Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Сутність сім’ї у традиційній та сучасній культурі (філософський аналіз)
Get PDFThe aim of the study is to examine the essence of the family in traditional and modern culture through the prism of philosophical analysis. The research methodology includes historical-philosophical, socio-cultural, metaphysical, hermeneutic and comparative approaches. The main results of the research: the authors have revealed that the spectrum of understanding the essence of the family in traditional and modern culture unfolds as a polemic between the paradigms of realism and nominalism, that is, it is a continuation of a long-standing dispute about the existence of universals and the solution of the question of accidental existence; the family can be considered as a single term (a single family, the first essence, an individual), as a general term (a general understanding of the family, the second essence, a universal) and the ultimate category of being (transcendentalia), if we proceed from a metaphysical approach; family properties appear as a universal language frame, a semiological model for describing the world, a family code for describing the universe, and this is the understanding of the family as a transcendental; the authors have shown by examples of etymological analysis that the understanding of the family (as an individual, universal and transcendental) has a terminological fixation in the history of culture; the authors have emphasized that the functions and basic needs only help to define the family, but do not reveal its essence; reproductive, sexual, socializing, psychotherapeutic, household functions of the family are important, but the family way of being itself is a more important need; universality and integrity are the main signs of understanding the family in traditional culture, but in modern culture the discourse of nominalism begins to dominate and the emphasis shifts to the signs of individuality and accident, the boundaries of the family are expanding, and the scientific criteria of the family are softened; the authors have suggested that the conceptual and terminological crisis in the understanding of the modern family is the result of the dominance of nominalistic interpretations of the family.Метою дослідження являється з’ясування сутності сім’ї в традиційній і сучасній культурі крізь призму філософського аналізу. Методологія дослідження включає історико-філософський, соціально-культурологічний, метафізичний, герменевтичний та компаративний підходи. Основні результати дослідження: встановлено, що спектр розуміння сутності сім’ї в традиційній і сучасній культурі розгортається в просторі полеміки між парадигмами реалізму і номіналізму, є продовженням давньої дискусії про існування універсалій і акцидентально сущого; обґрунтовано, що виходячи з метафізичного підходу сім’ю доцільно розглядати як одиничний термін (одинична сім’я, перша сутність, індивідуалія), як загальний термін (загальне розуміння сім’ї, друга сутність, універсалія) і граничну категорію буття (трансценденталію); розуміння сім’ї як трансценденталії пов’язано з тим, що сімейність постає в якості універсального мовного фрейму, семіологічної моделі опису світу, сімейного коду для опису універсуму; на прикладах етимологічного аналізу виявлено, що розуміння сім’ї як індивідуалії, універсалії і трансценденталії було термінологічно закріплено в історії культури; обґрунтовано, що сім’я, хоча і визначається через функції і базові потреби, але, все ж таки, не зводиться повністю до них; обґрунтовано, що сам сімейний спосіб буття є не меншою потребою, ніж ті потреби, які реалізуються через репродуктивну, сексуальну, соціалізуючу, психотерапевтичну, побутову та інші функції сім’ї; встановлено, що якщо для традиційної культури сім’я зазвичай розглядається в ракурсі універсальності і цілісності, то в сучасній культурі відбувається перехід від дискурсу реалізму до дискурсу номіналізму і акценти часто зміщуються в бік індивідуальності і акцидентальності в розумінні сім’ї з розширенням меж сімейності і пом’якшенням наукових критеріїв сім’ї; висловлено припущення, що в результаті домінування номіналістичних трактувань сім’ї виникла сучасна понятійно-термінологічна криза в розумінні сім’ї
Локознавчі розвідки в Україні: перспективи та можливості
Get PDFThe article aim is to highlight the current state of John Locke’s studies in Ukraine, outline problematic issues and test the method of oral history of philosophy for researching the philosophical ideas of the English thinker.
The relevance of the study is justified by the fact that the philosophical ideas of John Locke had a significant impact on the development of political thought in many European countries and still remain understudied by Ukrainian philosophy researchers.
Results. According to the results of the research, it was found that practically no one was engaged in studying of John Locke’s studies in Ukraine. Over the past few years, there have been only few publications in the periodicals, which deal with the philosophy of the English thinker. Soviet sources, which contain many distortions of both the philosopher's philosophical ideas and inaccurate translations, mostly describe John Locke as a theorist of knowledge. Ukrainian researchers, in turn, also consider epistemological rather than political ideas of the English thinker much more often. Our exploration of the oral history of philosophy made it possible to clarify the positions of several modern researchers of John Locke's philosophy regarding the state of presentation and research of his ideas in the Ukrainian context. Also, in the course of the interview, the position of the three respondents regarding the theological influences and the philosophical views of John Locke was clarified.
Conclusions. The conclusions emphasized the importance of the appearance of quality translations of at least the main works of John Locke, which is quite important both for the formation of the Ukrainian philosophical dictionary and for the appearance of thorough theoretical reflections on his philosophy. The author emphasizes the perspective of introducing the method of oral history of philosophy in research on the history of philosophy, including John Locke’s studies. It expands the source base for theoretical research and creates new discourse, which enables the formation of new original ideas in the process of oral communication.Метою статті є виявлення сучасного стану локознавчих студій в Україні, окреслення проблемних питань та апробація методу усної історії філософії для досліджень філософії англійського мислителя.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю перегляду творчої спадщини мислителя в контексті суспільно-політичних процесів у Україні, яка є недостатньо вивченою.
