Український радіологічний та онкологічний журнал
Український радіологічний та онкологічний журналNot a member yet
213 research outputs found
Sort by
Визначення діагностичного потенціалу методів дослідження при диференціації раку підшлункової залози та хронічного панкреатиту на засадах доказової медицини
Get PDFBackground. Currently, the use of the principles of evidence-based medicine is an integral part of assessing the effectiveness and safety of modern technology for the diagnosis and treatment of any disease or clinical condition. Differential diagnosis of pancreatic cancer and chronic pancreatitis is one of the most controversial issues in surgical pancreatology. The reduced number of cases of resectable pancreatic cancer indicates the need to develop programs for the differentiation of these pathologies with the wide implementation of modern diagnostic methods.
Purpose − to compare the results of diagnostic methods (which are standardly used in accordance with clinical guidelines for the diagnosis of chronic pancreatitis) based on evidence-based medicine and quantitative assessments of their specificity, sensitivity, and general accuracy in terms of the differential diagnosis of chronic pancreatitis and pancreatic cancer in order to determine the most significant results for the differentiation of these pathologies.
Materials and methods. The results of diagnostic methods were compared in 80 patients, among them 38 (47.5%) had pancreatic cancer, and 42 (52.5%) − chronic pancreatitis with predominant lesion of the pancreatic head. The patients underwent general clinical blood and urine tests, biochemical blood tests, and the following procedures and examinations available in the clinic: ultrasound examination of the abdominal organs, spiral computed tomography, fibrogastroduodenoscopy, endoscopic retrograde cholangiopancreatography, magnetic resonance imaging, CA 19-9 tumor marker test, ultrasound-guided percutaneous puncture of the pancreas, aspiration of pancreatic juice, urgent intraoperative biopsy, and histological examination of surgically resected areas of the pancreas. Based on the received data, we performed a comparison of their quality, accuracy, and informativeness.
Results. Ultrasound imaging is a screening method for suspected pancreatic cancer, however, the overall accuracy, sensitivity, and specificity of the method are quite low (82.5%, 76.32%, 88.10%, respectively). When analyzing the qualitative characteristics of endoscopic retrograde cholangiopancreatography, the overall accuracy, sensitivity, and specificity indicators for the differential diagnosis of pancreatic cancer were 71%, 78.6%, and 63.3%, respectively. The interval assessment of the accuracy of the method of transcutaneous biopsy of the pancreas aimed at determining chronic pancreatitis was (34.9; 96.8)%; for pancreatic cancer – (8.5; 75.5)%. The interval assessment of the accuracy of the method of endoscopic aspiration of pancreatic juice for chronic pancreatitis was (6.8; 93.2)%; for pancreatic cancer – (19.4; 99.4)%. An increase in the level of CA 19-9 was found in 40.5% of patients (CI95% from 27.0% to 55.5%), while the average level was significantly higher in pancreatic cancer. The level of the CA 19-9 tumor marker depended on the size of the tumor and the spread of the process, and during the dynamic observation in the settings of treatment, it had a tendency to decrease, which indicated chronic pancreatitis. The significance of intraoperative morphological verification of the diagnosis of pancreatic cancer in histological examination was 98%, in cytological examination – 95.3%, in 4.7% urgent intraoperative biopsy was questionable. In all examinations, the surrounding tumor tissue showed a morphological pattern of chronic pancreatitis, in 36 (88%) cases – with foci of metaplasia and intraductal neoplasia of the epithelium, which can be considered as a background for the development of intraductal adenocarcinoma. At the same time, cancerous occlusion of the ducts led to their expansion above the point of narrowing with pronounced fibrous changes and inflammatory reaction of the stroma that was accompanied by widespread atrophy of the parenchyma.
Conclusions. On the basis of evidence-based medicine, it was established that spiral computed tomography is the most informative method for the differential diagnosis of pancreatic cancer with chronic pancreatitis, with an overall accuracy of 92.2%, sensitivity of 89.2%, and specificity of 95%. The low qualitative indicators of ultrasound diagnostics can be increased due to its complex combination with the CA 19-9 tumor marker test with an overall accuracy of 92.3%, with sensitivity and specificity of 95% and 91%, respectively, which is significantly different from such indicators when the method was used separately (82.5%, 76.3%, and 88.1%, respectively). In the cases when the complex combination of endoscopic retrograde cholangiopancreatography with the measurement of the level of the CA 19-9 tumor marker was used, the overall accuracy of the method was 95.2%, with sensitivity of 95% and specificity of 95.5%, which is significantly different from such indicators obtained when the method was used separately (71%, 78.6% and 63.3%, respectively). Advances in modern imaging methods cannot replace histological examination as the «gold standard» for the correct determination of the morphological substrate of these pancreatic lesions.Актуальність. У даний час використання принципів доказової медицини є невід’ємною частиною оцінки ефективності та безпеки сучасної технології діагностики та лікування будь-якого захворювання чи клінічного стану. Диференціальна діагностика раку підшлункової залози та хронічного панкреатиту є одним із найбільш дискутабельних питань хірургічної панкреатології. Знижена кількість випадків резектабельного раку підшлункової залози вказує на необхідність розробки програм для диференціації цих патологій із широким упровадженням сучасних методів діагностики.
Мета роботи − на засадах доказової медицини провести зіставлення результатів діагностичних методів (які стандартно використовуються у відповідності до клінічних настанов для діагностики хронічного панкреатиту) за кількісними оцінками їх специфічності, чутливості, загальної точності, з погляду на диференційну діагностику хронічного панкреатиту та раку підшлункової залози, з метою визначення найбільш значущих для диференціації цих патологій.
Матеріали та методи. Проведено зіставлення результатів діагностичних методик у 80 хворих: 38 (47,5%) − на рак підшлункової залози, та 42 (52,5%) − на хронічний панкреатит з переважним ураженням голівки. Хворим проводились загальноклінічні методи дослідження крові та сечі, біохімічні дослідження крові, та доступні у клініці інструментальні методи: ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, спіральна комп’ютерна томографія, фіброгастродуоденоскопія, ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія, магнітно-резонансна томографія, дослідження онкомаркера СА 19-9, черезшкірна пункція підшлункової залози під ультразвуковою навігацією, аспірація панкреатичного соку, термінова інтраопераційна біопсія та гістологічне дослідження інтраопераційно резекційованих ділянок підшлункової залози. На основі отриманих даних було проведено зіставлення їх якості, точності та інформативності.
Результати та їх обговорення. Ультразвукова діагностика є скринінг-методом при підозрі на рак підшлункової залози, однак загальна точність, чутливість та специфічність методу є досить низькою (82,5%, 76,32%, 88,10% відповідно). При аналізі якісних характеристик ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії показники загальної точності, чутливості та специфічності при диференційній діагностиці раку підшлункової залози склали 71%, 78.6% та 63,3% відповідно. Інтервальна оцінка точності методу транскутанної біопсії підшлункової залози для визначення хронічного панкреатиту становила (34,9; 96,8)%; для раку підшлункової залози – (8,5; 75,5)%. Інтервальна оцінка точності методу ендоскопічної аспірації панкреатичного соку для хронічного панкреатиту становила (6,8; 93,2)%; для раку підшлункової залози – (19,4; 99,4)%. Було виявлено підвищення рівня СА 19-9 у 40,5% хворих (ДІ95% від 27,0% до 55,5%), при цьому середній рівень був значно вищим при раку ПЗ. Рівень пухлинного маркера СА 19-9 залежав від розмірів пухлини та від розповсюдженості процесу, та під час динамічного спостереження на фоні лікування мав тенденцію до зниження, що свідчило на користь хронічного панкреатиту. Достовірність інтра-операційної морфологічної верифікації діагнозу раку підшлункової залози при гістологічному дослідженні становила 98%, при цитологічному дослідженні 95,3%, у 4,7% термінова інтраопераційна біопсія була сумнівною. У всіх спостереженнях у навколопухлинній тканині виявлялася морфологічна картина хронічного панкреатиту, у 36 (88%) спостереженнях – з фокусами метаплазії та внутрішньопротокової неоплазії епітелію, що можна розглядати як фон для розвитку внутрішньопротокової аденокарциноми. У той же час, ракова оклюзія проток призводила до розширення їх вище місця звуження з вираженими фіброзними змінами та запальною реакцією строми, що супроводжувалося поширеною атрофією паренхіми.
