Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
Публічна історія: нове відкриття чи призабута давність?
Get PDFTo answer the question of what is public history, let's turn to its origins. The emergence of academic history in the nineteenth century, now called official, was associated with the separation of history from other fields of knowledge. At that time, it was believed that without a professional historical education, it was impossible to be an erudite and intelligent person, and to tell the past objectively and truthfully. Otherwise, these stories would resemble myths and fairy tales.
Over time, history gradually became a scientific discipline, as well as an ideological science, as its primary task during the rapid kaleidoscope of changes in various political regimes was to educate ideologically savvy professionals for state-building. Thus, historical science was formed during the creation of nation-states and affirmed the national identity of different social and ethnic groups that formed one nation. What prompted recent history to approach man as the object of study? In our opinion, interest in man - a phenomenon of any civilization has existed since Hellenic times, and in the era of authoritarianism and totalitarianism has been replaced by interest in power and strength. Such a change, unfortunately, led to the tragic consequences of the First and Second World Wars.
The disproportionately heavy burden of the tragedies of the Second World War and the emergence of new threats to world security in the bipolar period forced two opposing ideological camps to understand the need for dialogue, finding common ground and finding consensus in peace building. The Helsinki process began, and cooperation between the United States and the Soviet Union deepened in strategic areas: space and high technology. Security levers have been strengthened, and a regional security structure, the Conference on Security and Co-operation in Europe (OSCE / OSCE), has been established in the European dimension.
Civilizational exchange contributed to the growth of education of the population, the deepening of the intellectual component of society. At the center of the state and history was an intelligent man – Homo Sapiens, who felt his significance for the world, history and the future. World wars have forced historians to rethink the meaning of life, its fragility and vulnerability. And the deep political, economic, and social world crisis of the 1970s drew the attention of historical science to the person. Oral history, new social history, public history, etc. appeared. The philosophical and social sciences began to study individual social groups – women's society, religious communities, working and student youth, etc. With the growth of interest in the person, the interest in history as it is, without ornaments and artificial exaggerations, the history of ordinary people and places, increased.Для відповіді на винесене у назву статті питання, що таке публічна історія, звернемося до її витоків. Історія як академічна дисципліна, котру викладають у вищих навчальних закладах, є порівняно новою сферою знань. Поява академічної історії у ХІХ ст., яку нині називають офіційною, була пов’язана з відокремленням історії від інших наукових напрямів. Тоді вважалося, що без фахової історичної освіти не можна бути ерудованою та інтелігентною людиною, до того ж об’єктивно і правдиво розповідати про минуле. В іншому випадку ці розповіді нагадували б міфи й казки.
Із часом історія поступово стає науковою дисципліною, а також – ідеологічною наукою, оскільки її першочерговим завданням під час швидкого калейдоскопу змін різноманітних політичних режимів було виховувати ідеологічно підкуті професійні кадри для державного будівництва. Отже, історична наука сформувалась у період творення національних держав і утверджувала національну ідентичність різних соціальних та етнічних груп, що становили одну націю. Що спонукало новітню історію звернутися до людини, як об’єкта дослідження? На наше переконання, інтерес до людини – феномену будь-якої цивілізації існував ще з еллінських часів, а в епоху авторитаризму і тоталітаризму змінився інтересом до влади і сили. Саме така зміна, на жаль, призвела до трагічних наслідків Першої і Другої світових війн.
Непомірно важка ноша трагедій Другої світової війни і поява нових загроз світовій безпеці вже в біполярний період змусили два протилежні ідеологічні табори дійти розуміння необхідності діалогу, пошуку точок дотику і віднайдення консенсусу у миробудівництві. Розпочався Хельсінкський процес, поглибилось співробітництво США-СРСР у стратегічних галузях: космосі та високих технологіях. Посилились важелі безпеки, а в європейському вимірі утворилася регіональна безпекова структура Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ/ОБСЄ).
Цивілізаційний обмін сприяв зростанню освіченості населення, поглибленню інтелектуальної складової суспільства. В центрі держави та історії поставала людина розумна – Homo Sapiens, яка відчула свою значущість для світу, історії і майбутнього. Світові війни змусили істориків переосмислити сенс буття, його крихкість та вразливість. А глибока політична, економічна та соціальна світова криза 1970-х рр. привернула увагу історичної науки до людини. З’явилися усна історія, нова соціальна історія, публічна історія тощо. Філософські і соціальні науки почали вивчати окремі соціальні групи – жінок, релігійні спільноти, робітничу та студентську молодь тощо. Із зростанням інтересу до людини поглибився інтерес до історії, як вона є, без прикрас і штучної гіперболізації, до історії звичайних людей і місцин
Історична пам’ять у процесі формування та відтворення модерної національної ідентичності: французький досвід (Частина 2)
Get PDFThe article is devoted to the study of the role of historical tradition and national memory in the formation of modern types of ethno-national identity and mechanisms of consolidation of citizens at the stage of formation of the French state of the modern type. In this regard, various versions of French history were analyzed by representatives of historical and historiographical schools, which still compete with each other for the status of creators of a generally accepted interpretation of important historical events.
