Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
ІСТОРИЧНІ, СОЦІОКУЛЬТУРНІ ТА МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ АВСТРАЛІЙСЬКОГО СОЮЗУ
Get PDFThe article examines the prerequisites for the creation and early stages of development of the Commonwealth of Australia from the founding of the first European colonies prior to the legal formalization of the federation. Also mentioned are the variability of approaches to the development of Australia’s historiography, in particular from the positions of classical English and modern Australian views. Also, the early stages of the development of the continent that preceded the discovery of Australia by Europeans are considered. It analyzes the wide context of geopolitical processes in Europe in the era of imperialism (XVI-XIX centuries), as well as the circumstances of the formation of large colonial empires. In particular, features of the status, place and role of England in the international political processes of the XVIІ and XVIII centuries are shown, and the stages of the formation of the British colonial empire are also considered. The complex of internal socio-economic as well as foreign policy prerequisites for the beginning of the colonization of Australia by Great Britain is analyzed, in particular the attention paid to the consequences of the British Industrial Revolution XVIII. The stages of formation of the British colonies in Australia, as well as the development of the mainland from the establishment of the first settlement - New South Wales until full control of the continent are investigated. The characteristics of the economic, social, political, demographic and other aspects of the development of Australian colonies are analyzed. The article discusses the evolution of trade and administrative relations between individual colonies, as well as the stages of preparation for the creation of a federation, which was called the Commonwealth of Australia and changed the country's colonial position to the dominion status in the British Empire. Particular attention is paid to the international political processes that accompanied the development of the Australian continent, as well as the role of colonial administrations in regional geopolitical processes, in particular the colonization of New Guinea.У статті досліджуються передумови утворення та ранні етапи розвитку Австралійського Союзу від заснування перших європейських колоній до юридичного оформлення федерації. Окремо розглянуто варіативність підходів до формування історіографії Австралії, зокрема з позицій класичного англійського та сучасного австралійського поглядів. Приділено увагу раннім етапам розвитку континенту, що передували відкриттю Австралії європейцями. Проаналізовано широкий контекст геополітичних процесів у Європі в епоху імперіалізму (XVI-XІX ст.) та обставини формування великих колоніальних імперій. Зокрема, показано особливості статусу, місця й ролі Англії в міжнародно-політичних процесах XVII і XVIII ст., а також розглянуто етапи становлення британської колоніальної імперії. Проаналізовано комплекс внутрішніх соціально-економічних та зовнішньополітичних передумов початку колонізації Австралії Великою Британією, зокрема приділено увагу наслідкам англійської промислової революції XVIIІ ст. Досліджено етапи формування системи британських колоній в Австралії та освоєння материка від створення першого поселення – Нового Південного Уельсу до набуття повного контролю над континентом. Аналізуються особливості економічного, соціального, політичного, демографічного та ін. аспектів розвитку австралійських колоній. Розглянуто еволюцію торгівельних та адміністративних відносин між окремими колоніями, а також етапи підготовки до утворення федерації, яка отримала назву Австралійський Союз і змінила колоніальне положення країни на статус домініону Британської імперії. Особливу увагу приділено міжнародно-політичним процесам, які супроводжували освоєння австралійського континенту, а також ролі колоніальних адміністрацій в регіональних геополітичних процесах, зокрема колонізації Нової Гвінеї
Концепція модернізації Османської імперії у XVIII ст.
