Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Історико-філософська інтерпретація архетипів особистості як символічних образів колективного безсвідомого в рецептивному полі психоаналітичних поглядів Карла Ґустава Юнґа
Get PDFThe purpose of the study is a historicо-philosophical interpretation of the archetypes of personality as symbolic images of the collective unconscious in the receptive field of psychoanalytic views of Carl Gustav Jung. The methodological basis of the study is the such general scientific principles: interdisciplinary approach, the principle of objectivity, the principle of integrity and general philosophical methods: psychoanalytic method; phenomenological method; hermeneutic method. Scientific novelty of the study consists in the fact that within the Jungian analytical psychology to the author managed to carry out historico-philosophical reconstruction of ideas about the archetypes of personality, as myth-making constructs that fill the gaps between conscious and unconscious instance and reveal the symbolic meaning of archetypal figures, which are translators of generic information. In the course of the study were obtained the following conclusions: (1) determined that the collective unconscious is a fraction that consists of structural components-archetypes, which are able to establish the internal relationship between the individual and the world around him and directly influence his worldview and behavior, which is accompanied by radical mood swings (emotional lability); (2) emphasized that the individual, as a conscious subject in order to reach maturity on a psychological level must go beyond «comfort zone», that is go through the «path of the hero» and to win their inner demons, overcoming their own fears, phobias and complexes; (3) substantiated that the archetypes are archaic images, which breaks through the «defense» of consciousness and affects the fate and life activities of human; (4) emphasized that the predominance in the collective unconscious of animal archetypes and instincts can negatively affect the human psyche and lead to the decentration of the subject (according to P.–M. Foucault), that is to the splitting of the personality; (5) analyzed the specificity of archetypes аs integrated images of own «Ego», which are reduced to universal mythologies (lat. summa summarum) and are common to the cultures of different peoples of the world; (6) found that the transcendental function is a link between conscious and unconscious structure, which in their collide is able to «painlessly» neutralize the effects of internal conflict.Целью исследования является историко-философская интерпретация архетипов личности, как символических образов коллективного бессознательного в рецептивном поле психоаналитических взглядов Карла Густава Юнга. Методологической основой исследования являются такие общенаучные принципы: междисциплинарный подход, принцип объективности, принцип целостности и общефилософские методы: психоаналитический метод, феноменологический метод, герменевтический метод. Научная новизна исследования заключается в том, что в пределах юнговской аналитической психологии автору удалось осуществить историко-философскую реконструкцию представлений об архетипах личности как мифотворческих конструктах, которые заполняют пробелы между сознательной и бессознательной инстанцией и выявить символический смысл архетипических фигур, которые являются трансляторами родовой информации. В ходе исследования были получены следующие выводы: (1) определено, что коллективное бессознательное – это фракция, состоящая из структурных компонентов – архетипов, которые способны устанавливать внутреннюю взаимосвязь между личностью и окружающим миром и непосредственно влиять на его мировоззрение и поведение, которое сопровождается кардинальными изменениями настроения (эмоциональной лабильностью); (2) подчёркнуто, что личности, как сознательному субъекту, для того, чтобы достичь зрелости на психологическом уровне необходимо выйти за пределы «зоны комфорта» (преодолеть инфантильность), то есть пройти «путь героя» и победить своих внутренних демонов, поборов собственные страхи, фобии и комплексы; (3) обосновано, что архетипы – это архаичные образы, которые прорываются сквозь «оборону» сознания и влияют на судьбу и жизнедеятельность человека; (4) отмечено, что преобладание в коллективном бессознательном животных архетипов и инстинктов может негативно повлиять на психику человека и привести к децентрации субъекта (по П.-M. Фуко), то есть к расщеплению личности; (5) проанализирована специфика архетипов, как интегрированных образов собственного «Я», которые сведены к универсальным мифологемам (лат. summa summarum) и являются общими для культур разных народов мира; (6) выявлено, что трансцендентная функция – это связующее звено между сознательной и бессознательной структурой, которая при их столкновении способна «безболезненно» нейтрализовать последствия внутреннего конфликта.Метою дослідження є історико-філософська інтерпретація архетипів особистості як символічних образів колективного безсвідомого в рецептивному полі психоаналітичних поглядів Карла Ґустава Юнґа. Методологічною основою дослідження є такі загальнонаукові принципи, як міждисциплінарний підхід, принцип об’єктивності, принцип цілісності і загальнофілософські методи: психоаналітичний метод; феноменологічний метод; герменевтичний метод. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в межах юнґівської аналітичної психології автору вдалося здійснити історико-філософську реконструкцію уявлень про архетипи особистості як міфотворчі конструкти, що заповнюють прогалини між свідомою і безсвідомою інстанцією, та виявити символічний зміст архетипічних фігур, які є трансляторами родової інформації. У ході дослідження були отримані такі висновки: (1) визначено, що колективне безсвідоме – це фракція, яка складається зі структурних компонентів – архетипів, які здатні встановлювати внутрішній взаємозв’язок між особистістю та навколишнім світом і безпосередньо впливати на її світогляд та поведінку, яка супроводжується кардинальними змінами настрою (емоційною лабільністю); (2) підкреслено, що особистості, як свідомому суб’єкту, для того, щоб досягти зрілості на психологічному рівні необхідно вийти за межі «зони комфорту» (подолати інфантильність), тобто пройти «шлях героя» і перемогти своїх внутрішніх демонів, поборовши власні страхи, фобії та комплекси; (3) обґрунтовано, що архетипи – це архаїчні образи, які прориваються крізь «оборону» свідомості і впливають на долю та життєдіяльність людини; (4) наголошено, що переважання в колективному безсвідомому тваринних архетипів і інстинктів може негативно вплинути на психіку людини і призвести до децентрації суб’єкта (за П.-M. Фуко), тобто до розщеплення особистості; (5) проаналізовано специфіку архетипів як інтегрованих образів власного «Я», які зведені до універсальних міфологем (лат. summa summarum) і є спільними для культур різних народів світу; (6) виявлено, що трансцендентна функція – це сполучна ланка між свідомою і безсвідомою структурою, яка при їх зіткненні здатна «безболісно» нейтралізувати наслідки внутрішнього конфлікту
Джаз, дзен, івент як пограничні явища cучасної культури
