Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
Феміністична зовнішня політика ФРН у історичних трендах (2022-2024)
Get PDFThe article analyzes the peculiarities of the formation and implementation of feminist foreign policy in Germany. Feminist and ecological trends in German foreign policy are seen as a symbol of competition between values and interests. Since the creation of the Green Party (the beginning of the 1980s), the priorities of the party’s foreign policy have been the issues of military conflicts, the arms race, the protection of human rights and democracy, migration, and Islamic terrorism. This was manifested during the tenure of the Minister of Foreign Affairs in the “red-green” coalition of Yoshka Fischer (1998-2005). A clear name for the foreign policy strategy of the “traffic light coalition” of social democrats, the party of green and free democrats has not yet been formulated. The degree of environmentalism and feminism seems minimal. The working hypothesis of the name of this strategy can be considered a liberal-relativistic strategy. The priority of “feminist foreign policy” had a global choice and concerned the attempt to translate feminism as an issue into feminism as a process of protecting women’s interests around the world. These plans collided with the harsh reality of the international environment, which was traumatized by the escalation of Russian aggression against Ukraine. An important task of German foreign policy was the combination of a feminist course with environmental attitudes. The modern world presents different attitudes towards women. This is primarily determined by religious and local civilization factors. Feminist foreign policy is about more than diplomatic etiquette. Opponents of this course are right-wing populists. In their ideal, ultra-right populists see Europe as a continent of white Christian heterosexual families, which must be protected from “feminist supremacist”, “totalitarian wokism”, “socialist globalism”. Real politics once again demonstrated that it is stronger than idealistic politics.У статті проаналізовано особливості формування та реалізації феміністичної зовнішньої політики Німеччини. Феміністичний та екологічний тренди у німецькій зовнішній політиці розглядаються як символ конкуренції між цінностями та інтересами. З часу створення партії зелених (початок 1980-х рр.) пріоритетами зовнішньополітичних установок цієї партії були питання військових конфліктів, гонки озброєнь, захисту прав людини і демократії, міграції, ісламського тероризму. Наглядно це проявлялося під час перебування на посаді міністра закордонних справ в «червоно-зеленій» коаліції Йошки Фішера (1998-2005). Чіткого найменування зовнішньополітичної стратегії «світлофорної коаліції» соціал-демократів, партії зелених і вільних демократів поки що не сформульовано. Ступінь екологічності і феміністичності виглядає мінімальним. Робочою гіпотезою назви цієї стратегії можна вважати ліберально-релятивістською стратегією. Пріоритет «феміністичної зовнішньої політики» мав глобальний вибір та стосувався спроби перевести фемінізм як питання в фемінізм як процес захисту жіночих інтересів по всьому світу. Ці плани зіштовхнулись із жорсткою реальністю міжнародного середовища, яке було травмовано масштабуванням російської агресії проти України. Важливим завданням німецької зовнішньої політики було поєднання феміністичного курсу з екологічними установками. Сучасний світ презентує різне ставлення до жінок. Це де термінується передусім релігійними та локально-цивілізаційними факторами. Феміністична зовнішня політика більша за дипломатичний етикет. Ультаправі популісти у своєму ідеалі бачать Європу континентом білих християнських гетеро сексуальних родин, які треба захищати від «феміністського супрематизму», «тоталітарного воукізму», «соціалістичного глобалізму». Реальна політика знову демонструвала, що вона сильніша за ідеалістичну політику
Полабські серби у добі Людольфінгів-Оттонів (Частина 1)
Get PDFThe article comprehensively reevaluates the historical fate of the Serbian communities from the area between the Saale and Mulde rivers in the times of the Ottonian dynasty. The research objectives included considering their role in the system of international relations of the first half of the 10th century, with particular attention paid to their position in the conflicts between the Ottonians and the Magyars, the Dalaminzi, the Hevelli, & the Czech principality of the Přemyslids. Based on analysis of the political situation in Central Europe and suggested reconstruction of the episodes of collaboration of the Elbe Serbs with Henry the Fowler, the author rejects the widely spread stereotype about the domination of the pro‑Hungarian orientation among the Slavs of the discussed region.
The chronology of integration of the territory between the Saale & Mulde into the Duchy of Saxony has been specified, and its periodization has been suggested. The author challenges the interpretation of Henry I’s deployment of the Saxon troops and military infrastructure in the region to the east of Saale after 921 as part of the narrative of conquest and enslavement of the Slavs, arguing that the measures were caused by the necessity to defend Saxony from Hungarian raids as well as the need to resist the alliance between the Stodoranian dynasty & the Czech Přemyslids, and accepting E. O. Schulze’s view about further persistence of the autonomous Serbian principalities through the 920s–940s. Proceeding from the identification of agrarii milites mentioned by Widukind of Corvey with the Slavic vethenici-withasii, the article reveals the Serbian context of Henry the Fowler’s military reform, explores its social consequences, and traces its impact on the integration process in the long‑term perspective.
