Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Дипломатичне представництво Азербайджанської Демократичної Республіки y Вірменії в 1918-1920-і роки
Get PDFКровавый военно-колониальный режим Российской империи не сумел уничтожить древнейшие традиции государственности азербайджанского народа. 28 мая 1918 года была создана Азербайджанская Демократическая Республика, которая являлась первым светским демократическим и правовым государством на мусульманском Востоке, а также в тюрко-исламском мире. Азербайджанская Демократическая Республика смогла просуществовать в напряженной и сложной социально-политической обстановке всего 23 месяца. К сожалению, не достигнув двухлетнего возраста, независимая Азербайджанская Республика подверглась нападению большевиков и была временно свергнута. Со дня образования правительство АДР проводило гибкую внешнюю политику и стремилась установить добрососедские отношения со всеми государствами региона.
9 июля 1919 года правительством Азербайджанской Демократической Республики была принята временная инструкция о секретариате Министерства иностранных дел. В период существования республики в ее столице городе Баку функционировали дипломатические представительства 16 государств, среди которых были, иностранные миссии США, Великобритании, Франции, Италии и т.д.
Одним из главных вопросов, постоянно привлекавших к себе внимание правительства Азербайджана, был вопрос о границах и отношениях с близкими соседями.
Одной из серьезных преград на пути укрепления Азербайджанской государственности в этот период стала экспансионистская и агрессорская политика Дашнакской Армении, которая пыталась присвоить исторические азербайджанские земли. Армения предъявляла необоснованные территориальные претензии к Карабаху, Нахичевану, Зангезуру и т.д. Несмотря на то, что вражественная позиция Армении по отношению к Азербайджану прослеживалась в течении всего периода существования АДР, Азербайджанской Республике ценою больших усилий и потерь все же удалось сохранить свою территориальную целостность.
В статье приводится информация об азербайджано-армянских отношениях в 1918-1920-х годах, а также о деятельности дипломатического представительства Азербайджанской Демократической Республики в Армении в указанный период.
Цель исследования - изучить дипломатические и политические отношения Азербайджанской Демократической Республики с Республикой Армения в 1918-1920 годах с исторической точки зрения, а также выявить и проанализировать исторические и геополитические корни и сущность армяно-азербайджанского Нагорно-Карабахского конфликта.The bloody military-colonial regime of the Russian Empire failed to destroy the ancient traditions of the statehood of the Azerbaijani people. On May 28, 1918, the Azerbaijan Democratic Republic was created, it was the first secular democratic and legal state in the Muslim East, as well as in the Turkic-Islamic world. The Azerbaijan Democratic Republic was able to exist in a tense and complex socio-political situation for only 23 months. Unfortunately, before reaching the age of two, the independent Republic of Azerbaijan was attacked by the Bolsheviks and was temporarily overthrown. From the day of its formation, the ADR government pursued a flexible foreign policy and sought to establish good-neighbourly relations with all states of the region.
On July 9, 1919, the government of the Azerbaijan Democratic Republic adopted a temporary instruction on the secretariat of the Ministry of Foreign Affairs. During the existence of the republic diplomatic missions of 16 states functioned in its capital city Baku, among them were foreign missions of the USA, Great Britain, France, Italy, etc.
One of the main issues that constantly attracted the attention of the Azerbaijani government was the issue of borders and relations with close neighbours.
One of the serious obstacles to strengthening the Azerbaijani statehood during this period was the expansionist and aggressive policy of Dashnak Armenia, which tried to appropriate the historical Azerbaijani lands. Armenia made groundless territorial claims to Karabakh, Nakhchivan, Zangezur, etc. Despite the fact that the hostile position of Armenia towards Azerbaijan was traced throughout the entire period of the ADR's existence, the Republic of Azerbaijan still managed to preserve its territorial integrity by the cost of great efforts and losses.
The information on the Azerbaijani-Armenian relations in the 1918-1920s, as well as on the activities of the diplomatic mission of the Azerbaijan Democratic Republic in Armenia during the specified period has been provided in the article.
The aim of the research is to study from a historical point of view the diplomatic and political relations of the Azerbaijan Democratic Republic with the Republic of Armenia in 1918-1920, as well as to identify and analyse the historical and geopolitical roots and essence of the Armenian-Azerbaijani Nagorno-Karabakh conflict.Кривавий військово-колоніальний режим Російської імперії не зумів знищити найдавніші традиції державності азербайджанського народу. 28 травня 1918 року було створено Азербайджанську Демократичну Республіку, яка була першою світською демократичною та правовою державою на мусульманському Сході, а також в тюрко-ісламському світі. Азербайджанська Демократична Республіка змогла проіснувати в напруженій і складній соціально-політичній обстановці всього 23 місяці. На жаль, не досягнувши дворічного віку, незалежна Азербайджанська Республіка зазнала нападу більшовиків і була тимчасово знищена. З дня утворення, уряд АДР проводив гнучку зовнішню політику і прагнув встановити добросусідські відносини з усіма державами регіону.
9 липня 1919 року Урядом Азербайджанської Демократичної Республіки було прийнято тимчасову інструкцію про секретаріат Міністерства закордонних справ. В період існування республіки в її столиці місті Баку функціонували дипломатичні представництва 16 держав, серед яких були іноземні місії США, Великобританії, Франції, Італії і т.д.
Одним з головних питань, які постійно привертали до себе увагу уряду Азербайджану, було питання про кордони і відносини з близькими сусідами.
Однією з серйозних перешкод на шляху зміцнення Азербайджанської державності в цей період стала експансіоністська і агресорська політика Дашнакської Вірменії, яка намагалася привласнити історичні азербайджанські землі. Вірменія пред'являла необґрунтовані територіальні претензії до Карабаху, Нахичевану, Зангезура і т.д. Незважаючи на те, що войовнича позиція Вірменії по відношенню до Азербайджану простежувалася протягом всього періоду існування АДР, Азербайджанській Республіці ціною великих зусиль і втрат все ж вдалося зберегти свою територіальну цілісність.
У статті подано інформацію про азербайджансько-вірменські відносини в 1918-1920-х роках, а також про діяльність дипломатичного представництва Азербайджанської Демократичної Республіки в Вірменії в зазначений період.
Мета дослідження - вивчити дипломатичні і політичні відносини Азербайджанської Демократичної Республіки з Республікою Вірменія в 1918-1920 роках з історичної точки зору, а також виявити і проаналізувати історичні та геополітичні витоки і сутність вірмено-азербайджанського Нагірно-Карабахського конфлікту
Трансформація міжособистісних та рекламних комунікацій в умовах пандемії
No full textThe article identifies and investigates the phenomena of transformation of interpersonal and advertising communications in a pandemic. It outlines how the communication process changed during the pandemic, and what further consequences to expect. Today's crisis caused by the spread of coronavirus infection has also been called the first "infodemia" in history due to how quickly it has filled the information field around the world - both news headlines and social networks. The essence of the informative phenomenon caused by the pandemic causes changes in the communicative processes of society, which affects the factors of formation of social relations and generates new social practices. Interpersonal communication has changed due to the potential danger of live contact between people, the probable infection, which is generally reflected in the ways of traditional communication in society. Changes in communication habits have changed traditional approaches to human life and led to changes in his social life. Advertising communication has also changed, due to changes in consumer needs, the way and place of submission of advertising messages.
