Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Кельтська теорія походження Русі як альтернатива норманізму та концепції «давньоруської народності».
Full text linkThe aim of this study is to provide a critical analysis of the Normanist theory of the origin of Rus’ and the concept of «Old Rus’ ethnicity» («davniorus’ka narodnist’») within the context of the Celtic theory. The author questions the prevailing paradigms that link the emergence of Rus’ exclusively to Scandinavian influence or to a unified Slavic ethnic foundation. Particular attention is devoted to the hypothesis that the ethnonym «Rus’» derived from the Finnish word «Ruotsi», used to describe Swedish merchants. This assumption is critically re-evaluated based on historical and linguistic evidence. The novelty of the study lies in its systematic revision of conventional interpretations of the origin of Rus’ through the integration of the underexplored Celtic factor – specifically the role of the Celtic Ruthenians. The paper analyses historical evidence and toponymic parallels in Europe and the Dnipro region in general, along with archaeological data from the Przeworsk and Chernyakhiv cultures, which attest to Celtic migration and integration in Eastern Europe between 469 and 562 CE or earlier. A new interpretation of medieval sources and place names is proposed, enabling a rethinking of early Rus’ formation within a broader European context. Conclusions. The concept of «Old Rus’ ethnicity» («davniorus’ka narodnist’») is shown to be an ideological construct that does not withstand scholarly scrutiny. The traditional claim of a homogeneous East Slavic community in the 10th–12th centuries is based on artificial generalisations and disregards the linguistic, cultural, and ethnic diversity of Rus’. Unlike the Normanist theory – developed within the framework of imperial historiography and relying largely on late and questionable sources – the Celtic theory presents a more robust and verifiable source base, encompassing linguistic evidence, Celtic toponymy, and material indicators of cultural interaction. The study argues that the formation of Rus’ was the result of a complex ethno-cultural synthesis in which the Celtic element played a structurally significant – not peripheral – role.Анотація. Метою даного дослідження є критичний аналіз норманської теорії походження Русі та концепції «давньоруської народності» у контексті кельтської теорії. Автор піддає сумніву усталені парадигми, які пов’язують виникнення Русі виключно зі скандинавським впливом або з ідеєю спільного слов’янського етнічного підґрунтя. Особлива увага приділена гіпотезі про походження етноніма «Русь» від фінського слова «Ruotsi», яким позначали шведських торговців. Це припущення критично переосмислюється на основі історичних і лінгвістичних даних. Наукова новизна дослідження полягає у спробі системного перегляду традиційних уявлень про походження Русі шляхом інтеграції малодослідженого кельтського чинника – передусім ролі кельтських рутенів. У роботі проаналізовано історичні свідчення, топонімічні паралелі в Європі та Наддніпрянщині загалом, а також археологічні дані з пшеворської й черняхівської культур, які засвідчують міграцію та інтеграцію кельтів у Східну Європу між 469 і 562 роками або й раніше. Запропоновано нове прочитання середньовічних джерел і назв, що дає змогу переосмислити процеси формування Русі в ширшому європейському контексті. Висновки. Концепція «давньоруської народності» виявляється ідеологічною конструкцією, яка не витримує наукової критики. Традиційна теза про існування однорідної східнослов’янської спільноти у Х–ХІІ ст. ґрунтується на штучних узагальненнях і не враховує мовну, культурну й етнічну строкатість Русі. На відміну від норманської теорії, сформованої в межах імперських історіографічних потреб, що спирається переважно на пізні та сумнівні джерела, кельтська теорія має ширшу й верифіковану джерельну базу, що включає лінгвістичні ознаки, кельтську топонімію та матеріальні свідчення культурної взаємодії. У дослідженні доводиться, що формування Русі є результатом складного етнокультурного синтезу, в якому кельтський елемент виконував не периферійну, а структурно важливу роль
«Мене це не стосується» або деякі роздуми про педагогічну байдужість
Full text linkRelevance. The role of educators in shaping society through education remains highly significant, making any destructive tendencies within the teaching profession a matter of considerable public concern. One such amoral trend is the increasing occurrence of professional pedagogical indifference, which has negative consequences for all participants in the educational process, including teachers themselves and the student community.
