Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Людський ресурс громад: аналіз портрету працездатного населення
Get PDFThis article presents the analysis of human resource of the society and demonstrate the creating of portrait of working-age population in the case of Konotop AH (Sumy region). Identified that the human resources are not often have presented as a source of development, but as a burden. However, the human potential is a key inside resource and the basis of social investment. Human potential but not land or infrastructure form the possibilities and success of the hromada. This article has noted that an important step in the formation of a strategy for hromada development is the analysis of the human resource of the company according generating of the portrait of working-age people AH. That will allow the hromada to assess objectively their own social potential.The authors propose an integral profile with developed structure of creation of the working-age population, which includes the following components: a quantitative socio-demographic indicators of working-age population; birth /death rate, age-sex structure, level of education, family as a social institute; quantitative socio-professional indicators of the working-age population: employment structure, unemployment, labor migration, social pressure; qualitative socio-professional indicators of the working-age population: the needs in job, readiness for employment and the expectations of the labor market, willingness to learn/re-learn/upgrade the skills, migration intentions, the vision of the community.The calculations with the study of the portrait of the working-age population in Konotop AH was carried out on the basis of statistical data obtained from the Main Department of statistics in Sumy region and the results of sociological research conducted by the project team.The results of the study found that in Konotop AH over the last 5 years there is a reduction of the total population and has the advantage of working female population over the male. The shadowing of the labor market is a powerful and acceptable for the main part residents. Unemployment is «chronic» in nature and exceeds the average of the 12 months. The state sector is one of the largest, employing local people. We can therefore expect that any reduction of the state sector will cause public discontent and rising unemployment. The private sector is underdeveloped in the hromada, and is half the proportion of people employed in it. That is, the private sector is a reserve of the hromada, which can contribute to reducing unemployment.In addition, the loss of any benefits is a major demotivation of the population in employment, because in an uncertain labour market, social assistance is perceived by a stable source of income. About a third of those who do not work, focus on certain «external» factors and explain their status as non-working with a lack of work that would arrange them for these or other parameters: "no suitable job", "no job in my specialty", "does not good the level of payment". And much less people talk about factors in their own willingness to learn, to retrain, and more.In general, against this background the certain social traits of the productive population have crystallized and reflecting and reinforcing all the negative aspects of the labor market. Yes, paternalistic attitudes and high expectations are widespread, a considerable part of the population considers their experience and qualification to be sufficient, and sees the reasons for the existing difficulties in employment rather in the situation on the labor market and the demands and behavior of employers.В статье осуществлен анализ человеческого ресурса общины путем создания портрета трудоспособного населения на примере Конотопской городской ОТГ (Сумской области). Отмечено, что важным этапом формирования стратегии развития общества является анализ человеческого ресурса общины путем анализа портрета трудоспособного населения ОТГ, что позволит руководству общины объективно оценить собственный социальный потенциал.Авторы предлагают разработанную структуру формирования комплексного портрета трудоспособного населения, которая содержит следующие компоненты: количественные социально-демографические индикаторы трудоспособного населения: уровень рождаемости/смертности, поло-возрастная структура, уровень образования, институт семьи; количественные социально-профессиональные индикаторы трудоспособного населения: уровень занятости, структура безработицы, трудовая миграция, социальная нагрузка; качественные социально-профессиональные индикаторы трудоспособного населения: потребность в работе, готовность к трудоустройству и ожидания от рынка труда, готовность учиться/переучиваться/повышать квалификацию, миграционные настроения, видение перспектив общины.По результатам исследования установлено, что в Конотопской ОТГ в течение последних 5-ти лет происходит сокращение общей численности населения и имеется преимущество трудоспособного женского населения над мужским. Безработица имеет «хронический» характер. Государственный сектор остается одним из крупнейших, где занято местное население. Поэтому можно ожидать, что любые сокращения государственного сектора будут вызывать общественное недовольство и увеличение безработицы. Частный сектор недостаточно развит в обществе и составляет вдвое меньшую долю занятых в нем. То есть частный сектор является резервом в обществе, который может способствовать сокращению безработицы.Кроме того, потеря каких-либо льгот является основным демотиватором населения при трудоустройстве. Около трети тех, кто не работает, акцентируют внимание на тех или иных «внешних» факторах и объясняют свой статус неработающих отсутствием работы, которая бы их устроила по тем или иным параметрам: «нет подходящей работы», «нет вакансий по моей специальности», «не устраивает уровень оплаты». И гораздо реже отмечают факторы, связанные с их собственной готовностью учиться, переквалифицироваться и тому подобное.Всего в сложившихся условиях кристаллизуются определенные социальные черты трудоспособного населения, отражающие все негативные стороны рынка труда и их же усиливают. Так, распространены патерналистские настроения и завышенные ожидания, значительная часть населения считает свой опыт и квалификацию вполне достаточными, а причины имеющихся трудностей в трудоустройстве видит скорее в ситуации на рынке труда и требованиях и поведении работодателей.У статті здійснено аналіз людського ресурсу громади шляхом створення портрету працездатного населення на прикладі Конотопської міської ОТГ (Сумської області). Наголошено, що важливим етапом формування стратегії розвитку громади є аналіз людського ресурсу громади шляхом аналізу портрету працездатного населення ОТГ, що дозволить керівництву громади об’єктивно оцінити власний соціальний потенціал.Автори пропонують розроблену структуру формування комплексного портрету працездатного населення, яка містить такі компоненти: кількісні соціально-демографічні індикатори працездатного населення: рівень народжуваності/смертності, статево-вікова структура, рівень освіти, інститут сім’ї; кількісні соціально-професійні індикатори працездатного населення: рівень зайнятості, структура безробіття, трудова міграція, соціальне навантаження; якісні соціально-професійні індикатори працездатного населення: потреба в роботі, готовність до працевлаштування та очікування від ринку праці, готовність навчатися/перенавчатися/підвищувати кваліфікацію, міграційні настрої, бачення перспектив громади.За результатами дослідження встановлено, що в Конотопській ОТГ протягом останніх 5-ти років відбувається скорочення загальної кількості населення та наявна перевага працездатного жіночого населення над чоловічим. Безробіття має «хронічний» характер. Державний сектор залишається одним з найбільших, де зайняте місцеве населення. Тому можна очікувати, що будь-які скорочення державного сектора будуть спричиняти суспільне невдоволення й збільшення безробіття. Приватний сектор недостатньо розвинутий у громаді і складає вдвічі меншу частку зайнятих у ньому. Тобто приватний сектор є резервом у громаді, який може сприяти скороченню безробіття.Крім того, втрата будь-яких пільг є основним демотиватором населення при працевлаштуванні. Біля третини тих, хто не працює, акцентують увагу на тих чи інших «зовнішніх» чинниках і пояснюють свій статус непрацюючих відсутністю роботи, яка б їх влаштувала за тими чи іншими параметрами: «немає підходящої роботи», «немає вакансій за моєю спеціальністю», «не влаштовує рівень оплати». І набагато рідше зазначають чинники, пов’язані з їх власною готовністю вчитись, перекваліфіковуватись тощо. Загалом в умовах, що склалися, кристалізуються певні соціальні риси працездатного населення, що відображають усі негативні сторони ринку праці та їх же посилюють. Так, поширеними є патерналістські настрої та завищені очікування, значна частина населення вважає свій досвід та кваліфікацію цілком достатніми, а причини наявних труднощів у працевлаштуванні вбачає скоріше у ситуації на ринку праці та вимогах і поведінці роботодавців
