Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
США та релігійна свобода католиків у радянській політиці під час Другої світової війни
No full textThis article examines the influence of the United States on Soviet policy concerning the religious freedom of Catholics during the Second World War, as well as the stages of the formation of American policy on religious liberty within the USSR. The study analyzes U.S. diplomatic efforts aimed at protecting the rights of Catholics of both rites – Latin and Eastern – in territories under Soviet control. Special attention is given to the role of the Vatican and public opinion in the United States in shaping American-Soviet relations on religious issues.
The objective of this study is to determine the extent to which the United States influenced Soviet policy toward the Catholic Church during the war. The article adopts an interdisciplinary methodology that integrates historical analysis with political and diplomatic perspectives. The use of historical-comparative methods, content analysis of official documents, and the examination of diplomatic correspondence enables a comprehensive assessment of Soviet governmental decisions and their implications for religious freedom. The research is grounded in archival sources, including materials from Soviet security agencies and U.S. diplomatic institutions, as well as memoirs of eyewitnesses.
Soviet policy toward Catholics was strategic in nature, implemented through administrative pressure, repression, and propaganda. While the United States publicly advocated for religious freedom, it failed to exert significant influence over Soviet internal religious policies. The Soviet government employed a differentiated approach toward Catholics of both rites: Roman Catholics were subjected to systematic repression aimed at their complete elimination, whereas Greek Catholics were forcibly integrated into the Russian Orthodox Church. These findings contribute to a deeper understanding of Soviet mechanisms for restricting religious freedom and highlight the role of the United States in advocating for the rights of Catholics within the broader context of wartime diplomacy and human rights.Досліджено вплив США на радянську політику релігійної свободи католиків під час Другої світової війни, етапи формування американської політики щодо свободи віросповідання в СРСР. Аналізуються дипломатичні зусилля США, спрямовані на захист прав католиків обох обрядів – латинського та східного – на територіях радянського впливу. Особлива увага приділена ролі Ватикану та громадської думки у США щодо американсько-радянських відносин в релігійному питанні.
Мета дослідження – з’ясувати роль Сполучених Штатів Америки у зміні ставлення радянської влади до Католицької церкви в період Другої світової війни. Методологія. У роботі застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує історичний аналіз, політичний контекст та дипломатичні аспекти. Використання методів історико-порівняльного аналізу, контент-аналізу офіційних документів і дипломатичного листування дозволило проаналізувати політичні рішення радянського уряду і їх наслідки для релігійної свободи католиків. Джерельну базу дослідження становлять архівні документи (зокрема, матеріали радянських спецслужб і американських дипломатичних установ), а також мемуари очевидців подій.
Висновки. Політика СРСР щодо католиків мала стратегічний характер і реалізовувалася шляхом адміністративного тиску, репресій і пропаганди. США, хоча й декларували підтримку релігійної свободи, не змогли суттєво вплинути на внутрішню радянську конфесійну політику. Радянська влада застосовувала диференційований підхід до католиків обох обрядів: римо-католиків піддавали систематичним репресіям, спрямованим на повне знищення, а греко-католиків примусово інтегрували до Російської православної церкви. Отримані висновки розширюють уявлення про механізми радянської релігійної політики, зокрема щодо обмеження свободи віросповідання, а також про роль США у просуванні релігійної свободи для католиків як складової ширшої стратегії захисту прав віруючих в умовах війни
Ігор Антонович Литвин: архітектор української дипломатії в епоху змін
No full textThe article provides a detailed analysis of Igor Lytvyn’s multifaceted diplomatic activity as a prominent figure in the development of modern Ukrainian diplomacy during a period of global geopolitical transformations. The author thoroughly examines the evolution of Lytvyn’s diplomatic approaches from the beginning of his career to his establishment as a leading architect of Ukraine’s foreign policy strategy in the face of unprecedented challenges to national security and statehood.
Special attention is devoted to Lytvyn’s original diplomatic concepts, which combine classical diplomatic methods with innovative approaches adapted to the realities of hybrid threats in the 21st century. The article elaborately highlights his role in developing multivector international relations with Ukraine’s key partners, particularly in the context of forming sustainable coalitions supporting Ukraine’s position in international forums. The authors analyzes in detail the diplomat’s contribution to the process of Euro-Atlantic integration and the transformation of Ukraine’s foreign policy institutions in accordance with modern standards of democratic states.
