Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Концепції політичного лідерства: філософсько-антропологічні та соціокультурні виміри
Get PDFThe article reveals a conclusion that a significant number of approaches to understanding the phenomenon of a political leadership have been formed based on the presence of a significant number of studies on the problem of political leadership. They take into account a large number of factors that characterize the personality of a leader in the political, socio-economic, legal, religious and cultural spheres.The article analyzes the problem of political leadership in the works of such scientists as: N. Machiavelli, J. Dewey, F. Nietzsche, G. Storozheva, A. Priyatelchuk, S. Siegele, G. Lebon, G. Tard, Z. Freud, L. Edinger, Y. Jennings, S. Hook, M. Weber, T. Adorno, G. Marcuse, E. Fromm, K. Friedrich, G. Page, M. Samimi, B. Buyak, G. Grinlif, K. Hodgkinson, G. Fairholm, T., S. Kuchmarskikh, G. Hilmen, T. Fittssimen, A. Morozov, N. Gorbacheva, B. Bujak, A. Traverse, A. Pakhareva, N. Tkach and others.Despite the variety and variability of methodological approaches to understanding leadership, it is still necessary to conceptualize them.It is revealed that one of the most productive approaches to understanding the essence of political leadership is its interpretation based on value and socio-cultural orientations in the development of the individual and society, in general.It is clarified that the study of the category "personality"plays an important role within the socio-cultural approach to understanding of leadership. In addition, socio-cultural approach provides research on leadership through the prism of identifying individual, social communities and society as a whole in special forms of activity.The relevance of the socio-cultural approach is also explained by the fact that it allows the use of interdisciplinary research, opening a wide field for the possibility of developing a synthetic theory of political leadership.В статье делается вывод, что на основе наличия значительного количества исследований по проблематике политического лидерства сформировалась значительное количество подходов к пониманию этого феномена. Они учитывают большое количество факторов, характеризующих личность лидера в политической, социально-экономической, правовой, религиозной и культурной плоскости. Анализируется проблема политического лидерства в работах таких ученых, как Н. Макиавелли, Дж. Дьюи, Ф. Ницше, Г. Сторожева, А. Приятельчук, С. Сигеле, Г. Лебон, Г. Тарда, З. Фрейда, Л. Эдингера Ю. Дженнингса, С. Хук, М. Вебера, Т. Адорно, Г. Маркузе, Э. Фромма, К. Фридриха, Г. Пейдж, М. самом, Б. Буяк, Р. Гринлифа, К. Ходжкинсон, Г . Фейрхольма, Т., С. Кучмарських, Р. Хиллмен, Т. Фитцсимена, А. Морозова, Н. Горбачевой, Б. Буяка, А. Траверсе, А. Пахарева, Н. Ткач и другие. Несмотря на многообразие и вариативность методологических подходов к пониманию лидерства, до сих пор необходимым остается их концептуализация.Выявлено, что одним из наиболее продуктивных подходов к пониманию сущности политического лидерства является его толкование на основе ценностных, социокультурных ориентаций в развитии личности и общества в целом.Осознано, что в рамках именно социокультурного подхода к пониманию лидерства важную роль играет исследование категории «личность». Кроме этого, социокультурный подход предсказывает исследования лидерства через призму его обнаружения в особых формах активности личности, социальных общностей и общества в целом.Востребованность социокультурного подхода объясняется и тем, что он позволяет использовать междисциплинарные исследования, открывая широкое поле для возможности выработки синтетической теории политического лидерства.У статті робиться висновок, що на основі наявності значної кількості досліджень щодо проблематики політичного лідерства сформувалася значна кількість підходів до розуміння цього феномена. Вони враховують велику кількість факторів, які характеризують особистість лідера у політичній, соціально-економічній, правовій, релігійній і культурній площині.Аналізується проблема політичного лідерства у роботах таких науковців, як: Н. Макіавеллі, Дж. Дьюї, Ф. Ніцше, Р. Сторожева, А. Приятельчука, С. Сігеле, Г. Лебона, Г. Тарда, З. Фрейда, Л. Едінгера, Ю. Дженнінгса, С. Хук, М. Вебера, Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромма, К. Фрідріха, Г. Пейдж, М. Самімі, Б. Буяк, Р. Грінліфа, К. Ходжкінсона, Г. Фейрхольма, Т., С. Кучмарських, Р. Хілмена, Т. Фітцсімена, О. Морозова, Н. Горбачової, Б. Буяка, О. Траверсе, А. Пахарєва, Н. Ткач та інших.Незважаючи на багатоманітність і варіативність методологічних підходів до розуміння лідерства, досі необхідною залишається їх концептуалізація.Виявлено, що одним з найбільш продуктивних підходів до розуміння сутності політичного лідерства є його тлумачення на основі ціннісних, соціокультурних орієнтацій у розвитку особистості і суспільства загалом. Усвідомлено, що у межах саме соціокультурного підходу до розуміння лідерства важливу роль відіграє дослідження категорії «особистість». Окрім цього, соціокультурний підхід завбачує дослідження лідерства через призму його виявлення у особливих формах активності особистості, соціальних спільнот і суспільства загалом. Затребуваність соціокультурного підходу пояснюється і тим, що він дозволяє використовувати міждисциплінарні дослідження, відкриваючи широке поле для можливості вироблення синтетичної теорії політичного лідерства
Абхазька криза: від Концепції усвідомлення спільних загроз до побудови «Абхазької спільноти безпеки»
No full textThis article is part of a research conducted as part of the Support Program for Doctoral Studies of Shota Rustaveli Georgian National Science Foundation.This article is part of a research conducted as part of the Support Program for Doctoral Studies of Shota Rustaveli Georgian National Science Foundation.Name of the research – "Interdisciplinary analysis of the complex system of the Abkhazian conflict by the method 4D-RAV-17" (grant number – PHDF‐18‐1147). The method is a combination of well-known and innovative approaches and techniques. This article is part of the abovementioned research. The complex system of the Abkhazian conflict in this article received a conditional definition – the Abkhazian crisis. The political component of the complex system is accordingly called the Abkhazian political crisis and is the main object of research in the framework of the article.The article is aimed at solving a specific scientific and applied task – at determining a scientifically based method for the positive transformation of the Abkhazian political crisis and the transition to a new level of political order – to the Abkhazian security community.The article considers the possibility of carrying out work on the development and implementation of a new, alternative to the existing, peacemaking process, which can be based on the policy of the transition of the Abkhazian political crisis to a new political order.Consecutive transition tools are the following:• building a model of the structure of the Abkhazian political crisis;• The concept of awareness of common threats;• The concept of the Abkhazian security community.The work can be attributed to the following studies: Abkhazian Studies; Conflicts and Peace Studies, Crisis Studies, Security Studies, Political Studies and International Studies.The practical significance of the work and novelty. As a result of a reflective analysis of the past and existing political and scientific discourse, the absence of holistic research and the dominance of reductionism in the perception and description of the Abkhazian crisis and individual conflicts – its components - were first shown. In scientific works, a mostly complex and multi-component conflict is taken down to a hybrid and scientifically unreasonable formulation – "Georgian-Abkhazian" conflict. This wording also dominates in political discourse and even in international documents.As a result of a thoroughful analysis and synthesis of the information received, for the first time a brief and conditional definition was given to the complex system of the Abkhazian conflict – "Abkhazian crisis".As a result of this research, for the first time, at a scientific level, security threats are considered as a resource for peacemaking and the Concept of awareness of common threats is formulated.Also, for the first time (in the case of the Abkhazian crisis), the well-known Theory of the Security Community for International Relations of Karl Deutsch was proposed. It was adapted to the specifics of this conflict, not only related to the dimension of international relations. The political component of the crisis was classified in the research and a model of the Abkhazian political crisis was proposed, which includes both the domestic and international components of the crisis. The presented definition – "mixed conflict" theoretically resolved the conflict between supporters to define this conflict as "internal, local" and those who consider it "international". This is a useful solution for other political conflicts of the post-Soviet Union space, in particular, for the "Donbas crisis".From a theoretical