It was found that consistently patriotic motivation, which ensures the formation and realization of the innovative potential of the people and social activity of this creative core of the nation, aimed at overcoming any crisis challenges, is formed only on the basis of maximum meaningful synthesis of existing interpretations of French history. In particular, the effectiveness of memory policy is ensured by the fact that symbols, traditions and historical monuments that positively influence the dynamics of national-patriotic motivations and feelings are inevitably (and often, quite consciously) filled with qualitatively new meanings and values.
The complete failure of neoliberal and left-wing radical critiques of Holism’s theory and practice has been proved, the conservative elements of which, in particular the appeal to the heroic past, are not at all identical with medieval archaism and almost neo-Nazi political preferences. On the contrary, the typological similarity of Bonapartism and Hollism is due precisely to their ability to effectively oppose reactionary and revolutionary extremism, which is equally destructive to the nation-state.
In this regard, the exceptional relevance of the use of historical memory to form their own traditionalist and authoritarian charisma (in their relationship) by the creator and first president of the Fifth Republic Charles de Gaulle in the process of his opposition to anti-national provocations of far-right and far-left.Стаття присвячена дослідженню ролі історичної традиції та національної пам’яті у формуванні модерних типів етнонаціональної ідентичності та механізмів консолідації громадян на етапі становлення французької держави сучасного типу. В цьому зв’язку проаналізовано різноманітні версії французької історії у представників історичних та історіографічних шкіл, що і в наш час взаємно конкурують за статус творців загальновизнаного тлумачення важливих історичних подій.
З’ясовано, що послідовно патріотична мотивація, завдяки якій забезпечуються формування та реалізація інноваційного потенціалу народу й соціальна активність цього орієнтованого на подолання будь-яких кризових викликів креативного ядра нації, постає лише шляхом максимального змістовного синтезу наявних трактувань французької історії. Зокрема ефективність політики пам’яті забезпечується завдяки тому, що символи, традиції та історичні пам’ятки, які позитивно впливають на динаміку національно-патріотичних мотивацій та почуттів, неминуче (і часто цілком свідомо) наповнюються якісно новими смислами та цінностями, на основі яких формуються вже модерні уявлення щодо сумлінного виконання свого національного обов’язку, самовідданості і навіть жертовності у служінні вищим ідеалам Батьківщини.
Доведено цілковиту неспроможність неоліберальної та ліворадикальної критики теорії та практики голлізму, консервативні елементи якого, зокрема апелювання до героїчного минулого, зовсім не тотожні як виявам середньовічної архаїки, так і мало не неонацистським політичним уподобанням. Навпаки, типологічна подібність бонапартизму та голлізму обумовлена якраз їхньою здатністю до ефективного протистояння однаково руйнівним для національної держави реакційній та революційній версіям екстремізму.
Відтак, розкрито виняткову актуальність використання історичної пам’яті задля формування власної традиціоналістської та авторитарної харизми (у їхньому взаємозв’язку) творцем і першим президентом П’ятої республіки Ш. де Голллем в процесі його протистояння антинаціональним провокаціям ультраправого та ультралівого ґатунку
Особливості історичного розвитку Венесуели: минуле і сучасність
Get PDFThe article examines the features of historical development of Venezuela since the proclamation of the country’s independence at the beginning of the 19th century up to the modern period of governing by the Venezuelan presidents Hugo Chavez and Nicolas Maduro. The article pays a special attention to an important event in the history of Venezuela - the 1914 discovery of a giant oil field in the region of Maracaibo Lake, Venezuela’s implementation and further development of the so-called oil-containing model and the impact of the oil and gas production and processing of carbon resources on the socio-political situation in the country and well-being of the Venezuelan people.
The period of the reign of Venezuelan President Hugo Chavez (1998-2013) has been studied in more detail. The general thesis of the doctrine of the “Bolivarian revolution” have been considered and certain provisions end attainments of the program to construct the “Bolivarian socialism”, have been detected certain achievements and problems of implementing the participatory democracy in Venezuela. Certain foreign policy initiatives of the president and specific steps aimed at achieving the leading role in the region of Latin America and the Caribbean have been analyzed.
