Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
Особливості формування засад зовнішньої політики Республіки Казахстан
Get PDFThe article analyzes the foundations of the formation of the foreign policy of the Republic of Kazakhstan, which, first of all, are influenced by the traditions of the historical development of this country, its geopolitical location in the center of the Eurasian continent, transport and communication potential and the presence of large reserves of natural resources. It is emphasized that in modern Kazakhstan there is still no holistic perception of many historical events and processes, in particular those that were hushed up during the imperial and Soviet periods. At the same time, in the scientific discourse of the country, there is a rethinking of national history through criticism of the previous historical experience. It is noted that after the formation in the middle of the fifteenth century. In the Kazakh Khanate, the progressive development of statehood was replaced by a period of struggle against foreign invaders – first the Dzungars, and then the Russian Empire. It ended with the loss of statehood, the struggle for the restoration of which is presented in the form of a teleologically constructed narrative of the heroic struggle for independence, which includes a number of historical events and periods. The process of modern nation-state building in Kazakhstan is based on the consolidating role of the titular nation, which contributes to the growth of interest in historical issues and is accompanied by a gradual loss of the influence of Soviet-Russian narratives in political and historical discourse. A feature of the foreign policy of the Republic of Kazakhstan is a multi-vector approach, which has developed historically and is designed to ensure a balance between various geopolitical centers of power.
The priorities of Kazakhstan’s foreign policy are determined: the development of allied relations with the Russian Federation, a comprehensive strategic partnership with the PRC, an expanded strategic partnership with the United States, strategic relations with the Central Asian states, an expanded partnership and cooperation with the European Union.У статті проаналізовано засади формування зовнішньої політики Республіки Казахстан, на які, у першу чергу, впливають традиції історичного розвитку цієї країни, її геополітичне розташування у центрі Євразійського континенту, транспортно-комунікаційний потенціал та наявність великих запасів природних ресурсів. Підкреслюється, що у сучасному Казахстані поки що відсутнє цілісне сприйняття багатьох історичних подій та процесів, зокрема тих, які замовчувалися під час імперського та радянського періодів. Водночас, у науковому дискурсі країни відбувається переосмислення національної історії через критику попереднього історичного досвіду. Наголошується, що після утворення у середині ХV ст. Казахського ханства поступальний розвиток державності змінився періодом боротьби з іноземними загарбниками – спочатку джунгарами, а потім Російською імперією. Він завершився втратою державності, боротьба за відновлення якої представляється у вигляді телеологічно побудованого наративу героїчної боротьби за незалежність, який поєднав низку історичних подій та періодів. Процес сучасного національно-державного будівництва у Казахстані відбувається з опорою на консолідуючу роль титульної нації, що сприяє зростанню інтересу до історичної проблематики та супроводжується поступовою втратою впливу радянсько-російських наративів у політичному та історичному дискурсі.
Особливістю зовнішньої політики Республіки Казахстан є багатовекторність, що склалася історично і має забезпечити балансування між різними геополітичними центрами сили. Пріоритетами зовнішньої політики Казахстану визначені: розвиток союзницьких відносин із РФ, всебічне стратегічне партнерство із КНР, розширене стратегічне партнерство зі США, стратегічні взаємини із державами Центральної Азії, розширене партнерство і співробітництво з Європейським Союзом
Контрфаза консолідації міжнародного порядку
Get PDFThe article examines the problems and prospects of the consolidation of the international order. The thesis that the global systemic crisis is a counter phase or a crisis of consolidation of the international order, which must be overcome by the joint efforts of participants of international relations in order to maintain the stability of the international system and prevent its destruction, is justified. The sustainable development of the modern international system depends on the consolidation of participants in the international order and the deepening of constructive cooperation between its participants.
The interconnectedness of numerous crises leads to the intensification of the global system crisis. Its presence is a logical result of the global development of the system of international relations. Among the main elements of the global system crisis one can distinguish the financial crisis, economic crisis, environmental crisis, demographic crisis, global governance crisis, security crisis, energy crisis, global climate crisis. The inability of participants of the international system to regulate global crisis is evidence of a global governance crisis. All these crises, as the most important elements of the global system crisis, shape its structure, reflect its essence and make it holistic.
The combination of interdependent crises complicates the overcoming of the global system crisis and strengthens it. Therefore, the global governance crisis is both the cause and the consequence of the global system crisis, which in turn indicates the turbulent state of the international system, in which it is impossible to clearly determine its further development.
