Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
Ліванська Республіка у 2005-2023 рр.: здобутки Кедрової революції та спадщина сирійської окупації (Частина І)
Get PDFAt the end of the Cedar Revolution in June 2005, the main its achievements and the main remnants of the Syrian hegemony were finally determined. In the first case, these are the withdrawal of the Syrian troops from the territory of the Republic of Lebanon, the revival of a democratic order in the country and a partial overcoming of a political sectarianism; in the second –the preservation of a political front, which was oriented towards the authoritarian Syria and Iran, the further functioning of the paramilitary wing of Hezbollah, as well as the preservation of the influence of Syria and Iran on Lebanese domestic political life.
All these phenomena exist as the integral components of the Lebanese realities even today. At the same time, the absence of a Syrian occupation and the inviolability of the democratic system can be explained both by a favorable foreign policy situation and by the interest in preserving the status quo on the part of most Lebanese political forces, including Hezbollah and Amal. The tendency to the overcome a Lebanese political sectarianism has gained a further development; In particular, since the middle of the last decade, a new non-sectarian political movement (so-called the Civil society) has been developing in Lebanon.
During 2005-2023, the pre-revolutionary relics underwent changes too. There was a strengthening of the pro-Syrian/pro-Iranian political camp; but today, this camp has begun to surrender its positions. The above-mentioned strengthening should be associated with the preservation of the Hezbollah's paramilitary formations, these are used to the achieve the political goals of this party directly or indirectly. Finally, the situation with the mediated a Syrian and Iranian political presence didn’t remain as static too. So, until 2011, the primacy in this matter belonged to Syria, but in the further development of the events it passed to Iran, which acts through Hezbollah. At the same time, the hereditary Syrian dictator B. al-Assad, is trying to renew his influence on Lebanese affairs, as the his position in his own country strengthens.На момент завершення Кедрової революції у червні 2005 р., остаточно визначилися як основні її здобутки, так і основні пережитки часів сирійської гегемонії. У першому випадку йдеться про виведення сирійських військ з території Ліванської Республіки, відродження демократичного ладу в країні та часткове подолання політичного конфесіоналізму; у другому – про збереження політичного фронту орієнтованого на авторитарні Сирію та Іран, подальше функціонування воєнізованого крила Хезболли, а також збереження впливу Сирії та Ірану на ліванське внутрішньополітичне життя.
Усі ці явища й нині є невід’ємними складовими ліванських реалій. До того ж відсутність сирійської окупації та недоторканість демократичного ладу можна пояснити як сприятливою зовнішньополітичною ситуацією, так і зацікавленістю у збереженні status quo з боку більшості ліванських політичних сил з Хезболлою й Амаль включно. Набули подальшого розвитку тенденції до подолання характерного для Лівану політичного конфесіоналізму. Зокрема, починаючи з середини минулого десятиліття, у Лівані розвивається новий позаконфесійний політичний рух так званого Громадянського суспільства.
Протягом 2005-2023 рр. зазнали змін і дореволюційні пережитки. Відбулося посилення просирійсько-проіранського політичного табору, котрий, щоправда нині почав дещо здавати свої позиції. Вищезгадане посилення слід пов’язувати зі збереженням воєнізованих формувань Хезболли, котрі безпосередньо чи опосередковано використовуються з метою досягнення політичних цілей цієї партії. Нарешті, не залишалася статичною й ситуація з опосередкованою сирійською та іранською політичною присутністю. Якщо до 2011 р. першість у цьому питанні належала Сирії, то за подальшого розвитку подій вона перейшла до Ірану, котрий діє через Хезболлу. Водночас, спадковий сирійський диктатор Б. аль-Асад, по мірі зміцнення становища у власній країні, намагається поновити вплив на ліванські справи
Протидія COVID-19 як інструмент гібридного впливу Росії та Китаю на регіональні підсистеми міжнародних відносин: європейський та азійський виміри
No full textIn the XXI century the system of international relations has undergone transformations, including non-traditional determinants. This research drew attention to the impact of the COVID-19 pandemic on modernization of the policies of great powers, which began to use pandemic countermeasures as a tool of their influence on future post-COVID international order. The authors analyze the peculiarities of using “hard power” (economic pressure) and “soft power” (economic aid, cultural interaction), and sometimes a combination of these tools on the example of Russia and China in order to lobby their own position under the pandemic of COVID-19 in the relevant geopolitically close regions – Europe and Southeast Asia. This research analyses all above mentioned peculiarities based on chronological period – at the beginning of pandemic situation in 2020.
It was found that Russia most actively used the effects of the beginning of global pandemic on the European direction of foreign policy, under the impact of energy factor and the formation of the image of “peacemaker” and the role of “messiah” in the region. In the study, Italy is an example of the use of hybrid influence from Russia, the spread of fakes and the presentation of the “weakness” of the EU at the beginning of the pandemic in a rapid political response to the threat. Southeast Asia became the region of Chinese foreign policy in counteracting COVID-19, where China’s “mask diplomacy” acts as a countermeasure to overcome conflict in the South China Sea, form a system of “subordination” and realization the idea of “community of common destiny”.
