Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Єврейські пам'ятники в Баку, столиці Азербайджану: історія та новітні часи
Get PDFAzerbaijan has historically been a country where different peoples live freely and without any obstacles. Today, an atmosphere of multiculturalism and tolerance based on historical traditions has been formed in our country. Representatives of every nation living in Azerbaijan feel free and independent. Here, local people are kind, hospitable, peaceful and humane, so other nations can express themselves in a comprehensive way. Because the rights of minorities are always protected and all conditions are created for them to keep their mother tongue, culture and religion alive. One of the few peoples living in Azerbaijan is the Jews. Jews settled mainly in the north of Azerbaijan, in the Guba region. This article is about the history of Jews living in Baku, the capital of the Republic of Azerbaijan, and Jewish monuments in the city. From ancient times, Jews have lived in different parts of Azerbaijan. They also live in modern times. The Azerbaijani people and the Jewish people have always had friendly relations. Jews have played an important role in the history of Azerbaijan. Jewish representatives were among the ministers of the Azerbaijan Democratic Republic (1918-1920), the first democratic republic in the East. In the late twentieth century, Jews also played an important role in the struggle for the territorial integrity of Azerbaijan. Albert Agarunov was awarded the title of National Hero of Azerbaijan. Jewish monuments in Azerbaijan, like other monuments, are protected by the state. The care and promotion of Jewish monuments plays an important role in the development of Azerbaijani-Israeli relations in modern times. A number of Azerbaijani cities and Israeli cities have signed a document on twinning. These relations are developing in modern times. Scientific articles and books on the history, culture and historical monuments of the Jews living in Azerbaijan contribute to the development of relations between the two peoples.Азербайджан історично був країною, де різні народи живуть вільно і без жодних перешкод. Сьогодні в нашій країні сформувалася атмосфера полікультурності та толерантності, заснованої на історичних традиціях. Представники кожної нації, які живуть в Азербайджані, почуваються вільними і незалежними. Тут місцеві люди добрі, гостинні, мирні та людяні, тому інші народи можуть всебічно висловитися. Тому що права меншин завжди захищені і створені всі умови для збереження рідної мови, культури та релігії. Одним з небагатьох народів, які живуть в Азербайджані, є євреї. Євреї селилися переважно на півночі Азербайджану, в Губинській області. Ця стаття про історію проживання євреїв у столиці Азербайджанської Республіки Баку та про єврейські пам’ятники в місті. З давніх часів євреї жили в різних частинах Азербайджану. Вони також живуть у сучасність. Азербайджанський народ і єврейський народ завжди мали дружні стосунки. Євреї відіграли важливу роль в історії Азербайджану. Єврейські представники були серед міністрів Азербайджанської Демократичної Республіки (1918-1920), першої демократичної республіки на Сході. Наприкінці ХХ століття євреї також відігравали важливу роль у боротьбі за територіальну цілісність Азербайджану. Альберту Агарунову присвоєно звання Національного Героя Азербайджану. Єврейські пам'ятники в Азербайджані, як і інші пам'ятники, охороняються державою. Догляд за єврейськими пам'ятниками та їх популяризація відіграє важливу роль у розвитку азербайджано-ізраїльських відносин у наш час. Ряд азербайджанських та ізраїльських міст підписали документ про побратимство. Ці відносини розвиваються в наш час. Розвиткові відносин між двома народами сприяють наукові статті та книги з історії, культури та історичних пам'яток євреїв, які проживають в Азербайджані.Азербайджан історично був країною, де різні народи живуть вільно і без жодних перешкод. Сьогодні в нашій країні сформувалася атмосфера полікультурності та толерантності, заснованої на історичних традиціях. Представники кожної нації, які живуть в Азербайджані, почуваються вільними і незалежними. Тут місцеві люди добрі, гостинні, мирні та людяні, тому інші народи можуть всебічно висловитися. Тому що права меншин завжди захищені і створені всі умови для збереження рідної мови, культури та релігії. Одним з небагатьох народів, які живуть в Азербайджані, є євреї. Євреї селилися переважно на півночі Азербайджану, в Губинській області. Ця стаття про історію проживання євреїв у столиці Азербайджанської Республіки Баку та про єврейські пам’ятники в місті. З давніх часів євреї жили в різних частинах Азербайджану. Вони також живуть у сучасність. Азербайджанський народ і єврейський народ завжди мали дружні стосунки. Євреї відіграли важливу роль в історії Азербайджану. Єврейські представники були серед міністрів Азербайджанської Демократичної Республіки (1918-1920), першої демократичної республіки на Сході. Наприкінці ХХ століття євреї також відігравали важливу роль у боротьбі за територіальну цілісність Азербайджану. Альберту Агарунову присвоєно звання Національного Героя Азербайджану. Єврейські пам'ятники в Азербайджані, як і інші пам'ятники, охороняються державою. Догляд за єврейськими пам'ятниками та їх популяризація відіграє важливу роль у розвитку азербайджано-ізраїльських відносин у наш час. Ряд азербайджанських та ізраїльських міст підписали документ про побратимство. Ці відносини розвиваються в наш час. Розвиткові відносин між двома народами сприяють наукові статті та книги з історії, культури та історичних пам'яток євреїв, які проживають в Азербайджані
Філософське розуміння філософії. Вища школа без філософії.