Ultimately, the study deals with the introduction of direct Saxon rule and the foundation of ecclesiastical institutions in the Saale-Mulde region. It describes the burgward system, the Ottonian colonization, and the state of the indigenous Slavic population. The key features of the Ottonian ethnic policy in the newly incorporated lands of White Serbia have been outlined. Following K. Hengst and G. E. Schrage, the author pointed out the use of Slavonic in official & private communication, recognition of the Slavic legal tradition in court practice, and preservation of the initial economic and social order of the Serbian communities, as well as the engagement of political elites of the Elbe Serbs to the new administrative structures.У статті комплексно переосмислено історичну долю сербських спільнот межиріччя Заале та Мульде у добі Людольфінгів-Оттонів. Розглянуто їхню роль у системі міжнародних відносин першої половини Х ст., визначено позицію в конфліктах Людольфінгів з угорцями, далеминцями-гломачами, гаволянами-стодоранами та Чеським князівством Пржемисловичів. На основі аналізу політичної ситуації у регіоні та запропонованої реконструкції епізодів співпраці полабських сербів з Генріхом Птахоловом спростовано поширений в історіографії стереотип про домінування у середовищі етнопотестарних утворень досліджуваного ареалу проугорської орієнтації.
Уточнено хронологію інтеграції межиріччя Заале та Мульде до Саксонського герцогства, запропоновано її періодизацію. Заперечено інтерпретацію військово-стратегічного освоєння Генріхом Птахоловом цих теренів у 921 році в контексті наративу завоювання та поневолення слов’ян, наголошено на зумовленості відповідних заходів потребою оборони Саксонії від угорських набігів, а також необхідністю протидії коаліції Стодоранської династії та чеських Пржемисловичів. Підтримано тезу Е. О. Шульце про подальше збереження внутрішньої автономії сербських князівств у 20–40‑х рр. Х ст. Виходячи з ідентифікації згаданих Відукіндом Корвейським agrarii milites зі слов’янськими витязями-ветеничами розкрито сербський контекст військової реформи Генріха І Птахолова, реконструйовано її соціальні наслідки, простежено вплив на інтеграційні процеси у довгостроковій перспективі.
Описано запровадження у межиріччі Заале та Мульде безпосереднього саксонського управління і створення церковної організації, охарактеризовано систему бурґвардів, оттонівську колонізацію та становище місцевого слов’янського населення. Розкрито особливості етнічної політики Оттонів на новоприєднаних землях Білої Сербії. Услід за К. Генкстом і Ґ. Е. Шраґе констатовано використання слов’янської мови в офіційній та приватній комунікації, визнання слов’янської правової традиції в судовій практиці, збереження первинного господарського та соціального укладу сербських громад, а також залучення політичної еліти полабських сербів до нових управлінських структур
Досвід британського парламентаризму та його інноваційність у державотворчих процесах української історії
No full textThe process of forming and development of British parliamentarism is depicted in the given article. Besides, the main peculiarities and traditional factors of using its experience in the state-building process and practices of Ukrainian reality are shown. It was established in the context of made research that British parliament is an ideal object for investigating, because, firstly, it is the motherland of parliamentarism, being known of its conservatism, experience and power of traditions; secondly, the process of transformation of the political life happens very active and fast exactly in this country. The main expressions which trace the evolution of British parliamentarism are also viewed in the article. It is proved that British parliamentarism is the efficient historical basis of the political, social, economical and cultural development of the country. It is described not only the phenomenon of British parliamentarism but also its role for the past and nowadays is determined in the article. It is shown that the problem of the development of parliamentarism is one of the most actual in the modern historical and political science. It is connected with the fact that the presence of representative democracy of the modern world in the conditions of globalization institute of parliamentarism. Besides, it is proved that the parliament occupies the central part in the system of the state power of Great Britain during the centuries and has the essential influence on the political climate and development of new consolidating ideas in the British society. The attempts to build the models of parliamentarism in the country, where the main instrument is parliamentary sovereignty reflect the importance of the political process of modernization on the management mechanism in the modern society on the way of forming of the state-building idea. Based on the foregoing, it is considered essential to investigate the specifics on the development of the institute of parliamentarism in Great Britain and to define its innovation concerning the improvement of the state-building process in Ukraine.