Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Чотири модуси любові та питання поліаморії
Full text linkThe relevance of this study is determined by the growing interest of contemporary philosophy in the problem of love as a fundamental anthropological and social phenomenon. Of particular importance is the interpretation of love in the works of C. S. Lewis, who, in his book The Four Loves, proposed the concept of four modes of love: storge (affection), philia (friendship), eros (romantic love), and agape (charity). This concept is significant not only as a theoretical classification but also as an attempt at a comprehensive understanding of different forms of the experience of love.The purpose of the article is to provide a philosophical analysis of the four modes of love in Lewis’s interpretation and to clarify the question of their interrelation: whether they are distinct entities or aspects of a single Love.The results. It is shown that Lewis does not treat storge, philia, eros, and agape as isolated and self-sufficient forms of love. For him, they are rather different modes, or manifestations, of one whole – love as such. The article also shows that Lewis’s conception of love is original and differs from the corresponding theories of Plato, Aristotle, Miguel de Unamuno, Sigmund Freud, Arthur Schopenhauer, and Herbert Marcuse. Another result of the study is the argument that modern concepts of polyamory are not compatible with Lewis’s conception of the modes of love, since, although it allows storge, philia, and agape to extend beyond the relationships of two individuals, it does not permit such an extension in relation to the mode of love that Lewis calls eros.The conclusions. First, Lewis’s conception demonstrates that the multiplicity of love relationships can be understood not only as a quantitative extension of eros but also as a multidimensionality of the experience of love, which encompasses other modes as well. Second, the analysis shows that Lewis’s four-mode model can serve as a tool for a deeper and more nuanced understanding of love in the modern world, where classical notions of romantic relationships are increasingly being reconsidered.Актуальність дослідження зумовлена зростаючим інтересом сучасної філософії до проблеми любові як фундаментального антропологічного та соціального феномена. Особливого значення набуває звернення до інтерпретації любові у творчості К. С. Льюїса, який у книзі «The Four Loves» запропонував концепцію чотирьох модусів любові: сторге (прихильність), філія (дружба), ерос (закоханість) та агапе (милосердя). Ця концепція є цікавою не лише як теоретична класифікація, але й як спроба комплексного осмислення різних форм любовного досвіду. Мета статті полягає у філософському аналізі чотирьох модусів любові в інтерпретації Льюїса та з’ясуванні питання про їхнє співвідношення між собою: чи йдеться про окремі сутності, чи про аспекти єдиного цілого.Результати дослідження полягають у такому. Показано, що Льюїс не розглядає сторге, філію, ерос та агапе як ізольовані та самодостатні любові. Для нього вони постають радше як різні модуси, прояви єдиного цілого – любові як такої. Також у статті було показано, що концепція любові Льюїса є самобутньою й відрізняється від відповідних теорій Платона, Аристотеля, Мігеля де Унамуно, Зиґмунда Фройда, Артура Шопенгауера та Герберта Маркузе. Аргументовано тезу, що сучасні концепції поліаморії не сумісні з концепцією Льюїса щодо модусів любові, оскільки, хоча вона й вказує на можливість поширення сторге, філії та агапе за межі стосунків двох осіб, проте не передбачає цього стосовно того модусу любові, який Льюїс називає еросом.Висновки. По-перше, концепція Льюїса демонструє, що множинність любовних стосунків можна розглядати не як кількісне розширення еросу, а як багатовимірність досвіду любові, яка охоплює різні її модуси. По-друге, аналіз засвідчує, що запропонована Льюїсом чотиримодусна модель може бути використана як інструмент для глибокого та нюансованого осмислення любові в сучасному світі, де класичні уявлення про романтичні стосунки дедалі частіше переглядаються
Покращення потенціалу людських ресурсів та підвищення ефективності державного управління
