Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Про трансформацію звичаю гостинності в сучасний період
Get PDFHospitality helps to study the existing relationships among people in a particular social environment in order to reveal their individual characteristics as a social being, and it also helps the relationship to acquire a new quality under certain circumstances. This tradition also shows how the biological and social nature of an individual as a human being changes in any social environment. If we look at the structural mechanism of hospitality in all periods from ancient to modern times, we can see that this tradition is constantly being enriched with the human factor. This mechanism can have a fundamentally alien effect on the transmission of both moral and ethical values. Hospitality as a social institution unites several people as a group. Institutional hospitality acts as a formal organization with a group of people embedded in the structure of society. Ethnographic analysis shows that, first of all, the arrival of a guest was a significant event according to the traditions of the XIX century, but, if we look at the history of the West and the East since the end of the XX century, we can see those traditions, culture, religion, etc. have completely acquired different characteristics. The problem of identity varies according to the different components in each nation of the region.
At the end of the 20th century and the beginning of the 21st century, traditions have been changing rapidly. These changes move forward by the strengthening of the interaction of cultures, the processes of information technology interference in all spheres of life. In the modern time, information technologies have become a social institution that seriously affect not only public consciousness, but also the formation of a system of values of society as a whole. In fact, this system, called “virtual life”, is especially distinguished by its capabilities as a mechanism for ensuring the exchange of views in the public consciousness in connection with various behavioral norms. Transformations in the tradition of hospitality, which forms a part of ethnic culture, are evaluated by people in both positive and negative aspects.Гостеприимство способствует изучению типических форм существующих и возникающих связей в конкретно-индивидуальной и социальной плоскости, и обретения этими связями новых качеств в определенных условиях с целью выявления личностных особенностей человека как общественной сущности. Этот обычай, в то же время, демонстрирует истинную суть человека как биологического и общественного существа.
Рассмотрение обычая гостеприимства с древнейших времен свидетельствует о том, что эта традиция постоянно обогащается человеческим фактором. Гостеприимство как социальный институт объединяет людей в группу. Институционализированное гостеприимство включено в структуру общества и, по сути, играет роль формальной организации группы людей.
При этнографическом анализе выясняется, что если в XIX веке прибытие гостя считалось значимым событием, то уже с конца XX столетия, бросая взгляд на историю Запада и Востока, видим качественное изменение обычаев, традиций, культуры, религии и т.д.
В конце XX – начале XXI вв. изменение обычаев и традиций ускоряется. Эти изменения обуславливаются усилением взаимовлияния культур, процессом проникновения информационных технологий во все сферы жизни. В современный период информационные технологии превратились в социальный институт, который серьезно влияет не только на общественное сознание, но и на формирование системы ценностей общества в целом. Эта система, называемая «виртуальной жизнью», на самом деле, особо выделяется своими возможностями как механизм обеспечения обмена информацией в общественном сознании в связи с различными поведенческими нормами. Трансформации, происходящие в обычаях гостеприимства, являющегося составной частью этнической культуры, оцениваются людьми как в позитивном, так и негативном аспекте.Гостинність сприяє вивченню типових форм існуючих і виникаючих зв'язків в конкретно-індивідуальної та соціальної площини і набуття цими зв'язками нових якостей в певних умовах з метою виявлення особистісних особливостей людини як суспільної сутності. Цей звичай, в той же час, демонструє справжню суть людини як біологічної та соціальної істоти.
Розгляд звичаю гостинності з найдавніших часів свідчить про те, що ця традиція постійно збагачується людським фактором. Гостинність як соціальний інститут об'єднує людей в групу. Інституціонально гостинність включено в структуру суспільства і, по суті, вона грає роль формальної організації групи людей.
При етнографічному аналізі було з'ясовано, що якщо в XIX столітті прибуття гостя вважалося значущою подією, то вже з кінця XX століття, дивлячись на історію Заходу і Сходу, бачимо якісну зміну звичаїв, традицій, культури, релігії і т.д.
В кінці XX - початку XXI ст. зміна звичаїв і традицій прискорюється. Ці зміни обумовлюються посиленням взаємовпливу культур, процесом проникнення інформаційних технологій в усі сфери життя. В сучасний період інформаційні технології перетворилися в соціальний інститут, який серйозно впливає не тільки на суспільну свідомість, а й на формування системи цінностей суспільства в цілому. Ця система, яка називається «віртуальним життям», насправді, особливо виділяється своїми можливостями як механізмом забезпечення обміну інформацією в суспільній свідомості в зв'язку з різними поведінковими нормами. Трансформації, що відбуваються в звичаях гостинності, що є складовою частиною етнічної культури та оцінюються людьми як в позитивному, так і негативному аспекті
Децентралізація влади в Україні на тлі пандемії COVID-19
Get PDFDecentralization and coronavirus - these are the two words that have recently been most often used in the information space of Ukraine. Therefore, the relevance of the topic of this article is twofold, as it stems from two current social and political issues addressed in the article - the fight against coronavirus and the fateful reform of decentralization of power for Ukraine. The purpose of the article is an objective analysis of the process of decentralization of power in the face of a serious challenge facing the Ukrainian state due to the coronavirus pandemic. The methodology of historical science is used for this purpose. The study is based on the principles of historicism, objectivity, specificity, systematics; analytical, descriptive methods were used in writing the article. The events of the final stage of the decentralization reform phase (2020) are considered, when the tasks of consolidation of districts, formation of a new administrative-territorial structure of the country, holding elections to new district councils and communities were solved. At the same time, all this was carried out in the context of the economic crisis, the coronavirus pandemic, the decline in the living standards of most people, and the decline in confidence in all branches of government. An important problem of decentralization of power has been the balance of state and regional interests, the establishment of interaction between the central government and local elites, mayors of large cities, whose role has increased due to anti-virus measures. An indicator of this was the successful performance in the local elections of regional parties and personally acting mayors. The novelty of the article is that it first considers the reform of decentralization of public administration in an unprecedented pandemic, which threatened the survival of large masses of people, the economy, the social order of Ukraine. Like most countries in the world.Децентрализация и коронавирус – вот два слова, которые в последнее время наиболее часто используются в информационном пространстве Украины. Поэтому актуальность темы данной статьи является двойной, ведь она вытекает из двух актуальных социальных и политических проблем, рассматриваемых в статье, – проблемы организации борьбы с падемией COVID-19 и судьбоносной для Украины реформы децентрализации власти.
Целью статьи является объективный анализ процесса децентрализации власти в условиях серьезного вызова, перед которым оказалось украинское государство из-за пандемии коронавируса. Для этого применена методология исторической науки. Исследование базируется на принципах историзма, объективности, конкретности, системности; при написании статьи использованы диалектический, аналитический, описательный методы.
