NaUKMA Research Papers. Law
Not a member yet
189 research outputs found
Sort by
Cтягнення активів у дохід держави в результаті визнання їх необґрунтованими: прихований вид покарання?
Get PDFThe purpose of this article is to determine whether the forfeiture of assets as a result of declaring them unjustified should be considered as a penalty.Provisions governing the recognition of assets unjustified and its further forfeiture in the state revenue (RAS) were introduced into the Civil Procedural Code of Ukraine in 2015 and were criticized by the scientific community due to the similarities with the special confiscation provided by the Criminal Code of Ukraine, and were never implemented in practice. However, at the end of 2019, the essence of these provisions was dramatically changed via a combination of a foreign model of “non-conviction based forfeiture” and certain features of the crime of illicit enrichment. Right after the adoption of these new provisions, the members of the Ukrainian parliament initiated the constitutional petition. They claim that the RAS, being, in essence, a punishment, unreasonably deprives the party of protecting its rights and guarantees provided by the criminal legislation of Ukraine.Given the foreign origin of this legal mechanism and that this type of penalty was introduced into Ukrainian law not so long ago, the methodology of this research covers both analysis of current legislation, research of Ukrainian and foreign scholars, and the case-law of the European Court of Human Rights. The analysis allowed us to assess to which extent the procedure, severity, nature, and objectives of unjustified assets forfeiture coincide with the procedure, severity, nature, and objectives of punishment.The results suggest that such a penalty can be considered as a punishment neither under the European Convention on Human Rights nor national legislation, as it does not, inter alia, prove or disprove the facts of any offense or the connection of assets with any offense and is not intended to punish and prevent from committing other offenses. Given the fundamental nature of the issue under investigation in the context of its constitutional appeal and the lack of practice of applying such a penalty in Ukraine as of the preparation of the present research, the article has theoretical and practical importance.Ця стаття має на меті з’ясувати, чи слід вважати покаранням стягнення активів у дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими. З огляду на іноземне походження такого правового механізму та те, що досліджуваний вид стягнення був запроваджений в українське законодавствот не так давно, використана методологія охоплює як аналіз чинного законодавства та досліджень українських учених, так і напрацювання іноземних науковців та практику Європейського суду з прав людини. Проведений аналіз дав змогу оцінити, наскільки процедура, суворість, природа і цілі стягнення активів у дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими збігаються з процедурою, суворістю, природою та цілями, характерними для покарання. Отримані результати свідчать про те, що таке стягнення не можна вважати покаранням ні за правом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ні відповідно до національного права, адже, окрім іншого, воно не передбачає доведення чи спростування фактів вчинення будь-якого правопорушення або зв’язку активів з будь-яким правопорушенням і не має на меті кари та запобігання вчиненню інших правопорушень. Зважаючи на засадничий характер досліджуваного питання в контексті його конституційного оскарження та відсутності практики застосування такого стягнення в Україні на момент написання цієї статті, результати дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення
До проблеми перепиняльного характеру виборчих строків
Get PDFThe article considers one of the aspects of the temporal measure of the election process: the preclusive nature of the terms of electoral procedures (electoral terms).Determining the legal nature of electoral terms is of great practical importance. It is generally accepted that terms are preclusive if they must be strictly adhered to, i.e. these terms cannot be extended or renewed. Any actions that were to be committed during such a period have no legal consequences if they are committed after its expiration. Some election terms are recognized as preclusive by the law. The lack of a normative provision on the possibility of extending or renewing other election terms, together with the awareness that the election process is fast-paced and irreversible as well as the analogy with the terms recognized as preclusive, provides grounds for law enforcement bodies to extend this feature to all election terms.Judicial practice demonstrates various approaches to understanding the nature of different election terms. Although their preclusive nature is declared, it is not followed in all cases. Therefore, there exists a problem to search for a criterion that would allow to divide the terms of the implementation of certain election procedures by the relevant subjects of the election process into preclusive ones and those being mandatory but extendable.To find such