Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Родина Штігліців в Одесі: сімейна історія в просторі українського мегаполіса
Get PDFThe article analyzes the contribution of the Stieglitz barons to the development of Odessa, as well as an attempt to implement family history and places of memory in the spatial context of the modern Ukrainian metropolis. After all, comprehending the space of modern cities in the context of decommunization processes once again predetermines the reassessment of the heritage of cities, especially those with a powerful imperial past. For this, both general scientific methods of analysis, synthesis, and specially historical methods of comparative analysis and hermeneutics of source material were used. At the same time, various types and types of sources were involved in order to achieve the main goal - the search for places of memory associated with the Stieglitz barons and the identification of the main possible points on the map of Odessa. The theoretical basis is separately characterized, among other things, demonstrating modern ideas and attitudes towards the Stieglitz family in different European countries. Thanks to this, it becomes possible to supplement local history collections, develop excursion routes, create memorial tablets marking the contribution of the Stieglitz brothers to the development of the region. Especially considering that the Stieglitz were among the first converted Jews of the Russian Empire at the end of the 18th cent. and it was the South of Ukraine, that played a significant role in the rise of the clan. After all, German court Jews here adopted Lutheranism, received a starting base, the rights of foreign merchants, and subsequently moved their own capital to St. Petersburg, where one of the branches of the family received the baronial title from Nicholas I. Moreover, this was the only case of the granting of the barony by the emperor throughout his reign. In the course of the study, several important objects and places of interest for the Stieglitz were identified, as well as a street named after Baron L. Stieglitz was discovered. In addition, it was possible to trace the influence of the Stieglitz family not only on the commercial and industrial rise of Odessa, but also on the financial and cultural development of the imperial city.В статті проаналізовано внесок баронів Штігліців у розвиток Одеси, а також здійснено спробу імплементації родинної історії та місць пам’яті в просторовий контекст сучасного українського мегаполісу. Адже осягнення простору сучасних міст в умовах декомунізаційних процесів у черговий раз зумовлює переоцінку спадщини міст, особливо з потужним імперським минулим. У нагоді для цього стали як загальнонаукові методи аналізу, синтезу, так і спеціальні історичні методи компаративного аналізу та герменевтики джерельного матеріалу. При цьому було залучено різновидові джерела задля досягнення основної мети – пошуку місць пам’яті, пов’язаних з баронами Штігліцами, та виявлення основних можливих точок на мапі Одеси.
Окремо була охарактеризована теоретична база, що, крім іншого, дозволило виявити сучасні уявлення й ставлення до роду Штігліців у різних країнах Європи. Завдяки цьому можливо доповнення краєзнавчих збірок, розробка екскурсійних маршрутів, створення меморіальних табличок щодо внеску братів Штігліців у розвиток краю. Особливо враховуючи те, що Штігліци були одними з перших конвертованих євреїв Російської імперії станом на кінець XVIII ст. й саме Південь України відіграв значну роль у піднесенні роду. Адже німецькі придворні євреї саме тут прийняли лютеранство, отримали стартову базу, права іноземного купецтва, а згодом перемістили власні капітали до Петербургу, де одна з гілок роду й отримала від Миколи І баронський титул. Причому це був єдиний випадок надання баронства імператором протягом усього його правління. В ході дослідження було встановлено кілька важливих об’єктів та знакових для Штігліців місць, а також виявлено вулицю, яка носила ім’я барона Л. Штігліца. Окрім того вдалося простежити вплив родини Штігліців не лише на торгівельно-промислове піднесення Одеси, але й на фінансовий та культурний розвиток імперського міста.В статті проаналізовано внесок баронів Штігліців у розвиток Одеси, а також здійснено спробу імплементації родинної історії та місць пам’яті в просторовий контекст сучасного українського мегаполісу. Адже осягнення простору сучасних міст в умовах декомунізаційних процесів у черговий раз зумовлює переоцінку спадщини міст, особливо з потужним імперським минулим. У нагоді для цього стали як загальнонаукові методи аналізу, синтезу, так і спеціальні історичні методи компаративного аналізу та герменевтики джерельного матеріалу. При цьому було залучено різновидові джерела задля досягнення основної мети – пошуку місць пам’яті, пов’язаних з баронами Штігліцами, та виявлення основних можливих точок на мапі Одеси.
Окремо була охарактеризована теоретична база, що, крім іншого, дозволило виявити сучасні уявлення й ставлення до роду Штігліців у різних країнах Європи. Завдяки цьому можливо доповнення краєзнавчих збірок, розробка екскурсійних маршрутів, створення меморіальних табличок щодо внеску братів Штігліців у розвиток краю. Особливо враховуючи те, що Штігліци були одними з перших конвертованих євреїв Російської імперії станом на кінець XVIII ст. й саме Південь України відіграв значну роль у піднесенні роду. Адже німецькі придворні євреї саме тут прийняли лютеранство, отримали стартову базу, права іноземного купецтва, а згодом перемістили власні капітали до Петербургу, де одна з гілок роду й отримала від Миколи І баронський титул. Причому це був єдиний випадок надання баронства імператором протягом усього його правління. В ході дослідження було встановлено кілька важливих об’єктів та знакових для Штігліців місць, а також виявлено вулицю, яка носила ім’я барона Л. Штігліца. Окрім того вдалося простежити вплив родини Штігліців не лише на торгівельно-промислове піднесення Одеси, але й на фінансовий та культурний розвиток імперського міста
Збігнєв Бжезінський і місце України у його геостратегічній концепції (кінець 1940-х - 2017 рр.)
Get PDFPurpose. The article examines the formation of a geostrategic concept apropos of Ukraine as developed by professor Zbigniew Brzezinski, an influential American statesman and public figure, political scientist and sociologist, in the period from the late 1940s to 2017. The article examines the formation of a geostrategic concept apropos of Ukraine as developed by professor Zbigniew Brzezinski, an influential American statesman and public figure, political scientist and sociologist, in the period from the late 1940s to 2017. To pursue this goal, the authors intend to identify distinct stages in the formation of this concept, to determine conditions that had a decisive influence on its content, as well as factors that necessitated amendments to individual provisions thereof. An attempt has been made to characterize the place of Ukraine in the current US geostrategy.
Topicality. The study of Brzezinski's geopolitical strategy concerning Ukraine, including identifying the main stages of its development and the factors that gave it its final shape are not only of academic interest, but are also of significant importance in understanding Ukraine's role in the US contemporary geostrategic concept.
