NaUKMA Research Papers. Law
Not a member yet
189 research outputs found
Sort by
Земська давність: окремі питання теорії і практики
Get PDFThe history of law should be viewed not only within the context of the study on the birth of law being one of the social regulators, its emergence and evolution of its certain institutions, but also as an instrument of thorough understanding of legal forms recepted from Roman Law. Certain forms of these include usucapio – limitation of action introduced to Russian Imperial legislation by Article 301 of the Legislation Code of 1832.Ukraine can view the doctrine developed by legal scholars of those times as well as court practice on these issues as part of its own history as it used to be a part of the Russian Empire, where (except for Chernihiv and Poltava regions) Russian Imperial legislation was fully in force. Russian Imperial legal scholarship has adopted the approach applied by Roman law, including usucapio and praescriptio. However, the issue of usucapio existence in legislation acts of the Moscow State as a separate institute before 1832 has provided grounds for discussions.Similarly, the legal essence of the usucapio institute has also provided grounds for scholarly discussions on philosophic grounds regarding the impact of limiting legislation on the application of the limitation institute whether limitation should be similarly the ground for losing or acquiring rights, or regarding the conditions when the appropriate limitations may be applied.The analysis of past scholarly concepts provides possibilities to develop a full picture. Nevertheless, this picture is not without homogeneity of thoughts. The author takes the approach that the usucapio institute in Russian Imperial legislation has appeared and developed for assuring the stability of civil relations. Regardless of the division of providing evidence, the existence of the actual possession by the actual possessor of the mortgage after the 10-year term, the new possessor has been recognized and registered the property rights within time limitation if the conditions prescribed in the law are actually fulfilled. The interest in theoretical development in the limitation issue and the amount of the court practice provides evidence that it was claimed by the society.The definition of the Zemska time limitation has been changing gradually, and it can generally be viewed as calm, non-discussional, and continuous possession within the term developed by the law, in terms of “property”. The law of those times did not demand a fair possession conditions for acquiring the rights on limitation grounds, however this approach has been criticized by scholars.Generally, the author has selected the panoramic approach of constructing her research by paying attention to discussional issues, as well as the issues being of interest nowadays. Specific focus is made on actual inaction of titular proprietors of mortgage as the condition for loss of the right on limitation grounds and non-act possession. The actuality of stability of civil relations remains the same nowadays as it was in the past.Статтю присвячено питанню земської давності в контексті виникнення правового інституту, його становлення, доктринального обґрунтування й випрацювання правових позицій на рівні сенатської практики.Україна має право розглядати випрацювану тогочасними вченими доктрину, а також судову практику з цього питання як власне історичне надбання, оскільки була частиною Російської імперії. Одночасно на її території, окрім Полтавської та Чернігівської губерній, поширювалось загальноімперське законодавство.У панорамному ключі розглянуто дискусійні питання щодо загальної доктрини давності, умов та меж її застосування, а також співвідношення набувальної та позовної давності («usucapio» та «praescriptio»).Проаналізовано критерії володіння, дотримання яких гарантувало набуття права власності за земською давністю – в контексті вимог законодавства та сенатської практики. Розглянуто питання предмета давнісного володіння, категорій майна, виведених з-під дії давності. Наведено приклади судової практики щодо розширеного тлумачення законодавства про давність та предмети давності
Кваліфікація дій особи під час постановлення вироку за кваліфікуючою ознакою «повторно»: взаємозв’язок кримінальних процесуальних та кримінально-правових аспектів
