Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Продовольча безпека в контексті сталого розвитку як один із соціальних наслідків проблеми зміни клімату
Full text linkThe article examines the socio-philosophical analysis of the climate change problem in the context of an interdisciplinary approach. The necessity of the transition of individual eco-thinking to collective eco-thinking, the exceptional role of environmental education and morality in the foundation of society, the factors that accelerate the transition process of collective consciousness have been studied. The effects of wars and technogenic revolutions that have occurred in the world in recent times on the social consequences of climate change (food security, health, poverty, etc.) have been interpreted in the context of an interdisciplinary approach. The article highlights the landlocked countries' practices and impacts of climate change on these countries' food sustainability issue. The author concludes that without transformation into eco-consciousness in the society it is challenging to solve the problem in the context of sustainable development.It is concluded that оne of the most important points is to form a society with eco-thinking, eco-consciousness, “green thinking”, “green consciousness” in general, and to unanimously minimize the negative effects of climate change. For this, educational work should be expanded, special educational programs should be developed in schools and universities, research institutes and the number of educational works aimed at the development of an eco-conscious society should be increased in research. Public awareness on climate crisis impact on our future should be increased and expanded starting from educational institutions and implemented in all fields of our lifestyle to make our future sustainable.У статті розглядається соціально-філософський аналіз проблеми зміни клімату в контексті міждисциплінарного підходу. Досліджено необхідність переходу індивідуального екомислення до колективного, виняткову роль екологічної освіти та моралі у фундаменті суспільства, чинники, що прискорюють перехідний процес колективної свідомості. Вплив воєн та техногенних революцій, що відбулися у світі останнім часом, на соціальні наслідки зміни клімату (продовольча безпека, здоров'я, бідність тощо) інтерпретовано в контексті міждисциплінарного підходу. У статті висвітлюється практика країн, що не мають виходу до моря, та вплив зміни клімату на проблему продовольчої стійкості цих країн. Автор робить висновок, що без трансформації в екосвідомість у суспільстві є складним вирішення проблеми в контексті сталого розвитку.Зроблено висновок, що одним із найважливіших пунктів є формування суспільства з екологічним мисленням, екологічною свідомістю, «зеленим мисленням», «зеленою свідомістю» загалом та одностайне мінімізація негативних наслідків зміни клімату. Для цього слід розширити просвітницьку роботу, розробити спеціальні освітні програми в школах і університетах, науково-дослідних інститутах і збільшити кількість навчальних робіт, спрямованих на розвиток екологічно свідомого суспільства. Обізнаність громадськості про вплив кліматичної кризи на наше майбутнє має бути підвищена та розширена, починаючи з навчальних закладів, та впроваджена в усі сфери нашого способу життя, щоб зробити наше майбутнє сталим
Соціокультурна дистанція еліт: феноменологічна перспектива та історичні корені
Full text linkThis article attempts a phenomenological comprehension and delineation of the problem of demarcation boundaries of modern elites. Today, increasing social inequality and societal fragmentation – driven by economic disparities, political polarization, geographic segregation, and other factors – highlight the need to maintain societal balance and stability. This can be achieved, first of all, through a deep understanding of the dynamics of sociocultural distance between different social strata.In the author’s view, sociocultural distance is expressed through differences in values, ideas, self- and other-awareness, and lifestyles – factors that are key to understanding the mechanisms of social differentiation. Applying a phenomenological approach allows for an initial exploration of the subjective experiences of elite representatives in constructing and perceiving these boundaries of difference, as well as their overall perception of social reality.The primary aim of this study is to substantiate the relevance and outline the theoretical framework for investigating the essence of sociocultural distance phenomenon. Special attention is paid to how elites become aware of and experience their distinction from other social groups. This focus is expected to shed light on the complex mechanisms underlying the reproduction of social stratification, particularly through the analysis of narratives, in particular, the narrative of "natural superiority".It is concluded that social stratification is not an exclusively modern phenomenon; Its origins date back to ancient civilizations of different continents, where the division into "superior" and "lower" was legitimized through religious, mythological and legal systems. The key aspects of the problems of socio-cultural distance of the elites are outlined, emphasizing the fundamental role of the narrative of "natural superiority" in its reproduction.