The findings reveal that Russia and China can be characterized as states that have political regimes with special tools and mechanisms for policy implementation. Beijing and Moscow not only aim to strengthen their influence in neighboring regions, but also to oppose the United States. Analyzing political actions and mechanism that Russia and China used at the beginning of pandemic, the authors confirmed that both countries aim to use “vaccine diplomacy” as an effective tool for influencing the coronavirus international order.У ХХІ ст. система міжнародних відносин зазнала трансформацій, зокрема і зі сторони нетрадиційних детермінуючих чинників. Це дослідження акцентує увагу на впливі пандемії COVID-19 на модернізацію політики великих держав, які почали використовувати контрзаходи пандемії як інструмент свого впливу на майбутній пост-коронавірусний міжнародний порядок. Автори аналізують особливості використання «твердої сили» (економічний тиск) і «м’якої сили» (економічна допомога, культурна взаємодія), а іноді і гібриду цих інструментів на прикладі Росії та Китаю з метою лобіювання власної позиції в умовах пандемія COVID-19 у відповідних геополітично близьких регіонах – Європі та Південно-Східній Азії. У цьому дослідженні аналізуються всі вищезазначені особливості у певний хронологічно визначений період – початок світової пандемії COVID-19, зокрема, 2020 рік.
Виявлено, що Росія найбільш активно використовувала вплив початку глобальної пандемії на європейський напрям зовнішньої політики апелюючи до енергетичного фактору та формування іміджу «миротворця» та ролі «месії» в регіоні. У дослідженні Італія є прикладом використання гібридного впливу з боку Росії, поширення фейків і представлення «слабкості» ЄС на початку пандемії у швидкому політичному реагуванні на загрозу. Південно-Східна Азія стала регіоном китайської зовнішньої політики у протидії COVID-19, де китайська «маскова дипломатія» виступає як контрзахід для подолання конфлікту в Південно-Китайському морі, формування системи «підпорядкування» та реалізації ідеї «спільноти єдиної долі».
У результаті дослідження виявлено, що Росію та Китай можна охарактеризувати як держави, які мають політичні режими зі специфічними інструментами та механізмами реалізації політики. Офіційні Пекін і Москва мають на меті не лише посилити свій вплив у сусідніх регіонах, а й протистояти США. Аналізуючи політичні дії та механізми, які використовували Росія та Китай на початку пандемії, автори підтвердили, що обидві країни прагнуть використовувати «дипломатію вакцин» як ефективний інструмент впливу на міжнародний порядок у пост-коронавірусу добу
Шведська традиція державної опіки над культурною спадщиною
Get PDFThe Nordic countries are notable for their ancient practice of reasonable care of their historical monuments. There were no ‘laws’ in the strict sense – it was replaced by numerous royal decrees. The decree of the King of Sweden, made in 1886, about patronage and protection of antiquities had the same goals as the parliamentary act about monuments. Sweden is in a particularly good position, because the state has long since taken over the protection of all antiquities in the country and it has established the principle that monuments and artefacts uncovered by excavations on private land do not come under the custody of the owner, but are the subject of state care. At the end of the 19th century it was not possible to establish this principle by direct legislation, but in Sweden it was due to the traditional custom that monuments and their protection have been of incalculable benefit. In this regard, Swedish legislation on the protection of cultural heritage is considered the oldest in the world. The tradition of state care for historical monuments here goes back some four centuries. At the beginning of this tradition in the 17th and early 18th centuries, a centralized Swedish state with great imperial ambitions and an important role in justifying its historical patrimony was formed.
The second half of the 19th century was a turning point in monument conservation, resulting in the 1867 decree, which was amended twice, in 1873 and 1886. It reflects the tendencies of professionalization and centralization of monument preservation. The decree complicated the mechanism of approving the demolition of monuments during economic works. The mechanism for granting the right to investigate archaeological heritage was clarified. The overall progressive nature of Swedish regulations by the beginning of the twentieth century cannot but inspire respect, even though the whole legislation on monument conservation was comprised of royal decrees. It was not until 1942 that the Comprehensive Swedish Monument Preservation Act was adopted.Скандинавські країни відрізняються тим, що в них з досить давніх-давен застосовувалася розумна система піклування про пам’ятки старовини. Тут не було «законів» в точному сенсі – їх замінювали численні королівські декрети. Виданий у 1886 році декрет короля Швеції щодо покровительства та охорони пам’яток старовини переслідував ті ж цілі, що й звичайний парламентський акт про пам’ятники. Швеція, таким чином, перебувала в особливо щасливому положенні в тому сенсі, що тут вже здавна держава прийняла на себе охорону всіх старовинних пам’яток країни, причому було встановлено принцип, за яким пам’ятники та предмети, відкриті розкопками на приватній землі, не надходили в розпорядження власника, а складали предмет опіки держави. Наприкінці ХІХ ст. було неможливо встановити подібний принцип шляхом прямого законодавства, але в Швеції це було наслідком традиційного звичаю, що принесло пам’ятникам та їх охороні незліченну користь. В зв’язку з цим шведське законодавство в сфері охорони культурної спадщини вважається найстарішим у світі. Традиція державної опіки над історичними пам’ятками налічує вже близько чотирьох століть. На зорі цієї традиції у XVII та на початку XVIII століть відбувалося становлення централізованої шведської держави з великими імперськими амбіціями, важливу роль в обґрунтуванні яких грало історичне надбання.
Друга половина XIX ст. стала поворотним моментом у справі охорони пам’яток, результатом чого стає Декрет 1867 р., який двічі доповнювався у 1873 та 1886 рр. В ньому відображено тенденції професіоналізації та централізації охорони пам’яток. Декретом було ускладнено механізм узгодження знесення пам’ятників в процесі господарських робіт. Був уточнений механізм надання права на дослідження археологічної спадщини. В цілому прогресивність шведських норм до початку ХХ ст. не може не викликати захоплення, хоча законодавство про охорону пам’яток повністю складалося з королівських розпоряджень. Комплексний закон з охорони пам'яток в Швеції був прийнятий тільки у 1942 р
Результати парламентських виборів в Угорщині 3 квітня 2022 р. та перспективи українсько-угорських відносин (Частина 1)
Get PDFThe article is dedicated to the elections to the State Assembly of Hungary on April 3, 2022, which ended with the victory and acquisition of a constitutional majority by the now ruling coalition of Fidesz-Hungarian Civil Union and the Christian Democratic People’s Party (KDNP) - (Fidesz–KDNP).
