ScienceRise: Medical Science
Not a member yet
556 research outputs found
Sort by
Клініко-гематологічні та імунологічні аспекти хронічної мієлоїдної лейкемії: від молекулярних механізмів до функціонального одужання
Full text linkThe aim. To systematize and critically analyze data on clinical, hematological, molecular, and immunological determinants of chronic myeloid leukemia (CML) progression and treatment-free remission (TFR) with an emphasis on the pathophysiological mechanisms of leukemic stem cells (LSCs, CD26+), additional mutations (ASXL1, RUNX1, TP53), extracellular vesicles (EVs), ferroptosis, and immune control axes (PD-1/PD-L1, NKG2A-HLA-E), as well as the immunomodulatory effects of tyrosine kinase inhibitors (TKIs).
Materials and methods. A targeted narrative review of guidelines (ELN, NCCN) and peer-reviewed publications from 2000–2025 from PubMed/PMC and specialized journals was conducted. Clinical predictors of response, pathophysiological mechanisms of resistance, and immune biomarkers of TFR success were summarized; a conceptual synthesis of evidence on the impact of different generations of TKIs on the immune landscape was performed, taking into account the post-COVID context.
Results. CD26+ LSCs determine the early dynamics of the molecular response to ITC, but their persistence during TFR is not a sufficient predictor of relapse, emphasizing the leading role of immune surveillance. Additional ASXL1/RUNX1/TP53 mutations are associated with worse event-free survival and the need for early intensification of the strategy. EVs carry oncogenic signals (in particular, BCR-ABL1 transcript) and form an immunosuppressive microenvironment. Imatinib-resistant cell models show increased sensitivity to ferroptosis inducers, opening up a new therapeutic vector. Successful TFR is associated with higher numbers and maturity of NK cells (CD56+ CD16+ CD57+), the presence of memory-like NK (NKG2C+), high perforin content in NK and innate CD8+ T cells, and simultaneously low PD-1 expression. The NKG2A-HLA-E axis acts as an additional “brake” on cytotoxicity; its blockade potentially synergizes with anti-PD-1. Dasatinib, unlike imatinib/nilotinib, partially relieves inhibition via NKG2A, enhancing NK cytotoxicity. The COVID-19 pandemic has changed patients' immune “fingerprints” (fewer NK cells with higher activation), which should be taken into account when selecting for TFR.
Conclusions. Control of CML is a balance between deep cytoreduction with ITC and competent immune surveillance. Personalized tactics should combine: early identification of high-risk mutations, targeting CD26+ LSC, modification of EV signalling and induction of ferroptosis, as well as immunotherapeutic combinations (PD-1/PD-L1 and/or NKG2A-HLA-E blockade), which can increase the proportion of patients eligible for sustained TFR and bring the concept of functional recovery closerМета. Систематизувати й критично проаналізувати дані щодо клініко-гематологічних, молекулярних та імунологічних детермінант перебігу хронічної мієлоїдної лейкемії (ХМЛ) та досяжності ремісії без лікування (TFR), з акцентом на патофізіологічні механізми лейкемічних стовбурових клітин (ЛСК, CD26+), додаткових мутацій (ASXL1, RUNX1, TP53), позаклітинних везикул (EVs), фероптозу й осей імунного контролю (PD-1/PD-L1, NKG2A-HLA-E), а також імуномодулюючі ефекти інгібіторів тирозинкіназ (ІТК).
Матеріали та методи. Проведено цільовий наративний огляд керівництв (ELN, NCCN) і рецензованих публікацій за 2000–2025 рр. з PubMed/PMC та профільних журналів. Узагальнено клінічні предиктори відповіді, патофізіологічні механізми резистентності, імунні біомаркери успіху TFR; виконано концептуальний синтез доказів щодо впливу ІТК різних поколінь на імунний ландшафт, з урахуванням пост-COVID контексту.
Результати. CD26+ ЛСК визначають ранню динаміку молекулярної відповіді на ІТК, але їхня персистенція під час TFR не є самодостатнім предиктором рецидиву, що підкреслює провідну роль імунного нагляду. Додаткові мутації ASXL1/RUNX1/TP53 асоціюються з гіршою подієвільною виживаністю і потребою ранньої інтенсифікації стратегії. EVs переносять онкогенні сигнали (зокрема транскрипт BCR-ABL1) і формують імуносупресивне мікрооточення. Резистентні до іматинібу клітинні моделі демонструють підвищену чутливість до індукторів фероптозу, що відкриває новий терапевтичний вектор. Успішна TFR пов’язана з вищою кількістю та зрілістю NK-клітин (CD56+ CD16+ CD57+), наявністю «memory-like» NK (NKG2C+), високим вмістом перфорину в NK та «вроджених» CD8+ Т-клітинах за одночасно низької експресії PD-1. Вісь NKG2A-HLA-E виступає додатковим «гальмом» цитотоксичності; її блокада потенційно синергує з анти-PD-1. Дазатиніб, на відміну від іматинібу/нілотинібу, частково знімає інгібування через NKG2A, підсилюючи NK-цитотоксичність. Пандемія COVID-19 змінила імунні «відбитки» пацієнтів (менша чисельність NK за вищої активації), що слід враховувати при відборі на TFR.
