Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
Збереження світової культурної спадщини ЮНЕСКО в Україні в умовах війни
Get PDFThe article reveals the problems of preserving UNESCO’s world cultural heritage in Ukraine in the conditions of full-scale war and Russian aggression. The author made an attempt to analyze culture as a factor in the formation of national identity. She identified the challenges that arise in the cultural sphere of the state in the conditions of war, including insufficient funding, low wages and, in general, the leveling of culture in an important sense for the population, people, and nation.
One of the main aspects of cultural development is the preservation of the national heritage of Ukraine, in particular tangible and intangible monuments of the UNESCO heritage. The article examines the state in which they are during the Russian-Ukrainian war and the problems of their preservation. The main stages of the development of Ukraine’s cooperation with UNESCO are revealed: 1954-1962 - the initial stage of the establishment of relations; 1962-1980 - the stage of deployment of active cooperation; 1980-1990 - the stage of expanding Ukraine’s participation in the program of the organization’s activities. Since 1991 - a stage of qualitatively new relations, which was facilitated by the achievement of independence. An important step was the inclusion of historical, architectural and natural objects of Ukraine in the UNESCO world heritage list.
Since 2014, a number of topical issues have been discussed and resolved regarding the status and prospects of UNESCO cooperation in the light of preventing new challenges and threats, including the Russian occupation of Ukrainian territories. There is also the question of expanding the list of the number of monuments. A brief description of the main monuments and potential sites for inclusion in the UNESCO World Heritage List is given.
It was concluded that thanks to active state and social activities, the issue of preservation of the UNESCO heritage in Ukraine is on the agenda, and this heritage is not only preserved, but also actively replenished. However, Ukraine still has to work actively in the direction of popularizing Ukrainian objects in the country and the world, debunking Russian myths about our heritage, etc.Стаття розкриває проблеми збереження світової культурної спадщини ЮНЕСКО в Україні в умовах повномасштабної війни та російської агресії. Авторка зробила спробу проаналізувати культуру як фактор формування національної ідентичності. Визначила виклики, які постають в культурній сфері держави в умовах війни, до них віднесла такі як недостатнє фінансування, низька оплата праці і загалом нівелювання культури у важливому значенні для населення, народу, нації.
Одним з основних аспектів розвитку культури представлено збереження національної спадщини України, зокрема матеріальних та нематеріальних пам’яток спадщини ЮНЕСКО. У статті досліджено стан в якому стані вони перебувають під час російсько-української війни та проблеми з їх збереження. Розкрито основні етапи розвитку співробітництва України з ЮНЕСКО: 1954-1962 – початковий етап становлення відносин; 1962-1980 – етап розгортання активної співпраці;1980-1990 – етап розширення участі України в програмі діяльності організації. З 1991 р. – етап якісно нових відносин, чому сприяло здобуття незалежності. Важливим кроком стало включення історико-архітектурних та природних об’єктів України до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
З 2014 р. ведеться обговорення та вирішення низки актуальних питань щодо стану та перспектив співробітництва ЮНЕСКО у світлі запобігання новим викликам і загрозам, зокрема окупації РФ українських територій. Також постає питання розширення переліку кількості пам’яток. Дано короткий опис основних пам’яток та потенційних об’єктів на включення до переліку світової спадщини ЮНЕСКО.