The purpose of this article is to conduct a philosophical and educational analysis of the main causes and consequences of the spread of pedagogical indifference as an ethical issue, along with outlining possible ways to address it.
Results. The article identifies the ethical, psychological, social, and economic foundations of the rise in pedagogical indifference. The most significant negative consequences of this phenomenon include the further loss of motivation, interest in work, and the growth of professional apathy among educators. It also leads to destructive effects on students' mental health, worldview, and the quality of their knowledge, fosters an unfriendly atmosphere with increased conflicts, including bullying among children, and results in a loss of trust in significant adults. An empirical study of teachers' self-assessment of their emotional and ethical state was analyzed, providing insights into potential solutions for overcoming pedagogical indifference. The study substantiates the necessity of improving the external working conditions for educators and enhancing their internal ethical state by fostering an attitude toward teaching as a form of service and co-being within the time-space shared with their students.
The conclusions emphasize the importance of not only providing resources but also cultivating a culture of respect for the teaching profession and inspiring leadership in the educational process. This can be achieved by reconnecting educators with the essence of their pedagogical mission. Future research perspectives are outlined, focusing on identifying and analyzing effective multi-level approaches to overcoming pedagogical indifference within the framework of systemic educational reforms.Актуальність. Роль педагога у формуванні суспільства через освіту залишається досить значущою, тому будь-які деструктивні тенденції, що з’являються у царині педагогічної діяльності викликають потужну суспільну стурбованість. Однією з зазначених тенденцій у галузі ділової етики виступає почастішання випадків педагогічної байдужості, яка має негативні наслідки для всіх учасників освітнього процесу: і самих педагогів, і учнівської спільноти.
Метою даної статті є філософсько-освітній аналіз основних причин та наслідків поширення педагогічної байдужості як етичної проблеми з накресленням можливих шляхів її вирішення.
Результати дослідження. У статті визначено етичні, психологічні, соціальні та економічні підвалини зростання педагогічної байдужості. До найбільш негативних наслідків педагогічної байдужості віднесено подальшу втрату мотивації, інтересу до роботи, зростання професійної апатії самих педагогічних працівників. Зазначено її деструктивний вплив на ментальне здоров’я учнів, їх світобачення, погіршення якості знань учнів, створення недружньої атмосфери з посиленням конфліктів, зокрема булінгу, серед дітей та втратою довіри до значущих дорослих. Проведено аналіз емпіричного дослідження самооцінки власного етико-емоційного стану педагогічних працівників, що дозволило визначити можливі шляхи вирішення проблеми педагогічної байдужості. Обгрунтовано необхідність покращення зовнішніх умов роботи педагогічних працівників та удосконалення внутрішнього етичного стану освітян у напрямку формування ставлення до своєї діяльності як до служіння через співбуття у часі-просторі з вихованцями.
Зроблено висновки про важливість не лише забезпечення ресурсами, а й формування культури поваги до професії вчителя та необхідність натхненного лідерства в освітньому процесі через повернення освітян до сутності педагогічної місії. Накреслено перспективи майбутніх досліджень, що можуть бути зосереджені на визначенні та аналізі ефективних багаторівневих підходів, спрямованих на подолання педагогічної байдужості в контексті системних реформ у сфері освіти
Аргентина в турбулентному повороті: політичний виклик нової доби
Full text linkThe relevance of this study is determined by the political and economic situation on the global political stage, specifically in Argentina, where the radical reforms proposed by newly elected President Javier Milei are becoming the basis for significant changes in the country's economic policy. In particular, the reforms of President Milei, an open supporter of the Austrian School of Economics, are focused on economic liberalization, reducing state spending, deregulation, and downsizing the bureaucracy. These reforms are generating interest not only in Argentina but also on the global political arena, where, especially today, there is a rise in populist movements and the influence of libertarian ideologies, which can be seen as a political upheaval of a new era, provoked by contemporary globalization processes.