The influence of the modern information ecosystem is assessed, its influence on the information synergetic flow, which manipulatively interprets events about coronavirus, biasedly comments on them, using certain "labels" of emotionally negative color to denote people, events, phenomena, etc., hides or distorts unfavorable information, in particular decorating it with a large number of different comments, hypotheses, conspiracy theories, produces such a volume of content that allows you to fill the information field with specialized information. At the social level, this leads to a change in values, a change in the usual way of life, the division into different categories of society. The study of society's reactions allows us to determine the essence of change, and to identify the further development of social relations, based on existing events and changes that have occurred since the beginning of the pandemic and to this day.У статті виявлено та досліджено явища трансформації міжособистісних та рекламних комунікацій̆ в умовах пандемії̈. Окреслено, як змінився комунікаційний процес під час пандемії та які далі наслідки очікувати. Сьогоднішня криза, викликана поширенням інфекції коронавірусу, була також названа першою в історії «інфодемією» у зв'язку з тим, як швидко вона заповнила інформаційне поле в усьому світі – як заголовки новин, так і соціальні мережі. Сутність інформативного явища, спричиненого пандемією, спричиняє зміни в комунікативних процесах суспільства, що впливає на фактори формування суспільних відносин та породжує нові соціальні практики. Міжособистісна комунікація змінилась внаслідок спричиненої потенційної небезпеки живого контакту між людьми, ймовірного зараження, що загалом відобразилось на способах традиційного спілкування в соціумі. Зміни у комунікативних звичках змінили традиційні підходи в життєдіяльності людини та спричинили зміни в її соціальному житті. Рекламна комунікація також зазнала змін, завдяки зміні потреб споживачів, способу та місця подачі рекламних повідомлень.
Оцінено вплив інформаційної сучасної екосистеми, його вплив на інформаційний синергетичний потік, що маніпулятивно інтерпретує події про коронавірус, упереджено їх коментує, використовуючи при цьому певні «ярлики» емоційно негативного забарвлення для позначення людей, подій, явищ тощо, приховує чи перекручує невигідну інформацію, зокрема, оздоблюючи її великою кількістю різних коментарів, гіпотез, конспірологічних версій, виробляє такий обсяг контенту, що дозволяє заповнити інформаційне поле спеціалізовано-орієнтовною інформацією. На соціальному рівні це призводить до зміни ціннісних орієнтирів, зміни звичного укладу життя, поділу на різні категорії суспільства. Дослідження реакцій суспільства дозволяє визначити сутність змін та виявити подальший розвиток суспільних відносин, спираючись на існуючі події та зміни, що відбулись за період початку пандемії і до сьогодні.У статті виявлено та досліджено явища трансформації міжособистісних та рекламних комунікацій̆ в умовах пандемії̈. Окреслено, як змінився комунікаційний процес під час пандемії та які далі наслідки очікувати. Сьогоднішня криза, викликана поширенням інфекції коронавірусу, була також названа першою в історії «інфодемією» у зв'язку з тим, як швидко вона заповнила інформаційне поле в усьому світі – як заголовки новин, так і соціальні мережі. Сутність інформативного явища, спричиненого пандемією, спричиняє зміни в комунікативних процесах суспільства, що впливає на фактори формування суспільних відносин та породжує нові соціальні практики. Міжособистісна комунікація змінилась внаслідок спричиненої потенційної небезпеки живого контакту між людьми, ймовірного зараження, що загалом відобразилось на способах традиційного спілкування в соціумі. Зміни у комунікативних звичках змінили традиційні підходи в життєдіяльності людини та спричинили зміни в її соціальному житті. Рекламна комунікація також зазнала змін, завдяки зміні потреб споживачів, способу та місця подачі рекламних повідомлень.
Оцінено вплив інформаційної сучасної екосистеми, його вплив на інформаційний синергетичний потік, що маніпулятивно інтерпретує події про коронавірус, упереджено їх коментує, використовуючи при цьому певні «ярлики» емоційно негативного забарвлення для позначення людей, подій, явищ тощо, приховує чи перекручує невигідну інформацію, зокрема, оздоблюючи її великою кількістю різних коментарів, гіпотез, конспірологічних версій, виробляє такий обсяг контенту, що дозволяє заповнити інформаційне поле спеціалізовано-орієнтовною інформацією. На соціальному рівні це призводить до зміни ціннісних орієнтирів, зміни звичного укладу життя, поділу на різні категорії суспільства. Дослідження реакцій суспільства дозволяє визначити сутність змін та виявити подальший розвиток суспільних відносин, спираючись на існуючі події та зміни, що відбулись за період початку пандемії і до сьогодні
Автономність і залежність як чинники створення постіндустріальних соціальних просторів
Get PDFThe purpose of this article is to reveal new forms of the relationship between social space and the individual subject, which arise within the framework of the computer revolution and the formation of a post-industrial society.
Research methods - revealing the connection between the historical and the logical, identifying the main dialectical contradictions, using the comparative, structural and hermeneutic approach.
Novelty: the use of the categories of autonomy and dependence as characteristics that position the individual subject in the social space. Autonomy is defined as the integrity of the subject in making any form of choice. Dependence is understood by us as the impossibility for the subject of making a choice without external influences (instructions or additional information).
Also, the concept of a "sectoral subject" was introduced - this is a "weak" artificial intelligence (AI), which is created to perform a narrow set of functions, but can already perform certain social practices and thus affect the structures of social space. "Sectoral subjects" allow you to create loci / fields of social space that exist without the direct support of the individual as a worker.
It has been established that “weak” AI can reduce or increase the privacy of the subject, which affects his dependence. Also, support pseudo-discussion practices of interaction with the individual, which reduce his autonomy. At the same time, they are able to increase the autonomy of the individual, automatically performing part of his social practices. Also, a scheme is proposed that demonstrates the relationship between the integrity / sectorality of the subject and the unitarity / locusality of his social space.
Conclusions: The virtualization of social interaction leads to a decrease in the role of the territorial location of the individual, but does not lead to a complete rejection of the private. Maintaining privacy is a prerequisite for the autonomy of the subject. It is not the dwelling or the physiology of the individual itself that becomes private, but the interaction of the subject with the subordinate “sectoral subjects”, as well as control over the qualities of a part of the loci / fields of the social space. In such conditions, preserving the autonomy of the subject will require the individual to master a whole set of practices for behavior in a new social space.Цель данной статьи - раскрыть новые формы взаимосвязи социального пространства и индивидуального субъекта, которые возникают в рамках компьютерной революции и становления постиндустриального общества.
Методы исследования – вскрытие связи исторического и логического, выявление основных диалектических противоречий, использование компаративистского, структурного и герменевтического подхода.
Новизна: использование категорий автономности и зависимости как характеристик, которые позиционируют индивидуального субъекта в социальном пространстве. Автономность определена как целостность субъекта в совершении любой формы выбора. Зависимость понимается нами как невозможность для субъекта совершения выбора без внешних воздействий (указаний или дополнительной информации).
Также, введено понятие «секторального субъекта» - это «слабый» искусственный интеллект (ИИ), который создан для выполнения узкого набора функций, но уже может выполнять отдельные социальные практики и тем воздействовать на структуры социального пространства. «Секторальные субъекты» позволяют создавать локусы/поля социального пространства, существующие без прямой поддержки индивида как работника.
Установлено, что «слабые» ИИ могут снижать или повышать приватность субъекта, что воздействует на его зависимость. А, также, поддерживать псевдодискуссионные практики взаимодействия с индивидом, которые снижают его автономность. Вместе с тем, они способны увеличивать автономность индивида, автоматически выполняя часть его социальных практик. Также, предложена схема, которая демонстрирует соотношение целостности/секторальности субъекта и унитарности/локусности его социального пространства.
