Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Чинники вразливості громадян до дезінформації: висновки міждисциплінарних досліджень та практичні імплікації для України
Get PDFThe 2016 presidential election in the U.S. inspired a discussion about the "post-truth era", when public opinion is influenced not by objective facts, but by informational messages appealing to the emotions or already existing beliefs of people, which are not always formed under the influence of objective facts. For Ukraine, the problem of destructive propaganda and disinformation has become especially pressing in the context of the hybrid war that the Russian Federation has been waging against Ukraine since 2014. To date, research has been conducted in Ukraine on the content of pro-Russian propaganda messages that are disseminated in the media or the adherence of citizens to these messages. However, there is a lack of research that would explain why these messages are supported by citizens. Therefore, the purpose of this article is to review existing research on the factors that make people vulnerable to disinformation in order to determine the prospects for further research on this topic in the Ukrainian context, and to understand how they can be useful for planning activities to counter disinformation.
Several factors have been identified as having a significant impact on citizens' ability to recognize disinformation. First, political disinformation exploits confirmation bias (i.e. it reinforces the already existing ideological attitudes and political preferences of citizens), which actualizes questions about the instruments of public control over the observance of journalistic standards, the popularization of fact checkers, and the problems of functioning of independent media as means to counter disinformation.
Second, an important factor is political alienation and public distrust. Political alienation contributes to the fact that an increasing number of citizens perceive information about public life in Ukraine as irrelevant to them personally, and therefore rarely use analytical thinking to process information on this topic, which contributes to the gullibility of such citizens to misinformation content. This actualizes the question of the content and forms of civic education.
Thirdly, an important factor of resistance to disinformation is information literacy of citizens, which in a broad sense means the skills of a person to process information perceived from various sources. Therefore, in the conditions of modern Ukraine it is necessary to analyze the existing programs that are implemented in institutions of secondary and higher education, aimed at the formation of information literacy of citizens and find out the directions of their improvement.Президентські вибори 2016 року в США стали поштовхом до розвитку дискусії про «епоху постправди», коли на громадську думку більше впливають не об’єктивні факти, а інформаційні повідомлення, що апелюють до емоцій або вже існуючих переконань людей, які далеко не завжди сформовані під впливом об’єктивних фактів. Для України проблема деструктивної пропаганди та дезінформації особливо загострилася в умовах гібридної війни, яку РФ веде проти України з 2014 року. На сьогодні в Україні здійснюються дослідження щодо змісту меседжів проросійської пропаганди, які поширюються у медіа, або прихильності громадян до цих меседжів. Однак бракує досліджень, які б пояснювали, чому сталося так, що ці меседжі знаходять підтримку у громадян. Тому мета цієї статті – здійснити огляд існуючих досліджень щодо чинників, які роблять людей вразливими до дезінформації, аби окреслити перспективи подальших досліджень цієї теми в українському контексті, а також зрозуміти, яким чином вони можуть бути корисні для планування заходів із протидії дезінформації.
З’ясовано декілька чинників, які істотно впливають на здатність громадян розпізнавати дезінформацію. По-перше, політична дезінформація експлуатує підтверджувальні упередження громадян (тобто, посилює вже наявні світоглядні установки та політичні вподобання), що актуалізує питання про інструменти громадського контролю за дотриманням журналістських стандартів, популяризацію роботи фактчекерів, проблеми функціонування незалежних медіа як засобів протидії дезінформації.
По-друге, важливим фактором є політична відчуженість та суспільна недовіра. Політична відчуженість сприяє тому, що все більше громадян сприймають інформацію про громадське життя в Україні як нерелевантну для них особисто, а тому рідко використовують аналітичне мислення для обробки інформації на цю тему, що сприяє довірливості таких громадян до дезінформаційного контенту. Це актуалізує питання про зміст та форми громадянської освіти.
По-третє, вагомим чинником стійкості до дезінформації є інформаційна грамотність громадян, яка в широкому сенсі означає навички людини опрацьовувати інформацію, яку вона сприймає з різних джерел. Тому в умовах сучасної України необхідно проаналізувати існуючі програми, які впроваджуються у закладах середньої та вищої освіти, спрямовані на формування інформаційної грамотності громадян, та з’ясувати напрямки їх вдосконалення.Президентські вибори 2016 року в США стали поштовхом до розвитку дискусії про «епоху постправди», коли на громадську думку більше впливають не об’єктивні факти, а інформаційні повідомлення, що апелюють до емоцій або вже існуючих переконань людей, які далеко не завжди сформовані під впливом об’єктивних фактів. Для України проблема деструктивної пропаганди та дезінформації особливо загострилася в умовах гібридної війни, яку РФ веде проти України з 2014 року. На сьогодні в Україні здійснюються дослідження щодо змісту меседжів проросійської пропаганди, які поширюються у медіа, або прихильності громадян до цих меседжів. Однак бракує досліджень, які б пояснювали, чому сталося так, що ці меседжі знаходять підтримку у громадян. Тому мета цієї статті – здійснити огляд існуючих досліджень щодо чинників, які роблять людей вразливими до дезінформації, аби окреслити перспективи подальших досліджень цієї теми в українському контексті, а також зрозуміти, яким чином вони можуть бути корисні для планування заходів із протидії дезінформації.