The aim of this study is to study Milei's political platform and assess the potential impact of his reforms on Argentina's economic and social situation, as well as their connection to global political trends.
The study finds that Milei's reforms are aimed at significantly reducing the role of the state in the economy, including through the privatization of state-owned enterprises, labor market liberalization, and the replacement of the national currency with the US dollar. However, while these measures may contribute to economic stability in the short term, their potential social and political consequences, such as increased economic inequality, heightened social tension, and the risk of political instability, remain subjects of significant debate.
The conclusions of the study suggest that Milei's reforms have both potential benefits and numerous risks. In the short term, they may contribute to economic growth and stabilization, but in the long term, their effectiveness will depend on the government's ability to ensure social stability and address the challenges associated with economic inequality and the lack of adequate protection for vulnerable populations.Актуальність даного дослідження обумовлена політичною та економічною ситуацією на світовій політичній арені, а саме в Аргентині, де радикальні реформи, запропоновані новообраним президентом Хав'єром Мілеєм, стають основою для значних змін у економічній політиці країни. Зокрема, реформи президента Мілея, який є відкритим прихильником Австрійської економічної школи, орієнтовані на лібералізацію економіки, скорочення державних витрат, дерегуляцію, зменшення чиновницького апарату, викликають інтерес не тільки в Аргентині, але й на глобальній політичній арені, де, особливо сьогодні, спостерігається зростання популістських рухів і вплив лібертаріанських ідеологій, що можна вважати політичним бунтом нової ери, спровокованої сучасними глобалізаційними процесвми.
Метою цього дослідження є вивчення політичної платформи Мілея та оцінка потенційного впливу його реформ на економічну та соціальну ситуацію в Аргентині, а також їх зв'язок з глобальними політичними тенденціями.
У результаті дослідження встановлено, що реформи Мілея орієнтовані на значне зменшення ролі держави в економіці, зокрема через приватизацію державних підприємств, лібералізацію ринку праці та заміну національної валюти на долар США. Однак, хоча ці заходи можуть сприяти економічній стабільності в короткостроковій перспективі, їх потенційні соціальні та політичні наслідки, такі як зростання економічної нерівності, посилення соціальної напруги та загроза політичної нестабільності, залишаються предметом значних дебатів.
Висновки дослідження свідчать, що реформи Мілея мають як потенційні переваги, так і численні ризики. У короткостроковій перспективі вони можуть сприяти економічному зростанню та стабілізації, але в довгостроковій перспективі їх ефективність залежатиме від здатності уряду забезпечити соціальну стабільність і подолати виклики, пов'язані з економічною нерівністю та відсутністю належного захисту для вразливих верств населення
Роль соціальної політики на ринку праці молоді в Азербайджані
Full text linkThe integration of young people into the labor market is a critical challenge faced by economies around the world, including Azerbaijan. The transition from education to employment is pivotal for the socioeconomic development of a country and the well-being of its population. In Azerbaijan, the youth labor market is influenced by various factors, including economic diversification, the educational system's alignment with labor market needs, and the availability of employment opportunities. The role of social policy in addressing these challenges is indispensable, as it sets the framework for supporting young individuals in acquiring the necessary skills and finding suitable employment. The aim of the article is to examine the impact of social policies on the youth labor market in Azerbaijan, with a focus on identifying effective strategies and measures that can enhance the integration of young people into the workforce. It seeks to analyze the challenges faced by young individuals in securing employment and how various government initiatives, educational reforms, and legislative actions can contribute to creating a more inclusive and dynamic labor market for the youth. The role of social policy in the youth labor market is framed not only as addressing immediate employment challenges but also as investing in the country's future. Developing a well-integrated, skilled, and motivated young workforce is essential for Azerbaijan's aspirations toward economic diversification and sustainable development. This requires collaborative efforts of the government, private sector, educational institutions, and civil society.
This article aims to explore the multifaceted role of social policy in the youth labor market in Azerbaijan. It analyzes how education reforms, vocational training initiatives, employment incentives and legal measures contribute to facilitating the integration of young people into the workforce. The examination of these areas is crucial for understanding the effectiveness of current strategies and identifying potential areas for improvement.