Рассмотрены события завершающего этапа реформы децентрализации власти (2020), когда решались задачи укрупнения районов, формирования нового административно-теритриального устройства страны, проведения выборов в новые районные советы и общины. Причем все это осуществлялось в условиях экономического кризиса, пандемии COVID-19, снижения жизненного уровня большинства людей, падения доверия людей ко всем ветвям власти. Важной проблемой децентрализации власти стало установление баланса государственных и региональных интересов, налаживания с этой целью взаимодействия между центральной властью и местными элитами, мэрами крупных городов, роль которых повысилась в связи с антивирусными мероприятиями. Показателем этого стал успешное выступление на местных выборах региональных партий и лично действующих мэров.
Научная новизна статьи заключается в том, что в ней впервые рассмотрено проведение реформы децентрализации государственного управления в условиях невиданной ранее пандемии, которая поставила под угрозу выживание больших масс людей, экономику, общественное устройство Украины. Как и в большинстве стран мира.Децентралізація і коронавірус – ось два слова, які останнім часом найбільш часто вживаються в інформаційному просторі України. Тож актуальність теми даної статті є подвійною, адже вона випливає з двох актуальних соціальних і політичних проблем, що розглядаються у статті, – проблеми організації боротьби з падемією COVID-19 і доленосної для України реформи децентралізації влади. Метою статті є об’єктивний аналіз процесу децентралізації влади в умовах серйозного виклику, що повстав перед українською державою через пандемію коронавірусу. Для цього застосована методологія історичної науки. Дослідження базується на принципах історизму, об’єктивності, конкретності, системності; при написанні статті використані діалектичний, аналітичний, описовий методи. Розглянуто події завершального етапу реформи децентралізації влади (2020 р.), коли роз’язувалися завдання укрупнення районів, формування нового адміністративно-теритріального устрою країни, проведення виборів до нових районних рад і громад. При цьому все це здійснювалося в умовах економічної кризи, пандемії COVID-19, зниження життєвого рівня більшості людей, падіння довіри до усіх гілок влади. Важливою проблемою децентралізації влади стало дотримання балансу державних і регіональних інтересів, налагодження з цією метою взаємодії між центральною владою і місцевими елітами, мерами великих міст, роль яких підвищилася у зв’язку з антивірусними заходами. Показником цього став успішний виступ на місцевих виборах регіональних партій і особисто чинних мерів. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній уперше розглянуто проведення реформи децентралізації державного управління в умовах небаченої раніше пандемії, яка поставила під загрозу виживання великих мас людей, економіку, суспільний устрій України. Як і в більшості країн світу
Свобода й вольність: вплив ідеології польського повстання 1830 року на російську філософію і літературу
Get PDFThe relevance of the topic is due to the history of the concept of freedom in the Russian, Polish and Ukrainian thesauri in the late eighteenth and early nineteenth centuries. Because the concept of "freedom" is important in shaping the national identities of these Slavic peoples.The aim of the article was to consider the causes of metamorphoses that occurred in the use of words and changes in the connotations of the concept of "freedom". It is determined that the development of philosophical ideas about freedom in Russia in the early nineteenth century is influenced by two contradictory tendencies: nihilistic-deterministic and religious-libertarian. It is studied that in the Soviet official philosophy and ideology the concept of "freedom" acquires ritual-official and rational-determinist meaning ("freedom as a known necessity"). In contrast, "freedom" is replaced by the concept of "freedom", which has acquired positive connotations. At the same time, the identification of "freedom" with "arbitrariness" in recent years has been a source of Russian anti-liberal discourse.Conclusions. The concept of "freedom" in literature, official documents and philosophical considerations originally had two verbal reflections "liberty" and "freedom". And the first of them actually dominated until the early nineteenth century. Its meanings were related to the influence of Polish political principles and the Ukrainian Orthodox tradition, which was spread by graduates of the Kyiv-Mohyla Collegium (Academy). At the same time, it was gradually supplanted by another word, "liberty," especially under the influence of the reaction to the events and slogans of the French Revolution.Актуальность темы обусловлена рассмотрением истории понятия свободы в российском, польском и украинском тезаурусах в конце ХVIII-начала XIX века. Поскольку понятие «свободы» играет важную роль в формировании национальной идентичности этих славянских народов.
Целью статьи было рассмотрено причины метаморфоз, которые произошли в словоупотреблении и изменениях в коннотациях концепта «свобода». Определено, что развитие философских представлений о свободе в России в начале XIX века происходит под влиянием двух противоречивых тенденций: нигилистически-детерминистского и религиозно-либертарианского. Доказано, что в советской официальной философии и идеологии концепт «свобода» приобретает ритуально-официозного и рационально-детерминистского значения ( «свобода как познанная необходимость»). Вопреки этому вместо «вольности» появляется концепт «воли», который приобретал положительных коннотаций. В то же время, отождествление «свободы» с «беспределом» в последние годы является источником российского антилиберального дискурса.
Выводы. Концепт «свобода» в русской литературе, официальных документах и философских рассуждениях первоначально имел два словесных отображения «вольность» и «свобода». Причем первый из них фактически доминировало в начале XIX века. Его смыслы были связаны с действиями польских политических принципов и украинской православной традиции, которая распространялась выпускниками Киево-Могилянской коллегиума (академии). В то же время, оно постепенно вытеснялось другим словом «свобода», особенно под влиянием реакции на события и лозунги французской революции.Актуальність теми зумовлена розглядом історії поняття свободи в російському, польському та українському тезаурусах наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ сторіччя. Оскільки поняття «свободи» відіграє важливе значення у формуванні національних ідентичностей цих слов’янських народів.Метою статті було розглянути причини метаморфоз, які відбулися в слововживанні та змінах в конотаціях концепту «свобода». Визначено, що розвиток філософських уявлень про свободу в Росії на початку ХІХ століття відбувається під впливом двох суперечних тенденцій: нігілістично-детерміністського і релігійно-лібертаріанського. Досліджено, що в радянській офіційній філософії та ідеології концепт «свобода» набуває ритуально-офіціозного та раціонально-детерміністського значення («свобода як пізнана необхідність»). Всупереч цьому замість «вольності» з’являється концепт «волі», який набував позитивних конотацій. В той же час, ототожнення «свободи» зі «свавіллям» в останні роки є джерелом російського антиліберального дискурсу.Концепт «свобода» в російській літературі, офіційних документах та філософських міркуваннях первісно мав два словесних відображення: «вольность» і «свобода». Причому перше з них фактично домінувало до початку ХІХ сторіччя. Його сенси були пов’язані зі впливами польських політичних принципів та українською православною традицією, яка розповсюджувалася випускниками Києво-Могилянского колегіуму (академії). В той же час, воно поступово витіснялося іншим словом «свобода», особливо під впливом реакції на події та лозунги французької революції
Інтеграція жінок у збройні сили як виклик престижу військової професії
Get PDFThe aim of the article is to analyze the impact of women's integration into the Ukrainian Armed Forces on the military prestige. The study used discourse analysis as a method of research, which historically have focused on the meaningful characteristics of communication caused by the system of power relations and institutions of power. 677 comments, which include the concepts "woman" and "military" as the central ideas of discourse and which were posted during 2021 in the Ukrainian sector of the social network Facebook were analyzed in this research. We argue that the process of women's integration into the Ukrainian Armed Forces, which is associated with a change in the gender composition in favor of women, has a significant impact on the prestige of the military profession. On the one hand, women's integration into the armed forces causes in the Ukrainian sector of social networks the forthcoming of pretentious image of a woman-defender of the Motherland. This image is characterized by a certain amount of narcissism, belief in her exclusivity, superiority over men and it is a harmful and destructive force against the prestige of the military profession, because it challenges the moral and ethical norms, which define the value orientation of the officer's outlook and which are incorporated into the Code of Conduct for members of the Armed Forces of Ukraine.
