Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
Підводні телекомунікаційні кабелі в контексті безпеки Європейського Союзу
Get PDFUnderwater telecommunications cables in the context of the European Union’s security is tackled in this article. It is asserted that the importance of the underwater cables is diminished in mass conscience, though nowadays underwater telecommunications cables carry 99% of information and huge amount of data from diplomatic, political, financial to economic, social, cultural spheres of life.
The aim of the article is to investigate the problems of security, which are connected with development and exploitation of the undersea cables in the EU, and constituteone of its central geopolitical problems.
It is substantinated that the Internet is fully dependent on underwater cables. The global communication, which takes place nowadays, is impossible without the network of underwater cables. Its security is wholly dependent on them. Because cables lie at the bottom of seas and oceans, come across national borders and are often hidden in the ground, they have frequently been forgotten and received limited attention from policy makers. Sparked by Russian naval activity since 2014, when its submarines examined the waters of the North Atlantic, just the places where underwater cables have been laid, and geopolitical shockwaves sent by the 2022 by Russian-Ukrainian war, vulnerability of maritime infrastructures, is now receiving growing public and policy attention. The importance of the underwater cable network in global connectivity, the digital economy, and military operations is highlighted.
It is concluded that Ukraine is a maritime state, so the return of the Crimea and other costal territories currently occupied by Russian aggressors will greatly increase Ukrainian opportunities to gain access to underwater telecommunications cables that will run along the bottom of the Black Sea. This will bring it even closer to cooperation with EU and joining this regional organisation.У статті вирішується проблема функціонування підводних телекомунікаційних кабелів в контексті безпеки Європейського Союзу. Стверджується, що важливість підводних кабелів зменшена у масовій свідомості, але зараз підводні телекомунікаційні кабелі несуть 99% інформації і даних, починаючи від дипломатичних, політичних, фінансових до економічних, соціальних, культурних сфер життя.
Метою статті є дослідження проблем безпеки пов’язаних з розвитком і експлуатацією підводних кабелів в ЄС, що константуює одну з головних геополітичних проблем.
Доводиться, що Інтернет повністю залежить від підводних кабелів. Глобальна комунікація, яка існує зараз, неможлива без підводних кабелів. Її безпека повністю залежить від них. Тому що кабелі прокладені на дні морів і океанів, пролягають через національні кордони і часто закопані у землю, про них часто забувають і політики, надаючи їм замало уваги.
Увага політиків до безпеки підводних кабелів почала збільшуватися з 2014 р., коли російські підводні човни почали свої розвідки у Північній Атлантиці, де прокладені підводні кабелі. Геополітичні хвилі посилилися у 2022 р., коли розпочалася російсько-українська війна, і уразливість морських інфраструктур почала привертати як громадську увагу, так і увагу політиків. У статті висвітлено важливість підводних кабелів через їх глобальну пов’язаність, роль у диджитальній економіці та воєнних операціях.
Зроблено висновок, що Україна як морська держава після повернення Криму та інших приморських територій матиме доступ до підводних телекомунікаційних кабелів, які будуть покладені по дну Чорного моря. Це ще більше наблизить Україну до співпраці з ЄС та приєднання до цієї регіональної організації
Китайсько-японські відносини в контексті історичного розвитку
Get PDFThe article examines the problem of the genesis of Sino-Japanese relations in their historical retrospect. The historical prerequisites for the formation of modern relations between the People's Republic of China and Japan were analyzed, and it was also found that the history of relations between the two countries dates back more than 4 thousand years. During this long historical period, the parties have passed the difficult test of time, from brutal confrontation to the establishment of beneficial cooperation. Political changes within the countries and their impact on the external ambitions of the political leadership of the countries are analyzed. The main concepts and fundamental principles of the foreign policies of both countries have been established. Studies of the most acute problematic issues of bilateral relations, which formed negative memories of one country about another, remain in the memory of peoples to this day and prevent further rapprochement. It was revealed that the political circles of the countries are aware of the essence of existing historical problems, but they are trying to restrain negative memories and find mechanisms and formats for the new coexistence of the peoples of both countries. In particular, the parties initiated an economic dialogue between Japan and China at a high level as a strategic tool for the development of cooperation in the economic sphere, the role of which should grow. It has been confirmed that Beijing and Tokyo have established a process of monitoring the impressions of the population of one country about the other, are taking measures to reduce tension in relations, and are also trying to find new, more effective models of coexistence. It was found that both sides decided to cooperate together in those areas where Japan and China have a great influence on the world economy and can contribute to the sustainable growth of the world economy. At the same time, priority will be given to cooperation in the fields of energy and the environment based on the recognition that the parties bear responsibility to future generations and the international community for the effectiveness of such cooperation. It is proven that the parties will promote mutually beneficial cooperation and the expansion of mutual benefits in a wide range of sectors, including trade, investment, information and communication technology, finance, food and product safety, protection of intellectual property rights, business environment, agriculture, forestry and fisheries economy, transport and tourism, water and health care.