It is proved that the inability of the participants of the international system to consolidate themselves in accordance with the scale of global political transformations is one of the reasons for the emergence and deepening of the global systemic crisis. The presence of a complex of global crisis phenomena and the lack of effective institutional mechanisms to overcome them in synergetic unity reinforce the effect of each other, which deepens the global systemic crisis. Overcoming it depends on the degree of consolidation of the international order, which aims to improve the mechanisms of global governance of the international system. The basis of a consolidated international order could be a reformed UN with expanded powers or another global international organization. The global systemic crisis requires the search for tools and factors that will help to stabilize socio-economic and political relations and to rethink the forms and mechanisms of effective global governance.У статті досліджується проблеми та перспективи консолідації міжнародного порядку. Обґрунтовано тезу про те, що глобальна системна криза є контрфазою або кризою консолідації міжнародного порядку, яку необхідно подолати спільними зусиллями учасників міжнародних відносин заради збереження стабільності міжнародної системи та запобігання її руйнуванню. Сталий розвиток сучасної міжнародної системи залежить від консолідації учасників міжнародного порядку та поглиблені конструктивного співробітництва між його учасниками.
Взаємопов’язаність численних криз зумовлює інтенсифікацію глобальної системної кризи. Її наявність є закономірним підсумком глобального розвитку системи міжнародних відносин. Серед основних елементів глобальної системної кризи виокремлюється, фінансово-економічна, екологічна, демографічна, криза глобального управління, криза безпеки, енергоносіїв, глобальна кліматична криза. Нездатність учасників міжнародної системи регулювати глобальні кризові явища засвідчує наявність кризи глобального управління. Всі ці кризи як найважливіші елементи глобальної системної кризи формують її структуру, відбивають сутність і роблять її цілісною.
Сукупність взаємообумовлених криз ускладнює подолання глобальної системної кризи та посилює її. Тому криза глобального управління виявляється водночас і причиною, і наслідком глобальної системної кризи, що своєю чергою свідчить про турбулентний стан міжнародної системи, за якого неможливо чітко визначити її подальший розвиток.
Доведено, що неспроможність учасників міжнародної системи консолідуватися відповідно до масштабів глобальних політичних трансформацій є однією з причин виникнення та поглиблення глобальної системної кризи. Наявність комплексу глобальних кризових явищ і відсутність ефективних інституціональних механізмів їх подолання у синергетичній єдності підсилюють дію одна одної, що поглиблює глобальну системну кризу. Її подолання залежить від ступеню консолідації міжнародного порядку, що має на меті вдосконалення механізмів глобального управління міжнародною системою. Основою консолідованого міжнародного порядку може стати реформована ООН з розширеними повноваженнями або інша глобальна міжнародна організація. Глобальна системна криза вимагає пошуку засобів і чинників, що сприятимуть стабілізації соціально-економічних і політичних відносин та переосмислення форм і механізмів ефективного глобального управління
Место политики в сунне пророка Мухаммада: история вопроса от аль-Карафи до идеологов исламской революции в Иране
Get PDFThe article analyzes one of the fundamental issues of Islamic political thought - the origin of the military-political actions of the Prophet Muhammad. This is an issue that has been the subject of serious debate and controversy among Muslim thinkers for many centuries. The author compares two opposing points of view of Muslim scholars of different eras on this issue.
According to the first – the political decisions of the Prophet Muhammad must be perceived as the fruit of revelation, according to the second – they are still the result of a bright political talent. Having decided on the arguments of each of the parties and as an arbiter, the author turns to the Holy Quran. Various examples from the scriptures of Muslims lead to the conclusion that political and military decisions made as a result of revelation occupy a significant place in the Sunnah of the Prophet Muhammad. However, the author cites the example of a case when the Prophet Muhammad made important military-political decisions at his own discretion or as a result of a meeting with his companions.
Summarizing the examples, taking into account the lessons of Islamic history and the modern political process, the author comes to the conclusion that the fundamental principles of Islamic rule established by the Prophet Muhammad are of Quranic origin, and they are mandatory for Muslim leaders. Guided by these principles, Muslim leaders are free to make decisions in one form or another, depending on the prevailing circumstances. The Quran and Sunnah of the Prophet Muhammad reflect the principles and essence of Islamic politics. External forms are seen as a changeable phenomenon, and in traditional Islamic discourse, the interest in understanding them is usually not so great.У статті аналізується одне з важливих питань ісламської політичної думки – походження військово-політичних дій пророка Мухаммада. Це питання протягом багатьох століть є предметом серйозних дискусій та розбіжностей серед мусульманських мислителів. Автор зіставляє дві протилежні з цього питання погляди мусульманських вчених різних епох.