Стаття являє собою спробу феноменологічного осмислення та окреслення проблематики демаркаційних кордонів сучасних еліт. Наразі спостерігається зростання соціальної нерівності та фрагментації суспільства через економічні чинники, політичну поляризацію, географічну сегрегацію тощо. Все це зумовлює необхідність дотримання балансу та стабільності у суспільстві через, перш за все, глибоке розуміння динаміки соціокультурної дистанції між різними стратами. Така дистанція проявляється, на думку авторки, у відмінності цінностей, ідей, усвідомлення себе та інших та стилів життя, що є ключовим для розуміння механізмів соціальної диференціації. Застосування феноменологічної підходу надає можливості для первинного дослідження суб’єктивного досвіду представників еліт у конструюванні та переживанні цих кордонів розбіжностей, а також їхнього сприйняття соціальної реальності загалом. Основна мета дослідження полягає у обґрунтуванні актуальності та окресленні теоретичних рамок для вивчення сутності феномену соціокультурної дистанції, фокусуючись на усвідомлені та переживанні елітами своїх відмінностей від інших соціальних груп, що, як очікується, дозволить пролити світло на складні та різноманітні механізми відтворення соціальної стратифікації, через аналіз наративів, зокрема наративу «природної вищості».Зроблено висновок, що соціальне розшарування не є виключно модерним феноменом; його витоки сягають давніх цивілізацій різних континентів, де поділ на «вищих» та «нижчих» був легітимізований через релігійні, міфологічні та правові системи. Окреслено ключові аспекти проблематики соціокультурної дистанції еліт, підкресливши фундаментальну роль наративу «природної вищості» у її відтворенні
Від мектабів до сучасних класів: гендерна динаміка та еволюція педагогічної освіти в Азербайджані
Full text linkThis article traces the historical evolution of education in Azerbaijan, focusing on the central role women have played in shaping the teaching profession from the early Islamic maktab system to contemporary post-Soviet reforms. Through a detailed historical lens, it examines how political, cultural, and economic forces – from the Russian Empire to the Soviet Union and independent Azerbaijan – have influenced the feminization of teaching. The paper further explores the theoretical foundations and practical challenges of implementing gender-sensitive pedagogy in Azerbaijani teacher education. Drawing on feminist educational theory and regional data, the study reveals significant gaps in curriculum, institutional support, and societal readiness for transformative gender reform. Finally, the article proposes a strategic framework for embedding gender awareness into teacher training, emphasizing curriculum reform, faculty development, and community engagement as key levers of change.The conclusion notes that in Azerbaijan, efforts to embed gender awareness into teacher training are still in their early stages. To address disparities, gender-sensitive teacher education is not merely an academic aspiration but a pressing societal necessity. Advancing gender equality in education requires more than isolated initiatives. It demands a coordinated approach grounded in international best practices and adapted to local realities. Policy commitment, institutional transformation, and ongoing cultural dialogue are essential for building an education system that not only reflects but actively shapes a more equitable future.У цій статті простежується історична еволюція освіти в Азербайджані, зосереджуючись на центральній ролі, яку жінки відігравали у формуванні професії вчителя від ранньої ісламської системи мектаб до сучасних пострадянських реформ. Через детальну історичну призму досліджується, як політичні, культурні та економічні сили – від Російської імперії до Радянського Союзу та незалежного Азербайджану – вплинули на фемінізацію викладання. У статті також досліджуються теоретичні засади та практичні проблеми впровадження гендерно-чутливої педагогіки в азербайджанську педагогічну освіту. Спираючись на феміністичну освітню теорію та регіональні дані, дослідження виявляє значні прогалини в навчальних програмах, інституційній підтримці та готовності суспільства до трансформаційних гендерних реформ. Пропонується стратегічна основа для впровадження гендерної обізнаності в підготовку вчителів, наголошуючи на реформуванні навчальних програм, розвитку викладачів та залученні громади як ключових важелів змін.У висновку наголошується, що в Азербайджані зусилля щодо впровадження гендерної обізнаності в підготовку вчителів все ще перебувають на ранніх стадіях. Щоб подолати нерівність, гендерно-чутлива освіта вчителів є не просто академічним прагненням, а нагальною суспільною необхідністю. Просування гендерної рівності в освіті вимагає не лише окремих ініціатив. Вона вимагає скоординованого підходу, що ґрунтується на найкращих міжнародних практиках та адаптується до місцевих реалій. Політичні зобов'язання, інституційна трансформація та постійний культурний діалог мають важливе значення для побудови системи освіти, яка не лише відображає, але й активно формує більш справедливе майбутнє
