Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Український інтелектуал Олександр Русов. Ч.2. Від національного культурництва до політичної поступовості
Get PDFRelevance of the research in studying the mechanisms of transformations in the ideology and and social practices of conscious Ukrainianness. The article aims to highlight the process of ideological evolution and practical activities of one of the prominent figures of the Ukrainian national movement А. А. Rusov (1847-1915) from national culture to political gradualism. The study used a personalistic approach, historical and biographical, historical-systemic and historical-typological methods.
Results. On the basis of various archival and published documentary and narrative material, it is shown that according to his worldview, Аleksandr Rusov was one of the typical representatives of Ukrainian patriotism. In the 1880s and 1890s, he took care of the national culture, which aimed at the national and cultural revival of Ukraine. This activity was carried out by legal means within the statistical bureaus of zemstvos, in elected positions of zemstvo self-government, in scientific societies. Recognition of the scientific achievements of the candidate of St. Vladimir's University was his membership in the Russian Geographical, Moscow Archaeological, Kyiv Law Societies. Many good deeds were done by Ukrainian intellectuals in the Society for Mutual Assistance to Students and Teachers, the Charitable Society for the Publication of Useful and Cheap Books, the Ukrainian Scientific Society in Kyiv, and the Kyiv branch of the Shevchenko Scientific Society. We should also point out his active organizational and journalistic activities in support of the Ukrainian press, in particular the weekly «Ukrainsky Vestnik» the «Hromadske Slovo» and «Rada» newspapers. At the same time, А. А. Rusov acted in semi-legal Ukrainian communities and circles, repeatedly subjected to searches, police surveillance and imprisonment. In the late nineteenth – early twentieth century he was no longer limited to national culture but took an active part in the activities of political gradual organizations, in particular, such as the All-Ukrainian General Organization; was one of the initiators of the Society of Ukrainian Progressives. The Ukrainian activist became a consistent supporter of gradual work and did not share the political violence of the left-wing Russian socialists.
Conclusions. It is proved that during the 1880s and 1900s А.А. Rusov was one of the prominent figures in the Ukrainian national movement, whose activity lasted both in the provinces of Dnieper Ukraine and in St. Petersburg. Ukrainian intellectual and public and political figure made a significant contribution to the Ukrainian national cause, consistently defending the right of the Ukrainian people to their native language, literature, press, school, scientific knowledge, etc.
The originality and scientific novelty of the article lies in a certain increase in specific historical material and in the coverage of the personality of А. А. Rusov as a Ukrainian intellectual, who in the late nineteenth - early twentieth century was not limited to national culture, but combined it with the gradual socio-political activities.Актуальність дослідження у вивченні механізмів трансформацій в ідеології та соціальних практиках свідомого українства. Стаття ставить на меті висвітлити процес ідейної еволюції та практичної діяльності одного з визначних діячів українського національного руху О. О. Русова (1847–1915) від національного культурництва до політичної поступовості. В дослідженні застосовано персоналістичний підхід, історико-біографічний, історико-системний та історико-типологічний методи.
Результати. На основі різноманітного архівного та опублікованого документального й оповідного матеріалу показано, що за своїм світоглядом Олександр Русов належав до типових представників українського народолюбства. У 1880-х–1890-х рр. він опікувався національним культурництвом, яке мало на меті національно-культурне відродження України. Засобами для цього було поширення наукових знань, розвиток культури та патріотичних почуттів до батьківщини – України. Ця діяльність здійснювалася легальними засобами в межах статистичних бюро земств, на виборних посадах земського самоврядування, в наукових товариствах. Визнанням наукового доробку кандидата Університету Св. Володимира стало його членство в Російському географічному, Московському археологічному, Київському юридичному товариствах. Багато добрих справ було зроблено українським інтелектуалом в «Обществе взаємного вспомоществования учащим и учившим», «Благотворительном обществе издания общеполезных и дешевых книг», Українському науковому товаристві в Києві, Київському осередку Наукового товариства імені Шевченка. Слід також вказати на його активну організаційну й публіцистичну діяльність з підтримки української преси, зокрема тижневика «Украинский вестник», газет «Громадське слово» та «Рада». Водночас О. О. Русов діяв у напівлегальних українських громадах та гуртках, неодноразово піддавався обшукам, поліцейському нагляду та ув’язненням. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. він вже не обмежувався національним культурництвом, а брав активну участь у діяльності політичних поступових організацій, зокрема таких, як Всеукраїнська загальна організація; був одним з ініціаторів створення Товариства українських поступовців. Український діяч став послідовним прихильником поступової праці й не поділяв політичного насильства лівих російських соціалістів.
Висновки. Доведено, що впродовж 1880-х– 1900-х рр. О. О. Русов належав до помітних постатей в українському національному русі, діяльність якого тривала як у губерніях Наддніпрянської України, так і в Санкт-Петербурзі. Український інтелектуал та громадсько-політичний діяч зробив вагомий внесок в українську національну справу, послідовно відстоюючи право українського народу на рідну мову, літературу, пресу, школу, наукові знання тощо.
Оригінальність і наукова новизна статті полягає у певному прирощенні конкретно-історичного матеріалу і у висвітленні особистості О. О. Русова як українського інтелектуала, котрий наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. не обмежувався національним культурництвом, а поєднував його з поступовою громадсько-політичною діяльністю. Актуальність дослідження у вивченні механізмів трансформацій в ідеології та соціальних практиках свідомого українства. Стаття ставить на меті висвітлити процес ідейної еволюції та практичної діяльності одного з визначних діячів українського національного руху О. О. Русова (1847–1915) від національного культурництва до політичної поступовості. В дослідженні застосовано персоналістичний підхід, історико-біографічний, історико-системний та історико-типологічний методи.
