Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
Особливості модернізаційних процесів в економіці Узбекистану та їх вплив на гуманітарну політику
Get PDFModernization processes introduced in the economy of Uzbekistan at the turn of the millennium were aimed at introducing economic innovations in industry and agriculture. To a lesser extent, the corresponding changes affected the humanitarian sphere. The best results of economic transformations can already be observed in the development of the mining and processing industries, which have brought the state to a high industrially innovative level of development. Humanitarian factors, in particular the protection of human rights, lag far behind industrial successes in terms of the breadth of issues covered, the pace of implementation, and the consequences of reforms. Although certain shifts can be observed in the humanitarian sphere, which are still taking place, albeit at a slower pace.
The analysis of the implemented changes, a wide list of features of Uzbek innovations gives reason to hope that the economic breakthrough will contribute to the improvement of the situation in the sphere of observance and protection of human rights. Complexities of the social dimension are caused not only by miscalculations of politicians. The vast majority of problems in the humanitarian sphere are related to the deep roots of the Muslim identity of the Uzbek people, their culture and beliefs, which are not acceptable to some of the attitudes of the modernized societies of today.
However, in connection with the gradual modernized development, as can be assumed, the gradual enrichment of the population as a whole as a result of economic growth, it is necessary to gradually improve the state policy aimed at protecting human rights, find effective methods of implementing humanitarian reforms, contribute to the improvement of their results, improve the quality work and training of the bureaucratic apparatus. At the same time, this can happen only if there is a democratic government and a modernized administrative apparatus, a civilized leadership of the country, which professes human values.
Positive forecast scenarios for the further development of the country are connected and will depend also on other important factors, namely on the deep interest in the modernization and democratization of Uzbekistan not only of global business structures, but also of leading international actors: the USA, China, Japan, countries of the Arab world, international financial organizations, etc. World players contributed to the country's civilizational development and helped the Uzbek people make an impressive breakthrough in the transition from the medieval state of the economy, which, due to the cotton factor of the first Russian and then the Soviet empire, “stuck” in the economy of Uzbekistan throughout the entire period of subordination to Russia, to a modern modern scientific and technical innovative state of the economy. Substantial foreign investments and concessional loans in leading industries – the mining and processing industry, the transport system, the banking sector, the introduction of innovative technologies, the provision of appropriate consulting assistance, have brought the state of Uzbekistan to an honorable place among the industrially developed countries of the world.Модернізаційні процеси, запроваджені в економіці Узбекистану на зламі тисячоліть, були спрямовані на впровадження економічних нововведень в промисловість і сільське господарство. Меншою мірою відповідні зміни торкнулися гуманітарної сфери. Найкращі результати економічних перетворень вже нині можна спостерігати в розвитку видобувної і переробної промисловості, що вивели державу на високий індустріально інноваційний рівень розвитку. Гуманітарні чинники, зокрема захист прав людини, значно відстають від індустріальних успіхів за широтою охоплених питань, за ритмом впровадження і за наслідками реформування. Хоча і в гуманітарній сфері можна спостерігати певні зрушення, які все ж таки відбуваються, хоча й уповільненими темпами.
Аналіз проведених змін, широкого переліку особливостей узбецьких нововведень дає підстави сподіватися, що економічний прорив сприятиме покращенню ситуації і у сфері дотримання і захисту прав людини. Складнощі соціального виміру викликані не тільки допущеними прорахунками політиків. Переважна більшість проблем гуманітарної сфери пов’язана з глибокими коренями мусульманської ідентичності узбецького народу, його культурою і віруваннями, яким не прийнятні деякі установки модернізованих суспільств сучасності.
Однак, у зв’язку з поступовим модернізованим розвитком, як можна припустити, поступове збагачення населення в цілому в результаті економічного зростання, має поетапно вдосконалити державну політику, спрямовану на захист прав людини, віднайти ефективні методи впровадження гуманітарних реформі сприяти покращенню їхніх результатів, підвищити якість роботи і підготовку чиновницького апарату. Водночас, таке може відбутися тільки за умов наявності демократичної влади і модернізованого управлінського апарату, цивілізаційного керівництва країни, яке сповідує людські цінності.