Висновки. Контроль ХМЛ – це баланс глибокої циторедукції ІТК і компетентного імунного нагляду. Персоналізована тактика має поєднувати: ранню ідентифікацію високоризикових мутацій, таргетинг CD26+ ЛСК, модифікацію EV-сигналінгу й індукцію фероптозу, а також імунотерапевтичні комбінації (блокада PD-1/PD-L1 та/або NKG2A-HLA-E), що здатні підвищити частку пацієнтів, придатних до стійкої TFR, і наблизити концепт функціонального одужанн
Вплив порушень метаболізму заліза, трансфузійного навантаження та застосування стимуляторів еритропоезу на якість життя, толерантність до терапії й довготривалу виживаність пацієнтів із хронічною мієлоїдною лейкемією після алогенної трансплантації стовбурових клітин
Full text linkThe aim. To analyze the impact of iron overload, transfusion burden, and the use of erythropoiesis-stimulating agents (ESAs) on quality of life, treatment tolerance, and long-term survival in patients with chronic myeloid leukaemia (CML) after allogeneic hematopoietic stem cell transplantation (allo-HSCT), summarize pathophysiological mechanisms and clinical consequences, and develop practical recommendations.
Materials and methods. Narrative review of current literature (2006–2025) with PubMed/PMC search and analysis of ELN, NCCN, ESMO guidelines, registry data, and prospective/retrospective studies on: the role of allogeneic HSCT in the era of tyrosine kinase inhibitors, the biology of iron overload (IO) and markers (ferritin, LIC by MRI), the efficacy of chelators (deferasirox) and EPO (recombinant erythropoietin), as well as post-transplant strategies (TKI support). The criteria for relevance were: CML populations or mixed cohorts after TGS with separate analysis of CML; the presence of “hard” endpoints (OS, PFS, DFS, relapse), quality of life and safety indicators.
Results. Allo-HSCT in CML is currently indicated mainly in cases of failure of ≥2 lines of ITC or in the acceleration/blast crisis phases; the prognosis depends significantly on the phase at the time of HSCT (the best indicators are in CP). PZ is formed through massive blood transfusions, cytolysis, and inflammation; ferritin is a convenient but inflammation-dependent marker, whereas LIC, as measured by MRI, more accurately reflects iron stores. Iron overload has immunomodulatory effects (decreased CD4/CD8, NK dysfunction, suppression of phagocytosis), which weaken the “graft-versus-leukaemia” effect, increasing the risk of relapse, invasive infections, and SOS syndrome. Hyperferritinemia before/after HSCT is associated with poorer survival, although part of the risk is due to concomitant systemic inflammation; combined measurement of ferritin and LIC/CRP improves prognostic accuracy. Deferasirox reduces ferritin and LIC and, in several studies, is associated with better OS/PFS due to a reduction in relapses; a possible mechanism is the “unblocking” of GVL (reduction of Tregs, preservation of NK), which is sometimes accompanied by a higher incidence of chronic PBRD. SEPs started after erythropoiesis recovery (≈day 28) accelerate Hb correction and reduce the need for transfusions; starting from scratch has no effect. The integrative model emphasizes interrelated loops: “TGS→anemia→transfusions→PZ→immunodysfunction→relapse/infections,” which can be modulated by chelation, timely administration of SEP, and risk-adapted TKI support.
Conclusions. Optimizing the results of allogeneic HSCT in CML requires systematic management of PV and anemia: 1) risk stratification taking into account the phase of CML, ferritin together with CRP and/or LIC; 2) consideration of deferasirox in persistent hyperferritinemia/high LIC with monitoring of renal function; 3) delayed start of SEP (around week 4) in the presence of inadequate endogenous response and iron availability; 4) Selective post-transplant TKI support. Large RCTs with “hard” endpoints are needed to distinguish between the contribution of iron and inflammation and to determine the optimal algorithms for chelation and erythropoietin therapy, taking into account the impact on QoL, relapses, and OSМета. Проаналізувати вплив перевантаження залізом, трансфузійного навантаження та застосування стимуляторів еритропоезу (СЕП) на якість життя, толерантність до терапії й довготривалу виживаність пацієнтів із хронічною мієлоїдною лейкемією (ХМЛ) після алогенної трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин (ало-ТГСК), узагальнити патофізіологічні механізми та клінічні наслідки, сформувати практичні рекомендації.
Матеріали та методи. Наративний огляд сучасної літератури (2006–2025) з пошуком у PubMed/PMC та аналізом настанов ELN, NCCN, ESMO, даних реєстрів і проспективних/ретроспективних досліджень щодо: ролі ало-ТГСК в еру інгібіторів тирозинкіназ, біології перевантаження залізом (ПЗ) і маркерів (феритин, LIC за МРТ), ефективності хелаторів (деферазирокс) та СЕП (рекомбінантний еритропоетин), а також посттрансплантаційних стратегій (TKI-підтримка). Критеріями релевантності були: популяції CML або змішані когорти після ТГСК з окремим аналізом CML; наявність «твердих» кінцевих точок (ЗВ, ВБП, НРС, рецидив), показників якості життя та безпеки.
Результати. Ало-ТГСК у CML нині показана переважно при невдачі ≥2 ліній ІТК або у фазах акселерації/бластного кризу; прогноз суттєво залежить від фази на момент ТГСК (найкращі показники в ХФ). ПЗ формується через масивні гемотрансфузії, цитоліз і запалення; феритин – зручний, але запально-залежний маркер, тоді як LIC за МРТ точніше відбиває депо-залізо. Надлишок заліза має імуномодулюючі ефекти (зниження CD4/CD8, дисфункція NK, пригнічення фагоцитозу), що послаблює ефект «трансплантат проти лейкемії», підвищуючи ризик рецидиву, інвазивних інфекцій та SOS-синдрому. Гіперферитинемія перед/після ТГСК асоціюється з гіршою виживаністю, хоча частка ризику зумовлена супутнім системним запаленням; поєднане вимірювання феритину та LIC/СРБ підвищує прогностичну точність. Деферазирокс знижує феритин і LIC, а в низці досліджень пов’язаний із кращою ЗВ/ВБП за рахунок зменшення рецидивів; можливий механізм – «розблокування» GVL (зменшення Tregs, збереження NK), що інколи супроводжується вищою частотою хронічної РТПХ. СЕП, розпочаті після відновлення еритропоезу (≈день 28), прискорюють корекцію Hb і зменшують потребу в трансфузіях; початок «з нуля» ефекту не дає. Інтегративна модель підкреслює взаємопов’язані петлі: «ТГСК→анемія→трансфузії→ПЗ→імунодисфункція→рецидив/інфекції», які можна модулювати хелацією, своєчасним призначенням СЕП та ризик-адаптованою підтримкою TKI.