Зроблено висновок, що завдяки активній державній і суспільній діяльності питання збереження спадщини ЮНЕСКО в Україні є на порядку денному і ця спадщина не тільки збереглась, а й активно поповнюється. Однак Україна ще має активно працювати і в напрямку популяризації українських об’єктів в країні і світі, розвінчувати міфи росіян про нашу спадщину тощо
Українці та світова цивілізація: енциклопедичні виміри
Get PDFThis article delves into encyclopedic biographistics, particularly addressing the representation of prominent Ukrainians in the context of world civilization. The aim of the study is to substantiate the necessity of creating encyclopedic publications (encyclopedias, lexicons, reference books) that highlight and popularize significant achievements of Ukrainians in fields such as science, culture, and the arts worldwide. Despite globalization, questions of identity remain pertinent, especially for nations that have experienced prolonged periods of statelessness. Ukrainians, despite the challenges in their history, have managed to preserve distinctive national traits, customs, traditions, language, culture, and even aspects of their national elite, challenging the portrayal by official Russian and Soviet historiography. The material, architectural, literary, museum, and cultural achievements serve as a national heritage for Ukrainians. Ukrainian intellectuals rank among the world’s brightest minds, requiring clarification and dissemination of information about their contributions within and beyond the country, particularly in the realm of world civilization. The preparation of biographical encyclopedic publications poses methodological challenges, including issues related to attributing certain individuals to the Ukrainian national continuum.Статтю присвячено енциклопедичній біографістиці, зокрема питанням репрезентації видатних українців в контексті світової цивілізації. Мета статті – обґрунтувати необхідність створення енциклопедичних видань, що висвітлюють та популяризують визначні для світу здобутки українців – діячів науки, культури, мистецтва тощо. Питання ідентичності, незважаючи на процеси глобалізації, все ще є актуальним, особливо для тих народів, які на довгі часи втрачали свою державність. Українцям попри всі перипетії власної історії вдалося не загубитися, зберегти питомі риси національної вдачі, свої звичаї, традиції, мову, культуру тощо. Навіть у такому питанні як національна еліта не все так погано, як намагалася переконувати офіційна російська та радянська історіографія, трактуючи українців винятково, як селянську націю. Про те, що українська шляхта існувала, свідчать матеріальні, архітектурні, літературні, музейні, культурні здобутки, що є загальнонаціональною спадщиною українців. Українські інтелектуали є серед найбільших розумів світу. Цей постулат не потребує доведення, однак є нагальна необхідність роз’яснення й поширення інформації як у середині країни, так і поза нею про здобутки українців у царині світової цивілізації. Значною мірою це завдання лежить на довідкових, зокрема енциклопедичних виданнях. Заслуговують на увагу методологічні проблеми підготовки біографічних енциклопедичних видань, присвячених особам, що здійснили свій внесок у розвиток світової цивілізації. Серед них – питання, пов’язане із зарахуванням тих чи інших відомих осіб до українського національного континууму
Українська медієвістика (рання новістика) в особах дослідників: Сергій Плохій у спогадах о. проф. Юрія Мицика
Get PDFThe publication includes the memoirs of Doctor of Historical Sciences, Professor Yurii Mytsyk about one of his students, the Professor of Ukrainian History at Harvard Serhii Plokhy. The historians first met in the mid-1970s at the Historical department of Dnipropetrovsk State University. Yurii Mytsyk was the lecturer at the Chair of general history, and Serhii Plokhy was a first-year student. The memoir reveals the circumstances of acquaintance and the beginning of young scholar’s scientific work under the supervision of Yurii Mytsyk. It was at the latter's suggestion that Serhii Plokhy began to study Latin-language historiography, wrote his first research paper sand published articles. In addition, the professor talks about the problems that his student faced when entering postgraduate school and how he managed to overcome them. The historian also recalls Serhii Plokhy's preparation of his PhD thesis “Latin-language works of the mid-seventeenth century as a source on the history of the Liberation War of the Ukrainian people in 1648-1654” at the Patrice Lumumba University in Moscow. The stories of personal friendships and inter-family communication between historians are of special interest. Yurii Mytsyk talks about Serhii Plokhy’s arrival at the Department of General History as a lecturer, his professional growth and career progression, and participation in the life of the Historical department. He talks about the complicated relations between colleagues-historians during the election of Serhii Plokhy as head of the chair, his work as dean of the Faculty for Foreign Students, and the circumstances under which Plokhy had to leave Dnipro University.
A separate part of the memoirs is devoted to Serhii Plokhy’s academic trips abroad and the impressions he shared with his colleagues, including a joint trip to an international conference in Italy. A part of the memoirs is devoted to the contacts between the historians when they both stopped working at the Dnipropetrovsk University and met during Yurii Mytsyk’s internship in Canada.У публікації наведено спогади доктора історичних наук, професора Юрія Мицика про одного зі своїх учнів – професора Гарвардського університету Сергія Плохія. Історики вперше перетнулися в середині 1970-х рр. на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету. Юрій Мицик був викладачем кафедри загальної історії, а Сергій Плохій – студентом першого курсу. У спогадах розкриваються обставини знайомства та початку наукової роботи молодого історика під керівництвом Юрія Мицика. Саме з подачі останнього Сергій Плохій почав досліджувати латиномовну історіографію, написав перші наукові розвідки та опублікував статті. Окрім того, професор розповідає про проблеми, які виникли перед його учнем під час вступу до аспірантури,і проте, як йому вдалося їх подолати.
Історик згадує і про підготовку Сергієм Плохієм кандидатської дисертації «Латиномовні твори середини XVII століття як джерело з історії Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр.» в університеті ім. Патріса Лумумби в Москві.
