Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету
Not a member yet
1071 research outputs found
Sort by
ОБРАЗ ДОН ЖУАНА У П’ЄСI «НIЧ У ВАЛОНIЇ» ЕРIКА-ЕММАНЮЕЛЯ ШМIТТА
No full textThis article studies the figurative system of the play “Night in Valonie” by the famous modern French playwright Eric-Emmanuel Schmitt. The key image of this work - the image of Don Juan - is examined in detail. This image is one of the so-called “eternal images” in world literature, it is not static, it is constantly changing, each author, taking this image with a key one, gives to this image new characteristics. That is why, the article used comparative-historical, comparative-typological and structural methods to study the stated issues, which made it possible to compare this dramatic work of Eric-Emmanuel Schmitt with other literary phenomena, to study in detail the features of the organization of plots, artistic images and their systems in the work of this author and to highlight precisely his creative achievements in revealing this image. In the literary field, the name Don Juan appeared in the 16th century, the first playwright who introduced this image was the Spaniard Tirso de Molina, who presented his character to the reader as a cynical deceiver for whom there are no moral principles and decency. After that, this image was transformed a lot through the works of many world artists - Giliberti, Moliere, D. Byron, L. Ukrayinka. Each author interpreted this image according to his own style in writitng - for some of them Don Juan is just a lecher who gravitates towards amorous adventures, someone uses this image to expose the shortcomings of the then society, and some of them endowed this character with the characteristics of an immoral and cynical person. In this way, this image came to modern French literature and Schmitt, taking Don Juan as the main acting character of his play “Night in Valonie”, endowed him with his own characteristics, studied in detail in the article. Don Juan by Schmitt is searching the true human feelings, he is trying to find his “Me”, although he appears before society as a stereotypical troublemaker and cynic. The image of a libertine in this play, on the one hand, is subject to cardinal changes in comparison with classical interpretations, and on the other hand, it does not bypass the traditions of Moliere’s ideological visions, which can be traced by analyzing the system of images as a whole.Статтю присвячено вивченню образної системи п’єси вiдомого французького драматурга сучасностi Ерiка-Емманюеля Шмiтта «Нiч у Валонiї». Детально розглянуто ключовий образ цього твору - Дон Жуана, одного з так званих «вiчних образiв» у зарубiжнiй лiтературi. Вiн не є статичним, постiйно змiнюється. Кожен автор, беручи лiтературну постать Дон Жуана за ключову, надає їй нових характеристик. Тому у статтi для дослiдження заявленої проблематики застосовувалися порiвняльно-iсторичний, порiвняльно-типологiчний i структурний методи, якi дозволили протиставити драматичний твiр Ерiка-Емманюеля Шмiтта з iншими лiтературними феноменами, докладно дослiдити особливостi органiзацiї сюжетiв, художнiх образiв i їх систем у творi автора та виокремити саме його творчi надбання в розкриттi аналiзованого образу. На лiтературнiй нивi iм’я Дон Жуан з’явилося ще у ХVI столiттi. Першим драматургом, який увiв цей образ, був iспанець Тiрсо де Молiна. Митець представив читачевi свого персонажа як цинiчного обманщика, для якого не iснує моральних принципiв i доброчестя. Пiсля цього образ пройшов багатогранну трансформацiю через твори багатьох свiтових письменникiв, а саме: Джiлiбертi, Мольєра, Д. Г. Байрона, Л. Українки тощо. Кожен автор iнтерпретував його у власному стилi: у когось Дон Жуан просто розпусник, який тяжiє до амурних пригод, хтось використовує цей образ, аби розкрити вади тогочасного суспiльства, а хтось надiлив персонажа характеристиками аморальної та цинiчної людини. Так, дослiджуваний образ прийшов i до сучасної французької лiтератури. Ерiк-Емманюель Шмiтт, взявши Дон Жуана за основну дiйову особу своєї п’єси «Нiч у Валонiї», надiлив його власними характеристиками, якi детально вивчено у статтi. Дон Жуан у Шмiтта знаходиться в пошуку iстинних почуттiв, намагається вiднайти своє «я», хоча i постає перед суспiльством стереотипним баламутом i цинiком. Образ розпусника саме у цiй п’єсi, з одного боку, пiдлягає кардинальним змiнам у порiвняннi з класичними iнтерпретацiями, а з iншого боку, не оминає традицiї мольєрiвських свiтоглядних бачень, що можна простежити, проаналiзувавши систему образiв загалом
