Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Освітня мобільність у просторі глобалізованого світу
Get PDFThe article examines the phenomenon of educational mobility, which opens new opportunities for people, but also leads to new risks.
The aim of the study is to try to identify the main aspects of educational mobility, its problems and prospects in the context of globalization and modernization of national education..
Despite significant changes in the national education system in recent years, which have led to its reform following international standards and norms, it is relevant today to disclose some aspects of educational mobility as a separate type of mobility, its potential, and challenges in connection with the dynamics of the development of globalization processes aimed at creating European system of education and research.
Results. The author of the study focuses on the phenomenon of mobility as a movement in education, a professional activity, the transition of an individual from one social position to another. A prominent place is given to the specifics of educational mobility not only in higher education institutions but also in general secondary and continuing education institutions, because mobility opens many ideas both at the level of logic and models of internationalization of modern universities and at the level of training and deepening teachers’ competencies in New Ukrainian School.
The author’s definition of the concept of “educational mobility” is offered, the influence of mobility on the development of education, a person, the society as a whole is estimated. The main risks of introducing mobility, including the international one, into the national education system are revealed. The relevancy to build a national system of educational mobility is emphasised. It is shown that physical mobility gives way to new virtual mobility, based on the interaction of all traditional forms of information transmission through the information society, there is a need to fundamentally improve the philosophical foundations of mobility and create a new dialectic.
Conclusions. It is established that modern educational mobility opens new opportunities for a person and, at the same time, leads to new risks. Therefore, the views of scientists on this phenomenon are ambiguous. Global social processes, energy, and information flows are involved in the functioning of educational mobility. Mobility creates itself; any kind of it can be combined with another.У статті досліджується феномен освітньої мобільності, яка відкриває для людини нові можливості, але і призводить до нових ризиків.
Метою дослідження є спроба визначення основні аспекти освітньої мобільності, її проблеми та перспективи у контексті глобалізації світу та модернізації вітчизняної освіти.
Незважаючи на те, що за останні роки відбулися значні зміни у національній системі освіти, які спричинили її реформування згідно з вимогами міжнародних стандартів та норм, актуальним сьогодні залишається розкриття деяких аспектів освітньої мобільності як окремого виду мобільності, її потенціалу та викликів у зв’язку з динамікою розгортання процесів глобалізації, спрямованих на створення європейських просторів освіти та наукових розвідок.
Результати. Автором дослідження увагу сфокусовано на феномені мобільності як руху в освіті, професійній діяльності, переходу особистості з однієї соціальної позиції до іншої. Чільне місце відведено специфіці освітньої мобільності не лише вищої школи, але й загальної середньої і безперервної освіти, адже мобільність відкриває низку ідей як на рівні логік та моделей інтернаціоналізації сучасних університетів, так і на рівні підготовки, поглиблення компетенцій учителя Нової української школи.
Запропоновано авторське визначення поняття «освітня мобільність», оцінено вплив мобільності на розвиток освіти, людини, суспільства в цілому. Розкрито основні ризики впровадження мобільності, зокрема міжнародної, у національну систему освіти. Увагу акцентовано на необхідності розбудови національної системи освітньої мобільності. Показано, що фізична мобільність поступається місцем новій віртуальній мобільності, заснованій на взаємодії усіх традиційних форм передачі інформації через можливості інформаційного суспільства, виникає потреба принципового вдосконалення філософських основ мобільності та створення нової діалектики.
Висновки. Встановлено, що сучасна освітня мобільність відкриває для людини нові можливості і, водночас, призводить до нових ризиків. Тому й погляди науковців до цього явище неоднозначні. У функціонування освітньої мобільності втягнені глобальні суспільні процеси, енергетичні та інформаційні потоки. Мобільність сама освоює себе, будь-який вид її може об’єднатися з іншим.У статті досліджується феномен освітньої мобільності, яка відкриває для людини нові можливості, але і призводить до нових ризиків.
Метою дослідження є спроба визначення основні аспекти освітньої мобільності, її проблеми та перспективи у контексті глобалізації світу та модернізації вітчизняної освіти.
Незважаючи на те, що за останні роки відбулися значні зміни у національній системі освіти, які спричинили її реформування згідно з вимогами міжнародних стандартів та норм, актуальним сьогодні залишається розкриття деяких аспектів освітньої мобільності як окремого виду мобільності, її потенціалу та викликів у зв’язку з динамікою розгортання процесів глобалізації, спрямованих на створення європейських просторів освіти та наукових розвідок.
Результати. Автором дослідження увагу сфокусовано на феномені мобільності як руху в освіті, професійній діяльності, переходу особистості з однієї соціальної позиції до іншої. Чільне місце відведено специфіці освітньої мобільності не лише вищої школи, але й загальної середньої і безперервної освіти, адже мобільність відкриває низку ідей як на рівні логік та моделей інтернаціоналізації сучасних університетів, так і на рівні підготовки, поглиблення компетенцій учителя Нової української школи.
Запропоновано авторське визначення поняття «освітня мобільність», оцінено вплив мобільності на розвиток освіти, людини, суспільства в цілому. Розкрито основні ризики впровадження мобільності, зокрема міжнародної, у національну систему освіти. Увагу акцентовано на необхідності розбудови національної системи освітньої мобільності. Показано, що фізична мобільність поступається місцем новій віртуальній мобільності, заснованій на взаємодії усіх традиційних форм передачі інформації через можливості інформаційного суспільства, виникає потреба принципового вдосконалення філософських основ мобільності та створення нової діалектики.
Висновки. Встановлено, що сучасна освітня мобільність відкриває для людини нові можливості і, водночас, призводить до нових ризиків. Тому й погляди науковців до цього явище неоднозначні. У функціонування освітньої мобільності втягнені глобальні суспільні процеси, енергетичні та інформаційні потоки. Мобільність сама освоює себе, будь-який вид її може об’єднатися з іншим
Гаракепектепе - унікальний пам'ятник стародавньої матеріальної культури Азербайджану
Get PDFGarakepektepe is a unique monument covering a huge period of time from the Mesolithic to the late Middle Ages. And it is no coincidence that since antiquity it was mentioned several times in the famous encyclopedic book of the founder of Azerbaijani scientific historiography, outstanding historian Abbaskuli Aga Bakikhanov "Gulistan-Iram" as an important cultural, trade and strategic point on the way from east to north. At the dawn of the formation of Azerbaijani archeology, such famous researchers as A.A. Ivanovsky and E. Resler, who carried out the first excavation work on the hill, showed interest in the Garakepektepe monument.
More than 60 years ago on the Garakepektepe hill archaeological research began under the guidance of the author of these lines. For about 30 years archaeological excavations continued on this monument hill, as a result of which it has been established that life existed here for several millennia.
In the very beginning it was the habitat of Mesolithic hunters, as evidenced by the finds of microlithic tools. In the Copper Age, Garakepektepe with its favorable economic and living conditions, became a stationary settlement of settled agricultural tribes, which is evidenced by the ceramic products and tools that were found here in large quantities. It is characteristic of the indicated historical period.
Excavations in the Early Bronze layer of Garakepektepe have revealed a number of unique finds. This is a spearhead made of a celestial meteorite stone, a crucible for melting metal, a clay mold for casting a bronze ax, clay vessels with rich semantic decorations and many other products made of metal, clay, stone and bone.
Not less significant data were obtained on the subsequent stages of the Bronze Age. During excavations in the upper layers, overlapping the cultural layers of the Early Bronze Age, traces of dense stone buildings and the remains of a rather washing defensive wall of the Middle Bronze period have been revealed. Also, pottery, jewelry and a number of other items characteristic of the Middle Bronze Age have been found there.