On the other hand, assessments of professional prestige embody cultural beliefs, stereotypical images, prejudices and biases. The portrayal of servicewomen reflects deep-rooted stereotypes and discrimination against women. Such gender stereotypes as the requirement of physical strength for male-dominated professions; the disparity between male and female intellect; gender typicality for women to have personality traits incompatible with the military profession, for example, light-mindedness and emotionality; the higher social value of a man compared to a woman, impede women's integration into the Ukrainian Armed Forces and undermine the prestige of the military profession because they question such important components of professional prestige as qualification, competence, professionalism, social usefulness of all personnel of the Armed Forces of Ukraine without exception. The direct sexual objectification of women broadcasts the idea that women in the military are only a resource for entertainment and satisfying male sexual desire. With a significant increase in number of women serving in armed forces, such idea is detrimental to the prestige of the military profession, its destructive effect aimed to undermine respect, esteem, admiration, and social trust as factors of professional prestige. The same negative consequences for the prestige of the military profession are caused by cases where women join the armed forces motivated by such factors as mercantilism and the search for material benefits, which are covered by hypocrisy and double standards tactics.Мета статті – з’ясувати вплив процесу інтеграції жінок у Збройні сили України на еволюціонування престижу професії військовослужбовця. В дослідженні використовувався дискурс-аналіз як метод дослідження, який історично фокусуються на змістовних особливостях комунікації, обумовлених системою владних відносин та інститутів влади. Матеріалом цього дослідження стали 677 коментарів, які були розміщені в 2021 році в українському секторі соціальної мережі Фейсбук і які включають концепти «жінка» і «армія» як центральні ідеї дискурсу. Було доведено, що процес інтеграції жінок у Збройні сили України, з яким пов’язана зміна ґендерного складу на користь жінок, значно впливає на оцінку престижу професії військового.
З одного боку, це дає поштовх для створення в українському секторі соціальних мереж претензійного образу жінки-захисниці Батьківщини, який відрізняється неабиякою часткою нарцисизму, вірою у свою винятковість, перевагою над чоловіками, і є шкідливою та руйнівною силою відносно престижності професії військового, оскільки піддає сумніву морально-етичні норми, які визначають ціннісну орієнтацію світогляду офіцера і відображені у Кодексі честі офіцера Збройних сил України. З іншого боку, оцінка професійного престижу втілює культурні переконання та стереотипні образи, а також пов’язані з ними передсуди та упередження. Зображення жінок-військовослужбовців відображає патріархальні стереотипи і дискримінацію по відношенню до жінок. Такі ґендерні стереотипи, як обов’язковість силової витривалості в професіях, де домінують чоловіки; диспаритет чоловіків та жінок в інтелектуальному плані; наявність у жінки якостей, наприклад, легковажності та емоційності, які несумісні із професією військового; більша соціальна цінність чоловіка у порівнянні з жінкою, у період проведення політики інтеграції жінок до армії завдають шкоди престижності професії військового, оскільки вони піддають сумніву такі важливі для професійного престижу фактори, як кваліфікація, компетентність, професіоналізм, соціальна корисність всього особового складу України без винятку. Пряме сексуальне опредметнення жінок транслює ідею, що вона в армії – це лише ресурс для розваг і задоволення сексуальних потреб. За значного збільшення кількості жінок, які служать у Збройних Силах України, така ідея є згубною для престижності професії військового, її руйнівний ефект спрямований на підрив поваги, шанування, соціальної довіри як факторів професійного престижу. До таких же негативних наслідків щодо престижності професії військового призводять випадки, коли вступ жінок до лав ЗСУ мотивується такими факторами, як меркантильність та пошук матеріальної вигоди, що може прикриватися лицемірством та тактикою подвійних стандартів.Мета статті – з’ясувати вплив процесу інтеграції жінок у Збройні сили України на еволюціонування престижу професії військовослужбовця. В дослідженні використовувався дискурс-аналіз як метод дослідження, який історично фокусуються на змістовних особливостях комунікації, обумовлених системою владних відносин та інститутів влади. Матеріалом цього дослідження стали 677 коментарів, які були розміщені в 2021 році в українському секторі соціальної мережі Фейсбук і які включають концепти «жінка» і «армія» як центральні ідеї дискурсу. Було доведено, що процес інтеграції жінок у Збройні сили України, з яким пов’язана зміна ґендерного складу на користь жінок, значно впливає на оцінку престижу професії військового.
З одного боку, це дає поштовх для створення в українському секторі соціальних мереж претензійного образу жінки-захисниці Батьківщини, який відрізняється неабиякою часткою нарцисизму, вірою у свою винятковість, перевагою над чоловіками, і є шкідливою та руйнівною силою відносно престижності професії військового, оскільки піддає сумніву морально-етичні норми, які визначають ціннісну орієнтацію світогляду офіцера і відображені у Кодексі честі офіцера Збройних сил України. З іншого боку, оцінка професійного престижу втілює культурні переконання та стереотипні образи, а також пов’язані з ними передсуди та упередження. Зображення жінок-військовослужбовців відображає патріархальні стереотипи і дискримінацію по відношенню до жінок. Такі ґендерні стереотипи, як обов’язковість силової витривалості в професіях, де домінують чоловіки; диспаритет чоловіків та жінок в інтелектуальному плані; наявність у жінки якостей, наприклад, легковажності та емоційності, які несумісні із професією військового; більша соціальна цінність чоловіка у порівнянні з жінкою, у період проведення політики інтеграції жінок до армії завдають шкоди престижності професії військового, оскільки вони піддають сумніву такі важливі для професійного престижу фактори, як кваліфікація, компетентність, професіоналізм, соціальна корисність всього особового складу України без винятку. Пряме сексуальне опредметнення жінок транслює ідею, що вона в армії – це лише ресурс для розваг і задоволення сексуальних потреб. За значного збільшення кількості жінок, які служать у Збройних Силах України, така ідея є згубною для престижності професії військового, її руйнівний ефект спрямований на підрив поваги, шанування, соціальної довіри як факторів професійного престижу. До таких же негативних наслідків щодо престижності професії військового призводять випадки, коли вступ жінок до лав ЗСУ мотивується такими факторами, як меркантильність та пошук матеріальної вигоди, що може прикриватися лицемірством та тактикою подвійних стандартів
«Холодна війна» в програмах і діяльності лівих політичних партій і профспілок Канади (1956-1962)
Get PDFThe aim of the article is to show the ideological transformation of the left part of the Canadian political spectrum from the post-stalinist shifts till the Cuban missile crisis. The presented material can be used in further studies of the Cold war from the ideological approach. The results of the study can contribute to the better understanding of the Cold War history in Canada, regarding the global confrontation as a conflict of not only the superpowers but also the ideas. The article is also a case study of political parties, making an account of factors which caused organizational instability and changes in their ideological orientation. The main results: it has been found that there was a significant right-wing ideological shift in the Canadian Labour movement and Social Democrats as well. On the other hand, our study shows how the Communists were able to keep their ideological background stable and overcome the organizational weakness of 1956-59, even if the price was paid in losing some people the among their ranks.