Результати. За результатами розвідки було виявлено, що дослідженнями локознавчих студій в Україні практично ніхто не займався. За останні кілька років у періодиці зустрічаються поодинокі публікації, у яких йдеться про філософію англійського мислителя. Радянські джерела, які містять чимало викривлень як філософських ідей філософа, так і неточні переклади здебільшого описують Джона Лока як теоретика пізнання. Сучасні українські дослідники у свою чергу також розглядають значно частіше епістемологічні, аніж політичні ідеї англійського мислителя. Проведена нами розвідка з усної історії філософії дала можливість прояснити позиції кількох сучасних дослідників філософії Джона Лока щодо стану представленості та досліджень його ідей в українському контексті. Також у процесі інтерв’ю була прояснена позиція трьох респондентів щодо теологічних впливів на філософські погляди Джона Лока.
Висновки. У висновках була підкреслена необхідність появи якісних перекладів бодай основних праць Джона Лока, що є досить важливим і для формування українського філософського словника, і для появи ґрунтовних теоретичних рефлексій щодо його філософії. Авторка наголошує на перспективності впровадження методу усної історії філософії у розвідки з історії філософії, у тому числі в локознавчі студії. Це розширює і джерельну базу для теоретичних досліджень і створює новий дискурс, що уможливлює формування нових оригінальний ідей у процесі усного спілкування
Еволюція популізму та популістських партій у Словацькій Республіці
Get PDFThe article analyzes the development of populism in the Slovak Republic. The scientific interest in the chosen issue is due to realities of Slovak politics and a set of modern challenges faced by the country. The aim of the article is to highlight the evolution of populism, its forms and party representatives in Slovakia. The main factors that determined the development and peculiarities of populism in Slovakia are identified. The main characteristics of Slovak populism stem from the political history and political culture. There is an close connection between the rise of populism and the exacerbation of social and economic problems. The main forms of manifestation of Slovak populism are determined: social, national, charismatic, centrist, far-right populism.
Populism is deeply rooted in the party system of Slovakia, periodically determining the change in its structural characteristics. Considering the emergence and electoral success of populist parties, there is a need to emphasize the complexity of the phenomenon of populism in the modern Slovak Republic. In the process of post-communist development in the Slovak Republic there was a transition from radical forms of populist politics through nationalism and authoritarianism to more moderate tendencies. It is found that in the Slovak political process, the phenomenon of populism reveals a permanent character and correlates with the specific features of Slovak politics. Populism remains an actual phenomenon of political life in the Slovak Republic.
The results of our study show that the potential of populist parties is growing in the party system of Slovakia. The electoral success of the populists shows that citizens are ready to vote for charismatic leaders and promises of a quick solution to difficult problems. However, the success of populists is not only the result of electoral marketing. It is also a sign of the crisis of systemic politics and democratic institutions.В статті проаналізовано розвиток популізму в Словацькій Республіці. Науковий інтерес до цього питання зумовлений реаліями словацької політики та комплексом сучасних викликів, які стоять перед країною. Мета дослідження – простежити еволюцію популізму в Словацькій Республіці в розрізі його ключових типів і партійно-політичних репрезентантів. З’ясовано основні чинники, які обумовлювали розвиток та особливості популізму в Словаччині. Основні характеристики словацького популізму пов’язані з політичною історією та політичною культурою. Існує тісний зв’язок між посиленням популізму і загостренням соціальних і економічних проблем.
Визначено основні форми прояву словацького популізму: соціальний, національний, харизматичний, центристський, ультраправий популізм. Популізм глибоко вкоренився в партійну систему Словаччини, періодично детермінуючи зміну її структурних характеристик. Розглядаючи появу й електоральний успіх популістських партій, слід підкреслити складність самого феномена популізму в сучасній Словаччині. У процесі посткомуністичного розвитку в Словаччині відбувався перехід від радикальних форм популістської політики через націоналізм та авторитаризм до більш поміркованих тенденцій. З’ясовано, що в словацькому політичному процесі феномен популізму має перманентний прояв і співвідноситься зі специфічними рисами словацької політики. Популізм залишається актуальним феноменом політичного життя Словацької Республіки.
Результати нашого дослідження показують, що в партійній системі Словаччини зростає потенціал популістських партій. Електоральний успіх популістів засвідчує, що громадяни готові голосувати за харизматичних лідерів і обіцянки швидкого розв’язання складних проблем. Однак, успіх популістів – це не тільки результат електорального маркетингу, але й ознака кризи системної політики та демократичних інститутів.В статті проаналізовано розвиток популізму в Словацькій Республіці. Науковий інтерес до цього питання зумовлений реаліями словацької політики та комплексом сучасних викликів, які стоять перед країною. Мета дослідження – простежити еволюцію популізму в Словацькій Республіці в розрізі його ключових типів і партійно-політичних репрезентантів. З’ясовано основні чинники, які обумовлювали розвиток та особливості популізму в Словаччині. Основні характеристики словацького популізму пов’язані з політичною історією та політичною культурою. Існує тісний зв’язок між посиленням популізму і загостренням соціальних і економічних проблем.
Визначено основні форми прояву словацького популізму: соціальний, національний, харизматичний, центристський, ультраправий популізм. Популізм глибоко вкоренився в партійну систему Словаччини, періодично детермінуючи зміну її структурних характеристик. Розглядаючи появу й електоральний успіх популістських партій, слід підкреслити складність самого феномена популізму в сучасній Словаччині. У процесі посткомуністичного розвитку в Словаччині відбувався перехід від радикальних форм популістської політики через націоналізм та авторитаризм до більш поміркованих тенденцій. З’ясовано, що в словацькому політичному процесі феномен популізму має перманентний прояв і співвідноситься зі специфічними рисами словацької політики. Популізм залишається актуальним феноменом політичного життя Словацької Республіки.
