Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
ВІЙНИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ (до постановки проблеми)
Get PDFThe article is a study of historical memory wars. In particular, the director of the Institute of European, Russian and Eurasian Studies of the School of International Relations named after Elliott, George Washington University (Washington) Marlene Larwell most convexly and provocatively outlined the front of the wars of historical memory: “By identifying who can be labeled a ‘fascist’, we get the perfect Europe”. If Russia is fascist(that is, Putin’s regime can be typified as fascist or the Soviet past, which the Kremlin does not want to condemn, is equivalent to Nazism, as Central and Eastern European states claim), then Russia should be excluded from Europe. In addition, it was analyzed that politics continues to interfere with the interpretation of history, sowing antagonism between peoples. It has been found that “wars of historical memory” have become one of the important components of modern geopolitics, and as such they deserve to be the subject of a separate scientific study. Today, this is especially true to those pressing issues of history that flared up on the eve of the 75th anniversary of the end of World War II. Emphasis is placed on the fact that the problem has matured before, and now has simply entered the phase of “wars of historical memory”, there were anniversary events in Moscow in honor of the 70th anniversary of the Great Victory five years ago (2015). After Russia’s aggression against Ukraine, these celebrations took place without the presence of Western leaders. This was perceived by the Kremlin (or portrayed by him) as an insult and denial of the great victims of World War II – because they often write about the 27 million “Russians”who laid their lives on the altar of Victory. At the same time, the multinational composition of the Red Army is somehow not specified. And this approach does not improve mutual understanding between peoples. The article concludes that history, unfortunately, has become a political tool through which to legitimize or delegitimize a particular socio-political system.Стаття є дослідженням війн історичної пам’яті. Зокрема, чи не найбільш випукло і науково-провокативно окреслив фронт «війн історичної пам’яті» директор Інституту європейських, російських і євразійських досліджень Школи міжнародних відносин ім. Елліотта Університету Джорджа Вашингтона (м. Вашингтон) Марлен Ларюель: «Визначивши, на кого можна повісити ярлик «фашист», ми отримаємо ідеальну Європу. Якщо фашист Росія (тобто режим Путіна можна типологізувати як фашистський або ж радянське минуле, котре Кремль не бажає осудити, еквівалентне нацизму, як то стверджують держави Центральної і Східної Європи), тоді Росію слід виключити з Європи. Окрім того, було проаналізовано, що політика продовжує втручатися у потрактування історії, сіючи антагонізм між народами. Виявлено, що «війни історичної пам’яті» стали однією із вагомих складових сучасної геополітики, і як такі вони заслуговують на те, щоб стати предметом окремого наукового дослідження. У наші дні це особливо стосується тих актуальних питань історії, що запалахкотіли у переддень 75-ї річниці закінчення Другої світової війни. Акцентується увага на тому, що проблема назрівала й раніше, а нині просто перейшла в фазу «війн історичної пам’яті», були ювілейні заходи у Москві на честь 70-ї річниці Великої Перемоги ще п’ять років тому (2015 р.). Після агресії Росії проти України ці урочистості відбувалися без присутності західних лідерів. Це сприймалося Кремлем (чи то зображалося ним) як образа й заперечення величезних жертв Другої світової війни – адже часто пишуть про 27 мільйонів «русских», що поклали своє життя на вівтар Перемоги. Окрім того якось не уточнюється багатонаціональний склад Червоної армії. А такий підхід не поліпшує взаєморозуміння між народами. У підсумку статті визначається те, що історія, на превеликий жаль, стала політичним інструментом, за допомогою якого легітимізується чи делегітимізується та чи інша соціально-політична система
ВІЙНИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ: СУСПІЛЬНІ СПОНУКИ
Get PDFThe article is a study of the wars of historical memory. The process of increasing use of the historical past in the public life of the present is considered. History has become a political tool through which one or another socio-political system is legitimized or delegitimized. In a number of countries, laws have been passed to punish those who write “wrong”. Real “wars of historical memory” have broken out in international relations. The ethnicization of history and the establishment of narratives about one’s own nation as exclusively a “victim of history” are gaining momentum, which requires special treatment and appropriate compensation. In particular, the initiators of the proclamation of “wars of historical memory” in different countries are not the same. Remembrance wars are often declared at the highest level, involving officials, including heads of state, who “rebuff” and “put in place the wrongdoers”, reminding the nation of the nation’s incurable wounds and the terrible crimes of its neighbors.
