Pytannia literaturoznavstva (E-Journal)
Not a member yet
425 research outputs found
Sort by
Зарубіжна / світова література: проблема номінативного визначення
Full text linkThe terminological load of the phrase “foreign / world literature” is outlined. The attention is focused on the semantic, cultural-historical, epistemological features of this concept. Literature as a verbal art, being formed since the time of oral folk creativity, reflects the corresponding established canon in the national expression, accordingly, the dynamics of the world literary process. It is emphasized that the development of national literatures had strengthened the nature of explicit-implicit literary relationships. It contributed to the formation of new genres, artistic tastes, as well as to the expansion of the recipient`s worldview, and, accordingly, literary concepts. Controversial interpretations of Goethe’s term “Weltliteratur” are considered: supporters who perceived literature as one general world synthesis (F. Moretti) and scientists who predicted the collapse of the views of the German classics (E. Auerbach). The scientific discourse of the 20th century is assumed. Diverse interpretations of the “world literature” paradigm is understood as a collection of all works from antiquity to modern times; an anthology of the best literary texts (a kind of canonization); as a high-quality cultural and intellectual mutual enrichment. The significant contribution to the formation of the “world / foreign literature” paradigm of comparative studies and sociocultural research is emphasized (the works of P. Sorokin, O. Biletsky, L. Gumilyov, G. Gachev, D. Dyuryshin, A. Volkov of the Chernivtsi TPI School). Outlining the term world / foreign literature in the general literary process, the modern concepts of Western literary critics (E. Auerbach, P. Casanova, K. Prado and T. Samuayo, F. Moretti, D. Damrosch, R. Thomsen, J. David, N. Esenlilioglu, S. Uhliga and C. Zhang) are assumed. It is concluded that the diversity of the interpretation of the term “world / universal / foreign” literature directly depends on the historical, cultural and epistemological approaches to considering this issue; however, for all researchers there are common criteria for the nominative definition of the given paradigm – comprehensiveness, canons of a certain method, anthropological value, and participation in globalization processes.Простежено термінологічне навантаження словосполучення „зарубіжна / світова література”. Увагу акцентовано на семантичних, культурно-історичних, гносеологічних особливостях цього поняття. Література як словесне мистецтво, формуючись ще з часів усної народної творчості, відображає відповідний усталений канон в національному вираженні відповідно до динаміки світового літературного процесу. Наголошено, що саме розвиток національних літератур зміцнив природу експліцитно-імпліцитних літературних взаємозв’язків, сприяв формуванню нових жанрів, художніх смаків, розширенню світогляду реципієнта, а отже, й літературознавчих концепцій. Розглянуто суперечливі трактування ґетівського терміна „Weltliteratur”: прибічників, які сприймали літературу як один загальний світовий синтез (Ф. Моретті), та науковців, які прогнозували крах поглядів німецького класика (Е. Ауербах). Наведено притаманні науковому дискурсу ХХ ст. інтерпретації парадигми „всесвітня література” – зібрання всіх творів від античності до Нового часу; антологія найкращих літературних текстів (своєрідна канонізація); високоякісне культурне та інтелектуальне взаємозбагачення. Підкреслено вагомий внесок у формування парадигми „світова / зарубіжна література” компаративістичних студій та соціокультурних досліджень (праці П. Сорокіна, О. Білецького, Л. Гумільова, Г. Гачева, Д. Дюришина, Чернівецької школи ТСО А. Волкова). Щодо окреслення контурів світової / зарубіжної літератури у загальному літературному процесі прокоментовано сучасні концепції західних літературознавців (Е. Аурбаха, П. Казанової, К. Прадо і Т. Самуайо, Ф. Моретті, Д. Дамроша, Р. Томсена, Ж. Давида, Н. Есенліліоглу, С. Уліга та Ч. Чжана). Зроблено висновок, що різновекторність трактування терміна „світова / всесвітня / зарубіжна” література безпосередньо залежить від історико-культурних та епістемологічних підходів до розгляду цього питання, однак для всіх дослідників існують спільні критерії щодо номінативного визначення означеної парадигми – всеосяжність, канони певного методу, антропологічна цінність, участь у глобалізаційних процесах
Парадокси успіху за Бертольтом Брехтом