Висновки. На засадах доказової медицини було встановлено, що спіральна комп’ютерна томографія є найбільш інформативним методом для диференційної діагностики раку підшлункової залози з хронічним панкреатитом, із загальною точністю 92,2%, при чутливості – 89,2%; та специфічності – 95%. Низькі якісні показники ультразвукової діагностики можуть бути збільшені за рахунок її комплексного поєднання з визначенням онкомаркера СА 19-9 із загальною точністю 92,3%, при чутливості та специфічності – 95% та 91% відповідно, що значно відрізняється від таких показників при окремому застосуванні даного методу (82,5%, 76,3% та 88,1% відповідно). При комплексному поєднанні ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії з визначенням рівня онко-маркера СА 19-9, загальна точність методу склала 95,2%, при чутливості – 95,0% та специфічності – 95,5%, що значно відрізняється від таких показників, отриманих при окремому застосуванні даного методу (71,0%, 78,6% та 63,3% відповідно). Досягнення сучасних методів візуалізації не можуть замінити гістологічне дослідження як «золотий стандарт» для правильного визначення морфологічного субстрату цих уражень підшлункової залози
Терaпевтичний пaтоморфоз клітин раку шийки матки стaдій IB–IIA після різних схем передоперaційної HDR-брaхітерaпії
Get PDFBackground. Despite of the constant improvement of existing treatment methods, involving the latest technologies into the treatment programs, the results of the treatment remain unsatisfactory. It is impossible to prevent the dissemination of tumor cells during surgery, which cause the tumor recurrence. Even in case of early stage cervical cancer, after only adequate conducted surgery, the relapse-rate is 20–30%, and the five-year survival rate is 40–60%. The aim of the work is to evaluate the effectiveness of different doses of preoperative HDR-brachytherapy in cervical cancer patients stage IB–IIA, based on the data of therapeutic pathomorphosis of the tumor. Materials and methods. There was investigated the structural and functional status of cells of squamous cell cervical cancer stage IB–IIA in two treatment schemes. According to the first scheme, there was conducted two sessions of brachytherapy with a single dose of 5 Gy with an interval of 7 days, up to the common dose of 10 Gy (5+5 Gy). According to another scheme, the single dose at the first session was 7 Gy, at the second session – 5 Gy, total dose was 12 Gy. The comparison group included primary patients with squamous cell cervical cancer and patients, who received fractional EBRT and EBRT + LDR-brachytherapy, total dose of 20 Gy and 40 Gy respectively. The morphofunctional status of cancer cells was investigated using standard electron microscopy methods. In all studied groups, there was detected the frequency of tumors samples, which contain large cells, the frequency of tumors with the presence of mitoses, and frequency of cases with significant therapeutic pathomorphosis. The obtained data was processed by the application of non-parametric statistical methods, using the «Biostat» software, and non-parametric criterion of the most plausible reliability assessment for small selections. Results. It is established that 26.9% of primary patients with cervical cancer had tumors with large cancer cells. After fractional irradiation with total doses of 20 and 40 Gy, an increase in the frequency of cases of tumors with such cells to 37.5 and 50.0%, respectively, was observed although these changes were unreliable in comparison with the control group of primary patients. However, after the first session of HDR-brachytherapy in a single dose of 5 or 7 Gy, in contrast to the indicators in the group of primary patients, there was a sharp and reliable increase in the frequency of tumors cases with large cancer cells up to 83.3% and 90%, respectively. At the same time, pronounced therapeutic pathomorphosis did not exceed 10.0–16.7% of cases. The second session of HDR brachytherapy at a dose of 5 Gy (total doses of 10 and 12 Gy) led both to a decrease in the frequency of tumors with large cancer cells to the level of control values (20 and 27.3%), and to a dose-dependent increase in the indicators of pronounced therapeutic pathomorphosis ( 40 and 70% respectively). Conclusions. There has been established that HDR-brachytherapy with the initial single dose of 5 or 7 Gy initiate a significant reaction, when the primary population of cancer cells is replaced by others, where prevail their large forms, which may be giant polyploid cancer cells. After the second session of brachytherapy of 5 Gy, the proportion of tumors, which are composed of large cells, significantly decreases simultaneously with the increase of significant therapeutic pathomorphosis in the cellpopulation of cervical cancer. The application of HDR-brachytherapy of 7 Gy at the first session will lead to the higher efficacy of the proposed scheme of the preoperative irradiation in cervical cancer patients stages IB–IIA, when the therapeutic pathomorphosis reaches 70%, when at the same time with a total dose of brachytherapy of 10 Gy, therapeutic pathomorphosis is only 40%.Актуальність. Незвaжaючи нa постійне удосконaлення існуючих підходів до лікувaння раку шийкі матки (РШ), зaлучення в лікувaльні прогрaми новітніх технологій, результaти лікування зaлишaються незaдовільними. Лишається неможливим зaпобігти дисемінaції пухлинних клітин під чaс оперaції, що є причиною рецидивувaння пухлини. Нaвіть при рaнніх стaдіях РШМ, при aдеквaтному виконaнні операції, після одного тільки хірургічного лікувaння рецидиви склaдaють 20–30%, a покaзник п’ятирічної виживaності – 40–60%. Мета роботи – оцінити ефективність різних доз передоперaційної HDR-брaхітерaпії при РШМ IB–IIA стaдій зa дaними терaпевтичного пaтоморфозу пухлини. Матеріали та методи. Досліджували структурно-функціонaльний стaн клітин плоскоклітинного рaку РШМ IB–IIA стaдій при двох схемaх лікувaння. Зa першою схемою проводили два сеанси HDR-брaхітерaпії у РОД 5 Гр з інтервaлом 7 діб, до СОД 10 Гр (5+5 Гр). Зa другою схемою РОД при першому сеaнсі дорівнювала 7 Гр, при другому – 5 Гр, СОД 12 Гр. До груп порівняння увійшли первинні хворі нa плоскоклітинний РШМ тa хворі, які отримали фрaкційну ДПТ тa ДПТ+LDR- брaхітерaпію у СОД 20 Гр тa 40 Гр відповідно. Морфофункціональний стан ракових клітин (РК) вивчали за допомогою стандартних методів електронної мікроскопії. В усіх досліджених групах визначали частість пухлин, які містять великі клітини, чaстість пухлин з наявністю мітозів тa чaстість випaдків вирaженого терaпевтичного пaтоморфозу. Отримані дaні обробляли зa допомогою непараметричних методів, використовуючи пакет програм для ПК «Biostat» та застосовуючи непараметричний критерій максимально правдоподібної оцінки достовірності для малих добірок. Результати та їх обговорення. Встановлено, що характерним для первинних хворих на РШМ є наявність у 26,9% пухлин великих ракових клітин. Після фрaкційного опромінення у сумaрних дозaх 20 тa 40 Гр спостерігaлося зростання чaстости випaдків пухлин з такими клітинами до 37,5 та 50,0% відповідно, хоча цізміни були недостовірними у порівнянні з контрольною групою первинних хворих. Проте після першого сеансу HDR-брахітерапії у разовій дозі 5 або 7 Гр, на відміну від показників у групі первинних хворих, відзначалося різке тa достовірне збільшення чaстості випaдків пухлин з великими рaковими клітинaми до 83,3% тa 90%, відповідно. При цьому вирaжений терaпевтичний пaтоморфоз не перевищував 10,0–16,7% випaдків. Другий сеанс HDR-брахітерапії у дозі 5 Гр (сумарні дози 10 та 12 Гр) призводив як до падіння показників частості пухлин з великими РК до рівня контрольних значень (20 та 27,3%), так і до дозозалежного зростання показників вираженого терапевтичного патоморфозу (40 і 70% відповідно). Висновки. HDR-брахітерапіія у первинній разовій дозі 5 або 7 Гр викликає виражену реакцію, при якій вихідна популяція ракових клітин замінюється на іншу, де переважають великі їх форми, які можуть бути гігантськими поліплоїдними раковими клітинами. Після другого сеансу брахітерапії у РОД 5 Гр частість пухлин, які складаються з великих клітин, достовірно зменшується одночасно зі зростанням вираженого терапевтичного патоморфозу у клітинній популяції цервікального раку. Використaння HDR-брaхітерaпії з РОД 7 Гр при першому сеaнсі лікувaння (СОД 12 Гр) приводить до більшої ефективності зaстосовaної схеми передоперaційного опромінення хворих при РШМ IB–IIA стaдій, при якій терaпевтичний пaтоморфоз склaдaє 70%, тоді як при сумарній дозі брахітерапії із СОД 10 Гр цей показник дорівнює лише 40%