No full textArticle examines views and current conceptions of theory of modernization applied to the so called “Eastern societies” and more to the Ottoman Empire as the most prominent non-European political actor and one of few states that survives the domination of the “West” during XIX century. Due to its origins in 1960’s, theory of modernization encompassed wide and numerous ideas, theories and concepts in desperate attempt to clarify, how backward and generally weak, comparing to its Eastern neighbors-rivals European civilization (mainly Western European) became economically and so force politically stronger and suddenly turned the tables, enslaved almost all the world for century. Europeans created new or renovate old institutions (frequently in spite of themselves) to became fitter than their competitors in worldwide struggle for wealth, both political and economic. Theory of modernization tries to explain when, how and by whom these changes were incentivized. It took a few decades to create various and rarely views depends on scholar’s scientific methodology and research methods, ideological preferences and ethnicity. Simultaneously, such European-based theories were applied to the non-Western societies due to find out the reasons of their second-rate positions, which appeared obvious to anyone in the last quarter of the XIX century. Author tries to apply a methodic instrument given by theory of modernization to analyze the process of reforms in XVIII century Ottoman Empire and what their efforts in political, economical and moreover mental spheres lead them into a trap of vicious circle of reform. The main question, were the innovations, provided by Ottomans a simple westernization (in the meaning of mindless compilation of European-created institutions) or in was straight purpose to emulate “Western” societies – to become stronger and sufficient, using their own resource and methods.Стаття висвітлює процеси реформування Османської імперії впродовж XVIII століття з позицій «теорії модернізації», яка, зважаючи на наукові й ідеологічні позиції другої половини ХХ століття, мала на меті вибудувати уніфікований магістральний шлях розвитку суспільств незалежно від їхньої історико-культурної чи цивілізаційної специфіки – від бідності до багатства, від політичної розпорошеності до створення модерної нації. Робиться спроба змоделювати загальний шаблон розуміння і впровадження владою необхідних реформ для успішної конкуренції Османської держави із європейськими країнами. Робиться наголос на двозначності самої концепції, і що з самого моменту виникнення як дослідницької гіпотези, теорія модернізації увібрала в себе велетенський масив різноманітних ідей, теорій та припущень, суперечливих та все ж існуючих у соціальних науках, зокрема історії, що намагаються дати відповідь на питання як країнам Західної Європи, що загалом були слабшими від своїх неєвропейських суперників, вдалося здійснити комплекс заходів по оновленню, чи то пак створенню нового типу організації суспільства, що дозволило країнам «Заходу» вже в другій половині ХІХ століття бути абсолютними світовими лідерами в усіх можливих галузях. В статті робиться акцент на соціальній видозміні Османської імперії впродовж XVIII-XIX століть, коли численні спроби поступових реформ в окремих сферах, пов`язаних в першу чергу із військовою справою, засвідчили намагання правлячих верхівок османів здійснити системні реформи для надолуження втрачених позицій на геополітичній арені. Робиться спроба обережної оцінки даних явищ для відповіді чи були ці зміни модернізацією чи «вестернізацією» (при відзначенні суперечності даних термінів), аналізуються фактори які сприяли й заважали процесам модернізації та які створювали замкнене коло, без розриву якого будь-які якісні зміни були б неможливі. Наголошується на тому, що загальний напрям реформ зводився до намагання дорівнятись до європейських інституцій, умінь та реалій, зберігаючи османську самобутність
Німці України в міжвоєнні роки (1918-1941 рр.)
No full textThe article uses documents covering the process of preparing and conducting by the NKVD bodies of the Ukrainian SSR a massive “German operation” – an integral part of the “Great Terror” in the USSR in 1937-1938. The historical circumstances of the appearance of the order of the NKVD of the USSR No. 00439 of July 25, 1937 and the specifics of its implementation in the Ukrainian SSR are disclosed. They also characterize the methodology for selecting the “contingent” that was repressed (victims of the operation), the technology of conducting mass repressions within the framework of the special operation and their tragic consequences for the German population of Ukraine.
As the operation quickly gained momentum, it was not easy for German diplomats to figure out what was happening in Ukraine. But, as follows from the telegram of the German Embassy to Berlin on August 7, 1937, diplomats saw through the general situation in the USSR. They directly linked the arrests of German citizens “with well-known terrorist acts directed against all sections of the local population”. In other words, they saw and adequately evaluated the German component of what would later be called the “Great Terror” from the first days of the German operation.
The documents that were used confirm that the tragic aspect of the beginning of the operation was the simplification and acceleration of the so-called “German affairs” investigation.
The judiciary, in particular the military tribunals, which were not directly involved in the German operation but were involved in the consideration of cases against people, among whom were Germans – citizens of the USSR, did not lag behind the pace of “work, accused of such serious paragraphs of Article 54 of the Criminal Code of the Ukrainian SSR as treason, espionage, sabotage, terror. The sanction of this article in almost all cases provided for capital punishment – execution, which was widely used in practice. The last point in documenting the repressions against victims of this category was the NKVD bodies reports to the relevant military tribunal about the execution of the sentence of the tribunal.
The prosecution authorities and, to a lesser extent, the USSR People’s Commissariat for Foreign Affairs contributed to the fight against “enemies”. The arrests of some German citizens were coordinated with them.У статті використанні документи, що висвітлюють процес підготовки і проведення органами НКВС УРСР масової «німецької операції» – складової «Великого терору» в СРСР у 1937-1938 рр. Розкриті історичні обставини появи наказу НКВС СРСР № 00439 від 25 липня 1937 р. та специфіка його виконання в УРСР. Характеризуються також методика відбору «контингенту», який репресували (жертв операції), технологія проведення у межах спецоперації масових репресій та їх трагічні наслідки для німецького населення України.
