Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Міжкласова мобільність: життя на рубежах
Get PDFMost scholars within sociology of education focus on the reproductive function of the education system and on inequalities related to it. Rarely attention is paid to cases which don’t reproduce the class of origin. In particularly to the circumstances under which the class-crossers succeed to make an upward transition and to their life after they enter the upper class. However even P. Bourdieu has actually searched for the mechanisms that could prevent reproduction of social inequality by means of education. This topic remains relevant also in the modern time of (un)equal access to the educational institutions. The problem of reconstruction of exiting social order by educational systems has been not solved yet. It would notably contribute to the reduction of social inequality if we could reconstruct the pattern, that promote/hinder social mobility during the education path. In this article, we analyze the class transition experience of P. Bourdieu and D. Eribon based on their self-analysis and try to integrate a new non-reproduction approach of C. Jaquet in this pattern of social mobility through the education. On the basis of the autobiographical life-stories of mentioned above two sociologists we try to reconstruct the main driving force that has enabled them the way up und also to determine how the life of a class-crosser looks after they succeed the transition. After analyzing the work of P. Bourdieu named “Ein soziologischer Selbstversuch” and the work of D. Eribon named “Rückkehr nach Reim” we could confirm an assumption of C. Jaquet that ambition is the most powerful driving force for social mobility. Moreover, we can conclude that not only a person can be willing to leave the milieu of origin, but that he/she can be just displaced by the milieu. In such a situation he/she is a refugee and is forced to flee. In the most cases of escape and desire to climb up the social ladder such “negative” feelings as shame play a role of a driving force. Besides, the fact of social mobility is usually regarded as an end destination when in fact this transition is a process that never ends but transmutes in new forms.Большинство ученых социологии образования занимаются исследованием репродуктивной функции образовательной системы и социального неравенства, непосредственно с ней связанной. Гораздо реже обращается внимание на случаи, в которых личность не репродуцирует класс своего происхождения, когда ей удается пересечь границу и войти в класс выше, чем класс ее происхождения, повысить свой социальный статус. Сам П. Бурдье, который сделал достаточно существенный вклад именно в теорию репродукции, на самом деле пытался найти механизмы, которые бы помогли минимизировать влияние системы образования на репродукцию социального неравенства. Эта тема остается актуальной до сих пор, когда вроде каждый имеет равное право доступа к услугам образовательной системы и соответственно равные шансы социальной мобильности. Однако проблема неравенства в образовании остается нерешенной и поэтому актуальной. Реконструкция схемы, делает/препятствует индивиду достичь высокого социального статуса благодаря образованию, значительно помогла на пути минимизации социального неравенства. В этой статье мы анализируем опыт социальной мобильности П. Бурдье и Д. Эрибона на основе их текстов самоанализа и пытаемся интегрировать новый подход «нерепродукции» Ш. Жаке в эту модель изменения социального статуса. На основе автобиографических историй упомянутых выше социологов мы пытаемся реконструировать главную движущую силу, которая позволила им преодолеть путь из низшего к высшему социальному классу, а также определить, как выглядит жизнь «дезертиров» после такого транзита.Проанализировав жизненные истории П. Бурдье и Д. Эрибона, мы смогли подтвердить предположение Ш. Жаке о том, что самой мощной движущей силой социальной мобильности является амбиция – одна из составляющих описанного ею комплекса аффектов. Более того, мы можем сделать вывод, что не только индивид может хотеть покинуть класс своего происхождения, но и он может быть просто вытеснен самим этим классом. В этом случае он является беженцем и вынужден мигрировать. В большинстве случаев миграции к высшему классу такие «отрицательные» чувства, как стыд, играют роль движущей силы. Кроме того, часто эти случаи социальной мобильности, воспринимаются как конечная цель, как «хэппи энд». На самом деле этот переход – это не просто факт, а процесс, который никогда не заканчивается и просто приобретает новые формы.Більшість науковців соціології освіти займаються дослідженням репродуктивної функції освітньої системи та соціальної нерівності, яка безпосередньо з нею повязана. Набагато рідше звертається увага на випадки, в яких особистість не репродукує клас свого походження, коли їй вдається перетнути межу і увійти до класу вищого, ніж клас її походження, підвищити свій соціальний статус. Сам П. Бурд’є, який зробив досить суттєвий внесок саме в теорію репродукції, насправді намагався знайти механізми, які б допомогли мінімізувати вплив системи освіти на репродукцію соціальної нерівності. Ця тема залишається актуальною до сьогодні, коли начебто кожен має рівне право доступу до послуг освітньої системи і відповідно рівні шанси соціальної мобільності. Однак проблема нерівності в освіті залишається невирішеною і тому актуальною. Реконструкція схеми, яка уможливлює/перешкоджає індивіду досягти вищого соціального статусу завдяки освіті, значно б допомогла на шляху мінімізації соціальної нерівності. У цій статті ми аналізуємо досвід соціальної мобільності П. Бурдьє та Д. Ерібона на основі їхніх текстів самоаналізу та намагаємось інтегрувати новий підхід «нерепродукції» Ш. Жаке в цю модель зміни соціального статусу. На основі автобіографічних історій згаданих вище соціологів ми намагаємось реконструювати головну рушійну силу, яка дозволила їм подолати шлях з нижчого до вищого соціального класу, а також визначити, як виглядає життя «дезертирів» після такого транзиту.Проаналізувавши життєві історії П. Бурдьє та Д. Ерібона, ми змогли підтвердити припущення Ш. Жаке про те, що найпотужнішою рушійною силою соціальної мобільності є амбіція – одна зі складових описаного нею комплексу афектів. Більше того, ми можемо зробити висновок, що не тільки індивід може хотіти залишити клас свого походження, але і що він може бути просто витіснений самим цим класом. У цьому випадку він є біженцем і змушений мігрувати. У більшості випадків міграції до вищого класу такі «негативні» почуття, як сором, грають роль рушійної сили. Крім того, часто ці випадки соціальної мобільності, сприймаються як кінцева ціль, як «хеппі енд». Насправді цей перехід – це не просто факт, а процес, який ніколи не закінчується і просто набуває нових форм
Степан Бандера як теоретик української національно-визвольної боротьби
No full textThe position of Stepan Bandera's theoretical heritage on the main components of the concept of the Ukrainian national liberation struggle is systematized. The study of the provisions of the theoretical works of Stepan Bandera allowed us to state that the author has created a comprehensive vision of the concept of the Ukrainian national liberation struggle on key components. This was confirmed during the study by the existence of a clear ideological basis for the revolutionary liberation struggle, it was proved that Stepan Bandera's conceptual views are based on the principles of positivist-humanistic ideology of human development and society. It is determined that this approach has the appropriate deep scientific, philosophical principles and is supported by meaningful counterbalances to totalitarian ideology. The analysis of the author's theoretical heritage highlights his views on the composition and characteristics of key political actors in the struggle against the totalitarian Soviet regime, identifies his beliefs about the participation of Western countries in this process, proves the value and consistency of Stepan Bandera's predictions Ukraine by imperial Russia. It is proved that the characteristics and classification of the phases of the revolutionary liberation struggle, defined by Stepan Bandera, are formed consistently, taking into account the logic, theory and practice of conducting successful events of a similar type. Successful examples of a well-organized liberation struggle are considered, especially the Finnish experience of statehood and liberation from the USSR by their own national forces. It is determined that the theoretical basis of Stepan Bandera's legacy deserves a separate detailed scientific study of all the problems highlighted by the author in the context of methodological support of the revolutionary liberation struggle. It is established that his concept of implementation of this process, although focused on the Ukrainian reality, but can be considered unified and adapted to the conditions of other countries with similar features of development. The study of the phases (stages) of the Ukrainian national revolution shows that the approach to their construction in the theory of the ideologist can act as a universal model of the struggle against totalitarianism and the creation of independence for any republic within the USSR.