Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Ідея створення національних збройних сил у суспільно-політичному дискурсі УРСР на зламі 80–90-х рр. ХХ ст.
Get PDFThe article deals with the process of initiation and implementation of the idea of creating the Armed Forces of Ukraine in the social and political discourse of the USSR in the late 1980s – early 1990s. The positions of key pro-Ukrainian public associations and movements, their programs, and statements concerning the "Ukrainianization" of the military forces that were located in the USSR are explored. An estimation of the position of these forces on public policy in the military sphere is given. It has been found out that the majority of the public associations and movements created under the conditions of "restructuring" insisted on the need for de-ideologization and demilitarization of social and political life. In most cases, members of such organizations required on the need to form military units based on the existing USSR armed forces exclusively from residents of the republic, who would report directly to the leadership of the USSR. Besides, the demand for military service by USSR citizens only within the republic remained one of the principal in the speech of Ukrainian associations and movements. The main proposals for possible reform of the military sphere on the territory of the republic are outlined. The author points out that among the Ukrainian intelligentsia, there were different visions regarding the ways of creating such forces. One part insisted on the creation of armed forces subordinated to the government based on and in the composition of the armed forces of the USSR. The other required a complete reboot of the military sphere, the introduction of a new approach to the army formation, and, ultimately, the creation of an army of an independent Ukraine. Much attention is given to the youth’s opinion about the ideologization and militarization of the Soviet high school. Representatives of the student youth were much more active than other social groups, expressing their dissatisfaction with the current situation, which resulted in spontaneous protests against the authorities. It was concluded that, at the turn of the 1980s and 1990s, the issue of military development was one of the key issues in the activities of Ukrainian unions, movements, and the first political parties. The members of these organizations were aware of the need to create an armed force in Ukraine that could counteract potential threats to state sovereignty. Such policies have resulted in numerous political actions, strikes, and demonstrations, which have been used as a mechanism to put pressure on the authorities to achieve individual political goals. In the end, under public pressure, as well as in the context of disintegration processes in the USSR, these requirements were fulfilled, which created the necessary basis for the creation of the Armed Forces of Ukraine.В статье рассмотрен процесс зарождения и реализации идеи создания Вооруженных Сил Украины в общественно-политическом дискурсе УССР в конце 1980 – начале 1990-х гг. Исследованы позиции ключевых проукраинских общественных объединений и движений, их программы и заявления, касающиеся «украинизации» военных сил, которые были расположены на территории УССР. Дана оценка позиции этих сил относительно государственной политики в военной сфере. Установлено, что в своем большинстве созданные в условиях «перестройки» общественные объединения и движения настаивали на необходимости деидеологизации и демилитаризации общественно-политической жизни. В большинстве случаев члены таких организаций настаивали на необходимости формирования на базе существующих вооруженных сил СССР военных подразделений исключительно из жителей республики, которые подчинялись непосредственно руководству УССР. Кроме того, требование прохождения военной службы гражданами УССР только в пределах республики оставалось одним из основных в риторике участников украинских объединений и движений. Определены основные предложения по возможному реформированию военной сферы на территории республики. Указано на то, что среди представителей украинской интеллигенции существовали различные видения относительно путей создания таких военизированных формирований: часть из них настаивали на создании вооруженных сил, подчиненных центральной власти УССР на базе и в составе вооруженных сил СССР. Другая часть требовала полной перезагрузки военной сферы, внедрения полностью нового подхода к формированию армии и, наконец, создания армии независимого Украинского государства. Особый акцент в статье сделан на позиции молодежной среды относительно идеологизации и милитаризации советской высшей школы. Обращено внимание на то, что представители студенческой молодежи значительно активнее других социальных слоев населения выражали свое недовольство существующим положением вещей, вливался в стихийные акции протеста против действующей власти. Сделаны выводы о том, что на рубеже 1980–1990-х гг. В деятельности украинских объединений, движений и первых политических партий вопросы военного строительства было одним из ключевых в деятельности. Члены этих организаций четко осознавали необходимость создания вооруженных сил Украины, которые могли бы нейтрализовать потенциальные угрозы для государственного суверенитета. Такая политика вылилась в проведение многочисленных политических акций, забастовок и митингов, которые использовались как механизм давления на власть для достижения отдельных политических целей. В конце концов, под давлением общественности, а также в условиях дезинтеграционных процессов в СССР эти требования были выполнены, что создало необходимую основу для создания Вооруженных Сил Украины.У статті розглянуто процес зародження та реалізації ідеї створення Збройних Сил України у суспільно-політичному дискурсі УРСР наприкінці 1980 – початку 1990-х рр. Досліджено позиції ключових проукраїнських громадських об’єднань та рухів, їхні програми та заяви, що стосувалися «українізації» військових сил, які були розташовані на території УРСР. Надана оцінка позиції цих сил стосовно державної політики у військовій сфері. З’ясовано, що в своїй більшості створені в умовах «перебудови» громадські об’єднання та рухи наполягали на необхідності деідеологізації та демілітаризації суспільно-політичного життя. У більшості випадків члени таких організацій наполягали на необхідності формування на базі наявних збройних сил СРСР військових підрозділів винятково з мешканців республіки, які б підпорядковувались безпосередньо керівництву УРСР. Крім того, вимога проходження військової служби громадянами УРСР лише в межах республіки залишалась однією із основних у риториці учасників українських об’єднань та рухів. Окреслено основні пропозиції щодо можливого реформування військової сфери на території республіки. Вказано на те, що серед представників української інтелігенції існували різні візії стосовно шляхів створення таких воєнізованих формувань: частина з них наполягали на створенні збройних сил, підпорядкованих центральній владі УРСР на базі та в складі збройних сил СРСР. Інша ж частина вимагала цілковитого перезавантаження військової сфери, запровадження цілковито нового підходу до формування армії і, зрештою, створення армії незалежної Української держави. Особливий акцент у статті зроблено на позиції молодіжного середовища стосовно ідеологізації та мілітаризації радянської вищої школи. Звернена увага на те, що представники студентської молоді значно активніше від інших соціальних верств населення висловлювали своє невдоволення існуючим станом речей, що вливалось в стихійні акції протесту проти чинної влади. Зроблено висновки про те, що на зламі 1980–1990-х рр. у діяльності українських об’єднань, рухів та перших політичних партій питання військового будівництва було одним із ключових у діяльності. Члени цих організацій чітко усвідомлювали необхідність створення збройних сил України, які б могли нейтралізувати потенційні загрози для державного суверенітету. Така політика вилилась у проведення численних політичних акцій, страйків та мітингів, які використовувались як механізм тиску на владу задля досягнення окремих політичних цілей. Зрештою, під тиском громадськості, а також в умовах дезінтеграційних процесів у СРСР ці вимоги були виконані, що створило необхідну основу для створення Збройних Сил України
