Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Життєва криза особистості у вимірі філософів екзистенційного спрямування
Full text linkRelevance. When searching for the meaning of one's own existence, a person constantly finds himself or herself in the midst of a series of questions that have no clear answers. For many people, this challenge is the beginning of a plunge into a state of cyclical frustration and self-destruction. The philosophy of existentialism highlights the possibility of realizing these difficult processes and helps to understand one's life plan.
The purpose of the study is to investigate the life crisis of the individual in the understanding of existentialist philosophers.
Results. A life crisis is a long-term, deep internal conflict that arises due to the unsatisfactory quality and results of life, the lack of its meaning. This is a difficult period in a person's life, during which the attitude towards oneself and the world, the way of understanding the acquired experience and the direction of the life path as a whole change dramatically. Different aspects of experiencing life crises are constantly analyzed by existentialist philosophers. In the prism of the philosophical worldview, a life crisis is a natural process, so it is possible to learn a lot from it for personal development. However, if the crisis is ignored, one can face a lot of negative consequences, such as an acute sense of loneliness and loss to society, depression, a desire for self-isolation from society, a constant sense of guilt, suicidal thoughts, etc. This indicates a disregard for one's own spiritual and transcendental dimension, as a result of which a person remains deaf to his or her basic and true needs in life.
Conclusions. According to existential philosophers, a personal crisis is primarily a natural process. From their point of view, it is a necessary experience, a complex phenomenon of self-awareness, and a fascinating journey to the self at the same time. Therefore, with the use of constructive self-reflection and freedom of choice, any life crisis will stimulate the development of the individual and the search for the right meanings of his or her existence.Актуальність. Шукаючи сенс власного існування, людина постійно опиняється серед низки запитань, які не мають однозначних відповідей. Для багатьох такий виклик є початком занурення в стан циклічно замкнутих фрустрацій та самознищення. Філософія екзистенціалізму якраз висвітлює можливість усвідомлення цих непростих процесів та допомагає зрозуміти свій життєвий задум.
Метою роботи є дослідження життєвої кризи особистості у розумінні філософів-екзистенціалістів.
Результати дослідження. Життєва криза являє собою тривалий глибокий внутрішній конфлікт, який виникає у зв’язку з незадовільною якістю, результатами життя, дефіцитом його смислу. Це складний період у житті людини, під час якого різко змінюються ставлення до себе і світу, спосіб осмислення набутого досвіду та напрям життєвого шляху в цілому. Різні аспекти переживання життєвих криз повсякчас аналізуються філософами екзистенціалістичного спрямування. У призмі філософського світобачення життєва криза є природнім процесом, тому з неї є можливим винести багато корисного для розвитку особистості. Проте якщо кризу проігнорувати, можна зіштовхнутися з масою негативних наслідків, на кшталт: гострого почуття самотності і втраченості для соціуму, депресією, бажанням самоізоляції від суспільства, постійним відчуттям провини, суїцидальними думками тощо. Це говорить про ігнорування власного духовно-трансцендентного виміру, в результаті чого людина залишається глухою до своїх основних і справжніх потреб життя.