Оскільки операція швидко набирала обертів, розібратися в тому, що відбувалося в Україні, для німецьких дипломатів було непросто. Але, як випливає з телеграми Посольства Німеччини до Берліна від 7 серпня 1937 р., загальну ситуацію в СРСР дипломати бачили наскрізь. Арешти німецьких підданих вони напряму пов’язали «з відомими терористичними акціями, спрямованими проти всіх верств місцевого населення». Іншими словами, німецьку складову того, що потім назвуть «Великим терором», вони бачили і адекватно оцінювали з перших днів проведення німецької операції.
Документи, які використанні, підтверджують, що трагічним аспектом початку проведення операції стало спрощення і прискорення так званого слідства у «німецьких справах». Не відставали у темпах «роботи» і судові органи, зокрема військові трибунали, які безпосередньо не мали відношення до проведення німецької операції але займалися розглядом справ щодо людей, серед яких були і німці – громадяни СРСР. Обвинувачені за такими серйозними пунктами статті 54 КК УРСР, як зрада батьківщини, шпигунство, диверсія, терор. Санкція цієї статті майже в усіх випадках передбачала найвищу міру кримінального покарання – розстріл, що широко використовувався на практиці. Останньою крапкою в документальному оформленні репресій проти жертв цієї категорії були повідомлення органів НКВС відповідному військовому трибуналу про виконання вироку трибуналу.
Свій внесоку боротьбу з «ворогами» зробили органи прокуратури і, меншою мірою, Наркомат закордонних справ СРСР. Арешти деяких німецьких громадян погоджували з ними
«MЫ НЕ ТАК ГЛУПЫ, ЧТОБЫ УСТРАИВАТЬ БУНТЫ И ВОССТАНИЯ...»: ПОПЫТКА МАССОВОЙ ЭМИГРАЦИИ НЕМЕЦКОГО НАСЕЛЕНИЯ ИЗ СССР В КАНАДУ В 1929 г.
Get PDFThe mass exodus of German peasants to Moscow in 1929 attracted international attention to the plight of Soviet Germans. The unexpectedly stubborn resistance of the German rural population to the policy of socialist transformations, his desire to leave the USSR for Canada, accompanied by appropriate calls for the West, reinforced the regime’s distrust of “disloyal” nationalities. As relations between the USSR and Germany worsened, prejudice grew in Moscow against the Germans as an extremely reactionary group of people that discredited the Soviet system in the eyes of the world community. The Politburo of the Central Committee of the All-Union Communist Party of Bolsheviks (Bolsheviks) paid great attention to the “emigrants” not only because the periphery was unable to cope with this problem, but also because it was a question of Western national minorities. Moreover, this group, which in an organized manner opposed the policy of the Soviet regime, did not fit into the “class” scheme, since among the German peasants who decided to emigrate from the USSR, there were mainly middle peasants and poor people. The opposition to the Soviet system was not a social, but a national group. The regime resolved this contradiction by ceasing to consider the German peasants engulfed by the “American fever” “neutral” and collectively transferring them to the category of “class enemies”. Against the background of forced collectivization, the Kremlin regarded the mass movement of Germans for leaving the USSR as direct support for the “right deviators”, which gave this movement an “anti-Soviet character”. The belonging of the fugitives and their many supporters to the Western minority prompted the organs of the OGPU to look for the organizers of the emigration movement on the other side of the border. Peaceful emigration of Germans from the USSR turned out to be a specific, but very effective way of protesting collectivization. Its avalanche-like character, as well as the appeal for help to Germany as a “historical homeland” was considered a manifestation of disloyalty to the USSR of the entire German population of the country. Germany’s protectorate policy aimed at protecting the life, property and fundamental rights of its “diaspora” was expressed both in diplomatic pressure on the Kremlin and in specific acts of assistance to Soviet Germans. Such patronage of the Germans in the USSR inevitably aroused fears among the Kremlin leadership that they, especially in the atmosphere of impending war, pose a threat to the security of the state.Массовое бегство немецких крестьян в Москву в 1929 г. привлекло внимание международной общественности к бедственному положению советских немцев. Неожиданно упорное сопротивление немецкого сельского населения политике социалистических преобразований, его желание выехать из СССР в Канаду, сопровождающееся соответствующими призывами к Западу, укрепили недоверие правящего режима к «нелояльным» национальностям. По мере того, как ухудшались отношения между СССР и Германией, в Москве росло предубеждение против немцев как чрезвычайно реакционной группы населения, дискредитирующей советский строй в глазах мировой общественности. Политбюро ЦК ВКП(б) уделило «эмигрантам» большое внимание не только потому, что периферия оказалась не в состоянии справиться с этой проблемой, но и потому, что речь шла о западных нацменьшинствах. К тому же эта группа, организованно выступившая против политики советской власти, не укладывалась в «классовую» схему, так как среди немецких крестьян, решивших эмигрировать из СССР, были в основном середняки и бедняки. В оппозиции к советской системе оказалась не социальная, а национальная группа. Режим разрешил это противоречие, перестав считать охваченных «американской лихорадкой» немецких крестьян «нейтральными» и коллективно переведя их в разряд «классовых врагов». На фоне принудительной коллективизации Кремль расценил массовое движение немцев за выезд из СССР как прямую поддержку «правых уклонистов», что