Full text linkThe human resource potential of public administration is one of the main factors determining the efficiency of state activities. Human resource potential is understood as the totality of knowledge, skills, experience, personal qualities and motivation of employees capable of ensuring the implementation of public administration at all levels. In the context of modern challenges and changes arising from globalization, digitalization and demographic changes, the issues of formation, retention and development of human resources are becoming especially relevant. The main purpose of this article is to examine the current state of human resource potential in public administration, analyze the main trends in its development and identify the problems that need to be solved. Modern requirements for public administration are constantly increasing, and the main focus is on the availability of not only special knowledge, but also multidisciplinary skills of employees. The main requirements are: - professional training, high-level education and qualifications are a prerequisite for successful work. The most common problem faced by public administration bodies is insufficient motivation of employees. The problems that cause a decrease in interest are: low wages - despite the increase in salaries in the private sector, the public sector often cannot offer competitive conditions. Lack of career growth: career advancement prospects remain limited for many employees.The article examines the human resources potential of public administration as a key factor in its effectiveness and sustainability. The importance of professional, personal and organizational qualities of employees in the implementation of the tasks facing public authorities is studied. The current state of human resources potential in public administration is analyzed, and the shortage of qualified specialists is analyzed. The article identifies the main trends in increasing human resources potential, the application of digital technologies and the development of human resources. The results of the study indicate the need for a comprehensive approach to the development of human resources that will ensure the efficient and sustainable operation of public administration in modern conditions, and in this regard, the article is of particular relevance.Людський потенціал державного управління є одним з основних факторів, що визначають ефективність діяльності держави. Людський потенціал розуміється як сукупність знань, навичок, досвіду, особистих якостей та мотивації працівників, здатних забезпечити здійснення державного управління на всіх рівнях. У контексті сучасних викликів та змін, що виникають внаслідок глобалізації, цифровізації та демографічних змін, питання формування, утримання та розвитку людських ресурсів стають особливо актуальними. Основною метою цієї статті є вивчення сучасного стану людського потенціалу в державному управлінні, аналіз основних тенденцій його розвитку та визначення проблем, які потребують вирішення. Сучасні вимоги до державного управління постійно зростають, і основна увага приділяється наявності не лише спеціальних знань, а й багатопрофільних навичок працівників. Основні вимоги: - професійна підготовка, вищий рівень освіти та кваліфікації є передумовою успішної роботи. Найпоширенішою проблемою, з якою стикаються органи державного управління, є недостатня мотивація працівників. Проблеми, що спричиняють зниження зацікавленості: низька заробітна плата - незважаючи на підвищення зарплат у приватному секторі, державний сектор часто не може запропонувати конкурентних умов. Відсутність кар'єрного зростання: перспективи кар'єрного зростання залишаються обмеженими для багатьох працівників.У статті розглядається кадровий потенціал державного управління як ключовий фактор його ефективності та стійкості. Досліджується значення професійних, особистісних та організаційних якостей працівників у виконанні завдань, що стоять перед органами державної влади. Аналізується сучасний стан кадрового потенціалу в державному управлінні, а також аналізується дефіцит кваліфікованих спеціалістів. У статті визначено основні тенденції підвищення кадрового потенціалу, застосування цифрових технологій та розвитку людських ресурсів. Результати дослідження свідчать про необхідність комплексного підходу до розвитку людських ресурсів, який забезпечить ефективне та стале функціонування державного управління в сучасних умовах, і в цьому зв'язку стаття має особливу актуальність
Перещепинська філія Катеринославської «Просвіти» і формування українського національно-культурного середовища на Придніпров’ї в першій чверті ХХ ст.