Get PDFThe conversation raises the question of the universal understanding of philosophy in order to question about the level of the contemporary's ability to understand philosophy in accordance with its original way of being. The statement of the question is connected with the catchy oddities of the current situation. We are talking about the current desire of the philosophizing community to justify the benefits of philosophy, and its substantive presence in the academic environment through the development of "competence philosophies". The spreading philosophies of "what you want", with a departure in the partial moments of a given problem, communicate a system of certain truths. But is it being introduced into a philosophical state? And do they preserve philosophy itself? Also, today, there are enough proposals to convey philosophical thought in a world separation from institutionalization. But, by all means, a fashionable and famous thinker. Or philosophize along with something attractive. With a scandal, for example. Basically, such offers are in demand. Therefore, thinking “for the money” is actively scattering. I will call this philosophy through subscription.At the same time, the applications offer spicy or hot topics with the prefix: a philosophical meeting, a philosophical view, a philosophical understanding. What do the joint stays of people who associate with the philosophy attached to the vital lead to? The aim of the article is to study the level of a contemporary's ability to understand philosophy in accordance with its original way of being. The main tasks are: 1) assessment of the current situation of actively spreading innovative teaching of philosophy; 2) analysis of the thinking of a person who is in a position where, on the one hand, “competence-based philosophy” and “craft philosophy” are being strengthened, on the other hand, the philosophy of the academy is removed from classical universities as unnecessary - under the conditions of the global market; 3) view of philosophy as an absolute unity.Research methods: The research is based on the metatheoretical method, since it allows one to describe philosophy in an inalienable way, in accordance with its nature. Avoiding methodological confusion, metatheory makes it possible to examine philosophy formally and encourage thinking, testing its power.For reflection, the comparability of the experiences of philosophy in itself and of the involved philosophy is proposed.В статье ставится вопрос об универсальном понимании философии с целью вопрошания уровня способности современника понимать философию в соответствии с ее исконным способом бытия. Постановка вопроса связана с броскими странностями современной ситуации. Речь идёт о сегодняшнем желании философствующего сообщества оправдать пользу философии и ее предметное присутствие в академической среде через разработку «компетентностных философий». Распространяющиеся философии «чего хочешь», с уходом в частичные моменты заданной проблемы, сообщают систему определённых истин. Но вводят ли в философское состояние? И сохраняют ли собственно философию? Также на сегодня есть достаточно предложений передать философскую мысль в оторванном от институционализаций мире. Но непременно модным и прославившимся мыслителем. Или же пофилософствовать в придачу с чем-то привлекательным. Со скандалом, например. В основном такие предложения имеют спрос. Поэтому мышление «за деньги» активно совершает свой разброс. Назову это философией через абонемент. При этом в заявках предлагаются пикантные или злободневные темы с приставкой: философская встреча, философский взгляд, философское понимание. На что наводят совместные пребывания людей, связывающихся присоединённой к насущному философией? Целью статьи есть исследование уровня способности современника понимать философию в соответствии с её исконным способом бытия. Основными задачами есть: 1) оценка современной ситуации активно распространяющегося инновационного преподавания философии; 2) анализ мышления человека, находящегося в положении, когда с одной стороны укрепляется «компетентностная философия» и «крафтовая философия», с другой стороны – философия академии устраняется из классических университетов за ненадобностью по условиям глобального рынка; 3) взгляд на философию как особенное единство.Метод исследования: Исследование опирается на метатеоретический метод, так как он позволяет описывать философию неотчуждённо, в соответствии с её природой. Избегая методологического смешения, метатеория даёт возможность исследовать философию формально и побуждать мыслить, испытывая её силу.К размышлению предлагается сопоставимость опытов философии самой по себе и привлеченной философии.У статті ставиться питання про універсальне розуміння філософії з метою запитування рівня здатності сучасника розуміти філософію відповідно до її споконвічного способу буття. Постановка питання пов'язана з помітними дивацтвами сучасної ситуації. Мова йде про сьогоднішнє бажання філософської спільноти виправдати користь філософії і її предметну присутність в академічному середовищі через розробку «компетентнісних філософій». Філософії «чого хочеш» набирають оберти. Вони діють з нахилом в часткові моменти заданої проблеми і повідомляють систему певних істин. Але чи вводять в філософський стан? І чи зберігають власне філософію? Так само на сьогодні є достатньо пропозицій передати філософську думку у відірваному від інституціоналізації світі. Але, безумовно, модним і відомим мислителем. Або ж пофілософствувати на додачу з чимось привабливим. Зі скандалом, наприклад. Як правило, такі пропозиції мають попит. Тому мислення «за гроші» активно здійснює свій розкид. Назву це філософією через абонемент.При цьому в заявках пропонуються пікантні або пекучі теми з приставкою: філософська зустріч, філософський погляд, філософське розуміння. На що наводять спільні перебування людей, які об’єднуються приєднаною до насущного філософією?Метою статті є дослідження рівня здатності сучасника розуміти філософію відповідно до її споконвічного способу буття. Основними завданнями є: 1) оцінка сучасної ситуації активного розповсюдження інноваційного викладання філософії; 2) аналіз мислення людини, яка знаходиться в положенні, коли, з одного боку, зміцнюється «компетентнісна філософія» і «крафтова філософія», а з іншого боку, – філософія академії усувається з класичних університетів через відсутність попиту під диктовку глобального ринку; 3) погляд на філософію як особливу єдність.Метод дослідження: метатеоретичний, що дозволяє описувати філософію невідчужено, відповідно до її природи – формально і спонукає мислити філософію, відчуваючи її силу.До роздумів пропонується співвіднесення досвідів філософії самої по собі і залученої філософії
Театральна складова протестів проти Covid-карантинів: соціально-філософська рефлексія
Get PDFThe socio-political life of society presupposes communication between the authorities and the people, and the people with the authorities. This communication can be carried out in various forms, including with elements of theatricality (play, performance, artistry, costumes and sets, drama, direction, etc.). The Covid-19 pandemic has largely changed the socio-political life of different countries, but has not canceled the desire of people to theatricalize this life. This is evidenced, in particular, by the protests against the Covid-quarantines, which added new techniques and subjects to the repertoire of the political “theater”. The purpose of this study is to identify elements of theatricality in protests against Covid-quarantines and to interpret them in a socio-philosophical aspect. The methodological strategy of this study is based on the concept of theatricality of socio-communicative manifestations of culture. This concept allows us to comprehend the essence and forms of existence of social reality in the dynamics of their changes with a change in the cultural (political, socio-economic, informational, etc.) context. As a result of the study, it was found that many protests against quarantine restrictions are characterized by theatrical component withe elements such as play, performance, costumes and scenery, corresponding drama, etc. This is due to the fact that any protest action (whether it be a mass meeting or an individual protest) is a public event addressed to a specific audience to which a specific message needs to be conveyed. However, it was found that in protests against lockdowns, the theatrical component manifests itself in different ways at different stage of the pandemic. During the first wave, elements of costumed performances and comic antics prevailed in them, but for the second wave mass rallies became characteristic, most of which end in clashes with the police. There is much less theatrical content in these actions. This indicates that the theatrical component of the protest action lasts only as long as there is hope for a dialogue with the authorities. When the people do not receive answers to their questions, they begin to use other forms of communication with the authorities.