Get PDFThe purpose of the article is a culturological and philosophical understanding of the borderline phenomena of modern culture that arise on the border of different traditions, life strategies, cultural and artistic spheres. The relevance of the study is associated with the methodological and existential need to comprehend some phenomena on the border in the conditions of postmodern culture (intercultural inter-borrowing, ideological crisis, methodological pluralism, consumer society, ethical and aesthetic disorientation, scientism and non-scientific practice of knowledge and experience, etc.), which can be extrapolated to other similar trends, and practically-existential significance associated with the real need to search for and create a compromise and creative platform for the "dialogue of cultures", cultivating and feeling the unity of man and the world, man and man, implementing balanced and holistic strategies of life in society and an individual. The nature of jazz as a cultural phenomenon, which embodies the freedom of musical thinking, spontaneous improvisation, imaginative dynamics, a special receptive environment and an atmosphere of openness, changeability, acceptance, capable of generating new (other) musical and cultural phenomena, is analyzed. The features of Zen as a spiritual and aesthetic practice in the West, the reasons for its spread and the specifics of the sympathetic audience are revealed. It was found that Zen Buddhism became a worldview platform for a significant jazz and subcultural environment, especially in the 60s of the XX century - the era of great objection and great refusal, the search for spiritual self-identity, the true sources of human transcendence, personal creative self-realization and ethical self-improvement. Passion for Zen, its meditative simplicity and routine of life has become a saving strategy for many representatives of creative and protest youth movements, an alternative spiritual resource for the intellectual elite of the West. It has been determined that these processes and phenomena have a specific borderline nature, which makes it possible, on the one hand, to organically and dynamically combine different characteristics and functions, on the other, to form new perspectives in the cultural environment. The simulative and technological nature of modern event industries and creative management in the context of new media, social networks, advertising business is outlined. An integrated approach in modern event technologies is presented: Tao-and-Zen-presentations based on restrained minimalist Zen aesthetics and Taoist principles of perception of life and the world. The openness, sincerity, and originality of these event actions are a potential prospect for the newest cultural industries and event management.Цель статьи – культурологически-философское осмысление пограничних феноменов современной культуры, которые возникают на границе разных традиций, жизненных стратегий, культурных и художественных сфер. Актуальность исследования связана с методологически-экзистенциальной потребностью осмыслить некоторые явления на границе в условиях постсовременной культуры (межкультурное взаимозаимствование, мировозренческий кризис, методологический плюрализм, потребительское общество, этико-эстетическая дезориентация, сциентизм и инонаучные практики знаний и опыта и т. п.), которые можна экстраполировать на другие подобные тенденции, и практически-экзистенциальной значимостью, связанной с реальной необходимостью поиска и создания компромиссной и творческой платформы для «диалога культур», культивирования и ощущения единства человека и мира, человека и человека, реализации сбалансированных и целостных стратегий жизни в обществе и отдельной личности. Проанализирована природа джаза как культурного явления, которая воплощает свободу музыкального мышления, стихийной импровизации, образной динамики, особой восприимчивой среды и атмосферы открытости, изменчивости, принятия, способные порождать новые (другие) музыкальные и культурные феномены. Выявлены особенности дзена как духовно-эстетической практики на Западе, причины его распространения и специфику симпатизирующей аудитории. Выяснено, что дзен-буддизм стал мировозренческой платформой для значительной джазовой и субкультурной среды, особенно в 60-х годах ХХ века – эпохи великого возражения и великого отказа, поиска духовной самоидентичности, истинных истоков человеческой трансцендентности, личностной творческой самореализации и этического самосовершенствования. Увлечение дзенам, его медитативной простотой и обыденностью жизненных поступков стали спасительной стратегией для многих представителей творческих и протестных молодежных движений, альтернативным духовным ресурсом для интеллектуальной элиты Запада. Определено, что эти процессы и явления имеют специфическую пограничную природу, что дает возможность, з одной стороны, органично и динамично объединять разные характеристики и функции, с другого – формировать новые перспективы в культурной среде. Очерчено симулятивный и технологический характер современных событийных индустрий и креативного менеджмента в контексте новых медиа, социальных сетей, рекламного бизнеса. Представлено интегрированный подход в современных ивент-технологиях: дао-и-дзен-презентации, основанные на сдержанной минималистической эстетике дзен и даосских принципах восприятия жизни и мира. Открытость, искренность, природность этих событийных акций – потенциальная перспектива новейших культурных индустрий и ивент-менеджмента.Метою статті є культурологічно-філософське осмислення пограничних феноменів сучасної культури, що виникають на межі різних традицій, життєвих стратегій, культурних і мистецьких сфер. Актуальність дослідження пов’язана з методологічно-екзистенційною потребою осмислити певні явища на межі в умовах постсучасної культури (міжкультурні взаємозапозичення, світоглядна криза, плюралізм, споживацьке суспільство, етично-естетична дезорієнтація, сцієнтизм та інонаукові практики знань і досвіду тощо), що можна екстраполювати на інші схожі тенденції, і практично-екзистенційною значимістю, пов’язаною з реальною необхідністю пошуку створення компромісної і творчої платформи для «діалогу культур», культивування і відчуття єдності людини і світу, людини і людини, реалізації збалансованих і цілісних стратегій життя у суспільстві та окремої особистості. Проаналізована природа джазу як культурного явища, що втілює свободу музичного мислення, стихійної імпровізації, образної динаміки, особливого сприйнятливого середовища та атмосфери відкритості, мінливості, прийняття, що здатний породжувати нові (інші) музичні і культурні феномени. Виявлено особливості дзену як духовно-естетичної практики на Заході, причини його поширення і специфіку прихильної аудиторії. З’ясовано, що дзен-буддизм став світоглядною платформою для значного джазового і субкультурного середовища, особливо у 60-і роки ХХ століття – епоху великого заперечення і великої відмови, пошуку духовної самоідентичності, автентичних витоків людської трансцендентності, особистої творчої самореалізації та етичного самовдосконалення. Захоплення дзеном, його медитативною простотою і буденністю життєвих вчинків стали рятувальною стратегією для багатьох представників творчих і протестних молодіжних рухів, альтернативним духовним ресурсом для інтелектуальної еліти Заходу. Визначено, що ці процеси і явища мають специфічну пограничну природу, що дає їм можливість, з одного боку, органічно і динамічно поєднувати різні характеристики і функції, з іншого – формувати нові перспективи у культурному середовищі. Окреслено симулятивний і технологічний характер сучасних подієвих індустрій та креативного менеджменту у контексті нових медіа, соціальних мереж, рекламного бізнесу. Представлено інтегрований підхід у сучасних івент-технологіях: дао- і дзен-презентації, засновані на стриманій мінімалістичній естетиці дзен і даоських принципів сприйняття життя і світу. Відкритість, щирість, природність цих подієвих акцій – потенційна перспектива новітніх культурних індустрій та івент менеджменту
Проблема трансформації людини та критерії «добра» та «зла» в метаантропології і трансгуманізмі