Get PDFPresently, different judicial divisions of the Criminal Cassation Court of the Supreme Court offer varying legal conclusions concerning the possibility to classify the actions of a person when sentencing based on the criterion of classification “repeated” varies. This conclusion follows from the analysis of the judicial Decree as of December 11, 2019 (Proceeding No. 51-4204 км 19, Сase No. 274/2956/17) of the Third judicial division of the Criminal Cassation Court, the Decree of the First judicial division of the Cassation Criminal Court as of July 10, 2018 (Proceeding No. 51-2475 км 18, Case No. 545/3663/16-к), and of the Decree as of February 27, 2019 (Proceeding No. 51-5205 км 18, Case No. 695/136/17) of the Second judicial division of the Criminal Cassation Court.Due to such a state of affairs, the already amalgamated division of the Criminal Cassation Court of the Supreme Court was making its own decision in Case No. 591/4366/18 (Proceeding No. 51-1122 кмо 20) on September 14, 2020. Yet, my opinion is that not all arguments and statements of facts provided in this decree can be agreed on without questions.In the process of the research, it was proved that the situation of the judge’s practicing their discretion powers concerning merging criminal proceedings into one proceeding (according to the requirements of Article 334 of the Criminal Procedural Code of Ukraine) is the only exceptional situation that provides for, in absence of the court’s guilty verdict in “the first criminal proceeding,” which for the legal classification of the repeated offence must take a legal effect, using the criterion of classifying the actions of the accused as “repeated” in the “next criminal proceeding.” Otherwise, we should be discussing violation of the constitutional foundation of presumption of innocence in the criminal proceeding and a securing proof of guilt.У процесі дослідження доведено, що лише реалізація суддею своїх дискреційних повноважень щодо об’єднання кримінальних проваджень в одне провадження (відповідно до вимог статті 334 КПК України) є єдиною винятковою ситуацією, яка передбачає за відсутності обвинувального вироку суду в «першому кримінальному провадженні», який для правомірності кваліфікації за ознакою повторності повинен набути законної сили, застосування при кваліфікації дій обвинуваченого в «наступному кримінальному провадженні» такої кваліфікуючої ознаки, як «повторність». В іншому ж разі варто вести мову про порушення такої конституційної засади кримінального провадження, як презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, якщо дії особи кваліфіковано за кваліфікуючою ознакою «повторно» без попередньої реалізації дискреційних повноважень судді щодо об’єднання кримінальних проваджень в одне провадження (відповідно до вимог статті 334 КПК України) або без постановлення обвинувального вироку в «першому провадженні»
Становлення і розвиток дізнання як форми досудового розслідування в Україні (ХVІІІ–ХІХ століття)
Get PDFThe article deals with the preconditions of differentiation of forms of pre-trial investigation in Ukraine in the 18th–19th centuries. The concept of investigation of misdemeanours as a form of pre-trial investigation at different stages of social development are considered. The base source of the Russian Empire is examined, with the aspects of using of the term “investigation of misdemeanours” in law enforcement practice thoroughly covered. It is established that this term at the legislative level and in the literary sources held for a long time is subject to transformation in terms of its functional direction. The paper offers a description of the study of the early stage of development and a comparison with the modern form of pre-trial investigation. It is established that at all stages of its development there is a common feature: the provision of a simplified order.The article presents the key differences between the knowledge at the early stage of its creation and the modern form of pre-trial investigation. However, the investigation of misdemeanours starts from the moment of the illegal act until the end of the pre-trial investigation. At first, this investigation of misdemeanours had few signs of research verification. The collected materials were examined by the proceedings and could not be determined by full evidence without appropriate “legalization” procedures. The investigation of misdemeanours had not clearly defined a procedural form and was not limited to specific deadlines, and depended almost entirely on the inner convictions of the individual who conducted this knowledge. In the legislation of the pre-revolutionary period, the investigation of misdemeanours should be carried out by a wide range of authorized persons (police ranks, military and civilian authorities, clergy, government officials, village elders, and others). The investigation of misdemeanours was carried out in everything without exception of crime, regardless of its severity at those times.It is proved that the modern model of pre-trial investigation represents the positive historical experience and the right opinion. Today we can observe a consistent procedure of the implementation of the exercise, a special circle of authorized persons, and the introduction of a balance of appropriate differentiation of forms of pre-trial investigation.