Людина в метаантропології та трансгуманізмі й смисл людського буття
Get PDFFrom the point of view of metaanthropology, the article analyzes the values of human being: the value of security, power, freedom, love, unity of freedom and love, as well as the value of such existentials as the sense & meaningfullness of human being & exsistance.The value of the sense of human being & exsistance is analized in a research from such points of view as: life not only for the sake of self-preservation and minimization of suffering, but also for the development, holistic harmonious realization by a humanity of such qualities that make a person capable not only for the consumering of the benefits of civilization, but also becoming a creator of culture, seeking the harmony of spiritual, soul and physical needs, the ability to express empathy and to overcome the existential problems of despair and fear of death, remaining a human creator, maintaining traditional human values and existentials, such as love and freedom.The value of the meaning of human life is analyzed in the realm of such existential concepts as free will and human right to have traditional values.The study focuses on the important theme of the loss of meaningful existentials, which, as a rule, is proposed by transhumanism, having a basis for this in the philosophy of the postmodern era, as well as the search for ways out of the existential, spiritual, soul and moral-ethical crisis in order to preserve the human values. The theoretical basis of the study was the work of philosophers of different periods, studies of psychologists and psychoanalysts, including contemporary, recent work of domestic researchers in meta-anthropology, as well as recent work of foreign representatives of transhumanism.There is made a conclusion that the unification of the values of freedom and love in a person’s life is impossible without preserving the traditional existentials of culture, in particular, such as spirituality, empathy, the capacity for compassion and feelings, which make sense of a human existence & being.С позиции метаантропологии в статье анализируются ценности человеческого бытия: ценность безопасности, власти, свободы, любви, единства свободы и любви, а также ценность такого экзистенциала как смысл человеческого бытия.Осознается ценность смысла человеческого бытия, что означает жизнь не только ради самосохранения и минимизации страданий, но и для выявления, развития, целостной гармоничной реализации человеком таких качеств, которые делают человека способным быть не только потребителем благ цивилизации, но и творцом культуры, стремиться к гармонии духовных, душевных и телесных потребностей, уметь проявлять эмпатию и преодолевать экзистенциальные проблемы отчаяния и страха смерти, оставаясь человеком-творцом, сохраняя традиционные общечеловеческие ценности, верность экзистенциалам любви и свободы.Ценность смысла жизни человека анализируется в области таких экзистенциально важных понятий, как свобода воли и право человека на традиционные ценности.Исследование посвящено важной теме потере смыслобытийных экзистенциалов, что как норма предлагается трансгуманизм, имея основания для этого в философии эпохи постмодерна, а также поискам путей выхода из экзистенциальной, духовно-душевной и морально-нравственного кризиса, ради сохранения смысла в бытии человека. Теоретическую базу исследования составили труды философов разных эпох, исследования психологов и психоаналитиков, в частности современных, последние работы отечественных исследователей с метаантропологии, а также последние работы зарубежных представителей трансгуманизма. Делается вывод, что объединение ценностей свободы и любви в бытии человека невозможно без сохранения традиционных экзистенциалов культуры, в частности, таких как душевность, эмпатия, способность к сочувствию и сострадания, благодаря которым наполняется смыслом человеческое бытие.З позиції метаантропології в статті аналізуються цінності людського буття: цінність безпеки, влади, свободи, любові, єдності свободи і любові, а також цінність такого екзистенціалу як смисл людського буття. Усвідомлюється цінність смислу людського буття, що означає життя не тільки заради самозбереження і мінімізації страждань, але й для виявлення, розвитку, цілісної гармонійної реалізації людиною таких якостей, котрі роблять людину здатною бути не лише споживачем благ цивілізації, але й творцем культури, прагнути до гармонії духовних, душевних і тілесних потреб, вміти проявляти емпатію та долати екзистенційні проблеми відчаю та страху смерті, залишаючись людиною-творцем, зберігаючи традиційні загальнолюдські цінності, вірність екзистенціалам любові та свободи.Цінність смислу життя людини аналізується у царині таких екзистенційно важливих понять як свобода волі та право людини на традиційні цінності. Дослідження присвячене важливій темі втраті смислобуттєвих екзистенціалів, що як норма пропонується трансгуманізмом, маючи підґрунтя для цього у філософії доби постмодерну, а також пошукам шляхів виходу із екзистенційної, духовно-душевної та морально-етичної кризи, заради збереження смислу у бутті людини. Теоретичну базу дослідження склали праці філософів різних епох, дослідження психологів та психоаналітиків, зокрема сучасних, останні роботи вітчизняних дослідників з метаантропології, а також останні роботи зарубіжних представників трансгуманізму. Робиться висновок, що об’єднання цінностей свободи і любові в бутті людини неможливе без збереження традиційних екзистенціалів культури, зокрема, таких як душевність, емпатія, здатність до співчуття і співстраждання, завдяки яким наповнюється смислом людське буття
Історія ткацтва в Азербайджані
