Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
Результати парламентських виборів в Угорщині 3 квітня 2022 р. та перспективи українсько-угорських відносин (Частина 2)
Get PDFThe article is dedicated to the elections to the State Assembly of Hungary on April 3, 2022, which ended with the victory and acquisition of a constitutional majority by the now ruling coalition of Fidesz-Hungarian Civil Union and the Christian Democratic People’s Party (KDNP) - (Fidesz–KDNP).
It analyzes its electoral platform “War or Peace”, the center of which was the attitude to the Russian-Ukrainian war. It is indicated that this war divided the political forces of Hungary into two camps – supporters of neutrality (peace) or supporters of Ukraine (war). The ruling coalition advocated neutrality, non-intervention in the war, which guaranteed the preservation of peace and tranquility for the citizens of Hungary. All the opposition forces showed support for Ukraine against Russia. The authorities accused the latter of the fact that their pro-Ukrainian and anti-Putin activities posed a danger and threatened the spread of the war to the territory of Hungary. It is emphasized that thanks to this position, Fidesz–KDNP won a convincing victory in Hungary as a whole and especially among the Hungarian communities abroad, while the six-party opposition bloc, although it won convincingly in 17 of Budapest’s 18 districts, suffered a significant defeat in the country as a whole.
The main reasons for the unexpected victory of the ruling coalition Fidesz - HDNP in these elections are highlighted. Among them: the coalition flexibly combined centrist and center-right values, synthesized them and rose above narrow party interests, turning into a broad popular front of the Hungarian nation. It is also noted that during the 12-year remaining stay in power in the country, transformations were completed, namely, a new Basic Law (constitution) was adopted, relevant legislation was formed, and a national democratic model of political and economic power was introduced according both to the state and EU standards that complies with state and EU standards. The internal policy was aimed at the development of traditional branches of the economy and the formation of modern forms of management. Relatively high economic development of the country was ensured thanks to by the effective use of foreign investments, international markets, which are far from being limited to EU countries. Hungary develops close cooperation with countries of all regions, if its national interests are ensured. Great attention is paid to the support and protection of Hungarian communities living in countries neighboring Hungary (Romania, Slovakia, Serbia, Ukraine). At the legislative level, the status of Hungarians abroad is almost equal to that of Hungarians in the country itself. The policy of national unity, the recognition of Hungarians, regardless of their residency country of residence, as members of a united single Hungarian nation, gained general approval. The concentration of domestic and foreign policy on the priority of Hungarian interests helped Fidesz to turn into an authoritative and reliable political force of the country, which, using civilized methods, fights for the future of Hungary, the comprehensive development of its people, the preservation of the identity of Hungarian communities abroad, the prevention of assimilation, mass emigration and the restriction of their rights along national lines. In addition, the ruling coalition managed to form a reliable financial, personnel, and media potential, to significantly expand the electoral field of its activities, which no opposition political force is able to compete with, especially during the elections to the State Assembly.
The qualitative composition of the new parliament was analyzed. The progress of the election of the new President of Hungary on March 9, the speaker of the newly elected parliament, his deputies and heads of parliamentary factions on May 2, and finally the Prime Minister of Hungary on May 16 and the approval of the country’s new government headed by Viktor Orbán on May 24, is highlighted.
Great attention is paid to the formation of Hungarian-Ukrainian relations. The analysis of political processes during the election campaign and in the first months after the end of the elections, in particular the attitude of Budapest to the aggression of the Russian Federation against Ukraine, to the formation of Hungarian-Ukrainian relations, allowed us to draw conclusions that the priorities of the international activities of the ruling coalition of Hungary will remain unchanged: serving the interests of the Hungarian nation on in all territories of its residence, in particular support, protection and assistance to Hungarian national communities in Romania, Slovakia, Serbia and Ukraine. The results of the parliamentary elections in Hungary on April 3, 2022 confirmed that these principles are unchanged and continue to be binding in the activities of the Hungarian government institutions.
It is emphasized that the level of development of Hungary's bilateral relations with neighboring states will depend on ensuring the Hungarian foreign communities interests how the interests of the Hungarian foreign communities will be ensured (granting dual citizenship, autonomy status for the community, creating conditions for cultural and educational development based on in the national language and traditions). Hungarian-Ukrainian relations will be in the same condition state. Hungary supports the territorial integrity of Ukraine, its European choice, condemns Russian aggression, supports the EU’s sanctions policy against the Russian Federation, and provided shelter for 800,000 refugees from Ukraine. More than 100,000 people from Ukraine stay are in Hungary illegally. Since July 19, Hungary has allowed the transit of weapons from other countries through its territory to Ukraine. Yet But it continues to maintain neutrality in the Russian-Ukrainian war, supports EU energy sanctions against the Russian Federation in such a way that it does not harm its economic interests. At the same time, it does not agree to the application of certain legal provisions on education the procedure for using the Ukrainian language as the official language on the territory of Ukraine, that came into force in 2017 and 2019 to the Hungarian community of Transcarpathia of a number of provisions of the laws on education and the procedure for using the Ukrainian language as the official language on the territory of Ukraine, which came into force in 2017 and 2019.