Висновки. Оптимізація результатів ало-ТГСК у CML потребує системного менеджменту ПЗ та анемії: 1) стратифікація ризику з урахуванням фази CML, феритину разом із СРБ і/або LIC; 2) розгляд деферазироксу при персистуючій гіперферитинемії/високому LIC з моніторингом ниркової функції; 3) відтермінований старт СЕП (близько 4-го тижня) за наявності неадекватної ендогенної відповіді та доступності заліза; 4) селективна посттрансплантаційна TKI-підтримка. Потрібні великі РКД із «твердими» кінцевими точками, які розмежують внесок заліза та запалення і визначать оптимальні алгоритми хелації та еритропоетинової терапії з урахуванням впливу на ЯЖ, рецидиви й З
Оцінка впливу лікування хронічних ран на якість життя пацієнтів в Україні за допомогою опитувальника Wound-QoL-17
Full text linkChronic wounds represent a significant medical and social problem, substantially reducing patients’ health-related quality of life (HRQoL) across physical, emotional, functional, and social domains. Standardized questionnaires, particularly the Wound-QoL-17, are widely used internationally to assess HRQoL; however, studies in Ukraine remain scarce.
Aim. To evaluate the impact of treatment based on the developed methodology for chronic wounds on patients’ HRQoL by assessing physical discomfort, emotional state, functional limitations, and socio-economic burden using the Wound-QoL-17 questionnaire.
Materials and Methods. The study was conducted at the Burn Unit of the Municipal Non-Profit Enterprise “Medical Center of Kyiv City”. Patients with chronic wounds completed the Wound-QoL-17 questionnaire twice – at baseline and after wound healing. The questionnaire included 17 items covering key aspects of patients’ lives.
Results. All 17 items showed statistically significant improvements (p < 0.001). The most pronounced effects were observed in pain reduction (3.25 ± 0.93 before vs. 1.56 ± 0.73 after treatment; d = 1.78), decreased dependence on others (3.12 ± 1.02 vs. 1.44 ± 0.51; d = 1.93), and reduced financial burden (for the healthcare system) (3.31 ± 1.14 vs. 1.62 ± 0.62; d = 1.57). Emotional well-being and functional activity also improved significantly, including mobility, stair climbing, and performance of daily activities.
Conclusions. Treatment of chronic wounds leads to a comprehensive improvement in HRQoL, supported by statistically and clinically significant results. The Wound-QoL-17 questionnaire is a valid tool for evaluating treatment effectiveness and may be recommended for integration into Ukrainian healthcare practiceХронічні рани становлять актуальну медико-соціальну проблему, що значно знижує якість життя, пов’язану зі станом здоров’я (Health-Related Quality of Life, HRQoL), у фізичному, емоційному, функціональному та соціальному вимірах. У міжнародній практиці для оцінки HRQoL широко застосовуються стандартизовані опитувальники, зокрема Wound-QoL-17.
Мета. Визначити вплив лікування за розробленою методикою хронічних ран на якість життя пацієнтів шляхом оцінки фізичного дискомфорту, емоційного стану, функціональних обмежень і соціально-економічного навантаження за допомогою опитувальника Wound-QoL-17.
Матеріали і методи. Дослідження проведено на базі опікового відділення КНП «Медичний центр міста Києва». До вибірки увійшли пацієнти з хронічними ранами, які двічі заповнювали опитувальник Wound-QoL-17 на початку лікування та після загоєння ран. Опитувальник складався з 17 пунктів, що охоплювали ключові сфери життя пацієнтів.
Результати. Усі пункти опитувальника продемонстрували статистично значущі покращення (p < 0.001). Найбільш виражене зниження спостерігалось у больовому синдромі (3.25 ± 0.93 до лікування проти 1.56 ± 0.73 після; d = 1.78), залежності від сторонньої допомоги (3.12 ± 1.02 проти 1.44 ± 0.51; d = 1.93) та у фінансовому тягарі (для системи охорони здоров’я) (3.31 ± 1.14 проти 1.62 ± 0.62; d = 1.57). Також зафіксовано значне покращення емоційного стану (зменшення тривожності, страху та розчарування) і функціональної активності (полегшення пересування, підйому сходами, виконання повсякденних справ).
Висновки. Лікування хронічних ран сприяє комплексному покращенню HRQoL пацієнтів, що підтверджується статистично та клінічно значущими змінами. Опитувальник Wound-QoL-17 може бути рекомендований для оцінки ефективності терапії та впровадження у практику системи охорони здоров’я Україн
Клінічна ефективність симбіотичного препарату – Лотарді-А в комплексній терапії хворих із синдромом подразненого кишечника при метаболічно-асоційованій жировій хворобі печінки
No full textIrritable bowel syndrome (IBS) and metabolite-associated fatty liver disease (MAFLD) are among the most common gastrointestinal and liver diseases encountered in primary and secondary care.
The aim of the study was to determine the clinical efficacy of treatment with the symbiotic drug Lotardi-A in the complex therapy of patients with IBS with MAFLD.
Materials and methods. The study included 60 patients with IBS with MAFLD. Patients with IBS in combination with MAFLD were divided into two groups, depending on the method of treatment. The first group of patients (group I - n= 30) received only basic therapy aimed at correcting the functional state of the intestine and liver. The second group of patients (group II - n= 30), in addition to the basic treatment, received the symbiotic drug Lothardi-A.