Результати. На основі різноманітного архівного та опублікованого документального й оповідного матеріалу показано, що за своїм світоглядом Олександр Русов належав до типових представників українського народолюбства. У 1880-х–1890-х рр. він опікувався національним культурництвом, яке мало на меті національно-культурне відродження України. Засобами для цього було поширення наукових знань, розвиток культури та патріотичних почуттів до батьківщини – України. Ця діяльність здійснювалася легальними засобами в межах статистичних бюро земств, на виборних посадах земського самоврядування, в наукових товариствах. Визнанням наукового доробку кандидата Університету Св. Володимира стало його членство в Російському географічному, Московському археологічному, Київському юридичному товариствах. Багато добрих справ було зроблено українським інтелектуалом в «Обществе взаємного вспомоществования учащим и учившим», «Благотворительном обществе издания общеполезных и дешевых книг», Українському науковому товаристві в Києві, Київському осередку Наукового товариства імені Шевченка. Слід також вказати на його активну організаційну й публіцистичну діяльність з підтримки української преси, зокрема тижневика «Украинский вестник», газет «Громадське слово» та «Рада». Водночас О. О. Русов діяв у напівлегальних українських громадах та гуртках, неодноразово піддавався обшукам, поліцейському нагляду та ув’язненням. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. він вже не обмежувався національним культурництвом, а брав активну участь у діяльності політичних поступових організацій, зокрема таких, як Всеукраїнська загальна організація; був одним з ініціаторів створення Товариства українських поступовців. Український діяч став послідовним прихильником поступової праці й не поділяв політичного насильства лівих російських соціалістів.
Висновки. Доведено, що впродовж 1880-х– 1900-х рр. О. О. Русов належав до помітних постатей в українському національному русі, діяльність якого тривала як у губерніях Наддніпрянської України, так і в Санкт-Петербурзі. Український інтелектуал та громадсько-політичний діяч зробив вагомий внесок в українську національну справу, послідовно відстоюючи право українського народу на рідну мову, літературу, пресу, школу, наукові знання тощо.
Оригінальність і наукова новизна статті полягає у певному прирощенні конкретно-історичного матеріалу і у висвітленні особистості О. О. Русова як українського інтелектуала, котрий наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. не обмежувався національним культурництвом, а поєднував його з поступовою громадсько-політичною діяльністю. 
Соціально-філософські аспекти ролі економічних факторів у забезпеченні стійкого розвитку
Get PDFThe article analyzes the role of economic factors in ensuring sustainable development from the point of view of socio-philosophical aspects. The author notes that the achievement of all the required conditions for sustainable development in the process of achieving the set goals should be directly proportional to the development of other areas. Thus, while one component of sustainable development is developing, others, especially the overall development potential, are heavily dependent on environmental sustainability.
Methods. The article uses content analysis of documents, analysis of scientific papers on the topic, general scientific and comparative methods of analysis.
The novelty of the article lies in summarizing the works of famous scientists on sustainable development, clarifying the essence of concepts aimed at solving a particular problem, clarifying the economic component of society as one of the most prominent areas of sustainable development.
Result. In conclusion, it is noted that, despite the environmental risks posed by the efforts of developing countries, the production systems of developed countries continue to increase the scale of environmental problems. Due to the COVID-19 pandemic in 2020-2021 The industrial power of the world was forced to slow down, as a result, about 200 million people faced hunger and serious economic difficulties. Among indicators of growth in the West, the cost of environmental damage caused by economic systems has risen sharply. While growth in wealth has gradually become a key metric in calculating growth, it is becoming increasingly difficult to quantify growing environmental problems and the damage they cause.
It is noted that the growth of environmental problems not only lowers the well-being of society. It also reinforces the trend towards unstoppable competition between different socio-economic systems. To understand the scale of economic growth, it is enough to remember that about 500 years ago, the gross world product was only 240 billion is now the GDP of individual countries such as Turkey or Poland.У статті проаналізовано роль економічних факторів у забезпеченні сталого розвитку з погляду соціально-філософських аспектів. Автор зазначає, що досягнення всіх необхідних умов сталого розвитку в процесі досягнення поставлених цілей має бути прямо пропорційним до розвитку інших сфер. Отже, тоді як один компонент сталого розвитку розвивається, інші, особливо загальний потенціал розвитку, значною мірою залежить від екологічної стійкості.
Методи. У статті використовуються контент аналіз документів, аналіз наукових праць на тему, загальнонаукові та порівняльні методи аналізу.
Новизна статті полягає в узагальненні робіт відомих вчених із сталого розвитку, з'ясування сутності концепцій, спрямованих на вирішення тієї чи іншої проблеми, з'ясування економічної складової життя суспільства як одного з найпомітніших напрямів сталого розвитку.
Висновки. У висновку зазначається, що, незважаючи на екологічні ризики, створювані зусиллями країн, що розвиваються, виробничі системи розвинених країн продовжують збільшувати масштаби екологічних проблем. Через пандемію COVID-19 у 2020–2021 роках промислова міць світу вимушено сповільнилася, в результаті близько 200 мільйонів людей зіткнулися з голодом та серйозними економічними труднощами. Серед показників зростання у країнах різко зросла вартість збитків, завданого довкіллю економічними системами. Хоча зростання добробуту поступово стало ключовим показником при розрахунку зростання, стає все важче підраховувати наростаючі екологічні проблеми і збитки, які вони завдають.
Зазначається, що наростання екологічних проблем не тільки знижує добробут суспільства. Це також посилює тенденцію до нестримної конкуренції між різними соціально-економічними системами. Щоб зрозуміти масштаби економічного зростання, досить згадати, що близько 500 років тому світовий валовий продукт становив лише 240 млрд доларів (порівняно з цінами 1990 року). 240 мільярдів доларів тепер становить ВВП окремих країн, таких як Туреччина чи Польща.У статті проаналізовано роль економічних факторів у забезпеченні сталого розвитку з погляду соціально-філософських аспектів. Автор зазначає, що досягнення всіх необхідних умов сталого розвитку в процесі досягнення поставлених цілей має бути прямо пропорційним до розвитку інших сфер. Отже, тоді як один компонент сталого розвитку розвивається, інші, особливо загальний потенціал розвитку, значною мірою залежить від екологічної стійкості.
Методи. У статті використовуються контент аналіз документів, аналіз наукових праць на тему, загальнонаукові та порівняльні методи аналізу.
Новизна статті полягає в узагальненні робіт відомих вчених із сталого розвитку, з'ясування сутності концепцій, спрямованих на вирішення тієї чи іншої проблеми, з'ясування економічної складової життя суспільства як одного з найпомітніших напрямів сталого розвитку.