It analyzes its electoral platform “War or Peace”, the center of which was the attitude to the Russian-Ukrainian war. It is indicated that this war divided the political forces of Hungary into two camps – supporters of neutrality (peace) or supporters of Ukraine (war). The ruling coalition advocated neutrality, non-intervention in the war, which guaranteed the preservation of peace and tranquility for the citizens of Hungary. All the opposition forces showed support for Ukraine against Russia. The authorities accused the latter of the fact that their pro-Ukrainian and anti-Putin activities posed a danger and threatened the spread of the war to the territory of Hungary. It is emphasized that thanks to this position, Fidesz–KDNP won a convincing victory in Hungary as a whole and especially among the Hungarian communities abroad, while the six-party opposition bloc, although it won convincingly in 17 of Budapest’s 18 districts, suffered a significant defeat in the country as a whole.
The main reasons for the unexpected victory of the ruling coalition Fidesz - HDNP in these elections are highlighted. Among them: the coalition flexibly combined centrist and center-right values, synthesized them and rose above narrow party interests, turning into a broad popular front of the Hungarian nation. It is also noted that during the 12-year remaining stay in power in the country, transformations were completed, namely, a new Basic Law (constitution) was adopted, relevant legislation was formed, and a national democratic model of political and economic power was introduced according both to the state and EU standards that complies with state and EU standards. The internal policy was aimed at the development of traditional branches of the economy and the formation of modern forms of management. Relatively high economic development of the country was ensured thanks to by the effective use of foreign investments, international markets, which are far from being limited to EU countries. Hungary develops close cooperation with countries of all regions, if its national interests are ensured. Great attention is paid to the support and protection of Hungarian communities living in countries neighboring Hungary (Romania, Slovakia, Serbia, Ukraine). At the legislative level, the status of Hungarians abroad is almost equal to that of Hungarians in the country itself. The policy of national unity, the recognition of Hungarians, regardless of their residency country of residence, as members of a united single Hungarian nation, gained general approval. The concentration of domestic and foreign policy on the priority of Hungarian interests helped Fidesz to turn into an authoritative and reliable political force of the country, which, using civilized methods, fights for the future of Hungary, the comprehensive development of its people, the preservation of the identity of Hungarian communities abroad, the prevention of assimilation, mass emigration and the restriction of their rights along national lines. In addition, the ruling coalition managed to form a reliable financial, personnel, and media potential, to significantly expand the electoral field of its activities, which no opposition political force is able to compete with, especially during the elections to the State Assembly.
The qualitative composition of the new parliament was analyzed. The progress of the election of the new President of Hungary on March 9, the speaker of the newly elected parliament, his deputies and heads of parliamentary factions on May 2, and finally the Prime Minister of Hungary on May 16 and the approval of the country’s new government headed by Viktor Orbán on May 24, is highlighted.
Great attention is paid to the formation of Hungarian-Ukrainian relations. The analysis of political processes during the election campaign and in the first months after the end of the elections, in particular the attitude of Budapest to the aggression of the Russian Federation against Ukraine, to the formation of Hungarian-Ukrainian relations, allowed us to draw conclusions that the priorities of the international activities of the ruling coalition of Hungary will remain unchanged: serving the interests of the Hungarian nation on in all territories of its residence, in particular support, protection and assistance to Hungarian national communities in Romania, Slovakia, Serbia and Ukraine. The results of the parliamentary elections in Hungary on April 3, 2022 confirmed that these principles are unchanged and continue to be binding in the activities of the Hungarian government institutions.
It is emphasized that the level of development of Hungary's bilateral relations with neighboring states will depend on ensuring the Hungarian foreign communities interests how the interests of the Hungarian foreign communities will be ensured (granting dual citizenship, autonomy status for the community, creating conditions for cultural and educational development based on in the national language and traditions). Hungarian-Ukrainian relations will be in the same condition state. Hungary supports the territorial integrity of Ukraine, its European choice, condemns Russian aggression, supports the EU’s sanctions policy against the Russian Federation, and provided shelter for 800,000 refugees from Ukraine. More than 100,000 people from Ukraine stay are in Hungary illegally. Since July 19, Hungary has allowed the transit of weapons from other countries through its territory to Ukraine. Yet But it continues to maintain neutrality in the Russian-Ukrainian war, supports EU energy sanctions against the Russian Federation in such a way that it does not harm its economic interests. At the same time, it does not agree to the application of certain legal provisions on education the procedure for using the Ukrainian language as the official language on the territory of Ukraine, that came into force in 2017 and 2019 to the Hungarian community of Transcarpathia of a number of provisions of the laws on education and the procedure for using the Ukrainian language as the official language on the territory of Ukraine, which came into force in 2017 and 2019.