АРХЕТИП ДОМУ В РОМАНI ГАЛИНИ ВДОВИЧЕНКО «МАРIУПОЛЬСЬКИЙ ПРОЦЕС»
No full textThe article analyzes the novel by the modern Ukrainian writer Halyna Vdovychenko - “Mariupol process” (2015). This work is one of the first ones in Ukrainian literature dedicated to the events in eastern Ukraine. The work is the winner of the International competition “Coronation of the word” in the nomination “Grand Coronation of the word - 2015” (festival among the winners of the first prizes for 15 years of the competition). The writer considers the problem of military conflict in the field of private relations in the universal dimension. The work analyzes the issue in the context of archetypal criticism. The archetype of the House is singled out as a plot-creating element, which is fundamental in the human consciousness among the images-concepts created by man. This approach expands the reception of the novel, outlines one of the main vectors of its perception more clearly, universalizes the issue, fills with optimism about resolving the military conflict in Donbas. An ordinary house in the East of Ukraine near Mariupol is generalized in the novel to an image-symbol and becomes a kind of material manifestation of the archetype of the House. The floor destroyed by the fungus in one of his rooms is still a harbinger of the destruction of the basics of life, because the House for Ukrainians symbolizes protection, comfort, and stability. Its destruction deprives man of the first principle, makes him a rolling field. Halyna Vdovychenko presents the events of 2014 through a new dimension of the story about the rescue of the hero by a girl from the enemy camp known from ancient myths (Theseus - Ariadne, Jason - Medea, etc). Defender of the homeland Roman from Lviv was seriously wounded and taken prisoner by militants in a village near Mariupol. He was saved from execution and torture by a local girl, a “separatist” Olha. They work hard together to destroy the fungus and save the house from destruction. Awareness of the situation through the archetype of the House allows optimizing the reception of the novel, to fill with hope for positive changes in Ukraine in the near future.У статтi репрезентовано аналiз роману сучасної української письменницi Галини Вдовиченко «Марiупольський процес» (2015). Це один iз перших творiв у вiтчизнянiй лiтературi, який присвячений подiям на Сходi України. Твiр є переможцем Мiжнародного конкурсу «Коронацiя слова» в номiнацiї «Гранд-Коронацiя слова - 2015» (змагання серед володарiв перших премiй за 15 рокiв iснування конкурсу). Проблема воєнного конфлiкту розглянута письменницею в площинi приватних стосункiв у загальнолюдському вимiрi. Твiр проаналiзовано в контекстi архетипної критики. Як сюжетотворчий елемент виокремлено архетип Дiм, що є засадничим у людськiй свiдомостi серед образiв-концептiв, створених людиною. Такий пiдхiд розширює рецепцiю роману, чiткiше окреслює один iз основних векторiв його сприйняття, унiверсалiзує проблематику, сповнює оптимiзмом щодо вирiшення вiйськового конфлiкту на Донбасi. Звичайний будинок на Сходi України пiд Марiуполем узагальнюється в романi до образу-символу та стає своєрiдним матерiальним виявом архетипу Дiм. Зруйнована грибком пiдлога поки що в однiй iз його кiмнат - провiсник руйнацiї першооснов буття, адже Дiм для українцiв символiзує захист, затишок, стабiльнiсть. Його руйнацiя позбавляє людину першооснови, робить її перекотиполем. Подiї 2014 року Галина Вдовиченко презентує через новий вимiр вiдомої ще з античних мiфiв iсторiї про порятунок героя дiвчиною iз ворожого табору (Тесей - Арiадна, Ясон - Медея та iн.). Захисник Вiтчизни львiв’янин Роман важко пораненим потрапив у полон до бойовикiв в село пiд Марiуполем. Вiд страти й тортур його врятувала мiсцева дiвчина-«сепаратистка» Ольга. Вони разом тяжко працюють, щоб знищити грибок i зберегти вiд руйнування будинок. Усвiдомлення ситуацiї через архетип Дiм дозволяє оптимiзувати рецепцiю роману, сповнити надiєю на позитивнi змiни в Українi в недалекому майбутньому
Переосмислення літературного канону: любовна проза жінок-письменниць доби Августа та виклик традиційним наративам
