Scientific Journals of Ternopil State Medical University / Наукові журнали Тернопільського державного медичного університету імені І.Я.Горбачевського
Not a member yet
13110 research outputs found
Sort by
ВИЗНАЧЕННЯ МІНІМАЛЬНОЇ ДІЮЧОЇ ДОЗИ НАСТОЙКИ З ЛИЧИНОК ВОСКОВОЇ МОЛІ НА МОДЕЛІ ТЕТРАХЛОРМЕТАНОВОГО УРАЖЕННЯ ПЕЧІНКИ ЩУРІВ
Full text linkSUMMARY. In modern medicine, a significant number of various drugs are used to treat various diseases accompanied by increased activity of oxidative processes, which can suppress oxidative stress that occurs in these pathologies and restore protective and compensatory forces in the body. However, despite significant progress in the field of antioxidant pharmacology, the search for new highly effective and low-toxic drugs is constantly ongoing.
The aim – to establish the minimum effective dose of 30 % tincture of wax moth larvae (TWML).
Material and Methods. The studies were conducted on 30 white outbred rats weighing 170-220 g in compliance with all the rules in accordance with the European Convention for the Protection of Vertebrate Animals. To reproduce the model of toxic liver damage in rats, a 50 % oil solution of carbon tetrachloride was used at a dose of 1 ml/kg of animal body weight twice (every other day). The animals were euthanized under thiopental anesthesia 4 days after the last administration of carbon tetrachloride (toxicogenic phase). 30 % wax moth tincture was used at doses of 20, 25, 30, 40 mg/kg. The effectiveness of the tincture was assessed by the following indicators: the content of TBA-active products, catalase activity, ceruloplasmin (CP) content and aminotransferase (ALT and AST) activity. Statistical analysis and processing of the obtained data was carried out using Microsoft Office Excel 2016 software (Microsoft Corp., USA). Changes were considered significant at p≤0.05.
Results. We noted a 1.6-fold increase in the content of TBA-AP in the blood serum relative to the level of intact rats on the 4th day from the last administration of carbon tetrachloride. Doses of 0.25 ml/kg; 0.3 ml/kg and 0.4 ml/kg showed an effective effect on the index of the lipoperoxidation process, which led to a significant decrease (p≤0.05) in the content of TBA-AP in the blood serum of intoxicated rats. After the administration of CCl4, inhibition of the activity of the antioxidant defense system was observed, as evidenced by a significant decrease in catalase activity (p≤0.05) in the blood serum. The dose of 0.2 ml/kg of TWML used by us did not lead to a significant increase in this indicator, all subsequent doses of the studied tincture were effective. On the 4th day of development of toxic hepatitis, doses of 0.25 ml/kg showed an effective effect on the content of CP; 0.3 ml/kg and 0.4 ml/kg body weight of rats, after which the content of this protein decreased, approaching the normal level.
In rats intoxicated with carbon tetrachloride, on the fourth day, the activity of ALT in the blood serum increased by 54 %, AST – by 38 %. Administration of the tincture to the poisoned animals at a dose of 0.25 ml/kg of body weight and higher doses caused a significant decrease (p≤0.05) in the activities of aminotransferases.
After the rats were affected by carbon tetrachloride, a significant increase in the content of TBA-AP in the liver, a decrease in catalase activity and aminotransferases was noted. The tincture we used at doses of 0.2 ml/kg and 0.25 ml/kg was ineffective in relation to the content of TBA-AP and the activity of ALT and AST in the liver of the affected rats. Catalase activity significantly (p≤0.05) increased in this organ after the use of a dose of 0.25 ml/kg of animal body weight.
Conclusions. The conducted studies showed that the minimum effective dose under the conditions of carbon tetrachloride-induced hepatitis is a dose of tincture of wax moth larvae of 0.25 ml/kg body weight of rats. At this dose, it exhibits pronounced antioxidant, membrane-protective and hepatoprotective properties.РЕЗЮМЕ. У сучасній медицині для лікування різноманітних захворювань, які супроводжуються підвищенням активності окиснювальних процесів, використовують значну кількість різноманітних лікарських препаратів, які можуть пригнічувати окиснювальний стрес, що виникає за даних патологій, та відновлювати захисно-компенсаторні сили в організмі. Проте, незважаючи на значні успіхи в сфері фармакології антиоксидантних засобів, пошук нових високоефективних та малотоксичних препаратів постійно триває.
Метою нашого дослідження було встановлення мінімальної діючої дози 30 % настойки з личинок воскової молі.
Матеріал і методи. Дослідження проведені на 30 білих безпородних щурах масою 170–220 г з дотриманням усіх правил відповідно до Європейської конвенції про захист хребетних тварин. Для відтворення моделі токсичного ураження печінки щурів застосовували 50 % олійний розчин тетрахлорметану в дозі 1 мл/кг маси тіла тварини двічі (через день). Евтаназію тварин проводили під тіопенатловим наркозом через 4 дні після останнього введення тетрахлорметану (токсикогенна фаза). 30 % настойку воскової молі використовували в дозах 20, 25, 30, 40 мг/кг. Ефективність застосування настойки оцінювали за такими показниками: вмістом ТБК-активних продуктів, каталазною активністю, вмістом церулоплазміну та активністю амінотрансфераз. Статистичний аналіз та обробка отриманих даних проводилися із застосуванням програмного забезпечення Microsoft Office Excel 2016 (Microsoft Corp., США). Зміни вважали вірогідними при р≤0,05.