У запропонованій статті висвітлюється процес становлення та розвитку британського парламентаризму. Зокрема, виявлені характерні особливості та традиційні чинники щодо застосування його досвіду у державотворчих процесах і практиках української дійсності. В контексті проведеного дослідження встановлено, що британський парламент виступає ідеальним об’єктом для дослідження, оскільки, по-перше, він є батьківщиною парламентаризму, відомий своїм консерватизмом, досвідом та силою традицій; по-друге, саме в цій країні процеси трансформацій політичного життя відбуваються надзвичайно активно та динамічно. У статті також розглянуті основні прояви, які простежують еволюцію британського парламентаризму. Доведено, що британський парламентаризм – це дієвий історичний базис політичного, соціального, економічного, культурного розвитку країни. Описується не тільки явище британського парламентаризму, але й також визначається його роль для минулого і сучасності. Показано, що проблема розвитку парламентаризму є однією з найактуальніших у сучасній історичній та політичній науці. Це пов’язано з тим, що наявність представницької демократії сучасного типу в умовах викликів глобалізації не мислиться без інституту парламентаризму. Крім того, доказано, що парламент впродовж століть займає центральне місце в системі органів державної влади Великої Британії і має істотний вплив на політичний клімат й розвиток нових консолідуючих ідей у британському суспільстві. Спроби побудови моделі парламентаризму в країні, де показовим інструментом є парламентський суверенітет, виокремлюють важливість політичного процесу модернізації механізму управління в сучасному соціумі на шляху до ствердження ідеї державного будівництва. Виходячи з вищесказаного, видається доцільним дослідити специфіку розвитку інституту парламентаризму у Великій Британії та визначити його інноваційність щодо удосконалення державотворчих процесівв Україні
Російсько-українська війна: біографічний дискурс героїв України
Get PDFIn this article, the author addresses the importance of encyclopedic publications aimed at highlighting and popularizing the defenders of Ukraine. These individuals not only protect their homeland in the war against Russia but also, through their successful and heroic deeds, defend the contemporary global order embodying a humanistic, democratic path of civilization development. The Russian-Ukrainian war, lasting almost a decade, with the last two years being full-scale and particularly brutal and destructive, has vividly exposed the gap between Ukrainians and Russians, dispelling long-held notions of fraternal nations. Ukrainians represent democracy, peace, and progress, while Russians embody totalitarianism, aggression, and decline. Throughout centuries, regardless of Russia's political system, it exploited Ukraine by annexing territories, exploiting natural resources, looting archaeological findings, destroying ancient landmarks, appropriating history, culture, language, and ruthlessly targeting talented Ukrainians, depriving the nation of its elite. Today, all masks have been torn off: the leadership of the Russian Federation seeks to permanently resolve the Ukrainian issue, committing genocide on the sovereign territory of Ukraine. Unfortunately, the war has “opened the eyes” of many Ukrainians, prompting them to recall not only the sad moments of its history but also times of glory and world fame. Stories of the victorious regiments of Russian-Ukrainians under Prince Sviatoslav, the daring Cossacks Ivan Sirko and Ivan Bohun, and the exploits of Ukrainians during the First and Second World Wars have come to the forefront. Ukrainian historical scholarship has already produced substantial research on these periods of military history, including encyclopedic formats. The building the biographical references, especially encyclopedias, about heroes of the Russian-Ukrainian war is relevant from various perspectives: not only preserving the memory of contemporary elite Ukrainians but also laying the groundwork for future research in history, including military history, and biographistics.У статті автор порушує питання важливості енциклопедичних видань, спрямованих на висвітлення й популяризацію воїнів-захисників, які нині не лише захищають свою батьківщину у війні проти Росії, а й своїми успішними, героїчними вчинками боронять сучасний устрій світу, що втілює гуманістичний, демократичний шлях цивілізаційного розвитку. Майже 10 років триває російсько-українська війна, два останні роки – повномасштабна, особливо жорстока, руйнівна, цинічна. Вона наочно увиразнила прірву між українцями і росіянами, що довгий час була прихована за облудливими штампами про братні народи. Перші репрезентують демократію, мир, прогрес, другі – тоталітаризм, агресію, занепад. Століттями Росія незалежно від державного устрою, чи то імперського, чи то комуністичного обкрадала Україну: загарбувала території, викачувала корисні копалини, вивозила археологічні знахідки, руйнувала давні пам’ятки, привласнювала історію, культуру, мову і особливо полювала за талановитими українцями, позбавляючи націю еліти. Нині всі маски зірвано: керівництво РФ прагне раз і назавжди вирішити українське питання, чинячи геноцид на території суверенної України. Війна, як це не прикро, «відкрила очі» й багатьом українцям, спонукала згадати не лише сумні моменти її історії, а й часи величі й світової слави. На перший план вийшли історії про звитяжні полки русичів-українців князя Святослава, відчайдушних козаків Івана Сірка та Івана Богуна, подвиги українців у роки Першої та Другої світових воєн. Українська історична наука про ці періоди воєнної історії українців вже дала поважні дослідження, зокрема й енциклопедичного формату. Створення біографічних довідників, а саме енциклопедій, про героїв російсько-української війни є актуальним з багатьох точок зору: це не лише збереження пам’яті про них – сучасну еліту української нації – а й створення підґрунтя для майбутніх досліджень з історії, зокрема воєнної, біографістики тощо
Діяльність європейських військових місій в ісламських країнах Азії та Північній Африці (остання чверть ХVIII – перша третина ХIХ ст.)