Results of the study. Additional administration of the symbiotic Lotardi-A to the subjects contributed to positive changes in the quantitative and qualitative composition of the colon microflora. A significant increase in the number of Bifidobacterium, Lactobacillus was determined. Evaluation of the dynamics of biochemical blood parameters after treatment, indicating the functional state of the liver in patients with IBS with MAFLD confirms more pronounced positive changes in laboratory parameters of cholestatic syndrome in the second group of patients. A significant decrease in the signs of cytolytic syndrome was also found.
Conclusions: In patients with IBS and MAFLD, it is clinically more often manifested by constipation, namely in 43.3-46.7 %, respectively. These changes occur against the background of colon dysbiosis, mainly of the II and I stages (in 50.0 % and 36.7-40.0 % of the subjects). The treatment of patients with IBS and MAFLD should be comprehensive and include probiotic drugs. Prescription of Lothardi-A is an effective method for the correction of clinical manifestations of IBS, and is also a necessary component for the treatment of MAFLD and correction of dysbiotic changes. At the same time, in patients of group I with MAFLD and IBS with constipation, an increase in the frequency of defecation by 30.0 % (p<0.01) was found, while in patients of group I - only by 10.0 % (p<0.05). In 26.7 % of patients in group II after complex treatment, dysbiosis was not detected during repeated examination, while in group I, we did not find such patients. The additional administration of a symbiotic complex to patients with IBS in MAFLD is an effective means of complex treatment to reduce the severity of disorders of the functional state of the liver and lipid metabolism. At the same time, in patients of group II, a more pronounced significant decrease in serum ALT activity was found (decrease by 43.63±0.37 U/l - p<0.01). The same trend was found when assessing the level of triglycerides in the blood serum (decrease by 1.65±0.03 mmol/l - p<0.01)Синдром подразненого кишечника (СПК) та метаболічно асоційована жирова хвороба печінки (МАЖХП) є одними з найпоширеніших захворювань шлунково-кишкового тракту та печінки, що зустрічаються у первинній та вторинній медичній допомозі
Мета дослідження – визначити клінічну ефективність лікування із використанням симбіотичного препарату Лотарді-А в комплексній терапії хворих з СПК при МАЖХП.
Матеріали та методи. В наукове дослідження включено 60 хворих з СПК при МАЖХП. Хворих з СПК у поєднанні із МАЖХП розподілено на дві групи, залежно від методу лікування. Перша групи пацієнтів (І група – n= 30) отримували лише базисну терапію, спрямоване на корекцію функціонального стану кишечника та печінки. Друга група хворих (ІІ група – n= 30), додатково до базисного лікування отримували симбіотичний препарат Лотарді-А.
Результати досліджень. Додаткове призначення обстеженим пацієнтам симбіотика Лотарді-А сприяло позитивним змінам у кількісному та якісному складі мікрофлори товстої кишки. Визначено значне достовірне збільшення кількості Bifidobacterium, Lactobacillus. Оцінка динаміки біохімічних показників крові після лікування, що вказують на функціональний стан печінки у хворих з СПК при МАЖХП підтверджує більш виражені позитивні зміни в лабораторних показниках холестатичного синдрому в ІІ групі обстежуваних пацієнтів. Встановлено також достовірне зменшення ознак цитолітичного синдрому.
Висновки: У хворих на МАЖХП СПК клінічно частіше проявляється закрепом, а саме – у 43,3-46,7 % відповідно. Ці зміни виникають на фоні дисбіозу товстої кишки, переважно ІІ та І ст. (у 50,0 % та у 36,7-40,0 % обстежених).
Лікування хворих з СПК при МАЖХП має бути комплексним і включати пробіотичні препарати. Призначення препарату Лотарді-А є ефективним методом щодо корекції клінічних проявів СПК, а також є необхідним компонентом для лікування МАЖХП і корекції дисбіотичних змін. При цьому, у хворих І групи на НАЖХП та СПК із закрепами встановлено збільшення частоти акту дефекації на 30,0 % (р<0,01), тоді як у хворих І групи – лише на 10,0 % (р<0,05). У 26,7 % хворих ІІ групи після комплексного лікування дисбіоз при повторному дослідженні не виявлено, тоді як в І групі пацієнтів таких осіб нами не встановлено. Додаткове призначення симбіотичного комплексу хворим на СПК при НАЖХП є ефективним засобом комплексного лікування для зменшення вираженості порушень функціонального стану печінки й ліпідного обміну. При цьому, у хворих ІІ групи встановлено більш виражене достовірне зменшення активності АЛТ у сироватці крові (зменшення на 43,63±0,37 ОД/л – р<0,01). Така ж тенденція виявлено і при оцінці рівня тригліцеридів у сироватці крові (зменшення на 1,65±0,03 ммоль/л – р<0,01
Особливості клінічних проявів генералізованих захворювань пародонта у пацієнтів з цукровим діабетом типу 2
Full text linkAim: to establish the features of the configuration of generalized periodontal diseases and their clinical manifestations in the format of basic characteristics of type 2 diabetes mellitus.
Materials and methods: Clinical, radiological and statistical methods were used. The subjects were 75 patients with type 2 diabetes mellitus, aged 19-44 years (mean age 26±3.8), who made up the main group (M), and 60 patients without signs of diabetes mellitus of a similar age - the comparison group (C). For a detailed analysis of the features of the clinical manifestation of GPD in patients with diabetes mellitus, all patients of the main (M) and comparison (C) groups were divided into several subgroups. M1 subgroup - patients with various forms of gingivitis. M2 subgroup was represented by patients with generalized periodontitis (GP) with type 2 diabetes mellitus as the underlying pathology. The comparative (C) group included two subgroups (C1), (C2) with different forms of gingivitis and periodontal disease, respectively.