Інтерпретація та смарт-контракти: практичні аспекти філософії та герменевтики права
Full text linkRelevance. The article examines the transformation of the essence of legal autonomy in the context of integrating smart contracts into legal practice. This issue gains particular significance in the era of legal digitalization, where the automation of legal processes poses new challenges to traditional approaches to regulation and the application of norms.The purpose of the article is to provide a philosophical-legal analysis of the transformation of the nature of legal autonomy under the conditions of smart contracts, through the transition from interpretative autonomy to design autonomy, aimed at understanding the hermeneutic foundations of law in the digital age. The study employs an interdisciplinary approach, integrating philosophical hermeneutics with analytical philosophy of law and critical technology studies. The methodological framework comprises concepts of legal interpretation, the theory of practical reason, and approaches from the hermeneutic tradition to the analysis of legal understanding.Results. Findings reveal a fundamental transformation in the nature of legal autonomy: a shift from the freedom to interpret norms to the freedom to design legal systems. It has been determined that smart contracts narrow the hermeneutic space of law, forming a regime of "non-interpretative law." The emergence of qualitatively new requirements for legal subjectivity has been substantiated, encompassing technical competence, systemic thinking, and interdisciplinary expertise. Furthermore, it has been demonstrated that design autonomy generates new forms of legal inequality between "architects" and "users" of legal systems.Conclusions. The article proposes a vision of the transformation of legal autonomy from an interpretative to a design paradigm as a qualitatively new phenomenon of the digital age. The hermeneutic nature of the crisis in contemporary law amid the algorithmization of legal processes is substantiated. The research advances hermeneutic legal theory by conceptualizing the transformation of legal subjectivity in the digital era, thereby enriching the understanding of the interplay between interpretation and automation in the legal sphere. The necessity of rethinking legal subjectivity and adapting legal practice to technological changes is underscored, with due consideration of the philosophical foundations of law that link norms to human understanding.Актуальність. У статті досліджується трансформація сутності правової автономії в умовах інтеграції смарт-контрактів у юридичну практику. Дана проблематика набуває особливого значення в епоху цифровізації права, коли автоматизація правових процесів ставить нові виклики перед традиційними підходами до регулювання та застосування норм.Метою дослідження є філософсько-правовий аналіз трансформації природи правової автономії в умовах смарт-контрактів через перехід від автономії інтерпретації до автономії проєктування, спрямований на осмислення герменевтичних основ права в цифрову епоху. У роботі використано міждисциплінарний підхід, що інтегрує філософську герменевтику з аналітичною філософією права та критичними дослідженнями технологій. Методологічну основу складають концепції правової інтерпретації, теорія практичного розуму та підходи герменевтичної традиції до аналізу праворозуміння.Результати. Виявлено фундаментальну трансформацію природи правової автономії: зміщення від свободи інтерпретації норм до свободи проєктування правових систем. Визначено, що смарт-контракти звужують герменевтичний простір права, формуючи режим «безинтерпретативного права». Обґрунтовано виникнення якісно нових вимог до правової суб'єктності, що включають технічну компетентність, системне мислення та міждисциплінарну експертизу. Показано, що автономія проєктування породжує нові форми правової нерівності між «архітекторами» та «користувачами» правових систем.Висновки. Запропоновано бачення трансформації правової автономії від інтерпретативної до проєктної парадигми як якісно нового феномену цифрової епохи. Обґрунтовано герменевтичну природу кризи сучасного права в умовах алгоритмізації правових процесів. Дослідження розвиває герменевтичну теорію права, концептуалізуючи трансформацію правової суб'єктності в цифрову епоху, що збагачує розуміння співвідношення інтерпретації та автоматизації в правовій сфері. Підкреслюється необхідність переосмислення правової суб'єктності та адаптації юридичної практики до технологічних змін, враховуючи філософські основи права, що пов'язують норми з людським розумінням