Результати нашого дослідження показують, що в партійній системі Словаччини зростає потенціал популістських партій. Електоральний успіх популістів засвідчує, що громадяни готові голосувати за харизматичних лідерів і обіцянки швидкого розв’язання складних проблем. Однак, успіх популістів – це не тільки результат електорального маркетингу, але й ознака кризи системної політики та демократичних інститутів
Цифрова дипломатія як сучасний комунікаційний інструмент міжнародних відносин
Get PDFThis article considers a new direction of public diplomacy - digital diplomacy, the main tool of which is social networks. Digital diplomacy in the era of the COVID-19 pandemic is gaining momentum and use. This topic is very relevant and important today. The expansion of digital technologies for diplomatic relations is studied, the advantages and disadvantages of digital diplomacy are considered and evaluated. World time zones and distances have disappeared - information has become available anywhere in the world, but most importantly, it has become decentralized - it is difficult to identify one or two major information providers: each information resource can find an analogue or opponent.
The aim of this article is to identify the possibilities of digital diplomacy and its impact on international relations. In this article, the authors consider and try to find out the place of digital diplomacy in public diplomacy, and what role it plays in the political life of diplomats. The authors point to the fact that it is impossible to imagine the life of modern society without social networks, exchange of various information and discussion of urgent issues. For a modern person, using of social networks is quite common, and for diplomats - it's not so much a form of communication with thousands of strangers, as an understanding of what is happening in their country of residence, how citizens and the digital space reacts on decisions and actions of their foreign ministry. Digital space can be used as an influence on public opinion, creating a positive image of your country abroad. The authors came to certain conclusions, even after overcoming the pandemic, all forms of digital diplomacy can become an additional effective area of communication both in relations between states and politicians in the international arena and within the diplomatic system. The authors argue that the rapid development and widespread use of information technology allows diplomatic missions to adapt to the trends of the new era of international relations. У цій статті розглядається новий напрямок публічної дипломатії –цифрова дипломатія, основним інструментом якої є соціальні мережі. Цифрова дипломатія в епоху пандемії COVID-19 набуває стрімкого розвитку та використання. Ця тема на сьогодні дуже актуальна та вагома. Досліджуються питання розширення цифрових технологій для дипломатичних зв’язків, розглядається та дається оцінка перевагам та недолікам цифрової дипломатії. Світові часові зони та відстані зникли – інформація стала доступною у будь-якій точці світу, але головне, вона стала децентралізованою – важко виділити одного-двох головних постачальників інформації: кожному інформаційному ресурсу можна знайти аналог чи опонента.
Метою статті є визначення можливостей цифрової дипломатії та її вплив на міжнародні відносини. У статті автори розглянули та спробували з’ясувати місце цифрової дипломатії у публічній дипломатії, і яку роль вона відіграє у політичному житті дипломатів. Автори вказують на той факт, що неможливо уявити життя сучасного суспільства без соціальних мереж, обміну різноманітною інформацією та обговоренням нагальних питань. Для сучасної людини користування соціальною мережею досить звичне явище, а для дипломатів – це навіть не так форма спілкування з тисячами незнайомих людей, скільки розуміння того, що відбувається в країні їх перебування, як на рішення та дії їх зовнішньополітичного відомства реагують громадяни та цифровий простір, який можна використовувати як вплив на громадську думку, створення позитивного іміджу своєї країни за кордоном.
Автори дійшли певних висновків, навіть після подолання пандемії усі форми цифрової дипломатії, можуть стати додатковим ефективним напрямом спілкування як у відносинах між державами та політиками на міжнародній арені так і в середині системи дипломатичних відносин.
Автори доводять, що стрімкий розвиток та широке застосування інформаційних технологій дає змогу дипломатичним представництвам пристосуватися до тенденцій нової ери міжнародних відносин.У цій статті розглядається новий напрямок публічної дипломатії –цифрова дипломатія, основним інструментом якої є соціальні мережі. Цифрова дипломатія в епоху пандемії COVID-19 набуває стрімкого розвитку та використання. Ця тема на сьогодні дуже актуальна та вагома. Досліджуються питання розширення цифрових технологій для дипломатичних зв’язків, розглядається та дається оцінка перевагам та недолікам цифрової дипломатії. Світові часові зони та відстані зникли – інформація стала доступною у будь-якій точці світу, але головне, вона стала децентралізованою – важко виділити одного-двох головних постачальників інформації: кожному інформаційному ресурсу можна знайти аналог чи опонента.
Метою статті є визначення можливостей цифрової дипломатії та її вплив на міжнародні відносини. У статті автори розглянули та спробували з’ясувати місце цифрової дипломатії у публічній дипломатії, і яку роль вона відіграє у політичному житті дипломатів. Автори вказують на той факт, що неможливо уявити життя сучасного суспільства без соціальних мереж, обміну різноманітною інформацією та обговоренням нагальних питань. Для сучасної людини користування соціальною мережею досить звичне явище, а для дипломатів – це навіть не так форма спілкування з тисячами незнайомих людей, скільки розуміння того, що відбувається в країні їх перебування, як на рішення та дії їх зовнішньополітичного відомства реагують громадяни та цифровий простір, який можна використовувати як вплив на громадську думку, створення позитивного іміджу своєї країни за кордоном.
Автори дійшли певних висновків, навіть після подолання пандемії усі форми цифрової дипломатії, можуть стати додатковим ефективним напрямом спілкування як у відносинах між державами та політиками на міжнародній арені так і в середині системи дипломатичних відносин.
