Український радіологічний та онкологічний журнал
Український радіологічний та онкологічний журналNot a member yet
213 research outputs found
Sort by
Показники вуглеводного обміну у динаміці протипухлинного лікування з використанням метформіну у хворих на папілярний рак щитоподібної залози
Get PDFBackground. Recently, the incidence of thyroid cancer, namely, its most common histological subtype, papillary thyroid cancer (PTC), has increased. One of the signs of malignant cells of the thyroid is an accelerated metabolism and an increased glucose absorption, which is a source of energy for malignant cells and their growth. Metformin is an insulin sensitizer, and this is the reason why it is used as a potential anticancer drug. The purpose of the work is to analyze changes in parameters of carbohydrate metabolism in patients with PTC over the course of the combined antitumor treatment with metformin depending on the initial level of insulin resistance. Materials and methods. We studied treatment data of 77 patients with PTC who were prescribed 2 courses of radioactive iodine therapy. The patients were divided according to morphological signs: encapsulated cancer (group 1); non-encapsulated cancer (group 2); metastatic lesion (group 3). Also, the analysis of the following factors was performed: sex, age, extent of surgery, stage according to TNM classification, tumor size, presence of metastases, their number and size, level of invasion of cancer (capsule). We measured anthropometric parameters of patients and calculated BMI. The degree of insulin resistance was assessed according to the HOMA-IR index. Results. During the second course of radioactive iodine therapy, insulin level in PTC patients without insulin resistance (IR) increased by 1,23 times in group 1, by 1,44 times in group 2, and by 1,48 times in group 3. We observed an increase in C-peptide values by 1,1 times (5–10%) among the groups. Before the second course of radioactive iodine therapy, the HOMA-IR index increased by 1,33 times in group 1, by 1,46 times in group 2, and by 1,45 times in group 3. During the first and second courses, its value was higher in groups with more aggressive cancer (groups 2 and 3). In group of PTC patients with IR who received metformin, we observed a decrease in insulin level by 1,4 times in group 1 and by 1,5–1,7 times in groups 2 and 3. A similar change can be noted when analyzing C-peptide level. The level of glycated hemoglobin increased by 1,2 times before the second course of radioactive iodine therapy only in groups 2 and 3. However, metformin intake reduced it below the baseline level in all groups of patients. Conclusions. An increase in levels of insulin, C-peptide, and HOMA-IR index was observed in PTC patients without IR after antitumor treatment, especially during the second course of radioactive iodine therapy. A significant increase in the HOMA-IR index by 1,3–1,5 times (t < 1,96) was observed in all PTC patients without IR over the course of antitumor treatment between the first and second courses of radioactive iodine therapy, which is indicative of an increase in insulin resistance, therefore it requires corrective therapy. It is especially observed in groups of patients with more aggressive forms of tumor. Adding metformin led to normalization of the value of this parameter by decreasing it by 1,5 times in all PTC patients with IR regardless of the tumor stage. Inclusion of metformin in the antitumor treatment regimen also contributed to normalization of carbohydrate metabolism. papillary thyroid cancer, HOMA-IR, BMI, carbohydrate metabolism, antitumor treatment, metformin. Для цитування: Підченко Н.С., Васильєв Л.Я., Астап’єва О.М. Показники вуглеводного обміну у динаміці протипухлинного лікування з використанням метформіну у хворих на папілярний рак щитоподібної залози. Український радіологічний та онкологічний журнал. 2023. Т. 31. № 4. С. 285–302. DOI: https://doi.org/10.46879/ukroj.4.2023.285-302 глікованого гемоглобіну збільшуються у 1,2 рази перед 2-м курсом РЙТ тільки у 2-й та 3-й групах, однак, прийом метформіну зменшує їх нижче за вихідний рівень у всіх групах пацієнтів. Висновки. У хворих на ПРЩЗ без ІР на тлі проведеного протипухлинного лікування спостерігалось збільшення рівнів інсуліну, С-пептиду та індексу HOMA-IR, особливо на етапі другого курсу радіойодотерапії. Достовірне збільшення індексу HOMA-IR для всіх хворих на папілярний рак ЩЗ без інсулінорезистентності у 1,3–1,5 рази (t < 1,96) спостерігається в динаміці протипухлинного лікування між першим та другим курсами радіойодотерапії, що свідчить про наростання ІР та потребує корегуючої терапії. Особливо це спостерігається в групах хворих з більш агресивними формами пухлини. У всіх хворих на ПРЩЗ з ІР додавання метформіну сприяло нормалізації рівня цього показника, знижуючи його в 1,5 рази незалежно від ступеня пухлинної агресії. Додавання до схеми протипухлинного лікування метформіну впливало на нормалізацію вуглеводного обміну.Актуальність. Останнім часом зазначається збільшення захворюваності на рак щитоподібної залози, зокрема, його найпоширенішого гістологічного підтипу – папілярного раку щитоподібної залози (ПРЩЗ). Однією з ознак злоякісних клітин щитоподібної залози є прискорений метаболізм і підвищене поглинання глюкози, що енергетично забезпечує ріст злоякісних клітин. Метформін є сенсибілізатором інсуліну, з чим пов’язують його використання як потенційного протиракового препарату. Мета роботи. Вивчення змін показників вуглеводного обміну у хворих на ПРЩЗ у динаміці комплексного протипухлинного лікування з використанням метформіну в залежності від вихідних показників інсулінорезистентності (ІР). Матеріали та методи. Проведено аналіз лікування 77 хворих на ПРЩЗ, яким було призначено 2 курси радіойодотерапії (РЙТ). Хворих розподілено за морфологічними ознаками: інкапсульований рак (1 група); неінкапсульований рак (2 група); наявність метастатичного ураження (3 група). Аналізували стать, вік хворих, обсяг хірургічного втручання, стадію захворювання за класифікацією TNM, розмір пухлини, наявність метастазів, їх кількість та розміри, рівень інвазії раку (капсула). Вимірювали антропометричні показники хворих із подальшим розрахунком індексу маси тіла (ІМТ). Ступінь інсулінорезистентності визначали за індексом НОМА-IR. Результати та їх обговорення. Рівень інсуліну у хворих на ПРЩЗ без інсулінорезистентності між групами за агресивністю пухлини на другому курсі РЙТ зростав в 1,23 рази в 1-й групі, в 1,44 рази – в 2-й групі, в 1,48 рази – в 3-й групі. Спостерігається збільшення показників С-пептиду у 1,1 рази (5–10%) між групами. Індекс HOMA-IR перед 2-м курсом РЙТ збільшувався в 1-й групі – в 1,33 рази, в 2-й групі – в 1,46 рази, в 3-й групі – 1,45. Показник індексу HOMA-IR на 1 та 2 курсах був вищим у групах з більш агресивною патоморфологічною ознакою (2 та 3 групи). У групі хворих на ПРЩЗ з ІР, що отримувала метформін, відмічено зменшення рівня інсуліну (1 група) у 1,4 рази, та у 1,5–1,7 разів (2 та 3 групи). Аналогічна динаміка спостерігається і при аналізі рівня С-пептиду. Показники глікованого гемоглобіну збільшуються у 1,2 рази перед 2-м курсом РЙТ тільки у 2-й та 3-й групах, однак, прийом метформіну зменшує їх нижче за вихідний рівень у всіх групах пацієнтів. Висновки. У хворих на ПРЩЗ без ІР на тлі проведеного протипухлинного лікування спостерігалось збільшення рівнів інсуліну, С-пептиду та індексу HOMA-IR, особливо на етапі другого курсу радіойодотерапії. Достовірне збільшення індексу HOMA-IR для всіх хворих на папілярний рак ЩЗ без інсулінорезистентності у 1,3–1,5 рази (t < 1,96) спостерігається в динаміці протипухлинного лікування між першим та другим курсами радіойодотерапії, що свідчить про наростання ІР та потребує корегуючої терапії. Особливо це спостерігається в групах хворих з більш агресивними формами пухлини. У всіх хворих на ПРЩЗ з ІР додавання метформіну сприяло нормалізації рівня цього показника, знижуючи його в 1,5 рази незалежно від ступеня пухлинної агресії. Додавання до схеми протипухлинного лікування метформіну впливало на нормалізацію вуглеводного обміну
Антрациклінові ушкодження серця та вплив кріоекстракту плаценти на стан міокарда при доксорубіциновій кардіоміопатії
Get PDFBackground. Doxorubicin is the most widely used drug among anthracyclines. However, despite its clinical effectiveness, the cardiotoxic effect is observed in approximately 25,0% of patients, thus limiting its use. Although significant success in understanding individual pathogenetic elements of the cardiotoxic effect of this drug has been achieved, cancer patients who have doxorubicin-induced cardiac complications are currently treated mostly with drugs for cardiac insufficiency because there is no specific treatment for anthracycline cardiomyopathy.