Full text linkThe purpose of the study is to reconstruct the activities of the Pereshchepyne branch of the Katerynoslav «Prosvita» and determine its role in the formation of the Ukrainian national and cultural environment in the Dnieper region in the first quarter of the twentieth century. The results. The Pereshchepyne branch of the Katerynoslav «Prosvita» was established on the initiative of representatives of the local intelligentsia and peasantry and operated during 1912–1916 and 1917–1920. It has been proven that the national and cultural work of the Pereshchepyne educators was distinguished by its diversity and systematicity. The center of attention of Pereshchepine educators was the anniversaries in honor of T. H. Shevchenko, the national symbol of Ukrainianness. The intellectuals of Pereshchepуnе took an active part in the national-cultural, military-political and socio-political life of the period of the Ukrainian Revolution. Conclusions. Various forms and methods of public work of the Pereshchepine branch of Katerynoslav «Prosvita» contributed to the formation of the Ukrainian national and cultural environment, which revealed its nation-building and culture-creating potential, despite the opposition of the Russian imperial regime. In the context of the Ukrainian Revolution of 1917–1920, state-building activities began to manifest themselves in the educational environment. All this testified to the gradual establishment of Ukrainian national consciousness and identity. The activities of enlightened people in favor of the Ukrainian cause caused a negative reaction of the Communist-Soviet authorities, which resorted to repressions against the enlightened center and its activists. The historical experience of Pereshchepine «Prosvita» testifies that it was one of the most active centers in the consolidation of the Ukrainian ethno-social community in the Dnieper region, in which important processes of nation-building and culture-building took place.Мета дослідження полягає в реконструкції діяльності Перещепинської філії Катеринославської «Просвіти» та визначенні її ролі у формуванні українського національно-культурного середовища на Придніпров’ї в першій чверті ХХ ст.Результат. Перещепинська філія Катеринославської «Просвіти» виникла за ініціативою представників місцевої інтелігенції та селянства і здійснювала діяльність упродовж 1912 – 1916 та 1917 – 1920 рр. Доведено, що національно-культурницька праця перещепинських просвітян вирізнялася розмаїтістю і систематичністю. В центрі уваги перещепинських просвітян стали роковини на пошану Т. Г. Шевченка – національного символу українства. Перещепинські просвітяни брали активну участь у національного-культурницькому, воєнно-політичному та суспільно-політичному житті періоду Української революції. Висновки. Різноманітні форми і методи громадської праці Перещепинської філії Катеринославської «Просвіти» сприяли формуванню українського національно-культурного середовища, яке виявило свій націєтворчий та культуротворчий потенціал, незважаючи на протидію російського імперського режиму. В обстановці Української революції 1917 – 1920 рр. у просвітянському середовищі стали проявлятися дії державотворчого характеру. Все це свідчило про поступове утвердження української національної свідомості й ідентичності. Діяльність просвітян на користь української справи викликала негативну реакцію комуністично-радянської влади, яка вдавалася до репресій стосовно просвітянського осередку та його діячів. Історичний досвід Перещепинської «Просвіти» засвідчує, що це був один з найактивніших осередків у справі консолідації української етносоціальної спільності на Придніпров’ї, в якій відбувалися важливі процеси націєтворення та культуротворення
V. Kiyashko's Underground Organisation in Luhansk Region: A Branch of The Fifth Insurgent Group of the UNR (1921)
Full text linkRelevance. Studying the activities of the anti-Bolshevik underground movement in the Luhansk region is important for refuting the myths and narratives used by the aggressor state in its information war against Ukraine and for restoring historical memory among the local population. The aim of the study is to examine the activities of V. Kiyashko's underground organisation in the Luhansk region, which was part of the Fifth Insurgent Group of the Partisan-Insurgent Headquarters under the Main Command of the UNR Armed Forces. Results. It was found that during the summer of 1921, a fairly powerful underground organisation was formed in the Luhansk region, which sought to restore Ukraine's independence and cooperated with the Partisan-Insurgent Headquarters of the Ukrainian People's Republic. Its network covered the villages of Kaban'ye, Yurievka, Kreminna, Popasna, Svatove, and Lysychansk and their surroundings. Representatives of the pro-UNR underground managed to establish contact with local insurgents and enlist their support in the joint struggle against the occupiers. They recruited new people, stockpiled weapons and food, and conducted reconnaissance of the territory in order to be ready for a general uprising with the arrival of the UNR army. The underground included peasants, workers, and representatives of the intelligentsia. However, the lack of external support, in particular the postponement of S. Petliura's campaign and the premature exposure of V. Kiyashko by the Chekists, prevented the restoration of Ukrainian statehood here at that time. Conclusions. The activities of V. Kiyashko's group demonstrate that there was a form of organised national resistance to the Bolshevik occupation in the Luhansk region, based on the idea of restoring Ukrainian statehood and supported by various strata of society, which destroys Russian myths about the pro-Russian nature of the region. In our opinion, further research into archival documents on the topic of UNR insurgent groups in southern and eastern Ukraine, as well as a comparative analysis of the activities of these groups with other underground groups of the UNR People's Militia, is promising.