Theory and Practice of Jurisprudence (E-Journal - Yaroslav Mudryi National Law University)
Not a member yet
595 research outputs found
Sort by
Розпорядження пацієнта як окремий прояв його волі
Full text linkThe article analyzes the issues of the patient's will in medical relations, it is proved that it is due to the expression of will to the proposed treatment (consent or refusal) that the patient is a full active participant in this relationship. However, his inability to express his will, temporary or irreversible, caused by the development of the disease, the peculiarity of its course may be an obstacle to determining his real desire for future treatment, medical intervention and jeopardize the violation or inability to exercise the patient's right to consent or refuse medical intervention. To avoid this, there is a certain legal institution in the legislation of a number of countries around the world, through which it is possible to plan your treatment in advance, to refuse it, in case of inability to do so in the future.
In some legal systems, this institution has different names - "wishes made earlier", "medical will", "patient's will", "power of attorney to make decisions on health care", "patient orders" and so on. The paper analyzes the content of this institute, considers the views of scholars on it, made a comparative analysis with the legal construction of the "testament" and concluded that there are significant differences between these constructions, which makes it impossible, from the author's point of view, to call this will "testament". . It is proposed to consider such a will as one of the patient's rights - "patient order", which is made in writing by an adult - the patient, regardless of the type and stage of the disease in case of possible future inability to consent to medical examination, intervention or treatment. The patient has at his disposal not only his will for the future (list of medical procedures that are allowed to be performed in relation to his health, which are not), but also the case when it can be used (for example, coma, autonomic state). It is impossible to conclude it through a representative, because in this case the will of the patient is unknown. This order is executed by proxies (relatives, close persons, representatives, doctors, etc.).
Despite the fact that in Ukraine today this legal institution is absent, the main directions of recoding of civil legislation indicate the possibility of its appearance in the updated legislation
В статье анализируются вопросы волеизъявления пациента в медицинских правоотношениях, доказывается, что именно благодаря проявлению воли относительно предложенного лечения (предоставление согласия или отказа от него) пациент является полноценным активным участником этих отношений. Однако неспособность его к волеизъявлению, временная или необратимая, вызванная развитием болезни, особенностью ее протекания может стать препятствием к определению его реального желания относительно будущего лечения, медицинского вмешательства и поставить под угрозу нарушения или невозможность реализации права пациента на предоставление согласия или отказа от медицинского вмешательства. Во избежание этого в законодательстве ряда стран мира существует определенный правовой институт, с помощью которого осуществляется возможность заблаговременного планирования своего лечения, отказа от него, в случае неспособности в будущем это сделать.
В отдельных правопорядках этот институт имеет различные названия - «пожелания, сделанные ранее», «медицинское завещание», «завещание пациента», «доверенность на принятие решений по медицинскому обслуживанию», «распоряжение пациента» и другие. В работе проанализировано содержание этого института, рассмотрены точки зрения ученых относительно него, проведен сравнительный анализ с юридической конструкцией «завещания» и сделан вывод о наличии существенных отличительных особенностей между этими конструкциями, что делает невозможным, с точки зрения автора, называть данное волеизъявление «завещанием». Предлагается рассматривать такое волеизъявление как одно из прав пациента - «распоряжение пациента», которое оформляется письменно совершеннолетним лицом - пациентом независимо от вида и стадии болезни на случай своей возможной в будущем неспособности выразить согласие на медицинское обследование, вмешательство или лечение. В распоряжении пациента определяется не только его воля на будущее (перечень медицинских процедур, какие разрешается совершать в отношении его здоровья, какие - нет), но и устанавливается сам случай, когда возможно его применить (например, кома, вегетативное состояние). Доказывается невозможность его заключения через представителя, поскольку в таком случае воля самого пациента неизвестна. Выполняется такое распоряжение доверенными лицами (родственниками, близкими лицами, представителями, врачами и т.п.).
Несмотря на то, что в Украине на сегодня данный правовой институт отсутствует, основные направления рекодификации гражданского законодательства свидетельствуют о возможности его появления в обновленном законодательстве
У статті аналізуються питання волевиявлення пацієнта в медичних правовідносинах, доводиться, що саме завдяки прояву волі щодо запропонованого лікування (надання згоди чи відмови від нього) пацієнт є повноцінним активним учасником цих відносин. Однак нездатність його до волевиявлення, тимчасова або незворотна, викликана розвитком хвороби, особливістю її протікання може стати перешкодою до визначення його реального бажання щодо майбутнього лікування, медичного втручання і поставити під загрозу порушення або неможливість реалізації права пацієнта на надання згоди або відмови від медичного втручання. Для уникнення цього в законодавстві ряду країн світу існує певний правовий інститут, за допомогою якого здійснюється можливість завчасного планування свого лікування, відмови від нього, у разі нездатності в майбутньому це зробити.