Objectively, the question of the social motives of the “wars of historical memory” is brewing. The authors share the view that the main reason is the escalation of the confrontation between Russia and the collective West. Historical politics, which has taken the form of “wars of historical memory”, is a symptom rather than a cause of this confrontation. It has been analyzed that the politicization of historical memory often leads to negative consequences, and there is no easy way out of this situation. And it is difficult to find that decisive link, undertaking which it would be possible to pull out the whole chain of pressing problems. At the same time, it must be acknowledged that the controversy over the role of the Soviet Union in World War II has not been annihilated, but has intensified amid escalating tensions between East and West. Summarizing the evolution of “wars of historical memory” to a sharp aggravation, Marlene Laruel noted: “I interpret the wars for historical memory between Poland, the Baltic states and Ukraine, on the one hand, and Russia, on the other, as narrative «related to the exclusion of Russia from Europe or inclusion in it”.Стаття є дослідженням війн історичної пам’яті. Розглядається процес усе зростаючого використання історичного минулого в суспільному житті сьогодення. Історія стала політичним інструментом, за допомогою якого легітимізується чи делегітимізується та чи інша соціально-політична система. У низці країн були прийняті закони про покарання тих, хто пише «неправильно». У міжнародних відносинах спалахнули справжні «війни історичної пам’яті». Набирає сили етнізація історії та утвердження наративів про власну націю як виключно «жертву історії», що вимагає до себе особливого ставлення й належної компенсації. Зокрема, ініціатори проголошення «війн історичної пам’яті» в різних країнах не одні і ті ж. Часто війни пам’яті проголошуються на найвищому рівні – в них беруть участь офіційні особи, включаючи глав держав, які «дають відкоша» і «ставлять на місце неправих», нагадують про незаживаючі рани нації й про страшні злочини сусідів. Об’єктивно назріває питання про суспільні спонуки «війн історичної пам’яті». Автори поділяють точку зору, що головна причина полягає у загостренні протистояння між Росією і колективним Заходом. Історична політика, яка набула вигляду «війн історичної пам’яті», є скоріше симптомом, а не причиною цього протистояння. Проаналізовано, що політизація історичної пам’яті досить часто призводить до негативних наслідків, і легкого виходу із цієї ситуації не проглядається. І важко знайти ту вирішальну ланку, взявшись за яку можна було б витягнути увесь ланцюг назрілих проблем. Тим часом слід визнати, що полеміка навколо ролі Радянського Союзу у Другій світовій війні не виникла знічев’я, вона загострилася на фоні посилення напруги між Сходом і Заходом. Узагальнюючи еволюцію «війн історичної пам’яті» до жорсткого загострення, Марлен Ларюель зазначав: «Я інтерпретую війни за історичну пам’ять між Польщею, прибалтійськими державами і Україною, з одного боку, і Росією – з другого, як «стратегічний наратив», пов’язаний із виключенням Росії із Європи або включенням в неї»
ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ РОЛІ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ: ВІД СВІТОВОЇ ІМПЕРІЇ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ
Get PDFIn the article, it is stated that Great Britain had been the biggest empire in the world in the course of many centuries. Due to synchronic and diachronic approaches it was detected time simultaneousness of the British Empire’s development in the different parts of the world. Different forms of its ruling (colonies, dominions, other territories under her auspice) manifested this phenomenon.The British Empire went through evolution from the First British Empire which was developed on the count mostly of the trade of slaves and slavery as a whole to the Second British Empire when itcolonized one of the biggest states of the world India and some other countries of the East; to the Third British Empire where it colonized countries practically on all the continents of the world. TheForth British Empire signifies the stage