No full textThis article examines the literary works of Augustan women writers (1690-1740) who explored themes of love and passion, analyzing how their amatory fiction challenged and reshaped the English literary canon. The study focuses on two contrasting traditions: the pious didactic fiction of Jane Barker, Elizabeth Singer Rowe, Mary Davis, and Penelope Aubin, which emphasized virtue and sentimental marriage; and the passionate amatory fiction of the "Fair Triumvirate" - Aphra Behn, Mary Delavirier Manley, and Eliza Haywood - which depicted seduction, intrigue, and female desire. Through analysis of social contexts, authorial strategies, and narrative techniques, this research demonstrates how these writers navigated patriarchal constraints while establishing new forms of female literary expression. The article explores the influence of French literary traditions, the rise of professional female authorship, and the gradual recognition of amatory fiction within academic discourse, arguing for its essential place in understanding the development of the English novel and women\u27s literary history.У статті досліджуються літературні твори жінок-письменниць доби Августа (1690-1740), які розробляли теми кохання та пристрасті, аналізується, як їхня любовна проза кидала виклик англійському літературному канону та переформатовувала його. Дослідження зосереджується на двох контрастних традиціях: побожній дидактичній прозі Джейн Баркер, Елізабет Сінгер Роу, Мері Девіс та Пенелопи Обін, яка підкреслювала чесноти та сентиментальний шлюб; та пристрасній любовній прозі «Прекрасного тріумвірату» - Афри Бен, Мері Делавір\u27є Менлі та Елізи Хейвуд - яка зображувала спокусу, інтриги та жіноче бажання. Через аналіз соціальних контекстів, авторських стратегій та наративних технік, це дослідження демонструє, як ці письменниці долали патріархальні обмеження, водночас встановлюючи нові форми жіночого літературного вираження. Стаття досліджує вплив французьких літературних традицій, становлення професійного жіночого авторства та поступове визнання любовної прози в академічному дискурсі, обґрунтовуючи її важливе місце в розумінні розвитку англійського роману та жіночої літературної історії
Розвиток творчої уяви через вивчення ліричної поезії Поля Верлена: педагогічний підхід до літературної освіти
No full textThis article examines the development of creative imagination through studying lyric poetry, particularly Paul Verlaine\u27s works, in secondary literature education. The study focuses on lyric poetry as a form that enriches students\u27 inner world, develops creative imagination, and forms aesthetic sensibilities. The research provides a scientific-methodological analysis of creative imagination development in foreign literature lessons and develops pedagogical guidelines for studying Verlaine\u27s poetic world as a representative of literary impressionism. The article explores creative imagination as both a psychological and pedagogical challenge, distinguishing between reproductive and creative imagination types. Specific techniques and tasks are presented for engaging students in creative activities during poetry study, including practical recommendations for 10th-grade lessons on Verlaine\u27s impressionist poetry. The choice of Verlaine\u27s work is justified by impressionism\u27s aesthetic reliance on reproducing impressions and moods, which appeals to readers\u27 imaginative and emotional capacities. The study presents effective methods including image accumulation, associative exercises, and reproductive tasks with creative elements. The proposed non-traditional lesson format with alternative presentation methods aims to weaken concentrated attention patterns, thereby activating students\u27 imagination. This approach aligns with curriculum requirements while developing students\u27 creative individuality, artistic-imaginative thinking, and intellectual abilities.