придавало этому движению «антисоветский характер». Принадлежность беглецов и их многочисленных сторонников к западному меньшинству побудила органы ОГПУ искать организаторов эмиграционного движения по ту сторону границы. Мирная эмиграция немцев из СССР оказалась специфическим, но очень действенным способом протеста против коллективизации. Ее лавинообразный характер, так же как и обращение за помощью к Германии как к «исторической родине» были сочтены проявлением нелояльности к СССР всего немецкого населения страны. Политика протектората со стороны Германии, направленная на защиту жизни, собственности и основных прав своей «диаспоры», выражалась как в дипломатическом нажиме на Кремль, так и в конкретных актах помощи советским немцам. Подобное покровительство немцам в СССР неизбежно пробуждало у кремлевского руководства опасения, что они, особенно в атмосфере надвигающейся войны, представляют угрозу для безопасности государства
Інтелектуальні інститути науково-академічної фази чеського національного руху
Get PDFThe article deals with the process of formation of the Czech national identity, a distinctive phenomenon that has combined ethnic originality and the common flow of formation of European nations. As a large-scale European phenomenon of the period of formation of nations, this process was a multifaceted and multilayered social movement. The latter defined not only the cultural, social and political conditions of the modern nations and states, but also their national ideas, which have continued shaping the real content of the modern European history. As a matter of fact, the formation of the modern quality of the Czech society largely depended on educational intellectual societies, scientific and educational institutions and public organisations that generated the elements of intellectualisation of the public, formed an independent personality, promoted the cultivation of a civic duty. In general, the activities of early academic institutions were not just a changing subject in the political complex of the imperial cultural architecture. Early Czech patriotic institutions served as catalysts for the process of modernisation of national consciousness. At the same time, they remained Zemsky institutions with a small readership, and, of course, in some way, this reduced the intensity of the national process. Taking into account the linguistic basis of the formation of the scientific and patriotic Czech institutions, the fact, that all of them have gained experience of public education, should be emphasized; the process of spiritual institutionalisation of the "third state" was initiated, the linguistic ideologeme of the Czech National Revival grew stronger and later became part of political programmes of future national Czech parties.Стаття присвячена дослідженню процесу формування національної ідентичності чехів – самобутнього явища, яке поєднало етнічну своєрідність із загальною течією становлення європейських націй. Як масштабне європейське явище періоду формування націй цей процес являв собою багатогранний і багатошаровий суспільний рух. Останній визначив не тільки культурний, соціальний і політичний стан сучасних націй і держав, але й їх національні ідеї, що продовжують формувати реальний зміст новітньої європейської історії. Варто визнати, що формування модерної якості чеського суспільства в значній мірі залежало від просвітницьких інтелектуальних товариств, науково-освітніх інституцій та громадських організацій, які генерували в собі елементи інтелектуалізації громадськості, формували незалежну особистість, сприяли культивуванню громадянського обов’язку. В цілому, діяльність ранніх науково-академічних інститутів була не просто мінливим сюжетом у політичному комплексі імперської культурної архітектури. Ранні чеські патріотичні установи виконували функцію каталізатора процесу модернізації національної свідомості. У той самий час вони залишалися земською установою із нечисленною читацькою аудиторією, що, безумовно, дещо знижувало інтенсивність національного процесу. З огляду на мовно-лінгвістичний фундамент формування науково-патріотичних чеських інститутів необхідно підкреслити наступне: всі вони отримали досвід публічної просвітницької роботи; започаткований процес духовної інституалізації «третього стану»; продовжувала закріплюватися мовна ідеологема чеського національного відродження, яка з часом увійде до фундаменту політичних програм майбутніх національних чеських партій
Небезпека протистояння США і КНР в новій холодній війні
No full textThe article analyzes the risks to global security in the face of confrontation, as well as the struggle for world leadership in the United States and China. It is shown that the confrontation and deepening of contradictions between the United States and the People’s Republic of China can lead to a nuclear war. However, many researchers also believe that the image of the Chinese threat is now heavily exaggerated and based on the misunderstanding of China’s intentions. In general, expert and analytical centers are encouraged to start technological cooperation with China, rather than exacerbate confrontation. Therefore, on this day there is no clear answer to the question of whether the PRC really threatens US leadership in the framework of the emerging world order. On the contrary, among scholars, politicians and experts one can see the split that is growing in relation to this problem. Despite the opposite view on the ambitions of the People’s Republic of China to represent serious US competition in all areas, rivalry between countries of the so-called “Group Two” (“G-2”) in the coming years will intensify and more and more to put global security policy tasks.