Актуальність: вивчення діяльності антибільшовицького підпільного руху на Луганщині є важливим для спростування міфів і наративів, які використовує росія в інформаційній війні проти України, та для відновлення історичної пам’яті серед місцевого населення. Метою дослідження є вивчення діяльності підпільної організації В. Кияшко на Луганщині, що входила до складу П’ятої повстанської групи Партизансько-повстанського штабу при Головній команді військ УНР. Результати. Виявлено, що протягом літа 1921 р на Луганщині сформувалася досить потужна підпільна організація, що прагнула відновлення незалежності України та співпрацювала з партизансько-повстанським штабом УНР. Її мережа охопила с. Кабаньє, Юр’ївка м. Кремінну, Попасну, Сватове та Лисичанськ та їхні околиці. Представники проунеерівського підпілля зуміли встановити зв’язок з місцевими повстанцями та заручитися їхньою підтримкою у спільній боротьбі проти окупантів. Вони набирали нових людей, робили запаси зброї та їжі, здійснювали розвідку території, щоб бути готовим до загального антибільшовицького виступу з приходом армії УНР. До підпілля входили селяни, робітники та представники інтелігенції. Проте відсутність зовнішньої підтримки, зокрема відтермінування походу С. Петлюри, та передчасне викриття В. Кияшка чекістами, завадили тоді відновленню тут української державності.Висновки. Діяльність групи В. Кияшка демонструє, що в Луганській області існувала форма організованого національного спротиву більшовицькій окупації, що спиралася на ідеї відновлення української державності і яку підтримували різні верстви суспільства, що руйнує російські міфи про проросійськість регіону. На нашу думку, перспективними є подальші дослідження архівних документів з теми повстанських груп УНР на півдні та сході України, а також порівняльний аналіз діяльності цих груп з іншими підпільними групами ППШ УНР
Декомеморація: до концептуалізації переосмислення совєтського минулого в Україні (2014–2025)
Full text linkAbstract.The relevance of the article is determined by the need for a sociological conceptualization of the notions of decommunization and decolonization, which are used to denote processes associated with the reinterpretation of the Soviet past in Ukraine in 2014–2025.The purpose of the study is to introduce the concept of de-commemoration into the Ukrainian academic discourse as an analytical framework for examining transformations of commemorative practices in Ukraine.Results. The article analyses the process of reinterpreting the Soviet past in Ukraine, which was activated after 2014 in connection to value transformations in Ukrainian society, intensified after 2022, and continues to this day, increasingly acquiring the features of symbolic resistance to Russian aggression. It is proposed– for the first time in the Ukrainian academic discourse – to apply the analytical framework of de-commemoration to conceptualize this process. This framework has gained prominence in the context of rethinking the past from the perspectives of previously marginalized groups (including within decolonial approaches, the #BLM movement, women’s rights initiatives, and post-socialist transformations). Three levels of de-commemoration in Ukraine are identified: structural, social, and personal. It is shown that during the analysed period the dominant focus remained on the structural level, manifested in strategies aimed at removing from the public space symbols associated with the propaganda of imperialism and communism. At the same time, the recognition of the dissonant character of a significant part of the Soviet legacy foregrounds strategies focused not on removal, but on reinterpretation as a process, including the reframing of meanings, temporary or artistic interventions, de-canonization, and other forms of symbolic re-signification.Conclusions. The proposed analytical framework makes it possible to conceptualize transformations of memory as an ongoing process encompassing different levels of interaction with the past. It integrates decommunization and decolonization dimensions and is productive for rethinking commemorative practices in Ukrainian society at multiple levelsАнотація. Актуальність статті зумовлена потребою соціологічної концептуалізації понять «декомунізації» та «деколонізації», що використовуються для позначення процесів, пов’язаних із переосмисленням совєтського минулого в Україні у 2014–2025 роках.