У статті розглядається проблема розвитку творчої уяви під час вивчення ліричної поезії, зокрема творів Поля Верлена, у середній літературній освіті. Дослідження зосереджується на ліричній поезії як формі, що збагачує внутрішній світ учнів, розвиває творчу уяву та формує естетичні смаки. Дослідження надає науково-методологічний аналіз розвитку творчої уяви на уроках зарубіжної літератури та розробляє педагогічні рекомендації для вивчення поетичного світу Верлена як представника літературного імпресіонізму. У статті досліджується творча уява як психологічний і педагогічний виклик, розрізняючи репродуктивний і творчий типи уяви. Представлено конкретні прийоми та завдання для залучення учнів до творчої діяльності під час вивчення поезії, включаючи практичні рекомендації для уроків у 10 класі з імпресіоністичної поезії Верлена. Вибір творчості Верлена обґрунтовується естетичною спрямованістю імпресіонізму на відтворення вражень і настроїв, що апелює до уявних та емоційних здібностей читачів. У дослідженні представлені ефективні методи, включаючи накопичення образів, асоціативні вправи та репродуктивні завдання з творчими елементами. Запропонований нетрадиційний формат уроку з альтернативними методами презентації має на меті послабити концентровані моделі уваги, тим самим активізуючи уяву учнів. Цей підхід відповідає вимогам навчальної програми, водночас розвиваючи творчу індивідуальність учнів, художньо-образне мислення та інтелектуальні здібності
Лінгводидактичний потенціал прецедентних текстів у літературному дискурсі: методологічні підходи до викладання російської мови як іноземної
No full textThis research reveals and characterizes the linguodidactic potential of studying precedent texts in literary discourse in Russian as a foreign language classes. The linguistic personality is described as an object of linguodidactics with emphasis on the specificity of understanding and using precedent texts as markers of linguistic personality development level. The article develops a system of tasks based on precedent texts from literary discourse aimed at expanding students\u27 sociocultural horizons. It has been established that a linguistic personality represents a multilayered and multicomponent set of linguistic abilities, skills, and readiness to perform speech acts of varying complexity, considering the formation of personal, value (worldview), and culturological components. The study reveals that the most important characteristic of a linguistic personality is the level of language proficiency, which presupposes knowledge of linguistic units and the ability to use them in accordance with national-cultural traditions and communication situations. It has been proven that one of the most significant indicators of linguistic personality formation level is mastery of precedent texts - names, utterances, cultural symbols that are significant for the individual and society. The proposed methodology for working with precedent texts involves gradual task complexity: from simple exercises on meaning comprehension to creative tasks on interpretation and independent use of precedent texts in speech. The research demonstrates that systematic work with precedent texts contributes to expanding students\u27 vocabulary, developing logical thinking and memory, and forming sociocultural and communicative competencies.Дослідження розкриває та характеризує лінгводидактичний потенціал вивчення прецедентних текстів у художньому дискурсі на заняттях з російської мови як іноземної. Мовна особистість описується як об\u27єкт лінгводидактики з акцентом на специфіці розуміння та використання прецедентних текстів як маркерів рівня сформованості мовної особистості. У статті розроблено систему завдань на основі прецедентних текстів художнього дискурсу, спрямованих на розширення соціокультурного кругозору студентів. Встановлено, що мовна особистість являє собою багатошарову та багатокомпонентну сукупність мовних здібностей, умінь та готовності здійснювати мовленнєві дії різного ступеня складності з урахуванням сформованості особистісного, ціннісного (світоглядного) та культурологічного компонентів. Виявлено, що найважливішою характеристикою мовної особистості є рівень володіння мовою, який передбачає знання мовних одиниць та вміння використовувати їх відповідно до національно-культурних традицій та ситуації спілкування. Доведено, що одним із найбільш значущих показників рівня сформованості мовної особистості є володіння прецедентними текстами - іменами, висловлюваннями, культурними символами, які є значущими для індивіда та суспільства. Запропонована методика роботи з прецедентними текстами передбачає поетапне ускладнення завдань: від простих вправ на розуміння значення до творчих завдань з інтерпретації та самостійного використання прецедентних текстів у мовленні. Дослідження демонструє, що систематична робота з прецедентними текстами сприяє розширенню лексичного запасу студентів, розвитку логічного мислення та пам\u27яті, формуванню соціокультурної та комунікативної компетенцій
