NaUKMA Research Papers. Law
Not a member yet
189 research outputs found
Sort by
Доксинг: на основі прецеденту в Сенді-Хук
No full textThis article aims to contribute to the doxing problem concerning the interpretation of this phenomenon and the provision of anti-doxing measures. The author argues that doxing is a social practice of searching and disclosing adverse events and party information on the internet and is based on people’s original intention of justice to let the public understand the facts and truth. However, doxing can influence online audience behavior and shift the results of public opinion polls. The case study on Sandy Hook aims to illustrate doxing and highlights the value of sifting through the information that people receive from various sources. The research exemplifies the negative consequences of doxing, particularly for the victims, whose children were tragically killed, as conspiracy theorist Alex Jones exacerbated the situation by portraying the Sandy Hook shooting as a hoax. Thus, the author suggests the adoption of cyber liability policies and the implementation of cyber insurance to mitigate the risks of doxing. Such measures can also help protect individuals from the potential harm caused by the destructive practice of unregulated media and internet exposure. It is important because, considering the factors of the case study, the coverage of doxing is also shaped by a multifaceted discourse encompassing identity theft, armed conflicts, political issues, cyber trolling, ethical dilemmas in media practices, public health implications, and even social inequality. This discourse has not only sustained the initial wave in the scope of defamation but also plays a key role in studying the evolution of doxing and shaping its understanding among readers.Метою статті є з’ясування та розв’язання проблеми доксингу за допомогою тлумачення цього явища та вироблення антидоксингових заходів. За визначенням авторки, доксинг — це соціальна практика пошуку та розкриття в інтернеті інформації про події та їхніх учасників, яка ґрунтується на початковому намірі доксера висвітлити обставини відповідно до його уявлень про справедливість задля сприйняття цих даних спільнотою з подальшим громадським осудом. Зазвичай доксинг може спровокувати поведінку мережевої аудиторії та змінити результати опитувань громадської думки. З огляду на мету дослідження, авторка використовує методологію кейс-стаді: розглянуто сенсаційну справу з практики США, відому як Сенді-Хук. Згідно з хронологією подій, 14 грудня 2012 року Адам Ленза застрелив свою матір, а потім пішов у початкову школу Сенді-Хук у Ньютауні, штат Коннектикут. У цьому освітньому закладі він влаштував стрілянину, вбивши 20 учнів і шістьох співробітників, після чого вкоротив собі віку. Сім’ї загиблих зазнали травми не лише від події, а й від доксингу. Дослідження справи Сенді-Хук проілюструвало дію доксингу і підкреслило, наскільки важливим є аналіз і фільтрування споживачами інформації, отриманої з різних джерел. Це дослідження показує негативні наслідки доксингу для жертв, родичі яких загинули під час стрілянини, особливо після того, як конспіролог Алекс Джонс розкритикував ситуацію, охарактеризувавши стрілянину в Сенді-Хук як постановку, інсценування. Авторка пропонує запровадити політику інтернет- та медіауправління, яка б визначала кібервідповідальність і впроваджувала медіастрахування, щоб зменшити ризики впливу доксингу, та виробити правове реагування на дії доксерів.Такі заходи також можуть допомогти захистити сторони від потенційної шкоди, спричиненої деструктивною практикою свободи дій у засобах масової інформації та інтернеті. Це важливо, оскільки, з огляду на вторинні виявлені в кейс-стаді негативні чинники, доксинг також пов’язаний з такими проблемами, як крадіжка особистих даних, збройні зіткнення, політичні питання, кібертролінг, професійна етика в медіа, негативні наслідки для громадського здоров’я в мережі та навіть прояви нерівності.Отже, дослідження не лише підтримує початкові правові зміни щодо проблеми дифамації, а й відіграє важливу роль у вивченні еволюції доксингу та формуванні в суспільстві його розуміння
Механізми оскарження рішень загальних зборів учасників/акціонерів: теоретичні підходи та практичні аспекти