Висновки. У розумінні філософів екзистенційого спрямування особистісна криза – це, у першу чергу, природний процес. На їх точку зору, вона являє собою необхідний досвід, складне явище самоусвідомлення та захоплюючу подорож до самого себе водночас. Тому, при задіянні конструктивної саморефлексії та свободі вибору, будь-яка життєва криза стимулюватиме до розвитку особистості та пошуку правильних сенсів її буття
Трансверсальний підхід в освіті України: перспектива подолання нестабільності
Full text linkIn this article, we will turn to an approach in education that can be a valid alternative on the way to balancing the instability of the processes that are currently taking place. It is about transversality and a transversal approach, which is an effective strategy in conditions of complete uncertainty, crisis and ephemerality of the future.Relevance. The need to search for such strategies in education that would be effective specifically for the context of Ukraine. Recently, most of the innovations and norms of educational orientations resemble tests. However, we cannot afford to continue conducting experiments within the education system, as this only reduces its resources and distracts the focus in the perception and understanding of a unified strategy. The purpose of the study is to investigate the established UNESCO “Framework of Transversal Competencies” in accordance with Ukrainian realities: with their unstable situation and uncertainty of the future.Results. Taking into account the “Framework of Transversal Competencies” established by UNESCO, we will try to analyze the level of its adaptability in relation to modern Ukrainian realities. And based on it, we will form a network of actual domains (spheres) that require attention and focus on the development of relevant competencies and skills, which would not only correspond to the context of our present but would also be a good perspective for further development.Conclusions. In order to adapt to the realities of today, the structure of transversal competences proposed by UNESCO must be revised. Namely, pay attention to “orientation towards global citizenship”. Instead, we suggest taking a course on strengthening identity and being ready to rebuild, etc. These and other connotations, as a strategy, will contribute to the further development of post-war Ukraine.Стаття орієнтована на висвітлення засад трансверсального підходу в освіті, який може бути слушною альтернативною на шляху до врівноваження нестабільності процесів, які наразі відбуваються. Провадження освітнього процесу на принципах трансверсальності / трансверсального підходу, на сьогодні може бути дієвою стратегією, що в умовах цілковитої невизначеності, кризовості та ефемерності майбуття, може вплинути на стабілізацію ситуації. Актуальність. Обумовлена потребою пошуків таких стратегій в освіті, які б були ефективними саме для контексту України. За останній час більшість нововведень, норм освітніх орієнтацій нагадують випробування. Однак, ми не можемо собі дозволили й надалі проводити експерименти в межах системи освіти, оскільки це лише знижує її ресурсність та розсіює фокус у сприйнятті та розумінні єдиної стратегії. Метою дослідження є вивчення встановленої ЮНЕСКО «Рамки трансверсальних компетентносте» у відповідності до українських реалій, з їх нестабільністю ситуації та невизначеністю майбуття.Результати. Взявши до уваги встановлену ЮНЕСКО «Рамку трансверсальних компетентносте», ми аналізуємо рівень її адаптивності щодо сучасних українських реалій. Та на основі неї формуємо мережу фактичних доменів (сфер), які потребують уваги і націленості на розвиток відповідних компетенцій та навичок, які б не лише відповідали контексту нашого сьогодення, але й були б гарною перспективою до подальшого розвитку. Висновки. В результаті проведеного дослідження ми приходимо певності, що для адаптації відповідно до реалій сьогодення, пропоновану ЮНЕСКО структуру трансверсальних компетенцій необхідно переглянути. А саме, звернути увагу на «орієнтацію на глобальне громадянство». Натомість ми пропонуємо прийняти курс на зміцнення ідентичності та готовність до відбудови тощо. Ці та інші конотації, в якості стратегії, сприятимуть в подальшому розвитку повоєнної України
Феномени здоров’я і хвороби у контексті екзистенціальної медицини
Full text linkRelevance. Modern society has a demand for personalisation of medicine. The existential dimension should be incorporated into medical theory and practice to meet the need of society to ‘humanise’ medicine. The concept of ‘existential medicine’, which emerged in the last quarter of the twentieth century, is gradually spreading in Western scientific thought. However, this concept and its approaches to health and illness are poorly understood in national science. The purpose of the study is to explicate the key provisions of existential medicine, in particular its approaches to the phenomena of health and illness.Results. The basis for the existential approach in medicine was developed during many years of meetings between M. Heidegger and Swiss