Социально-политическая жизнь общества предполагает коммуникацию власти с народом, и народа с властью. Эта коммуникация может осуществляться в разных формах, в том числе и с элементами театральности (таких, как игра, перформанс, артистизм, костюмы и декорации, драматургия, режиссура и т.д.). Пандемия Covid-19 во многом изменила социально-политическую жизнь разных стран, но не отменила стремления людей к её театрализации. Об этом свидетельствуют, в частности, акции протеста против Covid-карантинов, которые привнесли новые приемы и сюжеты в репертуар политического «театра». Поэтому цель данного исследования - выявление элементов театральности в протестах против Covid-карантинов и их осмысление в социально-философском аспекте. Методологическая стратегия этого исследования базируется на концепции театральности социокоммуникативных проявлений культуры, позволяющей осмысливать суть и формы существования социальной реальности в динамике их изменений со сменой культурного (политического, социально-экономического, информационного и т.д.) контекста. В результате исследования установлено, что для многих акций протеста против карантинных ограничений характерна театральная составляющая с такими элементами, как игра, перформанс, костюмы и декорации, соответствующая драматургия и т.д. Это объясняется тем, что любая акция протеста (будь то массовый митинг или одиночный пикет) является мероприятием публичным, рассчитанным на определённую аудиторию, до которой необходимо донести определённое сообщение. Однако обнаружено, что в протестах против Covid-карантинов театральная составляющая проявляется по-разному на разных этапах пандемии. Во время первой волны в них преобладали элементы костюмированных представлений, шуточных выходок, а для второй волны характерными становятся массовые митинги, большинство из которых заканчиваются стычками с полицией. Театрального в этих акциях становится значительно меньше. Это указывает на то, что театральная составляющая в акциях протеста сохраняется лишь до тех пор, пока есть надежда на диалог с властью. Когда же народ не получает ответов на свои вопросы, начинает использовать другие формы коммуникации с властью.Соціально-політичне життя суспільства передбачає комунікацію влади із народом і народу із владою. Ця комунікація може набувати різних форм, в тому числі й з елементами театральності (таких як гра, перформанс, артистизм, костюми і декорації, драматургія, режисура тощо). Пандемія Covid-19 спричинила багато змін у соціально-політичному житті різних країн, але не відмінила прагнення людей до його театралізації. Про це свідчать, зокрема, акції протесту проти Covid-карантинів. Але їх театральна складова набуває різних особливостей в різних контекстах − культурних, соціально-економічних тощо. Тому актуальною науковою проблемою є виявлення цих особливостей та їх осмислення в рамках предмету соціальної філософії. Метою даного дослідження є виявлення елементів театральності в протестах проти Covid-карантинів та їх осмислення в соціально-філософському аспекті. Методологічна стратегія цього дослідження базується на концепції театральності соціокомунікативних проявів культури, яка дозволяє осмислювати сутність і форми існування соціальної реальності в динаміці їх змін зі зміною культурного (політичного, соціально-економічного, інформаційного тощо) контексту. В результаті дослідження встановлено, що для багатьох акцій протесту проти карантинних обмежень характерною є театральна складова з такими елементами, як гра, перформанс, костюми і декорації, відповідна драматургія тощо. Це пояснюється тим, що будь-яка акція протесту (масовий мітинг, поодинокий пікет тощо) є заходом публічним, розрахованим на певну аудиторію, до якої треба донести певне повідомлення. Проте з’ясовано, що у протестах проти Covid-карантинів театральна складова проявляється по-різному на різних етапах пандемії. Під час першої хвилі в них переважали елементи костюмованих вистав, жартівливих витівок, але для другої хвилі характерними стають масові мітинги, більшість з яких закінчуються сутичками із поліцією. Театрального в цих акціях стає значно менше. Це вказує на те, що театральна складова в акціях протесту зберігається лише до певної межі − доки є сподівання на діалог із владою. Коли ж народ не отримує відповідей на свої запитання, починає вдаватися до інших форм комунікації із владою
Технологія політичного брендингу під час парламентської виборчої кампанії 2019 в Україні: аналіз успішних кейсів
Get PDFThe article is devoted to the study of features and patterns of formation of party brands, analyzes colors, party symbols, key slogans of parliamentary parties in 2019. The essence of the concept of "political brand" and "party brand" is clarified, their characteristics and structure are defined. Article outlines the features of the processes of virtualization and mediatization of politics, pointing to the place of the political and party brand in these processes. The author outlines the features of political branding as a technology of political marketing, analyzes the technology of formation and promotion of political and party brand. Examining the practical experience of using political branding by modern Ukrainian political parties during the parliamentary election campaign in 2019, the author points to successful cases and explains their features. Installed. that the party brand is a virtual social phenomenon that creates in voter a sense of belonging to a particular community.It was found, that the common features of all party brands include: the presence of integral components of the party brand, the hypertrophied nature of the personal factor in the construction and promotion of political and party brand, the use of political advertising, co-branding and "star brand". Established, that the party brands of modern parliamentary parties of Ukraine can be identified as those that are recognizable by the majority of the population, have similar popularity at both local and national levels, have potential for long stay in the political space, are constantly mentioned in the media. It was revealed, that the distinctive features of party brands during the 2019 election campaign are various communication channels in which the brand is popularized, as well as the dominant technology of brand construction.Статья посвящена изучению особенностей и закономерностей формирования партийных брендов, в частности проанализировано колористику, партийную символику, ключевые лозунги и тенденции изменения основных брендов парламентских партий 2019 года. Выяснено сущность понятия «политический бренд» и «партийный бренд», определены их характеристики и структуру. Статья определяет особенности процессов виртуализации и медиатизации политики, указывая на место политического и партийного бренда в этих процессах. Автор определяет особенности политического брендинга как технологии политического маркетинга, анализирует технологии формирования и продвижения политического и партийного бренда. Исследовав практический опыт использования политического брендинга современными украинскими политическими партиями во время парламентской избирательной кампании 2019 года, автор указывает на успешные кейсы и объясняет их особенности. Встановлено, что партийный бренд является виртуальным социальным феноменом, который создает у избирателя ощущение принадлежности к определенному сообществу.