No full textThe article provides a comprehensive analysis of the methods for appealing decisions made at general meetings of participants/shareholders of corporate legal entities in Ukraine. The differences between declaring decisions made at general meetings of participants/shareholders invalid and cancelling them are examined. The inexpediency of mandatory linking of proof of violation of corporate rights to the invalidation of a general meeting’s decision—when the violation clearly demonstrates absolute invalidity and infringes upon the rights and interests of the participant or shareholder filing the lawsuit—is substantiated. Judicial practice is analyzed, and criteria for selecting the optimal method of protecting the rights of participants in corporate relations are proposed by evaluating their effectiveness and the consequences of applying appropriate methods of corporate rights protection, which influence not only the validity period of the contested decision but also the “legal fate” of transactions executed based on such decisions. Special attention is given to analyzing the criterion for assessing the effectiveness of the chosen method of protection, particularly regarding the need to file a lawsuit under specific circumstances to determine the amount of authorized capital and participants’ shares. Based on the analysis of scientific approaches and judicial practice, the article substantiates the need to introduce clear legal provisions into national legislation regarding the grounds for invalidating or challenging decisions of general meetings of participants/shareholders; the mechanisms for protecting the rights of third parties who may be affected by such appeals; and the determination of their consequences—taking into account the need to balance the protection of individual participants’/shareholders’ corporate rights with the overall stability of the company’s corporate structure.У статті проведено комплексний аналіз механізмів оскарження рішень загальних зборів учасників/акціонерів юридичних осіб корпоративного типу в Україні. Досліджено відмінності між визнанням рішень загальних зборів учасників/акціонерів недійсними та їх скасуванням. Обґрунтовано недоцільність обов’язкової прив’язки доведення порушення корпоративних прав для визнання рішення загальних зборів недійсним у випадках, коли саме порушення має ознаки абсолютної недійсності й призводить до порушення прав та інтересів учасника або акціонера, який подає відповідний позов. Проаналізовано судову практику та запропоновано критерії вибору оптимального способу захисту прав учасників корпоративних відносин через призму оцінювання їхньої ефективності та наслідків застосування відповідних способів захисту корпоративних прав, які впливають не тільки на строк чинності оскаржуваного рішення загальних зборів, а й на «правову долю» правочинів, вчинених на підставі такого рішення загальних зборів. Окрему увагу відведено аналізу критерію оцінювання ефективності обраного способу захисту в розрізі необхідності звернення за певних обставин з позовом про визначення розміру статутного капіталу та часток учасників. На підставі проведеного аналізу наукових підходів і судової практики обґрунтовано необхідність впровадження в національне законодавство чітких норм щодо підстав недійсності/оспорюваності рішень загальних зборів учасників/акціонерів, важелів захисту прав третіх осіб, на яких факт оскарження таких рішень може вплинути, а також визначення наслідків останніх, з урахуванням потреби в забезпеченні балансу між захистом корпоративних прав окремих учасників/акціонерів і стабільністю корпоративного устрою компанії загалом
Права людини в цифрову епоху: процедурні гарантії та судовий захист
No full textThis article explores the transformation of human rights in the digital age, focusing on two key approaches: normative equivalency and the juridification of new digital rights. While traditional human rights frameworks, grounded in universal principles, demonstrate a degree of adaptability through evolutionary interpretation, they often prove insufficient to address the unprecedented challenges posed by digital technologies, particularly algorithmic governance and automated decision-making systems. These developments reshape the conditions for exercising fundamental rights such as privacy, equality, and access to justice, introducing risks of opacity, discrimination, and procedural unfairness. Against this backdrop, the study emphasizes the importance of procedural safeguards and access to effective legal remedies as indicators of the adequacy of existing rights or the need for new ones. Using the example of the right to protection against automated decision-making as an illustrative case, the article demonstrates how the juridification, through the recognition and legal formalization of specific digital rights, can enhance the procedural guarantees and judicial protection for individuals. This not only clarifies correlative duties for public and private actors but also facilitates enforceable standards and remedies, bridging normative gaps that evolutionary interpretation cannot fully resolve. The findings suggest that the future of human rights protection in the digital age depends less on expanding substantive norms and more on the effectiveness of procedural architectures—administrative and judicial—that guarantee accessibility, accountability, and fairness in a rapidly evolving technological environment. By shifting the focus from abstract normative debates to practical procedural design, this research contributes to the discourse on digital constitutionalism and offers a roadmap for integrating new rights into existing legal systems to safeguard human dignity in an algorithmic society.