Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
“Зіткнення теоретизувань”: Османська імперія у XVIII ст.
No full textArticle deals with some common theoretical questions and theories regarding the Ottoman Empire as an interesting matter to prove them right or wrong, and how they work on particular historical material. For such reasons several key theories will be used: modernization theory, world-system analysis, divergence theory, historical sociology, class struggle theory, another point of view is Ray Dalio’s concept of “big curve” and economic cycles theory, depicted in Clement Juglar, Tugan-Baranovsky and Nikolai Kondratiev works along with Oded Lagor’s theory of unified growth. Author tries to imply how these theories explain or could explain the magistral way of development in the XVIII century and how Ottoman history is comparable to other states. Main results are next: from modernization theory prospects Ottomans faced couple short periods of what we can call modernization (improvement or reestablishing institutions and the way they perform their strict duties) during the “Tulip Era” (1703-1730), during major confrontations with European powers (1750-1770) and by the beginning or reign of Selim III from 1789. All those endeavors were different in spheres. lasting and methods, but pursuing one goal – to emulate European experience using Islamic and strictly Ottoman background – creating a well-organized state, able to withstand Europe. Due to world-system analysis in the XVIII century Ottoman Empire inadvertently lost its superpower status, diminishing to regional power. Also, they shifted from semi-periphery to periphery, a process which has been proceeding for all of the XVIII century and ended in 1839. From a sociological point of view, Ottoman society began to polarize – both in territorial and functional ways. Territorial – local elites began to grow in wealth and question central government power, creating local myths, dealing with non-Muslim and tribal minorities. Functional – due to absence of large-scale industrial manufacturing and consequently absence of middle class in European view, Ottoman trading elites profited as mediators for Europeans and consequently didn’t grow as “Third power” to provide pressure on their government. Ray Dalio’s “big curve” concept was chosen due to its nearly absence in current research, and it is shown that it is too abstract and uses non-qualified criteria to make any probable conclusion, whether state is fine or on the verge of collapse. Economic activity cycles concept shows that Ottomans situated in the wholesale trend of the XVIII century – diminishing prices for grain and rising activity in the credit sphere.У статті аналізуються основні соціологічні теорії й концепції стосовно Османської імперії XVIII ст. її політичного, економічного, міжнародного життя. Основні теорії які будуть використовуватися в рамках фактологічного матеріалу: модернізаційна, світ-системна, класова, дивергенційна, історичної соціології, концепція “Великої кривої” Рея Даліо, економічних циклів, описаних згідно методології економічних циклів. Метою статті є перевірка теорій османською практикою і вироблення загальної теоретичної лінії розвитку держави Османів у XVIII ст. Виявлено, що Османська держава пережила у XVIII столітті низку змін, які, на перший погляд були не дуже помітні сучасникам, але які визначили подальший розвиток держави на десятиліття вперед аж до середини кінця ХІХ ст. З точки зору модернізаційної теорії Османська держава зазнала кілька етапів змін, які вже й так докладно досліджені в історіографії: “Епоху тюльпанів” (1703-1730), модернізаційні потуги 1750-1770-х рр., правління Селіма ІІІ (“Нізамі-Джедід”) – які намагалися скопіювати й дорівнятися до європейських інститутів у намаганні відновити військову могутність і вдало протистояти наступу європейців. Через цілу низку причин як суб’єктивного так і об’єктивного або реального характеру ці спроби не дали того результату, який очікували його впроваджувачі, а обмежилися лише певними здобутками, які структурно мало змінили османську державу. Згідно теорії економічних циклів – османи потрапили в низхідну тенденцію ділової активності (як і інші країни), але через структуру економіки та економічну політику зазнали більших збитків, що вплинули на соціальну сферу. З точки зору марксистського аналізу османи залишалися феодальною країною з яскраво вираженим військово-експансіоністським елементом. З точки зору світ-системного аналізу – до кінця століття османи міцно закріпилися в статусі держави напівпериферії, знизивши свій статус до регіональної держави в кращому випадку. З точки зору історичної соціології – османське суспільство почало поляризуватися як територіально (через зростаючу роль місцевих верхівок та пониження влади центрального уряду) та функціонально (через відсутність індустріалізації та асиметричності торгівлі й неадекватності економічної політики влади в османів так і не виник виробничий «третій клас»). Окремо варто виділити концепцію Рея Даліо, яка хоч і відносно популярна в журналістських та наукових колах, але не може слугувати науковою теорією через неверифікованість та понятійну розмитість критеріїв
Особливості та наслідки воєнної модернізації на Балканах 1856–1914 рр.: порівняльний аналіз
Get PDFThe study of military modernization phenomenon in the countries of the Balkan region and its impact on the socio-political, military-economic, cultural directions of social development in the countries of the region is a promising subject for further scientific research. It allows us to study a complex development of states building and military reforms influence on its dynamics.