Результати. Ми відмітили підвищення вмісту ТБК-АП в 1,6 раза у сироватці крові щодо рівня інтактних щурів на 4 добу від останнього введення тетрахлорметану. Дози 0,25 мл/кг; 0,3 мл/кг та 0,4 мл/кг проявили ефективний вплив на показник процесу ліпопероксидації, що призвело до вірогідного зниження (р≤0,05) вмісту ТБК-АП у сироватці крові токсикованих щурів. Після введення CCl4 спостерігалось пригнічення активності антиоксидантної системи захисту, про що свідчить вірогідне зниження каталазної активності (р≤0,05) у сироватці крові. Використана нами доза 0,2 мл/кг НЛМВ не призвела до вірогідного підвищення даного показника, усі наступні дози досліджуваної настойки виявились ефективними. На 4 добу розвитку токсичного гепатиту ефективний вплив на вміст ЦП проявили дози 0,25 мл/кг; 0,3 мл/кг та 0,4 мл/кг маси тіла щурів, після застосування яких вміст даного протеїну знижувався, наближаючись до рівня норми.
У щурів, інтоксикованих тетрахлорметаном, на четверту добу активність АлАТ у сироватці крові зросла на 54 %, АсАТ – на 38 %. Введення токсикованим тваринам настойки в дозі 0,25 мл/кг маси тіла та вищих дозах викликало вірогідне зниження (р≤0,05) активності амінотрансфераз.
Після ураження щурів тетрахлорметаном відмічено вірогідне підвищення в печінці вмісту ТБК-АП, зниження каталазної активності та амінотрансфераз. Використана нами настойка в дозах 0,2 мл/кг та 0,25 мл/кг була неефективною щодо вмісту ТБК-АП та активності АлАТ і АсАТ у печінці уражених щурів. Каталазна активність вірогідно (р≤0,05) зросла в даному органі після застосування дози 0,25 мл/кг маси тіла тварин.
Висновки. Проведені дослідження показали, що мінімально діючою дозою за умов тетрахлорметанового гепатиту є доза настойки з личинок молі воскової 0,25 мл/кг маси тіла щурів. У цій дозі вона проявляє виражені антиоксидантні, мембранопротекторні та гепатопротекторні властивості
ВІСЦЕРАЛЬНА ЧУТЛИВІСТЬ, РІВЕНЬ КОРТИЗОЛУ ТА ЇХ ЗВ’ЯЗОК ЗІ ЗМІНАМИ КИШКОВОЇ МІКРОБІОТИ У ХВОРИХ НА ГІПОТИРЕОЗ ІЗ ПОРУШЕННЯМ ВИПОРОЖНЕННЯ
Full text linkSUMMARY. Intestinal dysfunction frequently accompanies hypothyroidism and co-occurs with dysbiosis and heightened visceral sensitivity; however, causal mechanisms within this cluster remain insufficiently clarified.
The aim – to determine visceral sensitivity, serum cortisol, and alterations of the proximal small-intestinal and colonic microbiota in patients with hypothyroidism and disordered bowel function, and to assess their potential interrelationships.
Material and Methods. We examined 42 patients with hypothyroidism (constipation, n=28; diarrhea, n=14), 28 patients with irritable bowel syndrome (14 with constipation, 14 with diarrhea), and 18 apparently healthy controls. Thyroid hormones were measured using standard immunoassays; cortisol was quantified by solid-phase ELISA; visceral sensitivity was assessed with the validated Visceral Sensitivity Index (VSI). Culture-based analysis was performed on the mucosa-associated colonic microbiota and the luminal flora of the proximal small intestine. Statistical processing applied parametric and nonparametric tests and correlation analysis (p<0.05).
Results. In hypothyroid patients with constipation, marked reductions in Bifidobacterium and Lactobacillus were observed alongside increases in Clostridia, Escherichia coli (including lactose-negative strains), Klebsiella spp., Enterobacter cloacae, and Candida yeasts (p<0.01). These shifts coincided with elevated cortisol (307.6±8.0 nmol/L) and higher VSI scores (75.1±2.4 points). Positive correlations were identified between Clostridia, Klebsiella, E. coli and cortisol concentration (r=0.58–0.74; p<0.05). In the diarrhea subgroup, features of small-intestinal bacterial overgrowth were documented and were accompanied by lower cortisol levels.
Conclusions. In hypothyroidism, intestinal dysbiosis is closely linked to increased cortisol and visceral sensitivity, reflecting activation of the hypothalamic–pituitary–adrenal axis and amplification of neuroendocrine stress mechanisms. The findings support the concept of a “microbiota–thyroid–stress axis” and justify an integrated therapeutic approach that combines optimization of thyroid function, normalization of gut microbiota, and control of stress hormones.РЕЗЮМЕ. Порушення функції кишечника є частим супутником гіпотиреозу та поєднується з дисбіозом і підвищеною вісцеральною чутливістю, однак причинно-наслідкові механізми цього кластера залишаються недостатньо з’ясованими.
Мета роботи – визначити рівень вісцеральної чутливості, кортизолу в крові, зміни показників мікробіоти проксимального відділу тонкої та товстої кишок у хворих на гіпотиреоз з порушенням функції кишечника та проаналізувати їх можливий взаємозв’язок.
Матеріал і методи. Обстежено 42 хворих на гіпотиреоз (із запорами – 28, із діареєю – 14), 28 пацієнтів із синдромом подразненого кишечника (по 14 осіб у кожній підгрупі) та 18 практично здорових осіб контрольної групи. У всіх включених у дослідження хворих визначали рівень тиреоїдних гормонів стандартними імуноферментними методами, показник вісцеральної чутливості (VSI) – за валідованою шкалою, а рівень кортизолу в крові – методом твердофазного імуноферментного аналізу. Також проводили культуральне дослідження пристінкового мікробіому товстої кишки та порожнинної флори проксимального відділу тонкої кишки. Статистичну обробку виконано з використанням параметричних і непараметричних критеріїв, а також кореляційного аналізу (p<0,05).