Purpose – to characterize the effect of placenta cryoextract on the course of doxorubicin myocardial injury on the model of chronic doxorubicin cardiomyopathy compared to reference drug vinboron according to the data of biochemical analyses of the heart tissues.
Materials and methods. Chronic doxorubicin cardiomyopathy was modeled by the means of injection of doxorubicin hydrochloride at the rate of 5 mg/kg of body weight once a week for 4 weeks (on days 7, 14, 21, 28). The placenta cryoextract was injected on days 1, 7, 14, 21, 28. The animals were withdrawn from the experiment on day 35. The content of adenylic nucleotides, glycogen, pyruvate, lactate, and reactants with thiobarbituric acid was studied in the homogenates of the heart tissues.
Results and discussion. The development of doxorubicin cardiomyopathy is accompanied with impaired energy metabolism in the myocardium of animals, as indicated by a statistically significant decrease in the content of adenosine triphosphoric acid (ATP) (p < 0,01) in myocardium tissues by 42,4% and an increase in the content of adenosine diphosphoric acid (ADP) (р < 0,05) and adenosine monosphoric acid (AMP) (p < 0,001) by 45,4% and by 2,2 times respectively relative to the parameters of intact rats. The development of energy disbalance is accompanied with a statistically significant (p< 0,001) increase in the content of reactants with thiobarbituric acid. The use of placenta cryoextract leads to nullifying the energy deficit in myocardium of animals with doxorubicin cardiomyopathy – the level of ATP in the setting of injection of the studied cryoextract increased statistically significantly (p < 0,001) by 72,7%. In addition, in the setting of injection of the studied cryoextract, the «lactate/pyruvate» ratio decreased statistically significantly by 51,9% relative to the parameters of the animals with doxorubicin cardiomyopathy which did not receive treatment and the level of glycogen increased statistically significantly (р < 0,01) by 2 times relative to the parameters of the rats with doxorubicin cardiomyopathy which did not receive treatment, but the content of reactants with thiobarbituric acid decreased (p < 0,05) by 38,9%.
Conclusions. Placenta cryoextract shows cardioprotective activity, which is compared to is meant to be used when you’re highlighting similarities, while compared with is supposed to be used when you’re focusing on the differences vinboron, on the model of doxorubicin cardiomyopathy. One of the mechanisms of the mentioned activity is the ability of the studied cryoextract to produce an energystabilizing effect on cardiomyocytes, and also its antioxidative activity.Актуальність. Доксорубіцин є найуживанішим препаратом з антрациклінів, проте, незважаючи на його клінічну ефективність, у близько 25,0% пацієнтів спостерігається кардіотоксична дія, що обмежує його використання. Попри значні досягнення у розумінні окремих патогенетичних ланок кардіотоксичної дії цього препарату, на сьогоднішній день хворих на рак, які мають індуковані доксорубіцином серцеві ускладнення, лікують переважно препаратами від серцевої недостатності, оскільки специфічне лікування антрациклінової кардіоміопатії відсутнє.
Мета роботи. охарактеризувати вплив кріоекстракту плаценти на перебіг доксорубіцинового ушкодження міокарда на моделі хронічної доксорубіцинової кардіоміопатії у порівнянні з референс-препаратом вінбороном за даними біохімічних досліджень тканин серця.
Матеріали та методи. Хронічну доксорубіцинову кардіоміопатію (ДКМП) моделювали на щурах шляхом введення доксорубіцину гідрохлориду з розрахунку 5 мг/кг маси тіла один раз на тиждень впродовж 4 тижнів (на 7, 14, 21, 28 дні). Кріоекстракт плаценти вводили на 1, 7, 14, 21, 28 дні. Тварин виводили з експерименту на 35 день. У гомогенатах тканин серця досліджували вміст аденілових нуклеотидів, глікогену, пірувату, лактату та реактантів з тіобарбітуровою кислотою.
Результати та їх обговорення. Розвиток доксорубіцинової кардіоміопатії супроводжується порушенням енергетичного обміну в міокарді тварин, на що вказує статистично вірогідне зниження вмісту аденозинтрифосфорної кислоти (р < 0,01) у тканинах міокарда на 42,4% та збільшення вмісту аденозиндифосфорної кислоти (р < 0,05) та аденозинмонофосфорної кислоти (р < 0,001) на 45,4% та у 2,2 рази, відповідно, відносно показників інтактних щурів. Розвиток енергетичного дисбалансу супроводжується статистично вірогідним (р < 0,001) зниженням вмісту глікогену у гомогенатах тканин серця у 2,6 рази та статистично вірогідним (р < 0,001) зростанням вмісту реактантів з тіобарбітуровою кислотою. Застосування кріоекстракту плаценти приводить до нівелювання енергодефіциту у міокарді тварин з доксорубіциновою кардіоміопатією – рівень аденозинтрифосфорної кислоти на тлі введення досліджуваного кріоекстракту статистично вірогідно (р < 0,001) зріс на 72,7%. Крім того, на тлі застосування вказаного кріоекстракту співвідношення «лактат/піруват» статистично вірогідно (р < 0,001) знизилось на 51,9% відносно показників тварин з доксорубіциновою кардіоміопатією без лікування, рівень глікогену на тлі введення досліджуваного кріоекстракту статистично вірогідно (р < 0,01) зріс у 2,0 рази відносно показників щурів з ДКМП без лікування, а вміст реактантів з тіобарбітуровою кислотою знизився (р < 0,05) на 38,9%.