The study focuses on the study of some specifics of military reforms in the region of South-East Europe. The time frame studied involves the middle of the 19th century, including the beginning of the First World War. This is the period of the armed forces formation in independent Serbia, Romania, Bulgaria, Montenegro and implementation of active reforms in the Ottoman and Greek armies. The comparative method of the reforms implementation in the armed Christian countries of the Balkan Peninsula with the transformations in the army of the Ottoman Empire carried out in the study period allows us to clarify a number of peculiarities and complex it is in reforming.
The clarification of a number of the reforms elements enables us to conclude that borrowings from the European armies models, primarily from German and French armies, plays a crucial role in military modernization in the Balkans. It covers such factors as education obtained in European military universities; purchase of the latest weapons in the advanced countries of Europe and the USA; engaging foreign military specialists as instructors for organizing of units and formations training; headquarters establishment; participation in planning and organization of military actions; military medicine development; officers training in the armies of European countries; creation of a military mobilization reserve according to the German or French standard.
The results of military reforms in the armies of Greece, Serbia, Bulgaria, Romania and Montenegro are specified. The consequences of military modernization affecting the state of the Balkan countries armies on the eve of the First World War are clarified.Вивчення феномену військової модернізації в країнах балканського регіону та його впливу на соціально-політичні, воєнно-економічні та культурні напрямки розвитку суспільства в досліджуваних країнах є перспективною науковою темою. Вона дає змогу осмислити складний процес державотворення та впливу військових реформ на його динаміку.
Дослідження присвячене вивченню особливостей проведення військових реформ у регіоні Південно-Східної Європи. Часовий інтервал, що вивчається, – середина ХIХ – початок ХХ ст. Це період становлення збройних сил у Сербії, Румунії, Болгарії, Чорногорії, які здобули незалежність, і період проведення динамічних реформ в османській і грецькій арміях. Порівняльний метод щодо проведення реформ у збройних силах християнських країн Балканського півострова з перетвореннями, які здійснювалися в досліджуваний період в армії Османської імперії, дає змогу деталізувати деякі особливості й складнощі в організації реформ.
Уточнення низки елементів реформ дають змогу дійти висновку щодо вирішальної ролі військової модернізації на Балканах, запозиченої із моделей європейських армій, насамперед Німеччини та Франції. Розкрито такі фактори реформувань, як: освіта, здобута в європейських військових вишах; закупівля новітнього озброєння в передових країнах Європи і США; запрошення іноземних військових фахівців у ролі інструкторів для здійснення навчання частин і з’єднань; організація штабної служби; участь у плануванні й організації бойових дій інструкторів; створення військової медицини; стажування офіцерів у військах європейських країнах; створення мобілізаційного резерву за німецьким, або французьким зразками.
У дослідженні розглядаються підсумки проведення військових реформ в арміях Греції, Сербії, Болгарії, Румунії та Чорногорії. Уточняються наслідки військової модернізації, що вплинули на стан армій країн Балкан напередодні Першої світової війни
Кількісний та персональний склад шведських переселенців з Естляндії до Південної України в 1781-1782 рр.
Get PDFDifferent versions about Swedish migrants group from Estonia to Ukraine in 1781-1782 population size are reviewed at the article. External and internal source criticism are provided. Extra-source knowledge about conditions and time of documents creation were used for external sources criticism. Internal source criticism included method of contamination personal information from different lists (linking the information about persons). It was comparing information from several sources: “Frisel’s list” (14–15 July 1781), “Sinelnikov’s list” (26 August 1781), Revision list of Gammalsvenskby colony for 1782 year (23 June 1794), and burial list from the first Gammalsvenskby parish book (June 1782 – May 1783). It was also used an information from the log book (1781 – 1782) of migrant’s escort head – Capitan Egor Makaretov and surveyor’s Petro Polozov documents (1781).
By the author’s opinion many versions about Swedish migrant’s population size, we can find in historiography, is connected with insufficiently critical attitude to historical sources. At the same time these sources gives us, an opportunity to establish the number of persons went to Ukraine and finally arrived on the settlement place rather accurately.
The research allows us to make a conclusion that “Sinelnikov’s list” included the most reliable information about the number of Swedish migrants to Ukraine (967 persons). The same document is also the most reliable source about migrant’s personal composition. This fact is confirmed by detection of person matches in this document and parish book. Nevertheless, “Sinelnikov’s list” does not fully reflect the real personal composition of the migrants. It was found that there were several changes of 11 households that must be resettled. The last change was not recorded in the documents.