There were interesting findings, testifying the urbanization processes in the indicated period and close ties with the cultural centers of Asia Minor. Also, noteworthy is the fact that archaeological research not far from the Garakepektepe hill discovered a burial field that belonged directly to its ancient inhabitants. Excavations in this ancient necropolis have revealed rich burials of the Bronze Age and the beginning of the Iron Age.Гаракепектепе - уникальный памятник, охватывающий огромный отрезок времени от мезолита до позднего средневековья. И не случайно, что он несколько раз упоминается в известной энциклопедической книге основоположника азербайджанской научной историографии, выдающегося историка Аббаскули Ага Бакиханов «Гюлистан-Ирам» как важный культурно-торговый и стратегический пункт на пути с востока на север. На заре становления азербайджанской археологии к памятнику Гаракепектепе был проявлен интерес и таких известных исследователей как А.А. Ивановского и Э. Реслера, которыми на холме были осуществлены первые раскопочные работы.
Спустя более 60 лет на холме Гаракепектепе были начаты археологические изыскания под руководством автора этих строк. Около 30 лет продолжались археологические раскопки на данном холме-памятнике, в результате которых было установлено, что на протяжении нескольких тысячелетий здесь существовала жизнь. Впервые он был местом обитания мезолитических охотников, о чем свидетельствуют находки микролитических орудий. В эпоху медного века Гаракепектепе с его благоприятными хозяйственно-бытовыми условиями стал уже стационарным поселением оседлоземледельческих племен, доказательством чему являются характерные для указанного исторического периода керамические изделия и орудия труда, обнаруженные здесь в большом количестве.
Раскопками в раннебронзовом слое Гаракепектепе был выявлен ряд уникальных находок. Это - наконечник копья из небесного камня-метеорита, тигль для плавки металла, глиняная форма для отливки бронзового топора, глиняные сосуды с богатыми семантическими украшениями и много других изделий из металла, глины, камня и кости.
Не менее значительные данные были получены и о последующих этапах эпохи бронзы. При раскопках в верхних слоях, перекрывающих культурные напластования раннебронзовой эпохи, были выявлены следы плотной каменной застройки и остатки довольно мощной оборонительной стены среднебронзового периода. Также, были найдены керамические изделия, украшения и ряд других предметов, характерных для периода средней бронзы.
Интересными являлись находки, свидетельствующие об урбанизационных процессах в указанном периоде, и о тесных связях с культурными очагами Передней Азии. Заслуживает внимания и то обстоятельство, что археологическими исследованиями недалеко от холма Гаракепектепе было открыто погребальное поле, принадлежавшее непосредственно его древним насельникам. Раскопками в этом древнем некрополе выявлены богатые захоронения эпохи бронзы и начала железного века.Гаракепектепе - унікальний пам'ятник, що охоплює величезний відрізок часу від мезоліту до пізнього середньовіччя. І не випадково, що він кілька разів згадується у відомій енциклопедичної книзі основоположника азербайджанської наукової історіографії, видатного історика Аббаскулі Ага Бакіханов «Гюлістан-Ірам» як важливий культурно-торговельний і стратегічний пункт на шляху зі сходу на північ. На зорі становлення азербайджанської археології до пам'ятника Гаракепектепе був виявлений інтерес і таких відомих дослідників як А.А. Іванівського і Е. Реслер, якими на пагорбі були здійснені перші розкопки.
Через понад 60 років на пагорбі Гаракепектепе були розпочаті археологічні дослідження під керівництвом автора цих рядків. Близько 30 років тривали археологічні розкопки на даному пагорбі-пам'ятнику, в результаті яких було встановлено, що протягом декількох тисячоліть тут існувало життя. Вперше він був місцем проживання мезолитических мисливців, про що свідчать знахідки мікролітичних знарядь. В епоху мідного віку Гаракепектепе з його сприятливими господарсько-побутовими умовами став вже стаціонарним поселенням оседлоземлеробних племен, доказом чого є характерні для зазначеного історичного періоду керамічні вироби і знаряддя праці, виявлені тут у великій кількості.
Розкопками у ранньобронзовому шарі Гаракепектепе було виявлено ряд унікальних знахідок. Це - наконечник списа з небесного каменю-метеорита, тигль для плавки металу, глиняна форма для відливання бронзового сокири, глиняний посуд з багатими семантичними прикрасами і багато інших виробів з металу, глини, каменю і кістки.
Не менш значні дані були отримані і про наступні етапи епохи бронзи. При розкопках у верхніх шарах, що перекривають культурні нашарування ранньобронзовой епохи, були виявлені сліди щільною кам'яної забудови і залишки досить потужної оборонної стіни средньобронзового періоду. Також, були знайдені керамічні вироби, прикраси та ряд інших предметів, характерних для періоду середньої бронзи.
Цікавими були знахідки, що свідчать про урбанізаційні процеси в зазначеному періоді, і про тісні зв'язки з культурними осередками Передньої Азії. Заслуговує на увагу і та обставина, що археологічними дослідженнями недалеко від пагорба Гаракепектепе було відкрито похоронне поле, яке належало безпосередньо його древнім насельникам. Розкопками в цьому стародавньому некрополі виявлені багаті поховання епохи бронзи і початку залізного віку
Апокаліптичне видіння Дан 10-12: аналіз інтерпретації Мартіна Лютера
Get PDFThe apocalyptic book of the prophet Daniel attracted the special attention of Christian scholars, both in the early centuries and in the Reformation era. The famous reformer Martin Luther wrote an introduction-commentary to this eschatological book. This article demonstrates Martin Luther's interpretation of the prophetic passage Dan 10-12. In order to better understand why there is such diversity in the interpretations of apocalyptic symbols in Dan 10-12, it is important to pay attention to the history of the interpretation of these chapters, in particular how they were interpreted by the Reformers. Despite the fact that there are many works dedicated to Martin Luther's eschatology and his interpretation of the apocalyptic books, there are still no studies that would deeply analyze the interpretation of Dan 10-12. Therefore, the purpose of this work is a comprehensive analysis of the reformer's interpretation of the apocalyptic passage Dan 10-12. It has been found that Luther used the historicist method in his interpretation of the book of Daniel, but in relation to Dan. 10-12 his approach is more in line with the futurist school of interpretation. It is investigated that Martin Luther considered Dan 8 and Dan 11 parallel sections that talk about the same events. Commenting on Chapter 11, Luther devotes a fairly extensive part of his interpretation to Antiochus IV Epiphanes (215-164 BC), whom he considered a symbol of the papacy. The reformer wrote that the antichrist in Dan 11:36-45 is the papal system. The identification of the papacy as the antichrist was commonplace for many reformers in the context of interpreting apocalyptic symbols. It is found that the presence of Antiochus in the prophecy of Dan. 11, as presented by the theologian, does not find an exegetical basis. Arguments are shown that the prophet Daniel did not mean King Antiochus IV in Dan. 11: 21-45. It has been studied that Luther interpreted the king of the south as the kingdom of Egypt, where the Ptolemaic dynasty ruled, and the king of the north as the Syrian kingdom, where the Seleucid dynasty ruled. The Reformer used the books of the Maccabees in his interpretation. Martin Luther believed that he was living in the last days provided by the prophecies of the book of Daniel, when at the time of the Second Coming of Christ all the righteous will be saved. It was found that the theologian emphasized that the book of Daniel strengthens the faith of Christians and is important for spiritual growth.