Get PDFThe activities of European military missions in the Muslim countries of Asia and Northern Africa, at the end of the Enlightenment and the epoch of revolutions and Napoleonic wars that followed it, is fragmentarily represented in the historians’ research works.
The study summarizes the research of the activities of official European military missions in the Ottoman Empire, Egypt and Iran at the turn of the 18th and 19th centuries. In the context of the topic, the activities of military missions in Tunisia and some states of India are mentioned. The dispatch of officers to the East at that time was the first experience of the British, French and Prussian governments in using their military missions in Muslim countries. The time this way of interaction with Eastern states appeared, namely the last third of the 18th century – the first third of the 19th century was the subject of studies by some historians on specific countries. But summarizing work on the activities of European officers in Istanbul, Tehran, Cairo and Tunisia has not yet been created. The methodology of summarizing the activities of officers and sergeants from the European armies in this region allows us to come to important conclusions about the history of military modernization in the East. The work complements the history of European colonialism in Asia.
This topic could not have been studied without the active assistance of European scholars. Literature on the topic of the study provided by colleagues and useful advice from professional historians contributed to the development of the researched problems.
The study covers the initial stage of such a complex and intricate military-political process as the use of official military missions of European states in Asia and Muslim Africa and complements the author’s previous works published earlier. The study shows versatile methods of influence on Muslim countries through the activities of military mission officers of European states. Espionage, ambitious adventures, latent arms trade, hidden influence on the military reforms of Asian countries and foreign policies of these states – this is by no means a complete list of the hidden work of military instructors sent from European capitals in the late 18th – early 19th centuries to a different cultural world.Історія діяльності європейських військових місій в Азії та Північній Африці наприкінці ХVІІІ – ХІХ ст. у наукових працях істориків представлена фрагментарно. Це був час епохи Просвітництва, Французької революції та наполеонівських війн.
У дослідженні узагальнено діяльність офіційних європейських військових місій в Османській імперії, Єгипті та Ірані на межі ХVІІІ – ХІХ ст. У контексті теми згадуються військові місії в Тунісі та деяких індійських державах. Акцентується увага на тому, що відправка офіцерів на Схід – це перший досвід використання урядами Британії, Франції та Пруссії своїх військових місій у мусульманських країнах. Час виникнення такого способу взаємодії зі східними державами припадає саме на останню третину ХVІІІ ст. – початок ХІХ ст. Означена проблематика вже вивчалася деякими вченими, які досліджують військову історію певних країн. Однак комплексної роботи щодо діяльності європейських офіцерів у Стамбулі, Тегерані, Каїрі та Тунісі на сьогодні ще немає. Методологія узагальнення діяльності офіцерів і сержантів європейських армій у цьому регіоні дозволяє дійти важливих висновків про історію військової модернізації на Сході. Дана стаття також доповнює історію європейського колоніалізму в Азії.
Вивчення означеної теми не могло б відбутися без активної допомоги європейських вчених. Зокрема розвитку досліджуваної проблематики сприяли ґрунтовні наукові джерела, які були надані колегами, та корисні поради професійних істориків.
Дослідження присвячене початковому етапу такого складного і заплутаного військово-політичного процесу, як діяльність офіційних військових місій європейських держав в Азії та Північній Африці. У дослідженні показані різні методи впливу на мусульманські країни завдяки діяльності офіцерів військових місій європейських держав. Шпигунство, амбітні авантюри, латентна торгівля зброєю, прихований вплив на військові реформи азійських країн і зовнішню політику цих держав – це далеко неповний перелік невидимої роботи військових інструкторів, делегованих у кінці ХVIII – на початку ХІХ ст. з європейських столиць в інший культурний світ
Східноазійська інтеграція та регіональна безпека
Get PDFThe article presents a brief political review of East Asian integration in the context of regional security. It is noted that the Association of South-East Asian Nations (ASEAN) for more than fifty years transformed into the regional integration center. The main achievements of ASEAN in the field of economic development and integration policy in the context of contemporary international relations in the sub-region have been considered. The special attention is paid to examining the issues of institutional development of ASEAN and social modernization.
ASEAN is a real embodiment of the “soft power” where the leaders of states are taking the decisions by consensus. Moreover, the ASEAN activity argued that its country-members are not going to sacrifice even a part of state sovereignty. After the long-term fight for independence any idea of its limitation or delegating to the supranational structures is being perceived by public opinion of ASEAN as the restoration of colonialism.