It can be assumed that the population size of Swedish migrants arrived to the settlement place in May 1782 is also more or less true. Nevertheless, the personal composition of the emigrants from the revision list for 1782 raises doubts.У статті розглядаються різні версії щодо кількості шведських переселенців з Естонії до України в 1781-1782 рр. Проводиться зовнішня та внутрішня критика джерел із цього питання. Для зовнішньої критики використовуються позаджерельні знання щодо обставин та часу створення документів. Внутрішня критика полягає у застосування методу контамінації персоналізованої інформації різних списків (поєднання інформації щодо конкретних осіб). Порівнювалась інформація так званого «Списку Фрізеля» (14 – 15 липня 1781 р.), «Списку Синельникова» (26 серпня 1781 р.), ревізійного списку за 1782 р. (23 червня 1794 р.) та списку померлих з метричної книги (червень 1782 – травень 1783 рр.). Також використовувалась інформація з бухгалтерської книги (1781-1782 рр.)конвоїра переселенців – капітана Єгора Макаретова і матеріали землеміра Петра Полозова (1781 р.).
На думку автора, різночитання щодо кількості шведських переселенців до України, які існують в історіографії, були викликані недостатньо критичним ставленням авторів до історичних джерел. Водночас документи дають змогу достатньо точно встановити кількість осіб, які вирушили до України та кількість тих, хто, зрештою, прибув на місце поселення.
Проведений аналіз дозволяє прийти до висновку, що у кількісному відношенні найбільш достовірну інформацію про переселенців подає так званий «Список Синельникова» (967 осіб). Цей же документ найбільш повно фіксує і персональний склад переселенців, що знаходить підтвердження у співпадіннях з метричною книгою, але не в повній мірі відображає дійсність. Було виявлено, що переселенню передувала кількаразова заміна 11 господарств, які мали переїздити, останню з яких не встигли зафіксувати в документах.
Можна припустити, що кількість переселенців, які дісталися на місце поселення в травні 1782 р., також, більш-менш відповідає дійсності. Тим не менш, персональний склад переселенців з ревізійного списку за 1782 рік, викликає сумніви
Вектори та механізми впливу Японії на розвиток країн Східної Азії
No full textThe article analyzes the role of Japan in East Asia, as well as defines the vectors and mechanisms of its influence on the countries of the region. The country of the Rising Sun takes an active part in international development, cooperates with international organizations, acts as an active initiator of various international development programs and is one of the largest donors in the world. It was established that Japan constantly provides economic support to ASEAN countries, in particular in the form of official development assistance, builds infrastructure, contributes to the formation of the economic environment, provides technical assistance, promotes the development of human resources, education and health care. The study clarifies the main principles of Japan’s foreign policy regarding international cooperation in their historical development. The author presented the essence of the main doctrines of the Japanese government on supporting the development of SA countries. A comparative analysis of the global initiatives of Tokyo and Beijing and directions of interaction between China and Japan was conducted. The attitude of the ASEAN countries regarding the role of Japan in East Asia is clarified. According to the results of the conducted research, certain conclusions were made regarding the influence of Japan on EA. First, Japan remains a supporter of EA’s policy of peace and prosperity, therefore it takes an active position in ensuring peace and stable development of the region. Secondly, the country’s leadership considers the region in a broader format, more open to the outside world, therefore supports the idea of Indo-Pacific regionalization. Thirdly, Tokyo gives preference to the economic development of EA and implements various regional development mechanisms, in particular: official aid, direct investment and other forms of support. Fourth, the Japanese leadership is aware of China’s power and role in the EA, but adheres to the position of constructive cooperation and avoidance of confrontation. Fifth, Japanese political circles believe that the role of the region in the global processes of globalization will grow, so it is important to take a constructive position regarding interaction with the EA and form a new vision of regional integration.У статті аналізується роль Японії у Східній Азії, а також визначаються вектори та механізми її впливу на країни регіону. Країна сонця, що сходить, бере активну участь у міжнародному розвитку, співпрацює з міжнародними організаціями, виступає активним ініціатором різних міжнародних програм розвитку і є одним з найбільших донорів у світі. Встановлено, що Японія постійно надає економічну підтримку країнам АСЕАН, зокрема у вигляді офіційної допомоги розвитку, будує інфраструктуру, сприяє формуванню економічного середовища, надає технічну допомогу, сприяє розвитку людських ресурсів, освіти та охорони здоров’я. У дослідженні уточнюються основні засади зовнішньої політики Японії щодо міжнародного співробітництва у її історичному розвитку. Автор представив суть основних доктрин японського уряду щодо підтримки розвитку країн Східній Азії. Проведено порівняльний аналіз глобальних ініціатив Токіо та Пекіна та напрямів взаємодії Китаю та Японії. З’ясовано ставлення країн АСЕАН щодо ролі Японії у Східній Азії. За результатами проведених досліджень було зроблено певні висновки щодо впливу Японії на Східну Азію. По-перше, Японія залишається прихильником політики світу та процвітання Східної Азії, тому займає активну позицію у забезпеченні миру та стабільного розвитку регіону. По-друге, керівництво країни розглядає регіон у більш широкому форматі, більш відкритому до зовнішнього світу, тому підтримує ідею регіоналізації Індо-Тихоокеанського регіону. По-третє, Токіо віддає перевагу економічному розвитку Східної Азії та реалізує різні механізми регіонального розвитку, зокрема: офіційну допомогу, прямі інвестиції та інші форми підтримки. По-четверте, японське керівництво усвідомлює міць і роль Китаю у Східній Азії, але дотримується позиції конструктивної співпраці та уникнення конфронтації. По-п’яте, японські політичні кола вважають, що роль регіону у глобальних процесах глобалізації зростатиме, тому важливо зайняти конструктивну позицію щодо взаємодії з Східною Азією та сформувати нове бачення регіональної інтеграції