«Соціологія культури і мистецтва»: методологія та методики навчального курсу
Full text linkThe materials reflected in the article are part of the methodological development of the course «Sociology of Culture and Arts», which represents a methodological complex tested in work with students.Relevance. This approach is qualitatively different compared to the traditional division of the courses «Sociology of Culture» and «Sociology of Art» as separate branch sociologies, because it allows for flexible and productive organization of methodological work in both teaching and studying the course.The purpose is to familiarize the community of teachers and scientists with the author's methodological and methodical model of teaching the integrative educational course «Sociology of Culture and Arts» within the framework of elective courses for all fields of knowledge.Results. The study proposes a three-level methodological model that, without contradicting the principles of the classical disciplinary division of sociology, unites the issues and topics of «culture» and «art» by addressing the parameters of microsociology, mesosociology and microsociology. The course structure, requirements for knowledge, skills, competencies and expected learning outcomes are given. A comparison of the content of the topics in which specific sociological methods and techniques of sociological research of culture, on the one hand, and art, on the other, are considered is provided. The method of differentiated assessment according to the three-level complexity of the practical task is highlighted on examples of independent work.Conclusions. The model presented by the author allows organizing and systematizing disparate knowledge about «culture» and «art» into a single methodological system that reveals the real connection between events, phenomena, structures, and methods and techniques of their research into a clear and consistent strategy of sociological research of a sociocultural and artistic direction without an artificial methodological gap.Матеріали, відображені у статті, є частиною методичної розробки курсу «Соціологія культури і мистецтва», що представляє апробований у роботі зі студентами методологічний комплекс. Актуальність. Цей підхід є якісно іншим у порівнянні із традиційним членуванням курсів «Соціологія культури» та «Соціологія мистецтва» як окремих галузевих соціологій, бо дозволяє гнучко і продуктивно організувати методичну роботу як з викладання, так і вивчення курсу. Метою дослідження є ознайомити спільноту викладачів та науковців із авторською методологічною та методичною моделлю викладання інтегративного навчального курсу «Соціологія культури і мистецтва» в межах вибіркових курсів для усіх галузей знань. Результати. У дослідженні пропонується трирівнева методологічна модель, яка, не суперечачи принципам класичного дисциплінарного поділу соціології, об’єднує проблематику та тематику «культури» і «мистецтва» завдяки зверненню до параметрів макросоціології, мезосоціології та мікросоціології. Наводиться структура курсу, вимоги до знань, вмінь, компетентностей та очікуваних результатів навчання. Надається порівняння змісту тем, в яких розглядаються конкретні соціологічні методи та техніки соціологічних досліджень культури, з одного боку, та мистецтва, з іншого. Висвітлюється на прикладах щодо самостійної роботи метод диференційованої оцінки відповідно до трирівневої складності практичного завдання.Висновки. Модель, представлена автором, дозволяє організувати і систематизувати розрізнені знання про «культуру» та «мистецтво» в єдину методологічно-методичну систему, яка проявляє реальний зв’язок подій, явищ, структур та методів і технік їхнього дослідження в чітку і послідовну стратегію соціологічного дослідження соціокультурномистецького спрямування без штучного методологічного розриву
Страх і віра: короткий огляд протягом 25 століть