В окремих правопорядках цей інститут має різні назви – «побажання, зроблені раніше», «медичний заповіт», «заповіт пацієнта», «довіреність на прийняття рішень з медичного обслуговування», «розпорядження пацієнта» тощо. В роботі проаналізовано зміст цього інституту, розглянуто точки зору науковців щодо нього, зроблений порівняльний аналіз із юридичною конструкцією «заповіту» та зроблено висновок про існування суттєвих відмінних рис між цими конструкціями, що робить неможливим, з точки зору автора, називати дане волевиявлення «заповітом». Пропонується розглядати таке волевиявлення як одне із прав пацієнта - «розпорядження пацієнта», що оформлюється письмово повнолітньою особою – пацієнтом незалежно від виду та стадії хвороби на випадок своєї можливої в майбутньому нездатності виразити згоду на медичне обстеження, втручання чи лікування. В розпорядженні пацієнта визначається не тільки його воля на майбутнє (перелік медичних процедур, які дозволяється вчиняти щодо його здоров’я, які – ні), а й встановлюється сам випадок, коли можливо його застосувати (наприклад, кома, вегетативний стан). Доводиться неможливість його укладення через представника, оскільки в такому випадку воля самого пацієнта є невідомою. Виконується таке розпорядження довіреними особами (родичами, близькими особами, представниками, лікарями тощо).
Незважаючи на те, що в Україні на сьогодні даний правовий інститут відсутній, основні напрямки рекодифікації цивільного законодавства свідчать про можливість його появи в оновленому законодавстві
Формування кримінальної політики як науки кримінально-правового циклу
Full text linkThe article is devoted to the consideration of the problems of the formation of criminal policy as «a science of the criminal legal cycle». Because of this, the author analyzed various approaches in the context of the historical development of the category of "criminal policy". The article demonstrates certain changes in the understanding of criminal policy, as well as identifies its types, which are already considered as separate categories, institutions or sections in «the sciences of the criminal legal cycle». It can be argued that such approaches allowed them to develop sufficiently. The author emphasizes that their development was not carried out simultaneously and with different goals, which leads to a certain imbalance and the need for changes in approaches in defining criminal policy.Criminal policy as a science formed within «the sciences of the criminal law cycle», allows to explore a separate area of scientific knowledge about the causes and consequences of crime, which are aimed at strategic counteraction to crime by means of state and public influence through systematic reform of criminal justice in the distant perspective. The influence of criminal policy is already so significant that it allows to point out the already formed policies and strategies within the framework of criminal law, criminal executive law, criminal procedural law, criminology, criminalistics and forensic sciences. Moreover, these policies and strategies can be referred to as its types and, in their unity, significantly influence the lawmaking and law enforcement processes both in Ukraine and in other statesРассмотрены проблемы формирования уголовной политики как науки уголовно-правового цикла. Проанализированы различные подходы в контексте исторического развития категории «уголовная политика». Показаны определенные изменения в понимании уголовной политики, а также вычленены ее виды, которые рассматриваются как отдельные категории, институты или разделы в науках уголовно-правового цикла. Можно утверждать, что такие подходы позволили им достаточно развиться. Подчеркнуто, что их развитие осуществлялось не одновременно и с различными целями, что приводит к определенной разбалансированности и необходимость изменений подходов в определении уголовной политики.Уголовная политика как наука, которая формируется в пределах наук уголовно-правового цикла, позволяет исследовать отдельную сферу научных знаний о причинах и следствиях совершения преступления, которая направла на стратегическое противодействие преступности средствами государственного и общественного воздействия через системное реформирование уголовной юстиции на отдаленную перспективу. Влияние уголовной политики уже настолько существенно, что позволяет указать на уже сформированные политики и стратегии в рамках уголовного права, уголовно-исполнительного права, уголовного процессуального права, криминологии и криминалистики. Более того, названные политики и стратегии могут именоваться как ее виды и в своем единстве существенно влиять на правотворческие и правопримененительные процессы как в Украине, так и в других странахРозглянуто проблеми формування кримінальної політики як науки кримінально-правового циклу. Проаналізовано різні наукові підходи до категорії «кримінальна політика» впродовж історичного розвитку, показано зміни в її розумінні й виокремлено її види, що розглядаються в науках кримінально-правового циклу як окремі категорії, інститути або розділи, які дозволили їм отримати достатній розвиток. Проте даний процес відбувався не одночасно і з різними цілями, що свідчить про їх певну розбалансованість і необхідність зміни підходів до визначення категорії «кримінальна політика
Чи незалежні антикорупційні органи України: погляд зсередини