It is noted that the strategy of East Asian regionalism provides institutional resistance to the economic pressure of developed countries. The establishment of ASEAN created favorable conditions for stable economic growth to the East Asian developing countries. An optimal variant for Asian countries is not a universal but limited economic integration under the control of the sovereign national governments.
It is emphasized that economic cooperation in East Asia is continuing to exceed the limits of the economic interests and spreading now on the sphere of regional security. The current arms race in the region is a true obstacle of social and economic development of East Asian countries. Therefore, the issue of enhancing security in Pacific Asia is one of the principal items on the agenda of ASEAN and APEC summits. Meanwhile, military expenditures of the Association are becoming nonequivalent relatively the emerging threats to regional stability.Стаття презентує стислий політичний огляд східноазійської інтеграції в контексті регіональної безпеки. Зазначається, що Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) за понад п’ятдесят років перетворилась на інтеграційний центр регіону. Розглянуто основні досягнення АСЕАН у галузі економічного розвитку та інтеграційної політики в контексті сучасних міжнародних відносин в субрегіоні. Особливу увагу приділено дослідженню проблем інституціонального розвитку АСЕАН і суспільної модернізації.
АСЕАН є реальним втіленням «м’якої сили», де лідери держав приймають рішення шляхом консенсусу. При цьому діяльність АСЕАН довела, що країни-члени Асоціації не готові жертвувати навіть часткою державного суверенітету. Після тривалої боротьби за незалежність будь-яка ідея щодо її обмеження чи делегування наднаціональним структурам сприймається суспільною думкою АСЕАН як реставрація колоніалізму.
Зазначено, що стратегія східноазійського регіоналізму передбачає інституціональний спротив економічному тиску з боку розвинених країн. Заснування АСЕАН створило зручні умови для сталого економічного зростання східноазійських країн, що розвиваються. Оптимальним варіантом для східноазійських країн є не універсальна, а обмежена економічна інтеграція під контролем суверенних національних урядів.
Підкреслено, що економічне співробітництво в Східній Азії дедалі більш виходить за межі економічних інтересів і поширюється на сферу регіональної безпеки. Сучасна гонка озброєнь у регіоні стає на заваді соціально- економічному розвитку східноазійських країн. Тому питання забезпечення безпеки в Тихоокеанській Азії є одним із важливих пунктів на порядку денному самітів АСЕАН і АТЕС. Тим часом, воєнні витрати Асоціації стають нееквівалентними щодо зростання загроз регіональній стабільності
Президентські вибори в РФ 2024 р.: результати прогнозовані, а наслідки – злочинні (Частина 2)
Get PDFThe article is devoted to the presidential elections in the Russian Federation on March 15-17, 2024. V. Putin participated in the elections as a self-nominated candidate, but he was supported by the two ruling parties in the Russian Federation – “United Russia” and “A Just Russia”.
Complex measures that ensured V. Putin’s victory in the elections are highlighted. The constitutional reform of 2020 and the corresponding amendments to the legislation abolished the limitation of two terms of tenure in this position and introduced the right to run for this position without restrictions. For the first time, the elections were held over three days, early voting was allowed both at polling stations and at home locations, and remote electronic voting was introduced. The rights of the CEC regarding the final right to register candidates for this position were expanded. The following changes were made: the threshold for minimum participation in the elections, the conditions under which in the case of the participation of less than half of the voters in the voting, they became invalid, the obligation of public discussions between applicants for this position were eliminated.
Attention is drawn to the fact that leading analysts assessed these changes as a constitutional coup that ended with the establishment of Putin’s dictatorship. Well-known democratic figures of the Russian Federation stopped their political activity, emigrated or switched to active scientific or creative activities. Most of those who remained in Russia and continued to actively oppose Putin’s regime, to publicly criticize him, were thrown into prison or were killed.
It is noted that the elections turned out to be the most opaque, the most falsified in all the years of the existence of the independent Russian Federation. The results of the elections announced by the Central Election Commission of the Russian Federation on March 21, 2024 testified to record voter turnout and the number of votes for V. Putin compared to previous periods. The negative reaction of the world community to the election results was natural. The leaders of the developed countries of the world, most of the countries of Europe, took note of the results of the elections in the Russian Federation, but did not congratulate V. Putin on his victory, because they did not recognize their results, considered them not open and transparent, organized and conducted under coercion and on an unheard-of anti-democratic basis. The Western world believes that these elections were not free and fair. International organizations of the UN, PACE, EU countries, and NATO members did not recognize the results of the elections in the Russian Federation and in the occupied territories of Ukraine, and condemned the holding of the presidential elections of the Russian Federation on the territory of another state – Ukraine. The PACE called for V. Putin to be officially recognized as the illegitimate president of the Russian Federation and recommended to “stop all contacts with the criminal Putin regime”. The President of Ukraine V. Zelensky assessed the presidential elections in the Russian Federation as unequivocally illegitimate.Стаття присвячена президентським виборам у РФ 15-17 березня 2024 р. У виборах В. Путін брав участь як самовисуванець, проте його підтримали дві правлячі у РФ партії – «Єдиная Россия» і «Справедливая Россия».