З’ясовано декілька чинників, які істотно впливають на здатність громадян розпізнавати дезінформацію. По-перше, політична дезінформація експлуатує підтверджувальні упередження громадян (тобто, посилює вже наявні світоглядні установки та політичні вподобання), що актуалізує питання про інструменти громадського контролю за дотриманням журналістських стандартів, популяризацію роботи фактчекерів, проблеми функціонування незалежних медіа як засобів протидії дезінформації.
По-друге, важливим фактором є політична відчуженість та суспільна недовіра. Політична відчуженість сприяє тому, що все більше громадян сприймають інформацію про громадське життя в Україні як нерелевантну для них особисто, а тому рідко використовують аналітичне мислення для обробки інформації на цю тему, що сприяє довірливості таких громадян до дезінформаційного контенту. Це актуалізує питання про зміст та форми громадянської освіти.
По-третє, вагомим чинником стійкості до дезінформації є інформаційна грамотність громадян, яка в широкому сенсі означає навички людини опрацьовувати інформацію, яку вона сприймає з різних джерел. Тому в умовах сучасної України необхідно проаналізувати існуючі програми, які впроваджуються у закладах середньої та вищої освіти, спрямовані на формування інформаційної грамотності громадян, та з’ясувати напрямки їх вдосконалення
Динаміка політичних криз: управлінсько-технологічний вимір
Get PDFThe aim of the study is to reveal the managerial and technological content of the dynamic aspect of political crises in a democratic process. The study is based on the application of postulates of systemic and synegretic approaches. Procedural and dynamic features of political crisis management in the conditions of democratic political systems are revealed. The stages of crisis development in the context of democratic political system development are singled out: 1) prodromal, when in the depths of political stability the preconditions of the future crisis mature; 2) manifest, when there is a rapid exacerbation of all contradictions, deterioration of social dynamics, intensification of major crisis processes that occurred at the previous stage in sleep, the accumulation of destructive forces, disrupted the normal functioning of social (political) institutions, deinstitutionalization process, etc.; 3) culminating, when there is a decline in the development of the political system, dysfunctional processes reach peak values, there is a stratification of the population by type of political activity; 4) reorganization, when there are opportunities to overcome the crisis, there is a mitigation of crisis processes. It is proved that at each stage a peculiar type of political situation is formed: at the prodromal stage a pre-crisis political situation is formed, which is characterized by cessation of growth of welfare, emergence of crisis elements and preconditions in various spheres of public life; at the manifest stage a crisis situation is formed, which is characterized by a decrease in the level of welfare of the population, increasing dysfunction of social institutions; at the culminating stage, the crisis situation is transformed into a stabilized crisis situation, which is characterized by the cessation of declining welfare, there are tendencies to recover in various spheres of public life; at the rehabilitation stage, a post-crisis situation is emerging, against the background of which strategies for overcoming the political crisis are being successfully implemented.Метою дослідження є розкриття управлінсько-технологічного змісту динамічного аспекту політичних криз в умовах демократичного процесу. Дослідження ґрунтується на застосуванні постулатів системного і синегретичного підходів. Розкрито процесуально-динамічні особливості управління політичною кризою в умовах демократичних політичних систем. Виділено етапи розгортання кризової ситуації в контексті розвитку демократичної політичної системи: 1) продромальний, коли в надрах політичної стабільності визрівають передумови майбутньої кризи, яка ще непомітна, проте знижується активність, гальмується оновлення, наростають негативні приховані тенденції, тобто накопичується ентропія, дезорганізаційні, хаотичні тенденції; 2) маніфестативний, коли відбувається швидке загострення всіх протиріч, погіршення показників соціальної динаміки, активізація основних кризових процесів, які заходилися на попередньому етапі у сплячому режимі, накопичення руйнівних сил, порушується нормальне функціонування соціальних (політичних) інститутів, реалізується процес деінституціоналізації тощо; 3) кульмінаційний, коли спостерігається спад розвитку політичної системи, дисфункціональні процеси досягають пікових значень, відбувається розшарування населення за типом політичної активності; 4) санаційний, коли виникають можливості виходу із кризи, відбувається пом’якшення кризових процесів. Доведено, що на кожному етапі утворюється власний тип політичної ситуації: на продромальному етапі формується передкризова політична ситуація, яка характеризується припиненням темпів зростання добробуту населення, появою кризових елементів і передумов у різних сферах суспільного життя; на маніфестативному етапі утворюється кризова ситуація, яка характеризується зниженням рівня добробуту населення, наростанням дисфункціональності соціальних інститутів; на кульмінаційному етапі кризова ситуація трансформується в стабілізовану кризову ситуацію, яка характеризується припиненням зниження рівня добробуту населення, з’являються тенденції до пожвавлення в різних сферах суспільного життя; на санаційному етапі складається післякризова ситуація, на тлі якої успішно реалізуються стратегії виходу з політичної кризи.