Выводы: Виртуализация социального взаимодействия приводит к снижению роли территориального расположения индивида, но не приводит к полному отказу от приватного. Поддержание приватности является необходимым условием автономности субъекта. Приватным становится не жилище или физиология индивида сами по себе, а взаимодействие субъекта с подчиненными ему «секторальными субъектами», а также контроль над качествами части локусов/полей социального пространства. В таких условиях сохранение автономности субъекта потребует освоения индивидом целого набора практик для поведения в новом социальном пространстве.Мета даної статті - розкрити нові форми взаємозв'язку соціального простору і індивідуального суб'єкта, які виникають в рамках комп'ютерної революції і становлення постіндустріального суспільства.
Методи дослідження - розтин зв'язку історичного і логічного, виявлення основних діалектичних протиріч, використання компаративістського, структурного і герменевтичного підходу.
Новизна: використання категорій автономності та залежності як характеристик, які позиціонують індивідуального суб'єкта в соціальному просторі. Автономність визначена як цілісність суб'єкта в здійсненні будь-якої форми вибору. Залежність розуміється нами як неможливість для суб'єкта здійснення вибору без зовнішніх впливів (вказівок або додаткової інформації).
Також, введено поняття «секторального суб'єкта» - це «слабкий» штучний інтелект (ШІ), який створений для виконання вузького набору функцій, але вже може виконувати окремі соціальні практики і тим впливати на структури соціального простору. «Секторальні суб'єкти» дозволяють створювати локуси / поля соціального простору, існуючі без прямої підтримки індивіда як працівника.
Встановлено, що «слабкі» ШІ можуть знижувати або підвищувати приватність суб'єкта, що впливає на його залежність. А, також, підтримувати псевдодискусійні практики взаємодії з індивідом, які знижують його автономність. Разом з тим, вони здатні збільшувати автономність індивіда, автоматично виконуючи частину його соціальних практик. Також, запропонована схема, яка демонструє співвідношення цілісності / секторального суб'єкта і унітарності / локусності його соціального простору.
Висновки: Віртуалізація соціального взаємодії призводить до зниження ролі територіального розташування індивіда, але не призводить до повної відмови від приватного. Підтримка приватності є необхідною умовою автономності суб'єкту. Приватним стає житло або фізіологія індивіда самі по собі, а взаємодія суб'єкта з підлеглими йому «секторальними суб'єктами», а також контроль над якостями частини локусів / полів соціального простору. В таких умовах збереження автономності суб'єкта зажадає освоєння індивідом цілого набору практик для поведінки в новому соціальному просторі
Поєднання старих і нових інституціональних підходів у дослідженні форм правління та політичних режимів
Get PDFThe aim of the article is to study the effectiveness of the combination in political science of "old institutionalism" and "new institutionalism" in the analysis of forms of government and regimes of government.
Relevance of the study is conditioned by its subject matter that consists of present-day global realities. Such main results have been achieved: it has been proved that methodological heritage of “old institutionalism” is suitable for research implementation; ways of joining the normative theory of institutions with other influential versions of “new institutionalism” have been demonstrated; the efficiency of different forms of government has been compared; new classification of states by belonging to a type of political regimes has been elaborated. The following conclusions are made. “Old institutionalism”, including formal-legal analysis, maintains considerable research potential, that has been demonstrated and realized in the study of forms of government of the states of the present-day world. It is shown that institutionalist analysis works more efficiently if the normative theory of institutions is combined with other versions of “new institutionalism”. It has been proved, that from the political sciences viewpoint two parts of contemporary world are worth of differentiation: the world of democracy (109 relatively big countries) and the world of authoritarianism (57 relatively big countries). In the first one five groups of states have been separated by the EIU’s Democracy Index), namely: (1) perfect democracies — 12 countries; (2) high-developed democracies — 24 countries; (3) mid-developed democracies — 22 countries; (4) basic democracies — 28 countries; (5) fragile democracies — 23 countries. Under our classification the world of democracy is divided (by categories of states) onto the core, that consists of the countries of sustainable democracy (the first three groups — 58 states), and the periphery, that consists of the countries of emerging or restoring democracy (the last two groups — 51 states).Метою статті є дослідження ефективності поєднання у політологічній науці «старого інституціоналізму» та «нового інституціоналізму» при аналізі форм правління та режимів правління.
Актуальність дослідження зумовлена тим, що його предметом є сьогоднішні глобальні реалії. Досягнуто такі головні результати: доведено придатність для застосування методологічної спадщини «старого інституціоналізму»; показано шляхи поєднання нормативної теорії інститутів з іншими впливовими версіями «нового інституціоналізму»; порівняно результативність різних форм державного правління; опрацьовано нову класифікацію держав за приналежністю до одного з типів політичних режимів. Зроблено наступні висновки. «Старий інституціоналізм», зокрема формально-правовий аналіз, зберігає значний науковий потенціал, який було продемонстровано й реалізовано в дослідженні форм правління держав сучасного світу. Показано, що інституційний аналіз працює більш результативно у випадку поєднання нормативної теорії інститутів з іншими напрямами «нового інституціоналізму». Доведено, що з позиції політичних наук варто розмежовувати дві частини сучасного світу — світ демократії (109 відносно великих країн) і світ авторитаризму (57 відносно великих країн). У межах першого виокремлено (за індексом демократії) п’ять груп держав, а саме: 1) досконалі демократії — 12 країн; 2) високорозвинені демократії — 24 країни; 3) середньорозвинені демократії — 22 країни; 4) базові демократії — 28 країн; 5) загрожені демократії — 23 країни. У нашій класифікації за категоріями держав світ демократії поділяється на ядро, яке складають країни сталої демократії (перші три групи — 58 держав), і периферію, яку складають країни демократії, що виникає чи відновлюється (останні дві групи — 51 держава).Метою статті є дослідження ефективності поєднання у політологічній науці «старого інституціоналізму» та «нового інституціоналізму» при аналізі форм правління та режимів правління.
Актуальність дослідження зумовлена тим, що його предметом є сьогоднішні глобальні реалії. Досягнуто такі головні результати: доведено придатність для застосування методологічної спадщини «старого інституціоналізму»; показано шляхи поєднання нормативної теорії інститутів з іншими впливовими версіями «нового інституціоналізму»; порівняно результативність різних форм державного правління; опрацьовано нову класифікацію держав за приналежністю до одного з типів політичних режимів. Зроблено наступні висновки. «Старий інституціоналізм», зокрема формально-правовий аналіз, зберігає значний науковий потенціал, який було продемонстровано й реалізовано в дослідженні форм правління держав сучасного світу. Показано, що інституційний аналіз працює більш результативно у випадку поєднання нормативної теорії інститутів з іншими напрямами «нового інституціоналізму». Доведено, що з позиції політичних наук варто розмежовувати дві частини сучасного світу — світ демократії (109 відносно великих країн) і світ авторитаризму (57 відносно великих країн). У межах першого виокремлено (за індексом демократії) п’ять груп держав, а саме: 1) досконалі демократії — 12 країн; 2) високорозвинені демократії — 24 країни; 3) середньорозвинені демократії — 22 країни; 4) базові демократії — 28 країн; 5) загрожені демократії — 23 країни. У нашій класифікації за категоріями держав світ демократії поділяється на ядро, яке складають країни сталої демократії (перші три групи — 58 держав), і периферію, яку складають країни демократії, що виникає чи відновлюється (останні дві групи — 51 держава)
Регіональні особливості міжнародної співпраці Західноукраїнського регіону
Get PDFThe role of the border areas of the Western Ukrainian region in international cooperation is of great importance from the point of view of governance and in relation to the European integration course of the Ukrainian state. The development of cross-border cooperation is one of the priorities of Ukraine's state policy. Given the task set by the President of Ukraine to consolidate efforts to further expand economic ties within the Euroregions, it is advisable to define an algorithm for qualitative improvement of the Euroregions "Bug", "Upper Prut", "Carpathians", whose development plays an important role in stimulating Western regions. Of Ukraine. The existence and development of the Euroregions of the Western Ukrainian region provides Ukraine with a unique opportunity to intensify the regional dimension of European integration.