У статті досліджуються проблема генезису китайсько-японських відносин в їх історичній ретроспективі. Проаналізовано історичні передумови формування сучасних відносин між КНР та Японією, а також з’ясовано, що історія відносин між двома країнами нараховує більше 4 тис. років. За цей тривалий історичний період сторони пройшли складне випробування часом, від жорстокого протистояння до налагодження вигідного співробітництва. Проаналізовано політичні зміни всередині країн та їх вплив на зовнішні амбіції політичного керівництва. Встановлені основні концепти та засадничі принципи зовнішніх політик обох країн. Дослідженні найгостріші проблемні питання двосторонніх відносин, які сформували негативні спогади однієї країни про іншу, що зберігаються і нині у пам’яті народів та стримують подальше наближення. Виявлено, що політичні кола країн усвідомлюють суть наявних історичних проблем, однак намагаються стримувати негативні спогади і віднайти механізми та формати нового співіснування народів обох країн. Зокрема сторони започаткували економічний діалог між Японією та Китаєм на високому рівні як стратегічний інструмент розвитку співробітництва в економічній сфері, роль якого має зрости. Встановлено, що Пекін та Токіо налагодили процес моніторингу вражень населення країн однієї про іншу, вживають заходи задля зниження напруги у відносинах, а також намагаються віднайти нові більш ефективні моделі співіснування. З’ясовано, що обидві сторони вирішили співпрацювати спільно в тих сферах, де Японія та Китай мають великий вплив на світову економіку і можуть сприяти сталому зростанню світової економіки. При цьому пріоритет надаватиметься співпраці у сферах енергетики та навколишнього середовища на основі визнання того, що сторони несуть відповідальність перед майбутніми поколіннями та міжнародним співтовариством за ефективність такої співпраці. Доведено, що сторони сприятимуть взаємовигідній співпраці та розширенню спільних вигод у широкому спектрі галузей, включаючи торгівлю, інвестиції, інформаційні та комунікаційні технології, фінанси, безпеку харчових продуктів і продуктів, захист прав інтелектуальної власності, бізнес-середовище, сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство, транспорт і туризм, воду та охорону здоров’я
Пам’ять про Голокост (розмежування польського суспільства)
Get PDFThe Holocaust is one of the most tragic page in human history. The memory of this crime is not limited to one nation or region. The Holocaust left a bitter mark on societies around the world. In 2005, the United Nations declared January 27 the International Holocaust Remembrance Day. On this day, various national communities, representatives of states, national and international organizations honor the memory of the victims of the Holocaust. This day is an important warning that should guide our decisions today, in light of the powerful slogan “Never Again”. This slogan is associated with the Holocaust and other genocides.
The European Model of Remembrance under the slogan “Never Again” commemorates everyone who fought against Nazism in the Second World War. The victory is not attributed to any particular nation or state. It is primarily about memory and commemoration, not festive parades, because war is not only about tanks and guns. War is primarily human suffering and sacrifice. The European concept of memory emphasizes the human component of history, not just geopolitics and the military machine.The Day of Remembrance and Reconciliation and the Day of Victory over Nazism in the Second World War do not symbolize the triumph of the victors over the vanquished, but should be a reminder of a terrible catastrophe and an important warning. Our memory is a safeguard against such disasters ever happening again. We know well the price of war, so we cherish peace.
The Holocaust – (השואה, “catastrophe”) is not only a historical phenomenon. In light of the recent tragic events of Russia’s brutal war against Ukraine, the denazification of the Ukrainian people by the Russian authorities in the very center of Europe, the Holocaust is still today, unfortunately, is acute. This tragic past reminds us how terrible fascism is, which does not recognize humanity and cynically rejects the human right to life.
How relevant is the topic of the Holocaust in modern European society, in particular, in Poland? What is the attitude of Polish society to the events of the Holocaust? The author talks about this in this article.Голокост, одна з найтрагічніших сторінок історії людства. Пам’ять про цей злочин не обмежується одним народом чи регіоном. Голокост залишив гіркий слід у суспільствах в усьому світу. У 2005 р. ООН проголосила 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту. Важливість цієї дати в сучасному світі продовжує зростати. У цей день різні національні спільноти, представники держав, національних і міжнародних організацій вшановують пам’ять жертв Голокосту. Цей день – не лише роздуми про минуле. Це важливе застереження, яке має керувати нашими рішеннями нині, у світлі потужного гасла «Ніколи знову». У контексті геноциду звільнені в’язні концтабору Бухенвальд прийняли цей термін для вираження антифашистських настроїв.