and practical points of view, attention was drawn to the fact that Security Studies are considered a subsystem of studies in the field of International Studies, which does not allow the effective use of existing scientific achievements in these fields for mixed conflicts.The article proposes specific innovative ideas for implementing these approaches and techniques. This article proposes solutions to the problems of increasing the effectiveness of the peacemaking process. The task itself has an innovative character, since basically researches conducted earlier in this area (around the Abkhazian conflict) is more focused on the Conflicts Studies, rather than Peace Studies. In particular, this concerns the lack of research aimed at studying the effectiveness of peacemaking processes.As a result of formalization of the results obtained, the article presents new political concepts – neologisms, which until now have not been used (or not sufficiently used) in relation to this issue. Among them the following may be outlined: "Abkhazian crisis"; "Mixed conflict", "secessionists of Abkhazia"; "unionists of Abkhazia"; "irredentists of Abkhazia"; "Internationalization of the peacemaking process"; "legitimacy of peacemaking formats"; "democratization of the negotiation process"; "Abkhazian Security Community".As a result of the conducted work, an algorithm of stage-by-stage actions is presented, which can lead to a way out of the crisis and a transition to a new level of management culture and political order. It also provides specific practical recommendations that can be used by the participants in the process.Research on improvement of this model is ongoing, the following articles are being prepared, and negotiations are conducted on implementation with representatives of the participating parties at the expert and political levels.This research may be useful for those interested in the Abkhazian issue, as well as for adapting and using the approaches and techniques described in this article to improve the quality of peacemaking processes to resolve other conflicts and crises.Данная статья является частью исследования, проводимого в рамках Программы поддержки докторантских работ Грузинского национального фонда науки имени Шота Руставели. Наименование исследования – «Интердисциплинарный анализ комплексной системы Абхазского конфликта методом 4D-RAV-17» (номер гранта – PHDF‐18‐1147). Метод представляет из себя совокупность известных и инновационных подходов и техник. Данная статья является частью исследования, проводимого в рамках Программы поддержки докторантских работ Грузинского национального фонда науки имени Шота Руставели. Наименование исследования – «Интердисциплинарный анализ комплексной системы Абхазского конфликта методом 4D-RAV-17» (номер гранта – PHDF‐18‐1147). Метод представляет из себя совокупность известных и инновационных подходов и техник. Данная статья является частью указанного исследования. Комплексная система Абхазского конфликта в данной статье получила условное определение – Абхазский кризис. Политическая составляющая комплексной системы – соответственно названа Абхазским политическим кризисом и является главным объектом исследования в рамках статьи.Статья направлена на решение конкретной научно-прикладной задачи – на определение научно обоснованного метода для позитивной трансформации Абхазского политического кризиса и перехода к новому уровню политического порядка – к Абхазскому сообществу безопасности. В статье рассматривается возможность проведения работы по разработке и внедрению нового, альтернативного существующему, миротворческого процесса, в основу которого может лечь политика перехода Абхазского политического кризиса к новому политическому порядку. Инструментами последовательного перехода являются: • построение модели структуры Абхазского политического кризиса.• Концепция осознания общих угроз.• Концепция Абхазского сообщества безопасности.Работа может быть отнесена к исследованиям: Абхазии (Abkhazian Studies); конфликтов и мира (Conflicts and Peace Studies), кризисов (Crisis Studies), проблем безопасности (Security Studies), политики (Political Studies) и международных отношений (International Studies).Практическая значимость работы и новизна. В результате рефлексивного анализа прошлого и существующего политического и научного дискурса, впервые было показано отсутствие холистических исследований и доминирование редукционизма в восприятии и в описании Абхазского кризиса и отдельных конфликтов – его составляющих. В научных работах в основном сложный и многосоставной конфликт сводиться к гибридной и научно-необоснованной формулировке – «грузино-абхазский» конфликт. Данная формулировка доминирует также в политическом дискурсе и даже в международных документах. В результате тщательного анализа и синтеза полученной информации, впервые было дано краткое и условное определение комплексной системы Абхазского конфликта – «Абхазский кризис».В результате данного исследования впервые, на научном уровне, угрозы безопасности рассматриваются в качестве миротворческого ресурса и сформулирована Концепция осознания общих угроз. Также впервые (в случае Абхазского кризиса) была предложена к рассмотрению известная Теория сообщества безопасности для международных отношений Карла Дойча. Она была адаптирована к специфике данного конфликта, не относящегося только к измерению международных отношений. В исследовании была произведена классификация политической составляющей кризиса и предложена модель Абхазского политического кризиса, включающая в себя и внутреннюю, и международные составляющие кризиса. Представленная дефиниция – «смешанный конфликт» – теоретически решила конфликт между сторонниками определять этот конфликт как «внутренний, локальный» и теми, кто считает его «международным». Это полезное решение и для других политических конфликтов постсоветского пространства, в частности, для «Донбасского кризиса».С теоретической и с практической точек зрения было обращено внимание на тот факт, что исследования в области безопасности (Security Studies), рассматриваются подсистемой исследований в сфере международных отношений (International Studies), что не позволяет эффективно использовать существующие в этих сферах научные достижения к смешанным конфликтам.В статье предлагаются конкретные инновационные идеи для внедрения данных подходов и техник. Данная статья предлагает решение задач повышения эффективности миротворческого процесса. Сама задача носит инновационный характер, так как в основном исследования, проводимые ранее в данной сфере (вокруг Абхазского конфликта), в большей степени ориентированы на исследование конфликтов (Conflicts Studies), а не миротворчества (Peace Studies). В частности, это касается дефицита исследований, направленных на изучение эффективности миротворческих процессов. В результате формализации полученных результатов, в статье приведены новые политические понятия – неологизмы, до данного момента не используемые (или не в достаточной степени используемые) по отношению к данной проблематике. Среди них можно выделить следующие: «Абхазский кризис»; «смешанный конфликт», «сецессионисты Абхазии»; «унионисты Абхазии»; «ирредентисты Абхазии»; «интернационализация миротворческого процесса»; «легитимность миротворческих форматов»; «демократизация переговорного процесса»; «Абхазское сообщество безопасности».В результате проведенной работы представлен алгоритм поэтапных действий, который может привести к выходу из кризиса и переходу к новому уровню культуры управления и политическому порядку. Также приведены конкретные практические рекомендации, которые могут быть использованы участниками процесса.Исследования по совершенствованию данной модели продолжаются, подготавливаются следующие статьи, ведутся переговоры по внедрению с представителями сторон-участниц на экспертном и политическом уровне.Данное исследование может быть полезным для тех, кто интересуется Абхазским вопросом, а также для адаптации и использования, изложенных в статье подходов и техник для повышения качества миротворческих процессов по урегулированию других конфликтов и кризисов. Дана стаття є частиною дослідження, проведеного в межах Програми підтримки докторантських робіт Грузинського національного фонду науки імені Шота Руставелі. Найменування дослідження – «Інтердисциплінарний аналіз комплексної системи Абхазького конфлікту методом 4D-RAV-17» (номер гранту – PHDF-18-1147). Метод являє собою сукупність відомих і інноваційних підходів і технік. Дана стаття є частиною дослідження, проведеного в межах Програми підтримки докторантських робіт Грузинського національного фонду науки імені Шота Руставелі. Найменування дослідження – «Інтердисциплінарний аналіз комплексної системи Абхазького конфлікту методом 4D-RAV-17» (номер гранту – PHDF-18-1147). Метод являє собою сукупність відомих і інноваційних підходів і технік.Дана стаття є частиною зазначеного дослідження. Комплексна система Абхазького конфлікту в даній статті отримала умовне визначення – Абхазька криза. Політична складова комплексної системи – відповідно названа Абхазькою політичною кризою і є головним об'єктом дослідження в межах статті. Стаття спрямована на вирішення конкретного науково-прикладного завдання – на визначення науково обґрунтованого методу для позитивної трансформації Абхазької політичної кризи і переходу до нового рівня політичного порядку – до абхазького співтовариства безпеки.