Систематизированы положения теоретического наследия Степана Бандеры по основным составляющим концепции украинской национально-освободительной борьбы. Изучение положений теоретических трудов Степана Бандеры позволило констатировать, что автор создал комплексное видение концепции украинской национально-освободительной борьбы по ключевым составляющим. Это подтверждено в ходе исследования существованием четкой идеологической базы ведения революционно-освободительной борьбы, доказано, что концептуальные взгляды Степана Бандеры основаны на принципах позитивистской-гуманистической идеологии развития человека и общества. Определено, что указанный подход имеет глубокие научные, философские основы и подкреплен содержательными противовесами тоталитарной идеологии. При анализе теоретического наследия автора выделены его взгляды на состав и характеристики ключевых политических актеров борьбы с тоталитарным советским режимом, определены его убеждения относительно участия западных стран в этом процессе, доказано ценность и неизменность во времени прогнозов Степана Бандеры относительно угроз независимости, территориальной ценности, самостоятельности Украины со стороны имперской России. Определено, что характеристика и классификация фаз революционно-освободительной борьбы, определенные Степаном Бандерой сформированы последовательно, с учетом логики, теории и практики ведения успешных мероприятий аналогичного типа. Рассмотрены успешные примеры осуществления четко организованной освободительной борьбы, особенно подчеркнуто финский опыт становления государственности и освобождения от СССР собственными национальными силами. Доказано, что теоретическая база наследия Степана Бандеры заслуживает отдельного детального научного исследования по всем проблемам, освещенным автором в контексте методологического обеспечения революционно-освободительной борьбы. Установлено, что его концепция осуществления этого процесса является хотя и ориентированной на украинскую реальность, но может считаться унифицированной и адаптированной к условиям других стран с похожими особенностями развития. Исследование фаз (этапов) украинской национальной революции свидетельствует, что подход к их построению в теории идеолога может выступать как универсальная модель борьбы против тоталитаризма и создания независимости для любой республики в составе СССР.Систематизовано положення теоретичної спадщини Степана Бандери щодо основних складових концепції української національно-визвольної боротьби. Вивчення положень теоретичних праць Степана Бандери дозволило констатувати, що автор створив комплексне бачення концепції української національно-визвольної боротьби за ключовими складовими. Це підтверджено в ході дослідження існуванням чіткої ідеологічної бази ведення революційно-визвольної боротьби, доведено, що концептуальні погляди Степана Бандери основані на засадах позитивістсько-гуманістичної ідеології розвитку людини та суспільства. Визначено, що зазначений підхід має відповідні глибокі наукові, філософські засади і підкріплений змістовними противагами тоталітарній ідеології. Під час аналізу теоретичної спадщини автора виокремлено його погляди на склад та характеристики ключових політичних акторів боротьби з тоталітарним радянським режимом, визначено його переконання щодо участі західних країн у цьому процесі, доведено цінність та незмінність у часі прогнозів Степана Бандери щодо загроз незалежності, територіальній цінності, самостійності України з боку імперської Росії. Доведено, що характеристика та класифікація фаз революційно-визвольної боротьби, визначені Степаном Бандерою, сформовані послідовно, з урахуванням логіки, теорії та практики ведення успішних заходів аналогічного типу. Розглянуті успішні приклади здійснення чітко організованої визвольної боротьби, особливо підкреслено фінський досвід становлення державності та визволення від СРСР власними національними силами. Визначено, що теоретична база спадщини Степана Бандери заслуговує окремого детального наукового дослідження за всіма проблемами, висвітленими автором у контексті методологічного забезпечення революційно-визвольної боротьби. Встановлено, що його концепція здійснення цього процесу є хоча і орієнтованою на українську реальність, але може вважатися уніфікованою й адаптованою до умов інших країн зі схожими особливостями розвитку. Дослідження фаз (етапів) української національної революції свідчить, що підхід до їх побудови в теорії ідеолога може виступати як універсальна модель боротьби проти тоталітаризму та створення незалежності для будь-якої республіки в складі СРСР
Інформаційні ресурси забезпечення комунікації священнослужителів із парафіянами
Get PDFThe article considers the problem of using modern means of communication in the field of religion. This topic has become extremely relevant today, given the unfavorable situation due to the establishment of quarantine restrictions that directly affect the communication process between priests and parishioners.The main information resources for providing religious communications in the modern world are analyzed in the work, their main advantages and disadvantages are highlighted. Particular attention is paid to comprehensive religious web resources. All web resources are divided into 6 categories: Christian sites, religious portals, sites of individual religious institutions, societies, YouTube channels, sites of electronic Christian libraries and electronic databases. It was found that the main disadvantage of most of the analyzed resources is the poor design and disorder of information. Based on the analysis of religious web resources, it is proposed to develop a website for the Parish. Such a site has a complex structure in the form of the main and additional menus, which, in turn, are structured by sections, and sections - by subsections. Thanks to the sections of the main menu, users will be able to see when, where, at what time an event will take place. Using the additional menu "Communication", the user will be able to anonymously send questions to the priest using the service "Ask a priest" and receive a response to the specified e-mail address. Equally important is the section "Library", which contains religious publications, and which are structured in alphabetical order and by category. The conclusion of the article presents the prospects of development of religious information resources on the basis of their comprehensive and complex analysis. Recommendations for improving religious communication web resources are offered. In particular, it is recommended to conduct constant monitoring in the world of Internet technologies, to research the preferences of users, and on this basis, to make changes to existing web resources in the field of religion.В статье рассмотрена проблема использования современных средств коммуникации в сфере религии. Эта тематика сегодня приобрела чрезвычайную актуальность, учитывая неблагоприятную ситуацию в связи с установлением карантина, что непосредственно влияет на процесс коммуникации священников и прихожан.В работе проанализированы основные информационные ресурсы для обеспечения религиозных коммуникаций в современном мире, выделены их основные преимущества и недостатки. Особое внимание уделено комплексным религиозным веб-ресурсам. Все веб-ресурсы сгруппированы в 6 категорий: христианские сайты, религиозные порталы, сайты отдельных религиозных учреждений, обществ, ютуб-каналы, сайты электронных христианских библиотек и электронные базы данных. Обнаружено, что основным недостатком большинства проанализированных ресурсов является плохое внешнее оформление и плохое структурирование информации. На основе анализа религиозных веб-ресурсов предложено разработать сайт для Прихода. Такой сайт имеет сложную структуру в виде основного и дополнительного меню, которые, в свою очередь, структурированы по разделам, а разделы – по подразделам. Благодаря разделам главного меню пользователи смогут посмотреть, когда, где, во сколько состоится то или иное событие. С помощью дополнительного меню «Коммуникация» пользователь в анонимном порядке сможет отправить вопрос священнослужителю с помощью сервиса «Спросить священника» и получить ответ на указанный адрес электронной почты. Не менее важным является раздел «Библиотека», где размещены религиозные издания, которые структурированы в алфавитном порядке и по отдельным категориям.В итоге статьи представлены перспективы развития религиозных информационных ресурсов на основе их всестороннего и комплексного анализа. Предложены рекомендации по совершенствованию коммуникационных религиозных веб-ресурсов. В частности, рекомендовано проводить постоянный мониторинг интернет-технологий, исследовать предпочтения пользователей и на основе этого вносить изменения в существующие веб-ресурсы в сфере религии.У статті розглянуто проблему використання сучасних засобів комунікації в сфері релігії. Ця тематика на сьогодні набула надзвичайної актуальності, зважаючи на несприятливу ситуацію у зв’язку із встановленням карантинних обмежень, що безпосередньо впливають на процес комунікації священників та парафіян. У роботі проаналізовано основні інформаційні ресурси для забезпечення релігійних комунікацій у сучасному світі, виокремлено їх основні переваги та недоліки. Особливу увагу приділено комплексним релігійним веб-ресурсам. Усі веб-ресурси згруповано у 6 категорій: християнські сайти, релігійні портали, сайти окремих релігійних установ, товариств, ютуб-канали, сайти електронних християнських бібліотек та електронні бази даних. Виявлено, що основним недоліком більшості проаналізованих ресурсів є погане зовнішнє оформлення та невпорядкованість інформації. На основі аналізу релігійних веб-ресурсів запропоновано розробити веб-сайт для Парафії. Такий сайт має складну структуру у вигляді основного та додаткового меню, які, у свою чергу, структуровані за розділами, а розділи – за підрозділами. Завдяки розділам головного меню користувачі матимуть змогу переглянути, коли, де, о котрій годині відбудеться та чи інша подія. За допомогою додаткового меню «Комунікація» користувач в анонімному порядку матиме змогу відправити запитання священнослужителю за допомогою сервісу «Запитати священника» та отримати відповідь на вказану адресу електронної пошти. Не менш важливим є розділ «Бібліотека», де вміщено релігійні видання, які структуровані в алфавітному порядку та за окремими категоріями. У підсумку статті подано перспективи розвитку релігійних інформаційних ресурсів на основі їх всебічного та комплексного аналізу. Запропоновано рекомендації щодо удосконалення комунікаційних релігійних веб-ресурсів. Зокрема, рекомендовано проводити постійний моніторинг інтернет-технологій, досліджувати вподобання користувачів та на основі цього вносити зміни до наявних веб-ресурсів у сфері релігії