Висновки. Кріоекстракт плаценти виявляє зіставну з вінбороном кардіопротекторну активність на моделі доксорубіцинової кардіоміопатії. Одним з механізмів зазначеної активності виступає здатність досліджуваного кріоекстракту чинити енергостабілізуючий вплив на кардіоміоцити, а також його антиоксидантна активність
Фактори ризику локального рецидиву і віддаленого метастазування та проявів токсичності при хіміопроменевому лікуванні хворих на рак шийки матки
Get PDFRelevance. Cervical cancer remains one of the most common malignancies in women worldwide, despite declining mortality rates due to large-scale screening programs and increased use of the human papillomavirus vaccine in Western countries. Although chemoradiotherapy has been recognized as the standard therapy for patients with locally advanced carcinoma, one-third of patients experience recurrence, and the effect of its treatment is far from satisfactory. In addition, factors affecting prognosis for patients with cervical cancer remain controversial. In connection with the above, research devoted to the analysis of the long-term clinical consequences of cervical cancer treatment and the search for prognostic factors remains extremely relevant.
The purpose of the work is to determine the risk factors of local and distant metastasis and manifestations of toxicity during chemoradiation treatment of cervical cancer patients.
Materials and methods. Paper case histories of non-operated patients with locally disseminated сervical cancer (stages 2B–4А) who underwent special treatment in the clinic of the institute in the period 1999–2020 were selected from the archive of the State Organization «Grigoriev Institute for Medical Radiology and Oncology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine» for inclusion in the electronic database. The selection criterion was either a follow-up period of more than 1 year, or a tracked recurrence of the disease within a period of up to 1 year. The end of observation was considered either the death of the patient, or the appearance of oncological consequences of the disease, or withdrawal from observation for unknown reasons (censored observations). The WizWhy package of the Data Mining category was used to conduct the research and propose hypotheses, followed by hypothesis testing by non-parametric statistical methods using the STATISTICA and SPSS general-purpose software package. Non-parametric methods were used – Pearson’s chi-squared test and the Mann–Whitney U-test.
Results and discussion. A number of parameters and factors that have predictive properties regarding the risk of the appearance of oncological consequences of treatment in the future have been identified. The main immediate and remote consequences of chemoradiation treatment of patients and remote somatic consequences of combined treatment were analyzed.
Conclusions. Catamnetic data of «processed» case histories, provided they are processed by appropriate mathematical methods, are a potential source for obtaining new non-obvious knowledge. In particular, the correct analytical approach to the processing of formalized medical history data made it possible to find a number of risk factors for local and distant metastasis and manifestations of toxicity during chemoradiation treatment of non-operated patients with locally disseminated cervical cancer, which creates the basis for the development of proposals for adjusting antitumor therapy and individualized patient support.Актуальність. Рак шийки матки (РШМ) залишається одним із найпоширеніших злоякісних новоутворень у жінок у всьому світі, незважаючи на зниження смертності через широкомасштабні програми скринінгу та більш широке використання вакцини проти вірусу папіломи людини в західних країнах. Хоча хіміопроменева терапія була визнана стандартною терапією для пацієнтів із місцево-поширеною карциномою, у однієї третини хворих спостерігається рецидив, а ефект від його лікування є далеким від задовільного. Крім того, фактори, що впливають на прогноз для хворих на рак шийки матки, залишаються дискусійними. У зв’язку з вищевикладеним, дослідження, присвячені аналізу віддалених клінічних наслідків лікування раку шийки матки та пошук прогностичних факторів, залишаються надзвичайно актуальними.
Мета роботи. Визначити фактори ризику локального і віддаленого метастазування та проявів токсичності при хіміопроменевому лікуванні хворих на рак шийки матки.
Матеріали та методи. З архіву Державної установи «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор’єва Національної академії медичних наук України» для внесення в електронну базу даних відбиралися паперові історії хвороби неоперованих пацієнтів з місцево-розповсюдженим РШМ (стадії 2B–4А), які проходили спеціальне лікування в клініці інституту в період з 1999 по 2020 рр. Критерієм відбору були або період спостереження більший за 1 рік, або відстежений рецидив захворювання в період до 1 року. Завершенням спостереження вважали або смерть пацієнта, або появу онкологічних наслідків захворювання, або вибуття із спостереження з невідомих причин (цензуровані спостереження). Для проведення дослідження та висування гіпотез використовувався пакет WizWhy категорії Data Mining з подальшою перевіркою гіпотез методами непараметричної статистики за допомогою пакета програм загального призначення STATISTICA та SPSS. Використовувалися непараметричні методи – критерій «хі»-квадрат Пірсона та критерій Манна–Уїтні.
Результати та їх обговорення. Визначено низку параметрів та чинників, що мають предикторні властивості стосовно ризику появ у майбутньому онкологічних наслідків лікування. Проаналізовано основні безпосередні та віддалені наслідки хіміопроменевого лікування пацієнтів та віддалені соматичні наслідки комбінованого лікування.