Війна як фактор історичної трансформації фронтирів
Get PDFThe concept of frontier conveys the semantic content of the moving border phenomenon. It is not only about the interstate border. At all stages of world history, intercivilizational boundaries were mobile. The Balkans and Ukraine, as examples of such intercivilizational borders between the Christian and Muslim worlds, have been in conflict at various stages of world history. The article is devoted to the problem of the influence of the historical phenomenon of war on the change of frontiers. The specificity of local wars, in contrast to world wars, lies in the limitation of political goals, the scale of military operations, and the means of armed struggle in a specific strategy and tactic. World wars are essentially the clashes of civilians dressed in overcoats. A world war should have significant global consequences for the whole world. The main feature of a world war is the participation in it of the most powerful military states and major international groups. The socio-historical concept of a world war is defined according to various signs. From a socio-historical point of view, this type of war is a consequence of the transition to general military duty and the dominance of technical means of warfare. It is the technical progress of the 20th century. humanity owes bloody wars that affected the whole society, including the rear. In addition to the social and psychological sources of conflicts, which can be considered as the embodiment of the social phenomenon of wars, cultural, ethnic and political sources of conflicts have no less importance, as evidenced by the rich experience of history. The way out of a military conflict is related to the goals of its participants and the means they use. Its duration and intensity depends on the aspirations of the opponents and their resources of time and effort needed to develop a peaceful solution. Agreements, in which the goals of the warring parties are clearly recorded and the moment of the end of the struggle is specified, reduce the duration of the conflict. Such a blitzkrieg is also possible if one of the parties achieved its goal relatively quickly, and the other opposing party accepted this fact as a sign of its defeat. Therefore, the potential winner must imagine a blow based on which symbols the opponent will perceive as his defeat. In a limited war, its participants proceed from the understanding that the conflict between them should not affect their existence. Total war is a struggle for destruction. The fighters are ready to use any measures to destroy the enemy. During the Cold War, there was a danger of a direct clash between the largest states and military-political groups, or the risk of a local conflict gradually turning into a global one. Putin's war against Ukraine is also a war against liberal democracy and against the new rise of the West, which would be able in such a case to modernize the Russian autocracy according to the liberal-democratic model.Поняття фронтир передає семантичний зміст феномену рухомого кордону. Мова йде не тільки про міждержавний кордон. На всіх етапах світової історії рухомими були міжцивілізаційні кордони. Балкани та Україна як приклади таких міжцивілізаційних кордонів між християнським та мусульманським світами були конфліктними на різних етапах світової історії. Стаття присвячена проблемі впливу історичного феномену війни на зміну фронтирів. Специфіка локальних війн на відміну від світових полягає в обмежені політичних цілей, масштабів військових дій, засобів збройної боротьбі в специфічній стратегії та тактиці. Світові війні по-суті є зіткненнями цивільного населення, одітого в шинелі. Війна світова повинна мати вагомі глобальні наслідки для всього світу. Головна ознака світової війни участь у ній найбільш потужних військових держав та основних міжнародних угруповань. Соціально-історичне поняття світова війна визначається за різними ознаками. З соціально-історичної точки зору подібний тип війни є наслідком переходу до загального військового обов’язку та домінування технічних засобів ведення війни. Саме технічному прогресу ХХ ст. людство зобов’язано кривавими війнами, які торкались всього суспільства включно з тилом. Крім соціальних та психологічних джерел конфліктів, які можуть розглядатись як втілення соціального феномену війн, не менше значення, як свідчить багатий досвід історії, мають і культурні, етнічні та політичні джерела конфліктів. Вихід із військового конфлікту пов’язаний із цілями його учасників та засобами, які вони використовують. Його тривалість та інтенсивність залежить від устремлінь опонентів від їх ресурсів часу та зусиль, які потрібні для розробки мирного рішення. Угоди, в яких чітко зафіксовано цілі ворогуючих сторін оговорено момент закінчення боротьби, зменшують тривалість конфлікту. Такий бліцкриг можливий і якщо одна з сторін відносно швидко домоглася своєї мети, а інша ворогуюча сторона прийняла цей факт, як знак своєї поразки. Тому потенційний переможець повинен уявляти удар по яким символам супротивник сприйме за свою поразку. У обмеженій війні її учасники виходять з розуміння, що сутичка між ними не повинна торкатись їх існування. Тотальна війна це боротьба на знищення. Воюючі готові використати будь-які заходи, аби знищити супротивника. За доби холодної війни існувала небезпека безпосередньої сутички між найбільшими державами та військово-політичними угрупованнями, або ризик поступового переростання локального конфлікту в глобальний. Путінська війна проти України це і війна проти ліберальної демократії та проти нового піднесення Заходу, який був би здатний у такому випадку модернізувати за ліберально-демократичним зразком російську автократію
Сторінка історичного досвіду мирних переговорів під час війни: дипломатична місія УНР до Москви на початку 1919 р.