Європейська модель пам’яті під гаслом «Ніколи знову» вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом у Другій світовій війні. Перемога не приписується якомусь конкретному народові чи державі, вона стала можливою завдяки зусиллям антигітлерівської коаліції Об’єднаних Націй. Йдеться передусім про пам’ять і вшанування, а не святкові паради, адже війна – це не лише танки і гармати. Війна – це перш за все людські страждання й жертви.
Голокост – (השואה, «катастрофа») це не тільки історичне явище. У світлі останніх трагічних подій жорстокої війни Росії проти України, денацифікація українського народу російською владою у самому центрі Європи, – Голокост і нині, на жаль, є акутальним. Це трагічне минуле нагадує, наскільки є страшним фашизм, який не визнає людяність і цинічно відкидає права людини на життя.
Наскільки актуальною є тема Голокосту у сучасному європейському суспільстві, зокрема, у Польщі? Яке ставлення польського суспільства до подій Голокосту? Про це автор розповідає в даній статті
Проблема відсутності релігійної свободи в СРСР у відносинах Вашингтона з Москвою на початковому етапі німецько-радянської війни (червень-грудень 1941 р.)
Get PDFThe article explores the particular segment of official American-Soviet relations at the beginning of the German-Soviet war, which concerned the issue of no religious freedom in the USSR and the influence of President Roosevelt’s administration on its impact. The chronological boundaries of the study are the period from the German attack on the USSR on June 22, 1941 to December 1941, when a number of important events took place: the Soviet counteroffensive began near Moscow (December 5, 1941), Japan attacked the base of the US Pacific Fleet in Pearl Harbor (December 7, 1941), Germany and Italy declared war on the USA (December 11, 1941).
The article attempts to trace the facts concerning the official relations between the United States of America and the Soviet Union regarding religious freedom during the most critical period of the German-Soviet war. The author analyzes official statements and documents, correspondence of diplomatic representatives, as well as memories of representatives of the highest state leadership, who were direct participants in the studied events, in order to highlight the state of interaction regarding issues of religious freedom. The article clarifies how the issue of religious freedom influenced the formation of the alliance between the two states, taking into account the historical context of restrictions on religious practice in the USSR and the active support of the right to religious freedom as part of American foreign policy. The study indicates that the issue of religious freedom concerned not only the moral dimension of relations between the two states, but was also a tool of diplomatic influence that depended on the US public opinion. The article is designed to show the complex nature of American-Soviet relations in the second half of 1941, emphasizing the role of ideological compromises in international politics and the importance of the issue of religious freedom as an element of diplomatic relations between the USA and the USSR. The results of the study show that religious issues could shape international relations during global conflicts and influence political decisions at the highest level. The author claims that taking into account the religious aspect in interstate relations can open up new opportunities for diplomacy and promote better mutual understanding between countries.У статті досліджуються окремий сегмент офіційних американсько-радянських відносин на початку німецько-радянської війни, який стосувався питання відсутності релігійної свободи в СРСР та впливу адміністрації президента Рузвельта на її забезпечення. Хронологічні межі дослідження – період від нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року до грудня 1941 року, коли відбулася низка важливих подій: розпочався радянський контрнаступ під Москвою (5 грудня 1941 р.), Японія атакувала базу Тихоокеанського флоту США у Перл-Гарбор (7 грудня 1941 р.), Німеччина та Італія оголосили війну США (11 грудня 1941 р.). У статті робиться спроба простежити факти, що стосуються офіційних відносин між Сполученими Штатами Америки та Радянським Союзом щодо релігійної свободи в часи найбільш критичного періоду німецько-радянської війни. Автор аналізує офіційні заяви та документи, листування дипломатичних представників, а також спогади представників вищого державного керівництва, які були безпосередніми учасниками досліджуваних подій, щоб висвітлити стан взаємодії щодо питань релігійної свободи. У статті з’ясовується, як питання релігійної свободи впливало на формування союзу між двома державами, враховуючи історичний контекст обмежень на релігійну практику в СРСР та активну підтримку права на релігійну свободу як частину американської зовнішньої політики. Дослідження вказує на те, що питання релігійної свободи стосувалося не лише морального виміру відносин між двома державами, але й було інструментом дипломатичного впливу, який залежав від громадської думки США. Стаття покликана показати складну природу американсько-радянських відносин у другій половині 1941 року, підкреслюючи роль ідеологічних компромісів у міжнародній політиці та важливість проблеми релігійної свободи як елемента дипломатичних взаємин між США та СРСР. Результати дослідження показують, що релігійні питання могли формувати міжнародні відносини під час глобальних конфліктів, впливати на політичні рішення на найвищому рівні. Автор стверджує, що врахування релігійного аспекту в міждержавних відносинах може відкрити нові можливості для дипломатії та сприяти кращому взаєморозумінню між країнами
Батько й син аль-Асади: спільні й відмінні риси державної політики
Get PDFThe Syrian al-Assad presidential dynasty is a classic example of a hereditary dictatorship. At the same time, the state policy of Hafez al-Assad and his son Bashar have more differences than common features.