a criterion, we used a comparison of two similar situations related to passive suffrage during the national elections – the nomination of a candidate and deciding regarding his registration.The difference between the conditions of the corresponding procedures is that the candidate being the holder of passive suffrage acts on his own initiative, i.e. at his own discretion submits documents for registration, while the opposite party (election commission), registering the candidate, acts on duty, having imperative power to consider these documents and make decisions on them in accordance with the requirements of the law. This is the reason for the difference in the nature of the terms for the corresponding procedures.Thus, the election terms are preclusive if they are related to the actions taken by the subjects of the election process at their own discretion, including for the exercise of their own rights. At the same time, the terms set for the obligatory actions aimed at ensuring the rights of other entities, although mandatory (violation of which is qualified as being illegal), but they cannot be considered preclusive.Статтю присвячено дослідженню перепиняльного характеру строків виконання виборчих процедур (виборчих строків). Визначення правової природи виборчих строків має важливе практичне значення. Перепиняльними прийнято називати строки, які мають бути жорстко дотримані, тобто не підлягають продовженню чи поновленню. Дії, які мали бути вчинені протягом такого строку, вчинені після його закінчення, не можуть мати юридичних наслідків. Відсутність нормативного припису щодо можливості продовження чи поновлення деяких виборчих строків разом із усвідомленням швидкоплинності і незворотності виборчого процесу та аналогією зі строками, визнаними перепиняльними нормативно, дає підстави правозастосовним органам поширювати такий характер на усі виборчі строки.Практика правозастосування засвідчує різні підходи до розуміння характеру виборчих строків: хоча їх перепиняльний характер завжди декларується, однак не у всіх випадках дотримується. Тому постає проблема пошуку критерію, який дозволив би розділити строки виконання тих чи інших виборчих процедур відповідними суб’єктами виборчого процесу на перепиняльні, з одного боку, і такі, що є зобов’язальними, однак можуть бути продовжені, з іншого. У статті запропоновано такий критерій
Принципи нормотворчої діяльності органів державної влади
Get PDFThe article, based on clarifying the content of related concepts of law-making, considers the principles of the rule-making activity as the power activity of public authorities. Such principles include the principles of humanism, democracy, the rule of law, human rights, and scientific validity of rule-making decisions, which necessitates the professionalism of rule-making activities, planning, systematics, complexity, timely revision and updating of legislation, and transparency. The content of these principles is revealed, their ranking is carried out, their importance for legal science and practice is emphasized, and the positions of scientists concerning their optimal list and characteristics are analyzed. In particular, attention is drawn to the fact that the principle of humanism is reflected in the fundamental values that underlie the constitutional order, the basis of the current law and human rights enshrined in the Constitution and laws of Ukraine: human dignity, the right to self-realization, justice and freedom, non-discrimination and equality before the law, tolerance, responsibility and respect for others. The principle of democracy, as a fundamental principle of rule-making, legitimizes the subjects of rule-making and creates a basis for their legal activities. The rule of law is also a fundamental principle of rule-making (including its components such as the principle of direct effect of the Constitution of Ukraine, the rule of the Constitution as the Basic Law, the principle of legality, legal certainty, the equality before the law and non-discrimination, and proportionality). It is emphasized that the principle of scientific validity of rule-making decisions necessitates professionalism of rule-making activities, and ensuring a high professional level of rule-makers makes it possible to carry out rule-making activities at a high scientific level, on a planned, systematic, comprehensive basis, the legal regulation of public relations, and the implementation of state functions. Aspects of the principle of publicity of normative activity of the Parliament, the Government, and the President of Ukraine are also analyzed.У статті на основі уточнення змісту споріднених понять правотворчої, нормотворчої і законотворчої діяльності, а також правотворення, нормотворення і законотворення розглянуто принципи нормотворчої діяльності як владної діяльності органів державної влади, що з огляду на її значущість має здійснюватися з дотриманням відповідних вимог, процедур та принципів. Такими принципами є принципи гуманізму, демократії (народовладдя), верховенства права (включно з такими його складниками, як принцип прямої дії норм Конституції України, верховенство Конституції як Основного Закону, принцип законності, юридичної визначеності, рівності перед законом і недискримінації, пропорційності), прав людини, наукової обґрунтованості нормотворчих рішень, що зумовлює необхідність професійності нормотворчої діяльності, плановості, системності, комплексності, своєчасного перегляду і оновлення законодавства, гласності. Розкрито зміст зазначених принципів, їх важливість для юридичної науки і практики, а також проаналізовано позиції науковців щодо їх оптимального переліку та характеристик