Апокаліптична книга пророка Даниїла привертала особливу увагу християнських дослідників, як в ранні століття, так і в епоху Реформації. Відомий реформатор Мартін Лютер написав вступ-коментар до цієї есхатологічної книги. У цій статті продемонстрована інтерпретація Мартіна Лютера пророчого уривку Дан 10-12. Для того, щоб краще розуміти, чому сьогодні існує таке різноманіття в тлумаченнях апокаліптичних символів у Дан 10-12, важливо звернути увагу на історію інтерпретації цих розділів, зокрема на те, як їх тлумачили реформатори. Не дивлячись на те, що існує багато праць присвячених есхатології Мартіна Лютера та його інтерпретації апокаліптичних книг, досі відсутні дослідження в яких було б глибоко проаналізовано тлумачення уривку Дан 10-12. Тому метою цієї статті є комплексний аналіз інтерпретації реформатора апокаліптичного уривку Дан 10-12. З’ясовано, що Лютер у своїй інтерпретації книги Даниїла використовував істористський метод, але по відношенню до Дан 10-12 його підхід більше відповідає футуристській школі інтерпретації. Досліджено, що Мартін Лютер вважав Дан 8 і Дан 11 паралельними розділами, які говорять про ті самі події. Коментуючи 11 розділ, Лютер досить об’ємну частину тлумачення присвячує Антіоху IV Епіфану (215-164 до н.е.), якого він вважав символом папства. Реформатор писав, що антихристом у Дан 11:36-45 є папська система. Ідентифікація папства як антихриста було звичайним явищем для багатьох реформаторів в контексті інтерпретації апокаліптичних символів. З’ясовано, що присутність Антіоха в пророцтві Дан. 11, як це представлено теологом, не знаходить екзегетичної підстави. Продемонстровані аргументи, які підтверджують, що пророк Даниїл не мав на увазі царя Антіоха IV у Дан. 11:21-45. Досліджено, що Лютер інтерпретує південного царя як єгипетське царство, де правила династія птолемеїв, а царя північного як сирійське царство, де правила династія селевкідів. Реформатор у своїй інтерпретації використовував книги Маккавеїв. Мартін Лютер вважав, що живе в останній час, передбачений пророцтвами книги Даниїла, коли в час Другого приходу Христа всі праведні будуть спасенні. Вияснено, що теолог підкреслював, що книга Даниїла зміцняє віру християн і є важливою для духовного зростання.Апокаліптична книга пророка Даниїла привертала особливу увагу християнських дослідників, як в ранні століття, так і в епоху Реформації. Відомий реформатор Мартін Лютер написав вступ-коментар до цієї есхатологічної книги. У цій статті продемонстрована інтерпретація Мартіна Лютера пророчого уривку Дан 10-12. Для того, щоб краще розуміти, чому сьогодні існує таке різноманіття в тлумаченнях апокаліптичних символів у Дан 10-12, важливо звернути увагу на історію інтерпретації цих розділів, зокрема на те, як їх тлумачили реформатори. Не дивлячись на те, що існує багато праць присвячених есхатології Мартіна Лютера та його інтерпретації апокаліптичних книг, досі відсутні дослідження в яких було б глибоко проаналізовано тлумачення уривку Дан 10-12. Тому метою цієї статті є комплексний аналіз інтерпретації реформатора апокаліптичного уривку Дан 10-12. З’ясовано, що Лютер у своїй інтерпретації книги Даниїла використовував істористський метод, але по відношенню до Дан 10-12 його підхід більше відповідає футуристській школі інтерпретації. Досліджено, що Мартін Лютер вважав Дан 8 і Дан 11 паралельними розділами, які говорять про ті самі події. Коментуючи 11 розділ, Лютер досить об’ємну частину тлумачення присвячує Антіоху IV Епіфану (215-164 до н.е.), якого він вважав символом папства. Реформатор писав, що антихристом у Дан 11:36-45 є папська система. Ідентифікація папства як антихриста було звичайним явищем для багатьох реформаторів в контексті інтерпретації апокаліптичних символів. З’ясовано, що присутність Антіоха в пророцтві Дан. 11, як це представлено теологом, не знаходить екзегетичної підстави. Продемонстровані аргументи, які підтверджують, що пророк Даниїл не мав на увазі царя Антіоха IV у Дан. 11:21-45. Досліджено, що Лютер інтерпретує південного царя як єгипетське царство, де правила династія птолемеїв, а царя північного як сирійське царство, де правила династія селевкідів. Реформатор у своїй інтерпретації використовував книги Маккавеїв. Мартін Лютер вважав, що живе в останній час, передбачений пророцтвами книги Даниїла, коли в час Другого приходу Христа всі праведні будуть спасенні. Вияснено, що теолог підкреслював, що книга Даниїла зміцняє віру християн і є важливою для духовного зростання
Релігійні меншини як духовно-соціальна реальність поліконфесійної України та об’єкт соціологічного дослідження
Get PDFRelevance of research. Ukraine is a poly-religious, multi-ethnic country, where religious minorities are a prominent subject in its religious field. The interests of religious minorities are protected by Ukrainian laws. But in real life, the guaranteed rights of religious and ethnic minorities often remain unexercised. Meanwhile, religious minorities have their own specific needs and special conditions to meet them. In particular, the existing laws do not automatically ensure a proper legal basis for participation of religious minorities in public life, especially in such areas as chaplaincy - military, medical, penitentiary, educational; volunteering; educational, informational and cultural space, etc.
The purpose of this article is to characterize religious minorities as a spiritual and social phenomenon of poly-religious Ukraine and as the subject of sociological research.
Results. The article gives examples of searching for the definition of "religious minorities" in international legal documents, in the works of foreign and national researchers. Attention is paid to the description of sociological research methodology, which object of study is religious minorities.
The results of the focus sociological research named “Religious Minorities of Ukraine and State-Denominational Relations”2 have been analyzed, particularly, regarding the assessment of Ukrainian legislation in the field of freedom of conscience and activities of religious organizations by experts (representatives of central and local executive bodies, local self-government authorities (in the matter of religion); leaders of religious minorities communities – persons with administrative and organizational experience; specialists in freedom of conscience and religions (in particular, scholars, lawyers, theologians, media representatives, etc.) and believers-members of religious minorities. The main conclusion the article leads to is the fact that, in civil society, which seeks to be the Ukrainian one, there is a public need for legal understanding of the new principles of interaction between the state and religious organizations, and particularly religious minorities. Thus, experts and believers-members of religious minorities assessed the Ukrainian legislation in the field of freedom of conscience and the activities of religious organizations on a 5-point scale, where 5 is the highest score; and the scores were the following: 3.6 and 3.7 points, respectively. The experts assessed the opinion on the need to update the legislation in order to increase the level of democracy at 3.4 points, and believers at 3.0 points, where 5 is completely perfect legislation. This shows the existing demand of society, in particular religious minorities, for a better legal framework for successful governance in the field of state and religious relations, for proper information and communication activities of all its subjects in this area. Implementation of all legal principles of state and religious relations, mutual information, constant dialogue will contribute to the improvement of these relations as a cooperative (partnership) model of relations in the context of pluralization and democratization of religious life. Актуальність дослідження. Україна - багатоконфесійна, багатоетнічна країна, в якій релігійні меншини є помітним суб’єктом її релігійно-конфесійного поля. Інтереси релігійних меншин захищені українським законодавством. Але в реальному житті гарантовані права релігійних та етнічних меншин часто залишаються нереалізованими. Тим часом релігійні меншини мають свої специфічні потреби та особливі умови для їх забезпечення. Зокрема, існуючі закони не гарантують автоматично належної правової основи для участі релігійних меншин у суспільному житті, особливо в таких галузях, як капеланство - військове, медичне, пенітенціарне, освітнє; волонтерство; освітній, інформаційний і культурний простір тощо.