psychotherapists in Zollikon. M. Boss presented his vision of the principles of existential medicine based on the materials of these meetings. The concept of existential medicine is further developed by contemporary researchers P. Wilberg, K. Aho and others. Existential medicine looks not so much for the causes or symptoms of an illness as for its meaning and is a ‘field-awareness medicine. Within each field there are ‘primordial phenomena’ that cannot be reduced or explained by physical phenomena. Diseases should be considered as ‘primordial phenomena’, i.e. as meanings that only ‘become visible’ through specific manifestations. Health is the ability of existence to realize its ‘being potential’ through the body. In this way, what is traditionally considered a disease may well turn out to be either a part of a healthy state or a condition for the transition to it.Conclusions. The author of the article finds that the current state of medicine and the existing dissatisfaction with reductionist approaches to its implementation cause the need for ‘personalised’ medicine, a promising option of which is existential medicine. The author of the article explicates the terminology and key ideas of existential medicine, in particular, its approaches to the phenomena of health and illness.Актуальність. У сучасному суспільстві формується певний запит на персоналізацію медицини. Включення екзистенціального виміру людської самості в медичну теорію і практику відповідатиме потребі суспільства в «олюдненні» медицини. У останній чверті ХХ століття виникає концепція «екзистенціальної медицини», яка набуває поступового поширення у західній науковій думці. Проте у вітчизняній науці ця концепція та її підходи до питань здоров’я і хвороби є мало вивченими. Метою дослідження є експлікація ключових положень екзистенціальної медицини, зокрема її підходів до феноменів здоров’я і хвороби. Результати. Основу для екзистенціального підходу в медицині було вироблено під час багаторічних зустрічей М. Гайдеггера зі швейцарськими лікарями-психотерапевтами в Цолліконі. За матеріали цих зустрічей М. Босс виклав своє бачення принципів екзистенціальної медицини. Подальший розвиток концепція екзистенціальної медицини набуває у сучасних дослідників П. Вілберга, К. Аго та ін. Екзистенціальна медицина шукає не стільки причини або симптоми хвороби, скільки її сенс і є «медициною полів усвідомленості». Усередині кожного поля усвідомленості є «первинні феномени», які не можуть бути редуковані або пояснені за допомогою фізичних феноменів. Хвороби мають розглядатися як «первинні феномени», тобто як смисли, які лише «стають зримими» через конкретні прояви. Здоров'я полягає в здатності екзистенції реалізовувати свій «буттєвий потенціал» за допомогою тіла. У такий спосіб те, що традиційно вважається хворобою, цілком може виявитися або частиною здорового стану, або умовою переходу до нього.Висновки. З’ясовано, що сучасний стан медицини та наявна незадоволеність редукціоністськими підходами до її реалізації викликають потребу у «персоналізованій» медицині, перспективним варіантом якої є екзистенціальна медицина. Експліковано термінологічний апарат та ключові ідеї екзистенціальної медицини, зокрема її підходи до феноменів здоров’я і хвороби
Роль географії у формуванні критичного мислення учнів
Full text linkRelevance. Geography as an important school subject has a powerful potential for the development of critical thinking, as it allows us to consider global processes and current issues through the prism of natural, social, economic and cultural interconnections. Secondary school students are at the age of active development of cognitive skills, so this period is optimal for the targeted formation and development of critical thinking through a combination of subject content and various interactive teaching methods. The aim is to identify organisational and methodological principles, didactic conditions, basic didactic methods and techniques that contribute to the effective formation of critical thinking of students in geography lessons.Results. It has been found that the school course «Geography» has a powerful potential for the formation of critical thinking due to its interdisciplinarity, integration of natural, economic, social and cultural aspects. Numerous didactic methods and techniques for developing critical thinking at different stages of a geography lesson (during homework checking and updating knowledge, learning new material, developing skills and abilities, and consolidating new material) are systematized. It is proved that the use of these methods allows students to develop skills of independent analysis, group work, decision-making and argumentation. An experimental test was conducted among 9th grade students, which revealed a significant improvement in the level of critical thinking in the experimental group of students.Conclusions. The obtained results confirm that the integration of critical thinking into the educational process in geography is not only relevant, but also a necessary condition for modern education in NUS. The development of critical thinking contributes to the formation of a competent, independent and creative personality capable of adapting to rapid changes in society and making responsible decisions.