Український радіологічний та онкологічний журнал
Український радіологічний та онкологічний журналNot a member yet
213 research outputs found
Sort by
Імунотерапія у періопераційному лікуванні онкологічних хворих. Частина ІІ
Get PDFBackground. Surgery-induced immunosuppression creates conditions that allow tumor cells to evade immune surveillance, contributing to tumor recurrence and metastatic lesion development. This determines the expediency of perioperative immunomodulating therapy to overcome immunosuppression and reduce the negative effects of surgical treatment on the further course of the oncological disease.
Purpose – to summarise the experience of perioperative use of immune checkpoint inhibitors, monoclonal antibodies and Toll-like receptor agonists in cancer patients.
Materials and Methods. The data search for the review was conducted using the databases PubMed, Scopus, Google Scholar, and ClinicalTrials.gov. Data from works published between 2005 and 2025 were analyzed and systematized.
Results. Preclinical and clinical data have demonstrated acceptable toxicity of short-term perioperative therapy with immune checkpoint inhibitors (ICIs) and improved survival with their use. Currently, the assessment of the safety and efficacy of ICIs is ongoing in several phase I–II clinical trials. Several preclinical and clinical studies have demonstrated antitumor effects and the impact on the subsequent course of cancer of perioperative therapy with monoclonal antibodies. Preclinical studies have demonstrated high efficacy of perioperative administration of Toll-like receptor agonists as monotherapy or as a component of combined immunotherapy regimens. The results obtained provide a solid ground for conducting clinical trials of this group of drugs in the perioperative period.
Conclusions. Despite being limited in number, studies evaluating the efficacy and safety of perioperative immunotherapy strategies have shown promising results and acceptable toxicity. Thus, managing anticancer immunity through immunotherapy is a promising direction aimed at strengthening the bodyʼ s defenses to fight cancer.Актуальність. Індукована хірургічним втручанням імуносупресія створює умови для уникнення пухлинними клітинами імунного нагляду, сприяючи рецидивуванню пухлини та розвитку метастатичних уражень. Це зумовлює доцільність проведення періопераційної імуномодулюючої терапії з метою подолання імуносупресії та зменшення негативних впливів хірургічного лікування на подальший перебіг онкологічного захворювання.
Мета роботи – узагальнити досвід періопераційного застосування інгібіторів імунних контрольних точок, моноклональних антитіл та агоністів Tоll-подібних рецепторів у онкологічних хворих.
Матеріали та методи. Пошук даних для огляду проводили з використанням баз даних PubMed, Scopus, Google Scholar та ClinicalTrials.gov. Проаналізовано та систематизовано дані робіт, опублікованих у 2005-2025 роках.
Результати та їх обговорення. Преклінічні та клінічні дані продемонстрували прийнятну токсичність короткочасної періопераційної терапії інгібіторами імунних контрольних точок (ІКТ) та покращення виживаності при їх застосуванні. Наразі оцінка без- печності та ефективності ІКT триває у кількох клінічних випробуваннях I–II фази. У кількох преклінічних та клінічних дослідженнях продемонстровано протипухлинні ефекти та вплив на подальший перебіг онкологічного захворювання періопераційної терапії моноклональними антитілами. Преклінічні дослідження продемонстрували високу ефективність періопераційного призначення агоністів Tоll-подібних рецепторів у режимі монотерапії або як складову комбінованих схем імунотерапії. Отримані результати створюють вагоме підґрунтя для проведення клінічних випробувань цієї групи препаратів у періопераційний період.
Висновки. Незважаючи на нечисленність, дослідження, присвячені оцінці ефективності та безпечності імунотерапевтичних стратегій у періопераційний період, продемонстрували обнадійливі результати і прийнятну токсичність. Отже керування протираковим імунітетом за допомогою імунотерапії є перспективним напрям- ком, спрямованим на посилення захисних сил організму для боротьби з раком
Шкала стратифікації ризику гострого панкреатиту після ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії у пацієнтів з біліарною обструкцією
Get PDFBackground. Endoscopic retrograde cholangiopancreatography (ERCP) plays an important role in management of biliary disorders. Post-ERCP pancreatitis (PEP) is the most common adverse event after ERCP.
Purpose – to develop a practical reliable model for PEP prediction before ERCP in patient with signs of biliary obstruction.
Materials and Methods. We analysed the data of 520 patients with common bile duct (CBD) ≥ 8 mm, who underwent ERCP. Patient-related factors were taken into the logistic regression model: gender, age (< 60 or ≥ 60 years), presence of cholangitis, history of endoscopic papillosphincterotomy (EPST), history of cholecystectomy, blood total bilirubin level (normal or increased), CBD size (≤ 10 or > 10 mm), main pancreatic duct obstruction, proximal level of biliary obstruction. Risk scores were assigned for each factor with the respective β-coefficient.
Results. PEP developed in 26 cases (5%). A scoring system was constructed with clinical variables with value module of β coefficients ≥ 0.5: History of EPST (score –1), cholangitis (score –18), proximal obstruction (score 1), pancreatic duct obstruction (score –18), CBD ≤ 10 mm (score 1), normal bilirubin level (score 1). The score value of 1 and more was selected as the cut-off with sensitivity 0.89 and specificity – 0.61. The positive predictive value was 0.1, the negative predictive value was 0.995. The overall accuracy was 61.9%.
Conclusion. Our scoring system may be useful in clinical practice to predict safety of ERCP in relation to PEP with a score ≤ 0 or to select high-risk patients with a score ≥ 1.Актуальність. Ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія (ЕРХПГ) відіграє важливу роль у лікуванні захворювань, що ускладнюються біліарною обструкцією. Пост-ЕРХПГ панкреатит (ПЕП) є найчастішим ускладненням після ЕРХПГ.
Мета роботи – розробити практичну надійну модель прогнозу ПЕП перед проведенням ЕРХПГ у пацієнтів з ознаками біліарної обструкції.
Матеріали та методи. Ми проаналізували дані 520 пацієнтів з ознаками біліарної обструкції загальної жовчної протоки (ЗЖП) ≥ 8 мм, яким виконано ЕРХПГ. Фактори, повʼязані з пацієнтом, були взяті в модель логістичної регресії: стать, вік (< 60 або ≥ 60 років), наявність холангіту, ендоскопічна папілосфінктеротомія (ЕПСТ) в анамнезі, холецистектомії в анамнезі, рівень загального білірубіну в крові (нормальний або підвищений), розмір ЗЖП (≤ 10 або > 10 мм), обструкція головної панкреатичної протоки (ГПП), проксимальний рівень обструкції жовчних шляхів. Кожному фактору було присвоєно бал відповідно його β-коефіцієнта.