Особливий інтерес становлять сюжети особистих дружніх контактів та міжродинного спілкування істориків. Юрій Мицик розповідає про прихід Сергія Плохія на кафедру загальної історії як викладача, про його зростання, просування кар’єрними сходами та про участь у житті історичного факультету. Про непрості стосунки істориків під час балотування та обрання Сергія Плохія завідувачем кафедри, роботу деканом факультету для іноземних студентів та обставини, за яких він був змушений покинути Дніпропетровський університет. Окрема частина спогадів присвячена закордонним відрядженням Сергія Плохія та враженнями від них, якими він ділився з колегами, про спільну поїздку на міжнародну конференцію в Італію.
Частина спогадів присвячена контактам істориків у часи, коли вони обидва припинили працювати в Дніпропетровському університеті та зустрічалися під час стажування Юрія Мицика в Канаді
Особливості трансформацій інституцій державної влади Словацької Республіки у сфері регулювання міжетнічних взаємин (1989–1995 рр.)
Get PDFThis article examines and analyzes, for the first time in Ukrainian historiography, the work of the Committee of the Government of the Czechoslovak Socialist Republic on nationality issues. The committee was established by the decision of the CSSR Government on February 8, 1990, as a coordinating, initiative, and advisory body on nationality matters. The committee coordinated and monitored the resolution of all major issues related to the lives of nationalities and the realization of the rights of their representatives, offering recommendations and proposals for the coordinated implementation of state policies regarding nationalities. It proposed essential measures for the development of their national cultures, traditions, their rights to education, culture, press, literature, and information in their own language. It aimed to develop the activities of national cultural and civic organizations, organizing them in political and social life, which should have been unified throughout the CSSR.
The committee operated in accordance with the principles of the federal structure of the CSSR and collaborated with all central bodies involved in measures prepared in the national sphere. Its members included representatives of the CSSR, the Czech Republic, and the Slovak Republic governments, prominent figures from the social, civic, and cultural life of the Czech and Slovak peoples, as well as representatives of the Hungarian, German, Polish, Roma, and Ukrainian nationalities. It is emphasized that at the federal level, representatives of Ukrainians and Rusyns were identified as a single nationality.
Simultaneously, a thorough analysis is conducted of the activities of the Council of the Government of the Slovak Republic on nationality issues, which served as an advisory, initiative, and coordinating body of the Slovak Republic Government. It was accountable to the aforementioned committee and the federal government. Materials, reports on the work done, and resolutions were prepared for its meetings and implementation of its decisions. However, matters of state funding for national minorities in the Slovak Republic, their organizations, unions, culture, education, press, printed publications, and more were subjects of discussion and debates both within the Council of the Slovak Republic Government on nationality issues and by relevant ministries, as well as within the walls of the Slovak Republic Parliament during discussions on the state budget for the following year regarding these specific matters.У статті на основі архівних документів вперше в українській історіографії розглядається й аналізується робота Комітету Уряду Чехословацької Соціалістичної Республіки з питань національностей, який був створений рішенням Уряду від 8 лютого 1990 р. як свій координаційний, ініціативний і дорадчий орган з питань національностей. Комітет координував і слідкував за вирішенням усіх основних питань, що торкалися життя національностей і реалізації прав їхніх представників (національних меншин), пропонуючи владі рекомендації і пропозиції реалізації координованої політики держави щодо національностей; пропонував основні заходи для розвитку їх національних культур, традицій, їхніх прав на освіту, культуру, пресу, літературу й інформацію на їхній мові; розвитку діяльності національних культурницьких і громадських організацій, їхню організацію в політичному і суспільному житті. Комітет працював згідно з принципами федеративного устрою Чехословацької Соціалістичної Республіки. До його складу входили члени федерального та республіканських урядів, визначні представники суспільного, громадського, культурного життя чеського і словацького народів, представники угорської, німецької, польської, ромської, української національностей. Наголошується, що на федеральному рівні представники українців та русинів ототожнювалися як однієї національності.
Одночасно грунтовно здійснюється аналіз діяльності Ради Уряду Словацької Республіки з питань національностей, яка була дорадчим, ініціативним та координаційним органом Уряду Словацької Республіки. Своєю чергою вона була підзвітна вищевказаному комітету і федеральному уряду. До її засідань і на виконання її рішень, постанов готувалися матеріали, звіти про виконану роботу тощо. Відзначається що, питання державного фінансування національних меншин Словацької Республіки, їхніх організацій, союзів, культури, освіти, преси, друкованих видань тощо були предметом обговорення, дискусій як Радою Уряду СР з питань національностей, відповідними міністерствами, так і в стінах Парламенту Словацької Республіки
Історія виникнення і сучасний стан грузино-південноосетинського конфлікту
Get PDFThe article examines the causes of the Georgian-South Ossetian conflict, shows the phases of its development and its current state. The Georgian-South Ossetian confrontation began during the period of the existence of the USSR. It turned into an armed conflict in 1991-1992, which ended with the defeat of Georgian troops and the establishment of control over the territory of this autonomous region by South Ossetia with the help of military support from Russia. Since that time, South Ossetia has become a de facto independent state, which is practically outside the power of the Georgian government.