Результати. У пацієнтів із гіпотиреозом та запорами виявлено суттєве зниження Bifidobacterium і Lactobacillus на тлі зростання Clostridii, Escherichia coli (у тому числі лактозонегативних штамів), Klebsiella spp., Enterobacter cloacae і грибів Candida (p<0,01). Такі зсуви супроводжувалися підвищенням рівня кортизолу ((307,6±8,0) нмоль/л) та вісцеральної чутливості (VSI = (75,1±2,4) бала). Виявлено позитивні кореляційні зв’язки між рівнями Clostridii, Klebsiella, E. coli та концентрацією кортизолу (r = 0,58–0,74; p<0,05). У хворих із діареєю зафіксовано ознаки надмірного бактеріального росту в тонкій кишці, що супроводжувалося нижчим рівнем кортизолу.
Висновки. Дисбіоз кишечника при гіпотиреозі тісно пов’язаний з підвищенням кортизолу та вісцеральної чутливості, що відображає активацію ГГН-осі й посилення нейроендокринного стрес-механізму. Отримані дані підтримують концепцію «мікробіота – щитоподібна залоза – стрес-вісь» і визначають необхідність інтегрованого підходу до терапії, який включає корекцію тиреоїдної функції, нормалізацію кишкової мікробіоти та контроль рівня стресових гормонів
РОЛЬ STAPHYLOCOCCUS AUREUS ТА ЙОГО БІОПЛІВКОУТВОРЕННЯ В КЛІНІЧНОМУ ПЕРЕБІГУ ГОСТРОГО ТОНЗИЛІТУ: АНАЛІЗ КЛІНІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ
Full text linkSUMMARY. Acute tonsillitis remains one of the most common diseases of the ENT organs in the practice of a family doctor. Traditionally, the focus has been on group A β-haemolytic streptococcus as the leading pathogen, but the involvement of other bacteria, such as Staphylococcus aureus, requires further study, especially given their ability to form biofilms.
The aim – to evaluate the role of S. aureus (including biofilm forms) and β-haemolytic streptococcus in the clinical course of acute tonsillitis.
Material and Methods. 53 patients diagnosed with acute tonsillitis (mean age – 33.98±16.52 years) were included in the prospective study. All patients underwent bacteriological examination of tonsil swabs and clinical parameters were evaluated: duration of symptoms, pain intensity (VAS), Centor scale. The associations between the presence of biofilm, pathogens, pain, and clinical course were studied.
Results. β-haemolytic streptococcus was detected in 5.6 % of cases, S. aureus – in 13.2 %, of which 85.7 % formed a biofilm. Biofilm S. aureus was significantly associated with a longer course (66.7 % had symptoms for 6-9 days; p<0.00001). There was no association between biofilm and pain intensity or smoking. In all cases of streptococcus detection, patients had a Centor score of 3–4.
Conclusions. S. aureus, especially those with biofilm-forming capabilities, can affect the duration of acute tonsillitis. The Centor scale is a useful tool for detecting streptococcal etiology, but does not allow predicting the course of the disease.РЕЗЮМЕ. Гострий тонзиліт залишається одним із найпоширеніших захворювань ЛОР-органів у практиці сімейного лікаря. Традиційно основна увага приділяється β-гемолітичному стрептококу групи А як провідному збуднику, однак участь інших бактерій, зокрема Staphylococcus aureus, потребує подальшого вивчення, особливо з огляду на їхню здатність до біоплівкоутворення.
Мета – оцінити роль S. aureus (включаючи біоплівкові форми) та β-гемолітичного стрептокока у клінічному перебігу гострого тонзиліту.
Матеріал і методи. У проспективне дослідження включено 53 пацієнти з діагнозом «гострий тонзиліт» (середній вік – (33,98±16,52) роки). Усім проведено бактеріологічне дослідження мазків з мигдаликів та оцінено клінічні показники: тривалість симптомів, інтенсивність болю (ВАШ), шкала Centor. Вивчено зв’язок між здатністю до біоплівкоутворення, збудниками, болем і клінічним перебігом.
Результати. β-гемолітичний стрептокок виявлено у 5,6 % випадків, S. aureus – у 13,2 %, з яких 85,7 % утворювали біоплівку. Біоплівковий S. aureus достовірно асоціювався з тривалішим перебігом (66,7 % мали симптоми 6–9 днів; p<0,00001). Зв’язку між біоплівкою та інтенсивністю болю або курінням не виявлено. У всіх випадках виявлення стрептококу пацієнти мали 3–4 бали за шкалою Centor.