Актуальність. Географія як важливий шкільний предмет має потужний потенціал для реалізації розвитку критичного мислення, оскільки дозволяє розглядати глобальні процеси і актуальні проблеми через призму природничих, соціальних, економічних та культурних взаємозв’язків. Учні загальноосвітньої школи перебувають у віці активного розвитку когнітивних навичок, тому цей період є оптимальним для цілеспрямованого формування і розвитку критичного мислення через поєднання предметного змісту та різноманітних інтерактивних методів навчання. Мета дослідження полягає у виявленні організаційно-методичних засад, дидактичних умов, основних дидактичних методів та прийомів, які сприяють ефективному формуванню критичного мислення учнів на уроках географії.Результати. З’ясовано, що шкільний курс «Географія» має потужний потенціал для формування критичного мислення завдяки своєї міждисциплінарності, інтеграції природничих, економічних, соціальних та культурних аспектів. Систематизовані численні дидактичні методи і прийоми розвитку критичного мислення на різних етапах проведення уроку з географії (під час перевірки домашнього завдання та актуалізації знань, під час вивчення нового матеріалу, при формуванні вмінь та навичок тощо). Доведено, що використання цих методів дозволяє учням формувати навички самостійного аналізу, роботи в групах, прийняття рішень та аргументації думок. Проведена експериментальна апробація серед учнів 9-х класів, завдяки чому було виявлене значне покращення рівня критичного мислення в експериментальній групі учнів.Висновки. Отримані результати підтверджують, що інтеграція критичного мислення в освітній процес з географії є не лише актуальною, а й необхідною умовою для сучасної освіти в НУШ. Розвиток критичного мислення сприяє формуванню компетентної, самостійної та творчої особистості, здатної адаптуватися до швидких змін у суспільстві та приймати відповідальні рішення
Матеріали, пов'язані з Другою світовою війною, в особистому архіві Наріманова
Full text linkAlthough the war waged by the Soviet Union against Nazi Germany was a part of the Second World War, it has entered Soviet historiography as the “Great Patriotic War”. Azerbaijan also played a significant role in this war both in terms of strategy and human resources. More than 600,000 Azerbaijanis were involved for the war, and more than half of those who went to the front lost their lives. During the war, 128 Azerbaijanis, such as Hazi Aslanov, Mehdi Husеynzаda, and Israfil Mammadov, were awarded the title of Hero of the Soviet Union.Azerbaijan supplied the front with weapons, clothing, food, medicine, and other strategic products. Women and teenagers also actively participated in production. It is enough to mention the key role of Baku oil in the victory over fascism to imagine obviously Azerbaijan’s place in this war. The Azerbaijanis with no military obligation did their best for the Soviet Union’s victory over fascism not only within the republic but also beyond its borders. All these processes are reflected in archival materials, including the personal archives of statesmen, cultural figures, and scientists in one way or another. One of such archives is the fund of the prominent statesman and writer Nariman Narimanov, preserved at the Institute of Manuscripts named after Mahammad Fuzuli of the Azerbaijan National Academy of Sciences. These materials help us gain information about the participation of the writer’s wife, Gulsum khanum Narimanova in the aid campaign for the front, his son Najaf Narimanov’s participant in the battles, the course of the war, the reaction of the people to the news of victory, and more.Хоча війна, яку розв'язав Радянський Союз проти нацистської Німеччини, була частиною Другої світової війни, вона увійшла в радянську історіографію як «Велика Вітчизняна війна». Азербайджан також відіграв значну роль у цій війні як з точки зору стратегії, так і з точки зору людських ресурсів. У війні було задіяно понад 600 000 азербайджанців, а більше половини з тих, хто пішов на фронт, загинули. Під час війни 128 азербайджанців, таких як Хазі Асланов, Мехді Хусейнзада та Ісрафіл Мамедов, були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.Азербайджан постачав на фронт зброю, одяг, продовольство, медикаменти та інші стратегічні товари. Жінки та підлітки також брали активну участь у виробництві. Досить згадати про ключову роль бакинської нафти в перемозі над фашизмом, щоб наочно уявити собі місце Азербайджану в цій війні. Азербайджанці, не маючи військового обов'язку, робили все можливе для перемоги Радянського Союзу над фашизмом не тільки всередині республіки, а й за її межами. Всі ці процеси так чи інакше відображені в архівних матеріалах, в тому числі в особистих архівах державних діячів, діячів культури, вчених. Одним з таких архівів є фонд видатного державного діяча і письменника Нарімана Наріманова, що зберігається в Інституті рукописів імені Махаммада Фізулі Азербайджанської національної академії наук. Ці матеріали допомагають нам отримати інформацію про участь дружини письменника Гульсум Ханум Наріманова у поході допомоги фронту, учасника боїв його сина Наджафа Наріманова, перебіг війни, реакцію народу на звістку про перемогу тощо