У статті розглядається можливість проведення роботи з розробки і впровадження нового, альтернативного наявному, миротворчого процесу в основу якого може лягти політика переходу Абхазької політичної кризи до нового політичного порядку. Інструментами послідовного переходу є:• побудова моделі структури Абхазької політичної кризи;• Концепція усвідомлення загальних загроз;• Концепція Абхазької спільноти.Робота може бути віднесена до досліджень: Абхазії (Abkhazian Studies); конфліктів і миру (Conflicts and Peace Studies), криз (Crisis Studies), проблем безпеки (Security Studies), політики (Political Studies) та міжнародних відносин (International Studies).Практичне значення роботи і новизна. У результаті рефлексивного аналізу минулого і наявного політичного та наукового дискурсу, уперше було показано відсутність холістичних досліджень і домінування редукціонізму у сприйнятті і в описі Абхазької кризи і окремих конфліктів – її складових. У наукових роботах в основному складний і багатоскладовий конфлікт зводитися до гібридного і науково-необґрунтованого формулювання – «грузино-абхазький» конфлікт. Дане формулювання домінує також у політичному дискурсі і навіть у міжнародних документах.У результаті ретельного аналізу і синтезу отриманої інформації уперше було дано короткий і умовне визначення комплексної системи Абхазького конфлікту – «Абхазька криза».У результаті даного дослідження вперше, на науковому рівні, загрози безпеки розглядаються в якості миротворчого ресурсу і сформульована Концепція усвідомлення загальних загроз.Також уперше (у разі Абхазької кризи) була запропонована до розгляду відома Теорія спільноти безпеки для міжнародних відносин Карла Дойча. Вона була адаптована до специфіки даного конфлікту, який не належить тільки до вимірювання міжнародних відносин. У дослідженні була проведена класифікація політичної складової кризи і запропонована модель Абхазької політичної кризи, що включає в себе і внутрішню, і міжнародну складові кризи. Представлена дефініція – «змішаний конфлікт» теоретично вирішила конфлікт між прихильниками визначати цей конфлікт як «внутрішній, локальний» і тими, хто вважає його «міжнародним». Це корисне рішення і для інших політичних конфліктів пострадянського простору, зокрема, для «Донбаської кризи».З теоретичної і з практичної точок зору було звернено увагу на той факт, що дослідження в галузі безпеки (Security Studies) розглядаються підсистемою досліджень у сфері міжнародних відносин (International Studies), що не дозволяє ефективно використовувати наявні в цих сферах наукові досягнення до змішаних конфліктів.У статті пропонуються конкретні інноваційні ідеї для впровадження даних підходів і технік. Дана стаття пропонує вирішення завдань підвищення ефективності миротворчого процесу. Сама задача носить інноваційний характер, оскільки в основному дослідження, проведені раніше у даній сфері (навколо абхазького конфлікту), більшою мірою орієнтовані на дослідження конфліктів (Conflicts Studies), а не миротворчості (Peace Studies). Зокрема, це стосується дефіциту досліджень, спрямованих на вивчення ефективності миротворчих процесів.У результаті формалізації отриманих результатів, у статті наведені нові політичні поняття – неологізми, що до даного моменту не використовуються (або не в достатній мірі використовуються) щодо даної проблематики. Серед них можна виокремити наступні: «Абхазька криза»; «змішаний конфлікт», «сецессіоністів Абхазії»; «уніоністи Абхазії»; «ірредентистів Абхазії»; «Інтернаціоналізація миротворчого процесу»; «Легітимність миротворчих форматів»; «Демократизація переговорного процесу»; «Абхазьке співтовариство безпеки».У результаті проведеної роботи представлений алгоритм поетапних дій, який може призвести до виходу з кризи і переходу до нового рівня культури управління і політичного порядку. Також наведені конкретні практичні рекомендації, які можуть бути використані учасниками процесу.Дослідження щодо вдосконалення даної моделі тривають, готуються наступні статті, ведуться переговори із впровадження з представниками сторін-учасниць на експертному і політичному рівні.Дане дослідження може бути корисним для тих, хто цікавиться Абхазьким питанням, а також для адаптації і використання викладених в статті підходів і технік для підвищення якості миротворчих процесів щодо врегулювання інших конфліктів і криз
Перспективи розвитку соціального підприємництва в Україні
Get PDFThe article analyzes the phenomenon of social entrepreneurship and the possibility of its spread in the activities of non-profit organizations. Therefore, the purpose of the article is to outline the prospects for the development of social entrepreneurship in Ukraine and to summarize the factors that influence this process. To achieve this goal, system analysis (to outline the phenomenon of social entrepreneurship), analysis of expert assessments (for assessment of the state and trends of social entrepreneurship) and document analysis (to identify normative especially regulation of social entrepreneurship) were used.It is established that social entrepreneurship is an effective method of solving social problems, which has its own peculiarities of functioning and practice of implementation in Ukraine. The situation of social entrepreneurship in Ukraine and its normative-legal provision is considered. The article outlines the main deterrents and incentives that affect the development of social entrepreneurship and its implementation in the activities of non-profit organizations.The impact of different scenarios of social entrepreneurship development in Ukraine, including the growth of social enterprises due to the large number of social problems in Ukraine, legitimization of social entrepreneurship at the level of national legislation and economic development of the Ukrainian state, which will contribute to state support of social enterprises, taking into account the mechanisms of implementation of the social order. It was found that the main factors influencing the development of social entrepreneurship are raising the level of social consciousness of citizens, legislative definition of social enterprises and their taxation, financial support of social enterprises at the state level, grant support, increase of own incomes of non-profit organizations.В статье проанализировано явление социального предпринимательства и возможности его распространения в деятельности неприбыльных организаций. Поэтому целью статьи является определение перспектив развития социального предпринимательства в Украине и обобщения факторов, влияющих на этот процесс. Для достижения этой цели были использованы системный анализ (для очерченности феномена социального предпринимательства), анализ экспертных оценок (для оценки состояния и тенденций развития социального предпринимательства) и анализ документов (для выявления нормативных особенно регулирования социального предпринимательства).Установлено, что социальное предпринимательство является эффективным методом решения социальных проблем, которое имеет свои особенности функционирования и практики внедрения в Украине. Рассмотрены положение социального предпринимательства в Украине и его нормативно-правовое обеспечение. В статье обозначены основные сдерживающие и стимулирующие факторы, влияющие на развитие социального предпринимательства и его имплементации в деятельность неприбыльных организаций.Оценено влияние различных сценариев развития социального предпринимательства в Украине, в частности рост количества социальных предприятий в связи с большим количеством социальных проблем в Украине, легитимизация социального предпринимательства на уровне национального законодательства и экономическое развитие украинского государства, что может способствовать государственной поддержке социальных предприятий, учитывая механизмы реализации социального заказа. Установлено, что основными факторами, влияющими на развитие социального предпринимательства является повышение уровня социального сознания граждан, законодательное определение социальных предприятий и их налогообложения, финансовая поддержка социальных предприятий на уровне государства, грантовая поддержка, увеличение собственных доходов неприбыльных организаций за счет осуществления социального предпринимательства.У статті проаналізовано явище соціального підприємництва та можливості його поширення у діяльності неприбуткових організацій. Тому метою статті є окреслення перспектив розвитку соціального підприємництва в Україні та узагальнення факторів, які впливають на цей процес. Для досягнення цієї мети було використано системний аналіз (для окреслення феномену соціального підприємництва), аналіз експертних оцінок (для оцінки стану та тенденцій розвитку соціального підприємництва) та аналіз документів (для виявлення нормативних особливостей регулювання соціального підприємництва).Встановлено, що соціальне підприємництво є ефективним методом вирішення соціальних проблем, яке має свої особливості функціонування та практики впровадження в Україні. Розглянуто становище соціального підприємництва в Україні та його нормативно-правове забезпечення. У статті окреслено основні стримуючі та стимулюючі фактори, які впливають на розвиток соціального підприємництва та його імплементації у діяльність неприбуткових організацій. Оцінено вплив різних сценаріїв розвитку соціального підприємництва в Україні, зокрема зростання кількості соціальних підприємств у зв’язку з великою кількістю соціальних проблем в Україні, легітимізація соціального підприємництва на рівні національного законодавства та економічний розвиток української держави, що сприятиме державній підтримці соціальних підприємств, враховуючи механізми реалізації соціального замовлення. З’ясовано, що основними факторами, які впливають на розвиток соціального підприємництва є підвищення рівня соціальної свідомості громадян, законодавче визначення соціальних підприємств та їх оподаткування, фінансова підтримка соціальних підприємств на рівні держави, грантова підтримка, збільшення власних доходів неприбуткових організацій за рахунок здійснення соціального підприємництва