Реформування законодавства у сфері колективних трудових відносин за участю профспілки
Get PDFThe paper covers problematic issues of reforming the legislation on collective labour relations with the participating trade union representing the interests and defending the rights of employees, consisting in a workers’ collective, during collective bargaining, concluding a collective agreement, holding a social dialogue on the local level. The article contains an analysis of a draft legislation such as draft laws On Labour, On Amending Certain Legislative Acts of Ukraine (Regarding Certain Issues of Trade Unions’ Activity), On Amending the Law of Ukraine On Collective Agreements and Contracts in order to reveal the main trends of the proposed drafts, their scientific analysis, and producing own conclusions regarding impact of these draft laws upon the efficiency of the trade unions movement in Ukraine.The study of the proposed amendments to certain legislative acts as well as corresponding conclusions are made in observance of the current trends in the development of judicial application of legislative provisions on the preferential right of a unit trade union to represent a collective’s interests during collective bargaining regarding concluding or amending a collective agreement at an enterprise or institution. The paper contains a discussion on problematic (from a perspective of legal exercising and research) issues of the current legislative provisions on the safeguarding implementation of trade unions competence conformity to the Constitution of Ukraine, ILO Convention No. 87, and the recent case-law.The accordance of principles of rule of law and legality, representation, and efficient representing of workers’ collective interests during the in-court dispute resolution regarding representing the collective of workers and accession to an effective collective agreement is highlighted.In the conclusion it is stated that there is a negative trend on further deterioration of the trade unions’ position as representatives of labour collectives empowered with representative and defensive functions in relations with employers. Besides that, it is stressed that adoption and implementation of the argued legislative initiatives will eventually cause deepening the crisis of trade unionism and deteriorating of social standards. It will make a negative impact on a person’s social security in the state. There are grounds to assert forming case-law acknowledging works councils as equally authorized representatives of the workers’ collective in collective bargaining. In the meantime, the practice of rejection of new trade union’s units to join an effective collective agreement within the employer’s enterprise persists. It is concluded with the necessity to improve the system of normative safeguards for the trade unions activity and creating an efficient mechanism for countering abuse of rights, including safeguarding provisions, by parties of collective labour relations.Публікацію присвячено проблемним питанням реформування законодавства, що регулює колективно-трудові відносини за участю профспілки, яка представляє інтереси та захищає права найманих працівників, що входять до трудового колективу, під час ведення колективних переговорів, укладення колективного договору, здійснення соціального діалогу на локальному рівні. Здійснено аналіз проєктів законів «Про працю», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо окремих питань діяльності професійних спілок)», про внесення змін до Закону України «Про колективні договори і угоди» з метою виявлення основних тенденцій запропонованих законодавчих ініціатив, їх наукового аналізу та формулювання власних висновків щодо прогнозованого впливу цих проєктів на стан правового регулювання та ефективність функціонування профспілкового руху в Україні.Аналіз запропонованих змін до законодавства та відповідні висновки зроблено з урахуванням останніх тенденцій розвитку практики правозастосування судами положень законодавства щодо пріоритетного права первинної організації профспілки представляти інтереси трудового колективу під час ведення колективних переговорів щодо укладення чи внесення змін до колективного договору на підприємстві чи в установі. Проведено аналіз проблемних щодо правозастосування та наукового дослідження положень чинного законодавства про гарантії здійснення повноважень профспілками з урахуванням положень Конституції України, Конвенції МОП No 87 та судової практики, що склалася.Наголошено на узгодженні принципу верховенства права та принципу законності, принципу репрезентативності та реального представництва інтересів трудового колективу під час вирішення в судовому порядку спорів щодо представництва інтересів трудового колективу і можливості приєднання новоствореної первинної профспілкової організації до чинного колективного договору.