Метою дослідження є введення в український академічний дискурс поняття декомеморації як аналітичної рамки для дослідження трансформацій комеморативних практик в Україні.Результати. У статті проаналізовано процес переосмислення совєтського минулого в Україні, що актуалізувався після 2014 року у зв’язку з ціннісними трансформаціями українського суспільства, став інтенсивнішим після 2022 року і триває досі, набуваючи рис символічного спротиву російській агресії. Запропоновано – уперше в українському науковому дискурсі – застосувати для його концептуалізації аналітичну рамку декомеморації, що набуває поширення в контексті переосмислення минулого з перспектив раніше маргіналізованих груп (зокрема в межах деколонізаційних підходів, руху #BLM, ініціатив за права жінок, постсоціалістичних трансформацій). Виділено три рівні декомеморації в Україні: структурний, соціальний і особистісний. Показано, що протягом аналізованого періоду домінував фокус на структурному рівні, що виявлялося у стратегіях усунення з публічного простору символів, пов’язаних із пропагандою імперіалізму та комунізму. Водночас усвідомлення дисонантного характеру значної частини совєтської спадщини актуалізує стратегії, зосереджені не на усуненні, а на переосмисленні як триваючому процесі, зокрема через переформулювання значень, тимчасові або художні інтервенції, деканонізацію та інші форми символічного переозначення.Висновки. Запропонована аналітична рамка дозволяє осмислити трансформації пам’яті як процес, що охоплює різні рівні взаємодії з минулим. Вона інтегрує декомунізаційні та деколонізаційні виміри, будучи продуктивною для переосмислення сукупності комеморативних практик в українському суспільстві на різних рівнях
Концентричний підхід до вивчення історії в українській освіті: традиції, виклики та нові перспективи
Full text linkAbstract.Relevance. The Russian-Ukrainian war, European integration, and the «New Ukrainian School» reform necessitate a rethinking of approaches to history education. The traditional linear-chronological model, separating the history of Ukraine and world history, shows signs of crisis, leading to fragmented student knowledge and hindering a holistic understanding of the past. Current challenges highlight the importance of finding models that more effectively shape national identity and civic competencies. The purpose of the study is to analyze the potential of the concentric approach in Ukrainian school education, drawing on international experience and new regulatory documents. Methods. Comparative analysis methods were used to juxtapose chronological, thematic, and concentric approaches. History education models of Great Britain, Finland, and Singapore were analyzed. An analysis of the «Conceptual Framework for Reforming History Education» (2024) was conducted. Results. The study substantiates the effectiveness of the concentric approach, which involves a cyclical return to the study of historical epochs with a gradual deepening of content. A new structure of history education consisting of three levels is examined: adaptive-play (grades 1–4), basic problem-thematic (grades 5–9), and specialized (grades 10–12). The expediency of introducing a single Ukraine-centric course is argued, where national history is studied as an integral part of world history, bridging the gap between local and global contexts. Conclusions. Implementing the concentric model allows for considering students' age psychology and shifting the emphasis from mechanical memorization of facts to developing critical thinking and civic responsibility. However, the reform's success depends on addressing several challenges: high-quality teacher retraining, creating new methodological support, and developing a competence assessment system.Анотація.Актуальність. В умовах широкомасштабної російсько-української війни, динамічних євроінтеграційних процесів та активного впровадження реформи «Нова українська школа» (НУШ), українська система історичної освіти постала перед необхідністю докорінних змін. Традиційна лінійно-хронологічна модель, що базується на розділенні курсів історії України та всесвітньої історії, виявляє ознаки кризи, спричиняючи фрагментарність знань учнівства та ускладнюючи формування цілісного розуміння історичних процесів. Мета дослідження полягає в системному аналізі потенціалу концентричного підходу та оцінці перспектив його імплементації в українську шкільну освіту з урахуванням кращих світових практик. Методи. Використано методи порівняльного аналізу для зіставлення хронологічного, тематичного та концентричного підходів. Проаналізовано моделі історичної освіти Великої Британії, Фінляндії та Сінгапуру. Здійснено аналіз «Концептуальних засад реформування історичної освіти» (2024). Результати. Дослідження обґрунтовує ефективність концентричного підходу, який передбачає циклічне повернення до вивчення історичних епох із поступовим поглибленням змісту. Розглянуто нову структуру історичної освіти, що складається з трьох рівнів: адаптаційно-ігрового (1–4 класи), базового проблемно-тематичного (5–9 класи) та профільного (10–12 класи). Аргументовано доцільність запровадження єдиного україноцентричного курсу, де національна історія вивчається як невід’ємна складова світової, що дозволяє подолати розрив між локальним і глобальним контекстами. Висновки. Імплементація концентричної моделі дозволяє врахувати вікову психологію здобувачів освіти і змістити акцент із механічного запам’ятовування фактів на розвиток критичного мислення та громадянської відповідальності. Водночас успіх реформи залежить від розв’язання низки викликів: якісної перепідготовки педагогічних кадрів, створення нового методичного забезпечення та розробки системи оцінювання компетентностей