Get PDFOne of the interesting part of craftsmanship is weaving and its’ history is very ancient. The article was dedicated to history of weaving in Azerbaijan. Archaeological materials which concern to weaving were unearthed during the excavations last decade are very significant for the history of craftsmanship. From Neolothic to Medieval period weaving had been developed and catched its’ industrial high. Archaeological materials give us an opportunity to describe a life of weavers in ancient times in Azerbaijan. According to weaving, abundance of raw material reserves in Azerbaijan territories have rich development since ancient times.First of all, there are included wild technical plants as well as lagh, linen, hemp mallow, nettle and etc. Along with this, development of cattle-breeding especially weaving and existence of main raw material reserves,wool should be emphasized. According to researches, early step of weaving was connected with simple technical habits in weaving field. Archaeologists suppose that bone tools with sharp edge which were found at “Firuz” camp in Qobustan of the Mesolithic period are related to elementary weaving. So that, actually we can’t deny the fact of appearance of initial habits in weaving field before the Neolithic period.Afterwards, habits obtained in weaving stimulated formation of weaving in the Neolithic period.In the Neolithic period and in the Eneolithic period that had replaced it, weaving became one of the significant fields for home craftsmen. As is known, at that time fields as home craftsmen’s stoneprocessing, boneprocessing, ceramics production, leather and peltprocessing, metalprocessing were spread widely. Actually, development of weaving was closely connected with most of above said fields of craftsmanship.There was defined existance of traces of mattings made from clay and reed at Kultepe I near to Nakhchivan city and Alikomektepesi monument in Mugan. There are remains of textile and matting on sceletons and on surface of clay pots in opened ground graves. In addition, there are found remains of mattings on clay floors of buildings of Alikomektepesi settlement.Одна из интересных частей мастерства – ткачество, его история очень древняя. Статья была посвящена истории ткачества в Азербайджане. Археологические материалы, относящиеся к ткачеству, были обнаружены во время раскопок последнего десятилетия, и имеют большое значение для истории ремесленничества. От неолотики до Средневековья ткачество было развито и достигло своего промышленного пика. Археологические материалы дают нам возможность описать быт ткачей в древние времена в Азербайджане. Согласно ткацкому делу, богатые запасы сырья на территориях Азербайджана имеют богатое развитие с древних времен. В первую очередь это дикорастущие технические растения, а также лаг, лен, мальва конопля, крапива и др. Наряду с этим следует отметить развитие животноводства, особенно ткачества, и наличие основных запасов сырья – шерсти. Согласно исследованиям, ранний этап ткачества был связан с простыми техническими навыками в области ткачества. Археологи предполагают, что костяные орудия с острой кромкой, найденные в лагере «Фируз» в Гобустане периода мезолита, связаны с элементарным плетением. Таким образом, фактически мы не можем отрицать факт появления первоначальных навыков в области ткачества еще до неолита. Впоследствии навыки ткачества стимулировали формирование ткачества в период неолита. В период неолита и пришедший на его смену период энеолита ткачество стало одним из важных направлений деятельности домашних мастеров. Как известно, в то время широкое распространение получили такие направления, как обработка камня домашними мастерами, обработка кости, производство керамики, обработка кожи и шкур, обработка металлов. Собственно, развитие ткачества было тесно связано с большинством вышеперечисленных областей мастерства. Установлено наличие следов свай из глины и тростника на Култепе I недалеко от города Нахчыван и памятника Аликомектепеси в Мугане. На скелетах и на поверхности глиняных горшков в вскрытых грунтовых могилах остатки ткани и циновки. Кроме того, на глиняных полах домов поселка Аликомектепеси обнаружены остатки матов.Однією з цікавих частин майстерності є ткацтво, і його історія дуже давня. Стаття була присвячена історії ткацтва в Азербайджані. Археологічні матеріали, що стосуються ткацтва, були знайдені під час розкопок минулого десятиліття, є дуже значущими для історії ремісництва. Від неолотичного до середньовічного періоду ткацтво було розвинене і досягло його промислового максимуму. Археологічні матеріали дають нам можливість описати життя ткачів у давні часи в Азербайджані. За даними ткацтва, велика кількість запасів сировини на азербайджанських територіях має багатий розвиток з найдавніших часів. Перш за все, сюди входять дикорослі технічні рослини, а також ягня, полотно, конопляна мальва, кропива та ін. Поряд з цим слід наголосити на розвитку тваринництва, особливо ткацтва та існування основних запасів сировини, вовни. Згідно з дослідженнями, ранній крок ткацтва був пов’язаний з простими технічними звичками в галузі ткацтва. Археологи припускають, що кістяні знаряддя з гострим краєм, знайдені в таборі «Фіруз» у Кубустані періоду мезоліту, пов’язані з елементарним ткацтвом. Отже, насправді ми не можемо заперечувати факт появи початкових звичок у ткацькому полі до періоду неоліту. Згодом звички, отримані в ткацтві, стимулювали формування ткацтва в період неоліту. У період неоліту та в енеоліт, який його замінив, ткацтво стало одним із важливих напрямків для домашніх майстрів. Як відомо, у той час були широко розповсюджені такі галузі, як обробка каменю домашніми майстрами, обробка кісток, виробництво кераміки, обробка шкіри та шкур, обробка металу. Власне, розвиток ткацтва був тісно пов’язаний з більшістю згаданих вище галузей ремісництва. Виявлено наявність слідів зв’язок із глини та очерету в Культепе I поблизу міста Нахчиван та пам’ятника Алікомектепесі в Мугані. На скелетах та на поверхні глиняних горщиків у розкритих ґрунтових могилах є залишки текстилю та рогожки. Крім того, на глиняних підлогах будівель поселення Алікомектепесі знайдені залишки матов
Емансипація по-радянськи: українські жінки в соціалістичній економіці
Get PDFThere are many gender imbalances in the social and economic sphere of Ukraine, the reasons for which originate in the peculiarities of the state policy of the Soviet Union with regard to women. Although the official ideology asserted that the "women's question" in the USSR had been resolved and equality between women and men had been achieved, this issue required deeper analysis and research. Despite a certain number of works devoted to the study of women's issues in the USSR, it must be stated that the problem of the economic activity of Ukrainian women in the Soviet national economy has not yet been given due attention and is very relevant and useful for further research on gender issues. Therefore, the purpose of this article is to trace the changes in the economic activity of Ukrainian women associated with the formation, establishment and modifications of the Soviet regime, to analyze the real situation of women in the USSR and their participation in social production.It was found that the involvement of the female labor force in the USSR production used legislating gender equality, domestic "emancipation" of women, the eradication of illiteracy and the involvement of women in different levels of education, the development of the system of social guarantees and benefits for women through active advocacy, deployed socialist competition. It was established that the gender division of labor was almost leveled thanks to the policy of widespread involvement of women in production activities at the stage of the formation of the Soviet economy and after the Second World War. However, later the concentration of women in certain sectors of the economy, mainly those where the use of their labor was explained as a continuation household responsibilities of women, which in turn affected the gender pay gap. It can be argued that the main task of the Soviet emancipation policy towards women was to use them additional labor resourse in the Soviet economy.