Думки студентів щодо навчання предмету «Філософія»
Get PDFUniversities seeking to provide modern education face a constant need to update their courses. This study was conducted to collect and analyze empirical data to help philosophy course designers consider the views of Ukrainian students about effective ways to learn this subject. A survey was conducted among 40 humanities students and 34 social science students to determine participants’ views on a number of key issues related to the organization of the learning process in the Philosophy course. Most of the students surveyed said that of the types of skills and knowledge that can be acquired during the course, they will find critical thinking skills and the skills needed to build and argue their own positions on ethical, social and worldview issues most valuable in their future professional activities. The majority of respondents named traditional lectures and discussions of lecture videos as their preferred forms of learning philosophy. Their preferred forms of assessment of students’ knowledge and skills in philosophy were essays, as well as reports and participation in the discussion during practical lessons. The study also identified three significant differences in the responses of the surveyed humanities and social science students. First, socio-scientific students valued the opportunity to develop their communication skills in the framework of the Philosophy course significantly more than humanities students. Second, humanities students included thought experiments among the most desirable ways of learning philosophy, unlike social science students, who included case studies. Third, in contrast to humanities students, social science students considered quizzes to be one of the best forms of assessment for the course. In addition to the above, this study also compared the data on the opinions of social sciences and humanities students with the results of the previous survey of 60 STEM students about their thoughts on the course. The comparative analysis revealed five common features and two significant differences in the responses of students from these three fields of knowledge. The common belief among surveyed students in all three groups is that learning philosophy can provide them with the skills and knowledge they will need in their professional activities after graduation from university. Moreover, they prefer skills to knowledge. In all three groups of respondents, a large number of students named critical thinking and argumentation skills as the ultimate achievements in the learning of philosophy. Another finding was that surveyed students from all three groups do not give priority to learning the concepts of modern philosophers over learning the ideas of ancient philosophers. In addition, respondents from all three fields showed the least interest in those forms of knowledge and skills that are difficult to use outside of highly specialized philosophical activities. As for the differences, the study showed that STEM students are significantly less likely to believe that they will need the historico-philosophical components of the Philosophy course in their further professional activities than students in the humanities and social sciences. They are also more interested in developing communicative skills in the process of learning philosophy than the surveyed humanities students.Регулярное обновление учебных курсов – постоянная необходимость для университетов, которые стремятся предоставлять современное образование. Данное исследование было проведено с целью собрать и проанализировать эмпирический материал, который поможет учесть при обновлении курса «Философия» мнения украинских студентов относительно обучения данному предмету. Было проведено анкетирование 40 студентов гуманитарных и 34 студентов социально-научных специальностей по ряду ключевых вопросов организации учебного процесса в рамках курса «Философия». Большинство опрошенных студентов отметили, что среди навыков и знаний, которые они могут получать в ходе изучения курса «Философия», им в дальнейшей профессиональной деятельности понадобятся навыки критического мышления, навыки по построению собственной позиции относительно этических, социальных, мировоззренческих вопросов и навыки аргументации данной позиции. Большинство опрошенных назвали традиционные лекции, а также обсуждение в аудитории материала видеолекций наиболее удачными формами обучения философии. Что касается проверки приобретенных студентами знаний и навыков, опрошенные студенты сочли наиболее подходящими для данного предмета такие формы как эссе и оценивание активности студентов во время практических занятий (оценивание преподавателем докладов студентов и их участия в обсуждении). Также в рамках исследования были выявлены три существенных различия в ответах опрошенных студентов гуманитарного и социально-научного направления. Во-первых, студенты социально-научного профиля больше, чем студенты гуманитарного направления, ценят возможность развивать в рамках обучения предмету «Философия» коммуникативных навыков выражения идей. Во-вторых, к числу наиболее желаемых для них форм обучения философии студенты-гуманитарии относят мыслительные эксперименты, а студенты социально-научного направления – обсуждение кейсов. В-третьих, в отличие от студентов-гуманитариев, студенты социально-научного направления считают тестирование одной из лучших форм оценки знаний по предмету «Философия». Также в данном исследовании были сопоставлены данные относительно мнений студентов социально-научного и гуманитарного направлений с результатами проведенного ранее опроса мнений 60 студентов точных наук относительно обучения предмету «Философия». В ходе сравнительного анализа было выявлено пять общих признаков и два существенных различия в ответах студентов указанных трех направлений. Так, общим является убеждение опрошенных студентов всех трех групп в том, что обучение философии может предоставить навыки и знания, которые им пригодятся в профессиональной деятельности. Причем, в этом контексте они предпочитают навыки знаниям. Во всех трех группах опрошенных большее количество студентов назвали критическое мышление, навыки по построению и аргументации собственной рациональной позиции по этическим, социальным, мировоззренческим вопросам в качестве тех результатов обучения философии, которые им понадобятся в профессиональной деятельности. Также было установлено, что опрошенные студенты всех трех групп не наделяют приоритетом обучение концептам современных философов относительно изучения идей философов древности. Кроме этого, было аргументировано, что студенты всех трех направлений проявляют наименьшую заинтересованность в тех философских знаниях и навыках, которые сложно использовать за пределами узкоспециализированной философской деятельности. Что касается различий, исследование показало, что студенты, которые специализируются на точных науках, заметно меньше, чем студенты гуманитарного и социально-научных направлений, считают, что в их дальнейшей профессиональной деятельности им понадобятся историко-философские компоненты учебного материала предмета «Философия». Во-вторых, опрошенные студенты направления точных наук проявляют больше заинтересованности в развитии в процессе обучения философии коммуникативных навыков, чем опрошенные студенты гуманитарного направления.