Висновки. S. aureus, особливо зі здатністю до біоплівкоутворення, може впливати на тривалість гострого тонзиліту. Шкала Centor є корисним інструментом для виявлення стрептококової етіології, однак не дозволяє прогнозувати перебіг захворювання
КЛІНІЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ЛАЗЕРНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ ПРИ ЛІКУВАННІ ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ
Full text linkPeriodontal tissue diseases are inflammatory disorders linked to an imbalance of the oral microflora, with a predominance of periodontopathogenic microorganisms. Periodontitis causes the destruction of periodontal structures, gum bleeding, the formation of periodontal pockets and the loss of epithelial attachment. Conventional therapeutic approaches often fail to achieve stable results; therefore, the implementation of combined treatment methods, particularly those involving low-intensity light irradiation, remains highly relevant. The purpose of this research was to evaluate the influence of low-level laser radiation on periodontal tissues and on clinical indices, including the papilla bleeding index and periodontal pocket depth, in patients diagnosed with chronic generalised periodontitis of grades I–II. The study involved 50 patients with chronic generalised periodontitis of grades I–II. Participants were divided into two groups: group 1 (23 patients) received standard treatment, while group 2 (27 patients) received standard therapy supplemented with low-level laser radiation in the red range (wavelengths 660 nm). Each irradiation session lasted 10 minutes, with a total of 10 sessions per treatment course. Treatment outcomes were assessed using the PMA and hygiene indices, the papilla bleeding index, and measurements of periodontal pocket depth. Improvement in all measured parameters was observed in both groups following treatment. However, group 2 demonstrated significantly better outcomes for periodontal condition indices and periodontal pocket depth compared with group 1. Six months after treatment, the PMA, hygiene, and papilla bleeding indices in group 2 were 30–62.2 % higher than those in group 1. The mean reduction in periodontal pocket depth in group 2 was 1.26 mm relative to baseline values, which was 20.7 % greater than the 0.72 mm reduction observed in group 1. Laser radiation has a favourable impact on oral hygiene dynamics, clinical indices of periodontal condition, and the reduction of periodontal pocket depth. Due to its anti-inflammatory properties, low-level laser therapy may be recommended as an effective adjunct to conventional treatment in the comprehensive management of periodontal diseases.Захворювання тканин пародонту є запальними станами, пов’язаними з порушенням балансу мікрофлори ротової порожнини, що характеризується переважанням пародонтопатогенних мікроорганізмів. Пародонтит призводить до руйнування структур тканин пародонта, виникнення кровоточивості ясен, утворення пародонтальних кишень і втрати епітеліального прикріплення. Традиційні методи терапії не завжди забезпечують стійкий клінічний ефект, тому впровадження комбінованих методів лікування, зокрема з використанням низькоінтенсивного лазерного випромінювання, є надзвичайно актуальним. Метою дослідження було оцінити вплив низькоінтенсивного лазерного випромінювання на тканини пародонта й клінічну індексну оцінку, зокрема індекс кровоточивості ясенних сосочків і глибину пародонтальних кишень, у пацієнтів із хронічним генералізованим пародонтитом I–II ступенів. У дослідження залучено 50 пацієнтів із хронічним генералізованим пародонтитом I–II ступенів. Пацієнтів поділено на дві групи: у групі 1 (23 особи) проводили загальноприйнятий протокол лікування, зі зняттям зубних відкладень, застосуванням протизапальної та антибактеріальної терапії, тоді як у групі 2 (27 осіб) загальноприйнятий протокол доповнювали застосуванням низькоінтенсивного лазерного випромінюванням червоного спектру (довжина хвилі 660 нм). Тривалість одного сеансу становила 10 хвилин, курс лікування – 10 процедур. Ефективність лікування оцінювали за показниками індексів PMA, індексу гігієни, індексу кровоточивості ясенних сосочків і глибиною пародонтальних кишень до лікування на 14-й день лікування, через 3 та через 6 місяців від початку лікування. Після проведеного лікування покращення клінічних показників відзначалося в обох групах. Однак у пацієнтів 2 групи спостерігалися значно кращі результати за індексами стану пародонта та глибиною пародонтальних кишень порівняно з групою 1. Через 6 місяців після лікування показники PMA, індексу гігієни й індексу кровоточивості ясенних сосочків у 2 групі були на 30–62,2 % кращими, ніж у 1 групі. Середнє зменшення глибини пародонтальних кишень у пацієнтів 2 групи становило 1,26 мм порівняно з вихідними даними, що на 20,7 % перевищує показники хворих 1 групи, де зменшення становило 0,72 мм. Низькоінтенсивне лазерне випромінювання позитивно впливає на динаміку індексної оцінки стану тканин пародонта та зменшення глибини пародонтальних кишень упродовж лікування пацієнтів з хронічним генералізованим пародонтитом. Завдяки своїм вираженим протизапальним властивостям низькоінтенсивна лазерна терапія може бути рекомендована як ефективний додатковий метод у комплексному лікуванні запальних і дистрофічних захворювань пародонта
СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТА БІОХІМІЧНІ ЗМІНИ У ХВОРИХ НА ГЕНЕРАЛІЗОВАНИЙ ПАРОДОНТИТ ІІ СТУПЕНЯ ПІД ВПЛИВОМ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ
Full text linkGeneralized periodontitis is a long-term chronic, recurrent dystrophic-inflammatory condition that eventually leads to the destruction of interdental bone septa, premature tooth loss, and dysfunction of the dentoalveolar system. In recent years, researchers have increasingly focused on the association between generalized periodontitis and osteodeficient conditions. Traditional treatment of generalized periodontitis is primarily aimed at eliminating inflammation by removing local irritants and using antimicrobial, anti-inflammatory, desensitizing, immunomodulatory, and vitamin preparations. However, it is much less frequently supplemented with agents that specifically stimulate metabolic processes in the periodontal tissues. The aim of the study was to evaluate the effectiveness of the proposed therapeutic and preventive measures in patients with stage II generalized periodontitis. Treatment of stage II generalized periodontitis was carried out in 119 patients, including 45 men and 74 women. Among