Full text linkThe article presents a detailed analysis of the elements of success in the creative activities of the renowned German writer, playwright, poet and director Bertold Brecht (1898–1956). The paper establishes that Brecht is undoubtedly one of the most successful authors of the 20th century. This is attested by his wide recognition in the sphere of theatre studies and art criticism; the prestigious awards he received; the lengthy activities of the theatre that he founded; his impact on cinema and music, jazz and chanson in particular. The aim of the study is to identify contradictions and dialecticisms explicitly aimed at the success of Bertold Brecht’s works. The research relies on the framework of culture studies literary criticism. With reference to the unique success of The Threepenny Opera premiere in 1928, proactive and purposeful activities of the author towards achieving success have been outlined: the use of music and other means of art; implementation of the idea of a work as collective creativity; involvement of mass media, advertisement and public discussion. In view of the scene of deliberation depicted in the short story “Success” about Mr. Keuner, the author’s way of thinking is characterized as paradoxical, as was his attitude towards his own achievement and failure. It is notable that in the new reception (Mr. Brecht and Success (2004) by the Portuguese writer Gonçalo M. Tavarez) attention is paid to the dialectical thinking of the German writer as a decisive factor for his successful creative career. The book by Gonçalo M. Tavarez contains stories inspired by Mr. Keuner, while on the visual level it depicts the success story of Bertold Brecht who finds himself trapped by his own accomplishment. It is, therefore, proven that despite the different elements of success and failure – commercial, artistic, popular, poetological, individual – the artist perceived them as indivisible and mutually beneficial. In his perception of success he was quite a capable manager of his own achievements and shortcomings.Розглянуто окремі компоненти успішності мистецької діяльності визначного німецького письменника, драматурга, поета, режисера Бертольта Брехта (Bertolt Brecht, 1898–1956). Вказано, що, митець, безперечно, належить до найуспішніших літераторів ХХ століття. Це засвідчують його загальне визнання у сфері театрознавства і мистецтвознавства, відзначення його творчості престижними преміями, тривале функціонування заснованого ним театру, його вплив на кіномистецтво і музику, зокрема на джаз і шансон. Тож метою розвідки є виявлення суперечливості та діалектичності, виразно спрямованої на успіх творчості Бертольта Брехта. Дослідження базується на засадах культурознавчого літературознавства. Покликаючись на історію унікального успіху прем’єри „Тригрошової опери” Бертольта Брехта 1928 року, увиразнено його цілеспрямовану й активну діяльність на досягнення визнання: використання музики і засобів інших видів мистецтва, реалізації ідеї твору як колективної творчості, залучення засобів масової інформації, реклами і публічного обговорення. Зважаючи на мисленнєву сцену, зображену в одному з оповідань про пана Койнера, яке має назву „Успіх”, уже саме мислення автора охарактеризоване як парадоксальне, яким вочевидь було і його ставлення до своїх досягнень і втрат. Тому показово, що у новітній рецепції (книга португальського письменника Ґонсало М. Тавареса „Пан Брехт і успіх”, 2004) увагу зосереджено на діалектичному мисленні німецького письменника як визначальному для його успішної творчості. У книзі Ґонсало М. Тавареса вміщені історії в дусі пана Койнера, а на візуальному рівні графічно представлена історія успіху Бертольта Брехта, який потрапляє у пастку власної успішності. Засвідчено, що, попри різні складові свого успіху і невдач – комерційну, мистецьку, популярну, поетологічну, особистісну, – митець сприймав їх комплексно і взаємовигідно. У ставленні до успіху він був цілком успішним менеджером власних досягнень і втрат
Ідея спорідненої праці Григорія Сковороди у поезії модерністського об’єднання „Музагет”
Full text linkHryhoriy Skovoroda’s idea of the immanent existence (1722–1794) about related work in Ukrainian modernists poetry, in particular representatives of the artistic group “Muzaget” (1919) is considered as the main methodological prism that conceptualize related work of Panna, outlined with the support of V. Gorsky, L. Ushkalov, and D. Chyzhevsky. The article describes the history of creation and specifics of Kyiv post-revolutionary group of symbolists “Muzaget” activities. The literary and artistic almanac with a similar name was analyzed, where each member of the collective presented his “related” art form: poetry, prose, criticism, painting and, at the same time, recorded the affinity of individual and social (national) principles. Based on the analysis of Mykhailo Zhuk, Dmytro Zahul, Volodymyr Kobylyansky, Klym Polishchuk, Oleksa Slisarenko, Mykola Tereshchenko, Pavlo Tychyna, Pavlo