It is emphasized that the settlement of cultural and educational issues of the Hungarian community of Transcarpathia should become a priority task for both countries.Стаття присвячена виборам до Державних Зборів Угорщини 3 квітня 2022 р., які завершилися перемогою і здобуттям конституційної більшості нині правлячою коаліцією Фідесу-Угорського громадянського союзу та Християнсько-демократичної народної партії (ХДНП) - (Fidesz–KDNP). Аналізується її виборча платформа «Війна або мир», центром якої було ставлення до російсько-української війни. Вказується, що ця війна розділа політичні сили Угорщини на два табори – прихильників нейтралітету (миру) або прихильників підтримки України (війни). Правляча коаліція відстоювала нейтралітет, невтручання у війну, що гарантувало збереження миру і спокою для громадян Угорщини. Усі опозиційні сили демонстрували прихильність до України проти Росії. Влада звинувачувала останніх у тому, що їхня проукраїнська і антипутінська діяльність складала небезпеку і загрозу поширення війни на територію Угорщини. Наголошується, що завдяки такій позиції Фідес-ХДНР в цілому по Угорщині і особливо серед закордонних угорських спільнот здобув переконливу перемогу, а опозиційний блок із шести партій, хоч і переконливо переміг у 17 з 18 округів Будапешта, в цілому по країні зазнав значної поразки.
Висвітлюються основні причини неочікуваної перемоги правлячої коаліції Фідес – ХДНП на цих виборах. Серед них: коаліція гнучко поєднала центристські і правоцентристські цінності, синтезувала їх і вивищилася над вузькопартійними інтересами, перетворилася на широкий народний фронт угорської нації. Зазначається й те, що упродовж 12-ти річного перебування при владі в країні було завершено трансформаційні перетворення: прийнято новий Основний закон (конституцію), сформовано відповідне законодавство, запроваджено національно-демократичну модель політичної і економічної влади, що відповідала державним і єесевським стандартам. Внутрішня політика спрямовувалася на розвиток традиційних галузей економіки і формування сучасних форм господарювання. Відносно високий економічний розвиток країни було забезпечено завдяки ефективному використанню іноземних інвестицій, міжнародних ринків, які далеко не обмежуються країнами ЄС. Угорщина розвиває тісне співробітництво з країнами усіх регіонів, якщо забезпечуються її національні інтереси. Велика увага приділяється підтримці і захисту угорських спільнот, які мешкають у сусідніх з Угорщиною державах (Румунії, Словаччині, Сербії, Україні). На законодавчому рівні статус закордонних угорців у порівнянні з угорцями самої країни практично прирівнюється. Політика національного єднання, визнання угорців, незалежно від країни їхнього проживання, членами єдиної угорської нації, набула загального схвалення. Сконцентрованість внутрішньої та зовнішньої політики на пріоритеті угорських інтересів допомогла Фідесу перетворитися на авторитетну і надійну політичну силу країни, яка цивілізованими методами бореться за майбутнє Угорщини, всебічний розвиток її народу, збереження ідентичності угорських закордонних спільнот, недопущення асиміляції, масової еміграції та обмеження їх прав за національними ознаками. Крім того, правлячій коаліції вдалося сформувати надійний фінансовий, кадровий, медійний потенціал, значною мірою розширити електоральне поле своєї діяльності, з яким жодна опозиційна політична сила конкурувати не в змозі, особливо під час виборів до Державних Зборів. Проаналізовано якісний склад нового парламенту. Висвітлюється перебіг обрання нового Президента Угорщини 9 березня, спікера новообраного парламенту, його заступників та керівників парламентських фракцій 2 травня, і насамкінець – Прем’єр-міністра Угорщини 16 травня та затвердження нового уряду країни на чолі з Віктором Орбаном 24 травня.
Велика увага приділяється формуванню угорсько-українських відносин. Аналіз політичних процесів під час виборчої кампанії та у перші місяці після завершення виборів, зокрема ставлення Будапешта до агресії РФ проти України, до формування угорсько-українських взаємин, дозволив зробити висновки, що пріоритети міжнародної діяльності правлячої коаліції Угорщини залишатимуться незмінними: служіння інтересам угорської нації на усіх територіях її проживання, зокрема підтримка, захист і надання допомоги угорським національним спільнотам у Румунії, Словаччині, Сербії та Україні. Результати парламентських виборів в Угорщині 3 квітня 2022 р. підтвердили, що ці принципи є незмінними і продовжують носити зобов’язальний характер у діяльності владних інституцій Угорщини.
Підкреслюється, що рівень розвитку двосторонніх відносин Угорщини із сусідніми державами узалежнюватиметься від того, наскільки будуть забезпечуватися інтереси угорських закордонних спільнот (надання подвійного громадянства, статусу автономії для спільноти, формування умов культурно-освітнього розвитку на національній мові і традиціях). У такому ж стані перебуватимуть і угорсько-українські відносини. Угорщина підтримує територіальну цілісність України, її європейський вибір, засуджує російську агресію, підтримує санкційну політику ЄС проти РФ, надала притулок для 800 тис. біженців з України. Понад 100 тисяч осіб з України перебуває в Угорщині нелегально. Угорщина дозволила з 19 липня транзит зброї інших держав через її територію до України. Але вона продовжує зберігати нейтралітет у російсько-українській війні, підтримує енергетичні санкції ЄС проти РФ у такий спосіб, щоб це не зашкодило її економічним іитересам. Водночас вона не погоджується на застосування щодо угорської спільноти Закарпаття низки положень законів про освіту та порядок застосування української мови як державної на території України, що набули чинності в 2017 та 2019 рр.