Метою дослідження є розкриття управлінсько-технологічного змісту динамічного аспекту політичних криз в умовах демократичного процесу. Дослідження ґрунтується на застосуванні постулатів системного і синегретичного підходів. Розкрито процесуально-динамічні особливості управління політичною кризою в умовах демократичних політичних систем. Виділено етапи розгортання кризової ситуації в контексті розвитку демократичної політичної системи: 1) продромальний, коли в надрах політичної стабільності визрівають передумови майбутньої кризи, яка ще непомітна, проте знижується активність, гальмується оновлення, наростають негативні приховані тенденції, тобто накопичується ентропія, дезорганізаційні, хаотичні тенденції; 2) маніфестативний, коли відбувається швидке загострення всіх протиріч, погіршення показників соціальної динаміки, активізація основних кризових процесів, які заходилися на попередньому етапі у сплячому режимі, накопичення руйнівних сил, порушується нормальне функціонування соціальних (політичних) інститутів, реалізується процес деінституціоналізації тощо; 3) кульмінаційний, коли спостерігається спад розвитку політичної системи, дисфункціональні процеси досягають пікових значень, відбувається розшарування населення за типом політичної активності; 4) санаційний, коли виникають можливості виходу із кризи, відбувається пом’якшення кризових процесів. Доведено, що на кожному етапі утворюється власний тип політичної ситуації: на продромальному етапі формується передкризова політична ситуація, яка характеризується припиненням темпів зростання добробуту населення, появою кризових елементів і передумов у різних сферах суспільного життя; на маніфестативному етапі утворюється кризова ситуація, яка характеризується зниженням рівня добробуту населення, наростанням дисфункціональності соціальних інститутів; на кульмінаційному етапі кризова ситуація трансформується в стабілізовану кризову ситуацію, яка характеризується припиненням зниження рівня добробуту населення, з’являються тенденції до пожвавлення в різних сферах суспільного життя; на санаційному етапі складається післякризова ситуація, на тлі якої успішно реалізуються стратегії виходу з політичної кризи
До питання соціальної дискримінації в Радянській Україні 1920-х років
Get PDFThe purpose of the article is to investigate social and property stratification in the society of Soviet Ukraine and to determine the importance of social discrimination for the formation of a «new man» in the interwar period. Research methods. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity and systematicity. The research used the methods of analysis and synthesis, induction and deduction, and generalization, which made it possible to focus attention on the defining elements of the named problem. Main results: The article examines the place of social and property discrimination in Ukrainian society during the period of establishment and establishment of Soviet power in Ukraine. Their importance as a means of educating a "new person" devoid of national characteristics and cultural differences is clarified. The examples illustrate the use of social and legal coercion during the formation of Stalinist totalitarianism. It has been proven that the deprivation of social and property rights was a common practice of treating all categories of the Ukrainian population in the mentioned period and was widely applied not only to individuals, but also to members of their families. Considerable attention is paid to the legal base artificially created in the 20s of the XX century. social inequality, which was reflected in all strata of the national society, designed to ensure the formation of loyalty to the authorities through state pressure and coercion. The scientific novelty consists in a comprehensive study of social discrimination and social inequality generated by it as one of the leading factors in the formation of the "new man" in the territory of the Ukrainian lands occupied by Bolshevik Russia. This makes it possible to finally refute the myth of general equality as one of the main foundations of building a communist society and to prove, on the basis of the archival documents used and the available historiography, the criminal character of Bolshevism in Ukraine in the interwar period.Мета статті – дослідити соціальне і майнове розшарування в суспільстві Радянської України та визначити значення соціальної дискримінації для формування «нової людини» в міжвоєнний період. Методи дослідження. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності і системності. Використано методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції та узагальнення, що дозволило зосередити увагу на визначальних елементах названої проблеми. Основні результати: У статті розглянуто місце соціальної і майнової дискримінації в українському суспільстві періоду встановлення і утвердження радянської влади в Україні. З’ясовано їх значення як засобу виховання «нової людини», позбавленої національних ознак та культурних відмінностей. На прикладах проілюстровано застосування соціально-правового примусу в часи становлення сталінського тоталітаризму. Доведено, що позбавлення соціальних і майнових прав було звичайною практикою ставлення до всіх категорій українського населення в названий період і широко застосовувалося не тільки до окремих осіб, але й також до членів їх сімей. Значну увагу приділено правовій базі штучно створеної в 20-х роках ХХ ст. соціальної нерівності, яка відбилася на всіх прошарках національного соціуму, покликаної забезпечити формування лояльності до влади шляхом державного тиску та примусу. Наукова новизна полягає в комплексному дослідженні соціальної дискримінації та породженої нею соціальної нерівності як одного з провідних факторів формування «нової людини» на території українських земель, окупованих більшовицькою росією. Це дозволяє остаточно спростувати міф про загальну рівність як одну з головних засад розбудови комуністичного суспільства та довести, на основі використаних архівних документів та наявної історіографії, злочинний характер більшовизму в Україні у міжвоєнний час
