Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
Держави хрестоносців у зовнішній політиці держави перших мамлюків (1248/1250-1260 рр.)
No full textThe article considers transformation of the Egyptian foreign policy towards the Crusader States in the first years after mamluks’ coming to power. Due to different reasons the previous academic papersconsidered this policy to sufficient extent only after the beginning of the reign of al-Zahir Baybars (1260-1277) (this is primarily due to the specifics of the sources, as well as the low interest of theworld science to seemingly minor events that having a purely regional dimension). The aim of the article is to identify the reasons and nature of this transformation. The object of the research is theforeign policy of the first mamluks before al-Zahir Baybars’s reign. Mongol invasion, the previous attempt of Louis IX to attack Cairo, as well as the conflict between Genoa and Venice resulted inmamluks’ decision to eliminate completely the Crusader States in the Middle East.У статті розглядається трансформація зовнішньої політики Єгипту щодо держав хрестоносців в початковий період правління мамлюків. Через низку певних причин дана політика до приходу до влади аз-Захіра Бейбарса (1260-1277 рр.) розглядається в наукових роботах фрагментарно (це пов’язано, перш за все, зі специфікою джерел, а також невисоким інтересом світової науки до, здавалося б, незначних подій , які мають виключно регіональний вимір). Метою статті є визначення причин і характеру цієї трансформації. Об’єктом статті є зовнішня політика перших мамлюків до приходу до влади аз-Захіра Бейбарса. Монгольське вторгнення, попередня спроба Людовика IX атакувати Каїр, а також конфлікт між Венецією і Генуєю призвели до прийняття мамлюками рішення про необхідність повного знищення держав хрестоносців на Близькому Сході
ВЗАЄМИНИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ І КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ
Get PDFThe article reveals the essence and content of the policy of the Constantinople Patriarchate regarding the Ukrainian Orthodox Church for more than a thousand years of history of mutual relations. Considering these relations in a historical retrospect, they can be chronologically divided into six stages, each of which reflects the process of evolution of the policy of the Constantinople Patriarchate in the Ukrainian Orthodoxy. The author concludes that throughout the history of relations the Patriarchate of Constantinople tried to subjugate Ukraine in general and the Ukrainian Orthodox Church in particular to its spiritual, cultural and political influence. At the same time, the article focuses on the process of liquidation of the Ukrainian Orthodox Church by the Moscow State and the entry of its structures into the Russian Orthodox Church. On this basis, it is proved that the matter of canonical recognition of the Ukrainian Orthodox Church and the creation of a national church is first and foremost an internal problem of Ukraine itself.У статті розкривається сутність та зміст політики Константинопольського патріархату щодо Української православної церкви протягом понад тисячолітньої історії взаємин. Розглядаючи ці відносини в історичній ретроспективі їх можна хронологічно поділити на шість етапів, кожен з яких відображає процес еволюції політики Константинопольського патріархату щодо українського православ’я. Автор робить висновок, що протягом всієї історії взаємин Константинопольський патріархат намагався підпорядкувати Україну загалом та Українську православну церкву зокрема своєму духовнокультурному та політичному впливу. Водночас, в статті приділена увага процесу ліквідації Української православної церкви Московською державою та входження її структур до Російської православної церкви. Виходячи з цього, доводиться, що справа канонічного визнання Української православної церкви та побудови церкви національної є перш за все внутрішньоюпроблемою самої України
КАРОЙ ГРОС: ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ПОЛІТИКИ РЕФОРМ (1987-1989 рр.)