Метою даної статті є характеристика релігійних меншин як духовно-соціального феномену поліконфесійної України та об’єкта соціологічного дослідження. Результати. В статті наведені приклади пошуків визначення дефініції «релігійні меншини» у міжнародних правових документах, у працях зарубіжних та вітчизняних дослідників. Приділена увага опису методології соціологічного дослідження, в якому об’єктом вивчення є вітчизняні релігійні меншини.
Проаналізовані результати фокусного соціологічного дослідження «Релігійні меншини України та державно-конфесійні відносини»1, зокрема, стосовно оцінки законодавства України у сфері свободи совісті і діяльності релігійних організацій експертами (представники центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (з питань релігій); лідери громад релігійних меншин – особи з адміністративним та організаційним досвідом; спеціалісти з питань свободи совісті та релігій (зокрема, науковці, юристи, богослови, представники медіа тощо) та вірянами релігійних меншин. Основним висновком, до якого підводить матеріал статті, є те, що в громадянському суспільстві, яким прагне бути й українське, формується суспільна потреба на правове розуміння нових принципів взаємодії держави і релігійних організацій, зокрема і особливо, релігійних меншин. Так, експертами та віруючими релігійних меншин українське законодавство у сфері свободи совісті і діяльності релігійних організацій за 5-ти бальною шкалою, де 5 – найвищий бал, було оцінено на 3,6 та 3,7 бали відповідно. Думку про необхідність актуалізації законодавства з метою підвищення рівня демократичності, де 5 - цілком досконале законодавство, експерти оцінили на 3,4, а віруючі на 3,0 бали. Це свідчить про наявний запит суспільства, зокрема релігійних меншин, на більш досконалу правову базу для успішного управління в полі державно-конфесійних відносин, на адекватну інформаційно-комунікаційну діяльність в цій галузі всіх її суб’єктів. Реалізація усіх правових принципів державно-конфесійних стосунків, взаємоінформування, постійний діалог сприятимуть вдосконаленню цих стосунків як кооперативної (партнерської) моделі відносин в умовах плюралізації та демократизації релігійного життя. Актуальність дослідження. Україна - багатоконфесійна, багатоетнічна країна, в якій релігійні меншини є помітним суб’єктом її релігійно-конфесійного поля. Інтереси релігійних меншин захищені українським законодавством. Але в реальному житті гарантовані права релігійних та етнічних меншин часто залишаються нереалізованими. Тим часом релігійні меншини мають свої специфічні потреби та особливі умови для їх забезпечення. Зокрема, існуючі закони не гарантують автоматично належної правової основи для участі релігійних меншин у суспільному житті, особливо в таких галузях, як капеланство - військове, медичне, пенітенціарне, освітнє; волонтерство; освітній, інформаційний і культурний простір тощо.
Метою даної статті є характеристика релігійних меншин як духовно-соціального феномену поліконфесійної України та об’єкта соціологічного дослідження. Результати. В статті наведені приклади пошуків визначення дефініції «релігійні меншини» у міжнародних правових документах, у працях зарубіжних та вітчизняних дослідників. Приділена увага опису методології соціологічного дослідження, в якому об’єктом вивчення є вітчизняні релігійні меншини.
Проаналізовані результати фокусного соціологічного дослідження «Релігійні меншини України та державно-конфесійні відносини»1, зокрема, стосовно оцінки законодавства України у сфері свободи совісті і діяльності релігійних організацій експертами (представники центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (з питань релігій); лідери громад релігійних меншин – особи з адміністративним та організаційним досвідом; спеціалісти з питань свободи совісті та релігій (зокрема, науковці, юристи, богослови, представники медіа тощо) та вірянами релігійних меншин. Основним висновком, до якого підводить матеріал статті, є те, що в громадянському суспільстві, яким прагне бути й українське, формується суспільна потреба на правове розуміння нових принципів взаємодії держави і релігійних організацій, зокрема і особливо, релігійних меншин. Так, експертами та віруючими релігійних меншин українське законодавство у сфері свободи совісті і діяльності релігійних організацій за 5-ти бальною шкалою, де 5 – найвищий бал, було оцінено на 3,6 та 3,7 бали відповідно. Думку про необхідність актуалізації законодавства з метою підвищення рівня демократичності, де 5 - цілком досконале законодавство, експерти оцінили на 3,4, а віруючі на 3,0 бали. Це свідчить про наявний запит суспільства, зокрема релігійних меншин, на більш досконалу правову базу для успішного управління в полі державно-конфесійних відносин, на адекватну інформаційно-комунікаційну діяльність в цій галузі всіх її суб’єктів. Реалізація усіх правових принципів державно-конфесійних стосунків, взаємоінформування, постійний діалог сприятимуть вдосконаленню цих стосунків як кооперативної (партнерської) моделі відносин в умовах плюралізації та демократизації релігійного життя. 
Ціннісні детермінанти сучасної системи правового виховання
Get PDFThe essential characteristics of value determinants of the modern legal education system were studied. These determinants include the instrumental and spiritual law potential, social justice, human rights and freedoms, freedom and responsibility. The relevance of the research topic is conditioned by the need of improving the level of legal awareness and legal culture of Ukrainian citizens at the present state creation stage.
The purpose of the study is to determine and justify the value determinants of legal education in Ukraine. To achieve the goal of the research, analysis and synthesis, induction and deduction, hermeneutic and dialectical methods were used. It had been proved that technologies and means of legal education are aimed at retransmission of legal experience the system of values and norms within a certain social system. It is stated that justice is one of value determinants of the modern legal education system. The conscious subject aspiration for justice in the social and individual dimensions is one of the tasks of legal education. Dialectical unity, which is traced between law and justice, lies in the fact that legal norms should be the personification of social justice, the compromise between fair and unfair. It is noted that the implementation of human rights and freedoms is an important value determinant of the legal education system in a democratic state. It is emphasized that human rights are fixed in the country legislation and determine the degree of citizen freedom in the system of social relations. It is substantiated that, in the world outlook sense, legal education should affirm such a value as freedom, which is interpreted as a person's ability to choose behavior, principles, ideals within the legal framework, legal meanings of being. Stepping out the legal framework should be perceived by a citizen not as a manifestation of freedom, but as immersion in chaos.Досліджено сутнісні характеристики ціннісних детермінант сучасної системи правового виховання. До таких детермінант віднесено інструментальний та духовний потенціал права, соціальну справедливість, права і свободи людини, свободу та відповідальність. Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю підняття рівня правосвідомості й правової культури громадян України на сучасному етапі державотворення.
Метою дослідження є визначення ціннісних детермінант правового виховання в Україні та їх обґрунтування. Для реалізації мети дослідження використовувались такі методи як аналіз та синтез, індукція й дедукція, герменевтичний та діалектичний методи. Доведено, що технології та засоби правового виховання спрямовані на ретрансляцію правового досвіду, зокрема системи цінностей й норм в межах певної соціальної системи. Стверджується, що однією з ціннісних детермінант сучасної системи правового виховання є справедливість. Свідоме прагнення суб’єкта до справедливості у соціальному та індивідуальному вимірах становить одне з завдань правовиховної діяльності.