Results. The sources of the research are mainly the oeuvre of Z. Brzezinski himself, which requires a systematic approach and various research methods, such as genetic method, comparative historical analysis and synthesis, and the like.
Conclusions. The authors have come to a conclusion that Brzezinski’s geostrategic concept with respect to Ukraine is predominantly the result of long-lasting geopolitical confrontation between the USA and Russia. Its basic principles were first defined as a means of destabilizing the national integrity of the USSR, and then were shaped into a system designed to prevent Russia's imperial revival and restrain its geopolitical ambitions in the territory of former Soviet republics. That is why the fundamental postulates and provisions of this concept remained constant during the entire period under study (late 1940s - 2017), whereas certain tactical approaches were modified and adapted depending on the character of relationships between the Russian Federation and the West. This aspect has been most prominently epitomized by the problem of Ukraine's membership in the EU and NATO.Мета. Метою статті є дослідити та розглянути процес формування геостратегічної концепції найвпливовішого американського державного і громадського діяча, політолога, соціолога, професора Збігнева Казімєжа Бжезінського (1928–2017 рр.) щодо України в період з кінця 40-х років ХХ ст. по 2017 рр. У межах поставленої мети автори націлені виявити основні етапи становлення даної концепції, визначити умови, що вчинили вирішальний вплив на її зміст, а також фактори, що зумовили необхідність внесення коригувань в окремі її положення. Зроблено спробу охарактеризувати місце України в сучасній геостратегії США.
Актуальність. Вивчення геополітичної стратегії З. Бжезінського щодо України, виявлення основних етапів її розвитку та факторів, що сприяли її коригуванню, становлять не лише академічний інтерес, а й дозволяють якнайкраще зрозуміти місце України в сучасній геостратегічній концепції США.
Методи. Джерельною базою дослідження є насамперед праці самого З. Бжезінського, які вимагають системного підходу і різних методів дослідження, таких як: генетичний, порівняльно-історичний, аналіз і синтез тощо.
Результати та висновки. У статті зроблено висновок про те, що геостратегічна концепція З. Бжезінского щодо України стала значною мірою результатом багаторічного геополітичного протиборства США і СРСР (а потім і Російської Федерації). Її ключові імперативи спочатку формувалися як засіб підриву національної єдності Радянського Союзу, а потім були об'єднані в систему стримування імперських устремлінь і геополітичних амбіцій Росії на пострадянському просторі. Саме тому основні постулати і положення цієї концепції залишалися незмінними протягом досліджуваного періоду (кінець 1940-х – 2017 рр.), у той час як окремі аспекти і тактичні підходи змінювалися і коректувалися в залежності від стану взаємин Заходу і Росії. Найбільш наочно це проявилося у питанні членства України в ЄС і НАТО.Мета. Метою статті є дослідити та розглянути процес формування геостратегічної концепції найвпливовішого американського державного і громадського діяча, політолога, соціолога, професора Збігнева Казімєжа Бжезінського (1928–2017 рр.) щодо України в період з кінця 40-х років ХХ ст. по 2017 рр. У межах поставленої мети автори націлені виявити основні етапи становлення даної концепції, визначити умови, що вчинили вирішальний вплив на її зміст, а також фактори, що зумовили необхідність внесення коригувань в окремі її положення. Зроблено спробу охарактеризувати місце України в сучасній геостратегії США.
Актуальність. Вивчення геополітичної стратегії З. Бжезінського щодо України, виявлення основних етапів її розвитку та факторів, що сприяли її коригуванню, становлять не лише академічний інтерес, а й дозволяють якнайкраще зрозуміти місце України в сучасній геостратегічній концепції США.
Методи. Джерельною базою дослідження є насамперед праці самого З. Бжезінського, які вимагають системного підходу і різних методів дослідження, таких як: генетичний, порівняльно-історичний, аналіз і синтез тощо.
Результати та висновки. У статті зроблено висновок про те, що геостратегічна концепція З. Бжезінского щодо України стала значною мірою результатом багаторічного геополітичного протиборства США і СРСР (а потім і Російської Федерації). Її ключові імперативи спочатку формувалися як засіб підриву національної єдності Радянського Союзу, а потім були об'єднані в систему стримування імперських устремлінь і геополітичних амбіцій Росії на пострадянському просторі. Саме тому основні постулати і положення цієї концепції залишалися незмінними протягом досліджуваного періоду (кінець 1940-х – 2017 рр.), у той час як окремі аспекти і тактичні підходи змінювалися і коректувалися в залежності від стану взаємин Заходу і Росії. Найбільш наочно це проявилося у питанні членства України в ЄС і НАТО
Особливості становлення та переходу до денуклеаризації української ракетно-ядерної програми
Get PDFThe purpose of this article is the main historical stages of the formation and development of the Ukrainian nuclear missile program. The aim of the article is to analyze the main factors and reasons that led to the nuclear disarmament of Ukraine and the curtailment of the national nuclear missile program as a whole. The research used methods of historical reconstruction and analytical interpretation, methods of deduction and induction, methods of expert assessment and other scientific tools. The research focuses on the analysis of the scientific thought of scientists and experts who provide an interpretation of the process of denuclearization of the Ukrainian nuclear missile program. The reasons for the nuclear disarmament of Ukraine are highlighted as the reasons for the violation of international security in Eastern Europe at the current stage of development of international relations. The article presents a historical reconstruction of the formation of nuclear missile programs on the basis of the scientific and industrial potential of Ukraine. An analytical interpretation of the transformation of the Ukrainian nuclear missile program into the concept of a nuclear-free status of Ukraine is presented. It has been proved that the systematic formation of the scientific, technical and industrial potential of Ukraine in the 1950s - 1991 period indicates the existence of a strategic prospect for the restoration of nuclear missile programs in the event of further political leveling of Ukrainian sovereignty. The features of the political influence of the United States and the Russian Federation on the process of denuclearization of Ukraine are investigated. At the same time, it was proved that effective political and international legal mechanisms to ensure the sovereignty and territorial integrity of Ukraine could be an effective international legal factor in confirming the feasibility of the concept of a nuclear-free policy of Ukraine in the context of proper international security of support for Ukraine.