Full text linkUkraine currently has a system of anti-corruption bodies. Of course, a similar system of developed European states served as a model in its formation. Anti-corruption bodies in Ukraine include: the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine; prosecutors, the National Agency for the Prevention of Corruption, the National Police as specially authorized entities in the field of anti-corruption; as well as the Specialized Anti-Corruption Prosecutor's Office - specialized anti-corruption bodies. In general, their functions are considered.Unfortunately, the independence of these bodies has not yet been achieved in Ukraine. This is due to many factors. Let's try to specify them. First, there is a lack or lack of specially trained specialists who will implement anti-corruption policy, have the appropriate qualifications and experience, and most importantly, are familiar with the issues of preventing and combating corruption. Secondly, the lack of experience given that these are newly created bodies. Of course, they study and take into account the experience of European and world practices, which, taking into account the traditions, customs and mentality, does not always work in Ukraine, where the nature of corruption differs from corruption in other countries. Third, the slow start of their activities due to the fact that their staff was formed for a very long time. Fourth, duplication of activities and lack of interaction between these bodies, which, incidentally, should be regulated by current regulationsВ статье рассмотрены статус, функции и полномочия вновь антикоррупционных органов, в частности Национального антикоррупционного бюро Украины, Национального агентства по предупреждению коррупции, Специализированной антикоррупционной прокуратуры. Указаны причины неэффективности деятельности этих органов. Обосновано, что антикоррупционные органы в Украине не являются независимымиУ статті розглянуто статус, функції та повноваження новостворених антикорупційних органів, зокрема Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Вказано причини неефективності діяльності цих органів, а також обґрунтовано, що антикорупційні органи в Україні наразі не є незалежним
Детермінація професійної віктимізації в Україні: поняття та рівні
Full text linkPeculiarities of the process of professional victimization formation of a person are considered. The problem of the “genesis” or origin of criminal behavior of certain persons, as well as the process of turning a person into a victim of crime, has always been and still remains one of the most difficult tasks in criminology. Professional victimization is a separate line of victimological researches. The purpose of the paper is to analyze the determination of the phenomenon of professional victimization in Ukraine. The tasks that the author set for herself to achieve this goal are: 1) to escape the determinants of professional victimization and to group them into a complete system; 2) to provide a general description of the levels of professional victimization; 3) to formulate the concept of professional victimization in Ukraine.The general (mass), group (special) and individual levels are distinguished.These three levels create a kind of pyramid, which is based on all the factors that are an objective threat to harm public relations, which are under the criminal law protection of the state. Determinants of the general or mass level of victimization are the factors, whose mechanism of influence on relation to any person is the same both: direction and strength of “defeat”. The next (middle) level of the pyramid of determinants of victimization, which is narrowing upwards, is a group of factors, which already more objectively explains the transformation of a group of persons into victims of crime in the context of their specific characteristics, and most importantly – the nature and type of their employment. They are called a group (mass) victimization. It is emphasized that it is at the level of mass victimization the distinction between the group of determinants, which are inherent to the “emergence” of a generalized victim of the mass level and the victimization factors that are characterized the acquiring of the appropriate formal (procedural) and factual status of the groups of victims, selected according to certain criteria, is beginning. At the top of the imaginary pyramid we can highlight the level of determinants of professional victimization, which reveals the individual side of the whole process of turning a particular person into a victim of crime.Professional victimization can be understood as various processes, phenomena and events that occur at the general social, group and individual levels, which together contribute to the formation of a sign of victimhood of a person through his professional affiliationРассмотрены особенности процесса формирования профессиональной виктимизации личности. Предложено трехуровневую модель профессиональной виктимизации в Украине. Выделены общественный (массовый), групповой (специальный) и индивидуальный уровни. Подчеркивается, что именно на уровне массовой виктимизации начинается разграничение между группой детерминант, свойственных «возникновению» обобщенной жертвы массового уровня, и факторами виктимизации, характерными для приобретения соответствующего формального (процессуального) и фактического статуса потерпевшего лицами, принадлежащими к тем или иным конкретным группам, выделенным по определенным критериям. Предложено понятие профессиональной виктимизации в УкраинеРозглянуто особливості процесу формування професійної віктимізації особи. Запропоновано трирівневу модель професійної віктимізації в Україні. Виокремлено загальносуспільний (масовий), груповий (спеціальний) та індивідуальний рівні. Підкреслено, що саме на рівні масової віктимізації починається розмежування між групою детермінант, властивих «виникненню» узагальненої жертви масового рівня, та чинниками віктимізації, що є характерними для набуття відповідного формального (процесуального) та фактичного статусу потерпілого особами, що належать до тих чи інших конкретних груп, виокремлених за певними критеріями. Запропоноване поняття професійної віктимізації в Україн