Згідно з першою – політичні рішення пророка Мухаммада необхідно сприймати як плід одкровення, згідно з другою – вони все ж таки є результатом яскравого політичного таланту. Автор визначившись із доводами кожної із сторін і як арбітр, звертається до священного Корану. Різні приклади зі священного писання мусульман дозволяють дійти такого висновку, що політичні та військові рішення, прийняті як наслідок одкровення, займають значне місце в сунні пророка Мухаммада. Проте, автором наводяться приклад випадки, коли пророк Мухаммад приймав важливі військово-політичні рішення на власний розсуд або за результатами наради зі своїми сподвижниками.
Узагальнивши приклади з урахуванням уроків ісламської історії та сучасних політичних процесів, автор приходить до висновку, що основоположні принципи ісламського правління, встановлені пророком Мухаммадом, мають коранічне походження, і вони мають для мусульманських лідерів обов’язковий характер. Керуючись цими принципами, мусульманські лідери вільні приймати рішення в тій чи іншій формі залежно від обставин, що склалися. У Корані та сунні пророка Мухаммада відображено принципи та сутність ісламської політики. Зовнішні форми розглядаються у якості мінливого явища й у традиційному ісламському дискурсі інтерес до їх осмислення, зазвичай, не такий великий
Стан та особливості соціально-економічної модернізації Республіки Білорусь
Get PDFToday the issues and problems of socio-economic development of the Republic of Belarus, its modernization, the use of tools for implementing theoretical, methodological and practical aspects of the national economy development, macroeconomic regulation in the country in the context of performing tasks of a socio-economic nature, institutional mechanisms for ensuring sustainable economic growth of Belarus remain extremely relevant and contain considerable potential for further scientific research.
Over the 30 years of its independence, the Republic of Belarus has experienced a decline in the 90s of the twentieth century, caused by the severance of socio-economic ties with other components of the unified state before, as well as a number of crises that had a political basis of external and internal nature. Based on this, the need for modernization of the country became more acute for the legislative and executive authorities. The agenda includes improving the macroeconomic situation in the Republic of Belarus in the context of fulfilling the tasks of socio-economic development. Institutional mechanisms to ensure sustainable economic growth continue to require change and development.
A program-based approach to socio-economic modernization is recognized as one of the main elements for solving the set of tasks in the Republic of Belarus. Given the importance and determining role of the manufacturing sector in the formation of the country’s GDP and the role of economic balance, the need for state support for production and infrastructure facilities that can serve as the basis for rapid economic recovery is proved.
Based on the conducted research, there is drawn attention to potential risks for the national economy and directions for their neutralization, certain aspects of the country’s external partnership, are considered, as well as demographic development of the state in the context of its impact on the development of Belarus in the future. There are noted positive and negative aspects of the development of the modern Belarusian State.Сьогодні питання та проблеми соціально-економічного розвитку Республіки Білорусь, його модернізації, застосування інструментів реалізації теоретико-методологічних та практичних аспектів розвитку національної економіки, макроекономічного регулювання в країні в контексті виконання завдань соціально-економічного характеру, інституційних механізмів забезпечення стійкого економічного росту Білорусі залишаються вкрай актуальними та містять чималий потенціал подальших наукових досліджень.
За 30 років своєї незалежності Республіка Білорусь пройшла спад 90-х рр. ХХ ст., викликаний розривом соціально-економічних зв’язків із іншими складовими колись єдиної держави, а також низка криз, які мали політичне підґрунтя зовнішньої та внутрішньої природи. Виходячи із цього, перед органами законодавчої та виконавчої влади загострилась необхідність модернізації країни. На порядок денний вийшли питання вдосконалення макроекономічного стану в Республіці Білорусь в контексті виконання завдань соціально-економічного розвитку. Продовжують вимагати змін та розвитку інституційні механізми для забезпечення стійкого економічного зростання країни.
Одним з головних елементів щодо вирішення комплексу поставлених завдань в Республіці Білорусь визнано програмно-цільовий підхід щодо соціально-економічної модернізації. Зважаючи на вагомість і визначальну роль виробничої сфери у формуванні ВВП країни та роль збалансованості економіки, доводиться необхідність державної підтримки виробництв і об’єктів інфраструктури, які можуть служити основою для швидкого відновлення економіки.
На основі проведеного дослідження привернута увага до потенційних ризиків для національної економіки та напрямів їх нейтралізації, розглянуті окремі аспекти зовнішнього партнерства країни, а також демографічного розвитку держави в контексті його впливу на розвиток Білорусії в майбутньому. Відзначені позитивні та негативні сторони розвитку сучасної білоруської держави
Тріанонський мирний договір – джерело нестабільності у Центрально-Східній Європі (Частина 3)
Get PDFThe article notes that the Trianon Peace Treaty of June 4, 1920 between the Entente countries and Hungary, as a result of the First World War, turned out to be, like all the other six treaties of the Versailles system, mostly unfair. Forcibly the territory of Hungary decreased by 2/3, the population decreased 2,7 times, a third of the Hungarian ethnic group became part of neighboring states.