У статті досліджено трансформацію прав людини в цифрову епоху. Увагу зосереджено на двох ключових підходах: нормативній еквівалентності та юридизації нових цифрових прав. Хоча традиційні правові рамки забезпечують певну адаптивність через еволюційне тлумачення, вони часто виявляються недостатніми для реагування на унікальні виклики цифрових технологій, зокрема автоматизовані системи ухвалення рішень. У дослідженні наголошено на важливості процедурних гарантій та доступу до ефективного правового захисту як індикаторів адекватності наявних прав або необхідності нових. На прикладі права на захист від автоматизованого ухвалення рішень показано, як визнання та формалізація нових цифрових прав можуть посилити процедурні гарантії та судовий захист. Юридизація права на захист від автоматизованого ухвалення рішень може забезпечити більш чіткі обов’язки, конкретні механізми реалізації та ефективніший судовий захист. Результати дослідження свідчать про те, що майбутнє захисту прав людини в цифрову епоху залежить не лише від змісту правового регулювання, а й значною мірою від ефективності процедурних, передусім судових, механізмів
Суперечності між соціальною державою та верховенством права (сутнісний, ціннісний, нормативний та інші рівні)
No full textThe article is devoted to the topic of contradictions that exist between the welfare state and the rule of law at various levels of their intersection. In the presented study, the ideas expressed in the author’s previous works have been further developed. In particular, the existing contradictions between the rule of law and the welfare state have been illustrated through practical cases. On this basis, an analysis and generalization have been made of how, and by what means, certain socio-economic rights are implemented in Ukraine. Special attention is paid to benefits as one of the means of social protection. It is demonstrated in specific cases that the essence of the welfare state comes into conflict with the essence of the rule of law. Cases of contradictions between the values, principles, and legal norms inherent in these concepts are described. As a result, an approach is proposed in which the identified contradictions are conditionally divided into five levels: substantive, value-based, between principles, between rights, and between legal norms. At the substantive level, the basis of the contradictions is the state itself, more precisely, its differing role in ensuring the rule of law and, accordingly, the functioning of the welfare state. At the value level, contradictions arise between justice and human dignity, which are manifested, for example, in an unfair taxation system or in insignificant or inappropriate benefits. Legal principles that form the foundation of the rule of law may come into conflict with the principles that constitute the welfare state. At the lowest, conditionally speaking, level, legal norms aimed at regulating relations may come into conflict depending on the sphere of relations they regulate.Ways to resolve the identified contradictions are presented. Thus, contradictions between legal principles are recommended to be resolved through conditional weighing of principles, searching for a balance or compromise between them. The same approach should be applied to resolve contradictions between the values of the concepts. In this regard, the simplest solution appears to be the resolution of contradictions between legal norms. Given political will, the legislator can relatively promptly resolve existing conflicts.Статтю присвячено тематиці суперечностей, які існують між соціальною державою і верховенством права на різних рівнях їхнього перетину. У представленому дослідженні автор розвинув ідеї, висловлені у своїх попередніх працях. Зокрема, суперечності між верховенством права та соціальною державою проілюстровано практичними прикладами. На цій підставі проаналізовано та узагальнено способи реалізації окремих соціально-економічних прав в Україні. Окрему увагу приділено пільгам як одному з основних способів соціального захисту. Продемонстровано, у яких випадках сутність соціальної держави вступає в суперечність із сутністю верховенства права. Описано суперечності між цінностями, принципами та юридичними нормами, притаманними зазначеним концептам. Крім того, запропоновано підхід, за яким виявлені суперечності умовно можна поділити на п’ять рівнів: змістові, ціннісні, між принципами, між правами та між юридичними нормами. Окреслено шляхи залагодження суперечностей
Римський статут: обмеження юрисдикції та шляхи імплементації