The relevance of the research topic is determined by the fact that international cooperation, in particular border areas through the implementation of joint activities and projects, increasing foreign exchange earnings from cross-border trade, increasing trade between neighboring territories, increasing the number of joint ventures increases living standards.
The purpose of writing this article is to explore the regional features of international cooperation in the Western Ukrainian region. To achieve this goal, the authors analyzed the main theoretical and methodological approaches to understanding the development and effectiveness of international cooperation and Euroregions, including the Western region. Euroregional cooperation in the system of cross-border cooperation is analyzed.
An assessment of the level of cross-border cooperation in the Western Ukrainian region was conducted. The cross-border cooperation of the Western Ukrainian region within the Euroregions "Bug", "Upper Prut", Carpathian Euroregion is studied. The list of characteristic features of functioning of Euroregions as a form of international cooperation is defined and resulted. The issue of Ukraine's role as an actor of European integration in the implementation of interregional cooperation has been studied. The Carpathian Euroregion is considered in the context of Ukraine's European integration plans. It was found that an integral part of the intensification of foreign economic cooperation in cross-border regions between Ukraine and the EU is the development of new forms of cross-border cooperation. The current state of cross-border economic cooperation, the development of its new forms, such as the creation and operation of Euroregions, is studied. The role of regional economic relations and their influence on the improvement of the mechanism of foreign economic relations is determined.Роль прикордонних територій Західноукраїнського регіону у міжнародному співробітництві має велике значення з точки зору управління та стосовно європейського інтеграційного курсу Української держави. Розвиток транскордонної співпраці є одним з пріоритетів державної політики України. З огляду на поставлене Президентом України завдання консолідувати зусилля для подальшого розширення економічних зв’язків у рамках єврорегіонів, доцільно визначити алгоритм якісного покращення функціонування Єврорегіонів «Буг», «Верхній Прут», «Карпати», розвиток яких відіграє вагому роль у стимулюванні розвитку західних регіонів України. Існування та розвиток єврорегіонів Західноукраїнського регіону надає Україні унікальну можливість активізувати регіональний вимір європейської інтеграції.
Актуальність досліджуваної теми визначається тим, що міжнародна співпраця, а зокрема прикордонних областей через реалізацію спільних заходів та проектів, збільшення обсягів валютних надходжень від прикордонної торгівлі, збільшення обсягів торгівлі між сусідніми територіями, збільшення кількості спільних підприємств підвищує рівень життя мешканців.
Метою написання статті є дослідити регіональні особливості міжнародної співпраці Західноукраїнського регіону. Для досягнення поставленої мети авторами проаналізовано основні теоретико-методологічні підходи до розуміння рoзвитку та ефективності міжнародного співробітництва та єврорегіонів, зокрема і Західноукраїнського регіону. Проаналізовано єврорегіональне співробітництво в системі транскордонної співпраці.
Проведено оцінку рівня транскордонної співпраці Західноукраїнського регіону. Досліджено транскордонну співпрацю Західноукраїнського регіону в межах єврорегіонів «Буг», «Верхній Прут», Карпатського Єврорегіону. Означено та наведено перелік характерних особливостей функціонування єврорегіонів як форми міжнародної співпраці. Досліджено питання щодо ролі України як актора європейської інтеграції в здійснення міжрегіонального співробітництва. Розглянуто Карпатський єврорегіон у контексті євроінтеграційних планів України. Виявлено що, невід’ємною складовою активізації зовнішньоекономічного співробітництва у транскордонних регіонах між Україною та ЄС є розвиток нових форм транскордонної співпраці. Досліджено сучасний стан транскордонного економічного співробітництва, розвиток його нових форм, таких як створення та практика функціонування єврорегіонів. Визначено роль регіональних економічних відносин та їх вплив на вдосконалення механізму зовнішньоекономічних зв'язків.Роль прикордонних територій Західноукраїнського регіону у міжнародному співробітництві має велике значення з точки зору управління та стосовно європейського інтеграційного курсу Української держави. Розвиток транскордонної співпраці є одним з пріоритетів державної політики України. З огляду на поставлене Президентом України завдання консолідувати зусилля для подальшого розширення економічних зв’язків у рамках єврорегіонів, доцільно визначити алгоритм якісного покращення функціонування Єврорегіонів «Буг», «Верхній Прут», «Карпати», розвиток яких відіграє вагому роль у стимулюванні розвитку західних регіонів України. Існування та розвиток єврорегіонів Західноукраїнського регіону надає Україні унікальну можливість активізувати регіональний вимір європейської інтеграції.
Актуальність досліджуваної теми визначається тим, що міжнародна співпраця, а зокрема прикордонних областей через реалізацію спільних заходів та проектів, збільшення обсягів валютних надходжень від прикордонної торгівлі, збільшення обсягів торгівлі між сусідніми територіями, збільшення кількості спільних підприємств підвищує рівень життя мешканців.
Метою написання статті є дослідити регіональні особливості міжнародної співпраці Західноукраїнського регіону. Для досягнення поставленої мети авторами проаналізовано основні теоретико-методологічні підходи до розуміння рoзвитку та ефективності міжнародного співробітництва та єврорегіонів, зокрема і Західноукраїнського регіону. Проаналізовано єврорегіональне співробітництво в системі транскордонної співпраці.
Проведено оцінку рівня транскордонної співпраці Західноукраїнського регіону. Досліджено транскордонну співпрацю Західноукраїнського регіону в межах єврорегіонів «Буг», «Верхній Прут», Карпатського Єврорегіону. Означено та наведено перелік характерних особливостей функціонування єврорегіонів як форми міжнародної співпраці. Досліджено питання щодо ролі України як актора європейської інтеграції в здійснення міжрегіонального співробітництва. Розглянуто Карпатський єврорегіон у контексті євроінтеграційних планів України. Виявлено що, невід’ємною складовою активізації зовнішньоекономічного співробітництва у транскордонних регіонах між Україною та ЄС є розвиток нових форм транскордонної співпраці. Досліджено сучасний стан транскордонного економічного співробітництва, розвиток його нових форм, таких як створення та практика функціонування єврорегіонів. Визначено роль регіональних економічних відносин та їх вплив на вдосконалення механізму зовнішньоекономічних зв'язків
Авраамові угоди як знакова подія зовнішньої політики Об’єднаних Арабських Еміратів
Get PDFThe foreign policy of the United Arab Emirates is characterized by mobility, flexibility and ability to respond to quickly changing conditions. By signing a US-mediated agreement on full normalization with Israel the UAE's top political leadership has demonstrated a willingness to take risks and work hard to secure its own national interests and create a new geopolitical environment in the Middle East. The strategic plan envisages that successful bilateral Emirati-Israeli relations should become a reference point for other countries in the region. In the near future this factor will have a significant impact on the development of the regional situation and needs to be studied.