Парадигмальність у сучасних політологічних дослідженнях: від міждисциплінарності до авторської концептуальності
Get PDFThe article discusses the discourse on the methodological foundations of political science research and the need to outline the existing paradigms of political science research, both in the temporal-retrospective dimension and in the dimension of the subject area. It is emphasized that the determinants of defining the value of paradigm in modern political science research is the prospect of acquiring scientific novelty at the stage of determining the research topic. The focus is on the need for a more thorough consideration of specific paradigmatic means of determining the methodological design of contemporary political science research. It is noted that on the basis of linguistic analysis of subject aspects of political science, one can easily see the multivariate interpretation of many essential concepts of the modern political sphere. It is argued that one can also see expansive interpretations of particular concepts and processes from a non-professional perspective. The importance of interdisciplinary natural science paradigms has been established. Attention is paid to identifying the possibility of forming a new conceptual apparatus, taking into account the concepts that have become widespread in the scientific environment. The role of the concept of "paradigm approach in modern political science" is revealed, which is aimed at understanding the peculiarities of considering political science subject within other scientific disciplines. It is proved that the leading task of paradigm as a discipline of political science is the formation of paradigmatic choice of young researcher. The peculiarities of searching for a scientist’s own «paradigm face» have been found. The ability to use the task of defining scientific novelty is emphasized to some extent. The specificity of choosing a paradigm vector of a researcher-political scientist with consideration of the requirements of interdisciplinarity is considered. The purpose of the article is to identify paradigm in political studies as a factor in the formation of authorial conceptualism against the backdrop of interdisciplinary imperatives. The purpose of the article is to highlight the main directions of paradigm and their correlation with modern political theories. It is proved that the choice of the paradigm vector of the researcher-political scientist is confronted with interdisciplinary, first of all philosophical meanings of cognition as a form of social activity. The idea that choosing one’s own paraligmal vector for a specialist political scientist is presented is important because of the need to overcome the Soviet and post-Soviet paradigmatic provinces. It turned out that the formation of the national paradigm of political science, which should be carried out only on condition that the fullest representation of all paradigm directions. The situation of paradigm choices and orientation of political scientist researcher in the world paradigm mainstream is revealed. The necessity of finding a researcher in the environment of those paradigms that give the most significant scientific result is proved. The article establishes that the combination of the universality of interdisciplinary paradigms and the optionality of paradigms for a particular political science study is carried out on the basis of a conceptual and categorical apparatus of political epistemology. It is argued that on the basis of the notion of "scientific truth (episteme)", the formation of the author’s own attitude to the subject of research and the prospect of solving his problem is carried out.Исследованы возможности определения существующих парадигм политологического исследования, как в темпорально-ретроспективном измерении, так и в измерении методологическом. Подчеркивается, что на основе анализа предметных аспектов политической науки можно легко увидеть поливариантность толкования многих сущностных понятий современной политической науки. Сконцентрировано внимание на распространенных стереотипах междисциплинарной естественно-научной парадигмы. Подчеркнуто значение расширительных толкований отдельных понятий и процессов с непрофильной точки зрения. Отмечается, что на примере естественно-научных парадигм можно увидеть возможность формирования нового понятийно-категориального аппарата. Утверждается, что парадигмальность в современных политологических исследованиях направлена на понимание особенностей рассмотрения политологической предметности в рамках других научных дисциплин. Установлено значение задачи парадигмальности как дисциплины политологических исследований. Обсуждается формирование парадигмального выбора исследователя-политолога. Проанализированы поиск собственного «парадигмального лица» и его способность служить задачам определения научной новизны. Выяснена роль избрания собственного парадигмального вектора для исследователя-политолога. Обоснована необходимость освобождения ученых от советской и постсоветский парадигмальной зависимости. Выяснено, что условием парадигмального выбора является положение исследователя в мировом парадигмальном мейнстриме. Рассмотрено значение понятия «научные истины (эпистемы)» в политологическом исследовании. Охарактеризовано формирование собственного отношения к предмету исследования и перспективы решения проблемы исследования.Досліджено можливості окреслення наявних парадигм політологічного дослідження як у темпорально-ретроспективному вимірі, так і у вимірі методологічному. Підкреслюється, що на основі аналізу предметних аспектів політичної науки можна легко побачити поліваріантність тлумачення багатьох сутнісних понять сучасної політичної науки. Сконцентровано увагу на поширених стереотипах міждисциплінарної природничо-наукової парадигми. Підкреслено значення розширювальних тлумачень окремих понять і процесів з нефахової точки зору. Наголошується, що природничо-наукових парадигм можна побачити можливість формування нового поняттєво-категорійного апарату. Стверджується, що парадигмальність у сучасних політологічних дослідженнях спрямована на розуміння особливостей розгляду політологічної предметності в межах інших наукових дисциплін. Встановлено значення завдання парадигмальності як дисципліни політологічних досліджень. Обговорюється формування парадигмального вибору дослідника-політолога. Проаналізовано пошук власного «парадигмального обличчя» та його здатність прислужитися завданням називання наукової новизни. З’ясовано роль обрання власного парадигмального вектору для дослідника-політолога. Обґрунтовано необхідність звільнення науковців від радянської та пострадянської парадигмальної залежності. З’ясовано, що умовою парадигмального вибору є положення дослідника у світовому парадигмальному мейнстрімі. Розглянуто значення поняття «наукові істини (епістеми)» у політологічному дослідженні. Схарактеризовано формування власного ставлення до предмету дослідження та перспективи розв’язання проблеми дослідження
Філософські проблеми трансформації медіапростору під впливом цифрових технологій