Лінгвокреативність у серії «Оттокар» Отто Хойзера: дослідження ігрового використання мови
No full textThis article explores the linguocreative potential and manifestations of linguistic creativity in Otto Häuser\u27s satirical "Ottokar" book series. The study defines the concept of linguistic creativity, identifies its characteristic features, and presents the main expressive devices employed in the author\u27s texts. The theoretical foundations of linguistic creativity are examined alongside grammatical, lexical, and stylistic aspects. Lexical devices appear most frequently in the novels, allowing for their classification into distinct groups. The author\u27s most commonly used techniques include ironic expressions, comparisons, metaphors, and phraseological modifications. Special attention is given to metaphors and their modification techniques; pictorial comparisons and their functioning in literary texts; occasional word formations and their creative potential; and humor types at both word and sentence levels. The analysis reveals how Häuser masterfully employs wordplay, transformed phraseological units, zeugma, speaking names, and other devices to create a multi-layered humorous narrative that reflects the social and cultural context of GDR Germany.Стаття присвячена дослідженню лінгвокреативного потенціалу та засобів вираження мовної креативності в сатиричній серії книг «Оттокар» Отто Хойзера. У дослідженні визначено поняття лінгвістичної креативності, виявлено її характерні ознаки та представлено основні виражальні засоби, використані в авторських текстах. Розглянуто теоретичні основи лінгвістичної креативності поряд з граматичними, лексичними та стилістичними аспектами. Лексичні засоби найчастіше зустрічаються в романах, що дозволяє класифікувати їх на окремі групи. Найпоширенішими прийомами автора є іронічні вирази, порівняння, метафори та фразеологічні модифікації. Особливу увагу приділено метафорам та технікам їх модифікації; образним порівнянням та їх функціонуванню в літературних текстах; оказіональним словотворенням та їх креативному потенціалу; типам гумору на рівні слова та речення. Аналіз показує, як Хойзер майстерно використовує гру слів, трансформовані фразеологічні одиниці, зевгму, промовисті імена та інші засоби для створення багатошарового гумористичного наративу, що відображає соціальний і культурний контекст НДР
Образні порівняння як прояви лінгвістичної творчості в сучасній німецькій жіночій художній літературі
No full textThis article examines figurative comparisons as manifestations of linguistic creativity in contemporary German women\u27s fiction. The study analyzes the semantic classification and lexical composition of figurative comparisons in novels by L. Beck, H. Lind, and S. Fröhlich. Using continuous sampling methodology, the corpus of figurative comparisons was analyzed. A classification of figurative comparisons is provided based on the affiliation of the comparison image (standard) to specific semantic spheres, and their lexical content was determined. The analysis revealed that comparison images are represented by 7 groups, in whose lexical content the noun dominates. The most representative are the semantic groups "Nature" and "Food", which allows us to draw conclusions about their importance for realizing the linguocreative potential of figurative comparisons in German. The study found that the most frequent are figurative comparisons with the similarity indicator "wie" (like) of the type `Adj. wie NP\u27, in which the basis of comparison (tertium comparationis) is explicitly represented by the adjective. As a result of the analysis, it was revealed that by structure most of the author\u27s comparisons are extended, containing a descriptive part that enhances their figurative character. The study found that authorial figurative comparisons are characterized by hyperbole, humor, irony, emotionality and expressiveness, which is due to the semantic incompatibility of comparison components when heterogeneous objects and phenomena from different semantic spheres