Scientific innovation: The research utilizes historical analysis, emphasizing scientific character and a critical, objective attitude towards historical processes. The aim is to identify effective strategies for enhancing youth employment and integrating them into the labor market, contributing to the socioeconomic development of Azerbaijan.Інтеграція молодих людей на ринок праці є критичним викликом, з яким стикаються економіки в усьому світі, включно з Азербайджаном. Перехід від освіти до зайнятості має ключове значення для соціально-економічного розвитку країни та добробуту її населення. В Азербайджані на молодіжний ринок праці впливають різні чинники, включаючи економічну диверсифікацію, відповідність освітньої системи потребам ринку праці та наявність можливостей працевлаштування. Роль соціальної політики у вирішенні цих проблем є незамінною, оскільки вона встановлює основу для підтримки молодих людей у набутті необхідних навичок та пошуку відповідної роботи. Метою статті є вивчення впливу соціальної політики на молодіжний ринок праці в Азербайджані з акцентом на визначення ефективних стратегій і заходів, які можуть сприяти інтеграції молодих людей у робочу силу. Він прагне проаналізувати проблеми, з якими стикаються молоді люди під час пошуку роботи, і те, як різні державні ініціативи, освітні реформи та законодавчі дії можуть сприяти створенню більш інклюзивного та динамічного ринку праці для молоді. Роль соціальної політики на ринку праці молоді визначається не лише вирішенням нагальних проблем зайнятості, а й інвестуванням у майбутнє країни. Розвиток добре інтегрованої, кваліфікованої та мотивованої молодої робочої сили має важливе значення для прагнень Азербайджану до економічної диверсифікації та сталого розвитку. Це потребує спільних зусиль уряду, приватного сектору, освітніх закладів та громадянського суспільства.
Ця стаття спрямована на дослідження багатогранної ролі соціальної політики на ринку праці молоді в Азербайджані. Він аналізує, як освітні реформи, ініціативи професійного навчання, стимули до працевлаштування та правові заходи сприяють інтеграції молодих людей у робочу силу. Вивчення цих сфер має вирішальне значення для розуміння ефективності поточних стратегій і визначення потенційних сфер для покращення.
Наукова інновація: дослідження використовує історичний аналіз, підкреслюючи науковий характер і критичне, об'єктивне ставлення до історичних процесів. Метою є визначення ефективних стратегій для підвищення зайнятості молоді та її інтеграції на ринок праці, сприяючи соціально-економічному розвитку Азербайджану
Національна ідентичність як дискурсивне утворення: основні суб’єкти конструювання
Full text linkAbstract. The article is devoted to the process of constructing national identity. National identity is considered as a discourse disseminated within the framework of symbolic power. The approach presented in the article will be useful for further study of the transformations of Ukrainian identity.The objective of the study is to outline the role of the main actors involved in the construction of national identity.Results. The roles of such actors as the state, political parties, civil society, foreign states, and the family in constructing national identity are defined.Conclusions. Nation-states seek to increase their legitimacy among the population and to standardize governance. For this reason, they attempt to shape a unified national identity among all citizens. Through their institutional systems, they disseminate a standardized language, an official historical narrative, a unified set of national cultural forms and symbols, common foreign policy assessments, and unifying nationalist values.The full implementation of a particular national construction project is possible only with control over state institutions. However, other actors can also disseminate a certain national discourse among a significant number of individuals. Political parties attempt to mobilize people to support them by shaping a certain type of national identity. Civil society actors aim to enhance the role of representatives of particular social groups within the social hierarchy by promoting specific national construction projects. Foreign states may support forms of nation-building that serve their national interests. The family seeks to ensure its reproduction and, in doing so, instills a certain type of national identity in children.Анотація. Стаття присвячена процесу конструювання національної ідентичності. Національна ідентичність розглядається як дискурс, що поширюється в рамках реалізації символічної влади. Викладений в статті підхід буде корисним для подальшого вивчення трансформацій української ідентичності.Метою дослідження є окреслення ролі основних суб’єктів, що займаються конструюванням національної ідентичності.