Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Онтология добра и зла и проблема свободы выбора христианином в философских рассуждениях С. Кьеркегора
Get PDFУ статті розкривається особливість філософських міркувань С. К’єркегора щодо сутності добра і зла, проблеми етичного та психологічного стиснення людського буття в трансценденції «або-або». Зазначається, що християнин, який є людиною етичною, потрапляє у ситуації вибору між добром і злом, а зависання процесу вибору в часі призводить до вибору у несвободі, що вже є гріхом і злом. Вказується на існування певної розмежованості понять в філософії С. К’єркегора та розподіленні ситуації вибору через систему етики, естетики, віри. Зазначається, що у «стрибку віри» здійснюється вільний вибір добра, коли етика тільки формує дилему вибору, а естетика впливає на вибір через почуттєвість та публічність. «Стрибок віри» дозволяє поєднати розбіжність свободи трьох систем у єдину істину. Звертається увага на свободу Бога щодо непізнання несвободи, і це визначається філософом як головний аргумент щодо неможливості долучення Бога до помноження зла, адже вимір зла споконвіку перебуває у несвободі, якої Бог не відає через власну свободу. З’ясовується, що страх також властивий несвободі, відповідно до міркувань С. К’єркегора, отже страх відчувають люди та демони. Демони бояться доторку свободи, люди відчувають страх у зв’язку зі своїм пізнанням несвободи та втратою віри. З’ясовується, що питання віри християнина в метафізиці свободи вибору є засобом спасіння від демонічності несвободи. Втрата віри на будь-яких етапах життя людини призводить до відчаю. Виокремлюються два типи відчаю у філософії С. К’єркегора: відчай бути Я та відчай не бути Я. Робиться акцент на понятті «гріха» в християнському визначенні його С. К’єркегором, а також на проблемі «блокування» вибору страхами. Страх визначається як психологічна проблема вибору та метафізична сутність зла, що й само відчуває страх перед добром. Також у статті робиться короткий порівняльний огляд філософських міркувань С. К’єркегора та філософів-екзистенціалістів. Оцінюється вплив філософії С. К’єркегора на формування світогляду філософів-екзистенціалістів.The article reveals the peculiarity of S. Kierkegaard’s philosophical arguments about the essence of good and evil, the problems of ethical and psychological compression of human existence in transcendence «or-or». The ontology of good and evil is revealed by the philosopher in the problem of freedom as a given and unfreedom as a limitation, when good as God resides in freedom. God does not know unfreedom precisely for his freedom is unrecognized, and this is the greatest punishment for evil. It is noted that a Christian who is an ethical person finds himself in a situation of choice between good and evil, and the hovering of the process of choice in time leads to a choice in unfreedom, which is already sin and evil. The emphasis is placed on the concept of “sin” in the Christian definition of it by S. Kierkegaard, as well as on the problem of «blocking» the choice by fears. The article establishes the connection between sin and fear in the problem of faith and human action. The analysis of differentiation of fear as fear to be oneself and fear not to be oneself is carried out. Fear in philosophy S. Kierkegaard is defined as the psychological problem of choice and the metaphysical essence of evil that experiences fear of good. Evil is afraid of good because it defines it as something that encroaches on the essence of evil – unfreedom. People are afraid of their knowledge of lack of freedom and loss of faith. The question of Christian faith in the metaphysics of freedom of choice is a means of salvation from the demonicness of non-freedom, according to the philosophy of S. Kierkegaard. The loss of faith at any stage of life leads a person to despair. There are two types of despair in the philosophy of S. Kierkegaard: despair to be I and despair not to be I. The article focuses on the problem of sin. The problem of defining sin reveals the meaning of despondency as the beginning of any sin. Discouragement is bound to the darkness of evil, the place of permanent stay restless demoni and eternal falling into the abyss. A disappointed person does not have a point of support for the “leap of faith”, so she seeks comfort in the realization of her desires and the injection of fear. That is why the “leap of faith” from the ethical to the religious person is considered in the article as a way out of the choice between good and evil. The article also provides a brief comparative review of the philosophical arguments Of S. Kierkegaard and existentialist philosophers.В статье раскрывается особенность философских рассуждений С. Кьеркегора о сущности добра и зла, проблемы этического и психологического сжатия человеческого бытия в трансценденции «или-или». Отмечается, что христианин, как человек этический, попадает в ситуации выбора между добром и злом, а зависания процесса выбора во времени приводит к выбору в несвободе, что уже является грехом и злом. Указывается на существование определенной разобщенности понятий в философии С. Кьеркегора и распределении ситуации выбора через систему этики, эстетики, веры. Отмечается, что в «прыжке веры» осуществляется свободный выбор добра, когда этика только формирует дилемму выбора, а эстетика влияет на выбор через чувственность и публичность. «Прыжок веры» позволяет совместить расхождение свободы трех систем в единую истину. Обращается внимание на свободу Бога по отношению к непознаванию несвободы, и это определяется философом как главный аргумент о невозможности участия Бога в умножении зла, ведь измерение зла испокон веков находится в несвободе, которой Бог не ведает через собственную свободу. Выясняется, что страх также присущ несвободе, согласно представлению С. Кьеркегора, следовательно, страх испытывают люди и демоны. Демоны боятся прикосновения свободы, люди испытывают страх в связи со своим познанием несвободы и потерей веры. Выясняется, что вопрос веры христианина в метафизике свободы выбора является средством спасения от демоничности несвободы. Потеря веры на любых этапах жизни приводит человека к отчаянию. Выделяются два типа отчаяния в философии С. Кьеркегора: отчаяние быть Я и отчаяние не быть Я. Делается акцент на понятии «греха» в христианском определении его С. Кьеркегором, а также на проблеме «блокировки» выбора страхами. Страх определяется как психологическая проблема выбора и метафизическая сущность зла, которое и само испытывает страх перед добром. Также в статье делается короткий сравнительный обзор философских размышлений С. Кьеркегора и философов-экзистенциалистов. Оценивается влияние философии С. Кьеркегора на формирование мировоззрения философов-экзистенциалистов
Беженцы из стран Балтии в лагерях Центральной и Западной Европы в контексте американской «политики непризнания» во второй половине 1940-х гг.