Get PDFFrom the position of meta-anthropology, at the article are analyzed the values of being: the value of the archetypes of good, freedom, love, unity of freedom and love, as well as the value of such an existential as the meaning of human existence.The value of the sense of being is analized in a research from such points of view as: life not only for the sake of self-preservation and minimization of suffering, but also for the development, holistic harmonious realization by a humanity of such qualities that make a person capable not only for the consumering of the benefits of civilization, but also becoming a creator of culture, seeking for the harmony of spiritual, soul and physical needs, the ability to express empathy and to overcome the existential problems of despair and fear of death, remaining a human creator, maintaining traditional human values and existentials, such as love and freedom.The value of the archetypes of good, freedom, love and the criteria of good and evil are analyzed in the field of such existentially important concepts as free will and the human right for the traditional and sacred values.The study focuses on the important theme of the loss of criteria of good and evil, which, as a rule, is proposed by transhumanism, having a basis for this in the philosophy of the postmodern era, as well as the search for ways out of the existential, spiritual, soul and moral-ethical crisis in order to preserve the human values.The theoretical basis of the study was the work of philosophers of different periods, studies of psychologists and psychoanalysts, including contemporary, recent work of domestic researchers in meta-anthropology, as well as recent work of foreign representatives of transhumanism.There is made a conclusion that the preserving the existantials of the culture in human existence is impossible without maintaining the traditional criteria of good and evil in the context of sacred transcendental values.С позиции метаантропологии в статье анализируются ценности человеческого бытия: ценность архетипов добра, свободы, любви, единства свободы и любви, а также ценность такого экзистенциала как смысл человеческого бытия.Осознается ценность смысла человеческого бытия, что означает жизнь не только ради самосохранения и минимизации страданий, но и для выявления, развития, целостной гармоничной реализации человеком таких качеств, которые делают его способным быть не только потребителем благ цивилизации, но и творцом культуры, стремиться к гармонии духовных, душевных и телесных потребностей, умение проявлять душевность и преодолевать экзистенциальные проблемы отчаяния и страха смерти, оставаясь человеком-творцом, сохраняя традиционные общечеловеческие ценности, верность экзистенциалам любви и свободы.Ценность архетипов добра, свободы, любви и критерии добра и зла анализируются в области таких экзистенциально важных понятий, как свобода воли и право человека на традиционные и сакральные ценности.Исследование посвящено важной теме потери критериев добра и зла, как норма предлагается трансгуманизм, имея основания для этого в философии эпохи постмодерна, а также поискам путей выхода из экзистенциальной, духовно-душевной и морально-нравственного кризиса ради сохранения смысла в бытии человека. Теоретическую базу исследования составили труды философов разных эпох, исследования психологов и психоаналитиков, в частности современных, последние работы отечественных исследователей метаантропологии, а также последние работы зарубежных представителей трансгуманизма. Делается вывод, что сохранение экзистенциалов культуры в бытии человека невозможно без сохранения традиционных критериев добра и зла в контексте сакральных трансцендентных ценностей.З позиції метаантропології в статті аналізуються цінності людського буття: цінність архетипів добра, свободи, любові, єдності свободи і любові, а також цінність такого екзистенціалу як смисл людського буття. Усвідомлюється цінність смислу людського буття, що означає життя не тільки заради самозбереження і мінімізації страждань, але й для виявлення, розвитку, цілісної гармонійної реалізації людиною таких якостей, котрі роблять її здатною бути не лише споживачем благ цивілізації, але й творцем культури, прагнути до гармонії духовних, душевних і тілесних потреб, вміння проявляти душевність та долати екзистенційні проблеми відчаю та страху смерті, залишаючись людиною-творцем, зберігаючи традиційні загальнолюдські цінності, вірність екзистенціалам любові та свободи.Цінність архетипів добра, свободи, любові та критерії добра і зла аналізуються у царині таких екзистенційно важливих понять, як свобода волі та право людини на традиційні та сакральні цінності. Дослідження присвячене важливій темі втрати критеріїв добра і зла, що як норма пропонується трансгуманізмом, маючи підґрунтя для цього у філософії доби постмодерну, а також пошукам шляхів виходу із екзистенційної, духовно-душевної та морально-етичної кризи заради збереження смислу у бутті людини.Теоретичну базу дослідження склали праці філософів різних епох, дослідження психологів та психоаналітиків, зокрема сучасних, останні роботи вітчизняних дослідників з метаантропології, а також останні роботи зарубіжних представників трансгуманізму.Робиться висновок, що збереження екзистенціалів культури в бутті людини неможливе без збереження традиційних критеріїв добра і зла у контексті сакральних трансцендентних цінностей
Метафористика «критики чистого розуму»
Get PDFAn attempt is made to apply metaphorical analysis to certain aspects of the Kant’s work. In other words, can we look at the transcendental teaching of the German thinker using the same method that he himself proposed (or at least used in his work)? A metaphorical reading of Kant's transcendental teaching made it possible to reveal some patterns and trace the linguistic boundaries of his work. With great caution, we only tried to express the idea that Kant's metaphorics is a well-thought-out semantic boundary of its transcendental logic. First of all, we are interested in the field that usually eludes philosophical research – the military metaphor of «Critics of Pure Reason». In our opinion, the metaphorical series is most representative in this work. It was important for us to show that Kant's transcendental method is a fundamental metaphor that stands over arguing philosophers (skeptics, relativists and dogmatists) and makes it possible to give precise and clear laws (boundaries) to a chaotic philosophizing mind. In this approach, the reflexivity of Kantian discourse is revealed (as the eternal debate between the logic of discourse and the metaphysics (metaphorics) of dialectics). That is, in essence, we tried to discover that the transcendental criticism of the mind is just another metaphorical approach that allows us to go beyond the classical (dogmatic and skeptical) mind to find a place for a new (deeper, in par-ticular, phenomenological) the method of immersion in the mind (through the awakening of classical consciousness from "sleep"). It was also important for us to reveal that the metaphorical approach leads to an understanding of the new semantic boundaries of the thinker's creativity, to the understanding that Kant turned out to be not only a outstanding logician, metaphysician and fine connoisseur of dialectics, but also a thinker who perfectly felt the semantic series of formation concepts and was close to the linguistic interpretation of pure reason. Also we seek to show that the metaphorical approach used by Kant allowed him to weigh (foresee) many of the philosophical events of XX century culture. In this context, Kant was not only a critic, but also a visionary of many modern philosophical events.Сделана попытка применить метафорический анализ к определенным аспектам творчества И. Канта. Иначе говоря, не можем ли мы взглянуть на трансцендентальное учение немецкого мыслителя, используя тот же подход, который он сам и предложил, или, по крайней мере, использовал в своем творчестве? Метафорическое прочтение трансцендентального учения Канта позволило приоткрыть некоторые закономерности и проследить лингвистические границы его творчества. Мы с большой осторожностью лишь попытались выразить ту мысль, что метафорика Канта – это хорошо продуманная смысловая (семантическая) граница его трансцендентальной логики. Прежде всего нас заинтересовала область, которая обычно ускользает от философского исследования, – военная метафорика «Критики чистого разума». Именно в этой работе, по нашему мнению, метафорический ряд отличается наибольшей репрезентативностью. Нам важно было показать, что трансцендентальный метод Канта и есть фундаментальная метафора, которая стоит над спорящими философами (скептиками, релятивистами и догматиками) и дает возможность дать точные и чёткие законы (границы) сумбурно философствующему разуму. В таком подходе обнаруживается рефлексивность кантовского дискурса (вечный спор между логикой дискурса и метафизикой (метафорикой) диалектики). То есть, по существу, мы попытались раскрыть, что трансцендентальная критика разума является лишь очередным метафорическим подходом, который позволяет выйти за пределы классического (догматического и скептического) разума, чтобы найти место новому (более глубокому, в частности, феноменологическому) способу погружения в разум (посредством пробуждения классического сознания от «сна»). Также нам важно было выявить, что метафорический подход приводит к пониманию новых смысловых границ творчества мыслителя, к пониманию того, что Кант оказался не только блестящим логиком, метафизиком и тонким ценителем диалектики, но также и тем мыслителем, который прекрасно чувствовал смысловой ряд формирования понятий и был близок к лингвистической (может быть, еще не семантической) трактовке чистого разума. В конечном счете мы стремимся показать, что использованный Кантом метафорический подход позволил ему взвесить (предвидеть) многие философские события последующей культуры (ХХ век). В таком контексте Кант выступил не только критиком, но и провидцем многих последующих философских событий.