of its decomposition and almost total down fall in the second half of the 20th century. It is shown how the national liberation moments starting in India and endingin Africa undermined the British Empire’s power, which couldn’t control the territories, no more. The foundation of the independent nation state of Great Britain free of colonies did not lead to lossof the imperial spirit of its establishment, which is manifested in its practical deeds – Organization of the British Commonwealth of Nations, which later on was called the Commonwealth, Brexit and so on.The conclusions are drawn that Great Britain makes certain efforts to become a global state again.У статті констатується, що Велика Британія протягом багатьох століть була найбільшою імперією в світі. Завдяки синхронному та діахронному підходам виявлено подекуди часову симультанність розвитку Британської імперії у різних частинах світу, яка втім виступала у різних формах її правління (колонії, домініони, підмандатні території тощо), і у різному ставленні до них імперського Лондона. Вона пройшла еволюцію від Першої Британської імперії, яка розвивалася за рахунок торгівлі рабами, до Другої імперії, коли вона колонізувала одну з найбільших держав світу – Індію та інші країни Сходу, до третьої Британської імперії, коли її колонії поширилися на всі куточки Земної кулі. Нарешті, четверта Британська Імперія – це умовне позначення розпадуколоніальної системи. Показано, як визвольні рухи, починаючи з Індії і закінчуючи Африкою, підірвали колишню могутність Британської імперії, яка з низки окреслених у статті причин немогла її втримати. Утворення незалежної держави Велика Британія, вільної від колоній не призвело до втрати імперського духу, який виявляється в практичних справах – організації Британської співдружності націй (British Commonwealth of Nations), яка згодом була перейменована на Співдружність (Commonwealth), Брекзіт і таке інше. Зроблено висновок, що Велика Британія намагається посісти місце глобальної держави в світі
ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ З ПИТАНЬ ОСВІТИ, НАУКИ І КУЛЬТУРИ (ЮНЕСКО)
Get PDFThe article describes the main activities of the United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization (UNESCO). The main documents (conventions, recommendations, declarations) on which the work of the Organization is based are covered. It is determined that the cultural component of the work of UNESCO consists of topical issues: the dialogue of cultures, the preservation of cultural heritage, the protection of intangible cultural heritage. It was found that education has a priority place in the activities of the Organization, special attention was paid to the main goals of Education for All. The important programs in the scientific sphere were characterized: “Man and the Biosphere”, the International Hydrological Program, etc. The role of such composite activities of UNESCO as communication and information in the modern world is emphasized. The outlook for the activities of UNESCO has been identified and the importance of the active cooperation of the internationalcommunity in preserving peace has been pointed out.У статті розглянуто основні напрямки діяльності Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Висвітлені головні документи (конвенції, рекомендації, декларації), на яких базується робота Організації. Визначено, що культурна складова роботиЮНЕСКО складається з актуальних питань: діалог культур, збереження культурної спадщини, охорона нематеріальної культурної спадщини тощо. З’ясовано, що освіті належить пріоритетне місце у діяльності Організації, особлива увага була приділена основним цілям«Освіти для всіх». Охарактеризовані важливі програми у наукові сфері: «Людина і біосфера», Міжнародна гідрологічна програма та ін. Підкреслено роль у сучасному світі таких складових діяльності ЮНЕСКО, як комунікація та інформація. Визначено перспективи діяльностіЮНЕСКО та вказано на важливість активної співпраці міжнародної спільноти для збереження миру у світі
«ПОДАТИ ТОВАРИШАМ ДРІБКУ ДУШЕВНОЇ РОЗРАДИ І ЗАБУТТЯ ПРО ВЛАСНУ НЕДОЛЮ»: ТАБОРОВА ГАЗЕТА ПОЛОНЕНИХ ВОЯКІВ-УКРАЇНЦІВ «ВІЛЬНЕ СЛОВО» (ЗАЛЬЦВЕДЕЛЬ, НІМЕЧЧИНА) У 1916-1917 рр.