Регулярне оновлення навчальних курсів – постійна потреба університетів, які прагнуть надавати сучасну освіту. Дане дослідження було проведено з метою зібрати та проаналізувати емпіричний матеріал, який допоможе врахувати в оновленні курсу «Філософія» думки українських студентів щодо ефективних шляхів навчання даному предмету. Було проведено опитування серед 40 студентів гуманітарних та 34 студентів соціально-наукових спеціальностей щодо низки ключових питань організації навчального процесу в межах курсу «Філософія». Більшість опитаних студентів зазначили, що з-поміж навичок та знань, які можуть набуватися протягом курсу «Філософія», їм у подальшій професійній діяльності знадобляться навички з критичного мислення, навички з побудови власної позиції щодо етичних, соціальних, світоглядних питань та навички з аргументації даної позиції. З-поміж форм навчання більшість опитаних назвали найкращими для опанування філософії традиційні лекції, а також обговорення в аудиторії матеріалу відеолекцій. Щодо форм оцінювання набутих студентами знань та навичок з філософії, опитувані віддали перевагу есе та оцінюванню активності студентів під час практичного заняття – їх доповідей та участі в обговоренні. Також у межах дослідження були виявлені три суттєві розбіжності у відповідях опитаних студентів гуманітарного і соціально-наукового спрямування. По-перше, студенти соціально-наукового спрямування більше, ніж студенти гуманітарного спрямування, цінують можливість розвивати в межах навчання предмету «Філософія» комунікативні навички з вираження ідей. По-друге, до числа найбільш бажаних форм навчання філософії студенти-гуманітарії відносять мисленнєві експерименти, а студенти соціально-наукового спрямування – обговорення кейсів. По-третє, на відміну від студентів-гуманітаріїв, студенти соціально-наукового спрямування вважають тестування однією з найкращих форм оцінювання знань з предмету «Філософія». Окрім зазначеного в даному дослідженні було порівняно отримані дані щодо думок студентів соціально-наукового та гуманітарного спрямувань з проведеним раніше опитуванням думки 60 студентів точних наук щодо навчання предмету «Філософія». У ході компаративного аналізу було виявлено п’ять спільних ознак та дві суттєві відмінності у відповідях студентів даних трьох напрямків. Так, спільним є переконання опитаних студентів усіх трьох груп у тому, що навчання філософії може надати навички та знання, які їм знадобляться в професійній діяльності. При чому у цьому питанні вони надають перевагу саме навичкам, а не знанням. В усіх трьох групах опитаних більша кількість студентів назвала критичне мислення, навички з побудови та аргументації власної раціональної позиції щодо етичних, соціальних, світоглядних питань як ті надбання в процесі навчання філософії, які їм знадобляться у професійній діяльності. Також було встановлено, що опитані студенти всіх трьох груп не наділяють пріоритетом навчання концептам сучасних філософів порівняно із ученнями філософів давнини. Окрім цього, було аргументовано, що студенти всіх трьох напрямків проявляють найменшу зацікавленість у тих філософських знаннях та навичках, які складно використовувати за межами вузькоспеціалізованої філософської діяльності. Що стосується відмінностей, дослідження показало, що студенти, які спеціалізуються на точних науках, помітно менше, ніж студенти гуманітарного та соціально-наукових спрямувань, вважають, що у їхній подальшій професійній діяльності їм знадобляться історико-філософські компоненти навчального матеріалу предмету «Філософія». По-друге, опитані студенти спрямування точних наук проявляють більше зацікавленості у розвитку в процесі навчання філософії комунікативних навичок з вираження ідей, ніж опитані студенти гуманітарного спрямування
Політичні, соціальні та релігійні аспекти грузино-перської дипломатики
Get PDFArticle was prepared within the scopes of grant funded by Shota Rustaveli National Scientific Fund of Georgia (FR 17-554 Documentary Sources (Deeds, Epigraphic Inscriptions, Colophons) in the First half of 17th c. (1600-1662) about the Kings of Kartli and Kakheti (research and publication of sources). For thorough study of Iran-Georgian relationships in 16th – 17th centuries research of Georgian-Persian historical documents is of particular interest. These historical documents provide valuable data about social, administrative and state institutes in Georgia.Georgian-Persian historical documents describe dynamically the political, social and religious processes that have taken place in Eastern Georgia due to intervention of Safavid Iran in 16th-17th centuries. Studying of the separate segments of diplomatic monuments – interrelations between Georgian and Persian texts provide precise illustration of Georgian reality and specific nature of political, social and religious relations between Iran and Georgia.Research of Georgian-Persian bilingual deeds clearly shows attempts of Iran to intervene into Georgian landholding system and its substitution with Iranian-Moslem one; Invocation of Georgian kings and the legends on their Persian seals clearly demonstrate the political and religious influence to which they were subjected as a result of Safavid censorship. Based on all these, we can imagine specific nature of operation of Georgian secretariat-chancellery, see the movement of the documents from their composition to their entry into legal force and the term of their effectiveness.Studying of the seals on Persian and Georgian texts of diplomatic monuments allowed identification of important chancellery officials participating in issuance of Georgian-Persian documents, as well as in their consideration and approval.Georgian texts of bilingual documents, with their contents and structure, were entirely based on Georgian traditions of paperwork while the Persian texts complied with Iranian requirements. Iranian diplomatic formulas were adapted to Georgian reality.Georgian-Persian historical deeds provide unbiased description of severe reality resulting from religious and political power of Iran in Eastern Georgia; and Georgians had to fight for maintaining their state, national and religious identity.Исследование проводилось при финансовой поддержке Грузинского национального научного фонда имени Шота Руставели. В рамках проекта (Ф №17_554) «Документальные источники (грамоты, эпиграфические памятники, колофоны рукописей) о царях Картли и Кахети первой половины XVII века (1600–1662) (публикация и исследование источников)».Для тщательного изучения грузино-персидских отношений XVI–XVII вв. особенный интерес представляет исследование исторических документов этого периода. Эти исторические документы содержат важную информацию о грузинских социальных, административных и государственных институтах.Грузино-персидские исторические документы в динамике отражают те политические, социальные и религиозные процессы, которые имели место в XVI–XVII в. в Восточной Грузии при вмешательстве Сефевидского Ирана. Изучение отдельных сегментов дипломатических памятников – взаимосвязь грузинских и персидских текстов наглядно представляет грузинские реалии и особенности политических, социальных и религиозных отношений Ирана и Грузии.Исследование грузино-персидских двуязычных документов позволяет нам увидеть попытку Ирана вмешаться в систему землевладения в Грузии и заменить ее ирано-мусульманской. Инвокацио грузинских царей и существующие легенды на их персидских печатях ясно указывают на те политические и религиозные влияния, которые они испытывали вследствие цензуры Сефевидов. В свете всего сказанного, мы можем представить себе специфику работы царской канцелярии (самдиванмсигнобро) рузии, движение документа от его разработки до вступления в законную силу и срок действия документа.Наблюдение за печатями на персидских и грузинских текстах дипломатических памятников выявило тех важных канцелярских чиновников, которые принимали участие в составлении, обсуждении и утверждении грузино-персидских документов.Грузинский текст двуязычных документов по своему содержанию и структуре полностью основывался на традиции составления грузинского документа, а персидский текст – иранских канцелярских требованиях. Иранские дипломатические формулы адаптированы под грузинские реалии.Грузино-персидские исторические документы с большой объективностью отражают сложную ситуацию, сложившуюся в Восточной Грузии в результате религиозной и политической власти Ирана; и в каких тяжелых реалиях приходилось грузинам бороться за сохранение своей национальной и религиозной идентичности.Дослідження проводилося за фінансової підтримки Грузинського національного наукового фонду імені Шота Руставелі. У межах проекту (Ф №17_554) «Документальні джерела (грамоти, епіграфічні пам'ятки, колофони рукописів) про царів Картлі і Кахеті першої половини XVII століття (1600–1662) (публікація і дослідження джерел)».Для ретельного вивчення грузино-перських відносин XVI–XVII ст. особливий інтерес представляє дослідження історичних документів цього періоду. Ці історичні документи містять важливу інформацію про грузинсьі соціальні, адміністративні і державні інститути.Грузино-перські історичні документи в динаміці відображають ті політичні, соціальні та релігійні процеси, які мали місце в XVI–XVII ст. у Східній Грузії при втручанні Сефевідської Ірану. Вивчення окремих сегментів дипломатичних пам’ятників – взаємозв’язок грузинських і перських текстів наочно представляє грузинські реалії та особливості політичних, соціальних і релігійних відносин Ірану і Грузії.Дослідження грузино-перських двомовних документів дозволяє нам побачити спробу Ірану втрутитися в систему землеволодіння в Грузії і замінити її ірано-мусульманською.Інвокаціі грузинських царів і наявні легенди на їх перських печатках ясно вказують на ті політичні та релігійні впливи, які вони відчували внаслідок цензури Сефевидів. У світлі всього сказаного, ми можемо уявити собі специфіку роботи царської канцелярії (самдіванмсігнобро) рузіі, рух документа від його розробки до вступу в законну силу і термін дії документа.Спостереження за печатками на перських і грузинських текстах дипломатичних пам’ятників виявило тих важливих канцелярських чиновників, які брали участь у складанні, обговоренні та затвердженні грузино-перських документів.Грузинський текст двомовних документів за своїм змістом і структурою повністю ґрунтувався на традиції складання грузинського документа, а перський текст – іранських канцелярських вимогах. Іранські дипломатичні формули адаптовані під грузинські реалії.Грузино-перські історичні документи з великою об’єктивністю відображають складну ситуацію, що склалася в Східній Грузії в результаті релігійної та політичної влади Ірану; і в яких важких реаліях доводилося грузинам боротися за збереження своєї національної та релігійної ідентичності
Псевдонім у жіночій літературі: феміністські аспекти в гендерному контексті