Зроблено висновок про негативну тенденцію подальшого послаблення позицій профспілок як представників трудових колективів, наділених представницькими та захисними функціями у відносинах з роботодавцем. Також у підсумку наголошено на тому, що прийняття та імплементація зазначених вище законодавчих ініціатив призведе до поглиблення кризи профспілкового руху та до погіршення соціальних стандартів і негативно вплине на процеси соціальної захищеності людини в державі. Вбачаються підстави стверджувати про формування судової практики щодо визнання рад трудового колективу рівноправними за своїм правовим статусом представниками інтересів трудових колективів у колективних переговорах. Водночас практика невизнання права новоствореної профспілки приєднатися до чинного колективного договору залишається незмінною. Наголошено на необхідності удосконалення системи нормативних гарантій діяльності профспілок та створення дієвих механізмів недопущення зловживання правом, зокрема нормативними гарантіями, суб’єктами колективно-трудових відносин
«Безнаслідкова необережність» у сучасних умовах реформування кримінального законодавства: проблема та шляхи її розв’язання
Get PDFThe article highlights the problem of inconsistency of legislative provisions on careless forms of guilt, which are contained in the General Part of the Criminal Code of Ukraine, to the constructive peculiarity of criminal offenses that are provided by the Special Part of this Code. The author draws attention to the problem which emerged due to the future transfer of a significant number of criminal offenses from the Code of Ukraine on Administrative Offenses to the book of criminal offenses of the new Criminal Code of Ukraine. The vast majority of these offenses are constructed so as to have a formal composition, to wit the consequences outside it. At the same time, the construction of a careless form of guilt and its varieties, recklessness and negligence, the normative models of which are contained in the General Part of the draft Criminal Code of Ukraine, provides for a mental attitude to the consequences.It is substantiated that the developers of the draft of the new Criminal Code of Ukraine will have to decide on one of the two directions of the system: either to completely abandon the criminalization of inconsequent carelessness, leaving the legislative concept of carelessness covering only criminal offenses with material composition, or to agree with the idea of presence of the inconsequent carelessness within the institute of criminal offense.Future problems with determining the form of guilt of criminal offenses are shown, if among the provisions of the General Part of the projected Criminal Code of Ukraine there is a provision on the limited punishment of a careless behavior.The principle of constructing norms on criminal liability for careless acts is proposed, according to which resultative careless delicts should be provided in the book of crimes, and careless offenses with a formal composition should be misdemeanors.In order to properly cover the provisions of the General Part of the future Criminal Code of Ukraine on the carelessness of all constructive types of careless offenses, the author proposes to provide two types of careless form of guilt: resultative carelessness and inconsequent carelessness.Theoretical modeling of the relevant criminal law norms has been carried out, which will consolidate the inconsequent carelessness and its varieties.У статті висвітлено проблему невідповідності законодавчих положень про необережну форму вини, які містяться в Загальній частині КК України, конструктивним особливостям деяких складів кримінальних правопорушень, передбачених Особливою частиною цього Кодексу.Прогнозується ситуація, виникнення якої зумовлено майбутнім перенесенням значної кількості кримінальних за своєю правничою природою правопорушень з Кодексу України про адміністративні правопорушення до книги кримінальних проступків нового КК України. Переважна більшість цих правопорушень сконструйовані як такі, що мають формальний склад, тобто наслідки перебувають за його межами. Водночас конструкція необережної форми вини та її різновидів – легковажності і недбалості, нормативні моделі яких містяться в Загальній частині проєкту КК України, передбачає психічне ставлення до наслідків.Показано майбутні проблеми з визначенням форми вини кримінальних правопорушень, якщо серед положень Загальної частини проєктованого КК України буде передбачено положення про обмежену караність необережної поведінки.Пропонується принцип побудови норм про кримінальну відповідальність за необережні діяння, згідно з яким результативні необережні делікти мають передбачатися в книзі про злочини, а необережні правопорушення з формальним складом мають належати до проступків.З метою належного охоплення положеннями Загальної частини майбутнього КК України про необережність усіх конструктивних різновидів складів необережних правопорушень автор пропонує передбачити два типи необережної форми вини – результативну необережність і безнаслідкову необережність.Здійснено теоретичне моделювання відповідних кримінально-правових норм, якими закріплюватиметься безнаслідкова необережність та її різновиди