China will be able to pursue a more independent policy than the United States only if it bypasses them in the areas of armaments and high technology. However, it is here that American leadership will remain undisputed for a long time to come. However, many analysts predict China’s world leadership in the next decade or decades, as it may soon surpass the United States in economic terms. However, being the greatest does not mean being the first one. In addition to being the world’s second largest economy, China is still a long way from taking the lead or competing in other areas (military-strategic, technological, social, etc.).
It has been proved that the optimal choice for China will not be the desire to forcibly introduce its regional, not to mention global, unipolarity, but to actively enter the multipolar world as a major independent center of power.У статті проаналізовано ризики світовій безпеці в умовах протистояння, а також боротьби за світове лідерство, США та КНР. Показано, що протистояння та поглиблення протиріч між США і КНР може привести до ядерної війни. Однак багато дослідників також вважають, що образ китайської загрози нині сильно перебільшений і заснований на неправильному розумінні намірів Китаю. В цілому експертно-аналітичними центрами рекомендується почати технологічне співробітництво з Китаєм, а не загострювати протистояння. Тому, нині не існує однозначної відповіді на питання, чи дійсно КНР загрожує лідерству США в межах світового порядку, що формується. Навпаки, серед дослідників, політиків і експертів можна побачити розкол, що посилюється у ставленні до цієї проблеми. Незважаючи на протилежні погляди з приводу амбіцій КНР, що представляють серйозну конкуренцію США у всіх сферах, в найближчі роки суперництво між країнами так званої «Групи двох» («G-2») буде посилюватися і все частіше ставити глобальні завдання в сфері політики безпеки.
КНР зможе проводити більш самостійну політику, ніж США, тільки якщо обійде їх у сферах озброєнь і високих технологій. Однак саме тут американське лідерство залишиться безперечним ще надовго. Проте, багато аналітиків прогнозують Китаю світове лідерство протягом найближчого десятиліття чи десятиліть, оскільки він може незабаром перевершити США за економічними показниками. Втім бути найбільшим ще не означає бути першим. Крім того, що Китай є другою економікою у світі, він все ще далекий від того, щоб посісти лідерські позиції або стати конкурентом в інших сферах (військово-стратегічній, технологічній, соціальній тощо).
Доведено, що оптимальним вибором для Китаю буде не прагнення насильницького запровадження своєї регіональної, не кажучи вже про глобальну, однополюсності, а активне входження до багатополюсного світу в якості великого самостійного центра сили
MEMORY STUDIES: ВІД ПАМ’ЯТІ ДО ЗАБУТТЯ
Get PDFThe article examines the concept of memory studies, which is a separate discipline that studies and analyzes memory issues. The phenomenon of memory is an important part of life, although not presented as a necessary condition of mental activity. Memory, the author notes, is a way for people to construct their past through books, movies, documents, ceremonies, and so on. In memory studies, memory arises in various aspects – collective, social, cultural, genetic, and historical. The reason for claiming a worldwide "memory age" is criticism of official versions of history, the return of memory to communities and peoples whose history has been ignored, the activation of various memorial events, and more. It is shown that a social and cultural construct collective memory retains the authentic past as its version and serves as a means to achieve certain goals. Collective memory is in constant change, which is nonlinear, irrational, and not always subject to logical analysis. New events and ideas affect the perception of the past, and patterns of interpretation of the past determine the understanding of the present. The relation between collective and individual memory appears as the relation between memory and history. The primary function of historical memory is to form an identity. The development of memory studies distinguishes the political, functional, cumulative memory that use the past to shape national identity. The context of historical memory includes the concepts of "oblivion", "custom" and "tradition" that help to identify the turning points of history as they are indicators of the emergence of a new society. Historical memory is a tool for using the past to achieve goals dictated by the current situation. Mobilizing memory and collective perceptions of the past has been an integral part of the political process in recent centuries.