After that, a long-term negotiation process began, which, unfortunately, did not bring the desired results in the settlement of the Georgian-South Ossetian conflict. In view of this, in August 2008, Georgia made an unsuccessful attempt to restore control over South Ossetia by force. This led to a five-day Russian-Georgian armed conflict, during which South Ossetia, with the help of the Russians, established complete control over its entire territory. Shortly after that, South Ossetia was recognized as an independent state by the Russian Federation and some of its satellites, and Russian military personnel began to be stationed practically throughout the territory of this former South Ossetian autonomous region.
Despite this development, Georgia rightfully considers South Ossetia its territory occupied by Russia. The absolute majority of the world’s states, including Ukraine, support the territorial integrity of the Republic of Georgia, a constituent part of which is the former South Ossetian Autonomous Region. Given the high level of Russian presence in South Ossetia, it can be predicted that in the near future Russia will completely absorb this Georgian territory and include it “at the request of the Ossetians” as another subject of the federation.У статті досліджуються причини виникнення грузино-південноосетинського конфлікту, показано фази його розвитку та сучасний стан. Грузино-південноосетинське протистояння розпочалося ще в період існування СРСР. Воно переросло у збройний конфлікт 1991-1992 рр., який закінчився поразкою грузинських військ і встановленням Південною Осетією за допомогою військової підтримки Росії контролю над територією цієї автономної області. З того часу Південна Осетія стала де-факто незалежною державою, яка практично опинилася поза владою грузинського уряду.
Після цього розпочався багаторічний переговорний процес, який, на жаль, не приніс бажаних результатів у врегулюванні грузино-південноосетинського конфлікту. Зважаючи на це, Грузія зробила у серпні 2008 р. невдалу спробу силового відновлення контролю над Південною Осетією. Це призвело до п’ятиденного російсько-грузинського збройного конфлікту, під час якого Південна Осетія за допомогою росіян встановила повний контроль над усією своєю територією. Невдовзі по тому Південна Осетія була визнана незалежною державою з боку РФ та деяких її сателітів, а російські військовослужбовці стали дислокуватися фактично по всій території цієї колишньої Південно-Осетинської автономної області.
Незважаючи на такий розвиток подій, Грузія по праву вважає Південну Осетію своєю територією, окупованою Росією. Абсолютна більшість держав світу, зокрема Україна, підтримують територіальну цілісність Республіки Грузія, складовою частиною якої є колишня Південно-Осетинська автономна область. Враховуючи високий рівень російської присутності у Південній Осетії, можна прогнозувати, що в недалекому майбутньому Росія повністю поглине цю грузинську територіюта включить її «на прохання осетинців» до свого складу в якості ще одного суб’єкта федерації
Роль ініціативи «Один пояс, один шлях» у трансформації міжнародного порядку
Get PDFThe article examines the problem of the development and implementation of “the One Belt, One Road” Initiative (OBOR), as well as its impact on the transformation of the contemporary international order. It is shown that the initiative created by China in 2013 called “the Silk Road Economic Belt” and “the Maritime Silk Road” of the XXI Century, and then renamed “the One Belt, One Road” Initiative, is one of the projects that will continue the path of dynamic development, turning China into a leading power in the world economy and politics in a tangible way perspective. The unprecedented economic progress over the past fifty years reflects the dynamism of the CPC leadership, starting with Deng Xiaoping and Xi Jinping. The transformation from a low-income agricultural economy to an economy that is dynamically developing and based on strategic foresight.
The holding of “the third Belt and Road Forum” on October 17-18, 2023 in Beijing reflected an innovative approach to maintaining China’s “great leap forward”. Xi Jinping outlined eight main steps to promote constructive cooperation, focusing on multidimensional networks, open economy, practical cooperation, green development, scientific innovation, people-to-people contacts, assessment systems and multilateral cooperation.
It has been proven that the “OBOR” initiative is, first of all, a reflection of China’s strategic vision to strengthen its influence in various parts of the world, especially in Asia and Africa, by providing assistance in infrastructure development and industrialization. The global infrastructure projects of the “OBOR” initiative are a prime example of China’s commitment to soft power and securing its investments to realize its short- and long-term interests.