Між правом та справедливістю простежується діалектична єдність, яка полягає в тому, що правові норми мають бути уособленням соціальної справедливості, компромісом щодо межі між справедливим та несправедливим. Зазначено, що реалізація прав і свобод людини є важливою ціннісною детермінантою системи правового виховання у демократичній державі. Підкреслюється, що права людини зафіксовані у законодавстві країни визначають міру свободи громадянина у системі соціальних відносин. Обґрунтовано, що у світоглядному розумінні правове виховання має утверджувати таку цінність як свобода, яка трактується як здатність людини обирати поведінку, принципи, ідеали в межах правового поля, правових смислів буття. Вихід за межі правового поля має сприйматись громадянином не як прояв свободи, а як занурення у хаос.Досліджено сутнісні характеристики ціннісних детермінант сучасної системи правового виховання. До таких детермінант віднесено інструментальний та духовний потенціал права, соціальну справедливість, права і свободи людини, свободу та відповідальність. Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю підняття рівня правосвідомості й правової культури громадян України на сучасному етапі державотворення.
Метою дослідження є визначення ціннісних детермінант правового виховання в Україні та їх обґрунтування. Для реалізації мети дослідження використовувались такі методи як аналіз та синтез, індукція й дедукція, герменевтичний та діалектичний методи. Доведено, що технології та засоби правового виховання спрямовані на ретрансляцію правового досвіду, зокрема системи цінностей й норм в межах певної соціальної системи. Стверджується, що однією з ціннісних детермінант сучасної системи правового виховання є справедливість. Свідоме прагнення суб’єкта до справедливості у соціальному та індивідуальному вимірах становить одне з завдань правовиховної діяльності.
Між правом та справедливістю простежується діалектична єдність, яка полягає в тому, що правові норми мають бути уособленням соціальної справедливості, компромісом щодо межі між справедливим та несправедливим. Зазначено, що реалізація прав і свобод людини є важливою ціннісною детермінантою системи правового виховання у демократичній державі. Підкреслюється, що права людини зафіксовані у законодавстві країни визначають міру свободи громадянина у системі соціальних відносин. Обґрунтовано, що у світоглядному розумінні правове виховання має утверджувати таку цінність як свобода, яка трактується як здатність людини обирати поведінку, принципи, ідеали в межах правового поля, правових смислів буття. Вихід за межі правового поля має сприйматись громадянином не як прояв свободи, а як занурення у хаос
Проблеми та стан розвитку медіації в Україні
Get PDFThe article is devoted to the consideration of the institute of mediation and its main characteristics. The aim of the article is to identify problems and prospects for the development of mediation in Ukraine. The concept of mediation as a structured process, regardless of its name or reference to it, by which two or more parties to a dispute try to independently agree, on a voluntary basis, to resolve the dispute with the support of a mediator, is analyzed. Mediation has been found to be widely used in the European Union, the United Kingdom, the United States, Canada, and Australia as an alternative way of resolving disputes without litigation. The article analyzes the state of mediation in Ukraine, in particular, emphasizes that the practice of resolving conflicts and disputes through mediation is gradually increasing, but still the legislation of Ukraine remains unregulated procedure. The article also highlights some legal acts that partially regulate the implementation of mediation as a social service and determine its content. There are two stages of providing mediation services: mediation, which involves establishing contact with the parties to the conflict, analysis of the situation and establishing the causes of the conflict; implementation of mediation, which involves the direct process of such a service.
The article presents and partially describes the reasons for the low level of mediation in Ukraine, in particular the low level of public awareness about the possibility of resolving conflicts through mediation. The article also reflects the advantages of the mediation process in resolving conflicts, including the voluntary decision-making on mediation, in the process of its implementation, reaching agreements and implementing decisions, confidentiality of mediation, flexibility of the mediation process, during which the parties determine and control the conflict resolution process and make decisions on concluding a peace agreement or terminating mediation, the ability to take into account the interests of both parties to the conflict, the economy of time and resources of the parties to the mediation.Стаття присвячена розгляду інституту медіації та його основним характеристикам. Метою статті є визначення проблем та перспектив розвитку медіації в Україні. Проаналізовано поняття медіації як структурованого процесу, незалежно від його назви або посилання на нього, за допомогою якого дві або більше сторін спору намагаються самостійно, на добровільній основі, досягти згоди для вирішення спору за підтримки медіатора. Встановлено, що медіація активно використовується у країнах Європейського Союзу, Великої Британії, США, Канади та Австралії як альтернативний спосіб вирішення спорів без залучення судового способу.
Проаналізовано стан медіації в Україні, зокрема наголошується на тому, що практика вирішення конфліктів та спорів шляхом медіації поступово збільшується, однак досі законодавством України процедура медіації залишається не врегульованою. Також у статті висвітлено окремі нормативно-правові акти, які частково регулюють здійснення медіації як соціальної послуги та визначають її зміст. Виокремлено два етапи надання послуги медіації: здійснення посередництва, що передбачає встановлення контакту зі сторонами конфлікту, аналіз ситуації та встановлення причин конфлікту; здійснення медіації, що передбачає безпосередній процес такої послуги.
Наведено та частково охарактеризовано причини низького рівня поширення медіації в Україні, зокрема низький рівень обізнаності населення щодо можливості вирішення конфліктів за допомогою посередництва. Також у статті відображені переваги медіаційного процесу у вирішенні конфліктів, зокрема виокремлено добровільність прийняття рішення про посередництво, в процесі його проведення, досягнення домовленостей і виконання прийнятих рішень, конфіденційність медіації, гнучкість процесу медіації, під час якого сторони самі визначають та контролюють процес вирішення конфлікту, а також приймають рішення про укладання мирної угоди чи припинення медіації, можливість врахувати інтереси обох конфліктуючих сторін, економність часу та ресурсів сторін посередництва.Стаття присвячена розгляду інституту медіації та його основним характеристикам. Метою статті є визначення проблем та перспектив розвитку медіації в Україні. Проаналізовано поняття медіації як структурованого процесу, незалежно від його назви або посилання на нього, за допомогою якого дві або більше сторін спору намагаються самостійно, на добровільній основі, досягти згоди для вирішення спору за підтримки медіатора. Встановлено, що медіація активно використовується у країнах Європейського Союзу, Великої Британії, США, Канади та Австралії як альтернативний спосіб вирішення спорів без залучення судового способу.
Проаналізовано стан медіації в Україні, зокрема наголошується на тому, що практика вирішення конфліктів та спорів шляхом медіації поступово збільшується, однак досі законодавством України процедура медіації залишається не врегульованою. Також у статті висвітлено окремі нормативно-правові акти, які частково регулюють здійснення медіації як соціальної послуги та визначають її зміст. Виокремлено два етапи надання послуги медіації: здійснення посередництва, що передбачає встановлення контакту зі сторонами конфлікту, аналіз ситуації та встановлення причин конфлікту; здійснення медіації, що передбачає безпосередній процес такої послуги.