Get PDFThe article analyzes the main socio-philosophical problems of the transformation of modern global media in the development of information and communication technologies, which involves the active emergence of new generation communication channels. The main factors substantiating the process of intensive structural and functional transformation of the entire media system are disclosed. Various approaches to the definition of the concept of "media space" are analyzed. The main features of modern media space as such and media space in its connection with social space are determined. It is proved that the development and transformation of media is carried out under the influence of new technological trends, which determine the main vector of development of society as a whole. Analyzing the main technological trends of the near future, a forecast is provided on how the media space and society are being transformed, in particular, attention is focused on the emergence of cyberspace with elements of virtual and augmented reality, as well as artificial intelligence as new interactive types of media.Particular attention in this publication is given to the problem of the creation and functioning of artificial intelligence. It is considered that the problem of artificial intelligence in modern science has embraced a wide range of studies. Modern philosophical reflections on artificial intelligence represent a wide problem field that is constantly changing and refined, and in the context of artificial intelligence, not only problems such as the prospects of self-organizing computer systems are studied, but also the ethical aspects of the application of artificial intelligence technologies. It is noted that an understanding of the concept of artificial intelligence does not exist today, and therefore further reflections on it can not only specify these areas of research, but also radically change the currently prevailing idea of the possibility and potential of artificial intelligence.В статье проводится анализ основных социально-философских проблем трансформации современного глобального медиа в условиях развития информационно-коммуникационных технологий, который предполагает активное появление каналов коммуникации нового поколения. Раскрыты главные факторы, обосновывающие процесс интенсивной структурно-функциональной трансформации всей медиасистемы. Проанализированы различные подходы к определению понятия «медиапространство». Определены основные черты современного медиапространства как такового и медиапространства в его связи с социальным пространством. Обосновано, что развитие и трансформация медиа осуществляются под влиянием новых технологических трендов, которые и определяют основной вектор развития общества в целом. Анализируя основные технологические тренды ближайшего будущего, предоставлен прогноз, как трансформируется медиапространство и общество, в частности акцентируется внимание на появлении киберпространства с элементами виртуальной и дополненной реальности, а также искусственного интеллекта как новых интерактивных видов медиа.Особое внимание в данной публикации уделено проблеме создания и функционирования искусственного интеллекта. Рассмотрено, что проблема искусственного интеллекта в современной науке охватила широкий круг исследований. Современные философские рефлексии относительно искусственного интеллекта представляют широкое проблемное поле, которое постоянно меняется и уточняется, и в контексте искусственного интеллекта исследуются не только такие проблемы, как перспективы самоорганизующихся компьютерных систем, но и этические аспекты применения технологий искусственного интеллекта. Отмечено, что понимание понятия «искусственный интеллект» сегодня не существует, а поэтому дальнейшие рефлексии относительно него могут не только конкретизировать указанные направления исследований, но и кардинально изменить превалирующее в настоящее время представление о возможности и потенциал искусственного разума.У статті проводиться аналіз основних соціально-філософських проблем трансформації сучасного глобального медіапростору в умовах розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, який передбачає активну появу каналів комунікації нового покоління. Розкрито головні чинники, що обґрунтовують процес інтенсивної структурно-функціональної трансформації всієї медіасистеми. Проаналізовано різні підходи до визначення поняття «медіапростір». Окреслено основні риси сучасного медіапростору як такого і медіапростору в його зв’язку з соціальним простором. Обґрунтовано, що розвиток і трансформація медіапростору здійснюються під впливом нових технологічних трендів, які саме і визначають основний вектор розвитку суспільства загалом. Аналізуючи основні технологічні тренди найближчого майбутнього, надано прогноз, як трансформується медіапростір і суспільство, зокрема акцентується увага на появі кіберпростору з елементами віртуальної і доповненої реальності та штучного інтелекту як нових інтерактивних видів медіа. Особлива увага в даній публікації приділена проблемі створення та функціонування штучного інтелекту. Розглянуто, що проблема штучного інтелекту в сучасній науці охопила широке коло досліджень. Сучасні філософські рефлексії щодо штучного інтелекту репрезентують широке проблемне поле, яке постійно змінюється й уточнюється і в контексті штучного інтелекту досліджуються не тільки такі проблеми, як перспективи комп’ютерних систем, що самоорганізуються, а й етичні аспекти застосування технологій штучного інтелекту. Відзначено, що єдиного розуміння поняття «штучний інтелект» сьогодні не існує, а тому подальші рефлексії щодо штучного інтелекту можуть не тільки конкретизувати окреслені напрямки досліджень, а й кардинально змінити превалюючі нині уявлення про можливості та потенціал штучного розуму
Химера всеросійської «учредилки» і крах ілюзій української Центральної Ради (кінець 1917 – початок 1918 р.)
Get PDFThe article deals with an interesting but insufficiently and not clearly enough discussed in the historiographical process research perspective, which is related to the reconstruction, from the present day viewpoint, of the efforts and attempts of the national political elite to implement the idea of state autonomy of Ukraine through the mechanism of the so-called All-Russian Constituency (Constituent Assembly) during the existence of the Ukrainian People’s Republic (UNR) and taking into account the choice of the model of democratic social progress in the late 1917 – early 1918. This storyline is considered in the context of political activity of the Central Rada and its leaders M. Hrushevsky, V. Vinnychenko, other participants of the national-liberation movement of the Ukrainian Revolution (I. Mazepa, D. Doroshenko, etc.), implementation of certain steps to legitimize this institute as the supreme body of government and governance on the territory of Ukraine of that time, the consolidation of the political party on the basis of the traditions and experience of national government.Considerable attention is paid to the analysis of universals of the Central Rada in the course of strengthening its power positions, search and realization of the optimal formula of national and territorial autonomy of Ukraine, exercisingits right of final approval as the All-Russian "founder" (2nd Universal), formation of the UNR (3rd Universal) etc. The article makes an emphasis on the aggravation of the UNR relations with the Bolshevik government of Russia as a result of its ultimatum to the Rada and the unleashing of war against the UNR.The results of the elections in Ukraine which took place before the All-Russian and Ukrainian Constituent Assembly are described in the article. In addition, the rating of the main political forces in the regional dimension, first to be formed through such a democratic procedure, is studied. The substantiated conclusion is made about the actual failure of the phenomenon of the Constituency being dismissed by the Bolshevik government as a long-awaited tool in the public and political sphere for resolving the Ukrainian issue, the rapid decline in society under pressure of many factors of authority and influence of the Central Rada, the final collapse of its illusions to achieve a real autonomy of Ukraine under Moscow’s supervision.