographical narrative.У статті здійснено аналіз жанрових новацій і мистецької специфіки історико-біографічної прози В. Домонтовича другої половини 1940-х років. Звернено увагу на інтертекстуальність як визначальний принцип конструювання художньої реальності, що виявляється у складній системі запозичень, інтерпретацій і переосмислень історичних, літературних, публіцистичних, епістолярних джерел, поетичних мотивів і візуальних образів. Висвітлено експериментальні пошуки В. Домонтовича в площині наративних стратегій і стилістичних моделей. Визначено роль історичної ремінісценції та філософської рефлексії у формуванні авторської концепції біографізму. Зазначено, що вибір жанру, персонажів і способів нарації підпорядковано ідеї осмислення післявоєнної епохи як переломного етапу в історії європейської цивілізації
Василь Стус у театральній практиці 2000-х років
Full text linkThis paper is the second in a series of studies aimed at modeling a holistic view of the perception and artistic interpretation of Vasyl Stus’s life and work in the history of Ukrainian theater. It focuses on four productions that premiered in the first decade of the 2000s. The practice of creating the image of Stus through the stage art is examined on the basis of critical reviews, comments by directors and actors, and the broader cultural and historical context. Special attention is given to identifying the distinctive features of these performances.
In 2001, the premiere of the dramatic symphony “Marko the Cursed, or Eastern Legend,” directed by V. Kuchynskyi, took place. The foundation of this reformist performance is the genre-compositional technique of the ‘symphony.’ The action is based on the principle of structuring Stus’s words and thoughts, which convey the profound meaning of Ukrainian cultural archetypes.
In 2004, the one-actor play “Palimpsest (based on the works of Vasyl Stus and not only...),” directed by M. Merzlikin, was presented. Actress G. Stefanova embodied on stage the idea of the poet’s human self-identification, filled with the joy of being. Her monologue included fragments of memories and characterizations provided by the poet’s mother and friends, along with Stus’s own images and recollections. It brought the viewer closer to understanding Stus’s personality, with his principles of self-awareness embracing the notions of humanity, diversity, and dignity. A radio version of the one-actor play “Palimpsest” was created in 2021.
In 2006, the stage composition “Vasyl Stus. I’m Going over the Edge…”, directed by O. Havryliuk, was presented. The image of V. Stus was embodied by actor Roman Semysal, who naturally recreated the emotional states of a person in a hopeless situation, yet standing tall. R. Semysal also played the role of a poet in the literary and musical project “Stus Circle” (2008) directed by S. Proskurnia. Embedded in a biographical context, Stus’s poems in the performance contributed to the portrayal of a person who, through poetry, created his own world.Ця стаття — друга із циклу праць, присвячених моделюванню цілісної картини сприйняття і мистецького трактування життєтворчості В. Стуса в історії театрального досвіду. На основі критичних відгуків, коментарів режисерів, акторів, культурно-історичного контексту появи спектаклів проаналізовано практику творення образу Стуса засобами театрального мистецтва в постановках 2000-х років. Досліджено стильові особливості вистав, структуру їхнього театрального дійства (риторичні, наративні і пластичні засоби). З’ясовано оригінальність сценічних інтерпретацій образу поета. Акцент зроблено на визначенні істотних особливостей драматичної симфонії за поезіями В. Стуса «Марко Проклятий, або Східна легенда» В. Кучинського, моновистави «Палімпсест (за творами Василя Стуса і не лише…)» М. Мерзлікіна, сценічної композиції «Василь Стус. Іду за край…» О. Гаврилюк і літературно-музичного проєкту «Стусове коло» С. Проскурні
Автопортретна деталь митця в художньо-біографічних творах про Тараса Шевченка: інтермедіальний аспект
Full text linkThe pictorial quotation of a painted or graphic portrait is one of the key intermedial artistic details of belles-lettres about artists. The paper examines the protagonist’s self-portraits in fictional and fictionalized biographical texts about Taras Shevchenko. The use of self-portrait detail in biographical texts across various genres is analyzed from the standpoint of intermedial studies. The functions of self-portraits, their interpretive potential, and the intermedial strategies used in the texts under discussion have been identified and explored. The paper also analyzes the creation of self-portrait and portrait details through verbal imagery, ekphrasis, pictorial quotation, and other techniques. It examines self-portraiture as a form of automediality in the context of interdisciplinary research on biographies, with particular attention to media—that is, the various forms and means of self-representation employed by the artist (Christian Moser).