Get PDFУ статті висвітлюється один із проблемних аспектів у американсько-радянських відносинах перших повоєнних років – питання «спірних біженців», що пов’язане з невизнанням США радянської анексії країн Балтії та здійсненням СРСР примусової репатріації. Американська дипломатія часів президентства Франкліна Делано Рузвельта дотримувалася «політики невизнання», оформленої в Доктрині Стімсона (7 січня 1932 р.) та Декларації Веллеса (23 липня 1940 р.). Проголошені зовнішньополітичні акти, однак, не вели за собою зниження рівня відносин з країною-агресором. При цьому офіційний Вашингтон не вважав балтійців громадянами СРСР та зберіг дипломатичні представництва Литви, Латвії та Естонії у США. За адміністрації Президента Гаррі Трумена курс щодо невизнання «добровільного входження трьох прибалтійських республік до складу СРСР» продовжився.З’ясовано, що після завершення Другої світової війни біженці та переміщені особи з окупованих Радянським Союзом країн Балтії опинилися на території Австрії, Італії, Франції, Швейцарії. Великий контингент перебував у межах американської окупаційної зони в Німеччині, переважну більшість становили вихідці з Литви. Звернуто увагу на чинники, які призвели до масової втечі литовців, латвійців, естонців у 1943–1944 роках. Підкреслено особливе місце американських діаспорних громадських організацій у зборі фінансової допомоги та координації своєї діяльності з Держдепом США. Окремо відзначено роль представників католицької та протестантської національних церков.Здійснено аналіз листування очільників американських дипмісій Литви (Повілас Жадейкіс), Латвії (Альфредс Білманіс) та Естонії (Йоханнес Каїв) з Держдепом США. Балтійські дипломати постійно наголошували на необхідності протистояння радянській пропагандистській машині стосовно заперечення «добровільної радянізації Прибалтики» і практики огульного звинувачення біженців у «зрадництві» та «колаборації з німцями». У свою чергу, вони вказували на потребу поширення юрисдикції міжнародних організацій на балтійських біженців, визначення їх правового статусу та недопущення їх визнання радянськими громадянами в деяких країнах Європи.У статті розглянуто джерельний потенціал дипломатичної переписки документів американського зовнішньополітичного відомства. Звертається увага на аналіз даного питання в працях зарубіжних істориків.З’ясовано, що при вирішенні проблеми біженців та переміщених осіб американська дипломатія у перші повоєнні роки перебувала у пошуку консенсусу між гуманітаристськими мотивами по забезпеченню права людини на притулок та виконанням союзницьких зобов’язань у питаннях діяльності радянських репатріаційних місій. Проте «балтійські біженці» становили окрему категорію, яких у зв’язку з невизнанням анексії американці на контрольованих ними територіях намагалися не видавати СРСР.The article covers one of the problematic aspects of US-Soviet relations in the first post-war years - the issue of «the controversial refugees», appeared due to non-recognition by the United States of Soviet annexation of the Baltic States and the conduct of forced repatriation by the USSR. American diplomacy during the presidency of Franklin Delano Roosevelt adhered to the «non-recognition policy», concluded in the Stimson Doctrine (January 7, 1932) and the Welles Declaration (July 23, 1940). However, declared foreign policy acts did not lead to a decrease of the level of official relations with the aggressor state. At the same time, the official Washington did not consider the Balts as citizens of the USSR and retained the diplomatic missions of Lithuania, Latvia and Estonia in the United States. Under the administration of President Harry Truman, the course of non-recognition of the «voluntary entry of the three Baltic republics into the USSR» continued.It was researched that after the end of the Second World War, refugees and displaced persons from the Baltic-occupied Soviet Union were located in Austria, Italy, France and Switzerland. The large contingent was within the limits of the American occupation zone in Germany, the vast majority were immigrants from Lithuania. The attention was paid to the factors that led to the mass exodus of Lithuanians, Latvians, Estonians from 1943 to 1944. It is outlined the special place of American diaspora civic organizations in collecting of financial assistance and coordination of their activities with the US State Department. It is also defined the role of representatives of the Catholic and Protestant national churches.The researched paper contains an analysis of correspondence between the leaders of the American diplomatic missions of Lithuania (Povilas Žadeikis), Latvia (Alfrēds Bīlmanis) and Estonia (Johannes Kaiv) with the US Department of State. Baltic diplomats constantly emphasized the need to confront the Soviet propaganda machine with regard to the denial of the «voluntary Sovietization of the Baltic» and the practice of sweeping accusation of refugees in «betrayal» and «cooperation with the Germans». In turn, they pointed to the need to extend the jurisdiction and mandate of international organizations on Baltic refugees, to determine their legal status and to prevent their recognition as the Soviet citizens in some European countries.The article deals with the documental potential of the diplomatic correspondence of the US foreign policy department. Attention is drawn to the analysis of this issue in the research works of foreign historians.During the first post-war years in matter of refugees’ problem and displaced persons, it was found that American diplomacy was in search of consensus between humanitarian reasons for ensuring human rights to asylum and the fulfillment of allied obligations in course of the activities of Soviet repatriation missions. However, «Baltic refugees» were a separate category, which Americans tried not to extradite from their occupied territory to the USSR cause of their non-recognition policy of Soviet annexation of Baltic states.В статье освещается один из проблемных аспектов в американо-советских отношениях первых послевоенных лет – вопрос «спорных беженцев», связанный с непризнанием США советской аннексии стран Балтии и осуществлением СССР принудительной репатриации. Американская дипломатия времен президентства Франклина Делано Рузвельта придерживалась «политики непризнания», оформленной в Доктрине Стимсона (7 января 1932) и Декларации Уэллеса (23 июля 1940). Провозглашенные внешнеполитические акты, однако не вели за собой понижение уровня отношений со страной-агрессором. При этом официальный Вашингтон не считал балтийцев гражданами СССР и сохранил дипломатические представительства Литвы, Латвии и Эстонии в США. При администрации Президента Гарри Трумэна курс по непризнанию «добровольного вхождения трех прибалтийских республик в состав СССР» продолжился.Установлено, что после окончания Второй мировой войны беженцы и перемещенные лица из оккупированных Советским Союзом стран Балтии оказались на территории Австрии, Италии, Франции, Швейцарии. Большой контингент находился в пределах американской оккупационной зоны в Германии, подавляющее большинство составляли выходцы из Литвы. Обращено внимание на факторы, которые привели к массовому бегству литовцев, латышей, эстонцев в 1943–1944 годах. Подчеркнуто особое место американских диаспорных общественных организаций в сборе финансовой помощи и координации своей деятельности с Госдепом США. Отдельно отмечена роль представителей католической и протестантской национальных церквей.Осуществлен анализ переписки руководителей американских дипмиссий Литвы (Повилас Жадейкис), Латвии (Альфредс Билманис) и Эстонии (Йоханнес Каив) с Госдепом США. Балтийские дипломаты постоянно подчеркивали необходимость противостояния советской пропагандистской машине относительно отрицания «добровольной советизации Прибалтики» и практики огульного обвинения беженцев в «предательстве» и «коллаборации с немцами». В свою очередь, они говорили о необходимости распространения юрисдикции международных организаций на балтийских беженцев, определения их правового статуса и недопущения их признания советскими гражданами в некоторых странах Европы.В статье рассмотрен исходный потенциал дипломатической переписки документов американского внешнеполитического ведомства. Обращается внимание на анализ данного вопроса в трудах зарубежных историков.Выяснено, что при решении проблемы беженцев и перемещенных лиц американская дипломатия в первые послевоенные годы находилась в поиске консенсуса между гуманитаристскими мотивам по обеспечению права человека на убежище и выполнением союзнических обязательств в вопросах деятельности советских репатриационных миссий. Однако «балтийские беженцы» составляли отдельную категорию, которых в связи с непризнанием аннексии, американцы на контролируемых ими территориях старались не выдавать СССР
Центро-периферийные процессы в Украине