Результати та їх обговорення. ПЕП розвинувся у 26 випадках (5%). Створена шкала з факторів, значення модуля β-коефіцієнтів яких складає ≥ 0,5: ЕПСТ в анамнезі (–1 бал), холангіт (–18 балів), проксимальна обструкція (1 бал), обструкція ГПП (–18 балів), ЗЖП ≤ 10 мм (1 бал), нормальний рівень білірубіну (1 бал). Пороговим було встановлено значення ≥ 1 бала з чутливістю 0,89 і специфічністю – 0,61. Позитивне прогностичне значення становило 0,1, негативне прогностичне значення – 0,995. Загальна точність склала 61,9%.
Висновки. Наша шкала може бути корисною в клінічній практиці для прогнозування безпеки ЕРХПГ по відношенню до ПЕП із балом ≤ 0 або для відбору пацієнтів із високим ризиком із балом ≥ 1
Ефективність поєднаної дії целекоксибу та неоад’ювантної поліхіміотерапії у комплексному лікуванні хворих на вторинно-набряковий рак грудної залози
Get PDFBackground. Secondary edematous breast cancer (SEBC) is one of the most challenging forms of the disease in contemporary oncological mammology. There is a growing interest in non-steroidal anti-inflammatory drugs (NSAIDs) as potential antineoplastic agents that inhibit cyclooxygenase-2 (COX-2) expression.
Purpose – to assess the efficacy of treatment in patients with SEBC using a combination of the COX-2 inhibitor celecoxib and neoadjuvant chemotherapy (NACT).
Materials and Methods. A total of 136 female patients with SEBC at stage T4bN0-3M0, aged 34 to 71 years (median age 53.1), were treated. Tumor aggressiveness was assessed by evaluating levels of VEGF, estrogen receptors (ER), progesterone receptors (PR), Ki-67, and Her-2/neu. Patients received NACT using either the AC×4 – D×4 regimen or the AC×4 – P×12 regimen. A total of 32 patients received celecoxib therapy concurrently with NACT and comprised the main study group. The control group included 104 patients who underwent standard treatment protocols. Serum levels of prostaglandin E2 (PGE-2) and C-reactive protein (CRP) were measured before and after treatment. All patients subsequently underwent radical surgical treatment. Additionally, magnetic resonance imaging (MRI) was performed before and after NACT in 26 patients from the main group and 10 patients from the control group.
Results. Edema regression in the main group was significantly higher (78.3% vs. 67.7, p < 0.05). Primary tumor regression was also significantly greater in the main group (69.2% vs. 57.5, p < 0.05). Post-treatment PGE-2 levels decreased by 2.2 times in the celecoxib group, whereas no significant decrease was observed in the control group. These results indicate a reduction in the inflammatory process under the influence of celecoxib, further confirmed by a 47% reduction in CRP levels from baseline in the main group. The degree of tumor and peritumoral edema regression in the main group correlated with the dynamics of PGE-2 levels.
Conclusions. The use of NACT in combination with the COX-2 inhibitor celecoxib resulted in significantly greater regression of the primary tumor and the edematous region (69.2% vs. 57.5, p < 0.05). A statistically significant increase in both overall survival and recurrence-free survival was observed in patients with SEBC who received celecoxib as an adjunct therapy (p < 0.05).Актуальність. Вторинно-набряковий рак грудної залози (ВНРГЗ) є однією з найскладніших форм захворювання в сучасній онкомамології. Нині спостерігається зростаючий інтерес до нестероїдних протизапальних препаратів як потенційних протипухлинних засобів, які інгібують експресію ЦОГ-2.
Мета роботи – оцінити ефективність лікування хворих на ВНРГЗ з використанням комбінації інгібітора ЦОГ-2 целекоксибу та неоад’ювантної поліхіміотерапії (НПХТ).
Матеріали і методи. Було проліковано 136 пацієнток з ВНРГЗ стадії T4bN0-3M0 віком 34–71 рр. (медіана 53,1 р.). Для оцінки агресивності пухлини визначали рівні VEGF, ER, PR, Ki-67, Her-2/neu. Пацієнткам було проведено НПХТ за схемою AC×4 – D×4, або AC×4 – Р×12. Терапію целекоксибом одночасно з НПХТ було проведено 32 пацієнткам, які склали основну групу. Групу порівняння склали 104 хворих, яких лікували за стандартною програмою. Також визначали рівні простагландину Е-2 (ПГЕ-2) та С-реактивного білка (С-РБ) у сироватці крові до та після лікування. Після НПХТ проводили радикальне хірургічне лікування всім хворим. Додатково 26 хворим основної групи та 10 хворим групи порівняння проведене МРТ до та після НПХТ.
Результати та обговорення. Регресія набряку в основній групі була вірогідно більша (78,3% проти 67,7, р < 0,05). Регресія первинної пухлини в основній групі також була вірогідно більша (69,2% проти 57,5, р < 0,05). Вміст ПГЕ-2 після лікування з целекоксибом знизився у 2,2 разу, тоді як у групі хворих без целекоксибу цей показник після лікування вірогідно не знижувався. Отримані результати вказують на зниження запального процесу під впливом целекоксибу. Також це підтверджується зменшенням рівня С-РБ на 47% від початкових показників в основній групі. Ступінь регресії пухлини, набряку оточуючих тканин в основній корелював з динамікою рівня ПГЕ-2.
Висновки. У разі застосування НПХТ у поєднанні з інгібітором ЦОГ-2 – целекоксибом регресія первинної пухлини та зони набряку була вірогідно більшою (69,2% проти 57,5, р < 0,05). Визначено вірогідне підвищення загальної та безрецидивної виживаності у хворих на ВНРГЗ, які додатково отримували целекоксиб (р < 0,05)
Кардіотоксичний потенціал протипухлинної комбінації доксорубіцину з целекоксибом та можливості його корекції кондиціонованим середовищем мезенхімальних стовбурових клітин (огляд літератури та експериментальне дослідження)
Get PDFBackground. Doxorubicin and celecoxib can induce severe myocardial injury through the development of oxidative stress and cytolytic changes, which complicates treatment and limits the therapeutic use of these agents. The search for more effective cardioprotective strategies remains important, and the conditioned medium of mesenchymal stem cells is considered a promising biological product with potential cardioprotective properties.
Purpose – to experimentally evaluate the effects of mesenchymal stem cell derived conditioned medium in comparison with the reference beta-blocker carvedilol on biochemical markers of cytolysis and oxidative stress in a rat model of combined doxorubicin/celecoxib-induced cardiomyopathy.
Materials and Methods. The study was conducted on 28 male rats divided into 4 groups. Cardiomyopathy was induced by the administration of doxorubicin and celecoxib. Treatment included the administration of carvedilol or mesenchymal stem cell conditioned medium at predefined intervals. On day 35, serum levels of alanine aminotransferase, aspartate aminotransferase, aldehyde-phenylhydrazones and carboxy-phenylhydrazones were measured..