the women, 43 were of reproductive age, and 31 were in the postmenopausal period. To optimize osteogenesis, men in the main group were prescribed the drug “OsteoPro” twice a year. Women of reproductive age received “Calcium D3 Nycomed” and “Osteogenon”, while postmenopausal women were prescribed “OsteoPro” and the estrogen receptor stimulator “Raloxifene”. To determine the effectiveness of the proposed treatment regimen, Fuks’ radiographic index (Rtg-index), densitometry parameters, and bone remodeling markers were analyzed. The results demonstrated that the treatment protocol developed and proposed for managing stage II generalized periodontitis-comprising both local and systemic medications – significantly improved the condition of periodontal tissues in male and female patients of the main groups. On average, stabilization of periodontal tissue condition was achieved in 76.21 % of cases. This positive trend was further confirmed by the reduction of mean index values in both sexes compared with baseline data. The therapy of dystrophic-inflammatory processes in periodontal tissues had a pronounced positive effect on the structural and functional properties of bone tissue, particularly in the mandible. This was confirmed by an average increase in the Rtg-index by 11.07 % and a rise in bone mineral density by 17.21 % compared to baseline values. The proposed treatment regimen also improved bone remodeling markers in the studied patients: in men, blood levels of type I collagen C-terminal telopeptide decreased by 33.93%; in reproductive-age women, urinary deoxypyridinoline levels decreased by 14.44 %; and in postmenopausal women, blood osteocalcin levels increased by 27.78 %. Moreover, the proposed treatment regimen improved the quality of bone remodeling markers in the treated patients. In men, the blood level of type I collagen C-terminal telopeptide decreased by 33.93%, while in reproductive-age women, urinary deoxypyridinoline levels decreased by 14.44 %. In postmenopausal women, blood osteocalcin levels increased by 27.78 %. In contrast, among patients of both sexes treated according to generally accepted standard protocols, periodontal tissue stabilization was achieved in only 31.91 % of cases, with no positive dynamics in clinical and radiographic indices or in functional and laboratory parameters during long-term follow-up. Conclusion: The treatment method we implemented for managing stage II generalized periodontitis in both men and women significantly improved periodontal and hygienic status in the main patient groups. It also substantially corrected the structural and functional properties of bone tissue, as confirmed by radiographic and laboratory investigations.Метою дослідження є оцінка ефективності застосування запропонованих лікувально-профілактичних заходів у хворих із генералізованим пародонтитом ІІ ступеня важкості. Лікування генералізованого пародонтиту ІІ ступеня проведено 119 пацієнтам: 45 чоловікам (37,82 %) і 74 жінкам (62,18 %), з останніх 43 (58,11 %) особи перебували в репродуктивному періоді та 31 хвора (41,89 %) – у постменопаузальному періоді. Результати дослідження показали, що розроблений нами лікувально-профілактичний комплекс для лікування генералізованого пародонтиту ІІ ступеня сприяв покращенню стану тканин пародонта в осіб обох статей в основних групах і дав змогу досягти їх «стабілізації». Позитивна динаміка підтверджувалася зниженням середніх значень індексних показників у пацієнтів обох статей порівняно з даними до лікування. Проведена терапія дистрофічно-запальних процесів у тканинах пародонта також позитивно впливала на структурно-функціональні властивості кісткової тканини, зокрема нижньої щелепи, що підтверджувалося підвищенням значень Rtg-індексу й показників мінеральної щільності кісткової тканини порівняно з даними до лікування. Відпрацьований лікувальний комплекс для курації генералізованого пародонтиту ІІ ступеня дав змогу покращити якісні параметри маркерів ремоделювання кісткової тканини в пролікованих основних груп, що підтверджувалося зниженням рівня в крові чоловіків С – телопептиду колагену І типу й рівня ДПІД у сечі в жінок репродуктивного віку та підвищенням умісту в крові остеокальцину в жінок у постменопаузальному періоді. Водночас в осіб обох статей із генералізованим пародонтитом ІІ ступеня при курації генералізованого пародонтиту за загальноприйнятими стандартами «стабілізація» стану тканин пародонта досягнути тільки в 31,91% пролікованих за відсутності позитивної динаміки даних клінічних і рентгенологічних індексів і значень функціональних і лабораторних параметрів у віддалені терміни спостереження
РОЛЬ НЕЙРОТРОФІЧНОГО ФАКТОРА МОЗКУ У ВІДНОВЛЕННІ НЕЙРОПЛАСТИЧНОСТІ У ДІТЕЙ
Full text linkSUMMARY. Brain Derived Neurotrophic Factor (BDNF) is a key molecule in the field of neuroscience and neurobiology, playing a crucial role in the differentiation, development, survival and maintenance of neurons, BDNF also acts as a neurotransmitter and is involved in the plasticity of the nervous system. The relevance of in-depth analysis of the action of neurotrophins, in particular BDNF, is growing in connection with the search for effective approaches to early intervention and rehabilitation in neurodevelopmental disorders.
The aim – to systematize modern scientific data on the effect of brain-derived neurotrophic factor on neuroplasticity processes in childhood, analysis of mechanisms of action and evaluation of its potential as a prognostic tool in the system of medical and biological support for children with brain damage.
Material and Methods. A systematic search of scientific sources was carried out in leading international scientific and metric databases, including PubMed, Scopus, Web of Science, Google Scholar, and ScienceDirect. The search was conducted using combinations of keywords, including terms: Brain-derived neurotrophic factor; child development; postnatal developmental; cerebral plasticity.
Results. An increasing number of scientific studies focus on the impact of BDNF on the development of the nervous system in children, the relationship between BDNF levels in early life and indicators of neurodevelopment, cognitive functioning and social adaptation. BDNF can serve as an early marker of neurodevelopmental disorders, particularly in preterm infants. Its level is associated with psychosocial skills, responds to rehabilitation, and reflects environmental influences, which confirms its potential as a biomarker of neuroplasticity and the effectiveness of interventions.