Get PDFThe article reproduces the history of the publication of the prison community of Ukrainian warriors-prisoners in Salzwedel “Vilne Slovo” (“Free Word”) in 1916-1917, which regularly informed the prisoners about events in the world and Ukraine, the situation on the fronts of the First World War, includes information on news of social and cultural life in the occupied Ukrainian lands. The newspaper succeeded in significantly influencing the formation of the national consciousness of the prisoners, with its materials, it managed to raise thousands of conscious Ukrainians in the camp of Salzwedel. Also, the “Vilne Slovo” successfully performed the mission of communication between the camp Ukrainian community and its members, who temporarily left the camp as part of the working teams. In the relatively short time of its existence, the prison magazine of captive Ukrainians in Salzwedel has become an authoritative Ukrainian foreign publication, which in the conditions of war and further revolutionary upheavals in Germany carried the word of support and solace for the prisoners, inspiring their hopes of returning home, proclaiming them a belief in the state selfaffirmation of Ukraine and the need for its armed defense against the invasion of the Bolshevik Russia.У статті відтворено історію видання органу таборової громади полонених вояків-українців у Зальцведель «Вільне слово» у 1916-1917 рр., яка регулярно інформувала таборян про події всвіті та Україні, висвітлювала ситуацію на фронтах Першої світової війни, публікувала інформацію про новини громадського і культурного життя на окупованих українських землях.Газеті вдавалось суттєво впливати на формування національної свідомості полонених, своїми матеріалами вона зуміла виховати тисячі свідомих українців у таборі Зальцведель. Також«Вільне слово» ефективно виконувало місію сполучника між проводом таборової української громади та її членами, які тимчасово виїжджали з табору в складі робітничих команд. Запорівняно короткий час свого існування таборовий часопис полонених українців у Зальцведелі перетворився на авторитетне українське зарубіжне видання, яке в умовах війни та подальшихреволюційних потрясінь в Німеччині несло слово підтримки та розради для таборян, вселяючи в їх души надії на повернення додому, виковуючи в них віру в державне самоствердженняУкраїни та доводячи полоненим необхідність її збройного захисту перед навалоюбільшовицької Росії
КОЛЕКТИВНА ПАМ’ЯТЬ ПРО ПЕРШУ СВІТОВУ ВІЙНУ – СКЛАДОВА ПЕРЕТВОРЕНЬ У КРАЇНАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ)
Get PDFThe article analyzes the problem of reproduction and preservation of collective memory about the First World War in the countries of Eastern Europe. There has been an emphasis on differentapproaches, which exist both earlier and at the present stage, at the formal and human levels. It identifies the First World War in the memory of the Russian and Ukrainian peoples, emphasizes thecomponents and factors of change, and outlines the lessons that current generations must take to prevent such disasters in the future.У статті проаналізовано проблему відтворення та збереження колективної пам’яті про Першу світову війну в країнах Східної Європи. Наголошується про різні підходи раніше і насучасному етапі до цієї проблеми на офіційному та загальнолюдському рівнях. З’ясовано якою була Перша світова війна в пам’яті російського та українського народів, підкреслюютьсяскладові та чинники змін, а також вказано на уроки, які повинні винести нинішні покоління, щоб унеможливити подібні катастрофи в майбутньому
ВАЦЛАВ ГАВЕЛ: СИМВОЛ ДЕМОКРАТИЧНИХ ЗМІН У ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНІЙ ЄВРОПІ (ДО 30-РІЧЧЯ «ОКСАМИТОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ» У ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ)