It is emphasized that the settlement of cultural and educational issues of the Hungarian community of Transcarpathia should become a priority task for both countries.Стаття присвячена виборам до Державних Зборів Угорщини 3 квітня 2022 р., які завершилися перемогою і здобуттям конституційної більшості нині правлячою коаліцією Фідесу-Угорського громадянського союзу та Християнсько-демократичної народної партії (ХДНП) - (Fidesz–KDNP). Аналізується її виборча платформа «Війна або мир», центром якої було ставлення до російсько-української війни. Вказується, що ця війна розділа політичні сили Угорщини на два табори – прихильників нейтралітету (миру) або прихильників підтримки України (війни). Правляча коаліція відстоювала нейтралітет, невтручання у війну, що гарантувало збереження миру і спокою для громадян Угорщини. Усі опозиційні сили демонстрували прихильність до України проти Росії. Влада звинувачувала останніх у тому, що їхня проукраїнська і антипутінська діяльність складала небезпеку і загрозу поширення війни на територію Угорщини. Наголошується, що завдяки такій позиції Фідес-ХДНР в цілому по Угорщині і особливо серед закордонних угорських спільнот здобув переконливу перемогу, а опозиційний блок із шести партій, хоч і переконливо переміг у 17 з 18 округів Будапешта, в цілому по країні зазнав значної поразки.
Висвітлюються основні причини неочікуваної перемоги правлячої коаліції Фідес – ХДНП на цих виборах. Серед них: коаліція гнучко поєднала центристські і правоцентристські цінності, синтезувала їх і вивищилася над вузькопартійними інтересами, перетворилася на широкий народний фронт угорської нації. Зазначається й те, що упродовж 12-ти річного перебування при владі в країні було завершено трансформаційні перетворення: прийнято новий Основний закон (конституцію), сформовано відповідне законодавство, запроваджено національно-демократичну модель політичної і економічної влади, що відповідала державним і єесевським стандартам. Внутрішня політика спрямовувалася на розвиток традиційних галузей економіки і формування сучасних форм господарювання. Відносно високий економічний розвиток країни було забезпечено завдяки ефективному використанню іноземних інвестицій, міжнародних ринків, які далеко не обмежуються країнами ЄС. Угорщина розвиває тісне співробітництво з країнами усіх регіонів, якщо забезпечуються її національні інтереси. Велика увага приділяється підтримці і захисту угорських спільнот, які мешкають у сусідніх з Угорщиною державах (Румунії, Словаччині, Сербії, Україні). На законодавчому рівні статус закордонних угорців у порівнянні з угорцями самої країни практично прирівнюється. Політика національного єднання, визнання угорців, незалежно від країни їхнього проживання, членами єдиної угорської нації, набула загального схвалення. Сконцентрованість внутрішньої та зовнішньої політики на пріоритеті угорських інтересів допомогла Фідесу перетворитися на авторитетну і надійну політичну силу країни, яка цивілізованими методами бореться за майбутнє Угорщини, всебічний розвиток її народу, збереження ідентичності угорських закордонних спільнот, недопущення асиміляції, масової еміграції та обмеження їх прав за національними ознаками. Крім того, правлячій коаліції вдалося сформувати надійний фінансовий, кадровий, медійний потенціал, значною мірою розширити електоральне поле своєї діяльності, з яким жодна опозиційна політична сила конкурувати не в змозі, особливо під час виборів до Державних Зборів. Проаналізовано якісний склад нового парламенту. Висвітлюється перебіг обрання нового Президента Угорщини 9 березня, спікера новообраного парламенту, його заступників та керівників парламентських фракцій 2 травня, і насамкінець – Прем’єр-міністра Угорщини 16 травня та затвердження нового уряду країни на чолі з Віктором Орбаном 24 травня.
Велика увага приділяється формуванню угорсько-українських відносин. Аналіз політичних процесів під час виборчої кампанії та у перші місяці після завершення виборів, зокрема ставлення Будапешта до агресії РФ проти України, до формування угорсько-українських взаємин, дозволив зробити висновки, що пріоритети міжнародної діяльності правлячої коаліції Угорщини залишатимуться незмінними: служіння інтересам угорської нації на усіх територіях її проживання, зокрема підтримка, захист і надання допомоги угорським національним спільнотам у Румунії, Словаччині, Сербії та Україні. Результати парламентських виборів в Угорщині 3 квітня 2022 р. підтвердили, що ці принципи є незмінними і продовжують носити зобов’язальний характер у діяльності владних інституцій Угорщини.
Підкреслюється, що рівень розвитку двосторонніх відносин Угорщини із сусідніми державами узалежнюватиметься від того, наскільки будуть забезпечуватися інтереси угорських закордонних спільнот (надання подвійного громадянства, статусу автономії для спільноти, формування умов культурно-освітнього розвитку на національній мові і традиціях). У такому ж стані перебуватимуть і угорсько-українські відносини. Угорщина підтримує територіальну цілісність України, її європейський вибір, засуджує російську агресію, підтримує санкційну політику ЄС проти РФ, надала притулок для 800 тис. біженців з України. Понад 100 тисяч осіб з України перебуває в Угорщині нелегально. Угорщина дозволила з 19 липня транзит зброї інших держав через її територію до України. Але вона продовжує зберігати нейтралітет у російсько-українській війні, підтримує енергетичні санкції ЄС проти РФ у такий спосіб, щоб це не зашкодило її економічним іитересам. Водночас вона не погоджується на застосування щодо угорської спільноти Закарпаття низки положень законів про освіту та порядок застосування української мови як державної на території України, що набули чинності в 2017 та 2019 рр.
Наголошується, що врегулювання культурно-освітніх питань угорської спільноти Закарпаття має стати пріоритетним завданням для обох країн
Виникнення Білої Сербії у світлі тюринзької політики Меровінгів
Get PDFThe study offers an analytical overview of the international relations in the territory of the Middle Elbe basin from the 530s until the early 8th century, specifically concerned with the policy of the Merovingian kings towards the former Thuringian kingdom lands and the issue of the rise of White Serbia. The author considers Frankish policy as an influencing factor in slavisation of the discussed region while examining the impact of a wider spectrum of possible factors, in particular, the changes in ecology and the Avar presence in the Middle Danube region. The chronology of the Serbian settlers’ arrival into the Middle Elbe valley as well as their political & legal status in that land are specified. The author discusses the issue of the White Serbs’ initial foreign policy orientation and investigates the causes, direction, time & consequences of its change. The main research content is complemented by the excurses on the climatic crisis of the Late Antique Little Ice Age and chosen aspects of the Avars’ & the White Serbs’ early ethnic history.