Results. In the doxorubicin/celecoxib-induced cardiomyopathy group, alanine aminotransferase activity increased by 233.3% and aspartate aminotransferase by 266.7% compared to intact animals. Aldehyde-phenylhydrazones and carboxyphenylhydrazones rose by 166.7 and 147.2%, confirming intensive oxidative stress. Carvedilol reduced aminotransferase activity by 30.0 and 33.3% and decreased oxidative protein modification markers by 32.0 and 33.7%, though values remained markedly above normal. Mesenchymal stem cell – conditioned medium provided a greater reduction in alanine aminotransferase (55.0%) and aspartate aminotransferase (59.1%), as well as a decrease in aldehyde-phenylhydrazones and carboxy-phenylhydrazones by 53.1 and 53.4%, approaching physiological levels. Intergroup advantages were 35.7 and 38.6% for aminotransferases and 31.0 and 29.7% for oxidative modification markers, indicating a more pronounced protective effect.
Conclusions. Mesenchymal stem cell conditioned medium demonstrated markedly greater efficacy than carvedilol in reducing cytolytic activity and oxidative stress in doxorubicin/celecoxib-induced cardiomyopathy, highlighting its potential as a promising cardioprotective approach.Актуальність. Доксорубіцин та целекоксиб здатні викликати тяжке ушкодження серцевого мʼяза шляхом розвитку оксидативного стресу та цитолітичні зміни, що ускладнює лікування та обмежує застосування цих препаратів. Пошук ефективніших кардіопротекторних підходів є важливим, а кондиціоноване середовище мезенхімальних стовбурових клітин розглядається як перспективний біологічний засіб із потенційними кардіопротекторними властивостями.
Мета роботи – теоретично обґрунтувати та експериментально оцінити вплив кондиціонованого середовища мезенхімальних стовбурових клітин у порівнянні з референс-β-блокатором карведилолом на біохімічні маркери цитолізу та оксидативного стресу на моделі комбінованої доксорубіцин/целекоксиб-індукованої кардіоміопатії у щурів.
Матеріали та методи. Дослідження проведено на 28 самцях щурів, розподілених на 4 групи. Модель кардіоміопатії формували шляхом введення доксорубіцину та целекоксибу. Лікування включало введення карведилолу або кондиціонованого середовища мезенхімальних стовбурових клітин у визначені інтервали. На 35 день визначали активність аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, а також рівні альдегідофенілгідразонів і карбоксифенілгідразонів у сироватці крові.
Результати та їх обговорення. На тлі доксорубіцин/целекоксиб-індукованої кардіоміопатії активність аланінамінотрансферази збільшувалася на 233,3%, а аспартатамінотрансферази – на 266,7% відносно інтактних значень. Рівні альдегідофенілгідразонів і карбоксифенілгідразонів підвищувалися на 166,7 та 147,2% відповідно, що підтверджує розвиток інтенсивного оксидативного стресу. Карведилол зменшував активність трансаміназ на 30,0 і 33,3%, а маркери окисної модифікації білків – на 32,0 і 33,7%, однак показники залишалися значно вищими за інтактні. Застосування кондиціонованого середовища мезенхімальних стовбурових клітин забезпечувало зниження аланінамінотрансферази на 55,0% і аспартатамінотрансферази на 59,1%, а рівнів альдегідофенілгідразонів і карбоксифенілгідразонів – на 53,1 і 53,4%, з наближенням до фізіологічних меж. Міжгрупові переваги становили 35,7 та 38,6% для трансаміназ і 31,0 та 29,7% для продуктів окисної модифікації білків, що свідчить про більш виражений захисний ефект.
Висновки. Кондиціоноване середовище мезенхімальних стовбурових клітин продемонструвало суттєво вищу ефективність порівняно з карведилолом у зниженні цитолітичних проявів та оксидативного стресу при доксорубіцин/целекоксиб-індукованій кардіоміопатії, що підкреслює його потенціал як перспективного кардіопротекторного засобу
Оцінювання готовності лікувально-профілактичного закладу до дій у надзвичайній ситуації воєнного характеру із комбінованим радіаційним ураженням населення
Get PDFBackground. In emergency situations of a military nature, medical institutions at all levels, especially specialized (radiological) medical facilities, are tasked with providing qualified assistance to the affected population. The effectiveness of these measures depends not only on the promptness, equipment, and training of operational teams but also on adherence to radiation safety standards, which differ from peacetime norms in terms of the scale of combined radiation injuries, injury criteria, and the methods of implementing measures. At the same time, against the backdrop of the multi-criteria uncertainty of possible radiological scenarios, there is no scientific justification for the necessary connections between the features of radiation safety and specific organizational and technical tasks within the system of overall readiness of medical institutions.
Purpose – scientifically justify the potential readiness of a medical institution to act during a special period to provide qualified assistance to the population with combined radiation injuries, based on a systematic analysis of the features of the radiation safety system during military emergencies.
Materials and Methods. In this paper, an attempt is made to assess the readiness of a medical and preventive institution to take action in emergency situations of a military nature by applying the method of analysis of hierarchies by T. Saati, adapted for the relevant tasks.
Results. The conducted analysis of generalized weight coefficients and priorities in percentages (%) for each element of the hierarchical structure (Fig. 3) shows that more than 50% of «actions» are related to the effective provision of personnel safety and the effective delivery of medical care («Dia-1» and «Dia-2»). These components should receive key attention in the practical training of healthcare facility personnel and involved individuals through special training for emergency actions during special periods.
Conclusions. This work attempts to assess the readiness of a medical institution to act in military emergencies by applying the Analytic Hierarchy Process (AHP) method by T. Saaty, adapted for the relevant tasks.Актуальність. В умовах надзвичайних ситуацій воєнного характеру на медичні заклади усіх рівнів, а особливо на спеціалізовані (радіологічні) медичні установи – лікувально-профілактичні заклади, покладений комплекс завдань, спрямованих на надання кваліфікованої допомоги постраждалому населенню. Ефективність цих заходів залежить не тільки від оперативності, оснащеності та навченості оперативних груп, але і від дотримання норм радіаційної безпеки, які відрізняються від норм мирного часу, як за масштабами потоків комбінованих радіаційних уражень, критеріями ураження, так і методиками проведення заходів. У той же час, на тлі багатокритеріальної невизначеності можливих радіологічних сценаріїв відсутнє наукове обґрунтування необхідних зв’язків між особливостями радіаційної безпеки та окремими організаційно-технічними завданнями у системі загальної готовності лікувально-профілактичного закладу.
Мета роботи – на основі системного аналізу особливостей системи радіаційної безпеки під час надзвичайних ситуацій воєнного характеру, науково обґрунтувати потенційну готовність лікувально-профілактичного закладу до дій в особливий період із наданням кваліфікованої допомоги населенню з комбінованими радіаційними ураженнями.