Автори доводять, що стрімкий розвиток та широке застосування інформаційних технологій дає змогу дипломатичним представництвам пристосуватися до тенденцій нової ери міжнародних відносин
Мультидисциплінарні питання суспільних наук
Get PDFInterdisciplinary is a theoretical and pedagogical approach and academic practice that is becoming more and more popular and widespread. Although interdisciplinary is the general name of certain theoretical, pedagogical and institutional activities, it has actually had a radical impact on disciplinary distinctions and has led different disciplines to redefine their epistemological and methodological boundaries. At the same time, interdisciplinary radically affects the structure of academic communities that have drawn their own symbolic and institutional boundaries with strict lines at times. In this study, the concept of interdisciplinary, which has become increasingly popular and influential, will be discussed in the context of the relatively long history of disciplinary distinctions, and different definitions of the concept and problematizations on the concept in different contexts will be critically analyzed. The principle of interdisciplinary in the development of modern science is assimilated on the basis of social work. Information occurs in a social context as a human activity. Therefore, both knowledge and the method of knowing, the society in which it emerged, tradition, history, religion, culture, etc.
How abstract can it be from its context? There are no universal and universally acceptable, definitive answers to similar questions. However, it can be stated that the concepts related to knowledge and science are handled and discussed in almost every historical period. Accordingly, knowledge, as one of the most fundamental problems of humanity, has been analyzed within the framework of religion and philosophy in ancient times.
This analysis is mostly carried out individually and knowledge is grounded in an isolated subject-object relationship. Early thinkers of antiquity saw knowledge as an act of rational justification. Recently, however, doubts about the representation of truth in modern science have been growing. Interdisciplinarity has almost become a keyword not only in today's academia, but also in the business world and different professional fields.Міждисциплінарність – це теоретико-педагогічний підхід та академічна практика, що набуває все більшої популярності та поширення. Хоча міждисциплінарність ‒ це загальна назва певної теоретичної, педагогічної та інституційної діяльності, вона справді радикально вплинула на дисциплінарні відмінності та змусила різні дисципліни перевизначити свої гносеологічні та методологічні межі. У той же час міждисциплінарність радикально впливає на структуру академічних спільнот, які часом чітко окреслили власні символічні та інституційні кордони.
У цьому дослідженні поняття міждисциплінарного, яке стає все більш популярним і впливовим, буде обговорено в контексті відносно тривалої історії дисциплінарних відмінностей, а також будуть критично проаналізовані різні визначення поняття та проблематизації поняття в різних контекстах. Принцип міждисциплінарності в розвитку сучасної науки засвоюється на основі соціальної роботи. Інформація виникає в соціальному контексті як діяльність людини. Отже, і знання, і метод пізнання, суспільство, в якому воно виникло, традиції, історія, релігія, культура тощо.
Наскільки абстрактним воно може бути від свого контексту? Універсальних і загальноприйнятних, остаточних відповідей на подібні питання не існує. Проте можна констатувати, що поняття, пов’язані зі знанням і наукою, розглядаються та обговорюються майже в кожному історичному періоді. Відповідно, знання, як одна з найбільш фундаментальних проблем людства, аналізувалося в рамках релігії та філософії в античні часи. Цей аналіз здебільшого проводиться індивідуально, а знання ґрунтуються на ізольованих суб’єкт-об’єктних відносинах. Перші мислителі античності розглядали знання як акт раціонального виправдання. Однак останнім часом посилюються сумніви щодо представлення істини в сучасній науці. Міждисциплінарність майже стала ключовим словом не лише в сучасних наукових колах, а й у світі бізнесу та різних професійних сферах.Міждисциплінарність – це теоретико-педагогічний підхід та академічна практика, що набуває все більшої популярності та поширення. Хоча міждисциплінарність ‒ це загальна назва певної теоретичної, педагогічної та інституційної діяльності, вона справді радикально вплинула на дисциплінарні відмінності та змусила різні дисципліни перевизначити свої гносеологічні та методологічні межі. У той же час міждисциплінарність радикально впливає на структуру академічних спільнот, які часом чітко окреслили власні символічні та інституційні кордони.
У цьому дослідженні поняття міждисциплінарного, яке стає все більш популярним і впливовим, буде обговорено в контексті відносно тривалої історії дисциплінарних відмінностей, а також будуть критично проаналізовані різні визначення поняття та проблематизації поняття в різних контекстах. Принцип міждисциплінарності в розвитку сучасної науки засвоюється на основі соціальної роботи. Інформація виникає в соціальному контексті як діяльність людини. Отже, і знання, і метод пізнання, суспільство, в якому воно виникло, традиції, історія, релігія, культура тощо.
Наскільки абстрактним воно може бути від свого контексту? Універсальних і загальноприйнятних, остаточних відповідей на подібні питання не існує. Проте можна констатувати, що поняття, пов’язані зі знанням і наукою, розглядаються та обговорюються майже в кожному історичному періоді. Відповідно, знання, як одна з найбільш фундаментальних проблем людства, аналізувалося в рамках релігії та філософії в античні часи. Цей аналіз здебільшого проводиться індивідуально, а знання ґрунтуються на ізольованих суб’єкт-об’єктних відносинах. Перші мислителі античності розглядали знання як акт раціонального виправдання. Однак останнім часом посилюються сумніви щодо представлення істини в сучасній науці. Міждисциплінарність майже стала ключовим словом не лише в сучасних наукових колах, а й у світі бізнесу та різних професійних сферах
Свідчення переміщених осіб про трагедію Великого Голоду в Україні як інструмент дискредитації українства у повоєнній Європі (1945 – поч. 1950-х рр.)