Зроблена спроба застосувати метафоричний аналіз до певних аспектів творчості І. Канта. Інакше кажучи, чи не можемо ми поглянути на трансцендентальне вчення німецького мислителя, використовуючи той же підхід, який він сам запропонував, або, принаймні, використовував у своїй творчості? Метафоричне прочитання трансцендентального вчення Канта дозволило відкрити деякі закономірності і простежити лінгвістичні межі його творчості. Ми з великою обережністю лише намагались виразити ту думку, що метафорика Канта – це добре продумана смислова (семантична) межа його трансцендентальної логіки. Насамперед нас зацікавила галузь, яка звичайно вислизає від філософського дослідження, – військова метафорика «Критики чистого розуму». Саме в цій роботі, на нашу думку, метафоричний ряд відрізняється найбільшою репрезентативністю. Нам важливо було показати, що трансцендентальний метод Канта і є фундаментальна метафора, яка постає над філософами, що сперечаються (скептиками, релятивістами й догматиками), і дає можливість визначити точні й чіткі закони (межі) розуму, що сумбурно філософствує. У такому підході виявляється рефлексивність кантівського дискурсу (вічна суперечка між логікою дискурсу і метафізикою (метафорикою) діалектики). Тобто, фактично, ми спробували розкрити, що трансцендентальна критика розуму є лише черговим метафоричним підходом, який дозволяє вийти за межі класичного (догматичного або скептичного) розуму, щоб знайти місце новому (більш глибокому, зокрема, феноменологічному) способу занурення у розум (за допомогою пробудження класичної свідомості від «сну»). Також нам важливо було виявити, що метафоричний підхід приводить до розуміння нових смислових меж творчості мислителя, до розуміння того, що Кант виявився не тільки блискучим логіком, метафізиком і тонким цінителем діалектики, але також і тим мислителем, який прекрасно відчував смисловий ряд формування понять і був близьким до лінгвістичного (може бути, ще не семантичного) трактування чистого розуму. У остаточному підсумку ми прагнемо показати, що використаний Кантом метафоричний підхід дозволив йому зважити (передбачити) багато філософських подій подальшої культури (ХХ століття). У такому контексті Кант виступив не тільки критиком, але і провидцем багатьох наступних філософських подій
Гендерні стандарти та очікування щодо сексуальних відхилень у гендерній культурі України
Get PDFThis article is devoted to the definition of the value structures of gender culture in aspects of gender stereotypes regarding the application of moral-pedagogical and legal sanctions in the manifestations of deviant behavior on the basis of the ideology of matriarchal racism (mysandry) and typical problems arising from its availability.The writings of the authors form the theoretical basis for the author’s theory, which consists essentially of the following key provisions set forth in the article:1) latent gender racism in Ukrainian gender culture is an ideology of double standards, which involves parallel promotion and prohibition in the area of sexual norms and deviations for men and women;2) Gender stereotypes refer to the assessment of male sexual behavior as subject to enhanced moral, legal and pedagogical control over women’s sexual behavior;3) the cultivation of homophobia is an instrument of gender power that allows women to manipulate men by imposing a number of prohibitions on public male homoeopathy in encouraging women’s similar behavior;4) stigmatization of homeroticism allows it to be used as a tool of social control, including the system of political security, in which the family acts as a grass root. As a result of the study, the author concludes that the study of the ideology and morality of latent gender racism in the gender culture of Ukraine has allowed to dismiss most of the assumptions about egalitarian peculiarities of gender positioning for male and female respondents. At the same time, the regime of privilege, available to the Ukrainian gender culture, makes it possible to define gender scenarios as matriarchal-racist and those that are agreed upon by both men and women. The consensual nature of such a situation proves not only the tacit consent of most with the guidelines of gender racism, but also the lack of understanding of the policy of gender equality of the western type. Such misunderstanding minimizes the chances of establishing an egalitarian gender culture and contributes to further deepening both gender inequality and the resulting gender conflict of Ukrainian society with all its implications.Статья посвящена определению ценностных структур гендерной культуры в аспектах гендерных стереотипов по применению морально-педагогических и правовых санкций в проявлениях девиантного поведения на основе идеологии матриархального расизма (типологии) и типичных проблем, возникающих с ее наличия.Произведения авторов формируют теоретическую основу теории автора, состоит из основных положений, изложенных в статье:1) латентный гендерный расизм в украинской гендерной культуре является идеологией двойных стандартов, предусматривает параллельное продвижение и запрет в сфере сексуальных норм и отклонений для мужчин и женщин;2) Гендерные стереотипы относятся к оценке сексуального поведения мужчин как субъектов повышенного морального, правового и педагогического контроля за сексуальным поведением женщин;3) выращивание гомофобии является инструментом гендерной власти, позволяет женщинам манипулировать мужчинами, накладывая ряд запретов на публичную мужскую гомеопатию, поощряя подобное поведение женщин;4) стигматизация гомоэротизма позволяет использовать ее как инструмент социального контроля, включая систему политической безопасности, в которой семья выступает как корни.В результате исследования автор приходит к выводу, что изучение идеологии и нравственности латентного гендерного расизма в гендерной культуре Украины позволило отбросить большинство предположений об эгалитарной особенности гендерного позиционирования для мужчин и женщин. В то же время режим привилегий, доступный украинской гендерной культуре, позволяет определить гендерные сценарии как матриархально-расистские и те, которые согласуются как с мужчинами, так и с женщинами.Консенсусный характер такой ситуации доказывает не только молчаливое согласие большинства с принципами гендерного расизма, но и непонимание политики гендерного равенства западного типа. Такое недоразумение минимизирует шансы на создание эгалитарной гендерной культуры и способствует дальнейшему углублению как гендерного неравенства, так и гендерного конфликта в украинском обществе со всеми его последствиями.Стаття присвячена визначенню ціннісних структур гендерної культури в аспектах гендерних стереотипів щодо застосування морально-педагогічних та правових санкцій у проявах девіантної поведінки на основі ідеології матріархального расизму (типології) та типових проблем, що виникають з її наявності.