Get PDFThis scholarly article addresses two pressing issues that have emerged following Ukraine’s ratification of the Rome Statute, both of which have direct implications for the country’s future cooperation with the International Criminal Court.The first part of the study examines Ukraine’s reference to Article 124 of the Rome Statute during the ratification process. This provision allows a state joining the Statute to limit the jurisdiction of the International Criminal Court over war crimes committed by its nationals or on its territory for a period of seven years. The analysis establishes that, in practice, such a reference contradicts Ukraine’s previous declarations recognizing the Court’s jurisdiction, particularly the resolution adopted by the Verkhovna Rada of Ukraine in 2015, which has an indefinite duration. Additionally, after reviewing current interpretations of Article 124, the study supports the position of scholars who argue that the reservation cannot be applied in a truncated form, as Ukraine has attempted to do. Given the significant risks associated with such an approach to ratification, the study concludes that Ukraine should promptly abandon the application of Article 124, as it could potentially obstruct the investigation of war crimes committed across the entire territory of Ukraine, regardless of the perpetrators’ nationality.The second part of the study explores the issue of implementing the provisions of the Rome Statute into national legislation. Despite the Verkhovna Rada of Ukraine having adopted several legislative acts, the issue of implementation remains unresolved, leading to inconsistencies between domestic law and the Rome Statute. The article presents three possible approaches to addressing this issue: (1) further amendments to the current Criminal Code and Criminal Procedure Code of Ukraine; (2) adoption of a special law on international crimes; and (3) adoption of a draft of the new Criminal Code of Ukraine, developed by the Working Group on Criminal Law Development. After analyzing all three options, the study concludes that multiple legislative approaches can be pursued simultaneously, without excluding one another. Given the ongoing active hostilities in Ukraine, which affect the practical implementation of legislation, the approach of continuing to amend the current legislation is supported, with a more comprehensive revision and final resolution to follow after the end of active hostilities.Статтю присвячено висвітленню двох актуальних проблем, що виникли після ратифікації Україною Римського статуту і мають прямі наслідки для подальшого співробітництва нашої країни з Міжнародним кримінальним судом.У першій частині дослідження розглянуто проблему посилання України на ст. 124 Римського статуту під час його ратифікації. Це положення надає державі, що приєднується до Статуту, право обмежити юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо воєнних злочинів, учинених її громадянами або на її території, строком на сім років. Встановлено, що на практиці таке посилання суперечить попереднім заявам України про визнання юрисдикції, зокрема схваленій Верховною Радою України ще у 2015 р., яка має безстроковий характер. Також, розглянувши чинні підходи до розуміння ст. 124, підтримано позицію науковців про неможливість застосування застереження у скороченому вигляді, як це зробила Україна. Через значні ризики, що виникають у зв’язку з такими діями під час ратифікації, зроблено висновок про необхідність якнайшвидшої відмови від застосування положення ст. 124, оскільки воно потенційно може унеможливити розслідування воєнних злочинів, учинених на всій території України, незалежно від громадянства осіб.У другій частині дослідження розкрито проблему імплементації положень Римського статуту в національне законодавство. Незважаючи на ухвалення Верховною Радою України низки нормативно-правових актів, проблему імплементації досі повністю не вирішено, що спричинило суперечності між чинним законодавством і Римським статутом. Наведено три можливі шляхи розв’язання проблеми, а саме: 1) внесення подальших змін до чинних Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України; 2) ухвалення спеціального Закону «Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини»; 3) прийняття нового Кримінального кодексу України, проєкт якого розробила Робоча група з питань розвитку кримінального права. Після аналізу цих трьох варіантів зроблено висновок про можливість законодавчого вибору кількох варіантів дій, які водночас не виключають один одного. Враховуючи активні бойові дії в Україні, що впливають на реалізацію законодавства на практичному рівні, підтримано підхід, який полягає у внесенні змін до чинного законодавства, з його подальшим комплексним оновленням та остаточним вирішенням проблеми після завершення активних бойових дій
Особливості складу авторів анімаційного аудіовізуального твору як об’єкта авторського права