Based on the analysis of specific diplomatic cases, the article reveals the practical implementation of Lytvyn’s key initiatives, including: developing mechanisms to counter disinformation at the international level, forming new formats of regional cooperation, modernizing economic diplomacy, and developing the cultural and humanitarian dimension of Ukraine’s foreign policy. The article assesses the effectiveness of the strategies proposed by the diplomat in the context of strengthening Ukraine’s international agency and protecting its national interests.
The study also highlights the personal dimension of Lytvyn’s diplomatic activity, his negotiation techniques, approaches to forming interpersonal contacts with international partners, and ability to find compromise solutions in complex diplomatic situations. Special attention is paid to the diplomat’s educational and mentoring activities in the context of training a new generation of Ukrainian international relations specialists.
Based on a comprehensive analysis, the authors formulates a conceptual vision of promising directions for the development of Ukrainian diplomacy, established in Igor Lytvyn’s practical and theoretical legacy, and outlines possibilities for adapting his experience to future challenges in international relations.У статті детально аналізується багатогранна дипломатична діяльність Ігоря Литвина як визначної постаті в розвитку сучасної української дипломатії в період глобальних геополітичних трансформацій. Автори ґрунтовно досліджують еволюцію дипломатичних підходів Литвина від початку його кар’єри до становлення як провідного архітектора зовнішньополітичної стратегії України в умовах безпрецедентних викликів національній безпеці та державності.
Особлива увага присвячена авторським дипломатичним концепціям І. Литвина, що поєднують класичні дипломатичні методи з інноваційними підходами, адаптованими до реалій гібридних загроз XXI ст. Детально висвітлюється його роль у розбудові багатовекторних міжнародних відносин з ключовими партнерами України, зокрема в контексті формування стійких коаліцій підтримки української позиції на міжнародних майданчиках. Автори докладно аналізують внесок дипломата у процес євроатлантичної інтеграції та трансформації зовнішньополітичних інституцій України відповідно до сучасних стандартів демократичних держав.
На основі аналізу конкретних дипломатичних кейсів розкривається практична імплементація ключових ініціатив І. Литвина, серед яких: розробка механізмів протидії дезінформації на міжнародному рівні, формування нових форматів регіональної співпраці, модернізація економічної дипломатії та розвиток культурно-гуманітарного напряму зовнішньої політики України. Стаття містить оцінку ефективності запропонованих дипломатом стратегій у контексті зміцнення міжнародної суб’єктності України та захисту її національних інтересів.
У роботі також висвітлюється особистісний вимір дипломатичної діяльності І. Литвина, його переговорні техніки, підходи до формування міжособистісних контактів з міжнародними партнерами та здатність знаходити компромісні рішення у складних дипломатичних ситуаціях. Окрема увага приділяється освітній та менторській діяльності дипломата у контексті підготовки нового покоління українських фахівців-міжнародників.
На підставі комплексного аналізу автори формулюють концептуальне бачення перспективних напрямів розвитку української дипломатії, закладених у практичній та теоретичній спадщині Ігоря Литвина, та окреслює можливості адаптації його досвіду до майбутніх викликів міжнародних відносин
Історіографія та основні наукові погляди на проблему зовнішньої політики Туреччини на Балканах в епоху Партії справедливості та розвитку (2002-2020)
Get PDFThe article analyzes the domestic and foreign historiography of Turkey’s foreign policy in the Balkans during the era of the Justice and Development Party (2002–2020). As the main classification of historiography, the geographical criterion is chosen, Ukrainian, Turkish, Balkan, European and American works are analyzed.
The article emphasizes that in Ukraine during the period of its independence, the foreign policy of Turkey at the current stage is actively studied (first of all, the fundamental principles of Ankara’s new foreign policy strategy, Turkey’s European integration intentions, its role in the Black Sea, Middle Eastern regions, and North Africa, Turkish-Greek, Turkish-Ukrainian, Turkish-American relations, etc.). However, the Balkan direction remains understudied.
The main problems that were the subject of consideration by scientists from different countries are highlighted: the effectiveness of Ankara’s policy in the Balkans, its evolution, the legality of using the term “neo-Ottomanism” in relation to the new stage of Turkey’s foreign policy (since 2002), Turkey’s place among other countries (Russia, China , EU countries) for influence in the region, socio-cultural parallels between the Balkans and Turkey, etc. The national distinctiveness of scientific and journalistic discourse in various countries is characterized. An attempt is made to explain the presence of pluralism in the interpretation of Turkey’s foreign policy in the Balkan region through the prism of the freedom of democracy in certain countries.