Get PDFThe article aims to draw attention to one of the little-researched pages of the domestic diplomatic experience – the attempts of the Ukrainian People’s Republic to achieve peace in relations with the Russian Socialist Federal Soviet Republic, to extinguish the flames of the Civil War at the beginning of 1919. It must be stated that in the existing historiography, for various reasons, the history of the special diplomatic mission of the Ukrainian People’s Republic to Moscow in January-February 1919 was not analyzed sufficiently objectively and comprehensively, although the actual material provides quite significant opportunities for concrete conclusions regarding the possibilities of using the lessons of past practice for successful implementation of the tasks of the current extremely responsible stage of historical progress. The problem seems significant because it inevitably gives rise to hypothetical parallels between today and the events of more than a century ago.У статті ставиться завдання привернути увагу до однієї з мало досліджуваних сторінок вітчизняного дипломатичного досвіду – спроб Української Народної Республіки досягти миру у відносинах з Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою, загасити полум’я Громадянської війни на початку 1919 р. Доводиться констатувати, що в наявній історіографії з різних причин історія здійснення спеціальної дипломатичної місії УНР до Москви у січні – лютому 1919 р. не аналізувалася достатньо предметно і всебічно, хоча фактичний матеріал дає доволі значні можливості для конкретних висновків щодо можливостей використання уроків минулої практики для успішного здійснення завдань нинішнього надзвичайно відповідального етапу історичного поступу. Проблема видається тим значущою, що з неминучістю породжує умоглядні паралелі між нинішнім днем і подіями більш як сторічної давнини
Жити в епоху перемін (до питання майбутнього розвитку України)
Get PDFThe unprecedented war launched by Russia against our country is aimed by the aggressor at the extermination of Ukraine, the destruction or conversion of the Ukrainian people to the Russian state, the humiliation of Ukrainian dignity and the denigration of Ukrainian European values. This is a terrible war, built on the concept of scorched earth and the transformation of Ukrainian patriots into a Russian slave force. This is a war of civilizations; a war of democracy against autocracy, a war to exterminate the sprouts of European is m that has already grown firmly in Ukrainian society.
Russia nurtured the idea of a war against Ukraine for several decades, as an independent Ukrainian state irritated the Russian leadership and was incomprehensible to the Russian community. This attitude has not changed over the years, but has only strengthened with the further successful development of Ukraine, the growth of economic potential and the advocacy of an independent move towards European and Euro-Atlantic structures. For some time, the leadership of Moscow was convinced that the suspirations of Ukraine are temporary, “children’s fun”, which will quickly change to pro-Russian ones, and the Ukrainian people will change their European orientation to pro-Russian ones. To this end, Russia made significant efforts, blackmailing Ukraine with a political and economic blockade, blackmail and pressure, interference in the internal affairs of a sovereign state, the introduction of its people into the Ukrainian government and the appointment of a pro-Russian president.
The imperial essence of Russia did not disappear, but was veiled by artificial pro-Russian projects that Moscow implemented in the post-Soviet space, creating the Commonwealth of Independent States and other structures derived from it. After the Second World War, Moscow gave Ukraine – the Ukrainian SSR a chance to become a member of the United Nations and become one of the founders of this world organization. We will remind that this decision was happened thanks to the uncompromising position of US President Franklin Roosevelt and GB Prime Minister Winston Churchill. The Union was needed vassals in the future organization who would consistently vote for its proposals.
