Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
Ставлення влади та суспільства Румунії до війни Росії проти України
Get PDFThe article examines the evolution of Ukrainian-Romanian relations, which have acquired a new quality and special significance after the start of the Russian-Ukrainian war in 2014. It is noted that for a long time the neighboring countries were largely terra incognita to each other. Since the beginning of the illegal temporary occupation of Crimea by the Russian Federation in 2014, the Republic of Romania has condemned the Kremlin’s aggressive actions and supported the territorial integrity of Ukraine, joined all European sanctions against Russia due to the violation of the territorial integrity of Ukraine, provided diplomatic support for Ukraine and its European integration course in the international arena, and deepened bilateral relations.
The turning points in Ukrainian-Romanian relations were the Revolution of Dignity in 2013-2014. in Ukraine, as well as the beginning of the Russian-Ukrainian war and especially the tragic events of February 2022 – the large-scale Russian invasion of Ukraine. The day of February 24, 2022 significantly changed the perception of Ukrainians by Romanians, as well as the attitude of Ukrainians towards Romania. In particular, from the very beginning of the war, the President and Government of Romania condemned Russia's aggressive actions and, together with the public, the diaspora and the Romanian national community of Bukovina, support Ukraine and Ukrainians, providing them with comprehensive assistance, because Romanians understand, as the President of the Republic of Romania, Klaus Iohannis, emphasized, that “Ukraine is currently fighting and defending not only itself, but for all of Europe”.У статті розглянуто еволюцію українсько-румунських відносин, які набули нової якості та особливо значення після початку російсько-української війни в 2014 р. Зазначається, що тривалий час сусідні країни були багато в чому terra incognita одна до одної. Республіка Румунія з початку незаконної тимчасової окупації РФ Криму в 2014 р. засуджувала агресивні дії Кремля і підтримувала територіальну цілісність України, приєдналася до всіх європейських санкцій проти Росії через порушення територіальної цілісності України, забезпечувала дипломатичну підтримку України та її євроінтеграційний курс на міжнародній арені, поглиблювала двосторонні відносини.
Поворотними подіями в українсько-румунських відносинах стали Революція гідності 2013-2014 рр. в Україні, а також початок російсько-української війни і особливо – трагічні події лютого 2022 р. – широкомасштабне вторгнення Росії в Україну. День 24 лютого 2022 р. істотно змінив сприйняття румунами українців, а також ставлення українців до Румунії. Зокрема, із самого початку війни президент і уряд Румунії засудили агресивні дії Росії і разом з громадськістю, діаспорою та румунською національною спільнотою Буковини підтримують Україну та українців, надаючи їй всебічну допомогу, адже румуни розуміють, як наголошував президент Республіки Румунія Клаус Йоганніс, що «Україна нині воює та боронить не лише себе, а за всю Європу»
Кулинич Іван Маркович – знаний германіст та чудова людина, неординарна постать, невтомний дослідник (1924-2002 pp.) In Memoriam
Get PDFThe article is devoted to the study of the life path and scientific activity of the Ukrainian scientist – Ivan Markovych Kulynych. This year, on August 15, the scientific community of Ukraine celebrates the 100th anniversary of the birth of the outstanding scientist, Doctor of Historical Sciences, Professor Ivan Markovych Kulynych (1924–2002) – a famous Germanist, researcher of Ukrainian-German relations and the German community of Ukraine.
In Ukrainian science, the figure of Professor I.M. Kulynych occupies a worthy place among those scientists who ensured the existence and further development of Ukrainian German studies. The article reveals the scientific and organizational activities of the scientist and his contribution to the development of Ukrainian German studies. His scientific, organizational and public activities were multifaceted. I.M. Kulynych actively collaborated with international scientific organizations of the so-called near and far abroad, he was a member of the Council of the International Center for German Historical Research, the International Association of Researchers of the History and Culture of Russian Germans, took an active part in international and domestic forums, congresses, conferences.