Результати. Окреслена роль в конструюванні національної ідентичності таких суб’єктів як держава, політичні партії, громадянське суспільство, іноземні держави та сім’я.Висновки. Національні держави намагаються підвищити свою легітимність у населення та стандартизувати управління ним. Із-за цього вони намагаються сформувати у всіх громадян єдину національну ідентичність. За допомогою системи своїх інститутів вони поширюють стандартизовану мову, офіційний історичний наратив, уніфіковану сукупність національних культурних форм та символів, спільних зовнішньополітичних оцінок та об’єднуючих націоналістичних цінностей.Повністю реалізувати певний проєкт національного конструювання можливо лише маючи контроль над державними інституціями. Але інші суб’єкти можуть поширити певний національний дискурс серед значної кількості індивідів. Політичні партії намагаються мобілізувати людей на свою підтримку, формуючи в них певний тип національної ідентичності. Суб’єкти громадянського суспільства намагаються підвищити роль в соціальній ієрархій представників певних соціальних груп за допомогою просування певного проєкту національного конструювання. Іноземні держави можуть підтримувати ті форми національного будівництва, що сприятимуть їх національним інтересам. Родина намагається забезпечити своє відтворення, завдяки чому формує в дітей певний тип національної ідентичності
Ризики громадської активності та громадської участі та стратегії їх мінімізації
Full text linkThe relevance of the study is due to the key role of civic activity and participation in strengthening democratic institutions in Ukraine. Volunteer movements, public organizations and local initiatives have become the driving force of positive social changes. At the same time, this activity is inextricably linked with significant risks. Ignoring these threats leads to a decrease in the level of public participation, demotivation of activists and curtailment of important social initiatives. Therefore, a systematic risk analysis and the development of effective strategies for their minimization is a practical and scientific task, the solution of which depends on the sustainability and effectiveness of the entire public sector of Ukraine.The purpose of the article is a comprehensive analysis of risks associated with public activity and participation in the conditions of modern Ukraine, and the development of practical strategies for their minimization. Achieving the goal involves solving the problems of identification and classification of the main risks, analyzing the factors of their occurrence, generalizing the existing experience in countering threats and proposing a comprehensive model of minimization strategies. Results. The main risks of public activity have been identified and systematized. It has been established that the factors of occurrence of these risks are both the imperfection of the institutional environment and the purposeful actions of opponents.Conclusions. Ignoring risks demotivates active citizens and reduces the overall effectiveness of civil society. It is proved that in contrast to fragmented approaches, the proposed comprehensive model of minimization strategies allows to systematically increase the resilience, security and institutional capacity of public initiatives. The implementation of these strategies is a prerequisite for creating comfortable conditions for activists and further sustainable development of democratic institutions in Ukraine.Актуальність дослідження зумовлена ключовою роллю громадської активності та участі в зміцненні демократичних інститутів України. Волонтерські рухи, громадські організації та локальні ініціативи стали рушійною силою позитивних соціальних змін. Водночас ця діяльність нерозривно пов'язана зі значними ризиками. Ігнорування цих загроз призводить до зниження рівня громадської партисипації, демотивації активістів та згортання важливих соціальних ініціатив. Відтак, системний аналіз ризиків та розробка ефективних стратегій їх мінімізації є практичним та науковим завданням, від вирішення якого залежить стійкість та ефективність усього громадського сектору України.Метою статті є комплексний аналіз ризиків, пов'язаних із громадською активністю та участю в умовах сучасної України, та розробка практичних стратегій їх мінімізації. Досягнення мети передбачає вирішення завдань щодо ідентифікації та класифікації основних ризиків, аналізу чинників їх виникнення, узагальнення наявного досвіду протидії загрозам та пропозиції комплексної моделі стратегій мінімізації. Результати: ідентифіковано та систематизовано основні ризики громадської активності. Встановлено, що чинниками виникнення цих ризиків є як недосконалість інституційного середовища, так і цілеспрямовані дії опонентів.Висновки. Ігнорування ризиків демотивує активних громадян та знижує загальну ефективність громадянського суспільства. Доведено, що на противагу фрагментарним підходам, запропонована комплексна модель стратегій мінімізації дозволяє системно підвищити стійкість, безпеку та інституційну спроможність громадських ініціатив. Впровадження цих стратегій є необхідною умовою для створення комфортних умов активістам та подальшого сталого розвитку демократичних інститутів в Україні