Conclusions. Brain-derived neurotrophic factor plays an important role in the formation and maintenance of neuroplasticity, especially during critical periods of development of the child’s nervous system. BDNF levels correlate with cognitive function, motor development, and response to rehabilitation interventions. BDNF affects neuronal survival, the formation of new synapses and modification of CNS functional networks and opens up new opportunities for the implementation of rehabilitation strategies.РЕЗЮМЕ. Нейротрофічний фактор мозку (Brain Derived Neurotrophic Factor (BDNF)), є ключовою молекулою в галузі нейронауки та нейробіології, відіграє вирішальну роль у диференціації, розвитку, виживанні та підтримці нейронів, BDNF також діє як нейромедіатор і бере участь у пластичності нервової системи. Актуальність поглибленого аналізу дії нейротрофінів, зокрема BDNF, зростає у зв’язку з пошуком ефективних підходів до раннього втручання та реабілітації при нейророзвиткових порушеннях.
Мета – систематизація сучасних наукових даних щодо впливу нейротрофічного фактора мозку на процеси нейропластичності в дитячому віці, аналіз механізмів дії та оцінка його потенціалу як прогностичного інструмента в системі медико-біологічного супроводу дітей із ураженням головного мозку.
Матеріал і методи. Cистематичний пошук наукових джерел здійснювався у провідних міжнародних науковометричних базах даних, зокрема PubMed, Scopus, Web of Science, Google Scholar та ScienceDirect. Пошук здійснювався за допомогою комбінацій ключових слів, включно з термінами: Brain-derived neurotrophic factor; child development; рostnatal developmental; сerebral plasticity.
Результати. Дедалі більше наукових робіт фокусуються на вивченні впливу BDNF на розвиток нервової системи у дітей, на зв’язок між рівнями BDNF у ранньому віці та показниками нейророзвитку, когнітивного функціонування й соціальної адаптації. BDNF може слугувати раннім маркером нейророзвиткових порушень, зокрема у недоношених дітей. Його рівень пов’язаний із психосоціальними навичками, реагує на реабілітацію та відображає вплив середовища, що підтверджує його потенціал як біомаркера нейропластичності й ефективності втручань.
Висновки. Нейротрофічний фактор мозку відіграє важливу роль у формуванні та підтримці нейропластичності, особливо в критичні періоди розвитку нервової системи дитини. Рівень BDNF корелює з когнітивними функціями, моторним розвитком та реакцією на реабілітаційні втручання. BDNF впливає на виживання нейронів, формування нових синапсів та модифікацію функціональних мереж ЦНС і відкриває нові можливості для впровадження реабілітаційних стратегій
КОРЕКЦІЯ ЕНДОТЕЛІАЛЬНОЇ ДИСФУНКЦІЇ МОЛЕКУЛЯРНИМ ВОДНЕМ У ЩУРІВ З МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ
Full text linkSUMMARY. Metabolic syndrome (MS) is characterized by insulin resistance, abdominal obesity, dyslipidemia, and hypertension, and is associated with the development of endothelial dysfunction manifested by reduced production of vasodilatory agents, increased levels of vasoconstrictors, and an imbalance of fibrinolytic regulators.
The aim – to investigate the effect of molecular hydrogen (H₂) on endothelial function in rats with experimentally induced MS.
Material and Methods. A total of 90 male Wistar rats were used and divided into three groups according to the duration of MS exposure (6, 12, and 20 weeks). MS was induced by a high-carbohydrate/high-fat diet. Correction was performed using molecular hydrogen-enriched water (0.6 ppm). Serum levels of prostacyclin, thromboxane A₂, plasminogen activator inhibitor-1 (PAI-1), and tissue plasminogen activator (tPA) were measured using ELISA.
Results. In young rats exposed to MS for 6 weeks, alterations in endothelial function were minimal, and the effect of H₂ was negligible. At the intermediate stage of MS (12 weeks), a significant decrease in prostacyclin by 24 % and tPA by 52 % was observed compared with controls, accompanied by an increase in thromboxane A₂ by 39 % and PAI-1 by 96 %. Hydrogen administration partially restored these parameters: tPA increased by 53 %, while thromboxane A₂ and PAI-1 decreased by 20 % and 31 %, respectively. In older rats (20 weeks), the most pronounced changes occurred: prostacyclin decreased by 31 %, thromboxane A₂ increased by 54 %, PAI-1 by 120 %, and tPA showed excessive activation; H₂ restored or normalized these values by 19–30 %.
The findings demonstrate a phase-specific effect of H₂: its influence is limited at early stages, partial restoration of endothelial function is observed at the intermediate stage, and pronounced normalization or attenuation of excessive changes occurs in long-term MS. Biochemically, this effect may be explained by modulation of oxidative stress and inflammation through activation of the Nrf2/HO-1 pathway, reduction of ROS, inhibition of pro-inflammatory cascades (NF-κB, TLR4/MyD88), and restoration of fibrinolytic balance.
Conclusions. Molecular hydrogen effectively corrects endothelial dysfunction in rats with MS, exhibiting phase-specific activity, and may be considered a promising vasculoprotective agent for managing metabolic disorders.РЕЗЮМЕ. Метаболічний синдром (МС) характеризується інсулінорезистентністю, абдомінальним ожирінням, дисліпідемією та артеріальною гіпертензією і асоціюється з розвитком ендотеліальної дисфункції, що проявляється зниженням продукції судинорозслабляючих агентів, підвищенням рівнів вазоконстрикторів і дисбалансу регуляторів фібринолізу.
Мета дослідження – вивчити вплив молекулярного водню (H₂) на ендотеліальну функцію у щурів із експериментально індукованим МС.
Матеріал і методи. В експерименті використано 90 самців щурів Wistar, поділених на три групи за тривалістю експозиції МС (6, 12 та 20 тижнів). МС індукували високовуглеводневою/високожировою дієтою. Для корекції використовували воду, збагачену молекулярним воднем (0,6 ppm). Визначали рівні простацикліну, тромбоксану А₂, інгібітора активатора плазміногену-1 (PAI-1) та тканинного активатора плазміногену (tPA) у сироватці методом ELISA.