Джерела шиїтського ісламського права (відповідно до джафаритського мазхабу)
Full text linkTo understand the essence of a legal system, one of the priority tasks is to study the doctrine of its sources of law. The situation with Islamic law is similar. The doctrine of sources of law is one of the most developed because it has been studied by a large number of lawyers and orientalists. At the same time, we see insufficient research on this doctrine due to a large number of approaches to understanding the term «source of law». In this paper, we have explored the sources of Islamic law in accordance with the Twelvers madhhab, as it is a basic school of Shiite legal doctrine.As a theoretical basis for the analysis of approaches to understanding the «sources of law», we have chosen approaches and their characteristics that would correspond to current approaches to the study of legal phenomena and processes in domestic legal science. Thus, the sources of Shiite Islamic law were analyzed in accordance with the following dominant approaches to understanding the meaning of the term «source of law»: epistemological (source of law is defined as a source of knowledge of the law, ie where we get our knowledge of the law. Most often it is legal monuments of history); material (social relations in general, natural, cultural, political, religious and other factors that determine the emergence, development and content of law); institutional (the law-making activity of state authorities and civil society institutions that establish or sanction legal norms); ideological (legal ideas, concepts, legal awareness of the subjects of lawmaking, which form a certain legal understanding and are the basis of the rules of law, affect their content); formal-legal (various forms (methods) of external expression of legal norms). After analyzing different approaches, we came to the conclusion that depending on the approach, the sources of Shia Islamic law are:according to the classical approach (ie, which is followed by Muslim scholars of Islamic law) - the Quran, Sunnah, ijma, akl;according to the epistemological approach - the Quran, Shia collections of hadiths «Al-Kafi» Kulaini, «Man la yahduruhu-l-faqih» by Sheikh Saduk and others), the works of prominent lawyers «az-Zaria» by Seyid Murtaza, «al-Nihai» by Sheikh Tusi);according to the material approach - social relations, cultural, religious and political factors;according to the institutional approach – religious scholars and faqihs, partly the new Islamic states;according to the ideological approach - God (and His will), akl (intellect, reason);according to the formal-legal approach - the Quran, hadiths from the Prophet and Imams, legal doctrineШиитское исламское право является малоисследованным в отечественной юридической науке. Недостаточное же его исследование приводит к неполным и некорректным выводам относительно исламского права в целом. Вопрос источников исламского права исследован в работах большого количества исследователей, но основным недостатком этих исследований мы считаем их неполноту. То есть исследователи не уделяли достаточно внимания именно специфике понятия «источник права». Поэтому автором были исследованы источники шиитского исламского права в соответствии с разными подходами к пониманию термина «источник права»Шиїтське ісламське право є малодослідженим в українській юридичній науці, що призводить до неповних і некоректних висновків щодо ісламського права в цілому. Питання джерел ісламського права розглядались у працях багатьох науковців, але основним недоліком цих досліджень є їх неповнота. Тобто дослідники не приділяли достатньо уваги саме специфіці поняття «джерело права». Тому в статті досліджено джерела шиїтського ісламського права з урахуванням різних підходів до розуміння терміна «джерело права
Аудіо- та відеозаписи як різновид електронних доказів у цивільному процесі
Full text linkThe scientific article presents the results of the study of the procedural features of the collection, study and evaluation of audio and video recordings as court evidence in civil proceedings. The process of formation and perception of audio and video recordings as court evidence is studied, their role and significance in the process of court evidence are determined. The prevailing in the legal literature, the views of scholars on the affiliation of audio and video recordings to a particular type of evidence, in particular as a type of written evidence, as a type of physical evidence, as a separate independent type of evidence.The issue of using audio and video recordings as evidence in the process of judicial evidence in civil cases, in particular the question of the legality of its receipt by the party in the case leads to doubts about the admissibility of using these materials as court evidence. It is established that the objection of a party to the trial against the use of audio or video recordings made without their permission as evidence in a particular case, with reference to the violation of their right to respect for private life, raises the question of the admissibility of such evidence. The procedure for the use of video recordings obtained as a result of video surveillance at the workplace and sound recordings of business negotiations in the process of judicial evidence has been established. Some aspects of the legality of obtaining a video of an offense for submission to the court as evidence are explained.The legal positions of the European Court of Human Rights and the Constitutional Court of Ukraine on the possibility of using video surveillance data in the workplace in the process of judicial evidence are studied and it is established that business, professional activity of an individual can be considered as part of his private life. negotiations should