Установлено, что к общим признакам всех партийных брендов можно отнести: наличие целостных компонентов партийного бренда, гипертрофированный характер личностного фактора при конструировании и подвигании политического и партийного бренда, использование технологий политической рекламы, ко-брендинг и «звездный бренд». Установлено, что партийные бренды современных парламентских партий Украины можно определить как такые, что узнаются большинством населения, имеют похожую популярность как на локальном, так и на национальном уровнях, имеют потенциал к длительному пребыванию в политическом пространстве, постоянно упоминаются в СМИ. Выявлено, что отличительными чертами партийных брендов во время избирательной кампании 2019 года являются разные каналы коммуникации, в которых популяризируется бренд, а также доминирующая технология конструирования бренда.Стаття присвячена вивченню особливостей та закономірностей формування партійних брендів, зокрема проаналізовано колористику, партійну символіку, ключові гасла та тенденції зміни основних брендів парламентських партій 2019 року. З’ясовано сутність поняття «політичний бренд» та «партійний бренд», визначено їхні характеристики та структуру. Стаття окреслює особливості процесів віртуалізації та медіатизації політики, вказуючи на місце політичного і партійного бренду у цих процесах. Автор окреслює особливості політичного брендингу як технології політичного маркетингу, аналізує технології формування та просування політичного та партійного бренду. Дослідивши практичний досвід використання політичного брендингу сучасними українськими політичними партіями під час парламентської виборчої кампанії 2019 року, автор вказує на успішні кейси та пояснює їх особливості.Встановлено. що партійний бренд є віртуальним соціальним феноменом, який створює у виборця відчуття приналежності до певної спільноти. З’ясовано, що до спільних ознак всіх партійних брендів можна віднести: наявність цілісних компонентів партійного бренду, гіпертрофований характер особистісного чинника при конструюванні та посуванні політичного і партійного бренду, використання технологій політичної реклами, кобрендингу та «зіркового бренду». Встановлено, що партійні бренди сучасних парламентських партій України можна визначити як ті, що впізнаються більшістю населення, мають схожу популярність як на локальному, так і на національному рівнях, мають потенціал до тривалого перебування у політичному просторі, постійно згадуються у ЗМІ. Виявлено,що відмінними рисами партійних брендів під час виборчої кампанії 2019 року є різні канали комунікації, в яких популяризується бренд, а також домінуюча технологія конструювання бренду
Українські інтелектуальні комунікації М. Лисенка у складі Південно-західного відділу Російського географічного товариства (1873-1876)
Get PDFThe article deals with one of the aspects of the intellectual networks of the famous Ukrainian composer, an active member of the Kyiv community Mykola Lysenko – intellectual communications established by him as part of the South-Western Division of the Russian Geographical Society (1873-1876). We see the relevance of this topic in the role of interpersonal intellectual ties of Ukrainian scholars, cultural and public figures of the second half of the nineteenth century in the structuring of the Ukrainian socio-political and intellectual movement, the formation of the idea of national identity in the conditions of statelessness and ideological pressure from the official Russian authorities. The purpose of the study is to determine the role and place of M. Lysenko in the formation and functioning of the South-Western Division of the Russian Geographical Society in the context of its cultural and intellectual communications. The results of the article are reconstructed on the basis of epistolary and memoir sources, journalistic materials, internal documents and scientific publications of the center of intellectual practices of the composer, the forms of which determine the content of two successive stages of his activity in the South-Western Division of: Kyiv (February 1873- September 1874) – Academic and St. Petersburg (October 1874 – May 1876), marked by creative manifestations. It is emphasized that the organic continuation of the ethnographic activity of M. Lysenko in the 60s of the XIX century became his collaboration within the South-West Division, which provided new opportunities for expanding its own intellectual network and conducting intellectual practices at a higher scientific level. The originality and scientific novelty of the article lies in the formulation and development of insufficiently researched plot of Ukrainian intellectual history of the second half of the XIX century, actualization of the role of Ukrainian intellectual communities and individual intellectuals. Conclusions are made on the leading role of M. Lysenko in the formation and functioning of the South-Western Division of the Russian Geographical Society.У статті йдеться про один із аспектів інтелектуальних мереж відомого українського композитора, активного учасника Київської громади Миколи Віталійовича Лисенка - інтелектуальні комунікації, налагодженні ним у складі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873-1876). Актуальність даної теми вбачаємо у ролі міжособистісних інтелектуальних зв’язків українських науковців, культурних та громадських діячів другої половини ХІХ ст. у структуруванні українського громадсько-політичного та інтелектуального руху, формуванні ідеї національної ідентичності в умовах бездержавності та ідеологічного тиску з боку офіційної російської влади. Мета дослідження - визначення ролі та місця М. Лисенка у формуванні та функціонуванні Південно-Західного відділу Російського географічного товариства в контексті його культурно-інтелектуальних комунікацій. Результати статті полягають у реконструюванні на підставі вивчення епістолярних та мемуарних джерел, публіцистичних матеріалів, внутрішніх документів та наукових видань осередку інтелектуальних практик композитора, форми яких визначають зміст двох послідовних етапів його діяльності у складі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства: київського (лютий 1873 – вересень 1874 рр.) – академічного та петербурзького (жовтень 1874 – травень 1876 рр.), позначеного творчими проявами. Наголошено, що органічним продовженням етнографічної діяльності М. Лисенка 60-х років ХІХ ст. стала його співпраця у рамках Південно-Західного відділу, яка надавала нові можливості для розширення власної інтелектуальної мережі та провадження інтелектуальних практик на більш високому науковому рівні. Оригінальність і наукова новизна статті полягає у постановці та розробці недостатньо дослідженого сюжету української інтелектуальної історії другої половини ХІХ ст., актуалізації ролі українських інтелектуальних співтовариств та окремих інтелектуалів. Зроблено висновки щодо провідної ролі М. Лисенка у формуванні та функціонуванні Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.У статті йдеться про один із аспектів інтелектуальних мереж відомого українського композитора, активного учасника Київської громади Миколи Віталійовича Лисенка - інтелектуальні комунікації, налагодженні ним у складі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873-1876). Актуальність даної теми вбачаємо у ролі міжособистісних інтелектуальних зв’язків українських науковців, культурних та громадських діячів другої половини ХІХ ст. у структуруванні українського громадсько-політичного та інтелектуального руху, формуванні ідеї національної ідентичності в умовах бездержавності та ідеологічного тиску з боку офіційної російської влади. Мета дослідження - визначення ролі та місця М. Лисенка у формуванні та функціонуванні Південно-Західного відділу Російського географічного товариства в контексті його культурно-інтелектуальних комунікацій. Результати статті полягають у реконструюванні на підставі вивчення епістолярних та мемуарних джерел, публіцистичних матеріалів, внутрішніх документів та наукових видань осередку інтелектуальних практик композитора, форми яких визначають зміст двох послідовних етапів його діяльності у складі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства: київського (лютий 1873 – вересень 1874 рр.) – академічного та петербурзького (жовтень 1874 – травень 1876 рр.), позначеного творчими проявами. Наголошено, що органічним продовженням етнографічної діяльності М. Лисенка 60-х років ХІХ ст. стала його співпраця у рамках Південно-Західного відділу, яка надавала нові можливості для розширення власної інтелектуальної мережі та провадження інтелектуальних практик на більш високому науковому рівні. Оригінальність і наукова новизна статті полягає у постановці та розробці недостатньо дослідженого сюжету української інтелектуальної історії другої половини ХІХ ст., актуалізації ролі українських інтелектуальних співтовариств та окремих інтелектуалів. Зроблено висновки щодо провідної ролі М. Лисенка у формуванні та функціонуванні Південно-Західного відділу Російського географічного товариства