Get PDFУ статті з позицій центр-периферійного підходу розглянуто демографічні та міграційні тенденції в Україні. Розкрито зміст таких феноменів, як периферизація регіонів та централізація людських ресурсів. З’ясовано, що центр виступає в ролі експлуататора людських ресурсів регіонів, створюючи додаткові ризики в їх розвитку. Визначено основні соціальні механізми периферизації регіонів, а саме: демографічна деградація регіонів та міграція, що зосереджується в центрі. З’ясовано, що внутрішній міграційний рух виявляє себе у двох основних формах: освітній та трудовій міграції. Освітня міграція має не тільки кількісний, але й якісний вимір. Так, центр концентрує найбільшу кількість абітурієнтів, в тому числі найуспішніших, що створює значний дисбаланс у розподілі інтелектуального потенціалу країни та зумовлює виникнення додаткових ризиків його відтворення. Збереження та відтворення такої ситуації підтримується й системою розподілу бюджетних місць в українських закладах вищої освіти. Подібні міграційні напрями спостерігаються і у трудовій сфері. Тенденції концентрації трудового та інтелектуального потенціалу країни в центрі позначено поняттям централізації людських ресурсів. Наслідком цього процесу є перетворення регіонів на внутрішню периферію України. Сама ж периферія, як показує аналіз, виступає в ролі донора людських ресурсів. Цей процес відбувається нерівномірно, в залежності від “стартових” конкурентних позицій регіону та його інтеграції у соціально-територіальну структуру. За результатами дослідження визначено основні напрями подальших наукових розвідок, а саме: визначення критеріїв віднесення територій до зон напівпериферії та периферії, подальше вивчення механізмів периферизації, вивчення способів подолання дисбалансів розвитку України як соціально-територіальної цілісності, вивчення зарубіжного досвіду розвитку територій.This article presents the tendencies of the social development in Ukraine as a socio-territorial system. The demographic trends and tendencies of internal migration in Ukraine are considered from the perspective of the center-peripheral approach. The concept of the peripherization in Ukraine as well as the centralization of human resources is disclosed. As a result of the analysis of these outstanding trends, it was established that the center acts as an exploiter of regional human resources that at the same time creates additional risks of the regional development. The authors determine basic social mechanisms of regions peripherization. These include mainly the demographic degradation of the regions, what is reflected in the population reduction as a consequence of the negative natural population growth and migration which is concentrated around the center (Kyiv) and the semiperiphery (industrial regions). It is revealed that the internal migration movement manifests itself in two main forms: educational migration and labor migration. The educational migration in Ukraine is aimed at a small number of university centers, where the largest is the city of Kyiv. Therefore, despite the negative balance of the educational migration rates in most oblasts, Kyiv accumulates the largest amount of university entrants. It was also established that educational migration has not only quantitative but also a qualitative dimension. This is how the center primarily concentrates the most successful students. All listed causes a significant imbalance in the distribution of the intellectual potential of the country in favor for the center and increases its competitiveness regarding to the regions. The maintenance and the reproduction of this situation is also supported by the system of the scholarships distribution in Ukrainian Institutions of Higher Education. The similar migration trends are also observed in the labor sphere, what creates additional risks for the economic development of the regions. The tendencies for concentration of the national labor and intellectual potential in the center are denoted by the human resources centralization concept where this type of resources becomes the main interest, exploited by the center. As a consequence, we get the transformation of regions into the internal periphery of Ukraine. This process occurs unequally, depending on the basic competitive position of the region and its integration into the general socio-territorial structure. This is especially relevant for areas that are in or close to the military conflict zone. According to the main results of the research, there were outlined the following vectors for scientific elaboration: designing the criteria to escribe territories to the zones of the semi-periphery and periphery; further in-depth studying of peripherization mechanisms; defining ways to overcome the imbalances in the development of Ukraine as a socio-territorial integrity. В статье с позиций центр-периферийного подхода рассмотрены демографические и миграционные тенденции в Украине. Раскрыто содержание таких феноменов, как периферизация регионов и централизация человеческих ресурсов. Выяснено, что центр выступает в роли эксплуататора человеческих ресурсов регионов, создавая дополнительные риски в их развитии. Определены основные социальные механизмы периферизации регионов, а именно: демографическая деградация регионов и миграция, которая сосредоточивается в центре. Выяснено, что внутреннее миграционное движение проявляется в двух основных формах: образовательной и трудовой миграции. Образовательная миграция имеет не только количественное, но и качественное измерение. Так, центр концентрирует наибольшее количество абитуриентов, в том числе самых успешных, что создает значительный дисбаланс в распределении интеллектуального потенциала страны и обусловливает возникновение дополнительных рисков его воспроизведения. Сохранение и воспроизводство такой ситуации поддерживается и системой распределения бюджетных мест в украинских заведениях высшего образования. Подобные миграционные направления наблюдаются и в трудовой сфере. Тенденции концентрации трудового и интеллектуального потенциала страны в центре обозначены понятием централизации человеческих ресурсов. Следствием этого процесса является превращение регионов на внутреннюю периферию Украины. Сама же периферия, как показывает анализ, выступает в роли донора человеческих ресурсов. Этот процесс происходит неравномерно, в зависимости от «стартовых» конкурентных позиций региона и его интеграции в социально-территориальную структуру. По результатам исследования определены основные направления дальнейших научных исследований, а именно: определение критериев отнесения территорий к зонам полупериферии и периферии, дальнейшее изучение механизмов периферизации, изучение способов преодоления дисбалансов развития Украины как социально-территориальной целостности, изучение зарубежного опыта развития территорий
Арт-хаус – экспонирование страны в элитарных кругах
Get PDFВ статті досліджено феномен зростаючої популярності арт-хаусного кінематографа у ХХ ст. Розглянуто можливості та успіх арт-хаусного кінематографа як інструменту дослідження соціокультурних проблем минулого, теперішнього та майбутнього. Становлення сучасного арт-хаусного кінематографу та зростаюча цікавість до нього з боку різноманітних соціальних груп визначає актуальність арт-хаусу. Саме цей напрямок кінематографу зачіпає найгостріші соціокультурні трансформації сучасного суспільства, паралельно сприяючи встановленню нових соціальних інтеракцій, формуванню моделей поведінки та ціннісних установок аудиторії. Актуальність соціокультурного дослідження феномену арт-хаусного кінематографу зумовлює необхідність розробки понятійного апарату, який зможе слугувати інструментарієм подальшого теоретичного та практичного дослідження. Арт-сінема розглянуто як практику дозвілля та споживання культурного продукту, як інституціоналізовану соціальну практику, а арт-хаусний фільм – як засіб існування та трансляції нормативно-ціннісного змісту. Результатом проведення соціокультурного аналізу арт-хаусу стало виявлення основних факторів, які впливають на вибір індивідом певного типу кіно. Виявлення та аналіз цих факторів на прикладі арт-хаусу та мейнстриму, а також дослідження низки міждисциплінарних підходів до вивчення кінематографічних уподобань глядацької аудиторії дозволили запропонувати схему пояснення затребуваності різних кінематографічних напрямків, що поєднує індивідуальні, інституціональні та соціокультурні фактори, визначення яких дозволяє виявити тенденції у кінематографічних уподобаннях досліджуваної спільноти і, навпаки, інформація про кінематографічні смаки досліджуваної групи дозволяє зробити припущення щодо таких її показників, як рівень освіти, доходу тощо. На прикладі розвитку українського кінематографу, проаналізовано тенденції арт-хаус за часи Незалежності, на підставі чого визначено особливості експонування країни в елітарних колах.The article investigates the phenomenon of growing popularity of art-house cinema in the twentieth century. The possibilities and success of art-house cinema as an instrument of research of socio-cultural problems of the past, present and future are considered. The formation of contemporary art house cinema and the growing interest in it by various social groups determine the relevance of the art house. It is this direction of cinema that affects the most acute socio-cultural transformations of modern society, in parallel contributing to the establishment of new social interactions, the formation of behavior models and values of the audience. The urgency of the socio-cultural study of the phenomenon of art-house cinema determines the need for the development of a conceptual apparatus that can serve as a tool for further theoretical and practical research. Art cinema is considered as a practice of leisure and consumption of a cultural product, as an institutionalized social practice, and an artistic film - as a means of existence and translation of normative-value content. The result of the socio-cultural analysis of the arthouse was the discovery of the main factors that influence the choice of the individual of a certain type of cinema. Identifying and analyzing these factors, for example, arthouse and mainstream, as well as studying a number of interdisciplinary approaches to studying the cinematic preferences of the audience, allowed us to propose a scheme for explaining the demand for various cinematic trends, which combines individual, institutional and socio-cultural factors, the definitions of which can reveal trends in cinematic preferences of the studied community, and vice versa, information about the cinematic flavors of the group under study makes it possible to make n ypuschennya it on such factors as education, income and so on. As an example of the development of Ukrainian cinema, the trends of the art house during the Independence period were analyzed, on the basis of which the features of the country’s exhibit in elite circles were determined.