Візуальна культура: вивчення, концепти та горизонти досліджень
Full text linkIntroduction. Contemporary society is characterized by visual saturation: images have become the main mediator of cultural, social, and political processes. Visual culture emerged in the second half of the 20th century as an interdisciplinary field, combining art history and iconology, cultural studies, philosophy and poststructuralism, as well as cognitive sciences, including neuroaesthetics. Key concepts – representation, gaze, the visual turn, visualité, spectacle – mark the shift from interpreting the image as a reflection to understanding it as an agent that shapes social relations.Results. The methodological cartography of Visual Studies identifies three research trajectories: the Anglo-American trajectory, focused on representation and the politics of the image; the German Bildwissenschaft, emphasizing the ontology of the image; and the French mediology, analyzing channels of transmission and institutional frameworks. Despite their differences, these approaches form a shared field, capable of explaining both cultural memory processes and the challenges of the digital age.Perspectives. Current challenges are linked to the algorithmization of media and the attention economy, identity representation, transmedia memory, and the need to foster visual literacy. Promising directions include the integration of the humanities and cognitive sciences, the application of neuroaesthetics, the development of an ethical architecture of attention, sustainable forms of visual communication, and creative practices at the intersection of art, design, and technology.Conclusions. Visual culture appears not merely as a collection of images but as a socio-technological system that shapes perception and communication. Its theoretical foundation functions both as an analytical tool and as a prognostic resource, enabling the identification of directions in society’s transformation under the influence of digital media, algorithms, and the global circulation of images.Вступ. Сучасне суспільство характеризується візуальним насиченням: зображення стають основним медіатором культурних, соціальних і політичних процесів. Візуальна культура сформувалася в другій половині XX століття як міждисциплінарне поле, що об'єднує мистецтвознавство та іконологію, культурні дослідження, філософію та постструктуралізм, а також когнітивні науки, включаючи нейроестетику. Ключові концепти – репрезентація, погляд (gaze), візуальний поворот, visualité, спектакль – фіксують перехід від розуміння образу як відображення до трактування його як агента, що формує соціальні відносини. Результати. Методологічна картографія Visual Studies виявляє три дослідницькі траєкторії: англо-американську, зосереджену на репрезентації та політиці образу; німецьку Bildwissenschaft, що акцентує онтологію і філософію образу; і французьку медіологію, що вивчає канали трансляції та інституції. Незважаючи на відмінності, ці підходи формують єдине поле, здатне пояснювати як процеси культурної пам'яті, так і виклики цифрової епохи.Перспективи. Актуальні виклики пов'язані з алгоритмізацією медіа та економікою уваги, репрезентацією ідентичності, трансмедійною пам'яттю, а також необхідністю розвитку візуальної грамотності. Перспективні напрями включають інтеграцію гуманітарних і когнітивних наук, застосування нейроестетики, розробку етичної архітектури уваги, стійкі форми візуальної комунікації і креативні практики на стику мистецтва і технологій.Висновки. Візуальна культура постає як соціально-технологічна система, що визначає сприйняття і комунікацію. Її теоретична база служить аналітичним інструментом і прогностичним ресурсом, дозволяючи виявляти напрямки трансформації суспільства під впливом цифрових медіа і глобальної циркуляції образів
Візуальний поворот, економіка уваги, інвестиційна привабливість: аспекти взаємодії
Full text linkIn the XXI century attention turns into a key scarce resource that determines the speed, direction and quality, including decisions of economic nature. At the intersection of visual turn, attention economy and investment attractiveness a new research framework is formed, in which visual practices act not only as a cultural but also as an economic factor. The visual turn rethinks the role of the image, turning it into an independent cognitive unit that sets the modes of perception and communication. The economics of attention treats attention as a limited resource whose allocation affects both user and investor behavior. The results show that visual capital becomes a significant intangible resource of modern economy. Visuality shapes behavioral patterns, influencing data interpretation, risk perception, and speed