Матеріали та методи. У даній роботі наведена спроба оцінити готовність лікувально-профілактичного закладу до дій у надзвичайних ситуаціях воєнного характеру шляхом застосування методу аналізу ієрархій Т. Сааті, адаптованого для відповідних завдань.
Результати та їх обговорення. Проведений аналіз узагальнених вагових коефіцієнтів та пріоритетів у відсотках (%) для кожного елемента ієрархічної структури (рис. 3) показує, що більше 50% «дій» пов’язані з ефективним забезпеченням безпеки персоналу та ефективним наданням медичної допомоги («Дія-1» та «Дія-2»). Саме цим складовим має приділятися ключова увага у практичній підготовці персоналу ЛПЗ та залучених осіб шляхом спеціального навчання до дій в НС в особливий період.
Висновки. Потенційну готовність лікувально-профілактичного закладу до дій у надзвичайних ситуаціях із комбінованими радіаційними ураженнями населення можливо оцінити лише шляхом системного підходу із використанням експертно-аналітичного методу та комплексних критеріїв. Таку оцінку доцільно виконати методом аналізу ієрархії Томаса Сааті
Радіопротекторна активність ліпосомальної композиції кверцетину при гострому радіаційному синдромі (експериментальне дослідження)
Get PDFBackground. The targeted search for new effective radioprotective agents, especially among compounds with antioxidant properties, remains relevant. Among them, quercetin which has a high specific activity against oxidative stress (cited as a «universal antioxidant») deserves attention. The transport liposomal composition of quercetin, which significantly improves its bioavailability and is the basis of the licensed drug «Lipoflavon®» (LF), is known, but the radioprotective properties of this drug have not been studied. The purpose of the work is to position Lipoflavon as a radioprotector for the first time based on the study of radioprotective activity in an acute experiment with total irradiation of rats. Materials and methods. The rat model of acute radiation syndrome (ARS) was carried out by short-term bilateral total body irradiation (TBI) on a CLINAC (6 MeV) linear accelerator at doses of 5.5 and 7.0 Gy. The control rats were sham-irradiated. The test sample of LF was used for the studies. LF (1.5 mg/mL) was administered to rats 30 min before TBI through the tail vein. The control TBI rats were injected with physiological saline. Experimental rats were randomly assigned into groups as follows: group 1 – non-irradiated control (intact animals); group 2 – irradiated control at a dose of 5.5 Gy (TBI5.5); group 3 – irradiation at a dose of 5.5 Gy with administration of LF (LF + TBI5.5); group 4 – irradiated control at a dose of 7.0 Gy (TBI7.0); group 5 – irradiation at a dose of 7.0 Gy with administration of LF (LF + TBI7.0). Clinical characteristics of ARS, overall survival, and the mean survival time of the dead animals were determined. The profiles of lethality («peaks of death») were calculated as total rat lethality (%) in certain time periods of the ARS. In hematological studies, LF was administered 24 h prior to TBI and twice a week the next 4 weeks after TBI. The hematological parameters were monitored on days 3, 7, 14 and 21 after TBI. Results. It was established that prophylactic LF administered 30 min before TBI at doses of 5.5 and 7.0 Gy, which were LD20/30 and DL73.3/30, increased the 30-day survival rate of the irradiated rats to 90 and 40% respectively, compared to 80 and 26.7% in irradiated control, and changed the radiation lethality profile of the rats in the model of ARS. The radioprotective activity of LF manifested in the form of the absence of early and late peaks of death of the irradiated rats and the survival time of more than 30 days after the treatment in 40% of rats with LD73,3/30. Prophylactic and therapeutic administration of LF prevented development of severe leukopenia and thrombocytopenia and contributed to a more rapid and sustained recovery of erythrocytes during the period of ARS. The most efficient radioprotective therapeutic effect of LF was observed in rats with a dose of LD73.3/30. Conclusions. The results of the study substantiate the radioprotective activity of Lipoflavon in ARS and help develop the new approaches to using the licensed drug «Lipoflavon®» as an effective pharmacological therapeutic agent for radiation protection in acute radiation.Актуальність. Цілеспрямований пошук нових ефективних радіопротекторних засобів, особливо серед сполук з антиоксидантними властивостями, залишається актуальним. З цього погляду уваги заслуговує кверцетин, якій має високу специфічну активність до оксидативного стресу (цитується як «універсальний антиоксидант»). Відома транспортна ліпосомальна композиція кверцетину, яка значно покращує його біодоступність та становить основу ліцензованого препарату «Ліпофлавон®», але досі радіопротекторні властивості цього препарату не досліджувалися. Мета роботи – вперше позиціонувати ліпофлавон як радіопротектор на підставі дослідження радіозахисної активності в гострому експерименті з тотальним опроміненням щурів. Матеріали та методи. Модель гострого радіаційного синдрому (ГРС) у щурів здійснювали шляхом короткочасного двобічного опромінення всього тіла на лінійному прискорювачі CLINAC (6 МеВ) у поглинутих дозах 5,5 і 7,0 Гр. Контрольних щурів піддавали псевдоопроміненню. Для досліджень використовували тест-зразок ліпофлавону. ЛФ (1,5 мг/мл) вводили за 30 хв до опромінення через хвостову вену. Тварини контрольних груп отримували внутрішньовенні ін’єкції фізіологічного розчину. Експериментальних тварин випадковим чином розподіляли у групи: група 1 – не опромінений контроль (інтактні тварини); група 2 – контроль опромінення у дозі 5,5 Гр (О5,5); група 3 – тварини, опромінені у дозі 5,5 Гр з введенням ЛФ (ЛФ + О5,5); група 4 – контроль опромінення у дозі 7,0 Гр (О7,0); група 5 – тварини, опромінені у дозі 7,0 Гр з введенням ЛФ (ЛФ + О7,0). Визначали клінічні ознаки ГРС, загальну виживаність та середню тривалість життя (СТЖ) загиблих тварин. Визначали профілі летальності («піки смертності») за розрахунком сумарної загибелі тварин (у відсотках) у певні часові періоди розгортання ГРС. У гематологічних дослідженнях ЛФ вводили за 24 год до опромінення і далі двічі на тиждень протягом 4 тижнів після опромінення. Гематологічні показники контролювали на 3-тю, 7-му, 14-ту і 21-шу добу після опромінення. Результати та їх обговорення. Встановлено, що профілактичне введення ліпофлавону за 30 хв. до опромінення у дозах 5,5 і 7,0 Гр, які становили ЛД20/30 і ЛД73,3/30, підвищувало 30-добову виживаність опромінених тварин до 90 і 40%, порівняно з 80 і 26,7% в опроміненому контролі та змінювало профіль радіаційної загибелі тварин у моделі ГРС. Радіозахисна активність ліпофлавону реалізувалася у відсутності ранньої та пізньої загибелі опромінених тварин, а також виживаності 40% тварин з ЛД73,3/30 протягом понад 30 діб після опромінення. Профілактично-лікувальне застосування ліпофлавону попереджало розвиток вираженої лейкопенії і тромбоцитопенії та сприяло більш швидкому та стійкому відновленню еритроцитів в період розгортання ГРС. Протягом періоду спостереження найпереконливіший радіозахисний ефект ліпофлавону визначався у тварин при дозі опромінення ЛД73,3/30. Висновки. Результати досліджень обґрунтовують радіопротекторну активність ліпофлавону при ГРС та визначають нові підходи до використання препарату «Ліпофлавон®» як ефективного фармакологічного терапевтичного засобу для радіаційного захисту при гострому опроміненні
Зміни пахвових лімфатичних вузлів при різних молекулярних підтипах раку грудної залози
Get PDFBackground. The prediction of molecular subtypes based on the ultrasound (US) indicators of metastatic axillary lymph nodes in patients with BC has received particular attention in recent years.