The article highlights anti-Americanism as a peculiar trend of Hugo Chavez’s foreign policy and the sentiments of Venezuelan society, the peculiarities of Venezuela-Ukraine bilateral relations development have been emphasized.
It has been concluded that it is advisable to further study the experience of creating the state and carrying out reforms in Venezuela for its possible further use in the development of our state, as well as using certain Venezuelan approaches regarding its leadership in the region of Latin America and the Caribbean in order to enhance and strengthen the role of Ukraine in the European regional cooperation.У статті розглянуто особливості історичного розвитку Венесуели від часу проголошення незалежності на початку ХІХ ст. до періоду правління президентів Уго Чавеса та Ніколаса Мадуро. Окрему увагу приділено важливій в історії Венесуели події – відкриттю в 1914 р. гігантського родовища нафти в районі озера Маракайбо, запровадженню та подальшому розвитку так званої нафтоетатичної моделі, впливу нафтогазового видобутку і переробки вуглеводних ресурсів на суспільно-політичне становище країни.
Досліджено період правління президента Венесуели У. Чавеса (1998-2013 рр.), розглянуто загальні тези доктрини «боліваріанської революції» та програми побудови «боліваріанського соціалізму», визначено надбання та проблеми реалізації у Венесуелі партисипаторної демократії, проаналізовано окремі зовнішньополітичні ініціативи президента та кроки, спрямовані на лідерство в регіоні Латинської Америки та Карибського басейну.
У статті проаналізовано антиамериканізм, як характерний напрям зовнішньої політики У. Чавеса та настроїв венесуельського суспільства, досліджено особливості розвитку венесуело-українських двосторонніх відносин.
Зроблено узагальнення досвіду державотворення та проведення реформ у Венесуелі та використання окремих підходів щодо лідерства в регіоні Латинської Америки та Карибського басейну для активізації та посилення ролі України в європейському регіональному співробітництві
Витоки та становлення Німецького музею видатних досягнень природознавства і техніки
Get PDFThe German Museum of Outstanding Achievements in Natural Science and Technology in Munich was founded in 1903. For three years its founder electrical engineer Oskar von Miller collected an extensive collection of historical and technical exhibits, and in 1906 the museum was opened to the public. The German Museum in Munich demonstrated for the first time that not only artists, but also technicians created masterpieces, not only philosophers, but also inventors had ingenious ideas, not only medieval objects, but also modern technology is a relic. O. von Miller formulated the most important motives and goals of the museum as follows: documentation of the role of technology for the development of society and culture; the implementation of an educational function in the presentation of technology, the achievement of a national status. The didactic principles of organizing exhibitions in the museum served to popularize natural science laws, to visually demonstrate the functional application of technical inventions. The presentation of technical objects was qualitatively different from the exhibition principles of other technical museums. Demonstration of old technologies and historical machines in action was already the norm in museum work. O. von Miller set the task of the museum to explain the technology of manufacturing technical products, such as watches, fabrics, and so on, for which fragments of workshops and factories were reproduced in exhibitions. For the first time in a technical museum, in addition to the traditional chronological display of technical inventions, the principle of operation of machines and apparatus was explained by means of experiments conducted with exhibits by visitors and museum staff. This function was extremely new for the technical museum and was nevertheless carried out mainly by the public, mainly students and young people.Німецький музей видатних досягнень природознавства і техніки в Мюнхені був заснований у 1903 р. За три роки його засновник електроінженер Оскар фон Міллер зібрав велику колекцію історико-технічних експонатів і у 1906 р. музей був відкритий для публіки. Німецький музей у Мюнхені вперше продемонстрував, що не тільки художники, але й техніки створювали шедеври, не тільки філософи, але й винахідники мали геніальні ідеї, не тільки предмети Середньовіччя, а й сучасна техніка є реліквією. Найважливіші мотиви і цілі музею О. фон Міллер сформулював коротко так: документація ролі техніки для розвитку суспільства і культури; здійснення навчально-виховної функції в уявленні техніки, досягнення музеєм загальнонаціонального статусу. Дидактичні принципи організації виставок в музеї слугували популяризації природно-наукових законів, наочному показу функціонального застосування технічних винаходів. Презентація технічних об’єктів якісно відрізнялася від виставкових принципів інших технічних музеїв. Демонстрація старих технологій і історичних машин в дії вже тоді була нормою музейної роботи. О. фон Міллер ставив завданням музею пояснення технології виготовлення технічної продукції, такої як годинники, тканини тощо, для чого в виставках були відтворені фрагменти майстерень та фабрик. Вперше в технічному музеї крім традиційного хронологічного показу технічних винаходів пояснювався принцип дії машин та апаратів шляхом експериментів, що проводились з експонатами відвідувачами і співробітниками музею. Ця функція була виключно новою для технічного музею і здійснювалася все ж в основному публікою, переважно студентами і молоддю
Програма ленд-лізу крізь призму офіційних та его-джерел
Get PDFDiscussions around various aspects of World War II in the world’s scientific space and memory field have continued throughout the postwar decades. Initially, they were determined by polar and antagonistic ideological paradigms, and after the end of the Cold War – the discovery and introduction into scientific circulation of previously classified sources, testing of avant-garde methods of scientific knowledge, the development of interpretive tools.