Феномен наукової парадигми як методологічна основа міждисциплінарних досліджень сучасного наукового простору
Full text linkAbstract.Relevance. The study analyzes the scientific paradigm in the context of interdisciplinary research, paying particular attention to the historical preconditions for its emergence, conceptual foundations, transformational mechanisms, and the role of interdisciplinarity in the formation of paradigmatic models. The relevance of the chosen topic is determined by the need to rethink traditional paradigms, their methodology, and epistemological foundations to reveal innovative approaches in science and additional opportunities for knowledge integration. The purpose The aim of the work is to provide a theoretical justification for the scientific paradigm as a phenomenon and to examine its specifics in the context of interdisciplinary scientific practices.Results. The study characterizes the historical preconditions for the emergence of the concept of “scientific paradigm”; examines the paradigmatic concepts of T. Kuhn, I. Lakatos, and K. Popper; the relationship between the scientific paradigm and contemporary knowledge is analyzed; it is shown how scientific revolutions and methodological integrations transform the concept of the paradigm, and interdisciplinary research forms its new models. It is established that the development of science in a historical perspective was complex and determined by internal epistemological factors and external sociocultural influences. It is found that scientific revolutions cause a transformation of the basic principles of cognition, changing the methodological, worldview, and communicative foundations of scientific activity.Conclusions. Interdisciplinary research is the foundation for the development of modern science, as it ensures the formation of new paradigms, integrating scientific methods and concepts, rethinking the ontological and epistemological foundations of scientific knowledge, generating innovative models and scientific directions, changing the form of organization and communication of the scientific community, etc.Анотація.Актуальність. У дослідженні проаналізовано наукову парадигму в контексті міждисциплінарних досліджень, особливу увагу звернено на історичні передумови її виникнення, концептуальні основи, трансформаційні механізми та роль міждисциплінарності у формуванні парадигмальних моделей. Актуальність обраної теми зумовлена потребою переосмислити традиційні парадигми, їх методологію та епістемологічні засади, щоб показати інноваційні підходи в науці та додаткові можливості для інтеграції знань. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування наукової парадигми як феномена та розгляд його специфіки у координатах міждисциплінарних наукових практик. Результати. У межах дослідження охарактеризовано історичні передумови виникнення поняття «наукова парадигма»; розглянуто парадигмальні концепції Т. Куна, І. Лакатоса та К. Поппера; проаналізовано взаємозв’язок наукової парадигми з сучасним пізнанням; показано, як наукові революції та методологічні інтеграції трансформують уявлення про парадигму, а міждисциплінарні дослідження формують її нові моделі. Встановлено, що розвиток науки в історичній перспективі відбувався комплексно і визначався внутрішніми епістемологічними чинниками та зовнішніми соціокультурними впливами. З’ясовано, що наукові революції викликають трансформацію базових засад пізнання, змінюючи методологічні, світоглядні й комунікативні основи наукової діяльності.Висновки. Міждисциплінарні дослідження є фундаментом для розвитку сучасної науки, адже забезпечують утворення нових парадигм, інтегруючи наукові методи й концепти, переосмислюючи онтологічні та епістемологічні засади наукового пізнання, генеруючи інноваційні моделі та наукові напрями, змінюючи форму організації та комунікації наукової спільноти тощо
Розвиток цифрової компетентності майбутнього логопеда через диверсифіковані освітні траєкторії: від традиції до інновацій