At the end, it is concluded that today the historiography of the topic is the most developed in Turkey and the Balkans. European and American historiography does not focus too much on the Balkan direction of Turkish foreign policy, while the domestic one mentions it casually.У статті проведено аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії зовнішньої політики Туреччини на Балканах в епоху Партії справедливості та розвитку (2002–2020). Як основний у класифікації історіографії обрано географічний критерій, аналізуються українські, турецькі, балканські, європейські й американські праці.
У статті наголошено, що в Україні за період її незалежності активно досліджується зовнішня політика Туреччини на сучасному етапі (насамперед основоположні принципи нової зовнішньополітичної стратегії Анкари, євроінтеграційні наміри Туреччини, її роль у Чорноморському, Близькосхідному регіонах, північній Африці, аналізуються турецько-грецькі, турецько-українські, турецько-американські відносини та ін.). Проте балканський напрямок залишається маловививченим.
Висвітлено основні проблеми, які були предметом розгляду науковців із різних країн: ефективність політики Анкари на Балканах, її еволюція, правомірність застосування терміну «неоосманізм» щодо нового етапу зовнішньої політики Туреччини (з 2002 р.), місце Туреччини серед інших країн (Росія, Китай, країни ЄС) за вплив у регіоні, суспільно-культурні паралелі між Балканами та Туреччиною тощо. Охарактеризовано національну своєрідність наукового і публіцистичного дискурсу в різних країнах. Зроблена спроба пояснити наявність плюралізму в осмисленні зовнішньої політики Туреччини в Балканському регіоні через призму свободи демократії в тих чи інших країнах.
Наприкінці зроблено висновок, що нині історіографія теми є найбільш розробленою в Туреччині та на Балканах. Європейська та американська історіографія не надто акцентує увагу на балканському напрямку турецької зовнішньої політики, а у вітчизняній про нього згадується принагідно
Еволюція Стратегічних концепцій НАТО після завершення «холодної війни»
Get PDFThe article analyzes the evolution of NATO’s Strategic Concepts of 1991, 1999, 2010 and 2022. It is established that NATO’s development strategy has constantly been aimed at adapting to changing circumstances, taking into account the available resources needed to achieve the specified goals. Strategic Concepts were the public face of NATO, outlining the main goals and objectives of activities and providing mechanisms for achieving consensus between member states. Based on the analysis, it is concluded that the Strategic Concept is the main document that defines the priorities, values and objectives of the Alliance, highlights the collective assessment of challenges and threats to international security, defines NATO’s political and military tasks in a changing world. In all four recent Strategic Concepts, NATO’s main goal, aimed at protecting the freedom and security of all member states by political and military means, based on common democratic values, has remained unchanged. At the same time, unlike the Cold War period, the Alliance’s security policy, in addition to the task of collective defense, was supplemented by a number of other elements, in particular, the desire for dialogue, the development of cooperation and partnership, and crisis response. It was found that the NATO Strategic Concepts of 1991, 1999, 2010 and 2022 emphasized the fundamental nature of the transatlantic connection for the existence of the Alliance and the indivisibility of the security of member states, and the deepening of European integration and the strengthening of the positions of the European Union contributed to the strengthening of ties between the EU and NATO, which was reflected in the Alliance’s strategic documents. A feature of the NATO Strategic Concepts adopted after the end of the Cold War was the introduction by the Alliance of a broad approach to international security. It has been established that an important place in all the mentioned Strategic Concepts was occupied by issues related to the development of NATO's defense capabilities and the Alliance’s open door policy, which contributed to stability in the Euro-Atlantic region, strengthened the Alliance’s security and its potential.