Метою дослідження даної статті стали основні історичні етапи становлення і розвитку української ракетно-ядерної програми. Завданням статті є аналіз основних факторів і причин, що призвели до ядерного роззброєння України та згортання національної ракетно-ядерної програми загалом. Під час дослідження використовувалися методи історичної реконструкції та аналітичної інтерпретації, методи дедукції та індукції, методи експертних оцінок та інші наукові інструменти. Основна увага у дослідженні зосереджена на аналізі наукової думки вчених та експертів, які надають інтерпретацію процесу денуклеаризації української ракетно-ядерної програми. Причини ядерного роззброєння України висвітлено як причини порушення міжнародної безпеки у Східній Європі на сьогоднішньому етапі розвитку міжнародних відносин. У статті здійснено історичну реконструкцію формування ракетно-ядерних програм на базі науково-промислового потенціалу України. Представлена аналітична інтерпретація процесу перетворення української ракетно-ядерної програми у концепцію без'ядерного статусу України. Доведено, що системне формування науково-технічного і промислового потенціалу України у період 1950-х – 1991 років засвідчує наявність стратегічної перспективи відновлення ракетно-ядерних програм у разі подальшого політичного нівелювання українського суверенітету. Досліджено особливості політичного впливу США і Російської Федерації на процес денуклеаризації України. Водночас доведено, що дієві політичні і міжнародно-правові механізми забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України могли бути ефективним міжнародно-правовим фактором підтвердження доцільності концепції без'ядерної політики України в умовах належної міжнародно-безпекової підтримки України.Метою дослідження даної статті стали основні історичні етапи становлення і розвитку української ракетно-ядерної програми. Завданням статті є аналіз основних факторів і причин, що призвели до ядерного роззброєння України та згортання національної ракетно-ядерної програми загалом. Під час дослідження використовувалися методи історичної реконструкції та аналітичної інтерпретації, методи дедукції та індукції, методи експертних оцінок та інші наукові інструменти. Основна увага у дослідженні зосереджена на аналізі наукової думки вчених та експертів, які надають інтерпретацію процесу денуклеаризації української ракетно-ядерної програми. Причини ядерного роззброєння України висвітлено як причини порушення міжнародної безпеки у Східній Європі на сьогоднішньому етапі розвитку міжнародних відносин. У статті здійснено історичну реконструкцію формування ракетно-ядерних програм на базі науково-промислового потенціалу України. Представлена аналітична інтерпретація процесу перетворення української ракетно-ядерної програми у концепцію без'ядерного статусу України. Доведено, що системне формування науково-технічного і промислового потенціалу України у період 1950-х – 1991 років засвідчує наявність стратегічної перспективи відновлення ракетно-ядерних програм у разі подальшого політичного нівелювання українського суверенітету. Досліджено особливості політичного впливу США і Російської Федерації на процес денуклеаризації України. Водночас доведено, що дієві політичні і міжнародно-правові механізми забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України могли бути ефективним міжнародно-правовим фактором підтвердження доцільності концепції без'ядерної політики України в умовах належної міжнародно-безпекової підтримки України
Адаптивність суспільства у сучасному світі
Get PDFThe article examines the features of adaptability of people of the XXI century. Emphasis is placed on the urgent need for each individual to possess this characteristic in order to coexist normally with other members of society and meet their own needs.
The purpose: to study the specifics of the adaptability of society in the modern world.
The relevance. The dynamism of life and the instability of social structures today pose a great challenge to society. This situation requires from the individual the flexibility of thoughts and actions, so the question of adaptability is very important in modern conditions.
The results. Mankind is rapidly moving from the age of information flow to the age of ideas, where problems become opportunities. The dynamism of life indicates the active mobility of people, resources, systems and other components of the surrounding reality. Today's world is rapidly moving towards a more open and globalized society, demanding continuous development from its citizens. Therefore, modern man must constantly adapt to new situations.
But there are a number of factors that prevent society from freely transforming their worldview. In particular: life in the age of the crowd, the imperfection of the education system, the subjective perception of values, the weakness of character. Understanding this and relentless work on oneself is an important step towards achieving one's own success, self-realization and progressive development of the whole society.
Conclusions. It has been established that it is important to abandon petrified mental illusions, as everything in the world is changing rapidly and there is nothing stable. The study confirmed the emergence of an urgent need to transform people's consciousness, their actions and, as a consequence, - life in general. After all, those who are characterized by flexibility of thinking and behavior, easily adapt to new conditions, because the flexibility of the mind, as well as the flexibility of the body, allow you to feel more comfortable and confident in life.У статті досліджуються особливості адаптивності людей ХХІ ст. Акцентується увага на нагальній необхідності володіння цією характеристикою кожним індивідом для нормального співіснування з іншими членами суспільства та задоволення власних потреб.
Мета: дослідження специфіки адаптивності суспільства у сучасному світі.
Актуальність. Динамічність життя та нестабільність соціальних структур ставлять сьогодні перед суспільством неабиякий виклик. Така ситуація потребує від особистості гнучкості помислів та дій, тому питання адаптивності є дуже актуальним у сучасних умовах.
Результати. Людство стрімко переходить від епохи потоку інформації до епохи ідей, де проблеми перетворюються у можливості. Динамічність життя свідчить про активну мобільність людей, ресурсів, систем та інших компонентів навколишньої дійсності. Сьогоднішній світ стрімко рухається у бік більш відкритого та глобалізованого суспільства, вимагаючи від своїх громадян безперервного розвитку. Тому сучасна людина повинна постійно адаптовуватися до нових ситуацій.
Але є низка факторів, що заважають суспільству без перешкод трансформувати свій світогляд. Зокрема: життя в епоху натовпу, недосконалість системи освіти, суб’єктивне сприйняття цінностей, слабкість характеру. Розуміння цього та невпинна робота над собою – вагома сходинка до досягнення власного успіху, самореалізації та прогресивного розвитку всього суспільства.
Висновки. Встановлено, що важливо відмовитися від закостенілих ментальних ілюзій, так як усе в світі стрімко змінюється і нічого стабільного немає. Дослідження підтвердило появу нагальної необхідності у трансформації свідомості людей, їх дій і, як наслідок, – життя в цілому. Адже той, кому є властивими гнучкість мислення та поведінки, легко адаптується до нових умов, через те, що гнучкість розуму, як і гнучкість тіла, дозволяють відчувати себе у житті більш комфортно та впевнено.У статті досліджуються особливості адаптивності людей ХХІ ст. Акцентується увага на нагальній необхідності володіння цією характеристикою кожним індивідом для нормального співіснування з іншими членами суспільства та задоволення власних потреб.
Мета: дослідження специфіки адаптивності суспільства у сучасному світі.
Актуальність. Динамічність життя та нестабільність соціальних структур ставлять сьогодні перед суспільством неабиякий виклик. Така ситуація потребує від особистості гнучкості помислів та дій, тому питання адаптивності є дуже актуальним у сучасних умовах.