The purpose of the article is to determine the main directions of development of bilateral relations between the UAE and Israel based on the analysis of the Treaty of Peace, Diplomatic Relations and Full Normalization between the United Arab Emirates and Israel. The process of development of political dialogue between the countries, establishment of diplomatic relations and the progress that the countries managed to achieve in the year after the signing of peace agreements is examined in details. The paper assesses the impact of Abraham Accords on the UAE's foreign policy in the context of the de-escalation and resolution of the Palestinian-Israeli conflict. It has been proved that Emirati diplomacy now plays more active role and has more opportunities for effective participation in the Palestinian-Israeli settlement. At the same time the Emirates continues to support the "two-state solution", advocating creation of an independent Palestine with its capital in East Jerusalem.
To obtain scientific results general and special policy research methods, namely methods of analysis, content analysis, comparison and synthesis were used in the article.
It is proved that the current foreign policy of the UAE is capable of diplomatic breakthroughs for implementation of economic, investment and technological priorities, as well as other projects that will contribute to the development of the state and its digital, technical, and scientific advantage. The normalization of relations with Israel has been found to be in line with the UAE's strategic principles for the next 50 years. It has been suggested that the normalization of relations with Israel opens new prospects for the UAE in relations with the United States and creates additional opportunities in the confrontation with Iran. Зовнішня політика Об’єднаних Арабських Еміратів характеризується мобільністю, гнучкістю і здатністю швидко реагувати на зміни. Підписуючи за посередництва США договір про нормалізацію відносин з Ізраїлем, вище політичне керівництво ОАЕ продемонструвало готовність до ризику і напруженої роботи заради забезпечення власних національних інтересів і створення нового геополітичного середовища на Близькому Сході. Стратегічний задум передбачає, що успішні за всіма параметрами двосторонні еміратсько-ізраїльські відносини мають стати орієнтиром для інших країн регіону. Найближчим часом цей фактор матиме значний вплив на розвиток регіональної ситуації і потребує вивчення.
Метою статті є визначення основних напрямків розвитку двосторонніх відносин між ОАЕ та Ізраїлем на основі аналізу Договору про мир, дипломатичні відносини та повну нормалізацію між Ізраїлем та ОАЕ. Детально розглянутий процес розвитку політичного діалогу між країнами, встановлення дипломатичних відносин і прогрес, якого вдалося досягти країнам за рік після підписання мирних домовленостей. Оцінено вплив Авраамових угод на зовнішню політику ОАЕ у контексті деескалації та розв’язання палестино-ізраїльського конфлікту. Встановлено, що відтепер еміратська дипломатія грає помітно активнішу роль і має більше можливостей для ефективної участі у палестино-ізраїльському врегулюванні. При цьому Емірати продовжують підтримувати принцип «двох держав», виступаючи за створення незалежної Палестини зі столицею у Східному Єрусалимі.
Для отримання наукових результатів у статті використовуються загальні та спеціальні політичні методи дослідження, а саме методи аналізу, контент-аналізу, порівняння та синтезу.
Доведено, що сучасна зовнішня політика ОАЕ здатна на дипломатичні прориви заради реалізації економічних, інвестиційних та технологічних пріоритетів, а також інших проєктів, які сприятимуть розвитку держави і набуттю нею цифрової, технічної та наукової переваги. З’ясовано, що нормалізація відносин з Ізраїлем відповідає стратегічним принципам ОАЕ на наступні 50 років. Висловлено припущення, що нормалізація відносин з Ізраїлем відкриває для ОАЕ нові перспективи у відносинах з США і створює додаткові можливості у протистоянні з Іраном. Зовнішня політика Об’єднаних Арабських Еміратів характеризується мобільністю, гнучкістю і здатністю швидко реагувати на зміни. Підписуючи за посередництва США договір про нормалізацію відносин з Ізраїлем, вище політичне керівництво ОАЕ продемонструвало готовність до ризику і напруженої роботи заради забезпечення власних національних інтересів і створення нового геополітичного середовища на Близькому Сході. Стратегічний задум передбачає, що успішні за всіма параметрами двосторонні еміратсько-ізраїльські відносини мають стати орієнтиром для інших країн регіону. Найближчим часом цей фактор матиме значний вплив на розвиток регіональної ситуації і потребує вивчення.
Метою статті є визначення основних напрямків розвитку двосторонніх відносин між ОАЕ та Ізраїлем на основі аналізу Договору про мир, дипломатичні відносини та повну нормалізацію між Ізраїлем та ОАЕ. Детально розглянутий процес розвитку політичного діалогу між країнами, встановлення дипломатичних відносин і прогрес, якого вдалося досягти країнам за рік після підписання мирних домовленостей. Оцінено вплив Авраамових угод на зовнішню політику ОАЕ у контексті деескалації та розв’язання палестино-ізраїльського конфлікту. Встановлено, що відтепер еміратська дипломатія грає помітно активнішу роль і має більше можливостей для ефективної участі у палестино-ізраїльському врегулюванні. При цьому Емірати продовжують підтримувати принцип «двох держав», виступаючи за створення незалежної Палестини зі столицею у Східному Єрусалимі.
Для отримання наукових результатів у статті використовуються загальні та спеціальні політичні методи дослідження, а саме методи аналізу, контент-аналізу, порівняння та синтезу.
Доведено, що сучасна зовнішня політика ОАЕ здатна на дипломатичні прориви заради реалізації економічних, інвестиційних та технологічних пріоритетів, а також інших проєктів, які сприятимуть розвитку держави і набуттю нею цифрової, технічної та наукової переваги. З’ясовано, що нормалізація відносин з Ізраїлем відповідає стратегічним принципам ОАЕ на наступні 50 років. Висловлено припущення, що нормалізація відносин з Ізраїлем відкриває для ОАЕ нові перспективи у відносинах з США і створює додаткові можливості у протистоянні з Іраном. 
Ґендерні квоти та жіноче представництво на вищих керівних посадах місцевого самоврядування в Україні
Get PDFThis paper represents the first attempt to find out the impact of legislative gender quotas on women’s representation in elected leading positions in regional and district councils of Ukraine. Considering the global experience of effective women participation in politics, the achievement of gender balance in the government remains a hot topic and, therefore, identifying ways to ensure equal opportunities for leadership at all levels of government and related political decision-making is of particular importance. One of the most effective methods of increasing the number of women in politics at the present stage is gender quotas. We analyzed the Ukrainian electoral legislation and local elections data from 2015 when gender quotas were introduced but were non-obligatory, and the elections of 2020, during which gender quotas became obligatory under the new Election Code of Ukraine at the stage of nomination. The research was performed to explore in more detail the impact the quota had on the election of women. The results of this study indicate the positive effect of improving the gender quotas regulations with the mandatory use of administrative mechanisms for their observance. In addition to the positive impact of gender quotas on overcoming gender inequality in the local government, we found a close link between the percentage of women in councils and the number of women in leadership positions. On the basis of a thorough study of the gender quantitative composition of regional and district councils of Ukraine, in which local elections took place, a positive correlation has been established: the larger the number of women in the parliamentary corps, the greater the probability of electing a woman to a leadership position. We also determined higher representation of women in leading positions in councils, where the percentage of women is 40% and the low level of representation in councils, where the percentage of women does not reach the «critical mass» level and is less than 30%.