Позитивні прогнозні сценарії подальшого розвитку країни пов’язані і залежатимуть також від інших немалозначущих факторів, а саме від глибокої зацікавленості в модернізації і демократизації Узбекистану не тільки світових бізнесових структур, а й провідних міжнародних акторів: США, Китаю, Японії, країн арабського світу, міжнародних фінансових організацій тощо. Світові гравці сприяли цивілізаційному розвиткові країни і допомогли узбецькому народові здійснити вражаючий прорив у переході від середньовічного стану економіки, який через бавовняний чинник спочатку російської, а потім радянської імперії «затримався» в економіці Узбекистану протягом всього періоду підпорядкованості Росії, до сучасного модерного науково-технічного інноваційного стану економіки. Вагомі іноземні інвестиції і пільгові кредити у провідні галузі – видобувну і переробну промисловості, транспортну систему, банківську сферу, впровадження інноваційних технологій, надання відповідної консалтингової допомоги, вивели державу Узбекистан на почесне місце серед індустріально розвинутих країн світу
Переосмислення ідеї національної держави у Республіці Молдова
Get PDFThe processes of state formation in Moldova are covered. Attention is drawn to the controversial legacy that the republic received after the collapse of the USSR and the declaration of independence. Thanks to industrialization in the second half of the 20th century. Moldova has turned from an agrarian to an industrial-agrarian country of medium level of development. At the same time, the Moldovans, as the titular nation, underwent considerable Russification and assimilation. With the resettlement of 1 million Russian-speaking people to Moldova and the deportation of more than 500,000 Moldovans to other republics of the USSR, Moldova became multinational. At the end of the 20th century the Russian-speaking population made up about 35% of the republic's inhabitants, and in Transnistria - two-thirds. Attention was drawn to the fact that during the acquisition of independence by Moldova, national liberation, patriotic and nationalist forces were unheard of. Under their influence, the spelling of the Moldovan language in Latin script was restored, it was given the status of the only state language on the territory of Moldova, its identity with the Romanian language was recognized, and the ideology of unionism, unification with Romania was strengthened. The role of the language of international communication was assigned to the Russian language that was dominant before that. The model of the state was a unitary form with the provision of autonomous rights for national minorities in a single state. The Russian community and the Russified Ukrainian community, which was numerically the largest in Moldova, opposed such state-building and nation-building processes in the country. Transnistria became the center of their struggle. The separatists began to demand that the Russian language be granted the status of the second state language throughout the country, the formation of a federal system, according to which this region would receive the status of a subject of the federation with the right to veto the decisions of Chisinau if Tiraspil did not agree with them, and the rejection of plans for a union with Romania. The authorities of the Republic of Moldova did not agree to this. In response, the separatist leaders announced the formation of the Pridnestrovian Moldavian Republic, its independence and unification with the Russian Federation, and the preservation of Russian troops on the territory of the region for its protection. Attempts by the Republic of Moldova to eliminate the separatists in Transnistria and to restore the power of Chisinau in this territory were defeated by the armed forces of Russia in March-July 1992. It is emphasized that the independence declared by Transnistria in 1991 has not been recognized by any country in the world, not even Russia.
Over time, the plans of unionism lost their relevance in the society of the Republic of Moldova, moderate forces prevailed. The Republic of Moldova follows a course of permanent neutrality and preservation of its sovereignty. In the last 15 years, two political currents oriented toward the EU and Russia have shown political maturity in the republic. Constructive use of both of these international factors became dominant. The course of the Republic of Moldova on European integration is a priority, but no less important attention is paid to constructive cooperation with the Russian Federation on mutually beneficial terms. For the Republic of Moldova, this position is fundamental, and the declared permanent neutrality is the best confirmation of this. But the Russian Federation and PMR continue to sabotage Chisinau’s initiatives. In their opinion, the separation of Transnistria is a significant obstacle to the European integration of Moldova, Ukraine and Georgia, and the eastward expansion of the EU and NATO. It is emphasized that the international community demonstrates unity in preserving the sovereignty and territorial integrity of the Republic of Moldova, but there is no such consensus in the implementation of the national idea, which is based on unitary principles and the prevention of federalization of the republic. A large number of countries consider it expedient to ensure autonomy for the Russian-speaking population or even introduce a federal system in the country. The Republic of Moldova continues the course of building a monocentric state, in which national communities should acquire autonomy like Gagauzia. Despite this, PMR, enjoying the comprehensive support of Russia, continues to follow an independent course. Attention is drawn to the special interest of Ukraine in speeding up the settlement of the Transnistrian conflict, to the efforts made by it for success in this matter, which constitutes a significant danger for Ukraine. It is emphasized that Ukraine is the only neighboring state of the Republic of Moldova that steadfastly supports its interests and is its reliable strategic partner.Висвітлюються процеси формування державності у Молдові. Звертається увага на суперечливу спадщину, яку отримала республіка після розпаду СРСР та проголошення незалежності. Завдяки індустріалізації у другій половині ХХ ст. Молдова перетворилася з аграрної на індустріально-аграрну країну середнього рівня розвитку. Водночас молдовани, як титульна нація, зазнали значної русифікації та асиміляції. З переселенням 1 млн. російськомовного населення у Молдову та вивезенням понад 500 тис. молдован до інших республік СРСР Молдова стала багатонаціональною. У кінці ХХ ст. російськомовне населення складало біля 35% жителів республіки, а у Придністров’ї – дві третини. Звернуто увагу на те, що під час набуття Молдовою незалежності нечувано зміцнювалися національно-визвольні, патріотичні й націоналістичні сили. Під їхнім впливом було відновлено правопис молдовської мови латинською графікою, надано їй статус єдиної державної мови на території Молдови, визнано її ідентичність з румунською мовою, посилилася ідеологія уніонізму, об’єднання з Румунією. Пануючій до цього російській мові відводилася роль мови міжнаціонального спілкування. Моделлю держави ставала унітарна форма із забезпеченням автономних прав для національних меншин у єдиній державі. Російська спільнота та русифікована українська громада, яка чисельно була найбільшою у Молдові, виступили проти таких державотворних і націєтворних процесів у країні. Центром їхньої боротьби стало Придністров’я. Сепаратисти почали вимагати забезпечення російській мові статусу другої державної на усій території країни, формування федеративного устрою, за яким цей край отримував би статус суб’єкта федерації з правом вето на рішення Кишинева, якщо Тираспіль з ними не погоджувався, відмови від планів унії з Румунією. Влада РМ на це не погодилася. У відповідь лідери сепаратистів проголосили про утворення Придністровської Молдовської Республіки, її незалежність та об’єднання з РФ, збереження військ Росії на території краю для його захисту. Спроби РМ збройно у березні-липні 1992 р. ліквідувати сепаратистів у Придністров’ї і відновити владу Кишинева й на цій території зазнали поразки від збройних сил Росії. Підкреслюється, що проголошена Придністров’єм у 1991 р. незалежність до нинішнього часу не визнана жодною державою світу, навіть Росією.