Результати. Людство стрімко переходить від епохи потоку інформації до епохи ідей, де проблеми перетворюються у можливості. Динамічність життя свідчить про активну мобільність людей, ресурсів, систем та інших компонентів навколишньої дійсності. Сьогоднішній світ стрімко рухається у бік більш відкритого та глобалізованого суспільства, вимагаючи від своїх громадян безперервного розвитку. Тому сучасна людина повинна постійно адаптовуватися до нових ситуацій.
Але є низка факторів, що заважають суспільству без перешкод трансформувати свій світогляд. Зокрема: життя в епоху натовпу, недосконалість системи освіти, суб’єктивне сприйняття цінностей, слабкість характеру. Розуміння цього та невпинна робота над собою – вагома сходинка до досягнення власного успіху, самореалізації та прогресивного розвитку всього суспільства.
Висновки. Встановлено, що важливо відмовитися від закостенілих ментальних ілюзій, так як усе в світі стрімко змінюється і нічого стабільного немає. Дослідження підтвердило появу нагальної необхідності у трансформації свідомості людей, їх дій і, як наслідок, – життя в цілому. Адже той, кому є властивими гнучкість мислення та поведінки, легко адаптується до нових умов, через те, що гнучкість розуму, як і гнучкість тіла, дозволяють відчувати себе у житті більш комфортно та впевнено
Єлизаветпольська губернія у системі територіального управління Російської імперії на Південному Кавказі (XIX століття)
Get PDFThe article analyzes the place and role of Yelizavetpol province in the administrative-territorial changes carried out by the tsarist regime in the region after the Russian occupation of the South Caucasus.
Currently, very complex geopolitical processes are taking place in the South Caucasus region. The main reasons for the processes taking place in this region, which is one of the most conflict zones in the world, are directly related to the situation in the region in the XIX century, after the conquest of the South Caucasus by the Russian Empire. From this point of view, it is important to study the administrative and political changes carried out by the tsarism in the South Caucasus at that time. The historical roots of the Nagorno-Karabakh conflict, which lasted for 30 years and eventually resulted in the restoration of Azerbaijan's territorial integrity, go back to the colonial policy pursued by tsarism in the region at that time. The historical Karabakh region of Azerbaijan was administratively part of the Yelizavetpol (Ganja) province. In this regard, the changes that have taken place in the province have had a significant impact on the future of the region as a whole.
After the occupation of the South Caucasus in the early 19th century, tsarism carried out a series of changes in the territorial structure and administrative management of the region in order to take over the region and incorporate it into a single Russian administrative-territorial and economic system. In order to strengthen administrative-police control in the South Caucasus, including Azerbaijan, the tsarist government implemented several reforms in the 60s and 70s of the 12th century, among which administrative-territorial reforms played an important role. The decree of December 9, 1867 "On changing the governance of the Caucasus and Transcaucasian region", approved by Alexander I, formed the legal basis for these reforms. By this decree, a new province was established in the administrative system of the South Caucasus − Yelizavetpol province. У статті аналізуються місце та роль Єлизаветпольської губернії в адміністративно-територіальних перетвореннях, проведених царським режимом у регіоні після окупації Росією Південного Кавказу.
Нині у регіоні Південного Кавказу відбуваються дуже складні геополітичні процеси. Основні причини процесів, що відбуваються в цьому регіоні, що є однією з конфліктних зон світу, безпосередньо пов'язані з ситуацією в регіоні в XIX столітті, після завоювання Південного Кавказу Російською імперією. З цього погляду важливо вивчити адміністративні та політичні перетворення, проведені царизмом на Південному Кавказі у цей час. Історичне коріння нагірно-карабахського конфлікту, що тривав 30 років і в кінцевому підсумку призвело до відновлення територіальної цілісності Азербайджану, сягає колоніальної політики, що проводилася царизмом у регіоні в той час. Історична Карабахська область Азербайджану адміністративно входила до складу Єлизаветпольської (Гянджинської) губернії. У зв'язку з цим зміни, що відбулися в краї, істотно вплинули на майбутнє регіону в цілому.
Після окупації Південного Кавказу на початку 19 століття царизм здійснив низку змін у територіальному устрої та адміністративному управлінні області з метою заволодіння нею та включення її в єдину російську адміністративно-територіальну та економічну систему. З метою посилення адміністративно-поліцейського контролю на Південному Кавказі, зокрема в Азербайджані, царський уряд у 60-70-х роках XII століття провів ряд реформ, серед яких важливу роль відіграли адміністративно-територіальні реформи. Указ від 9 грудня 1867 р. «Про зміну управління Кавказом і Закавказзя», затверджений Олександром I, становив правову основу цих реформ. Цим указом в адміністративній системі Південного Кавказу було створено нову губернію − Єлизаветпольську губернію. У статті аналізуються місце та роль Єлизаветпольської губернії в адміністративно-територіальних перетвореннях, проведених царським режимом у регіоні після окупації Росією Південного Кавказу.
Нині у регіоні Південного Кавказу відбуваються дуже складні геополітичні процеси. Основні причини процесів, що відбуваються в цьому регіоні, що є однією з конфліктних зон світу, безпосередньо пов'язані з ситуацією в регіоні в XIX столітті, після завоювання Південного Кавказу Російською імперією. З цього погляду важливо вивчити адміністративні та політичні перетворення, проведені царизмом на Південному Кавказі у цей час. Історичне коріння нагірно-карабахського конфлікту, що тривав 30 років і в кінцевому підсумку призвело до відновлення територіальної цілісності Азербайджану, сягає колоніальної політики, що проводилася царизмом у регіоні в той час. Історична Карабахська область Азербайджану адміністративно входила до складу Єлизаветпольської (Гянджинської) губернії. У зв'язку з цим зміни, що відбулися в краї, істотно вплинули на майбутнє регіону в цілому.
Після окупації Південного Кавказу на початку 19 століття царизм здійснив низку змін у територіальному устрої та адміністративному управлінні області з метою заволодіння нею та включення її в єдину російську адміністративно-територіальну та економічну систему. З метою посилення адміністративно-поліцейського контролю на Південному Кавказі, зокрема в Азербайджані, царський уряд у 60-70-х роках XII століття провів ряд реформ, серед яких важливу роль відіграли адміністративно-територіальні реформи. Указ від 9 грудня 1867 р. «Про зміну управління Кавказом і Закавказзя», затверджений Олександром I, становив правову основу цих реформ. Цим указом в адміністративній системі Південного Кавказу було створено нову губернію − Єлизаветпольську губернію. 