Full text linkRelevance. Fear and faith remain foundational yet underexamined categories through which Western civilization has grappled with human vulnerability, meaning-making, and ethical existence across 2,500 years. Despite extensive philosophical attention to emotions, the dialectical relationship between fear and faith, how they inform, transform, and challenge each other has lacked systematic historical-philosophical analysis spanning antiquity through contemporary critical theory.Purpose. This article traces the intellectual evolution of fear and faith across three major periods Antiquity, Christianity through the Enlightenment, and modernity through Foucault to examine how these fundamental human experiences have been conceptualized, reinterpreted, and deployed within distinct metaphysical, theological, and socio-political frameworks across Western philosophical and theological thought.Results. The analysis reveals significant paradigm shifts ancient philosophers like Plato, Aristotle, Epicurus, and Zeno integrated fear and hope within ethics and virtue rather than treating them as opposites. Christianity transformed these concepts through theological frameworks where Origen and Augustine adapted fear and directed towards God. Using it for catalyzing spiritual transformation. Medieval systematizes like Aquinas synthesized Aristotelian and theological traditions while Cusanus challenged rationalism through apophatic theology. Early modernity then witnessed stark contrasts between Spinoza's naturalistic analysis of hope and fear as passive emotions reflecting ignorance, whereas Pascal's embrace of existential dread enabled authentic faith. Conclusions. Foucault's genealogical analysis finally reveals fear and hope functioning not as spontaneous emotions but as instruments strategically deployed through systems of discipline and power, exposing a central philosophical tension between them. Modernity, definitely, fragments traditional certainties and the persistent interplay of fear, faith, and hope continues shaping contemporary ethical and existential horizons.ктуальність. Страх і віра залишаються фундаментальними, але недостатньо дослідженими категоріями, за допомогою яких західна цивілізація протягом 2500 років боролася з людською вразливістю, смислотворенням та етичним існуванням. Незважаючи на значну філософську увагу до емоцій, діалектичний зв'язок між страхом і вірою, те, як вони формують, трансформують і кидають виклик одне одному, не мав систематичного історико-філософського аналізу, що охоплює античність до сучасної критичної теорії.Метою статті є простеження інтелектуальну еволюцію страху та віри протягом трьох основних періодів античності, християнства до епохи Просвітництва, сучасності до епохи М. Фуко щоб дослідити, як ці фундаментальні людські переживання були концептуалізовані, переосмислені та розгорнуті в різних метафізичних, теологічних та соціально-політичних рамках західної філософської та теологічної думки.Результати. Аналіз виявляє значні зміни парадигм. Стародавні філософи, такі як Платон, Арістотель, Епікур і Зенон, інтегрували страх і надію в етику та чесноту, а не розглядали їх як протилежності. Християнство трансформувало ці поняття через теологічні рамки, де Оріген і Августин адаптували страх і спрямували його до Бога. Середньовічні систематизатори, такі як Ф. Аквінський, синтезували арістотелівські та теологічні традиції, тоді як М. Кузанський кидав виклик раціоналізму через апофатичну теологію. Рання модерність тоді стала свідком різких контрастів між натуралістичним аналізом Б. Спінози надії та страху як пасивних емоцій, що відображають невігластво, тоді як прийняття Б. Паскалем екзистенціального страху давало змогу створити справжню віру. Висновки. Генеалогічний аналіз М. Фуко нарешті розкриває, що страх і надія функціонують не як спонтанні емоції, а як інструменти, стратегічно розгорнуті через системи дисципліни та влади, викриваючи центральну філософську напругу між ними. Сучасність, безумовно, фрагментує традиційні уявлення, і постійна взаємодія страху, віри та надії продовжує формувати сучасні етичні та екзистенційні горизонти
Справедливість/несправедливість в ринкових перетвореннях
Full text linkRelevance. In the context of the Russian-Ukrainian war and the current conditions of global economic transformations, the issue of fairness in market reforms arises as one of the key concerns in both socio-economic and ethical dimensions. The article examines the issue of justice and injustice within the process of market transformations in modern society. Theoretical approaches to understanding the concept of justice in the economic context are analyzed, and the main factors causing social inequality during market reforms are identified. It is argued that the efficiency of a market economy cannot be considered separately from moral, ethical, and social criteria, since the degree of justice determines institutional trust, social stability, and the legitimacy of economic changes.Purpose. Justice in market transformations lies not only in the formal equality of opportunities but also in creating real conditions for human self-realization, decent remuneration, and access to resources and social benefits.Results. The article demonstrates that injustice in market transformations is manifested through income disparities, limited access to resources, market monopolization, and corrupt practices. The author emphasizes the need to harmonize economic efficiency with social responsibility, strengthen the role of state regulation, and promote the development of civil society institutions.Conclusions. Thus, to ensure a balance between economic efficiency and social justice, it is necessary to implement active state regulation, improve the institutional framework of the market, enhance the transparency of economic processes, and foster a culture of corporate responsibility. Only under such conditions can market transformations be not only economically viable but also socially just, contributing to the sustainable development of society.