The author develops W. Fritze’s hypothesis of the Merovingians’ active involvement and support of the Serbian immigration into the Middle Elbe and Saale region together with an idea of anti-Avar direction of this measure. Whereas, the results of the study have rejected the assumptions, that the Elbe Germans abandonment of the area to the east of the Elbe and Saale at the end of the third quarter of the 6th century was caused by the Frankish-Avar agreement or Slavic pressure. The author concludes that the first group of the Serbian settlers arrived to the Middle Elbe and Saale from the North-Western Bohemia during the Austrasian king Theudebert ІІ’s reign, probably, at the invitation of the famous Brunhilda, receiving the lands in Thuringia’s border zone as the Frankish foederati. The interconnection between the initial successes of the Merovingians’ Serbian policy in the east of Thuringia during the first decades of the 7th century and the settlement of the Croats & Serbs in the Balkans by the emperor Heraclius is revealed. It has been demonstrated that further expansion of the White Serbia’s territory from the 630s was of spontaneous nature and took place under the circumstances of the collapsed Merovingian control over Thuringia.У статті запропоновано аналітичний огляд міжнародної ситуації на теренах басейну Середньої Ельби від 530-х рр. до початку VIII ст., сфокусований навколо політики Меровінзьких королів на землях колишнього Тюринзького королівства і проблематики виникнення Білої Сербії. Автор розглядає франкську політику як чинник слов’янізації досліджуваного регіону на тлі вивчення ширшого спектру можливих факторів, зокрема екологічних трансформацій та аварської присутності у Середньому Подунав’ї. Уточнено хронологію заселення сербами долини Середньої Ельби та політико-правовий статус перших сербських колоністів на цих теренах. Розкрито питання зовнішньополітичної орієнтації білих сербів, визначено причини, характер, час і наслідки її зміни. Основний зміст дослідження доповнено екскурсами про кліматичну кризу пізньоантичного малого льодовикового періоду і вибрані аспекти етнічної історії аварів та білих сербів.
Розвинуто концепцію В. Фрітце про активну участь Меровінгів у імміграції сербів до Ельбо-Заальського межиріччя та антиаварську спрямованість цієї акції. Натомість заперечено зумовленість відселення північних свевів та інших груп полабських германців з теренів на схід від Ельби і Заале наприкінці третьої чверті VI ст. франко-аварськими домовленостями чи тиском слов’ян, доведено помітну роль кліматичного чиннику в цьому процесі. Автор доходить висновку, що перша група сербських колоністів прибула над Середню Ельбу і Заале з Північно-Західної Богемії за часів австразійського короля Теудеберта ІІ, ймовірно, на запрошення знаменитої Брунгільди, отримавши статус федератів Франкської держави. Простежено зв’язок між успіхами сербської політики Меровінгів на сході Тюрингії у перші десятиліття VII ст. та заходами візантійського василевса Іраклія щодо поселення хорватів і сербів на Балканах. Показано, що подальше розширення ареалу Білої Сербії від 630-х рр. мало самочинний характер і відбувалося на тлі втрати Меровінгами контролю над Тюрингією
Чеські воїни на полі Ґрюнвальдської битви: участь та пошуки контактів із Польщею та Литвою-Руссю
Get PDFThe article examines the problem of the participation of soldiers from Bohemia in the events of the Battle of Grunwald, both on the side of the Polish-Lithuanian forces and on the side of the Teutonic Order. The state of research of the topic, its place in the study of Grunwald is outlined. The urgency of studying the Czech military component in the armies of both sides was emphasized, given the need to further debunk the myth of the German danger and the pan-Slavic alliance. The author analyzes which Polish-Lithuanian and Order banners fought Czech mercenaries and names the names of their leaders known from sources. The “Czech” episodes in the work of Jan Dlugosz are analyzed, it is noted that the version of the participation of mercenaries from Bohemia in the battle reflects the negative attitude of the Polish chronicler to the Czech Republic. The issue of participation in the events of the war with the Order of the future leader of the Hussites Jan Žižka was raised, the opinion is defended that he fought in the ranks of the Polish-Lithuanian army. Attention is drawn to the involvement of Lithuanian-Rus’ Prince Zygmunt Korybutovych in the Battle of Grunwald, as well as to his further role in Czech-Rus’ relations in the wake of Hussite events. It is noted that the Battle of Grunwald was a decisive event that influenced the gradual withdrawal of Bohemia from the alliance with the Order, at least for those of its forces who later participated in the Hussite events and established contact with Wladyslaw II Jagiello and Vytautas. An episode of Jan Hus's correspondence with the Polish king is mentioned in the context of how Polish propaganda created the myth of its own peace victory immediately after the war. The author concludes that the events of the Battle of Grunwald partly determined for Bohemia its further geopolitical cooperation in Central and Eastern Europe and contributed to the restoration of communication with Lithuania, Poland and Rus’. At the same time, it was emphasized that Grunwald did not become the final severance of relations with the Order, with which Bohemia, like the Kingdom of Rus’, had had strong ties for centuries.