It is shown that in the coming decades, humanity may witness a paradigm shift in the world order, centered around the “One Belt, One Road” initiative as China’s signature foreign policy. The goal of the One Belt, One Road” initiative is to achieve both an economic and a political vision. As China provides infrastructure investments and infrastructure development experience to the countries of the region, it will help the countries of the region to develop economically or share China’s economic prosperity. The success and viability of the “OBOR” initiative depends on China’s ability to continue to succeed through its Chinese model, its ability to protect a huge number of assets abroad, and the unique political preferences of countries in the region. Before China can master the power of its own ideas, China’s economic interests in the region will inevitably be protected and secured by its growing military might.У статті досліджується проблема розвитку та реалізації ініціативи «Один пояс, один шлях» (ОПОШ), а також її вплив на трансформацію сучасного міжнародного порядку. Показано, що створена Китаєм у 2013 р. ініціатива під назвою «Економічний пояс Шовкового шляху та Морський шовковий шлях XXI ст.», а потім перейменована на ініціативу «Один пояс, один шлях» є одним із проектів, які продовжать шлях динамічного розвитку, перетворюючи Китай у лідируючу державу у світовій економіці та політиці у відчутній перспективі. Безпрецедентний економічний прогрес за останні п’ятдесят років відображає динамізм керівництва Комуністичної партії Китаю (КПК), починаючи з Ден Сяопіна та Сі Цзіньпіна. Перетворення від аграрної економіки з низькими доходами до економіки, яка динамічно розвивається і заснована на стратегічному передбаченні.
Проведення третього форуму «Пояс та шлях» 17-18 жовтня 2023 р. у Пекіні відобразило інноваційний підхід до підтримки «великого стрибка вперед» Китаю. Сі Цзіньпін окреслив вісім основних кроків щодо сприяння конструктивному співробітництву, приділивши особливу увагу багатовимірним мережам, відкритій економіці, практичному співробітництву, зеленому розвитку, науковим інноваціям, контактам між людьми, системам оцінки та багатосторонньому співробітництву.
Доведено, що ініціатива «ОПОШ» є насамперед відображенням стратегічного бачення Китаю щодо посилення свого впливу в різних частинах світу, особливо в Азії та Африці, шляхом надання допомоги у розвитку інфраструктури та індустріалізації. Глобальні інфраструктурні проекти ініціативи «ОПОШ» є яскравим прикладом прихильності Китаю до м’якої сили та забезпечення інвестицій для реалізації своїх короткострокових та довгострокових інтересів.
Представлено, що протягом найближчих десятиліть людство може стати свідком зміни парадигми міжнародного порядку, зосередженого навколо ініціативи «Один пояс, один шлях» як фірмова зовнішня політика Китаю. Метою ініціативи «ОПОШ» є досягнення як економічного, так і політичного бачення. Оскільки Китай надає країнам регіону інвестиції в інфраструктуру та досвід розвитку інфраструктури, це допоможе країнам регіону розвиватись економічно або розділити економічне процвітання Китаю. Успіх та життєздатність ініціативи «ОПОШ» залежать від здатності Китаю продовжувати досягати успіх за допомогою своєї китайської моделі, її здатності захистити величезну кількість активів за кордоном та унікальних політичних переваг країн регіону. Перш ніж Китай опанує силу своїх власних ідей, економічні інтереси Китаю в регіоні неминуче будуть захищені і забезпечені його військовою силою, що зростає
Історико-політичні аспекти сталого розвитку міжнародного порядку в умовах глобальних трансформацій
No full textThe problems and prospects of a new international order formation in terms of the transformation of the international system are viewed. It is proved that sustainable development of the contemporary international system depends on the consolidation of the international community and the constructive cooperation between the international relations participants. Thus it is necessary to begin the process of developing a new model of a world governing that would take into consideration the conditions of the global world of the XXI century.
The necessity of comprehensive study of the components of the global crisis of world governance and search for mechanisms to overcome it by consolidating participants of the international system are proved. A complex crisis in various fields and at various levels, from local to global proves incapacity, due to lack of appropriate mechanisms, of the international community to overcome the global system crisis that includes world governing crisis.
Thus, the current crisis on the global level always calls for search the means and factors that would provide stabilization of the social, economic and political relations, consolidation of social powers and all members of the international system. The current global system crisis is not accidental one and it is a natural phenomenon associated with long-term trends of world political and economic development.