Актуальність. У статті досліджується проблема співвідношення справедливості та несправедливості в процесі ринкових перетворень сучасного українського суспільства. Здійснено аналіз теоретичних підходів до розуміння категорії справедливості в економічному контексті, а також виявлено основні чинники, що зумовлюють прояви соціальної нерівності в умовах ринкових реформ. Обґрунтовано, що ефективність ринкової економіки не може розглядатися ізольовано від морально-етичних та соціальних критеріїв, оскільки саме рівень справедливості визначає довіру до інституцій, стабільність суспільства та легітимність економічних змін.Метою дослідження є теоретичне осмислення феномену справедливості та несправедливості в контексті ринкових перетворень, виявлення їх соціально-економічних, морально-етичних і політичних вимірів, а також визначення можливих шляхів забезпечення справедливості у процесі формування ринкових відносин.Результати. В статті показано, що несправедливість у ринкових перетвореннях проявляється через диспропорції доходів, обмеженість доступу до ресурсів, монополізацію ринку та корупційні практики. Автор підкреслює необхідність гармонізації економічної ефективності із соціальною відповідальністю, посилення ролі державного регулювання й розвитку інститутів громадянського суспільства.Висновки. Для забезпечення балансу між економічною ефективністю та соціальною справедливістю необхідним є активне державне регулювання, удосконалення інституційної бази ринку, підвищення прозорості економічних процесів і формування культури відповідальності бізнесу. Тільки за таких умов ринкові перетворення можуть бути не лише економічно доцільними, а й соціально справедливими, сприяючи сталому розвитку суспільства
Інвестування в контексті еволюції грошових систем: економічний аналіз
Full text linkAbstractIntroduction. The article analyzes investment in the context of the evolution of monetary systems and the transformation of the financial architecture of the modern economy. Unlike classical and neoclassical approaches, which treat the monetary system as an institutionally neutral environment, this study proceeds from the assumption that the structure of money, emission mechanisms, and interest-debt logic have a systemic impact on investment behavior and the distribution of capital between the real and financial sectors. The relevance of the work is determined by the growth of financialization, the digitization of financial infrastructure, and the spread of sustainable investment practices.Methodology. The study is theoretical and analytical in nature and is based on institutional and comparative approaches. Methods of conceptual analysis, historical and economic comparison, and typology are used. The theoretical basis is provided by classical and modern investment theories, institutional economics, and critical monetary theory, as well as a review of recent scientific publications and materials from international financial organizations.Main material. It is shown that the dominance of the interest-debt monetary system leads to an institutional shortening of the investment horizon and a shift in capital flows towards short-term and highly liquid projects. Alternative interpretations of the role of money and interest are considered, including approaches that treat money as a social and institutional agreement. Particular attention is paid to Bernard Lietaer's concept, in which monetary architecture is an active factor in the formation of investment incentives. Using the example of government bonds, infrastructure investments, complementary currencies, and sustainable financial instruments, the dual role of financial institutions in stimulating growth and reproducing systemic risks is demonstrated.Prospects and recommendations. It is argued that a new investment equilibrium is possible with the development of complementary monetary and financial circuits, the integration of sustainable finance into regulatory standards, the digitalization of investment infrastructure, and the expansion of investment performance criteria beyond purely financial returns.Conclusions. We conclude that there is a need to revise the classical understanding of investment towards an institutionally expanded framework that takes into account monetary architecture, socio-environmental effects, and the long-term sustainability of investment decisions.Анотація.