У статті досліджується проблема участі воїнів з Богемії у подіях Ґрюнвальдської битви як на боці польсько-литовських сил, так і на боці Тевтонського ордену. Окреслено стан дослідження теми, її місце у вивченні Ґрюнвальду. Наголошено на актуальності вивчення чеської військової складової у військах обох сторін з огляду на потребу подальшого розвінчання міфу про німецьку небезпеку та панславістський союз. Автором проаналізовано, у складі яких хоругв – польсько-литовських та орденських – воювали чеські найманці та названо імена відомих із джерел їхніх очільників. Проаналізовано «чеські» епізоди у творі Яна Длуґоша, відзначено, що версія участі найманців з Богемії у битві відображає негативне ставлення польського хроніста до Чехії. Піднято питання участі у подіях війни з Орденом майбутнього провідника гуситів Яна Жижки, відстоюється думка, що він воював у лавах польсько-литовського війська. Звернено увагу на причетність до Ґрюнвальдської битви литовсько-руського князя Зиґмунда Корибутовича, а також на його подальшу роль у чесько-руських відносинах у вирі гуситських подій. Наголошується, що Ґрюнвальдська битва була вирішальною подією, яка вплинула на поступовий відхід Богемії від союзу з Орденом, принаймні, для тих її сил, які згодом брали участь у гуситських подіях та налагоджували контакт із Владиславом ІІ Ягайлом та Вітовтом. Згадується епізод листування Яна Гуса з польським королем у контексті того, як польська пропаганда витворювала міф власної миротворчої перемоги одразу після війни. Автор дійшов висновку, що події Ґрюнвальдської битви частково визначили для Богемії її подальшу геополітичну взаємодію у Центрально-Східній Європі та сприяли відновленню комунікації із Литвою, Польщею та Руссю. Водночас, наголошено, що Ґрюнвальд не став остаточним розривом відносин із Орденом, із яким у Богемії, як і в королівства Русі, впродовж минулих століть були доволі міцні зв’язки
Діяльність воєнно-інструкторських місій європейських країн і США в арміях держав, що реформували збройні сили (остання третина ХІХ – перша третина ХХ ст.): проблеми та перспективи досліджень
Get PDFThe study of the work of military professionals sent as part of missions from the advanced European states and the United States to the reformed armies of the countries of Europe, Asia, Africa and Latin America in the last third of the 19th – the first third of the 20th centuries has repeatedly been the focus of research by professional historians.
The study of the training activities of military missions at the time under study allows us to see general and particular problems of the history of military modernization. A significant time span and various regions of the world in which mission officers served, allow for the scientific prospects and problems of studying military training activities using a comparative method. Comparison of training activities of missions from different countries contributes to the analysis of national military schools. This factor, along with other causes, has a decisive importance for the work of military instructors. By comparison, the regional specifics of the professional work of members of military missions are more clearly visible.
The comparative methodology allows us to trace specifically the evolution of training activities of official military missions in historical retrospect through a set off historical examples. The extensive time span enables us to see what and why in the studies of a number of historians remained outside the scope of analysis, and which are as a reconsidered by the authors as mandatory for study.
The study reveals the most successful works of researchers on the issues understudy. One of the aims of the article is to determine the most difficult areas for study the work of military professionals from missions in foreign armies and the ways of their disclosure.
The study is relevant due to the constant interest of professional historians in the topic of military modernization and the use of military missions for faster reforms of the armed forces during difficult periods of development in some countries.Вивчення роботи військових професіоналів, надісланих у складі місій з передових європейських держав і США до армій країн Європи, Азії, Африки і Латинської Америки, що реформувалися, в останній третині ХIХ – першій третині ХХ ст., неодноразово було об’єктом уваги досліджень професійних істориків.
Дослідження інструкторської діяльності воєнних місій у вище зазначений період дозволяє побачити загальні та окремі проблеми історії військової модернізації. Завдяки значному проміжку часу і різним регіонам світу, в яких виконували обов’язки офіцери місій, можна побачити наукові перспективи та проблеми вивчення воєнно-інструкторської діяльності, використовуючи компаративний метод. Порівняння інструкторської діяльності місій із різних країн сприяє аналізу національних військових шкіл. Цей факт, надає вирішального значення роботі воєнних інструкторів. При порівнянні більш чітко простежується регіональна специфіка професійної роботи членів воєнних місій.
Порівняльна методика дозволяє завдяки безлічі історичних прикладів простежити еволюцію інструкторської діяльності офіційних воєнних місій в історичній ретроспективі. Чималий проміжок часу дозволяє побачити, що саме і чому залишилося поза межами аналізу в дослідженнях багатьох істориків, і які напрями розглядалися авторами як обов’язкові для вивчення.
Дослідження виявляє найбільш вдалі роботи науковців з проблематики, що вивчається. Однією із цілей статті є визначення найважчих напрямів вивчення роботи військових професіоналів зі складу місій у чужих арміях та шляхи їх розкриття.
Наукове дослідження є актуальним у зв’язку з постійним інтересом професійних істориків до теми військової модернізації та використання воєнних місій для більш швидких реформ збройних сил у складні періоди розвитку деяких країн
Радянська агресія в Афганістані (1979–1989 рр.) і американсько-пакистанські відносини
Get PDFThe impact of the Soviet aggression in Afghanistan in 1979–1989 on US–Pakistan relations on the basis of predominantly American-Pakistani documents and memoirs has been examined in the article. Soviet intervention in Afghanistan led to the deterioration of Soviet-American relations, the curtailment of “détente” and the escalation of the Cold War. One manifestation of this was the United States’ full support for the Afghan opposition. The USA needed Pakistan as allies in this policy but it was sandwiched between Soviet-occupied Afghanistan and unfriendly India, so it needed reliable allies. In addition, the Afghan opposition parties’ headquarters, Mujahedeen training camps were located in Pakistan with almost 3 million settled refugees. The USA and Pakistan were mutually interested in close cooperation.