Combat merits, fruitful scientific, scientific-organizational and public activities of I.M. Kulynych were highly appreciated – the famous scientist was awarded the Orders of the Patriotic War of the 1st and 2nd degrees, the Order of the Red Banner of Labor, the Certificate of Honor of the Presidium of the Verkhovna Rada of Ukraine, fifteen medals. He is a laureate of the Prize of the Presidium of the Academy of Sciences of Ukraine named after D.Z. Manuilsky (1976). In 1984, I.M. Kulynych was awarded the honorary title of Honored Scientist of Ukraine.Стаття присвячена дослідженню життєвого шляху і наукової діяльності українського вченого – Івана Марковича Кулинича. Цьогоріч 15 серпня наукова спільнота України відзначає 100-ліття від дня народження визначного вченого, доктора історичних наук, професора Івана Марковича Кулинича (1924–2002) – відомого германіста, дослідника українсько-німецьких відносин та німецької громади України.
В українській науці постать професора І.М. Кулинича займає належне місце серед тих науковців, які забезпечили існування й подальший розвиток української германістики. У статті розкрито науково-організаційну діяльність вченого та його внесок у розвиток української германістики.
Багатоаспектною була його й науково-організаційна та громадська діяльність. І.М. Кулинич активно співпрацював з міжнародними науковими організаціями країн так званого ближнього і далекого зарубіжжя, він був членом Ради міжнародного центру німецьких історичних досліджень, Міжнародної асоціації дослідників історії і культури російських німців, брав активну участь у міжнародних та вітчизняних форумах, конгресах, конференціях
Бойові заслуги, плідна наукова, науково-організаційна і громадська діяльність І.М. Кулинича одержали високу оцінку – знаний вчений нагороджений орденами Вітчизняної війни І та II ступенів, орденом Трудового Червоного Прапора, Почесною грамотою Президії Верховної Ради України, пятьнадцаттю медалями. Він лауреат премії Президії АН України ім. Д.З. Мануїльського (1976 p.). У 1984 р. І.М. Кулиничу присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки України
Історіографія глобалізації
Get PDFThe article explores foreign and domestic historiography, a field dedicated to studying globalization. It reveals a comprehensive interdisciplinary nature that characterizes the study of globalization processes. In today’s global economy, it is not surprising that a significant body of scientific literature is devoted to globalization's economic and financial aspects. However, it is equally important to study globalization in a historical context. Historical studies of the origins and consequences of globalization are not just interesting, but they are also highly relevant. They can significantly contribute to a better understanding of contemporary globalization processes. The socio-political dimension of globalization, which includes issues such as state sovereignty, global governance perspectives, demography, human rights, global migration flows, democracy, and value aspects of globalization, is a separate but equally important area of study, underscoring its significance in the field of globalization studies. Globalization processes have left their mark on the world’s countries’ external and internal security environment. Therefore, it is not surprising that the security aspects of globalization are at the center of attention of both foreign and Ukrainian researchers. Today, on the one hand, the world remains more connected than ever, thanks to the widespread use of digital technologies. On the other hand, there is a slowdown in world trade due to protectionist policies in some countries. Therefore, scientific works investigating modern globalization trends create a separate research category. Given the above, the article proposes a systematization of historiography, a structured review of existing literature, in the following areas: economic and financial aspects of globalization, history of globalization, socio-political dimension of globalization, security and technological aspects of globalization, and globalization trends.
It is concluded that the study of globalization is crucial for understanding the historical changes that shaped its emergence and evolution. In addition, studying various aspects of globalization is essential to understanding its impact on all spheres of social life, which helps governments make informed decisions in domestic and foreign policy. Considering that the literature on globalization is constantly increasing, it is suggested that Ukrainian scientists continue researching the historiography of globalization in their further explorations.У статті досліджується зарубіжна і вітчизняна історіографія, яка присвячена феномену глобалізації. З’ясовано, що вивчення глобалізаційних процесів характеризується широкою міждисциплінарністю. Нині ми живемо в умовах глобальної економіки. Тому не випадково, що значний масив наукової літератури присвячено саме економічним і фінансовим аспектам глобалізації. Глобалізацію варто вивчати і в історичному контексті. Історичні дослідження походження та наслідків глобалізації можуть сприяти кращому розумінню сучасних глобалізаційних процесів. Окремо вивчається соціально-політичний вимір глобалізації, який стосується таких питань, як принцип державного суверенітету, перспективи регіонального і глобального управління, демографія, права людини, глобальні міграційні потоки, демократія, ціннісні аспекти глобалізації тощо. Процеси глобалізації наклали свій відбиток як на зовнішнє, так і на внутрішнє середовище безпеки держав світу. Отже, безпекові аспекти глобалізації перебувають у центрі уваги як зарубіжних, так й українських дослідників. Нині з одного боку світ залишається більш пов’язаним, ніж будь-коли, завдяки широкому використанню цифрових технологій. З іншого – спостерігається уповільнення світової торгівлі внаслідок протекціоністської політики в окремих державах. Отже, окрему категорію досліджень створюють наукові праці, які досліджують сучасні глобалізаційні тенденції. З огляду на зазначене у статті запропонована систематизація історіографії за такими напрямами: економічні і фінансові аспекти глобалізації, історія глобалізації, соціально-політичний вимір глобалізації, безпекові і технологічні аспекти глобалізації, тенденції глобалізації.