Легітимаційний потенціал сучасної політичної маніпуляції
Get PDFThe purpose of the study is to establish the significance of political manipulation as a factor in the legitimation of modern political power. The study is based on the application of the initial provisions of the systemic and structural-functional methodological approaches. The importance of democratic conditions of political competition for choosing a certain style of image behavior, which comes from the ruling team and is aimed at supporting a stable model of society's existence, is revealed. The political and technological means of implementing legitimation strategies in the context of forming an uncontroversial image of the government are singled out. The structure of the general stability of the constitutional system in a certain state has been established, which can testify to the stability of public administration technologies and the behavior of political actors. The significance of the technological paradigm of normative and legal changes in a democratic society and the probability of opposition resistance are revealed. The macro-parameters of political development, which determine the scale of political manipulation aimed at increasing the level of legitimacy of the political order and the ruling group, have been identified. The signs of manipulations regarding the subject of the social orientation of government policy, which are the most effective and in demand in conditions of economic crises, have been revealed. It is proved that in the conditions of the loss of meaning of classical political ideologies, it is relevant to assimilate the maximum space of ideological meanings within the framework of manipulation strategies. It was found that each new power regime in the conditions of political transformations creates a situation for a new start of democratic reforms (examples are the transformations in Ukraine in 2014 and 2019). The need to ensure the secrecy and non-publicity of the preparation of political manipulation campaigns is argued. The need to broadcast positive messages from alternative "non-authoritative" sources was determined. It was concluded that political manipulation is a set of political-communication and political-organizational actions that ensure a change in the behavior of electoral and social groups, as well as individuals who have a desire for political self-presentation.Метою дослідження є встановлення значення політичної маніпуляції як чинника легітимації сучасної політичної влади. Дослідження ґрунтується на застосуванні вихідних положень системного і структурно-функціонального методологічних підходів. Розкрито значення демократичних умов політичної конкуренції для обрання певного стилю іміджевої поведінки, який виходить від владної команди та спрямований на підтримку стабільної моделі існування суспільства. Виокремлено політико-технологічні засоби реалізації легітимаційних стратегій в контексті формування несуперечливого іміджу влади. Встановлено структуру загальної стабільності конституційного устрою у певній державі, яка може свідчити про стабільність технологій публічного управління та поведінки політичних акторів. Розкрито значення технологічної парадигми нормативно-правових змін у демократичному суспільстві та ймовірність опору опозиції. Виявлено макропараметри політичного розвитку, які визначають масштаби політичного маніпулювання, спрямованого на підвищення рівня легітимності політичного порядку та владної групи. Виявлено ознаки маніпуляцій щодо тематики соціальної спрямованості політики влади, які є найбільш ефективними та затребуваними в умовах економічних криз. Доведено, що в умовах втрати значення класичними політичними ідеологіями актуальним є засвоювання в рамках маніпулятивних стратегії максимального простору ідеологічних смислів. З’ясовано, що кожен новий владний режим в умовах політичних трансформацій формує ситуацію нового старту демократичних реформ (приклади – трансформації в Україні в 2014 та 2019 роках). Аргументовано необхідність забезпечення закритості та непублічності підготовки політико-маніпулятивної кампанії. Визначено необхідність трансляції позитивних повідомлень з боку альтернативних «поза владних» джерел. Зроблено висновок, що політична маніпуляція виступає сукупністю політико-комунікаційних та політико-організаційних дій, які забезпечують зміну поведінки електоральних та соціальних груп, а також індивідів, які мають прагнення до політичної само презентації.Метою дослідження є встановлення значення політичної маніпуляції як чинника легітимації сучасної політичної влади. Дослідження ґрунтується на застосуванні вихідних положень системного і структурно-функціонального методологічних підходів. Розкрито значення демократичних умов політичної конкуренції для обрання певного стилю іміджевої поведінки, який виходить від владної команди та спрямований на підтримку стабільної моделі існування суспільства. Виокремлено політико-технологічні засоби реалізації легітимаційних стратегій в контексті формування несуперечливого іміджу влади. Встановлено структуру загальної стабільності конституційного устрою у певній державі, яка може свідчити про стабільність технологій публічного управління та поведінки політичних акторів. Розкрито значення технологічної парадигми нормативно-правових змін у демократичному суспільстві та ймовірність опору опозиції. Виявлено макропараметри політичного розвитку, які визначають масштаби політичного маніпулювання, спрямованого на підвищення рівня легітимності політичного порядку та владної групи. Виявлено ознаки маніпуляцій щодо тематики соціальної спрямованості політики влади, які є найбільш ефективними та затребуваними в умовах економічних криз. Доведено, що в умовах втрати значення класичними політичними ідеологіями актуальним є засвоювання в рамках маніпулятивних стратегії максимального простору ідеологічних смислів. З’ясовано, що кожен новий владний режим в умовах політичних трансформацій формує ситуацію нового старту демократичних реформ (приклади – трансформації в Україні в 2014 та 2019 роках). Аргументовано необхідність забезпечення закритості та непублічності підготовки політико-маніпулятивної кампанії. Визначено необхідність трансляції позитивних повідомлень з боку альтернативних «поза владних» джерел. Зроблено висновок, що політична маніпуляція виступає сукупністю політико-комунікаційних та політико-організаційних дій, які забезпечують зміну поведінки електоральних та соціальних груп, а також індивідів, які мають прагнення до політичної само презентації
Проблема демократичного транзиту у працях французького вченого Алексіса де Токвіля (1805-1859)
Get PDFThe purpose of this article is to description the problem of democratic transition in Alexis de Tocqueville’s works: 1) the philosopher’s general theoretical approaches to democratization as a global civilizational process; 2) the features of democratization of societies with a strong tradition of hyper-centralized public administration; 3) analysis of democratic transition models (American, British, French). According to de Tocqueville, transition to democracy is a global process of the humankind’s development and an indispensable vector of changes in all countries. The scientist believes that in democratization processes, it depends only on people whether a “free” democracy combined with freedom or a “democratic tyranny” based on uravnilovka (enforced uniformity) and absence of freedom and proposed by collectivistic theories of democracy will be elected. The philosopher proposed to liberalize a despotic regime “from top” by gradually, carefully introducing freedoms.