Get PDFThe goal of the research. To investigate how repatriaton of Ukrainians after the Second World War influences narrative about the famine that was made public during their stay in the DP camps in Western zone of occupation and to learn conditions of formation of an ideological cliche about witnesses of the famine as Nazis collaboratiors. In conditions of full-scale of aggression of Russia against Ukraine it is actual to figure out peculiarities of mass transfer of Ukrainians to the West during and after the war, preserving by them feeling of belonging to certain ethnical communities, an attempt to comprehend criminality of the authorities in the state they left, defending their right for freedom.
The results. End of the Second World War resulted into movement of resistance of hundreds of thousands of Ukrainians who due to various conditions ended up outside the borders of Ukraine and resisted forced return to USSR. The article analyzes the reasons of how refugees and transferred persons recalled traumatic experience of being in the country of residence, first of all – famine of 1932–1933 and its active promulgation of facts of “non-human extermination”. This was reached by various means, firts of all – through publication of oral history of eyewitnesses of tragic events in numerous camp periodicals. The article investigates how this information was “suppressed” by Communistic propaganda. Huge efforts were applied to discredit Ukrainians-non-returnees as collaborators. This propagandistic narrative in advance leveled anti-Soviet statements and testimonies. The author points at conditions that were an obstacle for objective perception of objective testimonies of refugees about the crimes of Stalinism and realization of their scale. Negative public opinion was formed under influence of communistic propaganda: Ukrainian refugees collaborated with the Nazis, therefore, were hiding from the Soviet authorities; so, they, therefore, were non-objective in their evaluation and exaggerated crimes of Bolshevik regimes.
Conclusions. Beginning of wide promulgation of the Famine facts as a crime against humanity outies the USSR borders during the postwar era became possible thanks to conscious activity of refugees and displaced persons who ended up in foreign countries and resisted returning them “home”. At the same time European community turned out to be weak so to fully evaluate danger of propagandistic rhetoric of equaling of almost every Ukrainian who dared to speak publicly about the Soviet repressions and camps, as well as about the famine in Ukraine – with the Nazism.Мета дослідження. Простежити, як репатріація українців після Другої світової війни впливала на наратив про голод, що оприлюднювався під час їх перебування у таборах для переміщених осіб у західній зоні окупації, вивчити обставини формування ідеологічного кліше про свідків голоду як нацистських колаборантів. В умовах повномасштабної агресії Росії проти України актуальним є з’ясування особливостей масового переміщення українців на Захід під час і після війни, збереження ними відчуття належності до певної етнічної спільноти, намагання осмислити злочинність влади в країні, яку вони залишили, відстоюючи своє право на свободу.
Результати. Закінчення Другої світової війни спричинило рух протидії сотень тисяч українців, які в силу різних обставин опинилися за межами країни, примусовому поверненню до СРСР. Розглянуто причини розгортання пригадування біженцями та переміщеними особами травматичного досвіду перебування в країні походження, насамперед – голоду 1932–1933 рр., та активного оприлюднення фактів “нелюдського винищування”. Це досягалося різними засобами, передусім – через публікацію усних свідчень очевидців трагічних подій у численних табірних періодичних виданнях. Досліджено, як ця інформація “гасилася” комуністичною пропагандою. Було докладено значних зусиль для дискредитації українців-“неповерненців” як колаборантів. Цей пропагандистський наратив наперед нівелював антирадянські заяви та свідчення. Оцінено обставини, які перешкоджали об’єктивному сприйняттю свідчень біженців про злодіяння сталінізму, та усвідомленню їх масштабів. Під впливом комуністичної пропаганди формувалася негативна суспільна думка: українські біженці співпрацювали з нацистами, а відтак ховалися від радянського режиму; отже, вони, мовляв, були необ’єктивними у своїй оцінці та перебільшували злочини більшовицького режиму.
Висновки. Початок широкого оприлюднення фактів Голоду як злочину проти людяності за межами СРСР у повоєнні роки став можливим завдяки свідомій активності біженців та переміщених осіб, які опинилися на чужині та опиралися поверненню “додому”. Водночас європейська спільнота виявилася слабкою, щоби повною мірою оцінити небезпеку пропагандистської риторики ототожнення чи не кожного українця, який насмілився говорити вголос про радянські репресії і табори, а також про голод в Україні, – з нацизмом. Мета дослідження. Простежити, як репатріація українців після Другої світової війни впливала на наратив про голод, що оприлюднювався під час їх перебування у таборах для переміщених осіб у західній зоні окупації, вивчити обставини формування ідеологічного кліше про свідків голоду як нацистських колаборантів. В умовах повномасштабної агресії Росії проти України актуальним є з’ясування особливостей масового переміщення українців на Захід під час і після війни, збереження ними відчуття належності до певної етнічної спільноти, намагання осмислити злочинність влади в країні, яку вони залишили, відстоюючи своє право на свободу.
Результати. Закінчення Другої світової війни спричинило рух протидії сотень тисяч українців, які в силу різних обставин опинилися за межами країни, примусовому поверненню до СРСР. Розглянуто причини розгортання пригадування біженцями та переміщеними особами травматичного досвіду перебування в країні походження, насамперед – голоду 1932–1933 рр., та активного оприлюднення фактів “нелюдського винищування”. Це досягалося різними засобами, передусім – через публікацію усних свідчень очевидців трагічних подій у численних табірних періодичних виданнях. Досліджено, як ця інформація “гасилася” комуністичною пропагандою. Було докладено значних зусиль для дискредитації українців-“неповерненців” як колаборантів. Цей пропагандистський наратив наперед нівелював антирадянські заяви та свідчення. Оцінено обставини, які перешкоджали об’єктивному сприйняттю свідчень біженців про злодіяння сталінізму, та усвідомленню їх масштабів. Під впливом комуністичної пропаганди формувалася негативна суспільна думка: українські біженці співпрацювали з нацистами, а відтак ховалися від радянського режиму; отже, вони, мовляв, були необ’єктивними у своїй оцінці та перебільшували злочини більшовицького режиму.