Наведено та частково охарактеризовано причини низького рівня поширення медіації в Україні, зокрема низький рівень обізнаності населення щодо можливості вирішення конфліктів за допомогою посередництва. Також у статті відображені переваги медіаційного процесу у вирішенні конфліктів, зокрема виокремлено добровільність прийняття рішення про посередництво, в процесі його проведення, досягнення домовленостей і виконання прийнятих рішень, конфіденційність медіації, гнучкість процесу медіації, під час якого сторони самі визначають та контролюють процес вирішення конфлікту, а також приймають рішення про укладання мирної угоди чи припинення медіації, можливість врахувати інтереси обох конфліктуючих сторін, економність часу та ресурсів сторін посередництва
Костянтин Навроцький: до причин спілкування з Іваном Франком
Get PDFThe article deals with the primary socialization, that takes the beginning in the family environment of the Galician Greek Catholic clergy from the second half of the XIX century. Proper home upbringing, thorough principles of mutual ethical attitude within the family, brotherly love and mutual assistance of Fr. Andriy Navrotskyi’s children allowed to preserve the scientific, journalistic, and cultural heritage of Volodymyr Navrotskyi. The purpose of the article is to represent the method of Ivan Franko’s searching for the intellectual work of V. Navrotskyi, the main part of whose works is preserved thanks to the family communicative memory, sister Olesya and brother Konstantin Navrotskyi. I. Franko noticed in time the talent and scientific foresight of the ethnographer, economist and public figure, that lived only 35 years. The writer carefully and selflessly collected materials and publications of V. Navrotskyi, whom he valued for his extraordinary intelligence, analytical approach to work and literary talent. The work was hampered by the fact that Volodymyr Navrotskyi’s scientific, journalistic, and literary work was scattered among different people, and Franko had to collect it in the police archives, where V. Navrotskyi’s materials confiscated after the revision in Ryashiv were kept, and in family archives. Shortly. after the death of V. Navrotskyi, Franko collected his scientific heritage, preserved it and partially published it. The family that kept the scientist’s archive greatly helped Ivan Franko to bring together V. Navrotskyi’s works. In particular, the younger brother Konstantyn Navrotskyi, who took the archive of Volodymyr from Ryashiv to Golgocha and even to the place of his destination after graduating from the university in Bosnia. As a result of I. Franko’s epistolary communication with K. Navrotskyi, the collection of ethnographic materials was completed and published in the «Ethnographic Collection». I. Franko’s dream - to publish V. Navrotskyi’s economic works - was realized 120 years later by a professor of Ivan Franko National University of Lviv Stepan Zlupko, who published the economic works of V. Navrotskyi.У статті йдеться про первинну соціалізацію, закладену у родинному оточенні галицького греко-католицького духовенства з другої половини ХІХ ст. Правильне домашнє виховання, ґрунтовні засади взаємного етичного ставлення у межах родини, братерська любов і взаємодопомога дітей о. Андрія Навроцького дозволили зберегти наукову, публіцистичну, культурну спадщину Володимира Навроцького. Метою статті є репрезентація методики пошуку Іваном Франком інтелектуального доробку В. Навроцького, основна частина праць якого збережена завдяки родинній комунікативній памʼяті, сестрі Олесі і братові Костянтину Навроцьким. І. Франко вчасно зауважив талант і наукову далекоглядність етнографа, економіста та громадського діяча, який прожив всього 35 років. Письменник ретельно і самовіддано збирав матеріали та публікації В. Навроцького, якого цінував за непересічний розум, аналітичний підхід до праці і літературний талант. Утруднювало працю те, що науковий, публіцистичний, літературний доробок Володимира Навроцького виявився розкиданий по різних людях і Франкові його довелося збирати від поліцейського архіву, де зберігали конфісковані після ревізії у Ряшеві матеріали В. Навроцького, до родинних архівів. Невдовзі. після смерті В. Навроцького, Франко зібрав науковий доробок, зберіг та частково його опублікував. Зібрати праці В. Навроцького Іванові Франку у великій мірі допомогла родина, яка зберігала архів науковця. Зокрема молодший брат Костянтин Навроцький, який вивіз архів Володимира з Ряшева до Голгіч та навіть до місця свого призначення після університету у Боснії.
В результаті епістолярного спілкування І. Франка з К. Навроцьким було довершено збір етнографічних матеріалів та видано у «Етнографічному збірнику». Мрію І. Франка – видати економічні праці В. Навроцького – здійснив через 120 років професор Львівського національного університету ім. І. Франка Степан Злупко, який опублікував економічні праці В. Навроцького. У статті йдеться про первинну соціалізацію, закладену у родинному оточенні галицького греко-католицького духовенства з другої половини ХІХ ст. Правильне домашнє виховання, ґрунтовні засади взаємного етичного ставлення у межах родини, братерська любов і взаємодопомога дітей о. Андрія Навроцького дозволили зберегти наукову, публіцистичну, культурну спадщину Володимира Навроцького. Метою статті є репрезентація методики пошуку Іваном Франком інтелектуального доробку В. Навроцького, основна частина праць якого збережена завдяки родинній комунікативній памʼяті, сестрі Олесі і братові Костянтину Навроцьким. І. Франко вчасно зауважив талант і наукову далекоглядність етнографа, економіста та громадського діяча, який прожив всього 35 років. Письменник ретельно і самовіддано збирав матеріали та публікації В. Навроцького, якого цінував за непересічний розум, аналітичний підхід до праці і літературний талант. Утруднювало працю те, що науковий, публіцистичний, літературний доробок Володимира Навроцького виявився розкиданий по різних людях і Франкові його довелося збирати від поліцейського архіву, де зберігали конфісковані після ревізії у Ряшеві матеріали В. Навроцького, до родинних архівів. Невдовзі. після смерті В. Навроцького, Франко зібрав науковий доробок, зберіг та частково його опублікував. Зібрати праці В. Навроцького Іванові Франку у великій мірі допомогла родина, яка зберігала архів науковця. Зокрема молодший брат Костянтин Навроцький, який вивіз архів Володимира з Ряшева до Голгіч та навіть до місця свого призначення після університету у Боснії.
В результаті епістолярного спілкування І. Франка з К. Навроцьким було довершено збір етнографічних матеріалів та видано у «Етнографічному збірнику». Мрію І. Франка – видати економічні праці В. Навроцького – здійснив через 120 років професор Львівського національного університету ім. І. Франка Степан Злупко, який опублікував економічні праці В. Навроцького. 
Праксеологічний вимір екуменізму та його основні діалогічні форми
Get PDFThe article analyzes the elements of theoretical and methodological knowledge on the successful functioning of the ecumenical paradigm and attempts to actualize them in the context of interfaith dialogue, which would be marked by concretized productivity. A short historical digression was also made in order to consider the influence of educational philosophical and ideological tendencies on the formation of the modern ecumenical paradigm.Examples of key elements that contribute to the effectiveness of the main dialogical forms of ecumenism are given. The explication of the concept of such a component of the ecumenical concept as "spiritual ecumenism" provides an opportunity to outline its significance as an integral element in the integrity of Catholic ecumenism and proves the practical benefits of this component for the ecumenical movement. It was found that the Second Vatican Council made adjustments to the Catholic understanding of ecclesiology, and the focus of the Catholic Church's teaching government on "Eucharistic ecclesiology." Also in the article, based on official documents of the Catholic Church, the attitude of modern Catholicism to the issue of restoring Eucharistic communion with the participants in the ecumenical dialogue is revealed. The main purpose of the article is to analyze the historical and cultural impact on the formation of the praxeological element of the ecumenical paradigm, the correlation of controversial views on the functionality and effectiveness of key forms of ecumenical dialogue. In the course of the research, such research tasks were achieved as the analysis of the historical formation of the main aspects of the ecumenical movement; a comparative analysis of the polar views of researchers and theologians on the ecumenical concept in general; a comparative analysis of the main vectors of ecumenism development under the influence of socio-cultural transformations; the common religious elements of Christian denominations, which are key in the process of constructing the main dialogical forms, were highlighted.В статье проанализированы элементы теоретико-методологических знаний относительно успешного функционирования экуменической парадигмы и попытки их актуализации в контексте осуществления межконфессионального диалога, который отмечался бы конкретизированы производительностью. Также осуществлено краткий исторический экскурс для рассмотрения влияния просветительских философско-мировоззренческих тенденций на становление современной экуменической парадигмы.