Висновки. Катамнестичні дані опрацьованих історій хвороби, за умови їх обробки відповідними математичними методами, є потенційним джерелом для одержання нових неочевидних знань. Зокрема, коректний аналітичний підхід до обробки формалізованих даних історій хвороби дозволив винайти низку факторів ризику локального і віддаленого метастазування та проявів токсичності при хіміопроменевому лікуванні неоперованих пацієнтів з місцево-розповсюдженим РШМ, що створює підґрунтя для розробки пропозицій щодо корегування протипухлинної терапії та індивідуалізованого супроводу пацієнтів
Вплив ентерального введення гіпохлориту натрію на механізми запалення і гемостаз у онкологічних хворих з синдромом ентеральної недостатності після мультиорганних операцій
Get PDFBackground. Enteral insufficiency syndrome is a complicated and multifactorial symptom complex that is accompanied with impaired functions of the gastrointestinal tract and is also one of the main causes of the development of endotoxicosis, systemic inflammatory response syndrome, abdominal sepsis, septic shock, and multi-organ failure. Thrombosis, which is associated with oncological diseases, is another common cause of death among patients with cancer after the progression of the disease. Development and implementation of new methods of detoxification in cancer patients in clinical practice after multi-organ surgeries is a major problem in intensive care. Purpose – to study the effectiveness of the enteral administration of sodium hypochlorite in cancer patients after multi-organ surgeries with systemic inflammatory response syndrome and to monitor the dynamics of certain markers of inflammation. Materials and methods. 53 patients with cancer were observed after having undergone multi-organ surgeries on the abdominal organs. The patients were divided into two groups: the main group (n=27), in which indirect electrochemical detoxification with sodium hypochlorite at a concentration of 0,06% was carried out by the drip infusion method through a gastrointestinal tube, and the comparison group (n=26), in which the treatment was performed according to standard treatment regimens. The examination was carried out at 3 stages – before NaClO infusion, on the 1st and the 7th day after the indirect electrochemical detoxification. Groups were compared according to age and anatomical and functional zones of the surgery (the surgery was performed on the abdominal organs). Results. Patients with stage 2/3 enteral insufficiency syndrome were treated with the method of electrochemical detoxification with sodium hypochlorite, which led to the inflammation reduction and normalization of the hemostatic system parameters. In patients, who were receiving sodium hypochlorite (the main group), the reduction in inflammatory mediators was observed: C-reactive protein (CRP) – from 22.1 to 5.6 mg/l, interleukin-6 (IL-6) – from 14,36 to 1.55 pg/ml, and also hemostatic parameters were improved. A decrease in the international normalized ratio (INR), fibrin, activated partial thromboplastin time (APTT), D-dimer level, blood clotting time, and an increase in prothrombin index were observed. Analyzing the effectiveness, it should be noted that the correction of the hemostatic system and the development of inflammation are significantly faster (on the 1st day after the NaClO infusion) compared with standard treatment methods while also ensuring plasma preservation. Conclusions. The use of the method of electrochemical detoxification with 0,06% NaClO in postoperative intensive therapy in enteral insufficiency syndrome prevents the development of systemic inflammation and hypocoagulation. The inclusion of sodium hypochlorite in the complex postoperative therapy during the day allowed the development of inflammation (a decrease in the expression of IL-6 and CRP) to be halted and procoagulative changes (a decrease in INR, fibrin, APTT, D-dimer level, blood clotting time, and an increase in prothrombin index) to be achieved.Актуальність. Синдром ентеральної недостатності – це складний і багатофакторний симптомокомплекс, що супроводжується порушенням усіх функцій травного тракту, і є однією з головних причин розвитку ендотоксикозу, синдрому системної запальної відповіді, абдомінального сепсису, септичного шоку та поліорганної недостатності. Тромбоз, асоційований з онкологічними захворюваннями, є другою провідною причиною смерті серед хворих на рак після прогресування захворювання. Розробка та впровадження в клінічну практику нових методик детоксикації у онкологічних хворих після мультиорганих операції є нагальною проблемою інтенсивної терапії. Мета роботи – вивчити ефективність використання в онкологічних хворих ентерального введення гіпохлориту натрію після мультиорганних операцій з синдромом ентеральної недостатності та дослідити динаміку деяких маркерів запалення. Матеріали і методи. Було обстежено 53 пацієнти з онкопатологією, яким виконані мультиорганні оперативні втручання на органах черевної порожнини. Хворі були розподілені на дві групи: основна група (n=27), в якій проводилась непряма електрохімічна детоксикація (НЕХД) за допомогою розчину гіпохлориту натрію у концентрації 0,06% методом краплинної інфузії через гастроінтестинальний зонд, група порівняння (n=26) – проведено лікування за стандартними схемами. Дослідження проведено на 3-х етапах – до інфузії NaClO, через одну добу та на 7-му добу після застосування НЕХД. Групи були зіставлювані за віком та анатомо-функціональними зонами оперативного втручання (оперативне втручання проведено на органах черевної порожнини). Результати та їх обговорення. Для лікування хворих з ентеральною недостатністю 2–3 ступеня використовували методику електрохімічної детоксикації за допомогою гіпохлориту натрію, що приводить до зниження запалення та нормалізації показників згортальної системи крові. У хворих, які отримували натрій гіпохлорит (основна група), спостерігали зниження медіаторів запалення: С-реактивногобілка (СРБ) – з 22,1 до 5,6 мг/л, інтерлейкіну-6 (ІЛ-6) – з 14,36 до 1,55 пг/мл, та покращення показників гемостазу. Спостерігали зниження міжнародного нормалізованого відношення (МНВ), фібрину, активованого часткового тромбопластинового часу (АЧТЧ), рівня D-димеру, часу згортання крові та підвищення протромбінового індексу. Аналізуючи ефективність, слід зазначити, що корекція системи гемостазу та розвитку запалення здійснюється значно швидше (вже на 1-шу добу після інфузії NaClO), ніж при використанні стандартних методів лікування, забезпечуючи при цьому плазмозбереженість. Висновки. Впровадження в післяопераційну інтенсивну терапію методики електрохімічної детоксикації 0,06% розчином NaClO при синдромі ентеральної недостатності запобігає розвитку системного запалення та гіпокоагуляції. Включення натрію гіпохлориту в комплексну післяопераційну терапію протягом доби дозволило знизити розвиток запалення (зниження експресії ІЛ-6 і СРБ) та досягти прокоагуляційних змін (зниження МНВ, фібрину, АЧТЧ, рівня D-димеру, часу згортання крові та підвищення протромбінового індексу)
Інфологічна модель бази даних для проведення аналітичного дослідження віддалених наслідків лікування раку шийки матки
Get PDFRelevance. The development of ideas of critical attitude to medical information led to the concepts of evidence-based medicine (EM) in the late 1980s. The main postulates of EM are following: – every doctor’s decision must be based on scientific data; – the weight of each fact is greater, the stricter the method of scientific research in the course of which it was obtained. Correct planning of the research design and qualified statistical analysis are the most important for obtaining reliable, scientifically based results. The application of modern information technologies to arrays of catamnetic data of patients with cervical cancer (CRC) provides an opportunity to conduct a scientific study on the detection of the dependence of the appearance of oncological consequences of CRC treatment (metastases, relapses, secondary cancers) and manifestations of radiation toxicity on the clinical and biological characteristics of the patient and the features of the performed chemoradiation treatment. A necessary component of the success of such research is strict adherence to the principles of evidence-based medicine at all stages, in particular research planning. The main task at this stage is to determine the informative constitutional and biological, biometric, and social characteristics of the patient, parameters of treatment and the development of the disease in order to create a relevant informational model of the research database. The purpose of the work is to create an infological model of the catamnetic database of patients with CRC in order to determine the risk factors of local and distant metastasis and radiation toxicity during radical chemoradiation treatment of patients with CRC. Materials and methods: scientific literature with a level of evidence of primary data not lower than 2+, analysis of own experience, specialized analytical system «Database of patients». Results and discussion. An infological model of the database of catamnetic data of patients with CRC has been created, which provides the most complete representation of the subject area, contains all the entities and their attributes necessary for implementation. It is shown which parameters, factors and features of the disease should be taken into account when creating a database to obtain informationally significant results based on the accumulated data. Conclusions. The relevant informational model of the research database created in accordance with the approaches of evidence-based medicine is a necessary component for obtaining scientifically based results based on the catamnetic data of patients with CRC.