У статті проаналізовано еволюцію Стратегічних концепцій НАТО 1991, 1999, 2010 та 2022 рр. Встановлено, що стратегія розвитку НАТО постійно спрямовувалась на пристосування до мінливих обставин, зважаючи на наявні ресурси, які потрібні для досягнення визначених цілей. Стратегічні концепції були публічним обличчям НАТО, окреслюючи головні цілі і мету діяльності та забезпечуючи механізми досягнення консенсусу між країнами-членами. На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що Стратегічна концепція є основним документом, який визначає пріоритети, цінності та цілі Альянсу, висвітлює колективну оцінку викликів та загроз міжнародній безпеці, визначає політичні й військові завдання НАТО у мінливому світі. У всіх чотирьох останніх Стратегічних концепціях залишалась незмінною основна мета НАТО, спрямована на захист свободи і безпеки всіх країн-членів політичними та військовими засобами, ґрунтована на спільних демократичних цінностях. При цьому, на відміну від періоду «холодної війни», політика безпеки Альянсу, крім завдання колективної оборони, доповнювалась низкою інших елементів, зокрема, прагненням до діалогу, розвитком співробітництва та партнерства, кризовим реагуванням. З’ясовано, що Стратегічні концепції НАТО 1991, 1999, 2010 та 2022 рр. підкреслювали основоположний характер трансатлантичного зв’язку для існування Альянсу та неподільність безпеки країн-членів, а поглиблення європейської інтеграції та зміцнення позицій Європейського Союзу сприяло посиленню зв’язків між ЄС та НАТО, що знаходило своє відображення у стратегічних документах Альянсу. Особливістю Стратегічних концепцій НАТО, прийнятих після завершення «холодної війни», стало започаткування Альянсом широкого підходу до міжнародної безпеки. Встановлено, що важливе місце у всіх зазначених Стратегічних концепціях займала проблематика, пов’язана із розвитком оборонних спроможностей НАТО та політика відкритих дверей Альянсу, що сприяло стабільності в євроатлантичному регіоні, зміцнило безпеку Альянсу та його потенціал
Історія державно-церковних відносин в СРСР на заключному етапі його існування та в країнах пострадянського простору в перші роки їх незалежності
No full textThe article examines state-church relations in the USSR in the last period of its existence during the Gorbachev perestroika and in the countries of the post-Soviet space in the first years of their state independence. It is shown that religious policy in the USSR in the last period of its existence was an integral part of the general political course pursued by the head of the Communist Party and the Soviet state, M.S. Gorbachev. Thus, in 1985-1987, religious policy mainly followed the line characteristic of the rule of L.I. Brezhnev and subsequent leaders of the USSR, that is, it was aimed at full control of the party and state apparatus over religious life.Since 1988, a change in the priorities of religious policy begins the transition of the Soviet state to the recognition of the religious rights of citizens and a loyal attitude towards the church and other religious organizations.The result of this period was the adoption of the USSR Law “On Freedom of Conscience and Religious Organizations” on October 1, 1990, after which a fundamentally new system of state-church relations was formed in the country, since religious organizations received the appropriate legal basis for their activities and acquired the legal capacity of a legal entity. With the adoption of this Law, the total state control over the activities of religious organizations was put to an end in the USSR, and atheism officially ceased to be a state policy.
It is concluded that in the final period of the USSR’s existence, all the necessary conditions were created for the free practice of any religion and the free activity of religious organizations of various denominations without any illegal interference from the state. This state of state-church relations remained in the former Soviet republics at the time of their gaining state independence. Having acquired international legal personality and received international legal recognition from other states of the world, all post-Soviet states adopted new constitutions and brought their domestic legislation, in particular on issues of human rights to freedom of conscience and free practice of any religion, into full compliance with the international obligations assumed.У статті досліджено державно-церковні відносини в СРСР в останній період його існування в часи горбачовської перебудови та в країнах пострадянського простору в перші роки їх державної незалежності. Показано, що релігійна політика в СРСР в останній період його існування була невід’ємною частиною загальнополітичного курсу, який проводив очільник Комуністичної партії і Радянської держави М.С. Горбачов. Так, у 1985-1987 рр. Релігійна політика в основному слідувала лінії, характерній для правління Л.І. Брежнєва і наступних керівників СРСР, тобто була спрямована на повний контроль партійно-державного апарату за релігійним життям. З 1988 р. починається зміна пріоритетів релігійної політики, перехід радянської держави до визнання релігійних прав громадян і лояльного ставлення до церкви та інших релігійних організацій. Результатом цього періоду стало прийняття 1 жовтня 1990 р. Закону СРСР «Про свободу совісті та релігійніорганізації», після чого в країні склалася принципово нова система державно-церковних відносин, оскільки релігійні організації отримали належну правову основу своєї діяльності та набули правоздатність юридичної особи. З прийняттям цього Закону в СРСР був покладений кінець тотальному державному контролю за діяльністю релігійних організацій, атеїзм офіційно перестав бути державною політикою.