Приведены примеры ключевых элементов, которые способствуют эффективности основных диалогических форм экуменизма. Осуществление экспликации понятия такой составляющей экуменической концепции как «духовный экуменизм», предоставляет возможность для определения его значения как неотъемлемого элемента в целостности католического экуменизма и доказывает практическую пользу этой составляющей для экуменического движения. Выяснено, что Второй Ватиканский собор внес коррективы в католическое понимание экклезиологии, и направление внимания учительского правительства Католической Церкви на «экклезиологию евхаристическую». Также в статье, основываясь официальные документы Католической Церкви, раскрыто отношение современного католицизма к проблематике восстановления евхаристического общения с участниками экуменического диалога. Главной целью статьи является анализ историко-культурного влияния на формирование праксеологического элемента экуменической парадигмы, корреляция противоречивых взглядов на функциональность и эффективность ключевых форм экуменического диалога. В ходе исследования было достигнуты следующие исследовательские задачи, как осуществление анализа исторической формации главных аспектов экуменического движения; осуществлен сравнительный анализ полярных взглядов исследователей и религиоведов на экуменическое концепцию в целом; осуществлен компаративный анализ основных векторов развития экуменизма под влиянием социокультурных трансформаций; были освещены общие вероисповедных элементы христианских конфессий, которые являются ключевыми в процессе конструирования основных диалогических форм.У статті проаналізовано елементи теоретико-методологічних знань щодо успішного функціонування екуменічної парадигми та спроби їх актуалізації в контексті здійснення міжконфесійного діалогу, котрий відзначався б конкретизованою продуктивністю. Також здійснено короткий історичний екскурс задля розгляду впливу просвітницьких філософсько-світоглядних тенденцій на становлення сучасної екуменічної парадигми. Наведено приклади ключових елементів, котрі сприяють ефективності основних діалогічних форм екуменізму. Здійснення експлікації поняття такої складової екуменічної концепції, як «духовний екуменізм» надає можливість для окреслення його значення як невід’ємного елементу в цілісності католицького екуменізму та доводить практичну користь цієї складової для екуменічного руху. З’ясовано, що Другий Ватиканський собор вніс корективи в католицьке розуміння еклезіології та спрямування уваги учительського уряду Католицької Церкви на «еклезіологію євхаристійну». Також у статті, беручи за основу офіційні документи Католицької Церкви, розкрито відношення сучасного католицизму до проблематики відновлення євхаристійного сопричастя із учасниками екуменічного діалогу. Головною метою статті є аналіз історико-культурного впливу на формування праксеологічного елементу екуменічної парадигми, кореляція контроверсійних поглядів на функціональність та ефективність ключових форм екуменічного діалогу. В ході дослідження були досягнуті такі дослідницькі завдання, як здійснення аналізу історичної формації головних аспектів екуменічного руху; здійснений порівняльний аналіз полярних поглядів дослідників та релігієзнавців на екуменічну концепцію в цілому; здійснений компаративний аналіз основних векторів розвитку екуменізму під впливом соціокультурних трансформацій; було висвітлено спільні віросповідні елементи християнських конфесій, котрі є ключовими у процесі конструювання основних діалогічних форм
Національні інтереси та альтернативні інтеграційні проєкти держав Центральної Європи в межах ЄС у сучасний період
Get PDFThe article considers the alternative to the EU integration projects in the Visegrad Group countries. Attention is focused on the interaction of national interests of probable participants and initiators of the new integration. The correlation between regional European integration and alternative subregional integration concepts is considered on a separate basis. The paper highlights the theoretical foundations and practical political implementation of integration projects developed in the subregion of Central Europe, in particular, in the Visegrad Group: Poland, Hungary, the Czech Republic and Slovakia. The historical reasons for the emergence of a certain geopolitical concept, or the absence of such concept in modern international politics of the states, are explained.
This study (research) aims to investigate the faults and advantages for the implementation of the Intermaria, Three Seas Initiative, and the Greater Hungary projects in the subregion of Central Europe. The genesis of these integration initiatives, their current state in theoretical political science and practical implementation in the interstate arena are analyzed in detail. The national interests of Hungary, the Czech Republic, Poland and Slovakia in the implementation of these subregional integration concepts and the interaction in their implementation with regional European integration are analyzed.
The conclusions suggest to consider the author’s view on the realism of the implementation of certain alternatives to European integration geopolitical concepts. The forecasts are formed on the basis of the analysis of national interests, within the limits of the declared integration projects, the Visegrad Group and conformity of the trajectory of development of geopolitical concepts to the modern movement of regional European integration.
The data identified during the study can be used in further study of European integration in the countries of Central Europe, analysis of the international political situation in Central Europe, identification and study of national interests of the Visegrad Group, and also in the development and modeling of forecast scenarios for the development of interstate politics in Central Europe and the European Union as a whole.У статті розглядаються альтернативні до ЄС інтеграційні проєкти в державах Вишеградської групи. Увага акцентована на взаємодії національних інтересів вірогідних учасників та ініціаторів нового інтеграційного утворення. Окремо розглянута кореляція між регіональною європейською інтеграцією та альтернативними субрегіональними інтеграційними концепціями. В роботі виділяються теоретичні основи та практичне політичне втілення інтеграційних проєктів вироблених на просторах Центрального субрегіону Європи. Зокрема в державах Вишеградської групи: Польщі, Угорщині, Чехії та Словаччини. Пояснюються історичні причини виникнення певної геополітичної концепції, або ж відсутності такої в сучасній міжнародній політиці держав.
Досліджено недоліки та переваги для втілення у субрегіоні Центральної Європи проєктів Інтермарії, Ініціативи трьох морів, Великої Угорщини. Детально проаналізований генезис цих інтеграційних ініціатив, їх сучасний стан в теоретичній політичній науці та практичне втілення на міждержавній арені. Проаналізовано національні інтереси Угорщини, Чехії, Польщі та Словаччини у втіленні цих субрегіональх інтеграційних концепцій та взаємодія у їх впровадженні із регіональною європейською інтеграцією.
Висновки пропонують розглянути авторський погляд на реалістичність втілення тих чи інших альтернативних до європейської інтеграції геополітичних концептів. Прогнози сформовані на основі аналізу національних інтересів, в рамках заявлених інтеграційних проєктів, держав Вишеградської групи та відповідності траєкторії розвитку геополітичних концептів сучасному руху регіональної євроінтеграції.
Дані виявлені в ході дослідження можуть бути використані при подальшому вивченню проблематики європейської інтеграції в державах ЦЄ, аналізі міжнародної політичної ситуації в Центральній Європі, виявленні та дослідженні національних інтересів держав Вишеградської групи. А також при розробці та моделюванні прогностичних сценаріїв розвитку міждержавної політики в Центральній Європі та Євросоюзі загалом.У статті розглядаються альтернативні до ЄС інтеграційні проєкти в державах Вишеградської групи. Увага акцентована на взаємодії національних інтересів вірогідних учасників та ініціаторів нового інтеграційного утворення. Окремо розглянута кореляція між регіональною європейською інтеграцією та альтернативними субрегіональними інтеграційними концепціями. В роботі виділяються теоретичні основи та практичне політичне втілення інтеграційних проєктів вироблених на просторах Центрального субрегіону Європи. Зокрема в державах Вишеградської групи: Польщі, Угорщині, Чехії та Словаччини. Пояснюються історичні причини виникнення певної геополітичної концепції, або ж відсутності такої в сучасній міжнародній політиці держав.