Alawite H. al-Assad usurped the state power of Syria thanks to his own efforts and abilities. As a result of a combination of the socio-political and socio-economic reforms, he turned Syria into a state of the fear, which provided those who fear it with the social mobility and protection from the poverty. At the same time, the Sunnis, who refused the politicization of Islam, could practice their religion and hold the high government positions, while Kurds who agreed to the Arabization could work in the business, a bureaucratic apparatus, or the religious structures. In addition, H. al-Assad, by the interfering in the internal affairs of Lebanon, turned Syria from a political object into a regional political subject, which impressed the Syrians.
B. al-Assad, who received a presidential power from his father, could not become his full-fledged replacement. Together with the power, he received a number of socio-economic challenges. They threatened the state’s ability to provide the population with the necessary amount of “bread in exchange for freedom” and demanded an urgent response. B. al-Assad essentially refused to follow the paved path of the moderate political and economic liberalization of the country. He abused the state “whip” to curb the democratic opposition and the Kurdish national movement. At the same time, B. al-Assad flirted with the Sunni Islamists for tactical reasons. Finally, his failed Lebanon policy marked the beginning of the end of the Syrian regional subjectivity.
The civil war, which was a consequence of B. al-Assad’s state policy, did not teach him anything. In the end, he resorted to the help of foreign patrons: RF and Iran, turning into their puppet. The weakness of his power positions excludes the possibility of a further continuation of the al-Assad presidential dynasty.Сирійська президентська династія аль-Асадів є класичним прикладом спадкової диктатури. При цьому державна політика Хафеза аль-Асада і його сина Башара має між собою більше відмінного, ніж спільного.
Алавіт Х. аль-Асад узурпував державну владу Сирії завдяки власним зусиллям і здібностям. Внаслідок сукупності суспільно-політичних і соціально-економічних реформ він перетворив Сирію на державу страху, котра забезпечувала тим, хто її боїться соціальну мобільність і захищеність від злиднів. Водночас, суніти, котрі відмовлялися від політизації ісламу, могли сповідувати свою релігію і займати високі державні посади, а курди, котрі погоджувалися на арабізацію – реалізуватися у бізнесі, бюрократичному апараті чи релігійних структурах. Окрім цього, Х. аль-Асад, шляхом втручання у внутрішні справи Лівану, перетворив Сирію з політичного об’єкту на регіональний політичний суб’єкт, що імпонувало сирійцям.
Б. аль-Асад, котрий отримав президентську владу від батька, не зміг стати його повноцінною заміною. Разом із владою він дістав низку соціально-економічних викликів. Вони загрожували можливості держави забезпечувати населення необхідною кількістю «хліба в обмін на свободу» і вимагали термінового реагування. Б. аль-Асад по суті відмовився піти торованим шляхом поміркованої політичної й економічної лібералізації країни. Він надуживав державним «батогом» щоб приборкати демократичну опозицію та курдський національний рух. Водночас, Б. аль-Асад з тактичних міркувань загравав з сунітськими ісламістами. Нарешті, його провальна ліванська політика стала початком кінця сирійської регіональної суб’єктності.
Громадянська війна, котра стала наслідком державної політики Б. аль-Асада, нічому його не навчила. Зрештою, він віддався на милість іноземних покровителів в особі РФ та Ірану, перетворившись на їхню маріонетку. Слабкість його владних позицій виключає можливість подальшого продовження президентської династії аль-Асадів
Політика Австралії у сфері оборони (2020-2024 рр.)
Get PDFThe article examines the Australian government’s defense policy from 2020 to 2024 and finds that during this period, it underwent a significant revision. It was determined that a ten-year period of strategic warning of an attack on Australia could no longer be the basis for defense planning. Therefore, there are significant implications for strategic risk management in Australia, and urgent action is required, including increased military readiness, accelerated capability development, increased defense spending, and a shift away from business-as-usual approaches to policy development, risk management, and defense force training.