Зроблено висновок, що у заключний період існування СРСР були створені всі необхідні умови для вільного сповідування будь-якої релігії та вільної діяльності релігійних організацій різних конфесій без жодного незаконного втручання з боку держави. Такий стан державно-церковних відносин залишався у колишніх радянських республіках і на момент отримання ними державної незалежності. Набувши міжнародної правосуб’єктності та отримавши міжнародно-правов евизнання з боку інших держав світу, всі пострадянські держави прийняли нові конституції та привели своє внутрішнє законодавство, зокрема з питань прав людини на свободу совісті та вільне сповідування будь-якої релігії, у повну відповідність до взятих на себе міжнародних зобов’язань
Сучасна азербайджанська модель економіки як здобуток зовнішньополітичного курсу держави Алієвих
No full textThe article examines the foundation of the modern model of the Azerbaijani economy as a result of the foreign policy course determined under the reign of Heydar and Ilham Aliyev. It is shown that the focus on the development of the energy state, foreign policy positioning as a reliable not only producer but a transitor of energy resources too had a decisive influence on the formation of a modern Azerbaijani state.The methodology of the work consists in the use of historical and problem-finding research methods, which allow for a critical analysis of sources that reveal key aspects of the formation of the modern model of the economy of Azerbaijan. The scientific novelty lies in expanding the scientific understanding of the South Caucasus and its modern leader – the Aliyevs Azerbaijan.
It has been determined that the implementation of the “Contract of the century”, the development of the network of gas and oil pipelines in the 21st century determined the role of Azerbaijan as a regional energy state, the basis of whose economy is the fuel and energy complex. It is emphasized the growing role of Azerbaijan’s oil strategy as of the basis for the further development of the state after the restoration of territorial integrity and the return of Nagorno-Karabakh. The oil strategy, as the basis of the foreign policy of the Aliyev state, was aimed at developing a key sector of the economy and finding ways and markets for energy sales. Of particular importance is the development of allied relations with Turkey and the growth of influence not only in the South Caucasus but primarily in the European and global energy markets through the expansion of the oil and gas pipeline network and participation in joint logistics and infrastructure projects.У статті досліджується становлення сучасної моделі азербайджанської економіки як результату зовнішньополітичного курсу, визначеного під час правління Гейдара та Ільхама Алієвих. Показано, що орієнтація на розбудову енергетичної держави, зовнішньополітичне позиціонування як надійного не лише видобувача, а й транзитера енергоресурсів мали вирішальний вплив на формування модерної азербайджанської держави. Методологія праці полягає у використанні історичного та проблемно-пошукового методів дослідження, що дає можливість критичного аналізу джерел, які розкривають ключові аспекти становлення модерної моделі економіки Азербайджану. Наукова новизна полягає у розширенні наукового уявлення про Південний Кавказ і його сучасного лідера – Азербайджану Алієвих.
Встановлено, що реалізація «контракту століття», розбудова мережі газо і нафтопроводів у ХХІ столітті сформували місце Азербайджану як регіональної енергетичної держави, основу економіки якої складає паливно-енергетичний комплекс. Підкреслюється зростаюча роль нафтової стратегії Азербайджану як основи подальшого розвитку держави після відновлення територіальної цілісності і повернення Нагорного Карабаху. Нафтова стратегія як основа зовнішньополітичного курсу держави Алієвих була спрямована на розвиток ключового сектору економіки і пошуку шляхів та ринків збуту енергоносіїв. Особливого значення набуває розвиток союзницьких відносин із Туреччиною і зростання впливу не лише на Південному Кавказі, але в першу чергу на європейському і світових ринках збуту енергоресурсів завдяки розширенню мережі нафто- і газопроводів і участі у спільних логістичних і інфраструктурних проектах
Становлення системи інформаційного впливу Китаю як складової стратегії неконвенційного протиборства (кінець ХХ – перша чверть ХХІ ст.): цивілізаційні особливості, науково-концептуальні засади, інфраструктура
No full textThe article is devoted to the disclosure of the process of formation, conceptual principles and organizational and functional structure of the state system of information (information and psychological) influence (confrontation) as a component of the national military-political and security organization and an instrument for ensuring the strategic interests of the PRC in the international arena. The formation of the state system of information influence (including information confrontation) is considered by the authors in the context of the features of the new military-political course to establish China’s leading role in the Asia-Pacific region, assert the right to its own model of socio-economic structure and preserve cultural and civilizational identity.
Attention is paid to the influence of traditional strategic culture and mental characteristics of Chinese civilization on the content, forms and methods of information activity for a foreign audience. The interdepartmental organizational and functional system of state bodies for the organization and scientific and analytical support of information influence, the mechanism for its management, is covered in detail. The relevant bodies and institutions for information-psychological and cyber warfare within the People’s Liberation Army of China, the Ministry of State Security, the system of institutions for cultural diplomacy and “soft power” of the PRC are considered. Separately, the energetic development of bodies, forms and methods of cyber warfare, cyber espionage, and offensive actions in network systems is discussed.