В статье раскрывается интересный, но недостаточно полно и выразительно вписанный в историографический процесс исследовательский ракурс, связанный с воссозданием с современных позиций усилий и попыток национальной политической элиты по имплементации идеи государственной автономии Украины посредством механизма так называемой Всероссийской Конституанты (Учредительного собрания) в условиях функционирования Украинской Народной Республики (УНР) и выбора модели демократического общественного развития конца 1917 – начала 1918 г. Эта сюжетная линия рассматривается в контексте политической деятельности Центральной Рады и ее лидеров М. Грушевского, В. Винниченко, других участников национально-освободительного движения эпохи Украинской революции (И. Мазепа, Д. Дорошенко и др.), осуществления конкретных шагов по легитимизации этого института как высшего органа власти и управления на украинских землях той поры, консолидации политикума на основе традиций и опыта национального государственного строительства.Значительное внимание уделено анализу универсалов Центральной Рады в русле укрепления ее властных позиций, поиска и реализации оптимальной формулы национально-территориальной автономии Украины, признания права ее окончательного утверждения за всероссийской «учредилкой» (2-й Универсал), создания УНР (3-й Универсал) и т. п. Акцентируется на обострении ее отношений с большевистским правительством России вследствие его ультиматума Раде и развязывания войны против УНР.Освещены итоги выборов в Украине во Всероссийское и Украинское учредительное собрание, показан рейтинг основных политических сил в региональном измерении, впервые сформированный путем такой демократической процедуры. Сделан обоснованный вывод о фактическом провале феномена разогнанной большевиками Конституанты как долгожданного в массах и политикуме инструмента решения украинского вопроса, о стремительном падении в обществе под давлением многих факторов авторитета и влияния Центральной Рады, об окончательном крахе ее иллюзий на достижение реальной автономии Украины под «крышей» Москвы.У статті розкривається цікавий, але недостатньо повно і виразно вписаний в історіографічний процес дослідницький ракурс, пов’язаний із відтворенням з сучасних позицій зусиль та спроб національної політичної еліти щодо імплементації ідеї державної автономії України через механізм так званої Всеросійської Конституанти (Установчих зборів) в умовах функціонування Української Народної Республіки (УНР) й вибору моделі демократичного суспільного поступу кінця 1917 – початку 1918 р. Ця сюжетна лінія розглядається у контексті політичної діяльності Центральної Ради та її лідерів М. Грушевського, В. Винниченка, інших учасників національно-визвольного руху доби Української революції (І. Мазепа, Д. Дорошенко та ін.), здійснення конкретних кроків щодо легітимізації цього інституту як вищого органу влади та управління на українських землях тієї пори, консолідації політикуму на засадах традицій і досвіду національного державотворення.Значна увага приділена аналізу універсалів Центральної Ради в руслі зміцнення її владних позицій, пошуку та реалізації оптимальної формули національно-територіальної автономії України, визначення права остаточного її ствердження за всеросійською «учредилкою» (2-й Універсал), утворення УНР (3-й Універсал) тощо. Акцентується на загостренні її відносин з більшовицьким урядом Росії внаслідок його ультиматиму Раді і розв’язання війни проти УНР.Висвітлені підсумки виборів в Україні до Всеросійських і Українських установчих зборів, показано рейтинг основних політичних сил у регіональному вимірі, уперше сформований шляхом такої демократичної процедури. Зроблено обґрунтований висновок про фактичний провал феномена розігнаної більшовиками Конституанти як довгоочікуваного в масах та політикумі інструмента вирішення українського питання, про стрімке падіння у суспільстві під тиском багатьох чинників авторитету і впливу Центральної Ради, остаточний крах її ілюзій на досягнення реальної автономії України під «дахом» Москви
Виробництво дискурсивних стратегій влади в політичному просторі м. Дніпро
Get PDFThe article deals with defining the characteristics of the authority discourse development in modern society. The localization of the urban area has been chosen as the field of the authority discursive power strategies development. The author's scheme of authority discourse analysis in the urban area has been suggested basing on the methodological principles of a discourse-analytical strategy and involving the heuristic potential of a socio-cultural and semiotic analysis, as a result of the specific empirical study. The analysis of theoretical frames for the study of the concepts of «discourse» and «authority» has made it possible to determine a variety of communicative actions, which subject can only be the authority – an institutional discourse, namely, a political perspective. It is proposed to define a political discourse as a set of all speech acts in the appropriate institutional atmosphere, which is implemented in both oral and written forms within this study. The consideration of the background, expectations of the author and the audience, hidden motives, plot schemes etc. are provided in this article. It has been noted that it is appropriate to use the categorization approach to the «soft power» concept, which proposes to consider the power as the one which is implemented in the form of a certain communicative action. The behavior dictated by the authorities is perceived by a recipient as a voluntary choice during its relization. Such categories of the investigation as cultural mechanisms of nomination, classification, legitimation and naturalization are stressed analysing a political discourse in an urban area. The author's matrix of the analysis of the authority discourse in the urban area which includes its strategies, grammatology, idioms and the nature of their projection in discursive strategies of main subjects of discourse development has been described.Основное внимание в данной статье сосредоточено на определении характера производства дискурса политической власти в условиях развития современного общества. В качестве поля развертывания дискурсивных стратегий власти было избрано локализацию городского пространства. Опираясь на методологические принципы дискурс-аналитической стратегии и привлекая эвристический потенциал социокультурного и семиотического анализа, в результате конкретного эмпирического исследования было предложено авторскую схему анализа дискурса власти в городском пространстве. Осуществленный анализ теоретических фреймов изучения концептов «дискурс» и «власть» позволил определить разновидность коммуникативных действий, субъектом которого может быть лишь власть, – институциональный дискурс, в частности, политический ракурс. Предложено в рамках данного исследования воспринимать политический дискурс как совокупность всех речевых актов в соответствующей институциональной атмосфере, что реализуется в устной и письменной формах, предполагает учет фона, ожиданий автора и аудитории, скрытых мотивов, сюжетных схем и тому подобное. Отмечено, что целесообразно использовать подход к анализу власти в категориях концепции «мягкой власти», что предлагает рассматривать власть как реализованную в форме определенного коммуникативного воздействия, в процессе которого поведение диктуется властью, воспринимается реципиентом как добровольный выбор. Отдельное внимание в ходе анализа политического дискурса в городском пространстве уделено таким категориям анализа, как культурные механизмы номинации, классификации, легитимации и натурализации. Предложено авторскую матрицу анализа властного дискурса в городском пространстве, что предполагает обращение внимания на стратегии властного дискурса, грамматологию властного дискурса, интенциональность властного дискурса, идиомы властного дискурса и характер их проекции в дискурсивных стратегиях основных субъектов производства дискурса власти в городском пространстве.