Твори авторів формують теоретичну основу теорії автора, яка складається з основних положень, викладених у статті:1) латентний гендерний расизм в українській гендерній культурі є ідеологією подвійних стандартів, що передбачає паралельне просування і заборону в сфері сексуальних норм і відхилень для чоловіків і жінок;2) Гендерні стереотипи належать до оцінки сексуальної поведінки чоловіків як суб’єктів підвищеного морального, правового та педагогічного контролю за сексуальною поведінкою жінок;3) вирощування гомофобії є інструментом гендерної влади, що дозволяє жінкам маніпулювати чоловіками, накладаючи ряд заборон на публічну чоловічу гомеопатію, заохочуючи подібну поведінку жінок;4) стигматизація гомоеротизму дозволяє використовувати її як інструмент соціального контролю, включаючи систему політичної безпеки, в якій сім’я виступає як коріння.В результаті дослідження автор приходить до висновку, що вивчення ідеології та моральності латентного гендерного расизму в гендерній культурі України дозволило відкинути більшість припущень про егалітарні особливості гендерного позиціонування для чоловіків і жінок. Водночас режим привілеїв, доступний українській гендерній культурі, дає змогу визначити гендерні сценарії як матріархально-расистські і ті, які узгоджуються як з чоловіками, так і з жінками.Консенсусний характер такої ситуації доводить не тільки мовчазну згоду більшості з принципами гендерного расизму, а й нерозуміння політики гендерної рівності західного типу. Таке непорозуміння мінімізує шанси на створення егалітарної гендерної культури і сприяє подальшому поглибленню як гендерної нерівності, так і гендерного конфлікту в українському суспільстві з усіма його наслідками
Політичне життя окупованої території Луганської області: відображення у друкованих засобах масової інформації
Get PDFThe article deals with the public life of the occupied territory of the Lugansk region in printed mass media. This methodology of research, painted methods and methodology of the research of printed mass media, a sample is drawn up. The article presents some results of the content analysis of newspapers that were printed during the year in three settlements of the so-called Luhansk People’s Republic, namely Lugansk, Stakhanov (Kadyivka) and Antratsyt. The papers of selected newspapers reflecting social processes in the occupied territory of the Luhansk region have been analyzed. It is the media that makes it possible to conclude that newspapers have an information content direction that the information they provide most often has a household or an economic nature, and that focus is on situational events. It is proved that a lot of publications are paid to the political life of the so-called Luhansk People’s Republic. However, it has been found that the number of publications about Ukrainian or Russian authorities is almost the same. It was also discovered that, although there are newspapers and negative articles about Ukraine, it is still more often covered in a neutral context. As for publications on international political events, there are very few such publications, which suggests preserving political thought within the two countries and directly by the LNR. After analyzing publications in the print media of the so-called Luhansk People’s Republic, the authors concluded that the political life of the occupied territory is most frequently covered. An interesting fact was the number of publications about Ukrainian or Russian authorities. They do not have much discrepancy. It was also discovered that, although there are newspapers and negative articles about Ukraine, it is still more often covered in a neutral context.В статье рассматривается общественная жизнь оккупированной территории Луганской области в средствах массовой информации. Указанная методология исследования, расписаны методы и методология исследования печатных средств массовой информации, составлена выборка. В статье приводятся некоторые результаты контент-анализа газет, печатавшихся в течение года в трех населенных пунктах так называемой Луганской народной республики, а именно: Луганске, Стаханове (Кадиевке) и Антраците. Проанализированы газеты избранных газет, отражающих общественные процессы на оккупированной территории Луганской области. Именно СМИ предоставляют возможность сделать вывод, что газеты имеют информационное направление контента, информация, которая в них предоставляется, чаще всего имеет бытовой или экономический характер, а также концентрируется внимание на ситуативных мероприятиях. Доказано, что политической жизни так называемой Луганской народной республики уделяется достаточно много публикаций. Однако выявлено, что количество публикаций по украинской или российской власти почти одинаковое количество. Также было выявлено, что хотя и наблюдаются в газетах и негативные статьи по Украине, все же чаще всего она освещается в нейтральном контексте. Относительно публикаций о международных политических событиях, то таких публикаций крайне мало, что говорит о консервировании политической мысли в пределах двух стран и непосредственно ЛНР. Проанализировав публикации в печатных СМИ так называемой Луганской народной республики, авторы пришли к выводу, что политическая жизнь оккупированной территории освещается чаще всего. Интересным оказался факт и о количестве публикаций по украинской или российской власти. Они не имеют значительного расхождения. Также было выявлено, что хотя и наблюдаются в газетах и негативные статьи по Украине, все же чаще всего она освещается в нейтральном контексте.У статті розглядається суспільне життя окупованої території Луганської області у друкованих засобах масової інформації. Зазначена методологія дослідження, розписані методи та методологія дослідження друкованих засобів масової інформації, складена вибірка. У статті наводяться деякі результати контент-аналізу газет, які друкувались протягом року у трьох населених пунктах так званої Луганської народної республіки, а саме: Луганську, Стаханові (Кадіївці) та Антрациті. Проаналізовані газети обраних газет, які відображають суспільні процеси на окупованій території Луганської області. Саме ЗМІ надають змогу зробити висновок, що газети мають інформаційний напрям контенту, що інформація, яка в них надається, найчастіше має побутовий або економічний характер, а також, що концентрується увага на ситуативних заходах. Доведено, що політичному життю так званої Луганської народної республіки приділяється достатньо багато публікацій. Проте виявлено, що кількість публікацій щодо української чи російської влади мають майже однакову кількість. Також було виявлено, що хоча й спостерігаються у газетах й негативні статті щодо України, все ж таки найчастіше вона висвітлюється у нейтральному контексті. Щодо публікацій про міжнародні політичні події, то таких публікацій вкрай мало, що говорить про консервування політичної думки в межах двох країн та безпосередньо ЛНР. Проаналізувавши публікації у друкованих ЗМІ так званої Луганської народної республіки, автори дійшли висновку, що політичне життя окупованої території висвітлюється найчастіше. Цікавим виявився факт й про кількість публікацій щодо української чи російської влади. Вони не мають значної розбіжності. Також було виявлено, що хоча й спостерігаються у газетах й негативні статті щодо України, все ж таки найчастіше вона висвітлюється у нейтральному контексті
Упередження як метод контролю Радянського Союзу (приклад з новітньої історії Грузії)