З плином часу у суспільстві РМ плани уніонізму втратили актуальність, гору взяли помірковані сили. РМ слідує курсом постійного нейтралітету і збереження свого суверенітету. В останні 15 років у республіці проявляють політичну зрілість дві політичні течії, які орієнтуються на ЄС та на Росію. Домінуючим стало конструктивне використання обох цих міжнародних факторів. Курс РМ на євроінтеграцію є пріоритетним, але не менш важлива увага приділяється конструктивному співробітництву з РФ на взаємовигідних умовах. Для РМ така позиція є принциповою, а проголошений постійний нейтралітет – найкращим підтвердженням цього. Але РФ й ПМР продовжують саботувати ініціативи Кишинева. На їхню думку, від’єднаність Придністров’я складає значну перешкоду для євроінтеграції Молдови, України та Грузії, розширення ЄС і НАТО на схід. Наголошується, що у збереженні суверенітету і територіальної цілісності РМ міжнародна спільнота демонструє єдність, але у питаннях реалізації національної ідеї, в основі якої лежать унітарні принципи, недопущення федералізації республіки, такого консенсусу немає. Значна частина країн вважає за доцільне забезпечити автономію для російськомовного населення чи навіть запровадити у країні федеративний устрій. РМ продовжує курс на розбудову моноцентричної держави, в якій національні спільноти мають набути автономію на зразок Гагаузії. Незважаючи на це, ПМР, користуючись всебічною підтримкою Росії, продовжує слідувати самостійним курсом. Звертається увага на особливу зацікавленість України у прискоренні врегулювання придністровського конфлікту, на докладені зусилля з її боку для успіху у цьому питанні, яке складає значну небезпеку для України. Наголошується, що Україна є єдиною сусідньою державою РМ, яка неухильно підтримує її інтереси, є її надійним стратегічним партнером
Поєднання традицій і новацій в економічному поступі Естонії
Get PDFFrom a historian’s perspective, the article analyzes the specifics of Estonian economic life in dynamic from the past till present days – from the agrarian to the post-industrial society. Estonia is displayed to take on contemporary challenges with dignity, including crises and their aftermaths. The rational Balts don’t recede to the archaic, despite cherishing their own traditions. Aware of global trends, they move along the path of innovation, thus responding to the core challenge of today – the challenge of modernization. Estonian experience re-emphasizes the importance of two constituents of successful reform: broad public support and the competence of national elites to govern the process.
Highlighted are the factors that have been distinguishing Estonia’s economic progress: mentality, immortal convincement in belonging to the European civilization, devotion to its values, willingness to bring them to life and to protect them. Since the beginning of its restored statehood, the aim was undoubtedly set to join the EU and NATO. The dialectic of progress was determined by the connection of admission requirements and reforms conducted to comply with them.
It is concluded that a nation’s successful socioeconomic development requires the same as does an individual’s full-fledged development and fulfilment: the values of intellectual freedom, proficiency and openness to change. The chosen path of liberal democracy with social-oriented innovation-based market economy has brought Estonia from the margins of the Russian empire to the circle of developed European states. Estonian experience is valuable to those post-Soviet countries that aspire to the same. It was the successful combination of tradition and innovation that became the groundwork to the success of the nation that, despite all complications and crises of the modern world, had significantly improved its own life and, helping others, had earned the international community’s respect.У статті з позицій історика аналізуються особливості естонського економічного життя у динаміці від минулого до сьогодення – від аграрного до постіндустріального суспільства. Показано, що Естонія гідно приймає виклики сучасності, зокрема кризи та їх наслідки. Раціональні балти не впадають в архаїку, хоча шанобливо бережуть свої традиції. Усвідомлюючи глобальні тенденції, вони рухаються шляхом інновацій, даючи в такий спосіб відповідь на головний виклик новітніх часів – виклик модернізації. Естонський досвід ще раз продемонстрував важливість двох складових успіху реформування: широкої підтримки з боку суспільства і здатності національної еліти керувати процесом.