The government’s immediate actions to re-prioritize the defense force’s capabilities included: investment in conventional nuclear-armed submarines through the AUKUS partnership, the development of the defense force’s ability to accurately engage long-range targets and the production of munitions in Australia, improving the ability of defense forces to operate from northern Australian bases, increasing the ability to rapidly translate revolutionary new technologies into defense capabilities in close partnership with Australian industry,investing in the growth and retention of a highly qualified workforce,deepening diplomatic and defense partnerships with key allies in the Indo-Pacific region.
The AUKUS tripartite security partnership has been identified as necessary for Australia to acquire asymmetric capabilities. AUKUS will provide the Australian Defense Force with advanced capabilities in areas such as artificial intelligence, hypersonics, and maritime situational awareness. The AUKUS partnership takes on particular significance amid China’s development of a new generation of nuclear submarines that will be quieter and harder to detect.
It is proposed to focus scientific research in Ukraine on accelerating the integration of new revolutionary technologies into defense capabilities, investing in the development and retention of a highly qualified workforce in the defense sector, and developing defense industrial priorities. Given the problems in Ukrainian defense procurement, special attention should be paid to researching the experience of reforming the Australian defense procurement system.У статті досліджується оборонна політика австралійського уряду протягом 2020-2024 р. З’ясовано, що в цей період політика Австралії у сфері оборони зазнала суттєвого перегляду. Визначено, що десятирічний термін стратегічного попередження про напад на Австралію вже не може бути основою для оборонного планування. Це має значні наслідки для управління стратегічними ризиками і потребує термінових дій, включно з підвищенням рівня військової готовності, прискореним розвитком спроможностей, збільшенням витрат на оборону, відмовою від звичайного підходу до розробки політики та управління ризиками. Негайні дії уряду щодо зміни пріоритетів спроможностей сил оборони включали: інвестування в атомні підводні човни зі звичайним озброєнням завдяки партнерству AUKUS; розвиток здатності сил оборони точно вражати цілі на великій відстані та виробляти боєприпаси в Австралії; покращення здатності сил оборони діяти з північних баз Австралії; збільшення спроможності швидко переводити нові революційні технології в можливості сил оборони у тісному партнерстві з австралійською промисловістю; інвестування у зростання та утримання висококваліфікованої робочої сили; поглиблення дипломатичного та оборонного партнерства з ключовими союзниками в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Встановлено, що тристороннє партнерство в галузі безпеки AUKUS має важливе значення для Австралії в контексті отримання асиметричних спроможностей. AUKUS надаватиме розширені можливості австралійським силам оборони в таких сферах як штучний інтелект, гіперзвукова техніка та обізнаність про ситуацію на морі. Партнерство AUKUS набуває особливого значення на тлі розробки Китаєм нового покоління атомних підводних човнів, які будуть тихішими і які буде важче виявляти.
Запропоновано у наукових дослідженнях в Україні зосередити увагу на питаннях прискорення інтеграції нових революційних технологій в оборонні спроможності, інвестування у розвиток та утримання висококваліфікованої робочої сили в оборонній сфері, а також розробки оборонних промислових пріоритетів. З огляду на проблеми у сфері українських оборонних закупівель, особливу увагу варто звернути на дослідженнях досвіду реформування австралійської системи оборонних закупівель
Образ Німеччини та німців в українській історичній думці з кінця XIX cтоліття до початку Другої світової війни
Get PDFFirst, the article gives an insight into two main contradictory national narratives, existed in Ukrainian historical thought from the end of the nineteenth century until the beginning of the Second World War and summarizes the most important works, involving on the question of the differences between quite distinct historical storylines of shared pages in the history of both nations. Second, the author focuses on the question of the differences between general theoretical doctrines in Ukrainian historical thought and defines divergent attitudes to Germany and the Germans. Third, the analysis presented above provides a basis for a complete understanding of the peculiarities of the role and place of Germany and the Germans in the framework of the appearance of Ukraine within a contested European arena. In that regard, Ukrainian historians of the populist direction followed the general pattern of East-European historiographies, which universally adopted the national paradigm. They believed that Germany could have interest in separating Ukraine from Russia. The historians of conservative direction supported the idea of building dynastic Hetman State based on the British parliamentary monarchy model. However, conservatives found it possible that not only hetman, representing local elite, could be considered as a candidate for monarch, but a representative of the German Hohenzollerns, including the Emperor Wilhelm’s son Joachim among others.