It is noted that during 1920-2020. In Hungary, there were no powerful political forces of various trends and trends that would recognize the Trianon Peace Treaty as just. At the same time, the ruling political elites of the neighboring states of Hungary considered and still consider the conditions of the Trianon fair. Such opposite assessments of the consequences of Versailles engendered antagonism, making it impossible to reach a compromise between the countries of Central-Eastern Europe.
Attention is drawn to the fact that during the domination in Europe of the coalition of countries led by Germany of the Versailles Peace Treaty, including the Trianon, were dismantled, a new order was introduced, in which opponents of Versailles – Germany, Italy, Japan, the USSR, Hungary, Bulgaria. played an active role.
It is noted that the winners of the World War ІІ restored the borders of the countries of Germany’s allies in Europe, in accordance with their own geopolitical interests, which corresponded by 70% to the borders established by the Entente after the World War І. The Trianon borders were restored over Hungary by the Paris Peace Treaty of February 10, 1947. The USSR, Great Britain, France and the United States acted from a hegemonic position, were guided by the right of the winner and in many respects imposed on the defeated countries the conditions of the Versailles system were discredited, did not draw proper conclusions and did not build international relations on principles close to justice, but preserved the complicated territorial contradictions of the past with the corresponding treaties.
It is indicated that the threat of assimilation and disappearance of foreign Hungarians is one of the main reasons for the revitalization of modern Hungary. Measures to overcome the syndrome of the dismemberment of the Hungarian nation in Central-Eastern Europe have been going on for centuries with little results; The rate of decline in the number of Hungarians in neighboring states over the past century is the highest, so Budapest believes that there is no time to delay the introduction of autonomy for foreign Hungarians, because in the next 25 years the very need for it will disappear through their disappearance.
It is emphasized that the level of ensuring the rights of the Hungarian minority in Transcarpathia especially affects the relationship of Hungary with Ukraine. The improvement of relations between Hungary and Ukraine has minimal chances, since the positions of the parties on the procedure for the application of educational and language laws in Transcarpathia do not coincide.
Taking into account the decisive activity of Hungary and the Hungarian foreign communities in 2020 (the century of the signing of the Trianon Peace Treaty on June 4, 1920), it is concluded that this problem will not lose its relevance, but will significantly increase.У статті мовиться про те, що Тріанонський мирний договір від 4 червня 1920 р. між країнами Антанти та Угорщиною за наслідками Першої світової війни виявився, як і усі інші шість договорів Версальської системи, переважно несправедливим. У насильницький спосіб територія Угорщини зменшилася на 2/3-х, чисельність населення скоротилася у 2,7 рази, третина угорського етносу перейшла до складу сусідніх держав.
Наголошується, що упродовж 1920-2020 рр. в Угорщині не було владних політичних сил різних спрямувань і течій, які визнавали б Тріанонський мирний договір справедливим. Водночас, правлячі політичні еліти сусідніх з Угорщиною держав вважали і вважають умови Тріанона справедливими. Такі протилежні оцінки наслідків Версалю породжували антагонізм, унеможливлювали досягнення компромісу між країнами Центрально-Східної Європи.
Звертається увага на те, що у часи домінування у Європі коаліції країн на чолі з Німеччиною Версальські мирні договори, зокрема й Тріанонський, були демонтовані, запроваджувався новий порядок, у якому активну роль відіграли опоненти Версаля – Німеччина, Італія, Японія, СРСР, Угорщина, Болгарія.
Зазначається, що переможці Другої світової війни відновили кордони країн-союзниць Німеччини у Європі, згідно з власними геополітичними інтересами, що на 70% відповідали кордонам, встановленим Антантою після Першої світової війни. Паризьким мирним договором від 10 лютого 1947 р. над Угорщиною було поновлено тріанонські кордони. СРСР, Велика Британія, Франція і США діяли з гегемоністських позицій, керувалися правом переможця і багато в чому нав’язали переможеним країнам дискредитовані умови Версальської системи, не зробили належних висновків і не вибудували міжнародні відносини на наближених до справедливості принципах, а зберегли відповідними договорами ускладнені територіальні суперечності минулого.
Вказується, що загроза асиміляції і зникнення закордонних угорців – одна з головних причин активізації сучасної Угорщини. Заходи для подолання синдрому розчленованості угорської нації у Центрально-Східній Європі, що триває уже століття, дають незначні результати; темпи скорочення чисельності угорців у сусідніх державах упродовж останнього століття є найбільшими, тому Будапешт вважає, що немає часу для зволікання із запровадженням автономії для закордонних угорців, бо через наступні 25 років сама потреба в ній відпаде через їх зникнення.