Висновки. У висновку зазначається, що, незважаючи на екологічні ризики, створювані зусиллями країн, що розвиваються, виробничі системи розвинених країн продовжують збільшувати масштаби екологічних проблем. Через пандемію COVID-19 у 2020–2021 роках промислова міць світу вимушено сповільнилася, в результаті близько 200 мільйонів людей зіткнулися з голодом та серйозними економічними труднощами. Серед показників зростання у країнах різко зросла вартість збитків, завданого довкіллю економічними системами. Хоча зростання добробуту поступово стало ключовим показником при розрахунку зростання, стає все важче підраховувати наростаючі екологічні проблеми і збитки, які вони завдають.
Зазначається, що наростання екологічних проблем не тільки знижує добробут суспільства. Це також посилює тенденцію до нестримної конкуренції між різними соціально-економічними системами. Щоб зрозуміти масштаби економічного зростання, досить згадати, що близько 500 років тому світовий валовий продукт становив лише 240 млрд доларів (порівняно з цінами 1990 року). 240 мільярдів доларів тепер становить ВВП окремих країн, таких як Туреччина чи Польща
Основні особливості позитивістського, психоаналітичного і соціологічного підходів до визначення поняття “політична пропаганда”
Get PDFIn political science and science in general, the term "propaganda" is used very widely. This phenomenon can apply to any sphere of social life. Also, this concept is widely used at the level of ordinary citizens, and not only in scientific discourse. This state of affairs surrounding the concept of "propaganda" is caused by the peculiarities of the historical, social and political past of Ukraine, Europe and the world.
Due to the existence of the totalitarian states of Nazi Germany and the USSR, and their use of propaganda influence, this concept was imprinted in the memory of the average person precisely as a synonym for something false, negative and criminal. The situation was also complicated by the lack of effective and independent means of mass communication in this historical period. Therefore, the concept of "propaganda" also exists in the form of a myth in the minds of the majority of people.
The purpose of the article is to consider the main characteristics of political propaganda and its differences from purely propaganda, as well as to highlight the main features of the specified approaches to its definition.
The relevance of this study is determined by the need to formulate a clear distinction between "propaganda" and "political propaganda", as well as to reveal the content of the main approaches to its definition.
Research methods are: comparative method, method of primary source analysis, historical method.
The article represents review and analysis of the main peculiarities of positivistic, psychoanalytic and sociological approaches to determining the definition of "political propaganda", and their impact on modern political science.В політичній науці і науці загалом термін “пропаганда” використовується дуже широко. Це явище може стосуватись будь-якої сфери суспільного життя. Також, дане поняття широко вживане і на рівні звичайних громадян, а не лише в науковому дискурсі. Такий стан речей навколо поняття “пропаганди” спричинений особливостями історичного, суспільного і політичного минулого України, Європи і світу.
Через існування тоталітарних держав нацистської Німеччини і СРСР, і використання ними пропагандистського впливу, дане поняття закарбувалось у пам’яті пересічно людини саме як синонім до чогось брехливого, негативного і злочинного. Ситуація ускладнювалась також відсутність в даний історичний період засобів ефективних і незалежних масової комунікації. Тому, поняття “пропаганди” існує також у форматі міфу у свідомості більшої частки людей.
Метою статті є розгляд основних характеристик політичної пропаганди і її відмінностей від суто пропаганди, а також виокремлення основних особливостей вказаних підходів до її визначення.
Актуальність даного дослідженням зумовлена необхідністю формулювання чіткого розмежування “пропаганди” і “політичної пропаганди”, а також розкриття змісту основних підходів до її визначення.
Методами дослідження є: компаративний метод, метод аналізу першоджерел, історичний метод.
У статті розглянуто та проаналізовано основні особливості підходів до визначення поняття “політична пропаганда”, зокрема позитивістського, психоаналітичного і соціологічного, а також їх вплив на сучасну політичну науку
Політико-правовий аналіз Мінських домовленостей: чому не спрацював дипломатичний сценарій?
Get PDFActuality. In 2014, with the "Revolution of Dignity" and especially after February 24, 2022, Ukraine faced the need to defend its independence militarily. The purpose of the study is the definition of the Minsk process as a tool for the regulation of Ukrainian-Russian relations 2014-2022, the identification of the main characteristics and provisions of the Minsk agreements.
Research results. It has been established that, losing control over Ukraine's internal and foreign policy, Russia through the Minsk agreements tried to change the constitutional and legal system in Ukraine, federalize it, and through the "special status" of the LNR and DNR to control the entire country. It was revealed that the main geopolitical goal of the Russian Federation in the hybrid war was the dismantling of Ukrainian statehood and the transformation of Ukraine into a satellite state.
It was found out that the Minsk Protocols were essentially null and void legal documents, and Russia was not recognized as a party to the conflict. Having carried out a comparative characterization of Minsk-1 and Minsk-2, we came to the conclusion that the latter significantly worsened Ukraine's position, forcing changes to the Constitution and legalizing power in the LNR and DNR through pseudo-elections. It was emphasized that Russia was not recognized as a party to the conflict, and therefore no obligations were imposed on it, except for the indirect withdrawal of foreign armed formations. At the same time, the importance of, if not a complete ceasefire, then at least a partial one as an opportunity to gain time to strengthen the Ukrainian army, was emphasized. The impact of the EU's sanctions policy, which was directly linked to the implementation of the Minsk agreements, was also assessed.
In the course of the research, the search for an answer to the question of why the diplomatic scenario did not work was carried out. It was found that the main reason is Russia's unwillingness to fulfill any of its international obligations. Russia's open armed aggression against Ukraine was a response to the impossibility of indirectly controlling Ukraine's internal and foreign policy vector. It has been proven that, despite the powerful financial resources, the "Novorossiya" project and the so-called "Russian peace" have collapsed in Ukraine, which will be forever lost to the Russian Federation with its entry into NATO and internal political integration into the EU.
Conclusions. It was noted that the Minsk agreements were "dead" in their essence, as they completely contradict the Constitution and the national interests of Ukraine. It is emphasized that Russia's open armed aggression and constant acts of terrorism against the civilian population put an end to the possibility of ending the war diplomatically. It was emphasized that the victory of Ukraine is extremely necessary not only for the confirmation of our statehood and the construction of the Ukrainian political nation, but also for the security of the whole of Europe.Актуальність. У 2014 році із «Революцією гідності» та особливо після 24 лютого 2022 року Україна постала перед необхідністю військовим чином відстоювати власну незалежність.
