NaUKMA Research Papers. Law
Not a member yet
189 research outputs found
Sort by
Визначення національних та етнічних груп у Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього крізь призму радянських і російських наративів про українську ідентичність
No full textDebates on the genocidal nature of Russian atrocities in Ukraine have uncovered various grey zones of the law on genocide. While most contemporary commentaries have focused on the essence and scope of the crime’s central element – the intent to destroy the group in whole or in part – little analysis has been dedicated to defining and understanding the alleged object of the destruction, i.e., protected groups themselves. Even beyond the Ukrainian context, this problem is endemic to contemporary doctrine and jurisprudence, providing a rather cursory or even contradictory analysis of the notions of protected groups seemingly without recourse to other fields studying human identities, such as anthropology. This article aims to address this lacuna by exploring the dichotomy between national and ethnic groups under the Genocide Convention through Soviet and Russian identity narratives. The article summarises the state of contemporary law and jurisprudence relevant to the definition of the protected groups, as well as associated gaps and inconsistencies. It further addresses challenging issues of the groups’ definition and delimitation through the lenses of modern anthropology, where the law is silent. The article stresses the importance of multidisciplinary and contextualised application of the legal concepts under the law of genocide in light of the meaning ascribed to them by other fields of study focusing on group identities and inter-group dynamics. Finally, the article applies relevant findings to the context of Soviet and further Russian narratives on the Ukrainian identities, illustrating the dichotomy between national and ethnic groups.Дискусії про геноцидний характер російських діянь в Україні допомогли виявити багато сірих зон і прогалин у правових елементах злочину геноциду. Однак сучасний правовий аналіз сконцентрований здебільшого на сутності та особливостях ключового елементу злочину, тобто на умислі (намірі) знищити групу повністю або частково. Питання ж визначення та осмислення ймовірного об’єкта знищення, тобто самих захищених груп, залишається значною мірою не дослідженим. Навіть поза українським контекстом ця проблема є типовою для сучасної доктрини та судової практики в міжнародному кримінальному праві, які надають доволі поверховий чи навіть суперечливий аналіз концепцій захищених груп без ретельного вивчення здобутків інших наук, що зосереджуються на людських ідентичностях, як-от антропологія. Метою цієї статті є усунути такі прогалини, дослідивши дихотомію між національними та етнічними групами в Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього крізь призму радянських і російських наративів стосовно української ідентичності.У статті узагальнено стан сучасної міжнародно-правової доктрини та судової практики щодо визначення захищених груп, а також пов’язані з ними прогалини та неузгодженості. Крім того, у ситуаціях, де право нездатне дати характеристику захищеним групам, розглянуто складні питання визначення та розмежування груп крізь призму сучасної антропології. У статті наголошено на важливості мультидисциплінарного та контекстуалізованого застосування правових концепцій щодо злочину геноциду, беручи до уваги значення, які їм надають інші галузі науки, зосереджені на груповій ідентичності та міжгруповій динаміці. Аналіз показує відмінність сутності націй та етнічних груп. Нації визначено як складні спільноти, що характеризуються не лише культурними зв’язками (як етнічні групи), а й суб’єктивним глибшим самоусвідомленням членів нації як частини єдиної спільноти і національного проєкту. Врешті, автор застосовує наукові результати до контексту радянських і російських наративів про українську ідентичність, які демонструють дихотомію між національними та етнічними групами. За результатами дослідження автор пояснює, чому розуміння логіки та політики винищення, якими керувався радянський режим і які використовує Російська Федерація сьогодні, можливе лише крізь призму національної і псевдонаціональної ідентичності, у якій етнічна належність могла відігравати лише другорядну роль
Реформа системи правосуддя Албанії в контексті процесу вступу до Європейського Союзу