No full textThe article examines the concepts of “droit d’auteur” and “copyright” as theoretical approaches to determining authorship of an audiovisual work. It is established that, under the “droit d’auteur” concept, the authors of an audiovisual work are its direct creators, whereas under the “copyright” concept, authorship is attributed to the producer.The study provides a comprehensive analysis of the composition of authors of an animated audiovisual work, taking into account the specific features of animation production, the provisions of current legislation, and contemporary copyright doctrine. Given the peculiarities of animation, it is determined that there is either a specific role or no director of photography among the authors; in 3D animation, this role is functionally performed by the lighting and rendering artist, who configures and controls the movement of the virtual camera using specialized software.The article distinguishes between the authors of the animated audiovisual work itself and other contributors whose works are incorporated into it. It is found that, in the process of creating (producing) an animated audiovisual work, creative contributions may be made at different stages of production and may encompass a variety of works protected by copyright, or have a purely technical nature. The study concludes that an animated audiovisual work constitutes a work of joint authorship, the features of which are a shared creative intent and the significance of each creative contribution. The article also elucidates the amanuensis doctrine and the distinction between above-the-line (key creative) and below-the-line (technical) participants in production. It is concluded that, under Ukrainian legislation, authorship of object-elements belongs to the individual who directly created them, regardless of whether such creation was carried out autonomously or under the supervision of the person presumed to be the author of the animated audiovisual work.Finally, the article proposes distinguishing two levels within the authorship structure of an animated audiovisual work: (1) the co-authors of the animated audiovisual work as a whole, and (2) the authors of the object-elements incorporated into it.У статті проаналізовано концепції права автора та майнового авторського права як підходів до визнання авторства на аудіовізуальний твір. Подано комплексну характеристику складу авторів анімаційного аудіовізуального твору з урахуванням особливостей створення такого виду твору, положень чинного законодавства та сучасної теорії авторського права. З урахуванням специфіки створення анімаційного аудіовізуального твору окреслено творчий внесок осіб, які визнаються його авторами, та інших учасників створення. Проведено розмежування між авторами анімаційного аудіовізуального твору та іншими учасниками, твори яких включено до анімаційного аудіовізуального твору. Зроблено висновок, що анімаційний аудіовізуальний твір є твором, створеним у співавторстві, ознаками чого є єдиний творчий задум і суттєвість творчого внеску. Запропоновано виокремлення двох рівнів у структурі авторства на анімаційний аудіовізуальний твір, а саме: співавторів та авторів об’єктів-елементів, включених до анімаційного аудіовізуального твору
Україна та розширення ЄС: яким правом керуватися та в якому напрямку рухатися? (переклад з англійської Анни Малишевої)
No full textThis is the Ukrainian-language version of the article previously published in the European Journal of Risk Regulation (Dimitry V. Kochenov and Elena Basheska, “Ukraine and the EU Enlargement: What Is the Law and Which Is the Way Forward?,” European Journal of Risk Regulation (2025): 1–17, https://doi.org/10.1017/err.2025.23) by Cambridge University Press. The translation is published under the terms of the Creative Commons Attribution License CC BY 4.0.
In the context of ongoing war and heightened tensions in Europe, coupled with an unparalleled opportunity for unity and integration, it is essential to conduct a realistic evaluation of the current situation. The authors of this paper have endeavored to provide an accurate assessment to foster a constructive approach regarding Ukraine’s path toward enlargement. This paper has also been translated into Ukrainian to facilitate broader access and engagement, particularly among key decision-makers.Переклад українською мовою статті, яку вперше оприлюднено у European Journal of Risk Regulation у видавництві Кембриджського університету (Cambridge University Press) у 2025 році (Dimitry V. Kochenov and Elena Basheska, “Ukraine and the EU Enlargement: What Is the Law and Which Is the Way Forward?,” European Journal of Risk Regulation (2025): 1–17, https://doi.org/10.1017/err.2025.23). Публікується відповідно до умов ліцензії Creative Commons (https://creativecommons.org/licenses/by/4.0/).