Право на доступ до недержавного врегулювання спорів у загальноєвропейському правопорядку: відправна точка для гармонізації підходів до державного та недержавного врегулювання спорів в Україні
No full textThe Ukrainian legal thought has traditionally regarded the right of access to justice as a right of access to the State court, or to State managed or controlled procedures for dispute settlement. One of the main reasons for that was that the non-state, or uncontrolled by the State dispute settlement was not formally permitted, prohibition being imposed by the Soviet system and even to a certain extent during the period of domination on parts of the territory of the modern Ukraine, of the various externally imposed requirements of various legal systems in force at the material time. Non-state dispute settlement in its traditional forms, mainly based on the custom, was also left outside the attention in the pre-Soviet times and could not find its dignified place between accessible schemes and instruments for dispute settlement. Moreover, the understanding that justice delivery for the parties to the dispute should remain within State monopoly, became commonly accepted as from 1996. The adoption of the Constitution of Ukraine to a certain extent perverted approach to settlement of conflicts, focusing on the main role for the State courts, to these ends. In particular, the courts are having “direct jurisdiction” over any dispute, this led to perception of pre-trial settlements as unnecessary, even as regards those that remained in force, notably, the commissions on labour disputes that were recognized in the case-law of the European Court as equating in legal force to binding and enforceable legal instruments. Thus, the traditional historical approach to seeing judicial examination of disputes as an exceptional step in dispute settlement, in the absence of agreement or settlement by the parties, notably through mediation, arbitration or conciliation, variousforms of third party involvement, steadily disappeared. However, alternative examination of disputes is returning back to its original standing. It is gaining its place in the discussions on the judicial reform and reform of the system for settlement of disputes. This reform is far from being finalised and possibly has not even started in practice. The new approach to settlement of disputes, aimed at breaking the principle of State monopoly on examination of disputes and seeing State dispute settlement by court as an exception, is still not firmly entrenched into the mentality of lawyers, public servants, judges, law enforcement employees and politicians in Ukraine. Thus, the article suggests and points out to importance of taking into account with these changes of a wider European perspective. Such a perspective should relate not only to theoretical and practical advantages of the non-state dispute settlement, but also provides that the privatisation of the dispute settlement procedures and breaking the state monopoly on it, is a part of wider international obligations, also being a part of the supranational legal order of the European Union. This obligation of Ukraine is also seen as part of the requirements stemming from the Council of Europe law. Both the EU law and the Council of Europe provide for extensive soft law recommendations, legal principles, which are formed by the case-law of the European Court of Human Rights. Such an approach provides that alternative means of dispute settlement, including arbitration, do not run contrary to the principles of human rights with regard to fair judicial proceedings. On the contrary, they could be seen as a highly relevant actual means of dispute settlement for any modern European society, built on the principles of respect to rule of law and human rights.В українській правовій думці право доступу до правосуддя традиційно розумілося лише як право доступу до державного суду або ж до державних чи контрольованих державою процедур урегулювання спорів. Однією з причин такого розуміння є те, що недержавне або ж неконтрольоване державою врегулювання спору не дозволялося в радянські часи. Недержавне врегулювання спорів у його традиційних формах також залишалося поза увагою в дорадянські часи і не знаходило свого місця серед доступних схем та інструментів урегулювання спорів. Більше того, розуміння того, що правосуддя для сторін спору має залишатися тільки в державній монополії, набуло поширення з 1996 року. Прийняття Конституції України дещо викривило підхід до врегулювання конфліктів, відводячи головну роль державним судам. Зокрема, суди мають безпосередню юрисдикцію над будь-яким спором, а процедури досудового врегулювання спору стали непотрібними, навіть ті, які залишалися чинними, наприклад, комісії по трудових спорах. Таким чином, традиційний історичний підхід до подання спорів на розгляд судді у винятковому випадку, коли їх неможливо було вирішити за допомогою альтернативних способів, у тому числі засобами медіації, арбітражу