Get PDFThis article examines the reform of the justice system in Albania since 2016 through the lens of the accession procedure to the European Union and the practice of the European Court of Human Rights in individual cases against Albania. The first part is devoted to the analysis of the general context in which the reform of the justice system in 2016 was implemented in Albania and examines its main elements. The relevant reports of the European Commission regarding Albania are considered in this part with a focus on recommendations concerning the judiciary.The second part analyses the key judgements of the European Court of Human Rights regarding the process of reforming the justice system in Albania since 2016 based on individual applications of judges and prosecutors who were dismissed from their positions as a result of the re-evaluation procedure. These judgements include the following cases: Besnik Cani v. Albania, Gashi and Gina v. Albania, Nikëhasani v. Albania, Sevdari v. Albania, and Xhoxhaj v. Albania. In particular, the following aspects were considered: the status of bodies created to reassess judges and prosecutors, their independence and impartiality; as well as the proportionality of the interference in the private life of the applicants.Finally, the article aims to assess the impact of judgements in specific cases of the European Court of Human Rights on the accession procedure of Albania and other candidate states to the European Union. The article scrutinizes the reports of the European Commission regarding other candidate states in terms of the recommendations provided related to the judiciary and the rule of law. The article demonstrates the interrelation between the accession process to the European Union and the relevant judgements of the European Court of Human Rights analysing the judgements and key reports concerning other candidate countries. In particular, the reports of the European Commission concerning Georgia, Moldova, and Ukraine are considered. It is argued that the conclusions obtained in individual cases regarding the reform of the justice system in Albania should be interpreted in a much broader context of the procedure of accession tothe European Union of other candidate states.У статті розглянуто реформу системи правосуддя в Албанії з 2016 р. крізь призму процедури вступу до Європейського Союзу та практики Європейського суду з прав людини в індивідуальних справах. У першій частині проаналізовано загальний контекст, у якому було запроваджено реформу системи правосуддя 2016 року в Албанії, та розглянуто основні її елементи. У другій частині проаналізовано ключові рішення Європейського суду з прав людини щодо процесу реформи системи правосуддя в Албанії з 2016 р. за індивідуальними скаргами суддів та прокурорів, звільнених зі своїх посад за результатами процедури переатестації. Зокрема, розглянуто такі аспекти: статус органів, створених для переатестації суддів і прокурорів, їхню незалежність та неупередженість; пропорційність втручання в приватне життя заявників. Насамкінець стаття має на меті оцінити вплив рішень у конкретних справах Європейського суду з прав людини на процедуру вступу Албанії та інших держав-кандидатів до Європейського Союзу. Обґрунтовано, що висновки, отримані в індивідуальних справах щодо реформи системи правосуддя в Албанії, слід тлумачити в значно ширшому контексті процедури вступу до Європейського Союзу інших держав-кандидатів
Роль інституту конституційної скарги в реформуванні довічного позбавлення волі в Україні
Get PDFThe author explores the place and significance of the constitutional complaint institution in implementing international standards related to life imprisonment in the national legal system. Recently, following the development of these standards in international human rights law, the European Court of Human Rights declared that the absence of a predictable and transparent mechanism for reducing life imprisonment in Ukraine violates human dignity and contradicts Article 3 of the European Convention on Human Rights. In alignment with this perspective, in 2020, the Constitutional Court of Ukraine deemed unconstitutional provisions that prohibited parole from life imprisonment. The constitutional complaint served as a tool for Ukrainian authorities to advance the life imprisonment reform. Apart from the constitutional complaint, no other mechanism has made such a powerful influence in this process. Consequently, it is necessary to analyze the constitutional proceedings that preceded the decision and the ratio decidendi within the same decision.The paper outlines aspects of the national model of the institution of life imprisonment and international standards governing this penalty. Discrepancies in these systems are identified, and the author investigates constitutional complaints filed in response to these disparities, along with the relevant constitutional proceedings. Subsequently, the author places significant emphasis on the decision of the Constitutional Court of Ukraine resulting from the consideration of the aforementioned complaints. In the author’s opinion, this decision acted as the driving force behind the continued reform of life imprisonment. The work also briefly outlines the prospects and challenges of life imprisonment reform, implemented even under martial law conditions.