The article shows a wide range of factors that influenced that drift. Concise conclusions: It is shown that overall the Canadian left were weakened during this period. The most powerful leftist party, the Co-operative Commonwealth Federation, has shown a denounce of some Marxist theses in the 1956 conference, and that led it to further centrist transformation, united with the labour movement in this drift. The Cold war influenced this shift in many cases, as the Left program documents consistently show the distancing from the communist regimes which are claimed as totalitarian. The Communist Party of Canada was left as a one, and reasonably weak, pro-soviet power, remaining somewhat orthodox in its doctrinal ideological beliefs. Their activities were crippled as well due to societal opposal to them as a rival Cold war side. Originality and scientific novelty of the current article are based on the fact that, for the first time, the attempt has been made to give an account of program changes of the Canadian Left while considering the factors which led to them (or their absence). For the first time there has been made a comparison of those changes which gives us possibility to characterize Canadian political climate during the subsequent period.Мета статті – показати ідеологічну трансформацію лівої частини канадського політичного спектру від постсталінських зрушень до кубинської ракетної кризи. Представлений матеріал може бути використаний у подальших дослідженнях холодної війни з ідеологічного підходу. Результати дослідження можуть сприяти кращому розумінню історії «холодної війни» в Канаді, розглядаючи глобальне протистояння як конфлікт не лише наддержав, а й ідей. Стаття також є тематичним дослідженням політичних партій із врахуванням факторів, що спричинили організаційну нестабільність та зміни їх ідеологічної спрямованості. Основні результати: виявлено, що в канадському робітничому та соціал-демократичному рухах відбулися значні ідеологічні зрушення вправо. З іншого боку, наше дослідження показує, як комуністи зуміли зберегти свою ідеологію і подолати організаційну слабкість 1956-59 років, навіть якщо ціною була втрата деяких людей у своїх рядах.
У статті показано широкий спектр факторів, які вплинули на цей дрейф. Стислі висновки: Показано, що в цілому канадські ліві були ослаблені в цей період. Найпотужніша ліва партія, Кооперативна Федерація Співдружності, продемонструвала на конференції 1956 року відхід від деяких марксистських тез, що привело її до подальших центристських перетворень, в яких вона була поєднана з робітничим рухом. Холодна війна вплинула на цей зсув у багатьох випадках, оскільки ліві програмні документи послідовно показують дистанціювання від комуністичних режимів, які називаються тоталітарними. Комуністична партія Канади залишилася єдиною і досить слабкою прорадянською силою, зберігаючи певну ортодоксальність у своїх доктринальних ідеологічних переконаннях. Її діяльність була також суттєво зменшена у масштабах через протидію суспільства як прихильникам сторони-суперниці Канади в «холодній війні». Оригінальність та наукова новизна даної статті ґрунтуються на тому, що вперше зроблено спробу розглянути програмні зміни канадських лівих з урахуванням факторів, які до них (або їх відсутності) призвели. Вперше проведено порівняння цих змін, що дає можливість охарактеризувати канадський політичний клімат у досліджуваний період.Мета статті – показати ідеологічну трансформацію лівої частини канадського політичного спектру від постсталінських зрушень до кубинської ракетної кризи. Представлений матеріал може бути використаний у подальших дослідженнях холодної війни з ідеологічного підходу. Результати дослідження можуть сприяти кращому розумінню історії «холодної війни» в Канаді, розглядаючи глобальне протистояння як конфлікт не лише наддержав, а й ідей. Стаття також є тематичним дослідженням політичних партій із врахуванням факторів, що спричинили організаційну нестабільність та зміни їх ідеологічної спрямованості. Основні результати: виявлено, що в канадському робітничому та соціал-демократичному рухах відбулися значні ідеологічні зрушення вправо. З іншого боку, наше дослідження показує, як комуністи зуміли зберегти свою ідеологію і подолати організаційну слабкість 1956-59 років, навіть якщо ціною була втрата деяких людей у своїх рядах.
У статті показано широкий спектр факторів, які вплинули на цей дрейф. Стислі висновки: Показано, що в цілому канадські ліві були ослаблені в цей період. Найпотужніша ліва партія, Кооперативна Федерація Співдружності, продемонструвала на конференції 1956 року відхід від деяких марксистських тез, що привело її до подальших центристських перетворень, в яких вона була поєднана з робітничим рухом. Холодна війна вплинула на цей зсув у багатьох випадках, оскільки ліві програмні документи послідовно показують дистанціювання від комуністичних режимів, які називаються тоталітарними. Комуністична партія Канади залишилася єдиною і досить слабкою прорадянською силою, зберігаючи певну ортодоксальність у своїх доктринальних ідеологічних переконаннях. Її діяльність була також суттєво зменшена у масштабах через протидію суспільства як прихильникам сторони-суперниці Канади в «холодній війні». Оригінальність та наукова новизна даної статті ґрунтуються на тому, що вперше зроблено спробу розглянути програмні зміни канадських лівих з урахуванням факторів, які до них (або їх відсутності) призвели. Вперше проведено порівняння цих змін, що дає можливість охарактеризувати канадський політичний клімат у досліджуваний період
Протиріччя реалізму та лібералізму в міждержавних відносинах: на прикладі російсько-грузинської війни
Get PDFIn the article, where contradictions of Realism and Liberalism on interstate relations are researched, approaches over the case of Russo-Georgian War are compared and argumentations of both approaches are presented. In comparison to Liberalism, which claims Russia intervened Georgia for the sake of protecting equality of individual rights, Realism, which guess Russo-Georgian War as a part of maintaining of continental interests of Russia is defended by author. After giving explanations to theories and providing facts about 2008 Russo-Georgian War theme of research is switched to comparison part of the article. The comparison is established over main theoretical nuances and multi-argumented claims of both views. According to findings of the research obtained from comparative analysis methods, Russo-Georgian War is a “product” of the policy ‘‘divide and rule’’ implemented by Russia in the post-soviet republics.