be considered an interference with a person's private life. Four circumstances have been identified that the court must establish in determining the admissibility of a video made in the workplace as evidence in court. It is established that the systemic unity of these circumstances allows the court to conclude on the admissibility or inadmissibility of such a video as evidence in courtВ статье изложены результаты исследования процессуальных особенностей сбора, исследования и оценки аудио- и видеозаписей как судебных доказательств в гражданском процессе. Установлен порядок использования в процессе судебного доказывания видеозаписей, полученных в результате осуществления видеонаблюдения на рабочем месте и звукозаписей деловых переговоров. Разъяснены некоторые аспекты законности получения видеозаписи правонарушения для его предоставления в суд в качестве доказательстваУ статті викладено результати дослідження процесуальних особливостей збирання, дослідження та оцінки аудіо- та відеозаписів як судових доказів у цивільному процесі. Встановлено порядок використання в процесі судового доказування відеозаписів, отриманих в результаті здійснення відеоспостереження на робочому місці та звукозаписів ділових переговорів. Роз’яснено деякі аспекти законності отримання відеозапису правопорушення для його подання до суду як доказ
Сучасне розуміння криміналістичної тактики: поняття, ознаки, предмет і завдання
Full text linkThe article is devoted to the study of the problems of modern understanding of criminalistic tactics, its subject and tasks. The scientific approaches to the studied concepts of «criminalistic tactics» was analyzed. The definition of criminalistic tactics is offered, its essential features are singled out. It’s substantiated that often in the special and educational literature scientists limit themselves to considering the general provisions of criminalistic tactics and coverage of tactics of separate investigative (search) actions, that is to say problems of investigative tactics, which does not really reflect the full content and structure of this section.It is proved that criminalistic tactics should study the tactics of all participants in criminal proceedings and therefore should be distinguished and investigated the following sub-branches of criminalistic tactics: investigative tactics, judicial tactics, investigative tactics, prosecutorial tactics, professional defense tactics, criminal tactics, etc. In addition, the definite essence of the concept of criminalistic tactics should take into account, on the one hand, the line of conduct of the subjects of criminal proceedings, which carry out pre-trial investigation, trial and defense (investigator, detective, prosecutor, lawyer, court (judge), etc.), whose activities are aimed at collecting, recording, seizing and examining evidence, and on the other hand − the behavior of participants in criminal proceedings, which are subject to such tactical and criminalistic recommendations and means of criminalistic tactics (suspects, accused, victims, witnesses, official witnesses, etc.) taking into account the possibilities of tactical influence on such persons in order to solve criminalistic and other tasks of criminal proceedings.It`s substantiated that criminalistic tactics should be considered in three aspects: scientific, practical and educational-didactic. It’s seen that the consideration of criminalistic tactics in such three areas is quite reasonable and can be used as a basis for understanding the essence of the concept under study. The modern tendencies of development of criminalistic tactics are analyzed, its modern understanding, a subject and tasks taking into account various kinds and directions of activity for the purpose of the effective decision of problems of criminal proceedings are defined. Scientific approaches and author’s proposes on the decision of researched debatable problems of criminalistic tactics are formulatedСтатья посвящена исследованию проблем современного понимания криминалистической тактики, ее предмета и задач. Проведен анализ научных подходов в исследовании понятия «криминалистическая тактика». Предложено определение криминалистической тактики, выделены ее существенные признаки. Обосновывается, что нередко в специальной и учебно-методической литературе ученые ограничиваются рассмотрением общих положений криминалистической тактики и освещением тактики проведения отдельных следственных (розыскных) действий, т.е. проблемами следственной тактики, что реально не отражает полное содержание и структуру этого раздела. Доказывается, что криминалистическая тактика должна изучать тактику деятельности всех участников уголовного производства, и поэтому следует различать и исследовать такие подотрасли криминалистической тактики как: следственную тактику, судебную тактику, тактику розыскной деятельности, прокурорскую тактику, тактику профессиональной защиты, тактику преступной деятельности и др. Кроме этого, в определеннии сущности понятия криминалистической тактики следует учитывать, с одной стороны и линию поведения субъектов уголовного производства, осуществляющих досудебное расследование, судебное разбирательство и защиту (следователя, детектива, прокурора, адвоката, судьи (судей) и др.), деятельность которых направлена на сбор, фиксацию, изъятие и исследование доказательственной информации, и с другой стороны - поведение участников уголовного процесса, в отношении которых применяются такие тактико-криминалистические рекомендации и средства криминалистической тактики (подозреваемые, обвиняемые, потерпевшие, свидетели, понятые и т.