Get PDFA lot of papers have been written on the ideological methods of the Soviet politics within the Georgianscholarly field and beyond it and their analysis is rather interesting. The aim of this article is to discusshow historiography was used for creating history , desired for the Soviet policy .During 1918-1921 there were three uprisings of Ossetian Bolsheviks, but in 1920 there was themost important by its dimensions and requirements one. It aimed at separating a part of Shida Kartli,Tskhinvali region (now the so-called South Ossetia) from Geor gia and becoming it a part of Russia.In the 1990’s Georgian scholars had the chance to research the thematic of 1918-1921 freely. Butthe prejudice that was created at the period of the Soviet Union seemed so true that it was copied in themodern Georgian historiography. Presumably, the Soviet Union used for this the purpose Valiko Jugheli,who was one of the significant figures of the leader party and the general of Georgian public army andwas described as the leader who put down the uprising in 1920.In the scholarly monographs or articles published in the 1990’s, the attitude towards the firstDemocratic Republic of Georgia has changed. There was no restriction by the Soviet policy and itmade it possible to write works without the Soviet censorship. That is why in the scholarly literature,published after gaining the independence of Georgia, the uprising is considered not as the attempt ofself-determination of the Ossetian people and justified requirement of territorial allocation, but as theaction inspired by the Russians and directed against the Geor gian state.I have several sources for studying the Georgian-Ossetian conflict in 1920. The first is the archivalmaterials (Georgian and Russian), the second one is the memories of leaders (Giorgi Kvinitadze’s andValiko Jugheli’s). There are also periodicals that are a significant source for my research. According tothis material I studied this issue again and the picture became rather different. In fact, the leader of theGeorgian military operation against the uprising was general Giorgi Kvinitadze and not Valiko Jugeli. Hewas the leader of the right flank only .Why was the Soviet regime interested to announce Valiko Jugeli as the leader of Georgian army? Myanswer is simple. As I mentioned, Valiko Jugeli was one of the important figures from Georgian leaderparty – Social Democrats. Showing Valiko Jugheli as the leader of the Georgian army and making himan oppressor would show the same policy of the Georgian state too. Of course, this helped the Sovietpolitical ideology to show Georgian-Democratic Party as oppressor in people’s eye. This prejudice wasspread by Soviet ideology very easily as the access to archives was limited at the time of the SovietUnion. But this prejudice can change real history understanding in ways how it can be used by state infuture and how it can be used by state for subjective reasons.Было написано много работ об идеологических методах советской политики в грузинской научнойсфере и за ее пределами, и их анализ довольно интересен. Целью данной статьи является обсуждениетого, как историография использовалась для создания истории, желаемой для советской политики.В течение 1918-1921 годов было три восстания осетинских большевиков, но в 1920 году было самоеважное по своим размерам и требованиям одно. Он был нацелен на отделение части Шида КартлиЦхинвальского региона (ныне так называемой Южной Осетии) от Грузии и превращение его в составРоссии.В 1990-х годах грузинским ученым была предоставлена возможность свободно исследовать тему1918-1921 годов. Но предубеждение, которое было создано во времена Советского Союза, казалосьнастолько правдоподобным, что оно было скопировано в современной грузинской историографии.Предположительно, Советский Союз использовал для этой цели Валико Джугели, который был одной иззначительных фигур лидера партии и генерала грузинской общественной армии и был описан как лидер,подавивший восстание в 1920 году.В научных монографиях или статьях, опубликованных в 1990-х годах, отношение к первойДемократической Республике Грузии изменилось. Советской политики не было никаких ограничений,и это позволило писать произведения без советской цензуры. Вот почему в научной литературе,опубликованной после обретения независимости Грузии, восстание рассматривается не как попыткасамоопределения осетинского народа и обоснованное требование территориального распределения, акак действия, вдохновленные русскими и направленные против грузинское государство.У меня есть несколько источников для изучения грузино-осетинского конфликта в 1920 году. Первый- это архивные материалы (грузинский и русский), второй - воспоминания о лидерах (Георгия Квинитадзеи Валико Джугели). Есть также периодические издания, которые являются важным источником для моихисследований. Согласно этому материалу я снова изучил этот вопрос, и картина стала совсем другой.Фактически руководителем грузинской военной операции против восстания был генерал ГеоргийКвинитадзе, а не Валико Джугели. Он был лидером только правого фланга. Почему советская власть была заинтересована объявить Валико Джугели лидером грузинской армии?Мой ответ прост. Как я уже говорил, Валико Джугели был одной из важных фигур лидера грузинскойпартии - социал-демократов. Показ Валико Джугели как лидера грузинской армии и превращение егов угнетателя также продемонстрировали бы ту же политику грузинского государства. Конечно, этопомогло советской политической идеологии показать грузино-демократическую партию угнетателем вглазах людей. Это предубеждение было очень легко распространено советской идеологией, посколькудоступ к архивам был ограничен во времена Советского Союза. Но это предубеждение может изменитьпонимание реальной истории таким образом, как оно может использоваться государством в будущем икак оно может использоваться государством по субъективным причинам.Було написано багато праць про ідеологічні методи радянської політики в грузинській науковій галузіта поза нею, і їх аналіз досить цікавий. Мета цієї статті - обговорити, як історіографія використовуваласядля створення історії, бажаної радянській політиці.Протягом 1918-1921 рр. Відбулося три повстання осетинських більшовиків, але в 1920 р. Булонайважливіше за своїми розмірами та вимогами одне. Вона мала на меті відокремити частину Шида-Картлі регіону Цхінвалі (нині так звану Південну Осетію) від Грузії та перетворити її на частину Росії.У 1990-х роках грузинські вчені мали можливість вільно досліджувати тематику 1918-1921 років. Алеупередженість, яка була створена ще за часів Радянського Союзу, здавалася настільки вірною, що вонабула скопійована в сучасній грузинській історіографії. Імовірно, Радянський Союз використовував для цього Валіко Джуглі, який був однією з значущих діячів партії лідерів і генерала грузинської громадськоїармії і був названий лідером, який затримав повстання 1920 року.У наукових монографіях чи статтях, опублікованих у 1990-х роках, ставлення до Першої ДемократичноїРеспубліки Грузія змінилося. Радянською політикою не було обмежень, і це давало можливість писатитвори без радянської цензури. Ось чому в науковій літературі, опублікованій після здобуття незалежностіГрузії, повстання розглядається не як спроба самовизначення осетинського народу та виправдана вимогатериторіального розподілу, а як акція, натхненна росіянами і спрямована проти грузинська держава.У мене є декілька джерел для вивчення грузинсько-осетинського конфлікту в 1920 році. Перше - цеархівні матеріали (грузинські та російські), друге - спогади лідерів (Джорджі Квінітадзе і Валіко Джуглі).Є також періодичні видання, які є вагомим джерелом для моїх досліджень. Відповідно до цього матеріалуя вивчив це питання ще раз, і картина стала зовсім іншою. Фактично, керівником грузинської військовоїоперації проти повстання був генерал Джорджі Квінітадзе, а не Валіко Югелі. Він був лише лідеромправого флангу.Чому радянський режим зацікавився оголосити Валіко Джугелі керівником грузинської армії? Моявідповідь проста. Як я вже згадував, Валіко Югелі був однією з важливих фігур партії лідера Грузії -соціал-демократів. Показати Валіко Джуглі як керівника грузинської армії та зробити його гнобителем,було б показано таку ж політику і грузинської держави. Звичайно, це допомогло радянській політичнійідеології показати Грузино-Демократичну партію як гнобителя в очах людей. Ця упередженість булапоширена радянською ідеологією дуже легко, оскільки доступ до архівів був обмежений ще за часівРадянського Союзу. Але цей забобон може змінити розуміння реальної історії способами, яким вона можебути використана державою в майбутньому та як вона може бути використана державою з суб'єктивнихпричин
Врядування та політичні режими в УРСР і сучасній Українській державі: порівняльний нарис