Акцентовано фактори, що визначали і визначають економічний поступ Естонії: менталітет, невмируща переконаність у приналежності до європейської цивілізації, відданість її цінностям, готовність їх втілювати у життя і захищати. Від початку відновленої державності без будь-яких сумнів щодо альтернатив було визначено мету – приєднання до Європейського Союзу і НАТО. Діалектика розвитку визначалася взаємозв’язком вимог до претендентки на вступ і реформами, які здійснювалися заради відповідності до них.
У висновках зазначається, що для успішного соціально-економічного розвитку нації необхідне те саме, що й для повноцінного розвитку і самореалізації окремого індивіда – цінності інтелектуальної свободи, майстерності і відкритості до змін. Обраний шлях ліберальної демократії із соціально-орієнтованою ринковою інноваційною економікою вивів Естонію із стану окраїни російської імперії до кола розвинених європейських держав. Естонський досвід є цінним для тих пострадянських країн, які прагнуть того ж. Саме вдале поєднання традицій і новацій стало підгрунтям успіхів народу, який, незважаючи на всі складності і кризи сучасного світу, значно покращив власне життя і, допомагаючи іншим, заслужив повагу міжнародного співтовариства
Українсько-німецькі відносини в контексті Брест-Литовської конференції 1918 р.
Get PDFThis article deals with the international relations of Ukraine during the national liberation struggle of 1917-1918. The prerequisites for the Ukrainian-German rapprochement at the end of the First World War are clarified. The work analyzes the peculiarities of relations between Germany and the government of the Ukrainian Central Rada, reveals the influence of German policy on the formation and development of Ukrainian statehood. The participation of the Ukrainian delegation at the Brest-Litovsk negotiations and the conclusion of a peace treaty with the Central Powers are characterized. The scientific study examines economic aspects, in particular in the system of Ukrainian-German relations, which significantly influenced the foreign policy orientation of Kyiv and Berlin, were an important factor during negotiations and the conclusion of international agreements. The activity of Ukrainian diplomatic missions and economic and trade missions abroad aimed at ensuring the development of the Ukrainian economy and the needs of the war for independence is highlighted. The dependence of relations between Germany and Ukraine on the balance of power in the international arena is shown. It is shown that the most important achievement of Ukraine, obtained thanks to economic agreements, was the preservation of state independence and entry into the international arena and, on this basis, the opportunity to continue national liberation competitions in the future. In general, conducting such a study is appropriate not only in the context of the history of Germany and Ukraine, but also in the context of world history, since the evolution of Ukrainian-German relations during this period largely depended on the development of events in the international arena.У даній статті йдеться про міжнародні зв’язки України в добу національно-визвольних змагань 1917-1918 рр. З’ясовуються передумови українсько-німецького зближення наприкінці Першої світової війни. У роботі проаналізовано особливості відносин між Німеччиною та урядом Української Центральної Ради, розкривається вплив політики Німеччини на становлення та розвиток української державності. Охарактеризовано участь української делегації на Брест-Литовських переговорах, та укладення мирного договору з Центральними державами. В науковому дослідженні розглядаються економічні аспекти, зокрема в системі українсько-німецьких відносин, які суттєво впливали на зовнішньополітичну орієнтацію Києва та Берліна, були важливим чинником під час переговорів та укладання міжнародних угод. Висвітлюється діяльність українських дипломатичних представництв та економічно-торгівельних місій за кордоном, спрямованої на забезпечення розвитку української економіки та потреб війни за незалежність. Показано залежність відносин між Німеччиною та Україною від розстановки сил на міжнародній арені. Показано, що найважливішим досягненням України, здобутим завдяки економічним угодам, було збереження державної незалежності та вихід на міжнародну арену і на цій основі можливість продовжувати національно-визвольні змагання у майбутньому. Загалом проведення такого дослідження є доцільним не тільки в контексті історії Німеччини та України, а й у контексті всесвітньої історії, оскільки еволюція українсько-німецьких відносин у цей період значною мірою залежала від розвитку подій на міжнародній арені
Постать Лонгина Цегельського в розвитку міжнародних відносин і дипломатії Західноукраїнської Народної Республіки
Get PDFThis article traces the formation of Longyn Tsegelskyi’s worldview and personality. His personality as a politician and public figure in the last period of the Austro-Hungarian Empire is considered. His participation in the student movement and the first steps in his political career are characterized. It is emphasized that the ambassadorial activity of L. Tsegelskyi began in the period when the Western Ukrainian society was in the legal field of the Austro-Hungarian monarchy. Thanks to his clear position and oratorical skills, he exposed the anti-people policy of the tsarist government, criticized and condemned Galician Muscophilism, and defended the interests and rights of Ukrainian peasants. In addition, the political activity of L. Tsegelsky during the First World War was analyzed.