The author’s analysis carried out in the article on the problem of deriving the image of Germany and Germans by representatives of two distinct historiographical directions of Ukrainian science at the end of the XIX – in the first half of the XX century provides an opportunity to understand the origins and content of the attitudes of various groups of Ukrainian intellectuals towards Germany in the modern Ukrainian state.По-перше, в статті подано бачення двох основних відмінних національних наративів, які існували в українській історичній думці з кінця XIX ст. до початку Другої світової війни. Тут синтезуючим чином представлено найбільш важливі праці, що дають уяву про питання різноманітного ставлення українських науковців до історії взаємин між українською та німецькою націями. По-друге, автор фокусує увагу на питанні відмінності між загальними теоретичними доктринами в українській історичній думці і визначає протилежні судження істориків щодо Німеччини та німців. По-третє, аналіз, здійснений у статті, надає підстави зрозуміти особливості ролі та місця Німеччини та німців в контексті появи України в європейському тогочасному дискурсі. Відповідно, історики народницького напряму наслідували загальний зразок східноєвропейської національноїісторіографії, яка беззастережно прийняла національну парадигму. Вони вірили, що Німеччина може мати зацікавленість у сепарації України від Росії. Історики консервативного напряму підтримували ідею побудови династичної гетьманської держави, побудованої на основі втілення моделі Британської парламентарної монархії. Тим не менше, українські консерватори знаходили за можливе висунути кандидатом у монархи України не лише гетьмана, який би представляв місцеві українські еліти, але й представника німецьких Гогенцоллернів, включно із сином імператора Вільгельма – принцом Йоахімом, серед інших кандидатур.
Здійснений у статті авторський аналіз з проблеми виведення образу Німеччини і німців представниками двох відмінних історіографічних напрямів української науки наприкінці XIX - у першій половині XX ст. дає можливість зрозуміти витоки і зміст ставлень різних груп українських інтелектуалів до Німеччини у сучасній українській державі
Українська історична наука радянського часу
Get PDFThe article-review of the book by O. Yasya examines the theoretical and methodological principles of the functioning of the scientists of the Institute of History from 1936 to 1986, the peculiarities of the functioning of the institution and the principles of its activity, the development of the Soviet concept of the history of Ukraine, one that would suit Moscow, this is the history of historians, their difficult human destinies, the construction of new professional and human ethics in their environment.
The Institute of History, its scientists, after the first congress of Marxist historians (1929), had to recognize simplified vulgarized Marxism, which was combined with positivism, as the only scientific methodology of history. This led to the loss of man as a subject of history and a subject of research, as well as to a simplified understanding of the problems of epistemology.
The Soviet version of Marxism was planted both by directive methods – the activities of the Institute were controlled by the Central Committee of the Communist Party (b) of Ukraine and by terrorist methods – by means of bloody repression against Ukrainian humanitarians. The work of pre-revolutionary historians was stunned, contacts with world scientists were practically absent. The Soviet Ukrainian science of history and other humanitarian sciences were in a stage of stagnation.
The second important problem of the Institute of History of Soviet times was the creation of such a concept of the history of Ukraine that would suit Moscow. And this vulgarized and simplified historical concept was created and instilled in the Ukrainian people.
Since the time of “perestroika”, the history of Ukraine has been conceptually revised. As for its methodological reconstruction, the problem remains, in particular, the issue of developing the civilizational history of Ukraine is urgent. We also need a restructuring of the education system and qualitative changes in the training of research historians.У статті-рецензії на книгу О. Яся розглядаються теоретико-методологічні засади функціонування вчених Інституту історії з 1936 по 1986 рр., особливості функціонування установи і принципів її діяльності, розробка радянської концепції історії України, такої, яка б влаштовувала Москву, це історія істориків, їх нелегкі людські долі, складання нової професійної й людської етики в їхньому середовищі.
Інститут історії, його вчені, повинні були після першого з’їзду істориків-марксистів (1929 р.) визнавати єдино науковою методологією історії спрощений вульгаризований марксизм, який зімкнувся із позитивізмом. Це привело до втрати людини як суб’єкта історії і предмета дослідження, так і до спрощеного розуміння проблем епістемології.
Радянська версія марксизму насаджувалася як директивними методами – діяльність Інституту контролювалася ЦК КП(б)У, так і терористичними – шляхом кривавих репресій проти гуманітаріїв України. Доробок дореволюційних істориків був ошельмований, контакти з вченими світу практично були відсутніми. Радянська українська наука історії та інші гуманітарні науки були в стадії застою.
Другою важливою проблемою Інституту історії радянських часів було створення такої концепції історії України, яка б влаштовувала Москву. І ця вульгаризована і спрощена історична концепція була створена і насаджувалася українському народові.
З часів «перебудови» концептуально історія України переглянута. Що стосується її методологічної перебудови проблема залишається, зокрема нагальним є питання розробки цивілізаційної історії України. Нам також необхідна перебудова системи освіти і якісні зрушення у підготовці істориків-дослідників
Рашистський режим прирікає РФ до тяжких потрясінь і катастрофи
No full textThe article analyzes the development of the Russian Federation during the 33 years after independence. It was noted that during the first years, decisive measures were taken to dismantle the communist regime, all its key institutions, and introduce in its place a democratic and legal system, a market economy on a multi-system basis, the modernization of its leading industries, the development of the socio-economic sphere and the provision of the primary needs of citizens, solving international problems in the country itself.