Purpose. The study aimed to establish the relationship between breast cancer subtypes and morphological characteristics of axillary lymph nodes using US examination.
Materials and Methods. In this study, 184 female BC patients, aged 24–75 (53.1±0.8), who were evaluated and treated at the Oncology Clinic of Azerbaijan Medical University of the Ministry of Health of Azerbaijan, had their axillary lymph nodes checked by ultrasound (US). The immunohistological examination of tumor tissue obtained by the tru-cut biopsy method was used to determine the molecular subtypes of the tumor in patients. The US method was used in the «LOGIQ C5-Premium» (2012) device to assess the size and shape of the axillary lymph nodes.
Results. In our study, we noticed that determining the tumorʼs histological subtype has clinical significance in predicting metastases to the axillary lymph nodes. ER, PR, and HER2/neu+ receptor expression in BC histology can predict axillary lymph node metastases. TNBC is more aggressive, but it has fewer metastases to the axillary lymph nodes. The HER2+ subtype, on the other hand, has a higher rate of axillary lymph node metastasis. The axillary lymph nodes are more oval and unevenly thickened in the TNBC subtype, while the axillary lymph nodes are spherical and the normal structure of the cortex is disrupted in the HER2+ subtype. Metastasis is most common in the subclavian lymph nodes in the HER2+ subtype, while it is more common in the supraclavicular lymph nodes in the luminal B/HER2+ subtype.
Conclusions. Our data indicate that metastatic ALN can be distinguished by their cortical structure before biopsy. US of the сortical structure simplifies the diagnosis of tumor metastasis, is easier to perform, is less expensive and can be used when predicting metastasis.Актуальність. Останніми роками особливу увагу привертає прогнозування молекулярних підтипів на основі ультразвукових досліджувальних показників метастатичних пахвових лімфатичних вузлів у пацієнток з раком грудної залози (РГЗ).
Мета роботи – вивчення звʼязку між підтипами раку грудної залози та морфологічними характеристиками пахвових лімфатичних вузлів за допомогою УЗД.
Матеріали та методи. Дослідження включало ультразвукове дослідження (УЗД) пахвових лімфатичних вузлів 184 пацієнток з РГЗ віком 24–75 років (53,1 ± 0,8), які обстежувалися та лікувалися в онкологічній клініці Азербайджанського медичного університету Міністерства охорони здоров’я Азербайджана. Для визначення молекулярних підтипів пухлини у пацієнтів використовували імуногістологічне дослідження пухлинної тканини, отриманої методом «tru-cut» біопсії. УЗД виконувалося за допомогою апарата «LOGIQ C5-Premium» (2012 р.) з метою оцінки розмірів і форми пахвових лімфатичних вузлів.
Результати та їх обговорення. У ході дослідження було визначено, що встановлення гістологічного підтипу пухлини має клінічне значення для прогнозування метастазів у пахвові лімфатичні вузли. Експресія рецепторів ER, PR і HER2/neu+ у гістологічному дослідженні РГЗ може передбачити метастази в пахвові лімфатичні вузли. Тричі негативний РГЗ (ТНРГЗ) є більш агресивним, але має менше метастазів у пахвові лімфатичні вузли. Підтип HER2+, з іншого боку, має вищий рівень метастазів у пахвові лімфатичні вузли. Для підтипу ТНРГЗ характерними є більш овальні і нерівномірно потовщені пахвові лімфатичні вузли, тоді як у підтипі HER2+ пахвові лімфатичні вузли мають сферичну форму, а нормальна структура кори є порушеною. При підтипі HER2+ метастази найчастіше зустрічаються в підключичних лімфатичних вузлах, тоді як при підтипі B/HER2+ – у надключичних лімфатичних вузлах.
Висновки. Наші дані вказують на те, що метастатичні пахвові лімфатичні вузли можна розрізнити за їх кортикальною структурою перед біопсією. УЗД кортикальної структури спрощує діагностику метастазування пухлини, є простішим у виконанні та більш дешевим за вартістю, а також може бути застосованим при прогнозуванні метастазування
Терапевтичний патоморфоз та структурно-функціональний стан раку яєчників після неоад’ювантної хіміо- та гормонотерапії
Get PDFBackground. Ovarian cancer is the most deadly oncological disease among gynecological cancers with a 5-year survival rate of 26–42%, which is associated with asymptomatic course in the early stages, late diagnosis, frequent recurrence, chemoresistance, which increases with adjuvant therapy of each subsequent recurrence. Treatment of patients with OC is intricated and occupies a special place in practical medicine. The combined method of surgical intervention and neoadjuvant and adjuvant polychemotherapy using platinum and taxane drugs is generally recognized.
Purpose – study of the therapeutic pathomorphosis, structural and functional state of ovarian cancer after neoadjuvant chemotherapy and hormone therapy.
Materials and methods. Two groups of patients with serous papillary cystocarcinoma (SPCC) of stage III-II were studied. Patients of the first group (27 people) underwent cytoreductive neoadjuvant polychemotherapy (NPCT) with the use of cisplatin and paclitaxel with subsequent surgery. Patients of the second group (13 people) were prescribed hormonal treatment with tamoxifen simultaneously with NPCT. In the postoperative period, all patients underwent 6 cycles of adjuvant chemotherapy. 12 patients with primary SPCC were serve as a control. Morphological indicators of residual neoplastic tissue from the surgical material were studied ву standard histological and electron microscopic methods,. The obtained results were processed using descriptive statistics and nonparametric criteria with the Biostat PC software package and the nonparametric method of maximum likelihood estimation for small samples.