The research focuses on biographical novels about Taras Shevchenko, namely “Ukrainian Nights, or the Family Tree of a Genius” by Jerzy Jędrzejewicz and “Shevchenko between Worlds” by Stanislav Rosovetskyi. It also highlights dramatic works, including “The Mountain” by Ivan Drach; “Shevchenko on Trial” and “Kyiv Dreams About Kobzar in 1859” by Stanislav Rosovetskyi; and the play “Heart Paradise, or Oksana” by Oleksandr Denysenko.
The functions and specific features of the literary representation of Shevchenko’s self-portraits correspond to the time of a work’s creation, its plot and composition, poetics, and the author’s intent. An additional focus of the research is the external form of a literary work and its embodiment in the shapes of books and stage productions. The analysis of self-portrait detail as an intermedial technique in biographical fiction about Shevchenko demonstrates a wide spectrum of cross-media interaction and highlights the considerable expressive potential of this detail in fiction.Стаття присвячена дослідженню ролі автопортретів Тараса Шевченка в художніх та художньо-біографічних текстах про митця. З погляду інтермедіальних студій проаналізовано автопортретну деталь, створену за допомогою словообразу, екфразису, живописної цитати, а також ілюстрації та інших прийомів міжмистецької взаємодії. Автопортретна деталь у біографічних творах про Т. Шевченка оприявнює різні інтермедіальні стратегії художнього тексту, демонструє міжмистецькі практики, вплив візуальної культури на оповідні й драматургічні літературні жанри. Матеріалом дослідження обрано біографічні твори про Т. Шевченка, в яких наявна автобіографічна художня деталь, зокрема Є. Єнджеєвича, С. Росовецького, І. Драча, О. Денисенка
Про києво-могилянський курс риторики Лазаря Барановича
Full text linkThe paper introduces the course of rhetoric by Lazar Baranovych, taught at the Kyiv Mohyla College, most likely in the academic year 1648/1649, and provides basic source information about the course of poetry by Teodosii Vasylevych-Baievskyi, preserved in the same manuscript codex. The latter course was taught in the academic year 1647/1648. Now the record is kept in Irkutsk. As for today, Baranovych’s work is the second oldest of the known Kyiv-Mohyla rhetoric courses that have survived. This rhetoric has a distinct practical orientation: in fact, it is a commented anthology of speeches arranged in accor dance with the traditional genres and themes of demonstrative eloquence in the Polish Lithuanian Commonwealth. The purpose of the article is to attribute the courses and briefl y characterize the content of Baranovych’s rhetoric course. Since there are no dates on the title pages of either work, provenance and historical facts mentioned in the literary samples help establish the years in which the courses were taught.