У статті аналізується інвестування в контексті еволюції грошових систем і трансформації фінансової архітектури сучасної економіки. На відміну від класичних і неокласичних підходів, у межах яких грошова система розглядається як інституційно нейтральне середовище, дослідження ґрунтується на припущенні, що структура грошей, механізми емісії та процентно-боргова логіка мають системний вплив на інвестиційну поведінку та розподіл капіталу між реальним і фінансовим секторами. Актуальність роботи зумовлена зростанням фінансіалізації, цифровізацією фінансової інфраструктури та поширенням практик сталого інвестування.Методологія. Дослідження має теоретико-аналітичний характер і базується на інституціональному та порівняльному підходах. Використано методи концептуального аналізу, історико-економічного зіставлення та типологізації. Теоретичною основою слугують класичні й сучасні теорії інвестування, інституціональна економіка та критична грошова теорія, а також огляд новітніх наукових публікацій і матеріалів міжнародних фінансових організацій.Основний матеріал. Показано, що домінування процентно-боргової грошової системи призводить до інституційного скорочення інвестиційного горизонту та зміщення потоків капіталу в бік короткострокових і високоліквідних проєктів. Розглянуто альтернативні інтерпретації ролі грошей і процента, зокрема підходи, що трактують гроші як соціальну та інституційну угоду. Особливу увагу приділено концепції Бернара Лієтара, у межах якої грошова архітектура постає активним чинником формування інвестиційних стимулів. На прикладах державних облігацій, інфраструктурних інвестицій, додаткових валют і сталих фінансових інструментів продемонстровано подвійний характер ролі фінансових інститутів у стимулюванні зростання та відтворенні системних ризиків.Перспективи та рекомендації. Обґрунтовано, що формування нової інвестиційної рівноваги можливе за умов розвитку комплементарних грошових і фінансових контурів, інтеграції сталих фінансів у регуляторні стандарти, цифровізації інвестиційної інфраструктури та розширення критеріїв інвестиційної ефективності за межі виключно фінансової дохідності.Висновки. Зроблено висновок про необхідність перегляду класичного розуміння інвестування в бік інституційно розширеної рамки, яка враховує грошову архітектуру, соціально-екологічні ефекти та довгострокову стійкість інвестиційних рішень
Концепт спільноти долі: соціально-філософський аналіз
Full text linkAbstract.The article offers a socio-philosophical analysis of the concept of the Community of Fate (Schicksalsgemeinschaft) in the context of challenges facing the Ukrainian society during the full-scale war. The theoretical origins of the concept in the works of M. Weber, G. Simmel, and P. Baehr are investigated, along with its political connotations (Nazi rhetoric, contemporary European politics, the Chinese concept of a community with a shared future for mankind).The aim is to clarify the heuristic and theoretical potential of the Community of Fate as a key social resource for Ukraine's survival, cohesion, and restoration under conditions of military confrontation.Research Results. The Community of Fate is defined as a type of social community that emerges under the pressure of crisis circumstances and is characterized by intensive social solidarity, group identity, resource mobilization, and collective action aimed at overcoming shared threats. A distinction is proposed between two fundamental principles of its emergence: positive (unification for a common goal) and negative (confrontation against an external threat) Communities of Fate.It is established that negative consolidation based on coercion (as in authoritarian regimes, for example, Putin's Russia) devalues individual participation and transforms it into fatalism (fate). In contrast, in a community founded on free choice, the individual appropriates the common destiny, transforming it into a part of their own biography, which contributes to the development of their social activity. The concept is relevant for comprehending social cohesion during a crisis and requires further development of empirical indicators.Анотація.У статті здійснено соціально-філософський аналіз концепту «спільнота долі» (Schicksalsgemeinschaft / Community of Fate) в контексті викликів, що стоять перед українським суспільством в умовах повномасштабної війни. Досліджено теоретичні витоки концепту у творчості М. Вебера, Г. Зіммеля та П. Бера, а також його політичні конотації (нацистська риторика, сучасна європейська політика, китайська концепція спільноти єдиної долі людства). Запропоновано розмежування на позитивну та негативну спільноти долі та визначено ключові характеристики позначуваного цим поняттям явища, що включають соціальну солідарність, групову ідентичність та мобілізацію ресурсів.Актуальність теми зумовлена необхідністю з’ясування евристичного та теоретичного потенціалу концепту спільноти долі в умовах військового протистояння, де соціальна солідарність, стійкість та мобілізація сил є основним суспільним ресурсом для виживання і відновлення українського суспільства.