Результати. У молодих щурів з експозицією МС 6 тижнів зміни показників ендотеліальної функції були мінімальні, а вплив H₂ практично не проявлявся. На середньому етапі МС (12 тижнів) спостерігалося достовірне зниження простацикліну на 24 % та tPA на 52 % порівняно з контролем, при одночасному підвищенні тромбоксану А₂ на 39 % і PAI-1 на 96 %. Корекція воднем частково відновлювала ці показники: tPA зростав на 53 %, тромбоксан знижувався на 20 %, PAI-1 – на 31 %. У старших тварин (20 тижнів) мали місце найглибші зміни: простациклін знижувався на 31 %, тромбоксан зростав на 54 %, PAI-1 – на 120 %, tPA демонстрував надлишкову активацію; H₂ відновлював або нормалізував ці показники на 19–30 %.
Отримані дані свідчать про фазоспецифічний ефект H₂: на ранніх етапах вплив обмежений, на середньому – відбувається часткове відновлення ендотеліальної функції, а при тривалому перебігу МС – виражена нормалізація або стримування надлишкових змін. Біохімічно цей ефект може пояснюватися модуляцією оксидативного стресу та запалення через активацію шляху Nrf2/HO-1, зменшення ROS, пригнічення прозапальних каскадів (NF-κB, TLR4/MyD88) і відновлення фібринолітичного балансу.
Висновок. Молекулярний водень ефективно коригує ендотеліальну дисфункцію при МС у щурів, проявляючи фазоспецифічну активність, і може розглядатися як перспективний судинозахисний агент для терапії метаболічних порушень
ЗАСТОСУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНО ВИГОТОВЛЕНОГО АПАРАТУ ДЛЯ КОРЕКЦІЇ ДИСТАЛЬНОГО ПРИКУСУ
Full text linkDistal occlusion is one of the most common forms of occlusal anomalies, observed in more than 30 % of adolescents and young patients. This pathology leads to functional disorders of chewing, breathing and speech and causes significant psychological discomfort, requiring timely and individualized orthodontic intervention. The aim of the work was to examine the effectiveness of treating distal occlusion using an individually manufactured orthodontic appliance – a distalizer. A universal device for distalization, developed and patented in Ukraine, was used to treat distal occlusion, taking into account the individual characteristics of the patient. The effectiveness was assessed based on clinical and radiographic data. Cephalometric analysis based on TRG was used for diagnosis. To analyze the effect of tooth distalization, digital calculation was used by superimposing digital models in the Onyx Ceph program and subsequent analysis in the Ortho Analyzer (3Shape) program. The high clinical efficacy of the improved distalisation device has been established in patients who required tooth distalisation during orthodontic treatment of distal occlusion. The advantages of the proposed device include the absence of the need for a large number of different sizes of the device, cost-effectiveness, and the ability to manufacture it with full consideration of the individual characteristics of the dentition. By changing the length of the extension part, it is possible to adjust the vector and magnitude of the force applied for distalisation.Дистальний прикус є однією з найпоширеніших форм оклюзійних аномалій, яка спостерігається в понад 30% підлітків і молодих пацієнтів. Патологія призводить до функціональних порушень жування, дихання й мовлення та викликає значний психологічний дискомфорт, що вимагає своєчасного й індивідуалізованого ортодонтичного втручання. Метою роботи було розглянути ефективність лікування дистального прикусу за допомогою індивідуально виготовленого ортодонтичного апарата – дисталізатора. Для лікування дистального прикусу застосовано універсальний пристрій для дисталізації з урахуванням індивідуальних характеристик пацієнта, що розроблений і запатентований в Україні. Оцінку ефективності проводили на основі клінічних і рентгенологічних даних. Для діагностики використано цефалометричний аналіз на основі ТРГ. Для аналізу ефекту дисталізації зубів застосований цифровий підрахунок шляхом накладання цифрових молелей у програмі Оnyx Сeph і наступним аналізом у програмі Ortho Аnalyzer (3Shape). Установлено високу клінічну ефективність застосування вдосконаленого апарату для дисталізації в пацієнтів, що потребували дисталізації зубів під час ортодонтичного лікування дистального прикусу. До переваг запропонованого пристрою можна зарахувати відсутність потреби у великій кількості різних розмірів пристрою, економічну ефективність, можливість виготовляти його з повним урахуванням індивідуальних особливостей зубного ряду. За рахунок зміни довжини подовжуючої частини можна регулювати вектор і величину прикладення сили для дисталізації
ТРАНСФОРМАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Full text linkThe article analyzes the peculiarities of the transformation of the educational process in higher education institutions, in particular medical ones. The key challenges related to security, mobility, and access to digital resources are identified. Particular attention is paid to medical higher education institutions, which faced extremely difficult conditions of functioning. The purpose of the study is to analyze the transformation processes in higher education institutions, in particular medical ones, during martial law and to identify prospects for their further development. The bibliosemantic research method was used to write this article. The literature search was conducted in international (PubMed, Scopus, Web of Science, Google Scholar) and Ukrainian resources (V.I. Vernadsky National Library of Ukraine, electronic catalogs of professional publications). The selection of sources was based on the following criteria: publications of the last decade (with the possible inclusion of classical works), relevance of the topic, availability in professional publications, presentation in Ukrainian, English, and other European languages. In addition, regulatory and legal acts were analyzed. The results of the study and their discussion. Digital technologies have become the main tool for ensuring the continuity of education, promoting individualization and mobility, but at the same time exacerbating the problem of digital inequality and psychological overload of students and teachers. Martial law has acted as a catalyst for the digital transformation of higher and medical education institutions, stimulating the active introduction of innovative forms of learning that combine theoretical training and clinical practice. The transformation of the educational process under martial law is a multifaceted phenomenon that requires a combination of digital technologies, pedagogical approaches, and psychological support. It is important to ensure the stability of the education system, adapt to crisis conditions, and develop models that guarantee further development.