У контексті війни, що досі триває, та зростання напруженості в Європі, а також безпрецедентної можливості для єдності й інтеграції надзвичайно важливо реалістично оцінити поточну ситуацію. Автори цієї статті прагнули надати об’єктивний аналіз, щоб сприяти конструктивному підходу до шляху України до членства в Європейському Союзі. Цю статтю також перекладено українською мовою, аби забезпечити ширший доступ і залучення, особливо з-поміж тих ключових осіб, які ухвалюють рішення
Вчинення діянь проти лідерів захищеної групи або інших її знакових членів як індикатор геноцидного наміру
No full textGenocide, i.e., acts committed with the intent to destroy a national, ethnic, religious or racial group, does not require the complete annihilation of every individual member of the group. Instead, genocidal intent can manifest in two forms: to destroy the group in whole or in part. The notion of “partial destruction” remains one of the most complex concepts in the law of genocide. Among other scenarios, it can occur through the destruction of the group’s representative members, selected because of the impact their disappearance would have on the group’s survival. Leaders of the group can qualify as representative individuals; therefore, their complete or partial destruction can be a strong indicator of genocidal intent (the so-called ‘leadership factor’).This article examines the origins and essence of the leadership factor in the law of genocide. Based on the analysis of all international case law relevant to defining the leadership factor, it concludes that the definition of leadership may include various individuals (e.g., political, administrative, religious, cultural, or intellectual figures) who, due to their position or special characteristics, can significantly influence the group’s actions or opinions. The significance of leadership for the group’s functioning and existence, as well as the composition of leadership, will vary depending on the specific protected group targeted for destruction.The article also highlights criticism of the leadership factor by certain commentators for its vague nature, which opens the door to speculative assessment. Finally, the article analyses the loopholes in applying the leadership factor in international jurisprudence and reaches three key conclusions. First, it is important to assess the impact of the leaders’ disappearance on the existence of the group as a social unit, not just the physical survival of its members. Second, although leaders as a standalone category may, in some instances, potentially qualify a substantial part of the group, their destruction more often should be seen as an indicator of an intent to destroy a territorially limited substantial part of the group (e.g., a community), whose substantiality must be assessed in relation to the group as a whole. Third, the finding of genocide does not necessarily require an ex post facto assessment of the impact that the destruction of leaders had on the survival of the group; depending on the context, assessing the potential impact may suffice to evaluate the intent.Злочин геноциду, тобто діяння, вчинені з наміром знищити одну з чотирьох захищених груп (національну, етнічну, релігійну або расову), не вимагає повного знищення кожного окремого члена групи. Геноцидний намір може набувати двох форм, а саме: прагнення повного або часткового знищення групи. Втім, концепція «часткового знищення» залишається однією з найскладніших правових категорій у визначенні елементів злочину геноциду. Серед потенційних форм і сценаріїв часткового знищення міжнародна судова практика та коментатори згадують не лише випадки знищення чисельно істотної частини групи, а й менш чисельне вибіркове знищення її знакових членів, обраних через вплив їхнього зникнення на виживання групи. Лідери групи є яскравим прикладом таких знакових осіб, а тому повне або часткове знищення їх може бути вагомим доказом геноцидного наміру (так званий «чинник лідерства»).Метою цієї статті є дослідити витоки та зміст чинника лідерства в міжнародно-правовому регулюванні заборони злочину геноциду, а також потенційні правові прогалини в його тлумаченні в міжнародній судовій практиці. У статті узагальнено еволюцію бачення часткового знищення як у процесі прийняття Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, так і згодом, зокрема перші вказівки на чинник лідерства, а також проаналізовано всі міжнародні судові рішення, релевантні для визначення чинника лідерства.Автор статті доходить висновку, що міжнародна судова практика визначає склад лідерів групи доволі широко. Це особи, які внаслідок своєї позиції, офіційної посади чи спеціальних навичок здатні чинити суттєвий вплив на дії та думки групи (наприклад, політики, управлінці, науковці, громадські, релігійні та культурні діячі). Значення лідерства для існування групи та його склад залежатимуть від конкретної захищеної групи. У статті цю варіативність проілюстровано, зокрема, на прикладі, застосованому Рафаелем Лемкіним, автором терміна «геноцид», для визначення осіб, яких радянська влада вважала ядром, кістяком української нації, а саме: інтелігенції, духовенства та селян-хліборобів.