At the same time, the philosopher warned reformist governments that the later a freedom appears in the society the more dangerous it becomes. When analyzing the meaning of and the ratio between the “universal” and the “local” in the practice of democratic transformations, de Tocqueville: a) rationalizes the pluralism of democratization models and models of freedom; b) strongly criticizes Westernization as an indispensable direction of transformations for nondemocratic, undeveloped countries that chose the path of reforms. According to de Tocqueville, the reasons for the “defeat” of democracy in France in the 18th – first half of the 19th century were as follows: 1) the society has developed a tradition of hyper-centralized public administration; 2) democratic transition had its specifics: the “masses” acted as the subject of changes, revolution was the instrument of transforming the society, and legitimized violence and terror were the core principle; 3) destructive role of radical ideologies and unprofessional reformist politicians.Аналіз Токвілем демократизації суспільств із стійкою традицією гіперцентралізованного державного управління є актуальним для більшості посттоталітарних країн, перед якими одним із головних завдань політичної трансформації та демократичного транзиту є проблема деетатизації суспільного життя. Метою статті є обгрунтування у працях А. де Токвіля проблеми демократичного транзиту з точки зору: 1) загально-теоретичних підходів мислителя до демократизації як глобального цивілізаційного процесу; 2) особливостей демократизації суспільств із стійкою традицією гіперцентралізованого державного управління; 3) вивчення моделей демократичного транзиту (американської, англійської, французької). За А. де Токвілем перехід до демократії є глобальний процес загальнолюдського розвитку та обов’язковий вектор змін усіх країн. В процесах демократизації, на думку вченого активну роль відіграє народ: саме від нього залежить чи буде обрана «вільна» демократія, поєднана зі свободою, чи «демократична тиранія», заснована на зрівнялівці і відсутності свободи, запропонована колективістськими теоріями демократії. Мислитель пропонував проводити лібералізацію деспотичного режиму «згори» через поступове, обережне надання свобод.
При цьому філософ попереджав уряди-реформатори, що свобода є більш небезпечною, чим пізніше вона з’явилася у суспільстві. Токвіль, оцінюючи зміст та співвідношення «універсального» та «локального» у практиці демократичних перетворень приходить до висновків : а) плюралізм моделей демократизації та моделей свободи; б) різке засудження вестернізації як обов’язкового напрямку перетворень для недемократичних, нерозвинутих країн, що обрали шлях реформ. Мислитель вказував, що поверхове, механічне запозичення чужого суспільно-політичного досвіду державотворення, в тому числі і американського – це фактор гальмування суспільних перетворень. Причини «поразки» демократії у Франції 18-І половини 19 ст. за Токвілем: 1) в суспільстві склалася традиція гіперцентралізованного управління; 2) демократичний транзит мав особливості: суб’єктом змін виступали «маси», засобом трансформації суспільства – революція, а вихідним принципом – легітимоване насилля та терор; 3) деструктивна роль радикальних ідеологій та непрофесійних політиків-реформаторів.Аналіз Токвілем демократизації суспільств із стійкою традицією гіперцентралізованного державного управління є актуальним для більшості посттоталітарних країн, перед якими одним із головних завдань політичної трансформації та демократичного транзиту є проблема деетатизації суспільного життя. Метою статті є обгрунтування у працях А. де Токвіля проблеми демократичного транзиту з точки зору: 1) загально-теоретичних підходів мислителя до демократизації як глобального цивілізаційного процесу; 2) особливостей демократизації суспільств із стійкою традицією гіперцентралізованого державного управління; 3) вивчення моделей демократичного транзиту (американської, англійської, французької). За А. де Токвілем перехід до демократії є глобальний процес загальнолюдського розвитку та обов’язковий вектор змін усіх країн. В процесах демократизації, на думку вченого активну роль відіграє народ: саме від нього залежить чи буде обрана «вільна» демократія, поєднана зі свободою, чи «демократична тиранія», заснована на зрівнялівці і відсутності свободи, запропонована колективістськими теоріями демократії. Мислитель пропонував проводити лібералізацію деспотичного режиму «згори» через поступове, обережне надання свобод.
При цьому філософ попереджав уряди-реформатори, що свобода є більш небезпечною, чим пізніше вона з’явилася у суспільстві. Токвіль, оцінюючи зміст та співвідношення «універсального» та «локального» у практиці демократичних перетворень приходить до висновків : а) плюралізм моделей демократизації та моделей свободи; б) різке засудження вестернізації як обов’язкового напрямку перетворень для недемократичних, нерозвинутих країн, що обрали шлях реформ. Мислитель вказував, що поверхове, механічне запозичення чужого суспільно-політичного досвіду державотворення, в тому числі і американського – це фактор гальмування суспільних перетворень. Причини «поразки» демократії у Франції 18-І половини 19 ст. за Токвілем: 1) в суспільстві склалася традиція гіперцентралізованного управління; 2) демократичний транзит мав особливості: суб’єктом змін виступали «маси», засобом трансформації суспільства – революція, а вихідним принципом – легітимоване насилля та терор; 3) деструктивна роль радикальних ідеологій та непрофесійних політиків-реформаторів
Тенденції розвитку політичних партій на сучасному етапі
Get PDFThe article reveals the trends in the development of political parties; some perspectives of research have been singled out and analyzed, each of which corresponds to the ideas of modern political parties, namely the latest trends in the evolution of parties, which are a combination of social democratic, liberal and conservative elements in policy documents; in breaking the connection between the party preferences of different groups of voters, their voting for certain parties and the socio-class position of individuals; in the transformation of parties from social and class organizations into "people's parties" or "parties for all"; in the uncertainty and instability of the social base of the parties; in the transition of voters from one party to another, the growing number of "independent" ("autonomous") voters; in the phenomenon of "negative voting"; in the growing influence of new social movements and economic parties; in increasing the role and influence of the media on socio-political processes.
It is proved that at the present stage there are three trends in the development of political parties. The first is related to the transfer of the generally accepted functions of political parties to public organizations, which created new challenges for them; the second trend concerns the duality of political parties, which on the one hand is that the modern political party does not reflect civic life, it rather legalizes the will of citizens to solve their own problems, and on the other hand, the modern political party is a "promoter" of social political problems. The third trend concerns the ideological crisis. Despite all these trends, it is emphasized that it is impossible to imagine a modern world without political parties, as the implementation and creation of democratic institutions by political parties helps to overcome crises in the country.У статті розкрито тенденції розвитку політичних партій; виокремлено та проаналізовано деякі ракурси дослідження, кожен з яких співвідноситься з уявленнями про сучасні політичні партії, а саме, що стосується новітніх тенденцій в еволюції партій, які полягають у поєднанні соціал-демократичних, ліберальних і консервативних елементів в програмних документах; у порушенні зв'язку між партійними вподобаннями різних груп виборців, їх голосуванням за певні партії та соціально-класовим становищем індивідів; у перетворенні партій з соціально-класових організацій в «народні партії» або «партії для всіх»; у невизначеності та нестійкості соціальної бази партій; у переходах виборців від одних партій до інших, зростанні числа «незалежних» («автономних») виборців; у феномені «негативного голосування»; у зростанні впливу нових соціальних рухів та економічних партій; у збільшенні ролі і впливу засобів масової інформації на суспільно-політичні процеси.