У публікації проаналізовано процеси зміни освітнього середовища в закладах вищої освіти під час критичних, кризових ситуацій і в умовах воєнного стану. Визначено основні проблемні напрями, що охоплюють питання безпеки, забезпечення мобільності й рівного доступу до цифрових технологій. Окремий акцент зроблено на функціонуванні медичних університетів, які працюють у надзвичайно напружених умовах. Мета дослідження – проаналізувати трансформаційні процеси в закладах вищої освіти, зокрема медичних, під час воєнного стану та виявити перспективи їх подальшого розвитку. У дослідженні застосовано бібліосематичний підхід, що передбачає систематичний аналіз наукових джерел. Пошук літератури здійснювався в міжнародних (PubMed, Scopus, Web of Science, Google Scholar) і національних інформаційних ресурсах, зокрема у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського й електронних каталогах фахових видань. Відбір джерел проводився за такими критеріями: публікації останнього десятиліття з можливим включенням класичних робіт, релевантність теми трансформації освітнього процесу в умовах воєнного стану, наявність у фахових виданнях, а також представленість різними мовами (українською, англійською та іншими європейськими). Додатково аналізувалися нормативно-правові документи. Результати дослідження показали, що цифрові технології стали основним інструментом забезпечення безперервності навчання, сприяли індивідуалізації та мобільності, але водночас загострили проблему цифрової нерівності й психологічного перевантаження студентів і викладачів. Воєнний стан став каталізатором цифрової трансформації закладів вищої освіти, а для закладів вищої медичної освіти це стало стимулом активного впровадження інноваційних форм навчання, які поєднують теорію та клінічну практику
ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ФІБРИЛЯЦІЇ ПЕРЕДСЕРДЬ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ СЕРЦЕВОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ З ПОМІРНО ЗНИЖЕНОЮ ФРАКЦІЄЮ ВИКИДУ ЛІВОГО ШЛУНОЧКА
Full text linkSUMMARY. The aim – to determine the impact of heart failure with mildly reduced ejection fraction (HFwmrEF) compared with preserved left ventricular ejection fraction on the clinical course of atrial fibrillation.
Material and Methods. The study analyzed the inpatient medical records of 335 patients with atrial fibrillation and heart failure. The cohort included 186 (55.5 %) men and 149 (44.5 %) women aged 38 to 87 years; the mean age was (67.07±10.76) years. All patients were divided into two groups: patients with atrial fibrillation (AF) and heart failure with mildly reduced ejection fraction (HFwmrEF): 116 (34.6 %), and patients with AF and heart failure with preserved ejection fraction (HFwpEF): 219 (65.4 %).
Results. In patients with mildly reduced ejection fraction (HFwmrEF), a significant shift in the distribution of atrial fibrillation patterns was observed compared with the group with preserved EF (HFwpEF). The proportion of permanent AF in the HFwmrEF group was substantially higher – 55.2 % vs. 31.5 % in HFwpEF. In contrast, persistent AF was registered more frequently in patients with preserved EF – 54.8 % compared with 37.9 %. Paroxysmal AF was uncommon in both groups; however, its frequency was lower in HFwmrEF – 6.9 % versus 13.7 % (OR 2.67, 95 % CI: 1.68–4.25, p<0.001). Thus, mildly reduced EF significantly affects the progression of atrial fibrillation, promoting its transition to the permanent form.
Conclusions. Reduced ejection fraction is associated with increased odds and risk of developing permanent AF (OR=2.67, RR=1.75, p<0.001).РЕЗЮМЕ. Мета – встановити вплив серцевої недостатності з помірно зниженою фракцією викиду в порівнянні зі збереженою фракцією викиду лівого шлуночка на клінічний перебіг фібриляції передсердь.
Матеріал і методи. У дослідженні було проаналізовано стаціонарні картки історії хвороб 335 пацієнтів із фібриляцією передсердь та серцевою недостатністю. Серед хворих було 186 (55,5 %) чоловіків та 149 (44,5 %) жінок віком від 38 до 87 років, середній вік пацієнтів становив (67,07±10,76) роки. Усі пацієнти були поділені на дві групи: пацієнти з фібриляцією передсердь (ФП) та серцевою недостатністю із помірно зниженою фракцією викиду (СНпзФВ) лівого шлуночка – 116 (34,6 %), та пацієнти з ФП із серцевою недостатністю зі збереженою фракцією викиду (СНзбФВ) лівого шлуночка – 219 (65,4 %).
Результати. У пацієнтів із помірно зниженою фракцією викиду (СНпзнФВ) відзначено суттєве зміщення структури форм фібриляції передсердь порівняно з групою зі збереженою ФВ (СНзбФВ). Частка постійної ФП у групі СНпзнФВ є значно вищою – 55,2 % проти 31,5 % при збереженій ФВ. Натомість персистентна ФП частіше реєструється у пацієнтів зі збереженою ФВ – 54,8 % порівняно з 37,9 %. Пароксизмальна форма в обох групах трапляється рідко, однак її частота нижча при помірно зниженій ФВ – 6,9 % проти 13,7 % (ВШ 2,67, 95 % ДІ: 1,68–4,25, p<0,001). Отже, помірно знижена ФВ суттєво впливає на прогресування фібриляції передсердь, сприяючи переходу її у постійну форму.
Висновки. Зниження ФВ асоціюється із підвищеними шансами та ризиком розвитку постійної ФП (ВШ=2,67, ВР=1,75, p<0,001)