Метою статті є з’ясування евристичного і теоретичного потенціалу концепту спільноти долі, а також його важливості для суспільної практики в умовах військового протистояння. Результати дослідження. Концепт спільноти долі визначається як тип соціальної спільноти, що виникає під тиском кризових обставин, характеризується інтенсивною соціальною солідарністю, мобілізацією групових ресурсів та колективною дією заради подолання спільних загроз. Встановлено, що спільнота долі має два основоположні принципи виникнення: позитивний (об’єднання заради спільної мети) та негативний (протистояння зовнішній загрозі). Показано, що у випадку негативної консолідації на основі примусу (наприклад, в авторитарних режимах, як-от путінська Росія) участь індивіда перестає бути вільним вибором і перетворюється на фатум. У спільноті ж, що ґрунтується на вільному виборі, індивід привласнює спільну долю, перетворюючи її на частину власної біографії, що сприяє розвитку його соціальної активності. З’ясовано, що концепція є релевантною для осмислення соціальної згуртованості в умовах кризи та вимагає подальшої розробки емпіричних індикаторів
Сучасні підходи до проблеми техногенної цивілізації: соціально-філософський аналіз
Full text linkRelevance. In the modern era, the rapid advancement of technology and its profound impact on human life make the study of technogenic civilization essential. Processes such as artificial intelligence, automation, and digitalization are transforming the socio-economic and cultural structures of society, leading to new ethical and philosophical challenges. In this regard, examining the role of technogenic civilization and assessing its consequences constitute a significant scientific issue. Technogenic civilization represents the modern stage of humanity's development and embodies the dialectical model of civilization and culture shaped by the penetration of technology into our lives.
Objective: 1. To analyse the development of technogenic culture, examining its characteristics at various stages and its impacts on society; 2. To investigate the changes created by technology in social, political, economic, and cultural structures.
Results. This article analysed the phenomenon of technogenic civilization from philosophical and sociological perspectives, examining its impact on various aspects of society. Technogenic civilization refers to the developmental stage formed by the integration of technology into social life, fundamentally altering human interaction with nature and the social environment. The article discusses the changes brought about by technology in the social, economic, political, and cultural spheres in the context of the three main stages of technogenic civilization. Technogenic civilization is not only based on technological innovations, but also on the widespread acceptance and application of these innovations by society.
Conclusions. Technogenic civilization, by considering the impact of technology on both individuals and society, demands the establishment of a new normative framework and the identification of future potential.Актуальність: У сучасну епоху стрімкий розвиток технологій та їхній глибокий вплив на життя людини роблять дослідження техногенної цивілізації вкрай важливим. Такі процеси, як штучний інтелект, автоматизація та цифровізація, змінюють соціально-економічні та культурні структури суспільства, спричиняючи нові етичні та філософські виклики. У цьому контексті вивчення ролі техногенної цивілізації та оцінка її наслідків становить важливу наукову проблему. Техногенна цивілізація представляє сучасний етап розвитку людства і втілює діалектичну модель цивілізації та культури, сформовану проникненням технологій у наше життя.
Мета: 1. Проаналізувати розвиток техногенної культури, дослідити її особливості на різних етапах і вплив на суспільство; 2. Дослідити зміни, що виникають під впливом технологій у соціальних, політичних, економічних та культурних структурах.
Результати: У цій статті проаналізовано феномен техногенної цивілізації з філософської та соціологічної точок зору, розглянуто її вплив на різні аспекти суспільства. Техногенна цивілізація є етапом розвитку, сформованим інтеграцією технологій у суспільне життя, що докорінно змінює взаємодію людини з природою та соціальним середовищем. У статті розглядаються зміни, які технології спричинили в соціальній, економічній, політичній та культурній сферах у контексті трьох основних етапів техногенної цивілізації. Техногенна цивілізація базується не лише на технологічних інноваціях, а й на широкому прийнятті та застосуванні цих інновацій суспільством.
Висновки: Техногенна цивілізація, враховуючи вплив технологій як на окремих осіб, так і на суспільство в цілому, вимагає встановлення нових нормативних рамок та визначення можливих перспектив майбутнього