У статті розглянуто передумови диференціації форм досудового розслідування на теренах України у ХVІІІ–ХІХ ст. Проаналізовано витоки і зміст поняття «дізнання» як однієї з форм досудового розслідування на різних етапах суспільного розвитку. Досліджено джерела часів Російської імперії, в яких ґрунтовно висвітлювалися аспекти щодо оперування терміном «дізнання» в правозастосовній практиці. Встановлено, що цей термін на законодавчому рівні та в літературних джерелах протягом тривалого часу зазнавав трансформації в частині його функціонального спрямування. Надано характеристику дізнання на ранньому етапі розвитку та здійснено порівняння з сучасною формою досудового розслідування. Встановлено, що дізнанню на всіх етапах його розвитку притаманна така риса, як наявність спрощеного порядку. Доведено, що сучасна модель досудового розслідування доволі вдало відображає позитивний історичний досвід і правову думку, та застосовано збалансований підхід до диференціації форм досудового розслідування
Конституційні засади нормативного регулювання судового збору в Україні
Get PDFThis article presents a comparative analysis of the provisions of the Constitution of Ukraine and the Law of Ukraine “On Court Fees”.The author emphasizes that the Constitution of Ukraine establishes an axiological basis for the legal regulation of the court fees and, at the same time, defines the relevant categories of cases, access to judicial protection in which should not be the subject to significant restrictions or should not be limited at all, namely in the cases of: challenging the decisions, actions or omissions of public authorities, local governments and officials; protection of the right to own property; protection of honour and dignity and business reputation; free access to the information about the state of the environment, the quality of food and household items, and others. The court fee in the constitutional justice is also singled out, which is substantiated by the special procedural and essential nature of the constitutional complaint. The author disputes the possibility of implementation of the court fee for filing a constitutional complaint, the doubtfulness of which is explained by the normative form of the constitutional complaint that does not provide a direct review of the court decision. Emphasis is placed on the provisions of the Constitution, which support the need to reform the existing concept of regulation of court fees, in particular the change in access to appeals and cassation appeals from progressive to the regressive court fee rate. It is emphasized that the Law of Ukraine “On Court Fees” does not fully comply with the Constitution of Ukraine. It is concluded that the Constitution of Ukraine provides the individualization of the amount of court fees that should depend on the stage of the proceedings, the category of the case, and the relevant range of entities that should be exempt from the court fees.Статтю присвячено порівняльному аналізу положень Конституції України та Закону України «Про судовий збір».Наведено аргументи, що Конституція України встановлює аксіологічну основу для нормативного регулювання інституту судового збору та поряд із цим визначає відповідні категорії справ, доступ до судового захисту в котрих не повинен мати значних обмежень або й не мати таких зовсім, а саме у справах щодо: оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; захисту права власності; захисту честі та гідності і ділової репутації; вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту та інших. Наголошено на положеннях Конституції, що передбачають необхідність реформування наявної концепції нормативного регулювання судового збору, зокрема змін у частині доступу до апеляційного та касаційного оскарження з прогресивної на регресивну ставку. Також виокремлено судовий збір у конституційній юстиції, що обґрунтовано особливою процесуальною та сутнісною природою конституційної скарги.Зроблено висновок, що Конституція України передбачає максимальну індивідуалізацію визначення розміру судового збору як щодо визначення окремих категорій справ із полегшеним доступом, так і відповідного кола суб’єктів, що повинні бути звільнені від сплати судового збору
Колізії щодо участі прокурора в цивільному процесі