of decision making. The attention economy reinforces the effect of visual stimuli: in conditions of information overload, it is visual clarity that allows companies to compete effectively for audience attention. Visual strategy - reporting, interfaces, presentations - turns into an infrastructure of interaction between economic agents, which directly affects their behavioral and investment decisions.Conclusions. Visual turn forms a new mode of perception of economic information, and attention economy turns perception into a market, where attention acts as a limited resource and a factor of efficiency of corporate communications. The visual strategy of companies reduces uncertainty, increases trust and creates a cognitively convenient environment for decision-making. The integration of these areas demonstrates the need for a new interdisciplinary model linking cultural, cognitive and financial mechanisms of the modern market.Анотація.У XXI столітті увага перетворюється на ключовий дефіцитний ресурс, що визначає швидкість, спрямованість і якість, зокрема рішень економічного характеру. На перетині візуального повороту, економіки уваги та інвестиційної привабливості формується нова дослідницька рамка, в якій візуальні практики виступають не тільки культурним, а й економічним фактором. Візуальний поворот переосмислює роль зображення, перетворюючи його на самостійну когнітивну одиницю, що задає способи сприйняття і комунікації. Економіка уваги трактує увагу як обмежений ресурс, розподіл якого впливає як на поведінку користувачів, так і на поведінку інвесторів. Результати показують, що візуальний капітал стає значущим нематеріальним ресурсом сучасної економіки. Візуальність формує поведінкові моделі, впливаючи на інтерпретацію даних, сприйняття ризиків і швидкість прийняття рішень. Економіка уваги підсилює дію візуальних стимулів: в умовах інформаційного перевантаження саме візуальна ясність дозволяє компаніям ефективно конкурувати за увагу аудиторії. Візуальна стратегія – звітність, інтерфейси, презентації – перетворюється на інфраструктуру взаємодії суб'єктів економіки, що безпосередньо впливає на їх поведінкові та інвестиційні рішення.Висновки. Візуальний поворот формує новий режим сприйняття економічної інформації, а економіка уваги перетворює сприйняття на ринок, де увага виступає обмеженим ресурсом і фактором ефективності корпоративних комунікацій. Візуальна стратегія компаній знижує невизначеність, підсилює довіру і створює когнітивно зручне середовище для прийняття рішень. Інтеграція цих напрямків демонструє необхідність нової міждисциплінарної моделі, що пов'язує культурні, когнітивні та фінансові механізми сучасного ринку
Типологія стресорів на робочому місці: зв’язки між категоріями стресорів та практиками у робочому середовищі
Full text linkRelevance. Work-related stress is a key issue in the modern work environment, affecting productivity, job satisfaction, and overall well-being of employees. This is an important research direction that explores the impact of social circumstances on human physiology and well-being, creating a synergy between the sociology of health and organizational studies. In relevant academic literature, the term "work practices" is used in various contexts, but in a general sense it refers to a set of institutionalized or informal actions aimed at organizing, regulating, and optimizing work within organizations. A number of work practices can be identified that have a positive impact on the well-being, satisfaction and development of employees. Positive practices can be called those that not only meet the interests of the organization but also take into account the needs and life circumstances of the employees themselves. Our review is guided by several research questions: which of the job-related stressors are the most prevalent? Which work practices are aligned with them? Are there positive workplace practices that can help buffer the destructive effects of occupational stress? While ecological (external) stressors have received more research attention by far, in our review we also include intrapersonal factors associated with social roles, personality, and internalization of values and norms.The purpose. With this task in mind, the authors attempt to critically review and systematize the types of work-related stressors that have direct and mediated effects on well-being, particularly in relation to workplace practices. To accomplish these tasks, work practices have been classified according to several approaches: work design, human resource management, organizational culture, adaptation to changes related to digitalization and hybrid work formats. Results. Certain work practices (autonomy, flexible scheduling, feedback, training) have the potential to reduce stress levels among employees.Conclusions. All of these factors, especially in the presence of limited psychological resources, can create increased allostatic load on the employee, which over time can lead to burnout or other forms of maladaptation.