Сцинтиграфія з 99mTc-пертехнетатом у діагностиці променевих уражень слинних залоз після лікування папілярної карциноми щитоподібної залози
Get PDFRelevance. The issue of diagnosing and treating of radiation lesions in the salivary glands remains relevant due to the widespread use of radioiodine therapy for highly differentiated thyroid cancer. Sialoscintigraphy with 99mTc-pertechnetate is the most informative method for assessing salivary gland function. There have been few articles on the use of sialoscintigraphy, and it is yet debatable how the clinical, morphological, and functional characteristics of salivary glands exposed to radioiodine therapy relate to one another. The aim of the research was to study the extent and nature of functional disorders of the major salivary glands that occurred in patients after radioiodine therapy for thyroid carcinoma by using sialoscintigraphy with the radiopharmaceutical 99mTc-pertechnetate, as well as the factors affecting the severity of the related disorders. Materials and Methods. Dynamic sialoscintigraphy with 99mTc-pertechnetate [99mTcO4 – ] was used to study the salivary gland function in 30 patients with papillary thyroid carcinoma who developed chronic radiation sialadenitis after total thyroidectomy and radioactive iodine therapy. The findings of the investigations were compared to clinical data. Results and Discussion. Based on sialoscintigraphiic data, substantial abnormalities of the secretory, excretory, and concentration functions of the major salivary glands were found in patients with clinical signs of chronic radiation sialadenitis. The impairments had considerable individual and topographic variability. In most cases, the salivary glands were affected unevenly: against the background of a decrease in or total loss of function of one or more of them, compensatory changes occurred in other glands. Decompensation signs, as evidenced by diminished secretion and concentration capacity, were greater with the decreased excretion ratio (50.0±4.6% of patients) than with the reduced secretory activity ratio (30.0±4.2%) or the concentration ratio (20.8±3.7% of patients). The excretory function of the salivary glands was most negatively impacted; the median value of the excretion ratio was 0.690 (0–0.855 as opposed to the normal range of 0.99–1.02). The median value of the secretion ratio decreased to 1.015 (0.630–1.2 versus the normal range of 1.21–1.26). The nature and severity of the change in sialoscintigraphy indices were not affected by the underlying illness stage or the 131I dose used. Conclusions. Radiation sialoadenitis developing in thyroid cancer patients who undergo thyroidectomy and radioiodine therapy causes persistent functional impairments with significant clinical manifestations. Dynamic sialoscintigraphy with 99mTc-pertechnetate allows objectifying the nature of these functional abnormalities, selecting the optimal therapeutic program, and evaluating the effective of treatment.Актуальність. Проблема діагностики і лікування променевих уражень слинних залоз залишається актуальною в зв’язку із широким застосуванням радіойодотерапії високодиференційованих форм раку щитоподібної залози. Найбільш інформативним методом оцінки функції слинних залоз є сіалосцинтиграфія з 99mTc-пертехнетатом. Кількість публікацій, присвячених застосуванню сіалосцинтиграфії обмежена, а питання визначення взаємозв’язків між клінічними, морфологічними та функціональними характеристиками слинних залоз після радіойодотерапії досі залишаються дискусійними. Мета роботи – вивчення ступеня і характеру функціональних порушень великих слинних залоз, що виникали у пацієнтів після радіойодотерапії тиреоїдних карцином, із використанням методу сіалосцинтиграфії з радіофармпрепаратом 99mTc-пертехнетатом та визначення чинників, що впливали на вираженість цих порушень. Матеріали і методи. Методом динамічної сіалосцинтиграфії з 99mTc-пертехнетатом [ 99mTcO4 – ] досліджували функцію слинних залоз у 30 пацієнтів з папілярною тиреоїдною карциномою після радикальних хірургічних втручань та терапії радіоактивним йодом, що спричинила розвиток хронічного променевого сіалоаденіту. Результати отриманих досліджень порівнювали з клінічними даними. Результати та їх обговорення. За даними сіалосцинтиграфії у пацієнтів із клінічними ознаками хронічного променевого сіалоаденіту відзначали глибокі розлади секреторної, екскреторної та концентраційної функції великих слинних залоз, що мали значну індивідуальну і топографічну варіативність. В більшості випадків слинні залози уражувалися нерівномірно: на тлі зниження або повної втрати функції однієї чи декількох з них, в інших залозах виникали компенсаторні зміни. Ознаки декомпенсації проявлялися в зниженні секреторної та концентраційної здатності всіх великих слинних залоз були більшими для коефіцієнта екскреції – 50,0±4,6% пацієнтів, у порівнянні зі зниженим коефіцієнтом секреторної активності – 30,0±4,2% пацієнтів та коефіцієнтом концентрації – 20,8±3,7% пацієнтів. Екскреторна функція слинних залоз страждала найбільшою мірою, медіанне значення коефіцієнта екскреції склало 0,690 (0–0,855) (норма 0,99–1,02). Медіанне значення коефіцієнта секреції знижувалося до 1,015 (0,630–1,2) (норма 1,21–1,26). Характер і вираженість зміни індексів сіалосцинтиграфії не залежали від стадії основного захворювання і дози застосованого 131I. Висновки. Розвиток променевого сіалоаденіту у пацієнтів, що пройшли радикальне лікування з приводу тиреоїдних карцином, призводить до стійких функціональних порушень з вираженими клінічними проявами. Динамічна сіалосцинтиграфія 99mTc-пертехнетатом дозволяє об’єктивізувати характер цих функціональних змін, визначити оптимальну терапевтичну програму та оцінювати ефективність лікування
Гігантська ліпосаркома заочеревинного простору з розповсюдженням на верхню третину лівого стегна
Get PDFBackground. Large tumors, such as giant liposarcoma, are a challenge for modern medicine because of difficulty of treatment and possible impact on functions of the adjacent tissues and organs. The review of this clinical case may help develop new strategies and approaches to treatment of similar pathologies. Purpose. Review of the clinical case has a goal to educate medical specialists and students by helping to expand their understanding of rare oncologic diseases and to prove high effectiveness of surgery in locally advanced types of retroperitoneal liposarcomas using the clinical case as an example. Materials and methods. Female patient C., 56 years old, sought for medical help in the clinical unit of State Organization «Grigoriev Institute for Medical Radiology and Oncology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine» in June 2021. The following diagnosis was established: retroperitoneal liposarcoma with spread to the left thigh, St. II–ІІІ сТ3N0M0. An en-bloc surgery (removal of the retroperitoneal tumor with mobilization of the left ureter, intraabdominal removal of the thigh part of the tumor of the left thigh from beneath the inguinal ligament) was performed after the standard preoperative preparation. The surgery went without complications. The wound healed primarily. The follow-up period of the patient was 16 months. Clinical laboratory examination did not show any local recurrences and distant metastases. Results. For retroperitoneal sarcoma, the goal of surgery is to achieve