Висвітлюються комплексні заходи, що забезпечили перемогу В. Путіна на виборах. Конституційною реформою 2020 р. та відповідними змінами до законодавства скасовувалося обмеження двома строками перебування на цій посаді і запроваджувалося право балотуватися на цю посаду без обмежень. Вперше вибори проводилися упродовж трьох днів, дозволялося дострокове голосування як на виборчих дільницях, так і у прибудинкових місцях, запроваджувалося дистанційне електронне голосування. Розширювалися права ЦВК щодо остаточного права на реєстрацію кандидатів на цю посаду. Відмінялися: поріг мінімальної участі у виборах, усувалися умови, коли у разі участі меншої половини виборців у голосуванні, вони ставали недійсними, обов’язковість публічних дискусій між претендентами на цю посаду.
Звертається увага на те, що провідні аналітики оцінили ці зміни конституційним переворотом, що завершився встановленням диктатури Путіна. Відомі демократичні діячі РФ припинили свою політичну активність, емігрували або переключилися на активну наукову чи творчу діяльність. Більшість з тих, хто залишився у Росії і продовжував активно протидіяти режиму Путіна, публічно його критикувати, були кинуті до в’язниці чи були знищені.
Зазначається, що вибори виявилися самими непрозорими, найбільш сфальсифікованими за усі роки існування самостійної РФ. Обнародувані ЦВК РФ 21 березня 2024 р. результати виборів засвідчили про рекордну участь виборців та кількість голосів за В. Путіна у порівнянні з попередніми періодами. Негативна реакція світової спільноти на результати виборів була закономірною. Керівники розвинених країн світу, більшість держав Європи прийняли до відома результати виборів у РФ, але не привітали В. Путіна з перемогою, бо не визнали їх результатів, вважали їх не відкритими і не прозорими, організованими і проведеними під примусом і на нечуваній антидемократичній основі. Західний світ вважає, що ці вибори не були вільними і чесними. Міжнародні організації ООН, ПАРЄ, країни ЄС, члени НАТО не визнали результатів виборів у РФ та на окупованих територіях України, засудили проведення президентських виборів РФ на території іншої держави – України. ПАРЄ закликала офіційно визнати В. Путіна нелегітимним президентом РФ і рекомендувала «зупинити всі контакти зі злочинною путінською владою». Президент України В. Зеленський оцінив президентські вибори у РФ однозначно нелегітимними
Сучасна політична ситуація в Угорщині – аналіз історичних подій
Get PDFIn the late 80s of the XXth century, as a result of the Velvet Revolution, Hungary as a parliamentary republic began to build a democratic society based on a multi-party system. Until 2010, as a result of the elections to the State Assembly of the country, coalitions changed, conservatives, socialists, and liberals came to power, but the commitment to democracy and pan-European values remained unchanged. All this was nullified when the FIDESZ-KDNP coalition led by V. Orban came to power in 2010, which led to the collapse of democracy and the slide into autocracy. This ruling coalition won parliamentary elections four times and received a constitutional majority in the State Assembly. Therefore, many political scientists in Ukraine and Hungary were sure that this political force, headed by V. Orban, will be in power for a long time, since there is no real, strong opposition in the country.
However, the events of the beginning of 2024 demonstrated something completely different. A new actor appeared on the Hungarian political scene, with a new political party that gave hope for the possible removal of Orbán’s authoritarian regime from power. That hope was Peter Magyar, a Hungarian politician and lawyer who attracted considerable attention as one of the main opponents of Viktor Orbán. Previously, he worked in various government institutions, including the position of chairman of the national structure that distributed student loans.
Magyar rose to prominence in February 2024 when he spoke out strongly against Orbán’s government, revealing information about corruption among high-ranking officials. His public statements and interviews quickly gained popularity, which led to the creation of a new political party, “Tysa”. The party managed to quickly attract the support of a large part of the population, disappointed with the actions of the Orbán government.
Magyar positions himself as a centrist and advocates fighting corruption, improving the health care system, modernizing education and unifying the polarized Hungarian society. His political activities include active use of social media and participation in mass events and protests. He also announced his intention to join the center-right European People’s Party (EPP).