Fylypovych, and Volodymyr Yaroshenko poetry, conceptual dominants have been singled out, which in general realize the creative and collective affinity of “Muzaget poetry”. The symbolism of poetic images-archetypes is outlined: God, Christ, joy, star, flower, wind, path, poet’s soul, singing, music, and dream. The functioning of antitheses and parallelisms is emphasized: the flow of human life / the impermanence of nature, life / death, earth / hell / heaven, good / evil, day / night, asceticism / holiness / sinfulness, Christ / Satan, loneliness / crowd. The polyphonic musical imagery and musicality of the poem are analyzed by using tropes, phonetic and syntactic means. It is concluded that poetic innovation, truthful exhibition of creativity and individuality, accentuation of affinity between talent and character, productive interaction of friends in popular creative collectives in the conditions and under the influence of complex historical events and ideological dilemmas of the 20-30s of the 20th century, led some Musagetists to glorious recognition, and others to the tragic consequences of the Red Renaissance.Розглянуто іманентне побутування ідеї Григорія Сковороди (1722–1794) про сродну працю в поезії українських модерністів, зокрема представників мистецького угрупування „Музагет” (1919). Головною методологічною призмою постає сковородинська концепція спорідненої праці, окреслена з опертям на розвідки В. Горського, Л. Ушкалова, Д. Чижевського. Описано історію створення та особливості діяльності київської постреволюційної групи символістів „Музагет”. Проаналізовано однойменний літературно-мистецький альманах, у якому кожен учасник колективу презентував свій „сродний” вид мистецтва: поезія, проза, критика, живопис і, водночас, зафіксував спорідненість індивідуального та суспільного (національного) начал. На підставі аналізу поезії Михайла Жука, Дмитра Загула, Володимира Кобилянського, Клима Поліщука, Олекси Слісаренка, Миколи Терещенка, Павла Тичини, Павла Филиповича, Володимира Ярошенка виокремлено концептуальні домінанти, що в цілому реалізовують креативну й колективну сродність поезії „Музагету”. Окреслено символіку поетичних образів-архетипів: Бог, Христос, радість, зірка, квітка, вітер, шлях, душа поета, спів, музика, сон. Акцентовано функціонування антитез і паралелізмів: плин людського життя / тривкість природи, життя / смерть, земля / пекло / рай, добро / зло, день / ніч, аскетизм / святість / гріховність, Христос / сатана, самотність / юрба. Проаналізовано багатоголосся музичної образності і музичності вірша шляхом використання тропів, фонетичних та синтаксичних засобів. Висновується, що поетичне новаторство, відвертий вияв креативності та індивідуальності, акцентування сродності між талантом й характером, продуктивна взаємодія друзів у популярних творчих колективах в умовах і під впливом складних історичних подій та ідеологічних дилем 20–30-х рр. ХХ ст., привели одних музагетівців до славетного визнання, а інших – до трагічних наслідків Червоного ренесансу
Мультикультурність і багатомовність у Дунайській монархії 1848–1918 рр.
No full textDer Beitrag widmet sich der Frage der zwischennationalen und zwischenkulturellen Beziehungen in der nach der Revolution 1848 als supranationales Staatsprojekt sich etablierten Donaumonarchie. Dieses Konglomerat mehrerer Ethnien und Völkerschaften, die dank der neuen liberalen Verfassung sowie dem nationalen Ausgleich von 1867, trotz etlicher Konflikte und gesellschaftlicher Kontroversen zwischen den einzelnen Machtsubjekten, Sprachen oder ethnischen Regionen, in einer relativer Harmonie zusammengelebt haben, kann heute als eine Vorstufe zur EU betrachtet werden. Es wird den Phänomenen „Multikulturalismus“ und „Plurikulturalismus“, den Begriffen „endogener“ und „exogener“ Pluralität nachgegangen. Besondere Aufmerksamkeit wird dem Problem der Mehrsprachigkeit, ihren diversen Mechanismen und Praktiken geschenkt.The article under studies deals with the issue of inter-national and inter-cultural relations in the Danube Monarchy, which arose as a supra-national state project after the Revolution of 1848. This conglomerate of numerous ethnic groups and nationalities, which, due to the new liberal constitution and national harmony of 1867 (despite certain conflicts and social controversies between individual powerful subjects, languages and ethnic regions), lived in relative harmony and may be regarded today as a prototype of the European Union. Besides, the article investigates the phenomena of multi- and pluriculturalism, concepts of “endogenous” and “exogenous” plurality. Particular emphasis has been laid on the issue of multilingualism, its diverse mechanisms and practices.Висвітлюється питання міжнаціональних і міжкультурних стосунків у посталій після революції 1848 р. як супранаціональний державний проект Дунайській монархії. Цей конгломерат численних етносів і народностей, які завдяки новій ліберальній конституції і національній злагоді 1867 р., незважаючи на певні конфлікти й суспільні контроверзи між окремими владними суб’єктами, мовами й етнічними регіонами, жили у відносній гармонії, нині можна розглядати як прообраз Європейського Союзу. Досліджуються феномени мульти- та плюрикультурності, поняття „ендогенної” та „екзогенної” плюральності. Особлива увага приділена проблемі багатомовності, її різноманітним механізмам і практикам