Підкреслюється, що рівень забезпечення прав угорської меншини Закарпаття особливо позначається на взаєминах Угорщини з Україною. Оздоровлення відносин між Угорщиною та Україною має мінімальні шанси, оскільки позиції сторін щодо порядку застосування освітнього та мовного законів в Закарпатті не співпадають.
Враховуючи рішучу активність Угорщини та угорських закордонних спільнот у 2020 р. (століття підписання Тріанонського мирного договору 4 червня 1920 р.), зроблено висновки, що дана проблема не тільки не втратить актуальності, а й значно посилиться
Служба та побут британських та радянських жінок у військово-морських силах у роки Другої світової війни
Get PDFComparative studies on the experiences of female representatives of different countries in WWII remain relevant today. They not only deepen our understanding of the life of women at war, but also allow us to explore the power regimes of different states at one stage or another. After all, the government organized the activities of various groups of the population aimed at winning the war. Women were no exception in this respect, regardless of whether they worked in the rear or defended their homeland with weapons in hand. For centuries, the navy for the most part represented a purely masculine environment, and the presence of a woman on a ship was considered a bad omen. However, the scale of hostilities during the world wars and, as a consequence, the need for a constant supply of personnel to the armed forces made their adjustments – states began to gradually recruit women to serve in the navy. The article compares the experiences of Great Britain and the USSR in attracting women to serve in the navy during WWII. The countries were chosen not by chance, as they represent democracy and totalitarianism, respectively, and studying their practice of involving women in the navy can deepen our knowledge of these regimes.
After analysing the experience of women’s service in the navy in 1939-1945, the author concludes that their recruitment to the navy in Great Britain took place through a special organization – the Women’s Royal Naval Service (WRNS). Its personnel were trained mostly separately from men and then sent to military units of the navy. The USSR did not create separate women's organizations for this purpose; women served in the same bodies as men. The main purpose of mobilizing women to the navy in both the USSR and Great Britain was initially to replace men in positions on land to release the latter for service at sea. However, in both countries there were cases when women also served at sea. The range of positions available to them in the navy expanded during the war, and in the USSR reached its apogee in the form of admission of women to combat positions. In Great Britain, women in the navy did not officially perform combat roles, and there was a ban on them from using lethal weapons.Порівняльні студії, присвячені досвідам представниць різних країн у Другій світовій війні залишаються актуальними у наш час. Адже не лише поглиблюють наші уявлення про побут жінок на війні, але й дають змогу повніше дослідити владні режими різних держав на тому чи іншому етапі розвитку. Адже саме влада організовувала діяльність різних груп населення, зокрема жінок, спрямовану на перемогу у війні. Не стали у цьому аспекті винятком і жінки, незалежно від того, чи вони працювали в тилу, чи зі зброєю в руках захищали свою батьківщину. Флот впродовж віків здебільшого репрезентував суто маскулінне середовище, а присутність жінки на кораблі вважалася поганою ознакою. Проте масштабність бойових дій під час світових воєн і, як наслідок, потреба у постійному надходженні кадрів до збройних сил її учасників внесли свої корективи – держави почали поступово залучати їх до служби у військово-морських силах (ВМС). У статті здійснено порівняння досвідів Великої Британії та СРСР щодо залучення жінок до служби у ВМС в роки Другої світової війни. Країни обрані невипадково, адже репрезентують демократію та тоталітаризм відповідно, і вивчення їхньої практики залучення жінок до ВМС може також поглибити знання про ці режими.
Проаналізувавши досвід служби жінок у ВМС у 1939-1945 рр., авторка доходить висновку, що набір їх на флот у Великій Британії відбувався через спеціальну організацію – Жіночу королівську військово-морську службу (ЖКВМС). Її персонал готували здебільшого окремо від чоловіків-військовослужбовців і потім спрямовували до військових підрозділів ВМС. СРСР окремих жіночих організацій для цього не створював, жінки вважалися військовослужбовицями тих же підрозділів, що і чоловіки. Основною метою мобілізацій жінок до ВМС як в СРСР, так і у Великій Британії на перших порах було заміщення ними чоловіків на посадах на суші для вивільнення останніх для служби на морі. Однак в обох країнах траплялися випадки, коли жінки також служили на морі. Коло посад, доступних для них у ВМС, розширювалося впродовж війни, і в СРСР досягло апогею у вигляді допуску до бойових посад. У Великій Британії офіційно жінки у ВМС бойових ролей не виконували, крім того, існувала заборона для них на застосування летальної зброї
Досвід та особливості узгодження суперечностей між Німеччиною та Францією
Get PDFThe article is devoted to the study of the experience and peculiarities of reconciliation of contradictions between Germany and France. The positions of the Presidents of France and Chancellors of the Federal Republic of Germany regarding the theoretical foundations and practical steps of the implementation of French-German reconciliation are studied. This paper deals with the problem of Alsace-Lorraine, a region with a border identity, which repeatedly became the cause of Franco-German disputes and passed from one state to another. The role of the individual in overcoming the contradictions between Germany and France is highlighted. The factor of European integration is considered, which not only contributed to the reconciliation of contradictions between Germany and France, but also turned the two states into leaders of a united Europe.