«Краще зупинити ворожий наступ тут, ніж робити це ближче до Батьківщини»: Корейська війна 1950-1953 рр. у канадському суспільному дискурсі
Get PDFThe purpose of the research is to study the perception of the Korean War of 1950-1953 by Canadian society, as well as its place and main characteristics in the public discourse of the country. The relevance of this issue lies in the fact that the Korean War is an important component of the Cold War for Canada as an armed conflict in which the country had seen direct action as a part of the collective West. Accordingly, the discursive explanations of the causes, nature and meaning of the war that were widespread in the country are of great interest. Main results: It was concluded that the parameters of the war were clearer in the professional political discourse than in the public discourse as a whole. It was found that the relevance of the conflict in society was lower than hypothetical due to the small number of the contingent, the absence of compulsion to participate in the war, and a certain stability of the framework of the Cold war as of the beginning of the 1950s. The impact of the dynamics of hostilities in different periods on the discursive perception of conflict was also analyzed. It was also discovered that the parliamentary political forces as a whole had a consensus perception of the role that the country should play in the war, but slightly different ideological motivations for such participation.
Conclusions: The Korean War of 1950-1953 received a specific response in Canadian public discourse. At the beginning, its prospective dimensions were not yet clear, but the deployment of large-scale hostilities did not lead to total attention to the conflict – it did not receive the highest priority even before some internal Canadian problems. Further involvement of the People's Republic of China in the war and the USSR led to further polarization of the world in the eyes of Canadians, as did the ideological differences of the parties. But such an influence was to a lesser extent than might have been expected – in some way due to the official position that the hostilities were an operation under the auspices of the UN, rather than a struggle against world communism. Another reason was the short duration of intense hostilities with the participation of the Canadian contingent and the transition of the war into a slow-down phase already in the middle of 1951. The originality and scientific novelty of the study consists in the application of new methodological principles for the first time to the study of the issues of the article and shifting the focus of attention from military and diplomatic parameters to the discursive ones.Мета дослідження полягає у вивченні сприйняття канадським суспільством Корейської війни 1950–1953 рр., її місця та основних характеристик у суспільному дискурсі країни. Актуальність цієї проблеми полягає в тому, що Корейська війна є важливою складовою «холодної війни» для Канади як збройний конфлікт, в якому країна взяла пряму участь як частина колективного Заходу. Відповідно, значну цікавість становлять дискурсивно поширені в країні пояснення причин, характеру та значення війни. Основні результати: Встановлено, що параметри війни були більш зрозумілими в політикумі, ніж в суспільному дискурсі в цілому. З’ясовано, що актуальність конфлікту в суспільстві була нижчою за гіпотетичну через невелику чисельність контингенту, відсутність примусу до участі у війні та певну усталеність рамки «холодної війни» станом на початок 1950-тих рр. Оцінено вплив динаміки бойових дій у різні періоди на дискурсивне сприйняття конфлікту. Встановлено також, що парламентські політичні сили в цілому мали консенсусне сприйняття ролі, яку має зайняти країна у війні, але дещо відмінні ідеологічні мотивації до такої участі.
Висновки. Корейська війна 1950–1953 рр. отримала специфічний відгук у канадському суспільному дискурсі. На початку її перспективні масштаби ще не були зрозумілими, проте й розгортання масштабних бойових дій не призвело до концентрації уваги до конфлікту – він не отримував переважний пріоритет навіть перед деякими внутрішньоканадськими проблемами. Подальше втягування КНР та СРСР до війни призвели до поляризації світу в очах канадців. Але такий вплив мав менше значення, ніж можна було очікувати – в тому числі через офіційну позицію про сутність бойових дій як операції під егідою ООН, аніж боротьби зі світовим комунізмом. Іншою причиною була невелика тривалість інтенсивних бойових дій за участі канадського контингенту та перехід війни в уповільнену фазу вже з середини 1951 р. Оригінальність та наукова новизна дослідження полягає у застосуванні вперше нових методологічних засад до вивчення проблематики статті та зміщенні фокусу уваги від військових та дипломатичних параметрів до дискурсивних
Новітні нотатки до теорії події
Get PDFThe article examines the theory of a historical event in the light of Russia's war with Ukraine. Spiritual and psychological aspects of the event are analyzed. The event is understood as a struggle of wills. The main psychological components of the event are considered: effort, patience, responsibility, perseverance, risk, dedication, sacrifice. The ontological nature of the event is analyzed. It is substantiated that the deep metaphysical basis of events is the heterogeneity of things. In terms of the Hegelian dialectic, historical eventfulness can be understood as a specific form of the break between the Absolute and oneself. Attention is drawn to the ambivalence, trauma, and tragedy of the historical event. The dichotomous nature of extreme events that split society in half is emphasized.