Ментори та Інґеборґ Бахман: письменницька майстерня успішного старту
Full text linkThe article studies the image of a mentor for the development of a novice author on the example of the work of the successful Austrian writer Ingeborg Bachmann (1926–1973). The role of a tutor is analysed from her first texts to the status of a Viennese intellectual in the middle of the 20th century. The direct influence of older writers and artists from the same generation on the formation of her author’s style is gradually investigated. The figure of the first mentor, the Carinthian writer and teacher Joseph Friedrich Perkonig is emphasized in the example of her early story “The Cross of Hondich” („Das Honditschkreuz”, 1943/1944) and “Letters to Felician” („Briefe an Felician”, 1946). The figure of the second mentor, the Austrian repatriate writer Hans Weigel and his writing workshop (“Group 50”) is examined. Attention is focused on H. Weigel’s autobiographical novel “Unfinished Symphony” („Unvollendete Symphonie”, 1951) and I. Bachman’s first novel “Nameless City” („Stadt ohne Namen”) on his consulting during 1947–1952. Attention is turned to the I. Bachman’s acquaintance with Paul Celan in Vienna, started the artistic dialogue between two young authors: the collection of poems “Deferred Time” („Die gestundete Zeit”, 1953) and “Invocation to the Big Dipper” („Anrufung des großen Bären”, 1956) by I. Bachman and “Poppy and Memory” („Mohn und Gedächtnis”, 1952) by P. Celan. The parallel correspondence of the author with H. Weigel and P. Celan is also compared. We study the role of Hans Werner Richter, the leader of the prominent “Group 47”, whose prize (1953) finally convinced the young author to become a professional writer. Communication with the German composer Hans Werner Henze is stressed as a coexistence of “twins in spirit” and successful intermedial tandem.Досліджується фігура ментора для становлення автора-початківця на прикладі творчості успішної австрійської письменниці Інґеборґ Бахман (1926–1973). Аналізується роль наставника від перших проб пера авторки включно до статусу віденської інтелектуалки середини ХХ ст. Поетапно простежується безпосередній вплив старших письменників та митців з генерації однолітків на формування її ідіостилю. Змальовується постать першого ментора, каринтійського письменника та педагога Йозефа Фрідріха Перконіґа на прикладі її раннього оповідання „Хрест Гондіча” („Das Honditschkreuz”, 1943/1944) та „Листів до Феліціана” („Briefe an Felician”, 1946). Виокремлюється фігура другого ментора, австрійського письменника-репатріанта Ганса Вайґеля, та його письменницька майстерня („Групи 50”). Акцентується увага на автобіографічному романі Г. Вайґеля „Незавершена симфонія” („Unvollendete Symphonie”, 1951) та на першому романі І. Бахман „Безіменне місто” („Stadt ohne Namen”) під його керівництвом впродовж 1947–1952 рр. Фокусується увага на віденському знайомстві І. Бахман з Паулем Целаном, що дало старт мистецькому діалогу двох молодих авторів: збірки віршів „Відрочений час” („Die gestundete Zeit”, 1953) і „Заклинання до Великої Ведмедиці” („Anrufung des großen Bären”, 1956) І. Бахман та „Мак і пам’ять” („Mohn und Gedächtnis”, 1952) П. Целана. Порівнюється паралельне листування авторки з Г. Вайґелем та П. Целаном, підкреслюється їхня відмінна спрямованість та подальша доля. Аналізується роль безпосереднього віденського оточення І. Бахман, що сприяло поширенню її дебютних текстів: Г. Гакель, З. Мельхінґер, Р. Фельмаєр та подруга І. Айхінґер. Враховується роль Ганса Вернера Ріхтера, очільника знаменитої „Групи 47”, позаяк премія цього об’єднання (1953 р.) остаточно переконала молоду авторку стати професійною письменницею. Простежується спілкування з німецьким композитором Гансом Вернером Генце як співіснування „близнюків по духу” та вдалий інтермедіальний тандем
Талант вченого, помножений на труд: відтворення образу професора Наталії Мазепи на сторінках унікального видання: [Рецензія на кн.: Сквіра, Н. (ред.) (2021). Животворне світло слова: збірник наукових студій пам’яті докторки філологічних наук Наталії Ростиславівни Мазепи. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2021, 346 с.]