In conclusion to our research of the connection between gender quotas, the numbers of women in the local councils and the female leading positions, suggests that the implemented legislative gender quotas promote women’s career advancement and increase female representation in leading positions of representative bodies of local self-government.У статті вперше здійснено спробу з’ясувати вплив законодавчих ґендерних квот на представництво жінок на виборних керівних посадах в обласних та районних радах України. Зважаючи на світовий досвід ефективності політичної участі жінок, актуальним завданням на сучасному етапі залишається досягнення ґендерного паритету в представницьких органах влади, а, отже, особливого значення набувають й пошуки механізмів забезпечення рівних можливостей для лідерства на всіх рівнях прийняття політичних рішень. Одним із найбільш ефективних методів кількісного збільшення жінок у політиці на сучасному етапі є ґендерні квоти. Ми проаналізували виборче законодавство України та результати місцевих виборів 2015 р., коли ґендерне квотування було введене вперше, однак мало неімперативний характер, та виборів 2020 р., під час яких відповідно до нового Виборчого кодексу України ґендерні квоти стали обов’язковою нормою на етапі висування. Результати нашого дослідження підтвердили позитивний ефект вдосконалення норм ґендерних квот з обов’язковим застосуванням адміністративних механізмів їх дотримання.
Окрім позитивного впливу ґендерних квот у напрямку подолання ґендерної асиметрії у представницьких органах місцевого самоврядування виявлено тісний зв’язок між часткою жіночого представництва у радах та кількістю жінок у керівному складі. У результаті ґрунтовного аналізу ґендерного кількісного складу обласних та районних рад України, в яких відбулися місцеві вибори, встановлено закономірність: чим більша частка жінок у депутатському корпусі, тим більша ймовірність обрання жінки на керівну посаду. Водночас вищий рівень представництва жінок на керівних посадах спостерігається у радах, де частка жінок становить більше 40%, і низький рівень – у радах, де відсоток жінок не досягає рівня «критичної маси» і становить менше 30%.
Таким чином, виявлені нами у результаті дослідження взаємозв’язки між ґендерними квотами, часткою жінок у депутатському корпусі та керівному складі обласних та районних рад дають підстави зробити висновок, що законодавчі ґендерні квоти сприяють кар’єрному просуванню жінок та впливають на збільшення жіночого представництва на вищих керівних посадах представницьких органів місцевого самоврядування.У статті вперше здійснено спробу з’ясувати вплив законодавчих ґендерних квот на представництво жінок на виборних керівних посадах в обласних та районних радах України. Зважаючи на світовий досвід ефективності політичної участі жінок, актуальним завданням на сучасному етапі залишається досягнення ґендерного паритету в представницьких органах влади, а, отже, особливого значення набувають й пошуки механізмів забезпечення рівних можливостей для лідерства на всіх рівнях прийняття політичних рішень. Одним із найбільш ефективних методів кількісного збільшення жінок у політиці на сучасному етапі є ґендерні квоти. Ми проаналізували виборче законодавство України та результати місцевих виборів 2015 р., коли ґендерне квотування було введене вперше, однак мало неімперативний характер, та виборів 2020 р., під час яких відповідно до нового Виборчого кодексу України ґендерні квоти стали обов’язковою нормою на етапі висування. Результати нашого дослідження підтвердили позитивний ефект вдосконалення норм ґендерних квот з обов’язковим застосуванням адміністративних механізмів їх дотримання.
Окрім позитивного впливу ґендерних квот у напрямку подолання ґендерної асиметрії у представницьких органах місцевого самоврядування виявлено тісний зв’язок між часткою жіночого представництва у радах та кількістю жінок у керівному складі. У результаті ґрунтовного аналізу ґендерного кількісного складу обласних та районних рад України, в яких відбулися місцеві вибори, встановлено закономірність: чим більша частка жінок у депутатському корпусі, тим більша ймовірність обрання жінки на керівну посаду. Водночас вищий рівень представництва жінок на керівних посадах спостерігається у радах, де частка жінок становить більше 40%, і низький рівень – у радах, де відсоток жінок не досягає рівня «критичної маси» і становить менше 30%.
Таким чином, виявлені нами у результаті дослідження взаємозв’язки між ґендерними квотами, часткою жінок у депутатському корпусі та керівному складі обласних та районних рад дають підстави зробити висновок, що законодавчі ґендерні квоти сприяють кар’єрному просуванню жінок та впливають на збільшення жіночого представництва на вищих керівних посадах представницьких органів місцевого самоврядування
Теорія інституціоналізму: рефлексії ретроспективного дискурсу
Get PDFThe article investigates the approaches to the genesis and evolution of institutionalism theory. The aim of the study is a retrospective analysis of the institutional approach in political science and tracing the evolution of the institutional paradigm. The author proceeds from the fact that in the institutional tradition there are several theoretical blocks, such as: French legal institutionalism, institutional issues of sociological and political thought of the XIX - first half of the twentieth century, and American economic institutionalism of the same period. It was found out that the institutional approach as a holistic methodological program for studying the social order was first developed within the sociological direction of Western European jurisprudence. It is determined that the basis of institutional theory in French jurisprudence is the idea of equilibrium, according to which social development is regarded as a spontaneous equilibrium process, and the order that emerges in the process of such development is not predetermined by nature or sovereign. It is revealed that the researchers of the XIX - first half of the XX century interpret institutions mainly as fundamental collective social structures, the normative and legitimating power of which lies in the sphere of values, while their attention is concentrated around formal institutions.
Im addition, the article highlights the significant contribution to the development of the institutional paradigm of the representatives of the economic theory of American institutionalism. It has been found that within the tradition of American institutionalism, the nature of institutions is explained as a set of informal and derived formal norms of thought and behavior that determine human interaction with the environment, as well as human relationships. The temporality of the variability of institutions occurs as a result of conscious and unconscious choice of people. It is substantiated that «classical» institutionalism considered politics as a normative system free from individual interests. A characteristic feature of this tradition was legalism, which involves the interpretation of politics in terms of constitution and law. At the same time, the idealization of institutions led to the idealization of the public interests they reflected, which acquired the character of an independent entity, not related to the interests of specific individuals. That is why holistic methodology is a key feature of the old institutionalism.
The author concludes that the objectivist approach remains fundamental to traditional institutionalism. This narrows the scope for exploring the role of the subjective factor in political processes. In addition to objectivism, a specific feature of this approach is the institutional-structural determinism in the understanding of political reality. Political reality in this regard is viewed as completely dependent on the formatting and functioning of political institutions.У статті досліджено підходи до генезису та еволюції теорії інституціоналізму. Метою дослідження є ретроспективний аналіз інституціонального підходу в політичній науці та прослідковування еволюції інституціональної парадигми. Автор виходить з того, що в інституціональній традиції є кілька теоретичних блоків, як-то: французький правовий інституціоналізм, інституціональна проблематика представників соціологічної та політологічної думки ХІХ – першої половини ХХ століття, а також американський економічний інституціоналізм цього ж періоду. З’ясовано, що інституціональний підхід як цілісна методологічна програма вивчення соціального порядку вперше був розроблений в межах соціологічного напрямку західноєвропейського правознавства. Визначено, що основою інституціональної теорії у французькому правознавстві є ідея рівноваги, за якою суспільний розвиток відбувається як спонтанний рівноважний процес, а порядок, який постає в процесі такого розвитку, не є наперед встановленим ні природою, ні сувереном. Розкрито, що дослідники ХІХ – першої половини ХХ ст. трактують інститути переважно як фундаментальні колективні структури суспільства, нормативна і легітимаційна сила яких міститься у сфері цінностей, однак їх увага сконцентрована довкола формальних інститутів.