Наголошується, що врегулювання культурно-освітніх питань угорської спільноти Закарпаття має стати пріоритетним завданням для обох країн
Обставини відкриття Політехнічного інституту в путівниках по Києву (1900 р. – початок ХХ ст.)
Get PDFIn the 19th and at the beginning of the 20th century. in Kyiv, a city that attracted many visitors, nationwide trends in the development of the coal, metallurgical, machine-building, light, food industry, and agriculture industries were marked, and at the same time, there was a lack of engineers, agronomists, and technicians. Against this background, there was an urgent need to establish a higher institution of technical education in Kyiv, which became the Kyiv Polytechnic Institute, opened in 1898. At the same time, it was during this period that tourism, which before was rather a supplement to pilgrimage, gradually grew into a mass one, and accordingly, guides, as a publication outlining noteworthy routes, became more and more popular. Therefore, it is important to trace how the new university entered the sphere of attention of visitors to the city, and what role the authors of guidebooks – valuable comprehensive sources on the history of everyday life in the city – played in this. The article examines the peculiarities of coverage in Kyiv guidebooks of the circumstances of the opening of the Kyiv Polytechnic Institute. It can be concluded that the most information about the circumstances of the opening of the Kyiv Polytechnic Institute is contained in those guides (except K. Svirskiy) that were published immediately after the opening of this educational institution (in 1900 and 1901), although one of them – a reprint of M. Sementovskyi – in the first in the first turn it was aimed at pilgrims, and only in the second – at social guests of the city. Probably, the compilers sought to record as accurately as possible the still unfinished process unfolding before them.V. Chekhovsky, who openly positioned his work as dedicated to the modern features of the Kyiv of that time, disclosed in it the main, in his opinion, prerequisites and key aspects of the establishment of the institute from planning to the implementation of a concrete project, and among the most prominent persons involved, he did not overlook those ethnically related to Poles, but did not exaggerate their role. Later editions do not go beyond the placement of information, according to the authors, most important for average travellers. Even in the most succinct coverage of events, the importance of the role of donations from private individuals is noticeable, sometimes with an indication of the cost of the project.У ХІХ – на початку ХХ ст. на Києві, місті, яке приваблювало багатьох відвідувачів, позначалися загальнодержавні тенденції в розвитку вугільної, металургійної, машинобудівної, легкої, харчової промисловості, сільського господарства, а разом з тим – брак інженерів, агрономів і техніків. На цьому тлі виникла гостра потреба в заснуванні у Києві вищого закладу технічної освіти, яким і став Київський політехнічний інститут, відкритий 1898 р.Водночас саме в цей період туризм, котрий раніше був радше доповненням до паломництва, поступово переростав у масовий, відповідно й путівники, як видання, де окреслюються варті уваги маршрути, ставали все популярнішими. Тож важливо простежити, як новий виш входив до сфери уваги відвідувачів міста, і яку роль у цьому відігравали автори путівників – цінних комплексних джерел із історії міського повсякдення. У статті розглядаються особливості висвітлення в путівниках по Києву обставин відкриття Київського політехнічного інституту. Можна зробити висновки, що найбільше інформації про обставини відкриття Київського політехнічного інституту міститься в тих путівниках (крім К. Свірського), які вийшли друком одразу незабаром після відкриття цього закладу освіти (1900 р. і 1901 р.), хоча один із них – перевидання М. Сементовського – в першу чергу орієнтувався на паломників, а тільки в другу – на світських гостей міста. Ймовірно, укладачі прагнули зафіксувати як найдокладніше ще незавершений процес, який розгортався перед ними. В. Чеховський, котрий відкрито позиціонував свою роботу як присвячену модерним рисам тогочасного Києва, розкрив у ній головні, на його думку, передумови, та ключові аспекти постання інституту від планування до реалізації конкретизованого проекту, а серед найвизначніших залучених осіб не обійшов увагою етнічно споріднених із собою поляків, проте не перебільшував їхньої ролі. Пізніші видання вже не виходять за межі розміщення інформації, на думку авторів, найважливішої для середньостатистичних мандрівників. Впадає в око наголошування навіть при найбільш стислому висвітленні подій великої ролі пожертв від приватних осіб, часом із вказівкою вартості проекту
Українська-радянська германістика в особах: спогади проф. о. Юрія Мицика про Анатолія Зав’ялова
Get PDFThe publication presents the memoirs of professor, Father Yuri Mytsyk about Soviet Ukrainian germanist Anatolii Zavialov. Yuri Mytsyk worked with Anatolii Zavialov at the same department from 1974 till 1989, and from 1975 carried out the duties of his deputy.