В социальной и экономической сфере Украины есть множество гендерных диспропорций, причины которых берут свое начало в особенностях государственной политики Советского Союза в отношении женщин. Хотя и официальная идеология утверждала, что «женский вопрос» в СССР решен и равенство женщин и мужчин достигнуто, однако этот вопрос требует более глубокого анализа и исследования. Несмотря на определенное количество работ, посвященных исследованию женской проблематики в СССР, необходимо констатировать, что проблеме экономической активности украинских женщин в советском народном хозяйстве до сих пор не уделялось должного внимания, и она является весьма актуальной и полезной для дальнейшего исследования гендерной проблематики. Поэтому целью данной статьи является проследить изменения в экономической активности украинских женщин, связанные со становлением, установлением и видоизменениями советского режима, проанализировать реальное положение женщин в СССР и их участие в общественном производстве.Выяснено, что для вовлеченности женской рабочей силы в производство СССР использовалось законодательное оформление равенства между полами, бытовое «раскрепощение» женщин, ликвидация неграмотности и привлечение женщин к различным уровням образования, разработка системы социальных гарантий и льгот женщинам, проводилась активная пропагандистская деятельность, развернуто социалистическое соревнование. Установлено, что на этапе становления советской экономики и после Второй мировой войны благодаря политике широкого привлечения женщин в производственную деятельность было почти нивелировано половое разделение труда, однако постепенно происходит сосредоточение женщин в отдельных отраслях экономики, в основном тех, где применение их труда объяснялось как продолжение домашних обязанностей женщин, что в свою очередь повлияло на гендерный разрыв в оплате труда. Можно утверждать, что основной задачей советской эмансипационной политики в отношении женщин было использование их в качестве дополнительного трудового ресурса в советский экономике.У соціальній та економічній сфері України є значна кількість гендерних диспропорцій, причини яких беруть свій початок в особливостях державної політики Радянського Союзу щодо жінок. Хоча й офіційна ідеологія стверджувала, що «жіноче питання» в СРСР вирішено і рівність жінок та чоловіків досягнута, проте це питання потребує більш глибшого аналізу та дослідження. Незважаючи на певну кількість праць, присвячених дослідженню жіночої проблематики в СРСР, необхідно констатувати, що проблемі економічної активності українських жінок у радянському народному господарстві належної уваги досі не приділялося і вона є досить актуальною та корисною для подальшого опрацювання гендерної проблематики. Тому метою даного дослідження є прослідкувати зміни у економічній активності українських жінок, що пов’язані зі становленням, усталенням та видозмінами радянського режиму, проаналізувати реальне становище жінок в СРСР та їхню участь у суспільному виробництві.З’ясовано, що для залученості жіночої робочої сили у виробництво СРСР використовувалося законодавче оформлення рівності між статями, побутове «розкріпачення» жінок, ліквідація неписьменності та залучення жінок до різних рівнів освіти, розроблення системи соціальних гарантій та пільг жінкам, провадилася активна пропагандистська діяльність, розгорнуто соціалістичне змагання. Встановлено, що на етапі становлення радянської економіки та після ІІ світової війни завдяки політиці широкого залучення жінок у виробничу діяльність був майже знівельований статевий поділ праці, проте поступово відбувається зосередження жінок в окремих галузях економіки, в основному тих, де застосування їх праці пояснювалося як продовження домашніх обов’язків жінок, що своєю чергою вплинуло на гендерний розрив в оплаті праці. Можна стверджувати, що основним завданням радянської емансипаційної політики щодо жінок було використання їх в якості додаткового трудового ресурсу в радянський економіці
Криза біженців в ЄС як фактор деструктивного впливу на політику мультикультуралізму
Get PDFThe article examines the problem of the refugee crisis as a factor of destructive influence on the policy of multiculturalism. The causes of the refugee crisis and its features are revealed. The reasons for the departure of migrants from their countries of origin are identified, the key ones being military operations, economic and social. The grounds for the emergence of the refugee crisis in the European Union have been established.The legal status of refugees and the regulatory framework for their integration into European Society are studied. The main documents regulating this process are defined. The main signs of assimilation and multiculturalism policies are revealed. Based on this, the policy of integration of migrants into EU society, its advantages and disadvantages are analyzed.The results of modernization of the multiculturalism policy are described on the example of Germany. Special attention is paid to the existing problems that have developed since the beginning of the crisis, based on the key miscalculations of this policy. The challenges that have arisen in European Society during this time are identified.The assessment of the degree of integration of migrants into the EU society, the state of ensuring their rights and freedoms is given. The article analyzes the obstacles to the social integration of refugees into European society, their education and employment. The nature of conflict-causing factors of coexistence of the local population and refugees, as well as side threats that waves of migrants carry with them, is revealed.Recommendations are proposed for further modernization of the policy of integration of refugees into EU society. The main measures to implement this policy have been identified. In particular, the creation of a flexible system of social integration of migrants, which would provide for the implementation of measures for social assimilation, while preserving the basic principles of multiculturalism and freedom of religion.В статье исследована проблема кризиса беженцев как фактора деструктивного влияния на политику мультикультурализма. Выявлены причины возникновения кризиса беженцев и его особенности. Определены причины ухода мигрантами государств происхождения, ключевыми среди которых являются военные действия, экономические и социальные. Установлены основания для возникновения кризиса беженцев именно в Европейском Союзе.Исследован правовой статус беженцев и нормативно-правовая база их интеграции в европейское общество. Определены основные документы, регулирующие этот процесс. Выявлены основные признаки политик ассимиляции и мультикультурализма. На основе этого проанализированы политику интеграции мигрантов в общество ЕС, ее преимущества и недостатки.На примере ФРГ охарактеризованы результаты модернизации политики мультикультурализма. Отдельное внимание сосредоточено на существующих проблемах, которые сложились с момента начала кризиса основе ключевых просчетов этой политики. Определены вызовы, которые возникли в европейском обществе за это время.Дана оценка степени интегрированности мигрантов в социум ЕС, состояния обеспечения их прав и свобод. Проанализированы препятствия социальной интеграции беженцев в европейский социум, получению ими образования и трудоустройству. Выявлено природу конфликтогенных факторов сосуществования местного населения и беженцев, а также побочные угрозы, которые волны мигрантов несут с собой.