Еволюція когнітивних моделей навчання в цифровому освітньому середовищі
Full text linkAbstract.Relevance. The rapid digitalization of the educational environment is significantly changing the structure of cognitive activity, information processing mechanisms, and approaches to competence development. In the digital economy, there is a growing need for a theoretical rethinking of how digital technologies affect the structure of thinking, cognitive strategies, and the professional development of students. This necessitates a comprehensive study of the evolution of cognitive models and their role in the modernization of the higher education system. The aim of the research is to analyze the evolution of cognitive learning models in the digital educational environment and to identify the key structural characteristics of their transformation.Results. It has been substantiated that cognitive processes in the digital environment function as a multilevel system that combines various areas of cognitive engagement, including organized learning, self-education, professional activity, recreational practices, and other types of intellectual interaction. The cone model presented demonstrates the sectoral structure of cognitive activity and reflects the gradual complication of its content in connection with the development of competencies, including digital professional skills. Six levels of cognitive processes (initial, general-scientific, professional, research, integrative, innovative-analytical) and six levels of cognitive activity organization (basic, structural-informational, professional-functional, research-analytical, project-integrative, strategic) have been identified. Conclusions. The proposed models make it possible to optimize the structure of the educational process, align cognitive development levels with expected learning outcomes, and provide a foundation for the development of innovative approaches to training specialists for the digital economy.Анотація.Актуальність. Стрімка цифровізація освітнього середовища суттєво змінює структуру пізнавальної діяльності, механізми опрацювання інформації та способи формування компетентностей. В умовах цифрової економіки зростає потреба у теоретичному переосмисленні того, як саме цифрові технології впливають на структуру мислення, когнітивні стратегії та професійний розвиток здобувачів освіти. Це зумовлює необхідність комплексного дослідження еволюції когнітивних моделей та їх ролі у модернізації системи вищої освіти. Метою дослідження є аналіз еволюції когнітивних моделей навчання у цифровому освітньому середовищі та визначення ключових структурних характеристик їх трансформації.Результати. Обґрунтовано, що когнітивні процеси у цифровому середовищі функціонують як багаторівнева система, яка поєднує різні сфери пізнавальної активності – організоване навчання, самоосвіту, професійну діяльність, рекреаційні практики та інші види інтелектуальної взаємодії. Представлена конусна модель демонструє секторальну будову когнітивної діяльності та відображає поступове ускладнення її змісту у зв’язку з формуванням компетентностей, включно з цифровими професійними уміннями. Виокремлено шість рівнів когнітивних процесів (початковий, загальнонауковий, професійний, дослідницький, інтегративний, інноваційно-аналітичний) та шість рівнів організації когнітивної діяльності (базовий, структурно-інформаційний, професійно-функціональний, дослідницько-аналітичний, проєктно-інтеграційний, стратегічний). Висновки. Запропоновані моделі дають можливість оптимізувати структуру освітнього процесу, узгодити рівні когнітивного розвитку з очікуваними результатами навчання та забезпечити підґрунтя для формування інноваційних підходів у підготовці фахівців для цифрової економіки
Фейки та дезінформація в соціальних мережах під час війни: ризики для українського суспільства
Full text linkRelevance. The article examines how fake news and disinformation spread through social media during wartime, framing them as serious threats to Ukraine’s information security and societal resilience. Digital platforms have emerged as key channels of communication while simultaneously facilitating manipulation and coordinated information attacks. The study identifies the mechanisms driving the dissemination of fake news in wartime, evaluates their impact on Ukrainian society, and outlines potential responses to disinformation, including strategies for countering and debunking false content.Results. The article analyses two illustrative cases: the fake report about the “encirclement of Kyiv” in February 2022 and a fabricated message from December 2024 alleging that “Ukrainian refugees in Europe are illegally mining cryptocurrency.” The first case aimed to demoralise the Ukrainian public and provoke panic, while the second sought to discredit Ukrainians abroad, incite