Звернено увагу на критику чинника лідерства за його розмитий характер та широкий простір для спекулятивного оцінювання. У статті також розглянуто невизначені питання застосування чинника лідерства в міжнародній судовій практиці. Зроблено три головні правові висновки. По-перше, для доведення геноциду важливо оцінювати те, як зникнення чи знищення лідерів вплинуло на існування групи як соціальної одиниці, а не лише на фізичне виживання її членів. По-друге, хоча лідерів як окрему категорію потенційно можна вважати знаковою частиною групи в цілому, найчастіше їхнє знищення слід розглядати як індикатор наміру знищити територіально обмежену знакову частину групи (наприклад, громаду), істотність якої має оцінюватись стосовно групи загалом. По-третє, для доведення геноциду необов’язково постфактум оцінити вплив знищення лідерів на виживання групи: залежно від контексту для оцінювання геноцидного наміру може бути достатньо оцінити потенційний вплив
Генезис корпоративного договору у світі
Get PDFProfessional investors usually lack the rights and opportunities provided by corporate law regarding the management of a company and the methods of recouping their investments. Shareholders’ agreements help fill this gap in modern practice. They have evolved over the 20th century, shifting from being completely prohibited to being recognized by law and upheld by courts. Analysing the nature of shareholders’ agreements and their feasibility requires an understanding of their genesis globally.The attitude of the legislature and courts toward the contractual regulation of shareholder relations within a company evolved significantly during the 20th century. It progressed from deeming such agreements invalid to their legislative and judicial recognition in most democratic countries. Private equity funds played an important role in this development, as they became a powerful class of investors in the early 1980s and demanded significant flexibility in regulating their relationships with company founders.The purpose of this article is to study the genesis of shareholders’ agreements worldwide in the broader context of the evolution of corporate law. The author also focuses on one of the key factors that has influenced and continues to influence the proliferation of shareholders’ agreements and their demand among investors — the requirements of private equity funds investing in companies.Based on the results of this study, the author concludes that shareholders’ agreements have spread alongside the general development of corporate law worldwide. Their perception by legislators and courts has evolved through several distinct phases, namely: the initial liberalization of entrepreneurship via sovereign charters; a critical stance towards closely held companies and shareholder discretion by legislators and the judiciary; the proliferation of closely held companies and the introduction of legislative regulations on shareholders’ agreements; the rise of private equity funds and their active use of shareholders’ agreements; and, finally, the differentiation between the regulation of public companies and public-interest entities versus closely held companies. The most recent stage of shareholders’ agreement development is influenced by the ESG requirements, which are increasingly shaping the content of these agreements.Given modern trends in the regulation of closely held companies, public companies, and public-interest entities, further improvements in Ukrainian corporate law and the regulation of shareholders’ agreements would be beneficial. It is important that the regulation of closely held companies remains flexible to encourage new investments to Ukraine.Професійним інвесторам зазвичай недостатньо прав і можливостей, які передбачає корпоративне право щодо управління товариством та способів повернення інвестицій. Цю прогалину в сучасній практиці заповнив корпоративний договір, який протягом ХХ ст. пройшов шлях від повної заборони до законодавчого визнання. Аналіз природи корпоративного договору та доцільності його застосування потребує розуміння генезису цього інструменту у світі.Ставлення законодавчої та судової гілок влади до контрактного регулювання відносин між акціонерами в товаристві суттєво еволюціонувало протягом ХХ ст. і пройшло шлях від нікчемності таких договорів до законодавчого та судового визнання корпоративного договору в переважній більшості демократичних країн. Важливу роль у цьому відігравали фонди прямих інвестицій (private equity funds), які стали потужним класом інвесторів з початку 1980-х років і вимагали суттєвої гнучкості в регулюванні їхніх відносин із засновниками товариства, в яке вони інвестують.Метою статті є дослідження генезису корпоративного договору у світі в ширшому контексті еволюції корпоративного права загалом. Автор окремо зупиняється на одному з ключових чинників, що впливав і далі впливає на поширення корпоративних договорів та їхню затребуваність серед інвесторів, а саме на вимогах фондів прямих інвестицій до компаній, в які вони інвестують.За результатами дослідження генезису корпоративного договору автор дійшов висновку, що поширення корпоративного договору відбувалося на тлі загального розвитку корпоративного права у світі, а його сприйняття законодавцями та судовою владою згодом змінювалося і пройшло декілька етапів