Results. It was found that primary SPCC is characterized by significant tumor and cellular heterogeneity. The study of residual tissue after NPHT showed that the use of NPHT leads to the mass death of tumor cells (TC) sensitive to the drugs used, which allows surgical intervention. However, part of the TCs avoids damage, and in each case the response of tumors to therapy is characterized by its own peculiarity. Thus, part of the tumors (20%) consists of fairly large fields of big TCs, and in the tumors of 25 percent of patients there is a pronounced growth of papillary structures, with the presence of giant, 2-nuclear and pleomorphonuclear TCs. The frequency of such cases may be an indicator of the progression of such tumors with the emergence of new tumor clones resistant to the used chemotherapeutic agents due to the mutational action of NPCT, and is observedin 45% of patients. In other cases, the phenomena of fibrosis prevail in the surgical material. However, sometimes small nests of TCs in the thickness of the connective tissue (CT) are found, and sometimes the surface of the CT is covered by a layer of small epithelial cells. Such phenomena are manifestations of post-therapeutic tumor regression. Therefore, the combination of such signs can be considered criteria for such regression. In NPCT, it occurs in 55% of cases. However, in total, viable TCs are found in the surgical material in 80% of patients, which may indicate significant chemoresistance of this ovarian cancer form. With the combined use of NPCT and hormonal therapy, the frequency of patients with detected tumors is somewhat lower and is 53.8%, the progression rate significantly decreases, and post-therapeutic fibrosis processes are observed more often than with NAHT (46.2% versus 20). That is, the combined use of chemo- and hormonal therapy increases the effectiveness of treatment. The mechanisms of the combined action of the drugs used may lie in the different targets at which these drugs are directed (damage to the genetic apparatus for chemotherapy, and estrogen receptor inhibitors for hormonal therapy). These mechanisms require further careful study, taking into account such factors as the level of estrogens, their receptors, etc.
Conclusions. It has been shown that both in primary tumors of patients with serous papillary carcinoma and in NPCT, pronounced tumor and cellular heterogeneity is noted. SPCC is characterized by marked chemoresistance, as evidenced by the presence of viable tumor cells in 80% of cases after chemotherapy. NPCT is characterized by both regression and tumor progression processes, which are 55 and 45%, respectively. The use of combined treatment leads to a significant increase in the tumor regression rate (84.6% versus 55). With the combined use of chemo- and hormonal treatment, there is also a tendency to reduce the frequency of patients with the presence of tumor cells from 80 to 53.8%. Signs of chemoresistance to the drugs used force us to pay attention to the feasibility of adjuvant treatment with their use. Further studies will allow us to establish the mechanisms of the combined action of chemotherapeutic and hormonal drugs to increase the effectiveness of treatment.Актуальність. Рак яєчників (РЄ) є найбільш смертельним онкологічним захворюванням серед гінекологічного раку з п’ятирічною виживаністю 26–42%, що пов’язано з безсимптомним перебігом на ранніх стадіях, пізньою діагностикою, частим рецидивуванням, хіміорезистентністю, яка наростає при ад’ювантній терапії кожного з наступних рецидивів. Лікування хворих на РЯ складне і займає особливе місце в практичній медицині. Загальновизнаним є комбінований метод, який поєднує хірургічне втручання і неоад’ювантну та ад’ювантну поліхіміотерапію за допомогою препаратів платини та таксанів.
Мета роботи – дослідити терапевтичний патоморфоз та структурно-функціональний стан раку яєчників після проведення неоад’ювантної хіміотерапії та гормонотерапії.
Матеріали та методи. Досліджено 2 групи хворих на серозну папілярну цистокарциному (СПЦК) ІІІ–ІV стадії. Хворим першої з них (27 осіб) проводили цисторедуктивну неоад’ювантну поліхіміотерапію із застосуванням цисплатину та паклітакселу з наступною хірургічною операцією. Хворим другої групи (13 осіб) водночас з НПХТ призначали гормональне лікування тамоксифеном. У післяопераційному періоді всім хворим проводили 6 циклів ад’ювантної хіміотерапії. За контроль правили 12 хворих на первинний СПЦК. За допомогою стандартних гістологічних та електронно-мікроскопічних методів вивчали морфологічні показники залишкової неопластичної тканини операційного матеріалу. Отримані результати обробляли за допомогою описової статистики та непараметричних критеріїв із застосуванням пакета програм для ПК «Biostat» та непараметричного методу точний критерій Фішера.
Результати та їх обговорення. Було встановлено, що первинний СПЦК відзначається значною пухлинною та клітинною гетерогенністю. Вивчення залишкової тканини після НПХТ показало, що застосування НПХТ призводить до масової загибелі пухлинних клітин (ПК), чутливих до використаних препаратів, що дозволяє провести хірургічне втручання. Однак частина ПК уникає ураження, і у кожному з випадків відповідь пухлин на терапію характеризується своїми особливостями. Так, частина пухлин (20%) складається з досить великих полів великих ПК, а у пухлинах 25% хворих спостерігається виражене розростання папілярних структур, із наявністю гігантських, двоядерних та плейоморфноядерних ПК. Частість таких випадків може бути показником прогресії таких пухлин з виникненням нових пухлинних клонів, резистентнихдо застосованих хіміопрепаратів внаслідок мутаційної дії НПХТ, і спостерігається у 45% хворих. В інших випадках в операційному матеріалі переважають явища фіброзу. Однак іноді у товщі сполучної тканини виявляються невеликі гнізда ПК, а часом поверхню сполучної тканини (СТ) вкриває шар дрібних епітеліальних клітин. Такі явища є проявами посттерапевтичної регресії пухлини, тому сукупність таких ознак можна вважати критеріями такої регресії. При НПХТ вона відбувається у 55% випадків. Однак сумарно життєздатні ПК виявляються в операційному матеріалі у 80% хворих, що може свідчити про значну хіміорезистентність цієї форми раку яєчників. При сумісному застосуванні НПХТ та гормональної терапії частість хворих, у яких виявляються пухлини, дещо нижча і складає 53,8%, показник прогресії достовірно падає, а процеси посттерапевтичного фіброзу спостерігаються частіше, ніж при НПХТ (46,2% проти 20). Тобто поєднане застосування хіміо- та гормональної терапії підвищує ефективність лікування. Механізми сумісної дії застосованих препаратів можуть полягати у різних мішенях, на які спрямовані ці препарати (ураження генетичного апарату для хіміотерапії, та інгібітори рецепторів естрогену для гормональної терапії). Ці механізми потребують подальшого ретельного дослідження.
Висновки. Показано, що як у первинних пухлинах хворих на серознопапілярну карциному, так і після НПХТ відзначається виражена пухлинна та клітинна гетерогенність. СПЦК відзначається вираженою хіміорезистентністю, про що свідчить наявність життєздатних пухлинних клітин в 80% випадків після хіміотерапії. НПХТ характеризується як процесами регресії, так і прогресії пухлин, які складають 55 та 45% відповідно. Застосування комбінованого лікування призводить до достовірного підвищення показника регресії пухлин (84,6% проти 55). При поєднаному застосуванні хіміо- та гормонального лікування спостерігається також тенденція до зниження кількості хворих з наявністю пухлинних клітин з 80 до 53,8%. Ознаки хіміорезистентності до застосованих препаратів примушують звернути увагу на доцільність ад’ювантного лікування з їх застосуванням. Подальші дослідження дозволять встановити механізми поєднаної дії хіміотерапевтичних та гормональних препаратів для підвищення ефективності лікування
Методологія пренатальних ультразвукових досліджень при гастрошизисі
Get PDFBackground. Gastroschisis is a complex malformation with significant anatomic and clinical variability. At present, it is not enough just to make a prenatal diagnosis – it is necessary to perform detailed repeated evaluation of the pathological process in order to assess its severity and prognosis, and to adjust accordingly management of pregnancy, labor and neonatal period.