чи із залученням третіх осіб, поступово зник. Однак альтернативне вирішення спорів частково повертається нині в межах судової реформи та реформування системи врегулювання спорів. Ця реформа ще далека від завершення, а може, ще навіть і не почалася. Новий підхід до врегулювання спорів, спрямований на відхід від принципу державної монополії на вирішення спорів, поки що не закріпився у свідомості правників, державних службовців, суддів, працівників правоохоронних органів чи політиків в Україні. У статті наголошується на важливості врахування під час змін ширшої європейської перспективи. Така перспектива стосується не лише теоретичних і практичних переваг недержавного врегулювання спорів, але й передбачає, що система недержавного та альтернативного вирішення спорів – це міжнародне зобов’язання в наднаціональному правовому порядку Європейського Союзу. Таке зобов’язання посідає чільне місце і в системі права Ради Європи. Обидві системи мають широкий набір підходів, побудованих на рекомендаційних нормах м’якого права, на принципах права, які формуються судовою практикою Європейського суду з прав людини. Цей підхід передбачає, що альтернативні способи вирішення спорів, зокрема арбітраж, не суперечать принципам прав людини щодо справедливого судочинства. Навіть навпаки, вони стануть кориcним інструментом вирішення конфліктів для будь-якого сучасного європейського суспільства, побудованого на принципах поваги до верховенства права
Квазірегуляторна роль правових висновків Верховного Суду на прикладі справи про відшкодування моральної шкоди у сімейному спорі
Get PDFJudgments of the Supreme Court, their legal nature, tasks and importance have repeatedly been the subject of discussions among the legal scholars and the legal practitioners, so this issue will not be the main point of the article.Quasi-regulation as one of the most significant functions of the legal opinions of the Supreme Court will be described in the article on the example of family dispute cases.The legal opinions of the Supreme Court are generally acknowledged as quasi-precedents and the article contains the conclusion that such terminological definition is the most balanced as the Supreme Court caselaw could not be called precedent in the meaning of this definition in Anglo-Saxon law.The research has proved that quasi-precedents can set the quasi-legal regulation.In that context, however, it is important to distinguish that precedents can create legal regulation, while the quasi-precedents can provide the rule of law with additional regulatory content by its wider interpretation.This can be clearly observed when the Court of Cassation interprets in common the general and special legal provisions.It is proved that quasi-regulation, which is provided by the Supreme Court in certain cases, is the result of the several objective processes, including:– convergence of Anglo-Saxon and Romano-Germanic Law;– transformation of the national legal system from authoritarian soviet to democratic;– gradual abandonment from positivistic interpretation of legal provision in favor of rule of law and faire justice (human-centered);– more frequent application of dynamic interpretation of legal provisions.At the same time, it should be emphasized that quasi-regulation is not the prior task of the Supreme Court for the reason that ensuring the uniformity and sustainability of case law remains its basic function. Quasi-regulation is an additional instrument aimed at strengthening the rule of law in Ukraine.In this regard such an instrument is more useful when: (1) rules of positive law do not fulfill this function; (2) there is a need to use the legal regulation for resolving the conflicts of law and filling the gaps in legislation.Quasi-regulation contributes to the development of the doctrine of law and becomes an indicator for the legislator that certain relations need urgent regulation, that public relations have changed, become more complicated and need immediate legislative regulation, and that legislators demonstrate slow response to the mentioned changes.У статті розкрито проблему правової природи рішень Верховного Суду, а саме виокремлено таку їхню ознаку, як квазіпрецедентність. У дослідженні доведено, що квазіпрецедентність практики Верховного Суду – це не тільки імперативність рішень суду касацій для судів нижчої інстанції, але й такі рішення можуть виконувати квазірегуляторну функцію. Обґрунтовано думку, що квазірегулювання є спеціальним правовим інструментом Верховного Суду, за допомогою якого спори вирішуються на засадах принципів верховенства права та справедливості, а також за допомогою нього касаційний суд може заповнювати прогалини та долати колізії в законодавстві. Наголошено на тому, що квазірегулювання має межі, тобто можливе тільки за відсутності спеціальної норми права, яка фактично створюється судом у процесі розширеного тлумачення загальної норми. Для ілюстрації квазірегулювання в дії обрано сімейний спір про відшкодування моральної шкоди на користь дитини з біологічної матері, яка її покинула. Це перший в історії українського правозастосування приклад щодо захисту права дитини та яскравий приклад квазірегулювання, яке здійснює Верховний Суд