The Elysee Treaty and its implementation were analyzed. The military cooperation between France and Germany is investigated. The problem of historical memory and the desire to reconcile the contradictions between Germany and France are revealed.
It is proved that the experience and peculiarities of reconciliation of contradictions between Germany and France testify to the fact that the real reconciliation of the two leading states directed their efforts towards a more global goal – the creation of a common Europe. It was concluded that the mechanisms for achieving Franco-German reconciliation are interesting for studying and borrowing, taking into account national characteristics in the reconciliation of other European countries, and regions with borderline identities. The French-German experience may be useful for application in Polish-Ukrainian relations.
The main conclusion from the analysis of the experience and the peculiarities of reconciling the contradictions between Germany and France is that their implementation led to unexpected and far-reaching consequences that once seemed just a dream. At the beginning of European integration in the 50s of the twentieth century, it was difficult to imagine the contemporary EU with its common currency, the Schengen area, developed economy, social programs. Franco-German reconciliation was transformed into the fruitful work of the Franco-German tandem, on the success of which depends not only the future of France and Germany, but the evolution of the entire united Europe.Стаття присвячена дослідженню досвіду та особливостям узгодження суперечностей між Німеччиною та Францією. Досліджуються позиції президентів Франції та канцлерів ФРН з теоретичних засад та практичних кроків втілення французько-німецького примирення. У статті досліджується проблема Ельзасу-Лотарингії, регіону з порубіжною ідентичністю, який неодноразово ставав причиною французько-німецьких суперечок та переходив зі складу однієї держави до іншої. Виокремлюється роль особистості у подоланні суперечностей між Німеччиною та Францією. Розглянуто чинник європейської інтеграції, який не тільки сприяв узгодженню суперечностей між Німеччиною та Францією, але перетворив дві держави на лідерів об’єднаної Європи.
Проаналізовано Єлисейський договір та його реалізацію. Досліджено військове співробітництво Франції та Німеччини. Розкрито проблему історичної пам’яті та прагнення узгодження суперечностей між Німеччиною та Францією.
Доведено, що досвід та особливості узгодження суперечностей між Німеччиною та Францією свідчать про те, що справжнє примирення двох провідних держав скерувало їхні зусилля на більш глобальну мету – утворення спільної Європи. Підсумовано, що механізми досягнення французько-німецького порозуміння є цікавими для вивчення та запозичення з урахуванням національних особливостей у примиренні інших європейських країн та регіонів з порубіжною ідентичністю. Французько-німецький досвід цілком може бути корисним для застосування у польсько-українських відносинах.
Головний висновок із аналізу досвіду та особливостей узгодження суперечностей між Німеччиною та Францією полягає у тому, що їхня реалізація призвела до неочікуваних та далекосяжних наслідків, які колись здавалися лише мрією. На початку європейської інтеграції у 50-х рр. ХХ ст. важко було уявити сучасний ЄС з його спільною валютою, Шенгенською зоною, розвиненою економікою, соціальними програмами. Французько-німецьке примирення трансформувалося у плідну роботу французко-німецького тандему, від успіху якого залежить не тільки майбутнє Франції та Німеччини, але еволюція всієї об’єднаної Європи
Ліванська республіка: між політичним конфесіоналізмом і політичним прагматизмом
Get PDFOne of the most interesting phenomena, that were associated with the functioning of the Lebanese power structures, is the principle of consociative (consociational) democracy in the country. It is expressed in the form of political confessionalism. At the same time, the principles of the functioning of political system of Lebanon have experienced and continue to experience significant changes during the almost 80 years of the history of Lebanese Republic. The understanding of the nature and the definition of the stages of this evolution will allow us to get the understanding of the prospects for further political development of this country, which is important for a Middle East region.