This concerns the introduction in the PRC of a system of comprehensive and strict control over the information activities of citizens. It is proved that the development of the system of information-cognitive and information-technical influence of the PRC on a foreign audience is based on fundamental (academic) science and the system of higher education, an extensive and highly qualified scientific and analytical base, a network of special research centers, and continuous professional development of personnel.Стаття присвячена розкриттю процесу становлення, концептуальних засад та організаційно-функціонального устрою державної системи інформаційного (інформаційно-психологічного) впливу (протиборства) як складової національної воєнно-політичної та безпекової організації й інструменту забезпечення стратегічних інтересів КНР на міжнародній арені. Становлення державної системи інформаційного впливу, включаючи інформаційне протиборство, розглядається авторами у контексті особливостей новітнього воєнно-політичного курсу на утвердження лідерської ролі Китаю в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, обстоювання права на власну модель суспільно-економічного устрою та збереження культурно-цивілізаційної самобутності. Звертається увага на вплив традиційної стратегічної культури й ментальних особливостей китайської цивілізації на зміст, форми і методи інформаційної діяльності на закордонну аудиторію.
Докладно висвітлюється міжвідомча організаційно-функціональна система державних органів із організації та науково-аналітичного забезпечення інформаційного впливу, механізм управління нею. Розглядаються відповідні органи та установи з інформаційно-психологічного й кіберпротиборства у складі Народно-визвольної армії Китаю, Міністерства державної безпеки, система установ культурної дипломатії та «м’якої сили» КНР. Окремо йдеться про енергійний розвиток органів, форм й методів кібернетичної боротьби, кібершпигунства, наступальних дій у мережевих системах. Наголошується на запровадженні в КНР системи всеохоплюючого й жорсткого контролю за інформаційною діяльністю громадян.
Доводиться, що розвиток системи інформаційно-когнітивного й інформаційно-технічного впливу КНР на зарубіжну аудиторію спираєтьсяна фундаментальну (академічну) науку та систему вищої освіти, розгалужену й висококваліфіковану науково-аналітичну базу, мережу спеціальних дослідницьких центрів, неперервне підвищення кваліфікації кадрів
Міжнародні фактори 1990 – 2020-х років і розвиток пострадянської Естонії
Get PDFBy the example of one post-Soviet state, namely, Estonia, the article reviews the trends of world political and economical development that have been manifested in specific international factors that affect all countries. The survey’s time scope includes three recent decades facing crucial change in the world order in crisis circumstamces, its key trend being the strife of democratic powers oriented towards the West with its priority of innovative development, against tyranny which is archaic and mostly pertinent to the East.
One of the leading trends in global history is the collision of civilizations, exacerbated in the late ХХ – early ХХІ cc. Some lands have found themselves in the limes, i.e. at the margins of empires or civilizations. The Baltic states, as well as Ukraine, are among such countries. A true war of civilizations is taking place, centered in Ukraine and “irradiating” to other territories. The present study is relevant to the importance of Baltic, Estonian experience of survival and development in a crisis not only civilizational, but also in the crisis of a phase transition – from industrial to post-industrial / information society, where aiming to the European historical and cultural community is an essential requirement. Revealed is the main and manifold threat to independent progress from the Russian part. Specific consideration is given to the grounds and ways of cooperation between Estonia and Ukraine in countering imperialism and aggression.
It’s proven that it was Estonia’s orientation towards Europe, and Europe towards Estonia, that had played the decisive role in strengthening democracy and all things that it fosters – from free market to improved living.The way to EU and NATO, the safeguarding powers, was not fast and easy. Also emphasized is the Estonians’ innovative approach to solving the resource problem while post-material values and the human factor gain essential importance. In the Estonian case, mentality played a substantial role: combining traditional diligence in reaching goals with creative ability that has become the main leverage of change in times of world order transformation.У статті на прикладі окремої пострадянської держави, а саме Естонії досліджуються тенденції політичного і економічного розвитку світу, які виявлялися і виявляються у певних міжнародних факторах, що впливають на всі країни. Хронологічні рамки дослідження обіймають останні три десятиріччя, коли за кризових умов відбувається кардинальна зміна світового порядку. Провідним трендом визначено боротьбу демократичних сил, орієнтованих на Захід з його пріоритетом інноваційного розвитку, проти тиранії, що є архаїкою, здебільшого притаманної Сходу.