Зроблено висновок про те, що вивчення глобалізації має вирішальне значення для усвідомлення історичних змін, які сформували її появу та еволюцію. Крім того, дослідження різноманітних аспектів глобалізації важливе з огляду на розуміння її впливу на всі сфери суспільного життя, що допомагає урядам ухвалювати обґрунтовані рішення у сфері внутрішньої і зовнішньої політики. Зважаючи на те, що список літератури про глобалізацію постійно збільшується, запропоновано продовжувати досліджувати історіографію глобалізаційної тематики у подальших розвідках українських науковців
Роль штучного інтелекту у збереженні історичних пам’яток
Get PDFThe preservation of cultural heritage is one of the primary tasks of modern science. Artificial intelligence (AI) and AI-based tools represent a promising solution for safeguarding historical monuments, especially in the context of threats such as floods, large-scale fires, military conflicts, and wars. AI opens new opportunities for the identification, conservation, restoration, and public dissemination of cultural assets. In article analyzes the applications of AI-driven methods and tools in historical, archaeological, and museum sciences to preserve historical sources and monuments. The study identifies the opportunities AI provides, the potential risks associated with its use, and future prospects.
The study reveals that artificial intelligence plays a significant role in the digital transformation of cultural and historical heritage preservation. It is actively used for artifact detection in potential excavation sites, for early-stage identification of monument damage undetectable to the human eye, for the creation of digital guides and virtual museums, for processing extensive metadata, and even for tracking stolen cultural artifacts. Despite the growing use of AI in the scientific community, ethical challenges, methodological inaccuracies, and the necessity of expert validation and adjustment of AI-generated results remain relevant. AI opens new horizons for the global academic community, yet its full potential are still being discovered and requires critical reflection at both theoretical and practical levels.Збереження культурної спадщини є одним із завдань сучасної науки. Штучний інтелект та інструменти на його основі задля збереження історичних пам’яток є одним із рішень, коли постає питання про потенційне зникнення культурно-історичної спадщини в умовах повені, або великих пожеж, військових конфліктів та воєн тощо. Штучний інтелект відкриває нові можливості для пошуку, збереження, реставрації та популяризації культурних цінностей серед громадськості. У статті проаналізовано напрями застосування методів та інструментів на основі штучного інтелекту у історичній, археологічній та музейній науках для збереження історичних джерел та пам’яток, встановлено можливості, які вони відкривають, потенційні ризики під час застосування та подальші перспективи.
З’ясовано, що штучний інтелект відіграє вагому роль у цифровій трансформації з метою збереження об’єктів культурної та історичної спадщини та активно застосовується для пошуку артефактів на потенційній місцевості, встановлення ознак пошкоджень історичних пам’яток ще на початкових етапах, коли людське око не здатне визначити недоліки, для створення цифрових гідів та електронних музеїв, задля опрацювання громіздких метаданих і навіть у пошуку викрадених історичних пам’яток. Не зважаючи на пожвавлення використання штучного інтелекту у науці, залишаються актуальними етичні проблеми, неточність окремих методик, існує потреба фізичної перевірки фахівцем отриманих результатів та коригування. Штучний інтелект відкриває нові можливості перед світовою науковою спільнотою, проте його потенціал лише розкривається і потребує критичних напрацювань як на теоретичному, так і на практичному рівнях
«Інша Німеччина»? антисемітизм і антисіонізм в Німецькій Демократичній Республіці (1949-1990 рр.)