Актуальність. Розвиток ідей критичної оцінки медичної інформації привів до виникнення наприкінці 80-х років XX століття концепції доказової медицини (ДМ). Основними постулатами ДМ є такі: – кожне рішення лікаря має ґрунтуватися на наукових даних; – вага кожного факту тим більше, чим суворіше методика наукового дослідження, у процесі якого він отриманий. Правильне планування структури дослідження і грамотний статистичний аналіз, з погляду ДМ, є найбільш важливими для отримання надійних, науково обґрунтованих результатів. Застосування сучасних інформаційних технологій до масивів катамнестичних даних хворих на рак шийки матки (РШМ) надає можливість провести наукове дослідження щодо виявлення залежності появи онкологічних наслідків лікування РШМ (метастази, рецидиви, вторинні раки) і проявів променевої токсичності від клініко-біологічних характеристик пацієнта та особливостей проведеного хіміопроменевого лікування. Необхідною складовою успіху такого дослідження є неухильне дотримання принципів доказової медицини на всіх етапах його проведення, зокрема планування дослідження. Стосовно проблеми, що вирішується, основним завданням планування є визначення інформативних конституційнобіологічних біометричних, соціальних характеристик пацієнта, параметрів лікування та перебігу захворювання для створення релевантної інфологічної моделі бази даних дослідження. Мета роботи – створити інфологічну модель бази катамнестичних даних для визначення факторів ризику локального і віддаленого метастазування й променевої токсичності при радикальному хіміопроменевому лікуванні хворих на РШМ. Матеріали та методи. Літературні джерела за рівнем доведеності первинних даних не нижче за 2+, аналіз власного досвіду, спеціалізована аналітична система «База даних хворих». Результати та їх обговорення. Створено інфологічну модель бази катамнестичних даних хворих на РШМ, що надає максимально повне уявлення про предметну ділянку, утримує всі необхідні для її реалізації сутності та їх атрибути. Показано які параметри, чинники та особливості захворювання слід враховувати при створенні бази даних для одержання на підставі накопичених даних інформаційно значущих результатів. Висновки. Створення релевантної інфологічної моделі бази даних дослідження відповідно до підходів доказової медицини є необхідною складовою для отримання науково обґрунтованих результатів на підставі катамнестичних даних хворих на РШМ
Переваги багатоцільової сцинтиграфії в діагностиці раку нирки
Get PDFBackground. There has been a recent increase in the incidence of kidney cancer, which is explained not only by the improvement in the diagnosis of neoplasms but also by a true increase in the incidence of renal cell cancer. This led to the need for in-depth study and solution of the following problem: to prove the benefits of multi-target scintigraphy for the assessment of the functional capacity of kidneys in establishing the diagnosis of kidney cancer and early detection of secondary lesion of the skeleton during the primary full examination of the patient, as well as in monitoring of the disease.
Purpose. For the first time to prove diagnostic significance of a multi-target scintigraphic examination with a radiopharmaceutical drug with renal and osteotropic kinetics, in the form of a sequential combination of dynamic renal scintigraphy and osteoscintigraphy (as one diagnostic examination) in the early detection of secondary lesion of the bones of the skeleton and simultaneous determination of the functional capacity of kidneys in the pre-treatment period and in monitoring of the course of kidney cancer.
Materials and methods. Dynamic renal scintigraphy and subsequent (within the next 3 hours) osteoscintigraphy with 99mTc-methylenediphosphonic acid (99mТс-MDP) (activity of 370–740 MBq) were performed on the SPECT-1 gamma camera «AMCRIS-H Limited» (Ukrainian-American enterprise) with computer software «Spect Work» (Ukraine) at the premises of the Department of Radiology and Radiation Medicine of Bogomolets National Medical University in the Department of Radionuclide Diagnostics of communal non-commercial enterprise
«Kyiv City Clinical Hospital No.18». 20 patients with a morphologically established diagnosis of kidney cancer, aged from 38 to 68 years, were examined before the full diagnosis was established according to TNMx. As a control group, 8 patients with ultrasonography-confirmed cystic lesions of the kidneys were examined.
Results. Using a radiopharmaceutical drug with renal and osteotropic kinetics in the form of a simultaneous sequential combination of dynamic renal scintigraphy and osteoscintigraphy (as one diagnostic examination) allowed us to assess the degree of deterioration of the filtering and excretory capacity of the kidneys regardless of the origin of the expansive process. The results of dynamic renal scintigraphy with 99mТс-MDP made it possible to assess functional capacity of the kidneys no worse than specific renal imaging agents in subsequently given possibility to determine secondary lesion of the bones of the skeleton in osteoscintigraphy. We established indicators of development of renal compensation process and subsequent decompensation process of the contralateral kidney. It was especially noticeable when analyzing the asymmetry of the fixation of the radiopharmaceutical in the functioning kidney parenchyma, depending on the degree of the disease progression.
20 patients with kidney cancer underwent osteoscintigraphy for the complete diagnosis to be established according to TNM. The following changes were detected: the presence of heterogeneous focal (17,8% of the cases) and multifocal (7,1% of the cases) distribution of the radiopharmaceutical.
Conclusions. Performing a multi-target scintigraphy with 99mТс-MDP (phosphates) in malignant process in the kidney allows the functional capacity of the kidneys and the presence of the secondary lesion of the bones to be assessed in one exami- nation. Besides reducing radiation burden on the patient (one examination instead of two), it is also economically beneficial.Актуальність. Останнім часом відзначається зростання захворюваності на рак нирки (РН), що пояснюється не тільки поліпшенням діагностики новоутворень, а й істинним зростанням захворюваності на нирковоклітинний рак. Вищенаведене зумовило потребу поглибленого вивчення та вирішення наступної проблеми: довести перевагу багатоцільової сцинтиграфії для оцінки функціонального стану нирок при встановленні діагнозу РН та раннього виявлення вторинного ураження скелета, у період початкового повного обстеження хворого і в моніторингу захворювання.
Мета роботи – вперше оцінити діагностичну значущість багатоцільового сцинтиграфічного дослідження радіофармацевтичним препаратом з нефро- та остеотропною кінетикою, у вигляді послідовної комбінації динамічної реносцинтиграфії та остеосцинтиграфії (як одного діагностичного дослідження) у ранньому виявленні вторинного ураження кісток скелета і одночасному визначенні функціональної здатності нирок у передлікувальному періоді і в моніторингу перебігу раку нирки.
Матеріали та методи. Проводилась динамічна реносцинтиграфія і наступна через 3 години остеосцинтиграфія з 99mТс-methylenediphosphonic acid (99mТс-MDP) (активність 370–740 МБк), на гамма-камері ОФЕКТ-1 «АМКРІС-ЕЙЧ Лімітед» (Українсько-Американське підприємство), з комп’ютерним забезпеченням
«Spect Work» (Україна) на базі кафедри радіології та радіаційної медицини Наіонального медичного університету імені О.О. Богомольця у відділенні радіонуклідної діагностики Комунального некомерційного підприємства
«Київська міська клінічна лікарня №18». Було обстежено 20 хворих з морфо- логічно встановленим діагнозом рак нирки, до встановлення повного діагнозу за TNMх, віком від 38 до 68 років. Як групи порівняння були обстежені 8 хворих з УЗД-підтвердженим кістозним ураженням нирок.