У статті досліджується поняття memory studies в якості окремої дисципліни, в якій вивчається й аналізується проблематика пам’яті. Феномен пам’яті складає важливу частину життя людини, хоча і не є необхідною умовою розумової діяльності. Пам’ять, зазначає автор, це спосіб конструювання людьми свого минулого через книги, фільми, документи, церемонії тощо. В memory studies пам’ять вивчається в різних аспектах – колективна, соціальна, культурна, генетична, історична пам’ять. Ствердження всесвітньої «епохи пам’яті» обумовлено критикою офіційних версій історії, поверненням пам’яті спільнотам і народам, чиє минуле ігнорувалося, активізацією різних меморіальних заходів. Показано, що в якості соціально-культурного конструкту колективна пам’ять зберігає аутентичне минуле в якості його версії і слугує засобом досягнення певних цілей. Колективна пам’ять перебуває в постійних змінах, які нелінійні, ірраціональні і не завжди підлягають логічному аналізу. Нові події та ідеї впливають на сприйняття минулого, а схеми інтерпретації минулого визначають розуміння теперішнього. Співвідношення колективної та індивідуальної пам’яті постає як співвідношення пам’яті та історії. Основна функція історичної пам’яті полягає у формуванні ідентичності. Розвиток memory studies виокремлює політичну, функціональну, накопичувальну пам’ять, які використовують минуле для формування національної ідентичності. В контекст історичної пам’яті включені поняття «забуття», «звичаю» і «традиції». Вони допомагають виявити переломні моменти історії, котрі є індикаторами становлення нового суспільства. Історична пам’ять є інструментом використання минулого для досягнення цілей, що диктуються сучасною ситуацією. Мобілізація пам’яті і колективних уявлень про минуле є невід’ємною частиною політичного процесу впродовж останніх століть
ГЕОПОЛІТИЧНИЙ СТАТУС УКРАЇНИ: ІСТОРІОГРАФІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС
Get PDFThe issue of Ukraine’s geopolitical status through the prism of historiography and methodological discourse of domestic and foreign scholars is revealed. It is established that in the vast majority of scientific works the geopolitical status of Ukraine is defined as extremely low with a further tendency to deteriorate. It is found out that the decline of Ukraine’s geopolitical status in the international arena began immediately after it acquired non-nuclear status under pressure from Russia and the United States. In the end, the “cassette” and “Kolchuga” scandals caused only a deterioration of both the international image and the geopolitical status of Ukraine. According to the works of leading Ukrainian scholars, the crisis of foreign policy and the decline of geopolitical status of the state were also caused by internal factors. These included the demographic crisis, large-scale corruption and falling GDP, which in turn led to an increase in Ukraine’s negative trade balance.
A significant number of scholars link the weakness of Ukraine’s geopolitical status with its complicated geographical location. Thus, we can agree with the most authors that Ukraine is geographically located between the West and the East, as well as at the intersection of strategic interests of three civilizations: Euro-Atlantic, Eurasian and Islamic. It is this factor, along with Ukraine’s internal problems, that determines the peripherality of Ukraine’s geopolitical position as that of a buffer state. In order to finally transform Ukraine into a “gray” security zone and prevent its rapprochement with the EU and NATO, Russia launched a hybrid war in 2014, as a result of which it annexed Crimea and caused an armed conflict in Donbas. Such actions of Russia led to further weakening of the geopolitical status of Ukraine and its final transformation into an object of policy of powerful international players. In the current circumstances and forecasts, we increasingly share the idea of intensifying the Euro-Atlantic vector of Ukraine’s foreign policy and establishing a strategic security dialogue to strengthen relations with Eastern European neighbors in the framework of the possible implementation of the Baltic-Black Sea project.Розкрито питання геополітичного статусу України через призму історіографії та методологічного дискурсу вітчизняних та зарубіжних науковців. Встановлено, що у абсолютній більшості наукових праць геополітичний статус України визначений як вкрай низький з подальшою тенденцією до погіршення. З’ясовано, що зниження геополітичного статусу України на міжнародній арені розпочалося одразу після набуття нею без’ядерного статусу під тиском Росії та США. Врешті «касетний» та «кольчужний» скандали зумовили лише погіршення як міжнародного іміджу, так і геополітичного статусу України. Згідно праць провідних українських вчених, криза зовнішньої політики та зниження геополітичного статусу держави були також зумовлені й внутрішніми чинниками. Серед них: демографічна криза, масштабна корупція та падіння рівня ВВП, що у свою чергу стало причиною зростання від’ємного торговельного сальдо України.