д.) с учетом возможностей тактического воздействия на таких лиц с целью разрешения криминалистических и других задач уголовного судопроизводства. Обосновывается, что криминалистическую тактику целесообразно рассматривать в трех аспектах: в научном, практическом и учебно-дидактическом. Представляется, что рассмотрение криминалистической тактики в таких трех направлениях является вполне обоснованным и может быть положено в основу понимания сущности исследуемого понятия. Анализируются современные тенденции развития криминалистической тактики, определено современное ее понимание, предмет и задачи с учетом различных видов и направлений деятельности с целью эффективного решения задач уголовного судопроизводства. Сформулированы научные подходы и авторские предложения по решению исследуемых дискуссионных проблем криминалистической тактикиСтаттю присвячено дослідженню проблеми сучасного розуміння криміналістичної тактики, її предмета та завдань. Проаналізовано наукові підходи до дослідження поняття криміналістичної тактики. Запропоновано її визначення та виокремлено суттєві ознаки. Зазначено, що нерідко в навчально-методичній літературі науковці обмежуються розглядом загальних положень криміналістичної тактики та висвітленням тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій, тобто проблемами слідчої тактики, що реально не відображає її повний зміст і структуру. Доведено, що криміналістична тактика має вивчати тактику діяльності всіх учасників кримінального провадження, а тому слід розрізняти й досліджувати такі її підгалузі, як слідчу й судову тактику, тактику розшукової діяльності, прокурорську тактику, тактику професійного захисту, злочинної діяльності та ін. Крім того, у визначені сутності поняття криміналістичної тактики слід враховувати, з одного боку, лінію поведінки суб’єктів кримінального провадження, які здійснюють досудове розслідування, судовий розгляд та захист (слідчого, детектива, прокурора, адвоката, судді (суду) та ін.), діяльність яких спрямована на збирання, фіксацію, вилучення та дослідження доказової інформації, та поведінку учасників кримінального процесу, щодо яких застосовуються такі тактико-криміналістичні рекомендації та засоби криміналістичної тактики (підозрювані, обвинувачені, потерпілі, свідки, поняті тощо) з урахуванням можливостей тактичного впливу на таких осіб з метою вирішення криміналістичних й інших завдань кримінального провадження – з іншого боку. Обгрунтовано, що криміналістичну тактику доцільно розглядати у трьох аспектах: науковому, практичному та навчально-дидактичному, що може бути покладено в основу розуміння сутності досліджуваного поняття. Розглянуто сучасні тенденції розвитку криміналістичної тактики, визначено сучасне її розуміння, предмета та завдань, з урахуванням різних видів і напрямків діяльності з метою ефективного вирішення завдань кримінального судочинства. Сформульовано наукові підходи та авторські пропозиції з вирішення досліджуваних дискусійних проблем криміналістичної тактик
Впровадження категорії «адміністративний (публічний) секвестр» в систему приватного права України
Full text linkThe article is devoted to the issue of legal regulation of relations for the storage of things that are the subject of dispute or removed from the possession of the owner against their will on the basis of public law regulations (sequestration). The subject of the study is the legal relationship to ensure the safety of property that arises between custodians and bodies / departments of public institutions that by law have the authority to remove such property from the owner, as well as between the latter and owners / future owners of the property. The author draws attention to the similarity of certain characteristics of such relations of such relations with the construction of judicial sequestration. Namely: the thing has a certain encumbrance and due to the provisions of the law (in a broad sense) can not be left in the possession of the owner; the decision on its seizure and transfer for storage is made by a person not interested in its further fate; such a person is endowed with the appropriate authority and acts as a representative of the state or local community (parking inspectors). While the further fate of such a thing is unknown (return to the owner, transfer to a new (determined by the court) owner, sale by public auction, confiscation, destruction, etc.), it is necessary to ensure its safety to ensure the rights and interests of the future owner. The main feature of such legal relations is the lack of free will of the owner of the thing for its transfer for storage, and accordingly the lack of contractual relations between him and the custodian (unlike the contractual sequestration). In view of this, the author concludes that it is appropriate to extend to such relations the regulation of the relevant provisions of civil law. It is proposed to use the following classification of sequestration relations in the system of private law: contractual sequestration, judicial sequestration, administrative (public) sequestrationСтатья посвящена проблематике правового регулирования отношений по хранению вещей, являющихся предметом спора или изъяты из владения собственника помимо их воли на основании публично-правовых предписаний (секвестр). Предмет исследования составляют правоотношения по обеспечению сохранности имущества, возникающие между хранителями и органами/подразделениями публично правовых институтов которые в силу положений законодательства имеют полномочия на изъятие такого имущества из владения собственника, а также между последними и владельцами/будущими владельцами указанного имущества. Обращено внимание на сходство определенных характерных признаков таких отношений с конструкцией судебного секвестра, а именно: дело имеет определенное обременение и в силу предписаний закона (в широком смысле) не может быть оставлена во владении собственника; решение о ее изъятии и передаче на хранение принимает не заинтересованое в ее дальнейшей