Актуальність. Робочий стрес є ключовою проблемою сучасного трудового середовища, що впливає на продуктивність праці, рівень задоволеності роботою та загальне благополуччя працівників. Це важливий напрямок досліджень впливу соціальних чинників на добробут та фізіологію людини, що синергітично поєднує соціологію здоров’я та організаційні студії. У сучасній науковій літературі термін «робочі практики» вживається у різних контекстах, однак у загальному сенсі ним позначають набір інституціолізованих або неформалізованих дій, спрямованих на організацію, регуляцію та оптимізацію праці всередині організацій. Можна виокремити низку робочих практик, які мають позитивний вплив на добробут, задоволеність та розвиток працівників. Позитивними можна назвати такі практики, які не лише відповідають інтересам організації, а й водночас враховують потреби та життєві обставини самих працівників. Дослідницькі зусилля в цьому огляді спрямовуються наступними дослідницькими питаннями: Які з робочих стресорів є найбільш поширеними? Які робочі практики асоціюються з ними? Чи є позитивні робочі практики, які можуть успішно буферувати деструктивну дію стресорів на робочому місці? Тим часом, як екологічні (зовнішні) стресори отримують більше дослідницької уваги, у поточному огляді в аналіз включено також чинники внутрішньо-особистісної природи, які пов’язані з соціальними ролями, особистістю та інтерналізацією певних цінностей та норм.З метою знайти відповіді на ці запитання, в оглядовому форматі автори намагаються критично розглянути та систематизувати різні типи стресорів на робочому місці, що мають прямі або опосередковані зв’язки із добробутом, зокрема у їхніх стосунках з практиками у робочому середовищі. Результати дослідження. Здійснено класифікацію робочих практик за кількома підходами: дизайн праці, управління людськими ресурсами, організаційна культура, адаптація до змін, пов’язаних із цифровізацією та гібридними форматами праці. Певні робочі практики (автономія, гнучкість графіку, зворотний зв'язок, навчання) мають потенціал знижувати рівень стресу серед працівників. Висновки. Усі ці чинники, особливо за наявності обмежених психологічних ресурсів, можуть створювати підвищене алостатичне навантаження на працівника, що з часом може призводити до вигорання або інших форм дезадаптації
Мотивація вступників на педагогічні спеціальності в умовах кризи: соціологічний аналіз соціальної структури освітніх виборів української молоді (2019–2024)
Full text linkIn the context of war, the consequences of the pandemic, and demographic decline, Ukraine is facing an intensified crisis in the staffing of schools. The decreasing prestige of the teaching profession and structural imbalances in university admissions lead to a loss of young people’s interest in pedagogical specialities and a shift in motivation from value-based to pragmatic.Purpose. To conduct a sociological analysis of applicants’ motivation for pedagogical specialities in 2019–2024, identify the key factors behind the crisis of the teaching profession’s prestige, and outline possible directions for education policy to overcome the shortage of teachers.Methods. Secondary analysis of the Unified State Electronic Database on Education (2019/2021/2024), comparative analysis of admission campaign dynamics, regional stratification (West, Center, South, East), and content synthesis of national and international analytical reports.Results. A decline in demand for specialities 013 Primary Education and 014 Secondary Education was recorded, alongside stabilization in related fields (psychology, management). The priority of pedagogical programmes is decreasing: they are increasingly chosen as a “reserve” option with a focus on free tuition. A regional shift in applications toward safer territories (West, Center) is observed, accompanied by reduced academic quality, while in the East and South the number of applicants decreases but motivation remains relatively higher. Feminization of admission continues, and risks of institutional exhaustion of pedagogical faculties grow.Conclusions. Pedagogical specialities are losing their status as prestigious choices, becoming mostly mass and secondary options. If current trends persist, a significant teacher shortage may occur by 2030. Targeted policies are needed: higher salaries and social guarantees, scholarships and contracts for high-achieving applicants, programme modernization, and regionally differentiated incentives.В умовах війни, пандемічних наслідків і демографічного спаду в Україні загострюється криза кадрового забезпечення школи. Зниження престижності професії вчителя та дисбаланси вступу зумовлюють втрату інтересу молоді до педагогічних спеціальностей і зміщення мотивації від ціннісної до прагматичної.Мета. Соціологічний аналіз мотивації вступників на педагогічні спеціальності у 2019–2024 роках, виявлення чинників кризи престижу вчительської професії та окреслення напрямів освітньої політики для подолання кадрового дефіциту.Методи. Вторинний аналіз даних ЄДЕБО (2019/2021/2024), порівняльний аналіз динаміки вступних кампаній, регіональна стратифікація (Захід, Центр, Південь, Схід), контент-синтез національних і міжнародних аналітичних звітів.