Get PDFThe author of the article describes the collisions regarding the participation of the prosecutor in the civil procedure. It is mentioned that the emergence of collisions regarding the participation of the prosecutor in the civil procedure is associated with the reform and adoption of the new civil procedure legislation, as well as the amendments to the Constitution of Ukraine. The collisions which have arisen between the Constitution of Ukraine and the Law of Ukraine “On the Prosecutor’s Office” of 2014 and the Family Code of Ukraine are described. According to the Constitution of Ukraine, the prosecutor is deprived of the function of representation of citizens, and now has the function of representing the state in the civil procedure. It is mentioned that the legislator erroneously substantiates the existence in the laws of Ukraine, which contradict the constitutional norms, of such functions of the prosecutor as the representation of citizens and protection of children’s rights by the social role of the state. The State ombudsman should perform these functions, and the state should develop the institution of the free legal aid. The author analyzes the scientific publications of the last four years and emphasizes the contradictory points in them. It is mentioned that not all scientists have consistently considered the participation of the prosecutor in the civil procedure. Today not only society but also scientists interpret the laws differently due to the shortcomings of the legislation. It is separately substantiated that the prosecutor is the official representative of the state, defending its interests in court. So the plaintiff in cases, where there is no state body that can file a lawsuit, should be the state but not the prosecutor. It is emphasized that the legislation of Ukraine regarding the participation of the prosecutor in civil proceedings has to be brought in line with the provisions of the Constitution of Ukraine. The prosecutor must perform only the functions specified in the Constitution of Ukraine. In this case, the principles of the rule of law and a democratic social state will be maintained.У статті досліджено колізії, пов’язані з участю прокурора в цивільному судочинстві. Зазначено, що виникнення колізій щодо участі прокурора в цивільному процесі пов’язане з реформуванням та прийняттям нового цивільного процесуального законодавства, а також із внесенням змін до Конституції України. Описано колізії, що виникли між нормами Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» 2014 року, Сімейного кодексу України, а також Цивільним процесуальним кодексом України та Законом України «Про прокуратуру». Проаналізовано наукові публікації останніх чотирьох років і наголошено на суперечливих моментах у них. Вказано, що не всі науковці послідовно розглядали питання участі прокурора в цивільному процесі. Недоліки та суперечності в законодавстві призвели до різночитання законів не тільки суспільством, а й науковою спільнотою. Наголошено, що законодавство України щодо участі прокурора в цивільному процесі потребує узгодження з положеннями Конституції України, а функції прокурора передано іншим державним органам
Справи Європейського суду з прав людини, значущі для європейської інтеграції України: «Рішення у справах Майдану» стосовно України, 21 січня 2021 року (остаточне 21 квітня 2021 року)
No full textThe present case commentary is focused on cases concerning the so-called Maidan events of 2013-2014. The commentary suggests that the cases at issue underline existence of the long-standing systemic and structural problems within the domestic legal system of Ukraine, which need to be resolved, notably in order to harmonise the legislative and institutional framework of protection of human rights with the requirements of the European human rights law, which incorporates both the European Convention of Human Rights and the EU Charter of Fundamental Rights. The cases touch upon a number of previously deficient legislative provisions and institutional practices. However, most importantly they underline the need to adopt legislation to regulate and ensure protection of freedom of association. Such demand is clearly ensuing from the case-law of the Court and its findings in specific cases as to the lack of coherent legislative framework for this right. The extensive Council of Europe expertise in the area covered by the judgments is surely of reference to the implementation measures – the CPT standards, Venice Commission recommendations, other elements, as well as the findings of the International Advisory Panel are all of relevance. Change is needed urgently as the problems identified in the judgments of the Court clearly fall within the rule of law and justice cooperation aspects of interaction not only with the Council of Europe, but also with the European Union, under the Association Agreement with Ukraine.