Results of our own studies. A high frequency of periodontal disease was diagnosed, reaching 100%, including both independent diseases of the periodontal soft tissues and all components of the periodontal complex, which was characteristic of all age groups and depended on the age of the patients, the duration and stages of type 2 diabetes. Periodontitis was mainly of stages I-II, chronic course prevailed over other stages of periodontal disease (80±4.6%). Radiologically, all patients, regardless of the severity of periodontal disease, had a characteristic vertical and horizontal type of resorption, pronounced osteoporosis of the bone component of the periodontal complex and expansion of the periodontal gap. The advantages and priorities of different segments of periodontal complex damage were traced in no case. For all patients with GP, a high degree of tissue sensitization to bone antigen was finalized, characterizing significant changes in the bone component of the periodontal complex in type 2 diabetes. A hypothesis of a plausible paradigm of the interdependence of GPD and type 2 diabetes as affiliated diseases was proposed as the first stage of further development of this direction.
Conclusions: a direct relationship and interdependence of generalized periodontal diseases in the format of basic characteristics of type 2 diabetes have been establishedМета: встановити особливості конфігурації генералізованих захворювань пародонта і їх клінічних проявів у форматі базисних характеристик цукрового діабету типу 2.
Матеріали і методи: Використані клінічні, рентгенологічні та статистичні методи. Об'єктом були 75 пацієнтів з ЦД типу 2, віком 19-44 років (середній вік 28,5±3,8), які склали основну групу (О), та 60 хворих без ознак цукрового діабету аналогічного віку - група порівняння (П). Для детального аналізу особливостей клінічного прояву ГЗП у хворих при ЦД всі пацієнти основної (О) і порівняльної (П) груп були розподілені на декілька підгруп. О1 підгрупа - пацієнти з різними формами гінгівіту. О2 підгрупа була представлена пацієнтами з генералізованим пародонтитом (ГП) при ЦД типу 2 як базовій патології. Порівняльна (П) група включала в себе дві підгрупи (П1), (П2) з різними формами гінгівіту та ГП відповідно.
Результати власних досліджень. Діагностована висока частота ГЗП, досягаюча 100%, включаючи як самостійні захворювання м’яких тканин пародонта, так і всіх складових пародонтального комплексу, яка була притаманна всім віковим групам і залежала від віку пацієнтів, тривалості та ступенів ЦД типу 2. ГП переважно І-ІІ ступенів, хронічного перебігу превалював над іншими ступенями ГП (80±4,6%). Рентгенологічно у всіх хворих не залежно від ступеню тяжкості ГП був характерний вертикальний та горизонтальний тип резорбції, виражений остеопороз кісткової складової пародонтального комплексу та розширення періодонтальної щілини. В жодному випадку не простежувались переваги і пріоритети різних сегментів ураження пародонтального комплексу. Для всіх пацієнтів з ГП фіналізований високий ступінь тканинної сенсибілізації до кісткового антигену, характеризуючого суттєві зміни в кістковій складовій пародонтального комплексу при ЦД типу 2. Запропонована гіпотеза вірогідної парадигми взаємообумовленості ГЗП і ЦД типу 2 як афілійованих захворювань як першого етапу подальшого розвитку цього напрямку.
Висновки: встановлені прямий взаємозв’язок та взаємообумовленість генералізованих захворювань пародонта у форматі базисних характеристик цукрового діабету типу
Дослідження асоціації поліморфізмів генів фолатного циклу зі змінами рівнів серотоніну у хворих на цукровий діабет 2 типу в постковідному періоді
Full text linkThe aim of the work was to identify relationships between modifications of the folate cycle gene structure and serum serotonin levels, depending on the presence or absence of type 2 diabetes mellitus (DM) in patients during COVID-19 and 6-9 months after recovery.
Materials and methods: 127 adult patients were examined, belonging to the following groups: 1) DM+COVID (n=43 m/f 32/11); 2) COVID without DM (n=34, m/f 19/15); 3) without DM, without COVID (n=50, m/f 30/20). Patients with COVID-19 had moderate and severe disease. At the beginning of Covid-19 treatment and 6 months after recovery, general clinical, haematological and biochemical parameters were recorded, and the concentrations of serotonin, homocysteine, folic acid, and cardiovascular biomarker ST-2 in blood serum were assessed. The molecular genetic method of real-time polymerase chain reaction characterised polymorphisms of folate cycle genes: MTHFR 677 C>T and 1298 A>C, MTR 2756 A>G, and MTRR 66 A>G.
Results. The distribution of patients by genotypes of folate cycle genes showed that group (1), compared to group (2), that group (1) compared to group (2) had a lower proportion of homozygous recessive mutations in the studied positions. Thus, in group 2, the recessive genotype MTRR 66 G/G was observed in 26 % of cases. A significant relationship was found between BMI and the initial serotonin serum level in the group (3) (R2=0,697), without a significant relationship between BMI and the initial values of homocysteine, ST-2 and folic acid. As a result of regression analysis, significant differences were found in the list of factors that affect the change in serotonin and ST-2 serum levels in the two groups of patients during treatment; differences in the influence of pneumonia indicators and the MTRR 66 A>G gene were noted.
Conclusions. The use of modern methods of molecular diagnostics, in particular the determination of folate cycle gene mutations, in combination with the assessment of the endothelium toxic product homocysteine and the neurotransmitter serotonin serum levels, allowed us to obtain a mathematical justification for the features of changes in the studied indices that occurred in the post-COVID period in patients depending on the presence of type 2 diabetesМета роботи – дослідження взаємозв'язків між рівнями серотоніну в сироватці крові та модифікаціями структури генів фолатного циклу, в залежності від наявності або відсутності захворювання на цукровий діабет 2 типу у пацієнтів під час COVID-19 та через 6-9 місяців після одужання.