The understanding of the event as a change in the world-historical gestalt is substantiated. The role of the event in the ambiguous process of changing the identity of the subjects of the historical process is highlighted. The world-historical meaning of Russia's war with Ukraine is understood as a manifestation of the conflict of civilizations, as well as the struggle of progressive and regressive trends in history. The ratio of ontological and semiotic aspects in the structure of the event is analyzed. Attention is paid to the logical-semantic interpretation of the event within the analytical philosophy of the event. The importance of the subjective and conscious aspects of the event is emphasized. It is shown that the events of the current Ukrainian-Russian war convincingly illustrate the greatness of self-interest in history. The undesirability and even inadmissibility for the modern era of the sacralization of events, and especially the inadmissibility of messianism as an ideological justification for the aggressive and destructive actions of political leaders and exalted masses, is proven.У статті розглядається теорія історичної події у світлі війни Росії з Україною. Аналізуються духовно-психологічні аспекти події. Подія осмислюється як боротьба воль. Розглядаються основні психологічні компоненти події: зусилля, терпіння, відповідальність, наполегливість, ризик, самовідданість, жертовність. Аналізується онтологічна природа події. Обгрунтовується, що глибинною метафізичною основою подій є гетерогенність сущого.
У термінах гегелівської діалектики історичну подієвість можна розуміти як специфічну форму розриву між Абсолютом і собою. Звертається увага на амбівалентність, травматичність і трагізм історичної події. Підкреслюється дихотомічний характер екстремальних подій, які розколюють суспільство навпіл. Обґрунтовується розуміння події як зміни всесвітньо-історичного гештальту. Висвітлюється роль подієвості у неоднозначному процесі зміни ідентичності суб’єктів історичного процесу.
Всесвітньо-історичний смисл війни Росії з Україною розуміється як проявлення конфлікту цивілізацій, а також боротьби прогресивних і регресивних тенденцій історії. Аналізується співвідношення онтологічних і семіотичних аспектів у структурі події. Приділяється увага логіко-семантичній інтерпретації події в рамках аналітичної філософії події. Підкреслюється важливість суб’єктивно-свідомісних аспектів події. Показується, що події нинішньої Українсько-російської війни переконливо унаочнюють велкуоль собтистості в історії. Доводиться небажаність і навіть неприпустимість для сучасної епохи сакралізації подій, а особливо – неприпустимість месіанізму як ідеологічного обґрунтування агресивно-руйнівних дій політичних лідерів та екзальтованих мас
Роль дипломатії під час воєнного стану
Get PDFRelevance. The study of the role of diplomacy during martial law is relevant considering the brutality and scale of the Russian invasion of Ukraine, which poses challenges for diplomacy to achieve Ukraine’s security in the long term by attracting third-party guarantor countries, and considering the threat on the background of the Russian-Ukrainian war, it is possible that the security situation in the world will worsen.
The aim of the study is to determine the role of diplomacy during martial law. The following research methods were used in the study: formal-logical, structural-functional, complex, legal analyses, logical and others, which made it possible to explore comprehensively the problematic issues of the topic under study.
In the course of the study, the following results were obtained: modern trends in diplomacy were identified; the specifics of the diplomacy of the conflict are determined; the features of diplomacy during martial law are determined; the features of diplomacy during martial law in Ukraine are determined. So far, the diplomatic efforts of the diplomatic corps, the president and authorized officials are primarily aimed at 3 areas: strengthening sanctions; formation of a program of economic support for Ukraine (following the example of the Marshall Plan); providing military and economic assistance.
During the study, the following conclusions were made: the contribution of diplomats is no less than the contribution of the military directly on the front line. After all, the provision of military weapons in the required volumes and the required type and their financing are fully among the priority tasks of diplomacy. After the end of hostilities, additional studies will be required on the effectiveness of diplomacy and its role, taking into account the achieved results, which can be assessed after the signing of an agreement on the suspension of hostilities or the truce. At the same time, it should be noted that the very fact of stopping the war, in concert with the existence of the security guarantees and the prevention of a repeating of the invasion, will also be the result of the work of diplomacy already in the period after the acute phase.Актуальність. Дослідження ролі дипломатії під час воєнного стану є актуальним із огляду на жорстокість та масштабність російського вторгнення до України, що ставить перед дипломатією виклики щодо досягнення безпеки України у довгостроковій перспективі шляхом залучення сторонніх країн-гарантів, та зважаючи на загрозу на тлі російсько-української війни загострення безпекової ситуації у світі на порозі Третьої світового війни.