Основна увага в даній статті зосереджена на визначенні характеру виробництва дискурсу політичної влади в умовах розвитку сучасного суспільства. В якості поля розгортання дискурсивних стратегій влади було обрано локалізацію міського простору. Спираючись на методологічні принципи дискурс-аналітичної стратегії та залучаючи евристичний потенціал соціокультурного та семіотичного аналізу, у результаті конкретного емпіричного дослідження було запропоновано авторську схему аналізу дискурсу влади в міському просторі. Здійснений аналіз теоретичних фреймів вивчення концептів «дискурс» та «влада» дозволив визначити різновид комунікативних дій, суб'єктом якого може бути лише влада, – інституційний дискурс, зокрема, політичний ракурс. Запропоновано в межах даного дослідження сприймати політичний дискурс як сукупність усіх мовленнєвих актів у відповідній інституційній атмосфері, що реалізується в усній та писемній формах, передбачає врахування фону, очікувань автора та аудиторії, прихованих мотивів, сюжетних схем тощо. Відзначено, що доцільно використовувати підхід до аналізу влади в категоріях концепції «м’якої влади», що пропонує розглядати владу як реалізовану в формі певної комунікативної дії, у процесі якої поведінка, що диктується владою, сприймається реципієнтом як добровільний вибір. Окрема увага в ході аналізу політичного дискурсу в міському просторі приділена таким категоріям аналізу, як культурні механізми номінації, класифікації, легітимації та натуралізації. Запропоновано авторську матрицю аналізу владного дискурсу в міському просторі, що передбачає звернення уваги на стратегії владного дискурсу, граматологію владного дискурсу, інтеціональність владного дискурсу, ідіоми владного дискурсу та характер їх проекції в дискурсивних стратегіях основних суб’єктів виробництва дискурсу влади в міському просторі
Український інтелектуал Олександр Русов. Ч. 1. Входження у світ української національної еліти
Get PDFThe article aims to study the formation and affirmation of A.A. Rusov`s personality as a Ukrainian intellectual and his appearance in the world of the Ukrainian national elite at the post-reform period of the 1860s and 1870s. It is used a personalistic approach, historical-genetic and historical-typological methods. Using archival and published documentary sources, the author shows that A. Rusov got interested in intellectual work since his adolescence and youth. The influential factors of his outlook formation were as follows: his parents influence, gymnasium secondary education, academic and students environment at St. Vladimir Kyiv University. It was found out that while doing Slavic Studies, Alexander Alexandrovich, who was a Russian by ethnic origin, became interested in studying the Ukrainian people, their language, folklore, ethnography, culture. Due to those changes he became a conscious Ukrainian who then joined the Ukrainian national movement. It is revealed A. Rusov's participation in the various national and cultural activities of the Kyiv Old Community and its legal branch – the Southwestern Department of the Russian Geographical Society. It is traced that in the 1870's the main vectors of the intellectual interests of the scientist and public figure were determined. Firstly, they were Slavic Studies, pedagogical and scientific-pedagogical activities. Then he was fond of local and regional statistical researches, determined by his interest to the comprehensive study of the Ukrainian people in the context of so called peoplelovers` (the Narodolubtsies`) worldview. It is proved that in the late 1870's A. A. Rusov became a prominent figure of the Ukrainian national movement who participated in ideological discussions between the Ukrainian “peoplelovers”, liberals and the Russian social-revolutionary Narodniks. It is emphasized that the Ukrainian intellectual and public figure companied for the rights of the Ukrainians to speak their own language, get national education, science, develop culture, implement progressive land taxation and carry on comprehensive study about the Ukrainian people using statistical surveys. The originality and scientific novelty of the article consists in presentation of factual historical knowledge about A. A. Rusov as a Ukrainian intellectual, who joined the world of the national elite generation and combined scholarly studies and social practices of national culture in his activity.Статья ставит целью исследовать формирование и становление личности А. А. Русова как украинского интеллектуала и его вхождения в мир украинской национальной элиты в пореформенный период 60-х–70-х гг. XIX в. В исследовании использованы персоналистический подход, историко-генетический и историко-типологический методы. На основе широкого архивного и опубликованного документального материала показано, что основы интереса к интеллектуальному труду закладывались у А. А. Русова в юношестве и ранней молодости. Заметными факторами формирования его мировоззрения стали влияния родителей, обучение в гимназии, преподавательская и студенческая среда Университета Св. Владимира в Киеве. Установлено, что в процессе интеллектуальных исследований славистики Александр Александрович, русский по этническому происхождению, заинтересовался изучением украинского народа, его языком, фольклором, этнографией, культурой в целом и стал сознательным украинцем, который присоединился к украинскому национальному движению. Раскрыто участие А. А. Русова в разнообразной национально-культурнической деятельности Киевской Старой громады и ее легального прикрытия – Юго-Западного отдела Русского географического общества. Прослежено, что в 1870-х гг. определились основные векторы интеллектуальных интересов ученого и общественного деятеля – сначала славистика и педагогическая и научно-педагогическая деятельность, затем местные и региональные статистические исследования, обусловленные интересом к всестороннему изучению украинского народа в контексте мировоззрения отечественного народолюбия. Доказано, что в конце 1870-х гг. А. А. Русов стал заметной фигурой в украинском национальном движении, участником идейных дискуссий между украинскими народолюбцами, земцами-либералами и российскими социально-революционными народниками. Акцентировано, что украинский интеллектуал и общественный деятель отстаивал право украинцев на собственный язык, образование, науку, культуру, прогрессивное земельное налогообложение, на всестороннее изучение украинского народа средствами статистических исследований. Оригинальность и научная новизна статьи заключается в определенном приращении конкретно-исторического материала и в освещении А. А. Русова как украинского интеллектуала, который вошел в мир народолюбной генерации национальной элиты и сочетал в своей деятельности научные исследования и социальные практики национального культурничества.Стаття має на меті дослідити формування й становлення особистості О. О. Русова як українського інтелектуала і його входження у світ української національної еліти в пореформений період 60-х–70-х рр. ХІХ ст. У дослідженні використано персоналістичний підхід, історико-генетичний та історико-типологічний методи. На основі широкого архівного та опублікованого документального матеріалу показано, що основи інтересу до інтелектуальної праці закладалися у О. О. Русова в юнацтві та ранній молодості. Помітними чинниками формування його світогляду стали впливи батьків, навчання в гімназії, викладацьке та студентське середовище Університету Св. Володимира в Києві. З’ясовано, що в процесі інтелектуальних студій славістикою Олександр Олександрович, росіянин за етнічним походженням, зацікавився вивченням українського народу, його мовою, фольклором, етнографією, культурою загалом і став свідомим українцем, який долучився до українського національного руху. Розкрита участь О. О. Русова в різноманітній національно-культурницькій діяльності Київської Старої громади та її легального прикриття – Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Простежено, що в 1870-х рр. визначились основні вектори інтелектуальних зацікавлень ученого та громадського діяча – спочатку славістика і педагогічна та науково-педагогічна діяльність, потім місцеві й регіональні статистичні дослідження, зумовлені інтересом до всебічного вивчення українського народу в контексті світогляду вітчизняного народолюбства. Доведено, що наприкінці 1870-х рр. О. О. Русов став помітною постаттю в українському національному русі, учасником ідейних дискусій між українськими народолюбцями, земцями-лібералами і російськими соціально-революційними народниками. Акцентовано, що український інтелектуал і громадський діяч відстоював право українців на власну мову, освіту, науку, культуру, прогресивне землеоподаткування, на всебічне вивчення українського народу засобами статистичних досліджень. Оригінальність і наукова новизна статті полягає у певному прирощенні конкретно-історичного матеріалу і у висвітленні О. О. Русова як українського інтелектуала, котрий увійшов у світ народолюбної генерації національної еліти і поєднував у своїй діяльності наукові студії та соціальні практики національного культурництва