Get PDFThe recent history of Ukraine shows that the state can be in the form of state government (governance) nomenclature, (ie undemocratic), and under its political regime - a totalitarian and administrative state, but at the same time pursue social, paternalistic policies. In the Soviet era, Ukraine was called the Soviet republic, but in fact it was a nomenclature republic, since real power belonged to it not to the Soviets of People’s Deputies (deputies of the workers until 1977) or even to the Communist Party, but also to the so-called nomenclature - to the ruling class of the Soviet Union. With regard to the widespread epithet «authoritarian», which is commonly used to characterize the political regime of the post-Stalinist period, this epithet is best used to define the style of leadership rather than the political regime. After the declaration of state independence in Ukraine in accordance with the Constitution of 1996 and amendments thereto, there were parliamentary-presidential (1991-1995; 2004-2010; 2014 and still), then presidential-parliamentary (1996-2004; 2010-2014) models of a democratic republic. It depended on which of the branches of government formally had more authority. However, with regard to the essential, not formal, features of the modern Ukrainian state, it has become a typical oligarchic republic, since the oligarchy plays a leading economic and political role, just as the Communist nomenclature previously did. As for the political regime, liberal policy was proclaimed in Ukraine after the proclamation of state independence - people were granted basic freedoms, a multi-party system was formed, ideological pluralism was introduced, the church was separated from the state and so on. However, as it turned out, it was only the implementation of certain liberal mechanisms in the old bureaucratic system, which subsequently acquired more and more features inherent in the totalitarian regime.As for the political regime, liberal policy was proclaimed in Ukraine after the proclamation of state independence - people were granted basic freedoms, a multi-party system was formed, ideological pluralism was introduced, the church was separated from the state and so on. However, as it turned out, it was only the implementation of certain liberal mechanisms in the old bureaucratic system, which subsequently acquired more and more features inherent in the totalitarian regime. Election of President V. Zelensky and a stunning victory in the parliamentary elections of the Servant of the People Party again led to a certain liberalization of the regime and gave rise to high expectations in Ukrainian society for the development of democracy and the achievement of social justice. However, while the overall picture seems still blurred, its contours are fuzzy and fleeting.An important task of a researcher of recent national history is not so much the description of social processes, political events and phenomena as the disclosure of their contradictory nature, which, among other things, will contribute to the implementation of the cornerstones of historical science - the principles of historicism, objectivity, systematicity.Новейшая история Украины показывает, что государство может быть по форме государственного правления номенклатурным (т.е. недемократическим) и по своему политическому режиму – тоталитарным и административным государством, но одновременно проводить социальную, патерналистскую политику. В советские времена Украина именовалась советской республикой, но по сути была республикой номенклатурной, ведь реальная власть принадлежала в ней не советам народных депутатов (депутатов трудящихся до 1977 г.). И даже не компартии, а так называемой номенклатуре – правящему классу Советского Союза. Касаемо распространенного эпитета «авторитарный», который обычно употребляется при характеристике политического режима постсталинского периода, то этот эпитет лучше применять для определения стиля руководства, а не политического режима. После провозглашения государственной независимости в Украине согласно Конституции 1996 г., а также внесенным в нее изменениям, существовали то парламентско-президентские (1991–1995; 2004–2010; 2014 и до н.в.), то президентско-парламентские (1996–2004; 2010–2014) модели демократической республики, что зависело от того, какой из ветвей власти формально было дано больше полномочий. Однако если иметь ввиду сущностные, а не формальные признаки современного Украинского государства, то оно стало типичной олигархической республикой, ведь ведущую экономическую и политическую роль в нем играет олигархия. Подобно тому, как это раньше делала компартийная номенклатура. Что касается политического режима, то после провозглашения государственной независимости в Украине вроде бы проводилась либеральная политика – люди получили основные свободы, была сформирована многопартийная система, введен идеологический плюрализм, церковь отделена от государства и т.д. Однако, как оказалось, это была лишь имплементация отдельных либеральных механизмов в старую бюрократическую систему, которая впоследствии приобретала все больше черт, присущих тоталитарному режиму.Избрание президентом В. Зеленского и ошеломляющая победа на парламентских выборах партии «Слуга народа» вновь привели к некоторой либерализации режима и породили большие надежды в украинском обществе на развитие демократии и достижение социальной справедливости. Вместе с тем пока общая картина кажется еще размытой, контуры ее нечеткими и изменчивые. Важной задачей для исследователя новейшей отечественной истории является не столько описание общественных процессов, политических событий и явлений, сколько раскрытие их диалектических противоречий, что, помимо прочего, будет способствовать реализации краеугольных принципов исторической науки – принципов историзма, объективности, системности.Новітня історія України показує, що держава може бути за формою державного правління (врядування) номенклатурною (тобто недемократичною) і за своїм політичним режимом – тоталітарною й адміністративною, але водночас проводити соціальну, патерналістську політику. У радянську добу Україна іменувалася радянською республікою, але по суті була республікою номенклатурною, адже реальна влада належала в ній не радам народних депутатів (депутатів трудящих до 1977 р.) і навіть не компартії, а так званій номенклатурі – правлячому класу Радянського Союзу. Щодо поширеного епітету «авторитарний», який зазвичай вживається при характеристиці політичного режиму постсталінського періоду, то цей епітет краще застосовувати для визначення стилю керівництва, а не політичного режиму.Після проголошення державної незалежності в Україні відповідно до Конституції 1996 р. та змін до неї, існували то парламентсько-президентські (1991–1995 рр.; 2004–2010 рр.; 2014 р. і донині), то президентсько-парламентські (1996–2004 рр.; 2010–2014 рр.) моделі демократичної республіки. Це залежало від того, якій з гілок влади формально було надано більше повноважень. Однак щодо сутнісних, а не формальних ознак сучасної Української держави, то вона стала типовою олігархічною республікою, адже провідну економічну й політичну роль у ній виконує олігархія. Подібно до того, як це раніше робила компартійна номенклатура. Щодо політичного режиму, то від проголошення державної незалежності в Україні нібито проводилася ліберальна політика – люди отримали основні свободи, була сформована багатопартійна система, запроваджений ідеологічний плюралізм, церква була відділена від держави тощо. Проте, як виявилося, це була лише імплементація окремих ліберальних механізмів у стару бюрократичну систему, яка згодом набувала все більше рис, притаманних тоталітарному режимові. Обрання президентом В. Зеленського й приголомшлива перемога на парламентських виборах партії «Слуга народу» знов призвели до певної лібералізації режиму й породили великі сподівання в українському суспільстві на розвиток демократії й досягнення соціальної справедливості. Разом з тим поки загальна картина здається ще розмитою, контури її нечіткими і швидкоплинними. Важливим завданням дослідника новітньої вітчизняної історії є не стільки опис суспільних процесів, політичних подій і явищ, скільки розкриття їх суперечливого характеру, що, між іншим, сприятиме реалізації наріжних принципів історичної науки – принципів історизму, об’єктивності, системності
Идеология и мораль гендерной культуры в Украине