The state-building and international activities of L. Tsegelkyi during the national liberation struggles of 1918–1921 were analyzed. It was noted that L. Tsegelkyi stood out among the Galician political elite with theoretical and political training, far-sightedness and a convincing position. From the beginning of the liberation struggle, the politician advocated the full provision of autonomy and political equality of national minorities, whose nationalization could be carried out primarily by peaceful, legitimate and governmental methods.
It is noted that the period of L. Tsegelskyi’s life, connected with his state-building activities during the period of the West Ukrainian People’s Republic, deserves special attention. L. Tsegelsky was the initiator of various state and political actions, showed considerable activity in various meetings, gatherings, demonstrations and meetings. His work was analyzed when, after the announcement of the annexation of Ukrainian lands, he simultaneously became the Deputy Minister of Foreign Affairs of the Ukrainian People’s Republic in Kyiv.У статті простежено фopмyвання світогляду та особистості Лонгина Цeгельcькoго. Розглянуто його особистість як політика і громадського діяч в останній період існування Авcтрo-Угоpcької імперії. Oxaрактеризовано його участь у cтyдентськомy русі та перші кроки у політичній кар’єрі. Підкреслено, що посольська діяльність Л. Цeгeльcького розпочалася в період, коли заxідноyкраїнське суспільство перебувало у правовому полі Aвстpо-Угopської монархії. Завдяки чіткій позиції та ораторським здібностям він викривав антинародну політику цісарського правління, критикував і засуджував галицьке москвофільство, захищав інтереси і права українських селян. Окрім того, проаналізовано політичну діяльність Л. Цегельського у роки Першої світової війни.
Проаналізовано державотворчу та міжнародну діяльність Л. Цeгeльcького у роки національно-визвольних змагань 1918–1921 рр. Зазначено, що серед галицького політикуму Л. Цeгeльcький виокремлювався теоретичною та політичною підготовкою, далекоглядністю та переконливою позицією. З початку визвольних змагань політик виступав за повне забезпечення автономії і політичної рівноправності національних меншин, peaлізацію яких можна було б здійснити насамперед мирними, лeгiтимно-пpaвовими методами.
Зазначено, що особливої уваги заслуговує період життя Л. Цегельського, пов’язаний із його дepжавотворчою діяльністю у період Західноукраїнської Народної Республіки. Л. Цегельський виступав ініціатором різного роду державно-політичних акцій, виявляв чималу активність у різних зустрічах, зібраннях, маніфестаціях і нарадах. Проаналізовано його роботу після проголошення злуки українських земель коли він став одночасно заступником міністра закордонних справ Української Народної Республіки в Києві
Французька революція кінця XVIII століття в історіографії останньої третини XIX – початку XXI ст.
Get PDFThe article traces the methodological foundations of the study of the French Revolution at the end of the XVIII century and conceptual changes in its interpretation from the last third of the XIX to the beginning of the XXI century.
In the last third of the XIX century in French historiography, positivism occupied a dominant position, the principles of which were outlined by A. Comte back in the 30s. Under his influence, historians began to turn to the study of archives, universities and historical periodicals were revived. The study of the Great French Revolution was carried out by the school of A. Aulard, who is credited with developing its political history.
The Russian and Ukrainian historiography of this revolution also acquired a professional appearance, based on the same principles of positivism and became famous for the creation of the “Russian-Ukrainian historical school” – N.I. Kareev, I.V. Luchitsky, M.M. Kovalevsky, E.V. Tarle. The school, influenced by the realities of Russian reality and Marxism, made an important contribution to the development of the agrarian aspect of the revolution.
From the end of the XIX century world historiography was strongly influenced by neo-Kantianism, especially by the Baden school of W. Windelband and H. Rickert. As a result, this led to the creation of the well-known Annales school. The school considered historical facts to be psychological facts. The transition to the study of the psychology of the masses during the revolution was carried out in France by historians of the socialist direction - the pioneer was J. Lefebvre. These historians were followers of J. Jaurès.
The article traces conceptual changes in the interpretation of the French Revolution at the end of the XVIII century – changes in both French and Russian, Ukrainian, Soviet historiography. It is noted that an important stage in the formation of a new conceptual image of the revolution was its anniversaries – the 190th, 200th anniversary, and world discussions around its cardinal problems.
The article provides an overview of the points of view of French, American, Russian scientists and makes a sad conclusion that over the past decades, the study of the revolution in Ukraine has come to naught.У статті простежуються методологічні основи вивчення Французької революції кінця ХVIII століття та концептуальні зміни в її трактуванні з останньої третини XIX – початку ХХІ ст.
В останній третині XIX ст. у французькій історичній науці запанував позитивізм, принадами якого були сформульовані О. Контом ще у 30-х роках. Під його впливом історики почали звертатися до вивчення архівів, відроджувалися університети, історична періодика. Вивчення Великої французької революції велося школою А. Олара, який має великі заслуги у розробці її політичної історії.
Російська й українська історіографія цієї революції теж у цей час набувала професіоналізму на засадах позитивізму і прославилася створенням «російсько-української історичної школи» –М.І. Карєєв, І.В. Лучицький, М.М. Ковалевський, Є.В. Тарле. Школа під впливом реалій життя та марксизму зробила значний внесок у розробку аграрного аспекту революції.