Соціальна філософія та соціальна психологія: діалектика взаємовідносин
Get PDFActuality of the article’s topic based on post-non-classical processes of the becoming of contemporary scientific knowledge – stochastics, singularity, innovative, interdisciplinarity etc. The article’s aim is clarification of conceptual, historical-philosophical, methodological points of crossing of social philosophy and social psychology as two spheres of social-humanitarian knowledge. Conclusions. Showed, these two spheres are complexity researching systems, combined different – philosophical and psychological, axiological and ontological, gnoseological and world-outlook questions from the conceptual point of view. Understood, social psychology is directed on researching of two different classes – individual and overindividual phenomenon and social philosophy is directed on universal foundations of civilization existence and development of a society as a whole system through the human being and values of humanitarian priorities. In this contest, founded, social philosophy can make functions of metatheory in boundaries of a determined variant of social psychology, because of social philosophy can carry on reflective function regarding world-outlook foundations of social-psychological knowledge. Researched, from the historical-philosophical point of view on the non-classical period (from the second half of the 19th) we can observe difference of social-philosophical and social-psychological knowledge and on the post-non-classical period (from the second half of the 20th) we can see manifestations of conditions for the interdisciplinary dialogue. Understood, from the methodological point of view social philosophy and social psychology have the same ontological optics: contemporary world is open, plural, incomplete (famous K. Gödel’s principle), relative. That’s why from classical methods, based on fundamentalism and normativeness, these spheres are directed on researching of singular phenomenon, open systems, which have elements of uncertainty.Актуальность темы обусловлена теми постнеклассическими процессами, в границах которых происходит становление современного научного знания – стохастичность, сингулярность, инновационность, междисциплинарность и т. д. Цель статьи – прояснение концептуальных, историко-философских, методологических точек пересечения социальной философии и социальной психологии как двух сфер социально-гуманитарного знания. Выводы. Показано, что с концептуальной точки зрения обе сферы представляют собой сложные исследовательские системы, объединяющие различные – философские и психологические, аксиологические и онтологические, гносеологические и мировоззренческие вопросы. Уяснено, что социальная психология направлена на исследование классов индивидуальных и сверхиндивидуальных явлений, тогда как социальная философия – на общечеловеческие основания цивилизационного существования и развития общества как целостной системы сквозь призму человека и самоценности гуманистических приоритетов. В этом контексте установлено, что социальная философия способна выполнять функции метатеории в границах определенного варианта социальной психологии, поскольку социальная философия способна осуществлять рефлексивную функцию относительно мировоззренческих оснований социально-психологического знания. Исследовано, что с историко-философской точки зрения на неклассическом этапе развития научного знания (со второй половины ХІХ в.) наблюдается разделение социально-философского и социально-психологического знания, а на постнеклассическом (со второй половины ХХ в.) возникают условия для их междисциплинарного диалога. Осознано, что с методологической точки зрения, социальная философия и психология исходят из того, что современный мир является открытым, плюралистичным, неполным (известный принцип К. Геделя), релятивистским. Поэтому от классических методов, которые основаны на фундаментализме и нормативизме, эти области знания направлены на исследование сингулярных явлений, открытых систем, в которых всегда есть элемент неопределенности и в ряде случаев господствуют флуктуационные процессы.Актуальність теми обумовлена тими постнекласичними процесами, у межах яких відбувається становлення сучасного наукового знання – стохастичність, сингулярність, інноваційність, міждисциплінарність тощо. Метою статті є прояснення концептуальних, історико-філософських, методологічних точок перетину соціальної філософії та соціальної психології як двох сфер соціально-гуманітарного знання. Висновки. Показано, що з концептуальної точки зору обидві сфери являють собою складні дослідницькі системи, які поєднують різноманітні – філософські та психологічні, аксіологічні та онтологічні, гносеологічні та світоглядні питання. З’ясовано, якщо соціальна психологія спрямована на класи індивідуальних та надіндивідуальних явищ, то соціальна філософія – на загальнолюдські засади цивілізаційного існування та розвитку суспільства як цілісної системи крізь призму людини та самоцінності гуманістичних пріоритетів. У цьому контексті встановлено, що соціальна філософія може виконувати функції метатеорії у межах певного варіанту соціальної психології, оскільки соціальна філософія здатна здійснювати рефлективну функцію щодо світоглядних засад соціально-психологічного пізнання. Досліджено, що з історико-філософської точки зору взаємодія соціальної філософії та соціальної психології на некласичному етапі розвитку наукового знання (з другої половини ХІХ ст.) спостерігається їх розмежування і виокремлення останньої у самостійну сферу дослідження, а на постнекласичному етапі (з другої половини ХХ ст.) виникають умови для їх міждисциплінарного діалогу. Усвідомлено, що з методологічної точки зору, соціальна філософія та психологія виходять з того, що сучасний світ є відкритим, плюралістичним, неповним (відомий принцип К. Геделя), релятивним. Тому від класичних методів, які базуються на фундаменталізмі і нормативізмі, ці наукові галузі спрямовані на дослідження сингулярних явищ, відкритих систем, у яких є завжди присутнім елемент невизначеності і де у низці випадків панують флуктуаційні процеси
Концепція Л. М. Толстого про непротивлення злу насильством та її духовна спрямованість
Get PDFAccording to L. Tolstoy, the essence of human being consists in the realization of the contradiction between his inherent thirst for life and the inevitability of death. In "Confession", L. N. Tolstoy writes that the possibility of a spiritual search for a way out of the existing dilemma consists in comprehending the Orthodox faith. However, many people do not immediately come to "faith". A person’s approach to the realization of this contradiction is the highest spirituality. It is precisely in "faith" that a person is able to get rid of thoughts about the corruption of the soul, and accordingly, stop committing evil, and is able not to resist evil with violence.According to L. Tolstoy, to whom he comes, love is enclosed in the heart of man. This provision was understood not only by theologians, but also by philosophers, it is bright, life-affirming, as the thinker states, the position of love in the human heart is revealed in the commandments of Christ.In "Confession", L. N. Tolstoy writes that he came to the problem of non-resistance to evil after fifty years. I would like to note that, implicitly, he solves it both in the novel “War and Peace” and in the novel "Anna Karenina". The indicated problem is always relevant for him. Recall the images of captain Tushin and Anatol Kuragin. The author does not oppose, but completely breeds them. Contradictory, however, living in "love" is represented and the image of Bezukhov. The same can be said about Vronsky, and about Anna Karenina, and about her husband. But the thinker turned directly to the problem of non-resistance to evil after fifty years. This is clearly evidenced by his religious, journalistic and artistic works.Can a person, living in a state of non-violence, in a state of love for his neighbors, be engaged in solving private life problems, or does faith need this for sure. The thinker answers this question in Confession. Note that L. N. Tolstoy solves the problem of non-resistance to evil in its entirety, as he claims, under the influence of knowledge and life experiences, under the influence of everything that has been given to him since childhood.