Full text linkReview on the book: Skvira, N. (ed.) (2021). Zhyvotvorne svitlo slova: zbirnyk naukovykh studii pamiati doktorky filolohichnykh nauk Nataliï Rostyslavivny Mazepy [The Life-Giving Light of the Word: A Collection of Scientific Studies in Memory of Natalia Rostyslavivna Mazepa, Doctor of Philological Sciences]. Kyiv : Vydavnychyi dim Dmytra Buraho, 2021, 346 p. (in Ukrainian)Рецензія на кн.: Сквіра, Н. (ред.) (2021). Животворне світло слова: збірник наукових студій пам’яті докторки філологічних наук Наталії Ростиславівни Мазепи. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2021, 346 с
Універсальні поняття в культурі і методології традиціоналізму
Full text linkThe article examines the methodology of integral traditionalism as a tool for the analysis of myth, art, literature and the identification of universal metaphysical foundations of culture. René Guénon’s teaching is considered as one of methods of literary criticism that goes beyond philology itself. The methodological approaches of traditionalism, whiche were ahead of the structuralist turn in the humanities, allow to enrich the field of literary studies as well. The article points out its advantages and disadvantages, and compares the traditionalists’ approach with the more measured method of Mircea Eliade and his view of “mystical” and “esoteric” creativity in literature. According to traditionalism, some literary texts should be read primarily as works of a metaphysical and occult nature. This means that a purely philological approach to their analysis may be counterproductive. Traditionalists propose to go beyond literary studies and connect it not only with philosophy and religious studies, but also with theology and metaphysics. In this study, we show how René Guenon and his students interpreted the texts of Dante Alighieri, Victor Hugo, Gustav Meyrink, Hermann Hesse and others from the perspective of esotericism. At the same time, we show the limitations of this approach in the analysis of poetry and works of mass literature, where authors are guided by fashion or pure sensual inspiration.Розглядається методологія інтегрального традиціоналізму як інструмент аналізу міфу, мистецтва, літератури та виявлення універсальних метафізичних основ культури. Вчення Рене Ґенона пропонується як один із методів літературної критики, що виходить за межі власне філології. Висвітлюються його переваги і недоліки, підхід традиціоналістів порівнюється з більш зваженим методом Мірчі Еліаде і його поглядом на „містичну” та „езотеричну” творчість у літературі
Індустрія та расовізація краси у романі Чімаманди Нгозі Едічі „Американа”
Full text linkBeauty standards and beauty norms contribute to strict expectations of what physical attractiveness is and should be. Images of white standards function oppressively toward other races and their understandings of beauty. In the context of migratory fiction, the relationship between beauty and race becomes central. The appropriation of beauty norms of the dominant group signals about immigrants’ eagerness to follow the rules and accept the norm of the receiving country. On the other hand, an attempt to follow the beauty industry ideology very often leads to immigrants’ self-hatred and low esteem. They suffer from inferiority complex as they are comparing themselves to a standard that is biologically unattainable for them to achieve. The article deals with Chimamanda Ngozi Adichie’s novel “Americanah”. The main protagonist, Ifemelu, after arriving from Nigeria to the U.S.A. changes her hair style as she is influenced by the racial stereotypes about White attractiveness. She believes that her chances will be higher is she relaxes her hair. Instead, she suffers from the loss of hair because of bad treatment. Her despair is verbalized in the blog-writing, where Ifemelu criticizes beauty industry which promotes certain standards. After some years in the U.S.A Ifemelu rejects the norms of structural racism and return to her natural hair. This is the symbolic act of reclaiming her identity after long years of suffering from the regime of race. To analyze the oppressive nature of beauty industry in the novel we have used the methods of close reading, hermeneutics, and character’s typology.