Get PDFThe problem of the identity of the woman hiding her gender under a male pseudonym makes us recollect U. Eco’s arguments about the truth and the purpose of literature as well as A. F. Losev’s ideas about the name and the meaning, the theories of the feminist literary critics K. Millett, M. Ellman, T. Moi, E. Showalter, etc. who have presented "women`s writing" and "writing about women" in the feminist field. As one of the central principles of feminist criticism is that no scientific view can ever be neutral, the problem of pseudonyms occupies an important place in the contemporary gender studies, explicitly or implicitly highlighting the artificially constructed debate, which divides "serious male literature" and "superficial and secondary female writing". On the one hand, this is the problem of feminism itself, on the other, it is a question of the role and place of the woman in the world` culture and history. In this kind of the analysis we cannot ignore such an epiphenomenon of postmodernism as "label change" with the postmodern emphasis on the sociocultural role of the context, which is especially relevant in aspects of the gender "name problem". The last one, undoubtedly, is included in the problematization of postmodern culture on the whole, since all cultural narratives have always been gender "stories". Today an individual construct his or her gender-reflecting reality, still the modelling of the new gender system is far from being complete. The created sign systems are ambivalent, the meanings are very unstable and can easily be hermeneutically interpreted. However, the role of hermeneutics in analyzing the relationship between the author and the sociocultural context is in the core of the gender aspects of literature, in general, and in the problems of the pseudonym as a change of "name", in particular. The latter is by all means relevant and important. Undoubtedly, one of the main incentives for feminist scholars in their turn to women's literature is connected with the patriarchal demand for women's "silence", their "dumbness" in culture and, accordingly, in literature. Obviously, there are two main interpretations of the concept of "female literature" in feminist criticism. The first one is the representation of female subjectivity in its difference from the male one. The second approach is the representation of "non-essentialist" female subjectivity, which is understood as the logical structure of the difference. In general, in the patriarchal dichotomy of the femininity and masculinity "women who write" are always dangerous. "Three strange sisters" – Anne, Charlotte and Emily Bronte wrote their novels under disguise of male pen names, exactly specifying two conceptual motives: the "Other" concept and the image of "Veil". In this context the motive of androgyny is also important from the point of view of both analysis and literary criticism. In ХIXth century George Sand (Aurora Dupin), having most vividly represented this concept, became an example for many subsequent generations of feminists – writers, actresses and media representatives. However, in our era of gender plurality, the question of the pseudonym as a problem of "genders" is not so relevant; more likely it is still a question of the priorities in the feminist theory. In the contemporary discourse of literary criticism many of the author’s socially significant features are perceived as gender neutral. In the postmodern paradigm the question of the androgynous identity of the man/woman writer requires its further actualization as the androgynous is often replaced by the bisexuality (J. Irving` "In One Person"). In general, it should be recognized that postmodern approaches to gender identity, which paint a "picture of the world" today, transform the female experience of being as the "Other", secondary and insignificant with a conceptual orientation to a fundamental variety of postmodern cognitive perspectives.Проблема идентичности писателя, автора-женщины, скрывающей свой пол под мужским псевдонимом, бесспорно, имея междисциплинарный характер, вовлекает постмодернистскую множественность научных подходов и методов, что представляет особый интерес в проблематизации культуры постмодерна в целом и в оформлении новой гендерной системы культуры в частности. Акцентуализация специфики псевдонима на основе идей феминистской философии с привлечением герменевтической интерпретации взаимоотношений автора и социокультурного контекста позволяет поместить псевдоним в парадигмальные отношения знака/символа, смысла/имени, нарратива и гендера, культуры и истории. В данном контексте рассматривается как андрогинная поэтика, так и гинокритика в их связи с общим теоретическим характером приоритетов феминистской критики и гендерных исследований. Замена имени как «замена ярлыка» или полная анонимность анализируется на примерах Дж. Элиот, Д. Остен, В. Вульф, Ли Харпер, Дж. Румельт, С. Шелдон, Т. Бэгшоу, М. Вовчок, Л. Косач и др. В современном дискурсе социально и культурально значимые черты личности автора произведения, как правило, не воспроизводят бинарно-оппозиционную идентичность. В постсовременном контексте андрогинная («универсальная») идентичность также находится в процессе трансформации и зачастую репрезентируется в дискурсах бисексуальности (Дж. Ирвинг «В одном лице»). В то же время необходимо признать, что гендерно-нейтральная концепция рациональность/эмоциональность автора произведения не оказала заметного влияния на проблему изменений идентичности автора-писательницы. Однако традиционное представление о женском опыте бытия как о вторичном и несущественном теряет свое доминирующее положение в обществе постмодерна с его теоретической установкой на принципиальное многообразие познавательных перспектив. Поскольку «женская литература» – даже в списке признанных бестселлеров – объединяет очень разные произведения и в жанровом, и в стилевом отношениях, сложно рассматривать в одном ряду романы Ш. Бронте и М. Митчел, Л. Мориарти и Дж. Элиот, В. Вулф и Ли Харпер. Отсюда – некая размытость исторических периодов и литературных стилей, которой трудно избежать в анализе псевдонимов писателей-женщин в подобной статье как специфическом жанре научного исследования.Проблема ідентичності письменника, автора-жінки, що приховує свою стать під чоловічим псевдонімом, безперечно, маючи міждисциплінарний характер, залучає постмодерністську множинність наукових підходів і методів, що становить особливий інтерес у проблематизації культури постмодерну загалом і в оформленні нової гендерної системи культури зокрема. Акцентуалізація специфіки псевдоніма на основі ідей феміністської філософії із залученням герменевтичної інтерпретації відносин автора й соціокультурного контексту дозволяє помістити псевдонім у парадигмальні відношення знака/символу, сенсу/імені, наратива й гендера, культури та історії. У цьому контексті розглядається як андрогінна поетика, так і гінокритика в їх зв’язку із загальним теоретичним характером пріоритетів феміністської критики й гендерних досліджень.Заміна імені як «заміна ярлика» або повна анонімність аналізується на прикладах Дж. Еліот, Д. Остен, В. Вульф, Лі Харпер, Дж. Румельт, С. Шелдон, Т. Бегшоу, М. Вовчок, Л. Косач та ін. У сучасному дискурсі соціально й культурально значущі риси особи автора твору, як правило, не відтворюють бінарно-опозиційну ідентичність. У постсучасному контексті андрогінна («універсальна») ідентичність також перебуває в процесі трансформації і часто репрезентується в дискурсах бісексуальності (Дж. Ірвінг «В одній особі»).Водночас необхідно визнати, що гендерно-нейтральна концепція раціональність/емоційність автора твору не мала помітного впливу на проблему змін ідентичності автора-письменниці. Проте традиційне уявлення про жіночий досвід буття як про вторинний і несуттєвий втрачає своє домінуюче становище в суспільстві постмодерну з його теоретичною установкою на принципове різноманіття пізнавальних перспектив.Оскільки «жіноча література» – навіть у списку визнаних бестселерів – об’єднує дуже різні твори і за жанром, і за стилем, складно розглядати в одному ряду романи Ш. Бронте і М. Мітчел, Л. Моріарті й Дж. Еліот, В. Вулф і Лі Харпер. Звідси – деяка розмитість історичних періодів і літературних стилів, якої важко уникнути в аналізі псевдонімів письменників-жінок у такій статті як специфічному жанрі наукового дослідження
Особенности реализации карьерных стратегий в рамках постструктурализма