судьбе лицо; такое лицо обладает соответствующими властными полномочиями и выступает в качестве представителя государства или территориальной общины (инспекторы по парковке). Во время, когда дальнейшая судьба такой вещи неизвестна (возврат владельцу, передача новому (определенном судом) владельцу, продажа с публичных торгов, конфискация, уничтожение, пр.), необходимо обеспечение ее сохранности для обеспечения прав и интересов будущего владельца. Учитывая это автор делает вывод о целесообразности распространения на такие отношения регулирования соответствующих положений гражданского законодательства. Предлагается использование следующей классификации секвестров отношений в системе частного права: договорный секвестр, судебный секвестр, административный (публичный) секвестрСтаттю присвячено проблематиці правового регулювання відносин зі зберігання речей, які є предметом спору або вилучені з володіння власника поза їх волею на підставі публічно-правових приписів (секвестр). Досліджено правовідносини із забезпечення схоронності майна, які виникають між зберігачами та органами/підрозділами публічно-правових інституцій, які в силу положень законодавства мають повноваження на вилучення такого майна з володіння власника, а також між останніми та власниками/майбутніми власниками зазначеного майна. Звернено увагу на схожість певних характерних ознак таких відносин з конструкцією судового секвестру, а саме: річ має певне обтяження та в силу приписів закону (в широкому розумінні) не може бути залишена у володінні власника; рішення про її вилучення та передачу на зберігання приймає не заінтересована в її подальшій долі особа; така особа наділена відповідними владними повноваженнями та виступає як представник держави або територіальної громади (інспектори з паркування). У разі, коли подальша доля такої речі невідома (повернення власникові, передача новому (визначеному судом) власникові, продаж з публічних торгів, конфіскація, знищення, тощо), необхідним є забезпечення її схоронності задля забезпечення прав та інтересів майбутнього власника. З огляду на це зроблено висновок про доцільність поширрення на такі відносини регулювання відповідних положень цивільного законодавства. Пропонується використання наступної класифікації секвестрових відносин в системі приватного права: договірний секвестр, судовий секвестр, адміністративний (публічний) секвест
Науково-технічне забезпечення слідчої діяльності: зміст та напрями
Full text linkThe article is devoted to the problem of scientific and technical support for investigative activities, the relevance of the study of which is due to the fact that the accelerated development of technology significantly changes the methods and means of committing crimes and also expands the space for illegal activities. In this regard, the issue of innovative re-equipment of investigative activities, narrowing the gap between the possibilities of the results of scientific and technological achievements and the actual practice of their use by representatives of law enforcement agencies, is an acute issue. Therefore, the identification of promising areas of integration into the investigative activities of the latest scientific and technical means and technologies that ensure its effectiveness and compliance with the modern needs of judicial investigative practice is quite important practically significant.The purpose of this article is to clarify and disclose the content of scientific and technical support for investigative activities; the study of the possibilities of using modern products and the latest technologies in the activities of investigators, prosecutors, detectives, identifying priority areas of scientific and technical support for the activities of pre-trial investigation bodies.The author presents the possibilities of using modern products in the activities of authorized entities and preliminary investigation bodies. It is concluded that the content of scientific and technical support lies precisely in the interconnected solution of problems that contribute to the creation of optimal conditions for using the achievements of science and technology in order to effectively protect society and the state, basic social values of a person, as well as providing forensic information and establishing the truth in criminal investigationsВ статье раскрыто содержание научно-технического обеспечения следственной деятельности, состоящее во взаимосвязанном разрешении научно-исследовательских, правовых, учебно-методических, организационно-технических задач, способствующих созданию оптимальных условий для использования достижений науки и техники. Представлены возможности использования современных продуктов в деятельности субъектов органов досудебного расследования. Освещены приоритетные направления внедрения научно-технических средств и инновационных технологий в следственную деятельностьУ статті розкрито зміст науково-технічного забезпечення слідчої діяльності, який полягає у взаємопов’язаному вирішенні науково-дослідних, правових, навчально-методичних, організаційно-технічних завдань, що сприяють створенню оптимальних умов для використання досягнень науки та техніки. Презентовано можливості використання сучасних продуктів у діяльності уповноважених суб’єктів органів досудового розслідування. Висвітлено пріоритетні напрями впровадження науково-технічних засобів та інноваційних технологій у слідчу діяльніст
Свобода думки, совісті і релігії в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (окремі аспекти)