The research engages the results of war and harmony; therefore, it has useful significance. In any case, the adjustment by and by has created extensive disarray with respect to who is included as the chief on-screen characters; since there are various types of state and non-states entertainers. These on-screen characters lead to a wide scope of stakes, assorted objectives, complex methods of communication, and various organizations inside which the entertainers take activities. The old show which was the principal supporter of the verbalization of the meaning of universal relations was the differentiation between common society and the state. This qualification discovered money in the eighteenth century when it depicted two particular circles of human association and practice; the rising of the general public of individuals described by agreement and market relations, and an express whose chief capacity was to keep up interior harmony and outer protection. In the present age, in any case, the state and common society are interlaced that the global connection idea has gotten absolutely expository.У статті, досліджуються протиріччя реалізму та лібералізму у міждержавних відносинах, порівнюються підходи до випадку російсько-грузинської війни та наводиться аргументація обох підходів. У порівнянні з лібералізмом, який стверджує, що Росія втрутилася в Грузію заради захисту рівності прав особистості, автор захищає реалізм, який розглядає російсько-грузинську війну як частину підтримки континентальних інтересів Росії. Після роз'яснень теорій та наведення фактів про російсько-грузинську війну 2008 року тема дослідження переходить до частини статті порівняння. Порівняння встановлюється за основними теоретичними нюансами та багатоаргументованими твердженнями обох точок зору. Згідно з результатами дослідження, отриманими методами порівняльного аналізу, російсько-грузинська війна є «продуктом» політики «розділяй і володарюй», яку впроваджувала Росія в пострадянських республіках.
У дослідженні аналізуються результати війни та злагоди; тому воно має корисне значення. У будь-якому випадку, різні коригування поступово створили значне нпорозуміння стосовно того, хто є головними героями на сцені; оскільки існують різні типи державних і недержавних політичних акторів. Ці персонажі створюютьт широкий спектр ставок, різноманітних цілей, складних методів комунікації та різноманітних організацій, всередині яких діють ці актори. Старою позицією, яка була головним прихильником вербалізації сенсу загальнолюдських відносин, була диференціація спільногоу взаємодії суспільства та держави. Ця кваліфікація виявила гроші у вісімнадцятому столітті, коли зобразила два особливих кола людських асоціацій і практики; піднесення осіб, пов’язаних угодами та ринковими відносинами, і експрес, головною здатністю якого було підтримувати внутрішню гармонію та зовнішній захист. У сучасну епоху, у будь-якому випадку, держава і суспільство переплітаються, і ідея глобального зв’язку набула абсолютно зрозумілого характеруУ статті, досліджуються протиріччя реалізму та лібералізму у міждержавних відносинах, порівнюються підходи до випадку російсько-грузинської війни та наводиться аргументація обох підходів. У порівнянні з лібералізмом, який стверджує, що Росія втрутилася в Грузію заради захисту рівності прав особистості, автор захищає реалізм, який розглядає російсько-грузинську війну як частину підтримки континентальних інтересів Росії. Після роз'яснень теорій та наведення фактів про російсько-грузинську війну 2008 року тема дослідження переходить до частини статті порівняння. Порівняння встановлюється за основними теоретичними нюансами та багатоаргументованими твердженнями обох точок зору. Згідно з результатами дослідження, отриманими методами порівняльного аналізу, російсько-грузинська війна є «продуктом» політики «розділяй і володарюй», яку впроваджувала Росія в пострадянських республіках.
У дослідженні аналізуються результати війни та злагоди; тому воно має корисне значення. У будь-якому випадку, різні коригування поступово створили значне нпорозуміння стосовно того, хто є головними героями на сцені; оскільки існують різні типи державних і недержавних політичних акторів. Ці персонажі створюютьт широкий спектр ставок, різноманітних цілей, складних методів комунікації та різноманітних організацій, всередині яких діють ці актори. Старою позицією, яка була головним прихильником вербалізації сенсу загальнолюдських відносин, була диференціація спільногоу взаємодії суспільства та держави. Ця кваліфікація виявила гроші у вісімнадцятому столітті, коли зобразила два особливих кола людських асоціацій і практики; піднесення осіб, пов’язаних угодами та ринковими відносинами, і експрес, головною здатністю якого було підтримувати внутрішню гармонію та зовнішній захист. У сучасну епоху, у будь-якому випадку, держава і суспільство переплітаються, і ідея глобального зв’язку набула абсолютно зрозумілого характер
«Терапія» культури у вченні З. Фройда
Get PDFS. Freud is an iconic figure of the worldview revolution of the twentieth century. He delved into the analysis of morality, religion, and society. As a result, S. Freud moves from the therapy of his individual patients to the "therapy" of culture and humanity as a whole.
According to Freud, all our mental activity aims at obtaining pleasure and avoiding dissatisfaction, that is, the "pleasure principle" is automatically regulates our mental activity. However, culture acts as a repressive organism that suppresses the biological essence of a person and leads to neuroses. Civilization requires us to either abandon our drives (repression) or replace them with socially acceptable activities (sublimation). S. Freud is pessimistic about this program of socialization of instincts and emphasizes the inevitable antagonism between culture and libido, since humanity is not able to renounce either its animal basis or culture. He offers a position of some synthesis, thanks to which patients, after completing treatment, decide to take a certain middle position between full enjoyment of life and mandatory asceticism. The purpose of the article is to explicate the "therapy", which can be distinguished on the basis of the scientific heritage of S. Freud.
First, according to S. Freud, the excess of aggression, which is the most dangerous for humanity, is mitigated by Eros. Thus, Thanatos ‘ destructive forces are deflected by Eros. Secondly, S. Freud advises to fight the "super-ego" for therapeutic purposes and weaken its requirements. Third, S. Freud speaks about the need for a greater degree of sexual satisfaction. Fourth, the question of rethinking inversion (for example, homosexuality, lesbianism) is closely related to sexual pleasure. Fifth, S. Freud points out the problem of lack of sexual education in the field of Education.
The author of the article says that the development of Western culture of the XX-XXI century was associated with the implementation of many elements of the Freud program.З. Фройд є знаковою постаттю світоглядного перевороту ХХ століття, яка заглибившись в аналіз моралі, релігії, суспільства у кінцевому підсумку, переходить від терапії своїх окремих пацієнтів до «терапії» культури і людства у цілому.
Згідно З. Фройду вся наша душевна діяльність спрямована на те, щоб отримувати задоволення і уникати невдоволення, тобто вона автоматично регулюється «принципом задоволення». Проте культура виступає як репресивний організм, який пригнічує біологічну сутність людини і призводить до неврозів. Цивілізація вимагає від нас або відмовитися від наших потягів (придушення, витіснення) або замінити їх соціально прийнятною діяльністю (сублімація). З. Фройд песимістично оцінює дану програму соціалізації інстинктів та підкреслює взаємний неминучий антагонізм між культурою і лібідо, так як людство не в змозі відректися ні від своєї тваринної основи, ні від культури. Він дотримується позиції деякого синтезу, завдяки якому пацієнти після завершення лікування вирішують за власним розумінням зайняти якусь середню позицію між повною насолодою життям і обов’язковим аскетизмом. Метою статті є експлікація порад щодо «терапії», які можна виокремити на грунті наукового доробку З.Фройда.