In the elections to the European Parliament in 2024, the Tisza party under the leadership of Peter Magyar achieved significant success, receiving 30% of the vote and 7 seats in the European Parliament. This result was an indicator of the growing influence of the opposition in Hungary and evidence of significant disillusionment among voters with Viktor Orbán’s policies. These achievements indicate that Tisza is becoming a powerful political force capable of influencing the political landscape of Hungary and challenging the ruling FIDESZ-KDNP coalition.У кінці 80-х рр. ХХ ст., внаслідок оксамитової революції Угорщина як парламентська республіка, стала на шлях побудови демократичного суспільства, основаного на багатопартійний системі. До 2010 р. в результаті виборів до Державних зборів країни, змінювалися коаліції, до влади приходили консерватори, соціалісти, ліберали, але незмінним залишалася відданість демократії, загальноєвропейським цінностям. Все це було зведене нанівець коли до влади у 2010 р. прийшла коаліція ФІДЕС-УГП-ХДНП на чолі з В. Орбаном, що призвело до згортання демократії і сповзання до автократії. Ця правляча коаліція чотири рази вигравала парламентські вибори та отримувала конституційну більшість у Державних зборах. Тому багато політологів в Україні та Угорщині, були упевнені, що ця політична сила, на чолі з В. Орбаном, буде знаходиться при владі ще довгий час,оскільки реальної, сильної опозиції в країні не існує.
Однак, події початку 2024 р. продемонстрували зовсім інше. На угорській політичній арені з’явився новий актор, з новою політичною партією, які дали надію на можливе усунення авторитарного режиму Орбана від влади. Цією надією став Петер Мадяр – угорський політик та юрист, який привернув значну увагу як один із головних опонентів Віктора Орбана. Раніше він працював у різних державних інституціях, включаючи посаду голови національної структури, що розподіляла студентські позики.
Мадяр став відомим у лютому 2024 р., коли виступив з різкою критикою уряду Орбана, оприлюднивши інформацію про корупцію серед високопосадовців. Його публічні заяви та інтерв’ю швидко набрали популярність, що привело до створення нової політичної партії «Тиса». Партія зуміла швидко залучити підтримку значної частини населення, розчарованого в діях уряду Орбана.
Мадяр позиціонує себе як центрист і виступає за боротьбу з корупцією, покращення системи охорони здоров’я, модернізацію освіти та об’єднання поляризованого угорського суспільства. Його політична діяльність включає активне використання соціальних медіа та участь у масових заходах і протестах. Він також оголосив про намір приєднатися до правоцентристської Європейської народної партії (ЄНП).
На виборах до Європарламенту у 2024 р. партія «Тиса» під керівництвом Петера Мадяра здобула значний успіх, отримавши 30% голосів і 7 місць у Європейському парламенті. Цей результат став показником зростаючого впливу опозиції в Угорщині та свідченням значного розчарування серед виборців політикою Віктора Орбана. Ці досягнення вказують на те, що «Тиса» стає потужною політичною силою, здатною впливати на політичний ландшафт Угорщини та кидати виклик правлячій коаліції ФІДЕС-УГП-ХДНП
«Минуле, яке не минає»: націонал-соціалізм в політиці пам’яті ФРН та історичній політиці НДР
Get PDFThe article provides a comparative analysis of the coverage of the legacy of National Socialism in the memory policy of the FRG and historical policy of the GDR and various commemorative practices. The author revealed the conceptual apparatus that is used in professional historiography and public discourse. Its various contents and features of use in different chronological periods were also determined in the article. The author considered numerous methodological approaches used by researchers of memory problems. The difference between the concepts of “memory policy” and “memory culture” in content is that the first term provides for a set of government measures to preserve memory, while the second term is broader and focuses on involving public institutions and society in the discussion of “memory” problems. The article shows the differences in the attitude to the National Socialist past in the FRG and the GDR on specific examples. The author paid attention to new approaches to the memory of the World War II in modern Germany, which has resulted from the processes of migration and the transformation of the country into a multicultural community. Two factors influence contemporary debates about the politics of memory in Germany: a) globalization, cultural transfer and migration, which exacerbate conflicts in nationally oriented memory politics. Like most countries in Western Europe, Germany is an immigration country, comprising a population that can’t longer be differentiated by nations and ethnic groups. Accordingly, historical memory refers less and less to national or ethnic historical foundations, as an ever-increasing proportion of the population has a second family origin and is therefore confronted with a past that lies beyond their ethnic beliefs; b) the Russian-Ukrainian war turned attention to the crimes of National Socialism during the Second World War (1939-1945) in Eastern Europe and Ukraine in particular.