Метою дослідження є визначення Мінського процесу як інструменту врегулювання українсько-російських відносин 2014-2022р., виявлення основних характерних ознак та положень Мінських домовленостей.
Результати дослідження. Встановлено, що втрачаючи контроль над внутрішньою і зовнішньою політикою України, Росія через Мінські домовленості намагалася змінити конституційно-правовий лад в Україні, федералізувати її та шляхом «особливого статусу» ЛНР і ДНР контролювати усю країну. Виявлено, що основною геополітичною ціллю РФ у гібридній війні був демонтаж української державності та перетворення України на державу-сателіта.
З’ясовано, що по своїй суті Мінські протоколи були нікчемними правовими документами, а Росія не визнавалась стороною конфлікту. Здійснивши порівняльну характеристику Мінськ-1 і Мінськ-2, дійшли до висновку про те, що останні суттєво погіршували позиції України, змушуючи вносити зміни до Конституції та легалізовуючи владу в ЛНР і ДНР через псевдо-вибори. Підкреслено, що Росія не визнавалась стороною конфлікту, а відтак на неї не було покладено жодних зобов’язань, окрім опосередкованого виведення іноземних збройних формувань. Разом з тим, підкреслено важливість, якщо не повного припинення вогню, то хоча б часткового як можливість виграти час для зміцнення української армії. Оцінено також вплив санкційної політики ЄС, яка напряму була прив’язана до виконання Мінських домовленостей.В ході дослідження здійснено пошук відповіді на запитання – чому не спрацював дипломатичний сценарій ?. З’ясовано, що основна причина – це неготовність Росії виконувати будь-які взяті на себе міжнародні зобов’язання. Відкрита збройна агресія Росії проти України – це була відповідь на неможливість опосередковано управляти внутрішньополітичним і зовнішньополітичним вектором України. Доведено, що попри потужний фінансовий ресурс проект «Новоросія» та так званий «руський мир» зазнали краху в Україні, яка із вступом в НАТО та внутрішньополітичною інтеграцією в ЄС назавжди буде втрачена для РФ.
Висновки. Означено, що Мінські домовленості були «мертвими» по своїй суті, оскільки повністю суперечать Конституції та національним інтересам України. Підкреслено, що відкрита збройна агресія Росії та постійні терористичні акти проти мирного населення поставили крапку на можливості дипломатичним способом завершити війну. Наголошено, що перемога України є вкрай необхідною не лише для підтвердження нашої державності та будівництва української політичної нації, але й для безпеки всієї Європи
Голодомор: кількісні наслідки трагедії в інтерпретації українських дослідників. Проблема пошуку істини
Get PDFThe situation with the state of studying demographics is analyzed consequences of the Holodomor. It is noted that despite the fact that the problem is quantitative loss is among the priorities for domestic researchers, it is not found its final solution. So, the purpose of the work is defined to investigate the reasons for this situation and the proposal of ways out of it. Results. It was found that there is significant variation in the results obtained. The evolution of the results of work on problem for three decades, both historians and demographers, is shown. Considered methods used by scientists in calculations. It is stated that there are significant quantitative differences in the assessment of Holodomor victims between various researchers and professional groups of researchers. It is explained the difference in approaches to the study of tragedy. It is noted that demographers use methods that are used for hunger calculations as "natural phenomenon", and therefore, have the same results. Some historians having made their calculations using these methods at the dawn of study problems, invariably adhere to similar positions. It is shown that a significant part of historians approaches the Holodomor as a genocide, that is, a criminal offense, requires the application of techniques that are used in the investigation of acts of genocide.
It is concluded that domestic scientists have carried out significant work, as a result of which a serious and diverse complex was discovered and put into scientific circulation sources that made it possible to understand the scale and depth of the tragedy, and at the macro level, to show the demographic losses of the Ukrainian nation in 1932-1933. They proved that the policy, implemented by the state in this period, had the character that is included in the definition of genocide. However, it is real the number of losses did not find its final solution due to the difference in professional and political assessments of the tragedy and its interpretation. Reason lies in the plane of differences in the approaches of scientists to the sphere of their competence belongs to this problem. It is noted that they should direct their efforts to develop joint approaches in calculating losses, joint evaluations of state policy in the republic in the 1920s - early 1930s, common understanding the factors that had an impact on the final quantitative results. It is recommended to join forces as demographers and historians who professionally and deeply deal with the problem of the Holodomor and its quantitative losses, as well as lawyers and doctors. As we are talking about genocide, we understand that, it is a criminal offense by the authorities.Актуальність. Аналізується ситуація зі станом вивчення демографічних наслідків Голодомору. Зазначається, що попри те, що проблема кількісних втрат належить до числа пріоритетних для вітчизняних дослідників, вона не знайшла свого остаточного вирішення. Тож метою роботи визначено дослідити причини такої ситуації та пропозиція шляхів виходу з неї. Результати. Виявлено, що має місце значна варіація отриманих результатів. Показано еволюцію результатів роботи над проблемою за три десятки років, як істориків, так і демографів. Розглянуто методики, застосовувані науковцями при підрахунках. Констатується, що маються значні кількісні відмінності в оцінці жертв Голодомору між різними дослідниками та професійними групами дослідників. Пояснюється це відмінністю підходів до вивчення трагедії. Зазначається, що демографи користуються методиками, застосовуваними для підрахунків голоду як «природного явища», і через це мають одні результати. Деякі історики, здійснивши свої підрахунки з застосуванням цих методів на зорі вивчення проблеми, дотримуються незмінно аналогічних позицій. Показано, що значна частина істориків, підходить до Голодомору як до геноциду, тобто, кримінального злочину, який потребує застосування методик, що застосовуються при дослідженні актів геноциду.