Порівняльний аналіз ефективності демократії в Україні за індексами демократії The Economist Democracy Index, Freedom In the World та Polity IV
Get PDFThis article represents an analysis of efficiency of Ukrainian democracy within the framework of three popural indices of democracy – The Economist Democracy Index, Freedom In the World index and Polity IV. Comparative analysis shows the core factors which bring three different democratic concepts, used in the indices, to the integral unity. Finding correlation between factors of Ukrainian democracy, measured in the indices through a certain time period (2006-2018), helps getting integral look at the problem of non existent universal theoretic base for understanding democracy. The basic idea of the analysis, represented in this article, shows that different factors, used by indices in measuring democracy, do not evenly correlate in practice, though they represent holistic approach to the essence of democracy. Choosing specific theoretical approach of understanding democracy makes it hard for indices to fully measure real democracy. This analysis aims at searching correlation in different basic factors of democratic models, used by indices with different approaches. As the result of the analysis the article ranks a number of basic factors, used in three popular indices of democracy, according to the strength of correlation of these factors with other factors of the index they represent and with the final score of the index. Integral choice of the basic factors, which correlate with the change of Ukraine’s democratic trends according to the three indices, covers several dimensions of democratic model. Ukrainian democratic trends in the specific time period (2006-2018), as the analysis shows, from integral point of view correlates the most with the changes in electoral process and pluralism, civil liberties and legal restrictions of the executive power. Political culture, political participation and individual rights show weak correlation with Ukrainian democratic trends within the period of time, chosen for the analysis.Статья представляет собой анализ эффективности украинской демократии в рамках трех популярных индексов демократии – The Economist Democracy Index, Freedom In the World и Polity IV. Сравнительный анализ показывает основные факторы, которые сводят три различные демократические концепции, используемые в индексах, в единое целое. Определение корреляции между факторами украинской демократии, измеряемыми с помощью индексов за определенный период времени (2006–2018 гг.), позволяет комплексно взглянуть на проблему отсутствия универсальной теоретической базы для понимания отличительных особенностей демократии. Основная идея анализа, представленного в данной статье, заключается в том, что различные факторы, используемые индексами при измерении демократии, на практике не коррелируют равномерно, хотя и представляют собой целостный подход к сути демократии. Фокус на конкретном теоретическом подходе к пониманию демократии затрудняет полноценное измерение реальной демократии с помощью индексов. Данный анализ направлен на поиск корреляции в различных базовых факторах демократических моделей, используемых индексами с разными подходами. В результате анализа в статье ранжируется ряд основных факторов, используемых в трех популярных индексах демократии, в зависимости от силы корреляции этих факторов с другими факторами индекса, который они представляют, и с окончательной оценкой индекса. Интегральный выбор основных факторов, которые коррелируют с изменением демократических тенденций в Украине по трем индексам, охватывает несколько измерений демократической модели. Украинские демократические тенденции в конкретный период времени (2006–2018 гг.), как свидетельствует анализ, с интегральной точки зрения больше всего коррелируют с изменениями характеристик избирательного процесса и плюрализма, гражданскими свободами и правовыми ограничениями исполнительной власти. Политическая культура, участие в политической жизни и права личности показывают слабую корреляцию с украинскими демократическими тенденциями в течение периода времени, выбранного для анализа.Стаття представляє аналіз ефективності української демократії в межах трьох популярних індексів демократії – The Economist Democracy Index, Freedom In the World та Polity IV. Порівняльний аналіз демонструє основні фактори, що включають три різні демократичні концепції, які використовуються в індексах як єдине ціле. Визначення кореляції між факторами української демократії, що вимірювались за допомогою індексів за певний період часу (2006–2018 рр.), дозволяє комплексно вивчити проблему відсутності універсальної теоретичної бази для розуміння конкретних особливостей демократії. Основна ідея аналізу, представленого в цій статті, визначає, що різні фактори індексів для вимірювання демократії на практиці не корелюють рівномірно, хоча і представляють собою цілісний підхід до сутності демократії. Фокус на конкретному теоретичному підході до розуміння демократії ускладнює повноцінне вимірювання реальної демократії за допомогою індексів. Даний аналіз спрямований на пошук кореляції в різних базових факторах демократичних моделей, що використовуються індексами з різними підходами. У результаті аналізу в статті визначається низка основних факторів, що використовуються в трьох популярних індексах демократії, залежно від сили кореляцій цих факторів з іншими факторами індексів, які вони представляють, і з фінальною оцінкою індексів. Інтегральний вибір основних факторів, які корелюють зі зміною демократичних тенденцій в Україні за трьома індексами, охоплює кілька вимірів демократичної моделі. Українські демократичні тенденції в конкретний період часу (2006–2018 рр.), як свідчить аналіз, із інтегральної точки зору найсильніше корелюють зі змінами характеристик виборчого процесу та плюралізму, громадянських свобод та правових обмежень виконавчої влади. Політична культура, участь у політичному житті та індивідуальні права демонструють слабку кореляцію з українськими демократичними трендами протягом періоду часу, вибраного для аналізу
Соціальна відповідальність бізнесу в Україні: проблеми прийняття та становлення
Get PDFThe article deals with analysis of peculiarities and factors of corporate social responsibility (CSR) implementation in Ukraine by means of following the agenda of most valuable events concerning CSR within business sphere in the post-soviet market development period. Concept of business social responsibility in its core reflects social, historical and socio-cultural requests for social partnership between state, society and business achievement. The problem is still in the slow but advancing movement for choose and acceptance of certain CSR pattern, revealing a need of proper comparable analyses of CSR development in different countries concerning different socio-cultural and historical contexts as local temporal conditions in the period of market relations establishing in Ukraine. Mainly the necessity of studying and using the valuable international experience of economic modernization with accent on social responsibility together with enlarging the theoretical and methodological resources of CSR is becoming as trigger in elaboration its implementation mechanisms in Ukraine. Research attempt to follow the causes and barriers on the way of realization this function and certain mechanisms for social responsible business formation are presented in the paper.The sociological approach has been applied for research the taken practices of CSR in Ukraine presented the outcome of the qualitative research starting from ‘bottom-up’ impulse for the CSR development in Ukraine opposite to used ‘up-bottom’ CSR vector in other post-soviet countries (Russia, Belarus, Kazakhstan). Valuable research result was also workability of ethics component as culturally immanent regarding the motives by Ukrainian businessmen articulation, which gave ground to resume of prevailing the nongovernment initiative in CSR acceptance opposite to another post-soviet countries with prevalent etatism vector.