Феномен інтелектуальних спільнот Р. Коллінза у горизонті досліджень з філософії культури
Get PDFActuality of the topic based on correspondence R. Collins’ idea of researching of intellectual communities to contemporary synergetic condition of scientific knowledge and all cultural processes are presented in multi-variations of its own connections. The aim of the article is clarification of a phenomenon of an intellectual community as a methodological foundation of cultural-ontological and morphological researches in the field of philosophy of culture. The results of the research are opening of some topological signs of intellectual communities as methodological foundations of philosophy of culture. Signed in conclusions communication has conditions for syncretic researching of variety of cultural phenomenon. It’s showed conflicts are origins of culture. It’s consciously structural rivalry is a sign of cultural-ontological frames (platonism and aristotelism, empirism and rationalism etc.). It’s found out a network in its own synchronicity, diachronicity, semiotic measuring defines structures of existing of culture. It’s installed an intellectual ritual in aspects of dialogue, textuality, world outlook, practice is a core and form of creation of varieties of culture. It’s showed binary character of cultural capital in its constancy and changing. It’s listed emotional energy in aspects of longevity, strength, personality has irrational foundations of culture. It’s consciously lines of confrontation has a mechanism of forming of culture as intellectual metacommunity. It’s found out intellectual reputation is a mechanism of clarification of historical dynamics of intellectual capital.Актуальність теми обумовлена відповідністю підходу Р. Коллінза у дослідженні інтелектуальних спільнот сучасному постнекласичному стану наукового знання, де всі процеси у культурі розглядаються у багатогранності власних зв’язків. Метою є прояснення феномена інтелектуальної спільноти у якості методологічної основи культурно-онтологічних та типологічних досліджень у межах філософії культури. Результатами дослідження є розкриття низки топологічних ознак інтелектуальних спільнот, які можна використовувати у якості дослідницької бази філософії культури. У висновках наведено, що концепт комунікативності містить умови для синкретичного розглядання феноменів культури. Показано, що конфліктність є джерелом культури, як такої у різноманітті її феноменів. Усвідомлено, що структурне суперництво є показником певних культурно-онтологічних фреймів (платонізм та аристотелізм, емпіризм та раціоналізм тощо). З’ясовано, що мережевість у власній, синхронічності, діахронічності, семіотичності визначає структуру існування культури. Встановлено, що інтелектуальний ритуал в аспектах діалогічності, текстуальності, світоглядності, практичності виступає своєрідним середостінням й формою утворення осередків культури. Показаний бінарний характер культурного капіталу як сталої та водночас мінливої структури. Наведено, що емоційна енергія в аспектах довготривалості, міцності, персоналістичності містить у собі позараціональні підґрунтя культури. Усвідомлено, що лінії протистояння містять механізм формування культури у якості інтелектуальної надспільноти. З’ясовано, що інтелектуальна репутація є механізмом прояснення історичної динаміки інтелектуального капіталу.Актуальність теми обумовлена відповідністю підходу Р. Коллінза у дослідженні інтелектуальних спільнот сучасному постнекласичному стану наукового знання, де всі процеси у культурі розглядаються у багатогранності власних зв’язків. Метою є прояснення феномена інтелектуальної спільноти у якості методологічної основи культурно-онтологічних та типологічних досліджень у межах філософії культури. Результатами дослідження є розкриття низки топологічних ознак інтелектуальних спільнот, які можна використовувати у якості дослідницької бази філософії культури. У висновках наведено, що концепт комунікативності містить умови для синкретичного розглядання феноменів культури. Показано, що конфліктність є джерелом культури, як такої у різноманітті її феноменів. Усвідомлено, що структурне суперництво є показником певних культурно-онтологічних фреймів (платонізм та аристотелізм, емпіризм та раціоналізм тощо). З’ясовано, що мережевість у власній, синхронічності, діахронічності, семіотичності визначає структуру існування культури. Встановлено, що інтелектуальний ритуал в аспектах діалогічності, текстуальності, світоглядності, практичності виступає своєрідним середостінням й формою утворення осередків культури. Показаний бінарний характер культурного капіталу як сталої та водночас мінливої структури. Наведено, що емоційна енергія в аспектах довготривалості, міцності, персоналістичності містить у собі позараціональні підґрунтя культури. Усвідомлено, що лінії протистояння містять механізм формування культури у якості інтелектуальної надспільноти. З’ясовано, що інтелектуальна репутація є механізмом прояснення історичної динаміки інтелектуального капіталу
Аналіз основних факторів, що впливають на розвиток людського капіталу як одне з ключових стратегічних цілей в Азербайджанській Республіці
Get PDFSustainable development is one of the most challenging and pressing challenges facing humanity. One of the driving factors of sustainable development is the successful development of human potential and the transformation of this potential into human capital. In recent decades, reproducible human capital has begun to occupy a significant share in the structure of the national wealth of many developed countries.
In developed countries, the share of human capital in the country's national wealth reaches 70%, thereby significantly exceeding the importance of natural and physical capital in economic growth. Due to the variety of factors and conditions affecting the sustainable development of countries, the development of human potential and the formation of human capital around the world is happening with different dynamics. This largely depends on government priorities and policies in the field of full development of human potential, the creation of favorable social, economic and environmental conditions for its successful implementation. The author researches the factors that influence the development of human capital to varying degrees, analyzes various government policies aimed at the development of human capital, analyses experience of the public administration mechanisms in the Republic of Azerbaijan aimed at human development and the development of human capital. An important aspect of the success of the implementation of government programs is the assessment by influential international organizations of various country indicators. The article also highlights topical issues related to the development of human capital within the framework of national development priorities until 2030. The reforms carried out in the Republic of Azerbaijan in the field of vocational education, health care, demographic policy, the implementation of programs to support the private sector, especially small and medium-sized businesses, the creation of favorable conditions for investment in various sectors of the economy are important factors for the development of human capital in the medium and long term.
The purpose of the article is to study the factors influencing the development of human capital in the Republic of Azerbaijan, to analyze the state measures carried out in the country aimed at creating the necessary conditions for the development of human capital.Сталий розвиток є одним із найскладніших і нагальних викликів, які стоять перед людством. Одним із рушійних факторів сталого розвитку є успішний розвиток людського потенціалу та перетворення цього потенціалу в людський капітал. В останні десятиліття відтворюваний людський капітал почав займати значну частку в структурі національного багатства багатьох розвинених країн.