З’ясовано етапи формування та функції партій сучасного типу при цьому наголошено, що сьогодні еволюція партій здійснюється двома шляхами, а саме за допомогою формування універсальних партій та створення партій «нової хвилі». Так, перший шлях в основному орієнтується на успіх серед електорату, що забезпечує дорогу до влади, ресурсів, а другий партії «нової хвилі» утворюються на основі розвитку повних соціальних рухів. Доведено, що на сучасному етапі існує три тенденції розвитку політичних партій. Перша, пов’язана з переходом загальноприйнятих функцій політичних партій до громадських організацій, що створило нові виклики для них; друга тенденція стосується дуальності політичних партій, що з одного боку, виражається у тому, що сучасна політична партія не віддзеркалює громадянське життя, вона швидше легалізує волю громадян щодо самостійного вирішення власних проблем, а з іншого боку, сучасна політична партія є «популяризатором» соціально-політичних проблем. Третя ж тенденція стосується ідеологічної кризи. Незважаючи на всі ці тенденції, наголошено на тому, що уявити сучасний світ без політичних партій неможливо, оскільки здійснення і створення політичними партіями демократичних інституцій сприяє подоланню кризових ситуацій в державі.У статті розкрито тенденції розвитку політичних партій; виокремлено та проаналізовано деякі ракурси дослідження, кожен з яких співвідноситься з уявленнями про сучасні політичні партії, а саме, що стосується новітніх тенденцій в еволюції партій, які полягають у поєднанні соціал-демократичних, ліберальних і консервативних елементів в програмних документах; у порушенні зв'язку між партійними вподобаннями різних груп виборців, їх голосуванням за певні партії та соціально-класовим становищем індивідів; у перетворенні партій з соціально-класових організацій в «народні партії» або «партії для всіх»; у невизначеності та нестійкості соціальної бази партій; у переходах виборців від одних партій до інших, зростанні числа «незалежних» («автономних») виборців; у феномені «негативного голосування»; у зростанні впливу нових соціальних рухів та економічних партій; у збільшенні ролі і впливу засобів масової інформації на суспільно-політичні процеси.
З’ясовано етапи формування та функції партій сучасного типу при цьому наголошено, що сьогодні еволюція партій здійснюється двома шляхами, а саме за допомогою формування універсальних партій та створення партій «нової хвилі». Так, перший шлях в основному орієнтується на успіх серед електорату, що забезпечує дорогу до влади, ресурсів, а другий партії «нової хвилі» утворюються на основі розвитку повних соціальних рухів. Доведено, що на сучасному етапі існує три тенденції розвитку політичних партій. Перша, пов’язана з переходом загальноприйнятих функцій політичних партій до громадських організацій, що створило нові виклики для них; друга тенденція стосується дуальності політичних партій, що з одного боку, виражається у тому, що сучасна політична партія не віддзеркалює громадянське життя, вона швидше легалізує волю громадян щодо самостійного вирішення власних проблем, а з іншого боку, сучасна політична партія є «популяризатором» соціально-політичних проблем. Третя ж тенденція стосується ідеологічної кризи. Незважаючи на всі ці тенденції, наголошено на тому, що уявити сучасний світ без політичних партій неможливо, оскільки здійснення і створення політичними партіями демократичних інституцій сприяє подоланню кризових ситуацій в державі
Теоретико-методологічний аналіз поняття «харизма»: міждисциплінарний аспект
Get PDFIn the XXI century, the role of charismatic leadership as a factor in the success of political campaigns both in Ukraine and in the world in general is growing. One of the key contexts for the coming to power of charismatic leaders is the crisis, which requires quick decisions and actions. Therefore, the growing influence of charismatic leaders is a natural consequence of the growing crisis in the modern world.
The very concept of «charisma» has long gone beyond the political context and has become part of everyday life. Now you don't have to be a politician or a public figure to be called a charismatic. The concept is so broad and comprehensive that charisma is the key to a successful family life, career growth, interpersonal relationships, educational process and public image. There is a growing interest in understanding the cultivation of the phenomenon of charisma of the leader in the widest possible range of applications. This also affects modern political science, whose representatives try to comprehend the diversity of the leader's charisma and make it understandable to the masses. These factors determine the relevance of the study. The aim is to highlight the theoretical and methodological foundations of the charisma of the leader through the prism of the analysis of conceptual approaches in the humanities.
The study analyzes the versatility of the concept of «charisma». Theoretical and methodological approaches of the disciplines of the humanities to understanding the charisma of a leader are highlighted. The commonalities and differences of the phenomenon of charismatic leadership through the prism of scientific approaches to the interpretation of this term are clarified.
The attempts of scientists of different epochs to single out the key elements of the concept of charisma, the mechanism of charisma and ways of its realization both in the formation of political image and in the process of political participation are analyzed.
The most significant approaches to the interpretation of charisma as a social phenomenon are highlighted. The author notes that the concept of «charisma» has an extremely wide range of understanding and application and identifies four main approaches to the interpretation of the term «charisma».У ХХІ ст. все більше зростає роль харизматичного лідерства як фактору успішності політичних кампаній як в Україні так і загалом у світі. Одним із ключових контекстів приходу до влади лідерів-харизматиків є кризові явища, які потребують швидких рішень та дій. Тому зростання впливу харизматичних лідерів є закономірним наслідком зростання кризових явищ у сучасному світі.
Саме поняття «харизма» вже давно вийшло за межі політичного контексту і стало частиною повсякденного життя. Зараз не обов’язково бути політичним чи громадським діячем щоб називатись харизматиком. Поняття наскільки широке і всеохопне, що харизма стала запорукою успішного сімейного життя, кар’єрного зростання, міжособистісних стосунків, освітнього процесу та публічного іміджу. Зростає все більша зацікавленість на розуміння на культивування феномену харизми лідера у максимально широких спектрах застосування. Це впливає і на сучасну політологічну науку, представники якої намагаються осмислити багатогранність харизми лідера та зробити її зрозумілою для широких мас. Дані фактори зумовлюють актуальність дослідження. Його метою є виділення теоретико-методологічних засад харизми лідера через призму аналізу концептуальних підходів в гуманітарних дисциплінах.