Статья посвящена исследованию особенностей становления социально ответственного бизнеса в Украине посредством отслеживания весомых событийных явлений в среде бизнеса в постсоветский период формирования рыночных отношений. Сущность концепции социально ответственного бизнеса (КСО) отражает общественные, исторические и социально-культурные запросы на достижение и обеспечение социального партнерства бизнеса, общества и государства. Исследовательская попытка проследить причины и препятствия, которые мешают реализации этого функционального задания, и конкретные механизмы, с помощью которых общество и государство могут содействовать формированию социально-ответственного бизнеса отображены в этой статье. Необходимость изучения и использования международного опыта модернизации экономики с акцентом на социальной ответственности и разработке концептуального теоретического аппарата модернизации экономики выступает тригерром разработки механизма имплементации КСО в Украине. Проблемой остается медленный, но поступательный процесс выбора и принятия определенного паттерна социально-ответственного бизнеса, что требует всестороннего сравнительного анализа опыта функционирования социально ответственного бизнеса в разных странах в зависимости от социально-культурного и исторического контекста с учетом локальных ситуативных условий становления бизнеса в процессе развития рыночных отношений в Украине.С помощью качественной методологии изучены практики принятия социально ответственного бизнесса работающими в стране компаниями для выявления имманентной им инициативы «снизу-вверх» в вопросе принятия и распространения КСО в противовес иным постсоветским странам (Россия, Беларусь, Казахстан) с преимущественно этатистским подходом «сверху-вниз» привлечения бизнеса к КСО. Важным исследовательским результатом стало выявление весомости этической составляющей, даже культурно имманентной в артикуляции мотивов украинскими бизнесменами, что дало возможность автору для вывода о принятии КСО преимущественно как низовой не государственной инициативы.Стаття присвячена дослідженню особливостей становлення соціально відовідального бізнесу в Україні через відстеження вагомих подієвих явищ в бізнес середовищі впродовж пострадянського періоду формування ринкових відносин. Сутність концепції соціально відповідального бізнесу віддзеркалює суспільні, історичні та соціокультурні запити на досягнення й забезпечення соціального партнерства бізнесу, суспільства, держави. Дослідницька спроба відстежити причини й перешкоди, що заважають реалізації цього функціонального завдання, та конкретні механізми, за допомогою яких суспільство та держава можуть сприяти формуванню соціально-відповідального бізнесу, відображена в даній роботі. Необхідність вивчення й використання вагомого міжнародного досвіду модернізації економіки з акцентом на соціальній відповідальності та опрацювання концептуально-теоретичного апарату соціально-відповідального бізнесу виступає тригером розробки механізму його імплементації в Україні. Проблемою залишається повільний, але радше поступальний процес вибору та прийняття певного патерну соціально-відповідального бізнесу, що потребує передовсім всебічного порівняльного аналізу досвіду імплементації соціально-відповідального бізнесу в різних країнах в залежності від соціально-культурного, історичного контексту і локальних ситуативних умов становлення бізнесу в ході розвитку ринкових відносин в Україні. Досліджено з застосуванням якісної методології практики прийняття соціально відповідального бізнесу компаніями, що функціонують в країні для доведення іманентної їм ініціативи «знизу вверх» щодо прийняття й поширення КСВ (концепції соціальної відповідальності) на противагу іншим пострадянським країнам (Росія, Білорусь, Казахстан) з переважанням етатистського підходу «згори донизу» залучення бізнесу до КСВ. Важливим дослідницьким здобутком виявилась вагомість етичної складової, навіть як культурно іманентної в артикуляції спонукальних мотивів українських бізнесменів, що дало підстави для висновку про прийняття КСВ здебільшого як низової не державної ініціативи
Олігархічна корупція: сценарії та технології зовнішнього впливу в Україні (теоретико-соціологічний аспект)
Get PDFThe article describes the relationship between oligarchic corruption and scenarios of external influence from the EU/NATO and Russia geopolitical alliances. It is concluded that the corruption of the oligarchs is one of the key conditions for effective external influence on Ukraine and the limitation of its cultural, political and economic sovereignty. At the same time, information campaigns by intellectual groups of opinion leaders are combined in media discourses with public communication of political actors and are converted into relevant decisions of the legislature and the executive.It is emphasized that the information confrontation takes place in line with two discourses: populist-pro-Russian and liberal-pro-Western. On the part of pro-Russian external actors, key arguments relate to the identification of the fight against corruption with the restriction of Ukraine's cultural and political sovereignty by the EU and NATO. For external influence through the oligarchy on the authorities and administration of Ukraine, the Russian Federation uses cultural and media trendsetting, criminal curation and political emissary.It is noted that the EU and NATO are counter-propaganda in the direction of continuous "pushing" programs to reform the political, economic, educational system with the leitmotif of combating corruption and the use of cultural and media trendsetting, political emissary and touring. For EU and US societies, political touring is one of the priority forms of external influence because of the significant benefits that external centers of power derive from the placement of groups of influence in state institutions. It was stated, first of all, that the surplus of non-ruling elites was moved to the periphery, which allowed to get rid of the corresponding inconveniences due to their possible transformation into political actors. Secondly, the strengthening of the cultural influence of society through the conquest by political tourists of the status of temporary role models in the field of public administration. Third, political touring is beneficial to the oligarchy because of the possibility of avoiding responsibility for corruption by transferring it to external centers of power. Fourth, political touring allows to maintain the image of Ukraine as a failed state, which is unable to recruit and select its own elites and create social elevators for leaders.В статье построена описательная характеристика связи между олигархической коррупцией и сценариями внешнего воздействия со стороны геополитических альянсов ЕС/НАТО и РФ. Сделан вывод о том, что коррупция олигархата является одним из ключевых условий эффективного внешнего влияния на Украину и ограничения ее культурного, политического и экономического суверенитета. При этом информационные кампании со стороны интеллектуальных групп лидеров мнения объединяются в дискурсах СМИ с публичной коммуникацией политических актеров и конвертируются в соответствующие решения органов законодательной и исполнительной власти.Отмечено, что информационное противоборство происходит в русле двух дискурсов: популистско-пророссийского и либерально-прозападного. Со стороны пророссийски ориентированных актеров внешнего воздействия ключевые аргументации касаются отождествления борьбы с коррупцией с ограничением со стороны ЕС и НАТО культурного и политического суверенитета Украины. Для внешнего воздействия через олигархат на органы власти и управления Украины РФ использует культурное и медийное трендсетерство, уголовное кураторство и политический эмисариат.Отмечено, что со стороны ЕС и НАТО контрпропаганда ведется в направлении непрерывного «проталкивания» программ реформирования политической, экономической, образовательной системы с лейтмотивом борьбы с коррупцией и использованием культурного и медийного трендсетерства, политического эмисариата и гастролерства. Для обществ ЕС и США политическое гастролерство выступает одной из приоритетных форм внешнего воздействия через значительные выгоды, которые получают внешние центры власти от размещения групп влияния в государственных учреждениях. Констатировано, что речь идет, во-первых, о перемещении избытка не правящих элит на периферию, что позволяет избавиться соответствующих неудобств в связи с их возможным превращением в актеров политики. Во-вторых, об усилении культурного влияния общества через завоевание политическими гастролерами статуса временных образцов для подражания в сфере государственного управления. В-третьих, политическое гастролерство выгодно для олигархата из-за возможности избежать ответственности за коррупцию с перекладыванием ее на внешние центры власти. В-четвертых, политическое гастролерство позволяет поддерживать образ Украины как failed state, которая может обеспечивать рекрутирования и селекцию собственных элит и создавать социальные лифты для лидеров.