Метою дослідження є визначення ролі дипломатії під час воєнного стану. У дослідженні застосовано наступні методи дослідження: формально-логічний, структурно-функціональний, комплексний, юридичного аналізу, логічний та інші, які дозволили комплексно та всебічно дослідити проблемні питання досліджуваної теми.
У процесі дослідження отримано такі результати: визначено сучасні тенденції дипломатії; визначено специфіку дипломатії конфлікту; визначено особливості дипломатії під час воєнного стану, визначено особливості дипломатії під час воєнного стану в Україні. Наразі дипломатичні зусилля вітчизняного дипломатичного корпусу, президента та уповноважених посадових осіб передусім спрямовані на 3 напрямки: посилення санкцій; формування програми економічної підтримки України (за прикладом Плану Маршала); забезпечення військової та економічної допомоги.
У ході дослідження зроблені наступні висновки: внесок дипломатів є не меншим, ніж внесок військових безпосередньо на лінії фронту. Адже надання військової зброї у потрібних обсягах та потрібного виду та її фінансування повністю віднесено до пріоритетних завдань дипломатії. Після закінчення військових дій потребуватимуть додаткових досліджень ефективність роботи дипломатії та її роль із огляду на досягнуті результати, які можна буде оцінити після підписання угоди по зупиненню військових дій або перемир’я. У той же час необхідно відзначити, що і сам факт зупинення війни разом із наявністю гарантій безпеки та недопущення повторення вторгнення теж буде результатом роботи дипломатії вже у період після гострої фази
Харківщина – історична українська земля
Get PDFThe article characterizes the process of settlement of the Slobidskyi region, the time of construction of cities and towns. The national composition of the inhabitants and culture’s peculiarities of the region are studied.
The purpose of this article is to study the process of settlement and formation of Kharkiv district, as part of the Slobidkyi region of Eastern Ukraine.
The research methodology is based on historical methods (historical-comparative, problem-chronological, diachronic, synchronous analysis). The method of critical analysis was used to study historical sources.
Scientific novelty. The article analyzes the settlement process of the region and administrative changes from ancient times to the 20th century. It was found that all statistical sources prove the superiority of the Ukrainian ethnic group in the quantitative composition of the inhabitants. The Slobidskyi region cannot be limited exclusively to the modern territory of Eastern Ukraine - it is also the territory of modern Russian regions that were settled by Ukrainian Cossacks.
Conclusion. Slobidska Ukraine is an ethnographic region of modern Eastern Ukraine and Russian lands, which was formed as a result of the migration of residents of Central and Western Ukraine to the East. During the times of Kievan Rus, the territory was inhabited by Slavic tribes of Siverjany, who were forced to leave the territory after attacks by nomads. The construction of modern cities began in the middle of the 17th century. Cities were built by Ukrainian Cossacks who came from other regions of Ukraine. The only estate in Slobozhanshchyna were the Cossacks, which also included the burghers. In terms of ethnography, the Ukrainian ethnic group dominated.
The Ukrainians brought with them the regimental system, their language, culture, and mental characteristics. So, Slobidska Ukraine is an ethnographic region inhabited by Slavic tribes and re-populated in the middle of the 17th century ukrainian immigrants.В статті характеризується процес заселення Слобідського регіону, час будівництва міст та містечок. Досліджується національний склад мешканців та особливості культури регіону.
Метою даної статті є дослідження процесу заселення та формування Харківщини, як частини Слобідського регіону Східної України.
Методологія дослідження базується на історичних методах (історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, діахронний, синхронного-аналізу). Для дослідження історичних джерел були використані методи критичного аналізу.
Наукова новизна. В статі аналізується процес заселення регіону та адміністративні зміни з давніх часів до ХХ ст. З’ясовано, що всі статистичні джерела доводять перевагу українського етносу в кількісному складі мешканців. Слобідський регіон не можна обмежувати виключно сучасними територія Східної України – це також території сучасних російських областей, які заселялися українськими козаками.
Висновок. Слобідська Україна – етнографічний регіон, сучасної Східної України та російських земель, який сформувався в результаті переселень мешканців Центральної і Західної України на Схід. В часи Київської Русі територія була населена слов’янськими племенами сіверян, які змушені були залишити територію після нападів кочовиків. Будівництво сучасних міст розпочалося з середини XVІІ ст. Міста будувалися українськими козаками, які приходили з інших регіонів України. Єдиним станом в Слобожанщині були козаки, до яких також відносилися міщани. В етнографічному відношенні домінував український етнос.
Українці принесли із собою полковий устрій, свою мову, культуру, ментальні особливості. Отже, Слобідська Україна – етнографічний регіон здавна заселений слов’янськими племенами та повторно заселений у середині XVІІ ст. українськими переселенцями
Бінарність політичної ідентичності: теоретико-методологічний аналіз
Get PDFThe article reveals the binary nature of the concept of «political identity» in the topology of modern political and philosophical discourse, as that: «individual / collective», «national / supranational», «we / they», «past / today». It was revealed that the binary opposition «individual / collective» refers to the sphere of the essential or ontological level of political identity and reveals it within the limits of the individual carrier, and here the psychological direction, symbolic interactionism, dramaturgical concept are involved, and within the limits of the collective carrier, and here the concept of collision is involved of civilizations by S. Huntington, constructivism by A. Wendt, theory of imaginary community by B. Anderson, thirdly, in complementarity and collectivity.