Рішення Страсбурзького Суду у справах «щодо Майдану» є суттєвими для європейських інтеграційних перспектив України. По-перше, з точки зору того, як національна правова система реагує на попередні рішення Європейського суду з прав людини та вимоги їх виконання в аспекті заходів загального характеру. По-друге, з точки зору базисного законодавства, що стосується права на мирні зібрання, що так і не врегульоване в законі. По-третє, це очевидна проблема ефективності розслідувань, якості та тривалості заходів щодо розслідування таких справ і надмірної тривалості судових проваджень. Цілком очевидно, що в майбутньому на виконання як цих, так і попередніх рішень Європейського суду з прав людини, потрібно взяти до уваги системно-структурні недоліки правової системи України та системи кримінальної юстиції, що передували визнанню порушень, визначених у рішеннях Європейського Суду. У цьому контексті важливою є реалізація м’яких стандартів Ради Європи і норм-рекомендацій Європейського комітету із запобігання катуванням (ЄКЗК) та Венеційської комісії, що безпосередньо стосувалися питань, які розглядалися в аналізованих у цьому коментарі рішеннях Європейського суду з прав людини
Щодо визначення поняття «злочинний вплив» у Кримінальному кодексі України
Get PDFThe article researches the term “criminal influence” which was introduced to the Criminal Code of Ukraine (hereinafter – the CC of Ukraine) by the Law of Ukraine “On amendments to the Criminal Code of Ukraine regarding liability for crimes committed by criminal community”, and its correlation with the institute of complicity in a crime, in particular with objective elements of accomplices in a crime, as well as with illegal influence. The author concludes that there may be one narrow and two broad types of understanding of this term. Moreover, criminal influence may be considered not only from the criminal legal but also from the criminological point of view. Criminal influence is a part of the broader term of illegal influence. However, in contrast to other types of illegal influence, criminal influence, due to its social danger, is limited by the state specifically by the means of criminal law.The term of criminal influence introduced to the Ukrainian criminal legislation has serious gaps, so that it is extremely poor and practically inapplicable. Moreover, not only this term defined in the note to Art. 255 of the CC of Ukraine, but also corpus delicti provided for in Art. 255-1 of the CC of Ukraine (intentional establishment or dissemination of the criminal influence in society) should be substantially revised. The usage of general formulations and abstract concepts in the disposition of Art. 255-1 of the CC of Ukraine, as well as non-exhaustive lists of objective and subjective elements in the definition of the term of criminal influence violates the principle of legal certainty as a part of a broader rule of law principle. Bringing individuals to the criminal liability for committing crimes related to the criminal influence (intentional establishment or dissemination of the criminal influence in society and request for its application) or conviction of individuals for these crimes with a high probability will cause substantial violations of fundamental principles of criminal law and human rights.Статтю присвячено дослідженню поняття «злочинний вплив», яке було введено до Кримінального кодексу України Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою», та його співвідношення з інститутом співучасті у вчиненні злочину, зокрема з об’єктивними ознаками співучасників у вчиненні злочину, а також із протиправним впливом. Автор доходить висновку про можливість вузького та двох форм широкого розуміння цього поняття, до того ж злочинний вплив можна розглядати не тільки в кримінально-правовому, але й у кримінологічному контекстах. Зазначено, що злочинний вплив є частиною ширшого поняття протиправного впливу, однак, на відміну від інших видів протиправного впливу, злочинний вплив через свою суспільну небезпечність обмежується державою саме за допомогою норм кримінального права.Визнано, що поняття злочинного впливу, введене до вітчизняного кримінального законодавства, має серйозні недоліки, а тому є вкрай невдалим та практично не застосовним. Не тільки поняття злочинного впливу, викладене в примітці до ст. 255 КК України, але й склад злочину, передбачений ст. 255-1 КК України (умисне встановлення або поширення злочинного впливу у суспільстві), є такими, що потребують суттєвого доопрацювання з боку законодавця
Окремі аспекти арешту майна у світлі практики Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду
Get PDFThe article explores the problems of a temporary seizure and arrest of property in the course of pre-trial investigation in light of the case law of the Appellate Chamber of the High Anti-Corruption Court and the European Court of Human Rights. It is outlined that investigators face particular problems with differentiation of material objects that are subject to seizure upon the decision of an investigator or a prosecutor and may be used for the purposes of the criminal proceedings and those which fall into the category of temporarily seized property, and the legality of their seizure is subject to control by an investigating judge. Investigating judges face the same difficulties which result in decisions on arrest imposed on biological, biometric traces, cigarette butts and other material objects that are not subject to arrest for they do not belong to the category of property. The author analyses whether documents, personal notes, and other items of the kind may be regarded as property and the criteria to categorize them as such. It is concluded that if these items are used as evidence in the criminal proceedings but have no characteristics of property, are not objects of civil rights, have no historical, artistic, scientific, literary, economic, or any other significant value in general or for a certain individual, they are not subject to judicial control and arrest and should be attached to the criminal proceedings in accordance with the rules prescribed by the Criminal Procedural Code of Ukraine.The author pays particular attention to the unfortunate wording of Part 7 of Article 236 of the Criminal Procedural Code of Ukraine, which prescribes that seized objects and documents not included in the list of items to be found in the course of a search, contained in the decision of the investigating judge on permission to conduct a search, are considered temporarily seized property. This legal norm makes the issue of whether certain items belong to the category of property dependent upon their inclusion in the list or absence in the list, contained in the decision of the investigating judge. Such an approach contradicts the basic principles of the property law. Therefore, the norm should be excluded from Part 7 of Article 236 of the Code. The author also suggests to change the wording of Part 7 of Article 237 of the Code and to clearly outline that documents, as a general rule, are seized and items that fall into the category of property are temporarily seized.The suggested approach will lead to harmonization of the norms of criminal procedural law with those of civil law, setting clear and understandable criteria for defining the legal status of items seized or temporarily seized in the course of examination or search and fulfilling the tasks of effective and impartial pre-trial investigation.У статті досліджено критерії віднесення документів, особистих записів особи до категорії «майно» в контексті накладення арешту на майно, вилучене за результатами огляду, обшуку на стадії досудового розслідування. Встановлено, що такі матеріальні об’єкти мають ознаки майна лише у випадку, якщо вони можуть бути об’єктами цивільних прав, мати істотну художню, наукову, літературну, економічну цінність як загалом, так і виключно для володільця майна. Проаналізовано практику Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду стосовно накладення арешту на документи та особисті записи, практику Європейського суду з прав людини в контексті визначення критеріїв віднесення документів до майна. Наголошено на необхідності внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України в частині чіткого визначення, які матеріальні об’єкти під час огляду, обшуку вилучаються, а які тимчасово вилучаються, належать до категорії «майно» та потребують вирішення слідчим суддею питання про їх арешт. Запропоновано внести зміни до частини 7 статті 236 та частини 7 статті 237 КПК України та привести їх у відповідність до положень статті 16 КПК України та норм цивільного права
Правова оцінка «провокації хабаря» як різновиду «провокації злочину» в практиці Європейського суду з прав людини
Get PDFThe article gives a legal assessment of “provocation of bribe” as a kind of “provocation of crime”. The authors examine the relevant case-law of the European Court of Human Rights (ECHR) and find that the Court does not consider “provocation of bribe” as a provocation of a unique type of crime, but summarizes the situation of “provocation of crime”, including corruption crimes (including, giving a bribe, offering a bribe, receiving a bribe).The article pays special attention to the fact that the ECHR considers complaints of provocation of bribery in the context of the rights provided for in of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. The Court’s position is that the existence of a proven provocation of a crime deprives a person of a fair trial from the very beginning of the proceedings. The article analyzes the signs of incitement to crime, which are an integral part of provocation of crime.The article emphasizes that the ECHR, when considering relevant cases, refers exclusively to the procedural aspect of bribery provocation, assessing the extent to which the bribery provocation affected the quality of the evidence obtained as a result. In case of considering relevant cases in the national court, the ECHR places the positive obligation to prove the absence of incitement (as a key sign of provocation of a