Get PDFThe socio-economic reforms of the government of Károly Grósz, his activities as secretary general of the Communist Party, are analyzed. The peculiarities of the world-view vision of the Hungarian “young reformers” of the urgent problems of social development of the country and the ways of their solution proposed by them are revealed. Sharing the prevalent in Hungarian and Russian historiography of critical perception of K. Grósz’s work at the highest state and party posts, an attempt is made to give a more balanced assessment of his role in the country’s transition to a new social and political phenomenon – multiparty, parliamentary democracy, human rights, that is, the actual change of system. The article illustrates the international activity of K. Grósz, estimates of his reforms by M. Gorbachev and R. Reagan. K. Grósz’s activities are characterized by the deterioration of key indicators of the country’s development, the crisis of one-party socialism, and international challenges. Considerable attention is paid to the characterization of the process of the ideological and organizational breakdown in the ruling party, the activities of radical reformist forces, which were grouped around I. Pozsgay, clarifying the circumstances of reducing the influence of “young reformers” and removing K. Grósz from politics. He failed to overcome the inheritance of the errors of the HSWP, defending it in renewed clothes, not supported by the Hungarians in the 1990 parliamentary elections.Аналізуються соціально-економічні реформи уряду Кароя Гроса, його діяльність як генсека комуністичної партії. Розкриваються особливості світоглядного бачення угорськими«младореформаторами» назрілих проблем суспільного розвитку країни і пропонованих ними шляхів їх вирішення. Поділяючи поширене в угорській та російській історіографії критичне сприйняття діяльності К. Гроса на найвищому державному і партійному постах, робиться спроба дати збалансованішу оцінку його ролі у здійсненому переході країни до нової суспільної і політичної якості – багатопартійності, парламентської демократії, людських прав, тобто фактичній зміні системи. Висвітлюється міжнародна діяльність К. Гроса, наводяться оцінки його реформ М. Горбачовим і Р. Рейганом. Діяльність К. Гроса характеризується на тлі погіршення основних показників розвитку країни, кризи однопартійного соціалізму, міжнародних викликів. Значна увага надається характеристиці процесу ідейно-організаційного надлому у правлячій партії, діяльності реформістських сил радикального спрямування, які групувались навколо І. Пожгаі, з’ясовуються обставини зниження впливу «младореформаторів» і усунення К. Гроса з політики. Він не зумів подолати спадщину помилок УСРП, відстоював її в оновлених шатах, не підтриманих угорцями на парламентських виборах 1990 р. 
УКРАЇНСЬКІ ВОЄННІ ВТРАТИ У XVII СТ.: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ
Get PDFThe article clarifies that the persistent struggle of the Ukrainian people for its own statehood and the confrontation between civilizations in Eastern Europe, with Ukraine at the center, were the maincauses of unprecedentedly high casualties of Ukraine in the XVII century. According to our estimates, the lethal military casualties in the wars on the territory of Ukraine in the XVII century amount to atleast 600,000, including 220,000 of the Ukrainian Cossacks. Comparison with the casualties of Austrian and French armies – as the most powerful armies in Europe at that time – showed that, having 3,5 times less population than in France and 2,5 times less than in Austria, in the wars of the XVII century Ukraine has lost almost equal number of soldiers as the French and a third more than the Austrians.У статті з’ясовано, що ключовими причинами безпрецедентно великих втрат України у XVII ст. були наполеглива боротьба українського народу за власну державність та міжцивілізаційне протистояння на сході Європи, центром якого була Україна. За нашими оціночними підрахунками летальні бойові втрати під час війн на території України у XVII ст. склали щонайменше 600 тис. осіб, із них втрати українського козацтва 220 тис. осіб. Порівняння із бойовими втратами наймогутніших у тодішній Європі австрійській та французькій армій показало, що маючи у 3,5 рази менше населення ніж у Франції та у 2,5 рази менше ніж у Австрії, Україна у XVII ст. втратила у війнах фактично рівну французам та на третину більше, ніж у австрійців кількість солдат
РАДА СПІВРОБІТНИЦТВА АРАБСЬКИХ ДЕРЖАВ ПЕРСЬКОЇ ЗАТОКИ: ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ КАТАРСЬКОЇ КРИЗИ