Досліджено значення інституту конституційної скарги для імплементації міжнародних стандартів щодо довічного позбавлення волі в національну правову систему. З моменту розроблення цих стандартів у міжнародному праві прав людини, констатації Європейським судом з прав людини недотримання Україною своїх зобов’язань щодо цього виду покарання та, врешті, перших кроків у реформуванні довічного позбавлення волі пройдено чималий шлях. Жоден інший механізм, окрім конституційної скарги, не став настільки потужним інструментом у цьому процесі. У статті окреслено ті аспекти національної моделі інституту довічного позбавлення волі, які не відповідали міжнародним стандартам, проаналізовано конституційні скарги, подані щодо цієї невідповідності, та рішення Конституційного Суду України, прийняте за наслідками їх розгляду. На думку авторки, саме воно стало рушієм подальшої реформи довічного позбавлення волі, перспективи і виклики якої також побіжно окреслено у статті
Реалізація принципу якнайкращих інтересів дитини під час судового розгляду
Get PDFThe article is dedicated to one of the four overarching principles of the UN Convention on the Rights of the Child: the principle of the best interests of the child. A scientific study was conducted to clarify the content of the described principle and define its constituent elements, which are implemented during legal proceedings. An attempt was made to develop proposals for improving the child-friendly justice system, with due consideration given to the principle of the best interests of the child. This principle holds paramount importance in the field of protecting children’s rights, finding reflection both at the international level and within national legal systems. Importantly, it comes into effect whenever the rights of children are at stake.It is emphasized that the national legislation lacks a specific definition of the principle of the best interests of the child and a list of elements that reveal its content.It has been concluded that international standards and especially the approaches of the UN Committee on Human Rights, which are already integrated into national judicial practice, serve as a crucial guide in this aspect.Given that the court is the entity most frequently tasked with assessing the content and elements of the best interests of the child, there is a need for the justice system to intensify its emphasis on implementing this principle.In light of this, both the judicial procedure and its legislative framework require enhancement, incorporating specific norms that guide law enforcement entities to prioritize the best interests of the child. Similar approaches are being adopted in other countries, serving as positive examples for Ukraine.The conclusions drawn in the study indicate the need to strengthen scientific discussions and generalizations, which would help to improve the child-friendly justice system, highlighting the features of one of its most important principles – the best interests of the child.The conclusions drawn in the study underscore the necessity to strengthen scientific discussions and generalizations, which would contribute to the enhancement of the child-friendly justice system, emphasizing the features of one of its most crucial principles – the best interests of the child.Статтю присвячено одному з чотирьох загальних принципів Конвенції ООН про права дитини – принципу якнайкращих інтересів дитини. Дослідження мало за мету з’ясувати зміст цього принципу і визначити його складові елементи, що реалізуються під час судового розгляду. Зроблено спробу напрацювання пропозицій із вдосконалення системи правосуддя, дружнього до дитини, із врахуванням принципу якнайкращих інтересів дитини.Наголошено, що національне законодавство не містить конкретного визначення принципу якнайкращих інтересів дитини та переліку елементів, які розкривають його зміст.Зроблено висновок, що важливим орієнтиром у цьому аспекті є міжнародні стандарти, зокрема підходи Комітету ООН з прав людини, які вже імплементовано в національну судову практику.Оскільки органом, який найчастіше надає оцінку змісту й елементам найкращих інтересів дитини, є суд, система правосуддя має більше фокусуватися на реалізації принципу якнайкращих інтересів дитини.З огляду на зазначене потребує вдосконалення як процедура судового розгляду, так і її законодавче регулювання із введенням спеціальних норм, які б орієнтували суб’єктів правозастосування на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідні підходи використовують в інших країнах, що може стати позитивним прикладом для України.Зроблено висновки про необхідність наукових дискусій та узагальнень, які б допомогли вдосконалити систему правосуддя, дружнього до дитини, із виокремленням особливостей одного з його найважливіших принципів – якнайкращих інтересів дитини