The conditionality of changing the format of US-Pakistani relations by the civil war in Afghanistan and the involvement of the USSR on the side of the ruling People’s Democratic Party of Afghanistan have been proved. The relations between the USA and Pakistan in the 1980s developed in two directions: official and covert but under the Afghan crisis influence the United States gave in to its principles. Despite the dictatorial regime, violation of the conditions of nuclear non-proliferation the USA has significantly expanded its military-technical and economic assistance to Pakistan. This significantly strengthened the country's defense capabilities and position of M. Ziyaul-Haq’s regime and Pakistan has become in general one of the main allies of the USA in their support of the Afghan crisis opposition. The secret cooperation between the CIA and the Pakistani Interagency Intelligence in financing and supplying military property to the Afghan Mujahedeen, providing them with intelligence, assisting in the production and dissemination of propaganda materials was important. This had a marked effect on the Afghan war outbreak, greatly strengthened the Mujahedeen’s ability to resist Soviet troops, and significantly increased the disastrous consequences of the Afghan adventure for the USSR. After the Soviet troops’ withdrawal from Afghanistan, Pakistan lost strategic importance to the USA, and most programs of US-Pakistani cooperation were curtailed.У статті на підставі переважно американських і пакистанських документів і мемуарної літератури досліджено вплив агресії СРСР в Афганістані в 1979–1989 рр. на відносини між США і Пакистаном. Радянська інтервенція в Афганістан зумовила погіршення радянсько-американських відносин, згортання «розрядки» і загострення «холодної війни». Одним із проявів цього стала підтримка Сполученими Штатами афганської опозиції. США потребували союзників у цій політиці, одним з яких став Пакистан. Він був затиснутий між окупованим радянськими військами Афганістаном і недружньою Індією, тож потребував надійних союзників. До того ж у Пакистані розмістилися штаб-квартири афганських опозиційних партій, знайшли притулок майже 3 млн. біженців і були облаштовані табори підготовки моджахедів. США і Пакистан були зацікавлені у співпраці.
Доведено зумовленість зміни формату американсько-пакистанських відносин громадянською війною в Афганістані та залученням у неї СРСР на боці правлячої Народно-Демократичної Партії Афганістану. З’ясовано, що відносини між США і Пакистаном у 1980-і рр. розвивались у двох напрямках: офіційному і прихованому. Під впливом афганської кризи США поступилися своїми принципами. Попри диктаторський режим і порушення умов ядерного нерозповсюдження США значно розширили військово-технічну й економічну допомогу Пакистану. Це значно посилило обороноздатність країни і посилило позиції режиму М. Зіяуль-Хака. Пакистан перетворився на одного з головних союзників США у регіоні загалом і в їх підтримці опозиції в афганській кризі зокрема. Важливою була таємна співпраця Центрального розвідувального управління США і пакистанської Міжвідомчої розвідки з фінансування і постачання військового майна афганським моджахедам, надання їм розвідувальних даних, сприяння у виготовленні та поширенні пропагандистських матеріалів тощо. Це мало помітний вплив на перебіг Афганської війни, значно посилило здатність моджахедів протистояти радянським військам і збільшило згубні наслідки афганської авантюри для СРСР. Після виведення радянських військ з Афганістану Пакистан втратив для США стратегічне значення, більшість програм американсько-пакистанського співробітництва були згорнуті
Історична пам’ять та контрпам’ять про Другу світову війну в Словаччині
Get PDFIn the Slovak Republic (SR), after the Velvet Revolution of 1989 in Czechoslovakia and the collapse of ČSFR in 1993, the problem of creating a national narrative of historical memory, in particular about the Second World War, as one of the important elements of the transformation of Slovak society and systemic post-communist transformations in the young state, became more urgent. The article deals with the official version of preserving and popularizing the historical memory of the Second World War in the Slovak Republic, the main state institution for the implementation of which is the Institute of National Remembrance established in 2002, as well as various interpretations by Slovak historians and politicians of such key events of the Second World War as the history of the Slovak state in 1939-1944, the Hungarian-Slovak “Little War” in March 1939, the participation of Slovak military units in the war on the Eastern Front, the Slovak National Uprising of 1944, the Holocaust. Various sources are used: scientific literature and fiction, cinema and historical journalism, military memoirs and memorials of historical memory, materials of “oral history”, etc. The authors emphasize that the bifurcation of Slovak historiography, historical memory and society itself in assessments and interpretations of the events of World War II in national history continues to this day, primarily as a confrontation between official/supranational and national versions of historical memory. The supranational approach, which applies an integral method, synthesizes views, offers multidimensional visions, and evaluates historical facts, phenomena and processes based on the criteria of liberalism and democracy, is preferred at the present stage.У Словацькій Республіці (СР) після Оксамитової революції 1989 р. в Чехословаччині й розпаду ЧСФР у 1993 р. актуалізувалася проблема створення національного наративу історичної пам’яті, зокрема про Другу світову війну, як одного з важливих елементів трансформації словацького суспільства та системних посткомуністичних перетворень у молодій державі. У статті розглянуто офіційну версію збереження й популяризації історичної пам’яті про Другу світову війну в СР, головною державною інституцією для впровадження якої виступає створений у 2002 р. Інститут національної пам’яті, а також різні інтерпретації словацькими істориками та політиками таких вузлових подій часів Другої світової війни як історія Словацької держави 1939-1944 рр., угорсько-словацької «Малої війни» в березні 1939 р., участі словацьких військових підрозділів у війні на Східному фронті, Словацького національного повстання 1944 р., Голокосту. При цьому використовуються різні джерела: наукова літературай художні твори, продукція кіномистецтва та історичної публіцистики, військові мемуари й меморіали історичної пам’яті, матеріали «усної історії» тощо. Наголошується, що роздвоєність словацької історіографії, історичної пам’яті та й власне суспільства в оцінках та інтерпретаціях подій Другої світової війни в національній історії триває до нині, насамперед як протистояння офіційної/наднаціональної та національної версій історичної пам’яті. Перевага на сучасному етапі спостерігається за наднаціональним підходом, який застосовує інтегральний метод, синтезує погляди, пропонує багаторакурсні бачення, а оцінки історичних фактів, явищ та процесів здійснює на основі критеріїв лібералізму та демократії