In the late 1930s, the Soviet Union found itself virtually isolated, alone with the Axis bloc and their allies. It was difficult for the Soviet leadership to overcome the existing threats on its own, especially after the German attack. Only the realization by the Western Allies that Berlin’s aggressive course had become a global challenge made it possible to find a constructive way to join forces in the fight against a common enemy. One of the channels of cooperation between the states of the Anti-Hitler Coalition was the organization of supplies to the USSR of military equipment, ammunition, food, and materials necessary for the facilities of the Soviet military-industrial complex within the framework of the land lease program.
Until recently, the problem of land lease was more in ideological discourse than in purely scientific. The currently available source base allows for an unbiased analysis of this phenomenon and elucidation of the place and role of foreign revenues to the USSR in strengthening its defense capabilities during the war against Germany and its allies. However, to this day, the researchers look out of focus, because of the perception of this phenomenon by veterans who fought on foreign military equipment, ate food from overseas. The authors of the article sees their task as combining these two dimensions of the lend-lease and finding out its impact not only on the scale of the large-scale armed confrontation, but also on the moral and psychological condition of the Red Army, for whom the war was an extremely difficult test.Дискусії довкола різних аспектів Другої світової війни у світовому науковому просторі та пам’яттєвому полі продовжуються упродовж усіх повоєнних десятиліть. Спочатку вони детермінувалися полярними й антагоністичними ідеологічними парадигмами, а після завершення «холодної війни» – виявленням та введенням до наукового обігу до того засекречених джерельних пластів, апробацією авангардних прийомів наукового пізнання, розвитком інтерпретаційних інструментів.
Наприкінці 1930-х рр. Радянський Союз опинився практично в ізоляції, наодинці з блоком держав Осі та їхніми союзниками. Подолати існуючі загрози самотужки, особливо після нападу Німеччини, радянському керівництву було доволі складно. Лише усвідомлення західними альянтами того, що агресивний курс Берліна перетворився на глобальний виклик, зробило можливим конструктивний пошук шляхів до об’єднання зусиль у боротьбі проти спільного ворога. Одним з каналів співпраці держав Антигітлерівської коаліції стала організація поставок до СРСР військової техніки, боєприпасів, харчових продуктів, матеріалів, необхідних для об’єктів радянського військово-промислового комплексу у рамках програми ленд-лізу.
Донедавна і проблема ленд-лізу перебувала швидше в ідеологічному дискурсі, ніж у суто науковому. Нині доступна джерельна база уможливлює незаангажований аналіз цього феномену і з’ясування місця і ролі надходжень з-за кордону до СРСР продукції військового призначення у зміцненні його обороноспроможності під час війни проти Німеччини та її союзників.
Однак і донині поза фокусом дослідників залишається «погляд знизу», через сприйняття цього явища фронтовиками, які воювали на зарубіжній військовій техніці, харчувалися продуктами з-за океану. Автори статті вбачають своє завдання в тому, щоби поєднати ці два виміри ленд-лізу і з’ясувати його вплив не тільки на перебіг масштабного збройного протистояння, а й на морально-психологічний стан червоноармійців, для яких війна стала гранично складним випробуванням
Відносини Угорщини з сусідніми країнами у ХХ – на початку ХХІ ст.