Результати. Зафіксовано зниження попиту на спеціальності 013 «Початкова освіта» та 014 «Середня освіта» при стабілізації суміжних напрямів (психологія, менеджмент). Пріоритетність педагогічних спеціальностей знижується: вони частіше обираються як «резервний» варіант із орієнтацією на бюджет. Відбувається регіональний зсув заяв до безпечніших територій (Захід, Центр) при зменшенні їхньої академічної якості, тоді як на Сході й Півдні спостерігається менший обсяг вступу, але відносно вища мотивація. Посилюється фемінізація вступу та ризики інституційного виснаження педагогічних факультетів.Висновки. Педагогічні спеціальності втрачають статус престижного вибору, стаючи переважно масовими та другорядними. Збереження тенденцій може призвести до дефіциту учителів до 2030 року. Потрібні цільові політики: підвищення оплати й соціальних гарантій, стипендії та контракти для абітурієнтів із високими балами, модернізація програм і регіонально диференційовані стимули
Феномен жінки доби метамодерну
Full text linkRelevance. The phenomenon of women in the philosophical discourse of the metamodern era is becoming particularly significant in connection with the transformation of value orientations, changing perceptions of subjectivity, and the dynamics of contemporary sociocultural fluctuations. The aim is to philosophically comprehend the phenomenon of women in the context of the metamodern paradigm and to identify the characteristics of the formation of female subjectivity and ways of self-presentation in a world where modern and postmodern narratives are combined.Results. It has been determined that the metamodern woman integrates the contradictory elements of modern and postmodern worldviews, combining the rational and the emotional, sincerity and irony, autonomy and complicity. It is shown that female subjectivity in metamodern discourse functions as an open system, capable of transforming crises and fluctuations into a source of self-development. Conclusions. The phenomenon of women in the metamodern era can be described as a synergistic system in a state of fluctuation, where internal contradictions do not destroy subjectivity but, on the contrary, support its development. Through her own experience, the woman of the metamodern era reinterprets the energy of culture, endowing it with new semantic vectors of spirituality, emotional competence, and authenticity. Women of the metamodern era waver between the axiological model (modernism) and its negation (postmodernism) and find meaning in their existence in being a means of restoring the fullness of reality. Metamodernism seems to rebuild it multifaceted, authentic, profound. The metamodern woman lives by her achievements, combining and complementing the spiritual and material, the metaphysical and existential, the rational and irrational, the esoteric and exoteric, the universal and the specific, understanding the absurdity of the world, her own insignificance, and the problems around her, but instead of seeing the futility of her possibilities, she can act because she realizes her imperfection and the need to move along this path.Актуальність. Феномен жінки у філософському дискурсі доби метамодерну набуває особливого значення у зв’язку з трансформацією ціннісних орієнтирів, зміною уявлень про суб’єктність та динаміку соціокультурних флуктуацій сучасності. Мета полягає у філософському осмисленні феномену жінки в контексті метамодерної парадигми та виявлення особливостей становлення жіночої суб’єктності та способів самопрезентації у світі, де поєднуються модерні та постмодерні наративи.Результати. Визначено, що метамодерна жінка інтегрує суперечливі елементи модерного й постмодерного світоглядів, поєднуючи раціональне й емоційне, щирість та іронію, автономність і співучасть. Показано, що жіноча суб’єктність у метамодерному дискурсі функціонує як відкрита система, здатна перетворювати кризи та коливання на джерело саморозвитку. Висновки. Феномен жінки доби метамодерну можна описати як синергетичну систему, що перебуває у стані флуктуації, де внутрішні суперечності не руйнують суб’єктність, а, навпаки, підтримують її розвиток. Жінка доби метамодерну через власний досвід переосмислює енергетику культури, наділяючи її новими смисловими векторами духовності, емоційної компетентності та автентичності. Жінка доби метамодерну вагається між аксіологічною моделлю (модернізм) і її запереченням (постмодернізм) і знаходить сенс свого існування в тому, щоб бути способом відновлення повноти реальності. Метамодернізм ніби перебудовує її, – багатогранну, справжню, глибоку. Метамодерна жінка живе досягненнями, поєднуючи та доповнюючи духовне та матеріальне, метафізичне та екзистенціальне, раціональне та ірраціональне, езотеричне та екзотеричне, універсальне з конкретним, розуміючи абсурдність світу, власну нікчемність і проблеми навколо, але замість того, щоб бачити марність своїх можливостей, може діяти, тому що усвідомлює свою недосконалість і необхідність рухатися цим шляхом