Zavialov’s academic life and his teaching career in 1960s-2000s was connected to Dnipropetrovsk university. At that time Zavialov actively studied the contemporary history of the German Democratic Republic, he was the author of many articles, including texts in prominent scientific journals, tutorials and published two monographs. He was one of the few Soviet germanists, who had business trips not only to the German Democratic Republic, but also behind the “Iron Curtain”. Zavialov also had the experience of teaching in the universities abroad. As the head of the department of world history, Zavialov made efforts to form a research direction in historical German studies at the university. The majority of dissertations, defended under his scientific supervision, were devoted to German history of the XXth century. Some of his graduate students-germanists continued their career at the department, and it became possible to create a strong center of German studies and turn the department of world history into a center of historical germanistics. To provide the opportunities to publish research in German history, in 1973 the scientific edition “The Questions of German History” was founded at the department of world history of Dnipropetrovsk national university, later it received the status of inter-university scientific edition. Articles here were published by historians-germanists from Soviet Union and the German Democratic Republic. After the fall of the Berlin Wall and the reunification of Germany, the study of the history of the German Democratic Republic went bankrupt and Zavialov turned to the history of German diaspora in Ukraine. He focused on political history of the German colonies at the beginning of the XXth century and the questions of the history of colonization in civilizational dimension. The last years of the historian`s life were over shadowed by a sharp deterioration of health and decline in scientific activity.У публікації представлено спогади професора о. Юрія Мицика про українського радянського германіста Анатолія Зав’ялова. Свого часу Юрій Мицик працював на одній кафедрі разом із Анатолієм Зав’яловим у період 1974–1989 рр., а з 1975 р. виконував обов’язки його заступника.
Академічне життя й викладацька кар’єра історика (1960–2000-ні рр.) були пов’язані з Дніпропетровським університетом. У цей час Зав’ялов активно вивчав сучасну йому історію Німецької Демократичної Республіки, став автором багатьох статей (зокрема і в провідних академічних журналах), навчальних посібників і видав дві монографії. Він був одним із небагатьох радянських германістів, який мав відрядження не лише до Німецької Демократичної Республіки, але й за «залізну завісу». Окрім того, історик здобув досвід викладання в зарубіжних університетах. На посаді завідувача кафедри всесвітньої історії докладав зусиль, щоб сформувати в університеті дослідницький напрям з історичної германістики. Під його керівництвом захищали дисертації переважно з німецької історії ХХ ст. Частина колишніх аспірантів-германістів залишилася працювати на кафедрі, що дозволило створити потужний осередок германських студій і перетворити кафедру всесвітньої історії на центр історичної германістики. Для забезпечення можливості публікувати дослідження з німецької історії у 1973 р. на кафедрі всесвітньої історії Дніпропетровського університету було засновано збірник «Вопросы германской истории», який згодом отримав статус між вишівського. У збірнику результати досліджень публікували історики-германісти з Радянського Союзу та Німецької Демократичної Республіки.
Після падіння Берлінського муру та об’єднання Німеччини вивчення історії Німецької Демократичної Республіки фактично припинилося, і Зав’ялов спрямував свою дослідницьку увагу на історію німецької діаспори України. Він став вивчати політичну історію німецьких колоній початку ХХ ст. та питання історії колонізації у цивілізаційному вимірі. Останні роки життя історика були затьмарені різким погіршенням здоров’я, зниженням наукової активності
“Близнюки мимоволі”: Іспанська та Османська імперії та проблеми їх занепаду у XVIII ст.
No full textSpanish and Ottoman empires had more similarities that could be found at first glance. Both experienced the take-off as leading force in Europe and Asia respectively, being for a while the most fearful and powerful states during XVI, faced economic and political blunders in XVII century and slightly ended with stagnation in XVIII century (as conventional wisdom says). Using comparative method and cultural analysis, article tries to answer a question – how unique or regular was that issues which stroke Spain and Ottoman Empires, how deeply they were engaged in so called decline narrative, created in XIX century European historiography and is it possible to create common trend for empire`s stagnation using not only historical sociology method (sociology of revolution used by Jack Goldstone and Teda Skocpole) and world-system analysis provided by Immanuel Wallerstein, with emphasis on history of ideas or begriffsgeschichte by Reinhardt Kosseleck. Main results are going to provide a more correct view on the status of Spanish and Turkish Empires during the XVIII century. Despite that Ottomans and Spaniards had obvious differences in political distribution, economic capabilities, warfare tactics and external actions, almost simultaneous decline was based on clear and exact reasons: lack of industrialization (production with high surplus value), hush incorporation of Ottoman and Spanish Empires into World-Economy, lack of defending tariffs, ineffective fiscal system and policy, devastating and lasting wars, decreasing price for agricultural products, down warding Kondratieff cycle, rigid political and social units, which constrain strict political actions. These gaps made the Empire’s decline possible notwithstanding those problems which they had previously. Oppositely, major European states (England, France, Prussia) had made reversed actions, which took a long time, but made European “take-off” inevitable, assured their economical breakaway to further domination over the Ottomans and Spaniards as well.