Робиться висновок, що вітчизняними науковцями проведено значну роботу, в результаті якої виявлено та введено до наукового обігу серйозний і різноплановий комплекс джерел, який дозволив дійти розуміння масштабів та глибини трагедії, і на макрорівні показати демографічні втрати української нації у 1932‒1933 рр. Ними, доведено, що здійснювана у цей період державою політика носила характер, який вкладається у визначення геноциду. Однак, реальна кількість втрат не знайшла свого остаточного вирішення через відмінність в професійних та політичних оцінках трагедії та її трактуванні. Причина лежить у площині відмінності підходів науковців, до сфери компетенції яких належить дана проблема. Зазначається, що їм слід спрямувати свої зусилля на відпрацювання спільних підходів у підрахунку втрат, спільної оцінки державної політики в республіці у 1920-х‒поч. 1930-х рр., спільного розумінні факторів, що мали вплив на остаточні кількісні результати. Рекомендується для цього об’єднати зусилля як демографів та істориків, які фахово і глибоко займаються проблемою Голодомору та його кількісних втрат, так і юристів та медиків. Оскільки мова йде про геноцид, тобто кримінальний злочин влади
Соціальні мережі та месенджери як інструмент для викладання історії в українських ВНЗ
Get PDFActuality. Today, social networks and messengers are present every day in the life of a modern person, and act not only as tools for communication, but also have a powerful educational potential. In this regard, the study of the peculiarities of the use of social networks and messengers as tools in the educational process becomes relevant. The goal of this article is to investigate the peculiarities of using social networks and messengers as tools for teaching history in higher educational institutions of Ukraine. The results. The study highlights the educational possibilities of Facebook, Instagram, Twitter, YouTube and Telegram, as these networks and applications are the most popular, according to research and surveys, among Ukrainian students. The article presents options for tasks that can be performed in social networks and messengers, materials and channels that will be useful to teachers. The work highlights the difficulties that teachers and students may face when using these tools and offers options for solving the problems. First of all, these are errors, inaccuracies, falsified data, in this regard, the teacher must check the materials he presents in classes and urge and teach students to be careful with the information they find and use, check it with other official sources and materials. It is important to develop and provide students with clear, understandable assessment criteria when working with social networks and messengers. The appropriateness of the use of these tools during the study of a certain topic, subject for qualitative assimilation of the material and not overloading is of significant importance. The conclusions. It has been established that the use of social networks and messengers during the study of history at a university contributes to overcoming psychological barriers, developing creativity, creativity, digital skills among students, understanding the need to observe information hygiene, combating misinformation, historical myths and fakes. Under the condition of conscious and responsible teaching of history and the use of digital tools, it is possible to minimize all risks, and social networks and messengers will become useful in highlighting certain topics, securing materials, and completing tasks.Актуальність. Сьогодні соціальні мережі та месенджери кожного дня присутні в житті сучасної людини, й виступають не лише інструментами для спілкування, а мають також потужний освітній потенціал. У зв’язку з цим набуває актуальності дослідження особливостей використання соціальних мереж та месенджерів як інструментів у навчальному процесі. Мета даної статті – дослідити особливості використання соціальних мереж та месенджерів як інструментів для викладання історії у закладах вищої освіти України.
Результати. У дослідженні висвітлені освітні можливості Facebook, Instagram, Twitter, YouTube та Telegram, оскільки саме ці мережі та додатки є найбільш популярними, згідно досліджень та опитувань, серед українських студентів. В рамках статті представлені варіанти завдань, які можна виконувати в соціальних мережах та месенджерах, матеріали та канали, які стануть в нагоді викладачам. В роботі висвітлені складнощі з якими можуть зіткнутись викладачі та студенти під час використання даних інструментів й запропоновані варіанти вирішення проблем. У першу чергу це помилки, неточності, сфальсифіковані дані, у зв’язку з цим викладач повинен перевіряти матеріали, які подає на заняттях та закликати й вчити студентів уважно ставитись до інформації, яку вони знаходять та використовують, перевіряти з іншими офіційними джерелами, матеріалами. Важливо розробити та надати студентам чіткі, зрозумілі критерії оцінювання під час роботи з соціальними мережами та месенджерами. Суттєве значення має доречність використання даних інструментів під час вивчення певної теми, предмету для якісного засвоєння матеріалу та не перевантаження.
Висновки. Встановлено, що застосування соціальних мереж та месенджерів під час вивчення історії у ВНЗ сприяє подоланню психологічних бар’єрів, розвитку креативності, творчості, цифрових навичок серед студентів, розуміння необхідності дотримання інформаційної гігієни, протистояння дезінформації, історичним міфам та фейкам. При умові свідомого та відповідального викладання історії та застосування цифрових інструментів можливо мінімізувати всі ризики й соціальні мережі та месенджери стануть корисними у висвітленні певних тем, закріпленні матеріалів, виконання завдань
Дефіцит лідерства і система колективної безпеки в Європейському Союзі
Get PDFThis research is devoted to the problem of collective security in the European Union. The relevance of the research refers to the transformation process of security threats that has taken place in the modern world, while the ability to respond to these threats is basic in terms of both determining the influence of individual states in the system of international relations and the political impact of integration associations. The presence of unresolved problems within the EU, such as the migration crisis, growing nationalism, etc., provoke the search for new solutions, which in turn determines the necessity to understand the root causes of these phenomena. In this regard, the purpose of this study is to determine the causes of existing threats to the system of collective security in the European Union.
During the research, the authors put forward a hypothesis that the existing crises in the European Union are the consequences of a “leadership deficit” both among individual states and at the level of the Union as a whole organization. This research found that the migration crisis, BREXIT, growing nationalism and other phenomena that threaten the integrity of the Union arose due to disagreements in the interpretation of the concept of European identity and the idea of a United Europe as its basis. The authors note that the identity determines the behavior of actors whose decisions directly affect security issues and emphasizes that the personality is its bearer.
Accordingly, the increased influence of the individuals on the decision-making process within the European Union, which will promote the idea of integration (as it did, for example, the founding parents of Europe) can lead to shifts in the issues of solving of the existing trigger points that blur the borders of the collective security system in the European Union.Чине дослідження присвячене проблематиці колективної безпеки в Європейському Союзі. Актуальність дослідження пов’язана із тим, що у сучасному світі відбувся процес трансформації загроз безпеці, при цьому спроможність відповідати на ці загрози є базовою з точки зору як визначення впливу окремих держав у системі міжнародних відносин так і політичного впливу інтеграційних об’єднань. Наявність невирішених проблем в середині ЄС як то міграційна криза, наростаючий націоналізм тощо, провокують пошук нових рішень, що в свою чергу визначає потребу в усвідомленні першопричин виникнення цих явищ. У зв’язку із цим, мета чинного дослідження визначити причини існуючих загроз системі колективної безпеки в Європейському Союзі.