No full textThe article examines the question of the existence of antisemitism in the German Democratic Republic (GDR), a subject that continues to generate debate within contemporary German historiography. It also investigates the emergence of antizionism as an official state policy of the GDR toward Israel, alongside the regime’s pro-Arab orientation. This political stance stemmed from the ideological framework of the ‘struggle against imperialist evil,’ within which the GDR’s communist leadership consistently portrayed Israel as a primary representative of imperialism.
It is concluded that, on the ideological level, the leadership of the Socialist Unity Party of Germany (SED) drew upon the “assimilationist” concept of the Communist International in addressing the so-called Jewish Question. According to this approach, Jews were expected to assimilate into the communist movement regardless of their sociocultural background, primarily through the renunciation of their Jewish identity. Within this framework, their role was to contribute to the struggle for a classless society in which antisemitism would, in theory, be rendered obsolete.
Antisemitism, deeply rooted in German society since the 19th century, resulted in a multifaceted hostility toward Jews in the German Democratic Republic. First, it manifested in the form of institutional antisemitism within state structures; second, in the marginalization of Jewish victims of National Socialism from the public memory; third, in the support provided by state security agencies to antisemitic Palestinian terrorist groups; and fourth, in latent, everyday antisemitism among the population. Catalysts for these everyday expressions included the rise of anti-Polish and anti-Soviet sentiments, which were projected onto all refugees from the East, as well as public debates surrounding the restitution of Jewish property expropriated during the Third Reich.
The transformation of Israel into a “tool of imperialism” in the ideological scheme of the SED was combined with the denial of guilt for the crimes of National Socialism, since “prescribed anti-fascism” shifted this responsibility to the Federal Republic of Germany. Thus, latent anti-Semitism developed into state anti-Zionism, which began to manifest itself in propaganda during the 1967 Arab-Israeli war.У статті розглянуто питання про наявність в НДР антисемітизму, яке і досі залишається дискусійним для сучасної німецької історіографії, а також становлення антисіонізму, як державної політики НДР щодо Ізраїлю і проарабської політики комуністичного керівництва, яке стало наслідком ідеологічних установок «боротьби з імперіалістичним злом», яким для комуністичного керівництва НДР виступав Ізраїль.
Зроблено висновок, що в ідеологічному плані керівництво СЄПН спиралось на «асиміляційні» концепції Комуністичного Інтернаціоналу у вирішенні єврейського питання: євреї повинні були асимілюватися в комуністичному русі, незалежно від їхніх соціокультурних обставин, шляхом відмови від єврейської ідентичності. У рамках цього руху вони мали боротися за безкласове суспільство, в якому антисемітизм був би позбавлений будь-якого підґрунтя.
Укорінений в німецькому суспільстві з ХІХ ст. антисемітизм призвів до того, що ворожість до євреїв у НДР мала різні грані: по-перше, антисемітизм у державних органах; по-друге, витіснення з суспільної пам’яті єврейських жертв націонал-соціалізму; по-третє, підтримка антисемітських палестинських терористів органами державної безпеки; по-четверте, побутовий (латентний) антисемітизм. Каталізатором повсякденних проявів антисемітизму стало посилення антипольських і антирадянських настроїв, яке проектувалося на всіх біженців зі сходу і публічне обговорення питання про реституцію єврейської власності періоду «Третього райху».
Перетворення Ізраїлю на «знаряддя імперіалізму» в ідеологічній схемі СЄПН поєднувалося із запереченням провини за злочини націонал-соціалізму, оскільки «прописаний антифашизм» перекладав цю відповідальність на ФРН. Таким чином латентний антисемітизм переростав в державний антисіонізм, який почав проявлятися в пропаганді під час арабо-ізраїльської війни 1967 р
Зовнішньополітичні стратегії США, держав ЄС і НАТО: визначення основних критеріїв
Get PDFThe article reveals the main aspects of the development and implementation of foreign policy doctrines and strategies that form the quintessence of the state’s foreign policy. The theoretical and methodological foundations of foreign policy doctrines are presented, their role in the implementation of foreign policy is shown. The main role in global interaction between the leading centers of power continues to be played by a relatively narrow group of large states and integration associations. The dynamics of the balance of forces and interests between these entities continues to determine the trends of international interaction.