Get PDFThe article is dedicated to the figure of the prominent Czech cultural and political figure Vaclav Havel. The author reveals the main stages of the biography of this famous personality from childhoodto the presidency. The literary, educational, dissident, human rights and political activities of V. Havel are characterized. The author summarizes the role and influence of the personality of the Czech leaderof post-communist Czechoslovakia and subsequently of the Czech Republic in the matter of returning the country to the community of European states. The pages of V. Havel’s biography are revealed onthe background of the main processes of Czech transit to democracy, namely in connection with the successful processes of Euro-Atlantic and European integration. The importance of the figure of thefirst President of the Czech Republic in its international recognition and the establishment of international relations and the pro-European foreign policy is emphasized. The article also describes the establishment of Ukrainian-Czech dialogue.Стаття присвячена постаті видатного чеського культурного та політичного діяча Вацлава Гавела. Автор розкриває основні етапи біографії відомого політика від дитинства до доби президентства. Охарактеризовано літературну, просвітницьку, дисидентську, правозахисну та політичну діяльність В. Гавела. Автором здійснено узагальнення щодо ролі та впливу особистості чеського лідера посткомуністичної Чехословаччини та згодом Чеської республіки у справі повернення країни до сім’ї європейських держав. Сторінки біографії В. Гавела розкриваються на фоні основних процесів транзиту Чехії до демократії, а саме у зв’язку із успішними процесами євроатлантичної та європейської інтеграції. Підкреслюється значна роль постаті першого президента Чеської республіки у її міжнародному визнанні та налагодженні міжнародних відносин, проєвропейської зовнішньої політики. У статті також охарактеризовано налагодження українсько-чеського діалогу
ДЕЗІНТЕГРАЦІЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ НА ПРИКЛАДІ ВПЛИВУ ЛАТВІЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ЧИННИКА
Get PDFThe article outlines the 1914-1918 discussion on establishing national autonomies in the nonRussian regions of the Empire when the First World War made the national question extremely urgentboth for the central government and national elite; analyses the activity of Latvian nationaldemocratic leaders for solving the national question in their respective regions. Many representativesof the Latvian elite chose to Russify, but others, nationally oriented, became carries of the emerging national identity of their people, leading the national movement for self-determination. The electedNational Land Councils started corresponding reforms, while the Bolsheviks who were also present in these Councils made efforts to undermine the creation of autonomies. The dissolution of theConstituent Assembly in January, 1918 marked the end of the hopes for national autonomies within the Russian Democratic Federal Republic.У статті розкриваються дискусії 1914-1918 рр. щодо створення національних автономій в неросійських регіонах Імперії, коли Перша світова війна перетворила національне питання нанадзвичайно актуальне як для центрального уряду, так і для національної еліти; аналізується діяльність латвійських національно-демократичних лідерів задля вирішення національногопитання в своїх регіонах. Багато з представників латвійської еліти вважали за краще обрусіти, проте інші, національно-орієнтовані, постали носіями національної самосвідомостісвого народу, очоливши національний рух за самовизначення. Обрані національні земельні ради започаткували відповідні реформи, в той час як більшовики, які також були присутні взазначених радах, доклали зусиль, аби підірвати створення автономій. Розпад Установчих зборів у січні 1918 р. ознаменував кінець надій на національні автономії в складі РосійськоїДемократичної Федеративної Республіки
ФЕДЕРАТИВНА РЕСПУБЛІКА НІМЕЧЧИНА – ДРУГА НІМЕЦЬКА ДЕМОКРАТИЧНА ДЕРЖАВА
Get PDFThe article describes the main stages of modern Germany’s experience in building of the parliamentary democracy. The author defines the historical progress of the German state on the wayto the formation of democratic foundations that created the basis of modern society. Three German constitutions of 1871, 1919 and 1949 were considered, they formed the basis for the development of apostwar federal state. Particular attention is focused on the transformation of the three western occupation zones of Germany into the Federal Republic of Germany and the development of the BasicLaw, which was initially regarded as temporary constitution. The author also drew attention to external factors that significantly influenced the transformation of post-Nazi Germany and theformation of the Basic Law. The historical retrospective of the formation of the second German democratic state is presented in a broad international context.