По мнению Л. Толстого, сущность человека заключается в осознании противоречия между присущей ему жаждой жизни и неизбежностью смерти. В «Исповеди» Л. Н. Толстой пишет, что возможность духовного поиска выхода из существующей дилеммы заключается в осознании православной веры. Однако многие люди не сразу приходят к «вере». Подход человека к осознанию этого противоречия – высшая духовность. Именно в «вере» человек способен избавиться от мыслей о развращении души и, соответственно, перестать совершать зло и не может противостоять злу с помощью насилия.По словам Л. Толстого, к которому он приходит, любовь заключена в сердце человека. Это положение было понято не только богословами, но и философами, оно яркое, жизнеутверждающее, как утверждает мыслитель, положение любви в человеческом сердце раскрывается в заповедях Христа.В «Исповеди» Л. Н. Толстой пишет, что пришел к проблеме непротивления злу через пятьдесят лет. Хотелось бы отметить, что он косвенно решает это как в романе «Война и мир», так и в романе «Анна Каренина». Указанная проблема всегда актуальна для него. Вспомните изображения капитана Тушина и Анатолия Курагина. Автор не против, но полностью их разводит. Противоречивым, однако, живущим в «любви» представляется и образ Безухова. То же самое можно сказать и о Вронском, и об Анне Карениной, и о ее муже. Но мыслитель обратился непосредственно к проблеме непротивления злу через пятьдесят лет. Об этом наглядно свидетельствуют его религиозные, публицистические и художественные произведения.Может ли человек, живущий в состоянии ненасилия, в состоянии любви к своим соседям, быть вовлеченным в решение проблем личной жизни, или вера нуждается в этом наверняка. Мыслитель отвечает на этот вопрос в исповеди. Отметим, что Л. Н. Толстой решает проблему непротивления злу во всей его полноте, как он утверждает, под влиянием знаний и жизненного опыта, под влиянием всего, что ему дано с детства.На думку Л. Толстого, сутність людини полягає в усвідомленні суперечності між притаманною йому спрагою життя та неминучістю смерті. У «Сповіді» Л. Н. Толстой пише, що можливість духовного пошуку виходу з наявною дилеми полягає у розумінні православної віри. Однак багато людей не одразу приходять до «віри». Підхід людини до усвідомлення цього протиріччя це найвища духовність. Саме завдяки «вірі» людина здатна позбутися думок про зіпсування душі і, відповідно, припинити чинити зло і не може протистояти злу насильством.За словами Л. Толстого, до якого він приходить, любов укладена в серці людини. Це положення розуміли не лише богослови, але й філософи, воно яскраве, життєстверджуюче, як стверджує мислитель, положення любові в людському серці розкривається в заповідях Христа.У «Сповіді» Л. Н. Толстой пише, що до проблеми непротивлення злу він прийшов після п’ятдесяти років. Я хотів би зазначити, що він неявно вирішує це як у романі «Війна і мир», так і в романі «Анна Кареніна». Вказана проблема для нього завжди актуальна. Згадаймо образи капітана Тушина та Анатолія Курагіна. Автор не виступає проти, але повністю їх розводить. Суперечливим, однак, таким, що живе у «любові», зображений і образ Безухова. Те саме можна сказати і про Вронського, і про Ганну Кареніну, і про її чоловіка. Але мислитель звернувся безпосередньо до проблеми непротивлення злу після п’ятдесяти років. Про це яскраво свідчать його релігійні, публіцистичні та художні твори.Чи може людина, яка живе в стані ненасильства, у стані любові до ближніх, займатися вирішенням проблем приватного життя, чи віра потребує цього точно. Мислитель відповідає на це питання у Сповіді. Зауважимо, що Л. Н. Толстой вирішує проблему непротивлення злу в повному обсязі, як він стверджує, під впливом знань та життєвого досвіду, під впливом усього, що йому дано з дитинства
Гуманітарна складова формування комунікативних компетенцій студентів технічного університету
Get PDFIn the article, the authors consider education as a decisive condition for the formation of key personality competencies. The issue of the humanization of technical education is very relevant today. The authors believe that the generation of a technogenic type of culture leads to the spiritual impoverishment of the individual. There is a dehumanization of education, which turns into the development of future engineers only professional skills. The authors believe that the restriction of the humanitarian cycle of disciplines in technical universities casts doubt on the possibility of training engineers who combine high professionalism with well-developed communicative competencies. Particular attention is paid to the place and role of the study of philosophy, which, according to I. Kant, poses its task so that “a person has the courage to live with his own mind.” The authors note that the issue of awareness of oneself as a person, the society in which they live, the values on which relationships between people and children are raised, may arise precisely in the situation if the future engineer is given the opportunity to become acquainted with the philosophy of Platon, Kant or Hegel, with Marx and Heidegger. Most of the students, who are not interested in the issues of the world and the place of the person in it, are the ones who need an explanation of the real state of affairs and those issues that academic philosophy says.The authors reveal the content of the concept of the human factor - that means, first of all, to understand a person, enter the world of his interests, needs, expectations, comprehend many of his actions. , i.e. see his personality. The authors proceed from the fact that the selection of competencies at the moment remains one of the urgent problems of education in the context of a competency-based approach. Accordingly, the purpose of education is related to the formation of key competencies (competencies). It is concluded that the positioning of education (primarily professional) in the field of social meanings depends on the competence content of education.В статье авторы рассматривают образование в качестве решающего условия формирования ключевых компетенций личности. Вопрос о гуманизации технического образования является очень актуальным на сегодняшний день. Авторы считают, что порождение техногенного типа культу¬ры ведет к духовному оскудению личности. Происходит дегуманизация образования, которая превращается в выработку у будущих инженеров лишь профессиональных умений и навыков. Авторы полагают, что ограничение гуманитарного цикла дисциплин в технических университетах ставит под сомнение возможность подготовки инженеров, у которых высокий профессионализм сочетается с развитыми коммуникативными компетенциями. Особое внимание уделяется месту и роли изучения философии, которая, как полагал И. Кант, ставит своей задачей, чтобы «человек имел мужество жить своим собственным умом». Авторы отмечают, что вопрос осознания себя как человека общества, в котором он живет, ценностей, на которых строятся отношения между людьми, и воспитываются дети, могут возникнуть именно в ситуации, если в будущем инженеру предоставить возможность познакомиться с философией Платона, Канта или Гегеля, с Марксом и Гайдеггером. Большая часть студентов, которых вопрос окружающего мира и места человека в нем не интересуют, как раз и является той аудиторией, которой необходимо разъяснение реального положения вещей и тех вопросов, о которых и говорит академическая философия. Авторы раскрывают содержание понятия «человеческий фактор», которое означает прежде всего понять человека, войти в мир его интересов, потребностей, ожиданий, постичь множество его действий, т. е. увидеть его личность. Авторы исходят из того, что отбор компетенций на сегодняшний момент остаётся одной из актуальных проблем образования в контексте компетентностного похода. Соответственно, и цель образования соотносится с формированием ключевых компетенций (компетентностей). Делается вывод, что от компетентностного содержания образо¬вания зависит позиционирование обра¬зования (в первую очередь профессионального) в поле социальных смыслов.