Thus the present global system crisis has its own peculiarities and distinctive features associated with the processes of globalization, regional political and economic integration, global migration and more. Crisis development was accelerated because of the collapse of the bipolar international system and intensification of globalization. Obviously, handling crisis development is possible to be achieved, provided the acquisition of the new international system a balance that would correspond properly to the character of global transformations. From this perspective, changes in social development have made the problem of international political consolidation a highly topical one as it is aimed at sustainable development of mankind.Розглядаються проблеми та перспективи формування нового міжнародного порядку з точки зору трансформації міжнародної системи. Доведено, що сталий розвиток сучасної міжнародної системи залежить від консолідації міжнародної спільноти та конструктивної співпраці між учасниками міжнародних відносин. Таким чином, необхідно розпочати процес розробки нової моделі управління світом, яка б враховувала умови глобального світу XXI століття.
Доведено необхідність всебічного вивчення складових глобальної кризи світового управління та пошуку механізмів її подолання шляхом консолідації учасників міжнародної системи. Складна криза в різних галузях і на різних рівнях – від локального до глобального – виявляється недієздатною, через відсутність відповідних механізмів, міжнародного співтовариства для подолання кризи глобальної системи, що включає світову кризу.
Таким чином, сучасна криза на глобальному рівні завжди вимагає пошуку засобів та факторів, які забезпечили б стабілізацію соціальних, економічних та політичних відносин, консолідацію соціальних держав та всіх членів міжнародної системи. Сучасна криза глобальної системи не є випадковою, і це природне явище, пов’язане з довготерміновими тенденціями світового політичного та економічного розвитку.
Таким чином, сучасна глобальна системна криза має свої особливості та відмінні риси, пов’язані з процесами глобалізації, регіональної політичної та економічної інтеграції, глобальної міграції тощо. Розвиток кризи прискорився через розпад біполярної міжнародної системи та посилення глобалізації. Очевидно, що подолання кризового розвитку можливе за умови набуття новою міжнародною системою балансу, який би належним чином відповідав характеру глобальних трансформацій. З цієї точки зору зміни в суспільному розвитку зробили проблему міжнародної політичної консолідації надзвичайно актуальною, оскільки вона спрямована на сталий розвиток людства
Сучасна Угорщина – шлях від демократії до авторатиризму: історична ретроспектива
Get PDFIn the late 1980s, as a result of the Velvet Revolutions, the political systems of most Central and Eastern European (CEE) countries underwent significant changes. This process also affected the Hungarian Republic, where the change in the social system was more intense and successful than in many other CEE countries.
Hungary, thanks to these processes, distinguished itself as a leader among the CEE countries in achieving significant accomplishments in political and economic transformation. The political system of society underwent significant changes. The one-party regime was replaced with a pluralistic political system based on the Constitution, amended in 1989. A parliamentary-presidential system of governance was introduced, granting the government broad powers and obligating it to ensure conditions for the country's economic and democratic development. A reform of the judicial system was also carried out, and a Constitutional Court was established.
From 1990 to 2010, there was significant liberalization of society, but the achievements of these years were controversial and ambiguous. The commercialization of all spheres of life significantly changed the general cultural context, led to new tensions in relations between different social groups and generations, and to some extent exacerbated the problem of interethnic relations.
Everything changed in 2010 when the FIDESZ-KDNP coalition came to power in the parliamentary elections, gaining a constitutional majority of votes. This right-conservative coalition successfully implemented conservative ideology, skillfully manipulated public consciousness, carried out effective economic reforms, strengthened state administration, and reformed the public sector, directing it towards centralization and the restoration of conservative traditions in the Hungarian state. This was also accompanied by a rollback of democratic governance principles and an intensification of authoritarian tendencies.
As a result of these actions, the right-conservative coalition managed to win the parliamentary elections in 2014, 2018, and 2022. This led to the multiparty system, created as a counterbalance to the one-party totalitarian regime, becoming bipolar with the dominant role of the FIDESZ-KDNP coalition.
Thus, the country with established democratic traditions transformed into a state with an authoritarian government headed by Prime Minister V. Orban, who many in the EU call a dictator.У кінці 1980-х рр., внаслідок оксамитових революцій, політичні системи більшості країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) пройшли значні зміни. Цей процес також зачіпив Угорську Республіку, де зміна суспільного устрою пройшла інтенсивніше і успішніше, ніж у багатьох інших країнах ЦСЄ.