Get PDFThe article focuses on Hungary’s relations with Slovakia and Ukraine. It is concluded that the foreign policy of Hungary is radicalized at the beginning of the XXI century, which is manifested in the growing pressure on neighboring countries, in particular Ukraine, in order to provide autonomy to members of the Hungarian ethnic minority. It was found that this policy implements the idea of “Greater Hungary”, which must ensure the dominance of the unification and re-assimilation processes and the integration of the Hungarian nation in Eastern Europe around Budapest. It is proved that the preconditions for its development established the Treaty of Trianon, as a result of which the country lost two thirds of its territory and one third of its population. It was found that the antagonism inherent in the disregard of ethnic principle during the establishment of borders after the World War I prompted Hungary to resort to a forceful scenario of resolving territorial disputes, which dominated in the first half of the XX century. It was revealed that the change in the geopolitical situation in the second half of the XX century made it impossible to implement thus scenario, which led to a change in Hungary’s strategy and tactics to return the territories lost as a result of the World War I, II,. So Hungary transfers the solving of disputes with neighboring countries in the legal field, on a bilateral basis. Hungary has relied on the cultural and linguistic unification of the nation, based on the preservation of national traditions. The author concludes that, despite the differences in the situation with the Hungarian community in Slovakia and Ukraine, Hungary uses similar tools to promote the idea of a “Greater Hungary” and pressure on neighboring countries. Hungary’s policy poses a threat to Ukraine’s national security. Its methods lead to periodic interference in the policies of neighboring countries. This should be considered as one of the elements of the policy of “soft accession” of the Hungarian-speaking part of Transcarpathia to Hungary, which can be regarded as one of the elements of hybrid wars of the early XXI century.У статті акцентується на відносинах Угорщини зі Словаччиною та Україною. Зроблено висновок про радикалізацію зовнішньої політики Угорщини на початку ХХI ст., що проявляється в зростаючому тиску на сусідні країни, зокрема Україну, з метою надання представникам угорської етнічної меншини автономії. З’ясовано, що це відбувається в рамках впровадження ідеї «Великої Угорщини», яка полягає у забезпеченні домінування об’єднавчих і реасиміляційних процесів та інтеграції угорської нації у Східній Європі навколо Будапешта. Доведено, що передумови для її розвитку були закладені Тріанонським договором, у результаті якого країна втратила дві третини території і третину населення. Виявлено, що антогонізм, закладений у результаті неврахування етнічного принципу під час встановлення кордонів після Першої світової війни спонукав Угорщину вдатися до силового сценарію вирішення територіальних суперечностей, який домінував у першій половині ХХ ст. З’ясовано, що зміна геополітичної ситуації у другій половині ХХ ст. унеможливили його реалізацію, що привело до зміни стратегії і тактики Угорщини щодо повернення втрачених у результаті Першої і Другої світових воєн територій, що полягає у перенесенні вирішення узгодження суперечностей з сусідніми країнами у правове поле, на двосторонню основ. Угорщина зробила ставку на культурологічне та мовне об’єднання нації, засноване на збереженні національних традицій. Автор прийшов до висновку, що, не дивлячись на відмінність ситуації з угорською спільнотою в Словаччині та Україні, Угорщина використовує подібні інструменти просування своїх інтересів і тиску на країни – сусіди. Політика Угорщини створює загрозу національній безпеці України, а методи, якими вона впроваджується, призводять до періодичного втручання в політику сусідніх держав. Їх варто розглядати як один із елементів політики «м’якого приєднання» угорськомовної частини Закарпаття до Угорщини, що можна розцінити як елемент гібридних воєн початку ХХI ст., спрямованих на перегляд встановлених після Другої світової війни кордонів мирним шляхом
Збройні конфлікти та невизнані «республіки» як інструменти впливу Росії на пострадянські країни
Get PDFThe study is an attempt to generalize the practice of Russia’s implementation of its influence in the post-Soviet space in the context of hybrid aggression as the essence of Russia’s international policy in the region. The main focus of this aggression is directed against those countries of the former Soviet republics that have declared their clear course of European and Euro-Atlantic integration (Ukraine, Georgia and Moldova) and thus stand in the way of Russia’s imperial ambitions.
In order to implement its plans, Russia comprehensively uses a wide range of tools and methods of influence of both non-military (“soft power”) and military (“hard power”) nature. Such influence is carried out systematically, for many years and has a complex and comprehensive character in various spheres. Moreover, the methods and ways of influence, as well as their priority, are not stable and differ depending on the country of their application.
Among them, not the least place is given by Russia to the manipulation of armed conflicts, which is part of the well-established mechanism of the so called hybrid wars in order to strengthen its geopolitical influence. Supporting or using certain forces in active armed conflicts or threatening to resume the active phase of “frozen” armed conflicts can be a serious tool of foreign policy pressure and give Moscow real military-political advantages in the region.