the complete resection of the tumor (R0). Partial removal (R2) tumor should be strongly avoided, as this has been demonstrated to have higher recurrence risk and a detrimental effect on oncologic outcomes. The tumor involvement of organs and structures does necessitate concomitant resection. Resection of one or more adjacent organs is carried out in 58–87% of all cases of primary RPS. Most commonly, ipsilateral nephrectomy and partial colectomy are also performed. In cases of hypothetical necessity of removing all adjacent organs, an extended or compartmental approach to resection is recommended. The main idea is to resect not only evidently affected organs but also surfaces to obtain circumferential «soft tissue margins». This approach is controversial but data from some sarcoma care centers in Italy and France indicate its effectiveness. Conclusions. Treating RPS in specialized centers of oncosurgery with surgical planning based on CT and MRI data is of vital importance, especially using assessment by related surgical specialists. In large RPS, achieving a classic R0 resection level is a challenge, even in a compartmental approach, therefore division of resections into R2 and R0/R1 is reasonable. The choice of approach determines success of the surgery due to the narrowness of the surgical field.Актуальність. Великі пухлини, такі як гігантська ліпосаркома, ставлять виклик для сучасної медицини через їхню складність у лікуванні та можливий вплив на функції навколишніх тканин і органів. Розгляд такого клінічного випадку може допомогти розробити нові стратегії та підходи до лікування подібних патологій. Мета роботи. Висвітлення клінічного випадку має освітню ціль для медичних фахівців та студентів, допомагаючи розширити їхнє розуміння рідкісних онкологічних захворювань та на клінічному прикладі довести високу ефективність хірургічного методу при місцево-розповсюджених варіантах ретроперитонеальних ліпосарком. Матеріали та методи. Пацієнтка Ц., 56 років, звернулась по медичну допомогу до клініки Державної установи «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор’єва Національної академії медичних наук України» в червні 2021 р. Встановлено діагноз: ліпосаркома заочеревинного простору з поширенням на ліве стегно, сТ3N0M0 ІІ–ІІІ ст. Після стандартної передопераційної підготовки виконано хірургічне лікування в обсязі «En-bloc» – видалення пухлини заочеревинного простору з топікою та мобілізацією лівого сечовода, інтраабдомінальним видаленням стегнової частини пухлини лівого стегна з-під пупартової зв’язки. Операція пройшла без ускладнень. Рана загоїлась первинно. Період спостереження пацієнтки 16 місяців. При клініко-інструментальному дослідженні даних щодо місцевих рецидивів (МР) та віддалених метастазів (ВМ) не виявлено. Результати та їх обговорення. Метою операції при заочеревинних саркомах (ЗС) є досягнення повної резекції пухлини (R0). Важливо уникати часткового видалення (R2), оскільки це має негативний вплив на онкологічні результати, та ризик рецидиву після операцій R2 вищий. Ураженість пухлиною органів і структур вимагає паралельної резекції. Резекцію суміжних органів виконують в 58–87% випадків первинних ЗС, з частими процедурами, такими як іпсилатеральна нефректомія та часткова колектомія. У випадках гіпотетичної необхідності видалення всіх прилеглих органів запропоновано розширений або компартментний підхід до резекції. Основна ідея – резектувати не лише очевидно уражені органи, але і поверхні, для отримання навколишніх «країв м’яких тканин». Цей підхід є суперечливим, але деякі центри лікування саркоми в Італії та Франції вказують на його ефективність.
Висновки. Лікування ЗС в спеціалізованих онкохірургічних центрах з хірургічним плануванням, базованим на даних КТ та МРТ, є критично важливим, особливо з використанням експертизи суміжних хірургічних спеціалістів. При великих ЗС досягнення класичного рівня R0 резекції є викликом, навіть при компартментному варіанті, тому розділення видалень на R2 та R0/R1 є обґрунтованим. Вибір варіанта доступу визначає успіх хірургічного лікування через вузкість оперативного поля
Маркери запалення при інвазивному лікуванні метастазів колоректального раку в печінку
Get PDFBackground. In 25–30% of patients with colorectal cancer (CRC) who have no visible signs of metastasis at the time of surgery, metastases are detected within 5 years. Among the options for local treatment of metastatic liver lesions in patients with CRC, various resection options and minimally invasive methods, in particular radiofrequency ablation (RFA), occupy a prominent place. The inflammatory response caused by surgery is a factor that can negatively affect the course of tumor disease. The inflammatory responses of the body, as well as markers for their evaluation and prognosis in the treatment of CRC metastases, have not yet been sufficiently studied. Purpose – to study the dynamics of inflammatory markers in the invasive treatment of colorectal cancer liver metastases to select the most informative markers for assessing and predicting the degree of inflammatory response. Materials and methods. Clinical and laboratory examination was carried out in 18 patients with CRC during the treatment of metastases in the liver, adenocarcinoma was determined in all patients during histological examination. The examination was carried out in three stages: the day before RFA or resection, on days 3 and 14 after the intervention. Serum levels of insulin and IL-6 were measured using an enzyme-linked immunosorbent assay, and levels of C-reactive protein and ferritin were determined using an automatic biochemical analyser. Results and discussion. Markers of inflammation in patients with CRC with liver metastases after invasive intervention were identified. A significant increase in the levels of circulating C-reactive protein (CRP), IL-6 and ferritin was detected along with an increase in the insulin resistance index (HOMA-IR) on day 3 after RFA and resection. The increase in IL-6 was 2-fold higher and the HOMA-IR index was 1.5-fold higher after resection compared with RFA. Patients after RFA showed an approach of indicators to baseline values on day 14 of the study, while CRP, ferritin, IL-6 and insulin levels in patients after resection decreased by only 20–30% at the same time same period. This is consistent with other studies. In particular, elevated CRP levels are considered as a risk factor for the appearance and progression of CRC.There is also evidence that in patients with operable CRC, preoperative IL-6 levels affect the risk of recurrence. Strong evidence suggests that ferritin is a key mediator of immune dysregulation through direct immunosuppressive and pro-inflammatory effects. The accumulated data from the literature and our own results suggest the role of CRP, IL-6 and ferritin in postoperative inflammatory states as mediators and biomarkers of the further course of CRС, since their appearance identifies patients with a high risk of mortality, and timely or preventive correction of the inflammatory response improves their survival. Conclusions. The results of the study show that the most informative markers of the level of inflammatory response after RFA or surgical resection are the levels of C-reactive protein, IL-6 and ferritin. Moderate inflammatory reaction is shown in the early stages after RFA and pronounced and longer-lasting reaction after surgical treatment. Prediction, assessment of the degree of inflammatory reaction and the feasibility of anti-inflammatory therapy in the early stages after intervention can be determined by the complex of immunological, haematological and biochemical markers studied by us.