З кінця ХІХ ст. світова історіографія відчула могутній вплив неокантіанства, особливо баденської школи – В. Віндельбанд та Г. Ріккерт. У підсумку це привело у Франції до створення широковідомої школи «Анналів». Вона вважала історичні факти фактами психологічними. Перехід же до вивчення психології маси під час революції був у Франції здійснений істориками соціалістичного напрямку – передусім Ж. Лефевром – послідовником Ж. Жореса.
У статті простежуються концептуальні зміни у трактуванні революції – зміни як у французькій історіографії, так і у російській, українській, радянській. Визначним етапом у формуванні нового концептуального образу революції були її ювілеї – 190, 200-ліття, та світові дискусії з приводу кардинальних її питань.
В статті дається огляд поглядів французьких, американських та російських вчених і робиться невтішний висновок про те, що за останні десятиліття вивчення революції в Україні зійшло нанівець
Ресурсна конкуренція між провідними державами на початку ХХІ ст.
Get PDFThe article examines the problem of resource competition between the leading participants of international relations. It is shown that the entry of developing countries into the international arena and the growing competition for access to energy resources remain serious challenges to the system of relations that has developed in the world energy sector. In the second half of the XXth century the transition of the resource base of states under state control and management began. The revision of the conditions for access to their resources and the strengthening of the positions of national companies largely determined the change in the balance of power in the production of hydrocarbons. The rapid reduction of the planet’s resource base largely determines the direction of development of the world economy and politics, as well as geopolitics. The current situation contributes to the growth of the interest of researchers and members of the business community in studying the essence of competition and the mechanisms of its action, as well as the approaches of researchers to its analysis.
It has been proven that in the absence of urgent and coordinated action, the rapid increase in the inefficient use of natural resources will continue to create an incompatible burden on the environment. Today, there is an increase in the use of natural resources, unevenly distributed between countries and regions of the world. In this context, international exchange and cooperation can make a significant contribution to systemic change. Country leaders are responsible for shaping policy and decision-making and have the tools needed to bring about change for the better, including transformation at the local, national and global levels. A further test for the existing system of relations in the global energy sector may be the toughening of the positions of national oil and gas companies in the technological field. By making this strategic priority and invading areas that were previously considered the exclusive prerogative of the West, national companies are gradually shifting the center of gravity of competition in the industry to technology. Obviously, the ability of ambitions on the world stage and the ability to withstand competition for energy resources in the coming years will be tested precisely in these coordinates.У статті досліджується проблема ресурсної конкуренції між провідними учасникмаи міжнародних відносин. Показано, що вихід країн, що розвиваються, на міжнародну арену і конкуренція, що загострюється, за доступ до енергетичних ресурсів залишаються серйозними викликами системі відносин, що сформована у світовій енергетиці. У другій половині XX ст. почався перехід ресурсної бази країн під національний контроль та управління. Перегляд умов доступу до їх ресурсів та поступове посилення позицій національних компаній багато в чому визначили зміну балансу сил у сфері виробництва вуглеводнів. Стрімке скорочення ресурсної бази планети багато в чому визначає напрямок розвитку світової економіки та політики, а також геополітики. Ситуація, що складається, сприяє зростанню зацікавленості дослідників та членів бізнес-спільноти у вивченні сутності конкуренції та механізмів її дії, а також підходів дослідників до її аналізу.
Доведено, що за умов відсутності невідкладних та скоординованих дій швидке зростання неефективного використання природних ресурсів продовжить створювати несумісне зі стійкістю навантаження на довкілля. Нині констатується зростання використання природних ресурсів, що нерівномірно розподілені між країнами та регіонами світу. В цьому контексті міжнародні обмін та співробітництво здатні зробити істотний внесок у зміни системного характеру. Лідери країн відповідальні за формування політики та прийняття рішень і вони мають у своєму розпорядженні інструменти, які необхідні для змін на краще, включаючи трансформацію на місцевому, національному та глобальному рівнях. Подальшим випробуванням для існуючої системи відносин у світовій енергетиці може стати посилення позицій національних нафтогазових компаній у технологічній сфері. Роблячи це стратегічним пріоритетом і вторгаючись у сфери, які раніше вважалися винятковою прерогативою Заходу, національні компанії поступово зміщують центр тяжкості конкурентної боротьби в галузі у сферу технологій. Очевидно, спроможність амбіцій на світовій арені та здатність витримувати конкуренцію за енергетичні ресурси найближчими роками випробовуватиметься саме у цих координатах
Політичний феномен російсько-української війни