Предложены рекомендации по дальнейшей модернизации политики интеграции беженцев в общество ЕС. Определены основные меры по реализации этой политики. В частности создание гибкой системы социальной интеграции мигрантов, которая предусматривала бы проведение мероприятий по социальной ассимиляции, сохраняя основные принципы мультикультурализма и свободы вероисповедания.У статті досліджено проблему кризи біженців як фактору деструктивного впливу на політику мультикультуралізму. Виявлено причини виникнення кризи біженців та її особливості. Визначено причини полишення мігрантами держав походження, ключовими серед яких є: військові дії, економічні та соціальні чинники. Встановлено підстави для виникнення кризи біженців саме в Європейському Союзі.Досліджено правовий статус біженців та нормативно-правову базу їх інтеграції до європейського суспільства. Визначено основні документи, що регулюють цей процес. Виявлено основні ознаки політик асиміляції та мультикультуралізму. На основі цього проаналізовано політику інтеграції мігрантів в суспільство ЄС, її переваги та недоліки.На прикладі ФРН охарактеризовано результати модернізації політики мультикультуралізму. Окрему увагу зосереджено на наявних проблемах, які склались від моменту початку кризи внаслідок ключових прорахунків цієї політики. Визначено виклики, які виникли у європейському суспільстві за цей час.Дано оцінку ступеню інтегрованості мігрантів у соціум ЄС, стану забезпечення їх прав та свобод. Проаналізовано перешкоди соціальній інтеграції біженців в європейський соціум, отриманню ними освіти та працевлаштуванню. Виявлено природу конфліктогенних факторів співіснування місцевого населення та біженців, а також побічні загрози, які хвилі мігрантів несуть із собою.Запропоновано рекомендації щодо подальшої модернізації політики інтеграції біженців до суспільства ЄС. Визначено основні заходи із реалізації цієї політики. Зокрема, створення гнучкої системи соціальної інтеграції мігрантів, яка передбачала б проведення заходів із соціальної асиміляції, водночас зберігаючи основні принципи мультикультуралізму та свободи віросповідання
Заснування грецької держави (1830 р.)
Get PDFAt the beginning of the 19th century, under the influence of the French bourgeois revolution and nationalist ideas, the Greeks revolted to secede from the Ottoman Empire and gain independence. It was no coincidence that the main members of the Filiki Etheriya Society, which led the uprising, as well as its secret leaders were Greeks who served the Russian government. Russia, which wanted to break up the Ottoman Empire and gain a foothold in the seas, had been embroiled in various conflicts with the Austrian alliance since the 18th century, before the uprising. Russia, which managed to isolate the Ottoman Empire from the West through the Greek uprising, also acquired large tracts of land through the Edirne Peace Treaty, which was signed as a result of the Russo-Turkish War. However, although Britain, France, Austria, and Prussia agreed with Russia on granting autonomy to Greece, they did not intend to transfer control of the newly formed state to Russia. The revolt of the Greeks against the Ottoman Empire in 1821-1830 resulted in the victory of the Greeks. The revolt was organized and intensified with the help of great powers. The article discusses Greece's independence as a result of the uprising. In this regard, the London Protocol of April 3, 1830, signed by Russia, France and England, is of special importance. The newly established Greek state was revived as the Aegean state. Greece's borders have become clearer. The article also deals with the redefinition of the Ottoman-Greek borders by the Treaty of Constantinople of 1832. Although the London Protocol of 1830 formally established the Greek state, the Great Powers and the Greeks were not content with that. Russia, as during the uprising, remained a state that influenced the "Eastern policy" of European states after the uprising. This study was dedicated to all these factors.В начале XIX века под влиянием французской буржуазной революции и националистических идей, греки восстали против отделения от Османской империи и обретения независимости. Неслучайно основными членами Общества Филики Эферия, возглавившего восстание, а также его тайными лидерами были греки, служившие российскому правительству. Россия, стремившаяся разделить Османскую империю и закрепиться на море, с XVIII века до восстания была вовлечена в различные конфликты с австрийским союзом. Россия, которой удалось изолировать Османскую империю от Запада в результате восстания Греции, также приобрела большие участки земли по Эдирнскому мирному договору, подписанному в результате русско-турецкой войны. Однако хотя Великобритания, Франция, Австрия и Пруссия договорились с Россией о предоставлении автономии Греции, они не собирались передавать контроль над новообразованным государством России. Восстание греков против Османской империи в 1821–1830 гг. привело к победе греков. Восстание было организовано и усилилось с помощью великих держав. В статье рассматривается независимость Греции в результате восстания. В этой связи особое значение имеет Лондонский протокол от 3 апреля 1830 г., подписанный Россией, Францией и Англией. Недавно созданное греческое государство было возрождено как государство Эгейского моря. Границы Греции стали более четкими. В статье также говорится о пересмотре османско-греческих границ в соответствии с Константинопольским договором 1832 года. Хотя Лондонский протокол 1830 г. формально установил греческое государство, великие державы и греки не удовлетворились этим. Россия, как и во время восстания, оставалась государством, оказавшим влияние на «восточную политику» европейских государств после восстания. Данное исследование было посвящено всем этим факторам.На початку XIX століття під впливом французької буржуазної революції і націоналістичних ідей греки повстали проти відділення від Османської імперії і здобуття незалежності. Не випадково основними членами Товариства Філікі Еферія, який очолив повстання, а також його таємними лідерами були греки, що служили російському уряду. Росія, що прагнула розділити Османську імперію і закріпитися на море, з XVIII століття до повстання була залучена в різні конфлікти з австрійським союзом. Росія, якій вдалося ізолювати Османську імперію від Заходу в результаті повстання Греції, також придбала великі ділянки землі по Едірнскому мирним договором, підписаним у результаті російсько-турецької війни. Однак хоча Великобританія, Франція, Австрія і Пруссія домовилися з Росією про надання автономії Греції, вони не збиралися передавати контроль над новоутвореною державою Росії. Повстання греків проти Османської імперії в 1821–1830 рр. Призвело до перемоги греків. Повстання було організовано і посилилося за допомогою великих держав. У статті розглядається незалежність Греції в результаті повстання. У зв'язку з цим особливе значення має Лондонський протокол від 3 квітня 1830 р підписаний Росією, Францією і Англією. Нещодавно створене грецьке держава було відроджено як держава Егейського моря. Межі Греції стали більш чіткими. У статті також йдеться про перегляд османсько-грецьких кордонів відповідно до Константинопольського договору 1832 р. Хоча Лондонський протокол 1830 р. формально встановив грецьке держава, великі держави і греки не задовольнилися цим. Росія, як і під час повстання, залишалася державою, що зробили вплив на «східну політику» європейських держав після повстання. Дане дослідження було присвячено всім цим факторам
Вірменські претензії на Нахчиван та його вплив на історичну географію регіону (1918–1924 рр.)