Матеріали та методи. обстежено 127 дорослих пацієнтів, які належали до наступних груп: (1) ЦД+КОВІД (n=43 ч/ж 32/11); (2) КОВІД без ЦД (n=34, ч/ж 19/15); (3) без ЦД, без Ковід (n=50, ч/ж 30/20). Пацієнти з Ковід-19 перенесли захворювання у середній та важкій формі. На початку лікування COVID-19 та через 6 місяців після одужання фіксували загальноклінічні, гематологічні та біохімічні показники, визначали концентрації серотоніну, гомоцистеїну, фолієвої кислоти, серцево-судинного біомаркера ST-2 в сироватці крові. За допомогою молекулярно-генетичного методу полімеразної ланцюгової реакції реальному часі характеризували поліморфізми генів фолатного циклу: MTHFR 677 C>T та 1298 A>C, MTR 2756 A>G, MTRR 66 A>G.
Результати. Розподіл пацієнтів за генотипами генів фолатного циклу показав ло, що група (1) у порівнянні з групою (2) мала меншу частку гомозиготних рецесивних мутацій у досліджуваних положеннях. Так, у групі 2 рецесивний генотип MTRR 66 G/G спостерігався у 26 % випадків. Виявлено суттєвий зв'язок між ІМТ та показником початкового серотоніну в групі (3) (R2=0,697), без значущого зв’язку між ІМТ та початковими значеннями гомоцистеїну, ST-2 та фолієвої кислоти. В результаті регресійного аналізу виявлено суттєві відмінності у переліку факторів, які впливають на зміну серотоніну та ST-2 у двох групах пацієнтів в процесі лікування; відзначено відмінності у впливі показників пневмонії та гену MTRR 66 A>G.
Висновки. Застосування сучасних методів молекулярної діагностики, зокрема визначення мутацій генів фолатного циклу, в комплексі з оцінкою рівнів ендотеліотоксичного продукту гомоцистеїну та нейромедіатора серотоніну, дозволило отримати математичне обґрунтування особливостей змін досліджуваних показників, які мали місце в постковідному періоді у пацієнтів у залежності від наявності захворювання на ЦД 2 тип
Організаційно-статистичний аналіз кадрового потенціалу та кваліфікаційної структури онкогінекологічної служби України
No full textThe aim. To conduct an organisational and statistical assessment of the human resources potential and qualification structure of the gynaecological oncology service in Ukraine in the period 2015–2024, identifying key trends, regional imbalances and systemic risks.
Materials and methods. The research materials were the official reporting data of the Ministry of Health of Ukraine regarding the number of oncology doctors, their territorial distribution and qualification level by region of Ukraine. The work uses the methods of descriptive statistics, dynamic analysis, structural-dynamic analysis, inter-period comparison and elements of forecasting.
Results. During the analyzed period, an unstable change was observed in the total number of oncogynecologists, which was characterized by a decline in the crisis and an uneven subsequent recovery. Significant regional disparities in human resources have been identified, with the concentration of oncologists in large urbanized centers and acute shortages in many areas, especially in the front and rear areas. The conducted structural analysis revealed a gradual decrease in the share of specialists of the highest professional level with a simultaneous increase in specialists without qualification categories. A comparison of the prewar and wartime periods clearly revealed the increase in personnel losses, the migration of medical personnel, and a violation of structural stability.
Conclusions. The results of the study indicate the need to revise the personnel policy in oncology and gynecology, taking into account regional characteristics, stimulating the professional growth of doctors and introducing mechanisms for retaining highly qualified specialists in regions with a shortage of personnel. The obtained results have a practical application for making management decisions in planning medical resources, organizing the work of the network of specialized care and increasing the availability of oncological and gynecological care in UkraineМета. Здійснити організаційно-статистичну оцінку кадрового потенціалу та кваліфікаційної структури онкогінекологічної служби України у динаміці за 2015–2024 рр. з виявленням основних тенденцій, регіональних дисбалансів і системних ризиків.
Матеріали та методи. Матеріалами дослідження слугували офіційні звітні дані Міністерства охорони здоров’я України щодо чисельності лікарів-онкогінекологів, їх територіального розподілу та кваліфікаційного рівня за регіонами України. У роботі застосовано методи описової статистики, аналізу динаміки, структурно-динамічного аналізу, міжперіодного порівняння та елементи прогнозування.
Результати. Протягом аналізованого періоду в загальній кількості онкогінекологів спостерігалася нестійка зміна, яка характеризувалася спадом кризи та нерівномірним подальшим відновленням. Виявлені значні регіональні диспропорції кадрового забезпечення з концентрацією онкогінекологів у великих урбанізованих центрах та гострим дефіцитом у багатьох районах, особливо на прифронтових та тилових територіях. Проведений структурний аналіз виявив поступове зменшення частки спеціалістів вищого професійного рівня з одночасним збільшенням спеціалістів без кваліфікаційних категорій. Порівняння довоєнного та воєнного періодів чітко виявило посилення кадрових втрат, міграцію медичного персоналу, порушення структурної стабільності.
Висновки. Результати дослідження свідчать про необхідність перегляду кадрової політики в онкології та гінекології з урахуванням регіональних особливостей, стимулювання професійного зростання лікарів та запровадження механізмів утримання висококваліфікованих спеціалістів у регіонах дефіциту кадрів. Отримані результати мають практичне застосування для прийняття управлінських рішень при плануванні медичних‑ресурсів, організації роботи мережі спеціалізованої допомоги та підвищення доступності онкологічної та гінекологічної допомоги в Україн
Особливості вікових змін рівнів тиреоїдних і статевих гормонів спонтанно гіпертензивних щурів
Full text linkThe course of development and progression of arterial hypertension (AH) is influenced by many factors, including the functional state of the endocrine system.