В статье исследован феномен растущей популярности арт-хаусного кинематографа в ХХ в. Рассмотрены возможности и успех арт-хаусного кинематографа как инструмента исследования социокультурных проблем прошлого, настоящего и будущего. Становление современного арт-хаусного кинематографа и растущий интерес к нему со стороны различных социальных групп определяет актуальность арт-хауса. Именно это направление кинематографа затрагивает острые социокультурные трансформации современного общества, параллельно способствуя установлению новых социальных интеракций, формированию моделей поведения и ценностных установок аудитории. Актуальность социокультурного исследования феномена арт-хаусного кинематографа вызывает необходимость разработки понятийного аппарата, который сможет служить инструментарием дальнейшего теоретического и практического исследования. Арт-синема рассматривается как практика досуга и потребления культурного продукта, как институционализированная социальная практика, а арт-хаусный фильм – как средство существования и трансляции нормативно-ценностного содержания. Результатом проведения социокультурного анализа арт-хауса стало выявление основных факторов, влияющих на выбор индивидом определенного типа кино. Выявление и анализ этих факторов на примере арт-хауса и мейнстрима, а также исследования ряда междисциплинарных подходов к изучению кинематографических предпочтений зрительской аудитории позволили предложить схему объяснения востребованности различных кинематографических направлений, объединяет индивидуальные, институциональные и социокультурные факторы, определение которых позволяет выявить тенденции в кинематографических предпочтениях исследуемого сообщества и, наоборот, информация о кинематографических вкусах исследуемой группы позволяет сделать допущения по таким показателям, как уровень образования, дохода и тому подобное. На примере развития украинского кинематографа, проанализированы тенденции арт-хауса за время Независимости, на основании чего определены особенности экспонирования страны в элитарных кругах
Гендерная ксенофобия: сценарии гендерного поведения в брачный и добрачный период
Get PDFСтаттю присвячено дослідженню сценаріїв гендерної поведінки в ситуаціях насильства, гендерних сценаріїв дружби / підтримання горизонтальних відносин після вступу в шлюб представниками чоловічої та жіночої статі, толерантності / інтолерантності щодо представників міноритарних гендерних груп, оцінці гендерного злиття / сепарації та гетерофобії в шлюбі та гендерної легітимізації дружби чоловіків та жінок. Зазначена тема є актуальною в контексті дослідження гендерних ієрархій та латентних дискримінаційних практик щодо чоловіків в умовах матріархальної гендерної культури. Тематика статті актуалізується перш за все у зв’язку із соціальними наслідками, що мають місце через застосування подвійних стандартів оцінювання та порушення гендерної справедливості і рівності, що випливає із гендерного расизму. Ставлення чоловіків та жінок в Україні до гендерних стандартів дружби із представниками своєї статі, а також ставлення до представників міноритарних гендерних груп може бути узагальненим із використанням концепції гендерної ксенофобії. Ця концепція дозволяє аналізувати виявлені в емпіричному дослідженні владні амбіції жінок щодо чоловічої дружби (як і незначну виявленість відповідних кратичних домагань та очікувань чоловіків щодо жіночої дружби) в контексті розуміння гендерної ідентичності. Функціональний зв’язок гендерної ксенофобії та гендерної ідентичності розглядається в візуальній аналітиці та соціології візуального символізму з урахуванням наступних ключових ідей: а) ксенофобія задає упередження гендерної свідомості жінок на основі опозиції «ми – вони», «свої – чужі», використовуючи недовіру, страх, ненависть до «чужих» як основу групової комунікації, інтеграції та консолідації дій щодо реалізації групової гендерної репресії щодо чоловіків; б) сутнісними характеристиками матріархальної гендерної ксенофобії виступають бінарні опозиції в конструюванні гендерних відносин (високе / низьке, значуще / незначуще тощо) та структурної оцінки фемінізованих чоловіків як «своїх», а маскулінізованих чоловіків та представників міноритарних гендерних груп – як «чужих»; в) з боку жіночої частини респондентів виявляється істотно вищий (у порівнянні з чоловічою частиною вибірки) негативізм у ставленні до маскулінізованих чоловіків та представників міноритарних гендерних груп як до «чужих»; основою гендерної ксенофобії як чоловіків, так і жінок можуть бути афекти страху, гніву, відрази, презирства та заздрості; г) ворожість по відношенню до маскулінізованих чоловіків та представників міноритарних гендерних груп як до «чужих» може виявлятися в різноманітних приховано-агресивних діях по відношенню до ідентифікованих «чужим» не тільки в ситуаціях реальної девіантної поведінки, але і її відсутності; д) згенеровування негативних соціальних почуттів жінок щодо чоловіків може спричинятися будь-якими ситуаціями чоловічої дружби, яка автоматично стигматизується як латентно-гомосексуальна і така, що потребує контролю, опосередковування та регулювання з боку жінок; є) відповідні стереотипи девіантності чоловічої дружби в українській гендерній культурі можуть насаджуватися в процесі гендерної соціалізації шляхом навіювання гомофобії чоловікам, які на основі сугестії настанов страху, відрази, сорому, переростають у фактичне ототожнення чоловічих дружніх відносин як девіантних (або сумнівно-нормальних), а жіночих дружніх відносин – як природних і легітимізованих в гендерній моралі; ж) ворожість по відношенню до чоловічості як ідентифікованої «чужої» конструюється за допомогою соціальної моралі, гендерної міфології, релігії та частини наукових або квазінаукових уявлень. Ставлення чоловіків та жінок в Україні до гендерних стандартів дружби із представниками своєї статі, а також ставлення до представників міноритарних гендерних груп може бути узагальненим із використанням концепції гендерної ксенофобії. Ця концепція дозволяє аналізувати виявлені в емпіричному дослідженні владні амбіції жінок щодо чоловічої дружби (як і незначну виявленість відповідних кратичних домагань та очікувань чоловіків щодо жіночої дружби) в контексті розуміння гендерної ідентичності. Функціональний зв’язок гендерної ксенофобії та гендерної ідентичності розглядається в візуальній аналітиці та соціології візуального символізму з урахуванням наступних ключових ідей: а) ксенофобія задає упередження гендерної свідомості жінок на основі опозиції «ми – вони», «свої – чужі», використовуючи недовіру, страх, ненависть до «чужих» як основу групової комунікації, інтеграції та консолідації дій щодо реалізації групової гендерної репресії щодо чоловіків; б) сутнісними характеристиками матріархальної гендерної ксенофобії виступають бінарні опозиції в конструюванні гендерних відносин (високе / низьке, значуще / незначуще тощо) та структурної оцінки фемінізованих чоловіків як «своїх», а маскулінізованих чоловіків та представників міноритарних гендерних груп – як «чужих»; в) з боку жіночої частини респондентів виявляється істотно вищий (у порівнянні з чоловічою частиною вибірки) негативізм у ставленні до маскулінізованих чоловіків та представників міноритарних гендерних груп як до «чужих»; основою гендерної ксенофобії як чоловіків, так і жінок можуть бути афекти страху, гніву, відрази, презирства та заздрості; г) ворожість по відношенню до маскулінізованих чоловіків та представників міноритарних гендерних груп як до «чужих» може виявлятися в різноманітних приховано-агресивних діях по відношенню до ідентифікованих «чужим» не тільки в ситуаціях реальної девіантної поведінки, але і її відсутності; д) згенеровування негативних соціальних почуттів жінок щодо чоловіків може спричинятися будь-якими ситуаціями чоловічої дружби, яка автоматично стигматизується як латентно-гомосексуальна і така, що потребує контролю, опосередковування та регулювання з боку жінок; є) відповідні стереотипи девіантності чоловічої дружби в українській гендерній культурі можуть насаджуватися в процесі гендерної соціалізації