Full text linkThis article is devoted to the certain aspects of protection of liberty of thought, conscience and religion in the meaning of Art. 9 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. We have studied the complexity of the key concepts interpretation, the essence of which is guaranteed by the Convention, due to the lack of extensive practice of the European Commission on Human Rights and the Human Rights Court. It is noted that for a long time in a significant number of complaints the Convention body has come to the conclusion that the issues raised in the complaints, might be considered through the prism or Art. 10, as they concerned freedom of expression, or fell within the limits of Art. 11 of the Convention, which guarantees freedom of assembly and association. At the same time, the values protected by Art. 9 are related to those ones, which are provided in Art. 8 and demand the respect for privacy. It is also closely linked to the right of parents to provide such education and training as it is consistent with their religious and ideological beliefs, as guaranteed by Art. 2 of the First Protocol to the Convention.This article illustrates the fact that the conventional understanding of these complex, deep and multifaceted concepts at the present stage is formed with the development of the case law of the European Human Rights Court, which in its activities is guided by the principle of effective and dynamic interpretation of conventions and other related principles, which ensures the protective mechanism effectiveness. As the time is extended, the Court case-law has developed an approach that allows to assess the views that the petitioners plan to benefit from the protection of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. Such views in the meaning of Art. 9 must, first of all, be to some extent "convincing, serious, holistic and meaningful" and, secondly, be "compatible with human dignity".Taking into consideration the compiled content of the right guaranteed by Art. 9, viz. that it contains two aspects such as forum internum (internal) and forum externum (external), the article notes that regulation can be involved only in the case of forum externum. As long as liberty of thought, conscience and religion remains within a human being, this right is considered to be absolute. The state has a negative obligation not to interfere in such a right.In the framework of this article, the author considers it appropriate to state the position of the European Union on the attitude and ways to effectively address these issues. As the subject of international law and one of the most influential international organizations based on the values of human dignity, freedom, equality and respect for human rights (Art. 2 of the Treaty on European Union), the EU advocates for their real protection, which requires the development of specific legal instruments.Therefore, both the EU internal and international activities are based on the principles that underlie its creation. It is the foreign policy aspect of the EU human rights activities that is the subject of our article that is reflected in the “European Union Guiding Principles on the Promotion and Protection of Religious Freedom or Belief”.The article draws a number of conclusions. First of all, the right of liberty of thought, conscience and religion is one of the key principle of a democratic society and the value in European cultural and historical heritage. The issue of violation of the right to freedom of religion or belief is interrelated with freedom of expression, freedom of assembly and association. The issues of combating various forms of discrimination are not set aside. Additionally, the right, guaranteed by Art. 9, is a fundamental right and one of the democratic society foundations and the value in the law of the European Union. Moreover, the EU identifies problematic issues in the field of protection of liberty of conscience and religion as those ones that require particular attention, and the EU makes efforts to address them not only within its borders, but as well as in the foreign policy relations and initiativesСтатья посвящена отдельным аспектам защиты свободы мысли, совести и религии в понимании ст. 9 Конвенции о защите прав человека и основных свобод. Исследована сложность толкования ключевых понятий, сущность которых гарантируется Конвенцией. Показано, что конвенциональное понимание этих сложных, глубоких и многогранных понятий на современном этапе формируется с развитием судебной практики Европейского суда по правам человека. Учитывая составленное содержание права, гарантируется ст. 9 Конвенции, а именно то, что оно включает в себя два аспекта - forum internum (внутренний) и forum externum (внешний), в статье отмечено, что регулирование может быть задействовано только в случае forum externum. Пока свобода мысли, совести и религии остается внутри человека, такое право является абсолютным. На государство возложено отрицательное обязательство относительно невмешательства в такое право. Приведена позиция Европейского Союза по рассматриваемых проблем и путей эффективного их решенияСтаттю присвячено окремим аспектам захисту свободи думки, совісті і релігії у розумінні ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Досліджено складність тлумачення ключових понять, сутність яких гарантується Конвенцією. Показано, що конвенційне розуміння цих складних, глибоких і багатогранних понять на сучасному етапі формується з розвитком судової практики Європейського суду з прав людини. Враховуючи складений зміст права, що гарантується ст. 9 Конвенції, а саме те, що воно містить у собі два аспекти – forum internum (внутрішній) і forum externum (зовнішній), у статті наголошено, що регулювання може бути задіяним тільки у випадку forum externum. Допоки свобода думки, совісті і релігії залишається всередині людини, таке право є абсолютним. На державу покладено негативний обов’язок щодо невтручання в таке право. Наведено позицію Європейського Союзу щодо розглядуваних проблем і шляхів ефективного їх вирішенн