«Росія – заходи щодо транзитного руху»: доленосна справа, яка підриває роль винятків щодо безпеки Світової організації торгівлі під час гібридних і торговельних воєн
No full textThis article explores the relationship between trade and hybrid warfare conducted by state actors in the context of the Russia-Ukraine war before Russia’s full-scale invasion in 2022 and the US-China trade war. It analyzes recent WTO case-law, notably the landmark case Russia – Traffic in Transit, where justification under GATT Art. XXI was successfully invoked by Russia – a WTO member that launched armed aggression against its neighbor, resorting to occupation and annexation of Ukraine’s territories. Panel’s application of a two-tier test in this case is put into question as Russia has neither explained what constituted an emergency in international relations nor articulated its essential security interests. The analysis addresses how Russia employed trade war tactics as part of its arsenal in the realm of hybrid warfare, subsequently escalating to a full-scale aggression against Ukraine, triggering the largest continental war in Europe since WWII. However, the article recognizes the balanced nature of the GATT Art. XXI interpretation, requiring the Panel to assess whether the measures were “taken in time of war or other emergency in international relations,” and also to identify whether the invoking member acted in good faith when establishing the connection between the measures and its essential security interests. If applied correctly, this interpretation should not encourage further trade wars.У статті досліджено взаємозв’язок між торговельними та гібридними війнами, які відбуваються між державами, на прикладі російсько-української війни до повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році та торговельної війни між США та Китаєм. Описано роль торговельної війни як одного з інструментів гібридної війни. Проаналізовано найновішу судову практику Світової організації торгівлі (СОТ), зокрема Звіт групи експертів у справі «Росія – заходи щодо транзитного руху», де було успішно застосовано винятки щодо безпеки СОТ за статтею XXI ГАТТ. Ця справа є єдиним прикладом прийнятого Звіту групи експертів СОТ, коли винятки щодо безпеки застосувала Росія – держава-член СОТ, яка розпочала збройну агресію проти свого сусіда, вдаючись до окупації та анексії території України. У цьому випадку авторка ставить під сумнів обґрунтованість застосування групою експертів СОТ дворівневого тесту за статтею XXI ГАТТ, оскільки Росія ніяк не пояснила, що є надзвичайною ситуацією в міжнародних відносинах, а також не сформулювала своїх суттєвих інтересів безпеки. Висвітлено, як Росія використовувала тактику торговельної війни як частину свого арсеналу в гібридній війні проти України та пізніше ескалювала до повномасштабної агресії, що спричинило найбільшу континентальну війну в Європі з часів Другої світової війни. Однак авторка визнає збалансований характер тлумачення статті XXI ГАТТ, що вимагає від групи експертів СОТ оцінювання, чи заходи були вжиті під час війни чи іншої надзвичайної ситуації в міжнародних відносинах, а також визначення того, чи діяла держава-член СОТ добросовісно і чи простежується зв’язок між заходами та суттєвими інтересами безпеки. Підсумовано, що, якщо цю інтерпретацію буде правильно застосовано, вона не сприятиме подальшим торговельним війнам. Зазначено, що потенційно винятки щодо безпеки в торговельних війнах можна застосовувати не лише для виправдання порушень ГАТТ, але й інших охоплених угод СОТ. Це припущення підкріплено тим, що у справі «Росія – заходи щодо транзитного руху» статтю XXI ГАТТ було успішно застосовано і для виправдання порушень за Протоколом про приєднання до СОТ, який не є частиною ГАТТ
Українська правова ментальність: підходи до визначення
Get PDFThis article explores and comments on various methodological approaches to defining “legal mentalitet” and “legal mentality.” While these two terms are common in Ukrainian science, English-speaking countries exclusively use the term “mentality,” omitting “mentalitet.” Although the precise reasons for this discrepancy are unclear, the article establishes that the two terms share a close relationship in their nature.The article analyzes the ways and timeframes involved in the formation of legal mentality and examines the reasons for the lack of unity in legal science regarding the definition of legal mentality. The primary reason identified for this lack of unity is the examination of the phenomenon by scientists from different branches of science, each with distinct understandings of the concept.The article argues for the existence of the