Get PDFThe article presents political analyses of the Russia-Ukraine war in the context of actual problems of contemporary international relations. The main attention is paid to political and historical aspects of the war within the process of international system’s transformation. It’s noted that the main reason of the Russia-Ukraine war is a complicated complex of circumstances and factors, first of all a conflict nature of post-soviet space and the Russia’s striving to be the dominant power in this macro region. Moreover, one of the principal reasons is totalitarian political regime that considers the application of armed forces as the most effective means of geopolitics. Furthermore, American research concepts and political positions of the “Collective West” – USA EU and NATO country-members on the war in Ukraine have been considered. Multilateral support of Ukraine and condemnation of the aggressor-state by the most counties of international community converted the Russia-Ukraine war into the core factor of global politics. It is emphasized that the victory of liberal democracy world over aggressive and totalitarian state not only possible but would contribute to resolve the urgent global problems.Стаття презентує політичний аналіз російсько-української війни у контексті актуальних проблем сучасних міжнародних відносин. Особливу увагу приділено розгляду причин і факторів війни в процесі трансформації сучасної міжнародної системи. Констатується, що причиною російсько-української війни є складний комплекс обставин і факторів, передусім конфліктогенність пострадянського простору та прагнення РФ відігравати роль домінантної сили в цьому макрорегіоні. Зокрема, однією з головних причин є тоталітарний політичний режим, який вважає використання воєнної сили найефективнішим засобом геополітики. Розглядаються також американські дослідницькі концепції та політичні позиції «колективного Заходу» – США, ЄС і НАТО щодо війни в Україні. Багатостороння підтримка України та засудження держави-агресора більшістю країн світової спільноти перетворили російсько-українську війну на ключовий фактор глобальної політики. Підкреслюється, що перемога ліберально-демократичної більшості країн світу над агресивною тоталітарною державою не тільки можлива, але й здатна прискорити розв’язання нагальних міжнародних проблем
Тоталітарний спадок пострадянських країн: теоретична рефлексія проблематики тоталітаризму
Get PDFThe theoretical reflection of the totalitarian phenomenon was studied. It was established that there is no single generally accepted scientific theory of totalitarianism in modern political science, moreover, despite the long-term development of this problem, researchers did not even manage to clearly define the subject of the discussion, so diametrically opposed answers to fundamental questions regarding form-forming and essential features led to antagonistic differences in views on this complex phenomenon in the social and political life of society – from the complete denial of the very fact of its existence to the granting of an omnipresent, universal, timeless character.
It was determined that in the process of development of the theory of totalitarianism in the West, several complementary and sometimes mutually exclusive concepts were formed, within which this phenomenon was interpreted as a “closed society” and a particularly cruel lawless autocratic dictatorship, based on modern technology and mass legitimation, was identified with socialism , one-party system, terror and authoritarianism, was interpreted as a product of the irrational psychological and characteristic structure of the consciousness of an ordinary individual and “unproductive human orientations” in the conditions of the birth of a mass society. It has been proven that the loss of clarity of evaluation criteria and the transformation of the term itself into a commonly used emotionally colored negative epithet called into question the scientific value of the very concept of totalitarianism, which had already undergone significant ideological compromise, too often serving as a quasi-theoretical legitimation of the policy of forceful confrontation between two hostile blocs. The urgent need to combat Soviet communist expansion had an extremely negative impact on the scientific value and quality of a large part of the research, turning it into a stereotypical collection of myths and propagandist clichés, monotonous accusations and boring curses, which led to a permanent crisis of the concept of totalitarianism and its characterization “rather as metaphors than of a clear scientific theory” and “appendix to the Cold War”.
It is concluded that despite the permanent crisis of the theory of totalitarianism, the revival of authoritarian dictatorships in the first quarter of the XXIst century caused a new wave of popularity of already forgotten scientific concepts. Their heuristic potential is still far from being exhausted, therefore, despite the gradual distancing from the political catastrophes of the XXth century, interest in totalitarianism in society not only does not fall, but also constantly grows, scientific discussions not only do not subside, but also intensify and deepen, receiving from each succeeding generation has a new meaning and various nuances, which are especially relevant when summing up the past, solving the problems of the present, and outlining the prospects for the future.Досліджено теоретичну рефлексію тоталітарного феномену. Констатовано, що в сучасній політології не існує єдиної загальноприйнятої наукової теорії тоталітаризму, до того ж, незважаючи на довготривалу розробку цієї проблеми, дослідникам не вдалось навіть чітко визначитись з предметом дискусії, тож діаметрально протилежні відповіді на принципові питання щодо формоутворюючих і сутнісних рис призвели до антагоністичних розходжень у поглядах на це складне явище в суспільно-політичному житті соціуму – від повного заперечення самого факту його існування до надання всюдисущого універсального позачасового характеру.