Актуальність. У 25–30% хворих на колоректальний рак (КР), у яких немає видимих ознак метастазування на момент оперативного втручання, метастази виявляються протягом 5 років. Серед варіантів локального лікування метастатичного ураження печінки у хворих на КР чільне місце посідають різні варіанти резекції та малоінвазивні методи, зокрема радіочастотна абляція (РЧА). Викликана хірургічним втручанням запальна реакція є фактором, який може негативно впливати на перебіг пухлинної хвороби. Запальні відповіді організму, а також маркери для їх оцінки та прогнозування при лікуванні метастазів КР ще недостатньо вивчені. Мета роботи – вивчити динаміку маркерів запалення при інвазивному лікуванні метастазів колоректального раку в печінку для вибору найбільш інформативних маркерів для оцінки та прогнозування ступеня запальної реакції. Матеріали та методи. Клініко-лабораторне обстеження проведено 18 хворим на КР у процесі лікування метастазів у печінку, при гістологічному дослідженні у всіх хворих визначалася аденокарцинома. Обстеження проведено на трьох етапах: за добу до проведення РЧА або резекції, на третю та 14-ту добу після втручання. Проводили визначення рівнів інсуліну, інтерлейкіну-6 (ІЛ-6) імуноферментним методом, а також визначали рівні С-реактивного білка (СРБ) та феритину в сироватці крові на автоматичному біохімічному аналізаторі. Результати та їх обговорення. Виділено маркери запалення у хворих на КР із метастазами у печінку після інвазивного втручання. Визначено суттєве зростання рівнів циркулюючих СРБ, ІЛ-6 та феритину разом з підвищенням показника інсулінорезистентності HOMA-IR на 3-тю добу після РЧА та хірургічної резекції. При цьому зростання ІЛ-6 було у 2 рази вищим, а індекс HOMA-IR в 1,5 рази більшим при резекції порівняно з РЧА. У пацієнтів після РЧА рівні цих показників наближалися до вихідних на 14-ту добу дослідження, а показники СРБ, феритину, ІЛ-6 та інсуліну у хворих після резекції в той же термін знижувалися лише на 20–30%. Це узгоджується із даними інших досліджень. Зокрема, СРБ є маркером виникнення та прогресування колоректального раку, також є дані, що у хворих на операбельний КР передопераційний рівень ІЛ-6 впливає на ризик рецидивування. Досить переконливі докази свідчать, що феритин є ключовим медіатором імунної дисрегуляції, через прямі імуносупресивні та прозапальні ефекти. Накопичені літературні дані та власні результати дозволяють говорити про роль СРБ, ІЛ-6 та феритину в післяопераційних запальних станах як медіаторів, так і біомаркерів подальшого перебігу КР, оскільки їх поява ідентифікує пацієнтів з високим ризиком смертності, а своєчасна або превентивна корекція запальної реакції передбачає покращення їхнього виживання. Висновки. Результати дослідження показують, що найбільш інформативними маркерами рівня запальної реакції після РЧА або хірургічної резекції, є рівень С-реактивного білка, ІЛ-6 та феритину. Відзначена помірна запальна імуносупресія в ранні строки після РЧА, та виразна й більш тривала – після хірургічного лікування. Прогнозування, оцінка ступеня запальної реакції та доцільність проведення протизапальної терапії в ранні строки після інтервенційного втручання може визначатися за вивченим нами комплексом імунологічних, гематологічних та біохімічних маркерів
Виживаність після гіпофракційної променевої терапії пацієнтів похилого віку з гліобластомою
Get PDFBackground. Glioblastoma (GB) is the most common primary brain tumor that is malignant, and its incidence increases with age. The prognosis for elderly patients with GB (GBe) is significantly worse than that of younger patients. Due to the global trend of aging population and age-related features of the GB cohort, the number of GBe patients is expected to increase. Although there is no full consensus regarding the clinical management of GBe, hypofractionated radiation therapy (RT) has become a common therapeutic option for elderly and/or poor prognosis GB patients.
Purpose. To analyze the survival of patients with glioblastoma in the age group ≥60 years old after standard and hypofractionated regimens of adjuvant radiation therapy.
Materials and methods. A retrospective single-center non-randomized study based on a total cohort of 53 patients (≥60 years old) with histogically verified diagnosis of GB was performed at the State Institution «Romodanov Neurosurgery Institute of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine» over the period of 6 years, from 2014 to 2020. According to the RT regimen, patients were stratified into 2 groups: standard RT (SRT group) – 16 (30.2%) patients (30 fractions, 2.0 Gy per fraction, total radiation dose – 60.0 Gy) and hypofractionated RT (HRT group) – 37 (69.8%) patients (15 fractions, 3.5 Gy per fraction, total dose – 52.5 Gy). Cancer-specific survival (CSS) and progression-free survival (PFS) were analyzed in the total cohort and both groups separately.
Results. With a median follow-up of 21.9 months (95% CI (confidence interval) 20.7 – 32.3), the median CSS in the total cohort was 15.0 (95% CI 13.3 – 17.3) months; the median PFS – 9.0 (95% CI 8.0 – 10.6) months. In the HRT group, the median CSS was 14.7 (95% CI 10.5 – 18.5) months; in the SRT group – 15.0 (95% CI 12.4 – 19.3) months. In the HRT group, the median PFS was 9.0 (95% CI 7.0 – 11.9) months; in the SRT group – 9.0 (95% CI 8.0 – 11.0) months. Before and after the stratification point of 15 months, the HRT and SRT groups did not differ significantly in CSS (Log-rank test p = 0.0588 and p = 0.2009, respectively). There was no significant difference in PFS between the HRT and SRT groups before and after the stratification point of 9 months (Log-rank test p = 0.0653 and p = 0.0722, respectively). Conclusions. Improving survival of GBe pts is an urgent issue, especially taking into account global trends in population aging and age-specific features of GB. The proposed hypofractionated RT regime can be considered as an optional approach in the complex treatment of GBe pts.Актуальність. Гліобластома (ГБ) є найбільш поширенішою злоякісною первинною пухлиною головного мозку, частота якої зростає з віком. Пацієнти похилого віку з ГБ (ГБп) мають значно гірший прогноз порівняно з молодшою віковою групою. Вікова особливість ГБ у вигляді зростання захворюваності серед осіб похилого віку при загально світовій тенденції старіння населення є об’єктивною передумовою збільшення в клінічній практиці частки ГБп пацієнтів. Водночас на сьогодні консенсус щодо оптимальної тактики лікування ГБп пацієнтів залишається предметом дискусії. При цьому гіпофракційна променева терапія (ПТ) набуває поширеності як терапевтична альтернатива для лікування літніх та/або ослаблених пацієнтів з ГБ.
Мета роботи. Проаналізувати виживаність пацієнтів з гліобластомою вікової групи 60 і старше років при застосуванні стандартного та гіпофракційного режимів ад’ювантної ПТ.
Матеріали та методи. Ретроспективне одноцентрове нерандомізоване дослідження вибірки 53 пацієнтів з патогістологічно верифікованим діагнозом ГБ, вікової групи ≥60 років проведено в Державній установі «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова НАМН України» (2014–2020 рр.). За режимом опромінення пацієнти розподілені на 2 групи: стандартна ПТ (група СПТ) – 16 (30,2%) пацієнтів (30 фракцій, разова вогнищева доза (РВД) 2,0 Гр, сумарна вогнищева доза (СВД) 60,0 Гр) і гіпофракційна ПТ (група ГПТ ) – 37 (69,8%) пацієнтів (15 фракцій, РВД 3,5 Гр, СВД 52,5 Гр). Проаналізовано канцерспецифічну виживаність (КСВ) та виживаність без прогресування (БПВ) в загальній вибірці, окремо в групах СПТ і ГПТ.
Результати та їх обговорення. При медіані спостереження 21,9 місяців (95% ДІ (довірчі інтервали) 20,7–32,3) медіана КСВ в загальній вибірці склала 15,0 (95% ДІ 13,3–17,3) місяців; медіана БПВ 9,0 (95% ДІ 8,0–10,6) місяців. У групі ГПТ медіана КСВ склала 14,7 (95% ДІ 10,5–18,5) місяців; в групі СПТ 15,0 (95% ДІ 12,4–19,3) місяців. У групі ГПТ медіана БПВ склала 9,0 (95% ДІ 7,00– 11,9) місяців; у групі СПТ 9,0 (95% ДІ 8,0–11,0) місяців. За КСВ до і після точки стратифікації 15 місяців групи ГПТ та СПТ статистично не розрізняються (Logrank test р = 0,0588 і р = 0,2009 відповідно). Не зареєстровано значущої різниці за БПВ між групами ГПТ та СПТ до і після точки стратифікації 9 місяців (Logrank test р = 0,0653 і р = 0,0722 відповідно).