Get PDFThe prerequisites for the formation of the theory of post-structuralism within the framework of sociological theory are set out in the article. The problems of the development of neo-functionalism as the first direction of post-structural sociological theory as an alternative theory to structural functionalism have been identified. The prospects for further research in the formulation and implementation of career strategies and scenarios within post-structuralism have been explored. The influence of postmodern sociological and socio-philosophical ideas on the structure of societies by post-structural type is evaluated. The patterns of post-structural transformations in the countries of Western and Eastern Europe are characterized. The mechanisms of post-structural transformation of social structures of the countries of Western Europe and the state support of these processes on the example of economic reforms by M. Thatcher are considered in the text. The problems of transformation of the structures of the societies of the countries of Eastern Europe have been clarified and compared with the social and socio-economic features of the parade of sovereignty of the Soviet republics and the countries party to the Warsaw Pact. The peculiarities of the transformation of the structures of society by post-structural type in different parts of Europe are compared. The impact of the liberal transformation of public institutions in the second half of the twentieth century and the beginning of the twenty-first century on the formation and implementation of career strategies of Europeans was evaluated. The peculiarities of the formation of career strategies within societies with transformed public institutions by post-structural type are determined. An outline of the development of further career strategies and scenarios in the short and medium term perspectives for the formation and implementation of career strategies in Europe is provided. The article deals with the peculiarities of planning career strategies in the framework of post-structuralism and the peculiarities of the influence of neo-functionalism on. The concept of career strategy in the context of the achievements of the sociology of post-structuralism is considered. Examples of career strategies developed within a post-structural society are examined and ways of their evolution are explored. The peculiarities of the formation of career strategies at different stages of the evolution of a post-structural society are analyzed and forecasts of their further development are given.The author emphasized that poststructuralism was the answer to the crisis of structural functionalism, whose methodology could no longer satisfy most sociologists and the scientific community in providing valid research and interpretations of social relations in the societies of Western Europe and North America. It has been suggested that in the future, post-structuralist society will be modernized into a society that will have a more stable structure through differentiation of society by individual value orientations, which will allow to function within individual social structures, which will be massive and will not intersect at one another, but will not intersect at one another. only massive public structures. This will allow the implementation of offline career strategies within a separate public structure.В статье определены особенности планирования карьерных стратегий в рамках постструктурализма. Рассмотрено понятие карьерной стратегии в разрезе достижений социологии постструктурализма. В работе рассмотрены примеры карьерных стратегий, сформированных в рамках постструктурального общества. Проанализированы особенности формирования карьерных стратегий на различных этапах эволюции постструктурального общества. Установлено предпосылки формирования теории постструктурализма в рамках социологической теории. Выяснены проблемы развития неофункционализма как первого направления постструктуральной социологической теории как альтернативной к структурному функционализму теории. Оценено влияние постмодернистских социологических и социально-философских идей на структуру обществ по постструктуральному типу. Охарактеризованы закономерности постструктуральних трансформаций в странах Западной и Восточной Европы. В тексте рассмотрены механизмы постструктуральних трансформаций общественных структур стран Западной Европы и государственного сопровождения этих процессов на примере экономических реформ М. Тэтчер. Выяснены проблемы трансформации структур обществ стран Восточной Европы, сопоставлены с социальными и социально-экономическими особенностями парада суверенитетов советских республик и стран участников Варшавского договора. Сравнены особенности трансформации структур общества по постструктуральному типу в разных частях Европы. Оценено влияние либеральной трансформации общественных институтов во второй половине ХХ в. и в начале XXI в. на формирование и реализацию карьерных стратегий европейцев. Определены особенности формирования карьерных стратегий в рамках обществ с трансформированными общественными институтами по постструктуральному типу. Предоставлен прогноз развития дальнейших карьерных стратегий и сценариев в краткосрочной и среднесрочной перспективах формирования и реализации карьерных стратегий в Европе. Автором подчеркивается, что постструктурализм стал ответом на кризис структурного функционализма, методология которого уже не могла удовлетворить большинство социологов и научное сообщество в сфере обеспечения проведения валидных исследований и интерпретаций социальных отношений в обществах стран Западной Европы и Северной Америки. Высказано предположение, что в будущем постструктуралистическое общество модернизируется в общество, будет иметь более устойчивую структурированность через дифференциацию общества по отдельным ценностным ориентациям, которые дадут возможность функционировать в рамках отдельных общественных структур, будут массивными и почти не будут пересекаться на низменном уровне, а будут взаимодействовать только массивные общественные подструктуры. Это даст возможность реализовывать карьерные стратегии в автономном режиме в рамках отдельной общественной подструктуры.У статті визначені особливості планування кар’єрних стратегій у рамках постструктуралізму. Розглянуто поняття кар’єрної стратегії в розрізі здобутків соціології постструктуралізму. У роботі розглянуті приклади кар’єрних стратегій, сформованих у межах постструктурального суспільства. Проаналізовано особливості формування кар’єрних стратегій на різних етапах еволюції постструктурального суспільства. Встановлено передумови формування теорії постструктуралізму в межах соціологічної теорії. З’ясовано проблеми розвитку неофункціоналізму як першого напрямку постструктуральної соціологічної теорії як альтернативної до структурного функціоналізму теорії. Оцінено вплив постмодерністських соціологічних та соціально-філософських ідей на структуру суспільств за постструктуральним типом. Охарактеризовано закономірності постструктуральних трансформацій у країнах Західної та Східної Європи. У тексті розглянуто механізми постструктуральних трансформацій суспільних структур країн Західної Європи та державного супроводу цих процесів на прикладі економічних реформ М. Тетчер. З’ясовано проблеми трансформації структур суспільств країн Східної Європи та зіставлено їх із соціальними і соціально-економічними особливостями параду суверенітетів радянських республік та країн учасників Варшавського договору. Порівняно особливості трансформації структур суспільства за постструктуральним типом у різних частинах Європи. Оцінено вплив ліберальної трансформації суспільних інститутів у другій половині ХХ ст. і на початку ХХІ ст. на формування та реалізацію кар’єрних стратегій європейців. Визначено особливості формування кар’єрних стратегій у суспільствах із трансформованими суспільними інституціями за постструктуральним типом. Надано прогноз розвитку подальших кар’єрних стратегій та сценаріїв у короткостроковій та середньострокових перспективах формування та реалізації кар’єрних стратегій в Європі. Автором підкреслено, що постструктуралізм став відповіддю на кризу структурного функціоналізму, методологія якого вже не могла задовільнити більшість соціологів та наукову спільноту в сфері забезпечення проведення валідних досліджень та інтерпретацій соціальних відносин у суспільствах країн Західної Європи та Північної Америки. Висловлено припущення, що в майбутньому постструктуралістське суспільство модернізується у суспільство, що матиме більш стійку структурованість через диференціацію суспільства за окремими ціннісними орієнтаціями, які дадуть можливість функціонувати в межах окремих суспільних структур, які будуть масивними і майже не будуть перетинатися на низинному рівні, а будуть взаємодіяти тільки масивні суспільні підструктури. Це дасть можливість реалізовувати кар’єрні стратегії в автономному режимі у межах окремої суспільної підструктури
Структура герменевтичного досвіду
Get PDFThe applied aspects of philosophical hermeneutics in connection with the formation of a special hermeneutic space in modern humanitarian culture are considered. The concept of meaning and understanding inherent in the ancient philosophical tradition is analyzed, the terminological aspects of the concept of understanding in its practical plane are considered. The hermeneutic method and its use in the analysis of specific semantic formations is associated with the concept of metaphor, which can be considered as a mediastinum of hermeneutic experience.Hermeneutics is a special aspect or turn in the development of European philosophy, which includes all other levels: ontology, epistemology, transcendental phenomenology and language philosophy. It is language that is the source from which the very possibility of hermeneutics arises. Language is the medium of hermeneutic comprehension of the world and today we observe in modern philosophy the situation of the formation of hermeneutical environment, a special semantic space in which we comprehend all the philosophical systems of the past and present.The hermeneutics constantly raises the question: is understanding possible in principle? It is not even a matter of whether we can understand Hesiod or the Bible. The question is whether we can understand ourselves and what this actually means. How adequate is the expressed meaning to the subject himself? The fundamental basis of hermeneutics, its ability and its necessity is the presence of external and internal in a word, speech, sign, etc. The presence of hidden meaning, metaphoricality, connotations, polysemy, personal meaning, etc. – this makes hermeneutics possible, even regardless of its real achievements. Here the principles of F. Schleiermacher are quite appropriate: 1. Everything that is subject to interpretation should be determined only from the language of the author and the original circle of readers. 