It was established that the binary opposition «norm/value» refers not to the sphere of being, but to the sphere of proper or action, that is, it reveals the practical orientation of political identity. It has been found that the binary opposition «national/supranational» refers to the cultural-ontological level of political identity and reveals it as a phenomenon of the Modern era with its rationality, total secularization, atomization and ossification of society, the emergence of nation-states.
It was determined that the binary opposition «we/them» refers to the marginal or borderline level of political identity and characterizes the totality and interrelationship of socio-political, national, religious processes of identification and difference, as well as symbolic, existential, socio-political problems of the «other» and alienation. It is established that the binary opposition «past/present» refers to the cultural-historical level of political identity and contains an apology for the historical approach, according to which the past, thanks to the phenomenon of cultural memory rooted in myths, rituals, traditions, influences the present and the future, as well as an apologia of the anti-historical approach with its critique of historicism and advocacy of political (democracy), economic (free market), intellectual (power of reason and criticism) ideals of an «open society» as opposed to a traditionalist or closed one.В статті розкривається бінарний характер концепту «політична ідентичність» у топології сучасного політико-філософського дискурсу, а саме: «індивідуальне / колективне», «національне / наднаціональне», «ми / вони», «минуле / теперішнє». Виявлено, що бінарна опозиція «індивідуальне / колективне» відноситься до сфери сущого або онтологічного рівня політичної ідентичності і розкриває її в межах індивідуального носія, і тут задіяні психологічний напрямок, символічний інтеракціонізм, драматургічна концепція, й у межах колективного носія, і тут залучені концепція зіткнення цивілізацій С. Хантінгтона, конструктивізм А. Вендта, теорія уявного співтовариства Б. Андерсона, по-третє, у комплементарності та колективності.
Встановлено, що бінарна опозиція «норма / цінність» відноситься не до сфери сущого, а до сфери належної або дії, тобто розкриває практичну спрямованість політичної ідентичності. З’ясовано, що бінарна опозиція «національне / наднаціональне» відноситься до культурно-онтологічного рівня політичної ідентичності, й розкриває її як феномен епохи Модерну з його раціональністю, тотальністю секуляризації, атомізацією та омосадуванням суспільства, виникненням націй-держав.
Визначено, що бінарна опозиція «ми / вони» відноситься до маргінального або прикордонного рівня політичної ідентичності та характеризує сукупність та взаємозв'язок соціально-політичних, національних, релігійних процесів ототожнення та відмінності, а також символічних, екзистенційних, соціально-політичних проблем «іншого» та відчуження. Встановлено, що бінарна опозиція «минуле / теперішнє» відноситься до культурно-історичного рівня політичної ідентичності і містить у собі апологію історичного підходу, згідно з яким минуле, завдяки феномену культурної пам'яті, укоріненому в міфах, обрядах, традиціях, впливає на сьогодення та майбутнє, а також апологію антиісторичного підходу з його критикою історицизму та відстоюванням політичних (демократія), економічних (вільний ринок), інтелектуальних (влада розуму та критицизм) ідеалів «відкритого суспільства» на противагу традиціоналістському або закритому
Тенденції розвитку паблік рілейшнз в Україні: практичний досвід та нові виклики 2021-2022 р.р.
Get PDFThe article is devoted to the description of new approaches and characteristics of PR-activities in Ukraine and the analysis of existing PR-trends. Based on a survey of experts engaged in different areas of the economy and conducted at the end of 2021, in the comparative framework of different sectors of economy, it was found that many trends publicly discussed by experts as digitalization, social media development, etc. are confirmed, but in some areas, they possess more or less intensity. It concerns the influence and use of social media, leaders of opinions and reputational management. In connection with the trends identified by the survey, more questions were devoted to social media, reputation management, and the features that experts mentioned when working with these areas. Some of the ideas highlighted by experts are not confirmed as trends, among them - changes in the work of the press service.
In general, the survey reveals more similar observations and evaluations, showing directions and highlighting interesting cases for Ukrainian professionals. Based on the data obtained it is possible to speak about the transformation of the PR-market in 2021: More creative cooperation in the structure of integrated marketing communications allows using a broader and more structured approach, to get more quantitative and qualitative performance indicators that can be measured and analyzed.