Висновки. Підвищення ефективності лікування пацієнтів з ГБп є нагальною проблемою в нейроонкології, враховуючи загальносвітові тенденції щодо старіння населення та епідеміологічні особливості вікової структури ГБ. Запропонований нами гіпофракційний режим опромінення може розглядатись як прийнятний в комплексному лікуванні пацієнтів з ГБп
Фактори ризику гострого панкреатиту після ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії при пухлинній обструкції позапечінкових жовчних шляхів: ретроспективне одноцентрове дослідження
Get PDFBackground. Decompression interventions under the endoscopic retrograde cholangiopancreatography (ERCP) is the method of choice in malignant extrahepatic biliary obstruction (MEHBO). Acute pancreatitis is the most common complication of ERCP. Many studies have been performed to identify the risk factors for post-ERCP pancreatitis (PEP). However, these works in general include the analysis of ERCP in patients with various causes of biliary obstruction without subdividing patients with malignant obstruction.
Purpose.The aim of this study was to determine the risk factors for PEP in patients with MEHBO.
Materials and Methods. A retrospective analysis of 100 cases of ERCP in MEHBO was done. PEP was in 2 patients, and 14 patients had hyperamylasemia (HA). The following factors were analyzed: gender, age, level of MEHBO, obstruction of the main pancreatic duct (MPD), total bilirubin level, history of endoscopic papillosphincterotomy (EPST), periampullary diverticulum, successful ERCP, primary selective biliary cannulation, catheterization and/or contrast injection into MPD, Precut EPST, successful decompression.
Results and discussion. Univariate analysis showed that PEP is associated with an obstruction at the level of the proximal and middle third of the hepaticocholedochus (p = 0.004) and with absence of MPD obstruction (p = 0.022); female gender (p = 0.012), obstruction at the level of the proximal and middle third of the hepaticocholedochus (p < 0.001), absence of MPD obstruction (p < 0.001), catheterization and/or contrast injection into MPD (p = 0.040) are associated with PEP or hyperamylasemia (HA); female gender (p = 0.024), obstruction at the level of the proximal and middle third of the hepaticocholedochus (p < 0.001), absence of MPD obstruction (p=0.006), catheterization and/or contrast injection into MPD (p = 0.035), successful decompression (p = 0.004) are associated with HA. Multivariate regression analysis showed that, for PEP and for PEP or HA as well as for HA, the risk factors are obstruction at the level of the proximal and middle third of the hepaticocholedochus (p = 0.005; p < 0.001; p < 0.001, respectively) and absence of MPD obstruction (p = 0.022; p < 0.001; p = 0.008, respectively). Female gender is a risk factor for PEP or HA and HA (p = 0.011; p = 0.028, respectively), and catheterization and/or contrast injection into MPD are risk factors for PEP or HA (p = 0.04). Conclusion. Development of PEP in MEHBO depends on the localization of a tumor and involvement of the pancreas. The risk factors for PEP in MEHBO are tumor localization at the level of the middle and proximal third of the hepaticocholedochus and absence of MPD obstruction.Актуальність. Декомпресійні втручання, що виконуються під контролем ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії (ЕРХПГ), є методом вибору при пухлинній обструкції позапечінкових жовчних шляхів (ПОПЖШ). Найчастішим ускладненням ЕРХПГ є гострий панкреатит. Визначенню факторів ризику пост-ЕРХПГ панкреатиту (ПЕП) присвячено багато досліджень, але ці роботи включають аналіз використання ЕРХПГ у пацієнтів з різними причинами біліарної обструкції без виділення груп з конкретною патологією або видом обструкції – доброякісною (холедохолітіаз, хронічний панкреатит тощо) або пухлинною.
Мета роботи – визначити фактори ризику розвитку ПЕП у хворих з ПОПЖШ.
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 100 випадків ПОПЖШ, у яких застосовували ЕРХПГ. Чоловіків – 41 (41%), жінок – 59 (59%). Вік хворих – від 42 до 90, в середньому 68,9 ± 10,8 роки. ПЕП розвинувся у 2 пацієнтів, ще у 14 – гіперамілаземія (ГА). Проаналізовано наступні показники: стать, вік, рівень ПОПЖШ, обструкція головної панкреатичної протоки (ГПП), рівень загального білірубіну, ендоскопічна папілосфінктеротомія (ЕПСТ) в анамнезі, парасосочковий дивертикул, успіх ЕРХПГ, первинна селективна канюляція холедоху, катетеризація ГПП та/або вірсунгографія, Precut ЕПСТ, успіх декомпресії.
Результати та їх обговорення. Уніваріантний аналіз показав, що з ПЕП асоційовані обструкція на рівні проксимальної та середньої третини гепатикохоледоху (p = 0,004) та відсутність обструкції ГПП (p = 0,022); з ПЕП або гіперамілаземія (ГА) асоційовані жіноча стать (p = 0,012), обструкція на рівні проксимальної та середньої третини гепатикохоледоху (p < 0,001), відсутність обструкції ГПП (p < 0,001), катетеризація ГПП та/або вірсунгографія (p = 0,040); з ГА асоційовані жіноча стать (p = 0,024), обструкція на рівні проксимальної та середньої третини гепатикохоледоху (p < 0,001), відсутність обструкції ГПП (p = 0,006), катетеризація ГПП та/або вірсунгографія (p = 0,035), успіх декомпресії (p = 0,004). Мультиваріантний регресійний аналіз показав, що, як для ПЕП, так й для ПЕП або ГА, й для ГА, факторами ризику є обструкція на рівні проксимальної та середньої третини гепатикохоледоху (відповідно p = 0,005; p < 0,001; p < 0,001) та відсутність обструкції ГПП (відповідно p = 0,022; p < 0,001; p = 0,008). Жіноча стать є фактором ризику ПЕП або ГА та ГА (відповідно p = 0,011; p = 0,028), а катетеризація ГПП та/або вірсунгографія – фактором ризику ПЕП або ГА (p = 0,04).
Висновки. Розвиток ПЕП при ПОПЖШ залежить від локалізації пухлини та залучення підшлункової залози. Факторами ризику ПЕП при ПОПЖШ є її локалізація на рівні середньої та проксимальної третини гепатикохоледоху та відсутність обструкції ГПП
Нові підходи до радіо- та хіміосенсибілізації за допомогою інгібіторів протонної помпи крізь призму патернів мікрооточення пухлинних клітин
Get PDFBackground. Chaotic and improper angiogenesis in the tumor tissue causes deficit in O2 perfusion in tumors, a decreased capacity to deliver nutrients and remove metabolism products from cells, creating preconditions for the formation of hypoxic and alkaline microenvironment which drives tumor progression, invasion and metastases. Recent studies have shown that the use of proton pump inhibitors (PPIs) increases sensitivity of the tumor cells that are resistant to cytotoxic drugs and radiation therapy.
Purpose – to provide insight into the modern data on the possibilities of the use of proton pump inhibitors for overcoming radio- and chemoresistance.
Materials and methods. The selection of publications was performed in such databases as Pubmed, eBook Business Collection, Clinical Key Elsevier, Cochrane Library in which the data on the ways of overcoming radio- and chemoresistance of tumor cells using PPIs were described. At the first stage, the search of literature sources was carried out by the following keywords: radioresistance, proton pump inhibitors, tumor cell microenvironment. At the second stage, the abstracts of the articles were studied, and those publications that did not match the criteria of our work were excluded. At the third stage, full texts of the selected articles were studied for relevance and eligibility to be included in the references.
Results and discussion. The modulation of the acidic tumor cell microenvironment is a prospective direction of antitumor treatment. The abnormal pH-gradient between the extracellular environment and the cell cytoplasm is mediated by different ion/proton pumps, including vacuolar H+-ATPase, Na+/H– exchangers, monocarboxylate transporters, carbonic anhydrases, etc. Several studies have revealed that PPIs inhibit not only the H+/K+-ATPase in gastric parietal cells, but also the vacuolar H+-ATPase (V-ATPase) overexpressed in tumor cells. The addition of PPIs to treatment regimen has demonstrated effectiveness in tumor processes of different localization, including those in colorectal cancer, ovarian cancer, lung cancer, pancreatic cancer, prostate cancer, and breast cancer.