xenophobia, and erode international support for Ukraine. The analysis demonstrates that such disinformation exploits emotional triggers, pseudo-evidence, appeals to stereotypes, and anonymous sources. The article examines how disinformation influences public opinion and erodes institutional trust and international solidarity. Conclusions. The study confirms the ambivalent role of social media in wartime contexts. On the one hand, these platforms serve as instruments of mobilisation, enabling government structures to conduct crisis communication and deliver timely public information. On the other hand, hostile actors use them as tools for information warfare. The societal shift from traditional media to digital platforms has increased both informational agility and susceptibility to disinformation, particularly due to the algorithm-driven amplification of emotionally charged or sensational content. The article highlights the pressing need to enhance media literacy, bolster fact-checking ecosystems, and promote communication strategies that foster national information resilience.Актуальність. У статті досліджено механізм поширення фейків і дезінформації в соціальних мережах під час війни, що становить загрозу для інформаційної безпеки та суспільної стійкості України. Обґрунтовано, що цифрові платформи стали ключовими каналами комунікації, але водночас сприяють маніпуляціям та інформаційним атакам. Метою є встановлення механізмів поширення фейкових повідомлень у соціальних мережах в умовах війни, оцінка їх впливу на українське суспільство, а також шляхи реагування на дезінформацію і спростування фейків.Результати. Проаналізовано два кейси: фейк про «оточення Києва» (лютий 2022 р.) та повідомлення про «майнінг криптовалюти українськими біженцями» в Європі (грудень 2024 р.). Виявлено, що перший кейс спрямований на деморалізацію українців і створення паніки, тоді як другий – на дискредитацію українців за кордоном, посилення ксенофобії та зниження міжнародної підтримки України. З’ясовано, що фейки використовують емоційні тригери, псевдодоказовість, апеляцію до стереотипів та анонімних джерел. Оцінено вплив дезінформації на громадську думку, довіру до інституцій і міжнародну підтримку. Висновки. Підтверджено, що соціальні мережі під час війни відіграють амбівалентну роль. З одного боку вони виступають як інструмент мобілізації і допомагають органам влади налагоджувати кризову комунікацію і оперативне інформування громадян в умовах війни. З іншого боку соціальні мережі можуть використовуватись як засіб інформаційного впливу з боку ворога. Перехід значної частини українського суспільства від традиційних медіа до цифрових платформ посилив як інформаційну мобільність, так і вразливість до фейкових повідомлень, зокрема через дію алгоритмів, що підсилюють вірусність емоційного або сенсаційного контенту. У статті наголошено на потребі розвитку медіаграмотності, посиленні фактчекінгу та підтримці комунікаційних стратегій, що підвищують національну інформаційну стійкість
Дослідження Вільного та Відкритого програмного забезпечення для математико-статистичного аналізу даних: перспективи використання студентами соціальних та інших наук
Full text linkThe relevance of the article is connected with the necessity for students to acquire skills in mathematical statistics data analysis. It is established that these skills are key for the preparation of specialists in social, natural, medical, and technical sciences. It is revealed that the use of proprietary software is often limited by financial and organizational factors, which complicates the learning process in higher education institutions. The potential of Free and Open-source software as an alternative to commercial products is characterized.The purpose of the article is defined as the identification, comparison, and evaluation of the capabilities of Free and Open-source software for mathematical statistics data analysis.Results. An analysis of proprietary and free software for mathematical statistics data analysis was conducted. The evaluation was carried out through the execution of standard data analysis procedures, including descriptive statistics, correlation, factor, regression analyses, and clustering. It was established that the JASP and Jamovi programs demonstrate the best combination of functionality, usability, and result visualization.Conclusions. Free and Open-source software is characterized as a relevant solution for developing countries and for the organization of distance learning. It was found that JASP supports a wide range of procedures and capabilities for data analysis and visualization, making it suitable for both student learning and scientific research. It was established that Jamovi, due to its modular structure and multilingual support, is more promising for students’ educational needs. It was determined that further research may be directed towards the objectification of evaluations through surveys of students, teachers, and experts, or the experimental application of these programs in the student learning process.