Проблеми порівняльної історії імперій за останні декілька років набули нового звучання в контексті вироблення синтезу не тільки успішних прикладів, імперії, які змогли зберегти свою міць і силу максимально довго, а так само й неуспішних. Іспанська й Османська імперії демонстрували всі аспекти цих порівнянь, практично співпадаючі хронологічно: одночасно піднялися над всіма державами Європи й Азії, ставши свого роду наддержавами у військово-політичному так і в економічному сенсах, й так само синхронно зійшли із геополітичної дистанції; будучи економічними потугами, практично одночасно й за однакових причин опинилися на другорядних позиціях (а на короткі моменти мало чим відрізнялись від колоній) в світовій економіці; демонструючи військову міць і вправність на полях битв, в другій половині XVII ст. стали зазнавати по факту ситуативних, але болючих невдач, хоч і суттєво мало чим відрізнялись від своїх суперників у Європі; наприкінці XVIII ст. обидві імперії зазнали тяжких поразок, ще більше поглибивши відставання (уявне чи реальне) і ставши гравцями другого ешелону, балансуючи на межі геополітичних інтересів великих гравців. Неодноразово наголошуючи на тому, що за змістом ці дві імперії мало чим відрізнялися в політичному, економічному та суспільному планах, належачи до пре-індустріальних суспільств, вони все ж продемонстрували відмінний від «успішних» країн-імперій результат. Метою статті є дослідити які риси суспільно-політичного й економічного життя обох імперій в порівняльному аспекті були ідентичні або близькі за змістом, які риси визначили подальший розвиток імперій, коли відбулася дана біфуркація. Автор наголошує, що попри усталений погляд на дві основні причини, що нерідко фігурують в викривальних статтях щодо османів та іспанців – «східний» характер цивілізації в одних та «золотий чинник» для інших, причина невдач цих країн крилася не в абстрактних універсаліях а в досить конкретних причинах – в хибній методологічній основі для розвитку країни та деструктивних та запізнілих діях державного управління
Політичні династії Лівану: «тонке налаштування»
Get PDFA small in size, Lebanese Republic is known for it’s a confessional segmentation, a clan orientation and a predominant heredity of the local political elite. A oligarchic nature of a political regime of the country of cedars is due to a traditional clan structure of a lebanese society. For centuries, a leading role in Lebanon was played by the territorial-confessional clans, that wereheaded by the sheikhs–zaims (zuama). This system has migrated to a modern lebanese politics. At the same time, it has the support among both a old one and a new one elite. Therefore, a clear understanding of the involvement of the leaders of the power structures of the Lebanese Republic in a certain political dynasty is necessary for understanding a current state of affairs in the country, as well as to predict the nature of its further political development.
So, the primary criterion, which was determines the sequence of the coverage of the activity of the political dynasties of the country of cedars is the degree of the influence on a today’s Lebanese realities of one or another of the current “zaims”. Based on this principle, we will talk about a a family-clan context of the first three persons of the state: the Prime Minister, the President (Speaker) of the National Assembly and the President of Lebanese Republic, as well as a few of the other leaders of the influential or at least the appreciable political forces, that are represented in parliament, which was elected in 2018 (except of H. Nasrallah and S. Geagea). In particular, the article contains an analysis of the possibilities of the creating the political dynasties by the current Prime Minister N. Mikati and Speaker of Parliament N. Berri, the prospects for a further existence of the newly founded political dynasties of the families of Aoun and al-Hariri, as well as the reasons for a political survival of the hereditary Lebanese zaim families Jumblatt and Frangieh. The main conclusion of this publication is the statement about a prospect of a total preservation of the principle of the nepotism in a lebanese politics for at least the coming decades.Невелика за розміром Ліванська республіка вирізняється конфесійною сегментованістю, клановою орієнтованістю й переважною спадковістю місцевої політичної еліти. Олігархічний характер політичного режиму країни кедрів обумовлено традиційною клановою структурою ліванського суспільства. Протягом століть провідну роль у Лівані відігравали територіально-конфесійні клани на чолі з шейхами–заїмами (зуама). Ця система перекочувала у сучасний ліванський політикум. До того ж, вона знаходить підтримку як серед старої, так і серед нової еліти. Тому, чітке уявлення про причетність керівників владних структур Ліванської республіки до тієї чи іншої політичної династії є необхідним для розуміння сучасного стану речей у країні, а також для прогнозування характеру її подальшого політичного розвитку.
Найважливішим критерієм послідовності висвітлення діяльності політичних династій країни кедрів виступає ступінь впливу того чи іншого з нинішніх «Заїмів» на нинішні ліванські реалії. З огляду на це, мова піде про родинно-клановий контекст перших трьох осіб держави: Прем’єр-міністра, президента (спікера) національної асамблеї і президента Ліванської республіки, а також про низку неохоплених вище лідерів впливових чи бодай знакових політичних сил, представлених у парламенті, обраному у 2018 році (за винятком Х. Насралли і С. Джааджі). Зокрема, стаття містить аналіз можливостей створення політичних династій діючим прем’єр-міністром Н. Мікаті та спікером парламенту Н. Беррі, перспектив для подальшого існування нещодавно заснованих політичних династій Аунів і аль-Харірі, а також причин політичного виживання родин спадкових ліванських заїмів Джумблатів і Франж’є. Головний висновок публікації полягає у констатації перспективи тотального збереження принципу сімейності у ліванській політиці бодай на найближчі десятиліття
Нове тристороннє партнерство в галузі безпеки між Австралією, Великою Британією та США – AUKUS: причини створення, наслідки для міжнародної безпеки
Get PDFThe article examines the reasons for creating a new trilateral security partnership between Australia, the United Kingdom, and the United States (AUKUS) and predicts the impact of AUKUS on international security. The strategic political and defense documents of the AUKUS states regarding their policies in the Indo-Pacific region are analyzed. China’s policy in the Asia-Pacific region is also analyzed.