Виокремлено суттєвий внесок у розвиток інституціональної парадигми представників економічної теорії американського інституціоналізму. З’ясовано, що в межах традиції американського інституціоналізму природа інститутів пояснюється як сукупність неформальних і похідних від них формальних норм мислення та поведінки, що визначають взаємодію людини з навколишнім середовищем, а також відносини між людьми. Темпоральність змінюваності інститутів відбувається у результаті свідомого та несвідомого вибору людей. Обґрунтовано, що «класичний» інституціалізм розглядав політику як незалежну від індивідуальних інтересів нормативну систему. Характерною прикметою відповідної традиції був легалізм, який передбачає інтерпретацію політики в термінах конституції і права. Водночас ідеалізація інститутів зумовлювала ідеалізацію відображуваних ними суспільних інтересів, що набували характеру самостійної сутності, не пов’язаної з інтересами конкретних індивідів. Тому саме холістська методологія є ключовою ознакою старого інституціоналізму.
Автор доходить висновку, що об’єктивістський підхід залишається базовим для традиційного інституціоналізму. При цьому відбувається звуження можливостей дослідження ролі суб’єктивного чинника в політичних процесах. Крім об’єктивізму, специфічною прикметою вказаного підходу є інституціонально-структурний детермінізм у розумінні політичної реальності. Політична реальність у цьому плані розглядається як повністю залежна від форматування і функціонування політичних інститутів.У статті досліджено підходи до генезису та еволюції теорії інституціоналізму. Метою дослідження є ретроспективний аналіз інституціонального підходу в політичній науці та прослідковування еволюції інституціональної парадигми. Автор виходить з того, що в інституціональній традиції є кілька теоретичних блоків, як-то: французький правовий інституціоналізм, інституціональна проблематика представників соціологічної та політологічної думки ХІХ – першої половини ХХ століття, а також американський економічний інституціоналізм цього ж періоду. З’ясовано, що інституціональний підхід як цілісна методологічна програма вивчення соціального порядку вперше був розроблений в межах соціологічного напрямку західноєвропейського правознавства. Визначено, що основою інституціональної теорії у французькому правознавстві є ідея рівноваги, за якою суспільний розвиток відбувається як спонтанний рівноважний процес, а порядок, який постає в процесі такого розвитку, не є наперед встановленим ні природою, ні сувереном. Розкрито, що дослідники ХІХ – першої половини ХХ ст. трактують інститути переважно як фундаментальні колективні структури суспільства, нормативна і легітимаційна сила яких міститься у сфері цінностей, однак їх увага сконцентрована довкола формальних інститутів.
Виокремлено суттєвий внесок у розвиток інституціональної парадигми представників економічної теорії американського інституціоналізму. З’ясовано, що в межах традиції американського інституціоналізму природа інститутів пояснюється як сукупність неформальних і похідних від них формальних норм мислення та поведінки, що визначають взаємодію людини з навколишнім середовищем, а також відносини між людьми. Темпоральність змінюваності інститутів відбувається у результаті свідомого та несвідомого вибору людей. Обґрунтовано, що «класичний» інституціалізм розглядав політику як незалежну від індивідуальних інтересів нормативну систему. Характерною прикметою відповідної традиції був легалізм, який передбачає інтерпретацію політики в термінах конституції і права. Водночас ідеалізація інститутів зумовлювала ідеалізацію відображуваних ними суспільних інтересів, що набували характеру самостійної сутності, не пов’язаної з інтересами конкретних індивідів. Тому саме холістська методологія є ключовою ознакою старого інституціоналізму.
Автор доходить висновку, що об’єктивістський підхід залишається базовим для традиційного інституціоналізму. При цьому відбувається звуження можливостей дослідження ролі суб’єктивного чинника в політичних процесах. Крім об’єктивізму, специфічною прикметою вказаного підходу є інституціонально-структурний детермінізм у розумінні політичної реальності. Політична реальність у цьому плані розглядається як повністю залежна від форматування і функціонування політичних інститутів
Універсальні закономірності розвитку держав в умовах пандемії: уроки для пострадянського простору
Get PDFThe article examines the main patterns of development of the states in a pandemic. It was determined that the attention of scientists is focused on the problem of the impact of the pandemic on world political and globalization processes in general, and much less attention is paid to the issues of functioning in the conditions of the renewed world order of individual states, including from the post-Soviet space, which also need to determine the vector of further development, so as not to follow the path of institutional isomorphism, what determines the relevance of the research. In this connection, the goal was set to identify the universal patterns of development of the states in a pandemic, which can become lessons for the states of the post-Soviet space. It was revealed that the pandemic had a universal catalytic effect on existing political processes, revealing weaknesses in the functioning of political institutions on the one hand. On the other hand, the coronavirus has demonstrated the ability to accumulate a collective resource to achieve socio-political goals. The results of the study found that COVID-19 forced society to make a choice between the universal regularities of the development of states: totalitarian control and freedoms, as well as between global solidarity and national isolation. The impact of the pandemic on the spread of political protectionism among the states is assessed. The situation with the alignment of forces and the shift of the center of influence in the world political arena from West to East is characterized. It was concluded that the growth of failed states is expected in the foreseeable future. It has been established that the resumption of the spread of globalization trends is expected, primarily in the information field. It was determined that the search for a balance between the tasks of national and global development continues. It is pointed out that the universal pattern of development of the post-Soviet states, based on modeling their behavior from the standpoint of the Poincaré's theorem, will be their movement along their own trajectory, which will lead to the “paradox of political return”, as a result of which the movement towards the achievement of common goals, taking into account the experience gained, will continue.У статті розглядаються основні закономірності розвитку держав в умовах пандемії. Визначено, що увага вчених сконцентрована на проблемі впливу пандемії на світові політичні та глобалізаційні процеси загалом, та значно менше приділяється уваги питанням функціонування в умовах оновленого світоустрою окремо взятих держав, у тому числі і з пострадянського простору, яким також необхідно визначити вектор подальшого розвитку, щоб не піти шляхом інституційного ізоморфізму, що зумовлює актуальність дослідження. У зв'язку з чим було поставлено мету виявити універсальні закономірності розвитку держав в умовах пандемії, які можуть стати уроками для держав пострадянського простору. Виявлено, що пандемія мала універсальний каталітичний вплив на існуючі політичні процеси, виявивши слабкі сторони у функціонуванні політичних інститутів з одного боку. З іншого боку, коронакриза продемонструвала здатність до акумулювання колективного ресурсу для досягнення соціально-політичних цілей. В результатах дослідження встановлено, що COVID-19 змусив суспільство зробити вибір між універсальними закономірностями розвитку держав: тоталітарним контролем та свободами, а також між світовою солідарністю та національною ізоляцією. Оцінено вплив пандемії на поширення політичного протекціонізму серед держав. Охарактеризовано ситуацію із розстановкою сил та зсуву центру впливу на світовій політичній арені із Заходу на Схід. Зроблено висновки, що в найближчому майбутньому очікується зростання failed states. Встановлено, що очікується відновлення поширення глобалізаційних тенденцій насамперед в інформаційному полі. Визначено, що пошук рівноваги між завданнями національного та глобального розвитку продовжується. Вказано, що універсальною закономірністю розвитку держав пострадянського простору, ґрунтуючись на моделюванні їх поведінки з позицій теореми Пуанкаре, стане їх рух за власною траєкторією, що призведе до «парадоксу політичного повернення», внаслідок якого продовжиться рух до досягнення спільних цілей з урахуванням набутого досвіду.