Among the exemplary texts of Lazar Baranovych’s rhetoric course, there are many orations addressed to well-known historical fi gures, such as Petro Mohyla, Sylvestr Kosov, Adam Kysil, Jerzy Ossoliński, Stanisław Koniecpolski, Samuel Korecki, and others. Th ese contemporary speeches were actually delivered or at least prepared for being used in real life circumstances. The choice of materials for the course characterizes the socio-cultural orientations of the professor and, to some extent, the entire Kyiv-Mohyla community at the beginning of the war led by Bohdan Khmelnytskyi. The collection of speeches shows that professor Baranovych was a fully loyal resident of the Polish-Lithuanian Common wealth. Concerned about the fate of Orthodoxy, Baranovych also demonstrates a respect ful attitude toward representatives of the Catholic confession. Interestingly enough, the Moscow Tsardom and the Muscovites, which would be later chosen as allies by the Ukrainian hetman, are presented in the course’s speeches as a distinctly hostile force.Стаття вводить до наукового обігу курс риторики Лазаря Барановича, прочитаний у Києво-Могилянському колегіумі, найімовірніше, в 1648/1649 навчальному році. На сьогодні це другий за давністю з відомих могилянських курсів риторики, що збереглися. Курс Барановича має виразне практичне спрямування: по суті, це коментована антологія промов, розташованих відповідно до традиційних жанрів і тем демонстративного красномовства Речі Посполитої. Рукописний кодекс із риторикою Барановича містить також києво-могилянський курс поетики Теодосія Василевича-Баєвського з 1647/1648 н. р. Завданням статті є атрибуція матеріалів рукопису та коротка характеристика змісту Барановичевого курсу риторики
Гендерно-психологічний ракурс вираження інтимних переживань у ліриці Наталії Лівицької-Холодної (збірка «Вогонь і попіл»)
Full text linkThe paper deals with gender strategies and poetic techniques used to convey the lyrical heroine’s intimate experiences in Nataliia Livytska-Kholodna’s collection “Fire and Ashes” (specifically the cycles “Barvin-Zillya,” “Red and Black,” and “Ashes”). The feminine dominants and their variations in the psychological plot of the lyrical collection illuminate the features of Nataliia Livytska-Kholodna’s individual style and deepen our understanding of the feminine figurative thinking vividly reflected in her poetry. The purpose of the paper is to determine Livytska-Kholodna’s gender strategies and writing techniques and to explore correlation between feminine and masculine elements in her texts, particularly in her debut collection “Fire and Ashes”. A gender-based psychological approach is used to identify literary means representing lyrical consciousness with its mental states and emotional processes. The lyrical heroine’s feminine strategies include her essential engagement in love, a passive stance in waiting for happiness perceived as a union with her lover, and readiness to entrust him with her heart. In the dramatic middle cycle of the collection, these strategies shift under the influence of frustration to masculine ones, characterized by competition, active assertion of her interests, and threats of revenge and punishment toward her lover for his lack of love. The feminine strategies of objective self-perception, self-admiration, and unity of physical and spiritual attraction permeate all cycles of the collection. These strategies are accentuated by such feminine writing techniques as metaphorical codes of nature (flora) and dance to express intimate experiences, a broad spectrum of emotional expression — including states that reveal the heroine’s weak and dependent position — and the use of a chronotope encompassing imagination, memories, and dreams.У статті проаналізовано художні стратегії вираження інтимних переживань у збірці «Вогонь і попіл» Н. Лівицької-Холодної. З’ясовано, що в експозиційному циклі «Барвін-зілля» переважають фемінінні стратегії сенсожиттєвої зорієнтованості ліричної героїні на взаємне кохання, вибору пасивної позиції в очікуванні щастя в єднанні з обранцем; натомість у циклі «Червоне й чорне» актуалізовано маскулінні стратегії змагання, активного утвердження героїнею своїх інтересів, погрожування помстою-покаранням за не-любов. Наскрізні у збірці фемінінні стратегії об’єктності авторецепції, єдності фізичного й духовного потягу увиразнюють фемінінні техніки метафоричного кодування інтимних почуттів, зокрема, через світ природи; експресії емоцій широкого спектра; актуалізації хронотопу уяви, спогадів, сну
Невідомий автограф Шевченкового вірша «Мені однаково, чи буду…»
Full text linkThe paper examines a convolute that includes the 1860 edition of “Kobzar” with handwritten inserts in place of censorship deletions, the publication of an autobiographical letter in the journal “Narodnoe chtenie,” the section “Kobzarskyi hostynets” from the 1860 almanac “Khata,” and handwritten materials. If the analyzed manuscript inserts appeared shortly after the publication of “Kobzar” in 1860, they likely originate either from records based on Shevchenko’s manuscripts or—given a small number of differences—directly from the poet’s autographs. It is now impossible to precisely date the notes in the edition with certainty.
The convolute contains Shevchenko’s previously unknown autograph of the poem “It does not touch me, not a whit…” (1847), dated 22 January 1858. As is known from the poet’s diary, on that day, Shevchenko was visited by Yakiv Lazarevskyi in Nizhny Novgorod. The paper substantiates the hypothesis that the poem was copied on a separate sheet for him. The text of the poem matches the version in the “Small Book,” with only one discrepancy. This aligns with the fact that on 18 March 1858, the author copied the poems of his casemate cycle from this manuscript collection into the “Big Book,” editing, in particular, the text of “It does not touch me, not a whit…” Thus, this version represents the final text of the poem.