шляхом навіювання гомофобії чоловікам, які на основі сугестії настанов страху, відрази, сорому, переростають у фактичне ототожнення чоловічих дружніх відносин як девіантних (або сумнівно-нормальних), а жіночих дружніх відносин – як природних і легітимізованих в гендерній моралі; ж) ворожість по відношенню до чоловічості як ідентифікованої «чужої» конструюється за допомогою соціальної моралі, гендерної міфології, релігії та частини наукових або квазінаукових уявлень.The article is devoted to the study of scenarios of gender behavior in situations of violence, gender patterns of friendship / maintenance of horizontal relations after marriage by representatives of men and women, tolerance / intolerance towards minority gender representatives, gender maturity / separation and heterophobia in marriage and gender legitimization of male friendship and women. This topic is relevant in the context of the study of gender hierarchies and latent discriminatory practices regarding men in matriarchal gender culture. The subject matter of the article is actualized, first and foremost, in connection with the social consequences of applying double standards of evaluation and violations of gender justice and equality arising from gender racism. The attitude of men and women in Ukraine to the gender standards of friendship with representatives of the sexes, as well as the attitude towards minority gender representatives, can be generalized using the concept of gender xenophobia. This concept allows you to analyze the empirical research of women’s ambitions regarding male friendship (as well as the slight discovery of the relevant crimes and expectations of men about women’s friendship) in the context of understanding gender identity. The functional link between gender xenophobia and gender identity is considered in the visual analysis and sociology of visual symbolism, taking into account the following key ideas: a) xenophobia sets the bias of women’s gender consciousness on the basis of the opposition «we-them», «theirs-aliens», using distrust, fear , hatred of «strangers» as the basis of group communication, integration and consolidation of actions for the implementation of group gender repression against men; b) the essential characteristics of matriarchal gender xenophobia are binary oppositions in the design of gender relations (high / low, significant / insignificant, etc.) and the structural evaluation of feminized men as «their», and masculinized men and representatives of minority gender groups - as «strangers»; c) the negative attitude of masculinized men and representatives of minority gender groups to «strangers» is significantly higher (by comparison with the male part of the sample) from the part of the female respondents; The basis of gender xenophobia, both for men and women, can be the affections of fear, anger, disgust, contempt, and envy; d) hostility towards masculinized men and representatives of minority gender groups as «alien» can be manifested in various hidden-aggressive actions towards identified «alien» not only in situations of real deviant behavior, but also in its absence; e) Generation of negative social feelings of women towards men can be caused by any situation of male friendship, which is automatically stigmatized as latent-homosexual and requiring control, mediation and regulation by women; e) the corresponding stereotypes of deviance of male friendship in the Ukrainian gender culture can be applied in the process of gender socialization by inducing homophobia to men who, on the basis of the suggestion of fear, disgust, shame, turn into the actual identification of male friendly relations as deviant (or questionable, normal), and women’s friendly relations - both natural and legitimized in gender morals; g) hostility towards manhood as an identified «alien» is constructed with the help of social morality, gender mythology, religion and part of scientific or quasi-scientific ideas.Статья посвящена исследованию сценариев гендерного поведения в ситуациях насилия, гендерных сценариев дружбы / поддержания горизонтальных отношений после вступления в брак представителями мужского и женского пола, толерантности / интолерантности в отношении представителей миноритарных гендерных групп, оценке гендерного слияния / сепарации и гетерофобии в браке и гендерной легитимизации дружбы мужчин и женщин. Указанная тема является актуальной в контексте исследования гендерных иерархий и латентных дискриминационных практик в отношении мужчин в условиях матриархальной гендерной культуры. Тематика статьи актуализируется прежде всего в связи с социальными последствиями, которые имеют место из-за применения двойных стандартов оценки и нарушения гендерной справедливости и равенства, следует из гендерного расизма. Отношение мужчин и женщин в Украине в гендерных стандартах дружбы с представителями своего пола, а также отношение к представителям миноритарных гендерных групп может быть обобщенным с использованием концепции гендерной ксенофобии. Эта концепция позволяет анализировать выявленные в эмпирическом исследовании властные амбиции женщин насчет мужской дружбы (как и незначительную выявляемость соответствующих кратических притязаний и ожиданий мужчин относительно женской дружбы) в контексте понимания гендерной идентичности. Функциональная связь гендерной ксенофобии и гендерной идентичности рассматривается в визуальной аналитике и социологии визуального символизма с учетом следующих ключевых идей: а) ксенофобия задает предвзятость гендерного сознания женщин на основе оппозиции «мы – они», «свои – чужие», используя недоверие, страх, ненависть к «чужим» как основу групповой коммуникации, интеграции и консолидации действий по реализации группового гендерной репрессии в отношении мужчин; б) сущностными характеристиками матриархальной гендерной ксенофобии выступают бинарные оппозиции в конструировании гендерных отношений (высокое / низкое, значимое / незначительное т.д.) и структурной оценки феминизированных мужчин как «своих», а маскулинизированных мужчин и представителей миноритарных гендерных групп – как «чужих»; в) со стороны женской части респондентов оказывается существенно выше (по сравнению с мужской частью выборки) негативизм в отношении к маскулинизированным мужчинам и представителям миноритарных гендерных групп как к «чужим»; основой гендерной ксенофобии как мужчин, так и женщин могут быть аффекты страха, гнева, отвращения, презрения и зависти; г) враждебность по отношению к маскулинизированным мужчинам и представителям миноритарных гендерных групп как к «чужим», может проявляться в различных скрыто-агрессивных действиях по отношению к идентифицированных «чужим» не только в ситуациях реальной генерирование негативных социальных чувств женщин в отношении мужчин может вызываться любыми ситуациями мужской дружбы, которая автоматически стигматизируется как латентно-гомосексуальная и такая, которая требует контроля, опосредствования и регулирования со стороны женщин; е) соответствующие стереотипы девиантности мужской дружбы в украинской гендерной культуре могут насаждаться в процессе гендерной социализации путем внушения гомофобии мужчинам, которые, на основе суггестии установок страха, отвращения, стыда, перерастают в фактическое отождествление мужских дружеских отношений как девиантных (или сомнительно-нормальных), а женских дружеских отношений – как естественных и легитимизированных в гендерной морали; ж) враждебность по отношению к мужественности как идентифицированной «чужой» конструируется с помощью социальной морали, гендерной мифологии, религии и части научных или квазинаучных представлений
Медична реформа в україні: оцінки українців та досвід регіонального дослідження
Get PDFThe main objective of the article was to determine the peculiarities of the Ukrainian attitude towards the reform of the health system taking into account regional peculiarities. For this purpose, an author’s sociological study was conducted, using a focused interview. The purpose of the study was to analyze the level of support provided by active public organizations of those reforms that are being implemented in the modern Ukrainian society, including the medical ones. The research data «Health Index» are of great value. Ukraine». The research is conducted for the third year in a row and allows us to trace the dynamics of the evaluation of Ukrainian components of medical reform and has the following benefits: large sample size; representativeness of the survey results for each individual region of Ukraine. The latter can stimulate interregional exchange of positive practices. It is revealed that today the highest level of concern among Ukrainians is caused by high drug costs, corruption in the Ministry of Health, lack of modern equipment, informal payments by patients. According to expert estimates in Ukrainian society, reforms are mostly caused by a negative assessment in the public consciousness. In our view, such a reaction is the result of processes of inorganic modernization, which manifests itself in the cultural inertia, duality of the institutional environment and the opposition to radical structural changes. Accordingly, the success of reforming the health care system in Ukraine depends on the subjective perception of Ukrainians of the changes expected to be introduced by 2020. As a result of the study, it was possible to identify potential groups of Ukrainians in relation to medical reform. The first group is formed by those who can be conventionally called «optimists», or those who support the reform «from below». They are distinguished by a positive assessment of the changes introduced, moderate institutional trust in the state, high civic activity and conviction. The second group is «Neutral». They are characterized by cautious attitude to change, moderate civic activity, and trust in state institutions. And the third group form «pessimists.» They are united by a critical attitude to the reform. They are cautious about changes, characterized by low trust in the state, relatively low civic activity. It is determined that regional differences in the attitude and perception of medical reform can be explained by the difference in financing of provision of medical services in the regions and uneven information provision by the regional mass media of those reforms implemented in the health care system.