Досліджено недоліки та переваги для втілення у субрегіоні Центральної Європи проєктів Інтермарії, Ініціативи трьох морів, Великої Угорщини. Детально проаналізований генезис цих інтеграційних ініціатив, їх сучасний стан в теоретичній політичній науці та практичне втілення на міждержавній арені. Проаналізовано національні інтереси Угорщини, Чехії, Польщі та Словаччини у втіленні цих субрегіональх інтеграційних концепцій та взаємодія у їх впровадженні із регіональною європейською інтеграцією.
Висновки пропонують розглянути авторський погляд на реалістичність втілення тих чи інших альтернативних до європейської інтеграції геополітичних концептів. Прогнози сформовані на основі аналізу національних інтересів, в рамках заявлених інтеграційних проєктів, держав Вишеградської групи та відповідності траєкторії розвитку геополітичних концептів сучасному руху регіональної євроінтеграції.
Дані виявлені в ході дослідження можуть бути використані при подальшому вивченню проблематики європейської інтеграції в державах ЦЄ, аналізі міжнародної політичної ситуації в Центральній Європі, виявленні та дослідженні національних інтересів держав Вишеградської групи. А також при розробці та моделюванні прогностичних сценаріїв розвитку міждержавної політики в Центральній Європі та Євросоюзі загалом
Будівельні кераміки Габали ХІ-ХІІІ століть
Get PDFThe article deals with the construction ceramics of Gabala in the XI-XIII centuries, including samples of tiles, bricks, tiles, pottery pipes and their main characteristics. Typological and analytical methods were used to study the samples found during the research, and the information and materials obtained from the archeological research reports were thoroughly analyzed by comparison.
Construction ceramics has not been a separate field of research in the medieval city of Gabala, which has a special place in Azerbaijani historiography. Therefore, the relevance of the article is to determine the current state of construction ceramics for the period, the general level of development of the art of construction and the main characteristics.
It is important to study the technology of making tiles used in the roofing of buildings, bricks used in masonry, tiles used to decorate the walls and pottery pipes used in the construction of water lines in the city, their shape and size.
If we look at the shape of the tiles, most of the patterns have a protrusion in the middle. Bricks were widely used in construction because they were cheaper. The main raw material for making bricks was clay. The abundance of clay deposits in the ancient city of Gabala created ample conditions for the production of bricks here. It is noteworthy that during archeological excavations in Gabala in 2009, two bathrooms were discovered. One of the rooms was replaced by baked bricks and the other by pottery.
In the XI-XIII centuries, tiles were widely used by craftsmen as a decorative material in construction. Tiles were mainly used in mosques, baths, palaces and other public buildings. Floral drawings were also made on the tiles of different colors. Such images gave a new shape to the appearance of the building.
In Gabala, pottery was widely used in the construction ceramics of the time for the construction of water lines. The use of a potter's wheel by craftsmen in the manufacture of pottery and the perfect development of water pipes was a great achievement. When the pipeline was laid, the pipes were fastened to each other with lime mortar. The pottery pipes, one of which was inserted into the other, were durable and did not leak water.У статті розглядається будівельна кераміка Габали XI-XIII століть, включаючи зразки кахлів, цегли, черепиці, гончарних труб та їх основні характеристики. Для вивчення зразків, знайдених у ході дослідження, використовувалися типологічні та аналітичні методи, а інформація та матеріали, одержані зі звітів археологічних досліджень, були ретельно проаналізовані шляхом порівняння.
Будівельна кераміка не була окремою областю досліджень у середньовічному місті Габала, яке посідає особливе місце в азербайджанській історіографії. Тому актуальність статті полягає у визначенні сучасного стану будівельної кераміки за період, загального рівня розвитку будівельного мистецтва та основних характеристик.
Важливо вивчити технологію виготовлення черепиці, що використовується для покрівлі будівель, цегли, що використовується в кладці, плитки, що використовується для прикраси стін, та гончарних труб, що використовуються при будівництві водопроводів у місті, їх форми та розмірів.
Якщо ми подивимося на форму плитки, більшість візерунків мають виступ посередині. У будівництві широко застосовувалися цеглини, оскільки вони були дешевшими. Основною сировиною для виготовлення цегли була глина. Велика кількість покладів глини в стародавньому місті Габала створили тут цілком достатні умови для виробництва цегли. Примітно, що при археологічних розкопках у Габалі у 2009 році було виявлено дві ванні кімнати. Одна з кімнат була замінена обпаленою цеглою, а інша – гончарною.
У XI-XIII століттях кахлі широко використовувалися майстрами як декоративний матеріал у будівництві. Плитка здебільшого використовувалася у мечетях, лазнях, палацах та інших громадських будівлях. Квіткові малюнки були виконані на плитці різного кольору. Такі зображення надали вигляду будівлі нової форми.
У Габалі кераміка широко використовувалася в будівельній кераміці для будівництва водопроводів. Використання гончарного кола майстрами у виробництві гончарних виробів та досконалий розвиток водопровідних труб було великим досягненням. При прокладанні трубопроводу труби скріплювали між собою вапняним розчином. Гончарні труби, одна з яких вставлялася до іншої, були міцними і не пропускали воду.У статті розглядається будівельна кераміка Габали XI-XIII століть, включаючи зразки кахлів, цегли, черепиці, гончарних труб та їх основні характеристики. Для вивчення зразків, знайдених у ході дослідження, використовувалися типологічні та аналітичні методи, а інформація та матеріали, одержані зі звітів археологічних досліджень, були ретельно проаналізовані шляхом порівняння.
Будівельна кераміка не була окремою областю досліджень у середньовічному місті Габала, яке посідає особливе місце в азербайджанській історіографії. Тому актуальність статті полягає у визначенні сучасного стану будівельної кераміки за період, загального рівня розвитку будівельного мистецтва та основних характеристик.
Важливо вивчити технологію виготовлення черепиці, що використовується для покрівлі будівель, цегли, що використовується в кладці, плитки, що використовується для прикраси стін, та гончарних труб, що використовуються при будівництві водопроводів у місті, їх форми та розмірів.
Якщо ми подивимося на форму плитки, більшість візерунків мають виступ посередині. У будівництві широко застосовувалися цеглини, оскільки вони були дешевшими. Основною сировиною для виготовлення цегли була глина. Велика кількість покладів глини в стародавньому місті Габала створили тут цілком достатні умови для виробництва цегли. Примітно, що при археологічних розкопках у Габалі у 2009 році було виявлено дві ванні кімнати. Одна з кімнат була замінена обпаленою цеглою, а інша – гончарною.
У XI-XIII століттях кахлі широко використовувалися майстрами як декоративний матеріал у будівництві. Плитка здебільшого використовувалася у мечетях, лазнях, палацах та інших громадських будівлях. Квіткові малюнки були виконані на плитці різного кольору. Такі зображення надали вигляду будівлі нової форми.
У Габалі кераміка широко використовувалася в будівельній кераміці для будівництва водопроводів. Використання гончарного кола майстрами у виробництві гончарних виробів та досконалий розвиток водопровідних труб було великим досягненням. При прокладанні трубопроводу труби скріплювали між собою вапняним розчином. Гончарні труби, одна з яких вставлялася до іншої, були міцними і не пропускали воду