Get PDFThe article is an attempt to analyze foreign policy, security and economic preconditions of creation of the Cooperation Council for the Arab States of the Gulf and basic beginnings of its historicaldevelopment. Its appearance became the result of internal, regional and international processes during 70-80 years of the XX century which not only created necessary objective conditions ofappearance of the above-mentioned integration organization in the Arabian peninsula but also defined its main particularities, resistance ability and vulnerable points. The 1979 Iran Islamic revolution,signing of the Camp David Accords, the beginning of the Iran-Iraq war, the USSR aggression in Afghanistan played a decisive role in the appearance of the Gulf Cooperation Council. The article researched the results and particularities of four periods in the development of the above-mentioned integration organization. The article pays special role to understanding of basic objective and subjective factors of the contemporary Qatar crisis and ways of its solving. The article also found out that the main reason that lead to the Qatar crisis was sharpening of serious acute competition between Saudi Arabia and Iran in the context of the Middle East region. The conclusion is made that the last 38-th summit of the Gulf Cooperation Council “freezed” for some time contemporary state of relations with Qatar, outlined principle directions of deepening of integration processes inside the Gulf Cooperation Council as well as strengthened the role of its nucleus – union of Saudi Arabia and United Arab Emirates.Проаналізовано зовнішньополітичні, безпекові та економічні передумови створення Ради співробітництва арабських держав Перської затоки та основні засади її історичного розвитку. Її виникнення стало результатом внутрішніх, регіональних та міжнародних процесів протягом 70-80-х рр. ХХ ст., які не лише створили необхідні об’єктивні умови появи такого інтеграційного об’єднання у просторі Аравійського півострова, але й визначили його головні особливості, ступінь міцності та реальні уразливі моменти. Ісламська революція 1979 р. в Ірані, підписання Кемп-Девідської угоди, початок ірано-іракської війни, вторгнення СРСР до Афганістану відіграли вирішальну роль у появі Ради співробітництва. Досліджено підсумки та особливості чотирьох етапів розвитку зазначеного інтеграційного об’єднання. Особливу увагу в статті приділено осмисленню основних об’єктивних та суб’єктивних чинників сучасної катарської кризи та шляхів її розв’язання. З’ясовується, що головною обставиною, яка призвела до катарської кризи стало серйозне загострення суперництва між Саудівською Аравією та Іраком за гегемонію у Близькосхідному регіоні. Визначається, що останній 38-й саміт Ради співробітництва, «заморозивши» на деякий час нинішній стан відносин із Катаром, визначив основні напрямки поглиблення інтеграційних процесів у межах Ради співробітництва і зміцнив роль її ядра – союзу Саудівської Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратів
ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ ТА ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ ЗА УМОВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Get PDFThe article presents an analytical review of actual problems of the post-soviet states political systems within globalization in Ukraine and Russia. Special attention is paid to the consideration ofgeneral and particular features of political elites in both countries under impact of global transformations. The variety of globalization’s exercises complicates the valuation of its impact onsocial and state-political development the world over. Positive or negative influence of globalization processes particularly the global structures on world’s development is the main point of the present-day political studies. In terms of political science phenomena of globalization could be determined as a process of creation of integral global economy and institutional legalization of its integrity as well as transnational elite’s will to establish the system of global governance. Globalization accelerated the structural deformation of political elites and social differentiation that escalated socio-political conflicts and caused the stagnation of liberal democracy. In spite of some distinctions in results of transformations in Ukraine’s and Russia’s political systems the political elite that has been formed in these countries is characterized as socially heterogenic, bureaucratic, oligarchic, corruptive, populist and dependent on the global structures.Стаття презентує аналітичний огляд актуальних проблем трансформації політичних систем держав пострадянського простору за умов глобалізації в Україні та Росії. Особливу увагу приділено розгляду загальних і особливих характеристик політичних еліт двох країн під впливом глобальних трансформацій. Різноманітність проявів глобалізації ускладнює оцінку її впливу на соціально-політичний розвиток країн світу. Позитивний або негативний вплив глобалізаційних процесів, зокрема глобальних структур на світовий розвиток, є важливою темою сучасних політичних досліджень. У категоріях політичної науки феномен глобалізації можна визначити як процес створення цілісної глобальної економіки, інституційно-правового оформлення цієї цілісності та прагнення транснаціональних еліт налагодити систему глобального управління. Глобалізація прискорила структурну деформацію політичних еліт і соціальну диференціацію, що спричинило зростання соціально-політичних конфліктів та занепад ліберальної демократії. Незважаючи на певні відмінності у результатах трансформації політичних систем України і Росії, сформовану в цих країнах еліту характеризує соціальна неоднорідність, бюрократизм, олігархічність, корупційність, популізм і залежність від глобальних структур
ЛУЖИЦЬКИЙ ЕТНОЗБЕРІГАЮЧИЙ РУХ В РЕВОЛЮЦІЇ 1848-1849 рр.