The author of the articles hares the opinion of the researchers who believe that Lebanon is gradually transforming from a consociational to a majority democracy. Already at the time of the formation of the Lebanese Republic on the basis of a confessional principle, a declarative recognition of the temporary nature of the using of this principle was announced. In 1990, the amendments made to the Lebanese constitution contained provisions that are creating real opportunities for the implementation of the course of the deconfessionalization. In 2005, a radically new political system of Lebanon was formed on the wave of the Cedar Revolution. Although in the basis, it retains a confessional aspect, however, at the same time it represents a confrontation between wopoly-confessional political blocs. This (2021) year, a very small, but real, anti-confessional opposition political bloc has formed on the wave of mass dissatisfaction with the existing political system in Lebanon. This block plans to take part in the parliamentary elections in 2022. At the same time, the use of a anti-confessional rhetoric is often practiced in the highest political circles of the country. This phenomenon testifies to the growth of the popularity of a above-stated rhetoric. Finally, the influence of the external factors often promotes the overcoming the interfaith barriers by local political elites.
Today, a Lebanese society finds itself half way between a traditional political confessionalism and a non-confessional political pragmatism. This political modus vivendi can be defined as a pragmatic confessionalism.Одним з найцікавіших явищ, пов’язаних з функціонуванням ліванських владних структур виступає діючий у країні принцип консоціативної (Консоціональної) демократії, вираженої у формі політичного конфесіоналізму. Разом з цим, протягом майже 80-річної історії Ліванської республіки принципи функціонування її політичної системи зазнавали й надалі продовжують зазнавати істотних змін. Розуміння сутності й визначення стадіальності зазначеної еволюції дозволить скласти уяви про перспективи подальшого політичного розвитку цієї важливої у масштабах близькосхідного регіону країни.
Автор статті поділяє думку дослідників, які вважають, що Ліван поступово перетворюється з консоціативної на мажоритарну демократію. Вже на момент утворення Ліванської республіки поряд з превалюванням конфесіоналістичних засад мало місце декларативне визнання тимчасового характеру цього явища. Поправки, зроблені до ліванської конституції у 1990 р. містять положення, що створюють реальні можливості для здійснення курсу на деконфесіоналізацію. У 2005 р. на хвилі Кедрової революції сформувалася кардинально нова політична система Лівану. Вона, хоча й зберігає базовий конфесіональний аспект, проте полягає у протистоянні двох поліконфесійних політичних блоків. У нинішньому (2021) році, на хвилі масового невдоволення існуючим політичним ладом у лівані сформувався дуже нечисленний, проте реальний антиконфесіоналістичний опозиційний політичний блок, котрий планує взяти участь у парламентських виборах 2022 р. Паралельно у вищих політичних колах країни нерідко практикується використання антиконфесіоналістської риторики, що свідчить на користь зростання її популярності. Нарешті, вплив зовнішніх чинників нерідко призводить до подолання міжконфесійних бар’єрів місцевими політичними елітами.
Нині ліванське суспільство опинилося на півдорозі між традиційним політичним конфесіоналізмом і позаконфесійним політичним прагматизмом. Цей політичний modus vivendi можна окреслити як прагматичний конфесіоналізм
Ученый-историк Гасан Гасанов о создании страны под названием «Атропатена/ Адорбайган/ Азербайджан»
Get PDFInterview of the Director of the Institute of World History of the National Academy of Sciences of Ukraine, Corresponding Member of the National Academy of Sciences of Ukraine, Doctor of Historical Sciences, Professor Kudryachenko Andriy Ivanovych with Doctor of Historical Sciences, Professor Hasanov Hasan Aziz oglu.Інтерв’ю директора ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», член-кореспондента НАН України, доктора історичних наук, професора Кудряченка Андрія Івановича з доктором історичних наук, професором Гасановим Гасаном Азіз огли
Тріанонський мирний договір – джерело нестабільності у Центрально-Східній Європі (Частина 2)
Get PDFThe article notes that the Trianon Peace Treaty of June 4, 1920 between the Entente countries and Hungary, as a result of the First World War, turned out to be, like all the other six treaties of the Versailles system, mostly unfair. Forcibly the territory of Hungary decreased by 2/3, the population decreased 2,7 times, a third of the Hungarian ethnic group became part of neighboring states.
It is noted that during 1920-2020. In Hungary, there were no powerful political forces of various trends and trends that would recognize the Trianon Peace Treaty as just. At the same time, the ruling political elites of the neighboring states of Hungary considered and still consider the conditions of the Trianon fair. Such opposite assessments of the consequences of Versailles engendered antagonism, making it impossible to reach a compromise between the countries of Central-Eastern Europe.