Such conflicts have a decisive impact on the agenda of their localization countries and bring enormous damage to their economic and human potential. The “frozen” conflicts in Georgia and Moldova, as well as the still active conflict in eastern Ukraine, have become clear obstacles to the rapid progress of these countries on the path to European and Euro-Atlantic integration and create a very negative background for their democratic and economic development.
As Russia has not yet achieved its goals in the conflict zones in Ukraine, Georgia and Moldova, it is most likely that no significant positive changes in their settlement should be expected in the near future. One of the most effective mechanisms to protect Russia from expansionist encroachments for these countries may be maximum rapprochement with the EU and NATO, and in the long run – accession to these organizations. Such a step will be a kind of victory in the hybrid war with Russia. After all, it is precisely in order to prevent such an option that Russia has created and / or maintains the above-mentioned zones of instability.Дослідження є спробою узагальнення практики реалізації Росією своїх впливів на пострадянському просторі в контексті гібридної агресії як суті міжнародної політики РФ в цьому регіоні. Основне вістря цієї агресії спрямоване проти тих країн з числа республік колишнього СРСР, які задекларували свій чіткий курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію (Україна, Грузія і Молдова) та таким чином стоять на заваді реалізації імперських амбіцій Росії.
Задля здійснення своїх планів Росія комплексно використовує широкий спектр інструментів та методів впливу як невійськового («soft power»), так і військового («hard power») характеру. Такий вплив здійснюється системно, протягом багатьох років та має комплексний і всеосяжний характер у різних сферах. До того ж методи і способи впливу, як і їх пріоритетність, не є сталими і різняться залежно від країни їх застосування.
Серед них не останнє місце відведене Росією маніпуляціям збройними конфліктами, що є частиною добре відпрацьованого цією країною механізму ведення т.зв. гібридних воєн з метою зміцнення свого геополітичного впливу. Підтримка чи використання певних сил у активних збройних конфліктах або ж загроза відновлення активної фази «заморожених» збройних конфліктів можуть виступати серйозним інструментом зовнішньополітичного тиску та надають Москві реальні військово-політичні переваги в регіоні.
Такі конфлікти справляють вирішальний вплив на порядок денний країн їх локалізації та приносять колосальні збитки для їх економічного та людського потенціалу. «Заморожені» конфлікти в Грузії та Молдові, як і досі активний конфлікт на сході України, стали явними перешкодами для швидкого просування цих країн на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції та створюють вкрай негативне тло для їх демократичного та економічного розвитку.
Оскільки Росія наразі не досягла своїх цілей в зонах конфліктів в Україні, Грузії та Молдові, найбільш ймовірно, що у найближчий перспективі не варто очікувати суттєвих позитивних змін у їх врегулюванні. Одним з найбільш ефективних механізмів убезпечення від експансіоністських зазіхань Росії для цих країн може стати максимальне зближення з ЄС та НАТО, а в перспективі – і вступ до цих організацій. Такий крок стане й своєрідною перемогою у гібридній війні з Росією. Адже саме заради недопущення такого варіанту Росією були створені та/або підтримуються згадані вище зони нестабільності
Інтеграційні процеси в державах Південного Кавказу і вплив воєнних конфліктів на їх перебіг у пострадянський період
Get PDFThe study examines the key aspects of the integration processes taking place in the states of the South Caucasus after the collapse of the USSR, primarily military conflicts as a result of the unbalanced ethnic policy of the former metropolis. And it is they that largely determine the course and direction of the integration policy of Azerbaijan, Armenia and Georgia. The methodology of the work is in the use of a comparative-historical and problem-research method of research combined with a critical analysis of researches related to the process of the post-Soviet transformation of the South Caucasus. The scientific novelty of the research lies in expanding the scientific understanding of the peculiarities of the existence of the newly independent states of the South Caucasus, determining the degree of influence of military conflicts on the integration prospects of the countries of the region. Analysis of studies, publications in the media, speeches and statements of the leaders of states allows us to determine how the conflict over Nagorno-Karabakh, the Russian-Georgian confrontations in Abkhazia and South Ossetia are reflected in the foreign policy course and the search for allies to resolve them.