Most handwritten copies of Shevchenko’s poems reflect either the final text of a work, free from censorship, or, in some cases, a draft version accessible only to a narrow circle of people.
The 1860 Kobzar convolute, containing Shevchenko’s previously unknown autograph of the poem “It Does Not Touch Me, Not a Whit…,” is undoubtedly a valuable find that expands our understanding of how the poet’s uncensored works were distributed. If the hypothesis linking the autograph to Yakiv Lazarevskyi is correct, it significantly enriches information about Shevchenko’s relationships with him and his brothers.Проаналізовано невідомий раніше автограф Шевченкового вірша «Мені однаково, чи буду…» (1847) з датою «22 січня 1858 р.», вклеєний до конволюта, який складається із «Кобзаря» 1860 р. з рукописними вставками на місці цензурних купюр, публікації автобіографічного листа в журналі «Народное чтение», рубрики «Кобзарський гостинець» в альманасі «Хата» 1860 р., рукописних матеріалів. Обґрунтовано гіпотезу, що на окремий аркуш вірш було переписано для Якова Лазаревського, який відвідав поета 22 січня 1858 р. З’ясовано, що текст поезії лише з одним різночитанням збігається з редакцією в «Малій книжці»
«Лебеді» — сонет безсмертя Михайла Драй-Хмари: семантика, контексти та алюзії твору
No full textMykhailo Drai-Khmara’s sonnet “Swans” is one of the iconic poems of the ‘Executed Renaissance’ era. With its semiotic and semantic layers, contextual and subtextual insights, and intertextual projections, the work forms a distinctive creative cluster. It expresses the trajectory of symbolism and neoclassicism, revealing their roots in past traditions while simultaneously outlining the aspirations and hopes for the future creative life of the poem’s author and other neoclassicists.
The paper focuses on the contextual space, intertextual connections, allusions, and parallels of M. Drai-Khmara’s “Swans”. It examines the combination of neoclassical form and symbolist content, analyzes the work’s aesthetic and figurative paradigm, and traces its roots in both European symbolism and Ukrainian neoclassicism. The analysis places the sonnet in the context of both French symbolism and Ukrainian modernism, where the image of a swan is central. It is demonstrated how an aberration of ideological interpretation can occur: being an artistic projection of the of French poets’ association the “Abbey,” the poem was reinterpreted by official criticism as an allusion to the Russian occupation regime in enslaved Ukraine. The sonnet “Swans” can also be examined from a historiosophical perspective regarding the completion of the Literary Discussion in Ukraine (1925–1928). Within this discursive space, “Swans” serves as a final note of the neoclassicists’ participation in the debate. In “Swans,” the formal perfection of the sonnet—with its distinct rigor in complying with all canonical requirements for the strophic structure and individual parts—is combined with the noble spirit inherent in this poetic genre. “Swans” is not merely a hymn to friendship, creative aspirations, and the desire to restore and modernize Ukrainian cultural space. This sonnet is a universal expression of the brotherhood of artists who share common aspirations and visions for the development of literature.У статті розглянуто контекстуальний простір, інтертекстуальні проєкції, алюзії та паралелі сонету Михайла Драй-Хмари «Лебеді». Розкрито поєднання в ньому неокласичної форми та символістського наповнення, проаналізовано естетичну й образну парадигми твору в межах французького символізму й українського модернізму. Продемонстровано, як може відбуватися аберація ідеологічних трактувань художнього твору, що був мистецькою проєкцією на об’єднання фран цузьких поетів «Абатство», однак оголошений офіційною критикою алюзією на російський окупаційний режим у поневоленій Україні. З історіософської перспективи завершення літературної дискусії 1925—1928 рр. Драй-Хмарин сонет є поетичним пуантом участі в ній неокласиків
Леся Українка в культурній пам’яті Грузії: механізми репрезентації та інтерпретації