are compared, to which the authors consciously resort. Most indicative in this respect are authorial comparisons where a person is associated with natural phenomena. The analysis shows that too great a distance between the object and the image of comparison determines the opacity of comparison semantics and can cause difficulties in interpretation. It was established that the most compact comparative constructions are represented by compound nouns and adjectives. The functions of figurative comparisons are determined, with the main ones being characterizing and evaluative. The results of the analysis have been generalized and prospects for further research have been outlined.У статті досліджуються образні порівняння як результат лінгвістичної та творчої діяльності авторок сучасної німецькомовної жіночої прози. Представлено огляд існуючих визначень поняття творчості та похідного від нього поняття лінгвокреативності. Основна увага зосереджена на ролі лінгвокреативності в контексті образних порівняльних конструкцій як прояву лінгвокреативної природи індивідуального авторського стилю. Розглянуто фактори, що визначають лінгвокреативну природу та потенціал образних порівняльних конструкцій у літературному тексті. З\u27ясовано сутність поняття порівняння як стилістичного тропу та прийому. Визначено процедуру відбору та аналізу таких порівнянь, яка полягає у виявленні об\u27єкта, образу, основи для порівняння та показника подібності порівняння. Проаналізовано корпус образних порівнянь, відібраних методом суцільної вибірки з літературних текстів. Наведено класифікацію образних порівнянь на основі приналежності образу порівняння (стандарту) до певної семантичної сфери, визначено їх лексичне наповнення. Виявлено, що образи порівнянь представлені 7 групами, в лексичному змісті яких домінує іменник. Найрепрезентативнішими є семантичні групи «Природа» та «Їжа», що дозволяє зробити висновок про їх важливість для реалізації лінгвокреативного потенціалу образних порівнянь у німецькій мові. Встановлено, що найчастотнішими є образні порівняння з показником подібності «wie» типу «Прикм. wie ІГ», в яких основа порівняння (tertium comparationis) експліцитно представлена прикметником. У результаті аналізу образних порівнянь виявлено, що за структурою більшість авторських порівнянь є поширеними, тобто містять описову частину, яка підсилює їх образний характер. Встановлено, що авторські образні порівняння характеризуються гіперболічністю, гумором, іронією, емоційністю та експресивністю, що зумовлено семантичною несумісністю компонентів порівняння, коли порівнюються різнорідні об\u27єкти та явища з різних семантичних сфер, до чого свідомо вдаються авторки. Найпоказовішими в цьому плані є авторські порівняння, де людина асоціюється з природними явищами. З аналізу авторських порівнянь випливає, що занадто велика відстань між об\u27єктом та образом порівняння визначає непрозорість семантики порівнянь і може спричинити труднощі в їх інтерпретації. Встановлено, що найкомпактніші порівняльні конструкції представлені складними іменниками та прикметниками. Визначено функції образних порівнянь, основними з яких є характеризуюча та оцінна. Результати аналізу авторських образних порівнянь узагальнено та окреслено перспективи подальших досліджень
Формування дискурсивної компетентності через інтерпретацію літературного дискурсу у навчанні іноземної мови
No full textThe article deals with the issue of students\u27 communicative competence formation through teaching literary discourse at foreign languages departments of pedagogical university. Special attention is paid to the discourse competence as a constituent of the communicative competence. The aim of the work is to consider literary discourse as a unit of communication and suggest a methodological model for discourse competence formation on the base of specific tasks. The results of the research can be formulated as follows. Literary discourse, as an act of communication between the creator of the text and the reader, is a communicative unit around which the educational process is organized. The article emphasizes that students\u27 discourse competence depends on the students\u27 ability to interpret literary discourse. For successful interpretation of literary discourse students acquire certain discursive skills. The article specifies discursive skills