Висновки. Початок широкого оприлюднення фактів Голоду як злочину проти людяності за межами СРСР у повоєнні роки став можливим завдяки свідомій активності біженців та переміщених осіб, які опинилися на чужині та опиралися поверненню “додому”. Водночас європейська спільнота виявилася слабкою, щоби повною мірою оцінити небезпеку пропагандистської риторики ототожнення чи не кожного українця, який насмілився говорити вголос про радянські репресії і табори, а також про голод в Україні, – з нацизмом. 
Стейкґолдер-менеджмент як інструмент соціального партнерства у сфері вищої освіти
Get PDFThe article is devoted to the consideration of stakeholder-management as an instrument of social partnership in the field of higher education. It is noted that the problem of developing social partnership in the system of higher education is being updated due to new requirements for the quality of education and modern educational programs, which leads to the application of management methods and techniques aimed at taking into account the interests of stakeholders (stakeholder-management). According to the authors, it is important to understand how actively domestic institutions of higher education introduce certain elements of stakeholder-management, what forms of interaction with stakeholders they use. Given the above, the purpose of the article is to present the results of a study of the forms of interaction with stakeholders as elements of the implementation of stakeholder-management, which are implemented in the practice of modern institutions of higher education. The following elements of the stakeholder-management system in higher education have been established: 1) monitoring the positions of stakeholders; 2) taking into account the positions and proposals of stakeholders; 3) informing stakeholders; 4) education, consulting of stakeholders; 5) implementation of common projects; 6) cooperation on the basis of regulated agreements, including at the decision-making level. The results of researches conducted by the authors in 2011, 2017 and 2022 are presented. Taken together, these results made it possible to trace the dynamics of the development of social partnership relations of domestic institutions of higher education: from very vague ideas of representatives of the university community and business structures about the essence of social partnership in education and common goals (in 2011) – to the adoption of specific management decisions on interaction with key stakeholder groups and the practical implementation of the principles and objectives of stakeholder-management (in 2022). The forms of interaction of domestic educational institutions with internal and external stakeholders are specified. It has been established that the forms are highly diverse, and the interaction is not formal, but planned and organized. The importance of such interaction is fully realized by all involved subjects.Статтю присвячено розгляду стейкґолдер-менеджменту як інструменту соціального партнерства у сфері вищої освіти. Зазначається, що проблема розвитку соціального партнерства в системі вищої освіти актуалізується у зв’язку з новими вимогами до якості освіти і сучасних освітніх програм, що зумовлює застосування методів та прийомів менеджменту, спрямованих на врахування інтересів заінтересованих сторін (стейкґолдер-менеджменту). На думку авторів, важливо розуміти, наскільки активно вітчизняні заклади вищої освіти запроваджують ті чи інші елементи стейкґолдер-менеджменту, які форми взаємодії зі стейкґолдерами використовують. З огляду на вищевикладене, метою статті є представлення результатів дослідження форм взаємодії зі стейкґолдерами як елементів реалізації стейкґолдер-менеджменту, які імплементовані у практику сучасних закладів вищої освіти. Встановлені наступні елементи системи стейкґолдер-менеджменту у закладі вищої освіти: 1) моніторинг позицій стейкґолдерів; 2) врахування позицій і пропозицій стейкґолдерів; 3) інформування стейкґолдерів; 4) освіта, консультування стейкґолдерів; 5) реалізація спільних проєктів; 6) співпраця на основі регламентованих угод, у тому числі на рівні прийняття рішень. Наводяться результати досліджень, проведених авторами у 2011, 2017 та 2022 рр. У сукупності ці результати дозволили дослідити динаміку розвитку соціально-партнерських стосунків вітчизняних закладів вищої освіти: від вельми розпливчастих уявлень представників університетської спільности і бізнес-структур про сутність соціального партнерства у сфері вищої освіті та спільні цілі (у 2011 р.) – до прийняття конкретних управських рішень щодо взаємодії з ключовими групами стейкґолдерів і практичної реалізації принципів та завдань стейкґолдер-менеджменту (у 2022 р.). Конкретизовано форми взаємодії вітчизняних закладів освіти з внутрішніми та зовнішнім стейкхолдерами. Встановлено, що форми відрізняються високою різноманітністю, а взаємодія не є формальністю, вона являє собою плановану і організовану діяльність, важливість якої повною мірою усвідомлюється усіма залученими суб’єктами.