В статті побудовано описову характеристики зв’язку між олігархічною корупцією та сценаріями зовнішнього впливу з боку геополітичних альянсів ЄС/НАТО та РФ. Зроблено висновок про те, що корупція олігархату є однією із ключових умов ефективного зовнішнього впливу на Україну та обмеження її культурного, політичного та економічного суверенітету. При цьому інформаційні кампанії з боку інтелектуальних груп лідерів думки поєднуються в дискурсах ЗМІ із публічною комунікацією політичних акторів та конвертуються у відповідні рішення органів законодавчої та виконавчої влади. Наголошено на тому, що інформаційне протиборство відбувається в руслі двох дискурсів: популістсько-проросійського та ліберально-прозахідного. З боку проросійськи-орієнтованих акторів зовнішнього впливу ключові аргументації стосуються ототожнення боротьби з корупцією із обмеженням з боку ЄС та НАТО культурного та політичного суверенітету України. Для зовнішнього впливу через олігархат на органи влади та управління України РФ використовує культурне та медійне трендсетерство, кримінальне кураторство та політичний емісаріат.Відзначено, що з боку ЄС та НАТО контрпропаганда ведеться в напрямку неперервного «проштовхування» програм реформування політичної, економічної, освітньої системи із лейтмотивом боротьби з корупцією та використанням культурного та медійного трендсетерства, політичного емісаріату та гастролерства. Для суспільств ЄС та США політичне гастролерство виступає однією з пріоритетних форм зовнішнього впливу через значні вигоди, які отримують зовнішні центри влади від розміщення груп впливу в державних інституціях. Констатовано, що йдеться, по-перше, про переміщення надлишку неправлячих еліт на периферію, що дозволяє позбутися відповідних незручностей у зв’язку із їх можливим перетворенням на акторів політики. По-друге, про посилення культурного впливу суспільства через завоювання політичними гастролерами статусу тимчасових зразків для наслідування в сфері державного управління. По-третє, політичне гастролерство є вигідним для олігархату через можливість уникнення відповідальності за корупцію із перекладанням її на зовнішні центри влади. По-четверте, політичне гастролерство дозволяє підтримувати образ України як failed state, яка неспроможна забезпечувати рекрутування та селекцію власних еліт та створювати соціальні ліфти для лідерів
Особливості регіональної політики України в контексті становлення єдиної національної ідентичності
Get PDFThe author considers the degree of scientific development of the regional policy problem as an important component of the development of Ukraine. Conceptual principles of spatial regionalism, their essence and methods of research are substantiated. The attention is paid to the study of spatial patterns of regions development and to the features of the "center-regions" relations system development. Significant attention is paid to the study of trends in regionalization as a priority improvement of regional economic policy and mechanisms for its implementation. The greatest interest here is the institutionalization of the relations of state power with subnational territories; the division of powers between the regional authorities and the representatives of the central administration. The main goal of local authorities should be to provide a variety of quality services to communities with optimal costs in open activities and accountability to the community and the state. The modern theoretical and methodological foundations of regional social systems research are highlighted. Attention is paid to the problems of securing national interests, in particular the achievement of the unity of Ukrainian society, the observance of the integrity of the state, which is realized through the formation of a common identity of the citizens of Ukraine and is a prerequisite for the viability of the state, the effectiveness of its policy and the full implementation of national interests. It is established that the key to understanding the peculiarities of creating a single identity, which will unite the majority of Ukrainian citizens, is the prerequisite for forming a political nation in Ukraine as a community, belonging to which is based on citizenship, approval of common values of the state, unity of representatives interests of different ethnic, linguistic, regional and religious-confessional groups of Ukraine. The achievement of internal consolidation of Ukrainian society, on the one hand, is a favorable factor for qualitative and internal political transformations; and, on the other hand, to strengthen the foreign policy positions of independent Ukraine.В статье автором рассматривается степень научной разработки проблемы региональной политики как важной составляющей развития Украины. Обосновываются концептуальные положения пространственной регионалистики, раскрывается ее сущность и методы исследования. Акцентировано внимание на изучении пространственных закономерностей развития регионов и особенностей развития взаимоотношений в системе «центр-регионы». Значительное место отведено исследованию тенденций регионализации как приоритетного совершенствования региональной экономической политики и механизмов ее реализации. Наибольший интерес здесь представляют: институциализация отношений государственной власти с субнациональными территориями; распределение полномочий между собственно региональной властью и представителями центрального управления на местах. Основной целью органов местной власти должно быть предоставление качественных разнообразных услуг общинам с оптимальными затратами при открытой деятельности и ответственностью перед обществом и государством. Освещены современные теоретические и методологические основы исследования региональных общественных систем. Обращается внимание на проблемы обеспечения национальных интересов, в частности достижения единства украинского общества, соблюдения целостности государства реализуемой через становление общей идентичности граждан Украины и является предпосылкой жизнеспособности государства, действенности ее политики и полноценности реализации национальных интересов. Установлено, что ключевым для понимания особенностей создания единой идентичности, которая будет объединять большинство граждан Украины, есть предпосылки формирования в Украине политической нации как сообщества, принадлежность к которой базируется на основании гражданства, одобрение общих ценностей государства, единства интересов представителей различных этнических, языковых, региональных и религиозно-конфессиональных групп Украины. Достижения внутренней консолидации украинского общества становится, с одной стороны, благоприятным фактором для качественных и внутриполитических преобразований; а с другой стороны, для укрепления внешнеполитических позиций независимой Украины.У статті автором розглядається ступінь наукової розробки проблеми регіональної політики як важливої складової розвитку України. Обґрунтовуються концептуальні положення просторової регіоналістики, розкривається її сутність і методи дослідження. Акцентовано увагу на вивченні просторових закономірностей розвитку регіонів та особливостей розвитку взаємовідносин у системі «центр-регіони». Значне місце відведено дослідженню тенденцій регіоналізації як пріоритетного вдосконалення регіональної економічної політики та механізмів її реалізації. Найбільший інтерес тут становлять: інституціалізація відносин державної влади з субнаціональними територіями; розподіл повноважень між власне регіональною владою та представниками центрального управління на місцях. Основною метою органів місцевої влади має бути надання якісних різноманітних послуг громадам з оптимальними витратами при відкри¬тій діяльності й відповідальністю перед громадою й державою. Висвітлені сучасні теоретичні та методологічні основи дослідження регіональних суспільних систем. Звертається увага на проблеми забезпечення національних інтересів, зокрема досягнення єдності українського суспільства, дотримання цілісності держави, яка реалізується через становлення спільної ідентичності громадян України і є передумовою життєздатності держави, дієвості її політики та повноцінності реалізації національних інтересів. Встановлено, що ключовим для розуміння особливостей творення єдиної ідентичності, яка об’єднуватиме більшість громадян України, є передумова формування в Україні політичної нації як спільноти, приналежність до якої базується на підставі громадянства, схвалення спільних цінностей держави, єдності інтересів представників різних етнічних, мовних, регіональних та релігійно-конфесійних груп України. Досягнення внутрішньої консолідації українського суспільства стає, з одного боку, сприятливим фактором для якісних та внутрішньополітичних перетворень; а з іншого боку, для зміцнення зовнішньополітичних позицій незалежної України
Сутнісні основи збройного насилля крізь призму феномену соціального насилля