В статье выявлены особенности оценочного отношения украинцев к реформированию системы здравоохранения с учетом региональных особенностей. Выяснено, что на сегодня самый высокий уровень обеспокоенности среди населения вызывают: высокая стоимость лекарств, коррупция в Министерстве здравоохранения, нехватка современного оборудования, неформальные платежи пациентов. Определено, что существует тесная взаимосвязь между социокультурной матрицей общества и скоростью и успешностью модернизационных процессов в различных сферах. Сделан акцент на том, что успешность реформирования системы здравоохранения в Украине зависит от субъективного восприятия населением тех изменений, которые уже введены и предполагается ввести. В результате предложено выделить потенциальные группы украинцев по отношению к медицинской реформе: «оптимистов», которые отличаются положительной оценкой введенных изменений, умеренным институциональным доверием к государству, высокой гражданской активностью, «нейтралов», характеризующихся осторожным отношением к изменениям, умеренной гражданской активностью, и доверием к государственным институтам, и «пессимистов», которых объединяет критическое отношение к реформе, низкое институциональное доверие к государству, низкая гражданская активность. Отрицательная и критическая реакция на процессы реформирования медицины в Украине является следствием процессов неорганической модернизации, проявляется в культурной инерционности, дуальности институциональной среды и противодействием радикальным структурным изменениям. Определено, что региональные различия в отношении и восприятии медицинской реформы можно объяснить как разницей в финансировании предоставленых медицинских услуг в регионах, так и неравномерным информационным обеспечением региональными средствами массовой информации тех реформ, которые внедряются в системе здравоохранения.У статті виявлено особливості оціночного ставлення українців до реформування системи охорони здоров’я з урахуванням регіональних особливостей. З’ясовано, що на сьогодні найвищий рівень стурбованості серед українців викликають: висока вартість ліків, корупція в Міністерстві охорони здоров’я, брак сучасного обладнання, неформальні платежі пацієнтів. Визначено, що існує тісний взаємозв’язок між соціокультурною матрицею суспільства і швидкістю та успішністю модернізаційних процесів в різних сферах. Зроблено акцент на тому, що успішність реформування системи охорони здоров’я в Україні залежить від суб’єктивного сприйняття українцями тих змін, що вже запроваджено та передбачається запровадити. В результаті запропоновано виділити потенційні групи українців по відношенню до медичної реформи: «оптимістів», що відрізняються позитивною оцінкою запроваджених змін, помірною інституційною довірою до держави, високою громадянською активністю, «нейтралів», що характеризуються обережним ставленням до змін, помірною громадянською активністю, та довірою до державних інституцій, та «песимістів», яких об’єднує критичне ставлення до реформи, низька інституційна довіра до держави, низька громадянська активність. Негативна та критична реакція на процеси реформування медицини в Україні є наслідком процесів неорганічної модернізації, що проявляється в культурній інерційності, дуальності інституційного середовища і супротиву радикальним структурним змінам. Визначено, що регіональні розбіжності у ставленні та сприйнятті медичної реформи можна пояснити як різницею у фінансуванні надання медичних послуг у регіонах, так і нерівномірним інформаційним забезпеченням регіональними засобами масової інформації тих реформ, що впроваджуються в системі охорони здоров’я
Regulation of informal employment in a transition economy
Get PDFThe regulation of informal employment requires in-depth analysis. The aim of this article is to provide a framework for understanding the approaches for tackling undeclared work. The main directions of the regulatory influence of the state, such as non-mixing, de-regulation, eradication and transfer of informal employment into the formal economy. It is shown that post-Soviet society predominates only direct punitive control. Akin to many other contemporary societal problems, tackling the undeclared economy has perhaps previously been conceptually framed as a ‘tame’ problem (i.e., a problem that is complicated but easily solvable, often with a discrete response that can be replicated anywhere). Here however, the undeclared economy is reframed as a ‘wicked’ problem which is complex, rather than complicated, and the outcome of a number of inter-related drivers, each of which if addressed has unforeseen and unintentional knock-on effects. Responsibility for tackling the problem moreover, stretches across multiple stakeholders and profound behavioural changes across both citizens and stakeholders are required to address the issue. Such wicked problems therefore, have to employ ‘clumsy’ approaches rather than ‘elegant’ solutions. However, indirect control measures that change formal and informal institutions, although necessary, are insufficient on their own to tackle undeclared work. Given that undeclared work is a wicked problem with multiple drivers, a multi-pronged approach is required that uses both direct and indirect controls. For example, governments might seek to change the culture of government departments towards a more customer-oriented approach and introduce public campaigns to elicit greater commitment to tax morality, whilst simplifying regulatory compliance and introducing incentives (amnesties, tax deductions) to enable undeclared work to move into the declared realm. At the same time, and in relation to those who fail to comply, they may also pursue improvements in the probability of detection and tougher sanctions for those subsequently caught. Voluntary compliance arises where there is trust in the authorities. When there is no trust in the authorities, and the authorities have no authority, no means are sufficient to influence informal employment. For qualitative regulation and influence on it, it is necessary to increase either the powers of the authorities or the trust in the authorities. In the approach of direct control, emphasis is placed on increasing the authority of the authorities, whereas in the indirect control approach the emphasis is on increasing confidence in the authorities. In practice, these approaches are not mutually exclusive, on the contrary, you can use both to enhance their effectiveness.Регулирование неформальной занятости требует углубленного анализа и поиска путей для постепенного уменьшения ее масштабов. В статье сконцентрировано внимание на определении базовых подходов к регулированию неформальной занятости. Исследовано такие направления регулирующего воздействия государства, как невмешательство, де-регулирование, искоренение и перемещения неформальной занятости в формальную экономику. Показано, что в постсоветском обществе преобладает исключительно прямой карательный контроль, который проявляется в сдерживании и запрете неформальной занятости. Недостаточно используется косвенное регулирование, которое должно проявляется в мотивации к легализации неформальной занятости. Учитывая тот факт, что неформальная занятость – это сложная проблема, связанная с многочисленными составляющими, то для ее решения необходимо использовать многоуровневый подход, который включает в себя элементы прямого и косвенного управления. Актуальным становится комплексный подход, который предполагает изменение культуры поведения государственных служащих, ориентированную на человека. Эта стратегия также предусматривает адвокационные кампании, направленные на улучшение налоговой морали и упрощение законодательства, стимулы легализации неформальной занятости (имущественные амнистии, налоговые каникулы).Регулювання неформальної зайнятості потребує поглибленого аналізу та пошуку шляхів для поступового зменшення її масштабів. У статті закцентовано увагу на визначенні базових підходів до регулювання неформальної зайнятості. Досліджено такі напрямки регулюючого впливу держави, як невтручання, де-регулювання, викорінення та переміщення неформальної зайнятості в формальну економіку. Показано, що в пострадянському суспільстві переважає виключно прямий каральний контроль, що проявляється в стримуванні та забороні неформальної зайнятості. Недостатньо використовується непрямий спосіб регулювання, що проявляється в мотивації до легалізації неформальної зайнятості. Враховуючи факт, що неформальна зайнятість – це складна проблема, пов’язана з численними складовими, то для її подолання потрібно використовувати багаторівневий підхід, що включає в себе елементи прямого і непрямого управління. Актуальним стає комплексний підхід, який передбачає зміну культури поведінки державних службовців, зорієнтовану на людину. Ця стратегія також передбачає адвокаційні кампанії, спрямовані на покращення податкової моралі та спрощення законодавства, стимули легалізації неформальної зайнятості (майнові амністії, податкові канікули)