The aim of the study is to determine the content of thyrotropin, free forms of thyroid hormones, total testosterone and estradiol in the blood serum of spontaneously hypertensive rats of the SHR line of different age groups.
Materials and methods. The studies were performed on male rats aged 9 and 24 months. All animal experiments were performed in accordance with the guidelines of the EU Directive 2010/63/EU on the protection of animals used for scientific purposes. White outbred rats served as normotensive controls, and spontaneously hypertensive rats of the SHR line served as a classical model of hypertension. The study of the content of thyrotropin, free forms of thyroid hormones, total testosterone and estradiol was carried out on a microplate enzyme immunoassay analyzer "Stat Fax 3200" (Awareness Technology inc., USA) using standard commercial test kits from the company "Hema" (Ukraine).
Results. The levels of pituitary thyroid-stimulating hormone, free triiodothyronine and total testosterone were significantly higher in SHR rats of both age groups compared to age-matched controls. The level of free thyroxine remained unchanged in all groups. The level of estradiol in the serum of spontaneously hypertensive rats was significantly higher (by 60%) than that of normotensive rats.
Conclusions. SHR rats aged 9 and 24 months are characterized by neuroendocrine features in the form of subclinical hypothyroidism, significantly increased levels of free triiodothyronine and total testosterone, which may affect the premature development of cardiovascular diseases. The level of estradiol was significantly higher only in 9-month-old SHR rats, which may explain the protective effect of these hormones on the state of the cardiovascular system of young rats with hypertension.На перебіг розвитку та прогресування артеріальної гіпертензії (АГ) впливають багато факторів, в тому числі функціональний стан ендокринної системи.
Мета дослідження – визначення вмісту тиреотропного, вільних форм тиреоїдних гормонів, загального тестостерону та естрадіолу в сироватці крові спонтанно гіпертензивних щурів лінії SHR різних вікових груп.
Матеріали та методи. Дослідження виконані на щурах-самцях віком 9– та 24–місяців. Усі експерименти на тваринах проводили відповідно до керівних принципів Директиви ЄС 2010/63 / EU про захист використовуваних тварин для наукових цілей. Білі безпородні щури були в якості нормотензивного контролю, спонтанно гіпертензивні щури лінії SHR – в якості класичної моделі АГ. Дослідження вмісту тиреотропного, вільних форм тиреоїдних гормонів, тестостерону загального та естрадіолу проведено на мікропланшетному імуноферментному аналізаторі «Stat Fax 3200» (Awareness Technology inc., USA) з використанням стандартних комерційних тест-наборів фірми «Хема» (Україна).
Результати. Рівні тиреотропного гормону гіпофіза, трийодтироніну вільного та рівень загального тестостерону були значуще вищими у щурів SHR обох вікових груп в порівнянні з групами контролю відповідного віку. Рівень тироксину вільного залишався без істотних змін в усіх групах. Рівень естрадіолу в сироватці крові спонтанно гіпертензивних щурів був значуще вищим (на 60 %) від аналогічного показника нормотензивних щурів.
Висновки. Щури SHR віком 9-ти та 24-міс. характеризуються нейроендокринними особливостями у вигляді субклінічного гіпотиреозу, значуще підвищених рівнів трийодтироніну вільного та загального тестостерону, що може впливати на передчасний розвиток серцево-судинних захворювань. Рівень естрадіолу був значно вищим тільки у 9-ти місячних щурів SHR, що може обумовлювати захисну дію цих гормонів на стан серцево-судинної системи молодих щурів з А
Тканинно-специфічна eQTL-модульована регуляція варіанту TMPRSS2 (rs12329760) та його потенційна роль у сприйнятливості до COVID-19
Full text linkThe aim of research – to analyze tissue-associated expression of the TMPRSS2 gene (rs12329760) using quantitative expression loci and assess its potential contribution to the formation of individual susceptibility to COVID-19.
Material and methods. Genotyping of TMPRSS2 (rs12329760) was performed for 48 patients with mild COVID-19 and 72 patients with moderate and severe disease. Peripheral blood leukocytes were used to isolate genomic DNA, and real-time polymerase chain reaction was used to genotyping gene polymorphisms. eQTL analysis was applied based on publicly available data from the QTLbase database to establish tissue-specific transcriptional effects of the TMPRSS2 variant (rs12329760).
Results. It was found that TMPRSS2 (rs12329760) showed the highest number of transcripts in prostate tissue. A total of 80 eQTLs associated with rs12329760 were identified, all of which were driven exclusively by cis-regulatory mechanisms, with these associations distributed across 19 tissues and involving regulatory interactions with 18 genes. The T allele of rs12329760 was associated with significantly increased expression of MX1, MX2, and AP001610.1 in CD4⁺ T lymphocytes, circulating monocytes, and B lymphocytes. In contrast, the C allele was associated with increased expression of FAM3B and BACE2 in CD16⁺ neutrophils and CD14⁺ monocytes. Opposing regulatory effects were also found: rs12329760 was associated with transcriptional suppression of C2CD2, PRDM15, TMPRSS3, and UMODL1 in CD4⁺ T cells and B lymphocytes, predominantly mediated by the T allele.
Conclusions. The TMPRSS2 gene (rs12329760) has broad tissue-specific regulatory activity, enhancing the expression of genes involved in the formation of the human antiviral response, while involving mechanisms related to the complement system and serine protease. These transcriptional effects suggest that rs12329760 may serve as a functional modifier of susceptibility and immune response in COVID-19Мета дослідження - проаналізувати тканино-пов'язану експресію гена TMPRSS2 (rs12329760) за допомогою локусів кількісних ознак експресії та оцінити її потенційний внесок у формування індивідуальної сприйнятливості до COVID-19.