2. The meaning of every word in a given place should be determined by its connection with the meaning of the context. For example, the Greek logos may mean, in various contexts, reason and law, prose and the Savior, which is, in general, a traditional problem of translation and translators.As a result, it should be noted that the problem of stratification of hermeneutic experience is fundamental for understanding the very essence of hermeneutics. This experience is not a separate form of it, at present we can talk about the fact that it permeates all humanitarian knowledge, which allows us to talk about the formation of a special hermeneutic cultural, semantic, semantic space in which any person should make sense. This attitude allows a completely different look at the role and tasks of hermeneutics on the way of turning it into a universal philosophical methodology.Рассматриваются прикладные аспекты философской герменевтики в связи с формированием особого герменевтического пространства в современной гуманитарной культуре. Анализируется представление о смысле и понимании, свойственное античной философской традиции, рассматриваются терминологические аспекты концепта понимания в его практической плоскости. Обнаружено, что герменевтический метод и его использование при анализе конкретных смысловых образований связывается с понятием метафоры, которая может рассматриваться как средостение герменевтического опыта.Рассмотрены прикладные аспекты философской герменевтики в связи с формированием особого герменевтического пространства в современной гуманитарной культуре. Проанализировано понятие смысла и понимания, присущее древней философской традиции, рассмотрены терминологические аспекты понятия понимания в его практической плоскости. Герменевтический метод и его использование при анализе конкретных семантических образований связаны с понятием метафоры, которое можно рассматривать как средостение герменевтического опыта.Установлено, что герменевтика – это особый аспект или поворот в развитии европейской философии, который включает в себя все другие уровни: онтологию, эпистемологию, трансцендентальную феноменологию и философию языка. Выяснено, что именно язык является источником, из которого возникает сама возможность герменевтики. Язык является средой герменевтического понимания мира, и сегодня мы наблюдаем в современной философии ситуацию формирования герменевтической среды, особого семантического пространства, в котором мы постигаем все философские системы прошлого и настоящего.Герменевтика постоянно поднимает вопрос: возможно ли понимание в принципе? Вопрос в том, можем ли мы понять себя и что это на самом деле означает. Насколько адекватен выраженный смысл самому предмету? Фундаментальной основой герменевтики, ее способности и необходимости является наличие внешнего и внутреннего в слове, речи, знаке и т. д. Наличие скрытого значения, метафоричности, коннотаций, полисемии, личного значения и т. д. – это делает возможной герменевтику даже независимо от его реальных достижений. Здесь принципы Ф. Шлейермахера вполне уместны: 1. Все, что подлежит интерпретации, должно определяться только на основе языка автора и оригинального круга читателей. 2. Значение каждого слова в данном месте должно определяться его связью со значением контекста. Например, греческий логос может означать в различных контекстах разум и закон, прозу и Спасителя, что в общем является традиционной проблемой перевода и переводчиков.В результате следует отметить, что проблема стратификации герменевтического опыта является фундаментальной для понимания самой сути герменевтики. Этот опыт не является его отдельной формой, в настоящее время мы можем говорить о том, что он пронизывает все гуманитарные знания, что позволяет говорить о формировании особого герменевтического культурного, семантического пространства, в котором любой человек должен иметь смысл, Такое отношение позволяет совершенно по-другому взглянуть на роль и задачи герменевтики на пути превращения ее в универсальную философскую методологию.Розглядаються прикладні аспекти філософської герменевтики у зв’язку з формуванням особливого герменевтичного простору в сучасній гуманітарній культурі. Аналізується уявлення про сенс і розуміння, притаманне античній філософській традиції, розглядаються термінологічні аспекти концепту розуміння в його практичній площині. Герменевтичний метод і його використання при аналізі конкретних смислових утворень пов’язується із поняттям метафори, яка може розглядатись як середостіння герменевтичного досвіду.Розглянуто прикладні аспекти філософської герменевтики у зв’язку з формуванням особливого герменевтичного простору в сучасній гуманітарній культурі. Проаналізовано поняття сенсу і розуміння, властиве давній філософській традиції, розглянуто термінологічні аспекти поняття розуміння в його практичній площині. Метод герменевтики і його використання при аналізі конкретних семантичних утворень пов’язані з поняттям метафори, яке можна розглядати як середостіння герменевтичного досвіду.Встановлено, що герменевтика – це особливий аспект або поворот у розвитку європейської філософії, який включає в себе всі інші рівні: онтологію, епістемології, трансцендентальну феноменологію і філософію мови.З’ясовано, що саме мова є джерелом, з якого виникає сама можливість герменевтики. Мова є середовищем герменевтичного розуміння світу, і сьогодні ми спостерігаємо в сучасній філософії ситуацію формування герменевтичного середовища, особливого семантичного простору, в якому ми осягаємо всі філософські системи минулого і сьогодення.Герменевтика постійно піднімає питання: чи можливо розуміння в принципі? Питання в тому, чи можемо ми зрозуміти себе і що це насправді означає. Наскільки адекватний виражений сенс самому предмету? Фундаментальною основою герменевтики, її можливості і необхідності є наявність зовнішнього та внутрішнього в слові, мові, знаку і та ін. Наявність прихованого значення, метафоричності, конотацій, полісемії, особистого значення тощо – це уможливлює герменевтику навіть незалежно від його реальних досягнень. Тут принципи Ф. Шлейєрмахера цілком доречні:1. Усе, що підлягає інтерпретації, має визначатися тільки на основі мови автора і оригінального кола читачів.2. Значення кожного слова в даному місці має визначатися його зв’язком зі значенням контексту. Наприклад, грецький логос може означати в різних контекстах розум і закон, прозу і Спасителя, що загалом є традиційною проблемою перекладу і перекладачів.У результаті слід зазначити, що проблема стратифікації герменевтичного досвіду є фундаментальною для розуміння самої суті герменевтики. Цей досвід не є його окремою формою, у даний час ми можемо говорити про те, що він пронизує всі гуманітарні знання, що дозволяє говорити про формування особливого герменевтичного, культурного, семантичного простору, в якому будь-яка людина має мати сенс, Таке ставлення дозволяє абсолютно по-іншому поглянути на роль і завдання герменевтики на шляху перетворення її на універсальну філософську методологію
Громадянська війна як вид збройного насилля: дефініція феномену в українській та зарубіжній політичній науці
Get PDFThe article analyzes the main concepts and theories regarding the characterization, origins and consequences of civil wars as a type of armed violence. During the work the views on the problem of leading Ukrainian and foreign scientists were considered, in particular, E. Ankudinov, I. Artsybasov, T. Garr, O. Huseynov, S. Danilov, G. Demin, A. Kasesse, V. Korchmit-Matyushov, O. Ladinenko, S. Mosova, S. Nefedova and others. Much attention is paid to the analysis of the concept of civil war, its essence, causes and consequences, which was formed by the Ukrainian scientist S. Vovk.Having considered the problem, the author states that some aspects of the problem need more elaboration ‒ there is a need for a comprehensive generalization of the most common views on defining the phenomenon of civil war.The author concludes that consideration of the main achievements in the coverage of the Civil War, as a type of armed violence, showed that this aspect was studied quite vividly. Today there are several common interpretations of the phenomenon of civil war, its causes and origins, and political implications in the world of political science. Having analyzed them, the author gives his own interpretation of the concept of civil war as a type of armed violence.According to the author, civil war can be attributed to a specific type of internal armed violence, since it leads to significant changes in the socio-political system of the state. These phenomena are similar, but not identical. The Civil War is only an extraordinary stage in changing the state's political and political system. This kind of armed violence can be triggered by a revolution, or, conversely, victory in a civil war by supporters of radical change may lead to revolution. However, the purpose of armed conflict during the civil war is, first and foremost, the seizure / retention of power, the overthrow / canning of political structures, rather than radical systemic change. In fact, civil war leads to socio-political transformations indirectly. Unlike the revolution, which is a kind of armed violence that results in rapid, fundamental changes in all spheres of society.