Визначено, що в процесі розвитку теорії тоталітаризму на Заході сформувалось кілька взаємодоповнюючих, а подекуди і взаємовиключаючих концепцій, в межах яких цей феномен інтерпретувався як «закрите суспільство» та особливо жорстока беззаконна автократична диктатура, що ґрунтується на сучасній технології і масовій легітимації, ототожнювався з соціалізмом, однопартійністю, терором і авторитаризмом, тлумачився як продукт ірраціональної психолого-характерологічної структури свідомості звичайного індивіда та «непродуктивних людських орієнтацій» в умовах народження масового суспільства. Доведено, що втрата чіткості критеріїв оцінки і перетворення самого терміну на загальновживаний емоційно забарвлений негативний епітет поставили під сумнів наукову цінність самої концепції тоталітаризму, яка і без того зазнала значної ідеологічної компрометації, надто часто послугуючи квазітеоретичною легітимацією політики силової конфронтації двох ворожих блоків. Нагальні потреби боротьби з радянською комуністичною експансією вкрай негативно позначились на науковій цінності і якості значної частини досліджень, перетворивши їх на стереотипні збірки міфів і пропагандистських штампів, одноманітних звинувачень і нудних прокльонів, що зумовило перманентну кризу концепції тоталітаризму та її характеристику «швидше як метафори, ніж чіткої наукової теорії» та «додатку до Холодної війни».
Зроблено висновок, що попри перманентну кризу теорії тоталітаризму відродження авторитарних диктатур в першій чверті ХХІ століття обумовило нову хвилю популярності вже призабутих наукових концепцій. Їх евристичний потенціал ще далеко не вичерпаний, тож, незважаючи на поступове віддалення від політичних катастроф ХХ століття, інтерес у суспільстві до тоталітаризму не просто не падає, але й постійно зростає, наукові дискусії не лише не вгамовуються, але й загострюються і поглиблюються, отримуючи з кожним наступним поколінням новий зміст та різноманітні відтінки, що особливо актуально звучать при підведенні підсумків минулого, вирішенні проблем сучасності та окресленні перспектив майбутнього
Подолання тоталітарного спадку в Естонії наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.
Get PDF
The features of the process of overcoming the totalitarian legacy in the Republic of Estonia at the end of the 20th – beginning of the 21th century are studied. It is revealed that in Estonia after the restoration of independence, the restoration of the constitutional order, state structures and the change of the political elite as a result of free elections had took place. It is described that a new legislative base and economic system were built in Estonia, and the development of the foundations of civil society began, which have enabled it to claim for integration into the Western democracy community already in the last decade of the 20th century.
It is noted that the success of the de-Sovietization of the Republic of Estonia is due to the complete abandonment of the remnants of the USSR system. It is revealed that Estonia made significant efforts to create its own national security system in the direction of creating its own security intelligence agencies, army and joining NATO, as well as protecting national interests in resolving language issues and obtaining Estonian citizenship.
It is noted that the Republic of Estonia preserves the memory of Soviet repressions at the state level. The study of the occupation periods and crimes of the communist and Nazi totalitarian regimes in Estonia has received a great attention from both the state and public institutions. In this context, it is worth noting the activity of the Estonian International Commission for the Investigation of Crimes Against Humanity, the Estonian Institute of Historical Memory, Vabamu Museum of Occupations and Freedom, the Memorial to Victims of Communism, is also planned to be created the International Museum for the Victims of Communism.
It is emphasized that at the current stage, the experience of modernization changes in this country is considered the most successful among the countries of the post-Soviet space. It was concluded that this experience is very useful for following in Ukraine as well, since Estonia has taken decisive steps to overcome the practices of the Soviet past in the political, economic, and public spheres, build the state on the basis of national and European values, and reform all spheres of society’s life.Досліджено особливості процесу подолання тоталітарного спадку в Естонській Республіці наприкінці ХХ – на початку ХХI ст. Виявлено, що Естонії після відновлення незалежності відбулися відновлення конституційного порядку, державних структур та зміна політичної еліти внаслідок вільних виборів. Висвітлено, що в Естонії були збудовані нова законодавча база та економічна система, розпочалася розбудова засад громадянського суспільства, що надали їй можливість претендувати на інтеграцію до спільноти західної демократії вже в останньому десятиріччі ХХ ст.
Зазначено, що успіх дерадянізації Естонської Республіки зумовлений повною відмовою від залишків системи СРСР. Виявлено, що Естонія доклала значних зусиль для створення власної системи національної безпеки у напрямі створення власних спецслужб, армії і вступу до НАТО, також щодо захисту національних інтересів у вирішенні мовних питань і отримання естонського громадянства.
Констатовано, що Естонська Республіка на державному рівні зберігає пам’ять про радянські репресії. Дослідженню окупаційних періодів та злочинів комуністичного та нацистського тоталітарних режимів в Естонії приділена велика увага як з боку держави, так і громадських установ. В цьому контексті варто відмітити діяльність Естонської міжнародної комісії з розслідування злочинів проти людства, Естонського інституту історичної пам’яті, Музею окупацій та свободи Vabamu, Меморіалу жертвам комунізму, також заплановано створення Міжнародного музею жертв комунізму.
Акцентовано, що на сучасному етапі досвід модернізаційних змін в цій країні вважається найбільш успішним серед країн пострадянського простору. Зроблено висновок, що цей досвід є дуже корисним для наслідування і в Україні, так як Естонії вдалося здійснити рішучі кроки для подолання практик радянського минулого у політичній, економічній, громадській сферах, розбудови держави на базі національних і європейських цінностей, реформування всіх сфер життєдіяльності суспільства