At the same time, domestic politics was spinning around the fake idea of “building communism”. The Ukrainian people had a hard time succumbing to such a policy: it failed the socialist competition, ideological work, the Communist Party scheme of managing the country, etc. The most active persons were isolated and destroyed together with their families. The ideological system raised “homo soveticus”, whose descendants are still fighting against Ukrainians as the most active defenders of Soviet ideology. And all those who are in comprehensible to this mass are called Banderites and nationalists by the Rashists.
The article examines the main milestones of Russia’s preparation for the war against Ukraine. Attention is focused on issues of Russia’s foreign and domestic policy, which confirms and testifies the aggressive, invasive character of the Ukrainian neighbor. The issue of Ukrainian-Russian relations has always occupied an important place among the security problems of the Ukrainian state. The research on this plane is absolutely necessary in order to take into account a number of strategic and tactical miscalculations which were made by the power structures of our country in the domestic and foreign policy spheres, in order to build the future of Ukraine.Безпрецедентна війна, яку Росія розв’язала проти нашої держави, спрямована агресором на винищення України, знищення або перелаштування українського народу на російщину, приниження української гідності і паплюження українських європейських цінностей. Це страшна війна, що побудована на концепції випаленої землі і перетворення українських патріотів на російську рабську силу. Це війна цивілізацій, війна демократії з автократією, війна до винищення паростків європейськості, що вже міцно проросли в українському суспільстві.
Ідею війни проти України Росія плекала кілька десятиліть, оскільки незалежна українська держава дратувала російське керівництво і була незрозумілою російській спільноті. Таке ставлення не змінилось із роками, а тільки посилилось із подальшим успішним розвитком України, нарощуванням економічного потенціалу і відстоюванням самостійної ходи до європейських та євроатлантичних структур. Керівництво Московії певний час було переконане, що ці прагнення України є тимчасовими, «дитячими забавами», які швидко зміняться на проросійські, а український народ змінить європейську орієнтацію на проросійську. З цією метою Росія докладала значних зусиль, шантажуючи Україну політичною та економічною блокадою, шантажем і тиском, втручанням у внутрішні справи суверенної держави, впровадженням своїх людей в українську владу і призначенням проросійського президента.
Імперська сутність Росії не зникла, а була завуальована штучними проросійськими проєктами, які Московія впроваджувала на пострадянському просторі, створивши Співдружність незалежних держав і похідних від неї інших структур. Після Другої світової війни Московія дала шанс Україні - УРСР набути членства в ООН і стати однією з засновниць цієї світової організації. Нагадаємо, що таке сталося завдяки непримиренної позиції президента США Франкліна Рузвельта і прем’єр-міністра Вінстона Черчиля. Союзові були потрібні васали в майбутній організації, які б послідовно голосували за його пропозиції.
Водночас внутрішня політика розкручувалась навколо фейкової ідеї «побудови комунізму». Український народ складно піддавався такій політиці: провалював соціалістичне змагання, ідеологічну роботу, компартійну схему керування країною тощо. Найбільш активних разом із родинами ізолювали і знищували. Ідеологічна система виростила «хомо совєтікус», нащадки якого і зараз воюють проти українців, як найактивніші поборники радянської ідеології. А всіх, хто є для цієї маси незрозумілими, рашисти називають бандерівцями і націоналістами.
У статті розглянуто основні віхи підготовки Росії до війни проти України. Увагу зосереджено на питаннях зовнішньої і внутрішньої політики Росії, що підтверджує і свідчить про агресивний, загарбницький характер українського сусіда. Питання україно-російських відносин завжди посідали важливе місце серед проблем безпеки української держави. Дослідження цієї площини є вкрай необхідними задля врахування допущених владними структурами нашої держави низки стратегічних і тактичних прорахунків як у внутрішній, так і в зовнішньополітичній сферах, задля розбудови майбутнього України
Тоталітарний характер політичної системи сучасного Туркменістану: історико-політичний аспект
Get PDFThe article reveals the main features of the modern political system of Turkmenistan, which give us reasons to assert that this system has a totalitarian character. Such signs include the following: strict subordination of all main spheres of activity of Turkmen society, especially the economy, to total control by the state; the formation of a cult of the personality of state leaders; the absence of any opposition and mass media in the country that would provide society with alternative information; a gross violation of human rights; the current foreign policy of neutrality, which over time turned into a policy of isolating Turkmenistan from the outside world. Under the guise of this policy, the ruling circles of Turkmenistan actually conceal information about the real situation in the country from the world community, in particular from international legal organizations.
The above-mentioned characteristics of the political system of Turkmenistan are complemented by the presence in it of the subversive political institution of corruption. The latter has a systemic nature, and Turkmenistan, unlike the rest of the post-Soviet states, has actually abandoned the fight against it.