Результати та їх обговорення. Застосування радіофармацевтичного препарату з нефро- і остеотропною кінетикою, у вигляді послідовної комбінації динамічної реносцинтиграфії і остеосцинтиграфії (у вигляді одного діагностичного дослідження) дозволили оцінити ступінь порушення фільтраційно- екскреторної здатності нирок незалежно від походження об’ємного процесу. Показники динамічної реносцинтиграфії з 99mТс-MDP дозволяли оцінити функціональну здатність нирок не гірше за специфічні нефротропні препарати, при послідовно наданій можливості визначення вторинного ураження кісток при остеосцинтиграфії. Було визначено показники, які вказували на розвиток процесу компенсації і подальших декомпенсаторних процесів контралатеральної нирки, що особливо було помітно при аналізі асиметрії включення РФП у функціонуючу паренхіму нирок, залежно від ступеня прогресування процесу.
Під час остеосцинтиграфії (ОСГ) 20 хворих на рак нирки для визначення повного діагнозу за TNM, були виявлені такі зміни: наявність нерівномірно-вогнищевого розподілу радіофармацевтичного препарату у 17,8% і множино-вогнищевого – у 7,1% випадків.
Висновки. При злоякісному процесі в нирці проведення багатоцільової сцинтиграфії з 99mТс-MDP (фосфатами) дозволяє оцінити функціональну здатність нирок і наявність вторинного ураження кісток за одне дослідження. Крім зниження променевого навантаження на пацієнта (одне дослідження замість двох) несе і певну економічну вигідність
Кріоабляція аденогіпофіза в лікуванні хронічного больового синдрому у хворих на злоякісні новоутворення IV стадії
Get PDFBackground. The data of the European Society For Medical Oncology (ESMO) indicate that 64.0% of cancer patients with the fourth stage of cancer have chronic pain syndrome, which is the main factor that significantly affects the quality of life. In 46.0% of patients, it is not possible to obtain a stable analgesic effect with modern methods of analgesia, including interventional methods and pharmacotherapy. Refractory oncological pain stimulates the search for new methods of pain relief.
Purpose – retrospective assessment of the effectiveness of the selective stereo- tactic transnasal transsphenoidal cryoablation of the adenohypophysis in the treatment of chronic pain syndrome in patients with stage IV malignant neoplasms.
Materials and methods. 45 microsurgeries were performed – stereotactic selective transnasal transsphenoidal cryoablation of the adenohypophysis with endoscopy. Over the period from 2014 to 2018, 45 patients with stage IV malignant hormone- dependent neoplasms of various somatic organs and chronic pain syndrome underwent microsurgery.
Results. The analgesic effect appeared 4–6 hours after the microsurgery. In 95.6% of patients, an analgesic effect was achieved to a greater extent (according to the numeric rating scale (NRS) for pain, its intensity decreased from 7–9 points to 1–3 points); in other patients, the analgesic effect was achieved to a lesser extent (according to the NRS, pain intensity decreased from 7–9 points to 3–5 points), regardless of the condition and age of the patient. Accordingly, the dosage was reduced or opioid analgesics were discontinued. Severe complications after the cryoablation of adenohypophysis, such as meningitis, diabetes insipidus, and hypopituitary syndrome were not observed. In the postoperative period, three patients were treated for mild hypopituitary syndrome, and two patients were treated for liquorrhea with conservative therapy for 3–5 days.
Conclusions. Stereotactic selective transnasal transsphenoidal cryoablation of the adenohypophysis is an effective microsurgery in the treatment of chronic pain syndrome in stage IV cancer patients. It improves the patient’s condition and quality of life. The analgesic effect appears in the first hours after surgery. Due to the use of cryoprobes with a diameter of 1.2 mm and 1.8 mm, the surgery is minimally traumatic and can be performed on patients in critical condition.Актуальність. Дані європейського товариства клінічної онкології (ESMO) вказують, що 64,0% онкохворих на четвертій стадії захворювання мають хронічний больовий синдром, це головний фактор, який істотно впливає на якість життя. У 46,0% хворих не вдається отримати стійкий анальгезуючий ефект сучасними методами знеболення, включаючи інтервенційні методики та фармакотерапію. Рефрактерний онкологічний біль стимулює до пошуку нових методів знеболювання.
Мета роботи – ретроспективна оцінка ефективності селективної стереотаксичної трансназальної транссфеноїдальної кріоабляції аденогіпофіза при лікуванні хронічного больового синрому у хворих на злоякісні новоутворення IV стадії.
Матеріали та методи. Виконано 45 мікрооперацій – стереотаксична селективна трансназальна транссфеноїдальна кріоабляція аденогіпофіза з ендоскопією. За період 2014–2021 рр. прооперовано 45 пацієнтів, хворих на злоякісні гормонозалежні новоутворення різних соматичних органів у четвертій стадії з хронічним больовим синдромом.
Результати та їх обговорення. Анальгезуючий ефект з’являвся через 4–6 годин після мікровтручання. У 95,6% хворих був досягнутий знеболюючий ефект – (за шкалою болю NRS знизився від 7–9 балів до 1–3 балів), у останньої кількості хворих знеболюючий ефект за шкалою болю NRS знизився від 7–9 балів до 3–5, незалежно від стану та віку прооперованого. Відповідно зменшувалось дозування або відмінялись опіоїдні анальгетики. Тяжкі ускладнення після мікрооперації кріоабляції аденогіпофіза – менінгіт, нецукровий діабет, гіпопітуітарний синдром не спостерігались. У післяопераційному періоді трьом хворим лікували легкий гіпопітуітарний синдром, та двом хворим – лікворею, які були купірувані консервативною терапією протягом 3–5 днів.