Get PDFThe national and cultural activities of the Lusatian Serbs in the period of the revolution of 1848-1849 are one of the brightest and most controversial pages of the past of this small Slavic people ofGermany. During the revolution, the Lusatian Serbs, through their ideologues, with their locallyprovincial patriotism, were oriented towards supporting paternalistic relations with the royal authorities. To the main factors of the participation of the least numerous Slavic people in the revolutionary events of the middle of the XIX century national-cultural and ethnopolitical should be considered. During the revolution of 1848-1849, Serbs from the broad democratic program chose the path of humanization and moderate social liberalization. The first met the national and cultural needs of the people, and the second did not set the ethnic group in opposition to the monarchical power and democratic forces of Germany. In our opinion, the assumption of a possible ethnic minority of wider national rights or autonomy, subject to decisive action during the revolution, is unfounded. Already at the beginning of the XIX century the Lusatian Serbs ethnic group was a statistical minority in its ethnic region, which was divided between the two European states (Prussia and Saxony), therefore calls for more determined national requirements in ethnically mixed areas were not widespread, and the radicalization of thenational movement could lead to ethno-lateral consequences.Національно-культурна діяльність лужицьких слов’ян періоду революції 1848-1849 рр. – одна з найяскравіших та найсуперечливіших сторінок минулого цього малочисельного слов’янськогонароду Німеччини. Під час революції лужицькі серби через своїх ідеологів, з їхнім локальнопровінційним патріотизмом, були зорієнтовані на підтримку патерналістських відносин ізкоролівською владою. До головних чинників участі найнечисленнішого слов’янського народу у революційних подіях середини XIX ст. необхідно віднести національно-культурні та етнополітичні. Протягом революції 1848-1849 рр. серби з широкої демократичної програми обрали шлях гуманізації та поміркованої суспільної лібералізації. Перше відповідалонаціональним та культурним потребам народу, а друге не ставило етнос в опозицію до монархічної влади та демократичних сил Німеччини. Припущення щодо можливого отримання етноменшиною ширших національних прав або автономії за умови рішучіших дій під час революції, на нашу думку, є безпідставними. Вже на початку XIX ст. серболужицький етнос був статистичною меншістю у своєму етнічному районі, який поділявся між двома європейськими державами (Пруссією та Саксонією), тому заклики до рішучіших національних вимог у етнічно змішаних районах не мали поширення, а радикалізація національного руху могла призвести до етнолетальних наслідків
ПОЛІТИКА ПАМ’ЯТІ ЯК ІНСТРУМЕНТ СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ДЕРЖАВ НА БАЛКАНАХ: ЗДОБУТКИ ТА ПРОРАХУНКИ
Get PDFThe article is devoted to the study of the politics of memory as an instrument of the formation of national states in the Balkans. The basic historiography of the memory studies is analyzed; features ofthe politics of memory in the leading countries of the Balkan Peninsula are highlighted. The author defines the thirst for grandeur, the emphasis on historical heredity, the call for struggle and the victimcomplex as the main features of the politics of memory and the national mythology of the Balkan states, which determine the high conflict potential of the “memory wars” in this region. It is emphasized a danger of a local version of the “provincial imperialism”, as the political megalomania of ruling elites has repeatedly led to horrible wars and national disasters.Стаття присвячена дослідженню політики пам’яті як інструменту становлення національних держав на Балканах. Проаналізовано базову історіографію досліджень пам’яті (memory studies), висвітлено особливості політики пам’яті в провідних країнах Балканського півострова. Автор визначає бажання величі, наголос на історичній спадковості, заклик до боротьби та комплекс жертви як основні риси політики пам’яті та національної міфології балканських держав, що зумовлює високий конфліктний потенціал «війн пам’яті» в цьому регіоні. Наголошується на небезпеці місцевого варіанту «провінційного імперіалізму», оскільки політична мегаломанія правлячих еліт неодноразово призводила до жахливих війн і національних катастроф
ДИПЛОМАТИЧНІ РАУТИ Й ДИЛЕМИ НОВОЇ ДИПЛОМАТІЇ ПЕРІОДУ ТРИДЦЯТИЛІТНЬОЇ ВІЙНИ (1618-1648 рр.): ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ ДИСКУРС