Purpose – to propose a methodology/algorithm of prenatal ultrasound examinations in gastroschisis, taking into account the most common associated anomalies, anatomical variants and characteristic changes during pregnancy.
Materials and methods. Data on prenatal ultrasound examinations of 175 pregnant women with fetal gastroschisis conducted during the period 2007–2020 were systematized, and also compared with clinical/surgical postnatal data in 74 cases. Ultrasound examinations were performed on the HDI 4000, ACCUVIX V20EX-EXP, ACCUVIX V10LV-EX systems, following extended protocol.
Results. Prenatal ultrasound semiotics of gastroschisis changes significantly during the pregnancy, that requires repeated exams and evaluation. Typical and rare variants of abdominal organs eventration are characterized, the main structures for detailed assessment are outlined considering clinical significance of the most common findings. Methodology of prenatal ultrasound examination of fetuses with gastroschisis is proposed that takes into account its pathological anatomy and ultrasound semiotics. It also includes correct measurement of abdominal cavity and eventrated organs, calculation of index for evaluation of the degree of viscero-abdominal disproportion, which help to determine the severity of the pathology.
Conclusions. Proposed methodology of prenatal ultrasound examination in gastroschisis allows to perform systematic assessment, to establish a complete correct prenatal diagnosis, to determine severity of the pathology and its prognosis, which are necessary for adequate choice of patientsʼ management strategy.Актуальність. Гастрошизис є складною вадою розвитку, що має значну анатомічну та клінічну варіабельність. Наразі встановлення наявності вади за допомогою пренатальних ультразвукових досліджень є недостатнім, необхідно проводити детальну оцінку патологічного процесу для визначення тяжкості патології та прогнозу, вибору тактики ведення вагітності, пологів і неонатального періоду.
Мета роботи – представити методологію пренатальних ультразвукових досліджень при гастрошизисі, що враховує найпоширеніші супутні аномалії, анатомічні варіанти та характерні зміни протягом вагітності.
Матеріали та методи. Проведена систематизація даних пренатальних ультразвукових досліджень 175 вагітних з гастрошизисом у плода за період 2007–2020 рр., а також порівняно з клінічними/хірургічними постнатальними даними у 74 випадках. УЗД виконувались на системах HDI 4000, ACCUVIX V20EX-EXP, ACCUVIX V10LV-EX.
Результати та їх обговорення. Пренатальна ультразвукова семіотика гастрошизису характеризується значними змінами в динаміці вагітності, потребує повторних досліджень і оцінювань. Надано характеристику типовим та рідкісним варіантам евентерації органів черевної порожнини, окреслено основні структури для поглибленої оцінки зважаючи на клінічне значення найбільш важливих змін. Представлено методологію пренатального ультразвукового обстеження плодів із гастрошизисом, розроблену з урахуванням особливостей патологічної анатомії та ультразвукової семіотики. Наведено способи коректного вимірювання черевної порожнини та евентрованих органів, розрахунку індексу вісцеро-абдомінальної диспропорції для визначення її ступеня, та оцінки тяжкості патологічного процесу.
Висновки. Запропонована методологія ультразвукових досліджень дозволяє проводити системну оцінку, отримувати повний пренатальний діагноз, визначати ступінь тяжкості патологічного процесу і прогноз, які необхідні для адекватного вибору тактики ведення пацієнтів
Морфофункціональний стан гематоальвеолярного бар’єру легень хворих на СОVID-19 у порівнянні з пандемічним гриппом
Get PDFBackground. It is known that viral infections, such as pandemic influenza A(H1N1) and COVID-19, are characterized by acute respiratory distress syndrome, which in some cases is accompanied by high mortality. It has also been established that diffuse alveolar damage (DAD) is common to both influenza A and COVID-19. However, there are some differences between these infections. In contrast with pandemic flu, the most frequent symptom of COVID-19 is thromboembolic complications. The examination of the autopsy material showed that, despite the large number of conducted studies, the morphofunctional state of the hematoalveolar barrier of the lungs has not been sufficiently studied and some mechanisms of the development of pathological reactions of the оrganism in response to the action of influenza viruses A(H1N1) pdm09 and SARS-CoV-2 remain unclear. But the post-mortem picture of the hematoalveolar barrier can allow us to see all previous links of the viral lung damage process. This, in turn, will help to solve the problem of timely diagnosis of the disease severity, prognosis, prevention of further development of the disease and appropriate methods of therapy. The purpose of the work was to study the features of the SARS-CoV-2 virus effect on the morphofunctional state of the hematoalveolar region of the lungs at autopsy, which allows the pathogenesis of COVID-19 to clarified, critical mechanisms, thedevelopment of which leads to fatal consequences, to be established, and a therapy strategy to be proposed. Materials and methods. 8 samples of autopsy material of the lungs of patients with COVID-19 were studied. The comparison groups were patients with pandemic influenza A caused by the H1N1 virus (3 autopsies) and lung samples obtained during surgery from a patient with traumatic pneumothorax at a distance from the main focus. Lung samples were processed according to standard methods of biological material preparation for electron microscopy. From the obtained blocks, semi-thin sections with a thickness of 1 μm were made. They were stained with methylene blue, and studied under a light microscope at a magnification of 500 times. Digital photographs were obtained from the most informative areas. Ultrathin sections were analyzed in electron microscope after being contrasted in uranium and lead salts. The incidence of thrombosis in the studied groups was calculated. Statistical processing was performed using the Fisher’s non-parametric exact test and the Biostat PC software package. Results. The conducted studies showed that patients with pandemic influenza A had a pronounced lesion of the alveolar part of the lungs with damage to the alveolar walls of the lungs and the appearance of hyaline membranes in them. Desquamated pneumocytes, erythrocytes, neutrophilic leukocytes, macrophages and fibrin clots were found in alveoli filled with serous fluid. Among the features of the influenza virus, the preservation of cellular elements in the alveolar walls, the convergence of the alveolar septums and the formation of large areas with a high level of neutrophilic and macrophage invasion should be noted. Macrophages patrol the fields of damaged alveolar septums, separating them from the surrounding tissue. The subsequent fibrotization indicates the replacement of the destroyed lung tissue. The group of patients with COVID-19, in contrast