Проаналізовано особливості індустрії краси в романі нігерійсько-американської письменниці Ч. Н. Едічі „Американа”. Здійснено критичний аналіз взаємозв’язку між стандартами краси і їхньою расовізацією. До уваги взято дослідження, де теоретично осмислюється сучасна індустрія зовнішнього вигляду, яка спрямована на просування норм та ідеалів, сформульованих на основі уявлень про красу білого тіла. Засновковим є твердження про те, що будь-який стандарт – не нейтральне поняття, а вплетений у структуру владних відносин і визначається тими, хто становить панівну більшість у суспільстві. У романі „Американа” зміна зовнішнього вигляду головної героїні спричинена її залежністю від домінантних уявлень. Упродовж твору персонажі, які емігрували до США або Великої Британії, стикаються з проблемою расових стереотипів. Вони намагаються змінити свій зовнішній вигляд, щоб отримати краще місце праці або щоб не привертати увагу до себе. Наприкінці твору повернення головної героїні до свого стилю зачіски сигналізує про її відмову слідувати індустрії та расовим стереотипам. У результаті дослідження зроблено висновок, що індустрія краси сприяє формуванню комплексу меншовартості у тих іммігрантів, які позначені як расово Інші. Використано герменевтичний, порівняльно-типологічний методи, концептуально-образний аналіз і метод прискіпливого читання
Закордонні українці в радянському житті Валер’яна Поліщука
Full text linkThe vision of Ukraine as a national and cultural unity within ethnic Ukrainian lands not only did not disappear from the Polishchuk’s works in the Soviet period but was purposefully advanced in his multi-genre cultural practices. Establishing creative contacts with émigré writers as well as Polishchuk’s concept of a literary radio magazine became one of the most important directions of this activity. The article examines the connections of V. Polishchuk with émigré artists Volodymyr Vynnychenko, Mykyta Shapoval, Oleksandr Oles, and Pavlo Kovzhun. Analyzing their contacts, the author finds the permanent need for writers on different sides of the Soviet border to maintain a creative dialogue. The beginning for the dialogue was laid in the pre-Soviet period, that is, in the times of the UNR/Hetmanate/Directorate. In order to delegitimize the activities of Ukrainian political emigration, the idea of “two Ukraines”, Soviet and émigré, appeared in the Soviet discourse of the first half of the 1920s. Despite the use of rhetoric about the existence of “two Ukraines”, the main strategy of V. Polishchuk was not separation, but the combination of the proletarian image of Ukraine with national feelings and literary traditions. In a number of his publications, Polishchuk paid particular attention to the centers of Ukrainian cultural life outside the jurisdiction of the Soviet government (Lviv, Prague) investigating the life of foreign societies and artists. His texts about foreign countries were full of genuine interest. But with all frankness, part of Polishchuk’s biography remained outside the official pro-Soviet discourse, existing in understatements, hints, subtexts. However, we can consider the pre-Soviet period of Polishchuk’s biography as the main factor that influenced his views on the nationally determined Ukrainian cultural identity within the united Ukrainian territories.Вивчення невідомої публіцистичної спадщини В. Поліщука 1918–1919 рр., його щоденникових записів та матеріалів заведеної на письменника кримінальної справи свідчить про те, що візія України як національно-культурної єдності в межах етнічних українських земель не тільки не зникла з його творчості радянського періоду, а свідомо й цілеспрямовано продовжувалася у різножанрових культурних практиках митця. Одними з важливіших напрямів цієї діяльності В. Поліщука стало налагодження творчих контактів з письменниками-емігрантами, а також розроблювана ним концепція українського радіо-журналу. У статті досліджуються зв’язки В. Поліщука з такими митцями-емігрантами, як Володимир Винниченко, Микита Шаповал, Олександр Олесь, Павло Ковжун. Аналіз їхніх контактів дає підстави зробити висновок про перманентну потребу письменників по різні лінії радянського кордону підтримувати творчий діалог, початок якого був закладений у дорадянський період, тобто у часи Центральної Ради / Гетьманату / Директорії
До літературних ювілеїв: Мольєр, Григорій Сковорода, Богдан Лепкий
Full text linkTo Literary Anniversaries: Molière, Hryhoriy Skovoroda, Bohdan LepkyДо літературних ювілеїв: Мольєр, Григорій Сковорода, Богдан Лепки