У статті розглядаються основні закономірності розвитку держав в умовах пандемії. Визначено, що увага вчених сконцентрована на проблемі впливу пандемії на світові політичні та глобалізаційні процеси загалом, та значно менше приділяється уваги питанням функціонування в умовах оновленого світоустрою окремо взятих держав, у тому числі і з пострадянського простору, яким також необхідно визначити вектор подальшого розвитку, щоб не піти шляхом інституційного ізоморфізму, що зумовлює актуальність дослідження. У зв'язку з чим було поставлено мету виявити універсальні закономірності розвитку держав в умовах пандемії, які можуть стати уроками для держав пострадянського простору. Виявлено, що пандемія мала універсальний каталітичний вплив на існуючі політичні процеси, виявивши слабкі сторони у функціонуванні політичних інститутів з одного боку. З іншого боку, коронакриза продемонструвала здатність до акумулювання колективного ресурсу для досягнення соціально-політичних цілей. В результатах дослідження встановлено, що COVID-19 змусив суспільство зробити вибір між універсальними закономірностями розвитку держав: тоталітарним контролем та свободами, а також між світовою солідарністю та національною ізоляцією. Оцінено вплив пандемії на поширення політичного протекціонізму серед держав. Охарактеризовано ситуацію із розстановкою сил та зсуву центру впливу на світовій політичній арені із Заходу на Схід. Зроблено висновки, що в найближчому майбутньому очікується зростання failed states. Встановлено, що очікується відновлення поширення глобалізаційних тенденцій насамперед в інформаційному полі. Визначено, що пошук рівноваги між завданнями національного та глобального розвитку продовжується. Вказано, що універсальною закономірністю розвитку держав пострадянського простору, ґрунтуючись на моделюванні їх поведінки з позицій теореми Пуанкаре, стане їх рух за власною траєкторією, що призведе до «парадоксу політичного повернення», внаслідок якого продовжиться рух до досягнення спільних цілей з урахуванням набутого досвіду
Становлення системи радянської гімнастики на українських землях в першій половині 1920-х років
Get PDFThe relevance of the study lies in the need to reproduce the nature and essence of gymnastics, which were strongly influenced by Soviet post-revolutionary society, which directed the accumulated energy of growth along the vector of creating new forms of motor activity. Therefore, it is no coincidence that great social importance should be given to the development of sports. The aim is to reconstruct the historical process of formation and development of gymnastics in Ukraine during the first half of the 1920s. The results of the study. The paper analyzes the formation and development of Soviet gymnastics in the USSR, as a phenomenon in Soviet mass culture occurred in the postwar period, when there was an acute shortage of essential goods and goods, in a state of colossal socio-economic and socio-political shocks. which was associated with overcoming a number of difficulties, namely: ideological, organizational, scientific and methodological. Reconstructing the historical progress of gymnastics, attention is paid to the main achievements and miscalculations, the reasons for the emergence of negative trends in the development of gymnastics in Ukraine. The focus is on the factors that contributed to the widespread spread and consolidation of Soviet ideology in sports and physical culture during this period. This situation was seriously influenced by the policy of Universal Education, which began after the end of the Civil War. The influence of Soviet ideology on the development of gymnastics in the search for new ways of scientific substantiation of the Soviet gymnastics system, as well as methods of using gymnastics in accordance with the requirements and conditions of Soviet society. Conclusions. With the arrival of Soviet power in Ukraine, gymnastics gradually began to turn into a socio-political phenomenon, which is characterized by increasing state attention to gymnastics as a powerful tool of domestic political influence on the population. Performing an educational and propaganda function, gymnastics is now becoming the ideological leader of the state, the main purpose of which was to form patriotism in Soviet citizens, to establish discipline and principles of collectivism in society.Актуальність дослідження полягає в необхідність відтворення характеру і суті спортивно-гімнастичної роботи, що знаходилися під потужним впливом радянського післяреволюційного суспільства, яке нагромаджену енергію росту спрямувало по вектору створення нових форм рухової активності людей. Відтак не випадково величезне суспільне значення має бути відведене розвитку спорту. Мета полягає в реконструкції історичного процесу становлення та розвитку спортивної гімнастики на українських теренах упродовж першої половини 1920-х рр. Результати дослідження. В роботі проаналізовано становлення та розвиток радянської спортивної гімнастики в УРСС, як явища в радянській масовій культурі, що припав на повоєнний період, коли відчувалася гостра нестача засобів і товарів першої необхідності, у стані колосальних соціально-економічних і суспільно-політичних потрясінь. що було пов'язано з подоланням цілого ряду труднощів, а саме: ідеологічних, організаційних, науково-методичних. Реконструюючи історичний поступ спортивної гімнастики, звертається увага на основні досягнення та прорахунки, причини появи негативних тенденцій у розвитку спортивної гімнастики на українських теренах. Зосереджено увагу на факторах, що сприяли впродовж зазначеного періоду широкому поширенню і закріпленню радянської ідеології в спорті та фізичній культурі. Серйозний вплив на таку ситуацію мала політика Всеобучу, що почала здійснюватися після закінчення Громадянської війни. Оцінено вплив радянської ідеології на розвиток спортивної гімнастики у річищі пошуків нових шляхів наукового обґрунтування системи радянської гімнастики, а також методів використання спортивної гімнастики відповідно до вимог та умов розвитку радянського суспільства. Висновки. Спортивна гімнастика з приходом радянської влади на українські землі поступово починає перетворюватися на суспільно-політичне явище, яке характеризується посиленням уваги держави до гімнастики як до потужного інструменту внутрішньополітичного впливу на населення. Виконуючи виховну та пропагандистську функцію, спортивна гімнастика наразі стає ідейним провідником держави, головною метою якої було формування патріотизму у радянських громадян, встановлення в суспільстві дисципліни і принципів колективізму.Актуальність дослідження полягає в необхідність відтворення характеру і суті спортивно-гімнастичної роботи, що знаходилися під потужним впливом радянського післяреволюційного суспільства, яке нагромаджену енергію росту спрямувало по вектору створення нових форм рухової активності людей. Відтак не випадково величезне суспільне значення має бути відведене розвитку спорту. Мета полягає в реконструкції історичного процесу становлення та розвитку спортивної гімнастики на українських теренах упродовж першої половини 1920-х рр. Результати дослідження. В роботі проаналізовано становлення та розвиток радянської спортивної гімнастики в УРСС, як явища в радянській масовій культурі, що припав на повоєнний період, коли відчувалася гостра нестача засобів і товарів першої необхідності, у стані колосальних соціально-економічних і суспільно-політичних потрясінь. що було пов'язано з подоланням цілого ряду труднощів, а саме: ідеологічних, організаційних, науково-методичних. Реконструюючи історичний поступ спортивної гімнастики, звертається увага на основні досягнення та прорахунки, причини появи негативних тенденцій у розвитку спортивної гімнастики на українських теренах. Зосереджено увагу на факторах, що сприяли впродовж зазначеного періоду широкому поширенню і закріпленню радянської ідеології в спорті та фізичній культурі. Серйозний вплив на таку ситуацію мала політика Всеобучу, що почала здійснюватися після закінчення Громадянської війни. Оцінено вплив радянської ідеології на розвиток спортивної гімнастики у річищі пошуків нових шляхів наукового обґрунтування системи радянської гімнастики, а також методів використання спортивної гімнастики відповідно до вимог та умов розвитку радянського суспільства. Висновки. Спортивна гімнастика з приходом радянської влади на українські землі поступово починає перетворюватися на суспільно-політичне явище, яке характеризується посиленням уваги держави до гімнастики як до потужного інструменту внутрішньополітичного впливу на населення. Виконуючи виховну та пропагандистську функцію, спортивна гімнастика наразі стає ідейним провідником держави, головною метою якої було формування патріотизму у радянських громадян, встановлення в суспільстві дисципліни і принципів колективізму