Матеріал і методи. Генотипування TMPRSS2 (rs12329760) було проведено для 48 хворих із легким перебігом COVID-19 та 72 хворих із помірним та тяжким перебігом хвороби. Для виділення геномної ДНК використовували лейкоцити периферичної крові, а для генотипування поліморфізму гену полімеразну ланцюгову реакцію в реальному часі. Застосували аналіз eQTL на основі загальнодоступних даних бази QTLbase для встановлення тканиноспецифічних транскрипційних ефектів варіанта TMPRSS2 (rs12329760).
Результати. Встановлено, що TMPRSS2 (rs12329760) показав найвищу кількість транскриптів у тканині простати. Загалом було виявлено 80 eQTL, пов'язаних з rs12329760, всі вони були зумовлені виключно цис-регуляторними механізмами, причому ці асоціації розподілені по 19 тканинах та включають регуляторні взаємодії з 18 генами. Алель T rs12329760 був пов'язаний зі значним збільшенням експресії MX1, MX2 та AP001610.1 у CD4⁺ T-лімфоцитах, циркулюючих моноцитах та B-лімфоцитах. Навпаки, алель C був пов'язаний з посиленою експресією FAM3B та BACE2 у CD16⁺ нейтрофілах та CD14⁺ моноцитах. Також виявлені протилежні регуляторні ефекти: rs12329760 був пов'язаний з пригніченням транскрипції C2CD2, PRDM15, TMPRSS3 та UMODL1 у CD4⁺ T-клітинах та B-лімфоцитах, переважно опосередкованим алелем T.
Висновки. Ген TMPRSS2 (rs12329760) має широку тканинно-специфічну регуляторну активність, посилюючи експресію генів, які беруть участь у формуванні противірусної відповіді організму людини, при цьому залучаючи механізми, що пов'язані з системою комплементу та сериновою протеазою. Ці транскрипційні ефекти свідчать про те, що rs12329760 може служити функціональним модифікатором сприйнятливості та імунної відповіді при COVID-1
Оцінка результатів використання різних типів аутологічного хряща для відновлення структурної опори носа при вторинній ринопластиці
Full text linkAccording to the literature, from 14 to 50% of patients after primary rhinoplasty still require repeated interventions to correct aesthetic or functional defects of the nose, for which various types of autologous cartilage grafts are used. Despite the number of possible donor sites of autologous cartilage, their resorption still remains a significant problem in the context of the stability of long-term rhinoplasty results.
Objective: To conduct a comparative assessment of the clinical results of using different types of autologous cartilage in secondary rhinoplasty.
Materials and methods. A prospective study was conducted involving 54 patients aged 18 to 60 years who underwent secondary rhinoplasty in the period from January 2022 to January 2025 and who were divided into 3 groups according to the type of autologous cartilage. The study used questionnaires NOSE, ROE, VAS (satisfaction), photometry, and statistical research methods. Evaluations of the results were carried out at 3, 6, 12, 24, 36 months of follow-up.
Results. Three months after the intervention, the median NOSE score was 35 points. The ROE level 3 months after the operation was characterized by a median of 62.5 points. During the following months, a gradual increase in this score was observed until the twelfth month. Regarding objective indicators, the width of the nose one year after the operation was 32.4 mm, the height of the nasal bridge - 4.7 mm, the projection of the nasal tip was recorded at 21.3 mm. The height of the bridge showed a tendency to decrease (to 4.0 mm after three years).
Conclusions. The use of autologous cartilage grafts in secondary rhinoplasty provides a significant improvement in functional and aesthetic results without a statistically significant difference between the study groups. The process of cartilage resorption in all cases of rhinoplasty is progressive and correlates with the observation period. In our case, resorption was observed for the entire sample from 1.5% after one year to 2.3% after three yearsЗа даними літератури від 14 до 50% пацієнтів після первинної ринопластики все ще потребують повторних втручань для корекції естетичних або функціональних недоліків носа, з приводу чого застосовуються різні типи аутологічних хрящових трансплантатів. Не зважаючи на кількість можливих донорських ділянок аутохрящів, їх резорбція все ще залишається значною проблемою у контексті стабільності довгострокових результатів ринопластики.
Мета: Провести порівняльну оцінку клінічних результатів використання різних типів аутологічного хряща при вторинній ринопластиці.
Матеріали та методи. Проведено проспективне дослідження за участю 54 пацієнтів віком від 18 до 60 років, які проходили вторинну ринопластику у період з січня 2022 по січень 2025 року та які були розподілені на 3 групи за типом аутохряща. В дослідженні застосовувались анкетування NOSE, ROE, ВАШ (задоволеності), фотометрія, статистичні методи дослідження. Оцінки результатів проводились на 3, 6, 12, 24, 36 місяці спостереження.
Результати. Через три місяці після втручання медіана показника NOSE становила 35 балів. Рівень ROE через 3 місяці після операції характеризувався медіаною 62,5 балів. Протягом наступних місяців спостерігалось поступове зростання цієї оцінки до дванадцятого місяця. Щодо обʼєктивних показників, то ширина носа через рік після операції становила 32,4 мм, висота спинки носа - 4,7 мм, проекція кінчика носа була зафіксована на рівні 21,3 мм. Висота спинки показала тенденцію до зменшення (до 4,0 мм через три роки).
Висновки. Використання аутологічних хрящових трансплантатів при вторинній ринопластиці забезпечує достовірне покращення функціональних та естетичних результатів без статистично значимої різниці між досліджуваними групами. Процес резорбції хрящової тканини в усіх випадках ринопластики є прогресуючим і корелює з терміном спостереження. У нашому випадку для всієї вибірки спостерігалась резорбція з 1,5% через рік до 2,3% через три рок