У дослідженні проаналізовано багатогранність поняття «харизма». Виокремлено теоретико-методологічні підходи дисциплін гуманітарного циклу до розуміння харизми лідера. З’ясовано спільності та відмінності феномену харизматичного лідерства через призму наукових підходів до тлумачення цього терміну.
Проаналізовано спроби науковців різних епох виділити складові ключові елементи поняття харизма, механізму дії харизми та способів її реалізації як у формуванні політичного іміджу та у процесі політичної участі.
Виділено найбільш значущі підходи до трактування харизми як суспільного явища. Автором зауважено, що поняття «харизма» має надзвичайно широкий спектр розуміння та застосування та виокремлено чотири основні підходи до тлумачення терміну «харизма».У ХХІ ст. все більше зростає роль харизматичного лідерства як фактору успішності політичних кампаній як в Україні так і загалом у світі. Одним із ключових контекстів приходу до влади лідерів-харизматиків є кризові явища, які потребують швидких рішень та дій. Тому зростання впливу харизматичних лідерів є закономірним наслідком зростання кризових явищ у сучасному світі.
Саме поняття «харизма» вже давно вийшло за межі політичного контексту і стало частиною повсякденного життя. Зараз не обов’язково бути політичним чи громадським діячем щоб називатись харизматиком. Поняття наскільки широке і всеохопне, що харизма стала запорукою успішного сімейного життя, кар’єрного зростання, міжособистісних стосунків, освітнього процесу та публічного іміджу. Зростає все більша зацікавленість на розуміння на культивування феномену харизми лідера у максимально широких спектрах застосування. Це впливає і на сучасну політологічну науку, представники якої намагаються осмислити багатогранність харизми лідера та зробити її зрозумілою для широких мас. Дані фактори зумовлюють актуальність дослідження. Його метою є виділення теоретико-методологічних засад харизми лідера через призму аналізу концептуальних підходів в гуманітарних дисциплінах.
У дослідженні проаналізовано багатогранність поняття «харизма». Виокремлено теоретико-методологічні підходи дисциплін гуманітарного циклу до розуміння харизми лідера. З’ясовано спільності та відмінності феномену харизматичного лідерства через призму наукових підходів до тлумачення цього терміну.
Проаналізовано спроби науковців різних епох виділити складові ключові елементи поняття харизма, механізму дії харизми та способів її реалізації як у формуванні політичного іміджу та у процесі політичної участі.
Виділено найбільш значущі підходи до трактування харизми як суспільного явища. Автором зауважено, що поняття «харизма» має надзвичайно широкий спектр розуміння та застосування та виокремлено чотири основні підходи до тлумачення терміну «харизма»
Бібліотечні ресурси: проблеми розміщення та використання (порівняльний аналіз світової та регіональної практики)
Get PDFThe task of the article is to conduct comparative analysis of the allocation, staffing and the usage of the library resources in the world-wide, regional and local level. Analyzed are statistical data on the world's population by continent, the number of existing libraries for their different types, and based on these data, the provision of the population of these regions with libraries. The number of library employees by region of the world, the structure of the library collections of these libraries, checkout the activity of these libraries were also analyzed. The leading position of Europe and North America was revealed both in the number of libraries, in the degree of provision of the population with libraries and in the number of librarians and in their checkout activity. Similar features were analyzed for the Republic of Azerbaijan as a national level, which revealed a disproportionately large share of the capital city Baku and the Absheron region in all respects. The studied features are important for current and long-term planning, organizing library activities both on a global and national scale. In writing the articles, books of researchers, statistical collections on this topic were used, which is given in the list of used sources. For the activity of modern libraries gains in importance creating equal opportunities to use rich library resources for all groups of population. But unfortunately, some factors, primarily socio-economic and geographical factors, create inequality between different groups of the population in terms of obtaining benefits from library services. Most often, this inequality is associated with geographically uneven economic development both globally and within countries, between different regions of the country. Economic inequality between different continents and inside of countries which results in unequal opportunities for the population to use library services, has historical roots, when some continents of the world and regions inside of countries developed more intensively and earlier than others, while other continents and regions lagged far behind. In addition, while in some countries libraries have rich documentary collections, in other countries they do not have sufficient documentary resources. Often inequality is observed even within one country, between their different areas.Завданням статті є проведення порівняльного аналізу розміщення, укомплектованості та використання бібліотечних ресурсів у світовому, регіональному та місцевому рівнях. Проаналізовано статистичні дані про чисельність населення світу за континентами, кількість існуючих бібліотек за різними їх видами та на основі цих даних забезпеченість населення цих регіонів бібліотеками. Також проаналізовано чисельність працівників бібліотек за регіонами світу, структуру бібліотечних фондів цих бібліотек, касову діяльність цих бібліотек. Провідне становище Європи та Північної Америки виявилося як за кількістю бібліотек, за ступенем забезпеченості населення бібліотеками, так і за кількістю бібліотекарів та їх касовою діяльністю. Подібні особливості були проаналізовані для Азербайджанської Республіки як національного рівня, що виявило непропорційно велику частку столиці Баку та Апшеронського регіону в усіх відношеннях. Досліджувані особливості важливі для поточного та перспективного планування, організації бібліотечної діяльності як у світовому, так і в національному масштабі. При написанні статей використовувалися книги дослідників, статистичні збірники з даної теми, що наведено у списку використаних джерел.
Для діяльності сучасних бібліотек важливого значення набуває створення рівних можливостей користування багатими бібліотечними ресурсами для всіх верств населення. Але, на жаль, деякі чинники, насамперед соціально-економічні та географічні, створюють нерівність між різними групами населення щодо отримання переваг від бібліотечного обслуговування. Найчастіше ця нерівність пов'язана з географічною нерівномірністю економічного розвитку як у глобальному масштабі, так і всередині країн, між різними регіонами країни. Економічна нерівність між різними континентами та всередині країн, що призводить до нерівних можливостей населення користуватися бібліотечними послугами, має історичне коріння, коли одні континенти світу та регіони всередині країн розвивалися інтенсивніше та раніше за інші континенти та регіони. Крім того, якщо в деяких країнах бібліотеки мають багаті документальні фонди, то в інших країнах вони не мають достатніх документальних ресурсів. Часто нерівність спостерігається навіть всередині однієї країни, між їх різними територіями