The formation of the foreign policy of any state is based on a number of basic criteria that ensure its effectiveness, strategic coherence and compliance with national interests. One of the main, if not the most important criteria, is its national interests, which serves as the main guideline for the country’s foreign policy. The state determines its priorities, in particular, ensuring security, economic development, preserving sovereignty and cultural identity, etc. An equally important criterion in the formation of foreign policy strategies and doctrines of states is security, therefore such a policy is built in such a way as to guarantee national security, avoid external threats and ensure the territorial integrity of the country. The economic interests of the state are the next basic criterion, which is implemented in the search for new sales markets, attracting investments, promoting economic cooperation and integration into world economic processes. Another important criterion is the geopolitical location of the state, which takes into account its geographical position and role in regional and global processes. Another of the main factors in the formation of foreign policy is international law and obligations, which is implemented through compliance with international norms and principles, as well as the fulfillment of obligations within the framework of international organizations, such as the UN, OSCE, WTO, etc.
An essential criterion that determines the strategy of a state’s foreign policy is global challenges that adapt the country’s policy to modern challenges (for example, such as regional conflicts, climate change, the fight against terrorism, migration, information security, etc.). The balance of power and partnerships that determines the choice of strategic allies and partners, balancing the interests of different centers of influence (for example, between the USA, the EU, the PRC or the Russian Federation) is also an important component in the formation of foreign policy of countries.У статті розкрито основні аспекти вироблення та реалізації зовнішньополітичних доктрин і стратегій, що формують квінтесенцію зовнішньої політики держави. Представлено теоретико-методологічні засади зовнішньополітичних доктрин, показано їхню роль у реалізації зовнішньої політики. Основну роль у глобальній взаємодії між провідними центрами сили продовжує відігравати порівняно вузька група великих держав та інтеграційних об’єднань. Динаміка співвідношення сил та інтересів між цими суб’єктами продовжує визначати тенденції міжнародної взаємодії.
Формування зовнішньої політики будь якої держави ґрунтується на низці базових критеріїв, які забезпечують її ефективність, стратегічну узгодженість та відповідність національним інтересам. Одним з основних, чи не найважливіших критеріїв, є її національні інтереси, що виступає головним орієнтиром зовнішньої політики країни. Держава визначає свої пріоритети, зокрема забезпечення безпеки, економічного розвитку, збереження суверенітету та культурної ідентичності тощо. Не менш важливим критерієм при формуванні зовнішньополітичних стратегій і доктрин держав є безпека, тому така політика будується так, щоб гарантувати національну безпеку, уникнути зовнішніх загроз і забезпечити територіальну цілісність країни. Економічні інтереси держави є наступним базовим критерієм, що реалізується у пошуку нових ринків збуту, залученні інвестицій, сприянні економічному співробітництву та інтеграції у світові економічні процеси. Також важливим критерієм є геополітичне розташування держави, що враховує її географічне положення та роль у регіональних і глобальних процесах. Ще одним серед основних факторів формування зовнішньої політики є міжнародне право та зобов’язання, що реалізується через дотримання міжнародних норм і принципів, а також виконання зобов’язань у рамках міжнародних організацій, таких як ООН, ОБСЄ, СОТ тощо.
Суттєвим критерієм, що визначає стратегію зовнішньополітичної діяльності держави є глобальні виклики, що адаптують політику країни до сучасних викликів (наприклад, таких як регіональні конфлікти, зміна клімату, боротьба з тероризмом, міграція, інформаційна безпека тощо). Баланс сил та партнерств, що визначає вибір стратегічних союзників і партнерів, балансування між інтересами різних центрів впливу (наприклад, між США, ЄС, КНР чи РФ) є також вагомою складовою при формуванні зовнішньої політики країн
Полабські серби у добі Людольфінгів-Оттонів (Частина 2)