Значна кількість науковців пов’язує слабкість геополітичного статусу України з її складним географічним положенням. Адже, варто погодитися з більшістю авторів, Україна географічно знаходиться між Заходом і Сходом, а також на перетині стратегічних інтересів трьох цивілізацій: євроатлантичної, євразійської та ісламської. Саме цей фактор, поряд із внутрішніми українськими проблемами, зумовлює периферійність геополітичного положення України як буферної держави. З метою остаточного перетворення України на «сіру» безпекову зону та унеможливлення зближення її з ЄС та НАТО, РФ у 2014 р. розпочала гібридну війну унаслідок чого анексувала Крим та спричинила збройний конфлікт на Донбасі. Такі дії Росії зумовили подальше ослаблення геополітичного статусу України та остаточне перетворення її на об’єкт політики потужних міжнародних гравців. За нинішніх обставин і прогнозів дедалі розділяємо думку про активізацію євроатлантичного вектору зовнішньої політики України та налагодження стратегічного безпекового діалогу про зміцнення відносин зі східноєвропейськими сусідніми країнами у рамках можливої реалізації проекту Балто-Чорноморської співдружності (Міжмор’я)
ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО ПИТАННЯ ПРО ПРИЧИНИ ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ ХХ СТ.
Get PDFAt the beginning of the twentieth century, among the European ruling elites, military circles and imperial non-governmental organizations, the force-based approach to the resolution of international conflicts dominated. The emphasis was on the irreconcilable struggle for the so-called “national interests”, the need to change the world for the better, the undoubted advantage of interstate competition over cooperation and the use of force, primarily military. The unconditional priority of the state was the ability to mobilize national resources to protect its “interests”.
The Great War to realize geopolitical dreams was a waste of available resources. Its initiators, primarily Germany, were guided by ideological rather than pragmatic considerations, and obtained results that directly contradicted the calculations of their grand strategies. Among the reasons for the war there were no rational ones that solved basic economic, security, social or any other problems. But there were those, who made money in preparation for the war.
The decisive factor that triggered the war was the adherence to myths: about exaggerated or fictitious “national grievances”; “the discrepancy between the obtained share of colonial seizures and the weight in the world economy and politics”; “insignificant nations, incapable of contributing to civilizational progress, their destructive nationalism”; “cultural superiority, which, if necessary, must be extended by force”; “windows of vulnerability that should be closed immediately”; “the call of blood, will and fate”, etc.
The origins of war are to be found in the views of the rulers, representatives or servants of the old regimes of the dynastic aristocracy. The ruling imperial class was in crisis, it was threatened by social and national upheavals, which is why it was inclined to seek salvation in a victorious war at a “low cost”. But how did the parties to the conflict hope for a quick victory? Indeed, regardless of the type of regime – an absolute or constitutional monarchy, a democratic or an authoritarian state – too often their top leadership was deeply mistaken, in particular in such matters as entering the war, choosing allies and forms, methods and degree of interaction with them.
Note that the war in Europe could have happened earlier, because the states constantly threatened each other, and repeated attempts to eliminate the threat of aggression blew up international stability. The efforts of European leaders were not aimed at creating sustainable military capabilities of the allies united by a common strategy to achieve agreed goals. But diplomatic games prevailed: the sides bluffed, tried to play trump cards, which they actually did not have. As a result of the Great War, four empires collapsed: the Austro-Hungarian, Russian, German and Ottoman and the explosion of two of the largest totalitarian revolutions in Europe in the XX-th century – Russian (Bolshevik) and German (Nazi).На початку ХХ ст. серед європейських правлячих еліт, військових кіл та імперських неурядових організацій домінував силовий підхід щодо вирішення міжнародних конфліктів. Наголос робився на непримиренній боротьбі за так звані «національні інтереси», необхідності змінити світ на краще, безсумнівній перевазі міждержавної конкуренції над співпрацею і застосуванні сили, перш за все військової. Безумовним пріоритетом держави була здатність мобілізувати національні ресурси для захисту своїх «інтересів».
Велика війна за здійснення геополітичних мрій була безглуздим витрачанням наявних ресурсів. Її ініціатори, в першу чергу Німеччина, керувалися скоріше ідеологічними, ніж прагматичними міркуваннями, й отримали результати, які прямо суперечили розрахункам їх великих стратегій. Серед причин війни не було раціональних, які б вирішували основні економічні проблеми, проблеми безпеки, соціальні або будь-які інші. Натомість, були ті, хто заробляв гроші на підготовці до війни.
Вирішальним фактором, який викликав війну, була прихильність міфам: про перебільшені або вигадані «національне образи»; «невідповідність отриманої частки колоніальних захоплень вазі у світовій економіці та політиці»; «меншовартісні народи, нездатні до внеску у цивілізаційний поступ, їхній руйнівний націоналізм»; «культурну перевагу, яка за необхідності має бути поширена силою»; «вікна вразливості, які варто закрити негайно»; «поклик крові, волі і долі» тощо.