It has been established that the Indo-Pacific region plays an important role both for the AUKUS states and for the whole world. During the remarks on the creation of AUKUS, the leaders of the states of the new trilateral partnership did not mention China, emphasizing the need to maintain security and stability in the Indo-Pacific region. However, the reason for creating AUKUS is the aggressive policy of the People’s Republic of China in the region, which ranges from economic coercion to direct threats to use force against Taiwan. The main areas of cooperation identified by AUKUS will enhance the defense capabilities of each of the three states. A key project of AUKUS – to deliver a nuclear-powered submarine fleet for Australia is an important tool for deterring China and maintaining a balance of power in the Indo-Pacific region.
The article predicts that the creation of AUKUS will have a positive impact on security in the Indo-Pacific region and international security in general. This partnership will not create geopolitical tension and will not lead to an arms race in the region. China, even before the creation of AUKUS, carried out the militarization of the Indo-Pacific region and rejected the involvement of international organizations in resolving disputes with neighboring states, interpreting all disputes in its favor. Will not undermine the creation of AUKUS and the unity of NATO due to the cancellation by Australia of the contract with France for the construction of diesel submarines. The financial dispute with French submarine maker has been settled, and defense cooperation between the two states is being strengthened.У статті досліджуються причини створення нового тристороннього партнерства в галузі безпеки між Австралією, Великою Британією та США (AUKUS) і робиться прогноз щодо впливу створення AUKUS на міжнародну безпеку. Аналізуються стратегічні політичні й оборонні документи держав AUKUS на предмет їх політики в Індо-Тихоокеанському регіоні, а також документи Китайської Народної Республіки щодо її політики в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Встановлено, що Індо-Тихоокеанський регіон має важливе значенняяк для держав AUKUS, так і для всього світу. Під час заяви про створення AUKUS лідери держав нового тристороннього партнерства не згадували Китай, наголошуючи на необхідності збереження безпеки та стабільності в Індо-Тихоокеанському регіоні. Проте очевидно, що причиною створення AUKUS є агресивна політика Китайської Народної Республіки, яка коливається від економічного примусу до безпосередніх погроз застосування сили проти Тайваню.
Основні напрями співробітництва визначені в межах AUKUS сприятимуть підвищенню оборонних спроможностей кожної з трьох держав. Ключовий проєкт AUKUS – будівництво Австралією флоту атомних підводних човнів є важливим інструментом стримування Китаю та забезпечення балансу сил в Індо-Тихоокеанському регіоні.
У статті прогнозується, що створення AUKUS позитивно впливатиме не тільки на безпеку в Індо-Тихоокеанському регіоні, але й на міжнародну безпеку загалом. Зазначене партнерство не створить геополітичну напругу і не приведе до гонитви озброєнь в регіоні. Китай і до створення AUKUS здійснював мілітаризацію Індо-Тихоокеанського регіону, відкидав залучення міжнародних організацій до розв’язання спірних питань з сусідніми державами, трактуючи всі суперечки на свою користь. Не зашкодить створення AUKUS і єдності НАТО через скасування Австралією контракту з Францією на будівництво дизельних підводних човнів. Фінансові проблеми з французькою фірмою врегульовані, зміцнюється оборонна співпраця між двома державами
Історична пам’ять як чинник внутрішньої і зовнішньої політики Республіки Польща
Get PDFThe article deals with the phenomenon of the historical memory of the Republic of Poland, which is currently aimed at solving the internal and external tasks of the state in the following directions. The first concerns a number of geopolitical and practical issues of relations with Germany, the second revolves around relations with the Russian Federation, and the third is focused on the “Volyn problem”, which is naturally extrapolated to relations with Ukraine. Such a trichotomy was formed throughout the 20th century and continues to this day. If until 2014 German and Volyn unresolved issues prevailed in Polish politics and public life, then Russia’s invasion and war against Ukraine strengthened the Russian component of the Polish narrative of memory, aimed at debunking Moscow’s aggressive policy.
The origins and essence of the problems in Poland’s relations with Germany, as well as with Russia, are similar in many issues, and in some dimensions even coincide. The geopolitical weight of politicians of the leading states resemble each other in terms of historical origins and the nature of problems, disrespectful assessments of their opponents or competitors, imperial attitudes toward their own and conquered peoples, and economic characteristics bequeathed to them by previous state formations. Relations between the Republic of Poland and Germany are closely intertwined. Complicated by territorial claims, they became particularly acute during the Cold War. The constructive dialogue of these European states reached a consensus level only with the unification of Germany in 1990. However, a final understanding has not yet been reached, as the Polish side still raises the issue of guilt towards the Poles on the part of Germany, which, according to Polish statements, did not sufficiently compensate for the losses of the Poles period of the Second World War.У статті йдеться про феномен історичної пам’яті Республіки Польща, що нині спрямовується на розв’язання внутрішніх і зовнішніх завдань держави за наступними напрямами. Перший стосується низки геополітичних і практичних питань відносин з Німеччиною, другий точиться навколо відносин з Російською Федерацією, а третій сконцентровано на «проблемі Волині», що природньо екстраполюється на відносини з Україною. Така трихотомія складалася впродовж ХХ ст. і продовжується донині. Якщо до 2014 р. в польському політикумі і громадському житті превалювали німецькі і волинські нерозв’язані питання, то знападом і війною Росії проти України посилилась російська складова польського наративу пам’яті, спрямована на розвінчування московської загарбницької політики.