Get PDFAzerbaijan People Republic the new sovereign state, created in May 1918 in the Muslim East, has lived and worked in hard and difficult conditions for 23 months. The Republic had to fight against the political and economic policies of the world's major powers, including Russia, the United States, England and France, and resorted to all means to maintain its sovereignty, and faced very complex challenges along the way. Under the pressure of these states, on May 29, 1918, the National Council of Azerbaijan was forced to decide on the issue of Iravan to the armenians in order to maintain their sovereignty while discussing the border problem between Azerbaijan and Armenia and he considered this decision a "historic necessity", a "unavoidable disaster" for heartbreak. During the Azerbaijan People Republic, neighboring countries made a number of territorial claims against Azerbaijan. At that time, its territory was 113.895, 97 sq. km. Its 97,296,67 sq. km was undeniable, and 16,598,30 sq. km was disputed. To resolve such issues, the Treaty of Friendship was first signed on June 4, 1918, between the Ottoman Empire and the Republic of Azerbaijan. It was the first agreement signed by the Azerbaijan People Republic with any foreign state. The second article of the Batumi Treaty sets the border between Azerbaijan, Georgia and Armenia. According to the Batumi contract, Azerbaijan also suffered territorial losses. According to the agreement, the Sharur section of the Sharur-Daralayaz province and the Nakhchivan accident, except for Ordubad, were transferred to Turkey. In addition, the regions of Kamarly, Ulukhanli and Vedibasar of the Iravan provincewere transferred to Turkey. On March 12, 1921, the Moscow Treaty was signed. With the participation of a representative of the Soviet Russia to clarify some of the territories following the Moscow Treaty, Turkey signed an agreement on October 13, 1921, between the three South Caucasus republics. With the participation of a representative of the Soviet Russia to clarify some of the territories following the Moscow treaty, Turkey signed an agreement on October 13, 1921, between the three South Caucasus republics. The contract consisted of 20 articles and 3 annexes. A number of provisions of this treaty were consistent with the relevant articles of the Moscow Treaty. In general, this document was rejecting unequal rights, forcible contracts, and the Sevr treaty. Article 5 of the agreement was directly related to the fate of Nakhchivan. Thus, the Moscow and Kars treaties also resolved Nakhchivan's autonomy status.Новое суверенное государство, созданное в мае 1918 г. на мусульманском Востоке, уже 23 месяца живет и работает в трудных и сложных условиях. Республика должна была бороться против политической и экономической политики крупнейших мировых держав, включая Россию, Соединенные Штаты, Англию и Францию, и использовать все средства для сохранения своего суверенитета, и на этом пути столкнулась с очень сложными проблемами. Под давлением этих государств 29 мая 1918 г. Национальный Совет Азербайджана, обсуждая вопрос о границе между Азербайджаном и Арменией, был вынужден принять решение о передаче Еревана армянам в целях сохранения их суверенитета. Во время Азербайджанской Демократической Республики соседние страны выдвинули ряд территориальных претензий к Азербайджану. В то время его территория составляла 113,895, 97 кв. км. 97 296,67 кв. км были неоспоримыми, а 16 598,30 кв. км оспаривались. Для решения таких вопросов договор о дружбе был впервые подписан 4 июня 1918 г. между Османской империей и Азербайджанской Республикой. Это был первый контракт, подписанный Азербайджанской Демократической Республикой с любым иностранным государством. Вторая статья Батумского договора устанавливает границу между Азербайджаном, Грузией и Арменией. Согласно Батумскому договору, Азербайджан также понес территориальные потери. В соответствии с соглашением, в результате район Шарур – одна из частей Шарур-Даралагезского уезда и Нахчываньского уезда, за исключением Ордубада, – был передан Турции. Кроме того, районы Гамарли, Улуханлы и Ведибасар Иреванского уезда были переданы Турции. 12 марта 1921 г. был подписан Московский договор. При участии представителя Советской России для уточнения некоторых территорий после Московского договора Турция подписала 13 октября 1921 г. в Карсе соглашение между тремя Южнокавказскими республиками. Контракт состоял из 20 статей и 3 приложений. Ряд положений этого договора соответствовал соответствующим статьям Московского договора. В целом этот документ отклонил неравные права, принудительные контракты и договор Севр. Статья 5 соглашения была напрямую связана с судьбой Нахчываня. Таким образом, Московский и Карский договоры также разрешили статус автономии Нахчываня.Нова суверенна держава, створена у травні 1918 р. на мусульманському Сході, уже 23 місяці живе і працює у важких і складних умовах. Республіка мала боротися проти політичної і економічної політики найбільших світових держав, зокрема Росії, Сполучених Штатів, Англії та Франції, і використовувати всі засоби для збереження свого суверенітету, і на цьому шляху зіткнулася з дуже складними проблемами. Під тиском цих держав 29 травня 1918 р. Національний Рада Азербайджану, обговорюючи питання про кордон між Азербайджаном і Вірменією, була змушена ухвалити рішення про передачу Єревана вірменам з метою збереження їх суверенітету. Під час Азербайджанської Демократичної Республіки сусідні країни висунули низку територіальних претензій до Азербайджану. У той час його територія становила 113,895, 97 кв. км. 97 296,67 кв. км були незаперечними, а 16 598,30 кв. км оскаржувалися. Для вирішення таких питань договір про дружбу був вперше підписано 4 червня 1918 р. між Османською імперією та Азербайджанською Республікою. Це був перший контракт, підписаний Азербайджанської Демократичної Республікою з будь-якою іноземною державою. Друга стаття Батумського договору встановлює межу між Азербайджаном, Грузією і Вірменією. Згідно з Батумським договором, Азербайджан також поніс територіальні втрати. Відповідно до угоди, у результаті район Шарур – одна з частин Шарур-Даралагезского повіту і Нахчиванського повіту, за винятком Ордубади, – був переданий Туреччині. Крім того, райони Гамарлі, Улуханли і Ведібасар Іреванского повіту були передані Туреччині. 12 березня 1921 р. був підписаний Московський договір. За участю представника Радянської Росії для уточнення деяких територій після Московського договору Туреччина підписала 13 жовтня 1921 р. у Карсі угоду між трьома Південнокавказькими республіками. Контракт складався з 20 статей і 3 додатків. Низка положень цього договору відповідали відповідним статтями Московського договору. Загалом цей документ відхилив нерівні права, примусові контракти і договір Севр. Стаття 5 угоди була безпосередньо пов’язана з долею Нахчиваня. Таким чином, Московський і Карський договори також дозволили статус автономії Нахчиваня
Електоральні партії: теоретико-методологічні засади та ідеологічне позиціювання на прикладі парламентських виборів 2019