Conclusions. The obtained data from the analysis of literature sources indicate the potential of conducting preclinical and clinical trials of the effectiveness of PPIs as the new radio- and chemosensitizing drugs in Ukraine.Актуальність. Хаотичний та неправильний ангіогенез у пухлинній тканині спричиняє дефіцит перфузії O2 у ракових пухлинах, призводить до зниження здатності до транспортування поживних речовин та видалення продуктів метаболізму з клітин, що створює передумови до формування гіпоксичного та кислого мікрооточення, яке сприяє прогресуванню пухлини, інвазії та метастазуванню. Нещодавні дослідження показали, що застосування інгібіторів протонної помпи (ІПП) підвищує чутливість стійких до цитотоксичних препаратів та променевої терапії ракових клітин.
Мета роботи. Охарактеризувати сучасні відомості про можливості застосування ІПП для подолання радіо- та хіміорезистентності.
Матеріали та методи. Підбір публікацій виконано за базами даних PubMed, eBook Business Collection, Clinical Key Elsevier, Cochrane Library та ін., у яких висвітлювались відомості про шляхи до подолання радіо- та хіміорезистентності пухлинних клітин за допомогою ІПП. На першому етапі проводили пошук літературних джерел за ключовими словами: радіорезистентність, інгібітори протонної помпи, мікрооточення пухлинних клітин. На другому етапі вивчались резюме статей та виключались публікації, які не відповідали критеріям дослідження. На третьому етапі вивчали повні тексти відібраних статей на відповідність критеріям включення до списку літератури та релевантність досліджень.
Результати та їх обговорення. Модуляція кислого мікрооточення пухлинних клітин виступає перспективним напрямком протипухлинного лікування. Аномальний градієнт pH між позаклітинним середовищем і цитоплазмою пухлинних клітини опосередковується різними іонними/протонними насосами, включаючи вакуолярну Н+-АТФазу, Na+/H– -обмінники, монокарбоксилатні транспортери, карбоангідрази та ін. У низці досліджень показано, що ІПП інгібують не лише H+/K+-АТФазу в парієтальних клітинах шлунка, а й вакуолярну Н+-АТФазу, підвищена експресія якої відмічається у пухлинних клітинах. Доповнення схеми лікування ІПП продемонструвало ефективність при пухлинних процесах різної локалізації, зокрема, у разі колоректального раку, раку яєчників, легенів, підшлункової, передміхурової та грудної залоз.
Висновки. Отримані за результатами аналізу літературних джерел дані вказують на перспективність проведення в Україні доклінічних та клінічних досліджень ефективності ІПП, як нових радіо- та хіміосенсибілізуючих препаратів
Клінічні аспекти та цитоморфофункціональні особливості слизової оболонки носа при хронічній патології внутрішньоносових структур та їх верифікація на основі даних комп’ютерної томографії
Get PDFBackground. Approximately 30% of the general human population suffers from chronic pathology of intranasal structures, the main manifestations of which are impaired nasal breathing and sense of smell. The main instrumental diagnostic methods for this pathology are X-ray computed tomography (CT), which allows obtaining data on the architecture of the anatomical structures of the upper respiratory tract, and rhinomanometry, based on the results of which it is possible to assess the functional capacity of the nasal cavity during breathing. Also, a thorough study of the cytological material of the mucous membrane of the upper respiratory tract is an important component in determining the functional state of the nasal cavity, clarifying the diagnosis and choosing a treatment method. This allows the doctor to determine the composition and number of cellular elements in the material, assess their condition (destruction, proliferation, dystrophy, necrosis, etc.), ascertain the intensity of the body’s reactive abilities, monitor the dynamics of tissue recovery or the healing process in them, and encourages researchers to study in more detail and comparing the materials of clinical, radiological and cytological studies with the aim of developing a pathogenetically directed complex treatment of patients with nasal breathing disorders. Therefore it is necessary to know aspects of correlation between the results of rhinocytography and CT data in typical pathological conditions with nasal congestion are considered. Purpose – is to study the clinical aspects and cytomorphological and functional features of the nasal mucosa in patients with pathology of intranasal structures with respiratory and olfactory disorders and research their independent verification based on the CT data. Materials and Methods. Clinical examination of patients included the study of complaints, anamnesis of the disease, examination of the ENT organs, rhinomanometry, endoscopic examination of the nasal cavity and nasopharynx, The CT of the paranasal sinuses using 3D cone beam tomography on the Vatech PaX-i3D device, as well as cytological examination of the nasal mucosa. The criteria for participation in the study were the absence of chronic diseases of the cardiovascular, respiratory, digestive, urinary systems, as well as heredity burdened by these diseases. Results. Formation of a different nature of the course and severity of disorders is associated with inflammatory, dyscirculatory and trophic disorders in the nasal mucosa, which weaken both mucociliary clearance and local immunity. This applies mainly to the I group of observations. The consequence of a decrease in local immunity factors in the nasal mucosa is microbial contamination, which is associated with a long-term nasal breathing disorder in the I and II groups of observations, up to five years and six months, respectively. The results of rhinocytography mostly correspond with the aerodynamic models data of nasal сavity from the CT datasets. Conclusions. Despite the reliability of the examinations carried out by us, the cytological examination of the nasal mucosa is only an additional analysis, the interpretation of which should be based on the clinical picture of a particular patient. Proposed aerodynamic model from CT-datasets actually provides an independent verification of the aerodynamic characteristics of the nasal cavity, obtained from rhinomanometry data, and may indicate a violation of nasal breathing according to changes in the internal anatomical configuration of the nasal chanel.Актуальність. Приблизно 30% загальної людської популяції страждає на хронічну патологію внутрішньоносових структур, основними проявами якої є порушення носового дихання та нюху. Основними інструментальними діагностичними методами для виявлення даної патології є рентгенівська комп’ютерна томографія, яка дозволяє отримати дані про архітектоніку анатомічних структур верхніх дихальних шляхів, та риноманометрія, за результами якої можливо оцінити функціональну спроможність носової порожнини при диханні. Досконале дослідження цитологічного матеріалу слизової оболонки верхніх дихальних шляхів також є важливою складовою у визначенні функціонального стану носової порожнини, уточненні діагнозу і вибору методу лікування. Це дозволяє лікарю визначати склад і кількість клітинних елементів у матеріалі, оцінювати їх стан (деструкцію, проліферацію, дистрофію, некроз та ін.), констатувати напруженість реактивних властивостей організму, відстежувати динаміку відновлення тканин чи процес загоєння в них, та спонукає дослідників до більш детального вивчення і зіставлення матеріалів клінічного, радіологічного та цитологічного досліджень з метою розробки патогенетично спрямованого комплексного лікування хворих із порушеннями носового дихання. Тому в роботі розглядаються аспекти кореляції між результатами риноцитографії та даними комп’ютерної томографії у разі типових патологічних станів з порушеннями носового дихання. Мета роботи – вивчення клінічних аспектів і цитоморфофункціональних особливостей слизової оболонки носа у хворих з патологією внутрішньоносових структур з респіраторно-ольфакторними порушеннями та проведення їх незалежної верифікації на основі даних комп’ютерної томографії. Матеріали та методи. Клінічне обстеження хворих включало вивчення скарг, анамнезу