Витоки і сутність проблем у відносинах Польщі з Німеччиною, а також з Росією у багатьох питаннях є подібними, а в деяких вимірах навіть збігаються. Геополітичні вагові політик провідних держав нагадують одне одного за історичними витоками і за характером проблем, за нешанобливими оцінками своїх противників або конкурентів, за імперським ставленням до свого і до підкорених народів, за економічними характеристиками, що залишили їм у спадок попередні державні формування. Тісно переплелися відносини Республіки Польща і Німеччини. Ускладнені територіальними претензіями, вони особливо загострились у роки холодної війни. Конструктивний діалог цих європейських держав вийшов на консенсусний рівень тільки з об’єднанням Німеччини у 1990 р. Однак остаточного взаєморозумінняй досі не досягнуто, оскільки польська сторона до нині порушує питання провини перед поляками з боку Німеччини, яка, за польськими заявами, недостатньо компенсувала втрати поляків періоду Другої світової війни
Ліван і Сирія – «сеамські близнюки» Леванту: стан речей на сучасному етапі
Get PDFThe Syrian Arab and Lebanese Republics are two neighboring states located in the Middle Eastern subregions, traditionally called the Levant. The close neighborhood of both countries led to the preservation of old and the emergence of new common denominators in the socio-economic, socio-political and religious spheres. In modern historiography, there are disagreements regarding the degree of preservation and definition of the nature of today’s relations between the two states. It is about the recognition or non-recognition of the existence of the exceptional character of the modern Syrian-Lebanese relations. At the same time, among researchers who recognize the fact of preserving many common denominators for both countries, the main issue remains the positive or negative interpretation of the mentioned phenomenon.
It should be realized that most of the close ties between Syria and Lebanon, which are not determined by the immediate geographical proximity of both countries, are as the result of external interference in the affairs of the subregion. It is about the arbitrary territorial-administrative division carried out by the Ottoman Empire, the artificial idea of “Greater Syria”, which was popularized by a native of Mecca - Faisal bin Hussein al-Hashimi, and French experiments during the mandated period of the history of both countries. As a result of the above-mentioned interventions, reinforced by the geographical factor, there was an established desire of Syria to incorporate the Lebanese Republic into its structure, supported by a part of the population of Lebanon itself. Even after the end of the period of Syrian occupation of Lebanon (1990-2005) as a result of the Cedar Revolution, the danger of the absorbing the country of cedarsby neighbor state has not disappeared. This is indicated by the presence of a wide range of pro-Syrian politicians in the Lebanese ruling circles and the role played by the Lebanese Shiite militia organization Hezbollah in saving the B. al-Assad regime during the ongoing civil war in Syria.Сирійська Арабська та Ліванська Республіки це – дві сусідні держави, розташовані у межах одного з близькосхідних субрегіонів, що традиційно носить назву Левант. Тісне сусідство обох країн спричинило до збереження давніх та виникнення нових спільних знаменників у соціально-економічній, суспільно-політичній та релігійній сферах. У сучасній історіографії існують розбіжності стосовно ступеня збереженості й визначення характеру сьогоднішніх зв’язків між двома державами. Йдеться про визнання чи невизнання наявності виняткового характеру сучасних сирійсько-ліванських відносин. Водночас, серед дослідників, котрі визнають факт збереження багатьох спільних знаменників для обох країн, головним залишається питання позитивної чи негативної інтерпретації зазначеного явища.
Слід усвідомлювати, що більшість тісних зв’язків між Сирією та Ліваном недетермінованих безпосереднім географічним сусідством обох країн являють собою наслідки зовнішнього втручання до справ субрегіону. Йдеться про довільний територіально-адміністративний поділ, здійснюваний Османською імперією, штучну ідею «Великої Сирії», популяризовану вихідцем з Мекки – Фейсалом бін Хусейном аль-Хашимі і французькі експерименти часів підмандатного періоду історії обох країн. У результаті вищезгаданих втручань, посилених географічним чинником виникло усталене прагнення Сирії інкорпорувати до свого складу Ліванську Республіку, підтримуване частиною населення самого Лівану. Навіть після завершення періоду сирійської окупації Лівану (1990-2005 роки) у наслідок Кедрової революції, небезпека поглинення країни кедрів сусідньою державою нікуди не зникла. На це вказує наявність у Ліванських владних колах широкого спектру просирійськи налаштованих політиків і роль, яку відіграла ліванська шиїтська воєнізована організація Хезболла для урятування режиму Б. аль-Асада під час незавершеної громадянської війни у Сирії
Позиція США щодо надання військової допомоги Великій Британії на початку Другої світової війни (1939-1941 рр.)