Телебачення як інструмент трансформації свідомості сучасної людини
Get PDFThis article is dedicated to the transforming influence of television on consciousness of modern man. Forall this we paid a particular attention to those aspects of its moderative effect which had not been enough studiedand reflected in a wide spectrum of materials.First of all, the reasons of TV popularity as the most perfect and reflective means to date of socio-cultural lifeof the society such as an inclusion of all the sections of the population, address to the emotional human sphereand use of universal cinema language have been considered.The telemoderation of human consciousness in the sphere of formation of his/her basic cultural and socialknowledge is of special significance for us. With this purpose we studied in the article a positive moderating roleas well as a negative one of such forms of the contact with the audience as serials, talk shows or aestheticizingTV programmes.At the same time, the main accent was given to the hidden forms of TV influence. The major conclusion basedon the research of competent authors such as mediaphilosopher H. McLuhan and psychiatrist J. O’Keeffe is in thatTV images organize a multiscaled reformation of thinking processes in human brain. The activization of his/hercreative right cerebral hemisphere and percepting perfection become the result of this productive moderation.The telemoderation of emotional human sphere is not of lesser importance. The analysis of researchoutcomes made by the German mediapsychologist Winterhoff-Spurk confirms the positive significance of TVcontent, especially one of horror genre, for increasing a general level of interior motivation. However, the resultsof experiments of quite a number of other researchers proclaim a negative moderation aspect by the telecastsbeing permeated with sense of alarm and fear because the negative feelings accumulate in the subconsciousnessthat raises a level of social and personal anxiety. The research outcomes on latent TV influence upon human physiology and at the same time upon his/herpersonal activity proved to be the most important. The conclusions of multiple experiments collected by theresearcher R. Patzlaff state that a TV review disconnects the proper activity of eyes, provokes its immobilitythat also decreases the interior activity. This aspect has a particular importance in the development of a child’sintellect and his/her verbal organs because the TV role in his/her life grew immeasurably. So the unlimitedcontact of the child with the screen results in the problem of development of his/her speech because any dialogueis not supposed to be here.The conclusion motivates the necessity of thorough study of negative aspects of telemoderation with thepurpose of minimizing its nonproductive effect.Статья посвящена трансформирующему влиянию телевидения на сознание современного человека.Прежде всего, охарактеризованы причины популярности телевидения – охват всех слоев населения,обращение к эмоциональной сфере человека.Оценено влияние телевидения на расширение массового сознания через формирование базовой куль-турной и социальной осведомленности телезрителей. В связи с этим исследована как позитивная, так инегативная модерирующая роль таких форм контакта с аудиторией как сериалы, ток-шоу, эстетизирую-щие телепрограммы.Особое внимание уделено скрытым формам влияния телевидения, в результате которых у современ-ного человека происходит активизация образного восприятия, а в дальнейшем и масштабная перестрой-ка мыслительных процессов в его мозге под влиянием телевизионных образов. Продуктивным аспектомтакой модерации становится активизация правого творческого полушария мозга человека и совершен-ствование его восприятия, что в итоге приводит к гармонизации работы обоих полушарий, включениюцелостного, то есть холистического, подхода в восприятии.Непродуктивный аспект этого процесса заключается в сложности осмысления фрагментированноготелевизионного контента и формирования адекватной картины мира.Охарактеризованы продуктивные аспекты телемодерации эмоциональной сферы человека, а такжеисследовано негативное влияние телеконтента, пронизанного чувствами тревоги и страха.Выяснено скрытое негативное влияние телевидения на физиологию человека. Установлено, что ре-зультатами телепросмотра являются – отключение собственной активности глаз, двигательный застой,снижение внутренней мыслительной активности. Оценено влияние этих факторов на развитие интеллек-та ребенка, особенно его вербального аппарата.В заключение обоснована необходимость тщательного изучения негативных аспектов телемодера-ции с целью минимизации исследованных угроз и рисков, обеспечения самосохранения и саморазвития.Стаття присвячена трансформуючому впливу телебачення на свідомість сучасної людини.Перш за все охарактеризовані причини популярності телебачення – охоплення всіх верств населення,звернення до емоційної сфери людини.Оцінено вплив телебачення на розширення масової свідомості через формування базової культурноїта соціальної обізнаності телеглядачів. У зв’язку з цим досліджена як позитивна, так і негативна модеру-юча роль таких форм контакту з аудиторією, як серіали, ток-шоу, телепрограми спрямовані на естетичневиховання.Особливу увагу приділено прихованим формам впливу телебачення, в результаті яких у сучасної лю-дини під впливом телевізійних образів відбувається активізація образного сприйняття, а в подальшому імасштабна перебудова розумових процесів в його мозку. Продуктивним аспектом такої модерації стає ак-тивізація правої творчої півкулі мозку людини і вдосконалення її сприйняття, що в підсумку призводитьдо гармонізації роботи обох півкуль, включення цілісного, тобто холістичного, підходу в сприйнятті.Непродуктивний аспект цього процесу полягає в складності осмислення фрагментованого телевізій-ного контенту і формування адекватної картини світу.Охарактеризовані продуктивні аспекти телемодераціі емоційної сфери людини, а також дослідженонегативний вплив телеконтенту, охопленого почуттями тривоги і страху.З’ясовано прихований негативний вплив телебачення на фізіологію людини. Встановлено, що ре-зультатами телеперегляду є – відключення власної активності очей, руховий застій, зниження внутріш-ньої розумової активності. Оцінено вплив цих факторів на розвиток інтелекту дитини, особливо йоговербального апарату.У висновках обґрунтовано необхідність ретельного вивчення негативних аспектів телемодераціі зметою мінімізації досліджених загроз і ризиків, забезпечення самозбереження і саморозвитк
Соціальний аудит діяльності громадських об’єднань Запорізької області
Get PDFThe article is devoted to the problem of social audit as a social technology for regulating activities of civilsociety organizations. The aim of the article is to determine optimization directions for CSOs regulation inZaporizhzhia region. Hypothesis – the greater the incompetence of the decision-makers during registration, thegreater quantity of errors and violations in the official register of CSO.The main research method is document analysis (content analysis). Research objects is registration data onthe open CSO data register of the Ministry of Justice of Ukraine “CSO Register” (http://rgo.informjust.ua/).It was determined that the information in the register is structured partially. Most of CSOs do not providecomplete information during registration, which leads to situations “not to be found” in a huge number of recordsbased on the existing search parameters.The positive aspect of social audit is the search for inconsistencies or errors in the official documentation.Therefore, the more incompetence of decision makers during registration (both founders and representatives ofthe registration authorities), the greater volume of errors and violations in official documentations of CSO.In general, it was determined that the current state of the CSO register in Ukraine is extremely terrible andrequires full revision and control of both the submission procedures and the procedures for the disclosure of datato the web resource for open access. The necessity of these procedures is due not only to the need to standardizethe primary information about the subjects of the civil space of Ukraine, but also because information fromthis register is a visiting card of our CSOs. The less the opportunity to obtain the necessary information, theless likely it is to involve relevant organizations or unions in the processes of building democratic society inUkraine. Therefore, the whole set of recommendations was divided into three categories: 1) for CSOs; 2) for thegovernment and 3) for local authorities / donors.