В процесі дослідження авторами було висунуто гіпотезу стосовно того, що існуючі кризові явища, що існують в Європейському Союзі є наслідками «дефіциту лідерства» як серед окремих держав так і на рівні Союзу в цілому. В дослідженні будо встановлено, що міграційна криза, BREXIT, наростаючий націоналізм та інші явища, що загрожують цілісності об’єднання виникли через розбіжності в трактуванні поняття європейської ідентичності та ідеє об’єднаної Європи, як її базису. Авторами наголошується на тому, що саме ідентичність визначає модель поведінки акторів, рішення яких безпосередньо впливають на безпекові питання і підкреслюється що саме особистість є її носієм. Відповідно, підсилення впливу особистості на процес прийняття рішень в середині Європейського Союзу, який буде просувати ідею інтеграції (як це робили, наприклад, батьки-засновники Європи) може призвести до зрушень в питаннях вирішення існуючих тригерних точок, які розмивають контури системи колективної безпеки в Європейському Союзі.Чине дослідження присвячене проблематиці колективної безпеки в Європейському Союзі. Актуальність дослідження пов’язана із тим, що у сучасному світі відбувся процес трансформації загроз безпеці, при цьому спроможність відповідати на ці загрози є базовою з точки зору як визначення впливу окремих держав у системі міжнародних відносин так і політичного впливу інтеграційних об’єднань. Наявність невирішених проблем в середині ЄС як то міграційна криза, наростаючий націоналізм тощо, провокують пошук нових рішень, що в свою чергу визначає потребу в усвідомленні першопричин виникнення цих явищ. У зв’язку із цим, мета чинного дослідження визначити причини існуючих загроз системі колективної безпеки в Європейському Союзі.
В процесі дослідження авторами було висунуто гіпотезу стосовно того, що існуючі кризові явища, що існують в Європейському Союзі є наслідками «дефіциту лідерства» як серед окремих держав так і на рівні Союзу в цілому. В дослідженні будо встановлено, що міграційна криза, BREXIT, наростаючий націоналізм та інші явища, що загрожують цілісності об’єднання виникли через розбіжності в трактуванні поняття європейської ідентичності та ідеє об’єднаної Європи, як її базису. Авторами наголошується на тому, що саме ідентичність визначає модель поведінки акторів, рішення яких безпосередньо впливають на безпекові питання і підкреслюється що саме особистість є її носієм. Відповідно, підсилення впливу особистості на процес прийняття рішень в середині Європейського Союзу, який буде просувати ідею інтеграції (як це робили, наприклад, батьки-засновники Європи) може призвести до зрушень в питаннях вирішення існуючих тригерних точок, які розмивають контури системи колективної безпеки в Європейському Союзі
Судовий процес Віктора Кравченка (1949) та усна історія Голодомору: наратив про голод у свідченнях переміщених осіб
Get PDFThe goal of the research is to reveal and to study oral testimonies of the famine of 1932-1933 in Ukraine, made public on a trial, initiated by former Soviet official, engineer, non-returnee Victor Kravchenko, that took place in 1949 in Paris. The research uses the method of prosopography – creation of collective portrait of people, united with a common feature – famine eyewitnesses who ended up abroad after the end of the Second World War. In the conditions of direct military invasion of Russian troops on the territory of sovereign Ukraine, expanding of hybrid war, purposeful distortion of historical facts, in particular, denial of genocide of Ukrainians in 1932–1933, the questions of fight of Ukrainians against the Communist regime and their desperate urge to tell the world undeniable facts of Bolshevism crimes become especially actual.
The result of the research is revealing of historical context of accumulation and dissemination of oral testimonies of the famine survivors outside the borders of the USSR – in postwar Europe. The article analyzes circumstances tied to the need to recall traumatic experience of living in the USSR, transferred abroad during the Second World War, as well as those who had reasonable reasons not to return to the country of origin. The author evaluates civic courage of those who agreed to testify during the trial, and, despite possible threats to their life, openly gave testimonies. The research shows peculiarities of traumatic recalling about the events of 1932-1933 outside the USSR, on territory of postwar Europe, in the world, free from totalitarian ideology. Those who agreed to testify in defense of Kravchenko, attempted to tell the world the truth, to break informational blockade about the fact of deliberate liquidation of Ukrainians by the Soviet authorities, to get certain moral compensation in at least in the sentence of French court. Analysis of materials of preparation to Kravchenko trial and the trial itself, allows to conclude that five oral testimonies about the famine of 1932-1933 in Ukraine, that were publicly given to the trial in Paris under oath.Мета дослідження – виявлення та вивчення свідчень очевидців голоду 1932–1933 рр. в Україні, оприлюднених на судовому процесі, ініційованому колишнім радянським чиновником, інженером-неповерненцем Віктором Кравченком, що відбувся в Парижі 1949 р. У даному дослідженні застосовано метод просопографії – створення колективного портрету осіб, об'єднаних певною ознакою, – свідків голоду, що опинилися по війні на чужині. В умовах загрози прямого військового вторгнення російських військ на територію суверенної України, розгортання гібридної війни, цілеспрямованого спотворення історичних фактів, зокрема заперечення Геноциду українців 1932–1933 рр, особливо актуальними стають питання боротьби українців проти комуністичного режиму, їх відчайдушного прагнення донести світові неспростовні факти злочинів більшовизму.
Результатом дослідження стало окреслення історичного контексту накопичення та поширення свідчень очевидців голоду за межами СРСР – у повоєнній Європі. Розглянуто обставини, в яких виникла потреба пригадування травматичного досвіду перебування в СРСР особами, переміщеними за кордон під час Другої світової війни, а також тими, хто мав вагомі причини не повертатись до країни походження. Оцінено громадянський подвиг людей, які зголошувалися виступати свідками на судових засіданнях та, попри можливі загрози їхньому життю, відкрито давали покази. Досліджено особливості травматичного пригадування про події 1932–1933 рр. за межами СРСР, на території повоєнної Європи, у світі, вільному від тоталітарної ідеології. Ті, хто зголосився виступити на захист Кравченка, намагалися донести світові правду, прорвати інформаційну блокаду про факт цілеспрямованого знищення радянською владою українців голодом, отримати певну моральну компенсацію хоча б у вироку французького суду. Аналіз матеріалів підготовки до судового процесу В. Кравченка та самого його перебігу дозволив зробити висновок про п’ять свідчень про голод 1932–1933 рр. в Україні, прилюдно наданих паризькому суду під присягою. Мета дослідження – виявлення та вивчення свідчень очевидців голоду 1932–1933 рр. в Україні, оприлюднених на судовому процесі, ініційованому колишнім радянським чиновником, інженером-неповерненцем Віктором Кравченком, що відбувся в Парижі 1949 р. У даному дослідженні застосовано метод просопографії – створення колективного портрету осіб, об'єднаних певною ознакою, – свідків голоду, що опинилися по війні на чужині. В умовах загрози прямого військового вторгнення російських військ на територію суверенної України, розгортання гібридної війни, цілеспрямованого спотворення історичних фактів, зокрема заперечення Геноциду українців 1932–1933 рр, особливо актуальними стають питання боротьби українців проти комуністичного режиму, їх відчайдушного прагнення донести світові неспростовні факти злочинів більшовизму.