In addition, the more than thirty-year period of independent development of Turkmenistan testified to the country’s lack of progress towards democratic values. Instead, a regime was formed that is based on other values. There is no real democratic competition in the country, which is mostly replaced by clan competition. And the political process in the state itself is aimed at satisfying the interests of only a certain part of the political top of the country at the expense of the grassroots. All this contributes to the ever greater foreign policy isolation of the country from modern world globalization processes.
The last presidential elections in Turkmenistan generally allow us to conclude that in a number of post-Soviet countries, a peculiar tendency has emerged to transform the position of the country's president into a hereditary one, which is passed from father to son.У статті розкриваються основні ознаки сучасної політичної системи Туркменістану, які дають нам підстави стверджувати, що ця система має тоталітарний характер. До таких ознак відносяться наступні: жорстке підпорядкування всіх основних сфер діяльності туркменського суспільства, особливо економіки, тотальному контролю з боку держави; формування культу особи керівників держави; відсутність в країні будь-якої опозиції та ЗМІ, що надавали б суспільству альтернативну інформацію; грубе порушення прав людини;нинішня зовнішня політика нейтралітету, яка з часом перетворилася у політику ізоляції Туркменістану від навколишнього світу. Прикриваючись цією політикою, правлячі кола Туркменістану фактично утаємничують від світової спільноти, зокрема від міжнародних правничих організацій, інформацію про реальний стан в країні.
Вищезазначені характеристики політичної системи Туркменістану доповнюються наявністю в ній підривного політичного інституту корупції. Остання має системний характер і від боротьби з якою Туркменістан, на відміну від решти пострадянських держав, фактично відмовився.
Окрім того, більш як тридцятилітній період незалежного розвитку Туркменістану засвідчив відсутність поступу країни до демократичних цінностей. Натомість сформувався режим, який ґрунтується на інших ціннісних установках. В країні відсутня реальна демократична конкуренція, яка витіснена переважно конкуренцією кланів. А сам політичний процес у державі, спрямований на задоволення інтересів лише певної частини політичної верхівки країни за рахунок низів. Все це сприяє дедалі більшій зовнішньополітичній відособленості країни від сучасних світових глобалізаційних процесів.
Останні президентські вибори в Туркменістані загалом дозволяють нам зробити висновок про те, що в низці пострадянських країн намітилася своєрідна тенденція перетворення посади президента країни у спадкову, яка передається від батька до сина
Каролінзька політика стосовно білих сербів наприкінці VIII та в IX столітті
Get PDFThe article explores the Slavic policy of Charlemagne and his descendants in the Middle Elbe basin. The main Frankish goals in this sphere of foreign relations were determined, and a periodization of the policy was provided. The author examined the Carolingian diplomatic and military actions towards the principalities of the White Serbs who inhabited the above-mentioned territory. The study focuses on the episodes of the Frankish-Sorbian collaboration and confrontation between 789 and 899, with analysing their international context, discussing their preconditions and results as well as clarifying the course of events.
The author traces the evolution of the Carolingian policy from the military alliance with the high princes of White Serbia in 789–805 to direct interaction with leaders of individual clans and creation of a fortified borderland on the Saale river in 806–840, followed by its administrative centralization and partial entrusting of the frontier affairs to the dukes of the Sorbian March in 841–858. It was demonstrated that until 858 the majority of the Sorbian political elite, with the exception of the Dalaminzi, tended to continue their collaboration with the Carolingians expressed in providing the military and logistical support for the Frankish campaigns, while the contemporary wars between the Franks and White Serbs were of short-term, sometimes local character. The author revealed their partial correlation with years of crop failure as well as the cases of the Carolingian troops marching through the Middle Elbe basin. Specific conflicts were linked with the transformation of the Sorbian frontier and internal struggle in the Frankish empire.
Subsequently, the paper considers the political circumstances of the rise of the anti-Frankish orientation among the White Serbs. It was concluded that this change occurred in 858, undermined the safety of the Sorbian March and Thuringia, was accompanied with the Sorbian cooperation with the Dalaminzi & Czechs, and later on, led to the White Serbia becoming a part of Great Moravia. According to the author, the East-Frankish response initially included an attempt of gradual expansion of the Sorbian March into the Slavic lands between the Elbe & Saale. However, after its failure in the 880s – early 890s in course of the rivalry with Great Moravia, the Carolingians had to return to the older type of friendly relations with the White Serbs.У статті представлено результати дослідження слов’янської політики Карла Великого і його нащадків у басейні Середньої Ельби. Визначено її цілі, запропоновано періодизацію. Розглянуто дипломатичні та військові заходи Каролінгів стосовно розташованих тут князівств білих сербів. Проаналізовано міжнародне тло епізодів франко-білосербської співпраці та конфронтації у 789–899 рр., розкрито їхні передумови й наслідки, уточнено перебіг.