захворювання, огляд ЛОР-органів, проведення риноманометрії, ендоскопічне дослідження порожнини носа та носоглотки, комп’ютерної томографії (КТ) навколоносових пазух за допомогою конусно-променевої томографії в форматі 3D на апараті Vatech PaX-i3D, а також цитологічне дослідження слизової оболонки носа. Критеріями участі в дослідженні були відсутність хронічних захворювань серцевосудинної, дихальної, травної, сечовидільної систем, а також обтяженої за цими захворюваннями спадковості. Результати та їх обговорення. Формування різного характеру перебігу та тяжкості порушень пов’язане із запальними, дисциркуляторними та трофічними порушеннями слизової оболонки носа, які послаблюють як мукоциліарний кліренс, так і місцевий імунітет. Це стосується переважно I групи спостережень. Наслідком зниження факторів місцевого імунітету в слизовій оболонці носа є мікробна контамінація, що супроводжується тривалим порушенням носового дихання в І та ІІ групах спостереження до 5 і 6 місяців відповідно. Результати риноцитографії повністю кореспондуються на основі аеродинамічних моделей носової порожнини, які створені за даними комп’ютерної томографії. Висновки. Незважаючи на достовірність проведених нами досліджень, цитологічне дослідження слизової оболонки носа є лише додатковим аналізом, інтерпретація якого повинна базуватися на клінічній картині конкретного пацієнта. Запропонована аеродинамічна модель із КТ-даних фактично забезпечує незалежну верифікацію аеродинамічних характеристик порожнини носа, отриманих за даними риноманометрії, і може свідчити про порушення носового дихання відповідно до змін внутрішньої анатомічної конфігурації носового каналу
Прогностичне значення панелі імуногістохімічних маркерів для визначення ризику рецидиву та прогресування неінвазивного раку сечового міхура
Get PDFBackground. There is a huge number of algorithms for the diagnosis and prognosis of the clinical course of non-invasive bladder cancer (NIBC). They are based on both clinical and morphological features and data from immunohistochemical (IHC) studies in which a large number of markers, including p53, Ki-67, VEGF, E-cadherin, MMP, bcl, etc., were used. Of scientific and practical interest is a comprehensive assessment of the prognostic value of a number of the main IHC markers used for the diagnosis and prognosis of bladder cancer, the impact of epithelial-mesenchymal transition (EMT) processes and the immune response on the risk of recurrence and tumor progression. Purpose. To study the prognostic value of the panel of IHC markers for determining the risk of recurrence and progression of NIBC. Materials and Methods. We studied surgically removed stage T1 malignant bladder tumors that spread to the submucosal tissue without invasion into the muscle tissue in 42 patients. Recurrence was understood as tumor development within 5 years after surgical treatment. The term «progression» meant the growth of the tumor in the muscle tissue, in other words, transformation of the tumor from non-muscle-invasive to muscle-invasive, which is of great prognostic significance for this type of cancer. IHC study was performed using primary ready-to-use monoclonal antibodies produced by DAKO (Denmark) for p53, p63, Ki67, E-cadherin, N-cadherin, CK7, CK20, Vimentin (VimentinV9), MMP-9, TGF- β1, VEGF, CD34+, CD3+, CD4+, CD8+, CD20+, CD68+, collagen IV. Epithelial markers (E-cadherin, cytokeratins 20 (CK20) and 7 (CK7)) and mesenchymal markers (N-cadherin and vimentin) were used to study EMT processes. Statistical processing of the research results was performed using the Statistica 6.0 package. Results and Discussion. It was found that the following markers may have prognostic value for the recurrence of NIBC: p53, CD3+, CD8+, CD68+; for recurrence with progression: Ki-67 and MMP-9. As differentiation of NIBC decreased, we observed increased expression of vimentin, Ki-67, MMP-9, VEGF, CD3+, CD8+, CD68+, p53, CD 34 and decreased expression of E-cadherin, CK20, collagen IV, p63. We established a relationship between the clinical behavior of NIBC and EMT processes. Thus, stage 1 EMT was characteristic of cancer with recurrence but without progression (p < 0.05), and stage 2 EMT was characteristic of NIBC with recurrence and progression (p < 0.05). The association of EMT with immune cell infiltration of NIBC was proven. The emergence of EMT in NIBC is associated with an increase in the intensity of infiltration by CD68+ macrophages (p < 0.01), CD3+-T-lymphocytes (p < 0.05), including both CD8+ (p < 0.01) and CD4+ (p < 0.05) cells. Conclusions. Non-progressive cancer with recurrence is characterized by stage 1 EMT of the tumor cells (p < 0.05), and progressive NIBC with recurrence is characterized by stage 2 EMT (p < 0.05). The association of EMT with immune cell infiltration of NIBC was proven. The emergence of EMT in NIBC is associated with an increase in the intensity of infiltration by CD68+ macrophages (p < 0.01), CD3+ T-lymphocytes (p < 0.05), including both CD8+ (p < 0.01) and CD4+ (p < 0.05) cells.Актуальність. Для діагностики та прогнозу клінічного перебігу неінвазивного уротеліального раку сечового міхура (НУРСМ) існує величезна кількість алгоритмів, заснованих як на клініко-морфологічних ознаках, так і на даних імуногістохімічних (ІГХ) досліджень з використанням великої кількості маркерів, зокрема p53, Ki-67, VEGF, E-кадгерин, MMP, bcl та ін. Науковий та практичний інтерес представляє комплексна оцінка прогностичного значення ряду основних маркерів ІГХ, які використовуються для діагностики та прогнозування раку сечового міхура, впливу процесів епітеліально-мезенхімальної трансформації (ЕМТ) та імунної відповіді на ризик рецидиву та пухлинної прогресії. Мета роботи – вивчити прогностичне значення панелі маркерів ІГХ для визначення ризику рецидиву, прогресування НУРСМ. Матеріали і методи. Матеріал був представлений хірургічно видаленими уротеліальними раками сечового міхура ступеня інвазії Т1 (проростання пухлини у підслизовий шар без інвазії у м’язовий) у 42 хворих. Під рецидивом передбачалося виникнення пухлини протягом 5 років після оперативного лікування. Термін «прогресія» означав проростання пухлини в м’язовий шар, тобто перехід пухлини з м’язово-неінвазивного в м’язово-інвазивний, що має велике прогностичне значення для даного виду раку. Дослідження ІГХ проводили з використанням первинних моноклональних антитіл (МСАТ) виробництва DAKO (Данія), готових до використання до p53, p63, Ki67, E-кадгерину, N-кадгерину, CK7, CK20, віментину (VimentinV9), MMP-9, TGF-β1, VEGF, CD34+, CD3+, CD4+, CD8+, CD20+, CD68+, колагену IV. Для вивчення процесів ЕМТ використовували епітеліальні маркери (Е-кадгерин, цитокератини 20 (СК20) та 7 (СК7) та мезенхімальні маркери (N-кадгерин і віментин). Статистичну обробку результатів дослідження проводили за допомогою пакета Statistica 6.0. Результати та їх обговорення. Виявлено, що прогностичне значення рецидиву НУРСМ мають такі маркери: р53, CD3+, CD8+, CD68+; рецидиву з прогресуванням: Ki-67 та MMP-9. У міру зниження диференціювання НУРСМ ми спостерігали збільшення експресії віментину, Ki-67, MMP-9, VEGF, CD3+, CD8+, CD68+, p53, CD34 та зниження експресії E-кадгерину, CK20, колагену IV, р63. Ми встановили взаємозв’язок між клінічною поведінкою процесів НУРСМ та ЕMT. Так, для раку з рецидивами, але без прогресування характерна 1 стадія ЕМТ (р < 0,05), а для НУРСМ з рецидивами та прогресуванням – 2 стадія ЕМТ (р < 0,05). Доведено асоціацію ЕМТ з імуноклітинною інфільтрацією НУРСМ. Поява ЕМТ при НУРСМ асоційована з наростанням вираженості інфільтрації CD68+-макрофагами (p < 0,01), CD3+T-лімфоцитами (p < 0,05), у тому числі як CD8+ (p < 0,01), так і CD4+ (p < 0,05) клітинами. Висновки. Для раку з рецидивом без прогресування характерна ЕМТ 1-ї стадії пухлинних клітин (р < 0,05), а для НУРСМ з рецидивом та прогресуванням – ЕМТ 2-ї стадії (р < 0,05). Доведено асоціацію ЕМТ з імуноклітинною інфільтрацією НУРСМ. Поява ЕМТ при НУРСМ асоційована з наростанням вираженості інфільтрації CD68+ макрофагами (p < 0,01), CD3+T-лімфоцитами (p < 0,05), у тому числі як CD8+ (p < 0,01), так і CD4+ (p < 0,05) клітинами