concept of Ukrainian legal mentality as a distinct group phenomenon with an exceptionally lengthy formation period. It also provides a definition of this concept, summarizing it as the internal subconscious attitude of the entire historical Ukrainian community toward the law and its corresponding impact on the implementation of legal behavior.Further, the article discusses the main differences between legal awareness and legal mentality. The author notes that while legal awareness and legal mentality are related in nature, they differ in the time required for formation, the ways they manifest, and the functions they perform in the human brain, virtually acting as legal consciousness and legal subconsciousness.In conclusion, the article emphasizes the importance of considering legal mentality during the lawmaking process. The author highlights that the constant disregard for Ukrainian legal mentality by lawmakers adversely affects the effectiveness of any legal initiative. As an illustrative example, the low vaccination rates in Ukraine are cited to demonstrate how the neglect of legal mentality during the lawmaking process can be not only ineffective but also dangerous.У статті розглянуто різні підходи до визначення понять «правовий менталітет» і «правова ментальність» на основі розмежування понять «менталітет» і «ментальність». Проаналізовано шляхи й час формування правової ментальності та причини відсутності в правовій науці єдності щодо цього поняття, основною з яких є дослідження цього феномену вченими з різних галузей науки, з його галузевим розумінням. Обґрунтовано існування поняття української правової ментальності як окремого групового феномену з тривалим часом формування, а також надано власне визначення цього поняття. Викладено авторський погляд на різницю між правосвідомістю та правовою ментальністю. У висновку арґументовано необхідність урахування в законотворчій діяльності типових підсвідомих реакцій на право у великих соціальних груп, щоб зменшити суспільний спротив законодавчим ініціативам і збільшити їхню ефективність. Це допоможе сформувати підґрунтя для здобуття суспільної підтримки законодавчих ініціатив
Засади законодавчого регулювання інституціоналізації системи гарантування вкладів фізичних осіб
Get PDFThe article conducts a legal analysis of approaches to understanding the nature of the powers of the Deposit Guarantee Fund for Individuals, impacting the institutional reform of the respective deposit guarantee system. The author delineates the powers of the Fund. According to the proposed approach, the powers of the Fund regarding the functioning of the deposit guarantee system are divided into two subgroups: managerial and entrepreneurial. Managerial functions aim to institutionalize the deposit guarantee system itself. They are oriented towards the interaction of the Fund with banks participating in this system rather than towards depositors. Entrepreneurial powers essentially represent a specialized form of commercial activity, involving measures to preserve and increase the funds collected from participants in the deposit guarantee system. Powers related to ensuring the functioning of the deposit guarantee system for individuals, both managerial and entrepreneurial, are inherent to the Fund and require further development in accordance with international standards and Ukraine’s European integration commitments. It is essential to ensure a balance between state intervention and self-regulation through market instruments in the relevant sphere. Additionally, regulatory, administrative, and supervisory powers are separately highlighted, primarily concerning the removal of insolvent banks from the market and bank liquidation procedures. During the institutional reform of the Fund, it is necessary to review these powers, taking into account their nature and the constitutional regulation of relevant legal relationships. In particular, it should be noted that the concepts of “deposit guarantee” and “deposit insurance” are legally distinct in nature. This is a crucial aspect that further elucidates the functional orientation of the Fund’s powers, the specific procedure of its formation, and, most importantly, its role and significance in the banking system of Ukraine. It is critically important for the entire deposit guarantee system for individuals, as well as the removal of banks from the market to be legally transparent and predictable. To achieve this goal, all main mechanisms, procedures, and forms of activity should be appropriately regulated at the legislative level. In this regard, the experience gained from the relevant legislative regulation of the activities of state “regulators” and the functioning of self-regulatory organizations in related fields can serve as a basis for further institutional reform of the deposit guarantee system in Ukraine.