Статья посвящена проблеме социального аудита как социальной технологии регулированиядеятельности общественных объединений. В основе исследования - результаты мониторингарегистрационных данных открытого реестра общественных формирований и объединений Министерстваюстиции Украины «Реестр общественных объединений» (http://rgo.informjust.ua/). Было определено, чтосведения в реестре общественных объединений структурировано частично. Большая часть общественныхобъединений не предоставляет полной информации о себе, что позволяет их «не заметить» в большомколичестве организаций по имеющимся параметрам поиска.Положительным моментом социального аудита является поиск несоответствий или ошибок вофициальной документации. Поэтому, чем больше некомпетентность лиц, принимающих решение орегистрации общественного объединения (как учредителей, так и представителей органов регистрации),тем больше объем ошибок и нарушений в официальной документации общественного объединения.В целом было определено, что состояние ведения реестра общественных объединений в Украине крайнеужасный и требует полного пересмотра и контроля как процедур представления данных, так и процедурразмещения данных на веб-ресурсе в открытом доступе. Необходимость данных процедур обусловленоне только необходимостью стандартизации первичной информации о субъектах общественногопространства Украины, но и потому, что информация по данному реестра является визитной карточкойнаших общественных объединений, их рекламой. Чем меньше возможность получить необходимуюинформацию, тем меньше вероятность привлечения соответствующих организаций или союзов кпроцессам развития украинского общества. Поэтому всю совокупность разработанных рекомендацийбыли разделены на три категории: 1) для общественных объединений; 2) для государственной власти; 3)для местной власти / доноров.Стаття присвячена проблемі соціального аудиту як соціальної технології регулювання діяльностігромадських об’єднань. В основі дослідження – результати моніторингу реєстраційних даних відкритогореєстру громадських формувань та об’єднань Міністерства юстиції України «Реєстр громадськихоб’єднань» (http://rgo.informjust.ua/). Було визначено, що відомості в реєстрі громадських об’єднаньструктуровано частково. Більша частина громадських об’єднань не надає повної інформації про себе, щодає змогу їх «не помітити» у великій кількості організацій за наявними параметрами пошуку.Позитивним моментом соціального аудиту є пошук невідповідностей чи помилок в офіційнійдокументації. Тому, чим більше некомпетентність осіб, що ухвалюють рішення про реєстраціюгромадського об’єднання (як засновників, так і представників органів реєстрації), тим більше обсягпомилок та порушень в офіційній документації громадського об’єднання.У цілому було визначено, що стан ведення реєстру громадських об’єднань в Україні вкрай жахливийта потребує повного перегляду та контролю як процедур подання даних, так і процедур розміщенняданих на веб-ресурсі у відкритому доступі. Необхідність даних процедур обумовлено не лишенеобхідністю стандартизації первинної інформації про суб’єктів громадського простору України, а йтому, що інформація з даного реєстру є візитною карткою наших громадських об’єднань, їх рекламою.Чим менше можливість отримати необхідну інформацію, тим менша ймовірність залучення відповіднихорганізацій або спілок до процесів розбудови українського суспільства. Тому всю сукупність розробленихрекомендацій було розділено на три категорії: 1) для громадських об’єднань; 2) для державної влади; 3)для місцевої влади / донорів
Державна служба як соціальний ліфт до регіональних еліт: у вимірі якісної соціології
Get PDFThe article is devoted to the analysis of subjective assessments of regional elite representatives(public servants) regarding their own social role, place and significance in society, and their assessmentof the public service performance efficiency as a social lift. It was used a qualitative methodology toanalyze opinion of regional elite representatives concerning the civil service efficiency as a social lift.Such methodology is focused on meanings and senses, their creation and design features in the process ofsocial communication, which allows to bypass formalized and socially approved responses of informantsand to discover the actual state of affairs in the population. Research data were obtained during in-depth,focused interviews with public service representatives of various ranks and departments of Zaporizhzhiaoblast in April-May 2017.According to the results of the research, it was determined that public servants, as subjects/actors ofstate decision making processes, can influence on society within the framework of regional competences,which gives them certain privileges and signs of elitism at the regional level. At the same time, it wasdetermined that the public service institute operates as a social elevator for regional elites with certainlimitations – to a certain level – since the movement process is provided not only by the personal qualitiesof individuals, but also by their political preferences, the breadth of social ties, membership in certaininfluential groups. This feature leads to the fact that the personal advancements of public servants turninto jump-free mode and do not depend on their abilities, professionalism and potential. Therefore, entryinto the regional elite is not a resulted through an «idle» social lift, but through the usage of additionalchannels of social mobility.Статья посвящена анализу субъективных оценок представителей региональной элиты (государствен-ных служащих) по собственной социальной роли, места и значения в обществе и оценке ими эффектив-ности функционирования государственной службы как социального лифта. Для изучения субъективныхоценок представителей региональной элиты по эффективности функционирования государственнойслужбы как социального лифта было использовано качественную методологию, которая акцентируетвнимание на значениях и смыслах, особенностях их создания и конструирования в процессе социаль-ной коммуникации, позволяет обойти формализованные и социально одобряемые ответы информантови узнать реальное положение вещей в изучаемой совокупности. Данные для анализа были получены припроведении глубинных сфокусированных интервью с представителями государственной службы различ-ных рангов и управлений Запорожской области в апреле-мае 2017По результатам исследования было определено, что государственные служащие как субъекты при-нятия государственных управленческих решений наделены возможностью влиять на общество в рамкахрегиональных компетенций, придает им определенных привилегии и признаков элитарности на реги-ональном уровне. В то же время было установлено, что институт государственной службы выполняетфункцию социального лифта для региональных с определенными ограничениями - в известной звена,поскольку сам процесс перемещения обусловлен не только личными качествами индивидов, но и ихполитическими предпочтениями, широтой социальных связей, принадлежностью к определенной вли-ятельной группы, может предоставить протекцию. Данная особенность приводит к тому, что продви-жение индивидов становится скачкообразным и не зависит от их способностей, профессионализма ипотенциала. Поэтому вхождения в региональной элиты происходит не из-за «неработающий» лифт, аиз-за применения дополнительных каналов социальной мобильности.Стаття присвячена аналізу суб’єктивних оцінок представників регіональної еліти (державних служ-бовців) щодо власної соціальної ролі, місця і значення в суспільстві та оцінці ними ефективності функ-ціонування державної служби як соціального ліфта. Для вивчення суб’єктивних оцінок представниківрегіональної еліти щодо ефективності функціонування державної служби як соціального ліфта було ви-користано якісну методологію, яка акцентує увагу на значеннях та смислах, особливостях їх творення таконструювання в процесі соціальної комунікації, що дозволяє обійти формалізовані та соціально схвалю-вані відповіді інформантів та дізнатися реальний стан речей у досліджуваній сукупності. Дані для аналі-зу були отримані під час проведення глибинних сфокусованих інтерв’ю з представниками державноїслужби різних рангів та управлінь Запорізької області у квітні-травні 2017 р.За результатами дослідження було визначено, що державні службовці як суб’єкти прийняття держав-них управлінських рішень наділені можливістю впливати на суспільство в рамках регіональних компе-тенцій, що надає їм певних привілеї та ознак елітарності на регіональному рівні. Водночас було визначе-но, що інститут державної служби виконує функцію соціального ліфта для регіональних еліт із певнимиобмеженнями – до певної ланки, оскільки сам процес переміщення зумовлений не тільки особистимиякостями індивідів, а й їх політичними вподобаннями, широтою соціальних зв’язків, приналежністю допевної впливової групи, що може надати протекцію. Дана особливість призводить до того, що просуван-ня індивідів стає стрибкоподібним і не залежить від їх здібностей, професіоналізму та потенціалу. Томувходження до регіональної еліти відбувається не через «непрацюючий» ліфт, а через застосування додат-кових каналів соціальної мобільності