Роль і місце опозиції в політичній системі Швейцарії
Get PDFThe article considers the role and the way of functioning of the opposition in the political system of the Swiss Confederation.It is shown that the absence of an opposition in the political life of the country in the traditional sense is explained by the agreement or concordance between the main political forces, drawn up officially in the form of the so-called “magic formula”. A federal government functioning according to this principle in combination with a well-developed mechanism of direct, or more precisely, semi-direct referendum democracy: on the one hand, it allows the effective implementation of the constitutional right of citizens to participate in the political life of the country, and on the other hand, it allows to avoid permanent parliamentary and governmental crises. Particular attention is paid to the Swiss People’s Party, a powerful political force that has consistently achieved high results in parliamentary elections over the past ten years and has every right to consider itself as opposition party. In this connection, the author raises the question of the possibility of using the political system existing today in Switzerland, and, even more so, the way the opposition functions, as a model for other countries? The publication reveals in detail how the institution of direct democracy works in practice. It is emphasized that the people’s initiative and the referendum give the citizen the opportunity to constantly influence the constitutional process in the state and bring projects developed by the government to the people’s court. Frequent appeals to voters in this way forces society to constantly worry about topical political issues. At the same time, large authoritative parties use this right less often than small social organizations or extra-parliamentary opposition groups. In addition, the Swiss manage in this way to constantly keep the political course of the government under control, and the Federal Council, according to the country’s constitution, must constantly consult with the people, who express their opinion on political proposals by dropping ballots into the voting baskets. At the same time, it is emphasized that the main challenge to Swiss federalism lies not in the multiculturalism of the nation, which did not develop as a result of the immigration of citizens, as, for example, in the USA, Canada or Australia, but on the contrary, has its roots in the age-old history of the communities that originally lived in Switzerland. Switzerland’s relations with the European Union during the last twenty years are briefly described. Characterizing Ukrainian-Swiss relations, the author emphasizes the importance that Switzerland has for our country, particularly in the context of Russia’s war against Ukraine. The advantages and disadvantages of direct referendum democracy are analyzed. Certain conclusions are drawn regarding the possibility of using Swiss experience in the political life of other countries.У статті розглядається роль та спосіб функціонування опозиції в політичній системі Швейцарської Конфедерації. Показано, що відсутність опозиції в політичному житті країни в традиційному розумінні пояснюється, у першу чергу, досягнутим між головними політичними силами згодою або конкордансом, оформленим офіційно у вигляді так званої “магічної формули”. Функціонуючий за цим принципом федеральний уряд у поєднанні з чітко відпрацьованим механізмомпрямої, а точніше сказати, напівпрямої референдумної демократії: з одного боку дозволяє ефективно реалізувати конституційне право громадян брати участь у політичному житті країни, а з іншого – уникати перманентних парламентських та урядових криз. У статті досить докладно описується політична система Конфедерації. Окрему увагу приділено Швейцарській народній партії, потужній політичній силі, яка протягом останніх десяти років стабільно досягала високих результатів на парламентських виборах та з повним правом вважати себе опозиційною. У цьому зв’язку автором ставиться питання щодо можливості використання існуючої нині в Швейцарії політичної системи, а, тим більше, способу функціонування опозиції, як моделі для інших країн? В публікації докладно розкрито, як діє на практиці інститут прямої демократії. Наголошується на тому, щонародна ініціатива та референдум дають громадянину можливість постійно впливати на конституційний процес у державі та виносити розроблені урядом проекти на суд народу. Часте звернення у такий спосіб до виборців примушує суспільство постійно перейматися актуальними політичними питаннями. При цьому, великі авторитетні партії користуються цим правом рідше, ніж дрібні суспільні організації або позапарламентські опозиційні групи. Крім того, швейцарцям вдається таким чином постійно тримати під контролем політичний курс уряду, і Федеральна рада згідно конституції країни має постійно радитись з народом, який свою думку щодо політичних пропозицій висловлює, опускаючи бюлетені до скриньок для голосування. При цьому підкреслюється, що головний виклик швейцарському федералізмові полягає не в мультикультуралізмі нації, який склався не в наслідок імміграції громадян, як, наприклад, у в США, Канаді або Австралії, а навпаки, сягає своїм корінням у вікову історію спільнот, які споконвічно мешкали в Швейцарії. Коротко охарактеризовані відносини Швейцарії з Європейським Союзом протягом останнього двадцятиріччя. Характеризуючи українсько-швейцарські відносин, автор робить акцент на значенні, яке має Швейцарія для нашої держави, зокрема в контексті війни Росії проти України. Аналізуються переваги та недоліки прямої референдумної демократії. Робляться певні висновки щодо можливості використання швейцарського досвіду у політичному житті інших країн