Get PDFСтаттю присвячено проблемі дослідження ідеології та моралі латентного гендерного расизму в гендерній культурі України. Автором узагальнено першу частину результатів емпіричного дослідження гендерної культури України, яка стосується таких блоків, як: а) гендерне позиціювання чоловіків та жінок (рівність/нерівність); б) гендерні ієрархії (домінантність/субмісивність/егалітарність); в) гендерні стандарти на норми оцінювання неформальної поведінки та неформальних невербально-комунікативних сигналів.Проведений аналіз дозволяє авторові відкинути більшість припущень щодо егалітарних особливостей гендерного позиціювання для респондентів чоловічої та жіночої статі. Констатовано, що режим привілеїзації, наявний і в українській гендерній культурі, дозволяє визначати гендерні сценарії як матріархально-расистські і такі, що знаходять згоду з боку як чоловіків, так жінок. Наголошено на тому, що консенсуальність такого становища свідчить не лише про мовчазну згоду більшості із настановами гендерного расизму, але і про нерозуміння політики гендерної рівності західного типу. Таке нерозуміння мінімізує шанси утвердження егалітарної гендерної культури та сприяє подальшому поглибленню як гендерної нерівності, так і випливаючої з неї гендерної конфліктності українського суспільства з усіма випливаючими наслідками.The article is devoted to the research of the ideology and morality of latent gender racism in the gender culture of Ukraine.The author summarizes the first part of the results of empirical research on gender culture of Ukraine, which deals with such units as: a) gender positioning of men and women (equality / inequality); b) gender hierarchies (dominant / submissiveness / egalitarianism); c) gender standards for norms for assessing informal behavior and informal nonverbal-communicative signals.The analysis allows the author to reject the majority of assumptions about egalitarian peculiarities of gender positioning for male and female respondents. It is stated that the regime of privilege available to the Ukrainian gender culture allows to define gender scenarios as matriarchal-racist and those that are agreed upon by both men and women.It is emphasized that the consensus of such a situation shows not only the tacit consent of the majority with the guideline of gender racism, but also the lack of understanding of the policy of gender equality of the western type. Such misunderstanding minimizes the chances of establishing an egalitarian gender culture and contributes to further deepening both gender inequality and the resulting gender conflict of Ukrainian society with all its implications.Статья посвящена проблеме исследования идеологии и морали латентного гендерного расизма в гендерной культуре Украины.Автором обобщена первая часть результатов эмпирического исследования гендерной культуры Украины, которая касается таких блоков, как: а) гендерное позиционирование мужчин и женщин (равенство / неравенство) б) гендерные иерархии (доминантность / субмисивность / эгалитарность) в) гендерные стандарты на нормы оценивания неформального поведения и неформальных невербально-коммуникативных сигналов.Проведенный анализ позволяет автору отбросить большинство предположений относительно эгалитарных особенностей гендерного позиционирования для респондентов мужского и женского пола. Констатировано, что режим привилеизации, присутствующий и в украинской гендерной культуре, позволяет определять гендерные сценарии как матриархально-расистские и такие, которые находят согласие со стороны как мужчин, так и женщин.Отмечено, что консенсуальность такого положения свидетельствует не только о молчаливом согласии большинства с установками гендерного расизма, но и о непонимании политики гендерного равенства западного типа. Такое непонимание минимизирует шансы утверждения эгалитарной гендерной культуры и способствует дальнейшему углублению как гендерного неравенства, так и вытекающей из нее гендерной конфликтности украинского общества со всеми вытекающими последствиями
Співвідношення понять “складна система” та “складне середовище” у социальній філософії
Get PDFИсследовано соотношение понятий «сложная система» и «сложная среда», являющихся актуальными в современном социально-философском знании. Обосновано, что в современных условиях развития общества, которые характеризуются изменчивостью, нелинейностью и сложностью, в социальной философии развивается новая исследовательская парадигма – синергетическая, которая позволяет не только по-новому представить системный подход, но и дает иную интерпретацию социальных явлений. На первый план выходит понятие «сложная среда», которое подчеркивает динамические характеристики социальной реальности, указывает на ее процессуальность, многомерность и неравновесность. Также позволяет представить социальную реальность как исходно “психомерную систему / среду”. В частности с позиций психосинергетики (И. В. Ершова-Бабенко) понимание целостности и сложности системы приобретает вид концептуальной модели «целое в целом / целое-в-целом». Показано также применение психосинергетической интерпретации позиции И. Пригожина о неравновесном фазовом переходе нового типа в смысловом поле социальной философии. Впервые использовано явление «неучтенный субъект / продукт» в отношении анализа социальной реальности.The relationship between the concepts of «complex system» and «complex environment», which are relevant in modern socio-philosophical knowledge, is investigated. It has been substantiated that in modern conditions of the development of society, which are characterized by variability, non-linearity and complexity, a new research paradigm develops in social philosophy, which allows not only to introduce a systemic approach, but also gives a different interpretation of social phenomena. As a result, the systematic approach has been complemented and, even to some extent, is supplanted by the emerging synergistic approach, which presents social reality as a process of continuous changes and phase transitions. The emerging new view on social reality as an unstable integrity has confirmed that it is necessary to study events and processes. In particular, from the standpoint of psychosynergy (I.V. Yershova-Babenko), an understanding of the integrity and complexity of the system takes the form of a conceptual model of the “whole as a whole / whole-in-whole”. Therefore, the concept of «complex system» in social philosophy can be replaced by the concept of «complex environment», which indicates that emphasizes the dynamic characteristics of social reality, indicates its procedurality and disequilibrium.Also there was an appeal to the subject of social reality, which is a person. Focusing on the person and his social activities allows us to consider social reality as a “psychodimensioned environment” (the term of I.V. Ershova-Babenko), implying that it develops and transforms as a result of human mental activity, group, community of people in different scales of space and time, as well as the scale of individual cultures and civilizations.The use of the psycho-synergetic interpretation of the position of I. Prigogine on the non-equilibrium phase transition of a new type in the semantic field of social philosophy is also shown. For the first time, the phenomenon of “unaccounted subject / product”, related to the analysis of social reality, was used.Досліджено співвідношення понять «складна система» і «складне середовище», що є актуальними у сучасному соціально-філософському знанні. Обґрунтовано, що в сучасних умовах розвитку суспільства, які характеризуються мінливістю, нелінійністю і складністю, в соціальній філософії розвивається нова дослідницька парадигма – синергетична, яка дозволяє не тільки по-новому представити системний підхід, а й дає іншу інтерпретацію соціальних явищ. На перший план виходить поняття «складне середовище», яке підкреслює динамічні характеристики соціальної реальності, вказує на її процесуальність, багатовимірність і нерівноважність. А також представляє соціальну реальність як «психомірну систему / середовище» за походженням. Зокрема, з позицій психосинергетики (І. В. Ершова-Бабенко) розуміння цілісності і складності системи набуває вигляду концептуальної моделі «ціле в цілому / ціле-в-цілому». Показано також доцільність застосування психосинергетиченої інтерпретації позиції І. Пригожина про нерівноважний фазовий перехід нового типу у смисловому полі соціальної філософії. Вперше використано явище «неврахований суб’єкт / продукт», що відноситься до аналізу соціальної реальності