taking into account mental-communicative nature of literary discourse and suggests relevant conditions for development of these skills. Discursive skills are developed gradually through the tasks affecting the activation of learners\u27 thinking processes: from the level of knowledge to the level of evaluation (according to B. Bloom\u27s taxonomy). The communicative interaction ``author – addressee\u27\u27 is shifted form one situation to another due to the tasks to perform cognitive actions of different levels. Level 1 – perception of the author\u27s intention is through the tasks for structural and syntactic analysis of the text, analysis of the lexical level of the text, means of contact with the reader, prediction of the author\u27s intentions. Level 2 – understanding of the author\u27s intentions is through the author\u27s (characters\u27, reader\u27s) questions and their answers. Level 3 – application of the information is through using it in new situations related to the reader\u27s experience. Level 4 – analysis of the information is through analysis of the causes of the characters\u27 actions and their consequences, assessment of what is happening by the author and the reader. Level 5 – Synthesis of the information is through the creation of new texts on behalf of the author or a character in various text forms. Level 6 – evaluation of the literary discourse. It is based on designed assessment criteria which are classified into 6 groups: the formal side of the discourse, content, characters, effect of the literary discourse, language means, and author-reader interaction. The important role of elective courses aimed at interpreting literary discourse for high schools as well as for senior profile schools is stressed.Стаття присвячена проблемі формування комунікативної компетентності студентів через навчання літературного дискурсу на факультетах іноземних мов педагогічного університету. Особлива увага приділяється дискурсивній компетентності як складовій комунікативної компетентності. Метою роботи є розгляд літературного дискурсу як одиниці комунікації та розробка методологічної моделі формування дискурсивної компетентності на основі спеціальних завдань. Результати дослідження можна сформулювати наступним чином. Літературний дискурс, як акт комунікації між творцем тексту та читачем, є комунікативною одиницею, навколо якої організовується навчальний процес. У статті підкреслюється, що дискурсивна компетентність студентів залежить від здатності студентів інтерпретувати літературний дискурс. Для успішної інтерпретації літературного дискурсу студенти набувають певних дискурсивних умінь. У статті визначаються дискурсивні вміння з урахуванням ментально-комунікативної природи літературного дискурсу та пропонуються відповідні умови для розвитку цих умінь. Дискурсивні вміння розвиваються поступово через завдання, що впливають на активізацію розумових процесів учнів: від рівня знань до рівня оцінювання (за таксономією Б. Блума). Комунікативна взаємодія ``автор – адресат\u27\u27 зміщується з однієї ситуації в іншу завдяки завданням на виконання когнітивних дій різних рівнів. Рівень 1 – сприйняття наміру автора через завдання на структурний та синтаксичний аналіз тексту, аналіз лексичного рівня тексту, засоби контакту з читачем, передбачення намірів автора. Рівень 2 – розуміння намірів автора через питання та відповіді автора (персонажів, читача). Рівень 3 – застосування інформації через її використання в нових ситуаціях, пов\u27язаних з досвідом читача. Рівень 4 – аналіз інформації через аналіз причин дій персонажів та їх наслідків, оцінка того, що відбувається автором і читачем. Рівень 5 – Синтез інформації через створення нових текстів від імені автора або персонажа в різних текстових формах. Рівень 6 – оцінювання літературного дискурсу. Воно базується на розроблених критеріях оцінювання, які класифіковані на 6 груп: формальна сторона дискурсу, зміст, персонажі, ефект літературного дискурсу, мовні засоби та взаємодія автор-читач. Підкреслюється важлива роль елективних курсів, спрямованих на інтерпретацію літературного дискурсу для старших класів, а також для старших профільних шкіл
Реалізація характеру персонажа в умовах історичного контексту: порівняльний аналіз постмодерністських романів Г. Ментел, М. Бредбері та П. Акройда