Get PDFThe article comprehensively examines the social sources of armed violence, as one of the important phenomena in the development of humanity. Based on the analysis of works by leading Ukrainian and foreign scientists, the author considers the essence of the phenomenon of armed violence in the context of the development of social violence. In particular, a significant number of scientific papers have been analyzed, in which certain aspects of the topic chosen for research are disclosed, the main approaches and concepts that have developed in the process of studying this issue are identified and characterized.The complex characteristic of the basic concepts that studied in the article is presented. The term "social violence" the author understands as the application by one class or another of a social group of various forms of coercion, up to armed influence, against other classes and social groups in order to obtain or maintain economic and political dominance, to gain these or those rights or privileges. Accordingly, armed violence is interpreted as a way to achieve the goals using weapons. The author agrees with the opinion of a significant number of scientists regarding the definition of armed violence as a radical form of the use of social violence.As a result of the research, the author has come to the conclusion that violence has been characteristic of the human environment since its occurrence. As most scholars have noted, since the emergence of social relations, violence, including armed violence, has been one of the most important ways to achieve the goals of controlling and asserting dominance in other members of social communities. Armed violence is the most radical form of achievement of the aforementioned goal. As a form of social interaction, as noted by psychologists, armed violence is the result of the transformation of animal instincts that, in the course of social evolution, have evolved into one of the specific forms of struggle for domination within complex human communities. This is the main scientific value of the articles analyzed in the article.At the same time, as the analysis of the researched works has shown, the further classification of the types of armed violence according to the spheres of its application in social life and its varieties, according to the tasks, which are realized in the process of its use, needs further consideration. The article assumes that the most important criterion for the classification of violence is the use of weapons in this process. It is noted that no one can doubt that armed violence is violence. It is suggested to consider the main goal of most unarmed forms of social violence − the prevention of armed forms of confrontation. These aspects will be addressed in future scientific publicationsВ статье комплексно рассмотрены социальные источники вооруженного насилия, как одного из важных феноменов развития человечества. На основе анализа работ, ведущих украинских и зарубежных ученых, автором рассмотрена сущность феномена вооруженного насилия в контексте развития социального насилия. В частности, проанализировано значительное количество научных работ, в которых раскрываются те или иные аспекты выбранной для исследования темы, выявлены и охарактеризованы основные подходы и концепции, сложившиеся в процессе исследования этого вопроса.Представлена комплексная характеристика основных понятий, которые исследуется в статье. Рассматривая термин «социальное насилие», автор понимает его как применение тем или иным классом или социальной группой различных, вплоть до вооруженного воздействия, форм принуждения в отношении других классов и социальных групп с целью получения или сохранения экономического и политического господства, завоевания тех или других прав или привилегий. Соответственно, вооруженное насилие трактуется как способ достижения вышеупомянутой цели с помощью оружия. Автор соглашается с мнением значительного количества ученых в вопросе определения вооруженного насилия как радикальной формы применения социального насилия.Вследствие проведенного исследования, автор пришел к выводу, что насилие характерно для человеческой среды с момента ее появления. С момента возникновения общественных отношений, насилие, в том числе и вооруженное, является одним из главных способов достижения задач, связанных с контролем над другими членами социальных общностей и утверждения доминирования в них.Вместе с тем автор отмечает, что как показал анализ научных работ, требует дальнейшего осмысления классификация видов вооруженного насилия, в соответствии со сферами его применения в социальной жизни и его разновидностей, в соответствии с задачами, которые реализуются в процессе его использования.У статті комплексно розглянуто соціальні витоки збройного насилля як одного з важливих феноменів розвитку людства. На основі аналізу досліджень провідних українських та іноземних науковців автором розглянуто сутність феномену збройного насилля у контексті розвитку соціального насилля. Зокрема, проаналізовано значну кількість наукових робіт, у яких розробляються ті чи ті аспекти обраної для дослідження теми, виявлено та охарактеризовано головні підходи та концепції, які склалися у процесі дослідження цього питання.Надана комплексна характеристика основним поняттям, що досліджуються у статті. Зокрема, розглядаючи термін «соціальне насилля», автор розуміє його як застосування тим чи тим класом або соціальною групою різних, аж до збройного впливу, форм примусу щодо інших класів та соціальних груп з метою отримання або збереження економічного та політичного панування, завоювання тих чи ти прав або привілеїв. Відповідно, збройне насилля трактується як спосіб досягнення вищезгаданої мети за допомогою зброї. Автор погоджується із думкою значної кількості науковців щодо визначення збройного насилля як найрадикальнішої форми застосування соціального насилля.Унаслідок проведеного дослідження, автор дійшов до висновку, що насилля є характерним для людського середовища з моменту його появи. Як відзначають більшість науковців, з часу виникнення суспільних відносин, насилля, зокрема збройне, є одним з найголовніших способів досягнення завдань, пов’язаних із контролем над іншими членами соціальних спільнот та затвердження домінування у них.Разом із тим, як показав аналіз опрацьованих наукових робіт, потребує подальшого наукового осмислення класифікація видів збройного насилля, відповідно до сфер його застосування у соціальному житті та його різновидів, відповідно до завдань, що реалізуються у процесі його використання
Теоретичні основи демократичного переходу: механізми демократизації
Get PDFDemocratic transition from authoritarian rule has been an important focus of scholarly interest since 1970s. The democratic transition literature presented many concepts, theoretical arguments, methodological and analytical approaches to tackle with this phenomenon. This huge academic accumulation came in conjunction with what was called the third wave of democratization which started in the mid-seventies beginning from southern Europe, and extended during the decades of the eighties and nineties to include many countries around the globe. Democratic transition can be defined as a political process of establishing or enlarging the possibility of democratic participation and liberalization. This process reflects the redistribution of power between the state and the civil society. It is accompanied by the appearance of different centers of power and the introduction of the political debate. The article concentrates on the mechanisms which lead to the consensus between political actors which perform this democratic transformation. Democratic transition thus always requires a mechanism of negotiations, political talks, facilitating compromises between authoritarian politicians and democratic opposition and engendering a minimum level of trust between these parties. The strategy of political compromise has a major impact on the stability of society during the democratic transition period. This article addresses the concept of democratic transition alongside with general theories of democratization and the emergence of democratic transition studies. It focuses on some aspects in explaining the democratic transition theory. The negotiations, political talks and their impact on democratic transitions are also explored by the author. The article specifies the ways and methods through which the democratic transition is taking place in the global world.Демократичний перехід від авторитарного правління був важливим напрямком наукових інтересів з 1970-х років. Література про демократичний перехід представила багато понять, теоретичні аргументи, методологічні та аналітичні підходи для подолання цього явища. Це величезне академічне нагромадження відбулося в поєднанні з тим, що називалося третьою хвилею демократизації, яка почалася в середині сімдесятих років, починаючи з півдня Європи, і поширилася протягом десятиліть вісімдесятих та дев’'яностих років, увібравши в себе багато країн світу. Демократичний перехід можна визначити як політичний процес встановлення або розширення можливості демократичної участі та лібералізації. Цей процес відображає перерозподіл влади між державою та громадянським суспільством. Він супроводжується появою різних центрів влади та запровадженням політичної дискусії. Стаття зосереджена на механізмах, що призводять до консенсусу між політичними суб’'єктами, які здійснюють цю демократичну трансформацію. Демократичний перехід, таким чином, завжди вимагає механізму переговорів, політичних обговорень, полегшення компромісів між авторитарними політиками та демократичною опозицією та, створення мінімального рівня довіри між цими сторонами. Стратегія політичного компромісу має великий вплив на стабільність суспільства в період демократичного переходу.