No full textThe article comprehensively reevaluates the historical fate of the Serbian communities from the area between the Saale and Mulde rivers in the times of the Ottonian dynasty. The research objectives included considering their role in the system of international relations of the first half of the 10th century, with particular attention paid to their position in the conflicts between the Ottonians and the Magyars, the Dalaminzi, the Hevelli, & the Czech principality of the Přemyslids. Based on analysis of the political situation in Central Europe and suggested reconstruction of the episodes of collaboration of the Elbe Serbs with Henry the Fowler, the author rejects the widely spread stereotype about the domination of the pro‑Hungarian orientation among the Slavs of the discussed region.The chronology of integration of the territory between the Saale & Mulde into the Duchy of Saxony has been specified, and its periodization has been suggested. The author challenges the interpretation of Henry I’s deployment of the Saxon troops and military infrastructure in the region to the east of Saale after 921 as part of the narrative of conquest and enslavement of the Slavs, arguing that the measures were caused by the necessity to defend Saxony from Hungarian raids as well as the need to resist the alliance between the Stodoranian dynasty & the Czech Přemyslids, and accepting E. O. Schulze’s view about further persistence of the autonomous Serbian principalities through the 920s–940s. Proceeding from the identification of agrarii milites mentioned by Widukind of Corvey with the Slavic vethenici-withasii, the article reveals the Serbian context of Henry the Fowler’s military reform, explores its social consequences, and traces its impact on the integration process in the long‑term perspective.Ultimately, the study deals with the introduction of direct Saxon rule and the foundation of ecclesiastical institutions in the Saale-Mulde region. It describes the burgward system, the Ottonian colonization, and the state of the indigenous Slavic population. The key features of the Ottonian ethnic policy in the newly incorporated lands of White Serbia have been outlined. Following K. Hengst and G. E. Schrage, the author pointed out the use of Slavonic in official & private communication, recognition of the Slavic legal tradition in court practice, and preservation of the initial economic and social order of the Serbian communities, as well as the engagement of political elites of the Elbe Serbs to the new administrative structures.У статті комплексно переосмислено історичну долю сербських спільнот межиріччя Заале та Мульде у добі Людольфінгів-Оттонів. Розглянуто їхню роль у системі міжнародних відносин першої половини Х ст., визначено позицію в конфліктах Людольфінгів з угорцями, далеминцями-гломачами, гаволянами-стодоранами та Чеським князівством Пржемисловичів. На основі аналізу політичної ситуації у регіоні та запропонованої реконструкції епізодів співпраці полабських сербів з Генріхом Птахоловом спростовано поширений в історіографії стереотип про домінування у середовищі етнопотестарних утворень досліджуваного ареалу проугорської орієнтації.Уточнено хронологію інтеграції межиріччя Заале та Мульде до Саксонського герцогства, запропоновано її періодизацію. Заперечено інтерпретацію військово-стратегічного освоєння Генріхом Птахоловом цих теренів у 921 році в контексті наративу завоювання та поневолення слов’ян, наголошено на зумовленості відповідних заходів потребою оборони Саксонії від угорських набігів, а також необхідністю протидії коаліції Стодоранської династії та чеських Пржемисловичів. Підтримано тезу Е. О. Шульце про подальше збереження внутрішньої автономії сербських князівств у 20–40‑х рр. Х ст. Виходячи з ідентифікації згаданих Відукіндом Корвейським agrarii milites зі слов’янськими витязями-ветеничами розкрито сербський контекст військової реформи Генріха І Птахолова, реконструйовано її соціальні наслідки, простежено вплив на інтеграційні процеси у довгостроковій перспективі.Описано запровадження у межиріччі Заале та Мульде безпосереднього саксонського управління і створення церковної організації, охарактеризовано систему бурґвардів, оттонівську колонізацію та становище місцевого слов’янського населення. Розкрито особливості етнічної політики Оттонів на новоприєднаних землях Білої Сербії. Услід за К. Генкстом і Ґ. Е. Шраґе констатовано використання слов’янської мови в офіційній та приватній комунікації, визнання слов’янської правової традиції в судовій практиці, збереження первинного господарського та соціального укладу сербських громад, а також залучення політичної еліти полабських сербів до нових управлінських структур
Ціннісний вимір безпекової політики ЄС в контексті повномасштабної війни Росії проти України
No full textThe article is devoted to the analysis of the value dimension of European security policy in the context of Russia’s full-scale war against Ukraine. The paper examines the philosophical, political and legal foundations of the European Union’s common foreign and security policy, as well as their normative consolidation in the fundamental documents of the European Union. The article states that in the 21st century, the EU has come to understand itself not so much as an economic union as a community of values, where democracy, human rights, the rule of law, and peaceful conflict resolution are not only ideals but also normative foundations enshrined in the fundamental documents of the European Union. Under the influence of these values, the EU’s foreign policy strategy is being implemented, the EU’s international identity is being formed, its positioning in global and regional spaces is taking place, and relations with neighboring countries are being built. The confrontation between the liberal-democratic model of the West and the authoritarian-revisionist paradigm of Russia, which rejects the universality of Western values and seeks to restore imperial domination, is at the heart of the analysis.