Attention is drawn to the fact that during the domination in Europe of the coalition of countries led by Germany of the Versailles Peace Treaty, including the Trianon, were dismantled, a new order was introduced, in which opponents of Versailles – Germany, Italy, Japan, the USSR, Hungary, Bulgaria. played an active role
It is noted that the winners of the World War ІІ restored the borders of the countries of Germany’s allies in Europe, in accordance with their own geopolitical interests, which corresponded by 70% to the borders established by the Entente after the World War І. The Trianon borders were restored over Hungary by the Paris Peace Treaty of February 10, 1947. The USSR, Great Britain, France and the United States acted from a hegemonic position, were guided by the right of the winner and in many respects imposed on the defeated countries the conditions of the Versailles system were discredited, did not draw proper conclusions and did not build international relations on principles close to justice, but preserved the complicated territorial contradictions of the past with the corresponding treaties.
It is indicated that the threat of assimilation and disappearance of foreign Hungarians is one of the main reasons for the revitalization of modern Hungary. Measures to overcome the syndrome of the dismemberment of the Hungarian nation in Central-Eastern Europe have been going on for centuries with little results; The rate of decline in the number of Hungarians in neighboring states over the past century is the highest, so Budapest believes that there is no time to delay the introduction of autonomy for foreign Hungarians, because in the next 25 years the very need for it will disappear through their disappearance.
It is emphasized that the level of ensuring the rights of the Hungarian minority in Transcarpathia especially affects the relationship of Hungary with Ukraine. The improvement of relations between Hungary and Ukraine has minimal chances, since the positions of the parties on the procedure for the application of educational and language laws in Transcarpathia do not coincide.
Taking into account the decisive activity of Hungary and the Hungarian foreign communities in 2020 (the century of the signing of the Trianon Peace Treaty on June 4, 1920), it is concluded that this problem will not lose its relevance, but will significantly increase.У статті мовиться про те, що Тріанонський мирний договір від 4 червня 1920 р. між країнами Антанти та Угорщиною за наслідками Першої світової війни виявився, як і усі інші шість договорів Версальської системи, переважно несправедливим. У насильницький спосіб територія Угорщини зменшилася на 2/3-х, чисельність населення скоротилася у 2,7 рази, третина угорського етносу перейшла до складу сусідніх держав.
Наголошується, що упродовж 1920-2020 рр. в Угорщині не було владних політичних сил різних спрямувань і течій, які визнавали б Тріанонський мирний договір справедливим. Водночас, правлячі політичні еліти сусідніх з Угорщиною держав вважали і вважають умови Тріанона справедливими. Такі протилежні оцінки наслідків Версалю породжували антагонізм, унеможливлювали досягнення компромісу між країнами Центрально-Східної Європи.
Звертається увага на те, що у часи домінування у Європі коаліції країн на чолі з Німеччиною Версальські мирні договори, зокрема й Тріанонський, були демонтовані, запроваджувався новий порядок, у якому активну роль відіграли опоненти Версаля – Німеччина, Італія, Японія, СРСР, Угорщина, Болгарія.
Зазначається, що переможці Другої світової війни відновили кордони країн-союзниць Німеччини у Європі, згідно з власними геополітичними інтересами, що на 70% відповідали кордонам, встановленим Антантою після Першої світової війни. Паризьким мирним договором від 10 лютого 1947 р. над Угорщиною було поновлено тріанонські кордони. СРСР, Велика Британія, Франція і США діяли з гегемоністських позицій, керувалися правом переможця і багато в чому нав’язали переможеним країнам дискредитовані умови Версальської системи, не зробили належних висновків і не вибудували міжнародні відносини на наближених до справедливості принципах, а зберегли відповідними договорами ускладнені територіальні суперечності минулого.
Вказується, що загроза асиміляції і зникнення закордонних угорців – одна з головних причин активізації сучасної Угорщини. Заходи для подолання синдрому розчленованості угорської нації у Центрально-Східній Європі, що триває уже століття, дають незначні результати; темпи скорочення чисельності угорців у сусідніх державах упродовж останнього століття є найбільшими, тому Будапешт вважає, що немає часу для зволікання із запровадженням автономії для закордонних угорців, бо через наступні 25 років сама потреба в ній відпаде через їх зникнення.
Підкреслюється, що рівень забезпечення прав угорської меншини Закарпаття особливо позначається на взаєминах Угорщини з Україною. Оздоровлення відносин між Угорщиною та Україною має мінімальні шанси, оскільки позиції сторін щодо порядку застосування освітнього та мовного законів в Закарпатті не співпадають.
Враховуючи рішучу активність Угорщини та угорських закордонних спільнот у 2020 р. (століття підписання Тріанонського мирного договору 4 червня 1920 р.), зроблено висновки, що дана проблема не тільки не втратить актуальності, а й значно посилиться