У статті здійснено правовий аналіз підходів до розуміння природи повноважень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), які впливають на інституційне реформування відповідної системи гарантування вкладів. Подано авторське розмежування повноважень Фонду. Відповідно до запропонованого підходу повноваження Фонду щодо функціонування системи гарантування вкладів розподілено на дві підгрупи: управлінські та господарські. Також виокремлено владно-розпорядчі, адміністративні та контрольні повноваження, які поширюються здебільшого на виведення неплатоспроможних банків із ринку і процедури ліквідації банків. Проаналізовано потребу в перегляді таких повноважень під час інституційного реформування Фонду, що має відбуватися з урахуванням природи таких повноважень і конституційного регулювання відповідних правовідносин. Наголошено, що досвід відповідного законодавчого унормування діяльності державних «регуляторів» і функціонування саморегулівних організацій у суміжних сферах може бути основою для подальшого інституційного реформування системи гарантування вкладів фізичних осіб
Синергія науки і практики для врегулювання процедур банкрутства (огляд видання: Науково-практичний коментар Кодексу України з процедур банкрутства, заг. ред. Т. В. Курман, Н. П. Тищенко. Київ: Сігматрейд, 2022)
No full textReview of the publication: Yu. Yu. Bakai, T. V. Kurman, O. P. Meshe, V. V. Panchenko, M. Yu. Pokalchuk, N. P. Tyshchenko, V. P. Stanislavskyi, O. M. Tuieva. Naukovo-praktychnyi komentar Kodeksu Ukrainy z protsedur bankrutstva [Scientific and Practical Commentary on the Code of Ukraine on Bankruptcy Procedures], edited by T. V. Kurman, N. P. Tyshchenko. Kyiv: Sihmatreid, 2022 [in Ukrainian]Огляд видання: Ю. Ю. Бакай, Т. В. Курман, О. П. Меше, В. В. Панченко, М. Ю. Покальчук, Н. П. Тищенко, В. П. Станіславський, О. М. Туєва. Науково-практичний коментар Кодексу України з процедур банкрутства, заг. ред. Т. В. Курман, Н. П. Тищенко. Київ: Сігматрейд, 202
Концептуальна модель групових правил звільнення від покарання у зв’язку з давністю
Get PDFThe legal sub-institution of release from punishment due to prescription is sufficiently explored in legal doctrine. However, attempts to define unified rules of release from punishment due to prescription in criminal legal doctrine have been made only occasionally. The purpose of the article is to determine, using dialectical, systemic, hermeneutic, and sociological scientific methods of learning the group rules of release from punishment due to prescription (Part 5 of Article 74, Article 80 of the Criminal Code of Ukraine).The article offers the author’s definition of the concept of prescription in criminal law based on the analysis of the scholars’ positions regarding the grounds for the application of prescription.It has been established that the prescription does not apply in the case of committing certain criminal offences that are exhaustively defined in the criminal legislation. It is justified to support legislative initiatives on not applying the statute of limitations to persons who committed or were convicted, respectively, of crimes against the international legal order: the crime of genocide, crimes against humanity, crimes of aggression, war crimes, or crimes against the peace and security of mankind. It is also acknowledged as relevant not to invoke the prescription for the enforcement of a conviction in the case of an individual convicted of crimes against the foundations of national security of Ukraine, as outlined in Articles 109–114-2 of the Criminal Code, which should be reflected in the legi slation.The conditions for the application of the prescription are defined. The concepts of “evasion of pretrial investigation or court”, “evasion of punishment” are analysed. Different legal situations are modelled, in which a person’s performance of certain actions may indicate evasion of pre-trial investigation or court.The common features of the types of release from punishment due to prescription, as established during the research, enabled the author to formulate the following conceptual model of group rules for their application.In the case of release from punishment due to prescription (Part 5 of Article 74, Article 80 of the Criminal Code), the court must take into account:1) the type of criminal offence committed or for which a person was convicted;2) the period that has passed after the commission of the criminal offence or from the date of entry into force of the indictment of the court, which is determined taking into account the degree of gravity of the committed criminal offence, the type and degree of punishment provided for by the sanction of the article (part of the article) of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine, or until which person was convicted, respectively;3) the behaviour of a person after the commission of a crime or from the date of entry into force of a guilty verdict of the court.