The article examines the historical preconditions for the formation of European value identity, institutional mechanisms for exporting values and internal contradictions within the EU – from the democratic deficit of supranational EU bodies to differences between liberal and right-wing conservative member states. Particular attention is paid to crisis phenomena associated with the global divide between “democracy” and “autocracy.”
Russia's full-scale war against Ukraine has led to a rethinking of the EU’s security strategy, demonstrating the need to move towards strategic security autonomy, which is impossible without a common security culture among European countries. At present, Ukraine is one of the leading elements of European security, and its struggle has become a symbol of the resilience of the democratic world. The successful integration of Ukraine into the EU will prove that European civilization is capable of preserving and spreading its values even in times of global instability.
The article argues that strengthening European security is impossible without consolidating values and real political will to protect them, and that Ukraine’s victory is a prerequisite for preserving the integrity of the European space.Стаття присвячена аналізу ціннісного виміру європейської безпекової політики в умовах повномасштабної війни Росії проти України. У роботі розглянуто філософські, політичні та правові засади формування спільної зовнішньої й безпекової політики Європейського Союзу, а також їхнє нормативне закріплення в основоположних документах Євросоюзу. У статті констатується, що у XXI столітті ЄС став розуміти себе не стільки економічним об’єднанням, скільки спільнотою цінностей, де демократія, права людини, верховенство права та мирне вирішення конфліктів є не лише ідеалами, а й нормативними засадами, закріпленими в основоположних документах Євросоюзу. Під впливом цих цінностей реалізується зовнішньополітична стратегія ЄС, формується міжнародна ідентичність ЄС, відбувається позиціонування у глобальному та регіональному просторах, будуються відносини із сусідніми країнами. У центрі аналізу знаходиться протистояння між ліберально-демократичною моделлю Заходу та авторитарно-ревізіоністською парадигмою Росії, яка відкидає універсальність західних цінностей і прагне відновлення імперського домінування.
У статті розглядаються історичні передумови формування європейської ціннісної ідентичності, інституційні механізми експорту цінностей, а також внутрішні суперечності ЄС – від демократичного дефіциту наднаціональних органів ЄС, до розбіжностей між ліберальними та правоконсервативними державами-членами. Особлива увага приділяється кризовим явищам, що пов’язані із глобальним розколом на демократії та автократії.
Повномасштабна війна Росії проти України призвела до переосмислення безпекової стратегії ЄС, продемонструвавши необхідність переходу до стратегічної безпекової автономії, яка неможлива без спільної безпекової культури європейських країн. На даний момент Україна є одним із провідних елементів європейської безпеки, а її боротьба стала символом стійкості демократичного світу. Успішна інтеграція України до ЄС стане свідченням того, що європейська цивілізація здатна зберігати та поширювати власні цінності навіть у добу глобальної нестабільності.
У статті доводиться, що зміцнення європейської безпеки неможливе без консолідації ціннісних засад і реальної політичної волі до їх захисту, а перемога України є передумовою збереження цілісності європейського простору
Історичний досвід подолання криз в процесі розвитку європейської інтеграції (1951-2025 рр.)