У розвинених країнах частка людського капіталу в національному багатстві країни досягає 70%, що значно перевищує значення природного та фізичного капіталу в економічному зростанні. Через різноманітність факторів та умов, що впливають на сталий розвиток країн, розвиток людського потенціалу та формування людського капіталу у всьому світі відбувається з різною динамікою. Це значною мірою залежить від державних пріоритетів та політики у сфері повноцінного розвитку людського потенціалу, створення сприятливих соціальних, економічних та екологічних умов для його успішної реалізації. Автор досліджує фактори, які різною мірою впливають на розвиток людського капіталу, аналізує різноманітну державну політику, спрямовану на розвиток людського капіталу, аналізує досвід механізмів державного управління в Азербайджанській Республіці, спрямованих на розвиток людського потенціалу та розвиток людського капіталу. Важливим аспектом успішності виконання державних програм є оцінка впливовими міжнародними організаціями різноманітних показників країни. У статті також висвітлюються актуальні питання розвитку людського капіталу в рамках національних пріоритетів розвитку до 2030 року. Реформи, що проводяться в Азербайджанській Республіці у сфері професійно-технічної освіти, охорони здоров’я, демографічної політики, реалізації програм підтримка приватного сектора, особливо малого та середнього бізнесу, створення сприятливих умов для інвестування в різні галузі економіки є важливими факторами розвитку людського капіталу в середньостроковій та довгостроковій перспективі.
Метою статті є вивчення факторів, що впливають на розвиток людського капіталу в Азербайджанській Республіці, аналіз проведених у країні державних заходів, спрямованих на створення необхідних умов розвитку людського капіталу.Сталий розвиток є одним із найскладніших і нагальних викликів, які стоять перед людством. Одним із рушійних факторів сталого розвитку є успішний розвиток людського потенціалу та перетворення цього потенціалу в людський капітал. В останні десятиліття відтворюваний людський капітал почав займати значну частку в структурі національного багатства багатьох розвинених країн.
У розвинених країнах частка людського капіталу в національному багатстві країни досягає 70%, що значно перевищує значення природного та фізичного капіталу в економічному зростанні. Через різноманітність факторів та умов, що впливають на сталий розвиток країн, розвиток людського потенціалу та формування людського капіталу у всьому світі відбувається з різною динамікою. Це значною мірою залежить від державних пріоритетів та політики у сфері повноцінного розвитку людського потенціалу, створення сприятливих соціальних, економічних та екологічних умов для його успішної реалізації. Автор досліджує фактори, які різною мірою впливають на розвиток людського капіталу, аналізує різноманітну державну політику, спрямовану на розвиток людського капіталу, аналізує досвід механізмів державного управління в Азербайджанській Республіці, спрямованих на розвиток людського потенціалу та розвиток людського капіталу. Важливим аспектом успішності виконання державних програм є оцінка впливовими міжнародними організаціями різноманітних показників країни. У статті також висвітлюються актуальні питання розвитку людського капіталу в рамках національних пріоритетів розвитку до 2030 року. Реформи, що проводяться в Азербайджанській Республіці у сфері професійно-технічної освіти, охорони здоров’я, демографічної політики, реалізації програм підтримка приватного сектора, особливо малого та середнього бізнесу, створення сприятливих умов для інвестування в різні галузі економіки є важливими факторами розвитку людського капіталу в середньостроковій та довгостроковій перспективі.
Метою статті є вивчення факторів, що впливають на розвиток людського капіталу в Азербайджанській Республіці, аналіз проведених у країні державних заходів, спрямованих на створення необхідних умов розвитку людського капіталу
Використання засобів масової інформації як інструментів освітнього процесу через навички критичного мислення
Get PDFThe rapid development of information and communication technologies gives modern society access to a variety of information sources that enable the consumption of more ideas, suggestions, references and solutions, coming from the media, social media, bloggers and opinion leaders.
If you turn to the media, one of the issues that is on the agenda and motivates their study from an educational perspective is their ability to dominate and manipulate the opinions of their users. Today, more than ever, it is necessary to enter the world of communications from a critical stance that includes reflection and skepticism.
Analysis of processes in the educational space shows that with the emergence and development of mass media there is a vital need for their use in the education of children and adults. Therefore, we believe that a serious, sophisticated, consistent and rational discussion of the problem of critical information consumption is necessary.
The aim of the theoretical research is to analyze the role of media as a tool for learning and educational activities, as well as the importance of critical thinking skills for the use of different information sources within the educational space.
Teachers and students need practical, reflective and articulated around the processes of building educational activities guidelines. One of the key functions of the school at the end of the century should be to help students become aware of the role of the media in their own social life; to raise their familiarity with the technical and symbolic mechanisms by which the media seduce the viewer; to promote adequate value criteria, to teach children to see and choose products of higher cultural quality.
To form a modern socially competent person with a high level of culture and civic responsibility it is necessary to combine the efforts of not only professional teachers, but also specialists of mass media, public organizations, parents and, of course, the students themselves.Стрімкий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій надає доступ сучасного суспільства до найрізноманітніших джерел інформації, які дають можливість споживати більшу кількість, ідей, пропозицій, посилань і рішень, що лунають з боку засобів масової інформації, соціальних мереж, блогерів, лідерів громадських думок.
Якщо ви звертаєтеся до засобів масової інформації, одне з питань, яке стоїть на порядку денному і мотивує їх вивчення з точки зору освіти - це їхня здатність домінувати і маніпулювати думкою користувачів. Сьогодні, як ніколи раніше, необхідно увійти в світ комунікацій з критичної позиції, яка включає в себе рефлексію і скептицизм.
Аналіз процесів в освітньому просторі показує, що з появою і розвитком мас-медіа виникає життєва необхідність їх використання у навчанні дітей та дорослих. Тому ми вважаємо, що необхідно провести серйозне, складне, послідовне і раціональне обговорення проблеми критичного споживання інформації.
Наше теоретичне дослідження спрямоване на аналіз ролі засобів масової інформації як інструменту навчання та виховної діяльності, а також, значення навичок критичного мислення для використання різних джерел інформації в рамках освітнього простору.
Вчителям і учням потрібні орієнтири - практичні, відображені і сформульовані навколо процесів побудови освітньої діяльності. Однією з ключових функцій школи в кінці століття повинна стати допомога учням усвідомлювати роль засобів масової інформації в їх власному соціальному житті; їх знайомство з технічними і символічними механізмами, за допомогою яких засоби масової інформації спокушають глядача; пропаганда адекватних ціннісних критеріїв, які вчать учнів бачити і обирати продукти більш високої культурної якості.
Для формування сучасної соціально компетентної особистості з високим рівнем культури та громадянської відповідальності потрібно об’єднання зусиль не тільки професійних педагогів, а й спеціалістів мас-медіа, громадських організацій, батьків і, звичайно, самих учнів.Стрімкий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій надає доступ сучасного суспільства до найрізноманітніших джерел інформації, які дають можливість споживати більшу кількість, ідей, пропозицій, посилань і рішень, що лунають з боку засобів масової інформації, соціальних мереж, блогерів, лідерів громадських думок.