По-перше, найбільш небезпечний для людства надлишок агресії пом’якшується, на думку З. Фройда, за рахунок Ероса. Отже руйнуючі сили Танатоса відхиляються Еросом. По-друге, у терапевтичних цілях З.Фройд радить боротися з «Над-Я» і послаблювати його вимоги. По-третє, З. Фройд висловлюється про необхідність більшою мірою сексуальної задоволеності. По-четверте, в тісному зв’язку з сексуальним задоволенням стоїть питання переосмислення інверсії (наприклад, гомосексуалізму, лесбіянства). По-п’яте, у сфері виховання З. Фройд вказує на проблему нестачі сексуальної освіченості.
З’ясовано, що розвиток західної культури ХХ-ХХІ століття пов’язано з реалізацією багатьох елементів фройдівської програми.З. Фройд є знаковою постаттю світоглядного перевороту ХХ століття, яка заглибившись в аналіз моралі, релігії, суспільства у кінцевому підсумку, переходить від терапії своїх окремих пацієнтів до «терапії» культури і людства у цілому.
Згідно З. Фройду вся наша душевна діяльність спрямована на те, щоб отримувати задоволення і уникати невдоволення, тобто вона автоматично регулюється «принципом задоволення». Проте культура виступає як репресивний організм, який пригнічує біологічну сутність людини і призводить до неврозів. Цивілізація вимагає від нас або відмовитися від наших потягів (придушення, витіснення) або замінити їх соціально прийнятною діяльністю (сублімація). З. Фройд песимістично оцінює дану програму соціалізації інстинктів та підкреслює взаємний неминучий антагонізм між культурою і лібідо, так як людство не в змозі відректися ні від своєї тваринної основи, ні від культури. Він дотримується позиції деякого синтезу, завдяки якому пацієнти після завершення лікування вирішують за власним розумінням зайняти якусь середню позицію між повною насолодою життям і обов’язковим аскетизмом. Метою статті є експлікація порад щодо «терапії», які можна виокремити на грунті наукового доробку З.Фройда.
По-перше, найбільш небезпечний для людства надлишок агресії пом’якшується, на думку З. Фройда, за рахунок Ероса. Отже руйнуючі сили Танатоса відхиляються Еросом. По-друге, у терапевтичних цілях З.Фройд радить боротися з «Над-Я» і послаблювати його вимоги. По-третє, З. Фройд висловлюється про необхідність більшою мірою сексуальної задоволеності. По-четверте, в тісному зв’язку з сексуальним задоволенням стоїть питання переосмислення інверсії (наприклад, гомосексуалізму, лесбіянства). По-п’яте, у сфері виховання З. Фройд вказує на проблему нестачі сексуальної освіченості.
З’ясовано, що розвиток західної культури ХХ-ХХІ століття пов’язано з реалізацією багатьох елементів фройдівської програми
Освітня політика радянської влади на Катеринославщині (Дніпропетровщині) у 1920-х–1930-х рр. Етнонаціональний вимір
Get PDFThe aim is to analyze the educational policy of the state in the national districts of Katerinoslav province, later - on the territory of Dnipropetrovsk region with the biggest concentration of the national formations in the republic. Research methods: historical-genetic, historical-comparative and historical-systemic. The main results. It was detected that after the ending of the civil war, representatives of national minorities, perceived the ideology Bolshevik government without enthusiasm. To strengthen their influence in this environment, was taken the course to the creation of the human resources that were loyal to the party from local population. In the complex of measures that were directed to the decision of this problem, the most important place was taken away to the educational policy, on the base on the influence of consciousness of the society and in the first place to its growing generation. It was shown it was started to do by the way of creation the chain of the national general and secondary special educational institutions. It was opened the specific formation of this policy in the region. Quantitative indicators testified that on the territory of Katerinoslav (Dnipropetrovs’k) till the end of the 20th, in the sphere of creation the educational education, noticeable positive results were taken place. It testified that its leadership of different levels was followed in the way of soviet party- state leadership. But, despite the proclamation of priority in the development of national education, the state allocated not much money for this sphere.
There were serious problems with the providing of educational literature on the mother tongue. Circulations and nomenclature of planned educational manuals didn’t meet the needs. That’s why teachers of schools and teachers of secondary special educational institutions needed to conduct the educational process due to pre-revolionary or Russian-speaking textbooks, or even due to fiction literature. There was a shortage of school facilities. However, it’s noted that to the end of 20-s among national minorities, the percentage of primary education coverage ranged from 80 to almost 100 percent. It’s emphasized that a network of various and secondary special educational institutions has been created. The training down specialists was under a significant ideological influence. It’s noticed that since the early 30’s began to curtail the policy of indigenization, liquidation of educational institutions and repressions against their pedagogical staff under the slogans of accusations of espionage and counter-revolutionary activities. In the middle of 1938 educational institutions of all national minorities ceased to exist. Concise conclusions Educational policy among national minorities in the Ekaterinoslav region was conducted in accordance with the proclamation, which consisted in the introduction of party ideology through the formation in the system of institutions of national education of personnel trained in the spirit of Bolshevik ideology. In the 1920s it was properly implemented. From the beginning of 1930s education begins to change and teaching in national languages begins to unfold accompanying repression against educators. The process ended in the middle of 1938 year by the liquidation of educational institutions of all types and translation into Russian of the Ukrainian language of insruction. In this way, the authorities initiated the process of assimilation and Russification of national minorities in the region. Originality: based on research materials and collections of archival documents. Scientific novelty: for the first time the educational policy of the Soviet power on the territory of Dnipropetrovs’k region in the ethno-national dimension is presented, through the prism of its realization in various national formations of the region. Article type: empiricalМета статті – дослідити освітню політику держави в національних районах у Катеринославській губернії, пізніше – Дніпропетровській області, регіоні, з найбільшою в республіці концентрацією національних утворень. Методи дослідження: історико-генетичний, історико-порівняльний та історико-системний. Основні результати. Проаналізовано освітню політику Радянської влади у всіх національних районах регіону. Виявлено, що після закінчення громадянської війни представники національних меншин без ентузіазму сприймали ідеологію більшовицької влади. Щоб зміцнити свій вплив в цьому середовищі, було взято курс на створення відданого партії кадрового потенціалу з місцевого населення. Показано, що це почало робитися шляхом створення мережі загальноосвітніх та середніх спеціальних навчальних закладів. Розкрито особливості здійснення цієї політики у регіоні. Попри проголошення пріоритету в розвитку освіти держава на цю сферу виділяла недостатньо коштів.