Правовий субінститут звільнення від покарання у зв’язку з давністю хоча й визначений у кримінальному законодавстві, однак групові правила звільнення від покарання у зв’язку з давністю в правовій доктрині майже не досліджено. Мета цієї статті полягає у визначенні з використанням діалектичного, системного, герменевтичного, соціологічних наукових методів пізнання групових правил звільнення від покарання у зв’язку з давністю (ч. 5 ст. 74, ст. 80 КК України). З урахуванням проаналізованих підстав для звільнення особи від призначеного покарання (ч. 5 ст. 74 КК) або звільнення від відбування покарання (ст. 80 КК) у зв’язку з давністю автор сформулював власне визначення поняття давності в кримінальному праві. На підставі аналізу передумов для звільнення особи від покарання у зв’язку з давністю розроблено для ефективного правозастосування концептуальну модель групових правил звільнення від покарання у зв’язку з давністю. Також досліджено законодавчі прогалини і запропоновано шляхи вдосконалення законодавства та практики його застосування
Від тотального скептицизму до виваженого конструктиву: міжнародний досвід застосування дистанційного правосуддя
Get PDFThe article analyzes the current international experience of remote justice during and after the COVID-19 pandemic. It identifies the main disadvantages of remote hearings that led to the reluctance to make active use of video conferencing prior to the threat of the coronavirus. The paper examines the widespread use of remote hearings during the active phase of the pandemic, looking in particular at the legal, administrative and organisational measures taken to ensure the capacity of judicial systems to administer justice at a distance. The article also examines evaluations of remote court hearings and their impact on justice outcomes conducted in Anglo-Saxon and Western European jurisdictions, highlighting the benefits and positive feedback from remote participation. In particular, these benefits include facilitating access to justice; increasing the efficiency of court proceedings; meeting deadlines; and reducing costs and time for parties and their representatives. Less obvious benefits include reducing public anxiety and concern; improving work-life balance, in particular by helping women lawyers to combine work and childcare; avoiding unwanted conflict between parties in court buildings; helping to protect the environment by reducing travel and air travel; and improving access to hearings for disabled parties and lawyers. The article demonstrates that remote justice contributes to ensuring the effectiveness of the right to legal protection, provided that there is a robust legal framework, the necessary procedural steps, and adequate technical equipment and Internet connection. With this in mind, the article provides arguments in favour of a balanced use of remote justice on an ongoing basis, i.e. use in certain court processes or at certain stages of the court process, when remote participation can contribute to ensuring access to justice or increasing its efficiency. The appropriateness of the use of remote justice and its compatibility with the guarantees of a fair trial must be determined and justified by the judge in each specific case on the basis of a comprehensive assessment of the circumstances of the case, its complexity and the capabilities of the parties to the proceedings. General conclusions are drawn regarding the types of cases or stages that are more suitable for video hearings, and the need for further improvement of remote justice practices to meet the requirements of fairness, transparency, equality, and accountability.Досліджено актуальний міжнародний досвід здійснення дистанційного правосуддя під час і після пандемії COVID-19. Визначено головні недоліки здійснення правосуддя дистанційно, що зумовлювали небажання активно використовувати відеоконференції до коронавірусної загрози. Проаналізовано стан справ і масового впровадження дистанційного правосуддя під час активної фази пандемії, зокрема, охарактеризовано нормативні, адміністративні та організаційні заходи, вжиті для забезпечення спроможності судових систем здійснювати правосуддя в дистанційному режимі. Узагальнено дослідження та оцінювання масового застосування дистанційних судових засідань і їхнього впливу на результати правосуддя, проведені на англосаксонському та західноєвропейському правових просторах. Висвітлено виявлені дослідженнями переваги від участі в судових засіданнях у режимі відеоконференції та позитивні відгуки, а також наведено аргументи щодо доцільності виваженого застосування дистанційного правосуддя на регулярній основі