Простежено еволюцію Каролінзької політики від військового союзу з верховними князями Білої Сербії (789–805 рр.) до безпосередньої взаємодії з очільниками окремих кланів і створення укріпленого пограниччя на р. Заале (806–840 рр.), а відтак – його адміністративної централізації та часткового делегування стосунків з білими сербами місцевим маркгерцогам (841–858 рр.) Показано, що до 858 р. політична еліта Білої Сербії, за винятком далеминців, виявляла тенденцію до продовження співпраці з Каролінгами, яка знаходила вираження у військовій та логістичній підтримці їхніх походів, а франко-білосербські війни мали епізодичний, іноді локальний характер. Виявлено часткову кореляцію між кризами у взаєминах і неврожайними роками, а також транзитним проходженням Каролінзьких армій крізь Ельбо-Заальське межиріччя. Окремі конфлікти пов’язано з переформатуванням Сербського лімесу та міжусобним протистоянням у Франкській імперії.
З’ясовано політичні обставини перемоги у середовищі білих сербів антифранкської орієнтації. Встановлено, що ця зміна відбулася у 858 р., поставила під загрозу безпеку Сербської марки й Тюрингії, супроводжувалася кооперацією білих сербів з далеминцями та чехами і в подальшому призвела до тимчасового входження Білої Сербії до складу Великої Моравії. Охарактеризовано реакцію Каролінгів, яка спершу полягала у спробі поступової інкорпорації слов’янських земель Ельбо-Заальського межиріччя до складу Сербської марки, однак, після невдачі цієї стратегії у 880-х – на початку 890-х рр. на тлі протистояння з Великою Моравією, обмежилася поверненням до більш давньої моделі дружніх стосунків з білими сербами
Специфіка допомоги держав Заходу Україні у війні з Російською Федерацією
Get PDFThe article examines the peculiarities of the support of Ukraine by the leading states of the transatlantic region in the war with the Russian Federation. It is noted that the largest support for Ukraine since the full-scale invasion of Russian troops is provided by the USA, as well as EU countries, in particular Germany, France, Italy, etc. The aid provided to Ukraine by Great Britain, which is able to act faster and more actively outside the EU structure, is highlighted separately. It is also emphasized that the sufficiently intensive assistance of the Scandinavian countries, which to one degree or another, both independently and in coalition with each other and other European countries, join joint efforts in opposing democracy to dictatorship.
It is noted that at the end of the second year of the war between Ukraine and the Russian Federation, certain questions arise regarding the further support of Ukraine by partners – how certain priorities change in accordance with the domestic political situation in a certain country. It is noted that despite the diversity of opinions regarding further assistance to Ukraine, the statements of the leaders of the countries, their real steps in the formation of security policies aimed at strengthening their defense capabilities, including the deepening of defense cooperation with Ukraine, give grounds to talk about the long-term perspective of their support of the Ukrainian state. The thesis that the current transformation of the international order depends on how and how decisively the Western countries will show themselves in such a destabilization path, how consolidated will be their actions to protect democratic values in contrast to growing authoritarianism, is indisputable, because the war in Ukraine is only one of manifestations of this global confrontation.У статті досліджуються особливості підтримки України провідними державами трансатлантичного регіону у війні з РФ. Зазначається, що найбільшу підтримку України з моменту повномасштабного вторгнення військ Росії здійснюють США, а також країни ЄС, зокрема Німеччина, Франція, Італія тощо. Окремо виділяється допомога, що надається Україні Великою Британією, яка має змогу діяти швидше й активніше поза структурою ЄС. Також наголошується на достатньо інтенсивній допомозі країн Скандинавії, які в тій чи іншій мірі, як самостійно так і в коаліції одна з одною, й іншими країнами Європи, доєднуються до спільних зусиль у протистоянні демократії диктатурі.
Констатується, що під кінець другого року війни України та РФ, постають певні питання щодо подальшої підтримки України партнерами – як змінюються ті чи інші пріоритети відповідно до внутрішньополітичної ситуації в певній країні. Зазначається, що попри різновекторність думок щодо подальшої допомоги Україні, все ж заяви лідерів країн, їх реальні кроки у формуванні безпекової політики, що мають на меті зміцнення їх обороноздатності, включно з поглибленням співпраці в оборонній сфері з Україною, дають підстави говорити про довгострокову перспективу їх підтримки української держави. Беззаперечною є теза про те, що нинішня трансформація міжнародного порядку залежить від того, як і наскільки рішуче проявлять себе країни Заходу у такого штибу дестабілізації, наскільки консолідованими будуть їх дії на захист демократичних цінностей на противагу зростаючому авторитаризму, адже війна в Україні є лише одним з проявів цього глобального протистояння