Get PDFThe article examines the problem of relations between the two leading countries of the world – Great Britain and the United States, which had a significant impact on the international political situation in the world in 1939–1941, and still have nowadays. As a vector of research, the author used the factor of American military aid to the British governments of N. Chamberlain and W. Churchill to fight against Nazi Germany. According to this, the author aimed to conduct a comprehensive analysis and his own assessment of the United States’ position on providing Britain with the necessary weapons and ammunition at the beginning of World War II.
During the research the author used a comparative-historical method to analyze various factors influencing the US position on military assistance to London, a problem-chronological method to present the material in chronological order, and a statistical – to analyze the attitude of ordinary Americans on important decisions of the Roosevelt administration. That allowed the author to analyze and rethink the evolution of the United States’ position on Britain in the problem of providing military aid regarding the current geopolitical situation.
The author works out that under the necessity of supporting London with various types of weapons, armament and ammunition to fight against Hitler’s regime the United States significantly changed the principles of its foreign policy – from “isolationism” in 1939 to its cancellation in the late 1941. At the same time, according to the author, this process was caused by a number of factors, including both the “isolationist” opposition in Congress and the Roosevelt administration’s gradual understanding of the Nazi regime threat to the security of the United States.У статті розглядається проблема відносин між двома провідними державами світу – Великою Британією та США, які мали величезний вплив на розвиток тогочасної міжнародної ситуації і продовжують її багато в чому визначати нині. Як вектор дослідження автор використав фактор американської військової допомоги британським урядам Н. Чемберлена та У. Черчилля для боротьби проти нацистської Німеччини. У зв’язку з цим, автор поставив за мету провести комплексний аналіз та дати власну оцінку позиції США щодо надання Великій Британії військової допомоги на початку Другої світової війни.
Протягом роботи над дослідженням автор використав порівняльно-історичний метод для аналізу факторів впливу на позицію США щодо надання Лондону військової допомоги, проблемно-хронологічний – для викладення матеріалу у хронологічному порядку, а також статистичний – для відображення ставлення звичайних американців щодо важливих рішень адміністрації Ф. Рузвельта. Це дало змогу проаналізувати та переосмислити, з огляду на сучасну геополітичну ситуацію, еволюцію позиції США щодо Великої Британії стосовно проблеми надання останній військової допомоги.
Автор робить висновок, що необхідність підтримки Лондона різними видами зброї, озброєння та боєприпасів для боротьби проти режиму А. Гітлера на початку Другої світової війни зумовила суттєву зміну принципів зовнішньої політики Сполучених Штатів – від «ізоляціонізму» у 1939 р. до цілковитої відмови від нього наприкінці 1941 р. Водночас, на думку автора, вказаний процес гальмувала ціла низка факторів, поміж яких – «ізоляціоністська» опозиція у Конгресі та поступове розуміння адміністрацією Ф. Рузвельта загрози Німеччини для безпеки США
МЮНХЕНСЬКА КРИЗА І КРАХ ВЕРСАЛЬСЬКОЇ СИСТЕМИ НАПЕРЕДОДНІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Get PDFThe article examines the development of the crisis manifestations of the Versailles system on the eve of World War II. Special attention is paid to how and under what circumstances the preparation and signing of the Munich Agreement took place. It is noted that the emergence of Nazi Germany’s European politics at the forefront undoubtedly stimulated a whole range of interstate contradictions. This led to a decrease in the stability of the Versailles system. The manifestations of the reaction of the great powers to the aggressive policy of Berlin are analyzed and attention is focused on the fact that the policy of appeasement was erroneous and led to the aggravation of the Versailles system crisis in the late 30s XX century. This study emphasizes that as a result of the policy of appeasement, the balance of forces on the continent changes dramatically, and the signing of the Munich Agreement in September 1938 was decisive in the development of the Versailles system crisis and determined the beginning of the collapse of this model of international relations. It was stated that the Western democracies did not understand the essence of dictatorial regimes, and such a misunderstanding led not only to the collapse of the international system, but also to the beginning of the World War IIУ статті досліджується процес розвитку кризових явищ Версальської системи напередодні Другої світової війни. Особлива увага надається тому, як і за яких обставин йшла підготовка та підписання Мюнхенської угоди. Зазначається, що поява на авансцені європейської політики нацистської Німеччини, без сумніву, стимулювало весь комплекс міждержавних протиріч. Це призвело до зниження стабільності Версальської системи. Аналізуються прояви реакції великих держав на агресивну політику Берліна та наголошується на тому, що політика умиротворення була хибною і призвела до поглиблення кризи Версальської системи в кінці 30-х рр. ХХ ст. В даному дослідженні робиться наголос на тому, що в результаті політики умиротворення кардинально змінюється баланс сил на континенті, а підписання Мюнхенської угоди у вересні 1938 р. стало вирішальним у розвитку кризи Версальської системи і поклало початок розпаду даної моделі міжнародних відносин.Констатовано, що західні демократії так і не зрозуміли суті диктаторських режимів, а таке нерозуміння призвело не тільки до руйнації міжнародної системи, але й до початку Другої світової війни