Угорщина, завдяки цим процесам, відзначилася як лідер серед країн ЦСЄ, які досягли значних досягнень у сфері політичної та економічної трансформації. Політична система суспільства зазнала значних змін. Однопартійний режим було замінено плюралістичною політичною системою, яка базувалася на Конституції, зміненій у 1989 р. Була впроваджена парламентсько-президентська система влади, яка надала уряду широкі повноваження і зобов’язала його забезпечувати умови для економічного і демократичного розвитку країни. Також була проведена реформа судової системи, і створений Конституційний Суд.
З 1990 року до 2010 року відбулася значна лібералізація суспільства, але досягнення цих років мали суперечливий та неоднозначний характер. Комерціалізація всіх сфер життя суттєво змінила загальнокультурний контекст, призвела до нових напруженостей у відносинах між різними соціальними групами і різними поколіннями, і певною мірою загострила проблему міжнаціональних відносин.
Все змінилося в 2010 р., коли на виборах в Державні збори до влади прийшла коаліція ФІДЕС-УГП-ХДНП, отримавши конституційну більшість голосів. Ця правоконсервативна коаліція успішно впроваджувала консервативну ідеологію, вміло маніпулювала громадською свідомістю, здійснювала ефективні економічні реформи, посилювала державне управління та реформувала державний сектор, спрямовуючи його к централізації і відновленню консервативних традицій угорської держави. Це також супроводжувалося згортанням демократичних принципів правління та посиленням авторитарних тенденцій.
Внаслідок цих дій, правоконсервативна коаліція зуміла перемогти на виборах до Державних зборів у 2014, 2018 та 2022 роках. Це призвело до того, що багатопартійна система, створена як противага однопартійному тоталітарному режиму, стала двополюсною з домінуючою роллю коаліції ФІДЕС-УГП-ХДНП.
Таким чином країна із усталеними демократичними традиціями перетворилася на державу з авторитарним урядом на чолі із прем’єр-міністром В.Орбаном, якого багато хто в ЄС називає диктатором
Діалектика агресії
Get PDFThe article presents analytical survey of Russian’s expansionist policy from the Kievan Rus to present time. It’s argued that historical development Russian state is based on territorial expansion and military aggression. The establishment of Russian empire finally created the main characteristics of its domestic and foreign policy – totalitarianism, great-power chauvinism and empire ambitions. These qualities have become the driving power of Russian policy and mentality. In this context the consequences of wars in which Russia took part were also considered. The complex of factors and historical circumstances of the aggressive type of political thinking and foreign policy behavior has been systematized. On the base of historical facts, particularly the events of current Russian-Ukraine war, its essence and reasons have been analyzing in the information and international dimension.
It is noted that the capture of Kiev in 1918 by the troops of Red Army resulted in thousands civil victims. After affiliation with treaty on establishment of the Soviet Union in 1922 Ukraine was attached to the “Russian charity” for almost seventy years. The full-scale intervention of multinational Russian army in Ukraine in 2022 is a real violation of international land humanitarian law. Genocide, massive terror, destruction of economic infrastructure, and slaughter of civil population still kept in silence in Russian media. Instead of that faked narratives on “liberation mission of Russia: and “termination of Nazi” have become the stereotype of Russian information war against Ukraine. Firstly, aggression against Ukrainian state and people is aimed at the termination of independent nation. Secondly, aggression has a goal to stop integrational course of Ukraine that directed at the obtaining a membership in Euro-Atlantic structures. Military cooperation between Ukraine and NATO is an acceptable way to ensure the European security.
In the article the phenomena of political conscious at the post-war period is also examined. Attention is focused on the probable inflections in mentality of Ukrainian combatants and migrants. In conclusion, the oncoming scenario of eventual transformations of the international system has been considered.Стаття презентує аналітичний огляд експансіоністської політики Росії з часів Київської Русі до наших днів. Аргументовано, що історичний розвиток Російської держави побудований на територіальній експансії та агресії. Утворення російської імперії визначило головні характеристики внутрішньої і зовнішньої політики – тоталітаризм, великодержавний шовінізм та імперські амбіції. Ці якості стали рушиною силою російської політики й менталітету. У цьому контексті розглядаються також наслідки війн, у яких Росія брала участь. Систематизовано комплекс факторів, які лежать в основі агресивності російського політичного мислення і зовнішньополітичної поведінки. На підставі історичних фактів, зокрема подій російсько-української війни, аналізується її сутність і мотиви в інформаційному та міжнародному вимірі.