In 2022, due to the outbreak of war in the country, all PR spheres have undergone significant changes, and now, gradually, after a forced halt, begin to work and adapt to the current situation. The authors think that at this stage it is important to identify and describe the main challenges and difficulties in PR activities for understanding their significance and intensity on the development of both the PR market and the profession as a whole.Стаття присвячена опису нових підходів та особливостям PR-діяльності в Україні та аналізу PR-трендів, що склалися. На основі проведеного наприкінці 2021 року опитування експертів, зайнятих у різних сферах економіки, у контексті зіставлення низки секторів економіки, було виявлено, що багато тенденцій, які публічно обговорюють фахівці, як діджиталізація, розвиток соціальних медіа та ін. підтверджуються, однак, в окремих сферах мають більшу чи меншу ступінь інтенсивності, наприклад, той самий вплив і використання соціальних мереж, лідерів думок та репутаційного менеджменту.
У зв'язку з виявленими опитуванням тенденціями, в ході анкетування, більше питань було присвячено соціальним медіа, управлінню репутацією та особливостям, які згадували фахівці під час роботи з цими напрямами. Деякі ідеї, виділені експертами, не були підтверджені як трендові, серед них – зміни у роботі прес-служби. Загалом, опитування виявило більше подібних спостережень та оцінок, показало напрями та цікаві професіоналам кейси українських фахівців. На підставі отриманих даних можна говорити про трансформацію PR-ринку у 2021 році: більш креативна співпраця у структурі інтегрованих маркетингових комунікацій дозволяє впроваджувати у практику ширший та структурований підхід, отримувати більше кількісних та якісних показників ефективності, які можна вимірювати та аналізувати.
У 2022 році, у зв'язку з початком війни в країні, всі сфери зазнали істотних змін, і зараз поступово після вимушеної зупинки починають працювати і адаптуватися до поточної ситуації. Автори дотримуються думки, що на даному етапі – важливо визначити та описати основні виклики, щоб зрозуміти їх значущість та інтенсивність на розвиток як PR-ринку так і професії в цілому
Міжнародні телекомунікаційні зв'язки Азербайджанської республіки (1991-2001 рр.)
Get PDFThe act of sovereignty adopted by the Azerbaijani Parliament on October 18, 1991, opened a new page in the history of our people. The restoration of Azerbaijan's state independence has led to fundamental changes in all spheres. One of the important tasks of our country was to restructure the economy, governance, infrastructure, as well as communication, inherited from the Soviet period. During the first ten years of the independence - 1991-2001, the radical reforms carried out in the country in accordance with the requirements of the new era motivated the development of communication, which was one of the national strategic areas of the state. At that time, the role of communication was indispensable by expanding the private sector, organizing joint ventures, investing higer incomes to the state budget every year. Thus, communication was an important role in developing proess of the country and reviving the economy.
Communication has played an irreplaceable role in establishing international relations with various countries around the world, along with strengthening state independence. During the resaerch period the Republic of Azerbaijan, was a member of international communications organizations and also signed bilateral agreements with other countries in the field of communications, joined the International Telecommunication Union in 1992 and other communication organizations in further years. The level of service in the field of international communication has been increased year by year, telephone and satellite telephone channels have been launched, and Azerbaijan has joined the Trans-Asian-European fiber-optic cable line, an international communications project called the Contract of the Century. Having a strategically favorable position, the Republic of Azerbaijan has created conditions for the transit of telephone traffic to a number of countries around the world, and to obtain additional funding for the country.Акт про суверенітет, прийнятий азербайджанським парламентом 18 жовтня 1991 року, відкрив нову сторінку в історії нашого народу. Відновлення державної незалежності Азербайджану призвело до фундаментальних змін у всіх сферах. Одним із важливих завдань нашої країни була перебудова економіки, управління, інфраструктури, а також зв'язку, успадкованих з радянського періоду. Протягом перших десяти років незалежності - 1991-2001 рр., радикальні реформи, проведені в країні відповідно до вимог нової епохи, спонукали до розвитку комунікації, яка була одним із національних стратегічних напрямів держави. У той час роль комунікації була незамінною через розширення приватного сектора, організацію спільних підприємств, щороку збільшуючи інвестиційні надходження до державного бюджету. Тому комунікація відігравала важливу роль у розвитку економіки країни та відродженні економіки.
Комунікація відіграла незамінну роль у встановленні міжнародних відносин з різними країнами світу, поряд із зміцненням державної незалежності. Протягом досліджуваного періоду Азербайджанська Республіка була членом міжнародних організацій зв'язку, а також підписала двосторонні угоди з іншими країнами в галузі зв'язку, у 1992 році приєдналася до Міжнародного союзу електрозв'язку та в наступні роки до інших організацій зв'язку. Рівень обслуговування у сфері міжнародного зв'язку з кожним роком підвищувався, були запущені телефонні та супутникові телефонні канали, а Азербайджан приєднався до Трансазіатсько-європейської волоконно-оптичної кабельної лінії, міжнародного комунікаційного проекту під назвою «Контракт cтоліття». Маючи стратегічно вигідне положення, Азербайджанська Республіка створила умови для транзиту телефонного трафіку в ряд країн світу, а також для отримання додаткового фінансування країни