Статтю присвячено розгляду стейкґолдер-менеджменту як інструменту соціального партнерства у сфері вищої освіти. Зазначається, що проблема розвитку соціального партнерства в системі вищої освіти актуалізується у зв’язку з новими вимогами до якості освіти і сучасних освітніх програм, що зумовлює застосування методів та прийомів менеджменту, спрямованих на врахування інтересів заінтересованих сторін (стейкґолдер-менеджменту). На думку авторів, важливо розуміти, наскільки активно вітчизняні заклади вищої освіти запроваджують ті чи інші елементи стейкґолдер-менеджменту, які форми взаємодії зі стейкґолдерами використовують. З огляду на вищевикладене, метою статті є представлення результатів дослідження форм взаємодії зі стейкґолдерами як елементів реалізації стейкґолдер-менеджменту, які імплементовані у практику сучасних закладів вищої освіти. Встановлені наступні елементи системи стейкґолдер-менеджменту у закладі вищої освіти: 1) моніторинг позицій стейкґолдерів; 2) врахування позицій і пропозицій стейкґолдерів; 3) інформування стейкґолдерів; 4) освіта, консультування стейкґолдерів; 5) реалізація спільних проєктів; 6) співпраця на основі регламентованих угод, у тому числі на рівні прийняття рішень. Наводяться результати досліджень, проведених авторами у 2011, 2017 та 2022 рр. У сукупності ці результати дозволили дослідити динаміку розвитку соціально-партнерських стосунків вітчизняних закладів вищої освіти: від вельми розпливчастих уявлень представників університетської спільности і бізнес-структур про сутність соціального партнерства у сфері вищої освіті та спільні цілі (у 2011 р.) – до прийняття конкретних управських рішень щодо взаємодії з ключовими групами стейкґолдерів і практичної реалізації принципів та завдань стейкґолдер-менеджменту (у 2022 р.). Конкретизовано форми взаємодії вітчизняних закладів освіти з внутрішніми та зовнішнім стейкхолдерами. Встановлено, що форми відрізняються високою різноманітністю, а взаємодія не є формальністю, вона являє собою плановану і організовану діяльність, важливість якої повною мірою усвідомлюється усіма залученими суб’єктами
Український науковий центр у Празі під час радянської окупації навесні 1945 року
Get PDFThe Ukrainian scientific center in Prague was the main representative of Ukrainian science and education in Europe from 1921 until 1945. In time of Soviet occupation of Ukraine Prague became the only possible city for free investigations in history, ethnology, language, law, economics, politics and other sciences. This center was fully recognized as the Ukrainian Free University that provided educational and scientific work. A lot of Ukrainian scholars came to the university from USSR as well as European countries. Unlike other Ukrainian cultural and scientific centers, it was one of a few in educational sphere.
The timeline of the article lies in distinguishing changes for the Ukrainian Free University after Soviet occupation, supposing the idea of moving to another country. It is described the University had a long history and could not be closed. Having got the support of President Tomas Masaryk the university left for Prague from Vienna. For almost 25 years the university had been the main scientific and educational center of Ukrainians in Europe and passed through different periods in its history. Together with the Museum of National Struggle for Liberation, the Ukrainian Technical Husbandry Institute and other scientific organizations the university could represent Ukrainian science and culture abroad. The novelty of the article lies in chronological changes for the university showing how the situation changed when Prague was occupied by the Soviet Army and was involved into soviet military repressions.
Results prove that none of the institutions was not left for another country and continued working till Soviet occupation. The other problem can be found in the article lies in realizing how some of the institutions could work in Bavaria. It is proved staying in cities was dangerous and some of scholars decided to move to any other country. After the decision of the Senate the university continued working in Prague. All the property of the university, a lot of librarian and archive materials were taken to the Soviet Union. The professors who stayed in Prague were arrested and imprisoned in the Soviet Union. Bavaria could be reached by some professors who intended to leave the city. These professors began to find the university in no connection to the administration in Prague.Український науковий центр у Празі був основним представником української науки і освіти в Європі з 1921 по 1945. У час радянської окупації України Прага стала єдиним можливим містом для вільних досліджень історії, етнології, української мови, права, економіки, політики та інших наук. Освітні і наукові студії зазначених наук були пов’язані з Українським вільним університетом. Багато українських науковців, які працювали в цих галузях, приїхали до університету з СРСР і з європейських країн. На відміну від інших українських культурних і наукових центрів університет був одним з небагатьох, які здійснювали освітню діяльність.
Відтак, мета дослідження полягає у тому, щоб прослідкувати зміни наукового життя університету після радянської окупації Праги, акцентуючи на проблемі переміщення вищої школи до іншої країни. Така проблема випливала з потреби збереження наукового центру, що діяв у Чехословаччині. Варто згадати, що отримавши підтримку президента Томаша Масарика, університет переїхав до Праги з Відня. Протягом майже двадцяти п’яти років університет був основним науковим і освітнім центром українців у Європі і пройшов різні періоди історії. Разом з Музеєм національно-визвольної боротьби, Українським технічно-господарським інститутом та іншими науковими організаціями, університет міг представляти українську культуру і науку закордоном.