In foreign policy, the leadership of the Russian Federation sought to form equal, democratic and mutually beneficial relations, especially with such world centers as the EU and the Atlantic countries. The same principles were initiated in relation to other world regions and states, in particular, in relation to the post-Soviet countries that continued to cooperate within the framework of the CIS.
Since the beginning of the 21st century, the departure of the Russian Federation from the democratic values developed by Western civilization began, since a number of provisions regarding the transformation of socio-political, socio-economic and national development, which were recommended for borrowing, ran counter to the interests of Russia and contradicted the national idea. In the activities of the new elite of the Russian Federation, their own geopolitical and geoeconomic interests, which were aimed at reviving the positions of the great powers in the world, ensuring the security and integrity of the multinational state, were increasingly strengthened.
At the final stage of transformational transformations in the Russian Federation, the final establishment of a totalitarian model of the state system took place, the main features of which were: in domestic politics – over-centralism, dictatorship, militarism, revival and development of the Military Industry; on the international arena – revanchist and aggressive policy; it is increasingly obvious that the principles of peaceful coexistence, equal cooperation, and the strengthening of the dominance of its geopolitical interests are being ignored.
It is emphasized that the establishment of a dictatorial model of the state system in post-Soviet Russia took place primarily because the tsarist-imperial centralist and great-state traditions most corresponded to the implementation of its tasks in domestic and foreign policy.
It is proved that the dominance of internal rather than external factors was the reason for the inability of the Russian Federation to form a progressive political-legal, democratic and economic model of the development of the state and society, to build international relations, in particular with neighboring states, on a legal, competitive and mutually beneficial basis.
It was noted that the growing aggressive policy of the Russian Federation towards Ukraine and other countries did not receive timely and appropriate countermeasures from world states and international organizations. Only the heroic resistance of the Ukrainian nation to the invaders forced the collective West to provide active assistance to Ukraine and to introduce effective sanctions against the Russian Federation.
It is emphasized that the war of aggression of the Russian Federation against Ukraine, the annexation of part of its territories, the barbaric destruction of the civilian population and industrial infrastructure are aimed at the liquidation of the Ukrainian state and the Ukrainian nation, the colonization of its territory. The ideology of ruscism must be condemned and banned at the international level and its bearers and those involved in the commission of crimes must be punished.У статті проаналізовано розвиток РФ упродовж 33 років після здобуття незалежноcті. Відзначено, що упродовж перших років вживалися рішучі заходи для демонтажу комуністичного режиму, усіх його ключових інституцій, і запровадження на його місці демократичного і правового устрою, ринкової економіки на багатоукладній основі, модернізації її провідних галузей, розвитку соціально-економічної сфери і забезпечення першочергових потреб громадян, вирішення міжнаціональних проблем в самій країні.
У зовнішній політиці керівництво РФ прагнуло формувати рівноправні, демократичні і взаємовигідні відносини, особливо з такими світовими центрами як ЄС та країни Атлантики. Такі ж принципи започаткувалися і щодо інших світових регіонів та держав, зокрема й щодо пострадянських країн, які продовжували співпрацювати у рамках СНД.
З початку ХХІ ст. започаткувався відхід РФ від демократичних цінностей, вироблених західною цивілізацією, оскільки ціла низка положень щодо трансформації суспільно-політичного, соціально-економічного та національного розвитку, що рекомендувалися для запозичення, йшли в розріз з інтересами Росії, суперечили загальнонаціональній ідеї. У діяльності нової еліти РФ усе більше посилювалися власні геополітичні та геоекономічні інтереси, які спрямовувалися на відродження великодержавницьких позицій у світі, забезпечення безпеки і цілісності багатонаціональної держави.
На завершальній стадії трансформаційних перетворень у РФ відбулося остаточне встановлення тоталітарної моделі державного устрою, головними ознаками якого стали: у внутрішній політиці – надцентралізм, диктатура, мілітаризм, відродження і розвиток ВПК; на міжнародній арені – реваншистська і загарбницька політика; все очевидніше ігнорування принципів мирного співіснування, рівноправного співробітництва, посилення домінування її геополітичних інтересів.
Підкреслюється, що встановлення диктаторської моделі державного устрою у пострадянській Росії відбулося насамперед тому, що царсько-імперські централістські і великодержавницькі традиції найбільше відповідали реалізації її завдань у внутрішній і зовнішній політиці.