Однією з провідних тенденцій всесвітньої історії є зіткнення цивілізацій, яке загострилося наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Деякі землі опинилися у лімесі, тобто на окраїнах імперій або цивілізацій. До кола таких країн відносяться країни Балтії, а також Україна. Нині має місце справжня війна цивілізацій, епіцентр якої – в Україні з «радіацією» на інші території. Пропонована студія має значення з огляду на цінність балтійського, естонського досвіду виживання і розвитку за умов криз не тільки цивілізаційної, але й кризи фазового переходу – від індустріального до постіндустріального/інформаційного суспільства. Серед важливих умов – орієнтація на європейську культурно-історичну спільноту. Висвітлюється головна небезпека незалежному поступу з російського боку у її різноманітних проявах. Конкретизується підстави та конкретні прояви союзництва Естонії з Україною у протистоянні імперству та агресії.
Встановлено, що саме орієнтація Естонії на Європу і Європи на Естонію відіграла вирішальну роль у зміцненні демократії і усього того, чому та сприяє – від вільного ринку до покращення життя населення. В ролі гарантів виступили Європейський Союз і НАТО, шлях до яких не був простим і швидким. Також виявлено новаторський підхід естонців до розв’язання проблеми ресурсів в той час, коли найбільшого значення набувають постматеріальні цінності, зростає роль людського фактору. В естонському випадку важливу роль відіграв менталітет: поєднання традиційних чесності і наполегливості у досягненні мети із спроможністю до креативності, яка стала головним важелем змін у час трансформацій світоустрою
Геннадій Йосипович Удовенко: життєвий шлях та вагомий внесок у розвиток міжнародних відносин України
Get PDFThis article is dedicated to analyzing the life and career of Hennadiy Yosypovych Udovenko (1931–2013), a prominent Ukrainian diplomat who became one of the main architects of the foreign policy of independent Ukraine. The authors examines the stages of his life, beginning with his birth in the city of Kryvyi Rih, his studies at Kyiv University, and the early stages of his diplomatic career within the Ministry of Foreign Affairs of the Ukrainian SSR.
Particular attention is given to his work at the United Nations, where Udovenko represented Ukraine's interests, as well as his tenure as the Minister of Foreign Affairs of Ukraine from 1994 to 1998, during which over 200 international agreements were signed. Among his most significant achievements are the signing of the Memorandum on Security Assurances for Ukraine at the Budapest Summit in 1994 and agreements with Russia and Romania. Furthermore, the article highlights his significant contribution to strengthening Ukraine’s diplomatic relations with European countries, particularly Poland and other neighboring states. Special attention is given to the signing of the Treaty on Friendship, Cooperation, and Partnership with Russia in 1997 and the Treaty on Good Neighborliness with Romania in the same year.
The article also discusses his work as President of the UN General Assembly in 1997, during which he actively contributed to strengthening international security and human rights. After completing his diplomatic career, Udovenko continued his active political engagement, becoming a Member of Parliament of Ukraine, Chairman of the Verkhovna Rada Committee on Human Rights and National Minorities, and a candidate in the 1999 presidential elections.
The article further emphasizes the importance of his contribution to the development of the diplomatic school of independent Ukraine, particularly through his honorary academic titles and authorship of publications. Through his multifaceted activities, Udovenko became not only one of the most influential diplomats but also a significant figure in the political life of the country.Стаття присвячена аналізу життєвого шляху та кар’єри Геннадія Йосиповича Удовенка (1931–2013), видатного українського дипломата, який став одним з основних творців зовнішньої політики незалежної України. Автори розглядають етапи його життя, починаючи з народження в місті Кривий Ріг, навчання в Київському університеті, а також перші кроки в дипломатичній діяльності у складі Міністерства закордонних справ УРСР.
Особлива увага приділена його роботі в ООН, де Удовенко представляв інтереси України, а також періоду його роботи на посаді Міністра закордонних справ України в 1994–1998 рр., коли було укладено понад 200 міжнародних угод. Серед найважливіших досягнень – підписання Меморандуму про гарантії безпеки для України на Будапештському саміті 1994 року, а також угоди з Росією та Румунією. Крім того, стаття висвітлює його вагомий внесок у зміцнення дипломатичних відносин України з країнами Європи, зокрема Польщею та іншими сусідами. Особливу увагу приділено підписанню Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Росією у 1997 році та Договору про добросусідство з Румунією в тому ж році.