Full text linkThe article is devoted to a comprehensive analysis of the development of digital competence of future speech therapists in the context of active digitalization of education and the need to implement diversified educational trajectories. The purpose of this article is to reveal the possibilities for developing the digital competence of speech therapists through diversified educational trajectories that combine traditional approaches with modern innovative models of professional training.The results. The essence of digital competence as an integrated characteristic of a specialist is revealed, which includes information literacy, the ability to effectively use digital tools, online communication skills, mastery of remote interaction services, and adherence to the principles of digital ethics. It is determined that the traditional model of speech therapist training, despite its methodological soundness, has limitations due to an insufficient digital component, which reduces the adaptability of future specialists to modern challenges. It is emphasized that the implementation of diversified educational trajectories requires systematic support from higher education institutions, scientific and methodological centers, the professional community, and digital platform developers. It was concluded that the combination of traditional and innovative approaches ensures the training of mobile, technologically literate, competitive specialists who are able to operate effectively in a rapidly changing educational environment, particularly during martial law and the need for continuity in the educational process.Стаття присвячена комплексному аналізу розвитку цифрової компетентності майбутнього логопеда в умовах активної цифровізації освіти та необхідності впровадження диверсифікованих освітніх траєкторій. Мета статті – розкрити можливості розвитку цифрової компетентності логопеда через диверсифіковані освітні траєкторії, які поєднують традиційні підходи з сучасними інноваційними моделями професійної підготовки. Результати. Розкрито сутність цифрової компетентності як інтегрованої характеристики фахівця, що включає інформаційну грамотність, здатність ефективно користуватися цифровими інструментами, навички онлайн-комунікації, володіння сервісами дистанційної взаємодії та дотримання принципів цифрової етики. Визначено, що традиційна модель підготовки логопедів, попри методичну ґрунтовність, має обмеження через недостатній цифровий компонент, що знижує адаптивність майбутніх фахівців до сучасних викликів. Підкреслено, що реалізація диверсифікованих освітніх траєкторій потребує системної підтримки з боку закладів вищої освіти, науково-методичних центрів, професійної спільноти та розробників цифрових платформ. Висновки. Зроблено висновок, що поєднання традиційних і інноваційних підходів забезпечує підготовку мобільного, технологічно грамотного, конкурентоспроможного фахівця, здатного ефективно діяти в умовах швидких змін освітнього середовища, зокрема під час воєнного стану та необхідності безперервності освітнього процесу
Стратегування розвитку університету як чинник формування продуктивних сил і зміцнення регіональної економіки України
Full text linkThe article examines university strategizing as a decisive factor in shaping productive forces and strengthening the regional economy of Ukraine. It analyzes the interconnections between educational, scientific, and innovative activities of the university and regional economic development, highlighting their synergistic role in human capital accumulation and technological modernization. Particular attention is paid to the wartime challenges faced by Ukrainian universities, such as relocation of academic staff and students, damage to infrastructure, and the need to maintain educational continuity and psychological resilience. The research identifies significant gaps in the comprehensive understanding of how universities contribute to the formation of productive forces under conditions of socio-economic instability and post-war reconstruction. It outlines key strategic priorities – modernization of curricula, development of applied and interdisciplinary research, creation of innovation ecosystems, and establishment of partnerships with industry, business, and international organizations. The integration of crisis management principles, adaptive governance, and digital analytics into strategic planning is also emphasized as an essential element of institutional resilience. The article argues that universities, acting as regional knowledge and innovation hubs, serve not only as drivers of economic recovery but also as agents of social cohesion, sustainable development, and regional identity. The findings demonstrate that effective strategic management of university potential ensures institutional sustainability, promotes regional competitiveness, and enhances national resilience in the post-war context. This study contributes to the academic discourse on higher education policy, regional development, and the evolving role of universities in rebuilding and transforming productive systems, offering a conceptual framework for future research and practical implementation in the context of Ukraine’s recovery and integration into the European educational and innovation space.