It has been established that the course of integration processes in the South Caucasus is still under the influence and serious pressure from the Russian Federation, which actively hinders the integration intentions of the countries of the region. The search for its place in the new realities of the era of independence has become the reason for such a phenomenon as a multi-vector foreign policy. At the same time, it is obvious that as a result of military conflicts, the vector of Georgia's integration is aimed at the state’s entry into NATO as a guarantor of security against Russia's neo-imperial aggression. Armenia, as an aggressor in the Karabakh conflict, chose a generally pro-Russian integration vector, while Azerbaijan focused on an alliance with Turkey.Дослідження стосується розгляду ключових аспектів інтеграційних процесів, що відбуваються у державах Південного Кавказу після розпаду СРСР, насамперед воєнних конфліктів, які стали наслідком незбалансованої етнічної політики колишньої метрополії. І власне вони значною мірою обумовлюють перебіг і напрями інтеграції Азербайджану, Вірменії та Грузії. Методологія роботи полягає у застосуванні порівняльно-історичного та проблемно-пошукового методу дослідження у поєднанні з критичним аналізом досліджень, які стосуються перебігу пострадянської трансформації Південного Кавказу. Наукова новизна дослідження полягає у розширенні наукового розуміння особливостей існування нових незалежних держав Південного Кавказу, визначення міри впливу воєнних конфліктів на інтеграційні перспективи країн регіону. Аналіз досліджень, публікацій у ЗМІ, виступів та заяв лідерів держав дозволяє визначити, яким чином конфлікт за Нагірний Карабах, російсько-грузинські протистояння в Абхазії та Південній Осетії позначаються на зовнішньополітичному курсі та пошуку союзників для їх вирішення.
Встановлено, що перебіг інтеграційних процесів на Південному Кавказі й досі перебуває під впливом і серйозним тиском з боку Російської Федерації, яка активно перешкоджає інтеграційним намірам країн регіону. Пошук власного місця у нових реаліях доби незалежності став причиною такого явища, як багатовекторність зовнішньої політики. Разом з тим очевидно, що внаслідок воєнних конфліктів вектор інтеграції Грузії направлений на вступ держави до НАТО як гаранта безпеки від неоімперської агресії Росії. Вірменія як агресор в карабаському конфлікті обрала проросійський вектор інтеграції, а Азербайджан зосередився на альянсі з Туреччиною
Специфіка міжнародно-політичного становища Австралійського Союзу в першій половині ХХ ст.
Get PDFThe paper focuses on the initial stage of the formation of the Commonwealth of Australia, and the process of its establishing as an independent State. The international political context for the development of the country, from the period of creation of the Federation to the beginning of the Second World War, is primarily viewed. The Commonwealth’s international position, its place and role in the regional and global geopolitical processes of the early XX century, in particular in the context of its relations with Great Britain, are analyzed. The features of the transformation of British colonial policies on the eve of the First World War are examined. The specifics of the UK system of relations with Australia, as well as other dominions, are being examined. The features of status of the dominions in the British Empire system are shown. The role of the dominions and, in particular, the Commonwealth of Australia in the preparatory process for the First World War, as well as the peculiarities of its participation in hostilities, is analyzed. The significance of the actions of the First World War on the domestic political situation in Australia, as well as its impact on dominions relations with the British Empire, is revealed. The history of the foundation of the Australian-New Zealand Army Corps (ANZAC) and its participation in imperial forces on the frontline of the First World War is analyzed. The success and failure of its fighters, as well as the role of ANZAC, in the process of formation an Australian political nation are analyzed. The economic, humanitarian and international political consequences of the First World War for the Commonwealth of Australia are examined, as well as the influence of these consequences on the structure of relations between the dominions and the British Empire. The socio-economic situation of the Commonwealth of Australia on the eve of World War II, in particular the impact of the Great depression on the development of the country as a whole and its internal political situation in particular, is analyzed. The ideological, military-strategic and international political prerequisites for Australia’s entry into the Second World War are being considered.