crime) primarily on the prosecution.Based on the analysis of the case-law of the European Court of Human Rights, the authors draw attention to the fact that covert investigative and operational actions must be carried out in a passive way so as not to create any pressure on a person to commit a crime.The case-law of the ECHR also provides an opportunity to determine the limits of national courts’ examination of situations in which a defendant claims to be a victim of a “provocation of crime”. The national court must find out the following: 1) motives of decision-making on a covert action; 2) the degree of participation of the law enforcement agency in the commission of the crime; 3) the nature of any incitement or pressure experienced by the applicant; 4) reliable information about the defendant’s participation in such criminal activity.У статті надано правову оцінку «провокації хабаря» як різновиду «провокації злочину». Досліджено релевантну практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) та з’ясовано, що Суд не розглядає «провокацію хабаря» як провокацію унікального виду злочину, узагальнюючи ситуацію «провокації злочину», включно з корупційними злочинами, зокрема щодо надання, отримання, пропозиції хабаря.Звернено увагу, що ЄСПЛ розглядає скарги про провокацію хабаря в контексті прав, передбачених статтею 6 «Право на справедливий судовий розгляд» Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Європейська конвенція з прав людини, Конвенція), та вважає, що наявність доведеної провокації злочину позбавляє особу з самого початку провадження справедливого судового розгляду. Проаналізовано ознаки підбурювання до злочину як невід’ємної складової провокації злочину.Наголошено на тому, що ЄСПЛ звертається виключно до процесуально-правового аспекту провокації хабаря, надаючи оцінку того, наскільки провокація хабаря впливає на якість отриманих у результаті такої провокації доказів. При цьому ЄСПЛ покладає на сторону обвинувачення позитивний обов’язок доведення в національному суді, що розглядає справу, відсутності підбурювання як ключової ознаки провокації злочину.На підставі аналізу практики ЄСПЛ зауважено, що негласні слідчі та оперативні дії мають проводитися пасивним шляхом без будь-якого тиску на заявника для вчинення злочину. Встановлено межі перевірки національними судами щодо провокації злочину
Справи Європейського суду з прав людини, значущі для європейської інтеграції України: «Левчук проти України», Рішення від 3 вересня 2020 року (остаточне 3 грудня 2020 року): коментар до справи
No full textThe decision of the Strasbourg Court in the Levchuk case is important from the point of view of Ukraine's European integration prospects: first, from the point of view of the judicial system's response to domestic violence; secondly, from the point of view of the basic legislation concerning the possibilities of the state's response to these manifestations and the available means of protection. Thirdly, this concerns the ratification of the Istanbul Convention (Council of Europe Convention on Preventing and Combating Violence against Women and Domestic Violence), which entered into force on 1 August 2014, since Ukraine signed the Convention but has not yet done so. party in the absence of ratification of the Convention. It is clear that the future actions proposed by the Ukrainian authorities should be based on the established case law of the European Court of Human Rights, as well as on other international legal instruments, including the Istanbul Convention, which was signed but not ratified by Ukraine. Last but not least is the recognition of the Istanbul Convention as one of the key elements of the EU's foreign, and therefore domestic, policy as a legal mechanism for systematically combating domestic violence.Рішення Страсбурзького Суду у справі Левчук є важливим з погляду євроінтеграційних перспектив України: по-перше, з точки зору реагування судової системи на прояви домашнього насильства; по-друге, з точки зору базисного законодавства, що стосується можливостей реагування держави на ці прояви та наявні засоби захисту. По-третє, це стосується і проблеми ратифікації Стамбульської конвенції (Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами), яка набула чинності 1 серпня 2014 року, оскільки Україна підписала Конвенцію, але ще не є її стороною за відсутності ратифікації Конвенції. Цілком очевидно, що майбутні дії, що пропонуватимуться українською владою, мають базуватися на усталеній практиці Європейського суду з прав людини, а також на інших міжнародно-правових інструментах, включно з підписаною, але не ратифікованою Україною Стамбульською конвенцією. Не останнім є і визнання Стамбульської конвенції одним із ключових елементів зовнішньої, а отже і внутрішньої, політики ЄС як правового механізму системної протидії домашньому насильству