До проблеми регулювання внутрішньої організації політичних партій в Україні
Get PDFParty regulation in Ukraine went through a considerable path of its formation and crystallization. Thus, the right to freedom of association in political parties found its place in the Constitution of Ukraine in 1996, a range of electoral laws defined participation of political parties in elections, and more detailed regulation was provided to the political parties in the Law of Ukraine On Political Parties in Ukraine as of 2001. Considering that almost 20 years have passed since the special law was adopted, this article is an attempt to start a discussion about the current legislation of Ukraine on regulation of the internal organization of political parties. The article provides an analysis of the provisions of the current Law of Ukraine On Political Parties in terms of regulation of the internal structure of political parties. In view of the existing shortcomings of the legal technique, the author urges the need to amend the current legislation in the field of regulation of political parties, in particular in regards the identification of the governing bodies of a political party and mechanisms for monitoring the implementation of the provisions of the statutes of political parties. The article finds that the current definition of the term “political party”, enshrined in the Law of Ukraine On Political Parties, should to be brought in compliance with the provisions of other laws of Ukraine that regulate registration of the parties. In addition, there is a need to identify the governing bodies of political parties in the law in order to ensure transparent and fair implementation of the provisions of the statute of a political party. The article provides for recommendations on improvement of the current party regulation in Ukraine.Manuscript received 22.03.2020Законодавство у сфері регулювання діяльності політичних партій в Україні пройшло значний шлях свого формування. Право на свободу об’єднання в політичні партії знайшло своє місце в Конституції України, порядок участі партій у виборах було визначено низкою виборчих законів, однак більш детальну регламентацію інститут політичних партій отримав у Законі України «Про політичні партії в Україні» від 2001 року. Враховуючи, що з моменту прийняття спеціального закону про політичні партії минуло вже майже 20 років, ця стаття є спробою розпочати дискусію щодо стану чинного законодавства України у сфері регулювання внутрішньоорганізаційної структури політичних партій. У статті проаналізовано положення чинного Закону України «Про політичні партії в Україні» в аспекті регламентації внутрішньої будови політичних партій. З огляду на недоліки юридичної техніки автор обґрунтовує потребу внесення змін до чинного законодавства у сфері регулювання політичних партій, зокрема в частині визначення переліку керівних органів партії та механізмів контролю за виконанням положень статутів політичних партій.Матеріал надійшов 22.03.202
Конституційна скарга як механізм укорінення верховенства права в Україні
Get PDFThe institution of constitutional complaint is a very important phenomenon at the current stage of development of constitutional justice and the rule of law in Ukraine. Its necessity is conditioned by the unconditional need to provide individual subjects with the opportunity to apply to the body of constitutional control for protection of their violated rights. The opportunity lies in a written request by a person to verify the constitutionality of the Law of Ukraine or its individual provisions, which were applied in the final court decision in the case of the subject of the constitutional complaint. The legal nature of the complaint is intended to provide persons defined in the law with direct influence on the formation of the legal policy of the state of Ukraine. In addition, the author gave examples of foreign variants of the constitutional complaint with all their principal features and normative regulation for a deeper analysis of the meaning of this institution in the legal system of Ukraine. The main ones are: amparo procedure – application in Spain, Mexico and several Central and South American states. In countries where amparo procedure is applied, subjects have the right to appeal against both judicial and administrative decisions, as well as actions of officials at federal, municipal and regional levels; the Polish model of constitutional appeal – the object of appeal is wider than the Ukrainian model: appeal against final decisions of public authorities if they violate the constitutional rights of persons entitled to appeal; Czech constitutional complaint – which has two types of appeal to a body of constitutional jurisdiction: individual and legal entity, where the range of subjects of appeal is wider and the main principle of appeal is the legal equality of the parties; constitutional complaint in Turkey – constitutional and individual complaint, which by its legal nature is similar to the Czech model. Therefore, a constitutional complaint in Ukraine and in the world is aimed: 1) to promote the establishment of the rule of law in Ukraine; 2) to enable