to the pandemic flu, has significantly higher rates of thrombosis of various calibers. This is the result of disseminated intravascular coagulation, which often leads to fatal consequences. Erythrocytes in vascular thrombi have a tendency to agglutination, which is more pronounced in oncological patients. For all studied cases, epithelial membrane damage is characterized by almost complete loss of epithelial cells, which is accompanied by the denudation of capillaries, in which there is an accumulation of erythrocytes that gives them the look of «blood sausages». Sometimes these vessels are attached to hyaline membranes, sometimes they are arranged in chains or groups. No significant neutrophilic invasion or granulomatous inflammation is observed. Conclusions. The conducted studies showed that patients with pandemic influenza A had a pronounced lesion of the alveolar part of the lungs with a high level of neutrophilic and macrophage invasion. The mechanisms of the pathogenesis of COVID-19 are the direct destructive effect of the virus on the epithelial cells of the hemato-alveolar barrier, which obviously leads to the release of inflammatory cytokines that stimulate the systemic reaction of intravascular coagulation. It has been established that for oncology patients with a history of chemotherapy, the processes of thrombosis and destruction of alveolar walls during COVID-19 were one of the most pronounced lesions among the patients. The obtained results suggest that the fatal consequences of COVID-19 can obviously be prevented if therapeutic measures aimed at destroying the virus, blocking the targets for its penetration into cells, breaking the chain of intravascular blood coagulation with the use of corticosteroids, anticoagulants, cytokine inhibitors, etc. are taken immediately after receiving a positive diagnosis for COVID-19 and carrying out a set of laboratory tests to assess the severity of the disease.Актуальність. Відомо, що при таких вірусних інфекціях, як пандемічний грип А(H1N1) та COVID-19 відзначаються прояви гострого респіраторного дистрессиндрому, який в окремих випадках супроводжується високою смертністю. Встановлено також, що як для грипу А, так і для COVID-19, загальним є виразне дифузне альвеолярне пошкодження (ДАП). Проте між цими інфекціями виявляються певні розбіжності. На відміну від пандемічного грипу найбільш частим симптомом для COVID-19 є тромбоемболічні ускладнення. Дослідження аутопсійного матеріалу показало, що, незважаючи на велику кількість проведених досліджень, морфофункціональний стан гематоальвеолярного бар’єру легень вивчений недостатньо, нез’ясованими залишаються деякі механізми розвитку патологічних реакцій організму у відповідь на дію вірусів грипу A(H1N1) pdm09 та SARS-CoV-2. Проте посмертна картина гемато-львеолярного бар’єру може дозволити уявити усі попередні ланки процесів вірусного ураження легень. Це у свою чергу допоможе вирішити проблеми своєчасної діагностики тяжкості захворювання, прогнозу, попередження подальшого розвитку хвороби та відповідних засобів терапії. Мета роботи – вивчення особливостей дії вірусу SARS-CoV-2 на морфофункціональний стан гематоальвеолярного відділу легень при аутопсії, що дозволяє уточнити патогенез COVID-19, встановити критичні механізми, розвиток яких призводить до фатальних наслідків та запропонувати стратегію терапії. Матеріали та методи. Досліджено 8 зразків аутопсійного матеріалу легень хворих на COVID-19. Групами порівняння були хворі на пандемічний грип А, викликаний вірусом H1N1 (3 аутопсії) та зразки легень, одержаних при операції у пацієнта з травматичним пневмотораксом у віддаленні від основного вогнища. Зразки легень обробляли за стандартними методами підготовки біологічного матеріалу для електронної мікроскопії. З одержаних блоків виготовляли напівтонкі зрізи товщиною 1 мкм, забарвлювали їх метиленовим синім, вивчали під світловиммікроскопом при збільшенні у 500 разів. З найбільш інформативних ділянок одержували цифрові фотографії. Ультратонкі зрізи після контрастування у солях урану та свинцю аналізували в електронному мікроскопі. Обчислювали частість випадків тромбозу у досліджених групах. Статистичну обробку проводили за допомогою непараметричного точного критерію Фішера із застосуванням пакета програм для ПК «Biostat». Результати та їх обговорення. Проведені дослідження показали, що у хворих на пандемічний грип А спостерігається виражене ураження альвеолярного відділу легень з пошкодженням альвеолярних перетинок легень та появою у них гіалінових мембран. У заповнених серозною рідиною альвеолах виявляються дескавмовані пневмоцити, еритроцити, нейтрофільні лейкоцити, макрофаги та згустки фібрину. З особливостей дії вірусу грипу слід відзначити збереженість в альвеолярних стінках клітинних елементів, зближення альвеолярних перетинок і утворення з них великих ділянок, у яких відзначається високий рівень нейтрофільної та макрофагальної інвазії. Макрофаги патрулюють поля пошкоджених альвеолярних перетинок, відокремлюючи їх від оточуючої тканини. Наступна фібротизація свідчить про заміщення зруйнованої тканини легень. У групі хворих на COVID-19, на відміну від хворих на пандемічний грип, достовірно вища частість випадків тромбозу судин різного калібру. Це є наслідком дисемінованої інтраваскулярної коагуляції, яка часто призводить до фатальних наслідків. Еритроцити у судинних тромбах мають тенденцію до аглютинації, що більш виражено для онкологічних хворих. Для усіх досліджених випадків руйнування епітеліальних перетинок характеризується майже повним загубленням епітеліальних клітин, що супроводжується оголенням капілярів, у яких виявляється накопичення еритроцитів, що надає їм вигляду «кров’яних ковбасок». Іноді такі судини приєднані до гіалінових мембран, іноді розташовуються ланцюжками або групами. Не спостерігається помітної нейтрофільної інвазії та гранульозного запалення. Висновки. Проведені дослідження показали, що у хворих на пандемічний грип А спостерігається виражене ураження альвеолярного відділу легень з високим рівнем нейтрофільної та макрофагальної інвазії. Механізми патогенезу COVID-19 полягають у безпосередній руйнівній дії вірусу на епітеліальнільні клітини гематоальвеолярного бар’єру, що, очевидно, призводить до вивільнення запальних цитокінів, які стимулюють системну реакцію внутрішньосудинного згортання крові. Встановлено, що для онкологічних хворих, в анамнезі яких було проведення хіміотерапії, процеси тромбозу та руйнування альвеолярних перетинок при COVID-19 були одними з виразніших уражень, порівнено з іншими хворими. Одержані результати дозволяють припустити, що фатальні наслідки COVID-19, очевидно, можна попередити, якщо відразу після одержання позитивного діагнозу на COVID-19, та проведення комплексу лабораторних аналізів для оцінки тяжкості захворювання, застосовувати терапевтичнї заходи, спрямовані на знищення вірусу, блокування мішеней для його проникнення до клітин, розриву ланцюга внутрішньосудинного згортанні крові із застосуванням кортикостероїдів, антикоагулянтів, інгібіторов цитокінів тощо