Висновки. Стереотаксична селективна трансназальна транссфеноїдальна кріоабляція аденогіпофіза є ефективним мікровтручанням при лікуванні хронічного больового синдрому в онкохворих IV стадії захворювання та сприяє покращенню стану та якості життя пацієнта. Знеболюючий ефект настає в перші години після оперативного втручання. За рахунок використання кріозондів діаметром 1,2 мм та 1,8 мм операція малотравматична, її можливо виконувати хворим у тяжкому стані
Застосування ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії та ендоскопічної декомпресії при пухлинній обструкції позапечінкових жовчних шляхів – ретроспективний аналіз
Get PDFBackground. Endoscopic retrograde cholangiopancreatography (ERCP) and endoscopic biliary decompression are of the highest priority among minimally invasive procedures for the correction of the malignant obstruction of the extrahepatic biliary tracts. For this purpose, nasobiliary drainage and plastic or metal stents are used. However, it is not always possible to perform the endoscopic drainage of biliary ducts when there is a malignant obstruction. Purpose – to assess the immediate results of the use of the ERCP and endoscopic biliary decompression in malignant obstruction of the extrahepatic biliary tracts depending on the degree of obstruction. Materials and methods. A retrospective analysis of 106 cases of the malignant obstruction of the extrahepatic biliary tracts was performed. Out of 106 patients, 43 (40,6%) were males, and 63 (59,4%) were females. The age range of the patients was from 42 to 90 (68,4±11,1) years. Obstruction at the level of the major duodenal papilla was in 18 (17%) patients; at the level of the distal third of the common bile duct – in 66 (62,3%) patients; at the level of the middle third of the common bile duct – in 11 (10,4%) patients; at the level of the proximal third of the common bile duct – in 11 (10,4%) patients. Results. Out of 106 patients we managed to perform the ERCP in 94 (88,7%), and in 79 (84%) of them endoscopic drainage was successful. The complications after the ERCP were observed in 9 (8,5%) patients. In the malignant obstruction of the extrahepatic biliary tracts at the level of the major duodenal papilla we managed to perform the ERCP and restore the bile outflow in 17 out of 18 patients. In the malignant obstruction of the common bile duct, we managed to perform the ERCP in 77 (87,5%) out of 88 patients. In the obstruction at the level of the distal third, the endoscopic drainage was successful in 50 (87,7%) out of 57 patients who had undergone the ERCP. In the obstruction of the middle and proximal thirds of the common bile duct, the endoscopic drainage was successful in 12 (60%) out of 20 patients in which we managed to perform the ERCP. In the tumoral obstruction of the common bile duct, decompression at the level of the distal third was more successful (p = 0,027). Taking into consideration the obstruction of the major duodenal papilla, endoscopic biliary decompression was much more effective in the obstruction at the level of the major duodenal papilla and the distal third of the common bile duct compared to the obstruction of more proximal regions of the common bile duct (p = 0,002). In the tumoral obstruction of the extrahepatic biliary tracts at the level of the middle and proximal thirds of the common bile duct, the development of acute pancreatitis was characteristic of this process (p = 0,027). Conclusions. The performed retrospective analysis of the use of the ERCP in the malignant obstruction of the extrahepatic biliary tracts showed higher effectiveness of the endoscopic decompression in the obstruction of the distal regions of the extrahepatic biliary tracts compared with the obstruction at the level of the middle and proximal thirds of the common bile duct. Acute pancreatitis as a complication of the ERCP and endoscopic surgeries was significantly more often observed in the obstruction at the level of the middle and proximal thirds of the common bile duct.Актуальність. Ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія (ЕРХПГ) та ендоскопічна біліарна декомпресія є пріоритетними серед малоінвазивних втручань для корекції пухлинної обструкції позапечінкових жовчних шляхів (ПОПЖШ). Для цього використовують назобіліарне дренування й установку пластикових або металевих стентів. Проте, виконати ендоскопічне дренування жовчних проток за умови їхньої пухлинної обструкції вдається не завжди. Мета роботи – оцінити безпосередні результати застосування ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії (ЕРХПГ) та ендоскопічної біліарної декомпресії при пухлинній обструкції позапечінкових жовчних шляхів (ПОПЖШ) в залежності від рівня обструкції. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 106 випадків ПОПЖШ, при яких застосовували ЕРХПГ. Чоловіків – 43 (40,6%), жінок – 63 (59,4%). Вік хворих – від 42 до 90 (68,4 ±11,1) років. Обструкція на рівні великого дуоденального сосочка (ВДС) була у 18 (17%) хворих; на рівні дистальної 1/3 гепатикохоледоху – у 66 (62,3%); на рівні середньої 1/3 гепатикохоледоху – у 11 (10,4%); на рівні проксимальної 1/3 гепатикохоледоху – 11(10,4%) хворих. Результати та їх обговорення. Серед 106 хворих ЕРХПГ вдалося виконати 94 (88,7%), а з них ендоскопічне дренування – у 79 (84%). Ускладнення після ЕРХПГ були у 9 осіб (8,5%). При ПОПЖШ на рівні ВДС зробити ЕРХПГ та відновити жовчевідток вдалося у 17 з 18 хворих. При пухлинній обструкції гепатикохоледоху виконати ЕРХПГ вдалося у 77 (87,5%) з 88 хворих. При обструкції на рівні дистальної третини ендоскопічне дренування було ефективним у 50 (87,7%) з 57 хворих, яким виконано ЕРХПГ. При обструкції середньої та проксимальної третини гепатикохоледоху ендоскопічне дренування було ефективним у 12 (60%) з 20 хворих, яким вдалося виконати ЕРХПГ. При пухлинній обструкції гепатикохоледоху більш вдалою була декомпресія на рівні дистальної третини (p = 0.027). Враховуючи обструкцію ВДС, ендоскопічна біліарна декомпресія була значно ефективніша при обструкції на рівні ВДС та дистальної третини гепатикохоледоху у порівнянні з обструкцією проксимальніших відділів гепатикохоледоху (p = 0,002). Для ПОПЖШ на рівні середньої та проксимальної третини гепатикохоледоху характерним є розвиток гострого панкреатиту (p = 0,027). Висновки. Проведений ретроспективний аналіз застосування ЕРХПГ при ПОПЖШ показав більшу ефективність ендоскопічної декомпресії при обструкції дистальних відділів позапечінкових жовчних шляхів у порівнянні з обструкцією на рівні середньої та проксимальної третини гепатикохоледоху. Гострий панкреатит, як ускладнення ЕРХПГ та ендоскопічних втручань, достовірно частіше зустрічався при обструкції на рівні середньої та проксимальної третини гепатикохоледоху
Мозкові метастази невідомого первинного раку: презентація клінічних випадків
Get PDFBackground. Metastases to the brain (brain metastases (BM)) are the most common intracranial tumors in adults and occur 3–10 times more frequently than primary brain tumors. In 15% of patients with BM, the primary tumor cannot be determined, which is known as BM cancer of unknown primary. Cancer of unknown primary is the seventh/eighth common malignancy and the fourth leading cause of cancer-related death, often characterized by early and aggressive metastatic spread, poor response to chemotherapy, and poor prognosis. Purpose – To study the course of brain metastases in cancer of unknown primary on the example of clinical cases. Materials and methods. Clinical observation of male patient N., 50 years old, who was diagnosed with a metachronous disease with metastatic damage to the lymph nodes, the excisional biopsy of which established a metastasis of squamous non-keratinous carcinoma and a solitary voluminous neoplasm of the brain, which during the initial examination was considered as IV glioma. Clinical observation of patient B., 40 years old, in whom the primary manifestation of the disease was a solitary neoplasm of the brain, the pathohistological examination of which was regarded as a metastasis of grade III small cell neuroendocrine carcinoma, but the localization of the primary cancer was not established. The examination and treatment were performed in the State Organization «Grigoriev Institute for Medical Radiology and Oncology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine». Results. The clinical cases of BM cancer of unknown primary in two patients aged 50 and 40 years old, which according to histopathological examination were probably low-differentiated squamous cell adenocarcinoma, are presented. The difficulties of diagnostic search for primary cancer and treatment of such patients are shown. Conclusion. Brain metastases cancer of unknown primary, as well as the differential diagnosis of primary brain gliomas and solitary metastases, remain a complex diagnostic and therapeutic medical problem that is a challenge for oncologists, neurosurgeons and neurologists alike. Further study of this problem is necessary for the effective treatment of such patients.