Доводиться, що домінування внутрішніх, а не зовнішніх чинників, стало причиною неспроможності РФ сформувати прогресивну політико-правову, демократичну та економічну модель розвитку держави і суспільства, розбудовувати міжнародні відносини, зокрема й із сусідніми державами, на правовій, конкурентній і взаємовигідній основі.
Відзначено, що наростаюча агресивна політика РФ щодо України, інших країн не отримала своєчасної і належної протидії світових держав і міжнародних організацій. Лише героїчний опір загарбникам з боку української нації змусив колективний Захід надавати активну допомогу Україні, запроваджувати дієві санкції проти РФ.
Наголошується, що загарбницька війна РФ проти України, анексія частини її територій, варварське знищення цивільного населення та промислової інфраструктури спрямовані на ліквідацію Української держави і української нації, колонізацію її території. Ідеологія рашизму має бути на міжнародному рівні засуджена і заборонена, а її носії та причетні до вчинення злочинів – покарані
Становлення американської історіографії Нового курсу (1930-і – початок 1960-х рр.)
Get PDFThe article analyzes the formation of American historiography of the New Deal based on a comprehensive study of scientific and journalistic literature. The initial assessments of the New Deal date back to the presidential campaign of 1932 when it was still a preliminary theoretical reform program. During the political debates of the 1930s, opponents of F. Roosevelt criticized the New Deal because, in their opinion, it did not align with American traditions, operated with un-American approaches to public administration, etc. These assessments were significantly influenced by the international situation related to the crisis of capitalism and democratic governance in Europe. Political opponents, referring to experience overseas, unjustly regarded the New Deal as a manifestation of one of the European radical “isms”. The author of the article found that such assessments did not find a wide response in society, and the scientific works of researchers who defended similar theses were on the margins of historical debates around the New Deal.
The publication of their memoirs by most members of F. Roosevelt’s cabinet and his advisers, as well as the opening of access to the President’s library in Hyde Park, contributed to the formation of the first scientific assessments of the New Deal in the late 1940s. The historiography of the New Course had its “founding fathers”, to whom the author of this article includes – Arthur M. Schlesinger Jr., B. Rauch, R. Hofstadter, F. Freidel, J. Burns, and W. Leuchtenburg. These researchers established a scientific basis that remains valid to this day, despite various attempts to revise it. They established certain historiographical trends and approaches to research and interpretation of this period in the 1950s. The author determined that the 1950s were marked by a debate between two schools of historical thought – Progressive and Consensus, regarding what the New Deal was – a continuation of the reform movement of previous decades, a turning point, or a revolution in American life and politics. In the research, the author considered and analyzed the main arguments and counterarguments of each of the schools.У статті на основі комплексного дослідження наукової та публіцистичної літератури здійснено аналіз становлення американської історіографії Нового курсу. Перші оцінки Нового курсу відносяться до президентської кампанії 1932 р. коли він ще був попередньою теоретичною програмою реформ. У період політичних дебатів 1930-х рр. опоненти Ф. Рузвельта критикували Новий курс за те, що він не відповідав американським традиціям, оперував неамериканськими підходами до державного управління. На його оцінки серйозно вплинула міжнародна ситуація, пов’язана із кризою капіталізму та демократичного управління у Європі. Політичні противники, звертаючись до досвіду за океаном, безпідставно розглядали Новий курс як прояв одного із європейських режимів. Автором статті встановлено, що подібні оцінки не знаходили широкого відгуку у суспільстві, а наукові роботи дослідників, які відстоювали подібні тези, перебували на маргінесі історичних дебатів навколо Нового курсу.
Публікація більшістю членів кабінету Ф. Рузвельта та його радників своїх мемуарів, а також відкриття доступу до бібліотеки президента у Гайд-парку сприяли становленню перших наукових оцінок Нового курсу наприкінці 1940-х рр. У історіографії Нового курсу були свої «батьки-засновники», до яких автор даної статті відносить – А. Шлезінгера-молодшого, Б. Рауха, Р. Гофстадтера, Ф. Фрейделя, Дж. Бернса та В. Лехтенберга. Ці дослідники встановили наукову основу, яка залишається актуальною до сьогоднішнього дня, незважаючи на різні спроби її ревізії. Вони встановили певні історіографічні тренди та підходи щодо дослідження та інтерпретації даного періоду у 1950-х рр. Автором визначено, що 1950-і рр. були позначенні дебатами між двома школами історичної думки – прогресистська та консенсусна, на предмет того, чим був Новий курс – продовженням реформістського руху попередніх десятиліть, поворотним моментом, чи революцією в американському житті та політиці. У дослідженні автор розглянув та проаналізував основні аргументи та контраргументи кожної із шкіл