persons to take part in law-making, as persons dispute the constitutionality of the law of Ukraine; 3) to exercise public control over the activities of public authorities; 4) to build greater confidence in the Constitutional Court of Ukraine. In addition, borrowing international experience in issues related to the modernization of the Ukrainian model of constitutional complaint is necessary for its more effective functioning.Manuscript received 02.02.2020У статті звернено увагу на особливості функціонування інституту конституційної скарги та його вплив на формування української правосвідомості. Досліджено особливості української конституційної скарги та ймовірність її модернізації до повної конституційної скарги. Автор визначив основні цілі, досягнення яких стане можливим лише за належного функціонування досліджуваного інституту: 1) сприяння укоріненню принципу верховенства права в Україні; 2) надання особам можливості взяти участь у законотворчості, оскільки особи оскаржують конституційність закону України; 3) громадський контроль за діяльністю органів державної влади; 4) формування більшої довіри до Конституційного Суду України. Виділено принципові відмінності між зарубіжними варіантами конституційної скарги та вітчизняним. Окрім цього, звернено особливу увагу на декілька основних видів конституційних скарг, які також мають вагоме значення для вітчизняного варіанта письмового конституційного звернення. Проаналізовано основні питання, які виникають у суб’єктів звернення зі скаргою до Конституційного Суду України.Матеріал надійшов 02.02.202
Практика Європейського суду з прав людини та право Європейського Союзу: перехрестя значущого взаємного впливу та діалогу з метою посилення захисту прав людини в Європі
No full textAn overlap in the activities of the Council of Europe and the EU as regards the protection of human rights leads to cross-fertilisation of both systems. Commitment to human rights and the Convention is notably manifested in the on-going dialogue on accession of the EU to the European Convention on Human Rights. Ideally, interaction between the Council of Europe and the European Union should lead to construction of a uniform human rights constitutional legal space, built on the same principles of compliance with the rule of law and human rights, a destination that still remains on the horizon. The process of execution of judgments of the Strasbourg Court, which is a forward looking technical and non-political process, with potential political consequences, results in the transformation of the legal systems of the Council of Europe member states and thus assists them in bringing their legal systems closer to being compatible with the EU accession process. Thus, the strategic aim of the European integration and EU accession should be aligned with the Strasbourg judgment’s implementation process, success in execution of judgments equalling to success in attainment of the Copenhagen accession criteria.Manuscript received 03.03.2020Діяльність Ради Європи та Європейського Союзу щодо захисту прав людини взаємно доповнює та збагачує ці дві міжнародно-правові системи. Співпраця між двома загальноєвропейськими міжнародними організаціями в галузі прав людини додатково підтверджується підтримкою, яку ЄС надає програмам технічної співпраці Ради Європи, з метою реформування правових систем держав-членів як ЄС, так і Ради Європи. Політична сталість визнання та стратегічна важливість для Європейського Союзу захисту прав людини, Європейської конвенції з прав людини, прецедентної практики Європейського суду з прав людини знайшли вираження і в положеннях Хартії фундаментальних прав ЄС. Зобов’язання дотримуватися прав людини проявляється і в діалозі, що триває й нині, щодо приєднання ЄС до Європейської конвенції з прав людини, ця можливість залишається відкритою для ЄС на підставі Протоколу No 14 до Конвенції. В ідеалі в результаті взаємодії між Радою Європи та Європейським Союзом має утворитися єдиний конституційний правовий простір у галузі прав людини, побудований на принципах дотримання верховенства права та прав людини. Виконання рішень Європейського суду з прав людини є складним правовим, технічним та аполітичним процесом, що може мати незворотні потенційні політичні наслідки, зокрема трансформацію правових систем країн-членів Ради Європи. До того ж країни Східної Європи мають пройти цей етап трансформації в надзвичайно стислі строки. Отже, процес виконання рішень дає додатковий поштовх до зближення правових систем країн-членів Ради Європи, забезпечує інкорпорацію чинних принципів захисту прав людини в правові системи Європи, конвергенцію недієвих правових інститутів та їх заміну на дієві інституційні засоби захисту прав людини. Цілком логічним є твердження про те, що стратегічна мета європейської інтеграції та вступу до ЄС має бути синхронізована та узгоджена з процесом виконання рішень Страсбурзького Суду. Прогрес у виконанні рішень Європейського суду з прав людини, що стосуються системно-структурних проблем, у частині заходів загального характеру, буде значним успіхом у досягненні відповідності стану правової системи України Копенгагенським критеріям приєднання до ЄС.Матеріал надійшов 03.03.202