Актуальність. Метастази в головний мозок – мозкові метастази (ММ), є найпоширенішими внутрішньочерепними пухлинами у дорослих і виникають у 3–10 разів частіше, ніж первинні пухлини головного мозку. У 15% пацієнтів із ММ первинну пухлину неможливо визначити, це так звані МM невідомого первинного раку. Невідомий первинний рак займає сьоме/восьме місце серед поширених злоякісних пухлин і є четвертою за поширеністю причиною смерті, пов’язаною з раком, часто характеризується раннім та агресивним метастатичним поширенням, поганою відповіддю на хіміотерапію та невтішний прогноз. Мета роботи. Дослідити на прикладі клінічних випадків перебіг мозкових метастазів при невідомому первинному раку. Матеріали та методи дослідження. Клінічне спостереження пацієнта Н., 50 років, у якого діагностовано метахронне захворювання з метастатичним ураженням лімфовузлів, ексцизійна біопсія яких встановила метастаз плоскоклітинної незроговілої карциноми та солітарне об’ємне новоутворення головного мозку, що при первинному дослідженні було розцінене як гліома IV. Клінічне спостереження пацієнта Б., 40 років, у якого первинним проявом захворювання було солітарне новоутворення головного мозку, патогістологічне дослідження якого було розцінене як метастаз дрібноклітинної нейроендокринної карциноми ІІІ градації, але локалізація первинного раку встановлена не була. Обстеження та лікування проводилось в умовах Державної установи «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор’єва Національної академії медичних наук України». Результати та їх обговорення. Представлено клінічні випадки мозкових метастазів невідомого первинного раку у двох пацієнтів 50 и 40 років, який за даними патогістологічного дослідження був, ймовірно, низькодиференційованою плоскоклітинною аденокарциномою. Показані труднощі діагностичного пошуку первинного раку та лікування таких пацієнтів. Висновки. Мозкові метастази невідомого первинного раку, також і як диференціальна діагностика первинних гліом головного мозку і солітарних метастазів, залишаються складною діагностичною і терапевтичною медичною проблемою, яка є викликом як для онкологів, так і для нейрохірургів і неврологів. Необхідне подальше вивчення цієї проблеми для ефективного лікування таких пацієнтів
Наративний огляд діагностичних та прогностичних можливостей виділення циркулюючих пухлинних клітин
Get PDFBackground. The spread of metastasis (metastasizing) is the leading cause of cancerrelated death, and the ability of tumor cells to migrate through surrounding tissue and to intravasate into blood or lymphatic vessels is an important interim step in the transition from localized to systemic disease. In 5% to 10% of all cases of advanced cancer, metastatic lesions are detected before the primary tumor. The cellular basis of metastasis is the ability of tumor cells to leave the primary focus and to enter systemic circulation, i.e., the so-called circulating tumor cells. Early detection of these cells is of high diagnostic value and may serve as a specific prognostic marker of treatment effectiveness. Therefore, it is a rationale for review and analysis of state-of-the-art information on approaches to quantitative and qualitative analysis of circulating tumor cells. Aim – to characterize current diagnostic and therapeutic potential of isolation of circulating tumor cells. Materials and methods. Literature search was performed with the following keywords: circulating tumor cells, metastases, migration and invasion, technologies of circulating tumor cells isolation, receptor-ligand interactions of circulating tumor cells. On the second stage, article abstracts were screened and non-relevant publications were excluded. On the third stage, full-text articles were assessed for meeting the inclusion criteria for the list of references and for the relevance of studies. Results and discussion. As compared with conventional biopsy, the study of circulating tumor cells is a relatively inexpensive and non-invasive method, so it can be repeated many times during therapy, which makes this technique a powerful tool for monitoring the development of cancer. Given the low number of circulating tumor cells in whole peripheral blood, their isolation is a decisive step for further analysis. Monitoring the content of circulating tumor cells during therapy is a tool that allows you to evaluate the development of the disease in real time, even before the appearance of obvious clinical signs of relapse. A decrease in the number of circulating tumor cells after surgery and/or chemotherapy is likely to be a sign of remission. In contrast, an increase in the number of circulating tumor cells indicates a reactivation of the disease, which should lead to a re-examination of therapy. Conclusions. Early detection and characterization of circulating tumor cells is a new strategy for predicting and identifying the recurrence of cancer pathology. Circulating tumor cells detected before and after adjuvant therapy, radiotherapy, or surgical resection of the primary tumor have been described as independent risk factors for tumor recurrence and death.Актуальність. Метастазування є провідною причиною смерті пов’язаної із раком, а здатність пухлинних клітин мігрувати через навколишні тканини та інтравазувати у кровоносні чи лімфатичні судини – це важливий проміжний етап у переході від локалізованого захворювання до системного. Від 5 до 10% усіх випадків розповсюдженого раку метастатичне ураження виявляється раніше первинної пухлини. В основі метастазування є здатність пухлинних клітин залишати первинний осередок та потрапляти у системний кровообіг, це так звані циркулюючі пухлинні клітини. Раннє виявлення вказаних клітин має високу діагностичну цінність та може слугувати вспецифічним прогностичним маркером ефективності лікування, що обумовлює доцільність аналізу та узагальнення сучасних відомостей щодо підходів до кількісного та якісного аналізу циркулюючих пухлинних клітин. Мета роботи – охарактеризувати сучасні діагностичні та лікувальні можливості виділення циркулюючих пухлинних клітин. Матеріали та методи. Пошук літературних джерел проводили за ключовими словами: циркулюючі пухлинні клітини, метастазування, міграція та інвазія, технології виділення циркулюючих пухлинних клітин, рецептор-лігандні взаємодії циркулюючих пухлинних клітин. На другому етапі вивчались резюме статей та виключались публікації, які не відповідали критеріям дослідження. На третьому етапі вивчали повні тексти відібраних статей на відповідність критеріям включення до списку літератури та релевантність досліджень. Результати та їх обговорення. У порівнянні зі звичайною біопсією, дослідження циркулюючих пухлинних клітин є відносно недорогим та неінвазивним методом, тому його можна повторювати багато разів під час терапії, що робить цю методику потужним інструментом моніторингу розвитку раку. З огляду на низьку кількість циркулюючих пухлинних клітин у цільній периферичній крові, їх виокремлення є вирішальним кроком для подальшого аналізу. Моніторинг вмісту циркулюючих пухлинних клітин під час терапії – це інструмент, який дозволяє оцінити розвиток захворювання в режимі реального часу, навіть до появи явних клінічних ознак рецидиву. Зменшення кількості циркулюючих пухлинних клітин після операції та/або хіміотерапії, ймовірно, є ознакою ремісії. Навпаки, збільшення кількості циркулюючих пухлинних клітин вказує на реактивацію захворювання. Висновки. Вчасне виявлення та характеристика циркулюючих пухлинних клітин є новою стратегією прогнозування та ідентифікації рецидиву онкологічної патології. Циркулюючі пухлинні клітини, виявлені до та після ад’ювантної терапії, променевої терапії або хірургічної резекції первинної пухлини, були описані як незалежні фактори ризику рецидиву та смерті