У статті розкриваються основні етапи досвіду сучасної Німеччини у побудові парламентської демократії. Автором охарактеризовано історичний поступ німецької держави на шляху до формування демократичних засад, що лягли в основу сучасного суспільства. Розглянуто три німецькі конституції 1871, 1919 та 1949 рр., які створили собою базис для розвитку післявоєнної федеративної держави. Особливу увагу сфокусовано на трансформації трьох західних окупаційних зон Німеччини у Федеративну Республіку Німеччина та розробці Основного закону, який спочатку розглядався як тимчасова конституція. Автор зупинив свою увагу і на зовнішніх чинниках, які істотно вплинули на трансформацію пост-нацистської Німеччини та на формування Основного закону. Історична ретроспектива формування другої німецької демократичної держави представлена у широкому міжнародному контексті
СЕРБСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ПОСЕЛЕННЯ НОВА СЕРБІЯ ТА СЛОВ’ЯНОСЕРБІЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ХVІІІ СТ. (ЧАСТИНА 1)
Get PDFThe article explores the Serbian military settlements of New Serbia and Slavian Serbia (1751-1764) in the territory of modern Kirovograd and Lugansk regions, founded by the tsarist government forSerbian immigrants from Austria. The general situation in which the resettlement was being prepared was analyzed. Attention is drawn to Austrian military reform under Maria Theresa, to Vienna’sconcessions to Hungarian feudal lords to the detriment of Serbian landmilitia. Marked Russia’s access to the Black Sea and the deployment of the process of colonization of the Black Sea. A set of motiveshas been disclosed that pushed the border Serbs to move to Russia, and Russia to accept them. It is alleged that after a critical deterioration in living conditions as a result of the reform of militarysettlements on the border with Turkey, immigrants were dominated by motives of a socio-economic, as well as a national-cultural, religious nature. The Serbs were interested in the Russian side as a sourceof personnel to ensure colonization, the organization of the military border on the newly annexed lands. Russia equipped the new border according to the model of the military border borrowed fromAustria. Mentioned about those who came to Russia and entered the Russian service in the first half of the 18th century. well-known immigrants from Serbian ethnic territories in the Balkans and fromAustria, who played the role of predecessors for immigrants from New Serbia and Slavic Serbia: Savva Vladislavich, Pantu Bozhich, Mikhail Miloradovich and others. Based on archival and othermaterials, the content and sequence of preparatory actions of Russia and “Austrian” Serbs to relocation.У статті досліджуються сербські військові поселення Нова Сербія та Слов’яносербія (1751-1764 рр.) на території сучасних Кіровоградської і Луганської областей, засновані царським урядом для сербських переселенців з Австрії. Проаналізовано загальну ситуацію, в якій готувалося і здійснювалося переселення. Звернуто увагу на австрійську реформу у військовій сфері за Марії-Терезії, на поступки Відня угорським феодалам, які негативно позначилися на положенні сербської ландміліції. Відзначено вихід Росії на беріг Чорного моря й розгортання російської колонізації причорноморського Степу. Визначено мотиви, які спонукали сербів-граничарів до переїзду до Росії, а Росію – до того, щоб їх приймати. Стверджується, що з боку переселенців, життя яких в Австрії критично ускладнилося внаслідок реформи військових поселень на кордоні з Туреччиною, переважали мотиви соціально-економічного, а також національно-культурного, релігійного плану. Російську сторону серби цікавили як джерело кадрів для забезпечення колонізації Причорномор’я, організації військового кордону на щойно приєднаних землях. Новий кордон Росія облаштовувала за моделлю військової границі,запозиченої в Австрії. Згадано про відомих вихідців з сербських етнічних територій на Балканах і з Австрії, які приїжджали до Росії та йшли на російську службу в першій половині ХVІІІ ст. й які відіграли роль попередників для переселенців з Нової Сербії і Слов’яносербії: Савва Владиславич, Панту Божич, Михайло Милорадович та ін. На підставі архівних та інших матеріалів з’ясовано зміст і послідовність підготовчих кроків Росії та «австрійських» сербів до переселення