Якщо ви звертаєтеся до засобів масової інформації, одне з питань, яке стоїть на порядку денному і мотивує їх вивчення з точки зору освіти - це їхня здатність домінувати і маніпулювати думкою користувачів. Сьогодні, як ніколи раніше, необхідно увійти в світ комунікацій з критичної позиції, яка включає в себе рефлексію і скептицизм.
Аналіз процесів в освітньому просторі показує, що з появою і розвитком мас-медіа виникає життєва необхідність їх використання у навчанні дітей та дорослих. Тому ми вважаємо, що необхідно провести серйозне, складне, послідовне і раціональне обговорення проблеми критичного споживання інформації.
Наше теоретичне дослідження спрямоване на аналіз ролі засобів масової інформації як інструменту навчання та виховної діяльності, а також, значення навичок критичного мислення для використання різних джерел інформації в рамках освітнього простору.
Вчителям і учням потрібні орієнтири - практичні, відображені і сформульовані навколо процесів побудови освітньої діяльності. Однією з ключових функцій школи в кінці століття повинна стати допомога учням усвідомлювати роль засобів масової інформації в їх власному соціальному житті; їх знайомство з технічними і символічними механізмами, за допомогою яких засоби масової інформації спокушають глядача; пропаганда адекватних ціннісних критеріїв, які вчать учнів бачити і обирати продукти більш високої культурної якості.
Для формування сучасної соціально компетентної особистості з високим рівнем культури та громадянської відповідальності потрібно об’єднання зусиль не тільки професійних педагогів, а й спеціалістів мас-медіа, громадських організацій, батьків і, звичайно, самих учнів
Концептосфера статі та інтерпретація гендерних міфологем у філософії та культурі постмодернізму
Get PDFPostmodern discourse, acting as a critical space of hermeneutic interpretation, allows us to constantly revise the modernist understanding of sociocultural reality with the subsequent creation of new mythologemes and «stories» – myths, concepts and images, which, in fact, always represent gender narratives. The most significant sources of influence, both explicitly and implicitly, use the sexual content of cultural "scripts" of individuation and normalization of the «non-normal» with a categorical denial of their «privileged isolation». The construction of new gender mythologemes certainly works in the problem field of both masculinity and femininity, but, to a much greater extent, this phenomenon affects the basic concepts of femininity, including the concepts and ideals of «eternal femininity». The purpose of the article is to reveal the nature of transformations of gender mythologemes and the role of new mythologies of femininity in the conceptual field of philosophy and culture of postmodernism. In the course of the study the methods of historicism and the principles of system analysis have been used with an emphasis on the features of the hermeneutic reflection of femininity in various socio-cultural contexts of postmodernism. The methodology of constructivism allows us considering gender categories as sociocultural constructs and the postmodern interpretation of femininity in the representations of certain mythologies is, therefore, part of the existential problem of the gender mechanism of behavior. Research into the essence, role and historical perspectives of transformations of gender mythologies in postmodern culture leads to the conclusion that the process of installing of new mythologemes, happening in the mass culture of recent decades, is characterized by epiphenomena of visualization and aesthetic reproduction, followed by the intensive integration into the contexts of post-capitalist consumerism.
In the post-paradigmatic relations of post-modern society, hermeneutic interpretation allows revising gender mythologemes at a fundamental conceptual level, which primarily affects the transformation of the mythologemes of «woman’s nature» as a kind of ideal myth of «eternal femininity».Постмодерністський дискурс як критичний простір герменевтичної інтерпретації дозволяє постійно переглядати модерністське розуміння соціокультурної реальності з подальшим створенням нових міфологем і «історій»-міфів, концепти і образи яких, по суті, завжди репрезентують гендерні наративи. Найзначніші джерела впливу як експліцитно, так і імпліцитно використовують сексуальний контент культурних «скриптів» індивідуації і нормалізації «не-нормального» з категоричним запереченням їх «привілейованої ізоляції». Конструювання нових гендерних міфологем, безумовно, працює в проблемному полі й маскулінності, і фемінінності, проте, більшою мірою, цей феномен стосується базових понять фемінінності, зокрема, концептів та ідеалів «вічної жіночності». Мета статті полягає в розкритті характеру трансформацій гендерних міфологем і ролі нових міфологій фемінінності в концептуальному полі філософії і культури постмодернізму. У ході дослідження було використано методи історизму та принципи системного аналізу із зосередженням уваги на особливостях герменевтичного відображення фемінінності в різних соціокультурних контекстах постмодернізму. Методологія конструктивізму дозволяє розглядати гендерні категорії як соціокультурні конструкти і постмодерністська інтерпретація жіночності в репрезентаціях певних міфологій є, таким чином, частиною екзистенціальної проблеми гендерного механізму поведінки. Дослідження сутності, ролі та історичних перспектив трансформацій гендерних міфологій у культурі постмодерну дозволяє зробити висновки про те, що процес інсталяції нових міфологем, який яскраво виражений у масовій культурі останніх десятиліть, характеризується епіфеноменами візуалізації та естетичної репродукції з подальшою інтенсивною інтеграцією в контексти посткапіталістичного консюмеризму. У постпарадигматичних відносинах постсучасного суспільства герменевтична інтерпретація дозволяє переглядати гендерні міфологеми на фундаментальному концептуальному рівні, рівні, який насамперед зачіпає трансформації міфологем «природи жінки» як якогось ідеального міфу «вічної жіночності».Постмодерністський дискурс як критичний простір герменевтичної інтерпретації дозволяє постійно переглядати модерністське розуміння соціокультурної реальності з подальшим створенням нових міфологем і «історій»-міфів, концепти і образи яких, по суті, завжди репрезентують гендерні наративи. Найзначніші джерела впливу як експліцитно, так і імпліцитно використовують сексуальний контент культурних «скриптів» індивідуації і нормалізації «не-нормального» з категоричним запереченням їх «привілейованої ізоляції». Конструювання нових гендерних міфологем, безумовно, працює в проблемному полі й маскулінності, і фемінінності, проте, більшою мірою, цей феномен стосується базових понять фемінінності, зокрема, концептів та ідеалів «вічної жіночності». Мета статті полягає в розкритті характеру трансформацій гендерних міфологем і ролі нових міфологій фемінінності в концептуальному полі філософії і культури постмодернізму. У ході дослідження було використано методи історизму та принципи системного аналізу із зосередженням уваги на особливостях герменевтичного відображення фемінінності в різних соціокультурних контекстах постмодернізму. Методологія конструктивізму дозволяє розглядати гендерні категорії як соціокультурні конструкти і постмодерністська інтерпретація жіночності в репрезентаціях певних міфологій є, таким чином, частиною екзистенціальної проблеми гендерного механізму поведінки. Дослідження сутності, ролі та історичних перспектив трансформацій гендерних міфологій у культурі постмодерну дозволяє зробити висновки про те, що процес інсталяції нових міфологем, який яскраво виражений у масовій культурі останніх десятиліть, характеризується епіфеноменами візуалізації та естетичної репродукції з подальшою інтенсивною інтеграцією в контексти посткапіталістичного консюмеризму. У постпарадигматичних відносинах постсучасного суспільства герменевтична інтерпретація дозволяє переглядати гендерні міфологеми на фундаментальному концептуальному рівні, рівні, який насамперед зачіпає трансформації міфологем «природи жінки» як якогось ідеального міфу «вічної жіночності»