Результатом дослідження стало окреслення історичного контексту накопичення та поширення свідчень очевидців голоду за межами СРСР – у повоєнній Європі. Розглянуто обставини, в яких виникла потреба пригадування травматичного досвіду перебування в СРСР особами, переміщеними за кордон під час Другої світової війни, а також тими, хто мав вагомі причини не повертатись до країни походження. Оцінено громадянський подвиг людей, які зголошувалися виступати свідками на судових засіданнях та, попри можливі загрози їхньому життю, відкрито давали покази. Досліджено особливості травматичного пригадування про події 1932–1933 рр. за межами СРСР, на території повоєнної Європи, у світі, вільному від тоталітарної ідеології. Ті, хто зголосився виступити на захист Кравченка, намагалися донести світові правду, прорвати інформаційну блокаду про факт цілеспрямованого знищення радянською владою українців голодом, отримати певну моральну компенсацію хоча б у вироку французького суду. Аналіз матеріалів підготовки до судового процесу В. Кравченка та самого його перебігу дозволив зробити висновок про п’ять свідчень про голод 1932–1933 рр. в Україні, прилюдно наданих паризькому суду під присягою. 
Концептуальні персонажі-метафори як прояв театральності філософських рефлексій
Get PDFThe relevance of the topic of the article is due to the fact that in philosophical tests there are more and more conceptual characters-metaphors, through which philosophical thought is formed, acquiring imagery, emotionality, artistic expression, drama and dynamism. This, at the same time, gives such texts certain theatricality. Therefore, the purpose of this study is to understand the practice of presenting philosophical concepts through metaphorical images-characters. The methodological strategy of the research is the concept of theatricality of socio-communicative manifestations of culture, which allows understanding philosophical texts under such manifestations. The paper also uses the method of scientific abstraction (to analyze the epistemological properties of metaphor as a research tool of scientific knowledge).
The results of the research showed that the empirical material for this study is numerous and diverse. This gave rise to its organization by dividing it into two groups: 1) characters borrowed by philosophers from other cultural texts (literary, folklore, mythological, etc.) with their transformation into metaphors of their own theories, analytics or concepts; 2) characters-metaphors created by philosophers themselves.
The analysis of this material allowed us to conclude that, despite the differences in origin, all conceptual characters-metaphors contribute to the theatricalization of philosophical texts, which is a combination of imagery, emotionality, game component, drama. This makes such texts more acceptable to the "public", which means not only fellow philosophers, but also representatives of other scientific fields, as well as a wide range of readers. That is, the theatricalization of philosophical texts is an effective tool not only for scientific knowledge (due to the epistemological properties of metaphor) and scientific discussion, but also for the popularization of philosophical ideas, theories, hypotheses, and predictions.Актуальність теми статті зумовлена тим, що у філософських тестах з’являється дедалі більше концептуальних персонажів-метафор, за допомогою яких формується філософська думка, набуваючи образності, емоційності, художньої виразності, драматизму й динамічності. Це, водночас, надає таким текстам певної театральності. Тому метою даного дослідження є осмислення практики представлення філософських концепцій через метафоричні образи-персонажі. Методологічною стратегією дослідження є концепція театральності соціокомунікативних проявів культури, яка дозволяє під такими проявами розуміти й філософські тексти. В роботі також використано метод наукової абстракції (для аналізу гносеологічних властивостей метафори як дослідницького інструменту наукового пізнання).
Результати розвідок показали, що емпіричний матеріал для даного дослідження є чисельним та різноманітним. Це дало підстави для його впорядкування шляхом поділу на дві групи: 1) персонажі, запозичені філософами з інших культурних текстів (літературних, фольклорних, міфологічних тощо) із перетворенням їх на метафори власних теорій, аналітики або концепцій; 2) персонажі-метафори, створені самими філософами.
Аналіз цього матеріалу дозволив дійти висновків, що, незважаючи на відмінності у походженні, всі концептуальні персонажі-метафори сприяють театралізації філософських текстів, яка полягає у сукупності образності, емоційності, ігрової компоненти, драматургійності. Це робить такі тексти більш прийнятними для «публіки», під якою розуміються не лише колеги-філософи, а й представники інших наукових галузей, а також широке коло читачів. Тобто театралізація філософських текстів є ефективним інструментом не лише наукового пізнання (завдяки гносеологічним властивостям метафори) і наукової дискусії, а й популяризації філософських ідей, теорій, гіпотез, прогнозів.Актуальність теми статті зумовлена тим, що у філософських тестах з’являється дедалі більше концептуальних персонажів-метафор, за допомогою яких формується філософська думка, набуваючи образності, емоційності, художньої виразності, драматизму й динамічності. Це, водночас, надає таким текстам певної театральності. Тому метою даного дослідження є осмислення практики представлення філософських концепцій через метафоричні образи-персонажі. Методологічною стратегією дослідження є концепція театральності соціокомунікативних проявів культури, яка дозволяє під такими проявами розуміти й філософські тексти. В роботі також використано метод наукової абстракції (для аналізу гносеологічних властивостей метафори як дослідницького інструменту наукового пізнання).
Результати розвідок показали, що емпіричний матеріал для даного дослідження є чисельним та різноманітним. Це дало підстави для його впорядкування шляхом поділу на дві групи: 1) персонажі, запозичені філософами з інших культурних текстів (літературних, фольклорних, міфологічних тощо) із перетворенням їх на метафори власних теорій, аналітики або концепцій; 2) персонажі-метафори, створені самими філософами.