У статті також розглянуто його діяльність на посаді президента Генеральної Асамблеї ООН в 1997 р., коли він активно працював над зміцненням міжнародної безпеки та прав людини. Після завершення дипломатичної кар’єри, Удовенко продовжив активну політичну діяльність, ставши народним депутатом України, головою Комітету Верховної Ради з прав людини та національних меншин і кандидатом на президентських виборах 1999 р.
У стаття також підкреслюється важливість його внеску в розвиток дипломатичної школи незалежної України, зокрема через почесні наукові звання та авторство публікацій. Завдяки своїй багатогранній діяльності, Удовенко став не лише одним із найбільш впливових дипломатів, а й важливою фігурою у політичному житті країни
Військова допомога уряду Канади Україні в умовах повномасштабної російсько-української війни (лютий 2022 – березень 2025 рр.)
Get PDFThe article is devoted to the analysis of the military assistance of the Canadian government led by J. Trudeau to Ukraine from the beginning of the full-scale Russian invasion in February 2022 to March 2025, when J. Trudeau left the post of Prime Minister. Although the problem is relevant, this aspect of Ukrainian-Canadian relations remains one of the least researched.
This publication examines the main stages, directions, and volumes of military assistance provided by the Trudeau government to Ukraine in the context of a full-scale war. In particular, the provision of assistance to the ground forces (artillery, small arms, modern tanks, armored vehicles, equipment, etc.), the Air Force of the Armed Forces of Ukraine (means of air defense, support for F-16 fighters) was traced; Forces of unmanned systems of the Armed Forces of Ukraine. Canadian aviation plays a significant role in transporting military and technical assistance from Canada and other NATO countries to Ukraine. A separate important direction of the Trudeau government's military aid is the training of Ukrainian military personnel under various programs in Canada and European countries. Canada has also joined international initiatives to provide military assistance to Ukraine. It was found that the distribution of resources between different areas of military assistance was uneven. The factors that influenced this have been identified. Along with Canada's financial and military-technical capabilities, the situation at the front and in the international arena played a significant role.
The author comes to a conclusion about the permanence of Canadian military support to Ukraine throughout the Russian-Ukrainian war (since 2014) and its significant strengthening since February 2022. Along with conventional weapons and military equipment, Canadian assistance in the areas of unmanned systems, air power, armored vehicles, and information technology is particularly valuable. Canadian military assistance is one of the largest in terms of cost among foreign countries and significantly strengthens Ukraine's defense capabilities.У статті проаналізовано надання урядом Канади на чолі з Джастіном Трюдо військової допомоги Україні від початку повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 р. до березня 2025 р., коли Дж. Трюдо залишив посаду прем’єр-міністра. Попри актуальність проблеми і традиційно значну увагу українських дослідників до теми українсько-канадських відносин, цей аспект залишається фактично невисвітленим.
У даній публікації простежено надання допомоги Сухопутним військам (артилерія, стрілецька зброя, сучасні танки, бронемашини, спорядження тощо), Повітряним силам ЗСУ (зокрема засоби протиповітряної оборони та підтримка для винищувачів F-16); Силам безпілотних систем ЗСУ. Великою є роль канадських повітряних сил у транспортуванні в Україну військово-технічної допомоги від Канади та інших країн НАТО. Окремий важливий напрямок канадської військової допомоги, який суттєво розширився за уряду Дж. Трюдо, – підготовка українських військовиків за різними програмами в Канаді та країнах Європи. Водночас Канада долучилася до міжнародних ініціатив з надання військової допомоги Україні. З’ясовано, що розподіл ресурсів між названими напрямками військової допомоги не був рівномірним, та встановлено комплекс чинників, які впливали на це. Поряд з фінансовими та військово-технічними можливостями Канади, значну роль відігравала поточна ситуація як на полі бою, так і на міжнародній арені.
Автор доходить висновку про тяглість і сталість підтримки Канадою України впродовж всієї російсько-української війни (з 2014 р.) з тенденцією до збільшення і розширення обсягів та напрямків військової допомоги, що надається з лютого 2022 р. Поряд з «традиційною» номенклатурою зброї та військового спорядження, особливо цінною стала допомога Канади у розвитку безпілотних систем, повітряних сил, бронетанкової техніки та інформаційних технологій. На тлі стійкої політичної позиції Канади, її фінансової та гуманітарної підтримки України у війні, надана нею військова допомога, що є однією з найбільших за вартістю серед іноземних країн, не лише доповнює її зусилля зі зміцнення обороноздатності України, але і слугує прикладом для решти країн – партнерів України