Були серйозні проблеми з забезпеченістю навчальною літературою на рідній мові. Проте, зазначається, на кінець 20-х рр. у національних меншинах процент охоплення початковою освітою становив від 80 до майже 100%. У регіону з заможними національними громадами були кращі умови для забезпечення функціонування своїх шкіл. Підкреслюється, що була створена мережа різнопрофільних середніх спеціальних навчальних закладів. Підготовка в них спеціалістів знаходилася під відчутним ідеологічним впливом. З початку 1930-х рр. розпочалося згортання політики коренізації, ліквідація освітніх закладів і репресії відносно їх педколективів під гаслами звинувачення у «шпигунстві» та «контрреволюційній діяльності». У середині 1938 р. було припинено існування освітніх закладів усіх національних меншин. Стислі висновки Освітня політика у середовищі національних меншин на Катеринославщині проводилася у відповідності до проголошеної більшовицькою партією політики, яка полягала у впровадженні партійної ідеології через формування у системі закладів національної освіти кадрів, підготовлених у дусі більшовицької ідеології. У 1920-х рр., вона належним чином реалізовувалася. З початку 1930-х рр. освітянська політика починає змінюватися і навчання національними мовами починає згортатися, супроводжуючись репресіями щодо освітян. Процес завершується у середині 1938 р. ліквідацією навчальних закладів усіх типів та переведенням на російську або українську мови навчання. У такий спосіб владою було покладено початок процесу асиміляції та зросійщення національних меншин області. Практичне значення: для застосування дослідниками історії національних меншин 1920-х‒1930-х рр. Оригінальність: на основі матеріалів досліджень та збірників архівних документів. Наукова новизна: вперше подано освітню політику радянської влади на теренах Дніпропетровщини крізь призму реалізації її у різних національних утвореннях регіону. Тип статті: емпірична.Мета статті – дослідити освітню політику держави в національних районах у Катеринославській губернії, пізніше – Дніпропетровській області, регіоні, з найбільшою в республіці концентрацією національних утворень. Методи дослідження: історико-генетичний, історико-порівняльний та історико-системний. Основні результати. Проаналізовано освітню політику Радянської влади у всіх національних районах регіону. Виявлено, що після закінчення громадянської війни представники національних меншин без ентузіазму сприймали ідеологію більшовицької влади. Щоб зміцнити свій вплив в цьому середовищі, було взято курс на створення відданого партії кадрового потенціалу з місцевого населення. Показано, що це почало робитися шляхом створення мережі загальноосвітніх та середніх спеціальних навчальних закладів. Розкрито особливості здійснення цієї політики у регіоні. Попри проголошення пріоритету в розвитку освіти держава на цю сферу виділяла недостатньо коштів.
Були серйозні проблеми з забезпеченістю навчальною літературою на рідній мові. Проте, зазначається, на кінець 20-х рр. у національних меншинах процент охоплення початковою освітою становив від 80 до майже 100%. У регіону з заможними національними громадами були кращі умови для забезпечення функціонування своїх шкіл. Підкреслюється, що була створена мережа різнопрофільних середніх спеціальних навчальних закладів. Підготовка в них спеціалістів знаходилася під відчутним ідеологічним впливом. З початку 1930-х рр. розпочалося згортання політики коренізації, ліквідація освітніх закладів і репресії відносно їх педколективів під гаслами звинувачення у «шпигунстві» та «контрреволюційній діяльності». У середині 1938 р. було припинено існування освітніх закладів усіх національних меншин. Стислі висновки Освітня політика у середовищі національних меншин на Катеринославщині проводилася у відповідності до проголошеної більшовицькою партією політики, яка полягала у впровадженні партійної ідеології через формування у системі закладів національної освіти кадрів, підготовлених у дусі більшовицької ідеології. У 1920-х рр., вона належним чином реалізовувалася. З початку 1930-х рр. освітянська політика починає змінюватися і навчання національними мовами починає згортатися, супроводжуючись репресіями щодо освітян. Процес завершується у середині 1938 р. ліквідацією навчальних закладів усіх типів та переведенням на російську або українську мови навчання. У такий спосіб владою було покладено початок процесу асиміляції та зросійщення національних меншин області. Практичне значення: для застосування дослідниками історії національних меншин 1920-х‒1930-х рр. Оригінальність: на основі матеріалів досліджень та збірників архівних документів. Наукова новизна: вперше подано освітню політику радянської влади на теренах Дніпропетровщини крізь призму реалізації її у різних національних утвореннях регіону. Тип статті: емпірична
Теоретичні основи політики інформаційної безпеки
Get PDFThe purpose of this article is to determine the theoretical foundations of information security policy as a key factor in society in today's world.
In Ukraine, as well as throughout the world, the problems of ensuring the security of the state, society and the individual are increasingly coming to the fore in state policy. National security is one of the priority goals of a modern state and is the basis for its stable development. The introduction of modern information technologies in all spheres of public life has significantly increased the dependence of society on the reliability of the information space, the reliability of the information received, and its protection from unauthorized access. The state policy in this area should be based on the norms of international law and active cooperation of states in international relations.
The need to study this question is due to the fact that currently interstate and interethnic conflicts are increasingly taking place in the information field. For Ukraine, information policy is an additional powerful resource in the modernization of the country and solving many current internal and external problems. It is quite obvious that the country's backwardness in the field of information policy technologies cannot contribute to success in solving the set tasks.
The effectiveness of the exercise of power in any state, including Ukraine, depends on its information support. Without information, it is impossible to imagine a positively functioning political structure, the development of mass political consciousness, the interaction of political actors. In the process of information and communication influence in the minds of the people the image of state power, its political institutions and leaders is formed, and the governing functions of the state are carried out with the greatest potential and lowest energy costs only when the system of information links between the state, civil society and personality.
At the same time, the state policy in the field of information security should be based on the principles of ensuring normal social, political, economic and technological development of society.Метою цієї статі є визначення теоретичних основ політики інформаційної безпеки як ключового фактору життя суспільства у сучасному світі.
В Україні, так само як і у всьому світі, проблеми забезпечення безпеки держави, суспільства і особистості все більше виходять на перший план у державній політиці. Національна безпека одна з пріоритетних цілей сучасної держави і є основних чинником її стабільного розвитку. Впровадження сучасних інформаційних технологій в усі сфери суспільного життя істотно підвищило залежність суспільства від надійності функціонування інформаційного простору, достовірності отриманої інформації, її захисту від несанкціонованого втручання. Політика держави у цій сфері повинна ґрунтуватися на нормах міжнародного права та активної співпраці держав у міжнародних відносинах.
Необхідність дослідження даної теми викликана тим, що в даний час міждержавні та міжнаціональні конфлікти все частіше протікають саме в інформаційному полі. Для України інформаційна політика є додатковим потужним ресурсом у здійсненні модернізації країни і вирішенні багатьох поточних внутрішніх і зовнішніх проблем. Цілком очевидним є той факт, що відставання країни в області технологій інформаційної політики не може сприяти успіху у вирішенні поставлених завдань.
Ефективність здійснення влади в будь-якій державі, в тому числі і в Україні залежить від її інформаційного забезпечення. Без інформації неможливо уявити позитивно функціонуючу політичну структуру, розвиток масової політичної свідомості, взаємодію суб’єктів політики. В процесі інформаційно-комунікативного впливу в свідомості народу формується образ державної влади, його політичних інститутів і лідерів, а керуючі функції держави здійснюються з найбільшим потенціалом і найменшими енергетичними затратами лише тоді, коли досить добре розвинена система інформаційних зав’язків між державою, громадянським суспільством і особистістю.