У цій статті розглядається концепція демократичного переходу разом із загальними теоріями демократизації та появою досліджень про демократичний перехід. Основна увага придiляється деяким аспектам пояснення теорії демократичного переходу. Автор також досліджує переговори, політичні обговорення та їх вплив на демократичні переходи. У статті визначено шляхи та методи, за допомогою яких відбувається демократичний перехід у цiлому світі.Демократичний перехід від авторитарного правління був важливим напрямком наукових інтересів з 1970-х років. Література про демократичний перехід представила багато понять, теоретичні аргументи, методологічні та аналітичні підходи для подолання цього явища. Це величезне академічне нагромадження відбулося в поєднанні з тим, що називалося третьою хвилею демократизації, яка почалася в середині сімдесятих років, починаючи з півдня Європи, і поширилася протягом десятиліть вісімдесятих та дев’'яностих років, увібравши в себе багато країн світу. Демократичний перехід можна визначити як політичний процес встановлення або розширення можливості демократичної участі та лібералізації. Цей процес відображає перерозподіл влади між державою та громадянським суспільством. Він супроводжується появою різних центрів влади та запровадженням політичної дискусії. Стаття зосереджена на механізмах, що призводять до консенсусу між політичними суб’'єктами, які здійснюють цю демократичну трансформацію. Демократичний перехід, таким чином, завжди вимагає механізму переговорів, політичних обговорень, полегшення компромісів між авторитарними політиками та демократичною опозицією та, створення мінімального рівня довіри між цими сторонами. Стратегія політичного компромісу має великий вплив на стабільність суспільства в період демократичного переходу.У цій статті розглядається концепція демократичного переходу разом із загальними теоріями демократизації та появою досліджень про демократичний перехід. Основна увага придiляється деяким аспектам пояснення теорії демократичного переходу. Автор також досліджує переговори, політичні обговорення та їх вплив на демократичні переходи. У статті визначено шляхи та методи, за допомогою яких відбувається демократичний перехід у цiлому світі
Динаміка політичних трансформацій як сучасний критерій демократизації
Get PDFThe article considers dynamic models of structuring political transformations, identifying specific features of structuring specific political transformations. The interrelation of possibilities of objective establishment of communication between political and economic factors of formulation of the agenda of transformations is substantiated.The purpose of this article is to establish a methodology for the interaction of levels and trends of political transformation, which forms a kind of model of relations between institutions.Research methods. The structural-functional method is used for the analysis of centralizing principles of unified state management and changes in search of compromise models of territorial management; the method of comparison is used to identify key issues in the formation of a model of transformational relations between centers and regions in the newly formed states, in particular the concentration of power and real control over resources; method of retrospective reconstruction for the analysis of views on the interaction of levels of transformations in modern socio-humanitarian disciplines.Results. An assessment of the interaction of levels of transformation in a modern democratic society and the impact of the diversity of political institutions, which have the ability to freely shape the agenda and requirements for political transformation. It is proved that the example of political processes of modern Ukraine testifies to the possibility of formation of modern political forces and social and political projects. Emphasis is placed on the implementation of the representation of power groups as a principle of national policy, which may conflict with the tasks of political transformation. The mechanisms of dynamization of political transformations, which form the basis of interactions of the central and regional levels of transformation processes, are revealed. The specifics of interaction of tendencies of economic and political transformations in construction of stable and constructively oriented relations between the state power and businessmen are noted. The substantiation of patronage by business reformist power teams in certain territories in order to provide resource and electoral support as one of the basic processes of institutionalization of modern political transformations is offered.В статье рассмотрены динамические модели структурирования политических трансформаций, выявление черт структурирования уровней политических трансформаций. Обоснованно взаимосвязь возможностей объективного установления связи между политическими и экономическими факторами формулировка повестки дня трансформаций.Целью данной статьи является установление методики взаимодействия уровней и тенденций политических трансформаций, которая формирует своеобразную модель взаимоотношений между институтами.Методы исследования. Использованы структурно-функциональный метод для анализа централизаторских принципов единого управления государством и изменения на поиск компромиссных моделей управления территориями; метод сравнения применен для выявления ключевых вопросов в формировании модели трансформационных отношений между центрами и регионами во вновь государствах, в частности сосредоточение власти и реального контроля над ресурсами; метод ретроспективной реконструкции для анализа взглядов на взаимодействие уровней трансформаций в современных социально-гуманитарных дисциплинах.Результаты. Дана оценка взаимодействия уровней трансформаций в современном демократическом обществе и влияния многообразия политических институтов, которые имеют возможности свободно формировать повестку дня и требования к политической трансформации. Доказано, что пример политических процессов современной Украины свидетельствует возможность формирования современных политических сил и общественно-политических проектов. Акцентировано внимание на реализации представительства властных групп, как принципа общегосударственной политики, которые могут вступать в конфликт с задачами политических трансформаций. Раскрыты механизмы динамизации политических трансформаций, которые составляют основу взаимодействий центральных и региональных уровней трансформационных процессов. Отмечено специфику взаимодействия тенденций экономических и политических трансформаций в построении стабильных и конструктивно ориентированных отношений между государственной властью и предпринимателями. Предложено обоснование патронировании реформаторскими властными командами бизнеса на определенных территориях с целью обеспечения ресурсной и электоральной поддержки, как одного из базовых процессов институализации современных политических трансформаций.У статті розглянуто динамічні моделі структурування політичних трансформацій, виявлення специфічних рис рівнів політичних трансформацій. Обґрунтовано можливості встановлення об’єктивного зв’язку між політичними та економічними чинниками формулювання порядку денного трансформацій.Метою даної статті є встановлення методики взаємодії рівнів та тенденцій політичних трансформацій, яка формує своєрідну модель взаємовідносин між інститутами.Методи дослідження. Використано структурно-функціональний метод для аналізу централізаторських принципів єдиного управління державою та зміни на пошук компромісних моделей управління територіями; метод порівняння застосований для виявлення ключових питань у формуванні моделі трансформаційних відносин між центрами і регіонами у новоутворених державах, зокрема зосередження влади і реального контролю над ресурсами; метод ретроспективної реконструкції для аналізу поглядів на взаємодію рівнів трансформацій у сучасних соціально-гуманітарних дисциплінах.Результати. Дано оцінку взаємодії рівнів трансформацій в сучасному демократичному суспільстві та впливу різноманіття політичних інститутів, які мають можливості вільно формувати порядок денний та вимоги до політичної трансформації. Доведено, що приклад політичних процесів сучасної України засвідчує можливість формування сучасних політичних сил та громадсько-політичних проєктів. Акцентовано увагу на реалізації представництва владних груп, як принципу загальнодержавної політики, які можуть вступати у конфлікт з завданнями політичних трансформацій. Розкрито механізми динамізації політичних трансформацій, які становлять основу взаємодій центральних та регіональних рівнів трансформаційних процесів. Відзначено специфіку взаємодії тенденцій економічних і політичних трансформацій у побудові стабільних та конструктивно орієнтованих відносин між державною владою та підприємцями. Запропоновано обґрунтування патронування реформаторськими владними командами бізнесу на певних територіях з метою забезпечення ресурсної та електоральної підтримки, як одного з базових процесів інституалізації сучасних політичних трансформацій