Get PDFThe article highlights the basic scientific approaches to understanding the concept of "electoral party", identifies trends in the evolution of understanding of the term and the change of scientific paradigms in its interpretation. The authors conclude that the electoral party is a modern kind of party characterized by blurring the boundaries of the social base, the lack of a clear ideology and professionalization and personalization of its internal structure.The article reveals the historical evolution and formation of modern approaches to the interpretation of the "electoral party", identifies their varieties. The main subtypes of electoral parties include: electoral-professional parties, cartel parties, stratarchies, modern personnel parties, program parties, business firm parties, "big tent".Content analysis of the programs of the parliamentary parties in 2019, namely, "Sluga narodu", OPHZ, "Batkivshyna", "Golos" and "European Solidarity", using the formula of Hee Min Kim and Richard Fording, determined the ideological position of each of them. Authors conclude that most of 2019 parliamentary parties tend to be centrist and don’t have clear ideological position.Thus, it has been found that by most attributes, parliamentary parties in Ukraine can be classified as electoral, because by eroding the social base and trying to get support from the widest possible electoral circle, parliamentary parties lose their ideological attachment. It allows them to get maximum electoral resalt (Sluga narodu? 2019), but is counterproductive in terms of abuse of populism and inability to fulfill all program promises. The most conservative political forces include European Solidarity and the Voice. At the same time, it is the least liberal in terms of the ideological content of the OPZZ.В статье отражены основные научные подходы к пониманию понятия «электоральная партия», определены тенденции эволюции понимания данного термина и изменение научных парадигм в его толковании. Авторы пришли к выводу, что электоральная партия – это современная разновидность партии, характеризующаяся размыванием границ социальной базы, отсутствием четкой идеологии, профессионализацией и персонализацией ее внутренней структуры.Статья раскрывает историческую эволюцию и становление современных подходов к толкованию «электоральной партии», определяет их разновидности. К основным подтипам электоральных партий относятся: электорально-профессиональные партии, картельные партии, стратархии, современные кадровые партии, программные партии, партии бизнес-фирмы, «big tent».Методом контент-анализа программ парламентских партий 2019, именно «Слуги народа», ОПЗЖ, «Батькивщины», «Голоса» и «Европейской солидарности», а также, используя формулу Хи Мин Кима и Ричарда Фординга, определено идеологическое позиционирование каждой из них. Авторы пришли к выводу, что большинство парламентских партий 2019 тяготеют к центризму, а также имеют слабое идеологическое позиционирование.Таким образом, установлено, что за большинством признаков парламентские партии в Украине можно отнести к разновидности электоральных, ведь размывая социальную базу и с помощью поддержки большого электорального круга, парламентские партии теряют идеологическую привязку. Это позволяет им получить максимальный электоральный результат («Слуга народа» 2019 г.), однако является непродуктивным с точки зрения злоупотребления популизмом и невозможностью выполнить все программные обещания. К наиболее консервативным политическим силам можно отнести «Европейскую Солидарность» и «Голос». В то же время наименее либеральной является по идеологическому наполнению ОПЗЖ.У статті висвітлено основні наукові підходи до розуміння поняття «електоральна партія», визначено тенденції еволюції розуміння даного терміну та зміну наукових парадигм у його тлумаченні. Автори прийшли до висновку, що електоральна партія – це сучасний різновид партії, який характеризується розмиванням меж соціальної бази, відсутністю чіткої ідеології та професіоналізацією та персоналізацією її внутрішньої структури. Стаття розкриває історичну еволюцію та становлення сучасних підходів до тлумачення «електоральної партії», визначає їх різновиди. До основних підтипів електоральних партій належать: електорально-професійні партії, картельні партії, стратархії, сучасні кадрові партії, програмні партії, партії бізнес-фірми, «big tent». Методом контент-аналізу програм парламентських партій 2019, а саме «Слуги народу», ОПЗЖ, «Батьківщини», «Голосу» та «Європейської солідарності», а також, використовуючи формулу Хі Мін Кіма та Річарда Фордінга, визначено ідеологічне позиціювання кожної з них. Автори прийшли до висновку, що більшість парламентських партій 2019 тяжіють до центризму і загалом мають слабке ідеологічне позиціювання. Таким чином, з’ясовано, що за більшістю ознак парламентські партії в Україні можна віднести до різновиду електоральних, адже розмиваючи соціальну базу та намагаючись залучитися підтримкою якнайширкого електорального кола, парламентські партії втрачають ідеологічну прив’язку. Це в свою чергу дозволяє їм отримати максимальний електоральний результат («Слуга народу» 2019 р.), проте є непродуктивним з точки зору зловживання популізмом та неможливістю виконати усі програмні обіцянки. До найбільш консервативних політичних сил можна віднести «Європейську Солідарність» та «Голос». Водночас найменш ліберальною є за ідеологічним наповненням ОПЗЖ
Вплив міжетнічних відносин на розвиток транскордонної співпраці
Get PDFThe research is based on the features of the influence of interethnic relations on the development of cross-border cooperation. It is noted that, provided effective ethno-national policies are implemented, multi-ethnic border regions have the advantage that national communities facilitate cross-border cooperation, and they often act as intermediaries in inter-regional relations. It has been proven that interethnic relations have a significant impact on the development of cross-border cooperation, in particular the importance of local authorities and national governments, which have a significant role to play in the issues of inter-ethnic relations in the region. It is argued that in the development of cross-border cooperation, greater emphasis should be placed on programs and projects aimed at improving the coexistence and development of national minorities in the border regions where they are most often living compactly, in particular representatives of national minorities; as a factor of European integration. For the successful development of cross-border cooperation, it is important to understand the needs and interests of the ethnic communities of a particular region, and to take into account historical, cultural factors. It is noted that the integration model is effective in the development of cross-border cooperation, since it enables different ethnic groups and national minorities to maintain their national identity, as well as to participate in regional and inter-state cooperation. Each interethnic community in Europe has its own peculiarities, and therefore the general list of recommendations included in the European Charter does not list the granting of large