У статті автори розглядають освіту як вирішальну умову формування ключових компетенцій особистості. Питання про гуманізацію технічної освіти є дуже актуальним на сьогодні. Автори вважають, що породження техногенного типу культури веде до духовного зубожіння особистості. Відбувається дегуманізація освіти, яка перетворюється на вироблення у майбутніх інженерів лише професійних умінь і навичок. Автори вважають, що обмеження гуманітарного циклу дисциплін у технічних університетах ставить під сумнів можливість підготовки інженерів, у яких високий професіоналізм поєднується з розвиненими комунікативними компетенціями. Особлива увага приділяється місцю і ролі вивчення філософії, яка, як вважав І. Кант, ставить своїм завданням, щоб «людина мала мужність жити своїм власним розумом». Автори зазначають, що питання усвідомлення себе як людини суспільства, в якому вона живе, цінностей, на яких будуються відносини між людьми, і виховуються діти, можуть виникнути саме в ситуації, якщо майбутньому інженеру надати можливість познайомитися з філософією Платона, Канта чи Гегеля, з Марксом і Гайдеггером. Велика частина студентів, яких питання навколишнього світу і місця людини в ньому не цікавлять, як раз і є тією аудиторією, якій необхідно роз’яснення реального стану речей і тих питань, про які і каже академічна філософія. Автори розкривають зміст поняття «людський фактор», яке означає перш за все зрозуміти людину, увійти в світ її інтересів, потреб, очікувань, осягнути безліч її дій, тобто побачити її особистість. На думку авторів, межі поняття компетенції є динамічними. Зміна кордонів залежить від того, який аспект компетенції буде виокремлений дослідником. Англійська школа компетенцій спрямована на вивчення характеристик діяльності та їх виконання, тоді як американська концентрується на людях, що цю діяльність виконують. Автори виходять з того, що відбір компетенцій на сьогоднішній момент залишається однією з актуальних проблем освіти в контексті компетентнісного підходу. Відповідно, і мета освіти співвідноситься з формуванням ключових компетенцій (компетентностей). Робиться висновок, що від компетентнісного змісту освіти залежить позиціонування освіти (у першу чергу професійного) в полі соціальних смислів
Соціологічна інтерпретація соціальних проблем
Get PDFIn the article, the author analyzes the main sociological approaches to dealing the social problems, their historical development. Social problems are one of the hottest topics of modern society, which requires consideration of sociological science. The topic of social problems gains special significance in the context of social and economic tensions in ukrainian society. Of course, that social problems are not a phenomenon, that is present exclusively in the crisis period, but their worsening and spreading occurs in difficult socio-economic conditions. Therefore, the aim of the article is to analyze the main traditional and modern sociological approaches to understanding social problems. To achieve this goal, a systematic analysis (to describe the phenomenon of social problems) and a comparative-historical method (to outline traditional and modern sociological approaches to understanding social problems) were used.The article considers such sociological approaches to social problems as social pathology, social disorganization, functional and critical approaches, the approach of value conflict, constructionsite approach and the approach of «labelling». Each approach has its own peculiarities of consideration of social problems, that is related with the historical period in which it arose and settled down, and the views of members of a particular sociological approach to social problems. Moreover, considering the basic sociological approaches to understanding social problems, there is a certain evolution of these views. Two sociological groups of approaches to social problems that approach their definition from the objectivist and subjectivist side are substantiated and singled out. Also, the article discusses the main advantages and disadvantages of sociological approaches to dealing the social problems.В представленной статье автором анализируются основные социологические подходы к рассмотрению социальных проблем и их историческое развитие. Социальные проблемы являются одной из насущных тем современного общества, требует рассмотрения социологической наукой. Особую актуальность тема социальных проблем приобретает в контексте социальной и экономической напряженности в украинском обществе. Конечно, социальные проблемы не являются явлением, которое исключительно присутствует в кризисный период, но их обострение и распространение происходит именно в сложных социально-экономических условиях. Поэтому целью статьи является анализ основных традиционных и современных социологических подходов к пониманию социальных проблем. Для достижения этой цели были использованы системный анализ (для описания феномена социальных проблем) и сравнительно-исторический метод (для определения традиционных и современных социологических подходов к пониманию социальных проблем).В статье рассмотрены следующие социологические подходы к рассмотрению социальных проблем как подход социальной патологии, подход социальной дезорганизации, функциональный и критический подходы, подход ценностного конфликта, конструкционистський подход и подход «наклеивания ярлыков». Каждый из подходов имеет свои особенности рассмотрения социальных проблем, что связано как с историческим периодом, в котором возник и обосновывался тот или иной подход, так и со взглядами представителей того или иного социологического подхода к рассмотрению социальных проблем. Более того, рассматривая основные социологические подходы к пониманию социальных проблем, наблюдается определенная эволюция этих взглядов. Обоснованы и выделены две социологические группы подходов к социальным проблемам, которые подходят к их определению с объективистской и субъективистской стороны. Также в статье характеризуются основные преимущества и недостатки социологических подходов к рассмотрению социальных проблем.У представленій статті автором аналізуються основні соціологічні підходи до розгляду соціальних проблем та їх історичний розвиток. Соціальні проблеми є однією з нагальних тем сучасного суспільства, яка потребує розгляду соціологічною наукою. Особливої актуальності тематика соціальних проблем здобуває в контексті соціальної та економічної напруженості в українському суспільстві. Звичайно, що соціальні проблеми не є явищем, яке винятково присутнє у кризовий період, але їх загострення та поширення відбувається саме в складних соціально-економічних умовах. Тому метою статті є аналіз основних традиційних та сучасних соціологічних підходів до розуміння соціальних проблем. Для досягнення цієї мети було використано системний аналіз (для опису феномену соціальних проблем) та порівняльно-історичний метод (для окреслення традиційних та сучасних соціологічних підходів до розуміння соціальних проблем).У статті розглянуто такі соціологічні підходи до розгляду соціальних проблем як підхід соціальної патології, підхід соціальної дезорганізації, функціональний та критичний підходи, підхід ціннісного конфлікту, конструкціоністський підхід та підхід «наклеювання ярликів». Кожен з підходів має свої особливості розгляду соціальних проблем, що пов’язано як з історичним періодом, в якому виник та обґрунтовувався той чи інший підхід, так і з поглядами представників того чи іншого соціологічного підходу до розгляду соціальних проблем. Більше того, розглядаючи основні соціологічні підходи до розуміння соціальних проблем, спостерігається певна еволюція цих поглядів. Обґрунтовано та виокремлено дві соціологічні групи підходів до соціальних проблем, які підходять до їх визначення з об’єктивістської та суб’єктивістської сторони. Також у статті характеризуються основні переваги та недоліки соціологічних підходів до розгляду соціальних проблем