В статье анализируются главные концепции и теории в вопросе определения характера, истоков и последствий гражданских войн как одного из видов вооруженного насилия. В процессе работы были рассмотрены взгляды на проблему ведущих украинских и зарубежных ученых.Рассмотрев проблему, автор констатирует, что отдельные аспекты проблематики требуют детальной проработки, в частности, существует потребность в комплексном обобщении наиболее распространенных взглядов по определению феномена гражданской войны.В результате проведения исследования автор приходит к выводу, что рассмотрение основных достижений в освещении гражданской войны как типа вооруженного насилия показало, что этот аспект изучался достаточно динамично. На сегодняшний день в мировой политологической науке существует несколько распространенных трактовок феномена гражданской войны, ее причин и истоков, а также политических последствий.По мнению автора, гражданскую войну можно отнести к особому виду внутреннего вооруженного насилия, поскольку она приводит к существенным изменениям общественно-политической системы государства. Указанные явления подобны, однако не идентичны. Гражданская война является лишь экстраординарным этапом изменений общественно-политической системы государства. Эта разновидность вооруженного насилия может быть вызвана революцией, или, наоборот, победа в гражданской войне сторонников радикальных преобразований может привести к революции. Однако целью вооруженного столкновения в пределах гражданской войны, в первую очередь, является захват/сохранение власти, свержение/консервирования политических структур, а не коренные системные изменения. По сути, гражданская война ведет к общественно-политическим трансформациям опосредованно, в отличие от революции, которая является разновидностью вооруженного насилия в результате которого происходят быстрые, фундаментальные изменения во всех сферах жизни общества.У статті аналізуються провідні концепції та теорії стосовно визначення характеру, витоків та наслідків громадянських війн як одного з видів збройного насилля. У ході роботи були розглянуті погляди на проблему провідних українських та зарубіжних науковців. Розглянувши проблему, автор констатує, що окремі аспекти проблематики потребують детальнішого опрацювання, зокрема, існує потреба у комплексному узагальнені найбільш поширених поглядів щодо визначення феномену громадянської війни. Унаслідок проведення дослідження автор доходить висновку, що розгляд основних здобутків у висвітленні громадянської війни як типу збройного насилля засвідчив, що цей аспект вивчався досить жваво. На сьогодні у світовій політологічній науці існує кілька поширених трактувань феномену громадянської війни, її причин та витоків, а також політичних наслідків. На думку автора, громадянську війну можна віднести до особливого виду внутрішнього збройного насилля, оскільки вона призводить до суттєвих змін суспільно-політичної системи держави. Вказані явища є подібними, взаємопов’язаними, однак не ідентичними. Громадянська війна є лише екстраординарним етапом змін суспільно-політичної системи держави. Цей різновид збройного насилля може бути спричинений революцією, або, навпаки, перемога у громадянській війні прихильників радикальних перетворень може призвести до революції. Однак метою збройного зіткнення у межах громадянської війни, у першу чергу, є захоплення/збереження влади, повалення/консервування політичних структур, а не корінні системні зміни. По суті, громадянська війна веде до суспільно-політичних трансформацій опосередковано. На відміну від революції, що є різновидом збройного насилля, в результаті якого відбуваються швидкі, фундаментальні зміни у всіх сферах життя суспільства
Проблеми ідентичності і ролі культури в модернізаційних процесах України та світу
Get PDFThe article describes the phenomenon of identity and its manifestations in a globalized world. An attempt is made to determine the peculiarities of search for cultural archetypes in the context of regional specifics of the world and Ukrainian realities in particular. The deep role of culture in modern modernization processes is pointed out. The main elements of transformational changes in Ukrainian society and the coordinates of the new socio-cultural reality are analyzed. The aim is to analyze the main features of the manifestation of national identity in the globalized world and the role of culture in modern socio-cultural processes of Ukraine and the world. Among the tasks there is a description of the peculiarities of transformational changes in Ukrainian society and the role of culture in modernization transformations.Research methodology. The authors used philosophical-theoretical, historical-comparative methods. Systematization of specific manifestations of cultural phenomena and analysis of elements of social reality were made.Results. The article analyzes the main forms of national identity and their manifestations in socio-cultural transformations in different countries. The peculiarities of the cultural level in carrying out democratic transformations are determined. An idea is proposed that the remote internal cause of sensitivity of the Ukrainian social life towards the various external influences is lack of systemic cultural imperialism, which could serve both as a shield for external influences and as a value axis to avoid a danger of internal centrifugal destruction. Novelty. An attempt is made to show the importance of cultural values and archetypes in the analysis of the preconditions and prospects for the modernization of modern socio-cultural space and the choice of effective activity strategies.The practical significance. The results of the study can be used in the analysis of leading trends in the global world and in solving specific regional problems.Статья посвящена исследованию феномена идентичности и ее проявления в современном глобализованном мире. Осуществлена попытка определения особенностей поиска культурных архетипов в контексте региональной специфики мира и украинских реалий в частности. Указывается на глубинную роль культуры в современных модернизационных процессах. Анализируются основные элементы трансформационных изменений в украинском обществе и координаты новой социокультурной реальности в век постмодерна. Цель статьи: изучить главные особенности прояления национальной идентичности в глобализованном мире и роли культуры в современных социокультурных процессах в Украине и в мире.Содержание полученных результатов. Отмечается, что после провозглашения независимости в Украине происходят трансформации, которые под. влиянием внутренних и внешних факторов совмещают элементы различных политических режимов, экономических укладов, культурные стереотипы былых и нынешних эпох. Эти влияния способны стимулировать рост регионалистских и сепаратистских настроений и движений внутри государства.Выдвинут тезис о том, что отдаленной внутренней причиной результативности этих влияний является отсутствие системного культурного империализма, который бы выступал в качестве «защитной оболочки» по отношению к воздействиям извне и в качестве консолидирующего ценностного стержня, способного сдерживать внутренние центробежные тенденции (регионализм, сепаратизм и т.п.).Делается вывод о том, что, несмотря на недостаток на уровне госинститутов, идеологии, политических стратегий профессионализма, компетентности и видения новых вызовов, стоящих перед Украиной, возможности для демократического решения социально-экономических проблем и развития гражданского общества не исчерпаны. Положительные сдвиги в стране возможны только при условии учета ее ментальных традиций, что актуализирует и обуславливает практическую значимость изучения вопросов идентичности и роли культуры в этом контексте.Стаття присвячена аналізу феномену ідентичності та її проявів у сучасному глобалізованому світі. Здійснено спробу визначити особливості пошуку культурних архетипів у контексті регіональної специфіки світу та українських реалій зокрема. Вказується на глибинну роль культури в сучасних модернізаційних процесах. Аналізуються основні елементи трансформаційних змін в українському суспільстві та координати нової соціокультурної реальності в добу постмодерну. Мета статті: дослідити головні особливості прояву національної ідентичності в глобалізованому світі та ролі культури в сучасних соціокультурних процесах України і світу.Зміст отриманих результатів. Зазначено, що після проголошення незалежності в Україні відбуваються трансформаційні зміни, які під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників поєднують у собі елементи різних політичних режимів, економічних укладів, культурні стереотипи давніх і сучасних епох. Ці впливи здатні стимулювати зростання регіоналістських та сепаратистських настроїв і рухів усередині держави. Висунуто тезу, що віддаленою внутрішньою причиною результативності цих впливів став брак системного культурного імперіалізму, який би поставав у якості своєрідної «захисної оболонки» щодо зовнішніх впливів і в якості консолідуючого ціннісного стрижня, здатного стримувати внутрішні відцентрові тенденції (регіоналізм, сепаратизм, тощо).Зроблено висновок, що попри брак фаховості, компетентності і бачення нових викликів перед Україною на рівні державних інститутів, ідеології, політичних стратегій сьогодні не вичерпано можливості для демократичного вирішення суспільно-економічних проблем та розвитку громадянського суспільства. Позитивні зрушення в країні можливі лише за умови врахування її ментальних традицій, що актуалізує і зумовлює практичне значення вивчення питань ідентичності та ролі культури в цьому контексті