Робота присвячена початковому етапу становлення Австралійського Союзу, а також процесу його утвердження в якості самостійної держави. Насамперед розглядається міжнародно-політичний контекст розвитку країни, починаючи з періоду утворення федерації і до початку Другої світової війни. Проаналізовано міжнародне становище Австралійського Союзу, його місце й роль в регіональних та глобальних геополітичних процесах початку ХХ ст., зокрема, в контексті його відносин з Великою Британією. Досліджено особливості трансформації британської колоніальної політики напередодні Першої світової війни. Розглянуто систему відносин Великої Британії з домініонами в цілому та Австралією, зокрема. Показано особливості статусу і повноважень домініонів в межах Британської імперії. Аналізується роль домініонів та, зокрема, Австралійського Союзу у процесі підготовки до Першої світової війни, а також особливості його участі у бойових діях. Розкривається значення подій Першої світової війни для внутрішньополітичної ситуації в Австралії та вплив її наслідків на відносини домініонів з Британською імперією. Аналізується історія створення та участь австралійсько-новозеландського армійського корпусу (АНЗАК) у складі імперських сил на фронтах Першої світової війни, здобутки та невдачі його бійців, а також роль АНЗАКу в процесі становлення австралійської політичної нації. Розглянуто економічні, гуманітарні та міжнародно-політичні наслідки Першої світової війни для Австралійського Союзу, а також показано вплив цих наслідків на структуру відносин між домініонами та Британською імперією. Проаналізовано соціально-економічне становище Австралійського Союзу напередодні Другої світової війни, зокрема особливості впливу Великої депресії на розвиток країни в цілому та її внутрішньополітичне становище зокрема. Розглянуто ідеологічні, військово-стратегічні та міжнародно-політичні передумови вступу Австралії до Другої світової війни
Азербайджанська Республіка: засади успішних трансформаційних перетворень
Get PDFThe article deeply analyzes the difficult thirty-year practice of the development of the Republic of Azerbaijan in the context of considering the main components that made it possible to overcome the huge crisis phenomena and challenges that called into question the very existence of the state in the first post-Soviet years, and entering the trajectory of socio-economic development and recovery. The authors argue that it is the strengthening of all state institutions, a balanced consolidating strategy of Azerbaijan studies, skillfully and quickly carried out broad economic reforms, rational approaches to attracting foreign direct investment and creating an appropriate business climate that have been and remain the engines of positive socio-economic transformations.
The end of the military confrontation, the departure from the attitudes of extreme nationalism, as well as a number of unpopular measures that were taken under the firm leadership of Heydar Aliyev, were used to overcome separatism and disintegration phenomena, at the same time, human and organizational resources were subordinated to the preservation of Azerbaijan’s national identity and growth public consciousness of its society.
The recovery of economic growth in post-Soviet Azerbaijan is inextricably linked with the development of oil resources on the shelf of the Caspian Sea. This was facilitated by a stable domestic and foreign policy, constitutional and legal framework for the development of entrepreneurship, which allows attracting foreign direct investment in the long term.
At the present stage, official Baku professes strategic goals for the formation of a socially-oriented, diversified national economy, strengthening its free market relations and the ability to self-development in the context of trends in the world economy. This is facilitated by measures to implement a long-term strategy for the management of oil and gas revenues and a program for the socio-economic development of the regions of the Republic of Azerbaijan.
Consequently, the national consolidation, economic growth of Azerbaijan along with the development of the armed forces have become effective factors in the restoration of territorial integrity and the return of uncontrolled territories and their modern restoration.У статті ґрунтовно аналізується непроста тридцятирічна практика розвитку Азербайджанської Республіки у контексті розгляду засадничих складових, які уможливили подолання величезних кризових явищ та викликів, що ставили під питання саме існування держави у перші пострадянські роки, та виходу на траєкторію соціально-економічного розвитку і піднесення. Автори доводять, що саме зміцнення всіх державних інститутів, виважена консолідуюча стратегія азербайджаністики, уміло і швидко проведенні широкі економічні реформи, раціональні підходи щодо залучення прямих іноземних інвестицій і створення належного підприємницького клімату були і залишаються рушіями позитивних соціально-економічних перетворень.
Припинення воєнного протистояння, відхід від настанов крайнього націоналізму, як і непопулярні інші заходи, які здійсненні за твердого керівництва Гейдара Алієва, були використанні для подолання сепаратизму і дезінтеграційних явищ, натомість час, кадрові та організаційні ресурси підпорядковувалися збереженню національної самобутності Азербайджану та зростанню суспільної свідомості його соціуму.
Відновлення зростання економіки пострадянського Азербайджану нерозривно пов’язане з освоєнням нафтових ресурсів на шельфі Каспійського моря. Цьому сприяла стабільна внутрішня і зовнішня політика, конституційно-правові засади розвитку підприємництва, що дозволяють залучати прямі іноземні інвестиції на довготривалу перспективу.
На сучасному етапі офіційний Баку сповідує стратегічні цілі щодо формування соціально-орієнтованої, диверсифікованої національної економіки, зміцнення її вільних ринкових відносин і здатності до саморозвитку в контексті тенденцій світового господарства. Цьому сприяють заходи по реалізації Довгострокової стратегії з управління нафтовими і газовими доходами та програми соціально-економічного розвитку регіонів Азербайджанської Республіки.
Відтак національна консолідація, економічне зростання Азербайджану разом із розбудовою збройних сил стали дієвими чинниками відновлення територіальної цілісності і повернення непідконтрольних територій та їх сучасної відбудови