Символічні інструменти відтворення та визнання ідеології
Get PDFThe relevance of the article is due to the marked increase in the importance of ideologies in the socio-political and socio-cultural processes of different countries. The events of recent years (the protest wave of the American anti-racist movement BLM, which did not subside after the end of the presidential race in the United States; mass demonstrations of supporters of the rapper-communist P. Asel, who was arrested in Spain; regular large-scale actions of Ukrainian nationalist and ultranationalist groups) vividly illustrate the growth of ideologies as a factor in social life. The sociological study of ideology is often limited to a superficial description of the phenomenon; some works are characterized by the rejection of a deep study of the principles of the functioning of this phenomenon. We see a problem in this scientific approach, so we offer our own concept of ideology and of the mechanism of it functioning. The main purpose of our article is to conceptualize the symbolic tools of reproduction and the recognition of ideology as a social system of signs and actions (tools of ideological expansion of social space). The article contains the author's definition of the concept of symbolic tools as social means of influencing objects and things, which tend to be added into algorithms with a further transformation of their symbolic content. The results: four types of symbolic instruments have been identified: nomination, codification, classification and stigmatization. The peculiarity of each type of symbolic tools have been demonstrated by the example of the results of critical discourse analysis in the framework of the Norwegian-Ukrainian research project ARDU. The nomination (“official” and “nomination of personal opinion”) endows the new object with a new symbol; the codification streamlines the application of the nomination by endowing the old object with a new symbol; the classification binds an object to a specific attribute by assigning an old symbol to the new object; the stigmatization is a negative and positive evaluative algorithm (old object-old symbol) that fixes a certain status. Conclusions: the four tools tend to be applied sequentially like the nested algorithm. The results of the effective application of such an algorithm have been subsequently legitimized. Sustainable forms of application of the considered instruments are naturalization, sacralization, reification, (de)humanization; we consider analysis of these forms to be the main direction of further research.Актуальность темы обусловлена ростом значимости идеологий по всему миру. Этот рост хорошо иллюстрируется активизацией идеологических движений и выступлений по всему миру, начиная от протестных акций движения «BLM» в США и массовых выступлений сторонников рэпера-коммуниста П. Аселя и заканчивая острыми проявлениями идеологической борьбы в Украине. Целью статьи является концептуализация символических инструментов воспроизводства и признания идеологии. Статья устраняет пробел в отношении социологического понимания инструментов воспроизводства и признания идеологии. Результаты работы авторов таковы: в статье охарактеризованы особенности функционирования идеологии в социальном пространстве. С помощью использования ранее разработанного авторами определения идеологии, обоснованы социологические возможности исследования воспроизводства и признания идеологии. Разработано авторское определение символических инструментов как преимущественно алгоритмизованных социальных средств воздействия на объекты и вещи с дальнейшей трансформацией их символического содержания. Описан принцип функционирования символических инструментов и их роль в утверждении идеологем и воспроизводстве соответствующего дискурса. Выводы исследования: воспроизводство и признание идеологии обеспечивается четырьмя основными символическими инструментами – номинацией, кодификацией, классификацией и стигматизацией. Механизм последовательного действия этих инструментов авторы иллюстрируют результатами проведённого в рамках норвежско-украинского исследовательского проекта ARDU критического дискурс-анализа кейса электорально обусловленного политического обострения в украинском политическом дискурсе в период парламентской гонки 2019 года. Дана условная схема этого процесса: вначале закрепляется смысл (используется номинация), затем - объект в структуре (кодификация), затем - атрибут (классификация), а затем – оценочный атрибут (стигматизация). Обоснованы перспективы дальнейших исследований таких форм применения символических инструментов, как натурализация, сакрализация, ретификация, (де)гуманизация.Актуальність обумовлено помітним зростанням значущості ідеологій у соціально-політичних та соціокультурних процесах різних країн. Події останніх років – протестна хвиля американського антирасистського руху BLM, що, всупереч прогнозам, не втихла після закінчення президентських перегонів у США; масові виступи прихильників заарештованого у Іспанії репера-комуніста П. Аселя; регулярні гучні акції українських націоналістичних та ультранаціоналістичних угруповань - яскраво ілюструють вказане зростання ідеологій як фактору соціального життя. Мета статті полягає у концептуалізації символічних інструментів відтворення та визнання ідеології як соціальної системи знаків та дій. Стаття надає відповідь на питання про те, яким чином й за допомогою чого ідеологія відтворюється, підтримує власний статус, а також, стійку позицію у суспільному просторі. Із використанням раніше розробленого авторами визначення ідеології обґрунтовано соціологічні можливості дослідження відтворення і визнання ідеології. Результати дослідження: символічні інструменти визначено як специфічні схеми відтворення ідеологічно значущих ідей, постулатів, дискурсів та практик. Як одну з головних особливостей символічних інструментів, розглянуто їхнє тяжіння до складання у алгоритми, за рахунок чого ефективність їхнього впливу зростає та набуває оболонкового характеру. Проілюстровано принцип дії кожного виду символічних інструментів на прикладі результатів критичного дискурс-аналізу, проведеного в межах норвезько-українського дослідницького проекту ARDU, та зосередженого на кейсі електорально обумовленого політичного загострення українського політичного дискурсу у період парламентських перегонів 2019 року. Висновки: символічні інструменти відтворення та визнання ідеології функціонують в межах чотирьох елементного механізму дії, що складається з номінації, кодифікації, класифікації та стигматизації. Дана умовна схема цього процесу: спочатку закріплюється сенс (використовується номінація), потім - об'єкт в структурі (кодифікація), потім атрибут (класифікація), а потім - оціночний атрибут (стигматизація). Обґрунтовано перспективи подальших досліджень таких форм застосування символічних інструментів, як натуралізація, сакралізація, реіфікація, (де)гуманізація