Новизна дослідження випливає зі спроби виокремити основні пропозиції щодо діяльності університету навесні 1945 року – залишитися чи покинути чеську столицю з аналізом подальшої долі українського наукового центру. Результати дослідження доводять, що університет не було перенесено до Баварії, а чеську столицю залишала частина науковців. За рішенням сенату університет продовжив працювати у Празі. Усе майно університету після окупації, більшість матеріалів архіву і бібліотеки були вивезені до СРСР. Професори, які залишилися у місті були заарештовані і ув’язнені в радянських тюрмах. До Баварії могли дістатися кілька професорів, що почали відновлювати університет без зв’язку до Праги
Методи та засоби пошуку інформації в цифровому середовищі
Get PDFConnecting billions of people around the world, the Internet is the main pillar of the digital society. From the invention of writing to the present day, we are living in a time when information is being produced and used the most in a form never found in history. Undoubtedly, technological factors are more important in creating and spreading information so quickly. For this reason, the 19th century is called the "age of information and technology". Digital technologies, which enable the efficient production and distribution of information, also ensure that information is accessible to every individual. In modern times, the fact that a significant part of the world's population has access to the Internet and the time spent in the virtual space is increasing year by year, it is clearly seen that the Internet plays a key role in providing information. As we know, the printing press was invented in the 15th century. In other words, printing information on paper has been used as a standard form of knowledge and information delivery for over 500 years. In modern times, we are witnessing the change of an era that has existed for centuries. Thus, the information registered with the invention of writing has been delivered to users in many different ways throughout history. However, the point that is important to focus on is the level of scientific research in the background of the fact that information carriers have changed and will continue to change. Thus, information carriers are also material carriers that reflect social content. Today, we live in an era where there are more mobile phones than there are individuals. In McLuhan's terminology, phones have become a part of people's bodies. At the same time, based on research, it was determined that individuals spend about 7 hours online on the Internet during the day. In this regard, the rapid development of information technologies shapes all areas of human life, as well as the process of information provision.Поєднуючи мільярди людей у всьому світі, Інтернет є головною опорою цифрового суспільства. Від винаходу писемності до наших днів ми живемо в час, коли інформація виробляється та використовується найбільше у формі, якої ніколи не було в історії. Безперечно, технологічні чинники важливіші для такого швидкого створення та поширення інформації. З цієї причини XIX століття називають «століттям інформації та технологій». Цифрові технології, які дозволяють ефективно виробляти та розповсюджувати інформацію, також забезпечують доступність інформації для кожної людини. У наш час той факт, що значна частина населення світу має доступ до Інтернету, а час, проведений у віртуальному просторі, з кожним роком зростає, чітко видно, що Інтернет відіграє ключову роль у наданні інформації. Як відомо, друкарський верстат був винайдений у XV столітті. Іншими словами, друк інформації на папері використовується як стандартна форма передачі знань та інформації вже понад 500 років. У наш час ми спостерігаємо зміну епохи, яка існувала століттями. Таким чином, інформація, зареєстрована з винаходом писемності, доставлялася користувачам різними способами протягом історії. Проте важливо звернути увагу на рівень наукових досліджень на тлі того, що носії інформації змінювалися і будуть змінюватися. Таким чином, носії інформації є також матеріальними носіями, що відображають соціальний зміст. Сьогодні ми живемо в епоху, коли мобільних телефонів більше, ніж людей. За термінологією Маклюена, телефони стали частиною людського тіла. Водночас на основі досліджень встановлено, що протягом дня люди проводять в мережі Інтернет близько 7 годин. У зв'язку з цим стрімкий розвиток інформаційних технологій формує всі сфери життя людини, а також процес інформаційного забезпечення
Analysis of Ethnically Mixed Marriages among Lezgians (Based on Guba-Khachmaz Materials)
Get PDFУ статті досліджуються етнічно змішані шлюби серед лезгин, що проживають у Губа-Хачмазькому районі Азербайджану. Вона має на меті вивчити проблеми, з якими стикаються лезгини щодо мови, релігії, згоди батьків та інших деталей, коли вони одружуються з представниками інших національностей. З цією метою в селах Губа-Хачмазького району було проведено фронтальне опитування та проаналізовано зібрані матеріали. Опитування проводилося серед лезгинських жінок і чоловіків, одружених з представниками інших національностей. Переважна більшість респондентів, які взяли участь в опитуванні, мали повну середню освіту і навчалися переважно в азербайджанському руслі.
Аналіз зібраних даних показав, що дуже велика кількість лезгинських жінок і чоловіків одружилися з представниками азербайджанської нації. Основними факторами можна вважати показники однакового соціально-економічного становища та спільні культурні цінності. Більшість людей не обирають чоловіка випадково; швидше, вони роблять це відповідно до критеріїв, заснованих на схожості (Girard, 1964). Крім того, зібрані дані показують, що і жінки, і чоловіки воліють одружуватися з мусульманами. Враховуючи, що більшість респондентів були жінки, і більшість з них одружилися з азербайджанцями, не дивно, що 74,4 відсотка жінок використовують тільки азербайджанську мову як основну мову спілкування в сім'ї. Крім того, цікавим фактом є те, що більшість чоловіків і жінок одружувалися за традиціями свого народу. Аналіз даних показав, що батьки схвалюють створення сімей своїх дітей з нелезгинцями. Причиною цього стало існування етнічно змішаних шлюбів у їхніх родинах та оточенні. Слід зазначити, що етнічно змішані родини лезгин Губа-Хачмазського району в контексті Азербайджану не досліджувалися. З цієї причини необхідно провести більш глибоке дослідження етнічно змішаних сімей у цьому регіоні.This article studies ethnically mixed marriages among the Lezgians living in the Guba-Khachmaz region of Azerbaijan. It aims to examine the challenges faced by Lezgians in relation to language, religion, consent of their parents and other details when they marry representatives of other nationalities. For this purpose, a face-to-face survey was conducted in the villages of the Guba-Khachmaz region, and the collected materials were analyzed. The survey was conducted among Lezgian women and men married to representatives of other nationalities. The vast majority of the respondents who took part in the survey had complete secondary education and were educated mainly in the Azerbaijani stream.
The analysis of the collected data showed that a very large number of Lezgian women and men married representatives of the Azerbaijani nation. Indicators of identical socioeconomic standing and common cultural values can be considered the main factors. Most people do not select their spouse randomly; rather, they do it in accordance with criteria based on resemblance (Girard, 1964). In addition, the collected data shows that both women and men prefer to marry Muslims. Considering that the majority of respondents were women, and most of them married Azerbaijanis, it is not surprising that 74.4 percent of women use only Azerbaijani as the main language of communication in the family. Additionally, an interesting fact is that most of the men and women married according to the traditions of their own nation. The data analysis revealed that the parents approved of their children starting families with non-Lezgians. The existence of ethnically mixed marriages in their families and surroundings was the cause of this. It should be mentioned that the ethnically mixed families of the Lezgian in the Guba-Khachmaz region have not been studied in the context of Azerbaijan. For this reason, it is necessary to conduct a deeper investigation of ethnically mixed families in this region.