No full textThe paper analyzes the instrumentalization of Lesia Ukrainka’s image in the cultural memory of Georgia, drawing on the material of Georgian-Ukrainian literary relations. Using various sources—including translations, critical articles published in Georgia, Georgian poetry, and research works—it demonstrates how memory politics circulated in Soviet and post-Soviet Georgia. The study shows that the image of Lesia Ukrainka is generalized within the discursive construction ‘Georgia-Ukraine.’ The commemoration of her personality demonstrates that the poetess acquired a symbolic role in the discourse of friendship (during the Soviet and post-Soviet periods) and partnership (post-colonial times) between the two countries. Georgian textual coherence related to Lesia Ukrainka’s biography and work shows that she became a symbol of Ukraine as a whole and a site of memory about Ukraine, which also reflects the particularities of Georgian memory politics regarding Ukraine. The paper reviews recent scholarly literature that presents new Georgian perspectives on Lesia Ukrainka. Special attention is given to specific cases in the history of the translation of her poetry into Georgian. This empirical material is analyzed as ‘textual coherence’ with the aim to interpret the diverse textual sources reflecting literary relations as sites of memory. The research of empirical material employs methods such as discourse and content analysis, reception studies, comparative analysis, and others. This approach revealed pluralistic paradigms in the study of Georgian-Ukrainian literary relations, with memory studies standing out as one of the most promising directions.У статті досліджено інструменталізацію образу Лесі Українки в культурній пам’яті Грузії. Аналіз ґрунтується на поезії, критичних статтях, науковій літературі та урбаністичному просторі пам’яті (пам’ятники, музеї, вулиці). Особливу увагу приділено способам репрезентації поетеси як уособлення української культури та державності в грузинському соціокультурному контексті. Міждисциплінарний підхід уможливив простеження трансформації образу Лесі Українки від компонента офіційної радянської ідеологеми «дружби народів» до символу української культурної присутності та частини дискурсу сучасної грузинської національної пам’яті. Стаття демонструє перспективність memory studies у вивченні грузинсько-українських літературних взаємин
Хто, що і як пише чи не пише про війну
Full text linkThe paper explores the moral and ethical considerations of writing about war —specifically about the experiences, sufferings, and losses of combatants, their families, and both internal and external migrants — from the perspective of those who have not personally endured these trials remaining only passive witnesses or listeners. During the intense phase of the war, both domestic and foreign readers require the most accurate records of reality, free from any hint of fake or manipulation of their consciousness. It is a false thesis that “in the context of modern information reality, the value of personal presence is somewhat undermined.” On the contrary, the experience of the ‘eyewitness’ is of utmost importance for an author. It forms the foundation of their ethical right to speak about the war and the people involved, although this is not an imperative. Therefore, a significant portion of military literature is nonfiction. However, fiction also tends to depict real events, emotions, and states. For a long time, literary discourse was dominated by the idea that in fine literature, the ‘how’ (form) of depiction was more important than the ‘what’ (content). However, in wartime writings, ‘what’ becomes more important than ‘how’. Currently, there is a great public demand for such works, which play an important role in the consolidation of society and motivate it to act. It is regrettable that publishers do not adequately fill the book market with such literature or promote it to readers. The extreme experiences of military personnel, paramedics, volunteers, etc., correlate with the creation of extraordinary texts. However, due to understandable limitations, these authors cannot independently promote their works to the book market, submit them to competitions, or apply for awards. This creates moral obligations for publishing houses, the management of the National Writers’ Union of Ukraine, the Ministry of Culture and Strategic Communications of Ukraine, literary magazines, and other relevant public subjects.У статті йдеться про морально-етичне право писати про війну, про переживання, страждання, втрати військовиків, їхніх родичів, внутрішніх і зовнішніх переселенців із боку тих, хто сам не пройшов через ці випробування, був лише пасивним свідком чи слухачем. Наголошується на тому, що в час гострої фази війни вітчизняний і закордонний читач потребує якомога точнішої фіксації реальності, без будь-якого натяку на вигадку чи, тим паче, маніпулювання читацькою свідомістю. Тому значний відсоток мілітарної літератури становлять саме твори нонфікшн. Але й белетристика теж тяжіє до відтворення реальних подій, емоцій, станів. Із прикрістю констатується, що видавництва недостатньо наповнюють книжковий ринок такою літературою та пропонують її читацькій аудиторії