permits to municipal regions. However, these documents formed the basis for cross-border cooperation in European regions, and the provisions contained therein strengthened activities in this field. An important fact is that most inter-ethnic cooperation activities are within the structures of the European Union. The most common term is "territorial cooperation" or "cross-border cooperation", which are understood as different types of cooperation programs. These programs support the promotion and implementation of joint projects of an international nature throughout the European Union and its neighbors. A specific form of cross-border cooperation is Euroregional. Its characteristic feature is the institutionalization of cross-border cooperation structures. These structures may be: interethnic associations, councils, secretariats, committees, working groups, etc. Euroregional cooperation is carried out within the Euroregion. The Euroregion can be seen as a formal structure of cooperation, adopted on the basis of agreements between interethnic local and regional authorities in order to deepen economic and social cooperation. It is emphasized that the European experience of using the opportunities of cooperation with national minorities in multiethnic regions is of great importance for Ukraine, in particular, the work of the Council of Europe, the EU Strategy for the Danube Region (EUSDR), the Association of European Border Regions, which receive considerable attention, is useful. national minorities in the development of cross-border cooperation. European experience demonstrates that, with proper organization of state policy and historical experience, the involvement of ethnic groups in cross-border cooperation can have a positive impact. Interethnic cooperation promotes political stability and reduces tensions in border areas, and has a positive impact on economic cooperation, development of education, science and culture. It is proved that cross-border cooperation must take into account the nature of ethno-political relations in the border regions, promote the provision of conditions for the development of ethno-cultural characteristics of national minorities and develop mechanisms of interethnic interaction, cooperation of local authorities and public organizations of national minorities.Исследованы особенности влияния межэтнических отношений на развитие трансграничного сотрудничества. Отмечается, что при реализации эффективной этнонациональной политики полиэтнические приграничные регионы имеют преимущество в том, что национальные общины способствуют налаживанию трансграничного сотрудничества, они часто выполняют роль посредников в межрегиональных отношениях. Доказано, что межэтнические отношения оказывают значительное влияние на развитие трансграничного сотрудничества, в частности, важная роль отводится местным органам власти. Утверждается, что в развитии трансграничного сотрудничества стоит больше внимания уделять программам и проектам, которые направлены на улучшение сосуществования и развитие национальных меньшинств в приграничных регионах, где они чаще всего проживают компактно, в частности, представителей национальных меньшинств, национальные общества следует рассматривать как партнеров в развитии межгосударственного диалога как фактор европейской интеграции. Для успешного развития трансграничного сотрудничества важно понимание потребностей и интересов этнических сообществ того или иного региона, учета исторических, культурных факторов. Отмечается, что именно интеграционная модель является эффективной в развитии трансграничного сотрудничества, поскольку дает возможность различным этническим группам и национальным меньшинствам сохранить свою национальную идентичность. Отмечается, что для Украины важным является европейский опыт использования возможностей сотрудничества с национальными меньшинствами в полиэтнических регионах, в частности, полезны наработки в этом вопросе Совета Европы, Стратегии ЕС для Дунайского региона (EUSDR), Ассоциации европейских приграничных регионов, значительное внимание уделяют исследованию возможностей национальных меньшинств в развитии трансграничного сотрудничества. Межэтническое сотрудничество способствует политической стабильности и уменьшает напряженность в приграничных зонах, а также положительно влияет на экономическое сотрудничество, развитие образования, науки и культуры. Доказано, что для трансграничного сотрудничества важно учитывать характер этнополитических отношений в приграничных регионах, способствовать обеспечению условий для развития национальных меньшинств и выработки механизмов межэтнического взаимодействия, сотрудничества органов местной власти и общественных организаций национальных меньшинств.Досліджено особливості впливу міжетнічних відносин на розвиток транскордонної співпраці. Зазначається, що за умови реалізації ефективної етнонаціональної політики поліетнічні прикордонні регіони мають перевагу в тому, що національні громади сприяють налагодженню транскордонної співпраці, вони часто виконують роль посередників у міжрегіональних відносинах. Доведено, що міжетнічна співпраця має значний вплив на розвиток транскордонної співпраці, зокрема, важлива роль відводиться місцевим органам влади, які мають значну вагу приділяти питанням міжетнічних відносин у регіоні. Стверджується, що у розвитку транскордонної співпраці варто більше уваги надавати програмам та проектам, які спрямовані на покращення співіснування та розвиток національних меншин у прикордонних регіонах, де вони найчастіше проживають компактно, зокрема, представників національних меншин, національні товариства варто розглядати як партнерів у розвитку міждержавного діалогу, як чинник європейської інтеграції. Для успішного розвитку транскордонної співпраці важливим є розуміння потреб та інтересів етнічних спільнот того чи іншого регіону, врахування історичних, культурних чинників. Зазначається, що саме інтеграційна модель є ефективною у розвитку транскордонної співпраці, оскільки дає можливість різним етнічним групам та національним меншинам зберегти свою національну ідентичність, а також брати участь у регіональній та міждержавній співпраці. Наголошується, що для України важливим є європейський досвід використання можливостей співпраці з національними меншинами у поліетнічних регіонах, зокрема, корисними є напрацювання у цьому питанні Ради Європи, Стратегії ЄС для Дунайського регіону (EUSDR), Асоціації європейських прикордонних регіонів, які значну увагу приділяють дослідженню можливостей національних меншин у розвитку транскордонного співробітництва. Європейський досвід демонструє, що за правильної організації політики держави, а також врахування історичного досвіду участь міжетнічних груп у межах транскордонного співробітництва може мати позитивний вплив. Доведено, що транскордонна співпраця повинна обов’язково враховувати характер етнополітичних відносин у прикордонних регіонах, сприяти забезпеченню умов для розвитку етнокультурних особливостей національних меншин та вироблення механізмів міжетнічної взаємодії, співпраці органів місцевої влади та громадських організацій національних меншин