Get PDFThe article analyzes the events and consequences of the Thirty Years War (1618-1648) for new European diplomacy and political and institutional development of Europe. Attention is focused on thediplomatic tools, national specifics and features of the negotiation process of European states during and as a result of the Thirty Years War. The outcome of the Westphalian Congress was an importantstimulus for further European socio-economic, security, political and diplomatic development. The practical achievements of the Westphalian Congress and the experience acquired by Europeandiplomacy in the first half of the 17th century determined the future institutional development of world diplomacy and international law, which has not lost its relevance so far. The article describes theevents of the Thirty Years War of 1618-1648, the struggle for national sovereignty and the formation of national states, the signing of a peace treaty, the formation of a new permanent diplomacy and a system of international relations.У статті проаналізовано події та наслідки Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр.) для нової європейської дипломатії та політико-інституціонального розвитку Європи. Увагу акцентовано на дипломатичному інструментарії, національній специфіці та особливостях переговорного процесу європейських держав під час та за результатами Тридцятилітньої війни. Підсумки Вестфальського конгресу були важливим стимулом для подальшого європейського соціально-економічного, безпекового, політичного та дипломатичного розвитку. Практичні здобутки Вестфальського конгресу і досвід, набутий європейською дипломатією першої половини XVII ст., визначили майбутній інституціональний розвиток світової дипломатії та міжнародного права, що не втратив своєї актуальності до нині. У статті розглянуто події Тридцятилітньої війни 1618-1648 рр., боротьбу за національний суверенітет і утворення національних держав, підписання мирного договору, становлення нової постійної дипломатії та системи міжнародних відносин
ВСЕСВІТНЬО-ІСТОРИЧНІ ТРЕНДИ: ПОРЯТУНОК ЧИ КАТАСТРОФА?!
Get PDFThe article shows the stadium-civilization origins of the current system of global quasi-liberal monetarism (neo-liberalism) as an ideological basis of the social system, which is caused by a numberof socio-economic crises, including the financial collapse of the late ХХ – early ХХІ century. The fundamental inability of such a model of global development to overcome the fundamental destructivetrends, which sharply increased after the Second World War, was substantiated. The real meaning of various technologically deterministic social utopias, which from the positions of post-industrialtechnological determinism also offer various recipes to overcome global problems of our time is revealed. It is shown that the real staged alternative to the crisis mainstream, aimed at humanizing themodern world, should be based on radical reformatting of the current global trend towards the revival of the national state on the basis of the restoration of ethno-national identity in its cultural and socialand economic dimensions, as well as radical reformatting of various regional associations , including the EU, on the basis of a cumulative functional complement of national and supra-state institutesopposite only superficially inconsistent to global cosmopolitism and ethnoreligious fundamentalism.У статті висвітлені стадіально-цивілізаційні витоки нинішньої системи глобального квазіліберального монетаризму (неолібералізму) як ідеологічної основи суспільного ладу, якимобумовлена низка соціально-економічних криз, зокрема фінансові обвали кінця ХХ – початку ХХІ ст. Обґрунтовано принципову нездатність подібної моделі глобального розвитку подолати фундаментальні деструктивні тренди, що посилились після Другої світової війни. Розкривається реальний зміст різноманітних технологічно-детерміністських соціальних утопій, що пропонують різноманітні рецепти подолання глобальних проблем сучасності з позицій постіндустрального технологічного детермінізму. Доведено, що реальна стадіальна альтернатива антикризового мейнстриму, спрямованого на гуманізацію сучасного світоустою, має базуватись на докорінному переформатуванні нинішнього глобального тренду у напрямі відродження національної держави на основі відновлення етнонаціональної ідентичності в її культурному, соціальному та економічному вимірах, а також докорінній трансформації різноманітних регіональних об’єднань, зокрема ЄС, на засадах кумулятивного функціонального взаємодоповнення національних та наддержавних інститутів, протилежних лише ззовні несумісним глобалістичному космополітизму та етнорелігійному фундаменталізму