Актуальність статті пов’язана з необхідністю опанування студентами навичок математико-статистичного аналізу даних. Встановлено, що такі навички є ключовими для підготовки фахівців у соціальних, природничих, медичних і технічних науках. З’ясовано, що використання пропрієтарного програмного забезпечення часто обмежується фінансовими й організаційними чинниками, що ускладнює навчальний процес у закладах вищої освіти. Охарактеризовано потенціал Вільного та Відкритого програмного забезпечення як альтернативи комерційним продуктам. Метою статті є виявлення, порівняння та оцінювання можливостей Вільного та Відкритого програмного забезпечення для математико-статистичного аналізу даних.Результати. Проведено аналіз пропрієтарних і безкоштовних програм для математико-статистичного аналізу даних. Оцінювання здійснено шляхом виконання стандартних процедур аналізу даних (дескриптивна статистика, кореляційний, факторний, регресійний аналіз, кластеризація). Встановлено, що програми JASP і Jamovi демонструють найкраще співвідношення функціональності, зручності та візуалізації результатів.Висновки. Охарактеризовано Вільне та Відкрите програмне забезпечення як актуальне рішення для країн, що розвиваються, та для організації дистанційного навчання. З’ясовано, що JASP підтримує широкий спектр процедур і можливостей для візуалізації та аналізу даних, що робить її придатною як для навчання студентів, так і для наукових досліджень. Встановлено, що Jamovi, завдяки модульній структурі та підтримці багатьох мов, є більш перспективною до навчальних потреб студентів. Встановлено, що подальші дослідження можуть бути спрямовані на об’єктивізацію оцінок шляхом опитування студентів, викладачів та експертів або експериментальне застосування цих програм у процесі навчання студентів
Демобілізовані військовослужбовці у фокусі соціальної роботи громади: соціологічне дослідження потреб та ресурсів
Full text linkThe article is devoted to the consideration of the issue of social work of the community with demobilized military personnel in the aspect of sociological research of needs and resources on the example of the Sarny territorial community.Relevance. The significance of the article is due to the growth of the needs of demobilized military personnel in providing them with social assistance. It was determined that after 2022, the requests of demobilized military personnel changed and expanded, as problematic situations arose related to the political and economic situation in the state. The purpose of the study is to theoretically and practically consider the issue of social work of the community with demobilized military personnel in the aspect of sociological research of needs and resources.Results. On the basis of the municipal institution "Community Center for Social Services" of the Sarna City Council", which serves the Sarna territorial community, a sociological study of the issue of social work of the community with demobilized military personnel was conducted. It was established that in the Sarna district only 1 specialist is engaged in this area. The specialist carries out social work in areas such as informing and consulting on social and legal assistance, psychological counseling, assistance with document processing. A sociological survey found that 44% of respondents are satisfied with the level of social work.Conclusions. The system of providing social services to demobilized military personnel needs to be improved and the areas of social work expanded. The center for providing social services in the Sarny district should be staffed with social work specialists who should deal with the area of demobilized persons, since 1 specialist cannot provide the full range of social services.Стаття присвячена розгляду питання соціальної роботи громади з демобілізованими військовослужбовцями в аспекті соціологічного дослідження потреб та ресурсів на прикладі Сарненської територіальної громади. Актуальність. Значення статті обумовлено зростанням потреб демобілізованих військовослужбовців у наданні їм соціальної допомоги. Визначено, що після 2022 року запити демобілізованих військовослужбовців змінилися та розширилися, оскільки виникли проблемні ситуації, що пов’язані із політично-економічною ситуацією у державі. Метою дослідження є теоретично та практично розглянути питання соціальної роботи громади з демобілізованими військовослужбовцями в аспекті соціологічного дослідження потреб та ресурсів. Результати. На базі комунального закладу «КЗ «Центр надання соціальних послуг» Сарненської міської ради», що обслуговує Сарненську територіальну громаду, проведено соціологічне дослідження питання соціальної роботи громади з демобілізованими військовослужбовцями. Встановлено, що у Сарненському районі лише 1 фахівець займається даним напрямом. Спеціаліст здійснює соціальну роботу за напрямами такими як інформування та консультування щодо соціальної та правової допомоги, психологічне консультування, супровід під час оформлення документів. Соціологічне опитування виявило, що 44% респондентів задоволені рівнем соціальної роботи. Висновки. Потребує удосконалення система надання соціальних послуг демобілізованим військовослужбовцям та розширення напрямів соціальної роботи. Центр надання соціальних послуг Сарненського району має бути доукомплектований фахівцями із соціальної роботи, які мають займатися напрямком демобілізованих осіб, оскільки 1 фахівець не може надати повний спектр соціальних послуг