Аналіз цього матеріалу дозволив дійти висновків, що, незважаючи на відмінності у походженні, всі концептуальні персонажі-метафори сприяють театралізації філософських текстів, яка полягає у сукупності образності, емоційності, ігрової компоненти, драматургійності. Це робить такі тексти більш прийнятними для «публіки», під якою розуміються не лише колеги-філософи, а й представники інших наукових галузей, а також широке коло читачів. Тобто театралізація філософських текстів є ефективним інструментом не лише наукового пізнання (завдяки гносеологічним властивостям метафори) і наукової дискусії, а й популяризації філософських ідей, теорій, гіпотез, прогнозів
Теоретичний аналіз місця та ролі Південного Кавказу в інтересах Сполучених Штатів Америки
Get PDFThe purpose of the study is to analyze the place and role of the South Caucasus in ensuring the interests of the United States using various theories of geopolitics and international relations. The article provides the theoretical foundations of the place and role of the South Caucasus in the interests of the United States, both in the presence and in the absence of a geopolitical struggle between the major powers of the world in different regions. After the Cold War, democracy and the market economy began to expand into the eastern geopolitical space. The strengthening of these values in the South Caucasus may contribute to their spread to other post-Soviet regions, as well as to the Middle East, since the South Caucasus is located at the crossroads between Europe and Asia. Approaching the topic in terms of geopolitical competition, as well as the fact that the region shares borders with countries such as Russia, Turkey, and Iran, and is in the interests of an emerging power like China, increases its importance.
Methods. In the study of the topic, general scientific research methods, analysis of documents and works of famous researchers, and comparative analysis were used.
When it comes to the scientific novelty of the article, it can be said that classical and modern international relations and geopolitical theories were used and comparisons were made between the theories for a comprehensive analysis. Utilizing various theories, the article reveals the necessity of the South Caucasus in the interests of the United States both in terms of alternative energy and transport potential between Europe and Asia and one of the main centers of the struggle for primacy in Eurasia.
Conclusions. After the ideological confrontation ended in 1991 with the collapse of the USSR, a number of states of Eastern Europe, the South Caucasus and Central Asia restored their independences. Due to its geographical position and rich natural resources, the South Caucasus is one of the strategically important regions of the world and has historically played a crucial role in the foreign policy of great powers. In the new international relations system, determining the place and role of the South Caucasus in the interests of the great powers, especially in the context of the U.S. interests, indicates the relevance of the topic.Мета дослідження ‒ проаналізувати місце і роль Південного Кавказу в забезпеченні інтересів США з використанням різних теорій геополітики та міжнародних відносин. У статті приводяться теоретичні основи місця і роли Південного Кавказа в інтересах США як при наявності, так і при наявності геополітичної боротьби між крупними державами світу в різних регіонах. Після холодної війни демократія і ринкова економіка почали розширюватися в східному геополітичному просторі. Зміцнення цих цінностей на Південному Кавказі може створювати їх в інших пострадянських регіонах, а також на Близькому Сході, оскільки Південний Кавказ знаходиться на перехресті між Європою та Азією. При підході до теми з точки зору геополітичної конкуренції, має значення той факт, що регіон межує з такими країнами, як Росія, Туреччина та Іран, і відповідає інтересам такої держави як Китай.
Методи. При дослідженні теми були використані загальнонаукові методи дослідження, аналіз документів та праці відомих дослідників, загальний аналіз.
Що стосується наукової новизни статей, то можна сказати, що були використані класичні та сучасні теорії міжнародних відносин і геополітики, і проведено порівняння між теоріями для комплексного аналізу. У статті з використанням різних теорій розкривається необхідність Південного Кавказа в інтересах США, як з точки зору альтернативного енергетичного та транспортного потенціалу між Європою та Азією, так і одного з основних центрів боротьби за першість в Євразії.
Висновки. Після завершення ідеологічного протистояння в 1991 році з розпадом СРСР ряд держав Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії відновили свою незалежність. Завдяки своєму географічному положенню та багатим природним ресурсам Південний Кавказ є одним із стратегічно важливих регіонів світу та історично відіграє важливу роль у зовнішній політиці великих держав. У новій системі міжнародних відносин визначення місць і роли Південного Кавказу в інтересах великих держав, особливо в контексті інтересів США, свідчить про актуальність теми.Мета дослідження ‒ проаналізувати місце і роль Південного Кавказу в забезпеченні інтересів США з використанням різних теорій геополітики та міжнародних відносин. У статті приводяться теоретичні основи місця і роли Південного Кавказа в інтересах США як при наявності, так і при наявності геополітичної боротьби між крупними державами світу в різних регіонах. Після холодної війни демократія і ринкова економіка почали розширюватися в східному геополітичному просторі. Зміцнення цих цінностей на Південному Кавказі може створювати їх в інших пострадянських регіонах, а також на Близькому Сході, оскільки Південний Кавказ знаходиться на перехресті між Європою та Азією. При підході до теми з точки зору геополітичної конкуренції, має значення той факт, що регіон межує з такими країнами, як Росія, Туреччина та Іран, і відповідає інтересам такої держави як Китай.
Методи. При дослідженні теми були використані загальнонаукові методи дослідження, аналіз документів та праці відомих дослідників, загальний аналіз.
Що стосується наукової новизни статей, то можна сказати, що були використані класичні та сучасні теорії міжнародних відносин і геополітики, і проведено порівняння між теоріями для комплексного аналізу. У статті з використанням різних теорій розкривається необхідність Південного Кавказа в інтересах США, як з точки зору альтернативного енергетичного та транспортного потенціалу між Європою та Азією, так і одного з основних центрів боротьби за першість в Євразії.
Висновки. Після завершення ідеологічного протистояння в 1991 році з розпадом СРСР ряд держав Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії відновили свою незалежність. Завдяки своєму географічному положенню та багатим природним ресурсам Південний Кавказ є одним із стратегічно важливих регіонів світу та історично відіграє важливу роль у зовнішній політиці великих держав. У новій системі міжнародних відносин визначення місць і роли Південного Кавказу в інтересах великих держав, особливо в контексті інтересів США, свідчить про актуальність теми