No full textThis article examines the realization of character traits within historical context conditions in postmodern novels, specifically analyzing how presentation methods of historical context influence character development across different genre frameworks. The study establishes that in historical novels following classical models, context serves as a personality-forming factor (H. Mantel), whereas in multi-genre postmodern novels, context either emerges as a simulacrum reality shaped by the character (M. Bradbury) or expands beyond textual boundaries to dominate the composition, thereby weakening its impact on character development (P. Ackroyd). The research explores character realization through literary devices including irony, internal commentary, semantic shifts in external utterances, and adaptive narrative strategies responding to situational contexts.У статті досліджується проблема реалізації характеру персонажа залежно від способу презентації історичного контексту та завдання в межах певного жанру тексту, що пов\u27язано з особливостями підходів до функціонування контексту загалом. Встановлено, що для історичного роману, орієнтованого на класичну модель, контекст відіграє роль чинника, що формує особистість (Г. Ментел), тоді як у постмодерністському романі мультижанрового типу контекст або формується персонажем як симулякр реальності (М. Бредбері), або розширюється в межах текстової частини композиції та домінує над нею, що призводить до послаблення його впливу на характер персонажа (П. Акройд). Також досліджується, як характер персонажа реалізується через використання таких прийомів, як іронія, внутрішній коментар, зміна значення зовнішнього висловлювання, зміна наративних стратегій відповідно до ситуаційного контексту тощо
Німецькомовна літературна спадщина українських авторів: традиції перекладу та культурний діалог
No full textThis article examines the German-language literary achievements of Ukrainian authors and their translation activities between German and Ukrainian languages. The analysis focuses on two prominent figures of Ukrainian literature - Panteleimon Kulish and Ivan Franko, who are considered founders of the Ukrainian translation school. The study traces the traditions of translating German classical literature within the Ukrainian context and determines the character and purpose of translation activities of these outstanding literary figures. P. Kulish\u27s translation work is analyzed using W. Goethe\u27s ballad "Erlkönig" as an example, highlighting his extraordinary talent despite being self-taught in foreign languages. The article examines I.~Franko\u27s multifaceted creative legacy as a writer, poet, translator, linguist, and public figure, defining three spheres of his translation activity: literary texts, scientific works, and apocryphal literature. A comparative analysis of translations of Goethe\u27s "Erlkönig" by P. Kulish, B. Hrynchenko, and M. Rylsky illustrates the evolution from ``old\u27\u27 to ``new\u27\u27 masters of Ukrainian translation, revealing differences in interpretation of imagery, emotional tone, and mood transfer from the original text.У статті досліджуються німецькомовні літературні досягнення українських авторів та їхня перекладацька діяльність між німецькою та українською мовами. Аналіз зосереджено на двох визначних постатях української літератури - Пантелеймоні Кулішеві та Іванові Франкові, які вважаються засновниками української перекладацької школи. У дослідженні простежуються традиції перекладу німецької класичної літератури в українському контексті та визначається характер і мета перекладацької діяльності цих видатних літературних діячів. Перекладацьку роботу П. Куліша проаналізовано на прикладі балади В. Ґете "Вільшаний король", що підкреслює його надзвичайний талант, незважаючи на самостійне вивчення іноземних мов. У статті розглядається багатогранна творча спадщина І. Франка як письменника, поета, перекладача, лінгвіста та громадського діяча, визначаються три сфери його перекладацької діяльності: літературні тексти, наукові праці та апокрифічна література. Порівняльний аналіз перекладів "Вільшаного короля" Ґете, виконаних П. Кулішем, Б. Грінченком та М. Рильським, ілюструє еволюцію від "старих" до "нових" майстрів українського перекладу, виявляючи відмінності в інтерпретації образності, емоційного тону та передачі настрою оригінального тексту