Витоки війни варто шукати в поглядах правителів, представників або служителів старих режимів династичної аристократії. Правлячий імперський клас знаходився в кризі, йому загрожували соціальні і національні потрясіння, власне тому він був схильний шукати порятунок у переможній війні «малою ціною». Але, яким чином сторони конфлікту сподівалися на швидку перемогу? Адже, незалежно від типу режиму – абсолютна або конституційна монархія, демократична чи авторитарна держава – занадто часто їх вище керівництво глибоко помилялось, зокрема у таких питаннях як вступ у війну, вибір союзників та форм, методів і ступеня взаємодії з ними.
Зазначимо, що війна в Європі могла статися раніше, адже держави постійно погрожували одна одній, а неодноразові спроби ліквідувати загрозу агресії підірвали міжнародну стабільність. Зусилля європейських лідерів не були спрямовані на створення стійкого військового потенціалу союзників, об’єднаних загальною стратегією для досягнення узгоджених цілей. Натомість, переважали дипломатичні ігри: сторони блефували, намагалися розіграти козирі, яких у них насправді не було. В результаті Великої війни стався крах чотирьох імперій: Австро-Угорської, Російської, Німецької та Османської і вибух двох найбільших тоталітарних революцій в Європі ХХ ст. – Російської (більшовицької) та Німецької (нацистської)
СТРАТЕГІЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ АВСТРАЛІЇ: ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ, НОВІ ВИКЛИКИ ТА ВІДПОВІДІ НА СУЧАСНІ ЗАГРОЗИ
Get PDFThe article examines the Australia’s migration policy, the stages of its formation and development, the current situation. There are three stages of Australia’s post-World War II migration strategy: assimilation policy, integration policy, and a policy of cultural diversity and multiculturalism. This policy is regulated by the Australian Department of Immigration. Since its inception, the name of the Department has been changed more than ten times, reflecting the main directions of its activities and functions during these periods.
Summing up the results of the article, it can be said that the first head of the Department of Immigration in 1945 had promoted mass British immigration, proclaiming the slogan “Populate or Perish”, however the policy on immigrants and the name of the Department changed over time. In March 1996, the name of the institution had changed to the Department of Immigration and Multicultural Affairs, whose slogan was “Enriching Australia through migration”. The main idea of immigration strategy was to create a multicultural country with strong potential due to its diversity. In 2007, the concept of multiculturalism was excluded from the name of the structure; more emphasis in the work of the Department was placed on the recognition of national identity, based on a number of core values, which still contribute to the development of a multicultural society. And in 2017 Department of Home Affairs was officially established, which today deals with all migration issues.
The country has an Australian migration program at the beginning of the XXI century, which provides several main reasons why citizens of another country can enter the continent for long-term residence: student’s, qualified immigration (taking into account the professional experience, skills or qualifications required by Australian economy at the time), family reunification (family members living in Australia), special circumstances (return of Australian citizens who have previously left the country). There is also a humanitarian program for refugee’s migration and adaptation to Australian life.У статті розглядається Австралійська міграційна політика, етапи її становлення та розвитку, сучасний стан справ. Можна виділити три етапи міграційної політики Австралії в період після Другої світової війни: політика асиміляції, політика інтеграції та політика культурного різноманіття і мультикультуралізму. Дана політика регулюється Міністерством імміграції Австралії. З моменту створення назва Міністерства була змінена більше десяти разів, що відображало основні напрями діяльності установи та функції за ці періоди.
Підсумовуючи результати, отримані внаслідок роботи над статтею, можна сказати, що, якщо перший очільник Міністерства імміграції у 1945 р. пропагував масову британську імміграцію, проголошуючи гасло «Заселити або загинути», то з плином часу назва Міністерства та політика щодо іммігрантів змінювалася. У березні 1996 р. назва установи змінилася на Міністерство імміграції та мультикультурних питань, чиїм гаслом було «Збагачення Австралії шляхом міграції». Головною ідеєю міграційної стратегії стало створення мультикультурної країни з сильним потенціалом завдяки її різноманітності. У 2007 р. поняття «мультикультуралізм» виключено з назви структури; більший акцент у роботі Міністерства було зроблено на визнанні національної ідентичності, заснованої на низці основних цінностей, які все ще сприяють розвитку мультикультурного суспільства. 2017 р. було офіційно створено Міністерство внутрішніх справ, що сьогодні займається імміграцією.
На початку ХХІ ст. в країні діє Австралійська міграційна програма, що передбачає декілька основних причин, за якими громадяни іншої держави можуть здійснювати в’їзд на довготривале проживання в країну: студентська, кваліфікована імміграція (враховується професійний досвід, навички або кваліфікація, які потребує на момент дії програми економіка Австралії), возз’єднання сім’ї (члени сім’ї, які проживають в Австралії), особливі обставини (повернення громадян Австралії, які раніше покинули країну). Також є гуманітарна програма по міграції та адаптації у австралійське життя біженців