Стаття присвячена дослідженню процесу стратегування розвитку університету як багатовимірного чинника формування продуктивних сил, накопичення людського капіталу та зміцнення регіональної економіки України. На матеріалі прикладного аналізу розкриваються теоретико-методологічні підходи до розробки стратегій університетського розвитку в умовах воєнного стану і трансформаційного тиску, а також практичні механізми їхньої реалізації. В роботі оцінено взаємозв’язки між освітньою, науково-дослідною, інноваційною та підприємницькою діяльністю університету, які забезпечують генерацію знань, технологій та компетентностей, необхідних для відновлення та модернізації регіональної економіки. Проведено системний аналіз внутрішніх ресурсів закладу (кадровий потенціал, інфраструктура, дослідницькі потужності, цифрові платформи) та зовнішніх чинників (потреби локального ринку праці, промислова база, державні політики, безпекові ризики). Особлива увага приділена впливу воєнного стану: релокації кадрів і студентів, ризикам руйнування матеріальної бази, обмеженням фінансування та необхідності забезпечення інформаційної, психологічної й операційної стійкості. У роботі виокремлено ключові напрями формування продуктивних сил через модернізацію освітніх програм, розвиток прикладних науково-інноваційних проєктів, технологічні кластери й партнерство з промисловими підприємствами. Окреслено інструменти підвищення регіональної ролі університету: участь у проєктах відбудови, створення стартап-інкубаторів, підготовка робочих кадрів для критичних секторів економіки. Практичне значення дослідження полягає у формулюванні рекомендацій щодо інтеграції стратегічних цілей університету з регіональними планами розвитку, впровадженні KPI-системи моніторингу реалізації стратегії та механізмів диверсифікації фінансування. Автори доводять, що системне стратегування університету, орієнтоване на інновації та соціальну відповідальність, сприяє не лише підвищенню якості освіти й наукової діяльності, а й створенню сталих соціально-економічних ефектів у регіоні в післявоєнний період
Соціальне конструювання дитинства: від Античності до Метамодерну
Full text linkThe relevance of the research topic stems from the need to reinterpret the phenomenon of childhood as a socially and culturally constructed category. An analysis of the historical stages in the formation of ideas about the child – from ancient concepts to contemporary philosophical approaches – makes it possible to trace the evolution of views on the nature of childhood, the boundaries of its autonomy, and its role in the reproduction of culture.The purpose of this study is to comprehend the process of social construction of the phenomenon of childhood in historical retrospect.The results of the research highlight the nature of the ontological, epistemological, and ethical transformations in understanding the concept of childhood under the influence of cultural, social, and worldview changes – from ancient notions of the child as an “imperfect adult” to contemporary metamodernist interpretations that combine the rationality of modernity with the ironic reflexivity of postmodernity.Conclusions. Based on an interdisciplinary approach that includes social constructivism, critical theory, and the interpretation of childhood within postmodern and metamodern paradigms, it is shown that the evolution of the social construction of childhood implies a shift from viewing it as an incomplete stage of growing up to understanding it as a unique form of social existence, and the child – from an object of domination and control to an active subject in creating their own experience within cultural, technological, and institutional contexts.Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю переосмислення феномену дитинства як соціально та культурно сконструйованої категорії. Аналіз історичних етапів становлення уявлень про дитину, від античних концепцій до сучасних філософських підходів, дозволяє виявити еволюцію поглядів на природу дитинства, межі його автономії та роль у відтворенні культури. Метою роботи є осмислення процесу соціального конструювання феномену дитинства в історичній ретроспективі. Результатами дослідження є висвітлення характеру змін онтологічних, епістемологічних та етичних засад розуміння концепту дитинства під впливом культурних, соціальних і світоглядних трансформацій від античних уявлень про дитину як «недосконалого дорослого» до сучасних метамодерністських інтерпретацій, що поєднують раціональність модерну та іронічну рефлексивність постмодерну. Висновки. На основі міждисциплінарного підходу, що включає соціальний конструктивізм, критичну теорію, а також інтерпретацію дитинства у постмодерністській та метамодерністській парадигмах, показано, що еволюція соціального конструювання дитинства передбачає перехід від його розгляду як неповноцінного етапу дорослішання до розуміння як унікальної форми суспільного буття, а дитини – від об’єкту панування і контролю до активного суб’єкту творення власного досвіду в культурному, технологічному та інституційному контекстах