Зазначається, що захоплення в 1918 р. Києва військами Червоної Армії спричинило тисячі жертв серед цивільного населення. Після приєднання до договору про створення Радянського Союзу Україна опинилась прив’язаною до «радянської колісниці» майже на сімдесят років. Повномасштабне вторгнення багатонаціональної армії Росії в 2022 р. є актом грубого порушення міжнародного і гуманітарного права. Геноцид, масовий терор, знищення економічної інфраструктури й вбивство цивільного населення все ще замовчується в російських медіа. Натомість фальсифікований наратив про «визвольну місію» та «очищення від нацистів» став стереотипом російської інформаційної війни проти України. По перше, агресія проти Української держави та її народу спрямована на знищення незалежної нації. По-друге, вона ставить на меті зупинити інтеграційний курс України, спрямований на набуття членства в Евро-Атлантичні структури. Військова кооперація між Україною і НАТО є прийнятним засобом забезпечення європейської безпеки.
У статті також вивчається феномен політичної свідомості післявоєнного періоду. Увага фокусується на можливих змінах у ментальності українських вояків та мігрантів. Наприкінці розглядається прийдешній сценарій евентуальних трансформації міжнародної системи
Відходи для благодійності? Кейс Українського Червоного Хреста та інших гуманітарних організацій в Україні у 1920-х роках
No full textThe article argues that the Ukrainian Red Cross (URC), the Central Commission for Aid to Children under the All-Ukrainian Central Executive Committee (CCAC), and the Committee for Aid to Sick and Wounded Red Army Soldiers (AUCCASWRAS) played a key role in launching waste recycling activities in Ukraine in the early 1920s. At that time, waste recycling was seen as a promising source of income, and these humanitarian organizations needed funds to carry out their activities, such as combating child homelessness, supporting and treating demobilized wounded and sick Red Army soldiers, providing assistance to the population of famine-affected areas, etc. This activity was possible due to the accumulation of large amounts of waste in Ukraine and the lack of systematic work on its collection and recycling. The author shows the role of these humanitarian organizations in the creation and operation of one of the largest waste collectors in Ukraine – the company Ukrutilzbir. It is concluded that the Soviet authorities tried to exploit the idea of charity, which was to be implemented in the form of free transfer of waste by enterprises to Ukrutilzbir, but it did not take root, as it contradicted the ideology of rationalism and pragmatism and economic relations of the NEP period. At the same time, the idea of creating Ukrutilzbir as a business project that generated dividends was implemented quite successfully. The achievements of Ukrutulzbir are considered in the context of the waste collection problems in an economy of deficit and the limited ability of the population and enterprises to produce large amounts of waste. The author concludes that the connection of waste collection with the idea of charity is one of the distinctive features of the early Soviet waste regime in Ukraine. This study is based on the use of previously unknown archival documents and reveals unexplored pages of waste recycling activities and sources of funding for humanitarian organizations in Ukraine during the early Soviet period.У статті стверджується, що Український Червоний Хрест (УЧХ), Центральна комісія допомоги дітям при ВУЦИК (ЦК Помдет) і Комітет допомоги хворим і пораненим червоноармійцям (Всеукрцекомпом) відіграли ключову роль у започаткуванні діяльності з вторинного використання відходів в Україні на початку 1920-х рр. У цей період операції з відходами розглядались як перспективне джерело отримання прибутків, а ці гуманітарні організації потребували кошти для своєї діяльності – боротьби з дитячою безпритульністю, підтримки і лікування демобілізованих поранених і хворих червоноармійців, надання допомоги населенню територій охоплених голодом тощо. Ця діяльність була можлива внаслідок накопичення в Україні великої кількість відходів і відсутності системної роботи з їхнього збирання і вторинного використання. Показано роль цих гуманітарних організацій у створенні і роботі одного з найбільших заготувачів відходів в Україні – компанії Укрутильзбір. Зроблено висновок, що радянська влада намагалась експлуатувати ідею благочинності, яка мала реалізовуватися у вигляді безоплатної передачі підприємствами відходів Укрутильзбору, однак вона не прижилась, адже суперечила ідеології раціоналізму та прагматизму й економічним відносинам періоду НЕПу. Водночас ідея створення цієї компанії як бізнес-проекту, що приносив девіденти, була реалізована досить успішно. Здобутки Укрутильзбору розглядаються в контексті проблем збирання відходів в умовах економіки дефіциту й обмеженої можливості населення і підприємств продукувати велику кількість відходів. Автор приходить до висновку, що зв’язок збирання відходів з ідеєю благодійності, є однією з відмінних рис ранньорадянського режиму поводження з відходами на території України. Це дослідження проведено на основі використання невідомих раніше джерел і розкриває невідомі раніше сторінки діяльності з утилізації відходів та джерел фінансування гуманітарних організацій в на території України періоду раннього СРСР