У статті здійснено порівняльний аналіз висвітленню спадщини націонал-соціалізму в політиці пам’яті ФРН і історичній політиці НДР та різних комеморативних практик. Розкрито понятійний апарат, який використовується в професійній історіографії та публічному дискурсі. Визначено його різне змістовне наповнення і особливості використання в різні хронологічні періоди. Розглянуті численні методологічні підходи, які використовуються дослідниками, які працюють з проблемами пам’яті. Змістовно різниця між «політикою пам’яті» і «культурою пам’яті» полягає в тому, що перший термін передбачає комплекс державних заходів із збереження пам’яті, а другий – є ширшим і орієнтується на залучення до обговорення проблем «пам’яті» громадських установ і суспільства. На конкретних прикладах показані відмінності у ставленні до націонал-соціалістичного минулого у ФРН і НДР. Приділено увагу новим підходам до пам’яті про Другу світову війну в сучасній Німеччині, які стали наслідком процесів міграції і перетворення країни в мультикультурну спільноту. На сучасні дебати про політику пам’яті у ФРН впливають два чинника: а) глобалізація, культурний трансфер і міграція, які посилюють конфлікти у національно-орієнтованій політиці пам’яті. Як і більшість країн Західної Європи, Німеччина є імміграційною країною яка включає населення, яке більше не може бути диференційоване за націями та етнічними групами. Відповідно, історична пам’ять все менше і менше звертається до національних чи етнічних історичних основ, оскільки невпинно зростаюча частка населення має інше сімейне походження і тому стикається з минулим, яке лежить за межами їхніх етнічних вірувань; б) російсько-українська війна змусила звернутися до злочинів націонал-соціалізму періоду Другої світової війни (1939-1945) на території Східної Європи і України зокрема
Ресурсна політика Третього Рейху в Райхскомісаріаті «Україна»: вторинне використання відходів у 1941-1943 рр.
No full textThis article explores the assortment and primary methods of waste collection within the Reichskommissariat Ukraine during the occupation by Nazi forces. The Ukrainian occupational press serves as the primary source for this article. It demonstrates that the extraction of various resources and the plundering of material valuables were directed towards supporting the economic and military power of the Third Reich, with waste collection policies being one of its facets. To facilitate this activity in this realm, the Nazis utilized existing infrastructure within the territory of Ukraine, including warehouses, factories, and offices of Soyuzutyl, established on the eve of the Second World War, as well as the infrastructure of the consumer cooperative system. It is shown that the specificity of Ukraine lies in assigning waste collection duties to consumer cooperatives, which transformed into the primary suppliers of various raw materials for the needs of the Third Reich. Local administrations and individual cooperatives actively participated in this endeavor, and special associations were also established. Additionally, the occupying authorities sought to involve schoolchildren and the broader population, developing various incentive systems for this purpose, although the participation of these actors was minimal. The article examines the peculiarities of waste collection propaganda within the territory of the Reichskommissariat Ukraine, which was based on ideological motives such as gratitude for liberation from Soviet rule, as well as economic motives related to the need for waste to produce consumer goods for the local population by enterprises of the Nazi regime. It is argued that primary attention was given to collecting scrap black and colored metals, as well as bones, paper, and rags. The author suggests that the scale of economic plundering of Ukraine was much larger than commonly believed, yet acknowledges that this requires further in-depth research involving a wide range of archival sources.Ця стаття досліджує асортимент і головні методи збирання відходів на території Рейскомісаріату «Україна» під час окупації нацистськими військами. Джерельною базою статті є українська окупаційна преса. У статті показано, що видобуток різноманітних ресурсів і розкрадання матеріальних цінностей був спрямований на підтримку економічної та військової могутності Третього рейху, а політика збирання відходів була одним з її напрямів. Для налагодження цієї діяльності в цій царині нацисти використали існуючу на території України інфраструктуру – склади, фабрики та офіси «Союзутиля», створені напередодні Другої світової війни, а також інфраструктуру системи споживчої кооперації. Продемонстровано, що специфікою України є покладання обов’язків збирання відходів на споживчі товариства, які перетворились на основних акторів постачання різної сировини для потреб Третього Рейху. До цієї справи активно долучалися місцеві адміністрації та окремі кооперативи, також створювалися спеціальні товариства. Також окупаційна влада намагалась залучити школярів і широкі верстви населення, розробляючи для цього різні системи заохочення, однак участь цих акторів була незначною. Розглянуто особливості пропаганди збирання відходів на території Рейсхкомісаріату «Україна», яка полягала в ідеологічних мотивах – вдячності за визволення від радянської влади, та економічних – потребі відходів для виробництва підприємствами нацистського режиму товарів народного споживання для місцевого населення. Стверджується, що головну увагу було приділено збиранню брухту чорних і кольорових металів, а також кісткам, паперу та ганчіркам. Автор припускає, що масштаби економічного пограбування України були набагато більшими ніж прийнято вважати, однак визнає, що це потребує подальших глибоких досліджень із залученням широкого кола архівних джерел