No full textThe article analyzes the historical experience of overcoming crises in the process of developing European integration. The socio-historical nature of crisis phenomena is analyzed. Typologically, these can be growth crises or stagnation crises. It is shown that growth crises are associated with the formation of new rules, structures and socio-political mechanisms that provide an adequate response to new challenges. Stagnation crises are caused by problems that existing political institutions are unable to cope with. This type of crisis may end in the collapse of existing structures and institutions, or if it is overcome, the stagnation crisis may transform into a growth crisis. Scientific novelty of the study. The experience of overcoming the crisis in Europe after 1945 is traced, which resulted in the launch of a modern process of European integration. The energy crisis of the 1970s was overcome by the creation of currency regulation mechanisms and strategic plans for the creation of the European Union. The parallel expansion of the EU and the deepening of the European integration process provoked the crisis of the early 2000s. Overcoming this growth crisis was due to the integration of many speeds. The crises of the 2020s were associated with the consequences of the pandemic and the Russian-Ukrainian war. Conclusions. The flexibility of the European Union structures, the orientation of the European bureaucracy not only on the process, but also on the result open up opportunities for overcoming new crises.У статті проаналізований історичний досвід виходу з криз в процесі розвитку європейської інтеграції. Проаналізовано соціально-історичну природу кризових явищ. Типологічно це можуть бути кризи зростання або кризи стагнації. Показано, що кризи зростання пов’язані із формуванням нових правил, структур і соціально-політичних механізмів, які дають адекватну відповідь на нові виклики. Кризи стагнації обумовлені проблемами, з якими не здатні впоратися існуючі політичні інститути. Зазначений тип кризи може завершитися розпадом наявних структур та інститутів або в разі її подолання криза стагнації може трансформуватися в кризу зростання. Наукова новизна дослідження. Прослідковано досвід подолання кризи Європи після 1945 року, наслідком чого стало започаткування модерного процесу європейської інтеграції. Енергетична криза 1970-х рр. була подолана створенням механізмів валютної регуляції та стратегічними планами створення Європейського Союзу. Паралельне розширення ЄС і поглиблення процесу європейської інтеграції спровокувало кризу початку 2000-х років. Подолання цієї кризи зростання було обумовлено інтеграцією багатьох швидкостей. Кризи 2020-х рр. пов’язані із наслідками пандемії та російсько-української війни. Висновки. Гнучкість структур Європейського Союзу, орієнтованість європейської бюрократії не тільки на процес, а й на результат відкривають можливості для подолання нових криз
Українська інтелігенція у 1917-1921 рр.: формування громадянської позиції
Get PDFThe article analyzes the activities of the Ukrainian intelligentsia in 1917-1921. The author aims to determine the achievements and losses received by the Ukrainian scientific intelligentsia during 1917-1921. Attention is paid to their contribution to the development of science and culture of the period when the regimes in the Ukrainian lands were constantly changing and power passed from one to another. At the same time, the policies of these regimes differed radically depending on the foreign policy orientation and program principles of their leaders. At the same time, the Ukrainian intelligentsia reacted differently to the change of government. It was made an attempt to divide representatives of the Ukrainian intelligentsia into groups in accordance with their ideological and ideological orientation. The impact of political changes on key branches of science and culture is explored. It is determined that, on the one hand, the position of scientific institutions was unsatisfactory while cultural branches were revived and developed actively.
The article is written using the principle of systematization, methods of comparison and generalization, structuring and analysis. The scientific novelty of the study is justified by the determination of the factors that influenced the formation of scientific and cultural interpretations of the future existence of the Ukrainian intelligentsia during the Ukrainian revolution on the basis of analyzed historiography and archival materials, as well as identifying major achievements and errors in this information and worldview. The author emphasizes the importance of further scientific research of the problem, because today, despite a certain existing block of work on the topic, there are issues that need further study and reinterpretation.У статті проаналізовано діяльність української інтелігенції у період 1917-1921 рр. Авторка за мету ставить визначення досягнень та втрат, що отримала українська наукова інтелігенція протягом 1917-1921 рр. Досліджено матеріальне забезпечення представників української інтелігенції, які не емігрували за кордон, а залишилися працювати на українських теренах. Звернуто увагу на їхній внесок у розвиток науки, культури періоду, коли в українських землях постійно змінювалися режими та влада переходила від одних до інших. Політика цих режимів кардинально різнилася в залежності від зовнішньополітичної орієнтації та програмних засад їхніх лідерів. До того ж українська інтелігенція по-різному реагувала на зміну влади. Тому зроблено спробу умовного розподілу представників української інтелігенції на групи відповідно до їхніх ідейно-світоглядних переконань. Розглянуто вплив політичних змін на ключові галузі науки і культури та визначено, що, з одного боку, становище наукових інституцій було незадовільним, натомість культурні галузі відроджувалися та розвивали активну діяльність.
При написанні статті застосовувався принцип системності, методи порівняння і узагальнення, структуризації та аналізу. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні чинників, що впливали на формування наукових, культурних інтерпретацій питання подальшого буття української інтелігенції в умовах Української революції на основі проаналізованих історіографічних напрацювань та архівних матеріалів, виявленні основних досягнень та помилок у цьому інформаційно-світоглядному полі. Авторка вказує на важливість подальшого наукового дослідження проблеми, адже нині, не дивлячись на певний наявний блок напрацювань з теми, є питання, що потребують подальшого вивчення та нової інтерпретації