При цьому політика держави в області інформаційної безпеки повинна ґрунтуватися на принципах забезпечення нормального соціального, політичного економічного і технологічного розвитку суспільства. Метою цієї статі є визначення теоретичних основ політики інформаційної безпеки як ключового фактору життя суспільства у сучасному світі.
В Україні, так само як і у всьому світі, проблеми забезпечення безпеки держави, суспільства і особистості все більше виходять на перший план у державній політиці. Національна безпека одна з пріоритетних цілей сучасної держави і є основних чинником її стабільного розвитку. Впровадження сучасних інформаційних технологій в усі сфери суспільного життя істотно підвищило залежність суспільства від надійності функціонування інформаційного простору, достовірності отриманої інформації, її захисту від несанкціонованого втручання. Політика держави у цій сфері повинна ґрунтуватися на нормах міжнародного права та активної співпраці держав у міжнародних відносинах.
Необхідність дослідження даної теми викликана тим, що в даний час міждержавні та міжнаціональні конфлікти все частіше протікають саме в інформаційному полі. Для України інформаційна політика є додатковим потужним ресурсом у здійсненні модернізації країни і вирішенні багатьох поточних внутрішніх і зовнішніх проблем. Цілком очевидним є той факт, що відставання країни в області технологій інформаційної політики не може сприяти успіху у вирішенні поставлених завдань.
Ефективність здійснення влади в будь-якій державі, в тому числі і в Україні залежить від її інформаційного забезпечення. Без інформації неможливо уявити позитивно функціонуючу політичну структуру, розвиток масової політичної свідомості, взаємодію суб’єктів політики. В процесі інформаційно-комунікативного впливу в свідомості народу формується образ державної влади, його політичних інститутів і лідерів, а керуючі функції держави здійснюються з найбільшим потенціалом і найменшими енергетичними затратами лише тоді, коли досить добре розвинена система інформаційних зав’язків між державою, громадянським суспільством і особистістю.
При цьому політика держави в області інформаційної безпеки повинна ґрунтуватися на принципах забезпечення нормального соціального, політичного економічного і технологічного розвитку суспільства. 
«Нові меншини» у політичних процесах Словенії: проблеми та перспективи політизації
Get PDFThe purpose of the publication is to study the problems of politicization of "new minorities" in the Republic of Slovenia. The pending problem of the legal status of immigrants from the Former Yugoslavia makes the research topic relevant. The research results indicate that the geopolitical changes in the Balkans in the early 90s of the twentieth century intensified the waves of migration to Slovenia, as the most Europeanized of the states that emerged on the ruins of the former SFRY. It was revealed that Slovenia has always attracted migrants from other Yugoslav republics due to the wide opportunities for successful employment and further migration to Western European countries.
It was established that the official Ljubljana always considered migrants as a threat to the titular nation, and therefore the Slovenian government purposefully neglected the rights of new minorities, by opposing them with the so-called autochthonous minorities with their number of constitutional privileges and guarantees.
The concept of autochthonism that dominates Slovenian national politics is openly xenophobic and discriminative.
It is justified in the conclusions, that new minorities representatives have created a public organizations network of on the territory of the republic, but their activities are almost exclusively limited to culture and education, aimed mainly at preserving national identity, traditions, cultural and linguistic experiences.
It was identified that individual attempts to politicize the activities of minorities have taken place in the past, which to the creation of several political parties and organizations. But these attempts can be defined as unsuccessful, and the political movement of new minorities itself is marginalized.
It has been found that such state of things is involved with the lack of a clear political platform, lack of cohesion and lack of widespread support from the politically active population. Метою публікації є дослідження проблем політизації «нових меншин» у Республіці Словенія. Актуалізуючи тему дослідження авторка наголошує на невирішеність питання правового становища вихідців з республік колишньої соціалістичною Югославії. Результати дослідження свідчать, що геополітичні зміни на Балканах початку 90-х років ХХ століття посилили хвилі міграції до Словенії, як найбільш європеїзованої з держав, що виникли на уламках колишньої СФРЮ. Виявлено, що Словенія завжди приваблювала мігрантів з інших югославських республік завдяки широким можливостям успішного працевлаштування та подальшої міграції до країн Зіхідної Європи. Встановлено, що офіційна Любляна завжди розглядала мігрантів як загрозу титульній нації, а тому словенський уряд цілеспрямовано нехтував правами нових меншин, протиставляючи ним так звані автохтонні меншини, які користується рядом конституційних привілеїв та гарантій. Концепт автохтономізму, який є пануючим у національній політиці Словенії є відкрито ксенофобським та дискримінаційним.
У висновках обґрунтовано, що представники нових меншин створили на території республіки розвинену мережу громадських організацій, проте їх діяльність майже виключно обмежена культурною та просвітницькою сферою, спрямованої здебільшого на збереження національної ідентичності, традицій, культурної та мовної окремішності. Виявлено, що окремі спроби політизації діяльності меншин мали місце у минулому, що виявилося у створенні кількох політичних партій та організації, проте ці спроби можна визначити як невдалі, а сам політичний рух нових меншин – маргіналізований. З’ясовано, що такий стан речей пов’язаний з відсутністю чіткої політичної платформи, недостатній згуртованості та нестачею широкої підтримки політично активного населення.Метою публікації є дослідження проблем політизації «нових меншин» у Республіці Словенія. Актуалізуючи тему дослідження авторка наголошує на невирішеність питання правового становища вихідців з республік колишньої соціалістичною Югославії. Результати дослідження свідчать, що геополітичні зміни на Балканах початку 90-х років ХХ століття посилили хвилі міграції до Словенії, як найбільш європеїзованої з держав, що виникли на уламках колишньої СФРЮ. Виявлено, що Словенія завжди приваблювала мігрантів з інших югославських республік завдяки широким можливостям успішного працевлаштування та подальшої міграції до країн Зіхідної Європи. Встановлено, що офіційна Любляна завжди розглядала мігрантів як загрозу титульній нації, а тому словенський уряд цілеспрямовано нехтував правами нових меншин, протиставляючи ним так звані автохтонні меншини, які користується рядом конституційних привілеїв та гарантій. Концепт автохтономізму, який є пануючим у національній політиці Словенії є відкрито ксенофобським та дискримінаційним.
У висновках обґрунтовано, що представники нових меншин створили на території республіки розвинену мережу громадських організацій, проте їх діяльність майже виключно обмежена культурною та просвітницькою сферою, спрямованої здебільшого на збереження національної ідентичності, традицій, культурної та мовної окремішності. Виявлено, що окремі спроби політизації діяльності меншин мали місце у минулому, що виявилося у створенні кількох політичних партій та організації, проте ці спроби можна визначити як невдалі, а сам політичний рух нових меншин – маргіналізований. З’ясовано, що такий стан речей пов’язаний з відсутністю чіткої політичної платформи, недостатній згуртованості та нестачею широкої підтримки політично активного населення